Організація заробітної плати

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Політика доходів

1.1 Сутність вартості робочої сили

1.2 Доходи населення та джерела їх формування

Розділ 2. Сутність заробітної плати

2.1 Сутність заробітної плати як соціально-економічної категорії

2.2 Функції заробітної плати

2.3 Принципи та елементи організації заробітної плати

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

організація заробітна плата

Сьогодні українське законодавство приділяє значну увагу питанням організації оплати праці. При цьому заробітна плата визначається як винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку власник або уповноважена ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Заробітна плата була, є і ще тривалий час буде важливим якісним показником економічного господарювання. Заробітна плата як показник,залежний безпосередньо від ефективності виробництва, продуктивності праці, конкурентоспроможності продукції, є не лише індикатором, що визначає загальний життєвий рівень працівників. Від її стану та форм реалізації, частки у валовому національному продукті багато в чому залежать також можливості розвитку економіки взагалі. В умовах сучасного ринкового механізму через формування сукупного попиту заробітна плата забезпечує не лише основи відтворення робочої сили. Вона стає дедалі вагомішим чинником відтворення суспільного виробництва.

Заробітна плата виступає як один із основних регулювальників ринку праці. Однак аналізу і оцінці впливу зарплат на ринок праці й, передусім, на зайнятість в Україні не приділяється належна увага, що призводить до негативних наслідків - прискореного зростання безробіття, руйнування мотивів і стимулів до праці зубожіння більшості населення.

Суспільством на заробітну плату покладено значні функції щодо розвитку та вдосконалення робочої сили людини - відтворювальну і стимулюючу.

Розвиток соціально-трудових відносин багато в чому залежить від рівня оплати праці, удосконалення цих відносин, політика грошових доходів населення повинні ґрунтуватися на реальній вартості праці, щоб усунути існуючі, сьогодні, диспропорції на споживчому ринку, і в мотиваціях до праці.

Головна мета курсової роботи полягає в тому, щоб широко і різносторонньо розкрити основні поняття форм і функцій заробітної плати, розглянути основні напрямки поліпшення організації оплати праці і державне регулювання зарплати.



Розділ 1. Політика доходів

1.1 Сутність вартості робочої сили

Сучасні погляди на вартість та ціну робочої сили поєднують підходи трудової теорії вартості та теорії маржиналізму, тобто теорії суспільних витрат та граничної корисності.

Вартість специфічного товару-послуги робочої сили, яка відповідає суспільній оцінці, повинна встановлюватися на рівні, який узгоджує граничну корисність праці з умовами відтворення робочої сили. Перша складова має, як правило, гарантований характер і спрямована на забезпечення простого відтворення робочої сили, завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати, інших мінімальних гарантій, які передбачено чинним законодавством та колективними договорами та угодами. Друга складова вартості послуг робочої сили залежить від результативності трудової діяльності, здатності цих послуг створювати більший чи менший дохід, співвідношення розподілу останнього між найманими працівниками та власниками засобів виробництва.

Вартість робочої сили має кількісний та якісний бік. Кількісна характеристика вартості робочої сили полягає в тому, що вона відображає певні виробничі відносини, а саме продаж працівником своєї робочої сили і покупку її з метою збільшення прибутку. З кількісного боку вартість робочої сили визначається вартістю засобів, необхідних для того, щоб створити, розвинути, зберегти робочу силу.

Вартість робочої сили - це сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для підтримання її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.

Вартість робочої сили охоплює засоби, необхідні для забезпечення нормальних умов життя найманих робітників та їхніх сімей, у тому числі засоби, потрібні для освіти, тобто набуття відповідної кваліфікації, медичного забезпечення, та визначає соціально-необхідну заробітну плату тощо.

Компонентами вартості робочої сили є:

- заробітна плата (заробіток працівника за тарифними розцінками, оплата праці за посадовими окладами, надбавки та доплати, інші компенсаційні та заохочувальні виплати);

-- натуральні виплати (харчування, витрати па житло тощо), які надаються найманим працівникам власником робочої сили;

-- витрати роботодавців на соціальне страхування:

-- передбачені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям, у вигляді сімейної допомоги);

-- добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в систему соціального забезпечення і приватне страхування;

-- безпосередні виплати працівникам у зв'язку з відсутністю па роботі через хворобу, нещасний випадок тощо;

-- вартість медичного обслуговування;

-- вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням терміну трудового договору);

-- витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та добір кадрів;

-- витрати на соціально-побутове обслуговування;

-- податки, які розглядаються як витрати на робочу силу: на фонд заробітної плати, дохід ;

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники.

До чинників, що збільшують вартість робочої сили, належать:

-- підвищення попиту на нові товари та послуги залежно від економічного розвитку суспільства;

-- збільшення витрат на житло, пов'язаних зі сплатою кредитів; збільшення транспортних витрат;

-- зростання ступеня напруженості праці та підвищення інтенсивності праці найманих працівників; зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів (їжі, одягу, житла, газет, радіо, інформації тощо) для відновлення працездатності.

Формування вартості робочої сили на ринку відбувається шляхом порівняння результативності, корисності праці із затратами на відтворення робочої сили і встановлюється на рівні, який узгоджує граничну продуктивність праці, тобто цінність послуг праці для покупця-підприємця, з витратами, які потрібні для відтворення робочої сили.

Існує багато чинників, які по різному впливають на вартість робочої сили. Одні збільшують її, інші - зменшують До чинників, що збільшують вартість робочої сили, можна віднести розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства, збільшення витрат на житло, транспортні витрати, підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і психічних сил.

На зниження вартості робочої сили впливає підвищення продуктивності праці, оскільки при цьому відбувається зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили.

До складу вартості робочої сили входять безпосередньо заробітна плата; натуральні виплати, які підприємці надають працівникам; витрати роботодавців на соціальне страхування та вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням строку трудового договору); витрати на підвищення професійного рівня; витрати на соціально-побутове обслуговування; податки, які розглядаються як витрати на робочу силу (рис. 1.1.).

Рис. 1.1 Структура вартості робочої сили

Вартість послуг робочої сили є усередненим еквівалентом життєзабезпечення типового представника асоційованої групи людей, які об'єднані спільністю цілей та інтересів, умовами життя та результатами праці, рівнем інтелектуального та культурного розвитку. В цьому визначенні поєднані витратність та результативність як обов'язкові складові визначення вартості послуг робочої сили.

Ціна послуг робочої сили розглядається, з одного боку, як ринкова вартість цього специфічного товару, а з другого, - як складова фактичних витрат роботодавця на робочу силу.

За своєю економічною природою витрати на робочу силу є тією частиною новоствореної вартості, яка складає фонд життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили в конкретних соціально-економічних та історичних умовах.

Витрати роботодавця на робочу силу складаються з прямих та непрямих витрат. До перших належать заробітна плата за відпрацьований час та інші виплати за невідпрацьований час (наприклад, оплата відпусток), премії та нерегулярні виплати, виплати в натуральній формі. До других - витрати на оплату житла робітникам, професійне навчання, соціальне забезпечення працівників, утримання громадських служб тощо.

Ціну робочої сили визначає сукупність життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили у грошовому виразі. Залежно від стану ринку праці ціна робочої сили може відхилятися від її вартості. Вона залежить від кон'юнктури ринку праці, попиту та пропозиції робочої сили, освітнього рівня працівника.

Ціна робочої сили регулюється і контролюється державою та профспілками. Створюються певні закони, трудові (тарифні) угоди профспілок і роботодавців тощо. У генеральній угоді зазначається мінімальна ціна робочої сили, що дає змогу нормально існувати. У зв'язку зі змінами умов життя та праці на виробництві угоди через певний період, повинні оновлюватися.

1.2 Доходи населення та джерела їх формування

Доходи населення -- це сукупність грошових та натуральних надходжень з різних джерел у результаті розподілу та перерозподілу створених у суспільстві благ, які використовуються не лише для підтримки фізичного, морального, економічного стану індивіда, але й для його інтелектуального розвитку.

Статистика України вибудовує таку структуру доходів та витрат населення з мстою більш якісного їхнього дослідження (рис. 1.2).

Доходи населення охоплюють обсяг нарахованих у грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів.

Рис. 1.2 Структура доходів та витрат населення

Заробітна плата є первинним доходом домашніх господарств, який передбачає винагороду в грошовій або натуральній формі, що має бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за роботу, виконану в звітному періоді.

Прибуток та змішаний дохід -- це дохід, який одержують фізичні особи в результаті виробничої діяльності, за винятком витрат, пов'язаних із її здійсненням.

Дохід від власності -- це первинний дохід, який одержують власники фінансових активів і матеріальних невироблених активів (землі, майнових прав і т. ін.) від надання їх у користування іншим інституцій ним одиницям. Він охоплює: дивіденди, відсотки від акцій, внесків та договорів оренди земельних ділянок та майна; доходи населення від власності на землю; відсотки за вкладами, отримані від банків фізичними особами.

Соціальна допомога є одним з основних видів поточних трансфертів, які домашні господарства одержують у грошовій формі для забезпечення потреб, що виникли у зв'язку з певними подіями або обставинами (наприклад, хворобою, безробіттям, виходом па пенсію, житловими умовами, одержанням освіти або сімейними обставинами).

Інші одержані поточні трансферти включають поточні виплати населенню в грошовій формі (крім соціальної допомоги): страхові відшкодування, виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, компенсації тощо.

Соціальні трансферти в натуральній формі характеризуються вартістю товарів та послуг, які надають домашнім господарствам безкоштовно або за економічно незначущими цінами органи загального державного управління і некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Витрати населення охоплюють: витрати па придбання товарів та послуг; сплачений дохід від власності; поточні податки на доходи, майно тощо та інші поточні трансферти.

Витрати на придбання товарів та послуг є основним видом витрат населення та визначаються як вартість продукції, котра:

-- придбана населенням за рахунок власних коштів;

-- одержана в натуральній формі в результаті підприємницької діяльності;

-- отримана від органів державного управління у вигляді соціальних трансфертів у натуральному вигляді.

Сплачений дохід від власності включає сплачені населенням відсотки за банківськими кредитами.

Поточні податки на доходи, майно тощо належать до основних видів поточних трансфертів. Це податки, які регулярно сплачуються домашніми господарствами після отримання прибутку та інших доходів у зв'язку з володінням майном тощо.

Поточні трансферти охоплюють також внески населення на соціальне страхування. Це платежі до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які визначаються, виходячи із встановленого законодавством відсотка утримань із суми нарахованої заробітної плати.

Інші сплачені поточні трансферти охоплюють страхові платежі, перекази, штрафи, членські внески у громадські організації тощо.

Сукупність різновидів доходів населення представлена на рис. 1.3.

Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Грошові доходи поділяють на загальні й чисті.

Загальні доходи містять усі надходження і розраховують до сплати податків та обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення є результатом перерозподільних процесів і включають ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригують з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи населення охоплюють продукцію особистого підсобного господарства, що використовується для власного споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Необхідність охоплення вторинної складової доходів населення передбачає зростання ролі соціальних трансфертів, які населення отримує через механізми перерозподілу суспільних благ.

Залежно від етапів утворення доходів виділяють первинці та наявні доходи населення.

Первинні доходи -- це доходи, які утворюються в сфері матеріального виробництва в процесі створення первинного розподілу новоствореної вартості (національного доходу).

Наявні доходи -- частина особистих доходів громадян, що залишається після сплати податків (індивідуального прибуткового і на соціальне страхування), а також сумарні доходи населення, які воно використовує на власний розсуд.

Рис. 1.3 Види доходів населення

Статистика України визначає наявний дохід як максимальний обсяг грошових доходів, які можуть бути використані домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Він охоплює: оплату праці, прибуток, змішаний дохід, сальдо доходів від власності, соціальну допомогу, інші одержані поточні трансферти, за винятком сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно.

Вирізняють валові наявні доходи домашніх господарств (Двал) та валові скориговані наявні доходи домашніх господарств (Двал.скориг):

Двал =Дперв+ Тотр - Тспл ,

де Двал -- валові наявні доходи домашніх господарств; Дперв -- первинні доходи населення; Тотр -- сума отриманих трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги, відшкодування, страхові суми тощо); Тспл -- сума сплачених трансфертів (податки, штрафи, пені, відшкодування тощо);

Двал.скориг = Двал + Тнатур,

де Тнатур -- трансферти у вигляді товарів чи послуг (вугілля, спецодяг, мийні засоби, безоплатне лікування та відпочинок тощо).

Загальне уявлення про рівень життя населення визначають номінальні й реальні доходи.

Номінальні доходи -- це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи -- це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. їхня величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих ціп впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др.=Дн/Іц

де Др -- реальні доходи населення; Дн -- номінальні доходи; Іц -- індекс споживчих цін.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

До трудових доходів належать надходження в сімейний бюджет від індивідуальної трудової діяльності з виробництва продукції й падання послуг населенню. Сума доходів від власності й індивідуальної трудової діяльності, як і доходи від усіх видів праці за найманням, можуть бути об'єднані й класифіковані як трудові доходи.

Нетрудовими є лише ті доходи від власності й індивідуальної трудової діяльності, що отримані за рахунок відхилення від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі й поводження громадян (нажива як наслідок порушення встановлених законом норм; доходи перекупників і спекулянтів; засоби, отримані у вигляді хабара, тощо).

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов'язані з тіньовою економікою і є прихованою економічною діяльністю, а саме:

-- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

-- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або здійснюється некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі це є суб'єктами підприємницької діяльності;

-- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та надання послуг і передбачає кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють:

-- доходи, отримані до участі у праці;

-- доходи від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

-- доходи, отримані тимчасово непрацюючими особами;

-- доходи, отримані після завершення трудової діяльності.

Показником матеріального забезпечення та добробуту населення є грошові та сукупні доходи.

Грошовий дохід родини -- це сума грошових надходжень у вигляді заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, підприємницького доходу, дивідендів та інших доходів від власності, засобів від продажу продукції особистого підсобного господарства.

Використання сукупного доходу, який враховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

-- споживчі витрати;

-- податки, збори, платежі;

-- інші витрати;

-- заощадження.

Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, одержаних від особистого господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім грошової складової, сукупні доходи передбачають вартість безкоштовних послуг, що одержують з федерального та муніципального бюджетів і фондів підприємств. Це послуги охорони здоров'я, освіти, дошкільного виховання дітей, дотації на житло, транспорт і т. ін. Джерела сукупних доходів населення наведені на рис. 1.4.

Згідно з рис. 1.4 доходи від трудової діяльності найманого персоналу (оплата праці) -- це виражена в грошовій формі частина сукупного доходу, що виплачується працівникові відповідно до витраченої ним праці, згідно із встановленими нормами праці, яка запроваджується у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, у тому числі винагород за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, а також доплат, надбавок, гарантій та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, та премій за виконання виробничих завдань і функцій.

Рис. 1.4 Джерела та структура сукупних доходів населення

Доходи від вільної професійної діяльності -- забезпечують специфічні потреби суспільства у сфері гуманітарних та соціально-економічних відносин надання кваліфікованих та суспільно важливих послуг населенню, підприємцям, неприбутковим організаціям, а також органам влади та місцевого самоврядування на засадах організаційної та економічної незалежності.

Доходи від підприємницької діяльності -- це винагороди підприємцю за виконання функцій, пов'язаних з виробництвом, реалізацією товарів (наданням послуг), дохід від яких формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після сплати відсотків за кредит, і залежить від ефективності здійснення господарської діяльності.

Доходи від власності -- включають доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла; завчасної компенсації за вкладами громадян у банках і кредитних закладах; відсотки за вкладами вкладникам кредитних організацій та Нацбанку України; виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Національним банком і кредитними організаціями тощо.

Соціальні трансферти (трансфертні платежі) -- це цілеспрямовані операції перерозподільного характеру, що полягають у переданні ресурсів у грошовій і натуральній формах державними і некомерційними організаціями (професіональними, релігійними, благодійними тощо) населенню.

Соціальні трансферти можуть бути падалі в натуральній і грошовій формах. До натуральних трансфертів належать товари та послуги, які надаються конкретним особам чи домогосподарствам за рахунок коштів державного, регіонального і місцевих бюджетів або недержавних (суспільних) соціальних фондів на безоплатній основі. До соціальних трансфертів у грошовій формі належать пенсії, соціальні допомоги, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

Доходи від особистого підсобного господарства -- це доходи суб'єктів економічної діяльності, які забезпечують економіку трудовими, грошовими та іншими видами ресурсів, а також використовують отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Вартість безоплатних послуг -- це доходи населення у вигляді допомоги від родичів, подарунки тощо. Як сукупний, так і грошовий доходи можуть бути:

-- загальними (номінальними);

-- наявними -- представленими максимальною сумою засобів, які родина може витратити на кінцеве споживання товарів і послуг без використання заощаджень.

Державна статистика України зазвичай фіксує інформацію про такі основні джерела особистих доходів: заробітну плату; соціальні трансферти; доходи від підприємницької діяльності й власності.

У структурі сукупного доходу надходження від особистого підсобного господарства становлять до 1/4 загальної суми, чим власне і визначається значення сукупного доходу як одного з основних показників рівня життя населення, за яким щорічно здійснюється розподіл у середньому на душу населення.

Нині в Україні відбуваються істотні зміни в структурі сукупних доходів громадян: питома вага заробітної плати й інших видів оплати праці знижується. Структура системи сукупних доходів за критеріальним поділом зображена на рис. 1.5.

Рис. 1.5 Структура системи сукупних доходів населення

Проблема розподілу доходів У ринковій економіці є однією із ключових, позаяк принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем.

Отже, формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

-- доходи формуються відповідно до вкладу праці, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг, тобто розподіл має факторний характер, є функціонально-виробничим, а основні факторні доходи -- це заробітна плата, рента, відсоток і прибуток;

-- дохід від факторів виробництва пропорційний кількості й якості вкладених ресурсів; на цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі, який фіксує не походження доходів, а ступінь рівності й нерівності розподілу;

-- нерівномірність у розподілі ресурсів зумовлює значну нерівність у доходах; високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем, а саме -- загострення соціальної несправедливості, погіршення можливостей розвитку суспільства тощо;

-- ефективне функціонування економіки забезпечує державна політика перерозподілу доходів через бюджет;

-- у зв'язку з існуванням недосконалої конкуренції в сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати внеску факторів виробництва у випуск готової продукції.

Вибір тієї чи іншої бази розподілу визначається змістом і умовами відповідного трудового процесу. Основними принципами розподілу доходів населення є:

-- принцип розподілу за працею;

-- принцип розподілу за граничною продуктивністю праці;

-- принцип розподілу за здібностями;

-- принцип розподілу за посадою.

Усі ці принципи розподілу орієнтовані переважно на економічний аспект проблеми, а їх аналіз засвідчує, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства визначений рівень доходів; вони залежать від вкладу певного фактора у виробництво.



На основі дослідження цих взаємопов'язаних принципів можна виокремити чотири групи факторів, які впливають на формування доходів від трудової діяльності:

-- фактори, які залежать від працівника (фах, освіта, досвід роботи, кваліфікація, інтенсивність праці, життєва позиція, особистісні якості);

-- фактори, пов'язані з підприємством (галузь народного господарства, тип підприємства, форма власності, місце розташування, технічний та організаційний рівень, фінансовий стан);

-- фактори, пов'язані зі станом економіки загалом (економічний потенціал, фаза економічного циклу, економічна політика держави, рівень податкового навантаження);

-- соціальні фактори (спосіб формування соціального бюджету, частка соціальних витрат у ВВП, розгалуженість соціальних програм, частка безкоштовних соціальних послуг у загальній їх величині).

Окрім того, на формування доходів будь-якого індивіда впливають чинники двох рівнів:

-- загальнодержавного (етап економіки країни, державна соціальна політика, ступінь розвинутості підприємницької діяльності, рівень зайнятості населення, фіскальна політика тощо);

-- особистісного (здатність особи до навчання та перенавчання, її організаторські та професійні здібності, здатність йти па ризик, втілювати у виробництво новітні технології, передову техніку та ін.).

Отже, підвищення доходів від трудової діяльності має здійснюватися за рахунок:

-- реалізації заходів, спрямованих на зростання реальної заробітної плати; встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати;

-- забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів;

-- посилення захисту прав працівників у сфері оплати праці, зокрема через розвиток соціального партнерства та договірного регулювання трудових відносин;

-- забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової та міжгалузевої диференціації заробітної плати всіх категорій працівників;

-- підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму доходів громадян до розміру мінімальної заробітної плати.

Економічний розвиток будь-якої країни світу, в тому числі й України, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції "Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй" (ПР ООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було тривалим, здоровим і наповненим творчістю.



Розділ 2. Сутність заробітної плати

2.1 Сутність заробітної плати як соціально-економічної категорії

Заробітна плата як соціально-економічна категорія, з одного боку, є основним джерелом грошових доходів працівників, тому її величина значною мірою характеризує рівень добробуту всіх членів суспільства. З іншого боку, її правильна організація зацікавлює працівників підвищувати ефективність виробництва, а відтак безпосередньо впливає на темпи й масштаби соціально-економічного розвитку країни.

Заробітна плата як елемент ринку праці є ціною робочої сили, а також статтею витрат на виробництво, що включається до собівартості продукції, робіт (послуг) на окремому підприємстві.

Заробітна плата є найбільш дійовим інструментом активізації людського чинника та використання трудового потенціалу. При цьому використання наявного кваліфікаційного і творчого потенціалу працівників має повністю залежати від наукової обґрунтованості і вибору методів ув'язки заробітної плати з кваліфікацією, змістом виконуваної роботи, результатами праці й умовами, в яких вона здійснюється.

Головною метою економічної стратегії і системи матеріального стимулювання сучасних компаній її фірм стало досягнення не кількісних показників випуску продукції, а якісних параметрів виробництва, таких як поліпшення використання устаткування, робочого часу, складу робочої сили, якості продукції, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Це буде відбуватися завдяки технічному переоснащенню виробництва, впровадженню нових форм організації праці, позитивним зрушенням у структурі праці. В наслідок цього відбувається перехід від екстенсивних методів ведення господарства до інтенсивних. Таким чином, підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутку досягаються нині не шляхом збільшення обсягів виробництва із залученням додаткових ресурсів, а на основі ефективнішого використання всіх наявних ресурсів і всебічного зниження витрат виробництва. Матеріальне стимулювання в сучасних умовах застосовується здебільшого в комплексі з організаційно-технічними заходами, пов'язаними з підвищенням змістовності праці, поліпшенням її умов.

У сучасній економічній літературі існує кілька визначень заробітної плати. Відповідно до Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.”

Ще одним поширеним визначенням є “Заробітна плата - основна частина засобів, спрямованих на споживання, які є часткою доходу , яка залежить від кінцевих результатів роботи колективу і розподіляється працівниками залежно від кількості та якості затраченої праці, реальним трудовим вкладом кожного і величиною вкладеного капіталу.”

У словнику з питань заробітної плати маємо таке визначення “Заробітна плата - це виражена в грошах частка робітників і службовців у фонді індивідуального споживання національного доходу, становить основну форму необхідного продукту і розподіляється відповідно до кількості і якості витраченої ними праці у суспільному виробництві”.

Для кращого розуміння сутності поняття “заробітної плати” слід врахувати те, що вона є важливою складовою виробництва, і тому можна виділити кілька її основних положень:

- заробітна плата - це економічна категорія відносин розподілу доходу між власником підприємства та найманим працівником;

- заробітна плата - це винагорода за виконану роботу, розмір якої залежить від складності та умов її виконання, професійно-ділових якостей працівника, його особистих виробничих результатів та кінцевих результатів діяльності колективу взагалі;

- заробітна плата - це елемент ринку праці, що виступає ринковою вартістю робочої сили, що складається під впливом попиту та пропозиції робочої сили;

- заробітна плата - це елемент витрат на виробництво (який, крім власне заробітної плати включає й ще інші витрати роботодавця на робочу силу), тому впливає на собівартість продукції, прибуток підприємства та на його конкурентоспроможність;

- заробітна плата - це трудовий дохід, який має забезпечити щонайменше просте відтворення робочої сили.

Слід зазначити, що заробітна плата є найважливішою ціною в економіці; це єдине (або головне) джерело доходу. Так само, як і політика доходів, регулювання оплати праці має свої суперечності. Так, наприклад, заробітна плата має тенденцію до диференціації за країнами, регіонами, різними видами діяльності, умовами праці і самих осіб. Ставки заробітної плати диференціюються також за статтю та расовими ознаками.

Щоб заробітна плата відповідала цілям управлінської стратегії: розвитку відчуття спільності у працівників, вихованню їх у дусі партнерства, раціональному поєднанню особистих і суспільних інтересів, потрібна зміна її мотиваційного механізму. Психологічно, а потім і економічно заробітна плата повинна націлювати працівника на чітке розуміння ним взаємозв'язків між вимогами до нього підприємства, фірми і внеском його в кінцеві результати, і як наслідок - розміром заробітної плати.

Також існують величезні перекоси в оплаті праці як за галузями, так і усередині них за професійно-кваліфікованими групами працівників.

Найбільша диференціація заробітної плати виникла між працівниками підприємств і їх керівниками.

Велика диференціація заробітної плати має негативні сторони: наростають суперечності в процесі виробництва між окремими соціальними групами і соціальна напруженість усередині виробничих колективів. Всі ці негативні наслідки посилюються тим, що така диференціація не має прямого відношення до відмінностей в ефективності праці та виробництва.

Наявна практика затримки заробітної плати різко підвищила значущість інших джерел доходів для населення. На першому місці стоять доходи від особистого підсобного господарства, на другому плані допомоги, дотації і компенсації.

Таким чином, заробітна плата як економічна категорія все менш виконує свої основні функції відтворювання робочої сили і стимулювання праці. Вона фактично перетворилася на варіант соціальної допомоги, яка практично не була пов'язана з результатами праці. Це привело до того, що організація виробництва позбавилася одного з могутніх важелів підвищення ефективності та повноправності виходу на світовий ринок. Тому, щоб заробітна плата виконувала свою стимулюючу функцію, повинен існувати прямий зв'язок між її рівнем і кваліфікацією працівника, складністю виконуваної роботи, ступенем відповідальності.

2.2 Функції заробітної плати

Функція заробітної плати - це її призначення, роль, складова сфери практичної діяльності в узгоджені і реалізації інтересів головних суб'єктів соціально-трудових відносин - найманих працівників і роботодавців.

Винятково важлива роль заробітної плати в механізмі функціонування ринкової економіки зумовлена тем, що вона має виконувати такі основні функції: відтворювальну, стимулюючу, оптимізаційну, регулювальну, соціальну.

Відтворювальна функція полягає у забезпеченні працівників та членів їх родини необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили та для відтворення поколінь. Реалізація цієї функції забезпечується встановленням державою гарантованого мінімуму заробітної плати та прожиткового мінімуму.

Стимулююча функція заробітної плати полягає у встановленні залежності розміру заробітної плати від особистого вкладу працівника та результатів діяльності всього колективу підприємства. Ця залежність повинна постійно стимулювати працівника в покращенні результатів своєї діяльності. Реалізація цієї функції забезпечується розробкою на підприємстві ефективних систем оплати та преміювання праці, залученням працівників до управління підприємством та ін.

Оптимізаційна функція забезпечує певні пропорції в зростанні рівнів заробітної плати та продуктивності праці. Призначення цієї функції на рівні держави полягає в зв'язку платоспроможного попиту та товарної пропозиції, а на рівні підприємства - в забезпеченні ефективності виробництва на засадах випереджаючого зростання продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Реалізація цієї функції здійснюється запровадженням заходів, які забезпечують зниження заробітної плати в розрахунку на одиницю продукції.

Регулювальна функція вирішує проблеми регулювання вартості робочої сили на ринку праці під впливом співвідношення її попиту та пропозиції і розподілу трудових ресурсів за регіонами, галузями, підприємствами з урахуванням як особистих інтересів працівника щодо сфери прикладання своєї праці та інтересів ринкового виробництва, зумовлених економічною кон'юнктурою.

Соціальна функція покликана забезпечити рівну заробітну плату в однакових умовах праці та усунення будь-якої дискримінації в оплаті праці. Реалізація цієї функції забезпечується поєднанням державного та договірного регулювання заробітної плати.

Крім вищезазначених функцій, які відображають сутність заробітної плати, розглядаються ряд інших: вимірювально-розподільча, ресурсно-розміщувальна та функція формування платоспроможного попиту населення.

Вимірювально-розподільча функція заробітної плати спрямована на відображення міри живої праці при розподілі фондів споживання між найманими працівниками та власниками засобів виробництва. За допомогою заробітної плати визначається індивідуальна частка в фонді споживання кожного учасника виробничого процесу відповідно до його трудового внеску.

Ресурсно-розміщувальна функція спрямована на оптимізацію розміщення трудових ресурсів по регіонах, галузях економіки, підприємствах. У сучасних умовах, коли державне регулювання в сфері розміщення трудових ресурсів мінімальне, а формування ефективного ринку праці можливе лише при наявності вільного вибору працівником місця праці, намагання підвищити свій життєвий рівень, зумовлює переміщення з метою пошуку роботи, яка би максимально задовольнила його потреби.

Функція формування платоспроможного попиту населення. Оскільки платоспроможний попит формується під дією двох основних чинників - потреб та доходів суспільства, то з допомогою заробітної плати в умовах ринку встановлюються необхідні пропорції між товарним попитом та пропозицією.

Механізм реалізації основних функцій заробітної плати включає визначення їх цільової спрямованості, принципів реалізації, напрямів реалізації, критеріїв реалізації.

Функції заробітної плати в Україні в сучасних економічних умовах.

У сучасних економічних умовах в Україні, які зумовлено недосконалими розподільчими відносинами та нерозвиненими ринковими механізмами, більшість розглянутих вище функцій та принципів організації заробітної плати не виконуються.

Ситуація переходу до ринку зумовила наступні функції заробітної плати:

- збереження зайнятості, попередження безробіття ціною низької заробітної плати;

- соціальну гарантію збереження статусу за попереднім місцем роботи;

- утримання інфляції за рахунок заборгованості із заробітної плати;

- перерозподіл зайнятих за сферами економіки та галузями;

- поширення нелегальної діяльності та вторинної зайнятості;

- посилення мобільності робочої сили;

- спонукання до конкуренції на ринку праці.

Основне завдання організації заробітної плати полягає в тому, щоб поставити оплату праці в залежність від колективу і якості трудового внеску кожного працівника і тим самим підвищити стимулюючу функцію внеску кожного.

Організація оплати праці припускає :

- визначення форм і систем оплати праці працівників підприємства;

- розробку критеріїв і визначення розмірів доплат за окремі досягнення працівників і фахівців підприємства;

- розробку системи посадових окладів службовців і фахівців;

- обґрунтовування показників і системи преміювання співробітників.

Питання організації оплати праці займають одне з провідних місць в соціально-економічній політиці держави. В умовах ринкової економіки практичне здійснення заходів щодо вдосконалення організації оплати праці повинно бути засноване на дотриманні ряду її принципів, які необхідно базувати на наступних економічних законах: законі про відшкодування витрат на відтворювання робочої сили і законі вартості.



2.3 Принципи та елементи організації заробітної плати

В економічній системі, яка базується на різних формах власності, механізм організації оплати праці ґрунтується на таких компонентах: державному регулюванні оплати праці; договірному регулюванні; ринковому становленні ставки заробітної плати; механізмі визначення індивідуальної заробітної плати на підприємстві.

Оплата праці - це механізм визначення як розміру заробітної плати за відпрацьований робочий час, так і інших виплат, які гарантовані договірними угодами за невідпрацьований час: оплата чергових та додаткових відпусток, навчальних відпусток; часу проходження профперенавчання, підвищення кваліфікації з відривом від основної роботи; оплата браку та простоїв не з вини працівника та ін., які передбачені законами України (КЗпП, “Про оплату праці”, “Про підприємства” ін.).

Організація оплати праці - це приведення складових елементів її механізму в певну систему й встановлення між ними взаємозалежності, завдяки чому забезпечується додержання принципів організації заробітної плати та реалізація її функцій.

Метою організації оплати праці є її диференціація та регулювання за категоріями персоналу залежно від складності, важкості робіт, що виконуються, умов праці, а також індивідуальних та колективних результатів праці за умов забезпечення гарантованого в генеральній, галузевій угодах та колективному договорі заробітку за виконання норми праці.

Головним завданням організації оплати праці є знаходження оптимального співвідношення між державним та договірним регулюванням заробітної плати. Зміст угод та договорів на різних рівнях управління економікою й сфери їх впливу визначено Законами України “Про оплату праці”, “Про колективні договори та угоди” та ін.

Слід підкреслити, що розширення прав підприємств у сфері організації оплати праці не означає, що вони можуть не додержуватися певних правил. Останні визначаються державним та договірним регулюванням оплати праці.

Принципи організації заробітної плати - це об'єктивні, науково обґрунтовані положення, що відображують дію економічних законів, спрямованих на якомога більшу реалізацію функцій заробітної плати.

Враховуючи економічні закони, можна сформулювати систему принципів регулювання оплати праці, що включає:

- принцип оплати за витратами та результатами, який виходить зі всіх вказаних вище законів. Протягом тривалого періоду часу вся система організації оплати праці в державі була спрямована на розподіл за витратами праці, який не відповідає вимогам сучасного рівня розвитку економіки. В даний час більш повним є принцип оплати за витратами та результатами праці, а не лише за витратами.

- принцип простоти, логічності та доступності форм та систем оплати праці, що забезпечує широку інформованість про їх сутність. Стимул виникає лише в тому випадку, коли в працівника є зрозуміла інформація про нього. Виконавець повинен чітко уявляти, в якому випадку величина заробітної плати зросте.

- принцип підвищення рівня оплати праці на основі зростання ефективності виробництва, яке зумовлене, в першу чергу, дією таких економічних законів, як закон продуктивності праці, що підвищується, закон піднесення потреб. З цих законів виходить, що зростання оплати праці працівника має здійснюватися лише на основі підвищення ефективності виробництва.

- принцип випередження зростання продуктивності суспільної праці порівнянно із зростанням заробітної плати, яке випливає із закону продуктивності праці, що підвищується. Він покликаний забезпечити необхідні накопичення та подальше розширення виробництва.

- принцип врахування впливу ринку праці забезпечує формування оцінки різних видів праці та показує зв'язок заробітної плати з місцем працівника на ринку.

- принцип матеріальної зацікавленості в підвищенні ефективності праці виходить із закону продуктивності праці і закону вартості, що підвищується. Необхідно не просто забезпечити матеріальну зацікавленість у певних результатах праці, але і зацікавити працівника в підвищенні ефективності праці. Реалізація цього принципу в організації оплати праці сприятиме досягненню певних якісних змін в роботі всього господарського механізму.

- принцип диференціації заробітної плати залежно від трудового вкладу працівника в результати діяльності підприємства, утримання і умов праці, регіону розміщення підприємства, його галузевої належності. Він базується на необхідності посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні кваліфікації своєї праці, забезпеченні високої якості продукції.

- принцип державного регулювання оплати праці передбачає законодавче, податкове регулювання, встановлення державних гарантій з оплати праці тощо. Крім того, регулювання оплати праці здійснюється на основі генеральних, галузевих, територіальних, колективних та індивідуальних договорів та угод.

Головною вимогою до організації заробітної плати на підприємстві є забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зниженні її затрат на одиницю продукції, а також гарантованості виплати заробітної плати за рахунок результатів діяльності підприємства. Згідно із законом України “Про оплату праці” організація оплати праці здійснюється на підставі:

- законодавчих та інших нормативних актів;

- генеральної угоди на державному рівні;

- галузевих, реґіональних угод;

- колективних договорів;

- трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їхні представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їхні представницькі органи; працівники.

Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою таких її складових елементів, як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми й системи оплати праці на окремих підприємствах і його структурних підрозділах.

Організація оплати праці значною мірою залежить від якості нормативних матеріалів, оскільки застосування завищених норм часу і занижених норм виробітку в оцінці величини затрат праці трудівників призводить до порушення принципу оплати залежно від кількості затраченої праці.

Заробітна плата, будучи основним джерелом доходів, є формою винагороди за працю і формою матеріального стимулювання їх праці. Вона спрямована на винагороду працівників за виконану роботу і на мотивацію досягнення бажаного рівня продуктивності. Тому правильна організація заробітної плати безпосередньо впливає на темпи зростання продуктивності праці, стимулює підвищення кваліфікації трудящих.

Заробітна плата може діяти як чинник, що не стимулює, а, навпаки, гальмує розвиток продуктивності праці. Повільна робота часто винагороджується оплатою наднормових. Сам факт більших витрат часу не є автоматичним індикатором виконання більшого об'єму робіт, хоча схеми оплати праці часто виходять саме з цих припущень. В діяльності щодо організації оплати праці підприємцю рідко надається повна самостійність. Звичайно оплата праці регулюється і контролюється компетентними державними органами.

Основними елементами організації праці на рівні підприємства є нормування праці, тарифна система, форми та системи заробітної плати і угоди та договори на різних рівнях економіки. Всі ці елементи мають своє призначення та тісно взаємопов'язані між собою.

Нормування праці допомагає встановлювати науково обгрунтовані затрати праці, підвищувати продуктивність праці за допомогою використання нової техніки, удосконалення організації праці, зменшення витрат на випуск продукції. При використанні необґрунтованих норм відбувається підвищення собівартості продукції, зниження прибутку та призводить до порушення принципу оплати залежно від кількості затраченої праці.

Рівень індивідуальної заробітної плати працівників залежно від їх кваліфікації, умов праці, галузевих особливостей встановлюється за допомогою тарифної системи. Це сукупність нормативних актів, за допомогою яких здійснюється розподіл та регулювання заробітної плати різних груп та категорій працівників.

За допомогою форм і систем заробітної плати здійснюється зв'язок кількісних і якісних показників праці з заробітком працівників. Вони визначають порядок нарахування та виплат заробітної плати та сприяють матеріальному заохоченні працівників у зростанні продуктивності праці, підвищенні ефективності виробництва.



Висновок

У зв'язку з поступовим входженням України в Європейське співтовариство реформування оплати праці в аграрному секторі економіки вимагає приведення форм і систем оплати праці у відповідність з новими умовами господарювання для ефективного використання трудових ресурсів підприємств, підвищення продуктивності виробництва, оптимального співвідношення між кількістю та якістю вкладеної праці.

Обов'язок роботодавців при укладанні трудового договору чи угоди полягає у забезпеченні належних і безпечних умов праці, оплати її не нижче від визначеної законом та своєчасного одержання працівниками, а також соціальних гарантій, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства України (ст. 46 Господарського кодексу України).

Реформування власності зруйнувало напрацьовану базу організації оплати праці, її форм і систем, які в галузі тваринництва найскладніші. Акордно-преміальна система оплати праці майже не використовується підприємствами галузі внаслідок втрати матеріальної бази та низьких фінансових можливостей.

Ефективне ведення галузі тваринництва в ринкових умовах можливе за упорядкування системи норм і нормативів, приведення їх у відповідність із конкретними умовами господарювання і досягнутого рівня продуктивності на кожному підприємстві.

Недотримання підприємствами при виплатах законодавчо визначених норм з мінімального рівня заробітної плати, її структури або несвоєчасні виплати не стимулюють підвищення продуктивності праці.

Використання форм і систем оплати праці, які розкривають зв' язок між заробітною платою і продуктивністю праці при різному рівні інтенсивності виробництва підприємств, відповідній ціновій політиці цін не тільки сприятиме нормативній оплаті праці, а й слугуватиме вищим рівнем її мотивації, дотримання структури заробітної плати і наближення її до рівня галузей економіки на основі ефективного використання продуктивних, фізіологічно обумовлених показників тварин, птиці й ін.

Методика розрахунку розцінки не повністю заохочує робітників до економії витрат структури виробництва продукції тваринництва, оскільки їх оплата залежить від кількості та якості продукції.

При погодинно-преміальній оплаті з установленням нормованого завдання при однаковому за планом обсязі робіт, незмінній чисельності робітників, однаковому терміні роботи, тривалості зміни й кваліфікації робітник має можливість отримати за місяць заробітну плану, яка значно перевищує розмір його заробітку порівняно із простою погодинною (1024,13 грн./640,08 грн. - 1,60 рази) та погодинно-преміальною (1024,13 грн.: 768,10 - 1,3 раза) системами оплати праці. При цьому додаткова оплата за виконання нормованого завдання контролює кількісні результати праці, а не тільки відпрацьований час, стимулює виконання встановленого обсягу робіт, коригує тривалість зміни. Преміювання за досягнення проектної трудомісткості сприяє освоєнню робітниками науково обгрунтованих норм часу, а за кінцевим результатом - зростанню продуктивності праці. Крім того, нормоване завдання як система нормованого науково обгрунтованого обсягу робіт з урахуванням професії та кваліфікації, стимулює достовірність системи обліку. Рівень виконання норм за нарядами відповідає дійсному, а не завищується, оскільки враховується тільки виконання плану, а не його перевиконання; зменшуються витрати на оплату обсягів невиконаної через внутрішньозмінні простої роботи; створюється раціональний баланс робочого часу, який дозволяє виявити його резерви та оптимізувати чисельність працюючих. Це сприяє дії ринкового принципу оплати праці за кількістю, якістю індивідуальної праці та внеском у результати спільної діяльності.