Ряди динаміки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЕКЦІЯ

РЯДИ ДИНАМІКИ

Ряди динаміки - статистичні дані, що відображають розвиток у часі досліджуваного явища. Їх також називають динамічними рядами, тимчасовими рядами. ряд агрегатний індекс статистичний

Ряди динаміки мають два основних елементи:

1) показник часу (t);

2) відповідні їм рівні розвитку досліджуваного явища (y);

Як показники часу в рядах динаміки виступають визначені дати (моменти) або окремі періоди (роки, квартали, місяці, доба).

Рівні рядів динаміки відображають кількісну оцінку (міру) розвитку в часі досліджуваного явища. Вони можуть виражатися абсолютними, відносними або середніми величинами .

Ряди динаміки розрізняються за наступними ознаками:

* за часом;

* за формою представлення рівнів;

* за відстанню між датами.

У залежності від характеру досліджуваного явища рівні рядів динаміки можуть відноситися або до визначених дат (моментів) часу, або до окремих періодів . Відповідно до цього за часовим параметром ряди динаміки підрозділяються на моментні і інтервальні.

Cередній рівень ряду визначається за формулою середньої хронологічної:

, (1)

де n- кількість рівнів ряду динаміки.

У статистиці під індексом розуміють специфічну відносну величину, яка характеризує зміну показника у часі та просторі. Індекси можуть визначатися у неоднорідній сукупності, що складається з елементів, які безпосередньо не можна сумувати.

З допомогою індексів вирішують такі завдання статистичного аналізу:

- визначають середній процент зміни показника у часі в цілому по сукупності або окремій групі;

- визначають середній процент зміни середнього значення показника;

- здійснюють порівняння показника у просторі;

- оцінюють вплив окремих факторів на зміну показника у часі або просторі.

В залежності від охоплення одиниць сукупності індекси поділяються на індивідуальні, групові (субіндекси) та загальні. За методикою визначення та економічним змістом індекси бувають агрегатними, середньозваженими, індексами середніх величин, територіальними.

В залежності від бази порівняння індекси поділяються на ланцюгові та базисні, а за економічним змістом - на індекси динаміки, планового завдання, виконання плану.

При визначенні індексу спочатку записується (будується) його формула, згідно якої робляться обчислення. Показник, який досліджується з допомогою індексу, називається індексованим.

Розрахунок індивідуальних змінних і базисних індексів аналогічний відповідним відносним величинам динаміки, де ряд коефіцієнтів росту (зниження) з постійною базою порівняння називають базисними показниками, а ряд коефіцієнтів росту (зниження) з перемінною базою порівняння змінними. У другому випадку ряд коефіцієнтів росту визначається відношенням до попереднього періоду. Цим розрахункам відповідають і такі правила: 1) добуток змінних індивідуальних коефіцієнтів (індексів) називають базисним індексом; 2) відношення двох базисних індивідуальних індексів дає змінний індивідуальний індекс.

Агрегатні індекси

Загальні агрегатні індекси використовуються у випадках неоднорідності сукупності. Якщо реалізуються неоднорідні товари, фізичний обсяг яких може вимірюватися як за допомогою різних одиниць (кг, м, л), так і однакових (напр., мед та картопля), то співставлення загальних фізичних обсягів реалізованого товару не має сенсу.

Суму виручки від реалізації можна записати у вигляді агрегату (коли різні види товарів приведені до порівняльного виду).

Відношення агрегатів дає загальний індекс показника в агрегатній формі.

Так, наприклад, індекс загального обсягу товарообігу в агрегатній формі має наступний вигляд:

.

При аналізі приросту загального обсягу товарообігу приріст також пояснюється зміною рівня цін та кількості проданих товарів. Причому спочатку розглядається зміна кількісного фактору, а потім - якісного.

Вплив на приріст товарообігу зміни кількості проданих товарів відображує агрегатний індекс фізичного обсягу I_q:

.

Агрегатний індекс цін I_p показує вплив на приріст товарообігу зміни ціни (якісного фактору):

.

В формі мультиплікативної індексної моделі динаміка товарообігу буде виражатися співвідношенням:

, або ,

де , .

Середньозважені індекси

Однією з форм зведеного індексу є середньозважений з індивідуальних індексів. Використовують два види середніх -- арифметичну та гармонійну.

Вибір виду середньої ґрунтується на загальних засадах. Середньозважений індекс має дорівнювати відповідному індексу агрегатної форми.

Індексом змінного складу називають індекс середньої величини, він відбиває не лише зміни значень ознаки х, а й зміни в структурі сукупності

Індекси з постійними і змінними вагами

При вивченні динаміки діяльності підприємств і організацій виникає необхідність визначити індекси більше, ніж за два періоди. У таких випадках індекси можна розраховувати як на постійній, так і на змінній базах порівняння.

Якщо характеризують зміну явища у всіх наступних періодах порівняно з першим, то обчислені індекси є базисними індексами.

Коли ж характеризують послідовну зміну досліджуваного явища період за періодом, тобто кожен наступний період порівнюють з кожним попереднім, то такі індекси називаються ланцюговими.

Якщо позначити індексовані величини через а (ціна, кількість проданого товару (виготовленої продукції) певного виду, собівартість продукції тощо), то формули індивідуальних індексів матимуть такий вигляд:

Між ланцюговими і базисними індексами існує певний зв'язок, що дозволяє здійснити перехід від одного виду індексу до іншого. Так, послідовне перемноження ланцюгових індексів дає базисний індекс відповідного періоду. У загальному вигляді це можна записати так:

І навпаки, за співвідношенням базисних індексів можна обчислити відповідні ланцюгові індекси.

Індексом змінного складу називають індекс середньої величини, він відбиває не лише зміни значень ознаки х, а й зміни в структурі сукупності:

В індексі фіксованого складу ваги постійні, тобто усувається вплив на динаміку середньої структурних зрушень. Величина показує, як у середньому змінилися значення ознаки при незмінній, фіксованій структурі:

Індекс структурних зрушень I_d, навпаки, показує, як змінилася середня за рахунок структурних зрушень; значення ознаки xфіксуються на постійному рівні:

Статистична таблиця - це форма раціонального і наочного викладення цифрових характеристик досліджуваних явищ і їх складових частин. За допомогою інформації у вигляді зведених статистичних таблиць створюється можливість характеристики явищ з погляду їх розміру, структури та динаміки розвитку. А стислість і наочність форм зображення даних у таблиці зумовлюють їх сприймання, розуміння й аналіз. Адже таблична форма дозволяє викласти матеріал найбільш зручно, компактно, наочно і раціонально. До складових статистичної таблиці належать вертикальні графи, горизонтальні рядки, які, перетинаючись, утворюють клітини, а також відповідні заголовки. У сукупності зазначені елементи форми таблиці утворюють її макет (рис.).

Рис. Схема макету статистичної таблиці

Статистична таблиця має загальний і внутрішні заголовки Перший з них у стислій формі відображує зміст таблиці. Останні -пояснюють змістовне навантаження відповідних рядків і граф.

Основними елементами статистичної таблиці є підмет і присудок.

Підметом таблиці є одиниці статистичної сукупності, або їх групи, які характеризуються показниками. Присудок таблиці - це система показників, які характеризують підмет.

Залежно від побудови (розробки) підмета статистичні таблиці поділяють на три групи: прості, групові, комбінаційні.

Вивчення складу та розподілу робочої сили.

Сучасна статистика окремо вивчає:

потенціальну робочу силу (трудові ресурси),

працівників зайнятих у суспільному виробництві (економічно активне населення)

працівників, зайнятих у сфері матеріального виробництва

Завдання статистики:

вивчення складу, чисельності та розподілу робочої сили у народному господарстві

вивчення галузевого та територіального руху робочої сили

вивчення підготовки кадрів

вивчення використання робочих місць та робочого часу

Склад та розподіл працівників, зайнятих у народному господарстві, вивчається статистикою за допомогою групувань.

На рівні народного господарства статистичні органи проводять групування працівників за:

суспільними групами

сферами суспільного виробництва та їх галузями

характером праці (фізична, розумова та ін.)

рівнем освіти

участю у виробництві засобів виробництва та предметів споживання

розподілом зайнятих по регіонах та ін.

Склад працівників матеріального виробництва вивчається за ознаками:

За характером виробничої діяльності розрізняють:

персонал основної діяльності (працівники, які беруть участь у виробництві профільної для підприємства продукції, н-д, у промисловості - промислово-виробничий персонал)

персонал неосновної діяльності (працівники, які пов'язані з виготовленням продукції, яка відноситься до інших галузей, н-д, у промисловості - персонал непромислових підрозділів).

За характером участі у виробничому процесі:

робітники (працівників, які зайняті безпосередньо на виробництві)

фахівців (працівників, які забезпечують організацію виробництва)

За ознаками статі, віку, стажу роботи, професіями, кваліфікацією, рівнем освіти, форм організації та оплати праці.

Показники чисельності робочої сили

1. Середньоспискова чисельність характеризує розміри робочої сили, яку мало підприємство у звітному періоді.

Середньоспискову чисельність можна встановити діленням суми спискової чисельності працівників за усі дні періоду (включаючи дні відпочинку) на загальну кількість календарних днів.

Спискове число працюючих за будь-який день складається з кількості осіб, які з'явилися на роботу, та осіб, які не з'явилися за тих чи інших причин.

2. Середня явочна чисельність показує середнє число працівників підприємства, які з'являлися на роботу в робочі дні. Для її обчислення загальну кількість явок на роботу ділять на кількість робочих днів у періоді.

3. Середню кількість фактично працюючих одержують, поділивши загальну кількість відпрацьованих людино-днів на кількість робочих днів у періоді. (У табельному обліку явки на роботу розподіляють на фактично відпрацьовані людино-дні та людино-дні цілоденних простоїв).

Отже, продуктивність праці -- це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток -- це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою

де В -- виробіток;

V -- обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т -- затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

Трудомісткість -- це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою

Для планування і аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

При статистичному обліку обсягу продукції існують три основних методи його вимірювання: в натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках. На мікрорівні основним методом обліку продукції є її облік за окремими видами в натуральних показниках (шт., м, кг, т, т.км). Метод потрібен для керування пропорціями в економіці, для складання балансів основних засобів видів промислової продукції тощо. Натуральний метод обліку продукції (в натуральних та умовно-натуральних показниках) охоплює готові вироби та на-півфабрикати. Вартісний метод обліку продукції охоплює роботи промислового характеру, готові вироби, напівфабрикати. Обсяг промислової продукції у вартісному вираженні визначається:

а) у діючих оптових цінах підприємства без податку на додану вартість і акцизного збору;

б) у порівнянних цінах.

Вартісними показниками обсягу промислової продукції промислового підприємства є:

* валовий оборот;

* валова продукція;

* валовий виробничий оборот;

* товарна продукція;

* відвантажена продукція;

* реалізована продукція;

* чиста продукція.

Ростання конкуренції з боку вітчизняного і зарубіжних виробників, обмеженість природних ресурсів і пов'язане з цим подорожчання витрат на виробництво продукції та надання пос-луг обумовлює необхідність підвищення ефективності суспільного виробництва як основного чинника успішного функціону-вання економіки.

Під терміном «ефект» (від латинського слова «effectus») розуміють дію, результат, наслідок чогось.

В якості результату на рівні економіки в цілому виступають: валовий випуск; валовий внутрішній (національний) продукт; національний доход; валові збереження (накопичення). На рівні окремих галузей, секторів і окремих підприємств результатами діяльності є: валовий випуск; валова додана вар-тість; чиста додана вартість; валовий та чистий прибуток.

В ході виробництва продукції функціонують витрати у вигляді ресурсів і поточних витрат.

Ресурси - це авансовані витрати виробництва, які складаються з середнього обсягу основного капіталу (основних фондів Фосн), оборотного капіталу (оборотних фондів Фоб) та робочої сили (робітників виробництва) - ресурсів праці (РП).

Поточні витрати - це спожиті в процесі виробництва ресурси, які складаються із суми нарахованої амортизації основного капіталу (А), вартості спожитих на виробництво сировини, матеріалів, палива тощо (М), суми фактично нарахованої заробітної плати (ОП).

Для оцінки широкого спектру рівня та динаміки ефективності не тільки продукції, але й послуг, що надаються, та робіт, що виконуються, в міжнародній статистиці використовується велика кількість показників, які можна об'єднати в такі групи:

показники рентабельності продукції, послуги і виробництва;

показники ефективності витрат живої праці;

показники ефективності витрат уречевленої праці;

показники ефективності капіталовкладень.

Більшість із цих показників може бути розраховано як на рівні економіки, так і на рівні галузей, секторів і окремих підприємств. Розглянемо перейменовані показники.

Ефективність рентабельності продукції послуг і виробництва залежить від співвідношення витрат та прибутку.

В міжнародній статистиці рівень та динаміка ефективності використання живої праці вивчається за допомогою показників трудових ресурсів і продуктивності праці.

Глобал ьна продуктивність факторів є найбільш важливим показником продуктивності праці. Він відображає вплив на рівень продуктивності не тільки витрат живої праці, але й витрат інших факторів.

Показн ик глобальної продуктивності розраховується діленням повної вартості валової продукції (чисельника дробу) на витрати всіх інших факторів виробництва плюс витрати живої праці (знаменник).

Размещено на Allbest.ru