Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ПРОМИСЛОВОСТІ

Спеціальність 08.07.01 - Економіка промисловості

УДК 330.341.1:67/68

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

АВТОРЕФЕРАТ

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НА ІННОВАЦІЙНИХ ЗАСАДАХ

Гречан Алла Павлівна

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України (м. Київ).

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор, академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України Чумаченко Микола Григорович, Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), почесний директор.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Мікловда Василь Петрович, Ужгородський національний університет Міністерства освіти і науки України (м. Ужгород), завідувач кафедри економіки, менеджменту та маркетингу; доктор економічних наук, професор Воронкова Алла Еженівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), завідувачка кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності; доктор економічних наук, професор Миколайчук Наталія Сергіївна, Херсонський національний технічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Херсон), завідувачка кафедри менеджменту.

Провідна установа:Одеський національний політехнічний університет Міністерства освіти і науки України (м. Одеса), кафедра економіки підприємства.

Захист відбудеться „ 18 ” травня 2006 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “_12_” квітня 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Забезпечення сталого економічного розвитку держави можливе лише за умов якісних перетворень виробничого потенціалу на основі масштабного впровадження і розповсюдження науково-технічних досягнень, динамічного розвитку інноваційної складової економіки. На макроекономічному рівні науково-технічний фактор обумовлює поступовий перехід від ресурсного типу економічного розвитку до інноваційного і формує новий тип економіки. На мезоекономічному рівні розвиток галузей на інноваційних засадах забезпечує оптимальну структуру промислового комплексу, сприяє зростанню ВВП. На мікроекономічному рівні інновації підвищують ефективність виробництва, якість продукції і конкурентоспроможність самого підприємства.

Ситуація, що склалася в економіці України, характеризується тим, що за наявності в країні значних фундаментальних і технологічних заділів відбувається зниження активності інноваційної діяльності, пов'язаної насамперед із браком механізму реалізації інноваційного потенціалу. Фактори, що перешкоджають інноваційній діяльності, можна розділити на макроекономічні та мікроекономічні. Фактори першої групи створюють великі труднощі і характеризуються відсутністю єдиної комплексної системи управління інноваційними процесами у межах держави. Друга група факторів пов'язана в основному з недостатнім інноваційним потенціалом підприємств і слабким механізмом його реалізації.

Досвід свідчить, що основною метою держави має бути формування такої національної інноваційної системи, яка забезпечує ефективну діяльність державних органів управління, підприємницьких структур, науково-освітніх закладів, громадських організацій та механізмів взаємодії національного, галузевого і регіонального рівнів зі створення, використання і поширення нових знань на технології, продукти, послуги.

У даний час існують галузі, які не віднесено до пріоритетних у промисловості України, але які здатні вийти на зовнішній ринок з готовою продукцією, розраховуючи поступово проникнути в конкурентне середовище міжнародного ринку за допомогою підвищення технічного рівня продукції, що випускається, на основі впровадження результатів НДДКР. Однією з них є легка промисловість, яка забезпечує населення життєво необхідною продукцією, виконує велику соціальну функцію і за наявності відповідних можливостей формує потужний експортний потенціал країни. Але подальший розвиток легкої промисловості потребує створення наукового підґрунтя активізації інноваційної діяльності її підприємств, яке б ураховувало галузеві особливості, наявність і необхідність подолання специфічних проблем та забезпечувало подальший розвиток галузі.

Проблемі інноваційного розвитку присвячено багато робіт вітчизняних і зарубіжних фахівців. При цьому в них інновації розглядаються як необхідний фактор розвитку національної економіки. У той же час питання, що пов'язані із суттю інновацій, їх роллю і значенням використання на макро- й мікрорівнях, потребують подальшого розвитку. Все це зумовило вибір теми дисертації, визначило предмет і об'єкт, мету і завдання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з науково-дослідною тематикою Київського національного університету технологій та дизайну Міністерства освіти і науки України, зокрема з темами: "Розробка механізмів стратегічного розвитку підприємств легкої промисловості, системних технологічних комплексів автоматизованої підготовки виробництва та виготовлення конкурентоспроможної продукції з використанням методів дизайну, менеджменту та маркетингу в умовах ринкової економіки" (номер держреєстрації 0102U001413, 2002-2004 рр.); "Розробка сучасних інструментальних методів управління підприємством, технологічними процесами виготовлення конкурентоспроможної продукції" (номер держреєстрації 0105U002389, 2005-2007 рр.); "Дослідження стану діяльності підприємств та розробка рекомендацій з формування інноваційної інфраструктури легкої промисловості України" (номер держреєстрації 0104U000722, 2003-2004 рр.) та науково-дослідною роботою кафедри економіки, обліку і аудиту за темою "Економічні та соціально-політичні проблеми розбудови державності України" (наказ № 4 по КНУТД від 02.01.2003 р.). У рамках зазначених тем автором виявлено тенденції і основні напрями інноваційної діяльності легкої промисловості та її підприємств, набули подальшого розвитку концептуальні засади розвитку галузі на основі активізації інноваційної діяльності, запропоновано механізм формування інноваційної стратегії як основи розвитку підприємства.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка цілісної наукової концепції розвитку легкої промисловості на основі формування і вдосконалення дієвих механізмів державного управління інноваційним розвитком економіки та активізації інноваційної діяльності підприємств галузі.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено та вирішено такі теоретичні, методологічні та практичні задачі:

обґрунтовано теоретико-методологічні аспекти розвитку економіки на інноваційних засадах;

визначено стан та проблеми легкої промисловості з метою розробки напрямів її подальшого розвитку;

опановано досвід функціонування моделей національної інноваційної системи (НІС) з метою адаптації до умов України;

розроблено механізм державного регулювання інноваційного розвитку економіки України;

здійснено оцінку інвестиційного клімату держави, визначено напрями його покращання з метою ресурсного забезпечення інноваційного розвитку галузей промисловості;

обґрунтовано джерела інвестування інноваційної діяльності;

проаналізовано ресурсне забезпечення інноваційних процесів у легкій промисловості;

обґрунтовано складові формування інноваційного потенціалу підприємств легкої промисловості;

розроблено автоматизовану модель формування альтернатив стратегії інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості.

Об'єкт дослідження - інноваційні процеси розвитку легкої промисловості на різних ієрархічних рівнях.

Предмет дослідження - теоретичні, методологічні та практичні питання розвитку легкої промисловості й активізації діяльності її підприємств на інноваційних засадах.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дисертаційного дослідження склали праці класиків економічної теорії, роботи вітчизняних і зарубіжних учених у сфері управління інноваційним розвитком.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти України, дані Державного комітету статистики України та Міністерства промислової політики України, матеріали первинної звітності підприємств легкої промисловості.

У дисертації використано загальнонаукові і спеціальні методи дослідження процесів і явищ в їх взаємозв'язку і розвитку, а саме: при вивченні й узагальненні теоретико-методологічних основ визначення інноваційного розвитку галузі використано такі методи, як діалектичний, системного підходу, аналізу і синтезу; при дослідженні інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності - методи економіко-статистичного аналізу, порівняння, угрупувань; при визначенні основних напрямів і шляхів інноваційної стратегії підприємства - методи експертної оцінки та програмування.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному обґрунтуванні і новому вирішенні проблеми розвитку легкої промисловості на основі активізації інноваційної діяльності її підприємств.

У ході дослідження було одержано такі наукові результати:

уперше:

теоретично обґрунтовано економічний розвиток галузі, який запропоновано розглядати у сутнісно-змістовому плані як процес кількісних і якісних перетворень у виробництві та споживанні товарів і послуг, які відбуваються в часовому та просторовому вимірі у світовому масштабі, масштабі міждержавних об'єднань і союзів, окремих країн, регіонів і галузей. При цьому виділено такі аспекти економічного розвитку: просторовий, часовий, функціональний, інституціональний, інноваційний;

запропоновано методологічний принцип інноваційного партнерства (з визначенням його об'єктів, суб'єктів, а також механізму реалізації) для поєднання зусиль усіх учасників інноваційного розвитку галузі. Його реалізація буде сприяти створенню гармонійної системи управління і регулювання інноваційного розвитку на всіх рівнях управління;

розроблено модель визначення стратегічних зон інноваційного розвитку підприємства легкої промисловості з використанням автоматизованої системи оцінки його інноваційного потенціалу і зовнішніх компетенцій. Застосування моделі дозволяє обґрунтувати напрям стратегічного розвитку підприємства та активізувати його інноваційну діяльність, що забезпечує подальший розвиток легкої промисловості;

удосконалено:

визначення, зміст та структуру національної інноваційної системи. Зокрема, її складовими виділено державні органи та інституції, громадські організації, недержавні інноваційні структури. Обґрунтовано доцільність застосування в Україні моделі з превалюванням чинників державного регулювання та управління інноваційними процесами, що дозволить забезпечити спроможність впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки;

методику аналізу рівня і можливостей інноваційного розвитку легкої промисловості шляхом виділення та оцінки груп властивостей галузі, що характеризують її сутність і складність, зв'язок із зовнішнім середовищем, параметри розвитку. Застосування методики дозволяє обґрунтувати напрям розвитку галузі на інноваційних засадах;

напрями та комплекс заходів щодо подальшого покращання інвестиційного клімату в державі за рахунок удосконалення правового забезпечення (перш за все, стосовно створення сприятливих умов залучення та використання інвестицій на державному, регіональному та галузевому рівнях), розвитку інноваційної інфраструктури, що відповідає світовій практиці. Це буде сприяти створенню умов для підвищення ефективності ресурсного забезпечення інноваційного розвитку;

дістали подальшого розвитку:

механізм державного регулювання інноваційного розвитку з виділенням його принципів, методів, форм, напрямів і завдань, що дозволить активізувати інноваційні процеси на всіх ієрархічних рівнях: загальноекономічному, галузевому, окремих підприємств;

класифікація інновацій, у межах якої запропоновано виділення інновацій за п'ятьма етапами інноваційного розвитку підприємств, що дозволить обґрунтувати напрям їх стратегічного розвитку;

класифікація джерел інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку, які з позиції системного підходу доцільно поділяти на внутрішні, зовнішні і комбіновані. Це має принципове значення для суб'єктів господарювання з позиції визначення якісних характеристик джерел (на поворотній чи безповоротній основі залучаються ресурси) та дозволяє підвищити ефективність фінансової складової інноваційної стратегії;

визначення інноваційного потенціалу підприємств, який характеризується синергійним ефектом комплексного використання сукупності ресурсів (матеріальних, фінансових, нематеріальних активів і ресурсів), які під впливом ринкового попиту спроможні забезпечувати прибутковість капіталу та сприяти інноваційному розвитку підприємства, а також його місце як "оболонки" загального потенціалу;

методика оцінки інноваційного потенціалу підприємства легкої промисловості з виділенням показників внутрішніх і зовнішніх компетенцій та визначенням їх вагомості. Отримані результати оцінки використовуються для обґрунтування напряму стратегічного розвитку із застосуванням матриці стратегічних альтернатив.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці пропозицій щодо забезпечення розвитку легкої промисловості шляхом створення відповідних умов на загальнодержавному рівні та на основі активізації інноваційної діяльності її підприємств.

Пропозиції щодо державної підтримки легкої промисловості були використані Комітетом Верховної Ради України з питань промислової політики при підготовці Закону України про умови розвитку легкої, меблевої і деревообробної промисловості (довідка № 06-11/8-334 від 31.08.2004 р.). Запропоновані напрями інноваційного розвитку легкої промисловості України використано при розробці Державної програми розвитку легкої промисловості на період 2005-2011 років (довідка про впровадження № 12/9-2-438 від 23.12.2004 р.). Основні положення і результати дисертації у вигляді Методичних рекомендацій з розробки інноваційної стратегії підприємства використовуються ЗАТ ВТШФ "ДАНА" (довідка про використання результатів № 701 від 15.12.2005 р.), ЗАТ "Ворскла" (довідка про впровадження № 645 від 08.12.2005 р.), ЗАТ "Киянка" (довідка про використання результатів № 27 від 10.01.2006 р.). Результати досліджень теоретичного і прикладного характеру активно використовуються у навчальному процесі Київського національного університету технологій та дизайну у дисциплінах “Економіка й організація інноваційної діяльності”, “Стратегічне управління”, “Економіка і організація легкої промисловості” (довідка № 04-71/2806 від 21.12.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. Автору належать наукові ідеї, теоретичні розробки, практичні рекомендації, результати обробки інформації, вибір методів дослідження. У роботах, написаних у співавторстві, особистий внесок зазначений у списку опублікованих праць.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати наукових досліджень доповідалися й одержали схвалення на 12 міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях та семінарах, зокрема : "Проблеми планування виробництва в умовах переходу до ринку" (м. Алушта, 2002), "Стратегія інноваційного розвитку підприємств в Україні" (м. Київ, 2003), "Проблеми обліку, аудиту та економічного аналізу за умов стабілізації економіки України" (м. Хмельницький, 2003), "Інноваційно-інвестиційні моделі трансформації перехідних суспільств" (м. Київ-м. Біла Церква, 2003), "Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій (регіональний аспект)" (м. Донецьк-м. Святогірськ, 2004), "Економічні проблеми розвитку промислового виробництва" (м. Одеса, 2004), "Економіка і управління в промисловості" (м. Дніпропетровськ, 2005), "Инвестиции - главный фактор экономического развития России" (г. Москва, 2005).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 40 наукових працях, із них 4 монографії (у тому числі дві одноосібні), 2 підручники, 22 статті у фахових виданнях, 10 матеріалів наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій 161,0 д.а., з яких особисто автору належить 47,5 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновків, списку використаних джерел (283 найменування) і 4 додатків. Основний текст викладено на 404 сторінках, робота містить 42 таблиці, 51 рисунок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі "Теоретико-методологічні засади визначення інноваційного розвитку галузі" розглядаються питання визначення інноваційного розвитку окремої галузі, в тому числі і легкої промисловості, що вимагає узагальнення положень розвитку економіки в цілому на макроекономічному рівні.

Структурно-логічна схема дослідження представлена на рис.1.

Аналіз існуючих підходів до визначення розвитку економіки дозволив виділити такі його теоретико-методологічні аспекти: просторовий, функціональний, часовий, інституціональний та інноваційний. Найбільш значущим на сучасному етапі є саме інноваційний аспект.

В економічній літературі відсутній єдиний підхід до визначення поняття “інновація”. Проведені дослідження дозволили дійти висновку, що інновації повинні характеризуватися принципово якісною новизною; містити групи об'єктів, на які можуть поширюватися; бути спроможними задовольняти ринковий попит; мати посилання на досягнення певного ефекту (бути рентабельними); містити поняття кінцевого результату. Зважаючи на це, під інноваціями пропонується розуміти кінцеві результати інноваційної діяльності, які виступають у вигляді нового або вдосконаленого продукту, що реалізується на ринку, нового або вдосконаленого технологічного процесу (у тому числі організаційно-управлінського), який використовується у практичній діяльності з метою досягнення економічного, соціального, екологічного, науково-технічного виду ефекту.

Класифікація інновацій має теоретико-методологічне значення як інструмент дослідження генезису інновацій, а також практичне значення. Зважаючи на те що інноваційний розвиток галузі забезпечується безпосередньо підприємствами, пропонується класифікація інновацій залежно від оцінки етапів інноваційного розвитку підприємств (рис. 2), що має методологічне підґрунтя та практичне підтвердження.

З метою оцінки можливостей розвитку національної економіки на інноваційних засадах був проведений аналіз її галузевої структури, який дозволив зробити висновок про невідповідність економіки України критеріям інноваційного зростання. І навіть навпаки, незважаючи на проведені реформи та приватизацію, у структурі економіки загострюються диспропорції з переважанням енерго- й капіталоємного виробництва та помітним скороченням частки соціально орієнтованих галузей у структурі виробництва, що не відповідає як класичним канонам змішаної економіки, так і світовому досвіду трансформації промислового виробництва, який акцентує увагу саме на задоволенні споживчих потреб населення, розширенні обсягів діяльності та підтримці галузей, орієнтованих на кінцевого споживача (табл.1). Катастрофічним є зменшення частки легкої промисловості - галузі, яка є провідною у виробництві товарів народного споживання.

Системним фактором, який стримує інноваційний розвиток, є відсутність єдиної збалансованої системи, яка б „пронизувала” всі ієрархічні рівні інноваційного середовища. У роботі виділено чинники стримування інноваційного розвитку на різних ієрархічних рівнях (табл. 2). Особливо важливу роль у подоланні цих проблем відіграє саме галузевий рівень. Це пояснюється тим, що напрям інноваційного розвитку визначається у концепції національної економіки, яка є предметом розроблення на найвищих ієрархічних рівнях (міждержавному і державному), а безпосередні активні дії щодо створення та впровадження інновацій здійснюються на рівні підприємств і організацій.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 - Структурно-логічна схема дослідження

Таблиця 1 - Структура промисловості України, %

Групи галузей промисловості	Галузева структура
	1990	1995	2000	2003	2004
Вся промисловість, у тому числі	100	100	100	100	100
Паливно-сировинні та первинної обробки (видобування енергетичних матеріалів, металевих руд, виробництво енергії, металургія та оброблення металу)	21,0	47,6	52,0	41,6	39,6
Інвестиційно спрямовані (машинобудування та металообробка)	30,5	16,0	13,4	13,4	14,2
Споживчоорієнтовані,у тому числі легка промисловість	29,4 10,8	17,7 2,6	18,4 1,6	20,3 1,4	17,0 1,2
Інші	19,1	18,7	16,2	24,7	29,2

І саме від ефективної діяльності проміжних рівнів, а до них відноситься і галузевий, залежить формування цілісного інноваційного середовища, побудова дійсно інноваційної моделі економіки.

З метою оцінки стану галузі та її інноваційної спроможності запропоновано методику, яка передбачає виділення основних властивостей з позиції системного підходу за такими групами показників: сутність і складність галузі, її зв'язок із зовнішнім середовищем, параметри розвитку галузі. Застосування цієї методики для легкої промисловості дозволило зробити відповідні висновки.

Легка промисловість - одна з галузей, що не віднесені до сфери національних науково-технічних пріоритетів. Але це галузь, яка має достатньо короткий період обігу капіталу та є однією з основних галузей соціального спрямування, її розвиток є необхідною умовою підвищення рівня життя народу.

Таблиця 2 - Чинники стримування інноваційного розвитку в Україні

Ієрархічний рівень	Чинники стримування
Підприємство (установа, заклад)	Слабка розвиненість малих та середніх інноваційних підприємств; майже повна відсутність посередницьких організацій, які працюють на інновації; пасивний підхід багатьох наукових установ до комерціалізації наукових результатів; недостатня інформаційна забезпеченість щодо новітніх інновацій; зниження якості робочої сили
Регіон	Недостатня розвиненість регіональної нормативної бази; нерівномірна інвестиційна привабливість
Галузь	Відсутність галузевих інноваційних політик; недостатня координація роботи підприємств з урахуванням їх специфіки; відсутність галузевих інноваційних інфраструктур; недостатнє створення галузевих інноваційних середовищ; непослідовність реалізації стратегій вищих ієрархічних рівнів
Держава	Незавершеність розробки і законодавчого затвердження національної економічної політики; недостатня інноваційна спрямованість економічних механізмів (оподаткування, кредитування, страхування, ліцензування, квотування, тарифікації); невідповідність галузевої структури виробництва сучасним вимогам економіки, орієнтованої на інноваційний шлях розвитку
Міждержавні відносини (міждержавна інтеграція)	Відсутність моделі міжнародної співпраці в інноваційній сфері; невизначеність засад зовнішньої політики; нераціональність інституціональних організаційних форм

Сукупність підприємств легкої промисловості характеризується такими основними ознаками:

єдність економічного призначення продукції - виробництво товарів широкого вжитку для задоволення безпосередніх потреб населення;

однорідність сировини та матеріалів, що використовуються для виробництва товарів галузі;

спільність матеріально-технічної бази і технологічних процесів виробництва продукції широкого вжитку;

особливий професійний склад робітничих кадрів;

специфічні особливості розміщення та розвитку.

Складність структури легкої промисловості характеризується тим, що це багатогалузевий комплекс, який має 13 підгалузей. Усі підгалузі об'єднують понад 4,5 тис. підприємств, у тому числі понад 800 великих та середніх, на яких працює понад 186 тис. працівників, або 5,2% загальної чисельності працюючих у промисловості. Сучасний стан галузі - результат кризи, що виникла у зв'язку з ринковими перетвореннями в Україні: до початку 90-х років минулого сторіччя легка промисловість України об'єднувала 25 підгалузей, 500 підприємств із більш ніж 500 тис. економічних робочих місць. Порівняно з 90-ми роками сучасний обсяг виробництва товарів легкої промисловості зменшився більш як у 10 разів (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2 - Виробництво товарів легкої промисловості у 1980-2004 рр.

Проведене дослідження дозволило виявити такі причини спаду виробництва товарів легкої промисловості з початком ринкових реформ в Україні:

скасування централізованого планування та замовлення продукції, передчасна і надто радикальна лібералізація внутрішнього ринку без відповідних економічних і нормативно-правових заходів призвели до заповнення більшої частини ринку імпортними товарами. В основному ці товари належать до "контрабандних" і не обкладаються митом. За таких умов вітчизняний продукт стає неконкурентоспроможним;

відсутність цільового фінансування, інфляційні процеси та норми податкового законодавства призвели до втрати підприємствами галузі обігових коштів (передусім грошових). На сучасному етапі у легкій промисловості рівень обігових коштів становить не більше 10-15% нормативу, із них грошових - не більше 1-5%. Це зумовило бартеризацію та платіжну кризу. Проте слід зазначити, що рівень бартеризації останнім часом значно знизився і зараз становить 15-20% (порівняно з 56% п'ять років тому);

стрімке зниження купівельної спроможності населення через значне зменшення реальних доходів висуває цінову детермінанту як основну у формуванні попиту;

втрата ринків сировини і збуту продукції в межах СНД. На зарубіжні ринки вітчизняних виробників допускають неохоче, надійно захищаючи їх системою митних зборів і квот;

значне збільшення собівартості продукції через стрімке зростання цін на сировину та енергоносії через дорогі банківські кредити загострює диспропорції між цінами на товари і купівельною спроможністю населення;

приватизаційні процеси в галузі в основному проводилися без залучення інвестицій, що не створило умов для формування необхідного капіталу і загальмувало інноваційні процеси на підприємствах галузі;

неринковий механізм управління більшістю підприємств галузі (насамперед колишніх державних) повільно адаптується до механізму конкуренції, який регулює ринок товарів широкого вжитку в Україні.

Сучасний механізм інвестування технологічних змін в Україні є недостатньо розробленим, він не відповідає новітнім досягненням науки и техніки. Державні наукові програми, як правило, не здатні забезпечити досягнення конкретних кінцевих результатів, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади не мають достатніх коштів для інноваційної трансформації галузей народного господарства, а комерційні структури не заінтересовані у здійсненні довгострокових проектів, які б забезпечували базові технологічні зміни. Відсутність єдиної економічної й інноваційної політики на рівні держави і конкретної галузі та регіонів не створила умов для активної інноваційної діяльності підприємств.

У легкій промисловості у 2004 р. тільки 10,4% підприємств займалися інноваційною діяльністю, у той час як у 2003 р. їх частка дорівнювала 13,9% (табл. 3).

Найбільшу питому вагу (40,3%) серед напрямів проведених інновацій займають підприємства, що витрачали кошти на придбання машин, обладнання, установок, 24,6% підприємств витрачали кошти на впровадження інновацій у маркетинг та рекламу, 15,5% підприємств проводили дослідження і розробки. Така інноваційна активність підприємств легкої промисловості свідчить про загрозливу тенденцію, яка може призвести не тільки до повного занепаду галузі, а й навіть до її знищення.

Таким чином, розвиток легкої промисловості можна охарактеризувати як несистемний, некомплексний та ситуаційний. Першочерговим завданням щодо вирішення питання існування і подальшого розвитку галузі є формування загальнонаціональної системи, яка здатна об'єднати всі необхідні складові процесу розвитку на інноваційних засадах. Досягти цього можливо лише за умови формування національної інноваційної системи.

У другому розділі „Формування і основні напрями розвитку національної інноваційної системи України” розглянуто питання особливої ролі національної інноваційної системи як фактора здійснення інноваційної політики. Оскільки в Україні визначення НІС на законодавчому рівні відсутнє, вивчення накопиченого досвіду їх ефективного функціонування дозволило сформулювати сутність НІС: національна інноваційна система - це цілісне формування, що забезпечує ефективну діяльність державних органів управління, підприємницьких структур, науково-освітніх закладів, громадських організацій, суб'єктів інноваційного провайдингу та механізмів їх взаємодії на національному, галузевому, регіональному рівнях зі створення, зберігання і поширення національних або глобальних нових знань на нові технології (у тому числі організаційно-управлінські), продукти, послуги, які споживаються на національних і глобальних ринках (рис.2).

Таблиця 3 - Групування підприємств легкої промисловості за напрямами проведених інновацій

Напрями проведення інновацій	Легка промисловість - усього	Текстильна промисловість та пошиття одягу	Виробництво шкіри та шкіряного взуття
	2003	2004	2003	2004	2003	2004
Усього	836	736	702	610	134	126
З них займалися інноваційною діяльністю	116	77	97	60	19	17
У тому числі витрачали кошти на:
дослідження і розробки	12	12	9	7	3	5
придбання нових технологій	4	1	2	1	2	-
виробниче проектування, інші види підготовки виробництва для випуску нових продуктів, упровадження нових методів їх виробництва	18	15	14	10	4	5
придбання машин, обладнання, установок, інших основних фондів	45	31	35	23	1	8
маркетинг та рекламу	29	19	23	14	6	5
інші	14	17	10	12	4	5

Узагальнюючи світову практику функціонування НІС з позиції місця та значення держави у інноваційних процесах, виділено два їх типи: з переважанням ринкових факторів і елементів державного регулювання інноваційних процесів (США, Великобританія, країни ЄС); превалювання чинників державного регулювання і управління (Японія, Франція, Китай, Росія).

Особливості цих моделей та стан економіки України дозволили зробити висновок, що для нашої країни більш прийнятним є другий тип НІС, в якому важливе місце в регулюванні інноваційних процесів належить державі, що потребує створення відповідного механізму. Дієве державне регулювання інноваційного розвитку вимагає дотримання відповідних принципів: орієнтація на інноваційний шлях розвитку, визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку, формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності, створення умов для формування та використання надбань усіма суб'єктами інноваційної діяльності, сприяння розвитку інноваційної

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3 - Складові національної інноваційної системи

інфраструктури, інформаційне забезпечення інноваційної діяльності. При цьому держава використовує такі форми впливу, як державне замовлення у науково-технічній сфері, експертизу та сертифікацію науково-технічної продукції, формування відповідного кадрового потенціалу, створення системи науково-технічної інформації. Основними завданнями державного регулювання інноваційного розвитку економіки виділено: економічну забезпеченість інноваційних процесів, повну зайнятість, економічну свободу, збалансованість зовнішньоекономічних відносин.

З метою об'єднання зусиль усіх суб'єктів НІС на досягнення поставленого завдання вперше пропонується застосування принципу інноваційного партнерства (рис.4), який є логічним розвитком соціального та інвестиційного партнерства.

Партнерство служить важливою формою організації кооперативних процесів між приватним, комунальним і державним секторами, де чітко визначені форми спільної діяльності і відповідний розподіл отриманого результату.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4 - Схема інноваційного партнерства

Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутні посилання на інститут партнерства, або кооперативну угоду між державою, наукою і бізнесом, виправлення цього пробілу повинно стати проблемою подальших наукових досліджень та відповідних законопроектів.

Важливе місце у НІС посідають недержавні інноваційні структури, які формують основу інноваційної інфраструктури. Основними її елементами виділяються: технопарки й технополіси; бізнес-інноваційні, телекомунікаційні та торговельні мережі, фінансові структури, бізнес-інкубатори, інноваційно-технологічні центри, консалтингові фірми. Створення такої інфраструктури для легкої промисловості є необхідною умовою для забезпечення її подальшого розвитку.

У третьому розділі „Інвестиційне забезпечення інноваційного розвитку” розглядаються питання реалізації інноваційної діяльності на рівні галузі та її підприємств, що пов'язано з пошуком джерел та форм інвестування, які повинні забезпечити баланс між інноваційними витратами та фінансовими можливостями. Одним із визначальних факторів щодо забезпечення інвестиційними ресурсами інноваційної діяльності є створення сприятливого інвестиційного клімату. В останні роки дещо підірвана довіра інвесторів до України внаслідок уповільнення зростання ВВП, нестабільності економічної ситуації, реприватизації, змін законодавства, відміни пільг у вільних економічних зонах, зростання інфляції, підвищення цін на паливно-енергетичні ресурси.

З метою поліпшення інвестиційного клімату в Україні, враховуючи результати рейтингової оцінки зарубіжними і вітчизняними експертами, доцільно здійснити такі системні заходи: провести подальшу лібералізацію і дерегулювання підприємницької діяльності, забезпечити стабільність законодавчого середовища, запровадити лібералізацію зовнішньої торгівлі та руху іноземного капіталу, стимулювати конкуренцію у фінансовому секторі, знизити політичні ризики. Реалізація цих заходів дозволить розширити існуючі джерела інвестування інновацій.

Традиційно всі джерела інвестування поділяються на власні, позикові і залучені. Але формування фінансових ресурсів, порядок їх залучення для інноваційної діяльності має свої специфічні особливості, пов'язані з існуючим у країні організаційно-економічним механізмом їх використання. Тому з урахуванням принципів системного підходу пропонується джерела інвестування інновацій класифікувати на внутрішні, зовнішні і комбіновані (рис. 5).

Запропонована класифікація має принципове значення в силу того, що визначає, на якій основі здійснюється користування інвестиціями: на поворотній (позикові та частково комбіновані джерела) чи безповоротній (власні, залучені, частково комбіновані джерела). Це дозволяє суб'єктам господарювання ефективно розробляти фінансову складову інноваційної стратегії.

Проведений аналіз фінансування інноваційної діяльності підприємств легкої промисловості показав, що близько 80% усіх коштів складають власні кошти (табл. 4), яких, ураховуючи збиткову діяльність більшості підприємств, украй недостатньо. Переважання внутрішніх джерел пояснюється обмеженням бюджетних ресурсів, нерозвиненістю фондового ринку, інноваційних фондів, венчурних компаній, обмеженими іноземними інвестиціями, дорогими кредитами. Збільшення фінансових можливостей для здійснення інноваційної діяльності у легкій промисловості можна досягти шляхом активних дій щодо використання залучених і комбінованих джерел інвестування.

У дисертації пропонується дозволити учасникам фінансової лізингової угоди самостійно встановлювати строк і метод нарахування амортизації на об'єкт лізингу, впровадити заходи державної підтримки для українських фінансово-промислових груп, створення інституціонального середовища для функціонування венчурного капіталу.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5 Система джерел інвестування інновацій

Таблиця 4 - Розподіл загального обсягу фінансування інноваційної діяльності підприємств легкої промисловості за джерелами формування тис. грн.)

	Легка промисловість - усього	Текстильна промисловість та пошиття одягу	Виробництво шкіри та шкіряного взуття
	2003	2004	2003	2004	2003	2004
Всього, у тому числі за рахунок коштів	30374,0	30663,9	16701,4	16719,8	13672,6	13944,1
власних	21449,6	25479,0	7777,0	11534,9	13672,6	13944,1
держбюджету	8270,4	46,7	8270,4	46,7	-	-
кредитів	654,0	5138,2	654,0	5138,2	-	-

Таким чином, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та активізація дій з формування необхідних фінансових ресурсів створюють макроекономічні умови для інноваційного розвитку галузі. Але тільки цього ще недостатньо. Високого рівня розвитку галузь може досягти лише при активній інноваційній діяльності її підприємств.

Розділ 4. Формування та оцінка інноваційного потенціалу підприємств легкої промисловості. Для здійснення ефективної інноваційної діяльності та забезпечення подальшого розвитку легкої промисловості основною вимогою є наявність та здатність до використання інноваційного потенціалу її підприємствами. Існує декілька підходів до визначення місця інноваційного потенціалу в структурі загального потенціалу підприємства. Одні автори стверджують, що інноваційний потенціал знаходиться поряд з виробничим, фінансовим, маркетинговим, трудовим, управлінським, комунікаційним; інші - вважають, що інноваційний потенціал становить ядро загального потенціалу підприємства. Але найбільш прийнятним є положення, згідно з яким інноваційний потенціал є оболонкою загального підприємницького потенціалу, зважаючи на те, що такий підхід має не тільки методологічне, але і практичне значення для підприємств, які обиратимуть стратегію інноваційного розвитку.

Мультиплікативний вплив інноваційного потенціалу на можливості підприємства пояснюється законом синергії, який проявляється в складній взаємодії елементів інноваційного потенціалу, а також їх спроможності створювати додаткову вартість.

Обґрунтовуючи інноваційний потенціал як економічну категорію, виділено певні вимоги, яким він повинен відповідати: необхідність вміщувати основні складові ресурси загального (конкурентного) потенціалу підприємства (матеріальні, нематеріальні, фінансові); характеризуватися особливістю взаємодії складових потенціалу і сприяти здатності всієї системи створювати додаткову вартість; бути націленим на ринковий попит, який сприяє формуванню ринкового потенціалу підприємства.

З урахуванням існуючих підходів пропонується інноваційний потенціал характеризувати сукупністю ресурсів (матеріальних, нематеріальних і фінансових), які під впливом ринкового попиту спроможні забезпечувати прибутковість капіталу, синергійний ефект та сприяти інноваційному розвитку підприємства легкої промисловості (рис.6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 6 - Складові формування та використання інноваційного потенціалу підприємства легкої промисловості

Конкурентоспроможність підприємства легкої промисловості на ринку залежить не тільки від того, якими активами володіє підприємство, але й від швидкості створення і розвитку необхідних ресурсів. Слабкі конкурентні позиції мають підприємства, які неспроможні швидко адаптуватися до динамічних змін на ринку. Успішні компанії повинні системно забезпечувати високий інноваційний потенціал, що передбачає використання внутрішніх і зовнішніх можливостей.

Внутрішні і зовнішні можливості характеризуються факторами, які визначають спроможність забезпечувати суттєві конкурентні переваги, важко копіюються конкурентами і створення яких потребує значного досвіду роботи у відповідній галузі. До внутрішніх можливостей, у першу чергу, відносяться ноу-хау, унікальні технології, що спроможні створювати конкурентоспроможні товари широкого вжитку; якісно відпрацьовані і ефективні бізнес-процеси; залучення кваліфікованого персоналу, який потребує постійної підготовки внаслідок короткого життєвого циклу товарів легкої промисловості.

До зовнішніх можливостей пропонується віднести: кваліфіковане управління взаємовідносинами з клієнтами; наявність стійких зв'язків з постачальниками і споживачами; наявність зв'язків з місцевими і галузевими органами державного управління, які створюють можливості для лобіювання своїх інтересів; наявність стійких зв'язків із фінансовими інститутами та інвесторами, які сприятимуть забезпеченню зовнішнього фінансування підприємства в необхідному обсязі, в короткі терміни і за прийнятною ціною.

Таким чином, для здійснення інноваційної діяльності необхідна наявність високого інноваційного потенціалу підприємства, який характеризується сукупністю різних ресурсів, спроможністю менеджменту досягати високих результатів при реалізації інноваційного потенціалу за допомогою розвинутих зовнішніх компетенцій підприємства, які здатні забезпечити підприємству суттєві конкурентні переваги в ринковому середовищі. Від стану інноваційного потенціалу, який складається з міри готовності до виконання поставлених завдань щодо інноваційного розвитку підприємства, залежить вибір тієї чи іншої стратегії. Оцінки інноваційного потенціалу підприємства дозволяють визначити можливості ведення інноваційної діяльності з метою забезпечення розвитку підприємства на інноваційних засадах. промисловість інноваційний економіка комп'ютерний

Розділ 5. Концепція стратегії інноваційного розвитку підприємств легкої промисловості. Стратегія державної промислової політики в галузі легкої промисловості базується на принципах Державної програми розвитку легкої промисловості на 2003-2011 рр. і передбачає забезпечення випереджальних темпів випуску конкурентоспроможної продукції, створення її нових зразків, підвищення якості та ефективності виробництва, спрямованого на задоволення потреб внутрішнього ринку і нарощування експортного потенціалу. Досягти цього можливо лише за умови активізації інноваційної діяльності підприємств легкої промисловості з урахуванням впливу макроекономічних змін, виникнення нових потреб у споживачів, зростання вимог до якісних характеристик товарів широкого вжитку.

Особливість легкої промисловості полягає, по-перше, у високій місткості внутрішнього ринку - 47 млн. споживачів, що зумовлює можливість збільшення удвічі частки продукції легкої промисловості для населення. Значним для галузі є і сегмент продукції виробничого призначення: він становить для промислових підприємств різних підгалузей близько 1 млрд. грн. щорічно. По-друге, швидка і високоефективна віддача вкладених коштів сприяє інвестиційній привабливості (обіг коштів, незважаючи на фактичну відсутність оптової торгівлі, здійснюється 2-4 рази на рік). По-третє, асортимент продукції легкої промисловості значною мірою знаходиться під впливом сучасних тенденцій, насамперед зміни моди, що потребує частих якісних вдосконалень. По-четверте, багатофакторність формування попиту на продукцію легкої промисловості в умовах високої внутрішньої і зовнішньої конкуренції передбачає забезпечення підприємств галузі висококваліфікованим персоналом, який володіє сучасними інноваційними технологіями. По-п'яте, розробка стратегії подальшого розвитку підприємств легкої промисловості повинна враховувати оцінку рівня матеріального стану різних груп населення для його співставлення з можливостями виробників. Переважаючий низький рівень життя як першочергову потребу висуває вимогу забезпечення населення відносно дешевими виробами легкої промисловості за доступними цінами та прийнятної якості.

Нинішнє насичення внутрішнього ринку товарами легкої промисловості є достатньо повним, в основному відповідає платоспроможності населення і становить близько 88-95% за основними видами товарів - взуття, одяг, панчішно-шкарпеткові вироби. Вітчизняне виробництво товарів легкої промисловості досягло за даними 2004 р. майже 2,5 млрд. грн. Щороку ринок демонструє невисокі, але досить стійки темпи приросту - 3,5-5%. Можна констатувати, що галузь знаходиться у стадії життєвого циклу - зрілість. Вона характеризується зниженням швидкості обсягів продажів і зменшенням обсягів прибутку, масовим ринком покупців, сильним конкурентним середовищем і передбачає збільшення витрат на маркетинг. Причому змінюються пріоритети елементів маркетингу: знижується значення реклами товарів і зростають витрати на формування попиту шляхом залучення додаткових споживачів. З цією метою повинні розроблятися заходи щодо стимулювання збуту і удосконалення сервісу, підвищення якості продукції.

З іншого боку, аналіз зовнішнього середовища переважної більшості підприємств галузі свідчить, що вони працюють в умовах ринку монополістичної конкуренції. Це означає, що виробники не можуть суттєво впливати на рівень цін, проте диференціюють товар за дизайном, якістю, післяпродажним обслуговуванням. Сучасний ринок вимагає швидкозмінного асортименту. Оновлюваність асортименту одягу у провідних західних виробників становить понад 70% на рік. Українські ж виробники в середньому щорічно оновлюють близько 40% асортименту.

Проведений аналіз галузі свідчить, що підприємства з достатньо високим рівнем інноваційного потенціалу і які активно працюють із різними суб'єктами ринку, як правило, мають високу частку вдосконаленої і нової продукції (51-70% і навіть вищі показники).

З урахуванням цього виділяються дві групи факторів, які зумовлюють інноваційну активність і стратегію компанії: інноваційний потенціал (ключові внутрішні компетенції) і зовнішні можливості (ключові зовнішні компетенції).

Ключова компетенція - це набір взаємопов'язаних динамічних здібностей менеджменту, спроможного швидко адаптуватися до змін на ринку, а також використовувати високі технології, інноваційні ресурси, які забезпечують вирішення особливих нетипових задач і які не можуть бути легко скопійовані конкурентами, що дозволяє компанії бути стійкою в умовах жорсткої конкуренції і займати позиції лідера.

Основу ключових внутрішніх компетенцій підприємств легкої промисловості становить формування і ефективне використання інноваційного потенціалу: наявність високотехнологічного обладнання, кваліфікованого персоналу, ефективної інформаційної системи; впровадження управлінсько-організаційних інновацій; спроможність створення ефективної реклами, системи сервісу для споживачів, використання нестандартних методів фінансування інновацій.

Визначення інноваційного потенціалу підприємства, а також його зовнішніх компетенцій дає змогу обрати певний тип відповідної інноваційної стратегії, обґрунтувати спосіб залучення нововведення в організацію, способи співпраці з іншими організаціями або науково-дослідними установами, сконструювати економічні механізми та організаційні форми управління інновацією в процесі її впровадження, розробити в організації систему стимулювання інноваційної діяльності. Таким чином, класифікація нововведень сприяє цілеспрямованому управлінню інноваційними процесами, концентрації зусиль на тих напрямах інноваційної діяльності, які є оптимальними для її ресурсних і ринкових можливостей, сфери діяльності й можуть принести підприємству найбільший економічний ефект.

На основі сполучення двох основних факторів - інноваційного потенціалу та зовнішніх компетенцій - пропонується побудувати двомірну матрицю і таким чином обґрунтовано обирати відповідну стратегію інноваційного розвитку.

Така матриця виступає інструментарієм інноваційного стратегічного менеджменту, оскільки пов'язує зовнішні компетенції (у тому числі ринкові чинники) інноваційного розвитку підприємства з його інноваційним потенціалом.

Застосування цієї моделі дає можливість формулювати типові заходи щодо окремих напрямів інноваційної діяльності підприємства з різними характеристиками потенціалу і ринкового попиту, допомагає усвідомити, що пріоритети в розподілі інноваційних ресурсів можуть змінюватися і певною мірою дозволяють розуміти причини цих змін. Ще однією перевагою такого підходу є те, що створюється підґрунтя для розробки і раціоналізації інноваційної стратегії.

З метою прискорення розрахунків та можливості оперативного реагування на ринкові зміни розроблено автоматизовану систему з оцінки інноваційного потенціалу підприємства та його зовнішніх компетенцій, яку написано з використанням мови програмування високого рівня Visual Basic 6.0. Як вхідні дані система отримує показники з оцінки інноваційного потенціалу або дані, що дозволяють системі розрахувати ці показники, а також окремо можна оцінювати рівень формування та реалізації інноваційного потенціалу підприємства.

Оцінка рівня формування інноваційного потенціалу вимагає проходження шести кроків: оцінка технічної бази, оборотних активів, нематеріальних активів, трудових ресурсів, маркетингових ресурсів та управлінсько-організаційних ресурсів інноваційної діяльності. Оцінка рівня реалізації інноваційного потенціалу проходить в один крок. Кожний показник та кожна з груп показників мають різний ступінь впливу на кінцевий результат - величину інноваційного потенціалу, тому для визначення їх вагомості використовується метод експертної оцінки. Визначення рівня реалізації зовнішніх компетенцій відбувається за показниками, що об'єднано в групи: показники ринкової активності; виробничі зв'язки підприємства; зв'язки з державними фінансовими та науковими установами. Кожний показник та кожна з груп показників також мають різний ступінь впливу на кінцевий результат - величину зовнішніх компетенцій підприємства, тому розраховується їх вагомість.

Запропонована модель була застосована для активізації інноваційної діяльності підприємств швейної галузі легкої промисловості. Ці підприємства мають достатній інноваційний потенціал, але активність упровадження інновацій потребує підвищення. Так, у 2004 р. тільки 8,5% підприємств, що виготовляли швейні вироби, реалізували інноваційну продукцію, але на 59,6% з них ця продукція зазнала суттєвих технологічних змін або заново впроваджена, що підтверджує наявність можливостей для освоєння інновацій.

Одержані результати (табл. 5) дозволяють розрахувати інтегрований показник інноваційних потенціалів підприємств та їх зовнішніх компетенцій з подальшим визначенням рівнів.

Отримані результати дають можливість виділити фактори, які стримують формування та реалізацію інноваційного потенціалу та зовнішніх компетенцій підприємств, і служать базою для визначення напряму подальшого їх розвитку.