Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Паливний комплекс України: сучасний стан та перспективи розвитку

Спеціальність: Економіка промисловості

Виконала:

Чукаєва Ірина Костянтинівна

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збереження і зміцнення національної безпеки України залежить в першу чергу від стану базових галузей економіки. До них відноситься паливно-енергетичний комплекс, рівень розвитку якого значною мірою визначає місце і роль держави в світі.

На початку ХХI століття в паливно-енергетичному комплексі України ще залишились невирішеними цілий ряд надзвичайно складних проблем. Перш за все треба сказати, що ПЕК України був сформований як складова частина ПЕК колишнього СРСР. Тому він не відповідає вимогам, які висуваються до енергокомплексу незалежної держави. Враховуючи сьогоденну важку ситуацію з енергозабезпеченням країни, потрібна багатогранна структурна перебудова паливно-енергетичного комплексу, всієї економіки країни з врахуванням енергетичного фактору.

Теоретичні та прикладні проблеми розвитку і реформування паливно-енергетичного комплексу та його складових, енергетичної безпеки країни досліджено в наукових працях відомих учених-економістів і практиків. Вагомий внесок у розробку цих проблем зробили Алимов О.М., Амоша О.І., Бар'яхтар В.Г., Бабушкін В.М., Воропай М.І., Дорогунцов С.І., Іванов М.І., Кантарович В.Л., Макаров О.О, Мелент'єв Л.О., Мельник В.І., Недін І.В., Потапов В.І., Піріашвілі Б.З., Решетняк О.О., Рильський В.О., Столяров В.Ф., Федорищева А.М., Шидловський А.К., Ященко Ю.П. та інші.

Проте проблеми розвитку галузей паливної промисловості в умовах реформування економіки потребують подальшого дослідження, оскільки докорінно змінились внутрішні і зовнішні умови економічного розвитку країни. Передусім це стосується теоретико-методологічних підходів до довгострокового прогнозування розвитку паливного комплексу, його реформування у відповідності з умовами ринкової економіки, визначення основних проблем і напрямів вдосконалення енергозабезпечення та підвищення рівня енергетичної безпеки країни.

За цих умов дослідження даних проблем є виключно актуальним, а їх розв'язання сприятиме успішному вирішенню цих важливих загальнодержавних завдань.

Головна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі узагальнення існуючих теоретичних і практичних засад розвитку складних систем енергетики розробити основні методологічні і методичні положення та обґрунтувати практичні рекомендації щодо стратегії довгострокового розвитку паливного комплексу і підвищення рівня енергетичної безпеки в умовах соціально-економічної трансформації країни.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження тісно пов'язані з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема: з темою 3.1.5.63 - “Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (розділ “Паливно-енергетичний комплекс”), номер державної реєстрації 0104U003168 (автором визначені основні тенденції і особливості розвитку нафтовидобувної та нафтопереробної галузей), темою 3.1.5.64 - “Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України” (розділ “Паливно-енергетичний комплекс”), номер державної реєстрації 0101U007881 (автором проаналізовано резерви енергетичного потенціалу України), темою 3.1.5.67 “Розробка засобів імітаційного моделювання економічних процесів для обґрунтування стратегії розвитку енергетики” (розділ “Паливно-енергетичний комплекс”), номер державної реєстрації 0101U007879 (автором запропоновані методологічні та методичні підходи щодо розробки прогнозу розвитку ПЕК як складової.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретико-методологічних засад і науково-методичних підходів формування стратегії розвитку паливного комплексу в сучасних умовах, надання науково-практичних рекомендацій для її реалізації, а також визначення напрямів вдосконалення перспективного енергозабезпечення як основи енергетичної безпеки країни.

Об'єктом дослідження є процеси розвитку і реформування паливного комплексу України в контексті формування раціональної структури паливно-енергетичного балансу в нових геополітичних та економічних умовах.

Предметом дослідження є методологічні, методичні і прикладні проблеми та підходи щодо формування стратегії розвитку паливного комплексу, спрямованої на досягнення необхідного рівня енергетичної безпеки держави.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційної роботи стали праці вітчизняних і зарубіжних вчених з питань теорії та практики розвитку ринкової економіки та паливно-енергетичного комплексу, його окремих складових, сучасні теорії інституціональних перетворень, класичні та сучасні розробки з інноваційного розвитку, системного аналізу, теорії управління та державного регулювання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що проведені дослідження дали змогу розробити теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, які спрямовані на вирішення проблем реформування паливного комплексу з врахуванням нових геополітичних та економічних умов України, і на цьому підґрунті визначити стратегічні напрями розвитку галузей паливної промисловості як основи енергетичної безпеки країни.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертаційній роботі наукові результати, положення і висновки поглиблюють теорію і методологію визначення ефективності функціонування паливного комплексу і в поєднанні з практичними рекомендаціями можуть служити науковою базою для схем-прогнозів, стратегії, тактики і програм довгострокового розвитку паливних галузей, які складаються державними органами, науковими та проектними установами економічного і енергетичного профілю в процесах розробки прогнозів розвитку галузей економіки, що дає можливість сприяти підвищенню рівня енергетичної та економічної безпеки країни. Вони можуть бути використані в процесі формування та реалізації Національної енергетичної стратегії України на період до 2030 р.

Результати дослідження знайшли відображення у комплексних розробках Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України відповідно до планів науково-дослідних робіт (довідка №25/45-7-4 від 26.01.06).

Авторський доробок використано у темі “Прогнозування потреби в ПЕР, паливно-енергетичні баланси, імпортно-експортна політика”, яка виконувалась відповідно до договору з Інститутом загальної енергетики НАН України (довідка №268/69-2 від 16.03.06).

Окремі положення дисертації з питань розвитку паливно-енергетичного комплексу використовуються у навчальному курсі “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” Київського національного економічного університету ім. В. Гетьмана (довідка №01 від 1.03.06).

Особистий внесок здобувача.

Дисертація є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до теоретичних основ і практичних методів розвитку паливного комплексу.

Наукові положення, висновки і рекомендації, винесені на захист, розроблені та одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використані лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження - теоретичні положення і практичні рекомендації, що розроблені автором, були апробовані на ряді українських і міжнародних науково-теоретичних та практичних конференцій.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 34 наукових працях загальним обсягом 60,75 друк. арк., у тому числі 40,35 друк. арк. належить особисто автору. З них одна індивідуальна монографія, п'ять монографій у співавторстві, 23 статті у наукових фахових виданнях, 5 статей у матеріалах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, сімох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 441 стор. комп'ютерного тексту, який містить 40 табл. і 7 рис., з них повні сторінки займають 11 табл. і 3 рис., список використаних джерел із 283 найменувань викладено на 27 стор., 4 додатки - на 27 стор.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Паливно-енергетичний комплекс в системі продуктивних сил” проаналізовано існуючі теоретико-методологічні підходи до дослідження проблем розвитку паливно-енергетичного комплексу та запропоновані авторські підходи щодо визначення розвитку на довгострокову перспективу паливного комплексу в нових економічних та геополітичних умовах, виявлено основні тенденції розвитку паливно-енергетичного комплексу та його місце і роль в системі продуктивних сил, проведено аналіз сучасного стану енергетичної безпеки країни, дослідженні екологічні проблеми функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Нові геополітичні та економічні умови, в яких перебуває Україна, суттєво позначилися на енергетичній безпеці країни, поставивши її в пряму залежність від імпортних енергоресурсів. Сьогодні проблеми енергозабезпечення країни вже переросли в проблеми економічної та національної безпеки. Для їх вирішення необхідно мати можливість завчасно оцінювати енергетичну ситуацію майбутнього і впливати на розвиток економіки та її паливно-енергетичного комплексу таким чином, щоб здійснювати заздалегідь необхідні структурні зміни. При цьому, як показує світовий досвід, залежно від геополітичниго і економічного становища країни можуть застосовуватися різні стратегії розвитку паливно-енергетичного комплексу. Необхідність подальшого нарощування потужностей паливного комплексу на Україні пов'язана з наступним: новими геополітичними умовами, сучасним економічним становищем, відсутністю можливостей для широкомасштабного використання нових або поновлюваних джерел енергії, критичним станом в електроенергетиці, відсутністю достатніх коштів для закупівлі паливно-енергетичних ресурсів за кордоном.

Не зважаючи на складність ситуації, Україна має достатньо можливостей для забезпечення власної енергетичної безпеки та виводу паливно-енергетичного комплексу з кризового стану. В результаті проведенного дослідження рекомендовані до використання нові методологічні і методичні підходи щодо довогострового прогнозування розвитку паливного комплексу, які розроблені для сучасних умов України.

В основу методології формування енергетичної політики і розвитку паливного комплексу доцільно покласти наступні принципи: забезпечення економічної та енергетичної безпеки країни, яку визначають нові економічні та геополітичні умови, темпи та масштаби соціально-економічного розвитку країни, структура та рівні споживання паливних ресурсів, можливості власного паливного комплексу щодо забезпечення темпів економічного розвитку, ступінь залежності від зовнішніх джерел енергоресурсів, ресурсні, технічні, економічні та інтелектуальні можливості для подальшого нарощування потужностей в паливній промисловості.

В дисертації розроблені методологічні підходи до імітаційного моделювання процесу формування видових та зведеного паливно-енергетичного балансу який об'єктивно є складовою частиною міжгалузевого балансу економіки в цілому. Запропоновані методологічні та методичні підходи дають можливість, на думку дисертанта, з більшою точністю здійснювати прогнозування довгострокового розвитку паливного комплексу в контексті розвитку продуктивних сил в нових геополітичних та економічних умовах України.

Основні методологічні положення, на яких ґрунтується дослідження, представлені на рис.

Рис. - Методологія дослідження розвитку паливного комплексу на довгострокову перспективу:

Не підлягає сумніву, що у визначенні як тактичних завдань, так і стратегії структурної трансформації економіки України пріоритет має належати енергетичному фактору. Жодна країна не будує свою енергетичну стратегію на імпортному паливі, ігноруючи власні енергоносії.

Про масштаби та роль паливно-енергетичного комплексу в економіці країни дають уявлення наступні цифри. В галузях ПЕК виробляється більше ніж 22% промислової продукції, в них зосереджено близько 28% основних виробничих засобів промисловості та працює понад 702 тис. працівників.

Проведений в дисертаційній роботі аналіз свідчить про незбалансований характер динаміки розвитку паливно-енергетичного комплексу і основних секторів економіки. Проблеми з енергопостачанням, які склалися в країні, зумовлюють необхідність розробки нової Енергетичної програми України, яка б дала змогу, по-перше, зупинити поглиблення енергетичної кризи і, по-друге, забезпечити енергетичну безпеку України в умовах переходу до сталого розвитку.

Для України важливим є розв'язання ряду проблем, пов'язаних із захистом національних інтересів. При цьому слід враховувати, що проблема енергетичної безпеки є найактуальнішою серед інших складових національної безпеки для нашої країни, яка перебуває в процесі системних трансформацій.

Тому система заходів гарантування енергетичної безпеки має враховувати як реалії сьогодення, так і можливі зміни внутрішніх та зовнішніх умов існування України.

Аналіз сучасного стану забезпечення енергетичної безпеки показав, що ця проблема в Україні поки що недостатньо вирішена як в теоретичному, так і в практичному відношенні. Стан енергетичної безпеки характеризується безліччю показників, система яких ще тільки формується.

Спираючись на викладені міркування, ми для відслідковування стану енергетичної безпеки рекомендуємо як базовий комплекс індикаторів енергетичної безпеки країни використовувати наступні показники: енергоємність ВВП, інвестиційна забезпеченість розвитку ПЕК, зношеність основних виробничих фондів галузей ПЕК, співвідношення приросту і видобутку запасів нафти і природного газу, диверсифікованість зовнішніх джерел постачання вуглеводнів, запаси (в т. ч., сезонні) енергоносіїв (в першу чергу запасів вугілля на електростанціях у розрахунку до середньодобового споживання в січні), допустимий рівень недопостачання ПЕР в у звичайних та екстремальних умовах, динаміка екологічного навантаження діяльності підприємств ПЕК, пропускна спроможність і надійність транзитних мереж постачання.

Важливо також мати нормативно-правове забезпечення діяльності енергетичних підприємств не нижче критичного рівня (біля 80%).

В якості критерію безпечного енергозабезпечення приймаються науково обґрунтовані оцінки визначених індикаторів.

У дисертації розроблено класифікацію сучасних економічних загроз енергетичній безпеці України.

До внутрішніх загроз належать: відсутність попиту на енергоресурси в обсязі, достатньому для задоволення навіть мінімально критичної потреби суспільства, надмірна енергоємність валового внутрішнього продукту, застарілість та високий рівень спрацювання основної частини енергетичних потужностей, недостатній обсяг інвестицій у розвиток галузей ПЕК, недостатній рівень власного виробництва устаткування та матеріалів для ПЕК, відсутність власного виробництва ядерного палива (на базі наявних покладів уранової руди) і забезпечення повного ядерного циклу, відсутність контролю за діями трейдерів, які фактично монополізували ринки постачання енергоресурсів, недосконалість нормативно-правового забезпечення функціонування та розвитку галузей ПЕК в ринкових умовах.

Серед зовнішніх загроз найважливішими є: високий рівень монополізації постачання імпортних паливно-енергетичних ресурсів, залежність від імпорту значної частини устаткування, матеріалів та послуг для галузей ПЕК.

Виходячи з принципів загальної теорії складних систем, будь-яку складну систему необхідно розглядати не ізольовано, а разом з іншими (зовнішніми) системами.

Якщо розглядати паливно-енергетичний комплекс України, як складну систему, то найважливішою з зовнішніх систем є навколишнє середовище, в межах і у взаємодії з яким функціонують підприємства паливного комплексу. У зв'язку з цим, у роботі акцентується увага на дослідженні напрямів підвищення екологізації діяльності підприємств паливного комплексу. На думку автора, на всіх етапах екологізації ПЕК досить дієвими мають бути економічні та організаційно-технічні заходи екологізації, з яких найефективнішою є розробка і реалізація політики енергозбереження.

У другому розділі - “Сучасний стан вугільної промисловості України” автором досліджені питання, пов'язані з розвитком ресурсної бази, техніко-економічним станом та процесом реструктуризації вугільної промисловості. Розглядаються проблеми використання вугільної продукції та формування ринку вугілля. Проведене дослідження сучасного стану ресурсної бази вугільної промисловості показало, що хоча запаси вугілля в Україні значні, стан їх розвіданості та ступінь використання свідчить про неможливість суттєвого збільшення його видобутку в перспективі.

Із загального обсягу балансових запасів вугілля тільки 20% належить до перспективних запасів категорії С2.

Тому підтримувати видобуток на досягнутому рівні або дещо збільшити його можна за рахунок будівництва нових підприємств та реконструкції діючих з прирізкою резервних ділянок шахтних полів, запаси яких ураховуються у вільних ділянках та становлять 1,4 млрд. т., або 3,2% усіх запасів категорії А, В, С1. Крім того, необхідно збільшити обсяги наукових і геологорозвідувальних робіт з метою нарощування перспективних запасів вугілля категорії С2 (9,6% загальних геологічних запасів), враховуючи значні обсяги прогнозних ресурсів.

Дослідження показало, що реальною ресурсною базою розвитку вугільної промисловості є підготовленні запаси на ділянках для будівництва нових вугільних підприємств - 67 ділянок із запасами 9,7 млрд. т. і на ділянках для реконструкції і продовження термінів служби діючих підприємств - 66 ділянок із запасами 2,7 млрд. т. Головна проблема полягає у своєчасному і раціональному залученні запасів вугілля в експлуатацію з метою підтримки і збільшення виробничих потужностей галузі.

Суттєвим резервом підвищення ефективності вугільної промисловості, зниження собівартості вугілля є утилізація метану. Всі вугільні пласти в Донбасі (за виключенням суперантрацитів) газоносні з глибини 150-500 м. (нижче зони газового вивітрювання). Очевидно, що кам'яновугільні родовища слід розглядати як вугільно-газові.

Великий вплив на ефективність роботи галузі має стан виробничих фондів шахт. Починаючи з 1975 року відбувається зниження інвестицій в розвиток вугільної промисловості України.

Це визначило різке гальмування процесу оновлення виробничих потужностей і погіршення структури шахтного фонду в Україні.

Промислово-виробничі фонди вугледобувних підприємств спрацьовані в середньому на 65%.

Чверть основного стаціонарного устаткування цілком вичерпала свій нормативний ресурс експлуатації. Роль економічних проблем ще більше зросла з реформуванням галузі, що практично здійснюється в напрямі закриття та ліквідації нерентабельних шахт.

Внаслідок цього відчутно проявилась негативна тенденція зниження виробничих потужностей, що, в свою чергу, спричинило різке падіння обсягів видобутку вугілля з 164,8 млн. т. в 1990 р. до 80,3 млн. т. в 2003 р., або більш ніж у два рази. При цьому останні роки роботи вугільної галузі характеризуються досить стабільними результатами, що свідчить про граничну рівновагу можливостей існуючого шахтного фонду, організаційних і інвестиційних можливостей.

Враховуючи, що в країні намітилась тенденція покращення окремих показників функціонування вугільної галузі, в роботі здійснена оцінка впливу ходу реструктуризації на загальний економічний стан вугільної промисловості.

Проведений аналіз існуючих підходів до реструктуризації вугільної промисловості України виявив, що розпочавшись в умовах економічної кризи, вона не лише не ліквідувала вплив основних чинників деградації виробничого потенціалу, але й додатково спровокувала посилення негативних тенденцій.

Основний висновок проведених досліджень полягає в тому, що не досягнуті основні цілі реструктуризації - подолання кризових явищ у галузі, підвищення ефективності виробництва та забезпечення зростаючих потреб країни у вугіллі.

Дослідження ефективності використання вугільної продукції, показало, що раціональне використання природних ресурсів (як в частині повноти використання отриманих природних pecypciв, які мають певну споживну вартість, так і в частині повноти вилучення їх із надр) можна вважати водночас чинником інтенсифікації суспільного виробництва, резервом підвищення економічної ефективності гірничо-видобувних галузей та заходом з охорони навколишнього середовища. На нашу думку, саме такий підхід може створити підґрунтя підвищення ефективності вугільної промисловості України. Залучення супутніх продуктів до господарської діяльності в умовах обмежених паливних та мінеральних ресурсів може стати одним з шляхів зниження собівартості вугілля, підвищення ефективності роботи вугільної промисловості.

У дисертаційній роботі доведено, що вугільна галузь відрізняється своїми специфічними особливостями і закони ринку мають більш складний механізм впливу на вугільну промисловість, ніж на інші галузі економіки. Ринку вугільної продукції більшою мірою властива не чиста, а олигонолистична конкуренція, яка допускає обмежений взаємною залежністю контроль над цінами і дозволяє здійснювати політику цін як виробникам, так і споживачам. Проведений аналіз дає підстави для висновку, що перехід вугільної промисловості до ринкових відносин має обмеження, які зводяться до того, що подальше підвищення цін на вугільну продукцію неможливе без втрати ринків збуту і закриття багатьох шахт, а одержання все зростаючих дотацій держави нереальне через кризовий стан економіки країни. Попит на вугільну продукцію в Україні перевищує пропозиції внутрішнього ринку. Склалася парадоксальна ситуація, коли виробничі потужності шахт і розрізів використовуються на 70%, тоді як кошти споживачів вугільної продукції йдуть на закупівлю вугілля за кордоном.

В умовах дефіциту паливних ресурсів експорт вугілля з України знизився з 20,0 у 1990 до 2,0 млн. т. у 2003 р.

Таким чином, при переході до ринкової економіки можна констатувати факт втрати ринків збуту українського вугілля як у країнах СНД, так і в інших державах.

У третьому розділі - “Сучасний стан газової промисловості України” досліджуються ресурси природного газу, здійснено техніко-економічний аналіз сучасного стану газової промисловості, ефективності споживання природного газу та проблем формування ринкових відносин у газовій промисловості.

Проведений аналіз ресурсної бази газової промисловості показав, що видобуток вуглеводнів в Україні характеризується різким погіршенням показників сировинної бази як якісних, так і кількісних. Основні родовища газу характеризуються високим ступенем вироблення початкових запасів. По газових родовищах ця величина складає 65%. Понад половини залишкових запасів належить до категорії важко-видобувних, що потребує спеціальних технологій видобутку і великих капітальних вкладень.

Низька надійність розвіданих запасів газу призводить до частого не підтвердження їх в процесі розробки родовищ.

Враховуючи те, що починаючи з 1998 року ситуація дещо покращилась, з'ясовано, що стабілізація видобутку газу була досягнута лише за рахунок впровадження комплексу заходів з підвищення ефективності використання ресурсної бази, скорочення числа бездіючих свердловин, нових методів і технологій газовилучення на старих родовищах. У зв'язку з цим одним з першочергових завдань, які стоять перед газовою промисловістю України, є нарощування обсягів геологорозвідувальних робіт для збільшення приростів розвіданих запасів вуглеводнів.

Особливу увагу необхідно приділяти роботам з розвідки та освоєння газових родовищ в акваторії Чорного та Азовського морів, де потенційні ресурси вуглеводнів освоєнні лише на 3%.

Враховуючи, що при практично повній відсутності фінансування галузі з Державного бюджету виконання виробничої програми забезпечується за рахунок власних коштів підприємств, то необхідно частково фінансувати геологорозвідувальні роботи за рахунок спеціально виділених бюджетних коштів. Крім того, на законодавчому рівні необхідно припинити віднесення газових свердловин до першої групи основних фондів, на яку не розповсюджується можливість нарахування амортизації за прискореними нормами. Це гальмує залучення недержавних та іноземних інвестицій, не забезпечує умов для самофінансування галузі.

Крім того, на погіршення фінансового стану підприємств галузі впливає надмірно високий рівень податків та різних обов'язкових платежів. Це призводить до ситуації, коли підприємствам не вистачає власного прибутку для інвестування в інноваційний розвиток.

Основним функціонером нафтогазового комплексу є створена у 1998 році Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, на долю якої припадає 97% видобутку газу. Одним з важливих завдань Компанії є використання геополітичного потенціалу України, як держави-транзитера вуглеводневої сировини, інтеграції українського газотранспортної системи в європейську і міжконтинентальні газові мережі. З урахуванням поставок газу через Україну частка транзитного газу становила 59% за що Україна отримала 30 млрд. м. куб. природного газу як плату за транзит. Таке сприятливе для України становище може мати місце за умови належного технічного стану ГТС і надійності транзиту газу. Аналіз сучасного техніко-економічного стану газотранспортної системи показав, що вона загалом зношена на 17-20%, реальна спрацьованість трубопроводів, яка наближається до прийнятого амортизаційного рівня в 33 роки, має місце приблизно у 60% лінійної частини ГТС. Крім того, більше 60% газоперекачувальних агрегатів відпрацювали свій ресурс, три чверті з них морально застарілі. Вадою також є неекономічність самої газотранспортної системи.

Важке технічне становище ГТС України обумовлено недостатніми обсягами робіт з капітального ремонту та реконструкції ГТС. Крім того, практично всі підземні сховища газу (ПСГ) потребують досить значних обсягів робіт з реконструкції для забезпечення ефективності їх експлуатації.

В дисертації докладно проаналізовано ефективність споживання природного газу по галузях економіки України.

Відповідно до потреби економіки споживання природного газу характеризується наступним.

Високими темпами зменшення споживання природного газу відбувалося в промисловості - 49,6%, в т. ч., по: електроенергетиці 41,6%, чорній металургії - 46,4%, хімічній і нафтохімічній промисловості - 55,8%, тощо. Різні темпи скорочення споживання природного газу в галузях економіки призвели до змін у міжгалузевій структурі його використання. Так, частка промисловості в загальному споживанні природного газу в 2004 р. склала 57,8 проти 71,4% в 1990 р. або знизилась на 13,6 пунктів, а житлово-комунального сектору - підвищилась відповідно з 13,8 до 29,6% або на 15,8 пунктів.

Основним напрямом розподілу ресурсів природного газу є його споживання на виробничо-технологічні потреби економіки України. Аналіз цих показників свідчить, що за період 1990-2004 рр. помітних позитивних зрушень не відбулось. Використання природного газу в основному було направлене на енергетичні цілі, а в якості сировини в абсолютному значенні знижувалось. Таким чином, зберігається недостатньо ефективна структура споживання природного газу. Факторний аналіз зміни споживання природного газу показав, що з одного боку, знижуються обсяги його споживання в промисловості через падіння обсягів виробництва продукції, а з іншого - з цих же причин зростають питомі витрати палива на виробництво продукції. Надмірно висока питома вага природного газу в паливному балансі свідчить про не оптимальність балансу та низьку ефективність споживання природного газу.

Україна змушена адаптуватись до нових економічних тенденцій та побудувати систему взаємовигідних зовнішньоекономічних відносин.

При цьому необхідно керуватися інтересами національної безпеки, передусім її економічною та енергетичною складовими. Найважливішим є визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів в країну.

Зараз Росія виступає стосовно України монопольним постачальником газу (більше 70%). У такій ситуації тільки той факт, що Росія, у свою чергу, залежить від України в постачанні газу в Західну Європу (біля 90%), дає можливість дещо нейтралізувати негативні наслідки її монополізму в забезпеченні України енергоносіями.

На думку автора, Україна має можливості значного розширення обсягів ринку за рахунок принаймні двох джерел: збільшення власного видобутку та розширення обсягів газового транзиту.

У четвертому розділі - “Нафтовидобувна та нафтопереробна промисловість України” розглянуті основні напрями розвитку нафтовидобувної промисловості, проаналізовано сучасний техніко-економічний стан нафтопереробної промисловості, розвиток трубопровідного транспортування нафти і нафтопродуктів та проблеми формування ринку нафти і нафтопродуктів.

Державним балансом запасів нафти враховано 140 родовищ, які багато в чому визначають можливості перспективного нафтовидобутку. Балансові видобувні запаси категорії А, В, С1 становлять понад 133 млн. т., категорії С235,5, позабалансові запаси - 67,6 млн. т.

У п'ятому розділі - “Прогностичні фактори визначення перспективного розвитку галузей паливної промисловості України” знайшли своє відображення авторські розробки щодо визначення альтернативних варіантів розвитку економіки на період до 2030 р., зрушення в структурі енергоспоживання та визначенні умов забезпечення електроенергетики паливними ресурсами.

Дається оцінка енергозбереження як фактору підвищення ефективності забезпечення економіки паливними ресурсами. Надано рекомендації щодо нормативно-правового реформування галузей паливної промисловості, забезпечення процесу енергозбереження і привабливого інвестиційного клімату в паливному комплексі.

У шостому розділі - “Визначення перспектив розвитку галузей паливної промисловості” викладені прогнозні розробки щодо перспектив розвитку вугільної, газової, нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості.

Вугільна промисловість - одна з базових галузей, у своєму розвитку повинна орієнтуватися на фундаментальні фактори довготермінової дії.

Виходячи з реалій сучасного техніко-економічного стану вугільної промисловості у дисертації запропоновано напрями щодо удосконалення структури та розвитку шахтного фонду, які є найбільш доцільними для створення сприятливих умов з підвищення обсягів видобутку вугілля на період до 2030 р.

У сьомому розділі - “Основні параметри та напрями підвищення ефективності енергозабезпечення країни” знайшли своє відображення авторські розробки теоретико-методологічних засад формування концепції розвитку паливно-енергетичного комплексу, запропоновано методику і здійснено розрахунки щодо ефективності альтернативних варіантів формування паливних ресурсів, визначені основні проблеми та напрями удосконалення перспективного розвитку паливного комплексу.

Виходячи з критичного аналізу методологічних положень і практичних реалій сучасного стану паливного комплексу, у дисертації обґрунтовані концептуальні принципи формування енергетичної політики і визначена сукупність наукових, організаційних, технічних, соціальних, економічних рішень, реалізація яких дозволить досягти певних соціально-економічних цілей. В основу довгострокової стратегії розвитку енергетики, повинен бути покладений головний принцип - забезпечити зниження її залежності від імпорту паливно-енергетичних ресурсів. Імпорт ПЕР повинен йти на покриття дефіциту, а не заміщення їх власного видобутку та виробництва. Замість моделі кількісного розвитку, ми повинні перейти на принципи сталого розвитку паливного комплексу, на який переходять сьогодні розвинуті країни світу. економічний моделювання фінансовий

Сам механізм реалізації енергетичної політики лежить в області принципових підходів до систем управління галузями паливно-енергетичного комплексу, розробок та впровадження досягнень науково-технічного прогресу, нормативно-правової, інвестиційної політики та зовнішньоекономічних зв'язків. В роботі з метою визначення впливу на енергоємність ВВП різних альтернатив формування ресурсної частини паливно-енергетичних балансів на віддалену перспективу (2020-2030 рр.) здійснено комплекс варіантних розрахунків перспективних паливно-енергетичних балансів на період до 2030 р.

За нашими оцінками, найбільш привабливим є перший варіант, тобто альтернатива заміщення в 2030 році до 52,6% імпорту вугілля адекватним нарощуванням його видобутку на вітчизняних вугільних шахтах. Проведені у роботі дослідження дозволили визначити основні проблеми та дати рекомендації щодо напрямів удосконалення перспективного розвитку паливного комплексу, що передбачає розробку комплексної системи довгострокових взаємопов'язаних заходів, які на думку автора, дозволять підвищити ефективність функціонування галузей паливної промисловості.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено розробку теоретико-методологічних положень, спрямованих на удосконалення перспективного розвитку паливного комплексу в нових геополітичних та економічних умовах України, запропоновано систему заходів щодо регулювання економічних процесів в енергетичній сфері та обґрунтовані шляхи підвищення рівня енергетичної безпеки країни. Результати дисертаційної роботи дозволили сформулювати наступні висновки теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру:

1. Нові геополітичні та економічні умови України досить негативно позначилися на енергетичній безпеці країни, поставивши її в пряму залежність від імпортних поставок енергоресурсів з постійним зростанням світових цін а них. Розрив економічних відносин з країнами СНД ще більше ускладнив економічну ситуацію в державі. Згадані обставини обумовлюють необхідність розробки відповідної стратегії щодо посилення економічної та забезпечення енергетичної безпеки держави, як важливих складових її національної безпеки, зниження впливу зовнішніх факторів ризиків, недопущення розвитку кризових ситуацій в енергозабезпеченні країни. При цьому основна увага повинна зосереджуватися на зміцненні власного паливного комплексу, в першу чергу за рахунок збільшення темпів розвитку;

2. Трансформація економічної системи обумовила необхідність проведення глибокого аналізу методології і методів визначення розвитку паливного комплексу на перспективу з метою вибору найбільш адаптованих до функціонування економіки в ринкових умовах. В роботі розроблено основні методологічні та методичні засади формування енергетичної політики в галузях паливної промисловості на довгострокову перспективу в нових економічних та геополітичних умовах;

3. Доведено, що структурні диспропорції залишаються одним з провідних чинників формування негативних тенденцій економічного розвитку України. На стан енергетичної та економічної безпеки негативно впливає висока енергоємність економіки, що в три-чотири рази перевищує енергоємність економіки розвинених країн. Основою такого стану є сформована ще на початку економічної реформи енергоємна структура промислового виробництва та технологічна відсталість енергоємних галузей промисловості;

4. Проведений аналіз сучасного ресурсного та виробничого стану паливного комплексу показав, що в Україні є передумови для їх розвитку та успішного вирішення проблем підвищення рівня енергетичної безпеки;

5. Обсяг і видова структура споживання паливних ресурсів оцінюється як недосконала. Аналіз сформованих тенденцій споживання і виробництва ПЕР в Україні свідчить, що покриття потреби в значній мірі здійснюється за рахунок імпорту палива. Важливим національним інтересом України є формування енергетичної політики, яка передбачає подолання енергетичної залежності від Росії та визначення альтернативних джерел постачання енергоресурсів;

6. В умовах переходу до ринкових відносин цінова система держави знаходиться під впливом трансформаційних процесів. Сучасні механізми формування ринкових відносин вимагають перегляду існуючих концепцій. Необхідно формування такої ринкової інфраструктури і цінових співвідношень в паливно-енергетичній сфері, які забезпечать оптимізацію ПЕБ і самофінансування виробничої та інвестиційної діяльності ефективно функціонуючих структур ПЕК і створення сприятливого інвестиційного клімату;

7. В останні роки активізувалась робота щодо нормативно-правового забезпечення регулювання діяльності паливного комплексу. Однак, реформування законодавства відбувається повільно і не забезпечує підвищення ефективності функціонування ПЕК. Необхідно прийняття заходів по формуванню розвиненого та стабільного законодавства, адаптованого до умов і специфіки функціонування підприємств паливного комплексу, інвестиційного клімату для розвитку виробництв нового технологічного рівня та активізації інноваційної діяльності;

8. Пріоритети України в паливно-енергетичному комплексі спрямовані на реалізацію чіткої, обґрунтованої стратегії його реформування і розвитку, яка була б тісно пов'язана зі стратегією економічного розвитку держави. В дисертації визначені варіанти макроекономічних параметрів розвитку економіки до 2030 р., як прогностичних факторів оцінки розвитку паливного комплексу. Реалізація прогнозних параметрів розвитку економіки до 2030 р. має дати наступні результати: економічне зростання, затухання інфляційних процесів, формування сприятливого економічного середовища, підвищення рівня життя населення. Варіанти потреби в енергетичних ресурсах на період до 2030 р. визначені з урахуванням реалізації основних завдань з енергозбереження;

9. В умовах дефіцитності органічного палива, великої енергоємності ВВП і значного негативного впливу паливно-енергетичного комплексу на навколишнє середовище енергозбереження є одним з найбільш ефективних напрямів енергетичної діяльності. В роботі визначено пріоритетність енергозберігаючих заходів, запропоновано шляхи їх практичної реалізації та здійснені базові оцінки економії паливних ресурсів на прогнозований період;

10. В дисертації визначені перспективи розвитку галузей паливної промисловості. У вугільній промисловості найбільш доцільним є варіант розвитку галузі, який базується на використанні значної частки наявного ресурсного потенціалу галузі, передбачає завершення розпочатих робіт з будівництва і реконструкції шахт, введення нових горизонтів та закриття найбільш збиткових шахт. Це потребує вжиття невідкладних заходів зі стабілізації ситуації в галузі та залучення необхідних інвестицій. При такому варіанті розвитку вугільної промисловості забезпечення потреб країни у вугіллі можливе за рахунок власних ресурсів. У нафтогазовій промисловості в перспективі можливе зростання обсягів видобутку нафти та газу за рахунок значного розширення пошуково-розвідувальних робіт і впровадження новітніх технологій. Ресурси газового палива можуть бути збільшені за рахунок метану вугільних родовищ Донбасу. Перспективна потреба в нафті визначається доцільністю виробництва нафтопродуктів на власних нафтопереробних заводах при суттєвому поліпшенні їх техніко-економічних показників;

11. Для виходу з енергетичної кризи необхідно вже у найближчий час визначитись в питаннях формування енергетичної політики на базі чітко сформульованої соціально-економічної концепції розвитку України. В основу довгострокової стратегії розвитку енергетики повинен бути покладений головний принцип - замість моделі кількісного розвитку, ми повинні перейти на принципи сталого розвитку паливного комплексу, на який переходять сьогодні розвинуті країни світу. Імпорт паливних ресурсів повинен йти на покриття дефіциту, а не заміщення їх власного видобутку та виробництва;

12. Отримані комплексні оцінки варіантів потреби в ПЕР, зважені можливості нарощування їх видобутку, переробки і генерації дають підстави вважати, що визначені за допомогою інструментарію формування альтернативних варіантів показників ресурсної частини перспективних ПЕБ забезпечують різнопланове визначення основних кількісних контурів розвитку енергетики як вихідних параметрів розробки Національної енергетичної програми розвитку ПЕК в перспективі до 2030 р.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Чукаєва І.К. Природний газ в економіці України / Відп.ред. Дорогунцов С.І. - К.: Наукова думка, 2002. - 354 с.

2. Паливно-енергетичний комплекс / Б.З. Піріашвілі, Я.М. Хакімов, Р.О. Ведмеденко, М.М. Ворочук, Є.М. Бочкарьова, Л.Г. Крупкіна, О.І. Щепець, І.К. Чукаєва, В.Є. Щулипенко, І.Є. Плюта, В.О. Короїд, В.П. Овчиннікова, В.М. Куранда // Продуктивні сили України: аналіз і короткостроковий прогноз розвитку: У 2-х т. - К.: РВПС України НАН України, 1999. - Т. 1. - С. 79-90. Внесок автора: здійснено аналіз сучасного стану нафтогазового комплексу.

3. Паливно-енергетичний комплекс / Б.З. Піріашвілі, Я.М. Хакімов, Р.О. Ведмеденко, М.М. Ворончук, Є.М. Бочкарьова, І.К. Чукаєва, О.М. Гудима, В.Є. Щулипенко // Продуктивні сили України: прогноз розвитку і розміщення на період до 2010 р: У 2-х т. - К.: РВПС України НАН України, 2000. - Т. 1. - С. 223-241.

4. Паливно-енергетичний комплекс / Б.З. Піріашвілі, Б.П. Чиркін Р.О. Ведмеденко, М.М. Ворончук, Є.М. Бочкарьова, І.К. Чукаєва, В.Ф. Круть // Методичні рекомендації по розробці схеми (прогнозу) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу. - К.: РВПС України НАН України, 2001. - С. 105-146.

5. Піріашвілі Б.З., Чиркін Б.П., Чукаєва І.К. Перспективний паливно-енергетичний баланс - основа формування Енергетичної стратегії України до 2030 р. К.: Наукова думка. - 2002. - 236 с.

6. Паливно-енергетичний комплекс: сучасний стан та перспективи розвитку / Б.З.Піріашвілі, І.К. Чукаєва // Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. Підручник. За ред. д. е. н., проф., чл. - кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005. - 988 с.

Размещено на Allbest.ru