Формування соціально-трудових відносин у підприємствах сільського господарства

Размещено на http://allbest.ru

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами

Формування соціально-трудових відносин у підприємствах сільського господарства

Виконав Шемавньов Сергій Володимирович

Миколаїв - 2005

АНОТАЦІЯ

Шемавньов С.В. Формування соціально-трудових відносин у підприємствах сільського господарства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами. - Миколаївський державний аграрний університет, Миколаїв, 2005.

Дисертацію присвячено удосконаленню системи соціально-трудових відносин у сільському господарстві в ринкових умовах. Досліджено суть поняття “соціально-трудові відносини” в ринкових умовах. Визначено типи соціально-трудових відносин. Розроблено методологічні підходи до моделювання системи соціально-трудових відносин. Досліджено сучасний стан розвитку соціально-трудових відносин у сільському господарстві. Розроблено логічне моделювання системи соціально-трудових відносин. Удосконалено напрями державного та економічного регулювання розвитку системи соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах.

соціальний трудовий ринковий економіка



1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Формування соціально-трудових відносин ринкового типу в Україні знаходиться під впливом постіндустріальних змін, що відбуваються у світі. Економіка розвинутих країн стає все більш соціально орієнтованою. У цих умовах Україна змушена вирішувати двоїсте завдання: з одного боку, будувати ринкову економіку, ефективність якої, як відомо, значною мірою зумовлена саме прагненням отримати найбільший прибуток, а з іншого боку - включатися у світовий процес творення суспільства нового типу, суспільства з принципово іншою спрямованістю суспільного розвитку - моральною. У галузі соціально-трудових відносин це означає не тільки підвищення ефективності використання особистого фактора в економіці, але і підвищення якості соціально-трудових відносин, тобто гуманізацію соціально-трудових відносин. Становлення ж соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах в умовах розвитку ринкових відносин відбувається украй важко і суперечливо. Поряд із набуттям нових позитивних рис соціально-трудові відносини характеризуються негативними змінами. Погіршення їх стану виявляється в різкому зниженні рівня зайнятості, у зростанні рівня напруженості таких відносин, у збільшенні незадоволеності працівників умовами і змістом праці тощо.

Проблемам соціально-трудових відносин завжди приділяли значну увагу вітчизняні науковці, такі як Н. Анішина, В. Базилевич, І. Бондар, О. Бугуцький, О. Василик, М. Вдовиченко, Н. Вишневська, І. Гнибіденко, Т. Кір'ян, Л. Колешня, О. Кузнєцова, Г. Купалова, П. Макаренко, Г. Мюрдаль, Б. Надточій, В. Новіков, А. Певзнер, В. Плакся, О. Поляков, Л. Ржаніцина, В. Роїк, С. Романенко, П. Саблук, І. Сирота, С. Українець, І. Франдюк, А. Чухно, В. Шокун, М. Шаленко, М. Шаповал, В. Єнін, а також зарубіжні - В. Алієн, Дж. Амстронг, Х. Клег, Р. Дарендорф, Дж. Данлоп та інших.

Проте окремі питання вимагають детальнішого опрацювання. Так, на сьогоднішній день теорія економіки праці знаходиться в стадії становлення. Недостатньо розроблені питання моделювання соціально-трудових відносин.

Актуальність проблеми, її практичне значення і недостатня теоретична розробленість зумовили вибір теми дисертації.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є удосконалення системи соціально-трудових відносин у сільському господарстві в ринкових умовах. Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались такі завдання:

дослідження суті поняття “соціально-трудові відносини” в ринкових умовах;

визначення типів соціально-трудових відносин;

розробка методологічних підходів до моделювання системи соціально-трудових відносин;

дослідження сучасного стану розвитку соціально-трудових відносин у сільському господарстві;

розробка логічного моделювання системи соціально-трудових відносин;

удосконалення напрямів державного та економічного регулювання розвитку системи соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах.

Предмет і об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є розвиток соціально-трудових відносин у сільському господарстві.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми та напрями удосконалення соціально-трудових відносин в сільському господарстві.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані такі методи проведення економічних досліджень: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення і формування висновків), статистико-економічний (аналіз сучасного стану розвитку соціально-трудових відносин у сільському господарств), монографічний (поглиблене вивчення результатів соціально-трудових відносин аграрних підприємств), розрахунково-конструктивний (розробка логічного моделювання системи соціально-трудових відносин), експериментальний (розробка напрямів державного та економічного регулювання розвитку системи соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах) та інші.

Матеріалами для дослідження стали спеціальна література з проблем теорії та практики регулювання соціально-трудових відносин в економіці, зокрема в сільському господарстві, нормативні документи, статистичні дані.

Наукова новизна полягає у такому:

вперше:

- запропоновано логічні моделі системи соціально-трудових відносин на макро- і метарівнях, що відбивають соціокультурні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин у сільському господарстві і постіндустріальні зміни, що відбуваються в сучасному суспільстві;

- запропоновано основні соціокультурні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин (особистість, суспільство, держава, етика соціально-трудових відносин), у результаті чого виявлені критерії, що дають змогу визначити тип теоретичної моделі соціально-трудових відносин;

удосконалено:

- положення соціальної політики держави в сільському господарстві: надання прямої допомоги сільському населенню через систему соціального забезпечення; нейтралізація інфляційного знецінювання доходів і заощаджень населення; організація перепідготовки кадрів, підвищення їх кваліфікації; інформаційне забезпечення економічно активного населення;

- механізми стимулювання розвитку соціально-трудових відносин через створення фондів соціального захисту сільськогосподарських підприємств;

дістали подальшого розвитку:

- поняття “соціально-трудові відносини”, що відповідає, з одного боку, постіндустріальному етапу розвитку людського суспільства, і, з іншого боку, українській морально-етичній традиції соціально-економічного мислення;

- дослідження основних положень концепцій соціально-трудових відносин у частині пріоритетів у сфері соціально-трудових відносин й інститутів їх реалізації, у результаті якого виявлені критерії, що дають змогу визначити тип теоретичної моделі соціально-трудових відносин.

Практичне значення отриманих результатів полягає в участі в розробці заходів виконання Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 року в частині соціально-трудових відносин у сільському господарстві.

Основні положення, висновки й пропозиції дисертаційної роботи використані в практичній діяльності сільськогосподарських підприємств Запорізької області. Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі Гуманітарного університету “Запорізький інститут державного та муніципального управління” при викладанні таких дисциплін: “Економіка підприємства”, “Економічний аналіз”, “Організація виробництва”, “Планування діяльності підприємства”.

Особистий внесок здобувача. Основні положення і висновки дисертації розроблені автором особисто і містяться в одноосібних наукових працях.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі - “Науково-теоретичні засади формування соціально-трудових відносин” визначено, що на сьогодні існує розуміння нової ролі людини праці в постіндустріальному суспільстві і нове сприйняття економіки праці - як науки про людину праці, про живу творчу одухотворену особистість, що творить; а також розуміння необхідності доповнення економіки праці знаннями (зокрема) про соціальне спілкування, оскільки все людське суспільство засноване на спілкуванні, комунікації і, в остаточному підсумку, співробітництві між індивідами.

У науковій літературі про суспільство склалося два напрями розвитку думки залежно від того, якій моралі віддає перевагу автор: співробітництва чи конфлікту. До першого напряму належать Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Н. Смелсер, а до другого - К. Маркс, М. Вебер, В. Парето, Р. Дарендорф. Нам хотілося б підкреслити той факт, що сили, які підштовхують людей до об'єднання, і сили, що зіштовхують їх у боротьбі за свої інтереси, існують у суспільстві одночасно. Суспільний поділ праці ускладнює відносини між людьми.

Якщо дозволити собі дуже грубий поділ змістоутворюючих понять, то суть відцентрових сил виражається поняттям “виробництво”, а доцентрових - поняттям “соціальне спілкування”.

Як нам представляється, такий підхід до проблеми намічає третю лінію в пошуках відповіді на питання про перевагу моралі співробітництва чи моралі конфлікту і про співвідношення інтересів суспільства й індивіда.

У нашому розумінні здатність людини до соціального наслідування, соціального навчання, соціального самопізнання є механізмом соціальних змін. Ми не стверджуємо, що людина згодом стає більш моральною, але ми схильні вважати, що в суспільстві як довгострокова тенденція розвивається здатність до співробітництва.

Ми розуміємо термін “соціальне спілкування” як інтегруюче поняття що містить у собі такі поняття, як поділ праці і форма спілкування, співробітництво і конфлікт. На наш погляд, у рамках підходу, що розвивається, необхідне уточнення поняття “соціально-трудові відносини”. В українській же літературі використовується два терміни: “трудові відносини” і “соціально-трудові відносини”. На нашу думку, уже склалася інтелектуальна традиція, що відбиває вузькоспеціальний підхід до проблеми за допомогою використання терміна “трудові відносини”; а соціально орієнтований, гуманітарний підхід, що враховує вплив глобальних факторів на економіку праці і визнає глибоку взаємозалежність і взаємопроникнення таких сфер людської діяльності, як економіка, політика, мораль, культура, право тощо, враховує можливість ефективного вирішення економічних завдань неекономічними засобами, - за допомогою використання терміна “соціально-трудові відносини”. Соціально-трудові відносини можуть бути визначені як система компромісів, які складаються між суб'єктами таких відносин у процесі господарського життя і направлені на покращання його якості такого життя.

Таке трактування поняття “соціально-трудові відносини”, така інтерпретація поняття “господарство”: відкриває можливість для розуміння дій у сфері праці як соціально відповідальних, тобто які передбачають турботу про тих, хто знаходиться у соціально-трудових відносинах; дає можливість припустити, що кількість сторін, зацікавлених у рішеннях у сфері соціально-трудових відносин і впливають на них, збільшується; усе більше і більше ми говоримо як про зацікавлені сторони не тільки про найманих робітників, роботодавців і державу, тобто безпосередніх суб'єктів соціально-трудових відносин, але і про природу (асоціації, що представляють інтереси природи і майбутніх поколінь), про мікроспівтовариства, у яких проживають працівники, і т. ін., тобто про соціум; приводить до сприйняття суб'єктів соціально-трудових відносин як соціально рівноцінних і тощо.

Нам представляється, що: світ рухається до розуміння необхідності зміни відносин між людиною і природою, людиною і людиною, заснованих на ідеології насильства, до готовності визнання філософії ненасильства основою нової етики відносин, що буде етикою відповідальності, а не етикою переконань; механізмом соціальних змін, що відбуваються, усе більш є соціальне навчання; рівновага соціально-трудових відносин може бути досягнута або на базі насильства, або на базі ненасильства; повноцінними соціально-трудовими відносинами можуть вважатися тільки відносини, засновані на ненасильстві, на повазі людиною природи й іншої людини. Суспільство - це моральна реальність. Тому можна виділити типи соціально-трудових відносин, що розрізняються способом прийняття рішень: насильства, компромісу, співробітництва.

Загальнотеоретичний аналіз, проведений нами, дає змогу сформулювати загальнотеоретичні вимоги до сучасної теорії соціально-трудових відносин: суттю системи соціально-трудових відносин на етапі постіндустріального розвитку людського суспільства усе більш є соціальне спілкування; на чолі кута сучасної теорії соціально-трудових відносин має бути етика відповідальності; теорія повинна мати характер цілісний і системний; число учасників, що впливають на прийняття рішень у сфері соціально-трудових відносин, має бути розширено; механізмом становлення соціально-трудових відносин є процес соціального навчання; урахування соціокультурних особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин; сучасна теорія соціально-трудових відносин повинна виходити не з утилітарних інтересів окремої особистості чи соціальної групи, а з інтересів розвитку суспільства в цілому й окремої особистості.

Слід запропонувати таку методологію дослідження, моделювання і регулювання системи соціально-трудових відносин. Основою методологічних положень пропонованого підходу є принципи системності дослідження, еволюційність і моральність, що означає таке: для даного дослідження порівняно необхідними і значимими є такі сфери людської діяльності, як економіка, політика, мораль, культура, право і т. ін.; ми розглядаємо суспільство як складну відкриту саморегулюючу систему; відкритість та незалежність суспільної системи; соціальне співробітництво; соціальне спілкування.

У процесі розвитку суспільства відбувається усвідомлення того факту, що людство має потребу в новому типі соціального спілкування, у новій ідеології, у новій моральності. Метою нового типу соціального спілкування, що об'єднує свідомою ідеєю, можливо, могла б послужити реалізація завдання виживання людського суспільства в умовах існування глобальних проблем. Основою нової моральності, як підказує соціальний досвід, могла б стати філософія ненасильства.

Контекстом виробничого середовища є: технології виробництва; ринок, що впливає на поведінку учасників процесу, однак необхідно відзначити, що на метарівні вплив ринку на систему соціально-трудових відносин є найбільш слабким порівняно з його впливом на систему на мікро- і макрорівні; розподіл влади в суспільстві. Ідеологія визначається як набір вірувань, норм, цінностей, які виробляються цивілізаційним розвитком.

Можна виділити дві екологічні змінні: змінна “зовнішній контекст” - це контекст глобальних проблем і постіндустріальних змін; змінна “внутрішній контекст” - соціокультурний контекст системи соціально-трудових відносин.

Механізм розвитку соціально-трудових відносин - це процес соціального навчання як функція від участі суб'єкта відносин у соціально-трудовому процесі демографічних, соціальних та інших факторів.

У другому розділі - “Сучасний розвиток соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах” визначено, що ринкове середовище вимагає пріоритетного розвитку соціальної сфери, в якій реалізуються соціально-економічні інтереси різних статево-вікових груп населення, відносини суспільства і людини, задовольняються матеріальні та духовні потреби, створюються належні умови життєдіяльності.

Соціальна сфера являє собою матеріальну й організаційну основу задоволення життєвих потреб сільського населення. Однак незадовільні економічні та соціальні умови на робочих місцях і проживання на селі призводять до подальшого зростання безробіття, активізації міграційного руху працездатного населення із сільської місцевості, що разом з наростаючою депопуляцією прискорює вимирання села, руйнацію сільської поселенської мережі, розширення зон суцільної незаселеності сільських територій, розпорошення та низький рівень забезпеченості об'єктами соціальної інфраструктури.

В умовах економічної кризи через неспроможність комплексного ресурсного забезпечення заходів щодо поліпшення демографічної ситуації неможливо системно вирішити демографічні проблеми. Кризовий стан економіки потребує концентрації обмежених зусиль на вирішенні найгостріших проблем.

Демографічна ситуація в сільській місцевості України набула характеру гострої демографічної кризи: відбуваються несприятливі зміни в кількості селян внаслідок депопуляції та деградація їх якості. Демографічна криза є результатом деформацій у суспільному житті, насамперед у виробництві, коли порушується узгоджене функціонування і розвиток його основних компонентів: землі, засобів виробництва і праці, що призводить до порушення механізму демовідтворення, втрати здатності соціального організму до самовідтворення селян у суспільно необхідній їх кількості та якості. Крім того, вона є наслідком міграційної деформації їх статево-вікової структури в 60-80-х роках та погіршення соціального середовища в результаті кризового стану основних сфер життя, загострення суперечностей та соціальної невизначеності у 90-х.

Реалізація вищезазначеної мети вимагає розробки такої стратегії соціально-економічного розвитку, яка б передбачала орієнтацію усіх сфер народногосподарського комплексу на поліпшення умов життя, зокрема умов праці, побуту, демографічної ситуації, тобто тієї стратегії, що втілюється у багатьох країнах світу. Вона сприятиме збереженню населення шляхом запобігання захворюванням, травматизму, поліпшенню його здоров'я та пом'якшенню процесів депопуляції через зниження смертності. Це потребує належного фінансового забезпечення на загальнонаціональному рівні та пріоритетного фінансування спеціальних програм оздоровлення населення.

Серед чинників, які впливають на скорочення кількості сільського населення, найважливіше значення має міграційний рух. Протягом десятиліть із сільської місцевості виїжджала дієздатна й освічена частина сільських жителів, внаслідок чого відбувалася деформація статево-вікової структури населення.

Одним з негативних чинників, що впливають на розвиток соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах є задоволення доходами у вигляді заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата одного працівника у 2003 р. становила 462,3 грн, що на 22,8% більше, ніж у 2002 р. (табл. 1). У сільському господарстві рівень заробітної плати нижчий за середній по Україні більше ніж у 2 рази і становив у 2003 р. 210,1 грн. Хоча при цьому темп зростання заробітної плати у 2003 р. був значно вищий, ніж у попередніх двох роках. І в сільському господарстві такий темп перевищив темп зростання заробітної плати в цілому по Україні.

Таблиця 1. Середньомісячна заробітна плата в Україні

	Нараховано в середньому на одного штатного працівника
	1999 р.	2000 р.	2003 р.
	Грн.	у % до 1998 р.	Грн.	у % до 1999 р.	Грн.	у % до 2002 р.
В цілому по Україні	178	115,7	230	129,6	462,3	122,8
У сільському господарстві	102	114,6	111	108,8	210,1	118,2

Упродовж 2001-2003 рр. загальна кількість населення, зайнятого в економіці загалом, скоротилась. Слід зазначити, що в сільському господарстві кількість зайнятого населення у 2003 р. порівняно з 1990 р. збільшилася на 13,6% у зв'язку з перетіканням його з місцевості (табл. 2).

Таблиця 2. Кількість зайнятого населення по галузях економіки, млн. осіб

	1990 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2003 р.
Всього зайнято	25,4	23,7	23,2	22,6	22,3	21,8	21,3	21,4
	Промисловість	7,8	5,8	5,3	4,9	4,7	4,3	4,1	4,3
Сільське господарство, мисливство, лісове та рибне господарство (без особистого селянського господарства)	4,4	3,6	3,2	3,0	2,9	2,8	2,7	5,0



У зв'язку з інтенсивним зменшенням зайнятих у сільськогосподарському виробництві в останні роки найсуттєвіших змін зазнав сільський ринок праці. Аграрний сектор продовжує акумулювати основну частину так званого прихованого безробіття, реальний обсяг якого становить 1-1,3 млн чол., або майже 50% від загальної кількості зайнятих у галузі.

Повна зайнятість сільського населення забезпечується за умови подолання спаду сільськогосподарського виробництва, розширення особистих підсобних господарств населення та селянських (фермерських) господарств; створення додаткових робочих місць на основі розвитку кооперативного руху у виробничій та соціальній сферах, стимулювання за допомогою кредитних і податкових важелів розвитку на селі промислових виробництв; підтримки малого бізнесу через надання субсидій за рахунок коштів місцевих бюджетів, фонду сприяння зайнятості, спрямування трудової міграції селян з трудонадлишкових регіонів у райони демографічної та поселенської кризи.

Запобігти поглибленню економічної і соціальної кризи в агропромисловому комплексі можна за рахунок здійснення насамперед організаційно-економічних, а на їх основі і соціальних заходів для оздоровлення демографічної ситуації, збереження, відродження і розвитку сільської поселенської мережі, підвищення матеріального добробуту селян, припинення руйнації та згортання підприємств, організацій, установ і закладів соціальної інфраструктури та руйнування її матеріальної бази.

Розробка механізму мотивації трудової діяльності в сільській місцевості сприятиме поліпшенню умов праці працівників аграрної сфери за рахунок підвищення рівня механізації технологічних і виробничих процесів та облаштування робочих місць, забезпечення працівників тваринництва спецодягом і предметами першої необхідності, кімнатами санітарно-оздоровчого характеру, а працівників рослинництва у весняний період на польових роботах та восени на збиранні врожаю безпосередньо на робочих місцях - гарячим харчуванням.

Першочерговими кроками подолання демографічної кризи, поліпшення соціально-демографічної ситуації на селі мають бути:

розробка і реалізація державної демографічної політики, яка передбачатиме оздоровлення демографічної ситуації шляхом поліпшення статево-вікової структури населення, подолання гострої депопуляції, поліпшення охорони здоров'я та медичної допомоги населенню, створення належних виробничих і побутових умов праці, дотримання вимог охорони праці та виробничої санітарії, полегшення домашньої праці тощо, підтримки молодих сімей, зміцнення матеріально-технічної бази лікарняних закладів, особливо дитячої реанімаційної служби, забезпечення медикаментами, відновлення функціонування в сільській місцевості педіатричної служби, насамперед, у районах радіаційного забруднення;

розробка економічного механізму регулювання процесів трудової міграції в сільських районах, що занепадають, залучення робочої сили у підсобні виробництва і промисли, а також у галузі невиробничої сфери;

забезпечення раціональної зайнятості працездатного сільського населення шляхом подолання спаду виробництва, створення додаткових місць, насамперед для молоді та жінок, у підсобних, переробних підприємствах, соціальній сфері, підтримка молодіжного підприємництва і фермерства тощо.

У третьому розділі - “Удосконалення системи соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах” основними причинами нерівності доходів визначені: здібності; освіта; професійні смаки і ризик; володіння власністю; панування на ринку, зв'язки, дискримінація тощо. Усі ці причини присутні в Україні. Однак поряд з ними діють і специфічні фактори поглиблення нерівності: низька ціна праці на початковому етапі ринкових реформ, недосконалість правової бази реформ, що дає змогу невеликій групі людей привласнювати великі тіньові доходи, ослаблення суспільного контролю.

В умовах ринкової економіки діють і такі форми розподілу на основі приватної власності, як рента, дивіденди від акцій, відсотки на паї колективного підприємства, відсоток на внесок працівника в приріст майна такого підприємства. Хоча все це нетрудові доходи, поява їх є певною спробою усунути відчуження працівника від засобів виробництва. Доведено, що індивід, який має свою власність, ставиться більш шанобливо до інших форм власності.

Але доходи від власності створюють проблеми, що стосуються насамперед забезпечення соціально-економічної справедливості. Через відсутність або ослаблення суспільного контролю можливі зловживання. Варто зберегти принцип, відповідно до якого доходи у вигляді дивідендів, відсотків, ренти повинні мати переважно допоміжний характер. Основну ж частину доходу працездатне населення повинно одержувати за суспільно-корисну працю.

Центральна роль у структурі доходів належить заробітній платі. При переході до ринкової економіки в Україні відбулися значні зміни в структурі грошових доходів населення. Формуються й інтенсивно розвиваються нові форми доходів: від підприємництва і від власності (відсотки, дивіденди, рента, надходження від продажу цінних паперів).

Співвідношення в грошових доходах населення частки заробітної плати і соціальних трансфертів відіграє важливу роль у трудовій мотивації. Винятково складною є також проблема розриву доходів підприємців і найманих працівників. Якщо підходити з позицій загальнолюдських цінностей, то критерієм соціально-економічної справедливості є досягнення максимально можливого високого рівня життя народу, всебічного розвитку особистості в умовах свободи і демократії.

Україна повинна знайти своє місце серед інших країн світового співтовариства, не бути в економічній ізоляції, не боятися економічної інтеграції і співробітництва з іншими країнами, якщо це корисно для всього народу.

Соціальна політика держави в сільському господарстві повинна бути спрямована на вирішення таких завдань:

стабілізація життєвого рівня населення і недопущення масового зубожіння;

стримування зростання безробіття і матеріальна підтримка безробітних, а також підготовка трудових ресурсів такої кількості і якості, що відповідають потребам сільськогосподарського виробництва;

підтримка стабільного рівня реальних доходів сільського населення шляхом проведення антиінфляційних заходів та індексації доходів;

розвиток галузей соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, житлове господарство, культура і мистецтво).

Державна політика доходів є складовою соціальної політики і спрямована на вирішення двох головних завдань: надання прямої допомоги сільському населенню через систему соціального забезпечення і нейтралізація інфляційного знецінювання доходів і заощаджень населення, що значною мірою забезпечує соціальну стабільність.

Запропоновано основні соціокультурні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин (особистість, суспільство, держава, етика соціально-трудових відносин), у результаті якого виявлені критерії, що дають змогу визначити тип теоретичної моделі соціально-трудових відносин, а саме: тип політики держави на ринку праці; керованість системи соціально-трудових відносин; соціальна рівноцінність чи нерівноцінність суб'єктів соціально-трудових відносин; домінування в орієнтації моделі соціально-трудових відносин індивідуальних, групових і колективних інтересів.

Пробуємо визначити найпростішу модель соціально-трудових відносин, що може базуватися на системі цінностей, властивим українським працівникам. Перший критерій - тип політики держави на ринку праці. Такі характеристики українських учасників соціально-трудових відносин як: патріархальна свідомість, повага до державної влади, визнання харизматично сильного лідера, нерозвиненість особистості як суб'єкта соціальних відносин, неповага до формального закону і т. д., зовсім однозначно визначають активний тип політики держави на ринку праці, націленої на сприяння учасникам соціально-трудового процесу. Необхідно звернути увагу на те, що процеси, що відбуваються в суспільстві, не послабили істотно цих переваг.

Другий критерій - керованість системи соціально-трудових відносин. На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що домінування вертикальних відносин типу “керівник-виконавець” є органічним для базової української моделі соціально-трудових відносин, що підтверджується наявністю таких характеристик, які перераховані вище, і нелюбов до дисципліни, до ділової організації праці, неготовність узяти на себе відповідальність за справу і т.д. При цьому звертає на себе увагу той факт, що соціально-трудові відносини на рівні колективу, між працівниками цілком можуть характеризуватися як відносини неформального типу (довіра, взаємодопомога, товариська підтримка і т. д.).

Третій критерій - соціальна рівноцінність чи нерівноцінність суб'єктів соціально-трудових відносин. З усього вищевикладеного випливає соціальна нерівноцінність учасників соціально-трудового процесу. Неготовність особистості до виконання визначених соціально-трудових ролей, деяка ірраціональність, спрямованість до благ нематеріального змісту, милосердя і т. д. - усе це визначає деяку соціальну пасивність, що ускладнює процес усвідомлення і захисту своїх інтересів.

Четвертий критерій - домінування в орієнтації моделі соціально-трудових відносин індивідуальних, групових чи колективних інтересів. Зовсім виразно можна говорити про українську модель соціально-трудових відносин як про модель колективістського типу.

Отже, модель соціально-трудових відносин, що базується на системі ціннісних переваг українських суб'єктів соціально-трудових відносин, має колективістський характер, визначається активною роллю держави на ринку праці, цілями кількісного характеру (мова йде про виживання в багатьох випадках) і патерналістським типом відносин.

Вирішення завдань соціального захисту економічно активного населення вимагає великих коштів, які не можна мінімізувати. Нині величина витрат на соціальну допомогу повинна визначатися рівнем розвитку економіки і станом ринку праці. Організатором соціального захисту населення виступає держава. Однак це не означає, що всі заходи повинні здійснюватися тільки за її рахунок. В умовах ринкової економіки джерела фінансування можуть і повинні бути різноманітними. Світовий досвід показує, що кошти на соціальний захист у масштабах держави формуються не тільки за її рахунок, але і за рахунок роботодавців, працівників і з інших джерел (табл. 3).

Таблиця 3. Джерела фінансування соціальних програм (% до загальної суми фінансування)

	Потенційні одержувачі	Роботодавці	Держава	Інші джерела
США	22,6	34,3	23,6	19,5
Франція	21,5	50,4	21,4	6,7
ФРН	35,7	34,2	27,4	2,7
Японія	26,3	28,9	26,2	18,6
Швеція	1,0	43,8	19,6	35,6

Дані табл. 3 переконливо свідчать про різноманітність джерел формування фондів соціального захисту, серед яких частка держави становить не більше ніж 1/4. Важливим джерелом надходжень у ці фонди є відрахування самого працівника. Він страхує себе від непередбачених обставин. Істотні також і внески роботодавців. Особливо слід відзначити інші джерела. Це насамперед благодійні фонди, що досить поширені у розвинутих країнах. У наших умовах вони мають спонтанний характер. Можна навести багато прикладів благодійної діяльності банків, фінансово-промислових груп, окремих осіб. Однак систематичного характеру добродійність у нашій країні не має. А за часів радянської влади вона була взагалі заборонена. Необхідний час для її відродження, формування відповідного клімату, ставлення суспільства і т. д. І тут досить важлива роль держави. Вона повинна створити умови, стимули до добродійності.

Має потребу в уточненні і саме поняття “добродійність”. Сьогодні приватне пожертвування фізичної особи, установи, організації якій-небудь людині, родині, фізичній особі виступає як дохід цієї особи. І, отже, вона повинна платити податки з цієї суми. Подібне становище, у кращому випадку, стримує розвиток добродійності, у гіршому - змушує людей, які не мають відповідних коштів на лікування, протезування тощо, ставати жебраками.

Бюджетні асигнування, як уже зазначалося, не єдине джерело фінансування заходів щодо соціального захисту. У розвинутих країнах для цих цілей широко використовують засоби приватнопідприємницького сектора. Багато концернів і фірм створюють власні фонди соціального захисту трудящих, що дає змогу вирішувати соціальні і виробничі проблеми.

Фонди соціального захисту на сільськогосподарських підприємствах можуть бути багатоцільовими. Вони створюються для надання допомоги безробітним, надання можливості своїм працівникам передчасного виходу на пенсію, додаткових пенсійних виплат. Ці фонди використовуються для поліпшення житлових умов працівників, придбання нового житла, його облаштованості, виплат допомог (пенсій) по інвалідності або у зв'язку з профзахворюванням. Створюються фонди і для організації на підприємствах побутових служб і надання різних послуг своїм працівникам.

Фонди соціального захисту сільськогосподарських підприємств формуються або на однобічній основі, тобто за рахунок прибутку підприємства, або на двосторонній - прибуток підприємства і внески профспілок, або на тристоронній - прибуток підприємства, внески профспілок і самих працівників. Останній варіант найбільш доцільний.

Усі внески у фонд зрештою відшкодовуються. Найбільш важлива і цікава процедура відшкодування внесків підприємств. Для цього є два шляхи. Перший - це включення таких витрат у ціну продукції і послуг. Однак у цьому випадку підприємство може стати неконкурентоспроможним. Більш поширений інший шлях. Вільні грошові кошти фонду соціального захисту використовуються фірмою-організатором у господарському обігу. Таким чином, створення таких фондів стає вигідним і для підприємців, і для найманих працівників.



ВИСНОВКИ

1. Соціально-трудові відносини в сільськогосподарських підприємствах можуть бути визначені як система компромісів, які складаються між суб'єктами таких відносин у процесі господарського життя і направлені на покращання якості такого життя. Виділено типи соціально-трудових відносин, що розрізняються способом прийняття рішень: насильства, компромісу, співробітництва.

Загальнотеоретичні вимоги до сучасної теорії соціально-трудових відносин є такими: суттю системи соціально-трудових відносин на етапі постіндустріального розвитку людського суспільства усе більш є соціальне спілкування; на чолі сучасної теорії соціально-трудових відносин має бути етика відповідальності; теорія повинна мати характер цілісний і системний; число учасників, що впливають на прийняття рішень у сфері соціально-трудових відносин, має бути розширено; механізмом становлення соціально-трудових відносин є процес соціального навчання; урахування соціокультурних особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин; сучасна теорія соціально-трудових відносин повинна виходити не з утилітарних інтересів окремої особистості чи соціальної групи, а з інтересів розвитку суспільства в цілому й окремої особистості. Основою методологічних положень пропонованого підходу є принципи системності дослідження, еволюційність і моральність.

2. Механізм розвитку соціально-трудових відносин у сільськогосподарських підприємствах визначено як процес соціального навчання від функції участі суб'єкта відносин у соціально-трудовому процесі, демографічних, соціальних та інших факторів. Запропоновано логічні моделі системи соціально-трудових відносин на макро- і метарівнях.

3. На підставі проведеного аналізу визначено, що порівняно з минулими роками в Україні спостерігається процес уповільнення зменшення зайнятості населення. У сільській місцевості здійснюється безперервний рух робочої сили, який приводить до зменшення кількості трудових ресурсів на селі. У цілому з реформуванням колективних сільськогосподарських підприємств відбувся радикальний перерозподіл зайнятості сільського населення. Відповідно зросла роль самозайнятості сільського населення в особистих селянських господарствах, малих приватних підприємствах.

Необхідна передумова запобігання безробіттю - здійснення додаткових заходів, спрямованих на стабілізацію кількості зайнятих у сільському господарстві, створення нових робочих місць на базі широкого розвитку новостворених аграрних підприємств, вдосконалення державного регулювання ринку праці.

4. Перехід до гнучкої заробітної плати у сільському господарстві означає зміну ставок заробітної плати залежно від динаміки економічних показників в розвитку галузі з тим, щоб враховувати інфляційні процеси і водночас сприяти розширенню зайнятості через створення нових робочих місць. Гнучкість же оплати праці на рівні фірми передбачає пряму залежність заробітку від попиту на певний вид праці, індивідуальних якостей і заслуг працівників (індивідуалізація заробітної плати), а також від результатів діяльності підприємства.

5. Незважаючи на зростання інтенсивності використання робочого часу, порівняно з 2000 р. рівень зайнятості працівників залишається недостатнім. Питання про оцінку реальних результатів діяльності конкретного працівника чи підприємства на державному рівні не вирішується. Тенденції розвитку заробітної плати в Україні свідчать, що вона не виконує своїх функцій у відтворенні, стимулюванні, перерозподілі робочої сили. На фоні деформалізації трудових відносин переважною функцією зарплати, поряд з традиційними для неї регулюючою та відтворювальною, виступає і соціально-гарантуюча. Тому при нарахованій, але не отриманій заробітній платі проблеми соціально-трудових відносин не можуть бути вирішені.

6. У сільському господарстві існують негативні соціально-економічні умови праці. За даними статистичної звітності підприємств промисловості, сільського господарства, транспорту та будівництва станом на 31 грудня 2001 року кожен четвертий працівник працював у несприятливих умовах. Праця в несприятливих умовах призводить до виробничого травматизму.

7. Колективно-договірне регулювання трудових відносин - це основа соціального діалогу на рівні виробничої одиниці. Проблема виконання прийнятих домовленостей залишається ще вкрай гострою. Занепокоює той факт, що 4,4% працівників були зайняті на підприємствах, де розмір мінімальної заробітної плати, передбаченої колдоговором був менший, ніж законодавчо установлений. Зазначене явище, як правило, спостерігається на сільськогосподарських підприємствах.

Повна зайнятість сільського населення забезпечується за умови подолання спаду сільськогосподарського виробництва, розширення особистих підсобних господарств населення та фермерських господарств; створення додаткових робочих місць на основі розвитку кооперативного руху у виробничій та соціальній сферах, стимулювання за допомогою кредитних і податкових важелів розвитку на селі промислових виробництв; підтримки малого бізнесу через надання субсидій за рахунок коштів місцевих бюджетів, фонду сприяння зайнятості, спрямування трудової міграції селян з трудонадлишкових регіонів у райони демографічної та поселенської кризи.

8. У зв'язку з інтенсивним зменшенням зайнятих у сільськогосподарському виробництві в останні роки найсуттєвіших змін зазнав сільський ринок праці. Аграрний сектор продовжує акумулювати основну частину так званого прихованого безробіття, реальний обсяг якого становить 1-1,3 млн чол., або майже 50% від загальної кількості зайнятих у галузі. Негативною тенденцією сучасного ринку праці в Україні є зростання прихованого безробіття. Тому до впровадження найсучасніших форм організації виробництва та оплати праці потрібно підходити вибірково, щоб не спровокувати масове безробіття. Цей процес повинен проходити під жорстким контролем держави, але державний контроль не може бути гальмом становлення ринку праці в нашій країні.

Основним чинником формування властивостей співвідношення попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці України впродовж 2001 р. були такі тенденції: зменшення обсягів вивільнення працівників; зниження рівня безробіття загалом по країні; збільшення попиту на робочу силу; зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення. У останні два роки умови на ринку праці склалися таким чином, що в міській місцевості рівень зареєстрованого безробіття мав тенденцію до скорочення, тоді як у сільській місцевості цей показник, навпаки, зростав.

9. Запропоновано основні соціокультурні характеристики суб'єктів соціально-трудових відносин (особистість, суспільство, держава, етика соціально-трудових відносин), у результаті якого виявлені критерії, що дають змогу визначити тип теоретичної моделі соціально-трудових відносин, а саме: тип політики держави на ринку праці; керованість системи соціально-трудових відносин; соціальна рівноцінність чи нерівноцінність суб'єктів соціально-трудових відносин; домінування в орієнтації моделі соціально-трудових відносин індивідуальних, групових і колективних інтересів.

Модель соціально-трудових відносин, що базується на системі ціннісних переваг українських суб'єктів соціально-трудових відносин, має колективістський характер, визначається активною роллю держави на ринку праці, цілями кількісного характеру (мова йде про виживання в багатьох випадках) і патерналістським типом відносин.

10. Становлення українських соціально-трудових відносин ринкового типу відбувається украй важко і суперечливо. Поряд із набуттям нових позитивних рис соціально-трудові відносини характеризуються негативними змінами. Погіршення їх стану виявляється в різкому зниженні рівня зайнятості, у зростанні рівня напруженості таких відносин, у збільшенні незадоволеності працівників умовами і змістом праці тощо. У цих умовах Україна змушена вирішувати двоїсте завдання: з одного боку, будувати ринкову економіку, ефективність якої, як відомо, значною мірою зумовлена саме прагненням отримати найбільший прибуток, а з іншого боку, включатися у світовий процес творення суспільства нового типу, суспільства з принципово іншою спрямованістю суспільного розвитку - моральною. У сфері соціально-трудових відносин це означає не тільки підвищення ефективності використання особистого фактора в економіці, але і підвищення якості соціально-трудових відносин, тобто гуманізацію соціально-трудових відносин.

11. Соціальна політика держави в сільському господарстві повинна бути спрямована на вирішення таких завдань: стабілізація життєвого рівня населення і недопущення масового зубожіння; стримування зростання безробіття і матеріальна підтримка безробітних, а також підготовка трудових ресурсів такої кількості і якості, що відповідають потребам сільськогосподарського виробництва; підтримка стабільного рівня реальних доходів сільського населення шляхом проведення антиінфляційних заходів і індексації доходів; розвиток галузей соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, житлове господарство, культура і мистецтво).

12. На сільськогосподарських підприємствах доцільним є формування фондів соціального захисту. Вони створюються для надання допомоги безробітним, надання можливості своїм працівникам передчасного виходу на пенсію, додаткових пенсійних виплат. Ці фонди використовуються для поліпшення житлових умов працівників, придбання нового житла, його облаштованості, виплат допомог (пенсій) по інвалідності або у зв'язку з профзахворюванням. Створюються фонди і для організації на підприємствах побутових служб і надання різних послуг своїм працівникам.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Шемавньов С.В. Типи соціально-трудових відносин // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 1. - С. 267_270.

Шемавньов С.В. Реформування соціально-трудових відносин в аграрній сфері // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 3. - С. 218_221.

Шемавньов С.В. Економічний зміст соціально-трудових відносин в умовах розвитку трудових відносин // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2003. - № 4. - С. 229_232.

Шемавньов С.В. Зайнятість трудових ресурсів і формування ринку робочої сили в АПК // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 4. - С. 264_269.

Шемавньов С.В. Стан та перспективи розвитку ринку праці в сільському господарстві // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 5. - С. 275-278.

Шемавньов С.В. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - № 6. - С. 336_340.

Шемавньов С.В. Государственное регулирование внутренних инвестиционных ресурсов в Украине // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004”. Том 32. Державне управління. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 64_65.

Шемавньов С.В. Заробітна плата: регіональний аспект // Матеріали II Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень 2003”. Том 28. Економіка підприємства. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 59_60.

Шемавньов С.В. Стан та перспективи галузевих відносин у сільському господарстві // ДНІ НАУКИ: Зб. тез доповідей: В 3-х т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 28-29 жовтня 2004; Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. - Т. 1. - С. 133_134.

Размещено на Allbest.ru