Науково-методологічні основи соціалізації економіки і забезпечення соціальної динаміки суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Найхарактернішою ознакою світогосподарського розвитку вважається соціалізація економічних систем і підпорядкування економічної функції соціальним цілям. Домінування соціальної спрямованості відтворилося в конституційному закріпленні в тій чи іншій формі моделі соціальної держави. Найбільш життєвою і реалістичною в аспекті забезпечення соціальних мотивів і стимулів до праці та добробуту виявилася соціально орієнтована ринкова економіка.

Соціальні здобутки найрозвиненіших країн світу, які не можуть не вражати, спонукають інші регіони світу до соціально результативних дій. Не стала винятком у цьому процесі і Україна, яка впродовж 1992 - 2004 рр. спрямовувала зусилля всіх секторів економіки на створення підвалин соціальної держави за аналогом провідних країн світу.

На сьогодні Україна має певну ринкову інфраструктуру і ринково орієнтованих суб'єктів економічної діяльності. За станом на початок 2004 р. в цілому по економіці змінило форму власності 90 449 об'єктів. Недержавний сектор за кількістю об'єктів ЄДРПОУ становить 95,6 %, а за середньорічною кількістю найманих працівників - 72,3 %.

Але якщо зміни в трансформаційних потоках щодо створення прошарку власників та відділення робітників від засобів виробництва певною мірою збігаються з метою розбудови на національних теренах справедливого соціального інституту, то результати соціального руху сприймаються по-іншому від очікуваного. Егалітарне в минулому суспільство поляризувалося й розкололося практично на групу бідних і багатих. Наприкінці 2003 р. понад 83,4 % населення і 78,7 % домогосподарств реально підтримували свою життєдіяльність на середньодушовому рівні, який був нижчим від прожиткового мінімуму. При цьому від року до року цей стан погіршувався.

Навряд чи можна визнати закономірним і неминучим виникнення і тривале існування подібної ситуації. Більшою мірою воно характеризує недостатню обґрунтованість стратегії і тактики соціально-ринкового реформування. З певною мірою об'єктивності можна стверджувати і про деяке відставання теоретико-методологічної бази щодо підпорядкування матеріально-речових аспектів розвитку соціальним. Проте це зовсім не означає повної відсутності відповідних наукових доробок. Проблема суспільного прогресу в реаліях забезпечення потреб людини має тривалу історію її розробки і практичного вирішення. Уже в соціально-філософських вченнях далекого минулого виокремлено в явній чи прихованій формі головну мету соціалізації і необхідність досягнення соціальності в розвитку.

Значне місце в розвитку теоретичних і методологічних основ соціалізації економіки і формування цивілізаційних основ життя посідають вітчизняні школи, а саме Об'єднаний інститут економіки НАН України, Інститут економіки промисловості НАН України, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень НАН України, Інститут регіональних досліджень НАН України, Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Інститут економічного прогнозування НАН України, Рада з вивчення продуктивних сил України НАН України. Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України та ін.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методологічних основ і удосконалення організаційно-економічного механізму забезпечення динамічного соціально-економічного розвитку країни з урахуванням глобальних і локальних світових тенденцій щодо формування підвалин соціального піднесення та реалій соціально ринкового реформування на національних теренах.

Згідно з метою дослідження в дисертації було поставлено і вирішено такі завдання:

- встановлення закономірностей глобального опосередковування соціально-економічного розвитку феноменом соціалізації;

- формування всебічного і цілісного погляду на соціальність буття як на досить значущу для розвитку людства характеристику суспільства;

- обґрунтування змісту і природи такого суспільного інституту, як соціальна держава, зорієнтованого на людину у всьому різноманітті її потреб;

- обґрунтування соціального змісту і механізму переведення економіки України в систему координат цивілізаційного розвитку;

- дослідження ринково-трансформаційних процесів зі встановленням тенденцій щодо соціалізації економіки, які реально виникли на національних теренах, і окреслення кола чинників, що спричиняють соціальні деформації;

- обґрунтування конгломерату чинників забезпечення соціальної орієнтації розвитку в перехідній економіці на різних рівнях управління державою;

- комплексне обґрунтування організаційно-економічного механізму оцінки та надання соціально-трансформаційним змінам в економіці керованого характеру, який мав би базуватися не лише на реаліях сьогодення, а і враховував майбутні перспективи.

1. Теоретико-методологічні засади змісту і напрямків здійснення соціалізації економіки

Узагальнено теоретичні питання, пов'язані зі встановленням глобального опосередкування соціально-економічного розвитку людства феноменом соціалізації, сутністю соціалізації як економічної категорії та обґрунтуванням класифікації її складових.

Матеріали дослідження свідчать, що історія людської життєдіяльності значною мірою є історією пошуку гармонії сфер суспільного життя, яка вимощена як певними соціальними здобутками, так і розчаруваннями. Усі народи світу пройшли різні форми суспільного існування. Соціальна пам'ять донесла до нашого часу твердження щодо первіснообщинного устрою як “золотого віку”, тобто ідеалу організації суспільного життя. Виносити вирок цьому устрою з позицій сьогоднішнього часу не дуже складно. Але, за висновком автора, незважаючи на обмеженість соціально-філософських вчень тої і більш пізньої доби, які відтворювали соціальні прагнення людства в реалістичній і утопічній формах, вони, тим не менше, виокремили у явній чи прихованій формі визначальні цілі соціалізації, що зводяться до формули “досягнення людиною добробуту в спільноті і завдяки спільноті через суспільну працю, а затим усвідомлення нею суспільства як простору щодо власної самореалізації індивідуальних потреб”.

У розділі висловлена думка, що факт інтенсивного пошуку істинно соціального напрямку розвитку в реальних параметрах у найбільшій мірі можна відстежити в науковій думці Заходу і у вітчизняних учених із звершенням жовтневої революції в Росії і особливо в період обґрунтування шляхів оздоровлення капіталістичної економіки, що відчула наслідки кризи 1929 - 1933 рр. Під впливом ліквідації капіталістичної власності і створення соціалістичної суспільної власності на основні засоби виробництва, а також зі зростанням інтересу до людини внаслідок інших об'єктивних обставин в економічній теорії та практиці почав широко вживатися термін “соціалізація” як результат генезису світової економічної і філософської думки.

Прискіпливо дослідивши конструкції різноманітних тлумачень соціалізації як в чистому вигляді, так і відповідно до економіки та економічної системи, що містилися в роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників цієї категорії, здобувач визначив її як всеохопну спрямованість щодо забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації ними політики відповідальності в контексті взаємообумовленого функціонування і розвитку згідно зі стандартами сучасної цивілізації. Соціалізація виступає як соціально-економічна категорія, яка являє собою суспільне відношення з приводу підготовки людини до суспільної діяльності і забезпечення їй цивілізаційних стандартів життя на підвалинах поєднання потенціалу держави і особистості.

У дисертації обґрунтовано двоєдину за сучасними мірками концепцію соціалізації як процесу забезпечення людського співжиття та комплексу заходів щодо соціальної реорганізації суспільства. Соціалізація - це проникнення у сфери економічної і позаекономічної діяльності таких відносин, що сприяють поліпшенню добробуту населення як безпосередньо, так і опосередковано, через формування умов до самовираження людини. За своєю сутністю соціалізація здебільшого пов'язується з формуванням матеріальних передумов до повернення окремих груп населення на шлях активної трудової діяльності.

Оскільки економіка будь-якої країни у функціонально наповнюючому змісті являє собою надзвичайно складний суспільний механізм, запропоновано розглядати соціалізацію економіки у вигляді блоку із соціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації господарського механізму. Під соціалізацією продуктивних сил слід розуміти процеси надання їм якостей відповідно до вимог людиноцентричного розвитку. Як відомо, продуктивні сили суспільства охоплюють усі ресурси, які використовуються в господарській діяльності. За загальноприйнятою методологією, вони поділяються на матеріальні і людські. З огляду на це, соціалізація продуктивних сил детермінується на соціалізацію людини, соціалізацію засобів праці, соціалізацію науки, соціалізацію природи та соціалізацію інформації.

Щодо змісту суспільно-виробничих або економічних відносин, то вони визначаються сукупністю відносин між людьми у процесі виробництва матеріальних і духовних благ та їх привласненням в усіх сферах суспільного відтворення. Формуються вони внаслідок взаємодії трьох відносно самостійних їх елементів, а саме: техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин.

Техніко-економічні відносини вже у своїй назві вказують на органічний зв'язок з технікою та економікою. Їх зміст щодо відносин між людьми обумовлений розташуванням останніх у виробництві згідно з технологією, технікою і організацією виробництва. Окрім того, техніко-економічні відносини є речовою формою розвитку продуктивних сил, яка формується у процесі суспільного поділу праці, спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації та обміну діяльністю між людьми.

Соціалізація техніко-економічних відносин у поєднанні з соціалізацією продуктивних сил забезпечують соціалізацію технологічного способу виробництва, тобто способу зв'язку між людиною-працівником і засобами праці (ручний, машинний, автоматизований).

Що стосується організаційно-економічних відносин, то вони уособлюють відносини між людьми з приводу організації виробництва матеріальних благ і послуг. Їх основними елементами виступають менеджмент, маркетинг, обмін виробничим досвідом, організація заробітної плати, організація біржової діяльності, фінансово-кредитна і бюджетна системи. Унаслідок цього соціалізація організаційно-економічних відносин набуває змісту через надання соціальності вищенаведеним елементам.

Соціалізація продуктивних сил у сукупності із соціалізацією організаційно-економічних відносин формує особливий вид соціалізації, а саме: соціалізацію організаційного способу виробництва, який є інтегральною оцінкою людиноцентричної організації робочого місця, високоефективної праці і використання ресурсів, спрямованості на потреби та інтереси людини в економічній системі.

Соціалізація соціально-економічних відносин пов'язана з наданням соціальності відносинам між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Вони мають складну та багатогранну структуру і базуються на відносинах власності.

Соціалізація соціально-економічних (виробничих) відносин у сукупності з соціалізацією продуктивних сил забезпечують соціалізацію суспільного способу виробництва, змістом якої є узгодження взаємодії продуктивних сил з відносинами економічної власності відповідно до вимог законів і координаційної діяльності з боку певних інститутів.

Відповідно до суспільної природи продуктивних сил і тих змін, які відбуваються в них під впливом і за допомогою соціалізації, має соціалізуватися і господарський механізм економічної системи, під яким розуміють комплекс заходів суспільного впливу на економіку. Він включає всю систему надбудовчих відносин, а саме: політичних, ідеологічних, моральних, правових, соціальних, економічних тощо. Формується господарський механізм на взаємодії таких складових економіки, як продуктивні сили, техніко-економічні, організаційно-економічні та виробничі відносини. Соціалізація господарського механізму має на меті максимальне використання і нарощування можливостей наявних продуктивних сил, потенцій науки і передової техніки, ресурсів природи й інформації. Система господарського механізму загалом має бути орієнтованою на розвиток соціального потенціалу економіки, тобто всього того, що пов'язано з формуванням здібностей членів суспільства до самозабезпечення добробуту, їх ставлення до праці. У соціально орієнтованій економіці відсутні форми примусу, адже має набувати дієвості механізм компенсаторного типу, спрямований на усунення пасивності та підтримання соціально-трудової активності населення. Соціалізація господарського механізму є надзвичайно важливим процесом соціальної спрямованості, оскільки через його відносну автономність в економічній системі зміни в ньому можуть відбуватися неадекватно до змін у глибинних прошарках економічних відносин. Саме варіативністю господарського механізму пояснюються розбіжності в мірі соціальності економічних систем різних країн за загальної їх соціальної орієнтації. Ця обставина є визначальною і для порозуміння природи виникнення й існування соціальних деформацій.

Складний взаємозв'язок продуктивних сил, виробничих відносин і системи державного регулювання економіки характеризується, передусім, тим, що основу цієї тріади забезпечує людина. Вона є одночасно головною складовою продуктивних сил, носієм виробничих відносин, суперечностей та інтересів і реальним чинником суспільства, який має приводити в дію продуктивні сили загалом, виробничі відносини і господарський механізм для досягнення конкретних соціальних цілей. Очевидно, що соціалізація господарського механізму є складним процесом, який для досягнення динамічного взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин передбачає соціалізацію розподільчих відносин, механізмів вирішення суперечностей і усунення деформацій, узгодження економічних інтересів індивіда і груп людей, індивіда і суспільства та державного регулювання соціально-економічних процесів.

У реальній дійсності всі складові соціалізації економіки тісно пов'язані між собою і, більш того, перебувають у постійній взаємодії. Унаслідок цього розроблення заходів щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи має виходити з потенціалу можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант. Водночас соціалізація окремих об'єктів, суб'єктів і сфер економіки повинна виходити з міри їх впливу на загальноекономічні соціалізаційні процеси.

2. Соціальна трансформація національної економіки

обґрунтовано соціальний зміст переведення економіки України в систему координат прийнятного добробуту, окреслено суспільний інститут, потенційно здатний забезпечити соціальність у розвитку та механізм його рецепції на українські терени.

Сприйняття міри соціальності і змісту соціального у національній економіці подано в розділі через призму стану і змін соціальної архітектоніки суспільства. Автором наведено тлумачення цього індикатору, зміст якого з уточненням поняття “соціальний” зводиться до міри співвідношення соціальних груп, що різняться за потребами, обсягами споживання, інтересами, соціальними настановами, ціннісними орієнтаціями в їх етапному поєднанні.

Історія соціального розвитку дозволяла визначити вихідну національну соціальну структуру суспільства і надати їй характеристику з погляду відповідності критеріям соціальності порівняно з високорозвиненими країнами. За гіпотезою автора, наприкінці 80-х рр. ХХ ст. майнову піраміду суспільства формували 86,5 % бідних, 11,2 % громадян середнього достатку і 2,3 % - заможних. Умовами матеріального життя в країні, згідно з даними соціальної статистики, задоволені були лише 28,1 % населення. Водночас країни світу, які за сучасними мірками дійсно належать до розвинених, на той час досягли такого рівня споживання продуктів харчування, одягу, товарів тривалого користування, житлово-комунальних, побутових та інших послуг, які практично не створювали проблеми рівня добробуту для переважної частини населення.

Через наявні в українському суспільстві суперечності його соціальну архітектоніку подано в розділі у вигляді рівнобедреного трикутника, а розвинених країн завдяки певній суспільній узгодженості - яйцеподібною.

Трикутна форма соціальної архітектоніки, досягнута за принципом тотальної соціалізації, є штучно створеною на не досить міцній основі. Вона являє собою “соціальне тіло без зв'язків”, тобто позбавлене джерел прогресивного переструктурування.

Соціальна структура яйцеподібного типу формувалася на Заході не одну сотню років і стала елементом культури суспільства, розвиваючись у відповідному соціальному середовищі і, безумовно, впливаючи на його еволюцію.

Серед соціальних систем з оптимальним поєднанням в їх архітектоніці детермінант соціальності виокремилася в другій половині ХХ ст. така її конструкція, як соціальна держава. Вибудована на ґрунті соціальності і соціально орієнтована в майбутньому господарська система подібного типу реально враховувала у своїй суспільній конструкції і спрямовувала на задоволення різноманітних людських потреб такі фундаментальні категорії, як праця і власність, влада і свобода, внесок і винагорода, дохід і допомога. З опрацюванням провідних зарубіжних і вітчизняних теорій та концепцій визначився не лише розвиток наукової думки, а і поступово викристалізувалася система державного упорядкованого, злагодженого життя на правових засадах з соціальними пріоритетами, в якій власний добробут, самовизнання і соціальний статус людина набуває завдяки праці, основою людського утвердження виступає власність, забезпечується плюралізм форм власності, діє механізм справедливого співвідношення заслуг людини перед суспільством та винагороди. Соціальна держава як продукт відповідної стадії суспільного розвитку виступає у класичному варіанті як система збалансування життєвого рівня переважної частини населення країни через стимулювання і розширення обсягів прямої підтримки прагнень до самозабезпечення та адресної диференційованої допомоги малоактивним через об'єктивні причини громадянам, які поки що або вже не здатні до самостійного життєзабезпечення, з недопущенням зниження їх соціального статусу. Перехід економіки в систему координат соціальної держави пов'язується з еволюцією усвідомлення суспільством суті стрижньового процесу власного розвитку, закладеного у зміні співвідношення можливостей індивіда і збагачених суспільних функцій, у поєднанні з новими рольовими статусами, тобто поступкою індивідуалізму у випадку капіталізму або усуспільнення з позицій соціалізму індивідуалістично-суспільній формі забезпечення основ життєдіяльності.

Світовий досвід свідчить, що можливостями надання магістрального шляху більш підприємливим людям володіє ринковий механізм господарювання. Але задіяння цього механізму з метою посилення соціальної компоненти в житті суспільства вимагає його імунізації певною дозою соціальності. При цьому соціальність у ринковій економіці має прогресуючий характер лише до тої межі, дотримання якої вимагає система соціального захисту. Рецепція соціальних переваг ринкового механізму з соціальною орієнтацією на українські терени пов'язувалася з деусуспільненням економічної системи і вимагала особливої національної стратегії щодо зміни соціальної архітектоніки суспільства через здійснення трансформаційних потоків щодо лібералізації власності (G1), переструктурування власності (G2) і соціалізації економіки (G3). Оскільки вести мову про позитивну зміну соціальної структури суспільства протягом 1992 - 2003 рр. немає підстав, постає питання про прийнятність моделі реалізації в Україні суспільно-ринкового варіанта реформування економіки.

3. Реалії, тенденції та деформації соціалізації економічної системи

Здійснено моделювання практичного перебігу та наслідків запровадженого в Україні інверсійного варіанта соціальної конверсії економіки і за результатами оцінки соціалізаційних можливостей та наслідків їх практичного використання під час задоволення потреб формування підвалин добробуту обґрунтовано соціальні деформації.

Зусилля державного менеджменту з керованого формування потенціалу досягнення цілей соціального піднесення відтворені в розділі за допомогою теоретичної моделі ринкового реформування за результатами здійснених заходів, яка ґрунтується на потокових графах. Імітаційне моделювання здійснено автором, виходячи з інформативності показника валового внутрішнього продукту з розрахунку на душу населення щодо економічних і соціальних змін у суспільстві і відслідковування щорічного руху соціальної системи від одного його досягнутого значення до іншого як фактологічного визнання опосередкованих змін добробуту і соціальної архітектоніки. Але рух соціальної системи від одного показника ВВП на особу, зафіксованого в певному році до іншого у відповідному йому відтинку часу, не описується виключно ними, а є результатом здійснення сукупності явищ. Саме їх упорядкування в роботі, тобто розташування у часі за черговістю настання в русі від одного середнього показника ВВП на душу населення до іншого, більш віддаленого за терміном досягнення, надало можливість побудови реальної логічно-часової експлікації або моделювання соціально-ринкової трансформації.

Множина репрезентованих на моделі складових причинних зв'язків відображає трансформаційні потоки через шляхи х1, х2, х4, х7, х14, х15 та х1, х3, х5, х8, х14, х15 (первісне нагромадження капіталу), х1, х6, х9, х11, х15 (структурування економіки), х1, х10, х13, х15 та х1, х12, х13, х15 (соціалізація економіки).

Математична формалізація потокових граф включає 14 рівнянь, які в сукупності складають статичну модель аналізованого процесу:

х2 = а2х1;

х3 = а3х1;

х4 = а4х2 + а16х8 = (а2а4 + а3а5а23а16)х1;

х5 = а5х3 = (а3а5)х1;

х6 = а6х1;

х7 = а7х4 = (а2а4 + а3а5а23а16 + а7)х1;

х8 = а8х7 + а23х5 = (а2а4а7а8 + а3а5а23)х1;

х9 = (а24х6 + а9х8) = (а6а24 + а3а5а23 + а2а4а7а8 + а9)х1;

х10 = (а10х1 + а15х9) = (а6а24 + а3а5а23 + а2а4а7а8 + а9 + а15 + а10)х1;

х11 = а11х10 = (а6а24 + а3а5а23 + а2а4а7а8 + а9 + а15 + а10 + а11)х1;

х12 = а12х1;

х13 = а14х12 + а13х10 + а22х11 = (а12а14 + а6а24 + а3а5а23 + а2а4а7а8 + а9 + а15 + а10 + а11 +

+ а13 + а22)х1;

х14 = а17х7 + а18х8 + а21х9 = (а2а4а7 + а3а5а23 + а6а24 + а8 + а9 + а21 + а16 + а17 + а18)х1;

х15 = а20х14 + а19х11 + а15х13 = (а2а4а7 + а3а5а23 + а6а24 + а12а14 + а16 + а8 + а9 + а15 +

+ а13 + а11 + а22 + а19 + а15 + а17 + а18 + а21 + а20)х1.

Свідченням і реальним відтворенням сили існуючого причинного зв'язку між змінними параметрами хі моделі є структурні коефіцієнти а2, а3, …, а24. Знак коефіцієнта аі показує, позитивно чи негативно впливає причина на результат. На користь доцільності застосування лише лінійних зв'язків свідчили факти майже лінійного функціонування переважної чистини великих систем. Аналітичні розрахунки структурних коефіцієнтів сприяли визначенню ефекту шляхів: формування власників (L Х1Х3Х5Х8Х14Х15 = а3а5а8а14а15), інфляція (L Х1Х2Х4Х7Х14Х15 = а2а4а7а14а15), переструктурування економіки (L Х1Х6Х9Х14Х15 = а6а9а14а15), забезпечення соціальних ґарантій (L Х1Х12Х13Х15 = а12а13а15), узгодження вартості робочої сили (L Х1Х10Х11Х15 = а10а11а15).

Локальна і сукупна комбінація всіх впливів трансформаційних потоків на формування підвалин соціальної держави дозволила кваліфікувати переважну більшість прийнятих нормативно-правових актів і управлінські дії за ними як такі, що недостатньо відповідають меті соціально-ринкового реформування. Висновок такого змісту підтверджено комплексним дослідженням із задіянням математико-статистичного інструментарію чисельності і структури населення, доступності для населення якісних освітніх і медичних послуг, реалізації потенціалу економічної активності, системи соціального захисту тощо. На обширному статистичному матеріалі автором доведено, що за наявності потужного потенціалу соціалізації економіки штучне запозичення чужого досвіду при порушенні балансу між конструктивним і деструктивним у соціальних зрушеннях, зневажливому ставленні до складного комплексу взаємозв'язків та інтересів великих соціальних груп у процесі здійснення соціально-ринкової конверсії економіки поле розповсюдження на процеси соціально-економічного розвитку було суттєво звужено, що і призвело до соціальних деформацій. Намітилася стійка тенденція до зменшення кількості населення в країні. Симптоматичною сприймається структура дитячої смертності, яка обумовлюється чинниками внутрішнього походження. У переважній частині позицій держава послабила свою участь у соціалізації людини, засобів праці, науки і природи. У сфері охорони здоров'я, де визначаються гарантії на життя, постали у всій величі проблеми забезпечення соціальної справедливості. Заробітна плата втратила свою базову економічну функцію щодо забезпечення відтворення робочої сили.

4. Обґрунтування чинників забезпечення соціальної орієнтації розвитку в перехідній економіці

Узагальнено методичні підходи щодо визначення рушійних сил соціального розвитку й обґрунтовано концепцію його джерел як поєднання соціалізації і економізації сфер соціальної системи з розгорнутим набором чинників забезпечення соціальної орієнтації у перехідній економіці, враховуючим не лише реалії сьогодення, а й віддалену перспективу.

Функціонування держави являє собою процес виконання дій, спрямованих на задоволення потреб суспільства. Кінцевий результат функціонування держави як системного утворення, який власне відтворює наслідки розвитку, розпадається на матеріально-речові, економічні та соціальні досягнення. Подібне різноманіття результатів визначає необхідність спільного розгляду соціальних, економічних, технічних, екологічних та інших чинників. У розділі наведено всебічний і цілісний погляд на методологічні можливості зведення конгломерату процесів функціонування держави до соціального й економічного. Факт утримування в розвитку соціальної системи двох напрямів генерування можливостей до зростання і залучення на цілі зміни добробуту спонукає до виділення їх як самостійних. Економічний розвиток трактується автором як засіб, а соціальний - мета розвитку. Тоді логічно для забезпечення необхідного впливу держави на соціально-економічний розвиток вона має володіти в методолого-практичному плані індикаторами якісного й кількісного характеру за цими напрямками.

Наповнення й архітектура системостворюючих і прогресотворчих чинників соціального й економічного характеру, що визначають соціальні зрушення в суспільстві, окреслено в роботі шляхом діагностики стану регіонів (м. Київ, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Кіровоградська і Черкаська області) через опитування експертів, які проживали в них, займаючись різними видами економічної діяльності. Передбачення перспективи, тобто зміни з часом набору і структури чинників досягнуто у дослідженні через залучення досвіду країн, які мали успіхи в розбудові соціально орієнтованої ринкової економіки. Здобувачем у цьому контексті враховано думку зарубіжних наукових працівників, бізнесменів і державних службовців, які відвідували Дніпропетровську область та м. Київ, щодо висуненого і розвиненого експертами набору чинників.

За ствердженнями експертів, статичні й динамічні характеристики соціальних систем досить об'єктивно і достовірно описуються такими соціальними чинниками: забезпеченість житлом і житлово-комунальними послугами (х1), зайнятість населення (х2), умови праці (х3), здоров'я населення (х4), доступність і рівень медичної допомоги (х5), соціально-економічне розшарування суспільства (х6), рівень і структура споживання матеріальних благ і послуг (х7), рівень освіти населення (х8), соціальний захист населення (х9), послуги культури, мистецтва і ЗМІ (х10), безпека і дотримання прав людини (х11), доходи населення (х12) - так і економічними: обсяг і стан основних виробничих засобів (у1), наявність і підготовленість сучасного менеджменту (у2), технологія виробництва (у3), форма володіння і розпорядження засобами виробництва (у4), правові засади функціонування суб'єктів економіки (у5), політика фінансування і підтримання розвитку суб'єктів економіки (у6), розвиток малого і середнього бізнесу (у7), виробничо-економічна структура економіки (у8), міра втручання і ефективність державного регулювання економічних процесів (у9), обсяги і вплив тіньової економіки (у10), обсяг і структура промислового виробництва (у11), стан і ефективність використання виробничих ресурсів (у12).

Факт нестійкої позиції чинників х2 і х5 та у1і у5 в головній підсистемі та х11, х3, х9 і х10 та у12, у2 і у7 у другорядній підсистемі не змінює, за висновком здобувача, результати їх системного впливу. Сприйняття як того, так і іншого блоку чинників розвитку за неоднозначно визначеними чинниками може різнитися у поточний період та перспективі лише за місцем у підсистемі.

Установлення факту формування джерел розвитку через різноманіття поєднання економічних чинників змушує дещо інакше розглядати методи та механізм господарювання. Структурні поєднання чинників суперечать одне одному, але це не суперечність функціонування, а рушій розвитку. Динаміка розвитку соціальної системи все більшою мірою залежить від виду, етапного поєднання економічних чинників, синхронності чергування подібних поєднань. Розвиток економіки багато в чому відбувається не стільки фронтально, шляхом нарощування темпів та обсягів виробництва товарів (робіт, послуг), скільки в глибину за рахунок внутрішнього переструктурування джерел. Знання перспективної структури джерел розвитку дає можливість забезпечувати через етапні структури чинників зміни в системі в напрямку посилення впливу як своєрідного засобу реалізації цілі. Зміни посилюють нестійкість системи з тим, щоб викликати в ній процеси руху і поступитися місцем системі з іншою структурою чинників розвитку. Механізм структури діє як пристрій з від'ємним зворотним зв'язком.

5. Методологічні основи визначення вектора суспільного розвитку і забезпечення зорієнтованості на соціальний прогрес

Розроблено теоретико-методологічні засади формування цілісного організаційно-економічного механізму регулювання соціально-економічних змін в країні з метою надання їм динамічного і прогресуючого характеру.

Згідно з положеннями концепції соціально-економічного розвитку, викладеними в розділі, особливого змісту і значення автор надає показникам, які характеризують у загальному вигляді якість функціонування соціальної системи. Будь-яка система характеризується певним набором не лише чинників, а й показників, що наповнюють чинниковий каркас. Безпосереднім призначенням показника є надання об'єктивної і адекватної характеристики описуваного явища. Визначення найважливіших показників з урахуванням чинникового розподілу на підсистеми здійснено в роботі тим самим методичним інструментарієм, який використовувався для обґрунтування рушійних сил розвитку. Тими ж експертами була підтверджена й доповнена запропонована здобувачем гіпотеза щодо наповнення чинникового каркасу показниками соціального напряму - 51 і економічного - 61. Таксономія показників за різними оцінками (спосіб суми, порівнянна шкала, комбінований спосіб) сприяла зведенню їх відповідно до 15 і 12.

На глибоких знаннях детермінації чинників і показників, які їх характеризують, базується методологічний підхід щодо надання соціальним зрушенням керованого характеру. На думку автора, сама по собі ринкова економіка не є метою трансформаційних перетворень на національних теренах в цілому і перехідного періоду зокрема. Метою є ті трансформаційні зміни в системі, які приводять до формування динамічної економіки, здатної забезпечити якість життя, що постійно б зростала. Саме зміни можуть стати спільниками, якщо їх правильно сприймати і скеровувати в кожний конкретний проміжок часу. Концепція механізму ініціативного управління прогресивно-регресивними змінами, запропонована в роботі, базується на встановленні взаємозв'язку та взаємовпливі між соціальними й економічними компонентами у цілому і їх змінами зокрема.

Під час розробки нової парадигми визначення соціально-економічного розвитку здобувач вважав за доцільне піти шляхом поєднання широко застосовуваних методик ранжирування регіонів з перевагами власних розробок щодо детермінації ознак і показників соціального й економічного напрямків розвитку. Розрахунок інтегрального показника соціально-економічного розвитку зводиться до визначення вектора:

. (1)

У спробі дезагрегувати соціально-економічний розвиток на соціальний та економічний напрямки з метою надання одному з них домінуючого характеру здобувач дійшов такого методологічно важливого висновку. Соціальний результат розвитку знаходить втілення в поліпшенні умов життя. Що стосується економічного розвитку, то його основою є створення конгломерату можливостей щодо задоволення потреб з таким обсяговим розподілом, який формує в суспільства потенціал соціалізації нового, більш високого рівня. Є підстави стверджувати, що економічна складова забезпечує переведення можливостей поодинокого задоволення потреб у масові. Унаслідок цього соціальна й економічна складові розвитку є однаковою мірою позитивними. І закономірно створюється концептуальна архітектура інтегрального показника соціально-економічного розвитку соціальної системи, певною мірою вільна від недоліків визначення вагових коефіцієнтів:

. (2)

Комплексні показники напрямку розвитку визначаються за формулою:

, (3)

де lij - стандартизоване значення j-го показника за і-м напрямком розвитку; - кількість груп показників тотожних стосовно впливу на напрямок розвитку; kij - ваговий коефіцієнт важливості j-го показника в і-му напрямку розвитку.

Вагомість основних чинників щодо впливу на розвиток у соціальному чи економічному напрямку в період 1992 - 2003 рр. оцінена на рівні 70 - 75 %. У разі включення до дослідження винятково показників основних чинників kij = 1.

Розрахунок стандартизованих або безрозмірних показників здійснюється за формулою:

, (4)

де - еталонне значення j-го показника і-го напрямку розвитку.

Масив еталонних показників складають ті з них, які досягнуті у високорозвинених країнах за умови задоволення вітальних і духовних потреб для більшої частини громадян. Їх поліпшення на національних теренах неможливо. Мова може йти лише про наближення до них і певною мірою про досягнення. Наявність еталонних первинних показників є основою визначення багатьох похідних характеристик. У випадку відсутності еталонів деяких показників або неприйнятності їх через різні методології обчислення, умови формування і задіяння, їх значення встановлюється шляхом розрахунку. Суто розрахункові еталони називаються оптимально-можливими для даної країни (регіону) і являють собою таку величину тої чи іншої характеристики, яка могла бути досягнута в разі дотримання параметрів середовища й господарювання на рівні суспільств із відносно високим ступенем розвитку.

Але в самих показниках як соціального, так і економічного напрямку розвитку закладено суперечність, яку слід ураховувати під час визначення їх стандартизованих значень. Маємо на увазі мінімаксний характер самих показників, який виявляється в мінімізації одних (рівень безробіття, рівень витрат домогосподарств на продукти харчування, питома вага бідних у соціальній структурі суспільства, кількість злочинів на 1000 осіб тощо) та максимізації інших (калорійність харчування, продуктивність праці, реальна заробітна плата).

Безрозмірний показник lij, що відображає співвідношення досягнутого й еталонного (оптимально-можливого), визначається залежно від характеру останнього за формулами:

(5)

, (6)

де , - j-і показники і-го напрямку соціально-економічного розвитку, які відповідно мінімізуються й максимізуються.

Загальний вектор, який розглядається як напрямок суспільного розвитку, формується в кінцевому підсумку із множини мікро- і мезорухів. Різні темпи соціально-економічного розвитку, що різняться характером оцінок напрямків забезпечення динаміки, поділені в дисертації на кілька типів, кожен з яких характеризується наявністю або відсутністю прогресивних змін у соціально-економічній динаміці, переважною увагою до економічного чи соціального напрямку забезпечення розвитку, орієнтацією на більшу відповідність або неузгодженість між економізацією та соціалізацією розвитку. У табл. 1 описані ознаки всіх типів соціально-економічного розвитку.

У практиці ринкового реформування незалежної України з потенційно можливих типів соціально-економічного розвитку у 70 % випадків були реалізовані ті з них, які характеризувалися неузгодженістю соціальної та економічної політики.

Таблиця 1. Ознаки типів соціально-економічного розвитку

Звідси випливають складні й надзвичайно важливі завдання теорії і практики управління, які полягають в необхідності урахування взаємозв'язку свідомого керованого процесу з явищами стихійної соціальної та економічної регуляції. З позицій упередження неприйнятних типів розвитку постає необхідність розробки і прийняття науково обґрунтованої варіативної програми соціально-економічного розвитку. Передумови до узгодженої соціально-економічної динаміки створюються через реалізацію програм економічного розвитку з посиленням уваги до соціальних питань.

Є необхідність визначати рівень збалансованості розвитку за напрямками за формулою:

, (7)

де , - приріст значення комплексного показника відповідного соціального й економічного напрямків розвитку.

Якщо результат обчислень за формулою (7) перевищує одиницю, то в розвитку домінує соціальна компонента, і навпаки, у разі недосягнення рівня в одиницю перевага надається економічному напрямку розвитку. Про досягнення балансу між економічною і соціальною компонентами розвитку свідчить значення Бр = 1.

Висновки

глобальний соціалізація економічний

Одержані в ході дослідження результати в сукупності дають нові науково обґрунтовані рішення в галузі економічної науки, які комплексно вирішують важливу наукову проблему - розвиток теоретичних основ соціалізації економіки в контексті забезпечення соціально-економічної динаміки суспільства.

Інтегральним науковим результатом дисертаційної роботи є комплексна розробка теоретико-методологічних засад формування цілісного організаційно-економічного механізму регулювання соціально-економічних змін в країні з метою їх підпорядкування людиноцентричній моделі розвитку. Вона полягає в обґрунтуванні концептуальних положень щодо змісту і природи соціалізації економіки, окреслення кола її складових та розробці методології стратегічного управління, що забезпечує баланс між економічною і соціальною компонентами розвитку з необхідним методичним, організаційним і інформаційним супроводом.

Основні висновки концептуального, теоретичного, методологічного і науково-практичного характеру та результати, які одержано на підставі проведених досліджень і особистих розробок автора та винесено на захист, зводяться до такого.

1. Соціалізація економіки як економічна категорія, що відтворює зміст соціальних процесів сьогодення, виступає як способом насадження форми людського співжиття або суспільно-економічною формою забезпечення соціальних змін, так і заходом щодо соціальної реорганізації суспільства. Як процес соціалізація визначається всеохопною спрямованістю на забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб'єктами економіки активної компоненти самозабезпечення добробуту. Як захід соціалізація пов'язується з пом'якшенням соціальних конфліктів і наданням соціальності ринково-трансформаційним процесам на національних теренах. Соціалізація не є атрибутикою виключно сучасного етапу або якоїсь однієї лінії розвитку. Вона мала місце з тою чи іншою мірою задіяння її складових в усі часи існування людства.

2. Сучасна структура і механізм функціонування національної економіки виступають підґрунтям подання соціалізації економічної системи у вигляді блоку із соціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації господарського механізму. Усі складові соціалізації економіки у реальній дійсності тісно пов'язані між собою і, більше того, перебувають у постійній взаємодії. Унаслідок цього заходи щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи мають виходити з можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант.

3. Соціалізація, розмежовуючись за форматом усуспільнення, відтворює його масштаби в міру потреб часу. Вивільнення держави від виконання часом зайвих, другорядних і необов'язкових для неї функцій зі звуженням меж соціалізації відкриває можливості концентрації її зусиль на вирішенні тих соціальних проблем, які стосуються всіх членів суспільства і вирішити які кожний окремо не в змозі. З позицій забезпечення добробуту населення відносно більші результати досягаються частковою соціалізацією з задіянням ринкового механізму господарювання із соціальним спрямуванням, де соціальні вимоги є як безпосередньою метою суспільства, так і певним обмеженням під час реалізації економічних завдань.

4. Доведено, що набуття державою істинних ознак соціальності пов'язується з розбудовою “соціальної держави”. У класичному варіанті подібний суспільний інститут виступає системою, здатною до збалансування життєвого рівня переважної частини населення України через стимулювання і розширення обсягів прямої підтримки прагнень до самозабезпечення та адресної диференційованої допомоги малоактивним через об'єктивні причини громадянам. Вибудовані на ґрунті соціальності і соціально орієнтовані в майбутньому господарські системи реально враховують у своїх суспільних конструкціях і спрямовують на задоволення різноманітних людських потреб такі фундаментальні категорії, як праця і власність, влада і свобода, внесок і винагорода, дохід і допомога.

5. Рецепція потенціалу помірної соціалізації економіки на українські терени з метою усунення соціальних деформацій, накопичених у роки підпорядкування людської особистості суспільному цілому за змістом прийнятих у роки ринкового реформування нормативно-законодавчих актів зводиться до трьох чітко простежуваних потоків: лібералізації власності, переструктурування господарського комплексу та соціалізації економіки. Через глибокий зв'язок і вплив соціально-ринкових трансформаційних потоків на розшарування населення за рівнем життя, оплати праці, доходів вони мають дати позитивний соціальний ефект у разі зменшення соціальної диференціації українського суспільства і розширення середнього соціального прошарку.

6. Результати імітаційного моделювання на потокових графах процесів соціально-ринкового реформування у 1992-2003 рр. за наслідками щорічно здійснюваних трансформаційних потоків, а також розрахунок фрагментарних річних ефектів шляхів руху до економічної системи з відносно більшою соціальністю дозволяють впевнено стверджувати про продукування урядовими і законодавчими структурами слабо адаптованих до цілей нормативно-правових актів управлінських дій. В Україні реально в трансформаційні процеси за роки незалежності не були задіяні потенції, які б заохочували до економічного зростання і створення тим самим підвалин соціального піднесення.

7. Аргументовано через призму оцінки наявних у країні в різні часові проміжки соціалізаційних можливостей і результатів їх практичного задіяння на соціальний розвиток населення соціальні негаразди запровадження ринкового механізму господарювання з соціальною спрямованістю. Обґрунтовано, що в Україні до останнього часу так і не залучений повною мірою механізм забезпечення соціальної динаміки через потенціал освіти. Доведено, що система працевлаштування, яка набула за роки незалежності вагомого статусу, явно не сприяє зростанню економічної активності населення. Визначено, що в системі охорони здоров'я зосередилися найбільш гострі проблеми забезпечення соціальної справедливості. Установлено, що заробітна плата втратила свою базову економічну функцію щодо забезпечення відтворення робочої сили і перетворилася на різновид соціальної допомоги. Обґрунтовано факт порушення балансу споживання і задоволення потреб у їх різнобічному спектрі.

8. Обґрунтовані реальні результати розбудови соціальної держави свідчать, що розвиток із соціальним підтекстом вимагає у перехідний період не послаблення, а відповідного посилення ролі держави. Вона має залишити економіку лише так і тоді, коли будуть сформовані повноцінні ринкові механізми з соціальною спрямованістю. Доведено, що в ідеалі функціонування держави має являти собою процес здійснення різноманітних дій, які, загалом, зводяться до економічних і соціальних, що окреслює еволюцію і визначає організаційний механізм забезпечення соціальної спрямованості розвитку.

9. Зазначено, що державний менеджмент повинен мати інструментальні можливості щодо впливу на соціально-економічний розвиток.

10. Доведено, що індикаторами якісного і кількісного характеру в сучасних соціально-економічних умовах України та найближчій перспективі і найбільш вагомими у блоці соціальних параметрів визначено доходи населення, рівень і структуру споживання матеріальних благ і послуг, забезпеченість житлом і житлово-комунальними послугами, зайнятість населення, доступність і рівень медичної допомоги та здоров'я населення. Економічні чинники визначають: форму володіння і розпорядження засобами виробництва, політику фінансування і підтримання розвитку суб'єктів економіки, міру втручання та ефективність державного регулювання економічних процесів, обсяг і стан основних виробничих засобів та правові засади функціонування суб'єктів економіки.

11. Запропоновано стратегію управління соціально-економічними змінами формувати на основі інтегрального індикатора, що враховує вагомість чинників і показників їх визначаючих за впливом на розвиток у соціальному (співвідношення середньої заробітної плати та вартості робочої сили, середнє споживання продовольства на душу населення, умовний коефіцієнт депопуляції, коефіцієнт злочинності, рівень безробіття, середня сума коштів зведеного бюджету на забезпечення охорони здоров'я на душу населення) та економічному (питома вага основних засобів державної форми власності, частка податкових надходжень зведеного бюджету у ВВП країни, насиченість економіки національною грошовою одиницею, питома вага машинобудування в загальному обсязі виробництва, енергомісткість ВВП, кількість малих підприємств на 10 000 чоловік) напрямках.

12. Проведено дослідження, яке свідчить, що в економіці раннього перехідного періоду до останнього часу не задіяно механізм забезпечення стійкого соціально-економічного зростання. Як наслідок у практиці ринкового реформування з потенційно можливих типів соціально-економічного розвитку у 70 % випадків реалізуються ті з них, які характеризуються неузгодженістю соціальної та економічної політики.

13. Обґрунтовано, що соціальний прогрес в економічній системі залежить від градієнта соціальних і економічних змін і підтримання типу соціально-економічного розвитку. З позицій упередження неприйнятних типів розвитку постає стратегічна необхідність дотримання необхідного співвідношення між соціалізацією і економізацією відповідно до вимог забезпечення досягнення відповідного вектору соціально-економічного прогресу через встановлення віх-критеріїв або проміжних еталонів для постійного звіряння соціальної ходи.

Задіяння розроблених форм, ознак і критеріїв збалансованості розвитку в потоки своєрідної технології протікання соціально-економічних процесів виступає дієвим заходом нормативізації механізму соціального управління.

Література

1. Гришкін В.О. Соціалізація економіки як реальність сучасного загальноцивілізаційного розвитку // Актуал. пробл. економіки. Том 10. Зб. наук. пр. - Д.: Навч. книга, 2001. - С 26 - 32.

2. Гришкін В.О. Ринкова трансформація як процес формування сучасного механізму реалізації національної концепції соціальної держави // Управління сучасним містом. - К.: УАДУ, 2001. - № 10 - 12 (4). - С. 3 - 10.

3. Гришкін В.О. Оцінка спрямованості зусиль менеджменту в реалізації концепції соціальної держави // Економіка, менеджмент, підприємництво: Зб. наук. пр. - Луганськ: Вид-во СНУ ім.. В.Даля, 2001. - № 6. - С. 63 - 68.

4. Гришкін В.О. Соціальна трансформація в стратегії державного регулювання перехідної економіки // Вісн. Тернопіль. акад. народ. господарства. Наук. журн.- Т.: Вид-во Екон. думка, 2001. - Вип. 16. - С. 111- 113.

5. Гришкін В.О. Здійснення і використання результатів трансформаційних потоків ринкового реформування економіки: соціальні зрушення // Регіональні перспективи. - Кременчук, Ін-т економіки та нових технологій, 2002. - № 1 (20). - С. 145 - 147.

6. Гришкін В.О. Причинний аналіз упущених можливостей соціалізації економіки // Социально-экономические аспекты промышленной политики. Социальная политика и человеческое развитие: Сб. науч. тр. /Редкол.: А.И. Амоша (отв. ред.) и др. - Донецк: Ин-т экономики промышленности, 2003. - Т. 2. - С. 89 - 96.

Размещено на Allbest.ru