Ефективність інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ефективність інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Розвиток агропромислового виробництва на сучасному етапі демократичного державотворення зумовлюється у значній мірі широким впровадженням у практику вітчизняних і світових досягнень науково-технічного прогресу, стратегічна роль у якому належить інноваційній діяльності, застосуванню нових матеріалізованих наукових знань.

В перехідний період до ринку опрацювання реалізації інноваційної стратегії довготривалого економічного зростання агропромислового комплек-су повинна спрямовуватись на прискорення високотехнологічного виробни-цтва наукоємної конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції.

Нині, як свідчить аналіз, її частка в загальному обсязі виробництва залишається поки що досить низькою. Внутрішній ринок науково-технічної продукції в аграрному секторі економіки продовжує деградувати, через неплатоспроможність сільськогосподарських споживачів попит на інноваційні розробки знижується. Стримується розвиток науково-технологічної та інноваційної діяльності в аграрній сфері також недосконалістю законодавчої бази щодо державного стимулювання, відсутністю системи пільгового оподаткування та сформованої інфраструктури, яка б забезпечувала залучення до відтворювального процесу банківський та торговий капітал, сприяла поєднанню ланок «наука - техніка - технології - виробництво».

Ефективному процесу практичному освоєнню інноваційних розробок перешкоджають слабка адаптація і низька інноваційна активність агропромислових підприємств, безсистемність і розпорошеність надходжень впровадження інноваційної продукції, відсутність комплексного застосування інновацій, недосконалість економічного механізму управління інноваційними процесами.

Проте, незважаючи на важливість і виняткове значення інноваційного процесу, його суттєвого впливу на прискорення розвитку суспільного виробництва, дослідженню цього соціально-економічного явища в агропромисловій сфері України, в умовах освоєння ринкових відносин, приділяється науковими установами явно недостатньо уваги, що зумовлює високу актуальність теми дисертаційного дослідження, необхідність обґрунтування теоретико-методологічних засад переходу агропромислового комплексу на інноваційну модель виготовлення продовольчих ресурсів, розроблення організаційно-економічних механізмів широкого практичного застосування інноваційної продукції з метою підвищення рівня наукоємного виробництва. У зв'язку з цим проблема інноваційної діяльності не випадково привертала й нині привертає пильну увагу вітчизняних і зарубіжних дослідників. Ґрунтовне дослідження різних аспектів інноваційного розвитку та ефективності інновацій здійснили у своїх працях іноземні вчені: С. Валдайцев, Л. Водачек, О. Водачкова, П. Еліот, Г. Ковалев, Ю. Морозов, З. Румянцева, Б. Санто, А. Стрікленд, Б. Твісс, А. Томпсон, Е. Уткін, Р. Фатхутдінов, Й. Шумпетер, Ю. Яковець; вітчизняні науковці: О.І. Амоша, Ю.М. Бажал, Л.К. Безчасний, В.І. Бойко, А.М. Бузні, В.М. Геєць, М.В. Гладій,

В.І. Захарченко, О.В. Крисальний, В.І. Ландик, І.І. Лукінов, С.М. Покропивний, П.Т. Саблук, Л.І. Федулова, М.Г. Чумаченко, О.М. Шестопаль та інші. Проблемам державного регулювання, матеріального, фінансового, інформаційного забезпечення інноваційної діяльності та розвитку інноваційного підприємництва в агропромисловому виробництві приділяли увагу А.П. Гайдуцький, М.Я. Дем'яненко, М.В. Зубець, М.І.Кісіль, М.Ю. Коденська, М.Х. Корецький, М.Ф. Кропивко, М.І. Крупка, М.Й. Малік, Г.М.Підлісецький, М.А. Садиков, А.В. Чупіс, В.В. Юрчишин та ін.

Однак, при важливості проведених досліджень проблемою наукових дискусій є визначення сутності та змісту інноваційної діяльності, її термінологічної бази в агропромисловому виробництві. Не до кінця визначене місце об'єктів інтелектуальної власності в інноваційній моделі в аграрній сфері. Поки що залишаються необґрунтованими показники ефективності використання інновацій. Механізми управління інноваційною діяльністю в агропромисловому виробництві не враховують комплексного характеру застосування інноваційних пакетів та додаткових джерел їх фінансового забезпечення. Ринок інновацій в агропромисловому виробництві нині не сформовано. Потребує удосконалення система науково-інформаційного забезпечення, державної підтримки та стимулювання розвитку аграрного виробництва країни. Науково-теоретична та практична значимість зазначених проблем зумовила структурну побудову дисертаційного дослідження, його цільову спрямованість та одержання високої результативності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з науковими програмами Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» УААН за темою «Розробити пропозиції щодо інвестиційного забезпечення АПК в ринкових умовах» на 2001-2005 рр. (номер державної реєстрації 0102U000242), в розробці якої здобувач брав безпосередню участь.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретично-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:

- дослідити соціально-економічну сутність та зміст інноваційної діяльності, її термінологічну базу в агропромисловому виробництві;

- вивчити вплив застосування інноваційної продукції на ефективність агропромислового виробництва та взаємозв'язок її показників з фінансовими показниками ефективності інвестицій;

- обґрунтувати включення об'єктів інтелектуальної власності до інноваційної моделі розвитку аграрного сектора економіки;

- опрацювати основні засади організаційно-структурної побудови системи наукового забезпечення розвитку аграрного виробництва країни;

- проаналізувати основні форми застосування інновацій, виявити можливості їх розширення та створення сприятливих умов прискорення їх впровадження у виробництво;

- розробити організаційно-економічні умови формування інфраструктури ринку науково-технічної продукції як сполучної ланки створення інновацій та їх реалізації у виробництві;

- опрацювати пропозиції щодо удосконалення розвитку аграрної науки, регіонального розміщення наукових установ, формування інформаційного забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції на засадах досягнень науково-технічного прогресу.

Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність в агропромисловому виробництві України.

Предмет дослідження - система організаційних і економічних відносин, що складаються у процесі підвищення ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові прийоми досліджень і спеціальні методи, що ґрунтуються на сучасних наукових засадах управлінської, економічної і споріднених з ними наук. У роботі використано: історичний та логічний методи - для дослідження еволюції проблеми та наступності її вирішення; абстрактно-логічний - для теоретичного узагальнення та формулювання висновків; статистико-економічний - для аналізу сучасного стану ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві; монографічний - при оцінці інновацій у рослинницьких і тваринницьких галузях, промисловій переробці сільськогосподарської продукції, у системи фінансового забезпечення розвитку інноваційної діяльності; розрахунково-конструктивний та експериментальний - для розробки методів стимулювання наукових установ сільськогосподарських формувань у розвитку інноваційного процесу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в науковому обґрунтуванні організаційно-економічних механізмів та напрямів підвищення ефективності інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві.

У межах проведеного дослідження щодо розв'язання наукової проблеми в роботі

вперше:

- науково обґрунтовано соціально-економічну сутність та складові розвитку інноваційної діяльності, які полягають у визначенні ролі науки у прискоренні науково-технічного прогресу, створенні інноваційної продукції, організації її реалізації у виробничій сфері на основі ринкових відносин;

- розроблено методику визначення квазіренти як приросту прибутку, створеного в результаті застосування інновацій в агропромисловому виробництві, що дає можливість виділяти перспективні проекти з максимальним потенціалом одержання прибутку на одиницю інвестицій;

удосконалено:

- організаційно-економічні механізми управління інноваційною діяльністю в агропромисловому виробництві у напрямі об'єднання пріоритетних інноваційних проектів в споріднені пакети в межах галузевих та регіональних програм розвитку ринку інноваційної продукції;

- «нелінійну» модель інноваційного процесу, яка передбачає орієнтацію споживачів на соціально-економічні інтереси та напрями використання об'єктів інтелектуальної власності, якою є інноваційна продукція у вигляді прогресивних нових технологій, їх елементів з пропозиціями щодо їх застосування;

- систему фінансового та інформаційного забезпечення розвитку інноваційної діяльності на основі формування Венчурного інноваційного фонду, Державного фонду завершених науково-технічних розробок, Центру інформаційно-інноваційного забезпечення в рамках Державних програм розвитку аграрної науки та інформатизації агропромислового виробництва;

доповнено і розширено:

- тлумачення соціально-економічної сутності понять «інновація», «інноваційний процес», «інноваційна діяльність», «життєвий цикл інновації», «інноваційна модель», «інноваційна сфера», «інноваційне підприємництво»;

- види і методи застосування інноваційної продукції у виробничій сфері, забезпечення наукового супроводження використання інновацій у виробничо-правових структурах на засадах ринкових відносин;

- методи стимулювання наукових установ сільськогосподарських формувань у розвитку інноваційного процесу шляхом зниження податкового тиску, доступу до пільгових кредитних ресурсів, матеріального заохочення працівників науки та фахівців і керівників виробничої сфери.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень щодо вдосконалення механізмів державного управління інноваційним розвитком агропромислового виробництва використані Комітетами Верховної Ради України з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (довідка №06-8/12-1903Д2 від 01.10.2004 р.); з питань науки і освіти (довідка №06-6/9-1952 від 23.09.2004 р.); з питань промислової політики і підприємництва (довідка №06-11/12-356 від 22.09.2004 р.); Міністерством промислової політики України (довідка №21/2-3-348 від 08.11.2004 р.). За участю автора інновації та інноваційні проекти в агропромисловому виробництві впроваджені Асоціацією «Укроліяпром» (довідка №15-07/338 від 29.07.2004 р.); Асоціацією фермерів України (довідка №17/03 від 06.05.2003 р.); Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України (довідка №55/6-239 від 03.11.2004 р.). Пропозиції, що містяться в дисертації, використані при виконанні Програми стабілізації та розвитку: Дніпропетровської області (довідка №15-1901 від 01.12.2004 р.); Кіровоградської області (довідка №27-188/4 від 27.07.2004 р.); Запорізької області (довідка №893/12 від 03.12.2004 р.); Донецької області (довідка №20975-1 від 29.11.2004 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні таких дисциплін: економіка підприємства в АПК, фінанси АПК, організація сільськогосподарського виробництва (довідка №234-342/12 від 12.12.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, викладені в дисертації і винесені на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використані лише ті ідеї та положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідались і обговорювались на науково-теоретичних і науково-практичних міжнародних, всеукраїнських і регіональних конференціях, конгресах і семінарах, зокрема: «Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування», м. Запоріжжя (2001 р.), «Динаміка наукових досліджень», м. Дніпропетровськ (2002 р.), «Актуальні питання удосконалення фінансово-кредитного механізму в Україні», м. Запоріжжя (2002 р.), «Соціально-економічні проблеми сучасної держави», м. Донецьк (2003 р.), «Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції», м. Київ (2003 р.), «Ринкова трансформація економіки України: теорія, практика, перспективи», м. Львів (2003 р.), «Соціально-економічні проблеми сучасного суспільства та шляхи їх подолання», м. Запоріжжя (2003 р.), «Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування», м. Дніпропетровськ (2003 р.), «Інвестиційна та зовнішньоекономічна діяльність підприємств», м. Дніпропетровськ (2003 р.), «Дні науки», м. Запоріжжя (2004 р.) та інші.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи опубліковано в 71 наукових працях, загальним обсягом 68,5 обл. вид. арк., з них авторських - 60,5 обл. вид. арк., у т.ч. в 2 монографіях (1-одноосібна), 37 статтях у наукових фахових виданнях, 42 - в інших наукових публікаціях за темою дисертації.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи - 425 сторінок, в тому числі 27 рисунків, 72 таблиці. Список використаних джерел включає 450 найменувань.

Основний зміст роботи

аграрний сільськогосподарський економіка

У вступі розкрито сутність і стан проблеми, що розв'язується; обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження; визначено мету й завдання досліджень, викладено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, їх апробацію та публікації автора.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні основи розвитку інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві» досліджується соціально-економічна сутність інноваційного процесу, зміст термінологічної бази інноваційної діяльності, її показники виміру та впливу на ефективність господарювання. Розвиток аграрного виробництва на сучасному етапі демократичного державотворення ґрунтується в основному на досягненнях науково-технічного прогресу, визначальна роль у якому належить розвитку науки, прискоренню інноваційної діяльності. Економічна сутність науково-технічного прогресу полягає в організаційному поєднанні поступального розвитку науки, техніки і матеріального виробництва, спрямованого на його удосконалення з метою нарощування продовольчих ресурсів, поліпшення їх якості при неухильному зниженні суспільних витрат на одиницю продукції. У загальній схемі розкриття соціально-економічної сутності розвитку науково-технічного прогресу - «наука - техніка - технології - виробництво» першопричиною рушійною силою, яка набуває імпульсивного характеру є наука. В результаті здійснення науково-технічного прогресу відбуваються матеріалізація наукових досягнень у розвитку техніки і технологій, вектор якої направлений на удосконалення матеріально-технічної бази суспільного виробництва. Цей процес стає основою забезпечення соціально-економічного розвитку як окремих галузей видів виробничої діяльності, так і в цілому народногосподарському комплексі держави. Дослідження багаторічного досвіду свідчать, що нагромадження нових наукових знань малоефективне, якщо вони не перетворюються у нові технологічні засоби, нові прогресивні ресурсоощадливі технології, які знаходять широке практичне застосування. Адже наукові досягнення реалізуються не самою наукою, а виробництвом. Процес реалізації науки у виробництві виступає функцією, або потребою самого матеріального виробництва. Ці вимоги випливають із суспільної форми функціонування виробництва. Отже, без втілення наукових досягнень у матеріальне виробництво наука не може перетворитись у безпосередню продуктивну силу. Тільки в надрах матеріального виробництва наука реалізується в широкій практичній діяльності. Отже, визнання первинності виробництва, його соціально-економічного змісту щодо науково-технічного розвитку об'єктивною основою визначення його місця і ролі у розвитку суспільства. Водночас у межах правильного регулювання значення науки щодо загальної її підпорядкованості виробництву, її впливу на виробництво, який не рідко може відігравати визначальну роль у відтворювальному процесі, а ніяк не принижує імідж науки в генезисі людської спільноти. Тому у подоланні кризової ситуації в агропромисловому виробництві, здійсненні глибоких соціально-економічних змін на селі, системному оновленні матеріально-ресурсного потенціалу формуванні техніко-технологічних умов для виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, переході аграрного сектора до ринкової економіки, створенні сучасного життєдіяльного середовища в аграрній сфері винятково важливого значення набуває наука, її участь у становленні і реалізації державної науково-технічної політиків Україні сформований потужний науково-технічний і кадровий потенціал, спроможний істотно вирішувати сучасні складові фундаментальні і прикладні наукові проблеми розвитку сільськогосподарського виробництва, його інтеграції у світове ринкове середовище.

Слід відмітити, що в останні роки науковими установами аграрної сфери України зроблений вагомий вклад у ряді важливих напрямів розвитку сучасної вітчизняної науки, участі в поповненні арсеналу наукових здобутків.

Разом з тим, внаслідок недостатньої віддачі науково-технічного потенціалу, повільних темпів здійснення наукових розробок з ряду актуальних проблем нинішнього розвитку агропромислового виробництва, низької ефективності його функціонування та інших негативних чинників стримується техніко-технологічне переоснащення аграрної сфери, застосування сучасних ресурсоощадливих технологій, перехід до ринкової економіки, освоєння випуску конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку. Спостерігається помітне зниження сприйнятливості виробничо-правових структур до науково-технічних здобутків, розвитку інноваційної діяльності, економічного інтересу до впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Залишається невикористаною чимало виробленої в наукових установах інноваційної продукції через низьку платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників, відсутність реальних умов її практичного застосування.

Незважаючи на важливе значення розвитку інноваційного процесу, його впливу на прискорення розвитку і підвищення ефективності агропромислового виробництва в нинішніх умовах переходу до ринкової економіки дослідженню цього визначального соціально-економічного явища приділяється науковими закладами явно недостатньо уваги.

До того ж, необхідно відмітити, що незважаючи на наукове значення і практичну важливість проблеми розвитку інноваційної діяльності в наукових публікаціях має місце досить неоднозначне тлумачення понять і визначень «інновації», «інноваційного процесу», «життєвого циклу інновації», «інноваційної моделі», «інноваційної сфери», «інноваційного підприємництва». В дисертації досліджується термінологічна база вживання наукових термінів і понять щодо розкриття сутності і змісту інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві. В окремих енциклопедичних виданнях інновація тлумачиться як впровадження у виробництво наукових і технологічних розробок, як інвестиції в економіку галузі, спрямовані на забезпечення зміни техніки та технологій у суспільному виробництві, як новий підхід до конструювання, до виробництва, збуту товарів, завдяки якому інноватор та його фірма здобувають переваги над своїми конкурентами. Проте, у названих та й в інших визначеннях не розкриваються до кінця соціально-економічна сутність і зміст інновацій, не обумовлюються межі функціонування інноваційної продукції. Набуває широкого вжитку загальне поняття «інноваційна сфера», яка є складовою національної економіки і яка являє собою сукупність видів господарчої діяльності, що не беруть безпосередньої участі у створенні матеріальних благ, але виробляють споживчі вартості особливого характера. Вони здебільшого можуть не мати речової субстанції і разом з тим необхідні для функціонування виробництва. Розвиток інноваційної сфери дозволяє скоротити час освоєння виробництвом наукової продукції, прискорити повернення авансованого капіталу, направляючи його знову на розширення виробництва. Продуктом інноваційної сфери є зразок того, що буде створюватись на його основі для масового споживання. Вартість такого продукту визначається як витратами на його створення, так і функціональною новизною, що містить продукт, як передумова створення нового товару, здатного задовольняти потреби суспільства на більш високому якісному рівні або з меншими витратами.

В інноваційній сфері поєднуються розрізнені галузі економіки, в яких здійснюється інноваційна діяльність, результатом чого є інновації, які відповідають попиту виробництва і забезпечують умови їх освоєння підприємствами і споживачами.

Нині в наукових колах ведеться дискусія щодо визначення меж, з яких інновація починається і закінчується. Слід повністю погодитись з позицією Крисального О.В., що зародження нової ідеї та її реалізація у створенні інноваційної продукції в наукових установах є першою складовою інноваційної діяльності. Другою складовою її слугує реалізація у виробничій сфері. Отже, щоб інноваційна діяльність відбулась, необхідним є масове використання інновації у виробництві та її окупність, тобто відшкодування витрат на виготовлення інноваційної продукції за рахунок одержаного прибутку. В процесі дисертаційного дослідження доведено, що розвиток інноваційних процесів в агропромисловому виробництві здебільшого не співпадають у просторі і часі.

Нині в наукових публікаціях поки що не до кінця визначене місце об'єктів інтелектуальної власності в моделі інноваційного процесу. В дисертаційній роботі запропонована «нелінійна» модель інноваційного процесу (рис. 1), яка передбачає орієнтацію на інтереси споживача. Слід відмітити, що інноваційний процес найбільш повно відображає не тільки сучасний рівень розвитку і використання інновацій в агропромисловому виробництві, а і його зв'язок із станом економічної ситуації в цілому народногосподарському комплексу країни. Дана схема інноваційного процесу має загальні для нелінійних моделей переваги. Крім того, вона включає раніше не розглянутий етап - це напрями використання об'єктів інтелектуальної власності (ОІВ), якими є інноваційна продукція у вигляді нових технологій, машин, знарядь, сортів і гібридів сільськогосподарських культур, племінного молодняку високопродуктивних порід тварин, ліній та кросів птиці із пропозиціями відповідних технологій по їх використанню. До них належать також технології по хімічному та технологічному захисту рослин і тварин, зберіганню й переробці продукції рослинництва і тваринництва, нормативно-технічної документації щодо стандартизації і сертифікації продукції, організації та оплаті праці, що можуть бути як проміжною ланкою в процесі розробки інновації, так і предметом комерціалізації результатів творчої діяльності. Виходячи з вищенаведеного в дисертації вводиться поняття «життєвий цикл інновації». Це період часу від моменту народження нової ідеї до часу, коли інновація, вичерпавши свій потенціал, заміняється новою інновацією, що втілює ідеї більш високого рівня. Аналіз вищенаведених підходів до розгляду інноваційного циклу дозволяє виділити наступні етапи: створення інновації; впровадження у виробництво через ринок; розширення практичного застосування; досягнення апогею; спад в обсягах і припинення застосування; ріст.

У системі народження і реалізації інновацій на кожній їх стадії слід враховувати можливих споживачів продукції, її спроможність бути реалізованою, мати комерційний успіх. Відображаючи головну ознаку інновації - перехід науково-технічних матеріалізованих знань у русло практичного використання - прихильники подібного визначення сутності інновації не враховують належним чином важливої риси нововведення - задоволення певних суспільних потреб. З цього випливає, що застосування інноваційного продукту має забезпечувати одержання прибутку.

Таким чином, правильним визначенням інновації можна вважати «новий спосіб задоволення суспільних потреб, заснований на досягненнях науки і техніки, що забезпечують приріст корисного ефекту». Іншими словами інновація є засобом, використання якого дає можливість одержати певний економічний ефект; здійснювати реалізацію цілей ефективного розвитку агропромислового виробництва.

В дисертаційній роботі «інновація в агропромисловому виробництві» тлумачиться як проведення змін в техніці, технології, організації, екології, економіці, а також у соціальній сфері з метою одержання економічного ефекту, спрямованого на задоволення певних суспільних потреб людського буття. Виходячи з цього в дисертації наводиться класифікація інновацій за такими ознаками: предметний зміст; ступінь новизни; характер задоволення суспільних потреб; здатність до поширення; стимули щодо виникнення; особливості організації інноваційного процесу.

Доведено, що сільськогосподарські підприємства внаслідок застосування інновацій одержують квазіренту, тобто прибуток, створений за рахунок інноваційної діяльності. В дисертації обґрунтовано застосування в інноваційній діяльності терміну «квазірента», як потенціалу одержання прибутку, що створюється інновацією, розмір його і кон'юнктурою ринку.

В більшості існуючих методик у якості показників ефективності інновацій використовуються економічні показники, які дозволяють визначити абсолютний обсяг очікуваного прибутку в результаті впровадження інноваційної продукції. У випадку порівняння інноваційних проектів з іншими характеристиками для одержання достовірної оцінки ефективності інновацій, поряд з порівняльним аналізом, запропоновано визначити відносну прибутковість проекту на підставі величини квазіренти. Це дає можливість виділити перспективні проекти з максимальним потенціалом одержання прибутку на одиницю вкладених коштів.

Доведено, що при прийнятті рішення про розробку і впровадження інновації очікувані розміри прибутку від впровадження новинки є недостатнім аргументом. Тут вирішальним фактором стає окупність інновації, тобто підприємство в результаті реалізації інновації повинне одержати дохід, частина якого забезпечить відшкодування витрат, понесених на інновації. Обсяг квазіренти, тобто одержання частини доходу від впровадження інновації, повинен бути достатньо вагомим в порівнянні із застосуванням не інноваційної продукції. Таким чином, розрахунок окупності інновацій на основі визначення обсягу квазіренти виступає у якості важливого показника доцільності застосування інновації у сільськогосподарських підприємствах. Доведено, що квазірента повинна містити у собі також виплати конкретним розроблювачам інновації. В цьому проявляється її соціальний ефект.

Визначення розміру квазіренти допоможе підприємству сформувати свою інноваційну стратегію для одержання максимально можливого розміру прибутку, а на рівні галузі, регіону чи держави сформувати інноваційну програму. Показник економічної ефективності інвестицій за повний цикл використання інновації показує ступінь загальної прибутковості від її використання у розрахунку на одиницю витрат. В дисертації запропоновано економічну ефективність повного циклу використання інновації визначати за наступною формулою:

,

де К_в - загальна квазірента, очікувана від реалізації інновації; К - повний обсяг інвестицій в інновацію; t₀ - час виводу на ринок нового товару, створеного з застосуванням інновації; t₁ - час закінчення життєвого циклу інновації; - коефіцієнт дисконтування.

Отриманий показник ефективності повного циклу використання інновації порівнюють з середньогалузевим нормативом ефективності капітальних вкладень Е_н. Якщо Е > Е_н, отже, даний проект в цілому ефективний за увесь час використання інновації. У випадку, коли Е < Е_н - проект не ефективний за увесь час використання інновації.

У другому розділі - «Система наукового забезпечення розвитку агропромислового виробництва та створення інноваційної продукції» здійснено аналіз розвитку науково-кадрового потенціалу, динаміки наукових установ та навчальних закладів, досліджується організація науково-дослідної діяльності та особливості формування і використання інноваційної продукції.

З метою наукового забезпечення розвитку агропромислового виробництва в Україні протягом тривалого періоду сформована і функціонує потужна мережа науково-дослідних організацій різного відомчого підпорядкування. До того ж, у вищих навчальних закладах аграрного профілю працює великий склад висококваліфікованих науково-педагогічних кадрів, які виконують значний обсяг науково-дослідних робіт, пов'язаних з аграрним сектором економіки (табл. 1).

Науковий потенціал агропромислового виробництва України станом на 1 січня 2005 р.

За період з 1996 р. до 2004 р. чисельність науково-дослідних організацій та вищих навчальних закладів в агропромисловій сфері та їх кадровий потенціал скоротились майже на 12%. Враховуючи високу зайнятість науково-педагогічних кадрів у навчальному процесі, їх потенціал у здійсненні наукового забезпечення агропромислового виробництва використовується тільки частково.

Наукові та науково-дослідні установи в основному сформовані за галузевим принципом діяльності. В системі Української академії аграрних наук наукові інститути і дослідні станції об'єднані у восьми галузевих відділеннях. Так, до відділення землеробства включено 8 інститутів, рослинництва - 18, зоотехнії - 11, ветеринарної медицини - 3, харчової і переробної промисловості - 4, механізації та електрифікації - 3, аграрної економіки і земельних відносин - 1, регіональних центрів наукового забезпечення - 13 наукових інститутів і 6 - дослідних станцій.

Із загальної чисельності наукових працівників УААН на початку 2005 року у відділенні землеробства налічувалось 17,7%, рослинництва - 33,8, зоотехнії - 13,5, ветеринарної медицини - 5,0, харчової і переробної промисловості - 4,8, механізації та електрифікації - 5,5, аграрної економіки і земельних відносин - 2,7 і відділенні регіональних центрів наукового забезпечення - 17,2%. Слід відмітити, що з урахуванням сучасних вимог переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки, докорінної перебудови соціально-економічних відносин на селі галузева структура зайнятих наукових кадрів в системі Української академії аграрних наук потребує удосконалення в напрямі збільшення чисельності наукових кадрів в сфері аграрної економіки та механізації та електрифікації аграрного виробництва.

Аналіз свідчить, що регіональне розміщення наукових і науково-дослідних установ із вимоги щодо поліпшення організації наукового забезпечення агропромислового виробництва в Україні потребують удосконалення науково-технічним прогресом, яке здійснюється УААН, Мінагрополітики та іншими відомствами. Формування і територіальне розміщення науково-дослідних установ в Україні відбувалось під впливом рядку факторів, зокрема природних, економічних, матеріально-технічних, кадрових тощо. Цим зумовлене у багатьох випадках неадекватне розміщення окремих земельних і галузевих інститутів потребам у розробці наукових проблем розвитку аграрного виробництва з урахуванням грунтово-кліматичних і економічних особливостей регіонів. Більшість наукових інститутів зосереджена у зоні Лісостепу України. До того ж, значна їх частина має зональний характер. Водночас в зоні Степу явно недостатньо наукових установ, які здійснювали б комплексні дослідження щодо вирішення проблем чітко вираженого ризикованого степового землеробства, розвитку тваринницьких галузей в екстремальних умовах.

Українська академія аграрних наук здійснює свою діяльність на принципах самоврядного управління, самостійного формування планів і програм науково-дослідних робіт в сфері агропромислового виробництва. Для підвищення науково-методичного рівня науково-дослідної діяльності в системі академії створені науково-методичні центри, виділені головні наукові установи з виконання науково-технічних програм. Зокрема, функціонують науково-методичні центри «Землеробство», «Ґрунтознавство», «Меліорація», «Зернове господарство», «Кормовиробництво», «Захист рослин», «Розведення тварин», «Технології в тваринництві» та ряд інших. На базі провідних наукових установ урядовими рішеннями визначені Національні наукові центри, які виконують Державні науково-технічні програми.

У діяльності науково-дослідних установ та навчальних закладів важливе місце посідає проблема підготовки наукових кадрів через аспірантуру та докторантуру. Нині діє аспірантура в 39, а докторантура - в 15 наукових інститутах УААН. У 2004 році в аспірантурі навчалось 1147 аспірантів, а в докторантурі - 18 науковців. У 22 наукових установах відкриті спеціалізовані вчені ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій, у яких протягом 2003-2004 років 420 науковців захистили кандидатські дисертації і 55 - докторські дисертації.

Отже, організаційно-структурна побудова системи наукового забезпечення розвитку аграрного виробництва країни в основному відповідає сучасним вимогам демократичного державотворення.

Аналіз діяльності науково-дослідних установ в останні роки свідчить про нарощування завершених наукових розробок, придатних до широкого практичного застосування в агропромисловій сфері. Так, селекціонерами наукових організацій УААН тільки протягом 2000-2004 років створено і передано на державне сортовипробування понад 800 наукових високоінтенсивних сортів і гібридів сільськогосподарських культур. До Реєстру сортів рослин України за цей період включено 459 сортів і гібридів зернових, технічних, овочево-баштанних і кормових культур. В системі землеробства науковими установами розроблено і видано в 2004 році «Наукові основи агропромислового виробництва в зонах Степу, Лісостепу, Полісся і Західного регіону», що максимально враховують природні та соціально-економічні фактори і включають контурно-ландшафтну організацію території в ерозійно небезпечних агроландшафтах, оптимізацію структури сільськогосподарських угідь завдяки виведенню з інтенсивного обробітку малопродуктивних земель. Це фундаментальна комплексна наукова розробка, у якій зосереджена значна кількість інновацій, застосування яких забезпечить значне підвищення ефективності використання сільськогосподарських угідь. За даними наукових установ при переведенні еродованих схилових земель у кормові угіддя та заліснення у 5-8 разів підвищуються показники родючості середньо - та сильнозмитих грунтів, продуктивність ріллі зростає на 25-30%, значно зменшуються втрати гумусу та біологічних елементів.

Багато інноваційної продукції створено науковим установами в системі обробітку грунту, в якій передбачено оптимальне поєднання поверхневих, полицевих і чизельних розпушувань до 45 см у короткоротаційних сівозмінах, у технологіях виробництва зернових, кукурудзи, сої, гороху, цукрових буряків, картоплі, овочів, кормових культур, плодів тощо. Тільки протягом 2004 року в наукових установах Української академії аграрних наук завершено понад 1000 наукових розробок, з яких 84% пройшли виробничу перевірок. Більша частина (58%) розробок рекомендована регіональним Центрам наукового забезпечення для широкої перевірки у виробничих умовах (табл. 2).

Розробки наукових установ Української академії аграрних наук та їх освоєння у виробництві в 2004 році

Разом з тим виконано майже 856 патентних досліджень, подано в Патентне відомство України і зарубіжні країни 533 заявок на видачу охоронних документів і одержано 516 таких документів.

Найбільша частина виробленої інноваційної продукції припадає на землеробські, рослинницькі та тваринницькі галузі. Проте слід зауважити, що види інноваційної продукції за формою, змістом, умовами та можливостями реалізації досить різні і мають різне практичне значення, а також різний вплив на виробничо-господарську діяльність організаційно-правових структур.

Так, у галузі землеробства 20 інновацій являють собою технології і способи обробітку грунту та догляду за посівами, 10 - способи землекористування й організації ландшафтів, 3 - нові сівозміни. В селекції інноваційною продукцією є 118 новостворених сортів і гібридів сільськогосподарських культур, виведених, випробуваних і занесених до Реєстру сортів і рослин України. До інноваційної продукції належать також розробки з проблем економіки розвитку агропромислового виробництва, зокрема удосконалення організаційно-економічних механізмів управління, рекомендації щодо здійснення розвитку аграрної реформи, проекти Законів України, Указів Президента України, постанов Кабінету міністрів України.

Аналіз дає підстави для висновків, що організація завершення науково-технічних, науково-технологічних й організаційно-економічних розробок, їх формування як вид інноваційної продукції; виробничої перевірки та здійснення широкої пропаганди з метою прискорення практичного освоєння досягнень науки потребують значного удосконалення, спрямованого на створення системи інформаційно-інноваційної бази розвитку конкурентоспроможного агропромислового виробництва на ринкових засадах.

Інноваційна продукція створена науковими установами за рахунок коштів Державного бюджету, є власністю держави і як важлива складова матеріально-ресурсного потенціалу має використовуватись у суспільному виробництві з високою віддачею. Це надзвичайно важливий чинник для забезпечення сталого розвитку аграрного сектора економіки, і тому його широке застосування набуває першочергового значення. В дисертації обґрунтовано пропозиції щодо розвитку аграрної науки: розширення досліджень на пріоритетних напрямах, збільшення наукових розробок, підвищення якісного складу інновацій та їх впливу на результативність інноваційної діяльності.

Третій розділ - «Організація застосування інноваційної продукції в аграрному виробництві та її економічна ефективність» присвячується дослідженню основних форм застосування інновацій, напрямів та умов їх впровадження у виробництво, визначенню економічної ефективності використання інноваційної продукції.

Виходячи з того, що інноваційна діяльність складається з двох взаємопов'язаних частин, однією з яких є створення інноваційної продукції в наукових установах, а другою - застосування інновацій у відтворювальному процесі виробничої сфери, важливо забезпечити їх повне використання, що слугує основним чинником підвищення ефективності виробництва. Аналіз свідчить, що значна частина результатів наукових досліджень, віднесених за змістом і значенням до інновацій, поки що залишається не використаною. Це зумовлюється різними причинами, зокрема низьким рівнем платоспроможності сільськогосподарських товаровиробників, слабкою інформаційною базою про наявний арсенал інноваційної продукції, про умови її використання. Слід відмітити, що у розвитку інноваційної діяльності, підвищенні її економічної ефективності важливого значення набувають організаційні форми практичного застосування наукових досягнень в агропромислове виробництво. Серед них до пріоритетних напрямів реалізації інноваційної продукції, широкого застосування науково-технічного та соціально-економічного прогресу на макроекономічному рівні належить здійсненню національних і державних програм, законодавчо-нормативних актів, спрямованих на комплексне багатовекторне вирішення важливих проблем розвитку агропромислового виробництва країни. Так, формування і реалізація державної аграрної політики, проведення аграрної реформи та докорінна перебудова земельних відносин в період демократичного державотворення спирались на наукові розробки сучасної економічної науки, рекомендації щодо форм і методів трансформації колгоспів і радгоспів у виробничо-правові структури ринкового типу. Науковими установами Української академії аграрних наук тільки протягом 2004 року законодавчим і виконавчим органам влади внесено ряд важливих пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності агропромислового виробництва. Зокрема, до Верховної Ради України подані пропозиції до проекту нової редакції Закону України «Про ціни і ціноутворення», до проектів законів України про захист прав споживачів, про державну систему безпеки при створенні, випробуванні та практичному використанні генетично модифікованих організмів, безпосередньо проектів законів України про державну підтримку сільського господарства України, про сільськогоспо-дарську дорадчу діяльність, про сільське господарство, про оптові продовольчі ринки, про внесення змін до Законів України «Про лізинг», «Про стимулювання розвитку сільськогосподарського машинобудування для агропромислового комплексу» та ряд інших.

На макроекономічному рівні важливого значення мало здійснення ряду державних програм щодо створення і випуску системи машин для комплексної механізації сільськогосподарського виробництва. Були здійснені інноваційні проекти по випуску мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин сільськогосподарських культур від хвороб, шкідників і бур'янів, ветеринарних препаратів для лікувально-профілактичних заходів в тваринництві, формування державних машинно-технологічних станцій та інших.

Разом з тим слід наголосити, що сутність розвитку інноваційної діяльності, основна сфера реалізації інноваційної продукції знаходяться безпосередньо у виробничо-господарських формуваннях, де практично застосовуються в різних формах і різними методами інновації, досягнення науково-технічного прогресу.

Найбільш ефективною організаційною формою реалізації інноваційної продукції на макроекономічному рівні є застосування нових ресурсоощадливих технологій та їх елементів в галузях аграрної сфери та у виробництві певної сільськогосподарської продукції. Тут важливого значення набувають інновації, що мають визначальний вплив на удосконалення технологічних процесів у виробничій діяльності до них належать, насамперед, насіння нових сортів і гібридів сільськогосподарських культур, нові машини і знаряддя або нові робочі органи машин і знарядь, що забезпечують високоякісне виконання техніко-технологічних вимог щодо обробітку грунту, посіву, догляду за посівами та збирання врожаю, нові хімічні речовини і препарати для захисту рослин і тварин та інші.

Яскравим прикладом визначальної ролі насіння у технологічній перебудові вирощування цукрових буряків є створення і застосування одноросткових форм насіння цієї культури. Посів цукрових буряків одноростковим насінням із застосуванням сівалок точного висіву дозволить перетворити буряківництво з галузі з високою питомою вагою затрат ручної праці у галузь із застосування комплексної механізації вирощування цукрової сировини. В рослинництві сортозаміна і сортооновлення сільськогоспо-дарських культур, як відомо, здійснюється через розмноження супер-елітного і елітного насіння. Тому прискорення процесу впровадження нових сортів і гібридів зумовлюється можливостями розмноження насіння, а при сортооновленні репродуктивних сортів - виробництвом насіння еліти і забезпечення товаровиробників. При цьому слід виходити з того, що при посіві, зокрема зернових і кукурудзи насінням четвертих-п'ятих репродукцій помітно знижується урожайність. Тому через 3-4 роки необхідно використовувати для посіву насіннєвих ділянок елітне насіння, вироблене дослідними господарствами наукових установ. Тому виробництво і реалізація сільськогосподарським підприємствам елітного насіння є важливою умовою підтримання рівня урожайності зернових культур. Проте, як свідчить аналіз, через низьку платоспроможність останніх, значна частина елітного насіння, вирощеного в дослідних господарствах наукових установ залишається не реалізованою, про що свідчать дані табл. 3.

Виробництво і реалізація елітного насіння дослідними господарствами УААН

У багатьох дослідних господарствах наукових установ в результаті комплексного застосування системи техніко-технологічних заходів, впровадження нових високоінтенсивних сортів досягли високих урожаїв сільськогосподарських культур. Зокрема, в дослідному господарстві «Шевченківське» Інституту цукрових буряків, що в Тетіївському районі на Київщині, в 2004 році зібрано озимої пшениці на площі 700 га по 73,2 ц з гектара, ячменю на площі 279 га по 66,6 ц, кукурудзи на площі 172 га по 107 ц, цукрових буряків на площі 300 га по 347 ц з кожного гектара.

У тваринництві важливою інноваційною продукцією є насамперед виведений високопродуктивний племінний молодняк, як поліпшувач продуктивних якостей нинішніх порід тварин, так і тварин нових порід і порідних груп. У цьому напрямі наукові установи одержали і продали сільськогосподарським підприємствам за останні п'ять років 5607 племінних голів і великої рогатої худоби і 22382 голови свиней. Хоча це поки що дуже мало, але є підстави щодо активізації селекційно-племінного процесу, спрямованого на створення високопродуктивних молочних стад та м'ясних типів великої рогатої худоби. Як свідчить практика, інноваційна діяльність все ще розвивається повільно, в багатьох галузях застосування інноваційної продукції не знаходить поширення.

Враховуючи недостатній рівень впровадження в агропромислове виробництво науково-технічних досягнень, не рідко слабу адаптацію інноваційної продукції до регіональних умов практики у 1998 році спільним наказом міністерства аграрної політики України і Президії Української академії аграрних наук в Автономній Республіці Крим та областях України на базі наукових інститутів та обласних державних сільськогосподарських дослідних станцій створені Центри наукового забезпечення агропромислового виробництва. Основним завданням центрів ї освоєння, апробація та широке впровадження у виробництво наукових розробок, надання практичної допомоги сільськогосподарським товаровиробникам в освоєнні інноваційної продукції, доопрацювання її змісту стосовно регіональних грунтово-кліматичних та економічних умов.

За допомогою новостворених формувань у 2002 році впровадження інноваційної продукції здійснювало 458 аграрних формувань, 2003 - 838 і 2004 році - 781. За цей період Центрами наукового забезпечення було освоєно 3760 інновацій і укладено близько 3,4 тис. договорів на організацію застосування наукових розробок. Безумовно, далеко ще не всі виробничо-правові структури застосовують інноваційну продукцію, поки що досить обмежена кількістю освоєних ними інновацій, що свідчить про необхідність розробки і здійснення довготривалої державної і регіональних програм розвитку інноваційної діяльності в агропромисловому виробництві. Важливого значення тут набуває розвиток дорадницької служби, основи якої вжне створені майже в усіх областях України.

Водночас із створенням інноваційної продукції, наукові установи, вищі навчальні заклади аграрного профілю спільно з державним владними органами ведуть значну роботу по наданню сільськогосподарським підприємствам науково-консультаційних послуг, проведенню науково-практичних конференцій, семінарів, курсів, шкіл, днів полів, організації виставок, аукціонів, ярмарків, «круглих столів», консультацій, читанню лекцій, публікацій рекомендацій, інформаційних листків, статей в газетах, журналах тощо. Лише за 2003-2004 роки в центрі, у регіонах і на місцях проведено понад 2,7 тис. конференцій, семінарів, нарад з науковцями, фахівцями і керівниками господарських формувань, фермерами, спеціалістами управлінських органів.

В процесі дослідження розвитку інноваційної діяльності акцентувалась увага на ефективності цього процесу. Результативність практичного застосування інноваційної продукції, або ефективність впровадження наукових розробок, як свідчить аналіз, оцінюється насамперед у виробничій сфері. Основними, загальними показниками визначення економічної ефективності використання інновацій слугує насамперед підвищення продуктивності праці, приріст валового виробництва продукції, поліпшення її якості та одержаний у виробничих структурах річний економічний ефект.

Дослідженням доведено, що основним узагальнюючим показником визначення економічної ефективності застосування інноваційної продукції має бути показник річного економічного ефекту, що виражає сумарну економію виробничих ресурсів (живої праці, матеріалів, капітальних вкладень), одержану господарськими формуваннями у процесі господарської діяльності. Разом з тим, залежно від сутності, змісту і призначення інноваційної продукції слід розраховувати також додаткові показники, зокрема приріст валової продукції, урожайності сільськогосподарських культур, продуктивності тварин, строки окупності додаткових капітальних вкладень, рівень рентабельності виробництва продукції та інші. З урахуванням мети здійснення розрахунків економічний ефект слід визначати як прогнозний, очікуваний, плановий і фактичний. Річний економічний ефект обчислюється на зіставленні витрат базового рівня виробництва з варіантом використання інноваційної продукції у господарських формуваннях.