Соціально-економічні проблеми зайнятості і соціального захисту населення в аграрному секторі економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Рада по вивченню продуктивних сил України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Спеціальність 08.09.01 - демографія, економіка праці,соціальна економіка і політика

Соціально-економічні проблеми зайнятості і соціального захисту населення в аграрному секторі економіки України

Гнибіденко Іван Федорович

Київ 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Раді по вивченню продуктивних сил України НАН України.

Науковий консультант: Онікієнко Володимир Васильович, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, головний науковий співробітник.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Лібанова Елла Марленівна, Інститут демографії і соціальних досліджень НАН України, заступник директора;

доктор економічних наук, професор, академік УААН, Заслужений діяч науки і техніки України Терещенко Віктор Кирилович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри аграрної соціології;

доктор економічних наук, професор Амосов Олег Юрійович, Харківський регіональний інститут Національної академії державного управління при Президентові України, перший заступник директора.

Провідна установа: Науково-дослідний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем гуманітарної політики, людського розвитку і споживчого ринку, м. Київ.

Захист відбудеться “16” травня 2005 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “14” квітня 2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор економічних наук, професор Бандур С.І.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Серед ключових напрямів суспільно-економічного розвитку України чільне місце посідають проблеми соціального розвитку села та агропромислового комплексу. Їх пріоритетність зумовлена об'єктивною значущістю та незамінністю вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства, потребою відродження селянства як господаря землі, носія моралі та національної культури. Високий рівень соціально-економічного розвитку села є основною умовою продовольчого та сировинного забезпечення України, а отже, важливою складовою економічної безпеки української держави.

Сучасна стратегія розвитку України на інноваційних засадах структурних перетворень, розбудова соціально орієнтованої моделі ринкової економіки підвищують значення пошуку механізмів забезпечення сталої прогресивної динаміки соціального розвитку сільського населення. За теоретико-методологічним та практичним вирішенням дана проблема багатоаспектна.

До наукової розробки теоретичних та прикладних проблем розвитку національного ринку праці та регулювання зайнятості населення в умовах поглиблення його структурної неоднорідності значний внесок зробили провідні українські вчені, праці яких широко відомі за межами країни: О.Ю. Амосов; С.І. Бандур; І.К. Бистряков; Д.П. Богиня; О.А. Бугуцький; О.С. Власюк; В.М. Геєць; Б.М. Данилишин; Л.В. Дейнеко; М.І. Долішній; С.І. Дорогунцов; Т.А. Заяць; С.М. Злупко; А.М. Колот; І.С. Кравченко; Ю.М. Краснов; Г.І. Купалова; В.І. Куценко; А.С. Лисецький; Е.М. Лібанова; В.О. Мандибура; В.М. Новіков; О.Ф. Новікова; В.В. Онікієнко; М.К. Орлатий; І.Л. Петрова; Й.С. Пасхавер; В.І. Пила; І.В. Прокопа; В.К. Терещенко; Л.Г. Чернюк; М.Г. Чумаченко; А.А. Чухно; М.В. Шаленко; Л.С. Шевченко та інші.

Соціально-економічним проблемам дослідження трудового потенціалу, ринку праці і зайнятості присвячені також праці вчених країн СНД, зокрема, Б.Д. Бреєва, Б.М. Генкіна, Р.П. Колосової, В.Г. Костакова, Л.А. Костіна, І.С. Маслової, А.А. Никифорової, В.А. Павленкова, А.А. Ракова, Л.Л. Рибаковського, Г.Е. Слезінгера, Л.С. Чижової та ін.

Крім того, слід також відмітити праці відомих зарубіжних вчених -Г. Беккера, Дж. Гелбрейта, Л. Ерхарда, Дж. Кейнса, А. Маршалла, Д. Рікардо, П. Самуельсона, А. Сміта, Г. Стендінга, І. Фішера, Е. Хата, Є. Шумахера, Й. Шумпетера та інших, які започаткували теоретичні засади формування і розвитку ринкової економіки і, зокрема, теорію трудових відносин у системі ринку праці, теорію людського капіталу та державної соціальної політики.

Відмічаючи значний, а в ряді випадків основоположний внесок цих вчених у вирішення окреслених теоретико-методологічних проблем зайнятості і ринку праці, необхідно зазначити, що численні питання соціального розвитку сільського населення, регулювання функціонування аграрного сектора економіки на етапі поступового нарощування темпів економічного зростання в умовах глобалізації економіки все ще недостатньо вивчені і не отримали належного висвітлення як у науковій літературі, так і в практичній діяльності органів державної влади всіх рівнів управління.

Пріоритетність соціального розвитку села задекларована в державних програмах зайнятості населення на 1997-2000 рр. та на 2001-2004 рр., пакеті прийнятих у 1991-2004 рр. законів України, указів Президента України, численних постанов Уряду. Однак теоретична необґрунтованість моделі прогресивного соціального розвитку сільського населення, закономірностей її становлення, суттєві недоліки в реформуванні аграрного сектора економіки та інших сфер економічної діяльності, визначальних щодо забезпечення добробуту і високих стандартів життєдіяльності мешканців сільських територій, прагнення спрощено подолати державний монополізм в економіці та прискорено перейти від високої державної регламентації сфери соціального захисту населення й процесів формування, розподілу і використання робочої сили до майже повного невтручання держави в цю сферу обернулися суттєвими негативними соціальними наслідками для переважної більшості сільського населення України.

Складний процес становлення ринкових відносин на селі супроводжується кризовими явищами, які проявляються у спаді виробництва, зниженні інвестиційної активності, скороченні зайнятості, появі безробіття, що набуває застійного характеру, міграції найбільш активної частини селян до міст. Характерними проявами занепаду села є значне перевищення смертності над народжуваністю, скорочення чисельності сільського населення, руйнація сільської соціальної інфраструктури, зниження життєвого рівня більшості населення.

Відсутність цілісного системного дослідження напрямів вирішення соціальних проблем розвитку аграрної сфери економіки, забезпечення продуктивної зайнятості, оцінки ефективності існуючих регіональних механізмів соціального захисту сільського населення й розробки стратегічних напрямів їх розвитку в умовах поступового нарощування темпів економічного зростання та глобалізації економіки зумовлюють нагальну потребу переосмислення сучасної парадигми прогресивного розвитку сільського населення, відповідного наукового обґрунтування нової методології і методики його соціального захисту, формування прогресивної структури продуктивної трудової діяльності на селі, адекватної соціально орієнтованій моделі економіки, яку обрало українське суспільство. У підсумку, вищевикладене і визначило вибір даної теми дисертаційного дослідження.

Головна ідея дисертаційної роботи полягає в тому, щоб на основі виявлених взаємозв`язків між станом сфери зайнятості в аграрному секторі економіки, рівнем соціального захисту сільського населення визначити і обгрунтувати пріоритетні напрями удосконалення державної регуляторної політики у сфері соціального розвитку села з метою стабільного піднесення добробуту громадян та задоволення їх потреб у праці.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проведені дисертантом дослідження спрямовані на виконання завдань, визначених Стратегією економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) “Шляхом європейської інтеграції”, Державною програмою зайнятості населення на 2001-2004 роки, Указами Президента України “Про Основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року” та “Про першочергові заходи щодо підтримки розвитку соціальної сфери села”, Програмою діяльності Кабінету Міністрів України “Назустріч людям”.

Виконане дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, зокрема з темами: 3.1.5.58 “Прогноз розвитку і розміщення продуктивних сил України на тривалу перспективу”, № державної реєстрації 0100U000089 (автором визначено коло проблем ринку праці та зайнятості населення, які потребують нагального вирішення); 3.1.5.63 “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу”, № державної реєстрації 0100U000657 (автором обґрунтовано пріоритети забезпечення соціального розвитку села); 3.1.5.82 “Формування стратегії забезпечення продуктивної зайнятості за умов модернізації економіки”, № державної реєстрації 0102U006924 (автором визначено і обґрунтовано напрями розвитку інфраструктури ринку праці на селі та підвищення рівня зайнятості населення в сільській місцевості України).

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка методологічних, методичних і прикладних засад регулювання процесів зайнятості сільського населення, її комплексної оцінки та визначення перспектив розвитку в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики України.

Відповідно до цієї мети в роботі поставлені і послідовно вирішувались такі задачі:

- на основі нових теоретико-методологічних підходів визначити і обґрунтувати сутність зайнятості населення в аграрному секторі економіки та її місце в стратегії економічного зростання в ринкових умовах;

- визначити чинники, що впливають на зайнятість сільського населення, та здійснити їх класифікаційне групування стосовно регіональних умов і ринкових трансформацій;

- дослідити генезис та еволюцію тенденцій розвитку зайнятості сільського населення на етапі переходу до постіндустріального суспільства і світової глобалізації економіки;

- поглибити методичні основи структурно-функціонального аналізу зайнятості населення в аграрному секторі економіки;

- удосконалити систему показників розвитку зайнятості сільського населення та оцінити можливості її більш повного інформаційного забезпечення;

- проаналізувати динаміку і характер трансформаційних процесів у аграрному секторі економіки та соціальній сфері села і дати оцінку процесам інтенсивності та якості структурних зрушень у зайнятості сільського населення України в умовах проведення аграрної реформи;

- визначити територіальні особливості зайнятості населення в аграрному секторі економіки та здійснити типологію регіонів за основними показниками і специфічними рисами зайнятості та ринку праці сільської місцевості;

- узагальнити досвід державного регулювання ринку праці та соціального захисту населення розвинених країн світу з ринковою економікою й оцінити можливості його застосування в Україні;

- обгрунтувати напрями забезпечення продуктивної зайнятості населення у сільській місцевості;

- визначити складові та напрями застосування програмно-цільового підходу як важливого засобу досягнення сталого соціально-економічного розвитку села і забезпечення залучення сільського населення до сфери продуктивної трудової діяльності;

- дослідити стан соціального забезпечення сільського населення на етапі формування ринкової економіки України;

- обґрунтувати концептуальні засади трансформації механізму реалізації української моделі соціального захисту населення;

- розробити методологічні та методичні підходи до формування ефективної новітньої моделі соціального розвитку населення регіонів України;

- на основі розроблених методологічних і методичних підходів здійснити прогнозну оцінку основних характеристик соціального розвитку сільського населення регіонів України до 2015 р., визначити стратегічні напрями розвитку ринку праці і регулювання зайнятості населення в аграрному секторі економіки України та запропонувати комплексну систему заходів щодо їх реалізації.

Об'єктом дослідження є соціально-економічні процеси і явища, що зумовлюють трансформацію зайнятості сільського населення в умовах соціально-економічних перетворень в Україні та виходу на траєкторію сталого економічного зростання.

Предметом дослідження є методологічні, методичні та прикладні проблеми забезпечення продуктивного використання людських ресурсів села та соціального захисту сільського населення в контексті реалізації соціально орієнтованої моделі суспільно-економічного розвитку країни.

Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що забезпечення стабільної зайнятості сільського населення залежить від ефективного державного регулювання, яке здійснюється на науковій методологічній і методичній основі, комплексній оцінці сучасного її стану та визначенні перспектив розвитку в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики України.

Методи дослідження. Теоретичну і методологічну основу дослідження становлять: фундаментальні положення класичних та сучасних теорій ринкової економіки і зайнятості; основні положення теорії систем; наукові дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з проблем соціального захисту, зайнятості та ринку праці, економіки та соціології праці.

Загальною методологічною основою дослідження є діалектичний метод, що характеризується цілісним системним підходом до аналізу соціально-економічних процесів і явищ.

Для досягнення мети дисертаційної роботи використані такі наукові методи дослідження: системного аналізу, абстракції та аналогії, моделювання і формалізації - для поглибленого з'ясування соціально-економічної сутності зайнятості, її критеріїв, основних видів, а також для обґрунтування модельної структури регіональної програми забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення; функціональний аналіз і класифікаційно-аналітичний метод - для оцінки основних груп чинників, які впливають на формування зайнятості та визначення її сучасних тенденцій в умовах глобалізації економіки на етапі постіндустріального розвитку суспільства; економіко-статистичні методи (групувань, побудови динамічних рядів, графоаналітичний, індексний, кореляційний, кластерний); системно-структурний - для оцінки стану соціального забезпечення і динаміки зайнятості населення у взаємозв'язку з динамікою макроекономічних показників, оцінки зрушень у структурі зайнятості сільського населення у регіональному, галузевому та секторному розрізах, побудови рейтингу регіонів за рівнем розвитку сфери зайнятості аграрного сектора економіки та ринків праці сільської місцевості; компаративного - для зіставлення особливостей світового й українського досвіду регулювання сфери зайнятості на селі та формування системи соціального захисту населення в ринковій економіці; системного синтезу, розрахунково-конструктивного методу, сценарного та імітаційного моделювання - для розробки багатоваріантного прогнозу чисельності сільського населення і напрямів удосконалення механізму державного регулювання соціального захисту населення.

Вивчення й узагальнення літературних джерел, наявних методичних підходів до дослідження процесів відтворення за категоріями зайнятості та соціального забезпечення населення здійснено за допомогою монографічного, графічного методів і методів абстракції та аналогії.

Інформаційну базу дисертаційного дослідження становили Закони України та нормативні акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державного комітету статистики України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства аграрної політики України, економіко-статистичні матеріали територіальних органів державної статистики, Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, науково-дослідних установ України, Міжнародної організації праці, літературні джерела, особисті спостереження автора та ін. Соціально-економічний аналіз спирається на статистичні дані 1990-2004 років.

Наукова новизна одержаних результатів. Принципова відмінність виконаного дисертаційного дослідження від існуючих наукових розробок полягає в обґрунтуванні шляхів системного вирішення сукупності соціально-економічних проблем зайнятості та соціального розвитку сільського населення, застосуванні інтегрального підходу до вивчення всього комплексу проблем ринку праці аграрного сектора економіки та соціального захисту селян. Це дало змогу виявити закономірності й тенденції розвитку аграрного ринку праці та визначити основні напрями трансформації зайнятості і забезпечення прогресивної динаміки соціального захисту сільського населення.

Наукова новизна одержаних наукових результатів дисертації конкретизується в таких положеннях:

вперше визначено і обґрунтовано загальносистемні властивості та інтегровані функції, притаманні сфері зайнятості соціально орієнтованої ринкової економіки, що дозволило виявити наслідки нехтування ними в процесі здійснення ринкових трансформацій, а також теоретично обґрунтовано сутність понять “зайнятість” і “зайнятість в аграрному секторі економіки”, які, на відміну від існуючих, враховують галузеві особливості зайнятості в аграрній сфері та вплив на неї структурної перебудови в цьому секторі економіки України;

поглиблено методологію дослідження факторів впливу на зайнятість сільського населення; розроблено систему критеріїв оцінки цього впливу та обґрунтовано класифікацію факторів і визначено взаємозв'язки їх з кон'юнктурою та елементами ринку праці, що дозволило оцінити факторні зрушення у сфері залучення до продуктивної трудової діяльності сільського населення;

вперше обґрунтовано і сформульовано методологічні підходи до дослідження економічних тенденцій і закономірностей розвитку аграрної сфери зайнятості високорозвиненого суспільства із соціально орієнтованою ринковою економікою, оцінено генезис і еволюцію цих закономірностей стосовно сфери зайнятості сільського населення з урахуванням тенденцій розвитку економічної системи України та глобалізаційних процесів;

дістали подальшого розвитку методологічні і методичні основи структурно-функціонального аналізу зайнятості населення в аграрному секторі економіки, якими передбачено систему відповідних індикаторів і структурних параметрів, що дає змогу відстежувати основні системні властивості сфери зайнятості та дозволяє оцінити новітні тенденції розвитку зайнятості сільського населення України;

розкрито сутність і характер впливу трансформаційних аграрних перетворень на майнові, земельні, соціально-трудові відносини, сферу зайнятості, соціальний статус селян та ринок праці на селі;

вперше визначено та обґрунтовано основні закономірності просторової організації зайнятості населення в аграрному секторі економіки, які ґрунтуються на положеннях теорій систем, просторового розвитку та конкурентних переваг;

розроблено і реалізовано методичний підхід до аналізу регіонального розвитку зайнятості й ринку праці села, принципово новим елементом якого є визначення його асиметрії та пристосування для цього методу кластерного аналізу, за допомогою якого виділено типи регіонів за основними показниками і специфічними рисами зайнятості в аграрному секторі економіки, а також рівнем соціальної напруженості в сільській місцевості, що дозволило виявити соціальні та економічні проблеми розвитку окремих територій;

вперше на основі визначеного інтегрального показника, який характеризує рівень зайнятості населення в сільському господарстві та стан ринку праці, здійснено ранжування регіонів, визначено території високого, задовільного розвитку, слаборозвинені, депресивні та кризові, що дозволило обґрунтувати пріоритетні напрями територіального соціально-економічного розвитку України;

обґрунтовано концептуальні напрями розвитку сфери зайнятості на селі, які, на відміну від існуючої практики регулювання, передбачають розширення сфери продуктивної зайнятості населення на основі активізації самозайнятості, малого та середнього підприємництва й відповідних суттєвих змін у нормативно-правовому, ресурсному, інформаційному та інфраструктурному забезпеченні, системі статистичного обліку, фінансово-кредитній та інвестиційній політиці, а також зорієнтовані на підвищення економічної активності сільського населення України як основи зростання добробуту та прогресивної динаміки соціального розвитку;

розроблено модельну структуру регіональної програми розвитку сфери зайнятості сільського населення, в основу якої покладено обґрунтовані концептуальні напрями щодо трансформації державного регулювання сфери зайнятості на якісно нових засадах, які відповідають особливостям сучасного етапу поступового нарощування темпів економічного зростання країни;

удосконалено методологічні та методичні підходи оптимізації заходів щодо реалізації соціальної політики на селі та обґрунтовано алгоритм імітаційного моделювання ефективних новітніх систем соціального захисту сільського населення, який базується на оптимальному поєднанні вимог забезпечення економічної та соціальної ефективності соціального регулювання;

вперше виокремлено основні форми і способи економічної адаптації сільського населення, які мають бути враховані при розробці та реалізації гнучкої багаторівневої соціально-економічної політики на селі з використанням виробничих, демографічних і соціокультурних регуляторів;

концептуально визначено можливі варіантні сценарії соціально-економічного розвитку аграрного сектора на період до 2015 року, на основі чого розроблено і обґрунтовано систему перспективних напрямів формування в Україні ефективної політики соціального розвитку сільського населення, адекватної соціально орієнтованому ринку праці, стратегічними орієнтирами якої визначено досягнення прогресивних стандартів якості життя, а соціально-економічними індикаторами - продуктивну зайнятість, високий рівень доходів і соціальну захищеність найбільш вразливих верств населення.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові результати дисертаційного дослідження створюють необхідне підґрунтя для подальших системних теоретико-методологічних та прикладних досліджень соціального захисту сільського населення і тенденцій трансформації зайнятості селян на етапі економічного пожвавлення і сталого розвитку в Україні.

Практична цінність отриманих результатів полягає в тому, що вони спрямовані на вдосконалення механізму регулювання зайнятості, розвиток соціальної сфери села шляхом поліпшення організації життєдіяльності та соціального захисту сільського населення в умовах становлення приватного сектора в аграрній сфері, остаточного подолання залишкових явищ економічної кризи, розвитку економіки в ринкових умовах і мають враховуватись при розробці відповідних соціально-економічних прогнозів, регіональних програм зайнятості та підтримки підприємництва, а також нормативно-правових документів з питань соціальної політики. Результати дослідження можуть бути використані також при розробці стратегії регіонального розвитку, визначення пріоритетів при розробці регіональних програм структурної перебудови економіки.

Ряд основних положень, висновків і рекомендацій дослідження використані Міністерством праці та соціальної політики України (лист № 01-3/222-8 від 30.01.2000 р.), Адміністрацією Президента України (лист № 10.10/2404 від 27.12.2000 р., довідка № 10-10/2405 від 27.12.2000 р.), Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України (лист № 27-21/293 від 21.12.2004 року).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій викладено авторські розробки щодо вирішення методологічних, методичних та прикладних проблем трансформації зайнятості сільського населення і забезпечення його соціального захисту в контексті завдань сучасної соціально-економічної політики України. Наукові положення, висновки і рекомендації, сформульовані в дисертації, одержані автором одноосібно.

З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертаційній роботі використано лише ті ідеї та положення, які отримані автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення і практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на українських і міжнародних конференціях, серед яких: міжнародна науково-практична конференція “Проблеми розвитку ринку праці та політика зайнятості населення в умовах трансформації економіки України” (м. Луганськ, 1993 р.); міжнародна науково-практична конференція “Соціальні пріоритети ринку праці в умовах структурної модернізації економіки” (м. Київ, 2000 р.); міжнародна науково-практична конференція “Социальное государство: проблемы, тенденции, перспективы” (м. Москва, 2004 р.); конференція “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2004 р.); науково-практична конференція за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, 2004 рік).

Публікації. Теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження, методологічні розробки, висновки та пропозиції автора відображені у 36 опублікованих працях загальним обсягом 35,2 друк. арк., у тому числі в індивідуальній монографії (22,8 друк. арк.) та 26 статтях у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, п`яти розділів з висновками по кожному з них, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг дисертації становить 402 стор. комп'ютерного тексту, містить таблиць - 49 (з них 13 на повних сторінках), рисунків - 18 (з них 12 на повних сторінках), список використаних джерел із 318 найменувань, ( на 27 сторінках), 18 додатків ( на 45 сторінках).

2. Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи трансформації зайнятості населення в аграрному секторі економіки України” досліджено соціально-економічну сутність зайнятості населення в агарному секторі економіки, розроблено методологію дослідження факторів впливу на кон'юнктуру ринку праці та зайнятість, виявлено генезис та еволюцію тенденцій розвитку зайнятості сільського населення України.

Кожному етапові суспільно-економічного розвитку властиві свої специфічні погляди на зайнятість як соціально-економічну категорію та шляхи досягнення ефективного використання робочої сили. Результати проведених досліджень свідчать, що зайнятість населення являє собою багато векторну систему зв'язків розподілу праці між сферами суспільного виробництва та видами економічної діяльності, а також усередині галузей, підприємств і організацій за видами виробництва робіт, функцій тощо, у масштабі національної економіки та її окремих територіальних одиниць. Тому важливе наукове й прикладне значення має розробка понятійного апарату зайнятості не лише в загальному вигляді для усієї економіки країни чи всього зайнятого населення, а й для її складових сегментів, сфер, галузей, видів.

У дисертаційному дослідженні зайнятість населення розглядається під широким кутом зору та визначається як поліморфний феномен соціально-економічної взаємодії, як соціально-трудова система, метою функціонування якої є відтворення людського капіталу відповідно до рівня розвитку продуктивних сил та соціального і науково-технологічного прогресу. Відповідно, зайнятість в аграрному секторі економіки дисертантом визначено як соціально-трудову систему, що охоплює цілісну сукупність сфер, відносин, форм та методів організації трудової діяльності економічно активного населення, обумовлених використанням землі як основного засобу виробництва і спрямованих на створення матеріальних і соціальних продуктів та забезпечення відтворення і розвитку людського капіталу, задіяного в цьому секторі.

Системний підхід до дослідження сфери зайнятості вимагає врахування всіх її властивостей, що має велике теоретичне і прикладне значення для поглиблення методологічного і методичного обґрунтування розв`язання проблем зайнятості та ринку праці України й дасть змогу забезпечити необхідний рівень керованості та ефективності функціонування сфери зайнятості аграрного комплексу. Аналітична оцінка дозволила сформулювати загальносистемні властивості зайнятості в аграрному секторі, а саме: континуальності, безперервності еволюції та взаємодії з зовнішнім середовищем, цілісності, автономності, ієрархічності, складності, інтегративності, незворотності та флуктуактивності.

Розвиток сфери зайнятості та ринку праці як відкритих систем обумовлений дією факторів (чинників) - рушійних сил, які являють собою складний комплекс соціально-економічних процесів впливу на попит та пропозицію робочої сили і через них - на показники зайнятості і безробіття. Саме тому в роботі здійснено класифікацію факторів зайнятості сільського населення, на основі якої агреговані й деталізовані наступні чинники: за ознакою обґрунтованості впливу - об'єктивні та суб'єктивні; за формою впливу - прямі та непрямі; за тривалістю дії - дискретні та постійно діючі; за змістом (напрямом) впливу - юридичні, соціально-економічні, організаційно-економічні, техніко-технологічні, фактори організації праці, соціально-психологічні, демографічні, поселенські, природні, політичні; за джерелом формування - екзогенні та ендогенні; за рівнем об'єкта впливу - макроекономічні, мезоекономічні та мікроекономічні; за характером впливу - заохочувальні, обмежувальні, захисні та заборонні; за типом середовища - зовнішні та внутрішні.

Запропонована класифікація факторів розвитку зайнятості сільського населення дає змогу комплексно оцінити зміни, що відбуваються під їх безпосереднім впливом. На підставі здійсненого аналізу зроблено висновок щодо існування конкретної ієрархічної системи факторів кон'юнктури ринку праці. За цим підходом як домінантні в структурі регуляторів сфери зайнятості в аграрному секторі економіки виділено соціально-економічні фактори.

Динамічна оцінка основних факторів розвитку зайнятості сільського населення свідчить, що вони можуть як позитивно, так і негативно впливати на основні складові ринку праці: попит, пропозицію, ціну робочої сили, що, в кінцевому підсумку, відбивається на рівні зайнятості населення, якості робочої сили та умовах її відтворення. Сукупність факторів, що впливають на трансформацію зайнятості населення, в конкретних просторових і часових умовах може діяти у різних напрямах. Вплив кожного з них та їх сукупності на розвиток сфери зайнятості сільського населення має спільні та специфічні (особливі) прояви і аспекти.

Набуття українською державою незалежності спричинило зміну вектору політичних, ідеологічних та економічних пріоритетів. Відтоді парадигма економічного розвитку України тісно пов'язана з ринковою системою господарювання, в умовах якої істотно змінюється механізм регулювання сфери трудової діяльності. Серед основних соціально-економічних та правових передумов, що створюють відповідне підґрунтя для трансформації зайнятості селян в умовах становлення ринкової економіки, виділено: реформування майнових відносин; земельну реформу; розвиток орендних і трудових відносин; роздержавлення і приватизацію підприємств; становлення нових організаційних форм господарювання на селі; створення реального власника землі, майна, виробленої продукції; врахування економічних інтересів та забезпечення соціального захисту працівників; розвиток інфраструктури аграрного ринку; зміну трудового законодавства тощо.

В умовах незалежності України та формування нового суспільного устрою дедалі більше утверджуються принципи лібералізації діяльності. Суттєво змінилась і роль держави щодо забезпечення ефективної зайнятості населення. Її функції тепер здебільшого полягають у тому, щоб створювати такі умови і „правила гри”, які б спонукали громадян самостійно обирати сферу докладання праці та отримувати необхідні доходи для забезпечення своєї життєдіяльності. Принципову роль у цих процесах відіграла аграрна реформа. Селяни, отримавши у власність частину колективної власності (землі і майна) реформованих КСП, одержали право вільного вибору форм своєї подальшої діяльності на засадах приватної власності.

Викладене вище дає підстави дійти висновку, що на сьогодні функціонування аграрного сектору економіки і всієї сфери зайнятості сільського населення в Україні перебуває в адаптаційному періоді свого розвитку. Перехід до наступного, прогресивного, етапу розвитку передбачає утвердження сталої позитивної динаміки розвитку аграрного сектора економіки, оптимізацію параметрів зайнятості та ринку праці, підвищення рівня і якості життя сільського населення.

Нинішній перехід до цього етапу, а також більш далекосяжні перспективи соціально-економічного розвитку України пов`язуються з посиленням впливу тенденцій і закономірностей суспільно-економічного розвитку наднаціонального, світового рівня, основними з яких в дисертаційній роботі, є: глобалізація світового розвитку; перехід людства від індустріального до інформаційного (постіндустріального) суспільства; утвердження та поширення у загальносвітовому вимірі провідної ролі здатності людини до трудової діяльності інноваційного змісту; визнання людського капіталу як головної продуктивної сили, якою визначається можливість зростання матеріального і духовного багатства людства, конкурентоспроможність країн.

В межах зазначених глобальних тенденцій все більш очевидно виявляють себе нові закономірності світового розвитку. Своєрідно переломлюючись крізь призму особливостей розвитку економіки України, вони проявляються в змінах структури економіки та динаміки зайнятості. Послідовне і стійке зростання таких секторів економіки, як сервісний і інформаційний, супроводжується не менш послідовним і досить істотним відтоком зайнятих з обробної промисловості та аграрного сектора, що перерозподіляються в інші сектори економіки. Процес глобалізації і стрімкий технологічний прогрес ведуть до створення нових можливостей працевлаштування, розвитку поширення гнучких систем зайнятості. Великого значення набувають нетрадиційні форми: часткова, тимчасова і надомна робота, що призводить до розшарування суспільства на групи населення, які по-різному адаптовані до процесів інформатизації.

У другому розділі “Методологія і методика дослідження зайнятості населення в аграрному секторі економіки” розроблено методичні основи структурно-функціонального аналізу зайнятості населення в аграрному секторі, здійснено соціально-економічну оцінку розвитку зайнятості на сучасному етапі, виявлено територіальні особливості зайнятості на селі, а також досліджено асиметрію та рівні розвитку регіонів за станом ринку праці і зайнятості сільського населення.

Системне дослідження розвитку зайнятості в аграрному секторі економіки передбачає використання структурно-функціонального аналізу з метою комплексної об'єктивної оцінки сучасного стану і динамічних зрушень у числельності та структурі зайнятості економічно активного сільського населення, рівнях безробіття та в ефективності використання робочої сили в умовах реформування аграрної сфери та модернізації економіки країни в цілому.

З цією метою автором запропоновано систему індикаторів і параметрів, які, відповідно з розробленими методологічними підходами, характеризують субстанційний, функціональний та реляційний аспекти сфери зайнятості.

Субстанційний аспект зайнятості розкривається системою показників, які характеризують обсяги і динаміку демотрудового потенціалу села, рівень та структурні співвідношення зайнятості за різними ознаками як щодо суб'єктів, так і щодо сфер та видів діяльності. Функціональний (діяльнісний) аспект зайнятості оцінюється системою об'ємних і динамічних показників, які характеризують ефективність використання трудового потенціалу села, рівень доходу та якість життя сільського населення. Реляційний аспект зайнятості як сукупність відносин з приводу участі економічно активного сільського населення у суспільно корисній діяльності визначається системою показників, що характеризують стан аграрного ринку праці, зокрема обсяги і динаміку попиту та пропозиції робочої сили, вартість і ціну робочої сили, конкурентоспроможність окремих професійно-кваліфікаційних та соціально-демографічних груп. В роботі запропоновано індексний підхід до визначення інтегрального показника інтенсивності структурних зрушень в зайнятості сільського населення.

Проведене дослідження показало, що в більшості розвинутих країн світу процес скорочення зайнятості населення у сільському господарстві в кінці 80-х років припинився або ж значно уповільнився, в той час як в Україні він посилився. За даними Держкомстату України, за період 1991-2003 рр. загальна чисельність працівників сільського господарства України зменшилася майже вдвічі. Рівень безробіття серед сільського населення у два з лишнім раза перевищує аналогічний показник у містах. Лише у 2003 р. з аграрного сектора було вивільнено і зареєстровано в державній службі зайнятості 40,1 тис. працівників, що становило 21,7% вивільнених з усіх галузей економіки. В той же час, за останні роки відмічається певна стабілізація чисельності економічно активного сільського населення за умови динамічних структурних зрушень за статусом зайнятості (табл. 1).

Таблиця 1 Чисельність і структура зайнятого економічно активного сільського населення України за статусами зайнятості у 1999-2003 рр.

Об'єктивною тенденцією, як свідчать наведені дані, є абсолютне і відносне скорочення чисельності працюючих за наймом та збільшення чисельності самозайнятих і безкоштовно працюючих членів сім'ї. Особливістю зайнятості в сільському господарстві за статусом, порівняно з іншими видами економічної діяльності, є відносно невисока частка найманих працівників (менше 40%). Більше половини працівників зайняті в особистих селянських господарствах, що стало наслідком ринкових реформ в аграрному секторі.

Значного поширення набуло приховане та сезонне безробіття. Якщо не прийняти належних запобіжних заходів, то можна очікувати подальшого збільшення незайнятого сільського населення і, відповідно, посилення напруги на сільському ринку праці.

Повносистемне дослідження сфери зайнятості аграрного сектора економіки вимагає застосування як соціоекономічного, так і геопросторового підходів. Соціоекономічний підхід забезпечує вивчення функціональних динамічних зв'язків сфери зайнятості в АПК та основних тенденцій її розвитку в їх кількісно-вартісному аспекті; геопросторовий - територіально-організаційних зв'язків та особливостей розміщення її складових елементів.

В роботі територіальна організація сфери зайнятості аграрного сектора економіки розглядається: як просторова форма функціонування інституційно-правових та соціально-трудових відносин щодо відтворення людського капіталу; як процес управління формуванням, розподілом, перерозподілом та використанням робочої сили в межах певної території; як соціально-економічний та фінансовий механізм оптимізації територіального відтворення людського капіталу.

Метою вдосконалення територіальної організації сфери зайнятості в аграрному секторі економіки автором визначено забезпечення сталого людського розвитку, підвищення добробуту населення, досягнення повної продуктивної зайнятості, підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, раціональне використання земельних ресурсів та екологічну безпеку. Досягнення визначених цілей вимагає проведення систематичного регіонального моніторингу соціально-економічного розвитку, який здійснювався б на єдиній методологічній та методичній основі. В роботі запропоновано методичну процедуру комплексного аналізу соціально-економічного розвитку регіонів, яка включає чотири етапи і дозволяє виокремити основні проблеми, що обумовлюють і посилюють соціальну напругу, виявити особливості розвитку регіональної сфери зайнятості в АПК та проблемні і депресивні регіони, дослідити рівень асиметричності їх розвитку.

Методом кластерного аналізу здійснено класифікацію регіонів за станом функціональної (діяльнісної) складової сфери зайнятості сільського населення в аграрному секторі економіки, виявлено проблемні території за ключовими параметрами розвитку сфери зайнятості аграрного сектору економіки та ринку праці сільських територій, а також здійснено ранжування регіонів за таксономічним показником розвитку сфери зайнятості та ринку праці. Оцінка гостроти регіональних проблем ґрунтується на встановленні регіональної асиметрії розвитку сфери зайнятості та ринку праці сільського населення. Асиметрію автор визначає як політико-правову і соціально-економічну категорію, що відбиває стійкі в часі відхилення властивостей і параметрів регіональних систем від їх критеріальних значень. Розрахунок параметрів відхилень найбільш репрезентативних показників соціально-економічного розвитку аграрного сектору економіки та сфери зайнятості сільського населення України, а також оцінка регіонального розвитку за показником валової продукції сільського господарства на душу населення свідчать про поступове зростання регіональної асиметрії, що посилює розрив між різними за економічними можливостями регіонами, призводить до накопичення і загострення соціальної напруги в суспільстві.

У третьому розділі “Аналіз системи соціального захисту населення в аграрному секторі економіки” досліджено сутність, функції і складові системи соціального захисту, здійснено оцінку сучасної політики і стану соціального захисту сільського населення та визначено напрями його вдосконалення, проаналізовано рівень та обґрунтовано перспективи розвитку соціальної інфраструктури в сільській місцевості.

Методологія дослідження проблеми соціального захисту населення ґрунтується на визнанні її комплексності і системності, диференціації суб'єктів і об'єктів впливу, форм, методів і засобів реалізації.

Такий підхід дозволив виокремити соціальний захист економічно активного сільського населення, під яким автор розуміє комплексну багаторівневу систему заходів, спрямованих на забезпечення продуктивної вільно обраної зайнятості або сфери діяльності на основі ефективного розвитку всіх секторів економіки та формування адекватної їм робочої сили створення умов для зростання доходів за рахунок високопродуктивної праці, а також підтримання доходів і професійну переорієнтацію безробітних та незайнятих громадян.

Основними елементами сучасної соціальної політики в аграрному секторі економіки визначено: сприяння продуктивній зайнятості і захист від безробіття; вирівнювання та захист доходів населення; захист соціально вразливих груп населення; захист прав та інтересів споживачів. Ключова ж функція держави як суб'єкта соціальної політики полягає у формуванні соціально-економічного середовища, сприятливого для активної самореалізації кожного члена суспільства у власне економічній сфері, що гарантує достатній рівень стабільності і можливості розвитку. Основними напрямами державного регулювання є: законодавчий захист працівника як найбільш вразливого суб'єкта трудових відносин; активна політика зайнятості, що стимулює створення і поліпшення якості робочих місць; встановлення обґрунтованого державного мінімуму оплати праці.

Аналіз стану системи соціального захисту сільського населення на перехідному етапі свідчить про наявність гострих кризових явищ по всіх її складових, зокрема в сферах зайнятості і оплати праці, формування доходів, людського розвитку, соціальних послуг тощо. В процесі дослідження встановлено, що сільське населення формувало і реалізовувало різні способи економічної адаптації до ринкових умов, які, проте, суттєво відрізняються за окремими демографічними групами. Рівень адаптивності залежить від соціально-демографічних, професійно-кваліфікаційних та суб'єктивно-психологічних характеристик особистості, завдяки яким індивід може (або не може) реалізувати ту чи іншу адаптаційну стратегію. Для сільського населення в цей період були характерні такі типи соціально-економічних стратегій адаптації: добровільна активна; вимушена активна; вимушена пасивна; пасивна руйнівна. Ці типи адаптації необхідно враховувати при формуванні моделі соціальної політики та заходів прогресивної корекції економічної поведінки сільських жителів.

Застосування системного підходу до розвитку аграрного сектора економіки та соціального захисту населення передбачає дослідження закономірностей і специфіки розвитку соціальної інфраструктури в сільській місцевості, яка складає матеріальну та духовну основу задоволення життєвих потреб сільського населення.

Проведений дисертантом аналіз індикаторів розвитку соціальної інфраструктури свідчить про загальне погіршення параметрів функціонування сільських об'єктів соціальної сфери. Це стосується соціально-культурної сфери, освіти (загальної та професійно-технічної), охорони здоров'я, колективних, громадських та особистих послуг, благоустрою населених пунктів тощо. Здійснювані за останній період заходи стосовно соціальної інфраструктури сільської місцевості є тактичними і спрямовані на її виживання. У зв'язку з цим прогресивні зрушення в розвитку соціальної сфери, за обґрунтуванням дисертанта, можливі за умови визнання пріоритету її фінансування, передачі підприємств і закладів у комунальну власність територіальних громад, оптимізації міжбюджетних відносин та зміцнення фінансової самостійності місцевих органів влади, збереження основної профільної діяльності існуючих закладів, поступового впровадження прогресивних стандартів на соціальні послуги.

У четвертому розділі “Шляхи забезпечення продуктивної зайнятості та підвищення економічної активності населення в аграрному секторі економіки” проведено аналіз досвіду зарубіжних країн щодо розвитку зайнятості в сільському господарстві та можливості його застосування в Україні, досліджено розвиток підприємництва та самостійної зайнятості сільського населення, запропоновано програмно-цільовий підхід до забезпечення сталого соціально-економічного розвитку села та продуктивної зайнятості сільського населення, а також визначено напрями вдосконалення законодавчої і нормативної бази забезпечення зайнятості та соціального захисту на селі.

Вивчення досвіду становлення ринкового господарства в економічно розвинутих європейських країнах, а також у Японії та США доводить, що єдиної моделі державного регулювання зайнятості сільського населення та ринку праці немає. Кожній з них притаманні специфічні національні особливості. Проте існують спільні підходи до вироблення та реалізації комплексу заходів державного регулювання, оцінка яких дозволяє виокремити такі елементи, які доцільні для опрацювання та застосування в Україні. Основними з них автор вважає: збереження достатньо сильних позицій держави у визначенні та здійсненні політики зайнятості, забезпеченні інтеграції останньої у загальну економічну політику; більшу гнучкість методів державної політики та зміщення акцентів з регламентуючих і обмежуючих заходів на стимулюючі, з регулювання попиту на робочу силу на регулювання пропозиції; активізацію підприємництва, яке в межах встановлених державою соціально-економічних пріоритетів та з урахуванням власних інтересів істотно впливає на умови використання робочої сили; узгодження макро- і мезорівня регулювання зайнятості та децентралізацію регулювання ринку праці; реструктуризацію робочих місць та збільшення попиту на трудові послуги шляхом розвитку галузей соціальної інфраструктури у сільській місцевості.

В роботі доведено, що в умовах подальшого поглиблення аграрної реформи актуалізується проблема пошуку нетрадиційних сфер докладання праці, в першу чергу за рахунок розширення самостійної зайнятості та розвитку різноманітних форм кооперування діяльності. Дослідження сектора самозайнятості сільського населення дозволило виявити не тільки переваги і можливі позитивні соціально-економічні результати його розвитку, але і перешкоди та загрози, основними з яких є недосконалість нормативно-правової бази, бюрократизм, нерозвиненість виробничої та обслуговуючої інфраструктури, нестабільність доходів та соціальна незахищеність працівників. Факторами розвитку самозайнятості сільського населення дисертантом визначені подальша аграрна та майнова реформа, удосконалення законодавчої бази, послаблення податкового тиску і посилення соціальних гарантій, фінансово-кредитна підтримка та інфраструктурне забезпечення, розвиток співпраці і кооперування з великими сільськогосподарськими підприємствами, ресурсна підтримка самозайнятого населення, суб'єктів малого підприємництва та новостворених сільськогосподарських кооперативів, диференційована за регіонами залежно від рівня їх соціально-економічного розвитку та напруги на ринку праці.

В роботі доведено, що на різних етапах розвитку ринку праці застосовуються різні засоби регулюючого впливу держави на сферу зайнятості. З урахуванням особливостей сучасного економічного розвитку та стану аграрного ринку праці України доцільно запровадити макроекономічне регулювання на принципах програмно-цільового підходу.

Аналіз чинної Державної та регіональних програм зайнятості, програм соціально-економічного розвитку регіонів показав, що при розробці їх мали місце методологічні прорахунки, внаслідок чого вони не стали інструментом оптимального використання ресурсних та організаційних потенціалів регіонів. Запропонована дисертантом модельна структура Державної (Національної) та регіональних програм забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення ґрунтується на розроблених концептуальних напрямах трансформації державного регулювання сфери зайнятості на якісно нових засадах, які відповідають особливостям сучасного стану поступового нарощування темпів економічного розвитку країни і новій парадигмі соціального захисту населення.

Цілі і завдання програми забезпечення продуктивної зайнятості сільського населення конкретизовано відповідно до глибини прогнозного періоду: