Теорія структурного реформування національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ОБ'ЄДНАНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ

УДК 330.341.42

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук

Теорія структурного реформування національної економіки

Єрохін Сергій Аркадійович

КИЇВ - 2005



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Об'єднаному інституті економіки НАН України.

Науковий консультант: Лукінов Іван Іларіонович доктор економічних наук, професор, академік НАН України, Російської АН

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік НАН України Пахомов Юрій Миколайович, Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, директор

доктор економічних наук, професор Філіпенко Антон Сергійович, нститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Т. Шевченка, завідувач кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин

доктор економічних наук, професор Кривенко Костянтин Тарасович, Київський національний економічний університет, заступник завідувача кафедри політичної економії обліково-економічних факультетів

Провідна установа Інститут економічного прогнозування НАН України, відділ економічного зростання та структурних змін в економіці, м. Київ

Захист відбудеться 27 квітня 2005 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.150.02 в Об'єднаному інституті економіки НАН України за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Об'єднаного інституту економіки НАН України за адресою: 01011, Київ, вул. Панаса Мирного, 26.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор економічних наук О. В. Шубравська



Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Тривала історична практика доводить, що економічне зростання в жодній країні не відбувається без структурних зрушень - основи трансформаційного процесу. В свою чергу структурні зрушення - це і передумова, і суть, і механізм економічного розвитку. Саме в економічній структурі закладені стійкість національної держави і, водночас, її динамізм. Ринкова економіка, формування якої почалося в західних країнах понад чотириста років тому, постійно змінювалася в результаті удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин.

Світова економічна думка здійснювала глибокі теоретичні узагальнення процесу економічного розвитку, з яких можна зробити висновок, що трансформаційний процес лише тоді має прогресивний характер, коли ґрунтується на пізнанні цілісної системи економічних законів, врахуванні загальносвітових закономірностей і специфіки національного розвитку. Починаючи з економічної таблиці Ф. Кене, теорія структурного реформування економіки будь-якої країни наблизилась до усвідомлення ідеї самоорганізації економічного буття в межах загальної соціальної трансформації. Важливі положення щодо цього містяться в теорії розширеного відтворення К. Маркса, працях основоположників маржиналізму Л. Вальраса та А. Маршалла, вченні основоположника теорії відносної нестабільності капіталістичної економіки і необхідності її державного регулювання Дж. М. Кейнса, дослідженнях теоретиків економічної динаміки Р. Харрода та Е. Домара. В наукових працях засновника активної макроекономічної політики і “системи вбудованих стабілізаторів” Е. Хансена, теоретиків “неокласичного контрнаступу” та захисників економічного лібералізму Е. Мізеса і Ф. Хайєка, основоположників неокласичних моделей економічного зростання Р. Солоу, Дж. Міда та Е. Денісона, засновника теорії неолібералізму В. Ойкена, фундатора неокласичної економічної доктрини М. Фрідмена, теоретика школи раціональних очікувань Р. Лукаса, досліджуються трансформаційні механізми ринкової економіки. В працях представників інституціоналізму та неоінституціоналізму трансформаційний процес представлено взаємодією різних суспільних інститутів (Т. Веблен, У. Гамільтон, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Р. Коуз, О. Уільямсон, Д. Норт).

У 1989-1991 рр. до загальносвітового ринково-демократичного трансформаційного процесу приєдналась велика група країн, яка утворилась унаслідок розпаду соціалістичної системи. Виникла принципово нова для світового співтовариства проблема розвитку перехідних, “транзитивних” економік, у тому числі української. Рано чи пізно це мало відбутись. Світова цивілізація не змогла утримувати в собі два якісно різнорідні соціальні феномени - так звані “капіталізм” і “соціалізм”. Цивілізація мала відторгнути один з них, або шляхом конвергенції утворити новий суспільний устрій. Історія пішла останнім шляхом. Утворився певний “вакуум” як у системі фундаментальних теоретико-методологічних узагальнень, так в розробці конструктивних пропозицій щодо нового суспільного устрою в Україні. Відсутність теоретичних узагальнень вітчизняних учених певною мірою компенсувалася рекомендаціями західних експертів, насамперед на основі так званого “Вашингтонського консенсусу” (Дж. Вільямсон), які, безперечно, сприяли розвитку процесів ринкової трансформації, швидкому відродженню інституту приватної власності. Тепер, коли в Україні зупинився спад виробництва, і, починаючи з другої половини 1999 р., розпочалося динамічне економічне зростання, виникла потреба у глибокому переосмисленні пройденого трансформаційного шляху з тим, щоб виявити всі особливості української моделі розбудови ринкової економіки.

Сутність проблеми структурного реформування національної економіки полягає в тому, що перехід від планово-централізованої економіки до ринкової потребує фундаментальних змін усіх глибинних параметрів економічного та політичного устрою. Процес трансформації сам по собі має об'єктивний характер, але його реалізація в конкретних історичних умовах відбувається під впливом різноманітних соціально-економічних, правових, політичних та інституціональних чинників. Дослідження останніх та їхнього внутрішнього взаємозв'язку необхідне для визначення оптимальної стратегії розвитку. Поняття “реформування” знайшло свою нішу в суспільній свідомості і нині з ним пов'язують не лише відображення цілісності економічного процесу, а й здатність владних структур здійснити радикальні позитивні зміни в суспільному житті.

Проблема структурного реформування економіки в тих чи інших аспектах була предметом дослідження багатьох вчених. Серед них: Л. І. Абалкін, О. М. Алимов, О. І. Анчишкін, Д. П. Богиня, Є. Т. Гайдар, В. М. Геєць, С. Ю. Глазьєв, Я. А. Жаліло, В. Л. Іноземцев, Б. Є. Кваснюк, К. Т. Кривенко, І. І. Лукінов, Д. С. Львов, Ю. М. Пахомов, С. І. Пирожков, А. І. Сухоруков, А. С. Філіпенко, А. А. Чухно, Ю. В. Яковець, а також західні дослідники Л. Бальцерович, Д. Белл, З. Бжезинський, В.-Б. Занг, П. Ньюмен, Дж. Сакс, Дж. Стігліц, Дж. Тойнбі та ін. Критичний аналіз наукових джерел і практики здійснення економічних реформ в Україні протягом 1990-2004 рр. дозволяє зробити висновок, що проблема структурної трансформації національної економіки в Україні не лише не втратила своєї актуальності, а й потребує нових теоретико-методологічних підходів до її дослідження. Не можна не враховувати того, що й досі залишаються не досягнутими рівні докризового 1990 р. виробництва більшості товарів і послуг та споживання основних продуктів харчування значною частиною населення, продовжує зростати диференціація доходів членів суспільства. На початок 2005 р. Україна не отримала статусу країни з ринковою економікою, залишилась за межами СОТ, не має чіткого плану та перспектив євроінтеграції.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження тісно пов'язаний насамперед із науковими темами відділів економічної теорії та міжгалузевих зв'язків і промислового потенціалу Об'єднаного інституту економіки НАН України, зокрема такими: 1) “Основні напрямки структурної перебудови промислового виробництва” (державний реєстраційний № 0197U016391, державний реєстраційний № 0202U001049; 2) “Формування збалансованого виробництва у промисловості” (державний реєстраційний № 0100U006256).

Крім того, тема дослідження тісно пов'язана з науковою проблематикою, що розробляється ВНЗ “Національна академія управління”, зокрема такими: 1) “Дослідження економічних аспектів реструктуризації, конверсії та технічного переозброєння підприємств оборонно-промислового комплексу України з використанням потенціалу НАТО та її країн-членів” (державний реєстраційний № 0103U007625); 2) “Економічні та правові аспекти механізму залучення іноземних інвестицій в оборонно-промисловий комплекс (ОПК) України” (державний реєстраційний № 0101U009196); 3) “Розроблення економічних та правових засад формування єдиної державної бюджетної політики, її планування і прогнозування” (державний реєстраційний № 0101U009197).

Мета дослідження полягає розкритті об'єктивних закономірностей структурної трансформації національних економік, науковому узагальненні теоретико-методологічних основ та практики структурного реформування економіки України.

Завдання дослідження зумовлені його метою:

- здійснення категоріального аналізу матеріалістичної діалектики з урахуванням новітніх досягнень природознавства, і на цій основі визначення сучасної парадигми пізнання системної структури перехідного суспільства;

- розкриття сутності та вивчення динаміки технологічних укладів і процесів модернізації виробничо-технологічної структури як передумови об'єктивного економічного закону інноваційного розвитку господарських систем;

- визначення сутності ринкової системи та економічних блокувальників її розвитку, дослідження закономірностей посилення ринкового вектора розвитку в перехідній економіці;

- аналіз змін в інституціональній структурі національної економіки та узагальнення макроекономічних індикаторів приватизаційних процесів;

- дослідження впливу процесів глобалізації на формування і функціонування національної економіки;

- обґрунтування дії об'єктивного економічного закону нерівномірного розвитку цивілізацій;

- розроблення концептуальних засад української моделі структурного реформування національної економіки;

- аналіз впливу структурних зрушень на динаміку основних макроекономічних показників з точки зору теорії економічного зростання, функціонування основних секторів та наявних факторів суспільного виробництва.

Об'єктом дослідження є суспільно-економічні процеси структурної трансформації національної економіки.

Предметом дослідження визначено теоретико-методологічні засади структурного реформування економічної системи в контексті трансформації українського суспільства.

Методи дослідження. Фундаментальну основу дослідження становлять принципи та категоріальний апарат діалектичного матеріалізму (наукова абстракція, аналіз і синтез, індукція та дедукція, єдність історичного та логічного) з урахуванням новітніх досягнень природознавства і суспільних наук. Зокрема, йдеться про широке застосування методології матеріалістичного розуміння історії, згідно якої цивілізаційний розвиток відбувається під впливом не лише економічного чинника, а й усього культурологічного надбання суспільства.

Як узагальнюючий метод дослідження використано новітню методологічну парадигму сучасної науки - синергетику (теорію самоорганізації), згідно якої в досліджуваному предметі, що має ознаки складності, відкритості і нелінійності, відбуваються процеси нагромадження властивостей упорядкованості, сталості, організації та саморозвитку.

Значна частина теоретичних розробок ґрунтується на застосуванні сучасних положень, методів і прийомів макроекономічного аналізу (системно-структурний підхід, метод математичного моделювання, економіко-статистичний аналіз структурних зрушень, які якнайкраще характеризують динаміку ринкової економічної системи).

Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексній розробці теоретико-методологічних засад структурного реформування національної економіки. Основні напрямки новизни:

- вперше у вітчизняній економічній літературі для наукового аналізу трансформації національної економіки України застосовано засади синергетики як принципово нової методологічної парадигми, яка дозволяє здійснити ширше узагальнення сучасного постнеокласичного синтезу, насамперед теорій трансформації економіки і суспільства (англо-саксонської теорії глобальної промислової революції, європейської концепції НТР та індустріального суспільства, теорії кризової епохи початку комп'ютерної революції, теорії підприємницької економіки і суспільства знань), завдяки розширеному трактуванню предмета економічної теорії та можливості використання в ній збагаченого сучасним розвитком природознавства діалектичного методу;

- вперше на основі нової методологічної парадигми структурна трансформація національної економіки розглядається як об'єктивний наслідок взаємодії різнопланових структур - соцільно-культурологічної, відтворювальної, інституціональної, зовнішньоекономічної тощо, які у своїй цілісності визначають не тільки певний політичний та соціально-економічний устрій держави, але й напрям руху нації до більш високого цивілізаційного рівня (ступеня);

- наведено нові докази того, що поняття економічного де термінізму, як основного атрибуту матеріалістичного розуміння історії, зазнає під впливом самого суспільного процесу певних змістовних модифікацій, які, в свою чергу, викликають теоретико-методологічні зміни у всьому діалектико-матеріалістичному світогляді. Сам економічний процес зазнає визначального впливу культурологічного фактора і релігійного чинника;

- надано поглиблене трактування фундаментальних понять “трансформація” і “реформування”. Зміна і стійкість структур охоплюється поняттям “трансформаційний процес”. Трансформація розглядається як самостійна економічна категорія, яка характеризує зміну провідної суспільної структури. За своїм змістом трансформація є явищем складним, відкритим і нелінійним, в якому об'єктивний процес знаходиться в органічному єднанні з суб'єктивним. Трансформація виступає як самоорганізуюча система, здатна до оптимізаційного алгоритму розвитку. В такому розумінні вона становить основу економічного реформування;

- поглиблено сутність науково-технічного фактору в суспільному розвитку. На базі аналізу практики структурних перетворень у провідних країнах світу (США, Японії, державах ЄС), що вивели їх на стадію постіндустріальних (інформаційних) суспільств, підтверджено “генетичне” значення у цивілізаційному процесі науково-технічного прогресу; сформульовано “економічний закон інноваційного розвитку”. На макрорівні закон інноваційного розвитку реалізується в процесі формування прогресивної виробничої структури, яка характеризується зростанням наукомісткості виробництва;

- обґрунтовано новий підхід до поняття трансформаційного механізму ринкової економіки. В епоху індустріалізму ринок набув таких форм, які суперечать основоположним структурним елементам постіндустріального, постекономічного суспільства. Для характеристики негативних моментів ринкової системи вводиться нове поняття - “блокувальників ринкової системи”, під якими маються на увазі об'єктивні тенденції, що періодично зумовлюють кризовий стан її субстанціонально-субстрактних основ і системоутворюючих принципів. До блокувальників ринкової системи віднесено, зокрема інфляцію, монополізм, безробіття та майнове розшарування;

- подається поглиблене розкриття сутності глобалізації в сучасних умовах. Процес глобалізації обґрунтовується як органічна властивість сучасної світової системи, одна з найвпливовіших сил, яка визначає подальший перебіг розвитку людства і зачіпає всі сфери суспільного життя, включаючи економіку, політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку та ін., й детермінує необхідні структурні зміні в національних господарствах;

- здійснено уточнення (з урахуванням реалій сучасної історичної епохи) сутності закону нерівномірності економічного і політичного розвитку країн, доведено розширений характер його дії від формаційної до загальноцивілізаційної системи координат; обґрунтовано, що недостатнє врахування цього закону в теорії і практиці структурного реформування може за несприятливих для України обставин в умовах глобалізації відкинути її на узбіччя світового прогресу;

- набули подальшого розвитку концептуальної положення українські моделі структурного трансформування на основі пріоритетного розвитку реального сектора економіки, основу якого мають складати галузі, що характеризуються порівняльними і конкурентними перевагами на внутрішньому і зовнішньому ринках;

- обґрунтовано висновок, що економічне зростання в промисловості України на початку поточного століття здійснюється на структурно-виробничій основі 70-х років минулого століття, що не може бути базою позитивної цивілізаційної еволюції країни; тільки вихід в майбутньому економіки України на рівень ВВП 1990 р. на новій структурній основі означатиме дійсний початок економічного зростання та завершення трьох перших етапів ринкової трансформації України: кризи (1991-1994 рр.), депресії (1994-1999 рр.), пожвавлення (2000-2004 рр.). Новий етап, який бере початок з 2005 р., може стати етапом економічної демократії та економічного прориву.

Практичне значення отриманих результатів. Оскільки проблема, що визначена в дисертації, розв'язана у теоретико-методологічному аспекті, то практичне значення отриманих результатів полягає насамперед у тому, що застосовано системний підхід до формування наукової основи для розробки загальнодержавної стратегії структурної політики.

Автор брав активну участь у фундаментальних розробках Об'єднаного інституту економіки НАН України та ВНЗ “Національна академія управління” щодо сутності і механізму структурної перебудови національної економіки. Зазначені аспекти дослідження широко використовуються у навчальному процесі Національної академії управління, науково-публіцистичних виступах у засобах масової інформації.

Практичне значення теоретичних, методичних і науково-прикладних розробок даного дослідження підтверджується результатом їхнього використання в практиці роботи державних установ, зокрема: Радою національної безпеки і оборони України в розробці документів: “Про стан внутрішнього ринку України та заходи щодо стимулювання його розвитку”, “Про результати структурних змін в економіці України та основні напрями структурної перебудови” (лист Ради національної безпеки і оборони України № 6/7-1576-6-2 від 27.10.2004 р.); Адміністрацією Президента України в процесі доопрацювання документу “Питання збалансованості проекту державного бюджету України на 2005 рік” (лист Адміністрації Президента України № 10-08/2409 від 28.12.2004 р.); Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України під час доопрацювання проекту стратегії соціально-економічного розвитку України до 2011 р., а також у розрахунках макроекономічних показників на 2004 р. і наступні роки (лист Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 74-7/127 від 13.03.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. В дисертаційній роботі структурна трансформація національної економіки досліджується на основі принципово нового напряму економічної теорії - синергетичного постнеокласичного синтезу.

Усі основні наукові дослідження за темою дисертації здійснені автором одноосібно. З наукових доповідей, в розробці яких автор брав участь, в дисертації використані лише ті ідеї й положення, які є результатом особистих досліджень здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методологічні положення і висновки дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних та українських науково-практичних конференціях, а також у багатьох публічних виступах автора на практичних семінарах, круглих столах, на радіо і телебаченні. Це, зокрема: Міжнародна наукова-практична конференція “Соціально-економічні проблеми України як перехідного суспільства” (Київ, 1994); “Х Кондратьевские чтения” (Москва, 2002); Міжнародна науково-практична конференція “Мотивація ефективної праці в ринковій економіці” (Полтава, 2002); Науково-практична конференція “Людство на межі тисячоліть: Діалог цивілізацій” (Київ, 2003); Круглий стіл “Соціальна безпека: пошук нової парадигми” (Київ, 2003); Міжнародна наукова конференція “Політична економія розвитку України як перехідного суспільства (глобалізація і економічна система нації - держави)” (Київ, 2003); Міжнародний економічний форум “Теорія і практика розвитку корпоративного сектора економіки України в контексті цілей тисячоліття та світової глобалізації” (Київ, 2004); Міжнародна наукова конференція “Проблеми прогнозування і державного регулювання соціально-економічного розвитку” (Мінськ, 2004); Науково-практична конференція “Духовні засади розвитку людства в епоху глобалізації та українська перспектива” (Київ, 2004); Науково-практична конференція “Фінансові джерела економічного зростання” (Київ, 2004); щотижнева аналітична економічна телевізійна програма “Гаряча тема” (ТРК Київ, 2003-2005 рр.)

Публікації. Основні наукові положення та результати дисертаційного дослідження викладені у наукових працях, опублікованих протягом 1983-2005 рр.: у т.ч. в індивідуальній монографії обсягом 32,7 д.а., розділах книг, брошур, наукових статтях, у тому числі більше ніж 20 фахових виданнях загальним обсягом авторського матеріалу близько 60 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 5 розділів, висновків, додатку, списку використаних джерел (447 позицій), 30 таблиць, 9 рисунків. Загальний обсяг дисертації - 370 сторінок, у т.ч. основна частина - 332 сторінки.

діалектика трансформація структурний реформування



Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, стан її наукового опрацювання, зв'язок роботи з науковими програмами, сформульовано мету і завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, схарактеризовано наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення та результати апробації.

Перший розділ “Методологія дослідження економічної структури та її трансформаційного процесу” присвячений трьом проблемним напрямам: 1) матеріалістичний детермінізм: сутність і методологічні обмеження, 2) діалектика природознавства і формування синергетичної парадигми, 3) трансформаційний процес та його структуризація.

На зламах історії наука завжди повертається до методологічних питань. Початок ХХI ст. теж ознаменувався сплеском методологічних проблем. На першому плані постала проблема матеріалістичного розуміння історії, суть якої полягає в тому, що визначальну основу та істотний зміст історичного процесу становить суспільне виробництво в органічній єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Розкриття цього положення К. Марксом свого часу буквально революціонізувало суспільствознавство і вивело його на шлях пізнання глибинних законів розвитку історичного процесу. Але все частіше стали поставати питання: 1) чи слід зводити історичний процес виключно до економічного фактору, який представлено суспільним виробництвом, тобто виробництвом матеріальних благ; 2) чи слід вважати відношення суспільного буття до суспільної свідомості повною аналогією відношення матерії до свідомості, маючи на увазі первинність одного і вторинність іншого; 3) наскільки адекватно виробничі відносини характеризують економічну структуру суспільства? Аналіз показав, що первинність і вторинність в трансформаційному розвитку втрачають свій методологічний конструктивізм. Глибинна руйнація соціалістичної системи і повернення постсоціалістичних країн до ринкової системи господарювання підтверджують обмеженість матеріалістичного детермінізму.

Отже, в першому розділі доводиться теза про органічну єдність об'єктивного і суб'єктивного, про існування всього соціального у формі об'єкт-суб'єктних відносин, що має принципове значення для усвідомлення економічної структури та її трансформаційного процесу. Існує органічний взаємозв'язок між поняттями “рух” і “розвиток”: перший, як засіб існування матерії, її невід'ємний атрибут, являє собою зміну взагалі, в той час як другий - це особливий тип руху, що характеризує прогресивний характер взаємодії речей. Будь-який розвиток є рух, але не будь-який рух є розвитком. З поняттями розвитку і руху тісно пов'язане поняття “трансформація”. Остання розглядається як самостійна соціологічна категорія, яка характеризує зміну провідної суспільної структури. Сутнісний аспект явища трансформації виявляє його характер, причини виникнення, особливості розвитку, механізми здійснення та кінцеві результати, до яких ведуть процеси перетворень. Економічна система - це динамічна єдність, що створюється у процесі взаємодії її складових елементів. Перебуваючи в постійному розвитку і зміні, система водночас не втрачає своєї стійкості, яка втілюється в понятті “структура”.

Досить часто дослідники мають справу не з розвиненою формою, а з процесом її становлення. За цих умов актуального методологічного значення набуває нова парадигма сучасної науки - синергетика (теорія самоорганізації). Саме вона дає можливість простежити розвиток будь-якого суспільного феномена не в розвиненій формі, а в процесі становлення. Синергетика не заперечує категоріального апарату матеріалістичної діалектики, а, навпаки, органічно вписується в нього. Філософи, які стверджують, що “діалектика застаріла” або “діалектика трансформується в синергетику”, припускаються помилок. І. Пригожин визначив синергетику як “філософію нестабільності”.

Економіка за своєю суттю є нелінійною, нестабільною і нерівноважною системою. Отже, її пізнання потребує сприйняття синергетики як нової наукової парадигми і застосування її до економіки вже є значним теоретико-методологічним здобутком. В розділі не лише всебічно проаналізовано численні роботи з питань синергетики, а й зроблено деякі уточнення її сутності як методологічної парадигми.

Синергетичний підхід надає “економічній структурі” роль центральної категорії дослідження. В економіці постійно здійснюються переходи від одних упорядкованих структур до інших. При цьому важливо враховувати наявність лінійних та нелінійних систем. Традиційна економічна теорія свідомо припускалася “спрощення” об'єкта дослідження, тобто мала справу з лінійними системами, тобто такими, які детерміновані в своїх сутнісних проявах. Нині нагальним є перехід до використання в економічному аналізі нелінійних систем. У них “поведінка” структурних елементів докорінно змінюється. Вони мають можливість формувати внаслідок дії ймовірних факторів різноманітні конфігурації структур, які за характером є нелінійними (складними) і кооперативними (діють в одному напрямку), а за формою - цілеспрямованими (майбутню модель перетворюють в реальний стан). Конфігурації структур за певних умов інтегруються (об'єднуються), утворюючи нову, незрівнянно складнішу систему.

Структуризація - найнеобхідніший елемент формування стратегії економічного розвитку. Політика, яка не усвідомила потенціал структуризації, не може бути дієвою і конструктивною. Зміна і стійкість структур охоплюється поняттям “трансформаційний процес”. Останнім часом це поняття знайшло поширення в економічній теорії. Воно застосовується, зокрема, для означення радикальних структурних змін у громадсько-політичному житті, у напрямі, характерному для країн західної цивілізації. В такому контексті трансформація відбиває перехід до нового стану суспільної організації. Трансформацію, що охоплює весь спектр суспільного життя, його духовну сферу, а також політичну, економічну та соціальну структури, можна визначити як системну (рис. 1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Загальна модель (блок-схема) трансформаційного процесу національних економік

У другому розділі “Еволюція технологічних укладів і модернізація виробничої структури” здійснено аналіз феномену науки і техніки в трансформаційному процесі. Історія колишнього СРСР свідчить, що вже до середини 70-х - початку 80-х рр. стала очевидною неприйнятність існуючої економічної системи до технічного прогресу. Невідповідність цієї системи вимогам розвитку науки і техніки і, головне, упровадженню їхніх результатів у виробничу і соціальну сфери стало основною внутрішньою причиною її краху. За роки незалежності відбулося старіння виробничого апарату: ступінь зносу основних засобів у 2002 р. становив 47,3%, з них у промисловості - 54,5%, сільському господарстві, мисливстві та лісовому господарстві - 49,3%, будівництві - 59,3%. Особливо негативним було те, що у виробництві склалася дуже відстала структура за технологічними укладами (ТУ) (рис. 2).



Рис. 2. Структура промисловості за технологічними укладами (побудовано за даними Інституту економічного прогнозування НАН України)

За розрахунками В. Гейця, наукомісткість ВВП в Україні постійно знижується і на початок поточного століття становила 1,12%, що в 2-2,5 рази менше, ніж у провідних країнах світу - США, Японії, Франції, де цей показник досягає майже 3%. Якщо кількість промислових підприємств, що впроваджували інновації, в 2000 р. становила 1491 підприємство, то в 2003 р. - лише 1120, у тому числі впроваджували нові технологічні процеси відповідно 476 і 416 підприємств.

Розробка та реалізація стратегії науково-технічного прогресу стали визначальними елементами економічної доктрини кожної держави, що прагне увійти до числа країн, які лідирують у світовому розвитку. Було б значним спрощенням уявляти, що структурний трансформаційний процес автоматично забезпечує постійне й безумовне впровадження у виробництво новітніх досягнень НТП. Ідеологія науково-технічного фактора дуже чутлива до природи суспільного устрою: тоталітарні системи схильні надавати перевагу військовому напряму в розвитку НТП, демократичні - цивільному. Водночас існує власна логіка в розвитку науки і техніки як суспільного феномена, яка розкривається з допомогою синергетичної парадигми.

Ретроспективно можна визначити декілька теоретичних узагальнень щодо усвідомлення значимості науково-технічного фактора в суспільному розвитку. На думку Ж. Фурастье, інтенсивний технічний і науковий розвиток відкриває перед людством можливість еволюції в бік створення так званого “наукового суспільства”, позбавленого тягаря політичних, соціальних, релігійних та інших антагонізмів. Наука і техніка в такому суспільстві стануть основою життєдіяльності не тільки соціального організму як цілого, але й окремих індивідів, що входять до складу цього цілого. Д. Белл говорить про прийдешнє "нове суспільство", яке буде побудоване структурно і функціонально у прямій залежності від науки і техніки. На його думку, в постіндустріальному суспільстві визначальними виявляються в кінцевому рахунку різні види наукового знання, які використовуються у виробництві, і тому головною проблемою в суспільстві стає організація науки. Технократичні тенденції одержали розвиток у Г. Кана й У. Брауна, які науку і техніку порівнюють з силами добра чи зла, а тому говорять про “фаустівську угоду”, що нібито існує між людством і вказаними суспільними інститутами. Отримавши могутність за допомогою науки і техніки, людство, вважають вони, наражається на небезпеку. На думку К. Ясперса, не існує “демонізму” техніки: остання - лише “іграшка в руках людини”. В останні роки отримали розповсюдження і протилежні концепції технофобії, згідно яких людина потрапляє в “залізні лещата” науково-технічного прогресу. Отже, теоретична думка впритул наблизилась до ідеї “власного життя” науково-технічного феномена. Це важливо з точки зору того, щоб зрозуміти об'єктивний механізм розгортання інноваційного процесу в суспільстві.

Досвід розвинених країн свідчить, що нині продуктивні сили суспільства переростають свою індустріальну форму і набувають нових, постіндустріальних ознак. Новий рівень розвитку продуктивних сил полягає в тому, що людський фактор на нинішньому історичному етапі набуває визначального характеру. Інтелектуальна складова в певному значенні стає первинною щодо матеріальної. Саме це є методологічною передумовою постановки питання про закон інноваційного розвитку.

Як визначальний фактор, техніка, разом з наукою, починають відігравати роль “генетичного коду” суспільства. Те, якою буде економіка та її структура значною мірою залежатиме від проникнення фундаментальної науки в глибини матерії та розвитку прикладної науки, що матеріалізує здобуті знання в технологічний спосіб виробництва. Від того, який технологічний уклад переважає в суспільстві, залежить формування специфічних ознак ринкової економіки. Чим нижчим є технологічний уклад, тим вищим є рівень відчуженості праці, який зумовлює природу всіх економічних трансформацій. Країни, що піднялися на щабель постіндустріалізму, мають не тільки зрілі ринкові форми функціонування, але й принципово відмінні інноваційні та інвестиційні механізми самовідтворення і розвитку.

На макрорівні закон інноваційного розвитку реалізується у формуванні прогресивної виробничої структури, що здатна продукувати розширене відтворення наукомісткості виробництва. Вибуховий розвиток інформаційних технологій призвів до формування нової, чотириланкової структури матеріального виробництва:

сировинні галузі та первинна переробка;

важка індустрія (high volume) - матеріало- і трудомістке виробництво, пов'язане з високим навантаженням на екологію;

високі технології (high tech) - матеріальне виробництво, засноване на технологіях, що швидко оновлюються й ускладнюються, як правило, мають низьку матеріало- і трудомісткість, є відносно екологічно безпечними (виробництво приладів, мікропроцесорів);

“м'які” технології (soft) - розробка програмного забезпечення, системна інтеграція, консалтінг, освіта.

На сьогодні визначилися три основні тенденції структурних зрушень у технологічному способі виробництва: 1) переміщення “важких” галузей з центра на периферію, як через зростання розбіжностей у вартості робочої сили, так і за екологічними навантаженнями; 2) креативізація “м'яких” технологій, які вимагають насамперед інтелектуальних ресурсів і базуються на людському капіталі. Відповідно країни, що створюють більш сприятливі умови для збереження і розвитку людського капіталу, одержують шанс “перестрибнути” через стадію створення власних високих технологій і можуть перетворитися в нові економічні центри “суспільства знань”; 3) швидкий розвиток ресурсозберігаючих технологій, які здатні суттєво скоротити питому вагу і значимість сировинного і переробного секторів.

У третьому розділі “Закономірності формування ринкової структури у перехідному періоді” обґрунтовується новий підхід до розкриття трансформаційних механізмів ринкової економіки. Ринок, як економічна категорія, являє собою складне переплетіння відносин між суб'єктами безпосередніх ринкових процесів і всіма іншими суб'єктами громадянського суспільства. Найважливішими для перехідної економіки є наступні ринки: товарів, робочої сили, капіталів, цінних паперів, грошей, валюти, землі. Суб'єкти ринку приймають рішення про вибір виробничих технологій, про оптимальні пропорції факторів виробництва, рівень і структуру цін, обсяги реалізації продукції.

Ринкова економіка базується на приватній і державній власності на основні фактори виробництва, міжнародному поділі і спеціалізації праці, зацікавленості, взаємній вигоді всіх суб'єктів ринкових процесів в обміні продуктами своєї виробничої діяльності на основі еквівалентного відшкодування витрат капіталу, ресурсів. І хоча всі активні суб'єкти ринкової економіки виходять зі своїх суто приватних егоїстичних інтересів, одержання максимально можливого прибутку, проте вони сприяють ефективному вирішенню загальноекономічних завдань: найповнішому задоволенню безмежних суспільних потреб за найефективнішого використання обмежених економічних ресурсів. За визначенням М. Туган-Барановського, “суспільство потребує наявні інституту приватної власності не через його справедливість, а через його соціальну продуктивність”.

Всі перехідні країни, в тому числі й Україна, для створення ринкового середовища орієнтувалися на відомі принципи Вашингтонського консенсусу, які передбачають такі напрями реформування економіки (Дж. Вільямсон): дотримання фіскальної дисципліни; зміна пріоритетів публічних витрат, реформування податків, лібералізація процентних ставок, конкурентний валютний курс, приватизація, дерегуляція, реформування права власності, лібералізація торгівлі, а також спрямування прямих іноземних інвестицій. В деяких країнах (Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина) “шокова” терапія в цілому себе виправдала. В Україні, як і в Росії, зважаючи на масштабність перетворень, складнощі, пов'язані з розпадом СРСР та низьку інституціональну спроможність усіх гілок влади і управління, трансформаційні процеси супроводжувалися різким зниженням рівня виробництва, гіперінфляцією, загостренням соціальних проблем.

Внаслідок приватизації державного майна в України утворився великий недержавний сектор економіки. Національна економіка за всіма ознаками стала “змішаною” (рис. 3) та ринковою.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Зміна структури основних засобів за формами власності, відсотків до підсумку у фактичних цінах (побудовано за даними Держкомстату України)

У дисертації обґрунтовано положення про те, що “блокувальники ринкової системи”, які періодично зумовлюють кризовий стан її основоположних структурних елементів і системоутворюючих принципів, сприяють досягненню нового стану соціально-економічної рівноваги. Наприклад, грошова система постійно тяжіє до інфляції, конкуренція спричиняє монополізм, повна зайнятість періодично змінюється на часткову, і в суспільстві з'являється безробіття. “Короткі хвилі” криз органічно вплітаються в “довгі хвилі”, що робить особливо наочною схильність товарного виробництва як цілісної системи до зростання ентропії та дезорганізації. Повністю усунути негативні сторони ринкової системи неможливо, їх можна лише більшою чи меншою мірою нейтралізувати певними адекватними заходами. Тобто ринкова система в своїй сутності потребує систематичного втручання держави в її внутрішній механізм функціонування і розвитку з метою “вживлення нейтралізаторів”.

У четвертому розділі “Процеси глобалізації і динаміка цивілізаційних структур” розкривається сутність глобалізації в сучасних умовах, розглядаються такі її наслідки, як нерівномірність розвитку цивілізацій, поглиблення міжцивілізаційних протиріч та ін. При цьому в арсенал їх співіснування долучаються не лише засоби здорової конкуренції, а й система агресивної економічної експансії. Отже, глобалізація відкриває перед людством величезні можливості в розширенні обміну товарами, послугами, інформацією, технологіями та капіталом, взаємодії в гуманітарній сфері, духовному збагаченні особистості. Водночас для значної частини людства глобалізація несе в собі й істотні загрози, зумовлюючи розмежування країн на “цивілізаційний центр” і “периферійну зону”, поглиблюючи їх диференціацію в соціально-економічному та науково-технічному розвитку. Витрати на науково-дослідні та конструкторські дослідження в Північній Америці складають більше 40% світових витрат на ці цілі, в той час як у Латинській Америці та Африці разом - менше 1%.

В умовах глобалізації фактично продемонструвала свою безперспективність політика так званої наздоганяючої модернізації, за рецептами якої (починаючи з 60-х рр.) розвивалася значна частина країн Латинської Америки, Азії та Африки, і яка в 90-ті рр. набула поширення на пострадянському просторі, в т.ч. і в Україні. Вона не сприяла вирішенню ключової проблеми сучасного світового процесу - забезпечення сталого розвитку та зближення на цій основі країн за рівнем життя народу. Нині людство зіткнулось із ситуацією, за якої значна частина країн опинилась за межами економічного та соціального прогресу. Ситуація ускладнюється і тим, що в останнє десятиріччя відбулося розширення зони бідності за рахунок країн, які входили до складу колишнього СРСР. Тож подолання глобальної нерівності перетворилося на центральну проблему ХХІ століття.

За станом на 2003 р., з 31 країни колишнього “соціалістичного табору” тільки у 12 обсяг ВВП досяг чи перевищив рівень 1990 року. Це - європейські країни: Албанія, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, Словенія, Угорщина, Хорватія; азійські держави - В'єтнам, Китай, Камбоджа, Лаос. Лідером за темпами зростання є В'єтнам, ВВП якого за 10 років зріс майже у 5 разів. Це підтверджує можливість реалізації стратегії прориву в соціально-економічному розвитку перехідної країни. “Лідером” по темпах падіння є Молдова, ВВП якої за цей же період зменшився у 8 разів.

Сьогодні необхідно скоригувати загальну спрямованість трансформаційного процесу, надати йому сучасних цивілізованих форм, знайти такі шляхи та механізми входження у світову економіку, які б дали змогу максимально скористатися позитивними наслідками глобального розвитку і водночас мінімізували економічні й особливо соціальні труднощі, пов'язані з адаптацією національної економіки до закономірностей світової господарської системи.

Загальним і кінцевим результатами функціонування оптимальної структури національної економіки в умовах глобалізації є приріст національного багатства, обсягів прибуткових і потрібних суспільству товарів і послуг, найефективніше використання обмежених людських і матеріальних ресурсів. Закон нерівномірності розвитку цивілізацій належить до тих законів, дія яких розповсюджується на той чи інший ареал світової цивілізації. Іншими словами, цей закон не можна визнати суто загальним чи суто специфічним. На наш погляд, з руйнацією формаційної парадигми зникає потреба у визначенні специфічних законів як методології розв'язання антагоністичних протиріч. Але самі по собі протиріччя залишаються в суспільно-економічній практиці і знаходять свій прояв у специфічних законах. Цивілізаційний аттрактор надає трансформаційному процесу бажаної перспективи. На початку 90-х рр. Україна отримала стратегічну ціль - побудову “соціально орієнтованої ринкової економіки”. Це означає, що в її основу слід покласти загальноцивілізаційні цінності і принципи: демократію, свободу підприємництва, опору на середній клас, високий життєвий стандарт широких верств населення. Світовий розвиток в сучасних умовах структурується за рядом цивілізаційних утворень, питома вага яких в загальній чисельності населення світу і загальному обсягу виробництва є досить нерівномірною (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка виробничої спроможності цивілізаційних структур (відсотків)

Цивілізації	Питома частка в населенні у 2000 р.	Питома вага у ВВП
		1990 р.	2000 р.
Весь світ	100	100	100
Західна	12,8	65,8	64,4
Японська	2,1	14,0	15,0
Латиноамериканська	8,5	5,2	6,4
Ісламська, в тому числі:	10,8	2,9	3,0
Близькосхідна та південноафриканська	4,9	1,8	2,0
Тюркська	1,1	0,7	0,6
Південноазійська	4,8	0,4	0,4
Китайська	20,8	1,6	3,4
Буддистська південно-східноазійська	9,8	2,6	3,0
Індійська	17,5	1,5	1,5
Центральноєвропейська	2,1	1,1	1,1
Пострадянська, в тому числі:	4,7	3,9	1,2
Східно-слов'янська	3,4	3,2	1,0
Африканська	10,9	1,4	1,0



Україна - складова пострадянської східно-слов'янської цивілізації - за період з 1990 р. до 2000 р. зменшила питому частку в населенні світу з 1% до 0,8%, а у ВВП - з 0,4% до 0,1%. Виробляючи одну тисячну частку світового ВВП, експортуючи переважно сировину, мінеральні продукти та напівфабрикати, Україна не відіграє значної ролі у світовій економіці. Перспективу економічного прориву можна одержати за умов інтеграції у конкурентоспроможну західну цивілізацію. Очевидно існує тенденція до конвергенції західної, православної та латиноамериканської цивілізації. Останні, мають спільне християнське коріння і найбільшу можливість консолідуватися перед викликами інших цивілізацій, перш за все, японської та китайської. Необхідність оволодіти загальноцивілізаційними цінностями зумовлює рух України до Європейського союзу. Водночас Україні близькі цінності слов'янських народів - росіян, білорусів та ін.

У п'ятому розділі “Особливості української моделі структурної трансформації” аналізуються головні риси та визначальні ознаки трансформаційного процесу в Україні.

Економіко-статистичне вивчення структурної трансформації національної економіки в роботі базується, по-перше, на основі показників, що характеризують розвиток економіки в натуральних, умовно-натуральних, комбінованих одиницях виміру, а також у грошовому вимірі. Саме абсолютні показники є вирішальними для оцінки виробничої спроможності економіки та її ресурсної бази.

Реформування економіки в Україні розпочалося з “шокового” підвищення цін. У 1992 р. - в 21 раз, 1993 р. - в 102,1 рази, у 1994 р. - в 5 разів. Гіперінфляція призвела до втрати населенням заощаджень на суму, еквівалентну на той час 150 млрд. дол. США, які досі становлять борг української держави перед своїми громадянами. Зволікання з введенням національної грошової одиниці не дало можливості своєчасно розпочати власну, незалежну від російської, фінансово-грошову політику.

Економічна криза, в якій опинилась Україна на початку 90-х рр., характеризувалась значним падінням рівня реального виробництва. За дев'ять років (з 1990 р. по 1999 р.) фізичний обсяг валового внутрішнього продукту знизився у 2,5 рази (рис. 4). При цьому спад в Україні був значно глибшим, ніж, скажімо, у Росії, Білорусі та країнах Центральної Європи.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 4. Індекси фізичного обсягу валового внутрішнього продукту (побудовано за даними Держкомстату України)

Протягом останніх чотирьох років в Україні динаміка економічного розвитку в цілому з негативної змінилась на позитивну. В 2003 р. економіка країни вийшла на рівень 1994 р. (55% від рівня 1990 р.), що дає можливість констатувати початок подолання тривалої руйнівної кризи, появу стабілізаційних процесів, створення передумов сталого зростання економіки.

Важливою є зміна вартісної структури виробництва за видами економічної діяльності (рис. 5). Вже до 1994 р. виробництво послуг, що мало найменший темп падіння, стало головним чинником формування ВВП. При цьому абсолютний розмір доданої вартості, що створюється у сфері послуг, промисловості, сільському господарстві та будівництві досі залишається меншим, ніж у 1990 році.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 5. Зміна структури виробництва ВВП за видами економічної діяльності, відсотків до підсумку у фактичних цінах (побудовано за даними Мінстату та Держкомстату України)

В цілому можна констатувати, що економічне зростання в Україні на початку XXІ ст. відбувається на структурній основі початку 70-х років. Наприклад, частка машинобудування і металообробки у 1970 р. становила 17,1%, у 2003 р. - 13,1%; хімічної та нафтохімічної промисловості відповідно - 4,5% та 6,8%; металургії та обробки металу - 19,9% та 21,8%; харчової промисловості - 24,1% та 18,5%. Позитивним є підвищення з 3,4% у 1970 р. та 3,2% у 1990 р. до 11,3% у 2003 р. питомої ваги електроенергетики у загальному обсязі продукції промисловості. Але цей “позитив” затьмарюється падінням загального рівня виробництва електроенергії в Україні за 1990-2003 рр. з 298 до 180 млрд. кВт/год. на рік.

Динаміка зовнішньої торгівля України (табл. 2) свідчить про її сировинно-напівфабрикатну структуру. Основні експортно-імпортні потоки економіки становлять газ, нафта, метали та вироби з них. У 2003 р. ще не досягла низького рівня 1994 р. частка машинобудування - відповідно 14,4% та 21,4%. На рівні 36-40% залишається питома вага експорту недорогоцінних металів та виробів з них. До позитивних тенденцій слід віднести зменшення з 1994 р. до 2003 р. питомої ваги імпорту мінеральних продуктів відповідно - з 55% до 36,8%.



Таблиця 2 - Товарна структура зовнішньої торгівлі

Показник	Експорт	Імпорт
	1994	1999	2003	1994	1999	2003
Всього, млн. дол. США	9708,2	11581,6	23066,8	9989,2	11846,1	23020,0
Всього, відсотків	100	100	100	100	100	100
Сільгосппродукція та готові харчові продукти	10,7	12,3	11,8	3,2	7,5	9,5
Мінеральні продукти	10,5	10,1	15,2	55,0	47,3	36,8
Недорогоцінні метали та вироби з них	36,2	42,1	36,8	4,1	3,5	5,2
Машини та механізми, механічне обладнання в т.ч. транспортне	21,4	11,5	14,4	18,3	17,5	23,2
Продукція хімічної промисловості	10,5	9,3	8,4	5,6	6,7	7,7
Інше	10,7	14,7	13,4	13,8	17,5	17,6

Розраховано за даними Мінстату та Держкомстату України.

Надійною основою економічного зростання в Україні може бути тільки нарощення фізичних обсягів конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Проведений аналіз випуску за 1990-2003 рр. основних видів промислової продукції дозволяє виділити три умовні сукупності товарів.

Перша - це товари, рівень виробництва яких у 2003 р. перевищив рівень 1990 року: персональні ЕОМ, торгово-холодильне обладнання, килими, піджаки, шпалери, олія, мінеральні води, алкоголь, тютюнові вироби та деякі види лікарських засобів. Це - т.зв. реальні “точки зростання” української економіки.

Друга - товари, виробництво яких має тенденцію до зростання, хоча й залишається на рівні, меншому, ніж у 1990 році. Це т.зв. “точки пожвавлення” економічного розвитку.

Третя - товари, виробництво яких продовжує падати або стабілізувалось на низькому порівняно з 1990 р. рівні. Це т. зв. “точки кризи” української економіки.

Таким чином, аналізуючи динаміку виробництва продукції у натуральному вимірі, слід зазначити, що наслідки кризи в Україні не подолано. Поруч із позитивними моментами в динаміці абсолютних обсягів виробництва найважливіших видів продукції зберігаються стійкі негативні тенденції, що продовжують деформувати структуру економіки. Пожвавлення в окремих галузях та виробництвах не настільки потужне, щоб констатувати кардинальну зміну ситуації в економіці. Індикатором останнього слід вважати відновлення рівня виробництва 1990 р. на новій структурній основі. За умов збереження середніх темпів зростання у 1999-2004 рр. українська економіка зможе вийти на цей рівень до 2010 року.



Висновки

У дисертаційній роботі здійснено теоретико-методологічне узагальнення процесу структурної трансформації національної економіки, що становить принципово новий напрям економічної теорії - синергетичний постнеокласичний синтез.

1. Пізнання глибинної суті економіки потребує нової гносеологічної парадигми, яка дає можливість здійснювати аналіз закономірностей її розвитку та структурних трансформацій економічного процесу з різних боків, тобто як “кумулятивний” (спільний) ефект дії різних факторів. Цій методології відповідає новий напрям сучасної науки - синергетики.

Поняття економічного детермінізму, як основний атрибут матеріалістичного розуміння історії, зазнає під тиском суспільного процесу певних змістовних модифікацій, які, в свою чергу, викликають теоретико-методологічні зміни у всьому діалектико-матеріалістичному світогляді. Суть вказаних модифікацій полягає в тому, що за сучасних умов економічний фактор перестає бути єдиним детермінантом (першопричиною) суспільного розвитку. Економічний процес зазнає визначального впливу культурологічного фактору і потребує врахування в тому числі релігійного чинника. Первинність і вторинність у трансформаційному розвитку втрачають свій методологічний конструктивізм.