Макроекономічне регулювання попиту і пропозиції

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. В ринкових умовах важливішими елементами економіки є попит і пропозиція, а також ціна, яка виконує функцію їх урівноваження. Теоретичні основи формування сукупного попиту, сутність та фактори розвитку сукупної пропозиції, а також питання макроекономічної рівноваги та наслідки її порушення - головні проблеми сьогодення України, від якості вирішення яких залежать темпи і пропорції розвитку, становлення держави і заможність її населення.

Актуальність проблеми державного регулювання попиту зумовлена тим, що по мірі переходу економіки України до ринкових відносин виникали і загострювалися економічні і соціальні питання, які не могли бути вирішені автоматично за ринкових умов. З'явилася потреба у значних інвестиціях, малорентабельних чи майже нерентабельних з погляду приватного капіталу, але необхідних для продовження нормального відтворення в національному виробництві, іншими словами, попит на інвестиційні ресурси значно перевищував їх пропозицію. Відсутність рівноваги на ринку робочої сили спостерігається понад десятиліття, а саме і пропозиція робочої сили значно перевищує попит на неї. Всупереч даним офіційної статистики, щодо реальних доходів населення, які зростають досить динамічно, на жаль якісного забарвлення вони не набули. Як і раніше переважною мірою кошти населення витрачає на задоволення поточних потреб, тобто споживчий попит залишається на досить низькому рівні. Попит на кредитні ресурси залишається на високому рівні, проте банківська діяльність в основному зосереджена на короткостроковому кредитуванні, а розмір ставки за кредитами аж ніяк не сприяє задоволенню цього попиту. За таких умов з'явилася необхідність створення відповідних механізмів державного впливу на економічні процеси з метою встановлення економічної рівноваги в зазначених сферах.

Особливої значимості ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення в країні сприятливих умов для функціонування усіх суб'єктів ринку. Тому дослідження теоретичних і практичних проблем державного регулювання в Україні попиту і пропозиції є своєчасною і важливою проблемою сьогодення.

Складність і неоднозначність категорій попиту і пропозиції та їх взаємозв'язків, великий кластер чинників, що впливають на їх формування та рівновагу, зміна характеру цього впливу на різних етапах економічного розвитку, відмінні погляди різних економістів на можливості і методи макроекономічного регулювання попиту і пропозиції обумовили необхідність узагальнення великого теоретичного надбання у цій сфері з метою обґрунтування можливостей використання його положень в економічній практиці сучасної України.

Однак питання її державного регулювання на макрорівні ще не мають остаточного вирішення. Тому мета і наукова спрямованість даної роботи полягають в теоретичному обґрунтуванні функцій державного регулювання попиту і пропозиції, розробці його загальної схеми і методів, визначенні заходів щодо збалансування попиту і пропозиції на макрорівні, а також у розробці методів, інструментів і механізмів їх регулювання.

Практична значимість такого дослідження полягає у можливості розв'язання значної теоретичної і прикладної проблеми, що надасть змогу застосовувати його результати при розробленні заходів економічної політики в Україні як у час перехідного періоду, так і в період економічного зростання.

Актуальність дослідження та наявність значної кількості нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються державного регулювання попиту і пропозиції, яке найповніше відповідає конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження, його структуру та коло питань, що розглядаються в даній дисертаційній роботі.

Мета і задачі дослідження. Метою даного дослідження є розробка теоретичних основ і практичних методів та засобів державного регулювання на макрорівні сукупного попиту і сукупної пропозиції в умовах формування і сталого розвитку ринкової економіки в Україні.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлені та вирішувались наступні завдання:

- дослідження категорій попиту і пропозиції як найважливіших інструментів макроекономіки;

- визначення ролі держави в регулюванні попиту і пропозиції в умовах ринкової трансформації;

- розроблення методичних основ та методів регулювання попиту і пропозиції;

- обґрунтування ролі і можливості використання показників системи національного рахівництва як балансової системи на макрорівні;

- обґрунтування ролі балансів у ринковій економіці як головних важелів регулювання попиту і пропозиції;

- прогнозування сукупного попиту і сукупної пропозиції на короткострокову перспективу;

- визначення головних напрямів використання категорій попиту і пропозиції в економіці України за умов системної трансформації.

1. Роль і місце попиту і пропозиції в системі макроекономічного регулювання

Узагальнені теоретичні питання, пов'язані з роллю держави в регулюванні попиту і пропозиції в умовах ринкової трансформації та їх сутністю як економічних категорій, а також проаналізований досвід державного регулювання попиту і пропозиції в країнах з ринковою економікою.

Необхідність державного регулювання ринкової економіки випливає з об'єктивно притаманних державі економічних функцій. В умовах лібералізації економіки та існування різних форм власності роль державного регулювання полягає, з одного боку, у забезпеченні юридичного механізму реалізації форм власності, а з другого, - у спрямовуючому впливі на ринкові параметри, що забезпечують організацію функціонування економічної системи як єдиного цілого і в потрібному напрямі.

У макроекономіці під попитом та пропозицією розуміють відповідно сукупний попит та сукупну пропозицію. Термін сукупний означає, що розглядається пропозиція та попит для всіх товарів і послуг, а не для якихось окремо узятих. Точно так само ціна -- це сукупний рівень цін, а не ціна якогось одного товару чи одного виду послуг. Криві сукупного попиту та пропозиції, як і відповідні мікроекономічні криві, використовуються для того, щоб показати, які фактори визначають рівень цін і обсяг випуску продукції.

Сукупний попит у роботі визначений як обсяг виробництва, який готові придбати всі інституційні одиниці за відповідного рівня цін, що склався на загальнонаціональному ринку. Крива сукупного попиту, як і крива попиту на індивідуальному ринку, має спадний характер і вказує на зворотну залежність між обсягом виробництва і рівнем цін: чим вищим є рівень цін, тим меншу частину обсягу виробництва готові купити інституційні одиниці - домашні господарства, підприємства, уряд, нерезидентний сектор економіки.

Сукупна пропозиція у роботі визначена як сумарний обсяг випуску продукції і послуг, який підприємства і домашні господарства, а також імпортери хочуть і можуть запропонувати для продажу на ринку протягом визначеного проміжку часу за умов існуючої структури цін і оплати плати. Крива сукупної пропозиції спрямована нагору: чим вище рівень цін, тим більше обсяг продукції, що підприємства готові поставити на ринок.

Перетинання кривих попиту та пропозиції визначає ціну рівноваги (або ринкову ціну) і рівноважну кількість продукції. Будь-яку іншу ціну конкуренція робить хитливою.

Ціни є об'єктом постійної уваги і регулювання з боку держави, оскільки являють собою ту критичну точку економічного і соціально-політичного життя, де зіштовхуються інтереси споживачів і виробників, імпортерів і експортерів. Вплив на ціни служить цілям глобального державного регулювання економіки, кон'юнктури і структурної політики, боротьби з інфляцією, посиленню національної конкурентноздатності на світових ринках і пом'якшенню соціальної напруженості.

Вплив державної економічної політики на інші об'єкти регулювання, у свою чергу, відбивається на процесах формування цін. Конкретні акції в сфері регулювання цін можуть мати короткострокові чи навіть екстрені цілі, що можуть у даний конкретний момент не збігатися з іншими цілями, але вони завжди служать генеральній меті державного регулювання - оптимізації темпів і пропорцій економічного розвитку і стабілізації соціальної системи.

Економічною основою державного регулювання економіки є частина ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет і позабюджетні фонди, а також державна власність. Ефективність державної економічної політики за інших рівних умов тим вище, чим вище державні доходи, чим більша частка ВВП перерозподіляється державою, чим більшу роль в економіці відіграє державний сектор. Але в державних доходах, та в доходах державного сектора є відносні границі росту.

Макроекономічна рівновага у роботі визначена як збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках товарів, ресурсів, інвестицій і грошей. Проведений в дисертації аналіз макроекономічної рівноваги і наслідків її порушення дозволив встановити наступне:

- макроекономічна рівновага визначається як збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках товарів, ресурсів, інвестицій і грошей;

- макроекономічна рівновага забезпечується за допомогою державного регулювання на основі використання відповідних інструментів: податків, державних видатків, відсоткових ставок, обмінного курсу, грошової пропозиції;

- порушення макроекономічної рівноваги відбувається: на ринку товарів - під впливом цін і нецінових чинників; на ринку ресурсів - під впливом їх спадної продуктивності; на ринку інвестицій - під впливом схильності до заощадження та інвестування; на ринку грошей - завдяки екзогенності їх пропозиції;

- головною ознакою рівноважного стану є досягнення рівноважного випуску (доходу) за умови повного використання ресурсів та відповідності цін з боку попиту і з боку пропозиції;

- основними наслідками порушення макроекономічної рівноваги є зростання безробіття, інфляція, скорочення реального обсягу випуску (доходу), що гальмує економічне зростання;

- при використанні важелів державного регулювання слід враховувати фази ділового циклу, що визначають характер еластичності попиту і пропозиції та їх співвідношення. Це дозволить оптимізувати термін відновлення макрорівноваги.

Дискусійність багатьох питань, пов'язаних з природою макроекономічної рівноваги, неоднозначністю дії розроблених теоретиками законів її досягнення, велика сукупність інструментів і важелів регулювання попиту і пропозиції та відмінність їх впливу на економіку в залежності від фази ділового циклу обумовлюють необхідність глибокого дослідження характеру макрорівноваги та чинників впливу на її зміщення і відновлення за умов трансформаційної економіки України.

В фазах піднесення і кризи доцільно використовувати збільшення державних витрат. В фазах депресії і пожвавлення для стримування інфляції можна використовувати збільшення податків, що є відносно більш м'яким обмежувальним заходом. Коли бюджетно-податкова політика має за мету підтримку приватного сектора, то в фазі кризи мають скорочуватись податки, а в фазі піднесення - обмежуватись державні витрати. В результаті цього з'являється можливість швидко знизити інфляцію.

2. Дослідження проблем аналізу і прогнозування попиту

Розглянуті проблеми аналізу і прогнозування попиту, наведені їхні моделі, накреслені засоби державного регулювання попиту та здійснений прогноз сукупного попиту України на 2005 рік, що охоплює проміжний, споживчий, інвестиційний та зовнішній попит.

Узагальнюючи основні напрями еволюції теорії попиту, у роботі зазначено, що теорія попиту і корисності в даний час широко використовується державою та суб'єктами господарювання для вивчення попиту. На її основі встановлюються основні закономірності формування попиту, його динаміки, обсягу, структури; визначаються властивості, характерні для попиту на окремі типи товарів тощо. Ця інформація дозволяє розробити моделі поведінки споживача на ринку, вивчити реакцію його попиту на зміну найважливіших факторів (цін, доходу, споживчих звичок тощо). На базі цих моделей держава і підприємства розробляють плани виробництва, що дозволяють гнучко реагувати на зміни у попиті.

Треба також відзначити, що пріоритетним останнім часом стає вивчення попиту з позицій макроекономіки, тобто вивчення сукупного ринкового попиту. Усе більше уваги в дослідженнях з теорії попиту приділяється вирішенню практичних задач з аналізу і прогнозування попиту, удосконалювання існуючих методів прогнозування попиту. Відбувається суцільна математизація теорії попиту, тому що точні і конкретні (чисельні) результати формування і розвитку сукупного попиту, а також попиту на окремі блага можуть бути досягнуті тільки цим шляхом.

Аналіз впливу різних чинників на формування обсягу кінцевих споживчих витрат, інвестицій, валового нагромадження основного капіталу та зовнішньої торгівлі дозволили визначити на 2005 р. обсяги, структуру та динаміку основних складових сукупного попиту та джерела покриття внутрішнього попиту (табл. 1). Так, зростання номінальних обсягів сукупного попиту у 2005 р. супроводжується уповільненням темпів його зміни. Це корелює з уповільненням темпів зростання ВВП, передбачених на 2005 рік (в залежності від варіанту 7,5 і 5,5% порівняно з 12,1% у 2004 р.).

У складі сукупного попиту збільшиться частка внутрішнього попиту внаслідок продовження тенденції його випереджаючого зростання. Зовнішній попит складатиме п'яту частину сукупного попиту, а темпи його збільшення уповільняться до 3-8%.

Таблиця 1. Сукупний попит на товари та послуги

	1999	2000	2001	2002	2003	2004	2005 (прогноз)
							І	ІІ
	млн. грн.
Всього сукупний попит	320038	497240	589830	640820	741830	828855	102381	953143
Внутрішній попит	249154	391040	476585	516428	587511	654954	835000	788447
проміжний попит (проміжне споживання)	123542	229631	280030	302814	363722	408318	454825	419383
споживчий попит	100481	127982	156344	170325	203696	257145	306220	299177
інвестиційний попит	25131	33427	40211	43289	51700	61300	73955	69887
Зовнішній попит (експорт)	70884	106200	113245	124392	154319	173901	188816	178852
структура, %
Всього сукупний попит	100	100	100	100	100	100	100	100
Внутрішній попит	77,9	78.6	80.8	80.6	79.2	79.0	81.6	82.0
з нього
проміжний попит (проміжне споживання)	49.6	58.7	58.8	58.6	61.9	62.3	54.5	53.2
споживчий попит	40.3	32.7	32.8	33.0	34.7	39.3	36.7	37.9
інвестиційний попит	10.1	8.5	8.4	8.4	8.8	9.4	8.9	8.9
Зовнішній попит (експорт)	22,1	21.4	19.2	19.4	20.8	21.0	18.4	18.0
динаміка, % до попереднього року
Всього сукупний попит	114.2	136.5	118.6	108.6	115.8	111.7	123.5	115.0
Внутрішній попит	105.0	133.3	121.9	108.4	113.8	111.5	127.5	120.4
з нього
проміжний попит (проміжне споживання)	92.4	136.9	121.9	108.1	120.1	112.3	111.4	102.7
споживчий попит	120.2	127.4	122.2	108.9	119.6	126.2	119.1	116.3
інвестиційний попит	125.1	133.0	120.3	107.7	119.4	118.6	120.6	114.0
Зовнішній попит (експорт)	164.9	149.8	106.6	109.8	124.1	112.7	108.6	102.8

3. Дослідження проблем аналізу і прогнозування пропозиції

Розглянуті теоретичні проблеми аналізу і прогнозування сукупної пропозиції, наведені моделі аналізу і прогнозування сукупної пропозиції, обґрунтовані засоби і заходи економічної політики в сфері регулювання пропозиції та виконаний прогноз сукупної пропозиції в Україні на 2005 рік.

Згідно теорії попиту і пропозиції крива сукупної пропозиції показує обсяг продукції, що фірми готові запропонувати на ринку при кожному рівні цін. Крива сукупної пропозиції спрямована вгору. Результати впливу зміни сукупного попиту на обсяг виробництва і ціни залежать від виду кривої сукупної пропозиції.

Якщо крива сукупної пропозиції похила, зміни сукупного попиту впливають в основному на ціни; якщо вона ближче до горизонтальної, то зміни сукупного попиту впливають в основному на обсяг виробництва.

Прогнозування сукупної пропозиції у роботі базувалось на врахуванні впливу чинників, основними з яких є зростання інвестицій та розширення споживчого попиту, а також оцінки обсягів і динаміки імпорту товарів і послуг. Суттєвою інформаційною базою для прогнозу послужив також аналіз формування ВВП на стадії виробництва, зокрема за роки, що характеризуються економічним зростанням.

У виконаному в роботі прогнозу показники ВВП та імпорту товарів і послуг є складовими сукупної пропозиції, що ймовірно може сформуватися у 2005 р. Два варіанти прогнозу пов'язані з невизначеністю державної політики після виборчої кампанії 2004 р.

Динаміка імпорту та зростаюча траєкторія розвитку внутрішнього виробництва дозволяють зробити висновок щодо зменшення частки імпорту у джерелах покриття внутрішнього попиту. Ця частка багато в чому визначається зростанням економіки, її можливостями забезпечувати власні потреби. При уповільненні у 2005 р. зростання ВВП до 5,5% (2-ий варіант прогнозу) частка імпорту в джерелах покриття внутрішнього попиту складе 47%. Забезпечення зростання ВВП на 7,5% дозволить досягти стану, за якого вітчизняне виробництво спроможне буде покрити більшу частину внутрішнього попиту і частка імпорту у ньому скоротиться до 45,3% (1-ий варіант).

Прогнозом економічного і соціального розвитку України на середньострокову перспективу (2005-2009 рр.) передбачається подальше зростання економіки, головними чинниками якого залишатимуться збільшення інвестицій, розширення платоспроможного попиту, сприятливість зовнішньої кон'юнктури. За найбільш сприятливих умов реалізації інноваційно-інвестиційної моделі розвитку економіки можна було б очікувати формування високих темпів зростання ВВП (на рівні 9-10% в середньому за рік), суттєвого підвищення доходів всіх учасників суспільного виробництва, передусім найманих працівників. Фонд заробітної плати зросте з 29,8% ВВП у 2004 р. до 34,5% ВВП у 2009 р. при збільшенні середньої заробітної плати до 300 дол. США і реального зростання її купівельної спроможності в середньорічному обчисленні на 14,4%.

За умов активного реформування податкової системи і зменшення податкового тягаря суттєво зростуть прибутки підприємств та можливості інвестування оновлення технологій, розширення виробництва конкуренто-спроможної продукції. Рівень фінансових результатів від звичайної діяльності збільшиться на 5% до 2009 р.

При стабільних і високих темпах зростання економіки підвищиться рейтинг України, її привабливість для іноземних інвесторів. Передбачається, що обсяг прямих іноземних інвестицій постійно зростатиме і на кінець періоду складатиме 2 млрд. дол. на рік.

Інноваційно-інвестиційний шлях розвитку потребуватиме збільшення імпорту нових технологій, що разом із забезпеченням енергоносіями спричинить переважання темпів зростання імпорту над експортом. Сальдо торгівлі товарами і послугами зменшуватиметься і з 2008 р. набуде від'ємного значення. Виконання боргових зобов'язань та збільшення поточних трансфертів з-за кордону зумовлять додатній, але спадний за динамікою підсумок поточних операцій платіжного балансу. Вже зараз відбувається зміна основних чинників економічного зростання: головними стають внутрішній попит та інвестиції при зменшенні впливу зовнішньої кон'юнктури.

В результаті активізації економічної діяльності всіх інституційних одиниць передбачається створення щорічного валового внутрішнього і національного заощадження в обсязі, близькому до чверті ВВП, що буде свідчити про стабільний фінансовий стан країни та її кредитоспроможність.

У разі настання гірших умов для економічного розвитку, формування динаміки ВВП на рівні 4,5% в середньому за рік, консервування складеної у минулому структури виробництва через брак інвестиційних ресурсів, обмежені можливості зростання платоспроможного попиту при інфляції більше 9% на рік, 80% ВВП буде використовуватись на споживання, а 20% його обсягу не складе достатнього підґрунтя для забезпечення більш високої динаміки розвитку, необхідної для переходу на інноваційно-інвестиційну модель. Переважання обсягу імпорту над експортом (починаючи з 2006 р.) призведе до необхідності зростання запозичень, в результаті чого рахунок поточних операцій в кінці періоду набуде від'ємного значення. Спостерігатиметься спадна динаміка заощаджень, а їх рівень зменшиться з 28,7% ВВП у 2003 р. до 20% ВВП у 2009 році.

Проведений аналіз показує необхідність проведення наступних першочергових заходів:

слід прискорити реформування податкової системи з метою зниження податкового навантаження на виробників, легалізації тіньової економіки, посилення регулюючої і стимулюючої функцій податків при забезпеченні необхідних податкових надходжень до бюджету. Необхідно опрацювати методи обчислення та адміністрування податку на додану вартість та знизити його ставку. Слід удосконалити систему оподаткування, облік та звітність малого підприємництва з тим, щоб система оподаткування не гальмувала ділову активність суб'єктів господарювання, сприяла розширенню можливостей інвестування виробництва та поповнення оборотних коштів, завершити опрацювання правової бази оподаткування та Податкового кодексу, встановити мораторій на зміну оподаткування протягом 5 років;

з метою стимулювання заощаджень має сенс звільнити від оподаткування частину доходів громадян, що вносяться на тривалий термін (не менше року) на депозитні рахунки, на пенсійні рахунки та рахунки страхових організацій. Доцільно також скасувати оподаткування відсотків за вкладами та дивідендів, що сплачуються громадянам;

необхідно сприяти зниженню рівня державного боргу за рахунок своєчасного виконання внутрішніх і зовнішніх державних зобов'язань та ефективного управління цим процесом. Реалізація цілей та завдань політики сталого економічного розвитку, як економічної безпеки загалом, значною мірою залежатиме від здійснення послідовної політики обмеження боргової залежності держави. Актуальним є створення цілісної законодавчої бази у сфері управління боргом, зокрема прийняття Закону “Про Державний борг України”, що дозволить консолідувати питання регулювання державного зовнішнього та внутрішнього боргу і гарантійних зобов'язань держави, встановити на законодавчому рівні обмежувальні параметри щодо умов і обсягів запозичень держави, а також правові основи для ефективної і прозорої системи управління державним боргом;

слід активніше сприяти подальшому зміцненню банківської системи, підвищенню довіри до неї суб'єктів господарювання та домашніх господарств; збільшити відрахування банків до фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що можливо реалізувати при зниженні резервних вимог НБУ і ставки рефінансування стосовно тієї частини пасивів банків, що сформовані довгостроковими вкладами;

сприяти формуванню ефективного фондового ринку, що повинен відігравати важливу роль у мобілізації фінансових ресурсів на потреби економічного зростання. Для цього необхідно створювати реальні акціонерні товариства, забезпечити вільний обіг корпоративних цінних паперів, формування акціонерного капіталу; завершити опрацювання законодавства щодо забезпечення прав інвесторів;

необхідно посилити засобами антимонопольної політики вплив держави на нормалізацію цінових співвідношень передусім на продукцію сільського господарства, сільськогосподарського машинобудування та паливно-енергетичні ресурси.

Для забезпечення ефективності використання бюджетних коштів, спрямованих на капітальні витрати, доцільно було б формувати два відокремлених бюджети - поточний і розвитку. Поточний бюджет має бути бездефіцитним і забезпечуватись за рахунок податкових надходжень, які створять стабільну основу його виконання. Бюджет розвитку має формуватись за рахунок податків та бюджетних позик, а при необхідності - емісійних коштів. Кошти цього бюджету повинні спрямовуватись виключно на фінансування інвестиційних проектів, які пройшли процедуру конкурсного відбору за визначеними критеріями. Головними серед цих критеріїв повинні бути: фінансовий - термін окупності інвестицій (не більше 3-4 років), економічний (вплив на зростання обсягів певного виробництва чи виду діяльності), соціальний (додаткові робочі місця).

З метою забезпечення гарантій цільового і ефективного використання коштів необхідно створити державний банк реконструкції і розвитку, який міг би відіграти важливу роль у співпраці з Міжнародним і Європейським банками реконструкції і розвитку.

4. Категорії попиту і пропозиції в системі національного рахівництва

Наведено загальну характеристику СНР з позицій попиту і пропозиції та визначені рахунки пропозиції і попиту в СНР, включаючи рахунки зовнішніх операцій і фінанси.

Проведений у роботі аналіз системи національних рахунків, її категоріального апарату та сутнісних зв'язків між показниками дозволяє оцінювати її як балансову систему на макрорівні. В ній відображаються економічний оборот країни, його стадії - виробництва, утворення доходів та їх використання на споживання і нагромадження. Система забезпечує можливість оцінки фінансового стану країни у її взаємовідносинах з іншими країнами як поточної, так і з врахуванням нагромадженого багатства на початок і кінець періоду та його зміни в залежності від різних чинників. Збалансованість системи, как показано в роботі, забезпечується збалансованістю кожного її рахунку та основними залежностями показників з різних джерел інформації, що залучаються до їх побудови, передусім бюджету, платіжного балансу, балансу банківської системи.

Система національних рахунків відображає економічний оборот і секторальні зв'язки у внутрішній економіці, зовнішньоекономічні операції та узагальнюючі макроекономічні агрегати, що характеризують різні сторони економічної діяльності, формування доходів всіх учасників суспільного виробництва та секторів економіки, пропорції їх розподілу та напрями використання. Загальна секторальна структура рахунків дозволила автору проаналізувати ці процеси і пропорції в рамках кожного сектору, а також зв'язки між секторами при розподілі і перерозподілі доходів, формуванні показників їх фінансового стану як кредиторів чи боржників.

Утворення всіх основних макроагрегатів у системі має галузевий аспект (за видами економічної діяльності), що реалізується в рамках таблиці "витрати-випуск". Цим забезпечується можливість детального аналізу випуску та витрат підприємств галузі (виду економічної діяльності), нарахованих сум оплати праці їх працівників, податкового навантаження, а також вкладу кожної галузі (виду діяльності) у формування ВВП, їх експортний потенціал і галузеву структуру експорту та імпорту.

Загальний обсяг ресурсів економіки формується за рахунок випуску товарів і послуг у внутрішній економіці та імпорту товарів і послуг. Із загального обсягу ресурсів виділяються товари і послуги, вироблені в країні для кінцевого використання, що разом з імпортом визначають сукупну пропозицію. З цієї точки зору рахунки товарів і послуг та виробництва можна розглядати як рахунки пропозиції в системі національного рахівництва.

Представлені в рахунках використання доходу та нагромадження показники виступають як компоненти внутрішнього попиту, а обсяг експорту визначає зовнішній попит на національну продукцію. Тому відповідні рахунки можна вважати рахунками попиту в СНР, а рахунки утворення, розподілу і перерозподілу доходів - характеризують чинники, що впливають на формування попиту.

Зовнішньоекономічні операції, що відображені у зовнішньому рахунку товарів і послуг СНР, дозволяють оцінити співвідношення зовнішнього попиту та зовнішньої пропозиції. Показники зовнішнього рахунку первинного доходу та поточних трансфертів, а також капітальні трансферти в країну і за її кордон характеризують потоки доходів і трансфертів, що формуються в рамках співробітництва з іншими країнами, втрати і надбання у цьому національної економіки та її інституційних секторів.

Показники нагромадження відображаються в СНР за їх матеріально-речовою природою (нагромадження основного і оборотного капіталу, цінностей) та вартісним виразом тих змін, які відбуваються в країні та секторах економіки в зв'язку із створенням чи придбанням основних фондів та зміною запасів матеріальних оборотних запасів (фінансовий рахунок). Завдяки такій взаємозалежності рахунків з'являється можливість визначити фінансовий стан країни, її здатність надавати кредити іншим країнам чи її потреби у зовнішньому залученні коштів.

Фінансовий рахунок (як і рахунок капіталу), відноситься до рахунків, що відображають процеси накопичення в економіці. Цей рахунок є завершальним у системі національного рахівництва, тому він не має балансової статті, що переносилася б на інший рахунок, як це має місце в усіх інших випадках.

У фінансовому рахунку відображаються операції, що стосуються зміни права власності на фінансові активи. Цей рахунок розробляється в розрізі секторів і економіки в цілому. У СНР більшість операцій, пов'язаних із передачею права власності на товар чи нефінансовий актив або з наданням послуги, відображається на фінансовому рахунку як обмін товарів, нефінансових активів або послуг на засоби платежу або претензії на засоби платежу в майбутньому. У рамках фінансового рахунку відображається фінансова сторона операцій із нефінансовими активами, основним і оборотним капіталом, цінностями, невиробленими активами. На жаль, фінансовий рахунок у такому вигляді поки що не розробляється в Україні, хоча він вкрай необхідний для фінансової ув'язки всіх рахунків системи.

Якщо основна структура національних рахунків спрямована на визначення результатів економічної діяльності в рамках відповідного періоду (зазвичай, року чи кварталу), то балансові рахунки на початок і кінець періоду можуть оцінювати кумулятивний ефект функціонування економіки як результат внутрішніх і зовнішніх чинників.

5. Національні баланси як головні важелі регулювання попиту і пропозиції

Показані необхідність і засоби регулювання попиту і пропозиції в ринкових умовах, висвітлені питання балансування вартісних пропорцій розвитку економіки на макрорівні; досліджені проблеми формування рівноважних попиту і пропозиції окремих видів продукції і послуг та показані головні напрями використання балансів в економіці України за умов системної трансформації.

Вихід з кризи і забезпечення економічного зростання країни тісно пов'язані з вдосконаленням методів регулювання економічного і соціального розвитку. Факторний аналіз соціально-економічного стану країни показує, що балансові зв'язки притаманні всім сферам її економіки. Так, обсяги виробництва, з одного боку, визначаються попитом на відповідну продукцію на внутрішньому і зовнішньому ринках, а з іншого - пропозицією, виходячи з наявності трудових ресурсів, виробничих потужностей, фінансових ресурсів та ін. Обсяги державних видатків на економіку та соціальну сферу залежать від потреби держави у коштах на виконання відповідних функцій, а з іншої сторони - від надходження податкових та інших платежів до бюджету. Тобто всі економічні явища слід розглядати як з позиції ресурсів, так і їх використання. Тому, як показано в роботі, при вирішенні передбачуваних завдань розвитку економіки повинні враховуватись необхідні ресурси і визначатись напрями їх використання, тобто економічні рішення повинні бути збалансованими за вказаними показниками. Отже, можна стверджувати, що функціонування економіки залежить від збалансованості рішень, що приймаються на різних рівнях управління.

Балансовими за своєю сутністю є фінансові звіти соціальних фондів, а також бюджет як баланс доходів і витрат держави. Більшість з цих балансів розробляються в Україні у складі програм економічного і соціального розвитку. Однак, дослідження показує, що методи їх розробки і дійовість впливу на економіку потребують подальшого вдосконалення. Так, окремі баланси розробляються автономно, часто не враховують зв'язків та пропорцій між матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами, не повністю охоплюють напрями їх використання. Крім того, інструментарій, що застосовується для розробки балансів (показники, методи та моделі), дає можливість встановити тільки ступінь збалансованості, тобто визначити сальдо - позитивне чи дефіцитне.

Сама ж робота щодо досягнення збалансованості здійснюється потім неформальним шляхом. При цьому не завжди є можливість передбачити раціональні шляхи використання ресурсів. При розробці балансів недостатньо використовуються точні методи розрахунку окремих показників, (зокрема економіко-математичні), не розроблено в повній мірі систему соціальних та інших нормативів тощо. Частина вказаних балансів не відображає зв'язки і пропорції в економіці в цілому. Все це підтверджує необхідність подальшого вдосконалення балансової системи.

Як показано в роботі, важливим важелем, призначеним для обґрунтування управлінських рішень щодо регулювання попиту і пропозиції, може бути запропонована автором система балансів на макрорівні (рис. 6), що охоплює:

Систему національних рахунків у складі:

ВВП за стадіями відтворення і видами економічної діяльності;

зведені національні рахунки;

національні рахунки за секторами економіки;

- таблицю “витрати-випуск”;

- баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції;

систему національних балансів, що охоплює:

- баланс доходів і витрат населення;

- зведений баланс фінансових ресурсів;

- торгівельний баланс;

- платіжний баланс;

баланс ринку праці;

зведений і державний бюджети;

комплексні і однопродуктові баланси попиту і пропозиції товарів і послуг у складі:

- паливно-енергетичних балансів;

- балансів попиту і пропозиції продукції виробничо-технічного призначення, легкої промисловості та сировинних ресурсів;

балансів попиту і пропозиції основних видів продукції АПК та ін.

У такому складі система балансів буде відповідати сучасним вимогам перебудови системи державного регулювання економічним і соціальним розвитком держави.

Згідно зазначеним підходам у роботі розглянутий склад, інструменти і механізми системи балансів на макрорівні. Вона передбачає: спрямування державної економічної політики на збалансований розвиток; проведення моніторингу і аналізу; визначення і оцінку об'єктів пріоритетного інвестування.

6. Головні напрями використання категорій попиту і пропозиції в економіці України за умов системної трансформації

Обґрунтована необхідність трансформації міжгалузевого балансу (МГБ) у баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції та наведені пропозиції щодо використання балансів попиту і пропозиції у процесі реформування економіки.

Останні роки Держкомстат України за майже аналогічною з МГБ схемою та за методологією СНР розробляє таблиці "витрати-випуск". Одним із складових цієї таблиці є показники пропозиції та використання ресурсів. За цією таблицею пропозиція складається з обсягів проміжного споживання, ВВП та імпорту, у використанні враховується проміжне споживання, компоненти ВВП використаного та експорту з врахуванням різниці між експортом та імпортом. При цьому, виходячи із методологічної аксіоми щодо рівності ВВП на всіх стадіях економічного обороту, пропозиція дорівнює попиту чи попит дорівнює пропозиції.

Таблиці "витрати-випуск" характеризує процеси відтворення в економіці за матеріально-речовим та вартісним складом за видами економічної діяльності. Таблиця складається з трьох квадрантів, у колонках яких відображено вартісний склад проміжного споживання за видами економічної діяльності (І квадрант) та додану вартість за компонентами первинних доходів (ІІІ квадрант); у рядках показано використання кожного виду товарів і послуг на проміжне споживання та кінцеве використання за його компонентами (ІІ квадрант).

Хоча таблиця “витрати-випуск” надає цікавий матеріал для аналізу стану економіки держави, вона є недостатньо інформаційною і не відображає особливості формування попиту і пропозиції на макрорівні. Тому, пропонується трансформація таблиці “витрати-випуск” у баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції товарів і послуг складається з двох частин: перша частина - сукупний попит, що охоплює внутрішній і зовнішній попит, і друга - сукупна пропозиція, що складається з внутрішньої пропозиції і зовнішньої. Зовнішній попит - це експорт товарів і послуг, зовнішня пропозиція - імпорт. Внутрішній попит являє собою попит на проміжне споживання і на кінцеве споживання (кінцевий продукт).

Важливою перевагою балансу сукупного попиту і сукупної пропозиції є включення до нього відповідних показників експорту як зовнішнього попиту у розрізі країн і видів економічної діяльності, а також показників імпорту тих же розрізах. Це забезпечує можливість порівняльного аналізу вагомих по обсягах експорту-імпорту видів продукції і послуг з різних країн.

Баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції на макрорівні є логічним продовженням і деталізацією показників таблиці “витрати-випуск”. Деталізація у балансі зовнішнього попиту за країнами дозволяє здійснювати вибір напрямів експорту, що буде сприяти підвищенню його ефективності. Теж саме стосується і зовнішньої пропозиції, тобто імпорту.

Доповнення у подальшому балансу попиту і пропозиції на макрорівні натурально-вартісними балансами за видами економічної діяльності (за окремими видами продукції) надасть можливість вирішення питань досягнення економічної рівноваги до оптимізації виробництва і використання товарів і послуг з позиції максимізації ВВП.

Аналіз стану інших балансових розробок показує, що крім таблиці “витрати-випуск” та національних рахунків, баланси на макрорівні практично не розробляються як за звітний період, так і на перспективу. Основу балансових розробок складає передусім розробка державного і зведеного бюджетів. Однак потреба в розробці інших балансів як інструментів регулювання існує, хоча в країні реалізується модель ліберальної економіки з орієнтацією на перевагу приватного власника і конкуренцію.

Але світовий досвід і досвід України свідчить про протилежне, підтвердженням чому була ситуація із зерном, цукром, насінням соняшника тощо.

Разом з тим, слід констатувати, що вже зараз в державних органах влади і в наукових закладах розробляється чимало макробалансів та балансів основних видів продукції. Для потреб державного управління фахівці розробляють, приміром, паливно-енергетичний баланс, баланс електроенергії за ряд років ретроспективи і на прогнозний період. Ці баланси часто виступають як завершальний етап розробки програм розвитку відповідних комплексів чи видів діяльності (галузей) та економіки в цілому. Теорія та світовий досвід свідчать, що без обґрунтованого державного регулювання економічного розвитку неможливо досягнення соціального оптимуму - максимально можливого добробуту суспільства в цілому. На макрорівні в цьому контексті у значній мірі може сприяти використання категорій сукупного попиту і сукупної пропозиції у прийнятті управлінських рішень.

В дисертаційній роботі показані напрями вдосконалення методів розроблення комплексних і однопродуктових балансів у складі системи балансів на макрорівні. Вони пов'язані з деталізацією статей балансів та додаванням вартісних показників.

Висновки

попит балансовий сукупний макроекономіка

Дисертаційна робота спрямована на розв'язання важливої економічної проблеми макроекономічного регулювання попиту і пропозиції. Вона узагальнює і розкриває науково-методологічні, методичні та практичні питання державного регулювання цього важливого напряму економічної політики.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Сукупний попит в економіці слід визначати як суму споживчих витрат, витрат інвестиційної сфери, державних витрат на закупівлю товарів і послуг та витрат на чистий експорт. Аналіз показує, що він змінюється під впливом цін - зменшується при їх зростанні і зростає при їх зменшенні. Споживчий попит (споживчі витрати) зростає при зростанні наявних доходів (за виключенням прибуткового податку), знижується при зростанні відсоткових ставок і зростає за умови очікуваного зростання доходів. Витрати на інвестиції (інвестиційний попит) зростають при зниженні відсоткових ставок і у випадку, коли очікується зростання прибутковості капіталу у майбутньому. Державні витрати збільшують сукупний попит. Позитивний чистий експорт збільшує сукупний попит, а від'ємний чистий експорт зменшує його. Ці особливості сукупного попиту можуть слугувати базою при визначенні заходів державного регулювання економічного розвитку.

2. Сукупна пропозиція відображає реальний обсяг виробництва за кожного можливого рівня цін. Аналіз показує, що крім цін на сукупну пропозицію в Україні впливає ряд нецінових чинників - зміна продуктивності ресурсів, нагромаджений в економіці капітал, заходи державного регулювання. Пропозиція формується під дією основних чинників на боці виробництва - капіталу, робочої сили, міри використання наявних потужностей, технології, наявності природних ресурсів.

Сукупна пропозиція в Україні звужується із зростанням цін на ресурси при недовикористанні виробничого апарату і значному прихованому безробітті. Основним чинником, що впливає на формування пропозиції в Україні, є ціни на ресурси, включаючи імпортовані енергоносії.

3. Макроекономічна рівновага визначається як збалансованість сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках товарів, ресурсів, інвестицій і грошей. Вона забезпечується за допомогою державного регулювання на основі використання відповідних інструментів - податків, державних видатків, відсоткових ставок, обмінного курсу, грошової пропозиції.

В сучасних умовах України порушення макроекономічної рівноваги відбувається: на ринку товарів - під впливом цін і нецінових чинників; на ринку ресурсів - під впливом їх спадної продуктивності; на ринку інвестицій - під впливом схильності до заощадження та інвестування; на ринку грошей - завдяки екзогенності їх пропозиції. При використанні важелів державного регулювання у фазах піднесення і кризи доцільно використовувати збільшення державних витрат. В фазах депресії і пожвавлення для стримування інфляції можна використовувати податкові важелі. Коли бюджетно-податкова політика має за мету підтримку приватного сектора, то в фазі кризи мають скорочуватись податки, а в фазі піднесення - обмежуватись державні витрати.

4. Державне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції в сучасних умовах України повинно бути спрямоване на досягнення сталого економічного розвитку. Як показують дослідження, для забезпечення високих темпів розвитку економіки і соціальної сфери на прогнозний період необхідно передбачати щорічний приріст валового нагромадження основного капіталу на рівні 17% та зростання його частки у ВВП з 20% у 2004 р. до 25,8% у 2009 році.

5. Зростання доходів домашніх господарств сприятиме значному підвищенню рівня споживання, а підтримуване за рахунок коштів бюджету збільшення державних витрат на індивідуальне споживання обумовить поліпшення умов і якості життя. Це відобразиться на покращенні демографічної ситуації, передусім уповільненні скорочення чисельності населення.

6. Інноваційно-інвестиційний шлях розвитку потребуватиме збільшення імпорту нових технологій, що разом із забезпеченням енергоносіями спричинить переважання темпів зростання імпорту над експортом. Сальдо торгівлі товарами і послугами зменшуватиметься і з 2008 р. набуде від'ємного значення. Виконання боргових зобов'язань та збільшення поточних трансфертів з-за кордону зумовлять додатній, але спадний за динамікою підсумок поточних операцій платіжного балансу. Вже зараз відбувається зміна основних чинників економічного зростання: головними стають внутрішній попит та інвестиції при зменшенні впливу зовнішньої кон'юнктури.

7. В результаті економічної діяльності всіх інституційних одиниць впродовж 2005-2009 років передбачається створення щорічного валового внутрішнього і національного заощадження в обсязі, близькому до чверті ВВП, що буде свідчить про стабільний фінансовий стан країни і її кредитоспроможність.

У разі настання гірших умов для економічного розвитку, формування динаміки ВВП на рівні 4,5% в середньому за рік, консервування складеної у минулому структури виробництва через брак інвестиційних ресурсів, обмежені можливості зростання платоспроможного попиту при інфляції більше 9% на рік, 80% ВВП буде використовуватись на споживання, а 20% його обсягу не складе достатнього підґрунтя для забезпечення більш високої динаміки розвитку, необхідної для переходу на інноваційно-інвестиційну модель. Переважання обсягу імпорту над експортом, починаючи з 2008 р. призведе до необхідності зростання запозичень, в результаті чого рахунок поточних операцій в кінці періоду набуде від'ємного значення. Спостерігатиметься спадна динаміка заощаджень, а їх рівень зменшиться з 28,7% ВВП у 2003 р. до 20% ВВП у 2009 році.

8. Аналіз системи національних рахунків, її категоріального апарату та сутнісних зв'язків між показниками дозволив оцінити її як балансову систему на макрорівні. Представлені в рахунках використання доходу та нагромадження показники виступають як компоненти внутрішнього попиту, а обсяг експорту визначає зовнішній попит на національну продукцію. Тому відповідні рахунки можна вважати рахунками попиту в СНР, а рахунки утворення, розподілу і перерозподілу доходів - характеризують чинники, що впливають на формування попиту.

Якщо структура національних рахунків спрямована на визначення результатів економічної діяльності в рамках відповідного періоду (зазвичай, року чи кварталу), то балансові рахунки на початок і кінець періоду оцінюють кумулятивний ефект функціонування економіки як результат внутрішніх і зовнішніх чинників. Збалансованість системи забезпечується збалансованістю кожного її рахунку та основними залежностями показників з різних джерел інформації, що залучаються до їх побудови, передусім бюджету, платіжного балансу, балансу банківської системи.

9. У процесі управління розвитком економіки постає проблема балансування сукупного попиту і сукупної продукції на макрорівні і на різних ринках. Показники попиту і пропозиції на цих ринках тісно пов'язані між собою за функціональними ознаками продукції та чинників, що впливають на виробництво і споживання. На попит у прогнозному періоді суттєвий вплив спричиняють доходи всіх груп інституційних одиниць, збалансовані з напрямами їх використання (попит на внутрішньому ринку), а також обсяги експорту як оцінка попиту на світових ринках. Пропозиція формується під дією основних чинників з боку виробництва - капіталу, робочої сили, ступеню використання потужностей, технологій, наявності природних ресурсів, а також за рахунок імпорту товарів і послуг. Тобто, всі економічні явища слід розглядати як з позиції ресурсів, так і їх використання.

Можна стверджувати, що функціонування економіки залежить від збалансованості рішень, що приймаються на різних рівнях управління. Баланси, що охоплюють попит, пропозицію і ціни, виконують функцію урівноваження матеріально-вартісних пропорцій економіки. Звідси, важливішими питаннями сьогодення є вирішення проблеми балансування вартісних пропорцій сукупного попиту і сукупної пропозиції на макрорівні шляхом задіяння у практику управління економікою Системи балансів на макрорівні у вигляді, що пропонується у даній роботі.

10. У теперішній час Держкомстатом України за майже аналогічною з міжгалузевим балансом схемою розробляється таблиця "витрати-випуск". Хоча вона надає важливий матеріал для аналізу стану економіки держави, вона є недостатньо інформованою і не повністю відображає особливості формування попиту і пропозиції на макрорівні. Тому, автором пропонується трансформація таблиці “витрати-випуск” у баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Важливою перевагою балансу сукупного попиту і сукупної пропозиції є деталізація статей і включення до нього відповідних показників експорту як зовнішнього попиту у розрізі країн і видів економічної діяльності, а також показників імпорту тих же розрізах. Це забезпечує можливість порівняльного аналізу вагомих за обсягами експорту-імпорту видів продукції і послуг з різних країн.

11. Аналіз стану балансових розробок показує, що, крім таблиці “витрати-випуск” та національних рахунків, баланси на макрорівні практично не розробляються як за звітний період, так і на перспективу. Основу балансових розробок складає передусім розробка державного і зведеного бюджетів. Однак, як показано в роботі, потреба в розробці інших балансів як інструментів регулювання існує, хоча в країні реалізується модель ліберальної економіки з орієнтацією на перевагу приватного власника і конкуренцію.

Доповнення комплексних і однопродуктових балансів попиту і пропозиції на макрорівні вартісними показниками надасть можливість вирішення питань досягнення економічної рівноваги та оптимізації виробництва і використання товарів і послуг з позиції максимізації ВВП.

12. Виходячи з аналізу варіантних прогнозних розробок, пропонуються наступні першочергові заходи щодо покращання макроекономічної ситуації, вирішення проблемних питань, пом'якшення диспропорцій та збалансування сукупного попиту і сукупної пропозиції за рахунок інструментів бюджетної, податкової, соціальної політики:

враховуючи, що умовою довгострокового економічного зростання є структурні реформи, необхідно забезпечити їх комплексність, узгодженість та збалансованість. Зокрема, якщо активне реформування податкової системи не буде супроводжуватись реалізацією заходів щодо достатнього захисту права власності, то не можна очікувати значних за обсягом інвестицій, необхідних для забезпечення високих і стійких темпів зростання економіки;

завдання структурної перебудови потребують ліквідації нерівності в оподаткуванні, коли виробництво проміжної продукції оподатковується на нижчому рівні завдяки застосуванню багатьох пільг, а виробництво продукції для кінцевого використання - на більш високому рівні. Необхідно підвищити податкове навантаження на фінансове посередництво, послуги юридичним особам, операції з нерухомістю, оскільки в цих видах діяльності є для цього економічні передумови: їх частка у ВВП значно перевищує частку у податках. Доцільно не відтягувати далі з введенням податку на нерухомість, що дозволить мобілізувати до бюджету значні кошти. Можливо, з огляду на вагомість завдань, що потрібно вирішити за відносно короткий період, слід вдатися до мораторію на єдиний податок з доходів фізичних осіб і ввести прогресивну його шкалу, встановивши мінімальний рівень податку 10% і максимальний - 20%;

забезпечити державну підтримку пріоритетних видів діяльності, спроможних вплинути на підвищення конкурентоспроможності економіки. Поряд із збільшенням прямої бюджетної підтримки видів діяльності інноваційного спрямування, слід розширити фінансування пріоритетних видів діяльності на зворотній основі в рамках розробки і виконання комплексних цільових програм. Економічним підґрунтям реалізації такої бюджетної політики у сфері економічної діяльності має бути: впровадження пільгового кредитування окремих галузей економіки шляхом застосування механізму часткового відшкодування вартості кредитних ресурсів із зменшенням обсягів державної підтримки в міру зниження вартості кредитних ресурсів; скасування економічно невиправданих та недопущення створення спеціальних режимів оподаткування; запровадження механізму регулювання цін і тарифів на енергетичні ресурси, який має стимулювати споживачів до збереження енергії; забезпечити пріоритетне спрямування надходжень від приватизації на фінансування розвитку та інвестиційно-інноваційної діяльності;