Для формування підґрунтя інтеграції України та обмеження вивезення за межі держави вільних фінансових ресурсів треба стимулювати надходження до регіонів середньо- та довгострокових інтелектуальних інвестицій. Для повного аналізу експортних можливостей української промисловості звернемо увагу на показники відкритості економіки: експортну та імпортну квоти (див. рис. 4).

Рис. 4 Показники відкритості економіки

По-перше, суттєве зростання експорту відбулося на тлі зниження внутрішнього споживання та реального ВВП - тобто експортний потенціал України поступово втратив внутрішню економічну опору. По-друге, випереджаюче зростання експорту у порівнянні з динамікою виробництва свідчить про сталу тенденцію експортної залежності вітчизняних виробників від зарубіжних партнерів. По-третє, високий рівень експортної квоти (більше 50%) - показує високий рівень відкритості економіки та загрозу економічній незалежності і безпеці країни. Ця ситуація погіршується незначною часткою України у світовій торгівлі: на український експорт та імпорт припадає по 0,3% та 0,4% відповідно. Таким чином, товарна структура українського експорту має сировинний характер, у ній переважає продукція металургійної галузі (36,67%); географічно експортний вектор спрямовано до країн Європи (майже 40% усього експорту), при цьому спостерігається критична залежність виробництва від іноземних споживачів (експортна квота 43,99%) та імпортованих енергоносіїв.

Частка продукції галузі машинобудування в українському експорті становить 15,8%. Галузь показує критичну залежність українських товаровиробників від іноземних споживачів (експортна квота галузі 64%) та низьку конкурентоспроможність на внутрішньому ринку (імпортна квота галузі 101,34%). Розрахований коефіцієнт національних конкурентних переваг галузі машинобудування дорівнює 0,36. Конкурентні переваги, що існували раніше, поступово втратилися через випереджаюче зростання цін на первинні ресурси, звуження серійності, погіршення економічного стану підприємств.

Частка продукції металургійної галузі у структурі українського експорту становить 39,50% та має тенденцію до збільшення. Проте галузь показує критичну залежність від іноземних споживачів (експортна квота 83,90%). Низька імпортна квота, яка становить 11,81%, вказує на насиченість внутрішнього ринку вітчизняною продукцією. Розрахований коефіцієнт національних конкурентних переваг металургійної галузі дорівнює 17,53. Проте у довгостроковій перспективі, враховуючи сучасні світові тенденції, рекомендується орієнтуватися на задоволення внутрішнього попиту та переходити від експорту низькосортних видів прокату чорних металів до високоякісних профільних виробів з них, особливо з високоякісної легованої сталі. Експортному потенціалу галузі у майбутньому можуть загрожувати ризики, що пов`язані з імпортом енергоносіїв та змінами світової кон'юнктури.

Частка продукції хімічної та нафтохімічної галузі в українському експорті становить 8,42%. Експортна квота галузі складає 71%, імпортна - 64,76% - це говорить про повну залежність галузі від кон'юнктури на світових ринках. У товарній структурі експорту галузі переважають продукти неорганічної хімії (697,18 млн. дол. США) та добрива (591,28 млн. дол. США). Розрахований коефіцієнт національних конкурентних переваг галузі дорівнює 0,88. Це низький рівень, але розширення виробництв, які працюють на українській сировині (кальцинована сода, сірчана кислота, пігментний двоокис титану, шини для різних класів автомобілів, синтетичні смоли, пластмаси), буде сприяти розширенню експортних можливостей хімічної промисловості, а це у свою чергу - підвищенню національних конкурентних переваг на світовому ринку.

Як підсумок, виділимо внутрішні та зовнішні чинники, під впливом яких розвивається промисловий сектор України на сучасному етапі. Серед внутрішніх слід виокремити: по-перше, особливості державного регулювання (не завжди виважена податкова політика, введення митних та акцизних зборів, створення територій пріоритетного розвитку і вільних економічних зон) та підтримка вітчизняних товаровиробників високотехнологічної продукції, стимулювання до запровадження інновацій на виробництві технічного і технологічного переозброєння. По-друге, наявність та доступність кредитних ресурсів як для розвитку виробництва, так і споживчих кредитів для населення. По-третє, місткість українського внутрішнього ринку та наявність платоспроможного попиту на ньому. По-четверте, низький рівень оплати праці, що не сприяє введенню інновацій.

Стосовно зовнішніх чинників, що впливають на розвиток української промисловості, у першу чергу звернено увагу на особливості розвитку загальносвітової економічної кон'юнктури, на стан світових товарних і ресурсних ринків та наявність платоспроможного попиту на українську продукцію. Важливим фактором є залежність української промисловості від імпорту енергії та сировини, тому на державному рівні необхідно вирішити питання диверсифікації джерел енергії та зниження енерго- та ресурсомісткості промисловості. Поширенню українських промислових товарів на світовому ринку буде сприяти надання на державному рівні політичної підтримки українським експортерам на зовнішньому ринку, консультування з економіко-правових питань, проведення комплексного фундаментального дослідження зовнішніх ринків, участь у діяльності міжнародних організацій. Впровадженню інновацій на виробництві сприятиме доступність для українських підприємств міжнародних інвестиційних ресурсів та надання відповідної інформації потенційним іноземним інвесторам.

Необхідно звернути увагу на ризики негативного впливу євроінтеграції на українську промисловість. Підґрунтя майбутньої участі України в європейському інтеграційному об`єднанні формується вже сьогодні: це стосується створення нових товарних потоків та спеціалізації країни на виробництві певного виду продукції. Зараз Україна у рамках співробітництва з ЄС має спеціалізацію на поставках сировини (чорні метали, прокат) та здійсненні простих виробничих операцій. Тому головною метою державної політики є виправлення цього становища якнайшвидше через активізацію комерціалізації і широке використання інновацій, як пріоритетної складової загальної стратегії підвищення конкурентоспроможності економіки країни.

Іншою проблемою негативного впливу євроінтеграції є дешева робоча сила, яка, з одного боку, приваблює іноземних інвесторів, а з іншого - стримує впровадження інновацій. Шляхом подолання цієї проблеми може бути державне регулювання рівня заробітної плати. Таким чином, вплив євроінтеграції на українську промисловість сьогодні проявляється у побудові економічних зв`язків між українськими та європейськими підприємствами, підвищенні конкурентоспроможності промислової продукції, обміні науковим та управлінським досвідом. Можна очікувати, що вплив євроінтеграції на розвиток української промисловості буде позитивним у довгостроковій перспективі, проте у короткостроковій перспективі спостерігатиметься деяке погіршення ситуації.

У третьому розділі “Оптимізація співпраці між українськими та європейськими промисловими підприємствами” виокремлено наслідки європейських інтеграційних процесів, до яких український промисловий сектор повинен пристосуватися, розроблено стратегію завоювання окремих сегментів світового ринку українською продукцією з високою часткою доданої вартості. Запропоновано шляхи оптимізації та підвищення ефективності співпраці між українськими та європейськими підприємствами, звернено увагу на можливі негативні ризики такої співпраці для української економіки в цілому. Наведено ряд конкретних схем побудови комерційних зв'язків між українськими та європейськими компаніями, що було розроблено автором та застосовано на практиці.

Сьогодні ЄС визначає Україну як унікального і стратегічного партнера у Європі. Але причиною цьому є не рівень економічного розвитку держави, а те, що після розширення ЄС у травні 2004 року кордон об'єднаної Європи проходить безпосередньо повз нашу країну; та те, що країни ЄС мають за мету побудувати стабільний осередок, що може економічно протистояти економічній експансії Сходу. Про це свідчать останні дослідження Deutsche Institut fьr Wirtschaft та звіти Deutsche Bank.

Серед причин економічних втрат України від розширення ЄС можна назвати перехід держав-кандидатів на єдиний митний тариф ЄС та збільшення рівня тарифного захисту щодо низки товарів українського експорту, погіршення конкурентних позицій українських товарів, розширення впливу європейських угод про лібералізацію торгівлі з окремими країнами, надання митних преференцій країнам, що розвиваються (відносне погіршення конкурентних позицій деяких українських товарів середньої технологічності на відповідних ринках), переорієнтація товарних потоків між нинішніми і новими членами ЄС, запровадження новими країнами-членами нетарифних обмежень щодо українського експорту, розширення сфери застосування антидемпінгових заходів проти України (по окремих позиціях частка українського експорту до нових членів становить від 30% - зварені труби, нітрат амонію до 60% - карбід кремнію), позбавлення нових держав-членів ЄС можливості самостійно регулювати свій торговельний режим щодо України.

На цьому тлі слід звернути увагу на позитивні фактори розширення Євросоюзу. Серед них скорочення контрабандних торгових операцій та інших форм тіньових операцій з країнами-новими членами ЄС та поліпшення умов доступу українських експортерів на окремі товарні ринки нових членів ЄС внаслідок переважного зниження рівня тарифного захисту і підвищення рівня конкурентного середовища у країнах-кандидатах. При збереженні обсягів та структури українського експорту внаслідок поширення на країни-кандидати митних тарифів ЄС вартість імпортних товарів з України зменшиться на 0,73%, що підвищить їх конкурентоспроможність.

За допомогою аналізу функції виробництва виділено вплив євроінтеграційних процесів у короткостроковому (1-2 роки), середньостроковому (3-5 років) та довгостроковому (6-8 років) періодах. У короткостроковій перспективі євроінтеграція спричинить зростання обсягів виробництва. Суттєвим є те, що у цій моделі доцільно виділити окремо, у яких саме галузях слід очікувати зростання. За нашим прогнозом, це мають бути, у першу чергу, сировинні галузі, тому що вони сьогодні мають стійкий попит на європейському ринку; не потребують великих інвестицій та тривалого строку окупності (як при введенні складної технології); фактор робочої сили ще не має вартісної оцінки на європейському рівні, тому не може бути використаний у повному обсязі. Інший чинник, на який вплине євроінтеграція у короткостроковому періоді, - це переміщення частки сектору тіньової економіки до офіційної.

У середньостроковому періоді постане необхідність привести у відповідність макроекономічні показники України та ЄС. У цьому періоді фактор технологічного рівня виробництва буде показувати стійке зростання. Це пов'язано з введенням нових технологій за рахунок коштів, накопичених у першому періоді, та постійною модернізацією виробництва, яка характерна для транснаціональних корпорацій. Фактор трудових ресурсів у цей період зростає дуже повільно. Фактор капіталу буде також показувати стійке зростання, що пов`язано з наявністю накопичених вітчизняних ресурсів, а також з вкладанням вільних коштів європейських інвесторів. Таким чином, вплив євроінтеграції у середньостроковому періоді має проявитися у вкладанні інвестиційних ресурсів та активному обміні технологіями, що призведе до зростання виробництва, але вже не такими швидкими темпами, як у попередньому періоді.

У довгостроковому періоді фактор технологічного рівня виробництва та робочої сили зростає. Але у цей період повільно знижується фактор капіталу. Це пов`язано з тим, що інвестори починають отримувати прибуток з вкладених інвестицій. Тому у довгостроковій перспективі темпи зростання стають дещо повільнішими.

Таким чином, євроінтеграція позитивно впливає на зростання української промисловості. Проте стосовно якісних змін у структурі промисловості необхідно зробити низку зауважень. У короткостроковому періоді існує ризик стосовно інтеграції промисловості України у не дуже вигідних галузях, а саме металургії, хімічній галузі; через що розвинеться залежність від зовнішніх факторів та нестабільності розвитку основних торгівельних партнерів. У довгостроковій перспективі очікується значний відтік коштів (репатріація прибутку до країн-інвесторів, розрахунок з боргами), це можна оцінити як так звану плату за використання коштів, у зв`язку з чим рекомендується проводити моніторинг фінансових потоків. Для уникнення цих ризиків необхідно виділити пріоритетні галузі промисловості та через формування державної промислової політики сприяти їх розвитку.

Тому під євроінтеграцією ми розуміємо, навіть у довгостроковому періоді (до 10 років), лише декларування намірів. Це обумовлено тим, що через складність формальної процедури у найближчі 10 років Україна не набуде членства (навіть асоційованого) у ЄС. У цьому контексті євроінтеграція України трактуються лише як бажання досягти рівня економічного розвитку країн-членів ЄС. В цілому євроінтеграційні наміри України можуть позитивно вплинути на розвиток вітчизняної промисловості. Проведення стратегії на інтеграцію до ЄС призведе до гармонізації економічної політики та законів України з тими, що існують у країнах-членах ЄС, що у свою чергу сприятиме детінізації економіки. Це дасть упевненість у вибраному напрямі економічного розвитку і сприятиме залученню іноземних інвестицій та підвищенню продуктивності вітчизняних промисловців. Накопичені інвестиції та знання спричинять економічне зростання. Проведена економічна оцінка євроінтеграції України дала можливість запропонувати стратегію зміцнення позицій української промислової продукції на міжнародних ринках у короткостроковій, середньостроковій та довгостроковій перспективі (таблиця 3).

У дисертаційній роботі досліджено реалізовані на практиці проекти виходу українських підприємств на європейський ринок (співробітництва між фірмою Wirth GmbH та ВАТ “Київметробуд”, українською фірмою “Техпром” та австрійською techso GmbH, ТД “Зварювання” та німецького Olmaier GmbH, відкриття Генерального представництва різних підприємств м. Харкова/Україна в Німеччині).

У наведених прикладах успішної кооперації українських та європейських компаній спільними було декілька моментів: керівництво пройшло стажування на західних підприємствах; технічні робітники підприємства мали високу кваліфікацію; освоювалася інноваційна для України технологія та продукція; фінансування частково велося за рахунок власних фінансових ресурсів. Із наведених прикладів випливає, що найефективніше співробітництво у галузі промисловості реалізується при залученні фінансових потоків (українського та іноземного походження), інноваційних технологій та виробничих потужностей.

Таблиця 3 Стратегія зміцнення позицій української промислової продукції на світовому ринку

Створення скоординованої системи управління інноваційними процесами оцінено як один із кроків України у напрямку євроінтеграції. Оптимізацію механізмів співпраці між українськими та європейськими підприємствами рекомендується проводити структурно. Важливою ланкою цього процесу виділено інтеграцію наукового сектору до ринкових умов; пропонується, шляхом застосування кон`юнктурних, інформаційних і маркетингових досліджень формувати технічне завдання на розробку інноваційної продукції. При цьому результатом наукової праці повинен бути не звіт чи теорія, а готовий до використання інноваційний продукт. У роботі запропоновано створити інформаційну базу наукового потенціалу України, яка сприятиме отриманню українськими вченими замовлень на дослідження як від вітчизняних, так і від іноземних замовників.

Висновки

В дисертаційній роботі удосконалено теоретичні та практичні засади інтеграції промисловості України до європейського економічного простору та входження у систему міжнародного поділу праці. Відзначено переваги та ризики європейських інтеграційних процесів на розвиток провідних галузей української промисловості. Наукові положення та практичні рекомендації дисертації спрямовані на уникнення негативних наслідків інтеграційних явищ, підвищення конкурентоспроможності та зміцнення позицій українських промислових підприємств на світовому ринку. Проведене дослідження дозволило зробити наступні висновки:

1. Процеси європейської інтеграції досить відчутно впливають на розвиток української промисловості: після завершення процесів інтеграції у Європі слід чекати зниження частки експорту українських товарів на ринки країн ЄС та приходу в Україну крупних транснаціональних компаній, які мають політичну підтримку урядів власних країн, що посилить політичний та економічний тиск на уряд України. Тому при формуванні зовнішньопромислової політики слід виходити із конкурентних переваг України у довгостроковій перспективі на світових ринках та інтересів розвитку потужного промислового комплексу. Для уникнення негативних наслідків цих процесів рекомендується забезпечити економічну незалежність країни, диверсифікувати експорт та імпорт, а також джерела отримання сировини та пального, зовнішньоекономічну політику треба проводити виходячи з концепції поміркованого протекционізму, а регулювання забезпечувати переважно введенням нетарифних бар`єрів.

2. Місце України у системі світових економічних відносин залежить від рівня розвитку та положення її промислового комплексу, спроможності виробляти конкурентоспроможну продукцію на світовому рівні; для цього Україна має значний потенціал - розвинутий науково-технічний комплекс, промислова та транспортна інфраструктура. На це значним тягарем лягає втрата коопераційних зв`язків (через зруйнування Радянського Союзу), втрата трудових ресурсів (через еміграцію висококваліфікованих кадрів до розвинутих країн), змушене простоювання виробничих потужностей (через втрату внутрішніх та зовнішніх ринків збуту), обмеженість фінансових ресурсів та відсутність системи надання довготермінових та венчурних кредитів - тому для повноправної участі України у системі міжнародного поділу праці необхідно звернути увагу на подолання цих проблем.

3. Євроінтеграція, як мета досягнення макроекономічних показників на рівні країн ЄС, є позитивним фактором розвитку української промисловості тому що це буде сприяти, по-перше, надходженню іноземних фінансових ресурсів та активному обміну технологіями, по-друге, впровадженню інноваційних технологій, по-третє, переміщенню частини тіньової економіки до офіційної, по-четверте, поверненню робочих-емігрантів, по-п`яте, налагодженню довготривалих коопераційних зв`язків між підприємствами. Для використання усіх переваг євроінтеграції необхідно включити до обороту усі види ресурсів: трудові, природні багатства, інтелектуальну власність; та мінімізувати ризики, що виникають при реалізації цих процесів, а саме сировинний розвиток промисловості; репатріація прибутку іноземними інвесторами до країни базування; відплив висококваліфікованої робочої сили та науковців на іноземні підприємства; формування структури промислового сектору, який носить характер прилаштування до потреб ЄС.

4. Для підвищення конкурентоспроможності країни у світовій економічній системі треба розвивати найперспективніші галузі промисловості: електроніку, енергетику, біотехнології. Для цього необхідно оптимізувати схеми фінансування промислових проектів: це може бути формування кредитних ресурсів у країні, залучення іноземних інвесторів, залучення міжнародних фінансових ресурсів у рамках урядових та міжнародних програм співробітництва; розробка та впровадження системи венчурного інвестування.

5. Підвищенню рівня експортного потенціалу України сприятиме розробка та впровадження інноваційних проектів, які поєднають наукові установи, виробництва та банківські інституції. На початковому етапі їх реалізації рекомендується залучити маркетологів-аналітиків для вивчення ринку та розробки технічного завдання на дослідження науковій установі. Результатом роботи науковців має бути впровадження у виробництво наукового продукту. Найважливішим у цьому процесі є завершальний етап, коли необхідно буде професійно представити та вивести на ринок інноваційний продукт.

6. Розширення європейського економічного простору за рахунок нових членів, високі експортна та імпортна квоти негативно впливають на умови зовнішньої торгівлі України та не сприяють підвищенню обсягів валютних надходжень до бюджету. Для подолання цих негативних тенденцій пропонується: підкріпити експортну складову розширенням внутрішнього споживання; диверсифікувати експорт шляхом повномасштабного виходу української продукції на ринки країн Африки, Близького Сходу та Азіатсько-Тихоокеанського регіону; замінити (по можливості) імпортні комплектуючі вітчизняними.

7. Зовнішньопромислову політику слід будувати селективно: при цьому окремо виділяти, по-перше, виробництво продукції, яка знаходиться на найвищому ступені розвитку та має безперечні переваги на світовому ринку (зварювальні технології, біотехнології). Стратегія розвитку таких галузей передбачає: маркетингові дослідження світових інноваційних потреб у цій галузі; забезпечення підготовки кадрового резерву на найвищому рівні; забезпечення захисту авторських прав та патентів на міжнародному рівні. По-друге, виробництво продукції, яка за певних умов може мати попит на деяких сегментах світового ринку (автомобілі, літаки, зброя). Стратегія розвитку таких галузей передбачає: маркетингові дослідження виокремленого сегменту світового ринку; проведення наукових розробок для підвищення конкурентоспроможності продукції; формування системи кредитування потенційних споживачів. По-третє, виробництво продукції, яка не конкурентоспроможна. Тут слід визначити причини такого стану та виявити можливості застосування її на внутрішньому ринку.