Управління інноваційними процесами на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Управління інноваційними процесами на підприємстві

Спеціальність 08.06.01 - Економіка, організація і управління підприємствами

Кузьменко Оксана Михайлівна

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому державному інституті штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: конкурентний інноваційний технологія

кандидат економічних наук, доцент Кравченко Михайло Ілліч, Донецький національний університет, доцент кафедри міжнародної економіки.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Лепа Микола Миколайович, Інституту економіки промисловості НАН України, директор Науково-дослідного центру інформаційних технологій (м. Донецьк);

кандидат економічних наук, доцент Кравченко Сергій Іванович, Донецький національний технічний університет, доцент кафедри економіки підприємств, заступник декана факультету економіки і менеджменту.

Провідна установа:

Харківський національний економічний університет Міністерства освіти і науки України кафедра менеджменту (м. Харків).

Захист відбудеться “ 05 ” липня 2005р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.055.01 Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського за адресою: 83050, м. Донецьк, вул. Щорса, 31.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського за адресою: 83017, м. Донецьк, б. Шевченка, 30.

Автореферат розісланий “ 03 ” червня 2005 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О.Б. Чернега

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Посилення конкурентних тенденцій у вітчизняній економіці викликає необхідність технічного відновлення виробництва й зміни технологій, форм і методів організації праці та управління. Підвищені вимоги до продукції, як на національному, так і зовнішньому ринках створюють об'єктивні стимули її постійного удосконалення. Дані процеси ґрунтуються на нововведеннях, якими необхідно управляти з метою досягнення запланованої ефективності господарювання.

Наукові дослідження й практика функціонування підприємств показують, що ефективність управління інноваційними процесами визначається ступенем теоретичної й методичної обґрунтованості інноваційної політики об'єкта управління, фундаментом якої є його інноваційна стратегія. Наукові аспекти інноваційних процесів як основи розробки інноваційної стратегії та інноваційної політики підприємства розглянуті в наукових працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них праці українських дослідників: В.Н.Амітана, Ю.М.Бажала, В.О.Баранніка, А.М.Власової, Ю.О.Гохберга, М.Г.Земляного, Ю.М.Кіклевича, С.І. Кравченка, Н.В.Краснокутської, В.І.Ландика, М.М.Лепи, Ю.В.Макогона, А.А.Пересади, В.П.Сича, Д.Є.Філатова, А.І.Шевцова та ін. Із зарубіжних вчених, погляди яких було проаналізовано, слід зазначити дослідження М. Блауга, М.Додгсона, Я.Кука, П.Майєрса, Д.Мессі, Б.Санто, Ш.Тацуно, Б.Твісса, Й.Шумпетера та ін. Значний внесок у розвиток теорії інноваційних процесів і визначення їхньої ефективності внесли російські вчені, серед яких у рамках даного дослідження були розглянуті праці І.Т.Балабанова, Л.М.Гохберга, П.Н.Завліна, С.В.Ільдеменова, С.Д.Іллєнкової, А.К.Казанцева, В.Г.Мединського, Л.Є.Мінделі, І.Ф.Мухаря, С.Г.Полякова, І.М.Степнова, А.А.Тріфілової, Р.В.Фаттахова, Р.А.Фатхутдінова, К.П.Янковського та ін. Вивчення наукового доробку вчених дозволило зробити висновок про те, що більшість з них присвячували свої дослідження розробці класифікаційних ознак інновацій, розвитку методології оцінки ефективності поточних інноваційних процесів, проблемам удосконалення інноваційної стратегії підприємства. Незважаючи на те, що всіма авторами визначається надзвичайна важливість проблеми пошуку шляхів оптимізації інноваційного процесу на українських підприємствах, нові форми його деталізації розроблені недостатньо. Проблема удосконалення механізму управління інноваційними процесами на підприємствах має системний характер в умовах поглиблення конкуренції й зростаючого ступеня ризику та невизначеності. Її розв'язання тісно пов'язано з вибором пріоритетних напрямків інноваційного розвитку і формування ефективної інноваційної політики підприємств. Таким чином, актуальність дослідження цього напрямку, їх практична затребуваність обумовили вибір теми дисертаційної роботи, її цільову спрямованість і структуру.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до науково-дослідної теми “Розробка науково-методичних засад формування і функціонування механізму інноваційних процесів на підприємствах України” Донецького державного інституту штучного інтелекту Міністерства освіти і науки України (ЕТ-2004, номер державної реєстрації - 0104U000117). У рамках цієї роботи автором запропоновано рекомендації з формування інноваційної політики підприємства.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розвитку теоретичних положень і розробці методичних рекомендацій з удосконалення управління інноваційними процесами на підприємстві. Для реалізації поставленої мети в роботі вирішено такі завдання:

· визначення сутності інноваційного процесу і його складових;

· дослідження особливостей формування інноваційної політики підприємства;

· аналіз сутності та особливостей державного регулювання інноваційного розвитку;

· аналіз інноваційної діяльності в Україні;

· дослідження інноваційного процесу на підприємствах різних країн світу;

· оцінка рівня інноваційної активності та станом інноваційного потенціалу підприємств Донецької області;

· формування основних етапів побудови стратегії інноваційного розвитку держави (регіону);

· розробка методу оцінки пріоритетності інноваційних проектів з метою визначення напрямків інноваційного розвитку підприємства;

· розробка системи показників для здійснення моніторингу інноваційних процесів.

Об'єктом дослідження є процеси управління інноваційною діяльністю на підприємствах України.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних положень, що визначають ефективність управління інноваційних процесів підприємства.

Методи дослідження. Дослідження базується на результатах новітніх теоретичних і практичних розробок вітчизняних і зарубіжних вчених у даній сфері. При цьому використовувалися такі методи: логіко-діалектичний (для визначення сутності і структури інноваційного процесу); статистичний (для узагальнення стану й розвитку інноваційної діяльності у розвинутих країнах світу, в Україні, у Донецькому регіоні); порівняння (для вибору типу інноваційної стратегії підприємства відповідно до еталонних значень показника інноваційного потенціалу й інноваційної активності; виявлення специфіки інноваційних проектів); економічного аналізу (для оцінки інноваційної активності й інноваційного потенціалу підприємств Донецького регіону); експертних оцінок і метод евклідової відстані (для визначення пріоритетності інноваційних проектів на підприємстві). Розрахунки здійснювалися з використанням табличного процесора Microsoft Excel.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі проведеного наукового дослідження отримані наступні результати, що становлять його наукову новизну:

уперше:

запропоновано інтегральну модель інноваційного процесу, яка базується на принципах технологічного детермінізму, враховує ринкову ситуацію та забезпечує скорочення термінів розробки та реалізації нових продуктів, знижує вартість процесів, спрощує механізм управління;

запропоновано систему комплексного моніторингу інноваційних процесів, яка включає: аналіз інноваційної активності підприємства; оцінку інноваційного потенціалу підприємства; конкурсний відбір проектів; оцінку поточного стану й ризиків проекту; оцінку інноваційного потенціалу проекту; моніторинг проектів; вибір партнерів по реалізації проекту;

удосконалено:

основні етапи процесу формування інноваційної стратегії держави (регіону), які включають: оцінку потенціалу та можливостей розвитку; розробку концептуальних основ стратегічного планування; врахування особливостей галузей економіки; формування цілей, пріоритетів й альтернативних варіантів інноваційного розвитку; оцінку ризиків; використання різноманітного ресурсного забезпечення, що дозволяє оптимізувати інноваційні процеси на рівні підприємства, створюючи умови для успішної реалізації стратегії по політиці інноваційного розвитку;

методика оцінки пріоритетності інноваційних проектів на підприємстві, використання якої передбачає визначення типу нововведення, проведення експертних оцінок і використання методу евклідових відстаней;

одержало подальший розвиток:

визначення інноваційної політики підприємства (ІПП) як сукупності необхідних техніко-технологічних, соціально-економічних, фінансових, маркетингових, юридичних, кадрових та інформаційних заходів щодо реалізації нової бізнес-ідеї.

Практичне значення одержаних результатів визначається комплексом розроблених рекомендацій, які можуть використовуватися як модель управління інноваційними процесами на підприємстві. Практичне значення мають такі розробки, як: методика оцінки пріоритетності інноваційних проектів на підприємстві, використання якої передбачає визначення типу нововведення, проведення експертних оцінок і використання методу евклідових відстаней; методика оцінки інноваційної активності підприємства на підставі розрахунку сукупності показників (коефіцієнта забезпеченості інтелектуальною власністю; коефіцієнта персоналу, зайнятого НДДКР; коефіцієнта освоєння нової техніки; коефіцієнта освоєння нової продукції та коефіцієнта інноваційного росту), що дає змогу шляхом зіставлення з еталонним показником встановити ефективність системи інноваційного менеджменту.

Розроблені в дисертації пропозиції щодо розробки інноваційної політики підприємства, проведення аналізу інноваційного потенціалу та інноваційної активності підприємства та принципів формування інноваційного портфелю підприємства впроваджені в діяльність ТОВ “Донбудкомплект” (довідка від 10.12.03.), ДП “Укрвуглеякість” (довідка від 21.10.04.). Результати дослідження використовуються у навчальних курсах при викладанні дисциплін “Фінанси підприємств”, Міжнародні фінанси”, “Розміщення продуктивних сил” в Донецькому державному інституті штучного інтелекту (довідка від 16.05.05.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійних наукових досліджень автора. Теоретичні розробки, обґрунтування, висновки і пропозиції, які містяться у дисертації, отримані автором самостійно на основі всебічного вивчення, аналізу та узагальнення теоретичного і практичного матеріалу.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи доповідалися, обговорювалися на 5 науково-практичних конференціях і семінарах: Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми розвитку зовнішньоекономічних зв'язків та залучення іноземних інвестицій: регіональний аспект” (м. Донецьк, 2002 р.); Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь і держава” (м. Донецьк, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції „М.І. Туган-Барановський - видатний вчений - економіст. Спадщина та новації” (м. Донецьк, 2005 р.).; Всеукраїнській науково-практичній конференції “Теорія та практика управління у трансформаційний період” (м. Донецьк, 2001 р.); Першій Всеукраїнській конференції студентів і аспірантів “Сучасні технології ведення бізнесу в Україні” (м. Київ, 2002 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 15 наукових робіт загальним обсягом 4,23 д.а., які належать особисто автору, у тому числі 8 статей у фахових виданнях загальним обсягом 2,8 д.а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг роботи складає 184 сторінки. Робота містить 18 рисунків та 32 таблиці на 46 сторінках і 5 додатків на 25 сторінках. Список використаних джерел нараховує 216 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі розкрито сутність та стан розробки проблеми, що розглядається, обґрунтовано необхідність проведення досліджень у визначеному напрямку. Надано загальну характеристику дисертації, яка містить актуальність теми та її практичну значущість, поданий зв'язок роботи з напрямками наукових досліджень, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено його об'єкт та предмет, представлено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне застосування та апробацію, наведено перелік публікацій за темою дисертації.

У першому розділі “Теоретичні основи інноваційного розвитку підприємств” проаналізовано зміст і визначено сутність інноваційних процесів на основі теоретичного дослідження категоріального апарату явищ і процесів, що є фундаментом формування механізму управління інноваційними процесами підприємства. Продемонстровано тісний взаємозв'язок між інноваційною стратегією та інноваційною політикою підприємства. Особливу увагу приділено державному регулюванню інноваційної діяльності як чиннику, який стимулює інноваційні процеси на підприємствах.

Інноваційний процес доцільно розглядати як процес перетворення наукових знань у нововведення з метою одержання результату та практичного його використання. Дослідження теоретичних джерел і практики інноваційної діяльності різноманітних підприємств дозволило встановити існування двох концептуальних підходів до визначення послідовності інноваційного процесу: технологічного детермінізму (фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, винахід, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), виробництво, маркетинг, збут, прибуток), ринкової потреби (усвідомлення потреб, винахід, НДДКР, виробництво, маркетинг, збут, прибуток). На протязі багатьох років категоріальний апарат явищ і процесів, який є фундаментом механізму управління інноваційним процесом, був об'єктом аналізу дослідників, котрі встановлювали окремі, специфічні риси в залежності від цілей дослідження. Аналіз різноманітних теоретичних досліджень дозволив запропонувати класифікацію методологічних підходів: об'єктний (інновація розглядається як результат творчого процесу), процесний (інновація подається як процес впровадження нововведень), об'єктно-утилітарний (інновація як об'єкт, здатний задовольнити суспільні потреби з великим корисним ефектом), процесно-утилітарний (інновація як комплексний процес створення, поширення і використання нового практичного засобу) та процесно-фінансовий (інновація розглядається як процес інвестування в новації, у розробку нової техніки, технологій, наукові дослідження).

Велике значення для удосконалення механізму управління інноваціями має класифікація інновацій. Серед головних класифікаційних чинників слід відокремити: масштаб інновації, об'єкт інновації, джерело інновації, вид новини, спосіб заміни існуючих аналогів, ефект новини, ефективність інновацій.

Інноваційна стратегія виступає результатом формування довгострокових цілей і завдань підприємства, узгодження послідовності етапів інноваційної діяльності та перерозподілу інноваційних ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей. Інноваційна стратегія кожного конкретного підприємства повністю залежить від повного циклу інноваційного процесу, тобто протікання на окремому підприємстві всіх його стадій. У свою чергу стадії інноваційного процесу залежать від: обсягу і характеру інноваційного потенціалу підприємства та позиції підприємства на ринку.

Удосконалення механізму управління інноваційними процесами передбачає розвиток інноваційної політики підприємства, яка може будуватися відповідно до державної, а може бути специфічною, але погодженою з існуючим законодавством. Критичне осмислення існуючих підходів до досліджуваної проблеми дозволило запропонувати наступне трактування поняття “інноваційна політика підприємства” і розробити базову концепцію її формування.

Інноваційна політика підприємства (ІПП) - це сукупність необхідних техніко-технологічних, соціально-економічних, фінансових, маркетингових, юридичних, кадрових та інформаційних заходів щодо реалізації нової бізнес-ідеї. Використання системного підходу при аналізі структури ІПП дозволяє стверджувати, що формування ІПП здійснюється під впливом зовнішньої середи, тобто залежить від потреб суспільства й національної економіки, досягнень науково-технічного прогресу. Ці фактори є вирішальними при організації стратегії розвитку підприємства, що в свою чергу створює передумови для прийняття рішень при формуванні інноваційного портфелю підприємства, розробки системи стимулювання використання інноваційного потенціалу та вибору раціонального варіанту ІПП (рис.1).

Вхідна підсистема визначає місце й роль ІПП у загальній стратегії розвитку підприємства та формує фактори, які становлять її основу: інноваційний потенціал підприємства; рівень конкурентноздатності інновації; параметри ефективності виробництва. Результуюча підсистема здійснює вибір варіанту ІПП виходячи з визначених раніше цілей і підходів до побудови послідовності етапів інноваційного процесу. При випереджальній ІПП (F) інноваційний процес будується на принципах технологічного детермінізму. У цьому випадку розробка та впровадження інновацій випереджають попит. Економічна стійкість діяльності підприємства в цьому випадку буде залежати від ефективності маркетингової, кадрової, організаційної, фінансової підтримки. Для ІПП типу L характерне: запізнювання випуску продукції й необхідного рівня технології щодо динаміки попиту, відсутність банку бізнес-ідей, низький рівень адаптивності підприємства до нововведень і, як правило, тверда (функціональна) організаційна структура управління. Дослідження теоретичних джерел і практики формування інноваційної політики на підприємств Донецького регіону дозволило запропонувати інтегральну модель інноваційного процесу, яка поєднує підхід технологічного детермінізму в послідовності реалізації інноваційного процесу (фундаментальні та прикладні дослідження, винахід, розробка, виробництво, маркетинг, збут, прибуток) з ринковими потребами та сучасними умовами певної автономії головних розробників інновацій для ринку споживчих та виробничих товарів. Ця модель передбачає використання синхронної ІПП.

При S-типі ІПП попит на продукцію супроводжується її розробкою з необхідними техніко-економічними параметрами. На етапі формування ідеї аналізуються ринкові потреби та технологічні можливості створюється концепція виробу. Звертання до фундаментальних та прикладних досліджень доцільно, якщо виникають труднощі (вони здійснюються в зворотному порядку: спочатку аналізуються результати прикладних досліджень, а потім, у випадку необхідності, проводиться фундаментальне дослідження.

Наявність банку бізнес-ідей дозволяють протягом стислого часу провести НДДКР, що, у свою чергу, забезпечить вчасне здійснення виробництва, модифікацію продукції або технології - залежно від циклу інноваційного розвитку підприємства. Кожна з цих моделей повинна бути спрямована на максимізацію сумарного ефекту залежно від динаміки ринкового циклу та циклу інноваційного розвитку підприємства.

Як показує аналіз світового досвіду, ринкові механізми в багатьох випадках не здатні забезпечити системне вирішення проблем інноваційних процесів. У розвинених країнах світу державна інноваційна політика здійснюється в різних формах і залежить від великої кількості зовнішніх і внутрішніх факторів, особливо від стратегії розвитку держави й специфіки державного управління. Проведені дослідження показали, що існують об'єктивні причини державного втручання в інноваційну сферу, серед яких: зростання витрат; високий рівень ризику; нерівнозначність проведення фундаментальних і прикладних досліджень тощо. У більшості розвинених країн світу приватний сектор перевершує урядові заклади за обсягами витрат і частки виконуваних розробок. Держава ж створює адміністративно-правові та організаційно-економічні умови росту інноваційної активності, при чому наголос робиться на втілення ринкових стимулів мотивації реалізації інноваційно-орієнтованої стратегії. Державне програмування інноваційного розвитку спрямовано на збереження та розвиток інноваційного потенціалу, поглиблення інтеграції наукового та виробничого секторів, формування інноваційної інфраструктури та конкурентного клімату, удосконалення законодавчих основ інноваційної діяльності.

Основними пріоритетними напрямками державної політики в сфері інновацій виступає: захист прав інтелектуальної власності, поліпшення інформаційного середовища й антимонопольного регулювання, створення інноваційно-промислових кластерів, стимулювання розвитку малого інноваційного бізнесу.

У другому розділі “Особливості управління інноваційними процесами” розглянуто проблеми і особливості інноваційної діяльності в Україні та моделі інноваційних процесів різних країнах світу. Проаналізовано інноваційний потенціал підприємств Донецької області, рівень їхньої інноваційної активності на основі модифікованої методики фінансового аналізу діяльності підприємств. Визначено типи інноваційних стратегій підприємств регіону та встановлено особливості управління інноваційними процесами.

Дослідження статистичної інформації, аналітичних звітів органів державного управління з проблем інноваційного розвитку дозволило встановити наявність наступних основних проблем функціонування національної інноваційної системи: брак фінансових коштів, невідпрацьованість механізмів взаємодії суб'єктів інноваційної діяльності, неефективність державної підтримки, велика кількість пріоритетних напрямків розвитку, недоліки законодавчого забезпечення.

Динаміка інноваційних перетворень характеризується значними коливаннями та нерівномірністю. У вітчизняному експорті переважає сировинна продукція, у структурі імпорту - високотехнологічні товари. Кількість підприємств, які впроваджують інноваційні розробки, зменшилося з 22,9% у 1995 році до 18% у 2003 році (у розвинених державах світу частка інноваційно-активних підприємств становить 70-80% від загальної кількості). У той же час за останні роки зросли обсяги інноваційних витрат підприємств із 1174,8 млн. грн. у 1998 році до 3017,2 млн. грн. у 2002 році.

З метою удосконалення механізму управління інноваційними процесами на підприємствах України було досліджено підхід до управління інноваційною діяльністю на різних підприємствах світу, що дозволило виділити кілька моделей інноваційного процесу, які відбивають національні особливості його побудови. Модель інноваційного процесу США заснована на функціонуванні й розвитку венчурного підприємництва, яке активно розвивається в рамках корпорацій і окремих фірм. Венчурні підприємства тісно пов'язані з іншими сегментами національної інноваційної системи (НІС), підтримуються державою та виступають формою інтеграції промислового і наукового секторів. Важливим аспектом інноваційної діяльності в США є система поширення інновацій від великих інноваційних вузлів до більш дрібних і кластеризація економіки. Основними носіями прискорення НТП у Японії залишаються великі компанії. Особливістю інноваційного процесу на підприємстві виступає тісна кооперація наукового та виробничого секторів, заснована на національних особливостях організації бізнесу. Принциповою рисою японської моделі є сполучення тісної кооперації, планування й координації багаторівневого інноваційного процесу з високим ступенем централізації організаційно-управлінських функцій з одного боку, і високою конкуренцією на кінцевій стадії виробництва з іншого. Поширення інновацій відбувається через розгалужену мережу контракторів японських корпорацій. Основною рисою європейської моделі - побудови інноваційних процесів виступає міжнаціональна міжфірмова кооперація в рамках ЄС. Головними суб'єктами інноваційної діяльності в ЄС є багатогалузеві компанії, що спричиняє розосередження інновацій. Європейська модель інноваційного процесу враховує переваги країн і регіонів.

Основні закономірності управління інноваційними процесами на підприємствах, які були вивчені в розвинених країнах доцільно використовувати в Україні, зокрема в Донецькому регіоні. Аналіз даних статистичної та фінансової звітності ряду підприємств Донецької області дозволяє встановити, що з вибірки підприємств жодне не може однозначно вибирати для себе стратегію інноваційного лідера. З розглянутої вибірки тільки три підприємства ЗАТ “Хіміко-металургійна фабрика ММК ім. Ілліча”, ВАТ “ДМЗ” і ВАТ “Силур” мають можливість самостійно здійснювати реалізацію базових інновацій, інші підприємства, наприклад, АТ “НОРД”, ВАТ “Донецький завод Продмаш”, використовують зовнішні ресурси. Структура та вартість інноваційного портфелю досліджуваних підприємств свідчать про те, що на цих підприємствах доцільно впроваджувати поліпшуючі технології, використовуючи наявні ресурси.

Розробка напрямків удосконалення механізму управління інноваційним процесом на підприємстві базується на оцінці інноваційного потенціалу та інноваційної активності підприємств. Дослідження інноваційного потенціалу передбачає аналіз наступних сукупних ресурсів: інтелектуальних, матеріальних, фінансових, кадрових, інфраструктурних, додаткових джерел підвищення результатів інноваційної діяльності. На сучасному етапі для управління підприємством найбільше значення має фінансова здатність підприємств розвивати інноваційну сферу.

Детальний аналіз особливостей інноваційного процесу передбачає розрахунок коефіцієнтів інноваційної активності. Під інноваційною активністю розуміється інтенсивність діяльності по розробці та впровадженню нових технологічних процесів та продуктів. Розрахунок коефіцієнтів інноваційної активності (табл.1.) дозволяє встановити напрямки інноваційних стратегій (лідера або послідовника), згідно з якими повинна здійснюватися інноваційна політика підприємства.

Таблиця 1 Коефіцієнти інноваційної активності підприємств Донецької області*

* Напівжирним шрифтом виділені значення коефіцієнтів інноваційної активності, які відповідають стратегії лідера; курсивом виділені ті, які відповідають стратегії послідовника; не виділені значення коефіцієнтів, які є нижче граничних для стратегії послідовника.

Аналізуючи дані коефіцієнти можна зробити висновок про те, що в 2003 році найбільш інноваційно-активним підприємством із представленої вибірки є ВАТ “ДМЗ”. Значення коефіцієнту забезпеченості інтелектуальною власністю 0,345 свідчить про те, що підприємство активно діє в сфері патентно-правового захисту використовуваних технологій, а також охорони промислової власності. Лідерські позиції по забезпеченості персоналом, здатним брати участь у НДДКР забезпечують можливість далі удосконалювати або розробляти нові технології та продукцію. Підприємство прагне бути лідером на ринку і зміцнити конкурентоспроможність, у тому числі і на основі впровадження нової техніки. На жаль, представлені дані не дозволяють судити про динаміку змін КНТ, але за результатами 2003 року підприємство є лідером по освоєнню нової техніки. Паралельно з освоєнням нової техніки підприємство активно впроваджує нові продукти та удосконалені товари, про що свідчить значення коефіцієнту освоєння нової продукції КНП = 0,46. Значення коефіцієнту інноваційного росту свідчить про те, що ВАТ "ДМЗ" має досвід реалізації інноваційних проектів, у тому числі по створенню і виведенню на ринок принципово нових продуктів і технологій.

Для ухвалення остаточного рішення на користь стратегії лідера або послідовника доцільно проводити зіставлення інноваційного потенціалу та інноваційної активності підприємства. Такий підхід дозволяє встановити здатність підприємства реалізувати обрану стратегію інноваційного розвитку на основі використання наявних ресурсів.

У третьому розділі “Удосконалення механізму управління інноваційним процесом підприємства” запропоновано напрями удосконалення інноваційної стратегії держави, що створюють передумови для розвитку інноваційного процесу на підприємствах, методику оцінки пріоритетності інноваційних проектів на підприємстві, механізми діагностики та мінімізації прогнозних ризиків реалізації інноваційних проектів, формування інноваційної політики підприємства, наведено систему комплексного моніторингу даних процесів з метою своєчасного корегування інноваційних процесів.

Перехід на модель інноваційного розвитку економіки України вимагає удосконалення інноваційної стратегії держави (регіону), що є найважливішою основою ефективного розвитку національних підприємств. Розробка інноваційної стратегії на рівні держави (регіону) повинна здійснюватися в кілька етапів з урахуванням особливостей секторів економіки (зрілі, нові й новітні галузі) і необхідності ресурсного та інституціонального забезпечення альтернативних варіантів інноваційної програми, особливостей життєвого циклу інновацій і фаз інноваційного процесу.

На підставі аналізу досвіду різних країн світу в дисертації запропонована модель управління інноваційним розвитком держави (регіону), що включає наступні взаємодоповнюючі елементи: інституціональне забезпечення; інноваційну інфраструктуру; систему моніторингу інноваційного розвитку; державне регулювання інноваційного процесу; адміністративно-правові та організаційно-економічні механізми реалізації інноваційної політики. В період глобалізації економічних процесів велике значення має удосконалення процесів захисту інтелектуальної власності та підвищення прибутку від розробки та впровадження інновацій.

Досить активно державна підтримка інноваційних процесів здійснюється в Донецькій області, що підтверджується досвідом великих підприємств регіону. Однак, у реалізації інноваційної моделі розвитку регіону існує безліч проблем, інноваційні процеси на більшості підприємств протікають недостатньо інтенсивно та масштабно. Дослідження показали, що в межах області виділяються кілька територіальних зон інноваційної активності (табл. 2).

Якщо на рівні держави і регіонів доцільно здійснювати оцінку пріоритетних напрямків розвитку промисловості та створювати умови для активізації діяльності, то на рівні підприємства необхідно ранжувати можливі інноваційні проекти.

Найбільш прийнятним методом оцінки інноваційних проектів на підприємстві для визначення їхньої пріоритетності з метою подальшої реалізації є метод евклідових відстаней, який демонструє ступінь близькості об'єктів за порівнюваними показниками до об'єкта еталону.

Таблиця 2 Патентно-інвестиційна діяльність у містах Донецької області в 2003 році

Запропоновано оцінювати нововведення експертним шляхом. Експертна оцінка виконується на основі аналізу наукового змісту проекту й наукового потенціалу підприємства. Система оцінки якості інноваційних проектів містить у собі наступні критерії: комплексність проекту (технічні, ергономістічні, інвайронментальні, економічні, юридичні, організаційні питання розглядаються у взаємозв'язку); ступінь відповідності міжнародним вимогам екологічної безпеки, взаємозамінності, патентної чистоти, правового захисту; ступінь використання світових досягнень і гармонізація, інтегральність зі світовими системами; кількість використаних наукових підходів (системний, маркетинговий, функціональний тощо); кількість використаних сучасних методів (моделювання, прогнозування, оптимізація тощо); масштабність і перспективність використання проекту; ступінь виконання вимог стандартів по оформленню документів, чіткість, доступність, однозначність понять і визначень.

На підставі оцінок кожного експерта за кожним критерієм якості проекту визначається його ранг, при цьому враховується думка всіх експертів на підставі розрахунку середнього арифметичного рангів проектів. Чим вище ранг проекту, тим ближче він до еталонного значення й тим пріоритетніший для наступного інвестування.

Підвищення ефективності інноваційних процесів на підприємствах передбачає удосконалення та здійснення моніторингу інноваційної політики.

Відсутність обґрунтованої інноваційної політики приводить до нерівномірного, епізодичного характеру інноваційних процесів. При цьому спостерігається неефективність і розриви між стадіями інновацій, розбіжність цілей підприємства й пріоритетів інноваційних процесів, відсутність або непогодженість дій організаційних структур, які дозволяють здійснення інноваційної діяльності. Подібна організація інноваційних процесів вимагає більших витрат, що приводить до втрати конкурентноздатності нововведень і підприємства в цілому.

Дослідження особливостей формування інноваційної політики на підприємствах Донецького регіону, також моделей інноваційних процесів стали основою запропонованого механізму формування різних типів інноваційної політики підприємств. Запізнююча інноваційна політика (L-політика) підприємства будується на традиційній послідовній організації робіт. У цьому випадку інноваційний процес здійснюється по черзі в різних функціональних підрозділах підприємства. Після завершення робіт у черговому підрозділі приймається рішення про доцільність продовження реалізації даного проекту. У цьому випадку початок роботи в наступному підрозділі залежить від успішної роботи попереднього та рішення керівництва про доцільність подальших робіт.

Випереджальна інноваційна політика підприємства (F-політика) передбачає, що початок роботи в черговому підрозділі підприємства не вимагає завершення попереднього етапу роботи, здійснюваного в іншому підрозділі, а допускає проведення декількох етапів одночасно. При цьому оцінюється кожний етап роботи з його початку та ухвалення рішення про продовження. Така політика дозволяє скоротити тривалість впровадження інновації, але значно більше ризикована, оскільки рішення приймається після того, як роботи на наступній стадії вже початі. Крім того, якщо буде ухвалене рішення про недоцільність проекту, то втрати будуть становити витрати на попередніх стадіях і на вже новій.

На основі інтегральної моделі інноваційного процесу підприємство може сформувати синхронну інноваційну політику. Для здійснення такої політики формується гнучка дивізіональна організаційна структура, створюються проектні команди, які включають фахівців з різних структурних підрозділів, здатних вирішувати проблеми від технічної розробки до організації збуту. Для своєчасного корегування інноваційної політики підприємства з метою підвищення ефективності інвестицій доцільно здійснювати комплексний моніторинг інноваційного процесу. Цілі такої оцінки представлені у таблиці 3.

Таблиця 3. Система комплексного моніторингу інноваційного процесу

Система показників моніторингу інноваційного процесу включає наступні: тривалість циклу інноваційних змін; рівень виживання інноваційних продуктів; частка ефективного виживання інноваційних продуктів; частка інноваційних продуктів у загальному обсязі реалізованої продукції; структура інноваційного процесу; структура інноваційного портфелю; ефективність інвестицій у НДДКР; структура витрат на НДДКР; інноваційний дохід на одного працівника; ефективність інновацій та інші. Таким чином, впливаючи безпосередньо на загальну стратегію розвитку підприємства, інноваційну стратегію, процес оцінки, відбір проектів і вибір типу інноваційного процесу, моніторинг стає одним з головних чинників підвищення ефективності інноваційних процесів.

Висновки

У дисертації представлені теоретичні дослідження та практичні розробки по удосконаленню управління інноваційними процесами на підприємстві:

Підвищення ефективності діяльності вітчизняних підприємств в умовах конкуренції, яка підсилюється на більшості ринків, поліпшення якості життя, досягнення соціально-економічних параметрів, властиве розвиненим державам світу, базується на удосконаленні управління інноваційними процесами на промисловому підприємстві, у тому числі процесів розробки та впровадження інноваційної стратегії та інноваційної політики.

Інноваційний процес визначається як процес перетворення наукових знань в нововведення, найбільш ефективна організація інноваційної діяльності відповідає нелінійній, інтегрованій моделі інноваційного процесу.

Інноваційна стратегія підприємства являє собою формування довгострокових цілей і завдань підприємства, узгодження послідовності етапів інноваційної діяльності та перерозподілу інноваційних ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей. Заснована на моделі інноваційної стратегії розвитку, інноваційна політика підприємства являє собою сукупність необхідних техніко-технологічних, соціально-економічних, фінансових, маркетингових, юридичних, кадрових і інформаційних заходів щодо реалізації нової бізнес-ідеї. Залежно від місця й ролі інноваційної політики підприємства в ринковому та виробничому циклах виділяються її типи: випереджальна (F), запізнююча (L) і синхронна (S). Базисом формування кожного з типів інноваційної політики є модель формування інноваційного процесу. Найбільш ефективною є синхронна інноваційна політика, побудована на підставі інтегральної моделі інноваційного процесу.

Проведені дослідження показали, що розробка інноваційної стратегії на рівні держави (регіону) повинна здійснюватися в кілька етапів з урахуванням особливостей секторів економіки (зрілі, нові й новітні галузі) і необхідності ресурсного та інституціонального забезпечення альтернативних варіантів інноваційної програми, особливостей життєвого циклу інновацій і фаз інноваційного процесу.

Регулювання інноваційного розвитку є невід'ємною прерогативою держави, визначна роль якої полягає в створенні необхідних соціально-економічних, нормативно-правових і організаційно-управлінських умов активізації інноваційної діяльності. Форми впливу держави на інноваційні процеси різні й залежать від зовнішніх і внутрішніх факторів, національної стратегії розвитку та специфіки державного управління. Державна політика створює ринкові стимули для виникнення та поглиблення інноваційної спрямованості національних підприємств.

Державна інноваційна політика в Україні спрямована на забезпечення економічного росту за рахунок активізації інноваційної діяльності. Статистичні дані інноваційного розвитку України носять неоднозначний характер, про що свідчать значні коливання та різна спрямованість показників. Наприклад, обсяги наукових і науково-технічних робіт складали у 1999 р. - 1578, 2 млн. грн.; 2002 р. - 2496, 7 млн. грн. Кількість підприємств, які впроваджували інновації у 1999 р. - 1376; 2002 р. - 1506.Частка інноваційно активних підприємств у 1999 р. складала 19,5% від загальної кількості, у 2003 р. - 13,2%. Інноваційна активність вітчизняних підприємств недостатня, а діяльність в сфері інновацій не є системною, інтенсивною й спрямованою, але свідчить про невеликі позитивні зрушення.

При оцінці інноваційного потенціалу підприємства доцільно встановити фінансову здатність підприємства підтримувати інноваційну сферу. Інноваційний потенціал підприємства це функція від трикомпонентного показника фінансової стійкості, що демонструє наявність власних оборотних коштів; наявність власних оборотних коштів і довгострокових позикових джерел; загальну величину за основними джерелами коштів підприємства для формування результатів і витрат. Доцільно вибирати інноваційну стратегію підприємства залежно від типу інноваційного потенціалу: високий інноваційний потенціал - стратегія лідера в освоєнні базисних інновацій; середній - стратегія послідовника або лідера в освоєнні базисних або псевдоінновацій; низький - стратегія послідовника в освоєнні псевдоінновацій.

Серед підприємств Донецької області, представлених у вибірці, жодне не має високого потенціалу для фінансування інноваційного розвитку. Середній інноваційний потенціал мають ЗАТ“Хіміко-металургійна фабрика ММК ім.Ілліча”, ВАТ “ДМЗ” і ВАТ “Силур”. АТ “Норд”, ВАТ “Кифадо” і ВАТ “Донецький завод “Продмаш” мають низький потенціал фінансування інноваційного розвитку. Найбільш активним в сфері інноваційної діяльності серед представлених підприємств є ВАТ “ДМЗ”.

Дослідження інноваційного процесу на підприємствах різних країн світу показало, що у США інноваційний процес заснований на венчурному підприємництві, які тісно пов'язані з іншими сегментами НІС і виступають як форма інтеграції промислового й науково-дослідного секторів і ефективний інвестиційний механізм. Держава підтримує розвиток венчурного бізнесу. Модель організації інноваційної діяльності в Японії заснована на тісній кооперації наукового і виробничого секторів, національних особливостях організації бізнесу. Основними суб'єктами інноваційного процесу залишаються великі компанії, які поширюють інновації по зв'язках з контракторами. Необхідною умовою цієї моделі є належний розвиток комунікацій між учасниками. Наднаціональне регулювання в рамках європейської інтеграції вплинуло на формування моделі інноваційного процесу країн Західної Європи, основною особливістю якої є міжнаціональна міжфірмова кооперація та відносно велике державне втручання. Основними суб'єктами інноваційної діяльності є багатогалузеві компанії, що спрощує розосередження інновацій.

Метод евклідової відстані є найбільш адекватним для визначення пріоритетності фінансування як продуктових, так і технологічних інноваційних проектів в умовах високого ступеня невизначеності й ризиків. Елементи відстаней визначаються за допомогою експертних оцінок за наступними критеріями якості інноваційного проекту: комплексність проекту; ступінь відповідності міжнародним вимогам екологічної безпеки, взаємозамінності, патентної чистоти, правового захисту; ступінь використання світових досягнень і гармонізація; кількість використаних наукових підходів; кількість використаних сучасних методів; масштабність і перспективність використання проекту; ступінь виконання вимог стандартів по оформленню документів, чіткість, доступність, однозначність понять і визначень. Чим вище експертні оцінки за даними критеріями якості, тим більше пріоритетним буде проект для наступного інвестування.

Найбільш ефективною для підприємства є синхронна інноваційна політика, перевагами якої є: скорочення тривалості інноваційного процесу; об'єднання з початку всіх функцій по впровадженню інновацій в одному підрозділі; оперативне реагування на зміни, які відбуваються усередині й за межами підприємства; активне співробітництво між всіма учасниками інноваційного процесу; скорочення витрат на розробку інноваційних проектів.

Удосконалення управління інноваційними процесами на підприємстві передбачає розвиток наступних складових: загальної стратегії розвитку підприємства, інноваційного потенціалу підприємства, інноваційної стратегії, інноваційної організаційної структури, інноваційного портфелю підприємства, процесів оцінки й відбору проектів, вибору типу організації інноваційного процесу, моніторингу інноваційного процесу.

Комплексний моніторинг інноваційного процесу вирішує наступні завдання: визначення інноваційної активності підприємства; виявлення напрямків удосконалення інноваційної діяльності та демонстрація інноваційного прогресу. Система показників моніторингу інноваційного процесу включає: тривалість циклу інноваційних змін; рівень виживання інноваційних продуктів; частка ефективного виживання інноваційних продуктів; частка інноваційних продуктів у загальному обсязі реалізованої продукції; структура інноваційного процесу; структура інноваційного портфелю; ефективність інвестицій у НДДКР; структура витрат на НДДКР; інноваційний дохід на одного працівника; ефективність інновацій.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Статті у провідних фахових виданнях:

1. Кузьменко О.М. Фінансування нововведень на промислових підприємствах України// Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право.- 2001.-№2.-С. 167-172.

2. Кузьменко О.М. Ефективність фінансування інноваційної діяльності // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. Сборник научных трудов. Донецк: ДонНУ, 2002.-С. 631-635.

3. Кузьменко О.М. Організаційні механізми і пріоритети фінансування інноваційного науково-технічного розвитку промислових підприємств Донецького регіону //Схід.- 2002.-№2 (45).-С. 10-12.

4. Кузьменко О.М. Проблеми інноваційно-інвестиційного розвитку промислових підприємств Донецького регіону // Менеджер. Вісник Донецької державної академії управління.- 2002.-№3 (19).-С. 14-18.

5. Кузьменко О.М. Інноваційні підходи до управління складним комплексом робіт// Схід.- 2003.-№7 (57).-С.3-6.

6. Кузьменко О.М. Сутність та роль інноваційно-інтенсифікаційних процесів у економічному розвитку// Схід.- 2003.-№8 (58).-С.54-58.

7. Кузьменко О.М. Оцінка пріоритетності інноваційних проектів на підприємстві // Схід.- 2004.-№ 5 (63).-С. 37-41.

8. Кузьменко О.М. Формирование и мониторинг инновационной политики предприятия // Торгівля і ринок України : Темат. зб. наук. пр. Вип.17.- Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. Т.3.-С.197-202.

Публікації за результатами участі у конференціях:

9. Кузьменко О.М. Роль спеціальних економічних зон у розвитку інновацій // Теорія та практика управління у трансформаційний період: Тези доповідей всеукраїнської науково-практичної конференції : Проблеми регіонального управління. - Донецьк: ІЕП НАН України,2001. Том 2.- С. 103-105.

10. Кузьменко О.М. Інвестиції в інновації спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку Донецької області// Социально-трудовые отношения в современных экономических условиях: Сборник научных трудов.- Донецк, 2001.-Том 2.- С. 309-313.

11. Кузьменко О.М. Джерела інвестування інноваційної діяльності українських підприємств// Сучасні технології ведення бізнесу в Україні: Матеріали І Всеукраїнської конференції студентів і аспірантів.- К.: Вид-во “Економіка і право”, 2002.- С.292-293.

12. Кузьменко О.М. Стан інноваційної діяльності промислових підприємств Донецької області // Молодежь и государство: Материалы Первой международной научно-практической конференции.- г. Авдеевка, 2002.-С. 46-47.

13. Кузьменко О.М. Формирование и мониторинг инновационной политики предприятия// М.І. Туган-Барановский - видатний вчений-економіст. Спадщина та новації: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції.- Донецьк: ДонДУЕТ, 2005.-Т.ІІ.- С.179-180.

Інші:

14. Кузьменко О.М. Инновации поднимают акции// Человек. Закон. Общество.-2001.-№3-4.-С.73-75

15. Кузьменко О.М. Активізація фінансування інноваційного розвитку промислових підприємств України в процесі регіоналізації і глобалізації // Світова цивілізація і міжнародні відносини.- Дніпропетровськ: Видання Дніпропетровського національного університету.- 2002.-№3(5).-С. 123-129.

Анотація

Кузьменко О.М. Управління інноваційними процесами на підприємстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.06.01.- Економіка, організація і управління підприємствами. Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського, Донецьк, 2005.

Дисертація присвячена теоретичним, методичним і прикладним питанням удосконалення інноваційних процесів на підприємстві. Обґрунтовано, що інноваційна політика підприємства являє собою сукупність необхідних техніко-технологічних, соціально-економічних, фінансових, маркетингових, юридичних, кадрових та інформаційних заходів щодо реалізації нової бізнес-ідеї. Виділено типи інноваційної політики: випереджальна (F), запізнююча (L) і синхронна (S). Базисом формування кожного з типів інноваційної політики є модель формування інноваційного процесу. Встановлено, що найбільш ефективною є синхронна інноваційна політика, побудована на основі принципів технологічного детермінізму й запитів потенційного ринку. Обґрунтовано необхідність проведення аналізу інноваційного потенціалу та інноваційної активності підприємства як одного з етапів інноваційного процесу для вибору найбільш прийнятного типу інноваційної стратегії підприємства з метою зниження фінансового ризику. Виходячи з необхідності раціонального використання фінансових ресурсів, запропонована методика оцінки пріоритетності інноваційних проектів для їх наступного включення в інноваційний процес. Доведено, що удосконалення інноваційного процесу передбачає підвищення якості загальної стратегії розвитку підприємства, інноваційного потенціалу підприємства, організаційної структури, застосування нових принципів формування інноваційного портфелю підприємства, постійного здійснення моніторингу інноваційного процесу.