Формування та удосконалення економічних взаємовідносин у системі зернопродуктового підкомплексу АПК

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Зернопродуктовий підкомплекс АПК є важливою складовою економіки України, його розвиток великою мірою визначає рівень забезпечення населення достатньою кількістю вітчизняних продуктів харчування та соціально-економічну ситуацію в країні. Останнім часом дещо покращилися економічні показники роботи аграрних підприємств, що вказує на початок позитивного впливу реформування. Але ще потрібні роки, щоб в економічному та соціальному аспектах сільське господарство досягло рівня 1990 р. Так, валовий збір зернових у 1986 - 1990 рр. у середньому за рік становив 47,4 млн. т, у т.ч. у 1990 р. - 51 млн. т. У 2000 р. він сягав тільки 24,5 млн. т, тобто скоротився більш ніж у два рази. У 2001 та 2002 роках збільшився валовий збір зернових до 40 млн. т. Однак він зменшився майже вдвічі в 2003 році. Зазначені тенденції загрожують продовольчій безпеці України. Так, виробництво хліба та хлібобулочних виробів знизилося в 2002 році більш ніж у два рази порівняно з 1992 роком. Зменшилося споживання основних продуктів харчування. Загострення продовольчої проблеми в Україні збіглося в часі з обмеженням можливостей держави щодо надання належної економічної допомоги товаровиробникам для стабілізації й розвитку зернової галузі. Проведена приватизація в харчовій і переробній промисловості не сприяла підвищенню ефективності функціонування підприємств основного та переробного виробництв. Унаслідок цього в аграрних товаровиробників втрачена зацікавленість у постачанні продукції на переробку, а в переробних підприємств зруйнована сировинна база й не завантажені власні потужності.

Проте система економічних відносин в АПК відстає від сучасних вимог. Зокрема, не вирішено ряд методологічних питань, пов'язаних із розробкою моделі регіонального зернопродуктового підкомплексу, вдосконаленням форм інтеграції, обґрунтуванням системи критеріїв ефективної участі окремих підприємств в інтегрованих об'єднаннях. Науково-теоретична та практична значимість указаних проблем обумовила вибір теми, її актуальність і цільову спрямованість дисертаційного дослідження.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково-методологічних основ формування та удосконалення економічних взаємовідносин у системі зернопродуктового підкомплексу АПК.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішувались завдання:

­ визначення сутності та структури господарських зв'язків аграрних і переробних підприємств;

­ обґрунтування системи економічних зв'язків у регіональному зернопродуктовому підкомплексі АПК;

­ розробка структури регіонального зернопродуктового підкомплексу;

­ дослідження сучасного стану системи виробництва зернових культур;

­ аналіз ефективності діяльності зернопереробної промисловості;

­ удосконалення механізму економічних взаємовідносин у зернопродуктовому підкомплексі АПК;

­ розробка механізму оптимізації функціонування підприємств зернопродуктового підкомплексу в рамках агропромислової фінансової групи.

1. Наукові засади формування та функціонування економічних зв'язків у зернопродуктовому підкомплексі АПК

Розглядаються теоретична сутність, напрями та найважливіші положення економічних відносин сільського господарства з переробною галуззю промисловості й обслуговуючою сферою.

Не заперечуючи наявну в літературних джерелах класифікацію господарських зв'язків, в роботі запропоновано вдосконалити їх поділ на групи за призначенням та виокремити: ресурсозабезпечуючі - зв'язки з постачальниками сировини, палива, матеріалів, капіталу; виробничі - між підприємствами для спільного створення кінцевого продукту; обслуговуючі - з технічного забезпечення функціонування виробничої бази підприємства; розподільні - за формою реалізації готової продукції. За ступенем стійкості такі зв'язки ми поділяємо на: постійні, що існують тривалий період часу, відбивають сучасний процес праці, характеризуються взаємопроникненням капіталів контрагентів, які зберігають при цьому свою господарську самостійність; тимчасові, що виникають у процесі реалізації постійних зв'язків та існують обмежений період часу; випадкові (разові), які відбивають відхилення в здійсненні постійних господарських зв'язків унаслідок порушення сформованого господарського процесу. Крім того, ми пропонуємо поділ за місцем виникнення: внутрішньогалузеві, міжгалузеві, зовнішньоекономічні.

Вивчення й аналіз сутності, структури та специфіки господарських зв'язків дає змогу особливо виділити як предмет дослідження зв'язки щодо забезпечення підприємств харчової та переробної промисловості сировиною. При переході до ринкових відносин особливої важливості набувають проблеми оптимізації їх формування. Під оптимізацією формування господарських зв'язків ми розуміємо мінімізацію витрат на їх встановлення та підтримку при забезпеченні запланованого обсягу виробництва продукції.

У зернопродуктовому підкомплексі, що є системою взаємозалежних галузей, ми пропонуємо виділити три основних сфери. Першу становлять галузі виробництва засобів виробництва. Ми вважаємо за доцільне ввести до складу загальної моделі сервісне обслуговування й основні ланки маркетингу (оптову та роздрібну торгівлю) як окремі блоки. Це пояснюється тим, що в міру ускладнення міжгалузевих зв'язків усе більше зростає роль виробничої та соціальної інфраструктур. Виробничу інфраструктуру становить група галузей, що спеціалізуються на виробничому обслуговуванні (сервісі). Сюди, як правило, зараховуються матеріально-технічне постачання, транспортування, агрохімічне забезпечення, зв'язок та інші види сервісу. Соціальну інфраструктуру утворюють види діяльності, що належать до невиробничої сфери, але тісно пов'язані із сільськогосподарським виробництвом та іншими галузями АПК. Ми пропонуємо визначення потреби й забезпеченості регіону зерном і хлібопродуктами здійснювати шляхом оцінки рівня сировинного та продуктового самозабезпечення як фактора формування сучасних ринкових відносин. Для цього може бути використана система показників, що характеризує рівень самозабезпечення регіонів зерном і продуктами його переробки на сьогодні та на перспективу. Самозабезпечення продукцією оцінюється за спроможністю наявних у регіоні виробничих потужностей зернопереробних підприємств забезпечити необхідний обсяг виробництва борошна, крупи й комбікормів (продуктове самозабезпечення) і за спроможністю регіону забезпечити задоволення в продовольчому та фуражному зерні власного виробництва потреб зернопереробних підприємств (сировинне самозабезпечення).

2. Розвиток регіональної системи зернопродуктового підкомплексу АПК

Визначено структуру регіонального зернопродуктового підкомплексу, стан системи виробництва зернових культур, ефективність діяльності зернопереробної промисловості.

Визначено, що регіональний зернопродуктовий підкомплекс становить складну систему, усі частини (елементи) якої є взаємозалежними, доповнюють одна одну, виконуючи функції закупівлі, транспортування, збереження, переробки та збуту хлібопродуктів. Елементами цієї системи є такі групи суб'єктів господарювання: сільськогосподарські підприємства - виробники зернових ресурсів (вони ж - первинні продавці); первинні покупці зерна (заготівельні організації; елеватори; хлібоприймальні підприємства; підприємства, що стали власниками зернових ресурсів по бартеру; посередницькі фірми; працівники сільськогосподарських підприємств, що купують чи одержують зерно в рахунок оплати праці тощо); кінцеві покупці зерна (борошномельні, круп'яні, комбікормові заводи, спиртові заводи, крохмале-патокові підприємства й ін.).

Така система потребує відповідної структуризації. Найбільша концентрація великих підприємств зернопродуктового підкомплексу АПК Запорізької області наявна в м. Запоріжжі - 10 підприємств (5 - з виробництва хліба та хлібобулочних виробів, 4 - з виробництва борошна, 1 - зі складування), м. Мелітополі - 5 підприємств (4 - з виробництва хліба та хлібобулочних виробів, 1 елеватор), Приморському районі - 3 підприємства (елеватор, хлібоприймальне підприємство й підприємство з виробництва хліба та хлібобулочних виробів).

При розгляді структури регіонального зернопродуктового підкомплексу АПК використано метод кластерного аналізу. Дослідження структури зернопродуктового підкомплексу засвідчило, що основне виробництво хлібопродуктів в Запорізькій області зосереджено в районах, що входять до кластерів 4, 6 і 7, виробництво борошна в них становить в середньому близько 15575 т, комбікормів - 8262 т, крупи - 918 т (Михайлівський р-н, Василівський р-н, Оріхівський р-н, Комунарський район м. Запоріжжя). Мінімальний рівень виробництва простежується в кластері 3 (борошно - 846,4 т, комбікорм - 129,7 т, крупа - 54,7 т), що одночасно є й найбільш численним (12 районів).

Аналіз свідчить про нестійку динаміку економічних показників виробництва зерна в Запорізькій області. Загалом тут посівні площі зернових культур в 2002 р. порівняно з 1992 р. зросли на 8,1%. Це відбувається на фоні скорочення всієї посівної площі на 9,2%. Збільшення посівних площ зернових культур зумовлюється, в першу чергу, відносно вищим рівнем їх доходності порівняно з іншими видами продукції. У цілому значне розширення посівних площ відбулося за рахунок збільшення посівів ярих культур. Структурні зрушення в бік скорочення посівних площ пшениці та збільшення інших видів зернових культур зумовлені кон'юнктурою ринку. Значне скорочення площі, з якої зібрано урожай зернобобових, незважаючи на велику потребу цього товару на ринку, пов'язане з недосконалістю збиральної техніки та пристроїв для доробки цих культур. Виробництво зернових культур зосереджене в основному в сільськогосподарських підприємствах, але обсяги виробництва в особистих селянських господарствах постійно збільшуються. В загальному виробництві зерна в 2001 р. на господарства населення вже припадало 369,6 тис. т зерна або 19,5%.

Урожайність зернових культур знижується. У 2002 р. по всіх категоріях господарств Запорізької області вона становила 60,8% від рівня 1990 р. Узимку 2003 р. сільське господарство пережило найтяжчу за останні десятиліття природну катастрофу - загинуло 65% посівів озимої пшениці, а в основних зернових регіонах - до 97%. Також надзвичайно складні умови були весною, коли зима миттєво перейшла в літо.

Майже повна відсутність протягом останніх років фінансування закупівель до Держрезерву залишила нам у спадок практично порожню державну комору. У 2002 р. заготівельним організаціям Запорізької області за прямими зв'язками було реалізовано всього 0,2% зерна порівняно з 55,7% у 1990 р. Однак пропозиції щодо насичення ринку зерна тільки ринковими методами себе не виправдовують. Упродовж останніх місяців Уряд, на грані можливого, контролює ситуацію на ринку хліба, маневруючи фактично незнижуваним запасом зерна.

Склалася парадоксальна ситуація з огляду на динаміку цін та обсяги продажу зернових культур. Сільгосптоваровиробники Запорізької області, реалізувавши протягом 2002 року на 7125 тонн зерна більше, одержали на 37978,5 тис. грн. менше, ніж у 2001 р. Отриманих коштів було, як правило, недостатньо для того, щоб розрахуватися за банківські кредити, отримані раніше, поповнити обігові кошти для продовження осінньо-польових робіт, провести розрахунки з працівниками та пайовиками в рахунок орендної плати та виплатити заборгованість по заробітній платі.

Серед основних причин, які вплинули на зниження цін і зменшення доходів вітчизняних виробників зерна в 2002/03 маркетинговому році, були висока пропозиція збіжжя торішнього врожаю, значне зростання його перехідних запасів на початку 2002 року порівняно з 2001, проблеми з невідшкодуванням податку на додану вартість експортерам, унаслідок чого ціни впали на 10 - 15%, нестабільність ринку та зміни в імпортній політиці ЄС. Звісно, така диспозиція спричинила невизначеність щодо перспектив експорту до згаданих країн (у 2001/02 маркетинговому році - це третина українського експорту зернових).

Потрібно також визнати, що відсутність реального механізму підтримки виробників зерна в 2002 році була однією з причин зменшення доходів. Через недостатність державного фінансування заставні закупівлі здійснювалися в незначних обсягах. Унаслідок цього не вдалося стримати ціни від їх значного зниження. Уже всім зрозуміло, що без реальних коштів у державному бюджеті ув'язувати стабілізацію доходів виробників зерна з механізмом заставної або інтервенційної закупівлі не реально.

У результаті проведених економічних реформ були втрачені економічні сталі зв'язки аграрних товаровиробників з переробними та обслуговуючими підприємствами. Втрачене державне управління й господарське регулювання регіональної системи заготівлі та переробки зерна.

Внутрішній попит Запорізької області традиційно формується відповідно до витрат зерна на насіння, продовольство, промислову переробку та кормові потреби. Вони залишаються щороку визначальними. Зовнішній попит задовольняється за рахунок ресурсів під значним впливом наявної та прогнозованої кон'юнктури на світовому ринку зерна.

Найбільші запаси зерна в регіоні забезпечують недержавні агроформування. За станом на 1.01.2003 р. їх запаси сягали 218,1 тис. т, а в цілому по області - 232,2 тис. т. Це майже вдвічі менше, ніж на 1.01.2002 р.

Після виробництва в 2002 році зернових, яке було в Запорізькій області меншим, ніж у 2001 році на 282,0 тис. т, обсяги продажу зернової продукції збільшилися на 120,6 тис. т. Вилучення такої кількості зерна з внутрішнього обороту було безпідставним, оскільки значно скоротилися перехідні запаси. Несприятливі агрометеорологічні умови зими та весни 2003 року, що призвели до загибелі майже половини озимих та зумовили погіршення стану ярини, загострили проблему забезпечення Запорізької області власним зерном на 2003/04 маркетинговий рік.

Аналіз цінової ситуації на 1 листопада 2003 р. свідчить, що вже в цей період на зерновому ринку відбулося підвищення середньої ціни закупівлі зерна до 625,3 грн/т. Крім того, дослідження цінової ситуації 2003 р. доводить, що для внутрішнього ринку в цілому характерний нееластичний рівень попиту на відміну від світового. За цієї умови значні коливання в обсягах пропозиції на внутрішньому ринку, що відбуваються під впливом ряду екзогенних чинників (зростання експортного попиту тощо) при відсутності державного регулювання спричиняють істотні зміни в динаміці ринкових цін та завдають збитків товаровиробнику. За таких умов зміни в динаміці ринкових цін фактично перестають бути довгостроковим індикатором для стимулювання виробництва зерна. Виникає ситуація відірваності процесів на ринку зерна від стану справ у реальному секторі виробництва, формування фіктивних форм нагромадження капіталу в сфері торгових трейдерів. Можна визначити головні причини зниження цін на внутрішньому ринку. В умовах перевиробництва спостерігається експортна орієнтація ринку, за якої внутрішня ціна є меншою за світову.

У сільськогосподарських товаровиробників зерна й досі відсутня єдина узгоджена цінова політика, тоді як у трейдерів вона є спільно визначеною. Одним із виходів, на наш погляд, може бути запровадження механізму, при якому зерно експортується від імені товаровиробника. Трейдери-вивізники мають надавати тільки агентські послуги, а товаровиробник стане експортером, котрий оплачуватиме послуги за відповідним тарифом.

3. Оптимізація економічних зв'язків у регіональному зернопродуктовому підкомплексі АПК

Удосконалено форми інтеграції в зернопродуктовому підкомплексі АПК, здійснена оптимізація функціонування підприємств зернопродуктового підкомплексу в рамках створеної агропромислової фінансової групи.

Сучасний етап розвитку економічних взаємин в агропромисловому комплексі характеризується появою нових форм господарювання. Одним із напрямів оптимізації регіонального зернопродуктового підкомплексу АПК є агропромислова інтеграція. На регіональному рівні вона становить собою процес утворення різних агропромислових об'єднань за участю аграрних, переробних, торговельно-збутових формувань, обслуговуючих підприємств і організацій. В агропромисловому комплексі є нагальна необхідність створення агропромислових фінансових груп. Це мають бути великі комплекси, що займаються переробкою сільськогосподарської продукції, біржі, банки та їх об'єднання: фінансові та страхові компанії. Процес організації агропромислових фінансових груп (АПФГ) має складатися з чотирьох взаємозалежних блоків.

Взаємовідносини АПФГ із зовнішніми суб'єктами ринку пропонується будувати на взаємовигідних договірних принципах. Відносини групи з державними органами мають базуватися на основі чинних законодавчих документів щодо регулювання її діяльності.

Найбільш важливим джерелом підвищення ефективності при об'єднанні підприємств АПК в АПФГ є можливість організації широкого інформаційного обміну, що дасть змогу чітко координувати плани та графіки постачань сировини, матеріалів і напівфабрикатів, їх збереження, переробки й доставки кінцевої продукції споживачу. В результаті будуть створені умови для повнішого і стабільнішого завантаження виробничих потужностей підприємств, що займаються збереженням і переробкою зернової продукції. Більш високий і стабільний рівень завантаження виробничих потужностей сприятиме підвищенню ефективності в результаті зменшення простоїв устаткування зі скороченням постійних витрат на одиницю виробленої продукції.

У роботі пропонується система критеріїв, що дають можливість визначити ефективність від участі окремих підприємств в агропромисловій фінансовій групі: структурної рівноправності, пропорційності, безперервності, прямопотоковості, ритмічності тощо.

Основним є критерій економічної доцільності, який вказує на те, що при вступі до АПФГ кожний з учасників цього формування одержить прибутку на одиницю вкладених засобів більше, ніж при всіх інших варіантах власного розвитку, а також більше, ніж кожен із суб'єктів аналогічного напрямку, який не бере участі в групі. Цей критерій пропонується визначати за формулою:

, (1)

де Ее.д. - коефіцієнт економічної доцільності; ЧПгр - чистий прибуток підприємства від участі в АПФГ; ЧПап - чистий прибуток від участі в альтернативних проектах.

Запропоновано створити АПФГ на базі зернопродуктового підкомплексу. Саме промислові підприємства з переробки зернової продукції мають бути центром такого об'єднання, як АПФГ. По-перше, тому що саме ці підприємства посідають чільне місце в технологічному ланцюжку з виробництва хлібопродуктів, а по-друге, їх матеріально-технічна база на сьогодні є менш зношеною на відміну від сільськогосподарських підприємств, елеваторів, транспортних організацій, що потребує мінімальних вкладень фінансових ресурсів з їх відновлення на первинному етапі.

Для центральної компанії агропромислової фінансової групи, а також для інвестора (наприклад, фінансової структури всередині АПФГ) одним із головних аспектів організації виробничого процесу, без сумніву, є процес відбору підприємств - потенційних учасників у рамках технологічного ланцюжка. Добір контрагентів - це процес вивчення вихідних даних про функціонування кожного конкретного підприємства-потенційного учасника АПФГ. Він проводиться з метою досягнення максимальної ефективності функціонування технологічного ланцюжка і, як наслідок, АПФГ загалом.

Для аналізу використовується інформація, отримана в процесі вивчення можливостей, а також робляться обчислення, необхідні з погляду поєднання підприємств у зернопродуктовому технологічному ланцюжку. За результатами дослідження проводиться конкурсний відбір контрагента з-поміж потенційних кандидатів. Його метою є включення до технологічного ланцюжка тих підприємств, що в сукупності дадуть найбільшу ефективність функціонування. Таким чином, якщо всі підприємства технологічного ланцюжка в рамках агропромислової фінансової групи матимуть максимальну ефективність, то й ефективність АПФГ у цілому теж буде максимальною. Для добору контрагентів використовується набір показників, що мають одну спільну рису - базуються на вивченні виручки від реалізації. Це - показник корпоративної участі, показники ефективності використання основних, оборотних засобів, коефіцієнт якості управління.

Застосовано описану методику на прикладі добору підприємств-кандидатів в учасники технологічного ланцюжка на етапі переробки зерна. Зокрема, проаналізовано два борошномельні заводи, розташовані в м. Запоріжжі: ЗАТ “Запоріжхлібопродукт” і ЗАТ “Запоріжжя-млин”. Аналіз засвідчив, що більш вигідним кандидатом може бути ЗАТ “Запоріжхлібопродукт”, оскільки розраховані показники його фінансового стану є оптимальнішими.

Для більшої ефективності здійснення етапу планування виробничого циклу в рамках агропромислової фінансової групи шляхом об'єднання технологічно взаємозалежних підприємств нами пропонується економіко-математична модель, метою якої є розробка ефективного механізму функціонування групи.

Цільова функція Z виражає максимум прибутку від реалізації готової продукції, зокрема хлібопродуктів, за рахунок досягнення максимально можливої рівноваги між ціною на готову продукцію та сукупними витратами на її виробництво й складається з п'яти блоків:

(2)

де S1 - блок реалізації готової продукції; S2 - блок витрат на виробництво зернової продукції; S3 - блок витрат на збереження зернової продукції; S4 - блок витрат на переробку зернової продукції; S5 - блок, де враховуються транспортні витрати та витрати на реалізацію готової продукції.

Як вихідні для формування й оптимізації економіко-математичної моделі використано фактичні дані роботи ЗАТ “Запоріжхлібопродукт” за 2003 р. Оптимальне значення прибутку агропромислової фінансової групи від реалізації борошна становить 65939,5 тис. грн. при заданих умовах.

Розподіл загальної суми прибутку між учасниками агропромислової фінансової групи здійснюється таким чином: спочатку - банку, потім частина прибутку, що залишилася, розподіляється пропорційно між всіма учасниками відповідно до їх витрат на окремих етапах виробничого циклу, у результаті чого рівень рентабельності всіх підприємств АПФГ сягає 115,5%.

Отже, на підставі розрахованих коефіцієнтів економічної доцільності можна зробити висновок, що при участі борошномельного заводу в АПФГ його прибуток зросте в 3,1 раза порівняно з результатами діяльності поза групою, елеватора - у 4,4 раза, аграрних підприємств - у 2,2 раза. Зростання фінансових результатів забезпечується можливістю реалізації продукції АПФГ на зовнішньому ринку за вищими цінами.

Застосування розробленої економіко-математичної моделі до конкретних підприємств зернопродуктового підкомплексу АПК дасть змогу одержувати інформацію про оптимальні показники економічної ефективності останніх від їх участі в діяльності агропромислової фінансової групи.

Висновки

зернопродуктовий аграрний фінансовий

1. Економічні зв'язки в зернопродуктовому підкомплексі АПК слід поділяти за такими ознаками: призначенням (ресурсозабезпечуючі, виробничі, обслуговуючі), ступенем стійкості (постійні, тимчасові, випадкові), місцем виникнення (внутрішньогалузеві, міжгалузеві, зовнішньоекономічні). Під їх оптимізацією необхідно розуміти мінімізацію витрат на їх встановлення й підтримку при забезпеченні запланованого обсягу виробництва продукції.

2. У зернопродуктовому підкомплексі варто виділити три основних сфери. Він є системою взаємозалежних галузей, у якій першу сферу становлять галузі виробництва засобів виробництва. Другу - безпосередньо сільське господарство й переробна промисловість. Третя - це основні ланки маркетингу (оптова та роздрібна торгівля).

3. Регіональний зернопродуктовий підкомплекс становить собою складну систему, усі частини (елементи) якої є взаємозалежними, доповнюють одна одну, виконуючи функції закупівлі, транспортування, збереження, переробки та збуту хлібопродуктів. Основне виробництво хлібопродуктів у Запорізькій області зосереджено в районах, що входять до трьох кластерів із семи. Мінімальний рівень виробництва простежується в кластері, що є найбільш численним (12 районів з 26).

4. Аналіз свідчить про нестійку динаміку економічних показників виробництва зерна в Запорізькій області. Тут структурні зрушення в бік скорочення посівних площ пшениці та збільшення інших видів зернових культур зумовлені кон'юнктурою ринку. Значне скорочення площі, з якої зібрано врожай зернобобових, незважаючи на велику потребу цього товару на ринку, пов'язане з недосконалістю збиральної техніки та пристроїв для доробки цих культур. Виробництво зернових культур зосереджене в основному в сільськогосподарських підприємствах, але частка особистих селянських господарств постійно збільшується.

5. Майже повна відсутність протягом останніх років фінансування закупівель до Держрезерву призвела до того, що в 2002 р. заготівельним організаціям Запорізької області за прямими зв'язками було реалізовано всього 0,2% зерна порівняно з 55,7% у 1990 р. Однак пропозиції щодо насичення ринку зерна тільки ринковими методами себе не виправдовують.

6. Склалася парадоксальна ситуація з огляду на динаміку цін та обсяги продажу зернових культур. Сільгосптоваровиробники Запорізької області, реалізувавши протягом 2002 року на 7125 тонн зерна більше, одержали на 37978,5 тис. грн менше, ніж у 2001 р. Отриманих коштів було, як правило, недостатньо для того, щоб розрахуватися за банківські кредити, отримані раніше, поповнити обігові кошти для продовження осінньо-польових робіт, провести розрахунки з працівниками та пайовиками в рахунок орендної плати та виплатити заборгованість по заробітній платі.

7. Внутрішній та зовнішній попити на зерно в Запорізькій області складаються із залишкових ресурсів під значним впливом наявної кон'юнктури та прогнозованої на світовому ринку зерна. Найбільші запаси зерна в регіоні забезпечують недержавні агроформування. За станом на 1.01.2003 р. їх запаси сягали 218,1 тис. т, а в цілому по області - 232,2 тис. т. Це майже вдвічі менше, ніж на 1.01.2002 р. У 2002 р. вилучення значної кількості зерна з внутрішнього обороту було безпідставним, оскільки значно скоротило перехідні запаси. Несприятливі агрометеорологічні умови зими та весни 2003 року, що призвели до загибелі майже половини озимих та зумовили погіршення стану ярини, загострили проблему забезпечення Запорізької області власним зерном на 2003/04 маркетинговий рік.

8. Аналіз цінової ситуації на 1 листопада 2003 р. свідчить, що вже в цей період на зерновому ринку відбулося підвищення середньої ціни закупівлі зерна до 625,3 грн/т. Крім того, дослідження цінової ситуації 2003 р. доводить, що для внутрішнього ринку в цілому характерний нееластичний рівень попиту на відміну від світового. За цих умов значні коливання в обсягах пропозиції на внутрішньому ринку, що відбуваються під впливом ряду екзогенних чинників (зростання експортного попиту тощо) при відсутності державного регулювання спричиняють істотні зміни в динаміці ринкових цін та завдають збитків товаровиробникам. У сільськогосподарських товаровиробників зерна також досі відсутня єдина узгоджена цінова політика, тоді як у трейдерів вона є визначеною.

9. Оптимізація економічних взаємовідносин у зернопродуктовому підкомплексі АПК полягає у створенні агропромислових фінансових груп. Взаємини АПФГ із зовнішніми суб'єктами ринку пропонується будувати на взаємовигідних договірних принципах. Відносини групи з державними органами мають базуватися на основі чинних законодавчих документів, що стосуються регулювання її діяльності. Найбільш важливим джерелом підвищення ефективності при об'єднанні підприємств АПК в АПФГ є можливість організації широкого інформаційного обміну, що дасть змогу чітко координувати плани та графіки постачань сировини, матеріалів і напівфабрикатів, їх збереження, переробки та доставки кінцевої продукції споживачу.

10. У роботі пропонується система критеріїв, що дають можливість визначити ефективність від участі окремих підприємств в агропромисловій фінансовій групі: структурної рівноправності, пропорційності, безперервності, прямопотоковості, ритмічності тощо. Основним є критерій економічної доцільності, який вказує на те, що при вступі до АПФГ кожний з учасників цього формування одержить прибутку на одиницю вкладених засобів більше, ніж при всіх інших варіантах власного розвитку, а також більше, ніж кожен із суб'єктів аналогічного напрямку, який не бере участі в групі.

11. Запропоновано створити АПФГ на базі зернопродуктового підкомплексу. Саме промислові підприємства з переробки зернової продукції мають бути центром такого об'єднання, як АПФГ. Для центральної компанії агропромислової фінансової групи, а також для інвестора одним із головних аспектів організації виробничого процесу, без сумніву, є процес добору підприємств - потенційних учасників у рамках технологічного ланцюжка. Для добору контрагентів використовується набір показників, що мають одну спільну рису - базуються на вивченні виручки від реалізації. Це - показник корпоративної участі, показники ефективності використання основних, оборотних засобів, коефіцієнт якості управління.

12. Застосовано описану методику на прикладі добору підприємств-кандидатів в учасники технологічного ланцюжка на етапі переробки зерна. Зокрема, було проаналізовано два борошномельні заводи, розташовані в м. Запоріжжі: ЗАТ “Запоріжхлібопродукт” і ЗАТ “Запоріжжя-млин”. Аналіз засвідчив, що більш вигідним кандидатом може бути ЗАТ “Запоріжхлібопродукт”, оскільки розраховані показники його фінансового стану є оптимальнішими.

13. Для більшої ефективності здійснення етапу планування виробничого циклу в рамках агропромислової фінансової групи шляхом об'єднання технологічно взаємозалежних підприємств запропонована економіко-математична модель, метою якої є розробка ефективного механізму функціонування групи. Цільова функція виражає максимум прибутку від реалізації готової продукції, зокрема хлібопродуктів, за рахунок досягнення максимально можливої рівноваги між ціною на готову продукцію та сукупними витратами на її виробництво. У результаті рівень рентабельності всіх підприємств АПФГ становить 115,5%.

Література

1. Линенко А.В. Вплив цінового паритету на відносини в АПК // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2002. - № 2. - С. 225-228.

2. Линенко А.В. Інформаційно-консультаційна служба як засіб державного управління // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2001. - № 4. - С. 96-99.

3. Линенко А.В. Основні аспекти підвищення ефективності господарських зв'язків підприємств харчової і переробної промисловості із аграрними товаровиробниками // Економіка: проблеми теорії та практики: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - Випуск 108. - С. 34-41.

4. Линенко А.В. Розвиток сільськогосподарської кооперації і вертикальної інтеграції як формотворчих процесів у становленні корпоративних структур // Схід. - 2003. - № 2 (52). - С. 51-55.

5. Линенко А.В. Розвиток формотворчих процесів у становленні корпоративних структур // Регіональні перспективи. - 2002. - № 6 (25). - С. 91-93.

6. Линенко А.В. Сучасні проблеми взаємодії виробників сільськогосподарської продукції з переробними та заготівельними підприємствами в Україні // Науковий вісник Національного аграрного університету. - 2002. - Випуск 52. - С. 212-215.

7. Линенко А.В. Концептуальна модель організаційної структури корпорації вертикального типу // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2002. - № 1. - С. 86-89.

Размещено на Allbest.ru