Розвиток підприємницької діяльності в сільському господарстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток підприємницької діяльності в сільському господарстві

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Реалізація радикальної економічної й інституціональної реформи, розвиток ринкових відносин легалізували підприємницьку діяльність як основну форму розвитку агробізнесу. Підприємництво створює загальну соціально-економічну основу ринкової економіки, в АПК являє собою невід'ємний атрибут ринкової системи господарювання, необхідну і достатню умову для її виникнення і розвитку. За рівнем поширення аграрного підприємництва можна зробити висновок про масштаби та якість ринкових відносин, ефективність виробництва в цілому у тій чи іншій країні. Економічний устрій, який не вирішив проблеми створення цивілізованих форм підприємництва, не має перспектив розвитку і врешті-решт приречений на руйнацію. Підприємництво в системі агробізнесу правомірно розглядати як метод господарювання, спосіб мотиваційного стимулювання високопродуктивної трудової активності, досягнення високих результативних показників ефективності виробничо-комерційної діяльності суб'єктів аграрного і продовольчого ринків. Тому дослідження аграрної економіки ринкового типу потребує розкриття змісту і форм підприємництва.

Наукові основи підприємницької діяльності закладені в роботах представників класичної економічної теорії: А. Сміта, Ф. Кене, Ж.-Б. Сея. Значний внесок у теорію підприємництва й розвитку бізнесу зробили відомі зарубіжні вчені: І. Шумпетер, П. Самуельсон, Ф. Хайек, М. Потер, Г. Мінцберг, А. Хопкін, Б. Карлоф, Е.Дж. Долан, Д.Е. Лінсей, а також сучасні дослідники в області теорії функціонування та розвитку агробізнесу: Е. Касл, П.Дж. Беррі, М. Бекер, Дж.А. Хопкін, Р. Хіпп, Т. Кеннет, Б. Андерсон, Р.Д. Еплін, А. Нельсон. Вітчизняна школа теорії розвитку підприємництва у галузі агробізнесу має таких відомих представників науки, як: М.Х. Корецький, І.І. Лукінов, П.М. Макаренко, Л.Ю. Мельник, В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, В.В. Юрчишин та ін.

Разом з тим ряд положень залишаються недостатньо розробленими. Зокрема, з позицій системного аналізу не досліджено питання ефективності функціонування і управління підприємництвом в реформованих підприємствах АПК. Не достатньо обгрунтованим є механізм державного протекціонізму стосовно аграрного підприємництва, а також воно потребує оцінки фінансової стійкості і конкурентоспроможності в реформованих сільськогосподарських підприємствах.

В цілому, недостатня вивченість проблеми розвитку і підвищення ефективності підприємницької діяльності в умовах перехідної економіки й сукупність пов'язаних з нею питань визначили вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність і цільову спрямованість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення та висновки дисертації були одержані при виконанні досліджень Дніпропетровського державного аграрного університету на тему «Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень» (номер державної реєстрації 0102U005022).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка комплексу методичних і практичних засад щодо розвитку ефективної підприємницької діяльності в системі агробізнесу.

Відповідно до цієї мети в дисертації було поставлено та розв'язано завдання:

- узагальнення теоретичних основ підприємництва у сфері агробізнесу;

- визначення концептуальних принципів управління підприємницькою діяльністю в системі АПК в умовах перехідної економіки;

- проведення аналізу економічного стану й ефективності функціонування аграрних підприємств в умовах ринкового розвитку;

- обґрунтування необхідності державної протекціоністської політики стосовно суб'єктів аграрного підприємництва та регулювання взаємин між галузями й підприємствами в умовах перехідної економіки;

- визначення резервів зростання ефективності аграрного підприємництва, його економічної стійкості і конкурентоспроможності;

- обґрунтування основних параметрів і принципів розробки ефективної стратегії і тактики розвитку агробізнесу в Україні;

- розробка механізмів державного регулювання підприємництва в сільському господарстві.

Об'єктом дослідження є процеси підприємницької діяльності в сільському господарстві.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних аспектів формування, розвитку і підвищення ефективності підприємництва в сільському господарстві.

Методи дослідження. Теоретичною й методологічною базою дослідження стали діалектичний метод пізнання, наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених із загальної економічної теорії, проблем ефективного розвитку підприємництва, розробки стратегії і тактики агробізнесу.

У процесі дослідження було застосовано такі методи: системно-функціональний (узагальнено теоретико-методологічні аспекти функціонування агробізнесу), абстрактно-логічний (відпрацьовано методичні підходи до формування системи показників ефективності аграрного підприємництва), діалектичний (розглянуто еволюцію об'єкта дослідження протягом останніх років, виявлено шляхи та резерви його подальшого розвитку), економіко-статистичний (проаналізовано сучасний стан АПК), порівняльного аналізу та рядів динаміки (порівняно фактичні дані звітного періоду та попередніх років, виявлено зміни показників та параметрів функціонування об'єкта дослідження у часі), монографічний (розглянуто фінансовий потенціал аграрної галузі та намічено шляхи розвитку підприємницької діяльності в системі агробізнесу). Ці методи стали методичною основою проведеного дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в досягненні наступного:

вперше:

- запропоновано процедуру оцінки претендентів на право працювати з лізинговими фондами, яка передбачає схему лізингових операцій та дає конкурсну основу відбору агропідприємств для роботи за лізинговими операціями;

удосконалено:

- напрями розвитку (стратегію і тактику) підприємницької діяльності шляхом застосування маркетингу, розробки бізнес-планів і програм, створення умов державної підтримки підприємництва в сільському господарстві;

- сутність агропромислових фінансових груп як корпоративних підприємницьких структур, які являють собою особливу форму виробничих відносин у аграрному секторі, у рамках істотної модифікації відносин власності, розподілу й обміну через систему протиріч;

дістали подальший розвиток:

- теоретичні аспекти формування підприємницької діяльності в системі агробізнесу через обґрунтування факторів: спеціалізації, кооперації, інтеграції, концентрації, інтенсифікації та управління, взаємодія яких ініціює появу структурних і функціональних змін у сільському господарстві;

- напрями управління підприємницькою діяльністю через розмежування сфер державного й господарського управління, посилення ролі держави у формуванні інституціональних механізмів, формування принципово нового правового поля господарських відносин;

- механізм формування корпоративного аграрного підприємництва при проектуванні АПФГ, що передбачає удосконалення організаційних структур діючих підприємств АПК, їх науково-методичне та інформаційне забезпечення і розвиток взаємовідносин між окремими структурними підрозділами.

Практичне значення одержаних результатів. Результати дисертаційного дослідження щодо підвищення ефективності підприємницької діяльності використані при реалізації Програми стабілізації та розвитку агропромислового комплексу Запорізької області на період до 2010 р. (дов. №01-04/1447 від 01.11.2004 р.). Найважливіші результати досліджень щодо застосування лізингу, маркетингу використані в підприємницьких структурах АПК Запорізького району Запорізької області (дов. №4412 від 28.09.2004 р.). Рекомендації з удосконалення стратегії і тактики розвитку агробізнесу використані Асоціацією фермерів та приватних землевласників Запорізької області при реалізації Програми розвитку фермерського руху (дов. №240 від 14.09.2004 р.).

Теоретичні розробки дисертаційної роботи використовуються в навчальному процесі Дніпропетровського державного аграрного університету при викладанні таких дисциплін: «Економіка сільського господарства і АПК», «Економічна теорія», «Управління сільськогосподарським виробництвом» (дов. №7532 від 9.09.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації розроблені автором особисто та містяться в одноосібних наукових працях.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Науковий зміст основних результатів дослідження та їх практичне застосування обговорювалися на науково-практичних конференціях: «Актуальні питання удосконалення фінансово-кредитного механізму в Україні», м. Запоріжжя (2002 р.); «Динаміка наукових досліджень», м. Дніпропетровськ (2002 р.); «Динаміка наукових досліджень 2003», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону», м. Дніпропетровськ (2002 р.); «Економіка підприємства: проблеми теорії та практики», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи їх вирішення», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Україна у світовій економічній спільноті», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Економіка підприємств», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Сучасні проблеми економіки підприємства», м. Дніпропетровськ (2003 р.); «Фінансово-економічні проблеми розвитку регіонів України», м. Дніпропетровськ (2003 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено в 26 наукових публікаціях, з них 10 - у наукових фахових виданнях; загальний обсяг публікацій становить 3,6 обл.-вид. арк.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків.

Обсяг роботи - 167 сторінок, з них: 18 таблиць займають 10 сторінок, 5 рисунків - 3, список використаних джерел (109 найменувань) - 10, 2 додатки - 2 сторінки.

Основний зміст роботи

підприємницький економіка агропромисловий управління

У вступі дисертації обґрунтована актуальність дослідження, визначена мета та завдання роботи. Викладені найбільш вагомі результати, що характеризують науково-практичну новизну дослідження. Вказано практичне значення та можливості застосування одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні основи розвитку підприємницької діяльності в АПК» розкрито сутність та зміст підприємницької діяльності, проаналізовано особливості її розвитку в умовах ринку й визначено методологічні принципи та елементи аналізу стратегії розвитку підприємств в системі агробізнесу.

Проблеми підприємництва знаходяться в центрі уваги економічної науки як у країнах з розвиненою ринковою економікою, так і у тих, де ринкова система знаходиться ще в стадії становлення - тут ще більшою мірою усвідомлюється той факт, що ринкова економіка - це за своєю сутністю економіка підприємництва. Підприємницька форма економічних відносин передбачає економічну волю, самостійність і відповідальність бізнесу у всьому, включаючи розробку стратегії й тактики конкурентної боротьби, інвестування й окупності вкладеного капіталу, визначення потреб, оцінки ринкової кон'юнктури і результатів господарювання.

На сучасному етапі переходу до ринку в Україні склалася ситуація, пов'язана з загрозою втрати продовольчої безпеки, спадом агропромислового виробництва практично у всіх продуктових підкомплексах і регіонах. В багатьох випадках невміле реформування підприємств АПК обумовило різке зниження ефективності виробництва продуктів харчування, відбувається подорожчання виробленої продукції, різко знизилася прибутковість і фінансова стійкість підприємств. Нееквівалентність міжгалузевого товарообміну між сільським господарством і промисловістю, надмірно високі податки і процентні ставки за кредит, відсутність ефективної державної системи підтримки сільських товаровиробників і регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні, привели багато підприємств агропромислового виробництва, особливо сільськогосподарських, до кризового стану їх економіки. Прояви монопольної поведінки підприємств переробної промисловості, торгівлі на ринку знижують частку прибутку сільських виробників у кінцевій продукції АПК. У зв'язку з цим розвиток підприємницької діяльності в агробізнесі, створення ринкового середовища й ефективної інфраструктури є необхідною умовою для виживання вітчизняного АПК і його подальшого ефективного зростання.

Економічна криза в системі агробізнесу України стає все більш загрозливою. Слідом за обвальним спадом виробництва продовольства і сільгоспсировини спостерігається подальше зниження ефективності всієї економіки, руйнування виробничого потенціалу АПК й сільської інфраструктури, втрата матеріальних стимулів праці в сфері виробництва. Шляхи подолання кризи в системі АПК знаходяться в площині організаційно-економічних, управлінських і соціальних перетворень, що можуть бути реалізовані за рахунок формування ефективно господарюючих суб'єктів, збільшення числа підприємців і працівників, зацікавлених в удосконалені матеріально-технічної бази, виробництва і збуту продукції, зростанні рентабельності і конкурентоспроможності підприємств АПК і ринкової інфраструктури.

У рамках нового управлінського мислення суб'єктів продовольчого ринку радикальним чином змінюються підходи до розвитку системи виробництва, збуту продукції і послуг, визначення структури капіталовкладень і напрямів інвестиційної політики, організації фінансових процесів, розширення інноваційних тенденцій, впровадження у виробництво нових технічних засобів і технологій.

Досліджуючи процес розробки стратегії функціонування і розвитку підприємств в агробізнесі, на нашу думку, правомірно виділити дев'ять ключових факторів, що безпосередньо впливають на процес управління виробничими ресурсами суб'єктів підприємництва. Ці фактори є елементами стратегії функціонування і розвитку бізнесу: корпоративна місія; конкурентні переваги; організація бізнесу; ринки збуту; ресурси; продукція агробізнесу; структурна реорганізація; програми розвитку агробізнесу; культура і компетентність управління суб'єктів агробізнесу.

В аграрному виробництві, заснованому на ринкових принципах, пріоритетною є приватна власність. Значне поширення отримали приватно-колективні і навіть колективно-суспільні форми власності. Відношення власності на виробничі ресурси, а відповідно, і результати виробництва визначають неоднорідність форм підприємництва.

Економічна трансформація у сільському господарстві обумовила зміни технологічних норм виробництва продукції рослинництва та технічного, організаційного, економічного його рівня виробництва, екологічних вимог. Саме тому приватному підприємництву важко швидко вийти на оптимальні параметри та потребує розвитку його корпоративних форм.

Підвищення ефективності підприємництва в значній мірі залежить від рівня спеціалізації виробництва. Спеціалізація виробництва неухильно розвивається убік більш глибокого поділу праці. Цей процес об'єктивно зумовлений зростанням продуктивних сил і удосконаленням виробничих відносин. Це теоретично правильне припущення в період становлення ринкових відносин набуває найчастіше негативних рис. Сучасна спеціалізація в рослинництві дещо відрізняється від історично сформованої. Очевидні й зміни, викликані ринковими відносинами: збільшення частки зернових, соняшнику, картоплі, овочів і баштанних. Водночас знизилася частка кормових культур, що свідчить про зменшення поголів'я худоби.

В роботі визначено напрями інтенсивного і екстенсивного підприємництва в аграрному секторі. Встановлено, що за роки реформування показники інтенсифікації сільськогосподарського виробництва істотно знизилися, і це вплинуло на формування систем ведення господарства. Чітко виявились тенденції екстенсивного розвитку: зниження врожайності, продуктивності, енергонасиченості, застосування добрив і т. ін.

У другому розділі «Стан розвитку і ефективності підприємництва в ринкових структурах аграрного сектору» проаналізовано особливості діяльності господарюючих суб'єктів агробізнесу і визначено основні причини кризового стану економіки в сучасних умовах розвитку ринку.

Політика держави в аграрній сфері протягом 1990-2000 рр. не сприяла нарощуванню темпів її ринкового реформування, а навпаки, тривалий час консервувала їх відставання, порівняно з іншими галузями народногосподарського комплексу, в тому числі харчовою промисловістю.

Одним із соціально-економічних результатів реформування аграрних відносин є розширення (поява нових укладів) та поглиблення (наповнення їх новим соціально-економічним змістом) процесів розвитку різноукладності. Формування системи підприємств з різними організаційно-правовими формами сприяло підвищенню конкуренції на товарно-сировинному агропродовольчому ринку.

Аналізуючи розвиток сільськогосподарського виробництва в розрізі різних організаційно-правових форм господарювання економісти-науковці стверджують про відсутність залежності між формою підприємства та результатами фінансово-економічної діяльності. Однак, результати 2003 р. підтверджують висновки стосовно ефективності приватних підприємств, де вищі в порівнянні з іншими формами стимули до результативної діяльності. Рентабельність всієї діяльності в цих господарствах була найвищою і становила 6,2%, тоді як по деяких видах продукції її рівень був нижчим в порівнянні з державними господарствами (табл. 1).

Протягом 1990-2002 рр. радикально трансформувалася соціальна структура землекористувачів. Питома вага державного сектора в загальній структурі скоротилася з 25,6% до 5,6%, а частка приватних форм землекористування як колективних, так і індивідуально-сімейних, зросла з 76,0% до 96,0.

У структурі основних фондів 65-75% становили будівлі та споруди, відображаючи до певної міри переважання пасивної частини над активною, тоді як частка робочої та продуктивної худоби в останні роки становить лише 1-2%, а багаторічних насаджень - 1,5-2,2%.

Аналізуючи соціально-економічну форму функціонування основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення - частини продуктивних сил, можна дійти висновку, що за багато років у вітчизняному сільському господарстві був накопичений досить потужний виробничий потенціал. Особливо це стосується великих агротоваровиробників, якими були колективні господарства. Разом із міжгосподарськими підприємствами їх частка в основних виробничих фондах становила майже 80%.

Економічні показники діяльності сільгосппідприємств за організаційно-правовими формами господарювання у 2003 р. в цілому по Україні

Відновлення матеріально-технічної бази АПК як об'єктивна потреба має стати одним з найбільш пріоритетних напрямів державного фінансування, адже за час здійснення економічних реформ технічна оснащеність підприємств значно погіршилася.

В умовах ринку, що формується, агропромислові виробники не мають реальної можливості придбання технічних засобів. Незважаючи на значні фінансові проблеми і високі ціни багато регіонів України закуповують техніку й устаткування за кордоном, бо лише використання високопродуктивних технічних засобів створює можливість переходу на принципово нові технології і підвищення конкурентоспроможності виробництва.

Різке скорочення поголів'я худоби є свідченням повної руйнації тваринницької галузі. Вона охоплює всі базові напрями: скотарство, свинарство, вівчарство. В 2002 році поголів'я великої рогатої худоби та свиней зменшилось більше ніж на половину, а овець залишилося лише чверть від кількості поголів'я в 1990 р.

Регресивна тенденція розвитку тваринництва суспільного сектора посилюється і не може бути компенсована зростанням приватного сектора. Ця динаміка є достатньою тривожною, особливо з урахуванням того, що споживання м'яса і молока в нашій країні на душу населення є значно меншим, ніж це передбачено науково обґрунтованими нормами харчування, а продуктивне тваринництво, як головний постачальник цінної сировини для харчової та переробної промисловості є базою розвитку вітчизняного АПК.

В результаті ринкових змін стара збутова інфраструктура аграрного сектора майже втратила своє значення, а нова - ще не набула стану ефективного функціонування. Саме цей фактор тривалий час стримував ефективний розвиток сільгосппідприємств.

Розширення економічного потенціалу господарств населення відбувається переважно не за рахунок земельного компонента, а за рахунок розширення самоексплуатації їх власників - родин, а також інших факторів, серед яких найбільш істотним є прихований перерозподіл ресурсів і продукції колективних підприємств на користь господарств населення.

Скорочення ресурсного потенціалу і виробництва основних видів сільськогосподарської продукції зумовили відповідну динаміку валової продукції сільського господарства, яка за останні п'ятнадцять років характеризується постійним, а в окремі роки - й стрімким зниженням. Лише протягом 2000-2002 рр. намітились позитивні зрушення в аграрному секторі економіки. Основний спад виробництва приходиться на колективні й державні підприємства, які в сільському господарстві утворюють громадський сектор економіки. Їхня валова продукція зменшилась на 67,0%. Фермерські та особисті підсобні господарства населення мають незначний, але до певної міри висхідний розвиток.

У третьому розділі «Організаційно-економічні напрями розвитку підприємництва в аграрному виробництві» обґрунтовано створення нових крупних виробничо-господарських комплексів та розроблено механізм формування інвестиційної політики в сфері підприємництва на селі.

У системі продовольчого забезпечення України запропоновано організувати деякий аналог відомого в Європі інституту реконструкції і розвитку, що поєднує в собі риси холдингу і банку. Державний продовольчий холдинг може бути організований на основі великих контрольних і блокуючих пакетів акцій підприємств системи матеріально-технічного забезпечення АПК, що належать державі. Для забезпечення фінансової підтримки холдингу необхідно створити спеціалізований банк управління державною власністю і систему страхових, інвестиційних, лізингових і інших фінансових компаній. Міністерство агропромислової політики та Фонд державного майна могли б регулювати роботу холдингу і займатися продажем певних пакетів акцій.

З метою поліпшення умов для реалізації сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів необхідно прийняти Комплексну програму розвитку аграрного ринку на 3-5 років, передбачивши в ній, зокрема: заходи щодо більшого наповнення аграрного ринку товарами; стимулювання сільськогосподарських товаровиробників до участі у біржовій торгівлі; врегулювання діяльності оптових продовольчих ринків; сприяння розвитку особистих підсобних господарств громадян; створення державної установи, яка займалася б розробкою загальнодержавних програм розвитку АПК, а також питаннями управління державною власністю в агарному секторі; розробку програми розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, визначивши в ній, у тому числі, заходи щодо стимулювання створення та діяльності таких кооперативів (використання з цією метою виробничого потенціалу та інфраструктури споживчої кооперації, нормативно-методичного, організаційного та кадрового забезпечення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, залучення їх до виконання державних та регіональних програм розвитку аграрного сектора економіки).

Для удосконалення оподаткування в АПК в роботі запропоновано переглянути принципи формування норм амортизаційних відрахувань. Їх доцільно встановити, виходячи з термінів корисного використання з врахуванням фізичного і морального зносу основного капіталу. В роботі запропоновано уточнити групи основних засобів з метою нарахування амортизаційних відрахувань і визначення термінів їх експлуатації. Для обчислення амортизації доцільно використовувати методи «суми років» і «зменшуваних ставок», в основу яких покладено принцип регресії. Крім того, передбачається застосовувати «графіки прискореного відшкодування вартості».

Доцільно сформувати систему підтримки АПК, посиливши вплив держави як гаранта розвитку аграрного ринку. Органам влади слід опосередковано впливати на попит та пропозицію товарів, міжгалузевий обмін в АПК із метою створення в його галузях і виробництвах рівних умов для одержання прибутку. Поетапна трансформація сформованої системи державної підтримки АПК передбачає переорієнтацію з відшкодування ПДВ і кредитування на умовах часткової компенсації ставки кредиту з бюджету на систему, що передбачає програмно-цільову, вибіркову підтримку сільськогосподарських виробників, удосконалення кредитно-фінансових механізмів, розвиток ринкової інфраструктури і стимулювання попиту на товари суб'єктів агробізнесу.

Першим кроком до розвитку корпоративного підприємництва на вітчизняних агропромислових підприємствах має стати усвідомлення їх керівниками і спеціалістами сутності та ефективності підприємницького стилю поведінки. Важливо проявити ініціативу у створенні малих підприємницьких фірм усередині великих АПФГ. Для цього необхідно формувати концепцію організації корпоративного підприємництва, яка повинна орієнтувати на вирішення стратегічних завдань АПФГ: обраних стратегій діяльності, науково-технічного розвитку, маркетингу.

Принципова відмінність АПФГ полягає в тому, що вони є уособленим сегментом аграрної економіки, для якого характерними рисами є диференціація кожного учасника групи за положенням в кооперації сільськогосподарської праці і за лінією його права власності, а також обмеження можливостей росту розмірами власного капіталу і здатністю залучити додаткові ресурси на основі ринкових принципів. Такі корпоративні структури як агропромислові фінансові групи являють собою особливу форму виробничих відносин у аграрному секторі, у рамках якої істотно модифікуються відносини власності, розподілу й обміну.

При переході на ринкові методи підприємництва формування і посилення корпоративних структур є однією з найважливіших тенденцій розвитку ринкової економіки. В індустріально розвинутих країнах великі виробничі компанії органічно переплетені з могутніми і розгалуженими фінансовими установами, транспортними, торговими й інформаційними структурами. Вони здатні витримати змагання із західними конкурентами, забезпечити необхідні умови для виходу України на світовий ринок.

Доведено, що залежно від рівня прийнятих рішень державна підтримка в АПК повинна здійснюватись за рахунок коштів державного, регіонального чи місцевого бюджетів: бюджетні дотації виплачуються для відшкодування витрат, що не покриваються з об'єктивних причин реалізаційними цінами на продукцію. Як правило, бюджетні компенсації виплачуються для забезпечення мінімально достатнього рівня ефективного споживання окремих засобів виробництва, подорожчання яких не компенсується підвищенням цін на сільськогосподарську продукцію. Дотації і компенсації є формою підтримки виробництв, які є стратегічно важливими для АПК, мають соціальну, екологічну значимість, забезпечують відтворювальний потенціал галузі.

Державне товарне кредитування має бути використане в тих сегментах ринку, де присутня невисока активність комерційних фірм. Для регламентації ціноутворення і конкурсу операторів на отримання державного товарного кредиту пропонується зафіксувати положення, відповідно до якого ціни на матеріально-технічні ресурси при товарному кредитуванні не повинні перевищувати середніх у відповідних регіонах та визначатися на конкурсній основі з укладанням відповідних угод з державою.

Висновки

1. Підприємницька форма економічних відносин припускає економічну волю, самостійність і відповідальність бізнесу у всьому, включаючи розробку стратегії і тактики конкурентної боротьби, інвестування й окупності вкладеного капіталу, визначення потреб, оцінки ринкової кон'юнктури і результатів господарювання. Система господарювання формується під впливом двох груп факторів: тих, що забезпечують збереження існуючого стану системи (факторів функціонування) і тих, що забезпечують її розвиток, досягнення визначених цілей (факторів розвитку). До факторів функціонування і розвитку підприємницької діяльності в системі агробізнесу слід включити такі системні компоненти: спеціалізація, кооперація, інтеграція, концентрація, інтенсивність, управління, техніка і технологія. У свою чергу, системні компоненти знаходяться в діалектичній взаємодії із системоутворюючими складовими: природними, біологічними, політичними, науково-технічними, соціально-демографічними, організаційно-правовими, економічними. Взаємодія факторів функціонування і розвитку ініціює появу структурних і функціональних змін у системах господарювання АПК.

2. Структурні зрушення в АПК характеризуються поширенням нових організаційних форм господарювання (АТ, ЗАТ, ТОВ та ін), розвитком процесів міжгосподарської, внутрішньогосподарської кооперації, формуванням вертикально інтегрованих структур, нових сфер діяльності, таких як переробка продукції, її реалізація, технічне обслуговування, виробництво будівельних матеріалів тощо, зміною структури виробництва, співвідношення частки сільськогосподарських підприємств і особистих підсобних господарств та ін. Вони пов'язані з проникненням в аграрну сферу промислового, фінансового, приватнопідприємницького капіталу і формуванням корпоративного підприємництва через створення АПФГ.

Наслідками структурних змін стали й функціональні, що проявляються в розмежуванні сфер державного і господарського управління, посиленні ролі держави у формуванні інституціональних механізмів (регулювання кредитно-фінансового механізму, оподаткування, орендних відносин), формуванні принципово нового правового поля господарських відносин.

3. Для розкриття сутності системи виробничих відносин, характерної для корпоративного підприємництва в аграрному секторі, варто розрізняти специфіку відносин, що складаються усередині агропромислової фінансової групи між її учасниками, і відносин групи як самостійного господарюючого суб'єкта із зовнішнім середовищем. Через розгляд виробничих відносин АПФГ можна виявити також систему протиріч, що властива аграрному сектору економіки. Такі протиріччя полягають у: диференціації учасників групи за правами власності на матеріальні засоби і результати виробництва; появі особливих форм кооперації і конкуренції; встановленні особливої форми розподілу і перерозподілу створеного спільними зусиллями доходу; відносинах обміну створеною продукцією.

4. Найважливішими формами державного регулювання підприємницької діяльності в сільському господарстві слід вважати: першочергову підтримку найбільш ефективних і перспективних підприємств; стимулювання платоспроможного попиту населення; протекціонізм і забезпечення вітчизняним сільгосптоваровиробникам умов для успішної конкуренції з іноземними постачальниками; антимонопольна політика; розвиток ринкової інфраструктури і кредитно-фінансового механізму; концентрація сил і засобів на напрямках, що забезпечують підтримку і розвиток соціальної і виробничої інфраструктури АПК з урахуванням ринкових принципів; регулювання цін на продукцію природних монополій; удосконалення механізму мінімальних гарантованих і орієнтовних цін і державних інтервенцій на продовольчому ринку.

5. Істотною проблемою організації раціональних систем господарювання є катастрофічний стан зношення основних фондів. Запропонована процедура оцінювання претендентів на право працювати з лізинговими фондами з використанням методології ЕFАS, яка надає можливість об'єктивно оцінити претендентів за 10 оціночними категоріями. Схема лізингових операцій дає змогу уникнути існуючого монополізму і на конкурсній основі відібрати агрофірми для роботи з лізингових операцій.

6. Сьогодні в аграрній сфері виникла суперечлива ситуація, пов'язана із проникненням фінансового, промислового, приватнопідприємницького капіталу. Позитивним можна визнати збільшення реального потоку інвестицій, що сприяє вирішенню проблеми відновлення основних фондів. Негативним фактором є те, що приватний капітал переважно надходить до господарств-банкрутів, не здатних повною мірою захистити свої економічні інтереси. Запропоновано залучення нових інвесторів з метою активізації підприємницької діяльності в АПК. Значна кредиторська заборгованість господарств призводить до того, що інвестор готовий вкласти кошти в нову справу, але брати зобов'язання по погашенню всіх боргів господарства йому економічно невигідно.

7. Встановлено, що нові власники формують нову систему менеджменту, яка сприяє підвищенню продуктивності праці, посиленню чинників безробіття, зародженню соціальних конфліктів. Тому слід реформувати не тільки сільське господарство, а самі умови життя на селі, що виходить за межі економічних інтересів інвесторів. Дефіцит кваліфікованих кадрів менеджерів і робітників зумовлює потребу у появі носіїв нового типу організаційної культури, а також збільшенням витрат на перенавчання, навчання, підвищення кваліфікації, що не відповідає короткостроковим економічним інтересам інвесторів.

8. Виділення земельних паїв привело до появи значного числа власників, які часто не пов'язані із сільськогосподарським виробництвом, що створює труднощі з орендою земель. Короткострокові інтереси інвесторів в АПК спрямовані на одержання швидкої віддачі, а, це, насамперед, пов'язано з розвитком зернового виробництва, виробництвом насіння соняшнику, зерна кукурудзи. Соціальний розвиток села, розвиток тваринництва, формування раціональної системи господарства залишається поза економічними інтересами нових інвесторів. Тому вдосконалення правової бази відносин, активне державне втручання, у тому числі через регламентацію орендних відносин, дасть змогу уникнути соціальних конфліктів, спричинених появою нових власників на селі.

9. За умов формування ринкового середовища і нового господарського механізму найважливішими проблемами є стимулювання кардинальних змін у поводженні суб'єктів ринку, їх швидка адаптація до мінливої ситуації, ефективна реалізація підприємницької моделі поводження у взаєминах з партнерами по бізнесу і споживачами. В організаційно-управлінському аспекті підприємництво, зосереджуючи увагу на виробництві і збуті продукції, на практиці реалізується за допомогою оперативного і стратегічного менеджменту.

10. У системі підприємницької діяльності необхідно дотримуватись ряду основних напрямів його ефективного розвитку: маркетингова орієнтація господарства; здійснення господарської діяльності на основі бізнес-планів та інвестиційних проектів з урахуванням можливих змін макроекономічної ситуації; створення умов для залучення капіталу на модернізацію виробництва і збуту продукції; стимулювання трудової активності працівників підприємств й інвестиційної активності потенційних інвесторів.

Розроблені напрями розвитку підприємницької діяльності обумовлюють застосування маркетингу, розробку бізнес-планів і програм, створення умов державної підтримки підприємництва в сільському господарстві.

Список опублікованих праць

1. Козьміна Я.Ю. Відносини власності в умовах ринкових перетворень в економіці // Схід. - 2003. - №2 (52). - С. 63-65.

2. Козьміна Я.Ю. Власність в умовах реформування системи управління аграрною економікою // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2002. - №2. - С. 221-225.

3. Козьміна Я.Ю. Зміна місця і ролі державної власності в умовах ринку // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2003. - №1. - С. 135-138.

4. Козьміна Я.Ю. Приватизація і акціонування підприємств переробної і харчової промисловості // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2003. - №2. - С. 255-259.

5. Козьміна Я.Ю. Процес перетворення земельної власності та господарських форм її використання // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2003. - №4. - С. 117-122.

6. Козьміна Я.Ю. Розвиток підприємницької діяльності в сфері агробізнесу // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. №6. - С. 110-116.

7. Козьміна Я.Ю. Роль держави в подальшому розвитку підприємництва в сфері агробізнесу // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - №4. - С. 110-116.

8. Козьміна Я.Ю. Системний аналіз категорії «власність» // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2002. - №3. - С. 67-71.

9. Козьміна Я.Ю. Суб'єкти власності і господарювання в аграрній сфері економіки // Вісник Сумського національного аграрного університету. Серія: Фінанси і кредит. - 2003. - №1. - С. 304-306.

10. Козьміна Я.Ю. Функції та мета агробізнесу в трансформаційних умовах ринку // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2004. - №5. - С. 141-148.

11. Козьміна Я.Ю. Удосконалення методів управління державним майном // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2002. - №1. - С. 58-61.

12. Козьміна Я.Ю. Управління державною власністю в умовах ринкових перетворень // Регіональні перспективи. - 2002. - №6 (25). - С. 68-70.

13. Козьміна Я.Ю. Власність в аграрній сфері // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень». - Том 22. Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 13-15.

14. Козьміна Я.Ю. Держава і право власності // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень `2003». Том 27. Економіка підприємства. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 37-38.

15. Козьміна Я.Ю. Державне підприємництво як одна з форм структурних перетворень власності // Матеріали Третьої Всеукраїнської науково-практичної конференції «Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону». - Том 2. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 19-21.

16. Козьміна Я.Ю. Застава земельних ділянок: реалізація прав власності // Всеукраїнська науково-практична конференція молодих учених «Економіка підприємства: проблеми теорії та практики». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 44-45.

17. Козьміна Я.Ю. Зміна місця і ролі державної власності в умовах перехідного періоду // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державне регулювання економіки та місцеве самоврядування». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 27-28.

18. Козьміна Я.Ю. Особливості передачі права власності // Тиждень економіки ДНУ: матеріали доповідей. Випуск 2. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - 71-72.

19. Козьміна Я.Ю. Оренда як форма комерційного використання землі // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Сучасні проблеми економіки підприємства». - Том І. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 79.

20. Козьміна Я.Ю. Перетворення відносин власності в умовах ринкових перетворень // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2000». - Том 30: Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. - С. 38-40.

21. Козьміна Я.Ю. Проблеми реформування відносин власності на землю // Збірник тез доповідей учасників «Тижня науки» в Гуманітарному університеті «ЗІДМУ». В 3 т. - Т.2. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2003. - С. 94-95.

22. Козьміна Я.Ю. Реальне управління колективною власністю в акціонерних товариствах // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Економіка підприємств». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 53-55.

23. Козьміна Я.Ю. Реформування земельних відносин // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених «Україні у світовій економічній спільноті». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 82-84.

24. Козьміна Я.Ю. Розвиток прав власності // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених «Фінансово-кредитна система України: проблеми та шляхи вирішення». - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. - С. 137-139.

25. Козьміна Я.Ю. Сутність та мета агробізнесу в умовах формування ринкових відносин // Збірник тез доповідей учасників «Тижня науки» в Гуманітарному університеті «ЗІДМУ»: В 3 т. - Т.1. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004. - С. 68-69.

26. Козьміна Я.Ю. Форми власності в умовах ринку // «Актуальні питання удосконалення фінансово-кредитного механізму в Україні». Збірник наукових праць науково-практичної конференції. - Випуск 2. - Запоріжжя: ЗНТУ, 2002. - С. 152-153.

Размещено на Allbest.ru