Розвиток виробничих кооперативів в сільському господарстві перехідного періоду

Місце, роль і ефективність функціонування виробничих кооперативів в сільському господарстві України та проблеми їх розвитку на сучасному етапі. Розробка внутрішньогосподарських відносин, системи мотивації праці та пріоритети соціального розвитку.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.07.2014
Размер файла 45,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток виробничих кооперативів в сільському господарстві перехідного періоду

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Докорінні аграрні перетворення, що супроводжують ринкову трансформацію аграрного сектора національної економіки, спрямовані на підвищення його результативності, ефективності та конкурентоспроможності. В цьому контексті стратегічно важливим завданням є формування ринково орієнтованої організаційної структури сільського господарства, що стало можливим в умовах становлення інституту приватної власності, плюралізму організаційно-правових форм підприємств, розвитку аграрного підприємництва.

Однак в ситуації, коли ще значна частина сільськогосподарських формувань знаходиться в процесі кардинальних змін відносин власності, організації виробництва, системи управління тощо, принципово важливо зберегти існуючі майнові комплекси, виробничу та соціальну інфраструктури, сівозміни, кваліфіковані кадри тощо. За таких умов організаційно-правовою формою підприємства, що, з одного боку, зберігає переваги великомасштабного виробництва, а з іншого, - є адекватною завданням ринкової трансформації, виступають сільськогосподарські виробничі кооперативи. Це визначає їх безперечне право на існування і доцільність поширення в сільському господарстві в умовах перехідної економіки.

Крім цього, сільськогосподарські виробничі кооперативи виконують важливі соціальні функції, певним чином компенсуючи несприятливі наслідки ринкової трансформації аграрної сфери. На даному етапі принципово важливо використати переваги виробничих кооперативів, які надають унікальні можливості для соціального відродження сільської громади, що є нетиповим для підприємств інших організаційно-правових форм. Необхідність наукового обґрунтування напрямів економічного та соціального розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів на основі забезпечення їх відповідності концепції кооперативного підприємства і міжнародним принципам кооперації визначає актуальність даного дисертаційного дослідження.

Стан вивчення проблеми. Вагомий внесок в розвиток теоретичних засад проблеми розвитку сільськогосподарської кооперації внесли класики кооперативної думки - М. Туган-Барановський, О. Чаянов, М. Кондратьєв, Б. Мартос, І. Ємельянов, О. Анциферов. На сучасному етапі у цьому науковому напрямі плідно працюють вітчизняні економісти-аграрники П. Березівський, Ф. Горбонос, В. Зіновчук, О. Крисальний, М. Малік, В. Месель-Веселяк, О. Могильний, Л. Молдаван, О. Онищенко, Н. Павленчик, Ю. Ушкаренко, Г. Черевко, юристи-аграрники В. Семчик, Н. Титова та ін.

Проте далеко не всі теоретичні та прикладні проблеми розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів достатньо мірою вивчені. Це насамперед стосується обґрунтування внутрішньогосподарських економічних відносин, мотиваційного механізму та пріоритетів соціального розвитку виробничих кооперативів, які б чітко відповідали особливій економічній природі, демократичним цінностям та соціальній місії кооперативної організації. Саме ці питання обумовили необхідність проведення окремого дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у відповідності з програмою науково-дослідних робіт відділу підприємництва Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки» (м. Київ) на 2001-2005 рр. «Розробити методологічні та організаційно-економічні засади функціонування підприємницьких структур на основі кооперації та інтеграції агропромислового виробництва» (номер державної реєстрації 0102U000257).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка науково обґрунтованих пропозицій щодо організаційно-економічних засад ефективного функціонування виробничих кооперативів в сільському господарстві перехідного періоду. Для досягнення вказаної мети дослідження передбачалось вирішення таких завдань:

уточнити понятійний апарат проблеми дослідження та обґрунтувати ідентифікаційні ознаки функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу;

визначити ретроспективні тенденції розвитку виробничої кооперації, узагальнити і систематизувати вітчизняний та міжнародний досвід виробничої кооперації в сільському господарстві;

оцінити місце, роль і економічну ефективність функціонування виробничих кооперативів в сільському господарстві України та визначити проблеми їх розвитку на сучасному етапі;

розробити та обґрунтувати механізм внутрішньогосподарських відносин, систему мотивації праці та пріоритети соціального розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів;

визначити перспективні напрями структурної динаміки сільськогосподарських виробничих кооперативів в інтеграційних процесах, а також при їх реорганізації або ліквідації.

Об'єктом дослідження є процес становлення і розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів в сільському господарстві перехідного періоду. Більш детальний аналіз зроблено на матеріалах сільськогосподарських виробничих кооперативах Житомирської області.

Предметом дисертаційного дослідження є сукупність теоретичних і методичних аспектів функціонування та розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є діалектичний метод пізнання та системний підхід до вивчення фундаментальних положень економічної науки стосовно розвитку сільськогосподарської виробничої кооперації. Узагальнення теоретичних основ розвитку виробничих кооперативів та формулювання висновків здійснено з використанням прийомів абстрактно-логічного методу, серед яких метод аналогії та співставлення, індукції та дедукції.

При аналізі результатів та економічної ефективності діяльності виробничих кооперативів в умовах ринкової трансформації аграрного сектора використано статистико-економічний метод, зокрема його прийоми - групування, графічний, порівняння та ін. Для вивчення впливу виробничого потенціалу господарств та ефективності використання матеріальних ресурсів на валовий прибуток сільськогосподарських виробничих кооперативів застосовувався метод множинного кореляційно-регресійного аналізу з використанням прикладних комп'ютерних програм статистичної обробки інформації.

Застосування монографічного методу в поєднанні з методом індукції дало змогу систематизувати та узагальнити вітчизняний і зарубіжний досвід сільськогосподарської виробничої кооперації. Ідентифікація проблем становлення і розвитку виробничих кооперативів, а також обґрунтування шляхів їх вирішення в сучасних умовах здійснено за допомогою методу аналізу та синтезу. При вдосконаленні економічних взаємовідносин, мотивації праці членів виробничих кооперативів, визначенні соціальних пріоритетів використовувалися розрахунково-конструктивний та абстрактно-логічний методи.

Інформаційною базою дослідження були законодавчі та підзаконні акти, правові нормативні акти Верховної ради та Уряду України, офіційні статистичні матеріали Держкомстату України та Міністерства аграрної політики України, матеріали Головних управлінь сільського господарства і продовольства окремих областей, наукові публікації, матеріали обстежень окремих підприємств, інформація з всесвітньої комп'ютерної мережі «Internet», первинні матеріали власних досліджень дисертанта.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукову новизну дисертаційного дослідження складає сукупність отриманих результатів теоретико-методологічного, методичного та практичного характеру.

Вперше:

запропоновано перспективну організаційну структуру сільсько-господарського виробничого кооперативу і адаптивний до ринкової економічної системи механізм його внутрішньогосподарських відносин, що забезпечує, з одного боку, відповідність міжнародним принципам кооперації, а з іншого, - створює умови для цілеспрямованої і скоординованої роботи структурних підрозділів кооперативу шляхом встановлення конструктивної управлінської ієрархії.

Уточнено:

поняття «сільськогосподарський виробничий кооператив» в тому, що дана організаційно-правова форма підприємства передбачає обов'язкову безпосередню трудову участь його членів-власників у господарській діяльності підприємства із спрямуванням кооперативної взаємодії на вирішення не тільки економічних, але й соціальних проблем сільської громади;

складові системи мотивації праці членів сільськогосподарських виробничих кооперативів, що включає поєднання засобів матеріальної і нематеріальної мотивації з орієнтацією на підвищення рівня корпоративної культури членів-власників кооперативного підприємства;

пріоритети здійснення соціальної місії сільськогосподарських виробничих кооперативів в перехідний період, а саме: забезпечення зростання рівня добробуту та якості життя членів кооперативу, підвищення рівня їх освіти та культури, розвиток соціальної інфраструктури сільської території.

Одержали подальший розвиток:

типологія виробничих кооперативів у сільському господарстві України в контексті їх ретроспективного аналізу, яка дозволила визначити ідентифікаційні ознаки виробничого кооперативу, а також виділити основні причини, що стримували розкриття потенціалу сільськогосподарської виробничої кооперації в минулому, зокрема відсутність демократичного управління, порушення принципу відкритості і добровільності членства, знеособлення власності на майно та землю, обмеження господарської самостійності структурних підрозділів, застосування неадекватного кооперативній ідеології розподілу доходів тощо;

визначення чинників, що нині негативно впливають на розвиток виробничих кооперативів в сільському господарстві України, з метою обґрунтування можливостей їх локалізації та нейтралізації; до специфічних для кооперативів негативних чинників віднесені гірші «стартові умови» (це стосується майнових комплексів, виробничої інфраструктури, кваліфікованих кадрів) порівняно з іншими організаційно-правовими формами підприємств, недосконалість організаційної структури господарств, неефективність системи мотивації праці, відсутність маркетингової орієнтації підприємств;

пропозиції щодо участі сільськогосподарських виробничих кооперативів в інтеграційних процесах, а також варіанти їх реорганізації або ліквідації, які передбачають збереження персоніфікованої власності в новостворених структурах та сприяння розвитку процесів кооперації та вертикальної інтеграції.

Практичне значення одержаних результатів. Результати представленого дослідження використовуються для забезпечення ефективного функціонування та посилення конкурентоспроможності сільськогосподарських виробничих кооперативів Житомирської області (довідка Головного управління сільського господарства і продовольства Житомирської облдержадміністрації №3378/11 від 18.10.2004 р.).

В Баранівському районі Житомирської області прийняті до впровадження пропозиції щодо вдосконалення системи мотивації праці та економічного механізму функціонування сільськогосподарських виробничих кооперативів, посилення соціальної ролі виробничих кооперативів у розвитку сільської місцевості (довідка Управління сільського господарства і продовольства Баранівської райдержадміністрації №298 від 10.09.2004 р.).

У сільськогосподарському виробничому кооперативі «Ружинський» Ружинського району Житомирської області результати досліджень використані для розробки перспективної соціальної інфраструктури сільської території (довідка СВК «Ружинський» №600 від 15.09.2004 р.).

Теоретичні і прикладні розробки автора дисертаційної роботи використовуються при викладанні дисциплін «Організація агробізнесу та підприємництва», «Сільськогосподарська кооперація» студентам економічних спеціальностей Державного агроекологічного університету (довідка Державного агроекологічного університету №851 від 19.10.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є завершеною роботою автора. Представлені у дисертації результати наукових досліджень є особистими розробками і повністю належать автору. Наукові статті підготовлені автором без співавторів і відбивають зміст дисертаційної роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати, викладені в дисертації, доповідалися і дістали схвальну оцінку на міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та прикладні аспекти розвитку кооперативного руху в сільському господарстві» (м. Полтава, 2001 р.); на всеукраїнській конференції молодих учених економістів-аграрників «Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК» (м. Київ, 2001 р.); у конференції «Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи» (м. Харків, 2003 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано у 7 наукових працях загальним обсягом 2,2 д. а., в т. ч. у 5 наукових фахових виданнях за переліком ВАК України обсягом 1,6 д. а.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (252 найменування) і 7 додатків. Робота викладена на 170 сторінках комп'ютерного тексту, містить 36 таблиць і 14 рисунків.

Основний зміст дисертації

сільський виробничий кооператив

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, ступінь розробки наукової проблеми, визначено мету, основні завдання, предмет та об'єкт дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих наукових результатів, відображено апробацію та реалізацію результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні засади виробничої кооперації в сільському господарстві» узагальнено основні підходи до визначення поняття виробничого кооперативу у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, розроблено типологію виробничої кооперації в еволюційному контексті, уточнено й доповнено визначення її суті та форм.

Встановлено, що поняття «виробнича кооперація» є значно ширшим ніж «виробничий кооператив», який є лише її складовою. Під виробничою кооперацією в сільському господарстві слід розуміти економічну взаємодію суб'єктів, що прагнуть досягнення спільної мети на основі об'єднання майна, землі та праці у виробництві сільськогосподарської продукції. Для сільськогосподарської виробничої кооперації як форми економічної діяльності характерні дві принципово важливі ознаки. По-перше, учасники кооперації повинні володіти землею та іншими засобами виробництва на засадах приватної власності чи орендувати їх. По-друге, кооперація повинна бути направлена на вирішення соціально-економічних проблем певної групи людей шляхом організації спільного виробництва і збуту сільськогосподарської продукції.

Під сільськогосподарським виробничим кооперативом слід розуміти сільськогосподарське підприємство, засноване на демократичних засадах шляхом добровільного об'єднання землі і майна окремих сільськогосподарських товаровиробників з метою отримання доходу від спільних дій, а також орієнтоване на максимальне задоволення інтересів членів (включаючи соціальні), що передбачає обов'язкову трудову участь членів кооперативу та дотримання міжнародних принципів кооперації. Встановлено, що виробничий кооператив повинен відповідати таким ідентифікаційним ознакам: функціонувати в сфері сільськогосподарського виробництва; мати демократичну структуру управління; забезпечувати матеріальний добробут своїх членів; бути орієнтованим на отримання прибутку; піклуватися про соціальний розвиток сільської громади, дбати про піднесення культурного й освітнього рівня своїх членів та їх сімей. В цьому полягає унікальна економічна природа виробничих кооперативів та їх докорінна відмінність від сучасних сільськогосподарських підприємств інших організаційно-правових форм.

В процесі ретроспективного аналізу розвитку виробничої кооперації в сільському господарстві України визначено такі типи кооперативних формувань: примітивний (70-ті рр. ХІХ ст.), умовно кооперативний (80-ті рр. ХІХ ст. - початок 20-х рр. ХХ ст.), проміжний (20-ті роки ХХ ст.), одержавлений (30-ті рр. - середина 80-х рр.), дореформений (середина 80-х - початок 90-х рр.), колективний (1992-1999 рр.) та новітній (з 1999 р.). При цьому підкреслено, що жоден із зазначених типів повною мірою не відповідав фундаментальним кооперативним принципам і лише частково носив риси кооперативної організації.

Отже, на етнічній території України до останнього часу не існувало економічних утворень, що могли б бути віднесеними до сільськогосподарських виробничих кооперативів у поширеному в світі розумінні цього економічного феномена. Навіть виробничі кооперативи, що створювалися в Україні в кінці минулого століття, не забезпечували демократичності управління, вільного і добровільного членства (враховуючи майнові та земельні проблеми), соціально орієнтованого механізму розподілу доходів тощо. Лише сучасні сільськогосподарські виробничі кооперативи, створені у відповідності із Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» (1997 р.), базуються на міжнародних принципах кооперації, відповідають концепції кооперативного підприємства та орієнтовані на роботу в конкурентному середовищі, що доводить доцільність їх існування і поширення в умовах перехідної економіки.

У другому розділі «Стан розвитку виробничих кооперативів в сільському господарстві перехідного періоду» визначено роль та місце сільськогосподарських виробничих кооперативів в сільському господарстві України. На основі аналізу економічних показників досліджено особливості функціонування виробничих кооперативів України в сучасних умовах та виявлено основні проблеми в процесі їх становлення.

Виникнення новітнього типу сільськогосподарських виробничих кооперативів обумовлено докорінними економічними перетвореннями в аграрній сфері економіки України, зокрема кардинальною зміною відносин власності, плюралізмом вибору організаційно-правових форм підприємств тощо. Виробничі кооперативи базуються на персоніфікованих земельних і майнових частках своїх членів, що забезпечує безперешкодну реалізацію права приватної власності, а саме: вільне призупинення колективного користування об'єктами приватної власності і вихід з кооперативу його членів з отриманням їх земельної та майнової частки в натурі.

У фазі активізації аграрної реформи, що почалася з 1999 р., сільськогосподарські виробничі кооперативи виявилися найрозповсюдженішою організаційно-правовою формою новостворених сільськогосподарських формувань (близько 25% усіх реформованих підприємств). Їх поширення пояснюється переважно організаційною подібністю до колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), прагненням зберегти цілісні майнові комплекси, виробничу та соціальну інфраструктури, кваліфіковані кадри, а також здатністю використати переваги великомасштабного виробництва, такі як науково обґрунтовані сівозміни, спеціалізація і кооперація праці тощо.

Однак в процесі такого реформування відбулися в основному формальні зміни, що не дали змоги підприємствам подолати недоліки системи колективного господарювання. Цим пояснюється суттєве зменшення кількості виробничих кооперативів, їх земельної площі, чисельності працюючих (табл. 1).

Важливим є той факт, що виробничі кооперативи як правонаступники колишніх КСП на початковому етапі свого існування зберегли майнову базу краще за інші підприємства, про що свідчить їх вища забезпеченість активами. Водночас виробничі кооперативи значно поступаються за якісним складом своїх активів підприємствам інших організаційно-правових форм, що були засновані головним чином керівниками і спеціалістами реформованих КСП на базі кращих господарств.

Отже, беручи до уваги гірші «стартові умови» у порівнянні з приватними підприємствами і господарськими товариствами, а також негативний вплив нинішніх кризових явищ в аграрному секторі, можна пояснити відносно низьку результативність та ефективність господарської діяльності виробничих кооперативів. При цьому виробничі кооперативи як форма організації виробництва є досить популярною серед сільського населення з огляду на їх соціальну місію.

Таблиця 1. Кількість і розмір сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм в Україні

Організаційно-правові форми підприємств

Рік

Кількість

підприємств

В розрахунку на одне підприємство

середньорічна чисельність працівниківчол.

площа сільгоспугідь, га

середньорічна вартість активів, тис. грн.

всього

в т.ч. рілля

Господарські товариства

2001

6970

138

1873,2

1615,2

5085,5

2002

6487

121

1938,0

1687,4

4604,3

2003

5709

108

1912,4

1786,5

5726,1

Приватні підприємства

2001

2967

117

1543,6

1325,2

3580,6

2002

2810

98

1566,9

1370,8

3114,3

2003

2505

89

1615,2

1565,7

3039,7

Виробничі кооперативи

2001

2165

156

1749,2

1473,9

6667,9

2002

1816

139

1806,7

1530,8

6227,9

2003

1452

126

1811,9

1691,5

6112,4

Інші підприємства

2001

360

106

1625,0

1380,6

3741,8

2002

371

105

1757,4

1536,4

3765,0

2003

296

106

1888,5

1618,2

4582,8

Сільськогосподарські підприємства в цілому

2001

12462

136

1766,0

1514,8

4663,3

2002

11820

120

1845,6

1596,9

4769,5

2003

10256

108

1847,6

1665,3

5379,3

Встановлено, що специфічними чинниками, які стримують реалізацію економічного потенціалу сільськогосподарських виробничих кооперативів, є «успадкування» ними певних недоліків колишніх колективних сільськогосподарських підприємств. Це, насамперед, стосується організаційної структури господарств і виявляється у неможливості швидкої та ефективної адаптації підприємств до роботи в ринкових умовах через недооцінку необхідності застосування маркетингової концепції в діяльності кооперативу, застарілу систему мотивації праці його членів, відсутність організованого надходження інформації та недостатній рівень кваліфікації управлінського складу кооперативу.

Аргументом на користь цього твердження є результати кореляційно-регресійного аналізу діяльності 668 прибуткових сільськогосподарських виробничих кооперативів України, за допомогою якого встановлено тісний зв'язок (в розрізі окремих груп господарств - кластерів) між результативністю господарювання (валовим доходом) та рівнем витрат на збут виробленої продукції, утримання адміністративного апарату та оплату праці (табл. 2).

Таблиця 2. Кореляційно-регресійна залежність валового доходу від окремих факторів у сільськогосподарських виробничих кооперативах України

Кількість об'єктів у кластері

Валовий доход, тис. грн.

Площа ріллі,

га

Кількість працівників, чол.

Рівняння регресії

Коефіцієнт кореляції

79

35,8

228,0

33,4

Y=3,63+1,61х1+1,76х2+0,16х3

0,77

116

61,3

683,6

78,4

Y=1,24+0,31х1+0,38х2+0,41х3

0,71

108

117,2

1138,5

115,2

Y=11,40+0,33х1+2,93х2+0,34х3

0,77

109

148,3

1671,8

142,7

Y=10,49+0,50х1+1,21х2+0,52х3

0,56

186

293,6

2739,5

213,9

Y=12,55+0,33х1+1,15х2+0,50х3

0,60

64

478,8

4291,4

339,1

Y=18,90+1,19х1+3,80х2+0,32х3

0,78

26

1153,7

6659,8

471,7

Y=-180,29+0,23х1+6,82х2+0,99х3

0,89

Про потенційні можливості кооперативної організаційно-правової форми сільськогосподарського виробництва свідчить досвід окремих виробничих кооперативів, наприклад, сільськогосподарського виробничого кооперативу «Батьківщина» Котелевського району Полтавської області (табл. 3). Такий результат господарювання досягнуто за рахунок високопрофесійного менеджменту, раціональної організаційної структури підприємства, ефективної системи організації та мотивації праці в господарстві, соціального розвитку трудового колективу.

Отже, причини скрутного економічного стану і невисокої результативності сільськогосподарських виробничих кооперативів в сучасних умовах слід пов'язувати не з вадами економічної природи підприємств такого типу, а з тими залишковими явищами, які успадковані від колишньої системи колективного господарювання, а також негативними наслідками ринкової трансформації аграрного сектора об'єктивного і суб'єктивного характеру, що призвели до занепаду сільськогосподарського виробництва та деградації сільського соціуму. Виробничі кооперативи, як свідчить досвід функціонування кращих з них, завдяки ефекту масштабу виробництва і соціальній спрямованості, закладеній в їх організаційно-економічній суті, здатні не тільки у короткотерміновій перспективі забезпечити формування конкурентоспроможного агробізнесу, але й стати першорядним роботодавцем у сільській місцевості та гарантом соціального розвитку села.

У третьому розділі «Основні напрями розвитку виробничих кооперативів в сільському господарстві» визначено напрями розвитку виробничих кооперативів в сільському господарстві в контексті реалізації їх резервів щодо підвищення економічної ефективності виробництва шляхом удосконалення внутрішньогосподарських відносин та організаційної структури господарства, запровадження маркетингової орієнтації, посилення мотивації праці та соціальної ролі виробничих кооперативів.

Таблиця 3. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в СВК «Батьківщина» Котелевського району Полтавської області

Показник

Рік

В середньому по сільгосппідприємствам України

(2003 р.)

2001

2002

2003

Одержано валової продукції (в співставних цінах 2000 р.) всього, тис. грн.

12855

15501

13610

1831,4

в розрахунку на

1 середньорічного працівника

21,0

28,1

25,0

17,0

1 га с.-г. угідь

2,6

3,0

2,7

0,99

1000 грн. основних фондів

0,87

1,00

0,79

0,34

Урожайність основних культур, ц/га

зернові

46,8

54,3

36,13

17,4

цукрові буряки

316,9

356,2

223,7

201,5

Середньорічний удій на корову, кг

5591

5249

5270

2043

Середньодобовий приріст ВРХ, г

509

510

531

298

Середньодобовий приріст свиней, г

298

289

296

189

Вироблено на 100 га с.-г. угідь, ц

молока

972,3

907,8

931,2

131,7

м'яса всіх видів

94,8

94,9

94,9

32,5

Собівартість основних видів продукції, грн./ц

зернові

15,7

17,6

16,6

36,90

цукрові буряки

6,45

7,52

11,65

12,93

молоко

42,34

47,67

51,06

67,03

м'ясо ВРХ

350,95

366,84

424,59

669,99

м'ясо свиней

583,78

478,39

614,68

704,74

Прибуток всього, тис. грн.

4229

2356

2559

-0,45

Рівень рентабельності, %

52,7

28,5

29,4

х

Норма прибутку, %

22,4

11,3

11,9

х

Результативність сільськогосподарського виробничого кооперативу в сучасних умовах значною мірою визначається тим, наскільки науково обґрунтовано в ньому поставлені економічні відносини як на внутрішньогосподарському, так і на міжгосподарському рівні. В процесі дослідження запропоновано основні напрями упорядкування відносин власності, які базуються на збереженні персоніфікованої частки власності кожного члена кооперативу, що знаходиться у спільному користуванні. Це стосується порядку передачі майна і землі в користування, поповнення і списання майна, винагороди за користування земельною ділянкою і майновою часткою, стимулювання реінвестицій, отримання частки пайового капіталу при виході з господарства тощо.

Кардинальні зміни відносин власності при перетворенні колишніх колективних сільськогосподарських підприємств у виробничі кооперативи вимагають якісної зміни організаційної структури реформованих господарств, забезпечення її адекватності концепції кооперативної організації та ринковим умовам господарювання.

Принципові відмінності запропонованої організаційної структури сільськогосподарського виробничого кооперативу полягають, по-перше, у створенні управлінського тріумвірату (загальні збори членів кооперативу, його правління та виконавча дирекція), який дозволяє розмежувати владу членів-власників та виконавчу владу. При цьому принципово важливо, що виконавчий директор є найманим працівником, працює за контрактом і не є членом кооперативу (не має вирішального голосу). Така практика вважається прийнятною в кооперативних організаціях більшості країн світу. По-друге, кардинально іншим є підхід до створення відділів адміністрації кооперативу. Усі вони певним чином орієнтовані на ринкові умови і забезпечують економічну стабільність підприємства, делегувавши право господарської самостійності та відповідальності за конкретні технологічні рішення до виробничих та обслуговуючих підрозділів. По-третє, запропонована структура зв'язує в єдину систему управлінський персонал, господарські підрозділи та об'єкти соціальної інфраструктури. Така організаційна структура, з одного боку, забезпечує неухильне дотримання принципу демократичного управління в кооперативі, з іншого, - створює умови для чіткої та оперативної внутрішньогосподарської координації, а також доцільної та конструктивної управлінської ієрархії.

Проте нова структуризація виробничих кооперативів не виключає можливості існування гнучких підходів до ймовірних організаційних змін. Насамперед, виробничим кооперативам забезпечено можливість участі в інтеграційних процесах корпоративного та асоціативного характеру.

Крім того, для виробничих кооперативів залишається відкритою можливість зміни своєї організаційно-правової форми, тобто їх перетворення в підприємства іншого типу, або навіть ліквідації у разі необхідності. Важлива особливість ймовірних реорганізаційних перетворень сільськогосподарських кооперативів полягає в тому, що їх членам забезпечується відносно проста процедура відчуження їх персоніфікованої частки пайового капіталу підприємства, що знаходилася у спільному користуванні, та її безперешкодну передачу до інших новостворених структур або для індивідуального використання.

З метою посилення мотивації праці у виробничих кооперативах слід використовувати синергетичну дію матеріальних і нематеріальних мотиваційних чинників. Це вимагає застосування ефективних та зрозумілих для рядових членів кооперативу форм та систем оплати праці з використанням таких мотиваційних чинників, як премії, надбавки, доплати, а не обмежується лише виплатою основної заробітної плати, яка нині сягає 90% доходів членів виробничих кооперативу. За проведеними на матеріалах кооперативів Житомирської області розрахунками встановлено, що на найближчу перспективу в структурі доходів питома вага додаткових видів оплати праці може скласти 17%, виплат на паї - 10%, орендної плати - 7%. Це може істотно вплинути на матеріальну заінтересованість членів кооперативу у підвищенні якості та інших конкурентних переваг власної праці, а також посилити їх реінвестиційну мотивацію.

Разом з цим, значна увага має приділятися нематеріальній мотивації. Її відмінністю у сільськогосподарських виробничих кооперативах є застосування мотиваційних інструментів, пов'язаних з корпоративною культурою організації. Йдеться про сукупність норм, цінностей, традицій трудового колективу, що здатні справляти мотиваційний вплив. Особливий статус членів кооперативу, що передбачає поєднання в одній особі працівника і співвласника підприємства, дає змогу використовувати особисту мотивацію для підвищення іміджу кооперативу, розвитку демократичних засад управління і самоврядування, спільного задоволення соціально-культурних та побутових потреб кооператорів.

В процесі дослідження встановлено, що соціальна функція сільськогосподарського виробничого кооперативу повинна зосереджуватися на трьох пріоритетних напрямах: забезпечення зростання рівня добробуту та якості життя членів кооперативу, підвищення рівня їх освіти і культури, розвиток соціальної інфраструктури сільської території. Якщо матеріальною основою перших двох напрямів є економічні здобутки самого кооперативу, то розвиток соціальної інфраструктури повинен здійснюватися в тісній взаємодії з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, бізнесовими структурами, усією сільською громадою. Фінансовими джерелами створення та функціонування нових комунально-побутових і культурних установ, спроможних запропонувати членам кооперативу доступні і якісні послуги, поряд з власним доходом кооперативу повинні стати банківські кредити, асигнування з державного та місцевих бюджетів, кошти приватних організацій і фізичних осіб.

Таким чином, в умовах становлення ринкової економічної системи і демократичного суспільства в України сільськогосподарські виробничі кооперативи здатні виконувати важливу соціально-економічну роль. Зберігаючи конкурентні переваги, пов'язані великими масштабами виробництва, вони мають можливості, крім вирішення суто економічних проблем, ініціювати та забезпечити якісний соціальний розвиток сільської території.

Висновки

1. Виробнича кооперація в сільському господарстві є формою економічної взаємодії суб'єктів, що прагнуть досягнення спільної мети на основі об'єднання майна, землі та праці у виробництві сільськогосподарської продукції. Доцільність існування виробничої кооперації та її розвиток в Україні обумовлюється принциповою важливістю збереження існуючих майнових комплексів, сівозмін, виробничої та соціальної інфраструктур, кваліфікованих кадрів, тобто переваг великомасштабного виробництва. Учасники кооперації повинні володіти землею та майном на засадах персоніфікованої приватної власності чи на умовах оренди. Виробнича кооперація може мати місце між сільськогосподарськими товаровиробниками різного організаційно-правового статусу. Вищою формою виробничої кооперації є створення підприємства особливого організаційно-правового статусу - сільськогосподарського виробничого кооперативу.

2. Сучасна концепція виробничої кооперації в сільському господарстві передбачає відповідність виробничого кооперативу таким ідентифікаційним ознакам, як функціонування в сфері виробництва сільськогосподарської продукції, дотримання міжнародних кооперативних принципів, прибуткова орієнтація, обов'язкова трудова участь членів кооперативу в господарській діяльності підприємства, піклування про розвиток соціальної інфраструктури, а також піднесення культурного й освітнього рівня своїх членів та їх сімей. Наявність цих ознак свідчить про істинно кооперативну природу підприємства.

3. Узагальнення вітчизняного історичного досвіду розвитку кооперативного руху в сільському господарстві свідчить, що виробничі кооперативи не завжди мали повну відповідність концепції кооперативної організації і дотримувалися кооперативних принципів, а отже, їм були притаманні ознаки псевдокооперативних структур. Головним чином це стосувалося відсутності демократичності в управлінні, порушення принципу відкритості і добровільності членства, обмеження самостійності господарської діяльності структурних підрозділів, знеособлення власності на майно та землю, застосування неадекватного кооперативній ідеології розподілу доходів тощо. Лише сучасні сільськогосподарські виробничі кооперативи (новітній тип) можуть стати зразковою моделлю реалізації кооперативної ідеї в сільському господарстві, адже кооперативне законодавство відповідає міжнародним принципам кооперації.

4. Реформування відносин власності на землю та майно, реструктуризація колишніх колективних сільськогосподарських підприємств сприяли тому, що в сільському господарстві знайшли поширення ринково орієнтовані структури, що базуються на приватній власності. Сільськогосподарська виробнича кооперація в Україні при цьому представлена двома рівнями: первинним та у формі виробничого кооперативу. Перший в Україні є юридично не зареєстрованим, не має власної господарської форми і являє собою просту співпрацю виробників сільськогосподарської продукції у формі різнобічної допомоги технікою, обладнанням, трудовими ресурсами під час обробітку ґрунту, збору врожаю, збуту продукції тощо. Другий рівень, що вимагає створення і функціонування сільськогосподарського виробничого кооперативу, становлять підприємства агрегативного типу, що об'єднує товаровиробників-власників на корпоративних засадах. В умовах перехідної економіки такі підприємства відіграють важливу роль в аграрному секторі, адже жодна інша організаційно-правова форма підприємства в сільському господарстві не передбачає в установчих документах зобов'язань щодо вирішення соціальних проблем власних працівників.

5. Основними причинами, що на сучасному етапі стримують процес розвитку сільськогосподарських виробничих кооперативів в Україні, є недосконалість їх організаційної структури, особливо відсутність організаційного забезпечення маркетингової діяльності, недосконала система мотивації праці членів та найманих працівників, відсутність організованого надходження інформації, необхідність підвищення кваліфікації та освіти членів кооперативу, що є міжнародним принципом кооперації. Значний вплив на стан сучасного розвитку виробничих кооперативів здійснили «стартові умови», що склалися в процесі реорганізації КСП, внаслідок чого їм дісталися гірші майнові комплекси, зношені виробнича та соціальна інфраструктури, менш кваліфіковані кадри порівняно з підприємствами іншого організаційно-правового статусу.

6. Удосконалення економічних взаємовідносин у сільськогосподарських виробничих кооперативах повинно відбуватися в двох напрямах: внутрішньогосподарському (удосконалення відносин власності, організаційної структури підприємства, розподілу прибутку, мотивації праці) та міжгосподарському (організація маркетингової діяльності, вихід на міжрегіональні та міжнародні ринки, участь в інтеграційних процесах). В цьому контексті запропоновані організаційна структура та удосконалення внутрішньогосподарських відносин в сільськогосподарському виробничому кооперативі здатні забезпечити ефективне його функціонування шляхом надання більш значущої ролі питанням раціональної організації праці в колективі, дослідження внутрішнього стану та зовнішніх чинників за допомогою маркетингових досліджень, а також налагодження відносин власності в кооперативі.

7. Посилення мотивації праці в сільськогосподарському виробничому кооперативі передбачає використання системної дії мотиваційних матеріальних і нематеріальних факторів. Матеріальні мають забезпечити оптимальний вибір форм та системи оплати праці в кооперативі при одночасному використанні таких стимулів до праці, як премії, надбавки та доплати. Разом з цим, формування фонду оплати праці повинно здійснюватися з врахуванням таких економічних чинників, як кінцевий фінансовий результат діяльності кооперативу, державні гарантії рівня мінімальної заробітної плати, процес інфляції. Однак головна увага має бути зосереджена на піднятті рівня корпоративної культури у членів сільськогосподарського виробничого кооперативу.

8. Розвиток сільськогосподарських виробничих кооперативів може передбачати в подальшому їх ліквідацію або реорганізацію в нові організаційні формування. В цьому контексті виробничі кооперативи мають забезпечити відповідний рівень господарської свідомості у його членів щодо вибору нової організаційно-правової форми підприємства та його участі в інтеграційних процесах, тобто, у формуванні ними концернів, холдінгів, агропромислово-фінансові груп тощо. Це сприятиме диверсифікації їх виробництва та зростанню конкурентоспроможності в ринковому середовищі. Однак, при цьому особливу роль і значення необхідно надати формуванню інтеграційних зв'язків на кооперативних засадах в мережі сільськогосподарської обслуговуючої кооперації, що передбачатиме збереження персоніфікованої власності на майно та землю нових господарів та забезпечуватиме додатковий зиск від інших видів діяльності внаслідок участі у вертикальній інтеграції.

9. Соціальна місія виробничого кооперативу має реалізуватися шляхом концентрації уваги на таких пріоритетних напрямах, як зростання добробуту й якості життя членів кооперативу та їх сімей, рівня їх освіти та культури, розвитку соціальної інфраструктури сільської території. Розвиток соціальної інфраструктури сільської території, на якій здійснює свою діяльність сільськогосподарський виробничий кооператив, повинен реалізуватися шляхом заснування нових соціально-побутових та культурних закладів, які забезпечать надання більш якісних та доступних за ціною послуг членам кооперативу та їх сім'ям, за рахунок власного прибутку виробничого кооперативу, банківських кредитів, державних та залучених приватних інвестиційних надходжень, грошових коштів місцевого бюджету, інших приватних структур різного організаційно-правового статусу, фізичних осіб.

Список опублікованих праць за темою дослідження

1. Бурачек І.В. Вплив витрат виробництва на результат діяльності виробничих кооперативів України в сільському господарстві // Агроінком. - 2004. - №7-8. - С. 79-82 (0,23 д.а.).

2. Бурачек І.В. З досвіду сільськогосподарської кооперації в Німеччині // Вісн. Полтавського держ. с.-г. ін-ту. - 2001. - №5-6. - С. 111-113 (0,16 д.а.).

3. Бурачек І.В. Класифікація та розвиток форм виробничої кооперації в сільському господарстві // Економіка АПК. - 2003. - №4. - С. 55-61 (0,48 д.а.).

4. Бурачек І.В. Посилення мотивації в структурі функцій управління сільськогосподарським виробничим кооперативом // Вісн. Сумського держ. аграрного ун-ту. - 2004. - Вип.2., №2 (17). - С. 126-132 (0,5 д.а.).

5. Бурачек І.В. Роль і місце сільськогосподарських виробничих кооперативів в АПК Житомирської області // Агроінком. - 2002. - №10-12. - С. 75-78 (0,25 д.а.).

1. Бурачек І.В. Виробничі сільськогосподарські кооперативи як нова форма господарювання в АПК // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. - К., 2001. - Ч. 2. - С. 60-64 (0,44 д.а.).

2. Бурачек І.В. Ідентифікаційні ознаки сільськогосподарських виробничих кооперативів // Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи. - К., 2003. - Т.2. - С. 16-19 (0,16 д.а.).

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Організація господарювання у сільському господарстві, кооперативах та інтеграція агропромисловості України; державне регулювання. Характеристика стану і перспективи розвитку спеціалізації фермерських господарств, заходи щодо підвищення їх ефективності.

    курсовая работа [82,5 K], добавлен 25.09.2011

  • Соціально-економічне значення і завдання статистики праці в сільському господарстві. Поняття продуктивності праці і методика її визначення. Показники продуктивності праці, особливості їх обчислення. Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах.

    курсовая работа [442,8 K], добавлен 30.01.2014

  • Класифікація виробничого капіталу з урахуванням його особливостей у сільському господарстві. Визначення сучасного рівня забезпеченості сільського господарства виробничим капіталом, джерел його формування та впливу факторів на ефективність використання.

    автореферат [36,0 K], добавлен 11.04.2009

  • Взаємозв’язок продуктивних сил і виробничих відносин, роль людського капіталу. Поняття та досвід венчурного інвестування. Інноваційний розвиток національної економіки України як головний шлях оптимізації росту продуктивних сил і виробничих відносин.

    курсовая работа [477,2 K], добавлен 07.06.2010

  • Поняття продуктивності праці і методика її визначення. Соціально-економічне значення, завдання і особливості статистики праці. Методи, завдання та джерела статистики праці. Проблеми продуктивності праці в сучасних умовах розвитку сільського господарства.

    курсовая работа [414,6 K], добавлен 08.01.2014

  • Зміни в аграрних відносинах та сільському господарстві. Зрушення в промисловому виробництві. Формування внутрішнього і зовнішнього ринку. Зрушення в сільському господарстві та аграрних відносинах, у промисловому виробництві, торгівлі.

    реферат [33,3 K], добавлен 01.04.2006

  • Реалізація довгострокової стратегії суспільно-економічного розвитку країни. Дослідження розвитку інвестиційного процесу в сільському господарстві Україні. Вплив інвестиційної діяльності підприємств на спад, стабілізацію та зростання їх виробництва.

    автореферат [45,8 K], добавлен 10.04.2009

  • Поняття та сутність державного регулювання в сільському господарстві, його правові методи. Державний вплив на сільськогосподарське підприємництво в умовах ринкової економіки. Кооперація, її особливості та шляхи вдосконалення державного регулювання.

    курсовая работа [34,7 K], добавлен 03.10.2010

  • Поняття, структура та економічна природа ринку праці як елемента ринкової економіки. Напрями державного регулювання трудових відносин в Україні, його переваги та недоліки. Основні проблеми та шляхи покращення розвитку сучасного ринку праці в Україні.

    курсовая работа [165,1 K], добавлен 18.07.2010

  • Теорія структурної перебудови економіки перехідного періоду, її суть, завдання та пріоритети. Аналіз структурних змін в економіці України. Структурна перебудова: галузевий аспект. Вплив структурних змін на технологічний розвиток, напрямки оновлення.

    дипломная работа [138,2 K], добавлен 29.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.