Іноземне інвестування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність: Економічна теорія

Cухий Олег Орестович

Львів, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнє десятиліття характеризувалося високими темпами зростання обсягів іноземних інвестицій у світовій економіці. І, як показує практика, активне іноземне інвестування спроможне виступати важливим чинником піднесення національних економік та їх ефективної участі у міжнародному поділі праці.

Пряме іноземне інвестування є найбільш актуальним для наших умов, що й обумовлює в дослідженні звернення на нього основної уваги, оскільки воно переважає в Україні та й у країнах Центрально-Східної Європи і передбачає трансфер технологій, ноу-хау, людських ресурсів, управлінських навичок, підготовку персоналу - тобто здатне суттєво позитивно впливати на економіку країни-реципієнта.

Проблеми іноземного інвестування у вітчизняній економічній науці висвітлені у працях І. Бланка, О. Гаврилюка, В. Гейця, Б. Губського, М. Долішнього, С. Захаріна, О. Колосова, І. Лукінова, Д. Лук'яненка, І. Малого, Ю. Макогона, В. Новицького, Ю. Пахомова, А. Пересади, А. Румянцева, C. Реверчука, А. Семенова, С. Соколенка, І. Тивончука, А. Філіпенка, С. Юрія та інших. Істотним є внесок А. Поручника, В. Сухарського та Н. Татаренко у дослідження розвитку теорій іноземного інвестування. Важливі наукові ідеї щодо іноземного інвестування відображені у працях М. Туган-Барановського.

Втім, не всі аспекти цієї складної й багатогранної проблеми з'ясовані та отримали належне наукове обґрунтування. Недостатньо вивчено особливості іноземного інвестування в різних економічних системах, передумови реалізації функцій ПІІ, специфіку формування інвестиційного клімату в перехідній економіці, функціональну типологію та періодизацію залучення ПІІ тощо. Чимало положень, зокрема, щодо ролі та стимулювання іноземного інвестування, носять дискусійний характер. У більшості ж робіт західних економістів досліджено тенденції ПІІ між розвинутими країнами або ж в країни, що розвиваються. Особливості ринкової трансформації економіки України вимагають переосмислення існуючих теоретичних і практичних підходів до іноземного інвестування. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота безпосередньо пов'язана з тематикою наукових досліджень, що виконуються на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка у межах теми „Удосконалення фінансово-кредитного механізму підприємництва в Україні” (номер державної реєстрації 0102U006372).

Автор досліджував тенденції та розробляв рекомендації з питань залучення іноземного капіталу в Україну. Частина матеріалів увійшла у книгу „Інвестологія”, яка підготовлена на економічному факультеті ЛНУ імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з'ясування і наукове обґрунтування особливостей та закономірностей іноземного інвестування, розроблення рекомендацій щодо його активізації в економіку України у період її ринкової трансформації.

Для досягнення визначеної мети у дисертації поставлено такі завдання:

- розкрити сутність та види іноземних інвестицій у різних економічних системах, простежити еволюцію теорій ПІІ;

- розробити типологію іноземних інвестицій і моделі їх залучення, визначити передумови реалізації функцій ПІІ у трансформаційній економіці;

- з урахуванням синергетичного ефекту запропонувати формалізовану модель інвестиційного клімату та його впливу на характеристики ПІІ;

- окреслити основні чинники інвестиційної привабливості регіонів;

- провести аналіз іноземного інвестування в Україну, виокремити його основні етапи;

- визначити особливості участі іноземних інвесторів в українських підприємствах;

- з'ясувати вплив державного регулювання на надходження іноземних інвестицій і на цій основі запропонувати напрями активізації ПІІ в Україну.

Об'єктом дослідження є пряме іноземне інвестування в економіку України у період її ринкової трансформації.

Предметом дослідження відповідно до поставленої мети і завдань є особливості та закономірності, функції, структура, напрями активізації іноземного інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є теорії міжнародної торгівлі та міжнародного руху капіталу, зокрема теорії прямого іноземного інвестування, фундаментальні дослідження проблем залучення іноземних інвестицій у перехідні економіки.

У роботі використано такі методи дослідження: аналіз, синтез, історичний метод, метод порівнянь (з їх допомогою з'ясовано суть іноземного інвестування та еволюцію теоретичних поглядів на ПІІ), методи синтезу, індукції, групувань (для типологізації іноземних інвестицій), метод формалізації й системний підхід з урахуванням ефекту синергії (для розкриття закономірностей формування інвестиційного клімату та його впливу на характеристики ПІІ), якісний аналіз, історичний, табличний та графічний методи, метод середніх величин (для проведення періодизації іноземного інвестування в Україну, дослідження його особливостей і тенденцій), абстрагування, моделювання економічних процесів (для порівняння міжнародного руху капіталу в різних економічних системах, для побудови моделей залучення ПІІ).

Інформаційне забезпечення дослідження включає: законодавчо-нормативні акти з питань іноземного інвестування, періодичну і монографічну літературу, матеріали Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації у Львівській області, Львівського обласного управління статистики, Яворівської райдержадміністрації, торгових місій посольств зарубіжних країн.

Теоретична значимість роботи полягає у розкритті функцій ПІІ, моделей їх залучення, розробці типології й періодизації надходження ПІІ, а також в окресленні концептуальних засад активізації іноземного інвестування. Практичне значення дослідження полягає у розробленні рекомендацій щодо активізації ПІІ. Результати роботи можуть бути використані при розробці програм залучення ПІІ, прийнятті управлінських рішень державними органами та у процесі вдосконалення законодавчої й нормативної бази іноземного інвестування. Окремі результати представляють інтерес для українських підприємств, що шукають інвесторів. Наукові положення та методичні підходи дисертаційного дослідження пропонується використовувати у навчальних курсах: „Макроекономіка”, „Інвестування”, „Теорія міжнародної економіки” тощо.

Результати дисертації використано у роботі економічних підрозділів Львівської облдержадміністрації при розробленні плану соціально-економічного розвитку на 2003 р. та програми залучення іноземних інвестицій, при підготовці III Економічного форуму з питань транскордонного співробітництва та „Інвестиційного ярмарку 2003” (довідка №5/18-3920/8-29 від 29.09.2003 р.).

Науково-методичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні курсу “Інвестування” (довідка №2517-Р від 31.12.2003 р.). За темою дисертації опубліковано 7 статей у фахових наукових виданнях загальним обсягом 1,9 д. а., 7 тез наукових доповідей на конференціях, 5 підрозділів у посібнику „Інвестологія” загальним обсягом 5,6 д. а.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (258 позицій). Основний зміст дисертації викладено на 178 сторінках машинопису. Робота містить 12 таблиць, 25 рисунків і 12 додатків на 20 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження іноземного інвестування” з'ясовано сутність, види та функції іноземних інвестицій, запропоновано їх функціональну типологію, висвітлено еволюцію теорій іноземного інвестування.

У першому підрозділі аналізується економічна суть та підходи до визначення та класифікації іноземних інвестицій. На думку автора, визначення ПІІ повинне враховувати такі ознаки: наявність підприємницького мотиву, існування контролю над інвестованим підприємством, певний рівень участі іноземних інвесторів в інвестованому підприємстві. Дисертант дотримується позиції, що метою і основною рисою прямих іноземних інвестицій, на відміну від портфельних інвестицій, є вкладення в іноземні підприємства не тільки задля отримання прибутків, а й участі в управлінні, контролі та розвитку цих підприємств. Критерієм для статистичного діагностування такої участі в управлінні обрано частку іноземного інвестора в ПзІІ.

Відтак, під прямими іноземними інвестиціями автор розуміє активи (речі, грошові кошти, майнові права, результати інтелектуальної діяльності), що вкладаються іноземними інвесторами з метою отримання прибутку у підприємства будь-якої організаційно-правової форми, за умови, що їхня частка в статутному капіталі становить не менше 10%. Адекватність такого підходу апробована на статистичних даних про ПзІІ у Львівській області. Доведено, що обсяг ПІІ, які становлять 10-25% у статутних фондах підприємств, не є суттєвим у загальному обсязі ПІІ. Тому багатоваріантність (розбіжності) у виборі числового критерію для визначення ПІІ, які й викликають полеміку (не менше 10%, чи 20%, чи 25% статутного фонду), слабо впливають на кінцевий результат оцінки обсягів ПІІ.

Відзначено, що залучення прямих іноземних інвестицій є домінуючою формою іноземного інвестування для країн на етапі ринкової трансформації.

Виявлено відмінності між вітчизняною та зарубіжною класифікаціями іноземних інвестицій, в результаті чого складання вітчизняних класифікаційних критеріїв „прямі інвестиції” як інвестиції, що здійснюються без фінансових посередників (за І. Бланком) та „іноземні” не є тотожним західному терміну „прямі іноземні інвестиції”.

Автором проведено зіставлення вітчизняної та зарубіжної класифікацій інвестицій, а також запропоновано класифікувати іноземні інвестиції за рівнем соціально-економічного розвитку країни походження, за напрямками економічної діяльності створюваних ПзІІ.

Проведено порівняльний аналіз іноземного інвестування в різних економічних системах: ринковій та адміністративно-командній (АКС). Традиційно вважається, що в АКС іноземне інвестування не існувало і тому воно досліджувалось лише з часу здобуття незалежності або ж з часу перебудови в СРСР. Однак, дисертант вказує, що інвестовані з-за кордону підприємства в умовах АКС здійснювали зворотні поставки випущеної продукції для розрахунку з країною-інвестором.

З економічної точки зору, вартість, вкладена країною-інвестором, переносилась частинами на випущену продукцію і поверталася до країни-інвестора. Це становить своєрідний економічний аналог іноземного інвестування в ринкових системах, який, однак, формально і змістовно відповідає основним властивостям АКС та її ідеології.

У другому підрозділі досліджено розвиток теоретичних поглядів на іноземне інвестування, що дало змогу виділити такі причини ПІІ: різниця в процентних ставках та прибутковості інвестицій між країнами, абсолютні та відносні переваги країн (А. Сміт, Д. Рікардо), надлишок капіталу в країні-донорі та імперіалістичні мотиви (К. Маркс, В. Ленін), зовнішньоторговельний дисбаланс (Дж.М. Кейнс, Л. Вальрас), неоднакова факторонасиченість країн (теорія факторонасичення), переваги національних даймондів інших країн (модель Портера-Ругмана). Автор вказує на доцільність застосування моделі Портера-Ругмана для відображення впливу даймондів держав Центрально-Східної Європи на іноземне інвестування в західні області України. Сучасні економічні теорії також пояснюють ПІІ наявністю монопольних переваг в ТНК (теорія монополістичної переваги), вигодами переміщення виробництва, які пов'язані із життєвим циклом продукту (Р. Вернон), олігопольною реакцією ТНК (модель олігопольної реакції), вигодами позитивного ефекту масштабу, вигодами інтерналізації (теорія інтерналізації). Для аналізу впливу макроекономічної політики на міжнародний рух капіталу застосовано модель малої відкритої економіки (модель Мандела-Флемінга) і доведено доцільність стимулювальної фіскальної політики для досягнення економічного зростання та збільшення припливу іноземного капіталу.

Для розмежування причин прямого і портфельного іноземного інвестування необхідно враховувати вади ринку, зокрема в перехідних економіках, які можуть надавати прямим інвестиціям певні переваги над портфельними й спричиняти домінування ПІІ у країнах з ринковою трансформацією економіки.

Теорія еклектичної парадигми Дж. Данінга узагальнює основні положення існуючих теорій ПІІ й враховує специфічні територіальні переваги приймаючої країни, що дає змогу найбільш адекватно пояснити приплив ПІІ у країни на етапі ринкової трансформації економіки.

Запропоновано застосовувати теорію еклектичної парадигми і для з'ясування регіонального розподілу ПІІ у межах значних за територією країн-реципієнтів.

У третьому підрозділі увага акцентується на тому, що далеко не в кожній ситуації реалізуються усі позитивні функції, властиві ПІІ. Тому автор виділяє модель високорозвинутих країн і модель слаборозвинутих країн з метою виявити вплив ПІІ на приймаючу економіку в кожному з випадків.

Для моделі високорозвинутих країн визначено такі основні риси країни-реципієнта: великий платоспроможний попит, зокрема на наукомістку продукцію, стабільність, високорозвинута технологічна база та інфраструктура, широка мережа постачальників, висококваліфіковані спеціалісти тощо. Основні ознаки іноземного інвестування: міжнародні компанії зацікавлені у використанні територіальних переваг приймаючої країни і здійснюють значні інвестиції, зокрема у капіталомісткі та високотехнологічні галузі з передачею найновіших технологій, створюється значна кількість нових робочих місць, іноземні інвестиції відіграють суттєву роль у приймаючій економіці.

Для моделі слаборозвинутих країн властиві такі риси країни-реципієнта: низький платоспроможний попит, політична й економічна нестабільність, корупція, нерозвинута технологічна база та інфраструктура, відсутність мережі надійних та високотехнологічних постачальників, нерозвиненість ринкових механізмів тощо.

Основні ознаки іноземного інвестування: міжнародні компанії не бачать можливостей розвитку виробництва у таких країнах і зацікавлені лише у просуванні своїх товарів на ринки таких країн, у використанні їх природних ресурсів, налагодженні відсталих, допоміжних чи шкідливих виробництв.

Показано, що за такої моделі переважають невеликі інвестиції (у торгівлю, збутові філії), передаються застарілі технології, створюється незначна кількість нових робочих місць, а іноземні інвестиції не відіграють суттєвої ролі у приймаючій економіці.

Доведено, що іноземне інвестування в Україну великою мірою відбувається власне за моделлю слаборозвинутих країн.

На основі проведених узагальнень про диференціацію ПІІ автор виділяє низку основних типів іноземних інвестицій за мотивами здійснення, роллю і впливом на приймаючу економіку.

Дані типи дисертант групує і розглядає у певному послідовному порядку, в певній ієрархії - за зростанням їх ролі та позитивного впливу на приймаючу економіку.

Табл. - Типологія іноземного інвестування (в порядку зростання позитивного впливу на приймаючу економіку):

Перший тип - це пільгоорієнтовані іноземні інвестиції, які використовують статус ПзІІ для зменшення податкового тиску і можуть мати негативний дестабілізуючий вплив на приймаючу економіку. Другий тип - збутоорієнтовані іноземні інвестиції, завдяки яким іноземні інвестори утворюють збутові філії своїх підприємств і просувають власні товари на зарубіжні ринки (прямі вертикальні інвестиції). Інвестиції у виробництво є невеликими і скеровуються, передусім, у низьковитратну індустрію споживчих товарів та послуг. Третій тип - виробничоорієнтовані іноземні інвестиції, тобто інвестиції орієнтовані не лише на збут продукції (ринок), а й на виробництво, використання місцевих ресурсів, зокрема робочої сили. Дані інвестиції справляють суттєвий позитивний вплив на приймаючу економіку. Четвертий тип - експортоорієнтовані іноземні інвестиції характеризуються більш значними інвестиціями у виробництво (зокрема експортоорієнтоване та імпортозаміщувальне) і мають ще більший позитивний вплив на економіку-реципієнт за умови диверсифікації експорту та відповідності вимогам структурної перебудови економіки-реципієнта. П'ятий тип - високотехнологічні іноземні інвестиції, для яких характерні тісне переплетення інвестиційних потоків, великі і дуже великі горизонтальні іноземні інвестиції, зокрема у високотехнологічних та наукомістких галузях. Даний тип інвестицій є найбільш прогресивним.

Продовжуючи дослідження впливу рівня розвитку приймаючої країни на реалізацію функцій ПІІ, дисертант доводить, що багата (високорозвинута) країна порівняно з бідною (слаборозвинутою) зазвичай залучає значно більші обсяги ПІІ, кращої технологічної структури, вищого типологічного рівня та отримує значно більше вигод від ПІІ й, водночас, є менш залежною від іноземного капіталу.

У другому розділі “Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку України” з'ясовано особливості формування інвестиційного клімату в Україні і запропоновано відповідну формалізовану модель, проведено періодизацію іноземного інвестування у вітчизняну економіку, окреслено напрямки активізації залучення ПІІ.

У першому підрозділі серед політико-правових чинників інвестиційного клімату України відзначено обережність інвесторів щодо пільг і гарантій українських урядів (надання/відміна пільг), певну політичну нестабільність, слабкість судової системи, труднощі у захисті прав та примусового виконання контрактів і законів, високий рівень корумпованості й бюрократизації. Простежено наростаючу тенденцію до відміни будь-яких привілеїв для іноземних інвесторів в Україні.

Водночас наголошено, що для інвесторів визначальними є законодавча стабільність та правова захищеність.

Щодо макроекономічних чинників інвестиційного клімату, то, незважаючи на економічне пожвавлення й невисокі темпи інфляції, актуальними залишаються такі аспекти, як низький ВВП на душу населення та проблема структурних реформ економіки, які б забезпечили її конкурентоспроможність та не лише короткострокове кон'юнктурне пожвавлення, а й довгострокове економічне зростання. Низький рівень внутрішніх капіталовкладень й банківського кредитування, відплив капіталу за кордон, значний тіньовий сектор поглиблюють інвестиційну кризу. Актуальним також є поліпшення загального рівня інфраструктури. У сфері фіскальної політики слабинами є нестабільність та заплутаність податкової системи, сам порядок стягування податків, часті конфлікти й судові процеси між суб'єктами господарювання та податковими адміністраціями.

Залучення ПІІ тісно пов'язане з процесом приватизації. В Україні, однак, у приватизаційний процес далеко неповною мірою залучені ресурси іноземних інвесторів, що пояснюється непрозорістю приватизації.

Порівняльний аналіз найважливіших підходів до оцінки інвестиційної привабливості регіонів України виявив, що практично всі вони базуються на тих самих основних чинниках інвестиційної привабливості.

Проведено періодизацію залучення ПІІ в Україну на основі комплексного набору критеріїв: обсяг та галузева структура внесених інвестицій, кількість створених ПзІІ та їх роль у приймаючій економіці, середній розмір іноземної інвестиції та середня кількість зайнятих на одному ПзІІ, особливості державного регулювання ПІІ.

Для визначення впливу ПІІ на приймаючу економіку для кожного етапу автор виділив домінуючий тип іноземного інвестування згідно із запропонованою типологією ПІІ. Таке зіставлення виявило певне поліпшення типологічної структури ПІІ в 1999-2002 роках. Найбільш несприятлива типологічна структура ПІІ припадає на роки найглибшого економічного спаду в Україні та інтенсивного пільгового стимулювання ПІІ, що ставить під сумнів його належну ефективність.

Аналіз спеціально зібраної аналітичної інформації доводить, що роль ПзІІ в економічному зростанні, вирішенні проблеми зайнятості, наповненні бюджету тощо залишається поки що недостатньою, що актуалізує потребу подальшої активізації ПІІ в економіку України.

У третьому підрозділі окреслено напрями та перспективи активізації іноземного інвестування в Україну, передусім шляхом відповідного державного регулювання і стимулювання. Для визначення державного впливу на залучення ПІІ на підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду запропоновано побудову кривої залучення іноземного капіталу, яка відображає залежність між припливом ПІІ (в середньостроковому періоді) та типом державного регулювання ПІІ (рис.).

Рис. - Крива залучення іноземного капіталу:

При значних обмеженнях для іноземних інвесторів приплив ПІІ практично відсутній. У міру послаблення обмежень (рух вправо по горизонтальній осі) приплив ПІІ починає повільно зростати. Скасування основних обмежень на ПІІ й зрівняння в правах вітчизняних та зарубіжних інвесторів при загальному несприятливому інвестиційному кліматі (т.О) ще не забезпечує значного припливу інвестицій. Щойно, коли держава створює оптимальні бізнесові умови на рівні світових стандартів, обсяги ПІІ починають суттєво зростати (відтинок ОB). Якщо вживаються додаткові заходи щодо стимулювання ПІІ, то приплив інвестицій продовжує зростати, однак нижчими темпами, оскільки додаткові пільги переважно приваблюють недобросовісних інвесторів. На основі побудованої кривої видно обмеженість стимулювання через систему пільг. Можна виділити оптимальні стратегії залучення ПІІ: у середньостроковому періоді - це рух по кривій вправо на відтинку з максимальним підйомом (від Т.О до Т.В), у довгостроковому періоді можливе ще й розтягування усієї кривої FI по вертикальній осі за рахунок зміцнення конкурентних переваг приймаючої економіки, що призводить до ще більш суттєвого збільшення річного припливу ПІІ.

Як зазначено в періодизації надходження ПІІ в Україну, в останні роки простежується пожвавлення інвестиційної діяльності в спеціальних економічних зонах (СЕЗ). Однак, дослідження доводить, що ефективність функціонування зон залежить від інвестиційного клімату в країні, СЕЗ можуть частково його пом'якшити, але на значний відрив від загальної ситуації вони не здатні, їх далі стримують негативні чинники загального інвестиційного клімату. Тому вагомою є стратегія покращення інвестиційного клімату на загальнодержавному рівні.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв'язання наукової проблеми - активізація іноземного інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України, що виявляється у розробці типології іноземних інвестицій та моделей їх залучення, побудові кривої припливу іноземного капіталу, викладенні формалізованої моделі інвестиційного клімату та відповідних рекомендацій щодо активізації ПІІ в економіку України. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Домінуючою формою іноземного інвестування у країнах на етапі ринкової трансформації виступають прямі іноземні інвестиції. Поняття прямих іноземних інвестицій визначається наявністю підприємницького мотиву, існуванням контролю над інвестованим підприємством, певним рівнем участі іноземних інвесторів в інвестованому підприємстві. Для практичного застосування ПІІ запропоновано визначати як активи (речі, грошові кошти, майнові права, результати інтелектуальної діяльності), що вкладаються іноземними інвесторами задля отримання прибутку у підприємства будь-якої організаційно-правової форми, за умови, що їхня частка в статутному капіталі становить не менше 10 відсотків. Доведено, що розбіжності у виборі числового критерію для визначення ПІІ слабо впливають на кінцевий результат оцінки обсягів ПІІ;

2. Встановлено, що хоча вітчизняна економічна наука розглядає іноземні інвестиції як різновид інвестицій за країною походження, але подальше використання вітчизняної класифікації інвестицій щодо сфери іноземного інвестування не узгоджується із зарубіжною класифікацією. Це унеможливлює розгляд поняття „прямі іноземні інвестиції”, яке використовується у західній літературі, через вітчизняні класифікаційні ознаки інвестицій („прямі” та „іноземні”) й актуалізує питання вдосконалення української класифікації інвестицій;

3. Невиправданим є обмеження розгляду припливу іноземного капіталу в Україну лише з часу здобуття незалежності чи з початку перебудови. Дослідження показало, що в умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР існувало інвестиційне співробітництво, яке можна розглядати як своєрідний аналог прямих іноземних інвестицій у ринковій економіці. Однак, інвестиційне співробітництво в АКС базувалося не на економічних важелях (набуття власності, участь в управлінні і розподілі прибутків), а на адміністративних важелях (міжурядова угода про надання ресурсів для спорудження об'єкту, контроль з “центру”, отримання зворотних поставок продукції);

4. Для найповнішого пояснення іноземного інвестування в країни з ринковою трансформацією економіки пропонується застосовувати (як до національного, так і до регіонального рівня) теорію еклектичної парадигми Дж. Данінга, що узагальнює сучасні теорії ПІІ (теорія монопольних переваг, теорія інтерналізації) та враховує територіальні переваги країни-реципієнта;

5. За мотивами здійснення, роллю і впливом на приймаючу економіку виділено такі типи іноземних інвестицій (в порядку зростання їх позитивного впливу на приймаючу економіку): пільгоорієнтовані, збутоорієнтовані, виробничоорієнтовані, експортоорієнтовані та високотехнологічні іноземні інвестиції. Виокремлено дві моделі залучення ПІІ залежно від рівня розвитку приймаючої країни. Обгрунтовано, що шлях до масштабного залучення ПІІ, як і до отримання максимальних вигод від ПІІ, лежить через власний розвиток, створення конкурентоспроможної й динамічної національної економіки, використання та зміцнення її конкурентних переваг;

6. Інвестиційний клімат представлено як синергетичну суму функцій макро- і мікроекономічних чинників економіки країни-реципієнта, які, в свою чергу, за умов трансформаційної економіки залежать від темпу проведення реформ. Відтак формалізовано залежність між інвестиційним кліматом та трансформаційними процесами. З'ясовано, що в Україні вагомим несприятливим чинником інвестиційного клімату є невисокі темпи та обмежені результати економічних реформ. Тому окремі тактичні кроки не в стані покращити інвестиційний клімат, а необхідним є стратегічне бачення, системна і послідовна трансформація економічної системи України, підвищення її конкурентоспроможності, розвиток інвестиційного потенціалу, використання конкурентних переваг. Саме вищесказане уможливить ефективне й масштабне залучення ПІІ та, як показано у дослідженні, отримання більшого позитивного ефекту від припливу інвестицій, оскільки усі параметри ПІІ (структура інвесторів та інвестицій, реалізовані функції, вплив на приймаючу економіку) залежать від інвестиційного клімату країни-реципієнта. Таким чином покращення інвестиційного клімату призводить до зростаючого позитивного впливу ПІІ на приймаючу економіку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сухий О.О. Вдосконалення механізму пошуку інвесторів на регіональному та місцевому рівнях // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: економічні науки. - Луцьк: Вежа, 2001. - Вип. 3. - С. 307-309. капіталовкладення економічний інвестиція

2. Сухий О. Вільна економічна зона як ефективний інструмент залучення іноземних інвестицій (на прикладі СЕЗ “Яворів”) // Формування ринкової економіки в Україні: Зб. наук. пр. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, Інтереко, 2000. - Вип. 6. - С. 205-210.

3. Сухий О. Основні компоненти та чинники формування регіональних прямих іноземних інвестицій в період процесів ринкової трансформації України // Формування нової парадигми економічної теорії в Україні: Зб. наук. пр. - Львів: Інтереко, 2001. - С. 255-260.

4. Сухий О.О. Прямі іноземні інвестиції: проблеми термінології і дефініції // Еколого-економічні проблеми розвитку лісового комплексу: Зб. наук. пр. - Львів: УкрДЛТУ, 2001. - Вип. 11.3. - С. 189-192.

5. Сухий О. Проблеми залучення іноземних інвестицій на регіональному рівні // Формування ринкової економіки в Україні: Зб. наук. пр. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, Інтереко, 1998. - Вип. 3. - С. 72-74.

6. Сухий О. Формування інвестиційного клімату в трансформаційній економіці України // Вісник Львівської комерційної академії. - Львів: Видавництво ЛКА, 2002. - С. 12-18.

Размещено на Allbest.ru