Інституціонально-структурні трансформації аграрного сектора: моніторинг, оцінка, регулювання

Вперше оцінено інституціональну ефективність аграрного ринку і його суб'єктів, а також вплив інституційних чинників на формування аграрного ринку. Удосконалено методику аналізу галузевих ринкових структур та вперше проведено структурно-інституціональний аналіз зернового ринку України за період кризи у 2003 р. і одержано результати щодо методів врегулювання кризової ситуації.

Встановлено, що у сучасній організаційно-виробничій структурі сільського господарства переважають дві моделі, які визначено як “традиційну” та “індустріальну”; в останній поширені вертикально інтегровані експортоорієнтовані структури (агрохолдинги). Вперше визначено інституційні чинники поширення агрохолдингів в Україні і доведено, що агрохолдинги використовують переваги крупнотоварного виробництва у короткостроковій перспективі, але у довгостроковій перспективі їх природа, орієнтована переважно на отримання швидкого надприбутку, несе загрози соціального, економічного і екологічного характеру для сільської місцевості і сільського населення.

Дістало подальшого розвитку обґрунтування напрямів зміни методів і масштабів державної підтримки сільського господарства і регулювання аграрних ринків під впливом виконання Угоди СОТ щодо сільського господарства після вступу України у цю організацію.

Удосконалено обґрунтування необхідності зміни пріоритетів державної підтримки аграрного сектора України убік рівноцінної підтримки всіх виробників, включаючи дрібнотоварних.

Дістали подальшого розвитку визначення та аналіз позитивних і негативних наслідків вступу України до СОТ для аграрного сектора, агропродовольчого ринку і сільського населення України.

Практичне значення одержаних результатів. Методичні підходи до моніторингу і інституціонального аналізу аграрних трансформацій можуть використовуватися для аналізу ефективності державної аграрної політики, зокрема політики регулювання аграрного сектора і аграрних ринків. Методика структурно-інституціонального аналізу аграрного ринку може використовуватися для вдосконалення методів регулювання ринку. Проведений за цією методикою аналіз структури і результативності зернового ринку України і чинників та уроків продовольчої кризи 2003 р. дозволили виробити практичні рекомендації щодо механізмів запобігання кризовим ситуаціям і регулювання зернового ринку. Практичне значення для аграрної політики мають аналіз переваг і ризиків формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні та переваг і ризиків для сільськогосподарських виробників, сільського населення і агропродовольчого ринку від вступу у СОТ.

Виконані за участю автора й особисто автором дисертації наукові і методичні розробки використані при підготовці наукових доповідей, доповідних записок й інших документів, що надсилалися Інститутом економічного прогнозування НАН України до органів законодавчої і виконавчої влади України протягом останніх 7 років, у тому числі: доповідна записка “Пропозиції щодо проекту Концепції Програми діяльності Кабінету Міністрів України” (2001 р.) (лист подяки від Прем'єр-міністра України А.Кінаха від 05.10.01, №18-3349/4); доповідна записка “Пропозиції до Концепції та Комплексної програми розвитку внутрішнього ринку” (затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.11.01) (лист подяки від 30.11.01, №62-33/517); доповідна записка “Пропозиції щодо оцінки основних проблем аграрного сектора економіки, визначення ключових завдань його стратегічного розвитку та шляхів вирішення” (використана Адміністрацією Президента України при підготовці прогнозно-аналітичних матеріалів для Глави держави лист подяки від 01.07.03, №10-08/1434); доповідна записка “Аналіз переваг і ризиків для сільського господарства від вступу України до СОТ” (використана Адміністрацією Президента України при підготовці прогнозно-аналітичних матеріалів для Глави держави лист подяки від 01.07.03, №10-08/1434 і Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України лист подяки від 27.06.04, №77-29/136); доповідна записка “Напрями державного регулювання національного виноградарства та виноробства в контексті вступу України до СОТ” (лист подяки від Державного департаменту продовольства Міністерства аграрної політики України від 27.02.04, №05-10/105); наукова доповідь “Галузеві ринки України: оцінка стану та перспективи розвитку” (використана Адміністрацією Президента України при підготовці прогнозно-аналітичних матеріалів для Глави держави лист подяки від 17.05.04, №10-08/968) та при розробці аналітичних документів Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України лист подяки від 02.03.04, №25-29/99); доповідна записка “Пропозиції до Проекту тематичної доповіді щорічного послання Президента України до Верховної Ради України 2004 року “Формування та розвиток аграрного ринку в Україні” (лист подяки з Адміністрації Президента України від 19.02.04, №10-08/342); доповідна записка ”Стратегія соціального та економічного розвитку України до 2011 р.” (лист подяки з Адміністрації Президента України від 19.02.04, №10-08/342); пропозиції до “Стратегії розвитку АПК України”: до XII-го розділу “Розвиток зовнішньоекономічної діяльності АПК” (направлений директору Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки” академіку УААН Саблуку П.Т. 14.09.04, № 135-527) та до IV-го розділу “Раціональне використання земельно-ресурсного потенціалу та удосконалення земельних відносин в аграрній сфері” (направлений заст.директора Об'єднаного інституту економіки НАН України академіку УААН Трегобчуку В.М. 14.09.04, № 135-527); аналітична записка “Інституціонально-структурні зміни на аграрному ринку: пропозиції до аграрної політики” (направлена Заступнику Глави Адміністрації Президента України Гайдуцькому П.І. 0511.04, № 135-662 та Міністру аграрної політики Україні Слауті В.А. 05.11.04, № 135-663) (лист подяки від Адміністрації Президента України від 15.11.04, вх. № 1161).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним завершеним дослідженням. Наукові результати та висновки, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. Особистий внесок у працях, опублікованих у співавторстві, наведено у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що включені до дисертації, оприлюднені на: Міжнародній конференції “Тіньова економіка: соціально-економічні проблеми неофіційної економічної діяльності” (Київ, 2000 р.), IX Міжнародній науково-теоретичній конференції “Формування торговельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України)” (Київ, 2001 р.), Третіх Всеукраїнських зборах економістів-аграрників “Нова економічна парадигма формування стратегії національної продовольчої безпеки України у ХХІ столітті” (Київ, 2001 р.), Міжнародних науково-практичних конференціях “Сучасні проблеми управління інноваційною діяльністю та перспективи їх вирішення” (Івано-Франківськ, 2001 р.), “Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу” (Київ, 2002 р.), “Теорія і практика ринкових перетворень у країнах з перехідною економікою” (Київ, 2002 р.), “Інноваційна модель та стратегія економічного розвитку” (Івано-Франківськ, 2002 р.), Всеукраїнських науково-практичних конференціях “Внутрішній ринок споживчих товарів України: стан і перспективи розвитку” (Київ, 2003 р.), “Проблеми становлення ринкових відносин в АПК України” (Київ, 2004 р.), “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (Київ, 2004 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації опубліковані у 9 монографіях, у тому числі в індивідуальній монографії, 36 статтях у наукових фахових журналах, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах доповідей науково-практичних конференцій загальним обсягом авторського матеріалу понад 55 др. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається із вступу, 6 розділів, висновків, списку використаних джерел і викладена на 375 сторінках. Основний текст становить 358 сторінок, що містять 40 рисунків і 45 таблиць, з них 2 рисунки і 4 таблиці займають 6 окремих сторінок. Список використаних джерел складається зі 177 найменувань і займає 17 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади ринкових трансформацій аграрного сектора” визначено і обґрунтовано стратегічні цілі ринкових трансформацій аграрного сектора, методологічні засади їх аналізу, обґрунтовано економічні, історичні і психологічні чинники державної підтримки сільського господарства.

Стратегічна мета аграрної реформи в Україні не була із самого початку визначена законодавчо, реформування відбувалося без відповідної стратегії і програми. З урахуванням важливих суспільних функцій сільського господарства були визначені і всебічно обґрунтовані три рівнопріоритетних стратегічних мети аграрних трансформацій в Україні: 1) забезпечення продовольчої безпеки країни; 2) формування сталого, ефективного, експортоорієнтованого сільського господарства, що базуватиметься на конкурентних перевагах; 3) розвиток сільської місцевості, а у перспективі формування середнього класу в сільській місцевості.

Обґрунтовано, що стратегія подальшого реформування і розвитку аграрного сектора повинна спиратися на стан і потенціал сільського господарства і аграрних ринків України, стан суспільства та його здатність сприймати реформи, а також має враховувати загальні закономірності трансформацій в аграрному секторі країн із перехідною економікою, геополітичне положення країни та його зміни у майбутньому. Такий комплексний підхід було покладено в основу дослідження.

Встановлено, що внаслідок дореформеного розвитку і структурної реформи аграрного сектора, в Україні склалася бімодельна структура сільського господарства. На сучасному етапі паралельно розвиваються дві моделі - крупне товарне виробництво на базі реорганізованих КСП - новоутворених підприємств різних організаційно-правових форм - і дрібнотоварне виробництво в особистих селянських господарствах і фермерських господарствах сімейного типу. Першу модель названо індустріальною, а другу - традиційною. З початку 2000-х років з приходом торгового, фінансового і промислового капіталу у сільське господарство в рамках індустріальної моделі чітко означилися тенденції до концентрації виробництва, горизонтальної і вертикальної інтеграції. Обгрунтовано, що стратегія подальшого розвитку сільського господарства повинна спиратися на всесторонній аналіз економічної і соціальної ефективності індустріальної і традиційної моделей, оцінку тенденцій їх розвитку саме такий підхід було використано у дисертаційному дослідженні.

Доведено, що масштабні соціально-економічні трансформації не можуть бути ефективними без налагодженої системи моніторингу впровадження реформ і оцінки їхнього впливу. В Україні соціально-економічний моніторинг аграрної реформи на державному рівні не проводився. Визначено методологічні засади моніторингу і оцінки аграрних трансформацій, проведено адаптацію методик моніторингу і оцінки проектів, розроблених в рамках міжнародних організацій, для моніторингу і оцінки аграрних трансформацій в Україні.

Обґрунтовано, що система моніторингу і оцінки має бути складовою частиною і механізмом процесу державного регулювання, що забезпечує зворотний зв'язок у ході аграрних трансформацій.

Особливістю методологічного підходу до аналізу наслідків і проблем аграрних трансформацій є використання, поряд із методами моніторингу і оцінки, методів інституціонального аналізу. Взаємодія формальних і неформальних інститутів і організацій визначає трансформацію аграрного сектора, а методи інституціонального аналізу забезпечують інструментарій для оцінки цієї взаємодії. Інституціональна теорія розширює можливості традиційного аналізу за рахунок врахування соціально-психологічних чинників економічної поведінки. Обґрунтовано використання методів соціального моніторингу для дослідження еволюційних змін неформальних інститутів (звичок, цінностей, норм поведінки людей) під впливом впровадження формальних ринкових інститутів у ході аграрної реформи. З іншого боку, узагальнення даних соціологічних опитувань надало можливість дослідити трансформацію нових ринкових інститутів залежно від попередньої траєкторії суспільного розвитку.

Всебічно обґрунтовано доцільність використання теорії галузевих ринкових структур як методологічної основи для дослідження структури і оцінки результативності аграрного ринку. Запропоновано використовувати інституціональний підхід для поглибленого аналізу структурних елементів ринку, їх еволюції і взаємозв'язку. Такий підхід є за своєю суттю структурно-інституціональним, тому що структурну рамку дослідження визначає метод аналізу галузевих ринкових структур, а дослідження структурних елементів проводиться з використанням інституціональних підходів. Структурно-інституціональний підхід дає цілу низку переваг при дослідженні галузей і ринків, інституційна структура яких знаходиться у стадії формування.

Обґрунтовано, що, оскільки проблеми державної підтримки аграрного сектора і регулювання ринків лежать в інституційній площині, то вони потребують поглибленого аналізу еволюції відповідних інститутів, у тому числі неформальних. Останнім майже не приділяється увага при аналізі проблем державного регулювання. Поряд із економічними, історичними, соціально-культурними чинниками державної підтримки сільського господарства досліджено глибинні психологічні чинники.

У другому розділі “Закономірності і особливості аграрної реформи у країнах з перехідною економікою: висновки для України” досліджено вплив стартових умов на вибір моделей і на хід аграрної реформи в постсоціалістичних країнах, узагальнено результати структурної реформи аграрного сектора в країнах Центральної та Східної Європи, досліджено закономірності і особливості політики державної підтримки сільського господарства у країнах із перехідною економікою, проведено аналіз наслідків вступу до СОТ для країн Центральної та Східної Європи, зокрема аналіз впливу виконання угод СОТ на політику державної підтримки аграрного сектора в цих країнах.

Для дослідження закономірностей і особливостей аграрних трансформацій було застосовано інституціональний підхід, згідно з яким аналіз розпочинався з порівняння стартових умов інститутів власності, управління, регулювання, структур господарювання, а також неформальних інститутів. Виявлено, що стартові умови трансформацій в окремих країнах різнилися за такими чинниками: рівнем централізації системи управління аграрним сектором; необхідністю проведення реституції земельної власності; макроекономічними умовами; співвідношенням різних типів господарських структур; національними традиціями і змінами у психології селян за роки спільного господарювання.

Ринкові трансформації аграрного сектора України розглянуто як складову частину загального процесу аграрних перетворень у перехідних суспільствах. Проведений аналіз стартових умов, етапів, закономірностей і особливостей аграрних трансформацій у країнах з перехідною економікою дозволив: 1) виявити чинники, що зумовлюють особливості трансформацій в різних країнах; 2) дослідити закономірності і особливості аграрних трансформацій в Україні; 3) визначити перспективи і ризики подальших трансформацій в Україні і конкретні кроки аграрної реформи.

Порівняння структурної реформи в Україні з реформами інших країн показало, що модель структурної реформи в Україні мала певні спільні риси з моделями перетворень у Чехії, Словаччині, Угорщині і Росії, а також у східних землях Німеччини. Модель передбачала створення нових виробничих структур колективного господарювання, які, на відміну від колишніх, базуються не на державній і колективній, а на приватній власності на землю та інші засоби виробництва.

З огляду на значну частку сільського населення в Україні, обґрунтовано, що чинником ризику, який потребує активної соціальної політики держави, є закономірне зменшення частки сільського господарства у ВВП і зменшення зайнятих у галузі в країнах із перехідною економікою.

Проаналізовано політику державної підтримки аграрного сектора і регулювання аграрних ринків в інших постсоціалістичних країнах протягом перехідного періоду. Протягом 90-х років політика підтримки сільського господарства і регулювання ринків у країнах із перехідною економікою тричі різко змінювала напрямок. На початку 90-х років переважала політика цінової і торговельної лібералізації. Підтримка сільськогосподарських виробників зменшилася в усіх країнах із перехідною економікою, а в деяких (Україна, Росія, Литва, Латвія, Естонія, Болгарія) показник оцінки підтримки виробників Для вимірювання масштабів державної підтримки аграрного сектора використовується показник оцінки підтримки виробників (ОПВ), методика розрахунків якого розроблена Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). В узагальненому вигляді ОПВ визначається як річна грошова вартість валового перерозподілу ресурсів від споживачів та платників податків на підтримку сільськогосподарських товаровиробників у результаті здійснення державної політики. Відносна ОПВ показує частку грошових надходжень сільськогосподарських підприємств, пов'язаних із державною політикою. став від'ємним у результаті різкого зменшення або відсутності бюджетної підтримки і макроекономічної дестабілізації. Другий етап характеризувався переважанням політики підтримки цін і ринків. У Чехії, Угорщині, Польщі і Словаччині протягом 19941995 рр. оцінка підтримки виробників стабілізувалася на рівні 10-20%. На третьому етапі (починаючи з кінця 90-х років) поступово відбувається зростання відносних показників підтримки сільського господарства до рівня відповідних показників ЄС.

Порівняно з іншими постсоціалістичними країнами в Україні протягом всього перехідного періоду були характерні різкі коливання оцінок підтримки сільськогосподарських виробників між від'ємними і позитивними значеннями, що свідчить про непослідовність, неефективність або навіть відсутність державної аграрної політики.

У зв'язку із перспективою вступу України до СОТ проведене дослідження впливу цієї організації на інші постсоціалістичні країни, зокрема на зміни, що відбуваються у політиці державної підтримки сільського госпродарства і регулювання аграрних ринків під впливом виконання угод СОТ. Наслідки від членства у СОТ для країн із перехідною економікою були проаналізовані з точки зору лібералізації торговельних і інвестиційних режимів, інституційних і політичних змін, серед яких вплив на рівень корупції, вартість впровадження правил СОТ тощо.

Аналіз показав, що членство у СОТ сприяло лібералізації ринків у країнах із перехідною економікою, проте не відіграло в цьому процесі визначальної ролі. Торговельні та інвестиційні режими встановлювалися в ході переговорів про набуття членства у ЄС, регіональних договорів про вільну торгівлю, митних угод і угод про захист інвестицій між країнами. Найбільш вартісними стали впровадження Угод про санітарні та фітосанітарні заходи і технічні стандарти. Впровадження цих заходів за рахунок кредитів Світового банку збільшує зовнішній борг країн із перехідною економікою.

Як свідчить досвід країн Центральної та Східної Європи, рівень підтримки сільського господарства визначається не стільки зобов'язаннями щодо скорочення заходів “жовтої скриньки”, скільки можливостями їхнього бюджету. В результаті виконання вимог СОТ у сільському господарстві країн Центральної та Східної Європи відбувається поступова зміна структури внутрішньої підтримки галузі убік зростання частки заходів “зеленої скриньки”, фінансування яких СОТ не обмежує. Фактично це означає, що відбувається переорієнтація внутрішньої аграрної політики убік розвитку сільської місцевості.

У третьому розділі “Теоретичні засади і аналіз трансформації соціальних інститутів в ході аграрної реформи” на основі аналізу змін неформальних інститутів сільського соціуму обґрунтовано теоретичні засади і визначено напрями трансформацій соціальних інститутів в ході аграрної реформи; досліджено вплив структурної реформи аграрного сектора на сільські домогосподарства та обґрунтовано можливі економічні і соціальних наслідки запровадження земельного ринку в Україні.

Аналіз змін, що відбуваються у сільському соціумі України у перехідний період, дозволив виявити наступні головні тенденції. Надмірна концентрація соціального життя села навколо сільськогосподарського підприємства, яка залишилася у спадок від попередньої системи, призвела до занепаду соціальної сфери сфери села в результаті погіршення фінансового стану сільськогосподарських підприємств. Іншою важливою тенденцією стало зростання ролі особистого селянського господарства в структурі доходів сільських сімей у перехідний період. Зростання частки доходів від особистих селянських господарств у структурі доходів сільських домогосподарств протягом перехідного періоду відбувалося на фоні скорочення чисельності зайнятих у сільськогосподарських підприємствах, низького рівня заробітної плати порівняно з іншими видами діяльності, розповсюдження практики виплати заробітної плати у натуральній формі, зростання заборгованості із оплати праці. Остання негативна тенденція почала долатися починаючи з 2000 року. Починаючи з 2001 р. кількість самозайнятих в особистих селянських господарствах перевищила кількість зайнятих у сільськогосподарських підприємствах. У 2003 р. зайняті в особистих селянських господарствах складали 54,5% від кількості населення, зайнятого у сільському господарстві, мисливстві, лісовому та рибному господарстві.

Обґрунтовано, що закріплення інституційних змін у ході ринкових трансформацій аграрного сектора України гальмується сферою неформальних інститутів. Доведено, що хоча сільський соціум поступово пристосовується до ринкових трансформацій, ця адаптація спрямована переважно на виживання, а не на формування нових ринкових інститутів. У відповідь на неефективність, непрозорість і організаційну неспроможність формальних інститутів і організацій в сільському соціумі поширилися неформальні мережі соціальної кооперації. Дослідження неформальних мереж у сільському соціумі проведено у рамках більш широкої концепції соціального капіталу, вихідним положенням якої є визнання впливу соціальних зв'язків, норм і цінностей на розвиток економіки.

Обґрунтовано, що роль консолідуючої ідеї, спроможної переорієнтувати суспільну свідомість від стратегії виживання до стратегії розвитку, здатна виконати ідея формування середнього класу. У даному випадку об'єктом дослідження є суспільна свідомість, отже використано методи психології і доведено, що закріплення ідентифікаційної моделі середнього класу у свідомості найбільш активних, мотивованих і освічених членів суспільства працюватиме на формування реального середнього класу в українському суспільстві взагалі і у сільському соціумі зокрема.

Проведене дослідження структури доходів сільських домогосподарств виявило, що низький рівень життя більшості соціальних груп сільського населення в Україні не дає жодних підстав для віднесення їх до середнього класу. Дослідження концентрувалося навколо розвитку особистих селянських господарств під впливом структурної реформи аграрного сектора, тобто перспектив розвитку традиційної моделі сільського господарства.

Обґрунтовано, що незважаючи на брак державної підтримки, традиційна модель сільського господарства довела свою ефективність в умовах економічної кризи, коли сектор особистих селянських господарств виконав роль “буфера” при різкому зниженні виробництва в колективному і державному секторі, чим фактично підтримав продовольчу безпеку країни.

Дослідження структури доходів сільських домогосподарств показало, що традиційна модель має перспективи для розширення: починаючи з 2000 р. кількість бажаючих самостійно господарювати на землі значно перевищує кількість селян, які хотіли б здавати землю в оренду. Протягом останніх років господарства населення виробляють понад 60% валової продукції сільського господарства. У 2003 р. господарствами населення було вироблено 61,5% валової продукції рослинництва і 72,2% валової продукції тваринництва. Означилася тенденція і до зростання виробництва зерна в особистих селянських господарствах. У 2003 р. в господарствах населення вироблялося вже 28% загального обсягу виробництва зернових в Україні. Обґрунтовано доцільність державної підтримки особистих селянських господарств і формування на їх основі мережі сімейних ферм, підтримки розвитку кооперації, селянських кредитних спілок, дорадчих служб, дрібного сільського підприємництва. Ці заходи аграрної політики сприятимуть поступовій еволюції традиційної моделі сільського господарства у напрямку концентрації виробництва, вирішенню проблем зайнятості, а у перспективі - формуванню середнього класу у сільській місцевості.

Виявлено, що найбільш суперечливим чинником впливу на сільський соціум стане формування земельного ринку. Обґрунтовано негативні і позитивні соціально-економічні наслідки подовження дії мораторію на купівлю-продаж землі сільськогосподарського призначення.

Серед негативних чинників визначено: 1) унеможливлення іпотечного кредитування під заставу землі; (2) небезпека розвитку тіньового ринку землі; 3) позбавлення сільських пенсіонерів, що не мають спадкоємців, можливості продати свої земельні частки; 4) подовження практики хижацького використання крупних масивів орендованої землі для виробництва продукції на експорт.

Чинниками, що виправдовують подовження мораторію, визначено наступні: 1) за півроку до припинення дії мораторію, встановленого Земельним кодексом, не була готова законодавча база для впровадження земельного ринку, не сформований реєстр земель сільськогосподарського призначення, що унеможливлює створення прозорого ринку землі; 2) етап земельної реформи, що мав передувати земельному ринку, не закінчився: станом на 1 січня 2004 р. лише 57,9% власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) отримали державні акти на право власності на землю; 3) не була проведена інформаційна робота по ознайомленню власників земельних часток із ризиками і можливостями земельного ринку, що підвищує і без того високу вірогідність скупки земельних часток промислово-фінансовими групами за демпінговими цінами.

У четвертому розділі “Інституціональна і структурна реформа аграрного сектора України: моніторинг і оцінка” проведено оцінку державної аграрної політики на основі даних соціального моніторингу, оцінено інституційні зміни в ході реорганізації КСП в Україні, здобутки і недоліки здійснення реорганізації, проаналізовано процес становлення фермерських господарств в Україні.

Для дослідження інституційних змін і змін в організаційній структурі аграрного сектора в ході ринкових трансформацій було використано методи соціально-економічного моніторингу і оцінки. Досліджено і оцінено зміни суспільної думки щодо реорганізації КСП, оренди землі, розвитку фермерських господарств, формування земельного ринку, започаткування іпотечного кредитування тощо Дані соціального моніторингу були отримані автором в ході участі у реалізації Проекту приватизації землі та реорганізації КСП в Україні Міжнародної фінансової корпорації протягом 19962000 рр..

Не в останню чергу зміни відбуваються в результаті трансформацій відносин власності: за даними соціального моніторингу 1999 р., 29% власників земельних часток з реорганізованих підприємств почувалися співвласниками свого підприємства.

На прикладі моніторингу виконання Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" від 3 грудня 1999 р. досліджено механізм впливу неформальних інститутів на ефективність впровадження інституційних змін. За даними моніторингу, серед керівників КСП, що вже розпочали реорганізацію, половина зовсім не вважали її об'єктивно необхідною. В результаті несприйняття реорганізації керівниками підприємств відбулася деформація відповідного ринкового інституту. За даними дослідження, лише 49% колишніх членів КСП відповіли, що мали змогу на свій розсуд особисто розпорядитися своєю часткою землі і майна КСП при його реорганізації, як це передбачалося Указом. Таким чином, було проведено класичний інституціональний аналіз, що полягає в оцінці впливу інститутів на поведінку груп індивідів (у даному випадку соціальних груп сільського населення) і наступному аналізі впливу цих соціальних груп на сферу формальних інститутів.

Складний процес укорінення нових ринкових норм поведінки у середовищі неринкових інститутів досліджений на прикладі появи і розвитку фермерських господарств в Україні. Встановлено, що фермерський сектор, хоча і не став основним виробником сільськогосподарської продукції у країні, проте зіграв роль своєрідного каталізатора ринкового процесу у сільському соціумі - демонстрував потенціал підприємництва, незалежності від галузевих органів управління і місцевих владних структур, порушував стереотипи поведінки, що склалися в умовах централізованої планової економіки.

Встановлено, що економічний потенціал і соціальна база фермерських господарств досить неоднорідні. Характерною рисою є вкрай нерівномірний розподіл фермерських господарств за розміром землекористування. За даними на кінець 2003 р., 27% фермерських господарств обробляли до 10 га сільгоспугідь, у той час як 2% - понад 500 га. В останній категорії фермерських господарств середня площа сільгоспугідь на одне господарство складає 1220 га і вони широко використовують орендні відносини. Крупні фермерські господарства з'явилися переважно в результаті реорганізації КСП. Таким чином, як і в цілому в галузі, в секторі фермерських господарств чітко простежується поділ на традиційну і індустріальну моделі розвитку.

У п'ятому розділі “Аграрний ринок: структура і результативність” запропоновано методику структурно-інституціонального аналізу аграрного ринку, проаналізовано структуру ринку виробників і напрями її розвитку, оцінено результативність аграрного ринку, чинники і уроки кризи на зерновому ринку України у 2003 році.