Асоційовані форми аграрного бізнесу (ринкова трансформація і проблеми регулювання)

У ході трансформації власності паювання не привело до появи ефективного господаря. Недосконалість пайових відносин спричинила стихійні процеси заміни їх орендними відносинами. Неможливість здати землю в оренду призводить до розвитку тіньового ринку землі. Законодавче вирішення цих проблем сприятиме подальшому зміцненню як приватних, так і асоційованих форм аграрного бізнесу в процесі використання паїв як внеску до статутного капіталу.

Загалом по Україні в результаті трансформаційних процесів створено 3690 приватно-орендних підприємств (6,2% від загальної чисельності господарств), 578 державних (1%), 2619 кооперативних підприємств (4,4%), ВАТ - 820 (1,4%), ЗАТ - 427 (0,7%), ТзОВ - 6984 (11,83%), 144 (0,23%) товариств з додатковою відповідальністю, 147 (0,24%) міжгосподарських товариств, 2194 (3,8%) підсобних господарств підприємств, 40411 (68,4%) фермерських господарств, інших - 1038 (1,8%). У реформованих господарствах України в переважній більшості залишилось не більше 10 засновників.

Реформовані сільськогосподарські підприємства в основному створені на пайовій основі. В Івано-Франківській та Хмельницькій областях серед недержавних аграрних підприємств різних організаційно-правових форм переважають спілки селян (відповідно 60,7 і 42,8% від загальної кількості), у Львівській області домінують господарські товариства (49,4%) та приватно-орендні підприємства (34,1%), у Сумській області 63,7% недержавних підприємств становлять господарські товариства, а в Чернівецькій області 45,5% - колективні господарства. Проте, як показують власні соціологічні дослідження автора, у 2001 р. лише 37% селян Західних областей України брали участь у вирішенні питань управління реформованим господарством. У той же час лише 66% селян отримують винагороду від пайової участі в грошовій чи натуральній формі. Доходи від асоційованої участі в капіталі поки що незначні у порівнянні з доходами від особистого підсобного господарства. Лише у 5% опитаних селян вони перевищують доходи від особистого господарства. Для подальшої трансформації сільськогосподарських підприємств у високоефективні асоційовані форми аграрного бізнесу з відповідним зростанням частки доходів від пайової участі необхідно розширювати їх маркетингову діяльність та вертикальну інтеграцію з іншими підприємствами.

Протягом 2001-2002 рр. завдяки активізації процесів реформування суттєво зросла чисельність фермерських господарств. У 2000-2001 рр. виникло майже 2,5 тис. нових фермерських господарств, а за перше півріччя 2002 р. - 3199. При цьому в їхньому користуванні така кількість земельних угідь, як і в решти створених раніше 35 тис. господарств. Продуктивність капіталу, праці та ефективність використання землі є дуже низькими в переважній більшості господарств незалежно від розмірів землеволодіння. У 2001 р. лише третина фермерських господарств володіла тракторами. Зростання обсягів виробництва можливе лише завдяки спільному використанню техніки, переробних потужностей, складських приміщень асоційованих підприємств. Сьогодні українські фермери вступають у різні договірні відносини з іншими сільськогосподарськими підприємствами, однак спостерігається постійно зростаюча потреба в обслуговуванні заготівельними, переробними, сервісними підприємствами. Результати проведеного соціологічного дослідження показують, що 63 % опитаних селян, які виробляють продукцію лише в межах особистих підсобних господарств, потребують обслуговування заготівельними і переробними асоційованими підприємствами. 52% опитаних готові вкласти кошти в асоційоване підприємство. Це зумовлено зростанням обсягів виробництва, яке призвело до ускладнень механізмів реалізації контрактних відносин. Встановлення монопольно низьких закупівельних цін на тваринницьку продукцію спричинило в 2002 р. відмову від контрактної здачі продукції. В таких умовах 74% опитаних селян самостійно займаються реалізацією продукції.

Підтримка розвитку особистих підсобних господарств для можливого перетворення їх у невеликі фермерські господарства є необхідною умовою на шляху розвитку сільського господарства України. Якщо середній розмір фермерського господарства за розмірами використовуваних угідь становить майже 60 га, то в 300 тис. селянських господарств середній розмір сільськогосподарських угідь складає понад 4 га. Завданням Уряду є сприяння створенню асоційованих підприємств, які б надавали відповідну допомогу при зростанні товарності селянського господарства. В свою чергу, лише розвиток приватного сектора може слугувати основою для створення асоційованих форм бізнесу на основі використання механізму вертикальної інтеграції.

У третьому розділі “Взаємозв'язок процесів розвитку аграрного бізнесу і ринкової інфраструктури” показано, що найбільш значний вплив на підприємницьку діяльність в аграрному секторі та обслуговуючих його сферах здійснює інституціональне організаційно-технічне середовище, яке характеризується наявністю та різноманітністю інститутів інфраструктури. Розкрито проблеми фінансового забезпечення розвитку аграрного бізнесу та доведено необхідність державного регулювання для забезпечення розвитку системи кредитних небанківських установ асоційованого типу.

Якщо економіка являє собою складну систему, а її складові підсистеми виконують сукупність субординованих функцій і в той же час окремі підсистеми виконують специфічні функції, то можна говорити, що інфраструктура - це передусім сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв'язків об'єктів і суб'єктів цієї системи. Складність інфраструктури як системи обумовлена різноманітністю функцій, які виконують її складові елементи. Відповідно до функцій у роботі виділено організаційно-технічну, фінансово-кредитну та інформаційно-аналітичну і консультативну інфраструктуру. Значне місце в інтеграційних процесах на всіх видах ринків займає маркетингова інтеграція сільськогосподарських товаровиробників з об'єктами інфраструктури. В роботі показано, що вона має загальногалузеве і міжгалузеве значення, оскільки забезпечує формування елементів ринкової інфраструктури. Провідна роль у них належить товарним агропромисловим біржам. Вони відзначаються високою концентрацією попиту і пропозиції та виступають генераторами врівноважених цін на агропродовольчому ринку. Реалізація через біржу 10 % загальної кількості продукції забезпечує виявлення ринкових цін. Біржі повинні відіграти ключову роль у процесах уникнення цінового ризику і визначення справедливої ціни та покликані вирішити проблему прозорості механізму формування цін і забезпечити ціновий моніторинг. Саме це є важливим з огляду на формування цін сільськогосподарських товаровиробників за наявності відповідного інформаційного забезпечення. В дослідженні особливу роль відведено механізмам асоційованої участі в капіталі товарної біржі. Існуючий механізм біржової діяльності забезпечує широкі права для сільськогосподарських підприємств, інших суб'єктів аграрного бізнесу завдяки механізму асоційованого членства, однак ці права використовуються неефективно.

Протягом 2001-2002 рр. практично завершувався процес формування напрямів діяльності та спеціалізації бірж. Зменшення числа реально діючих агропромислових бірж супроводжувалося зростанням обсягів укладених угод. У 2001 р. в порівнянні з 2000 р. обсяги укладених угод з сільськогосподарської продукції збільшились у 4,5 раза, а в першому півріччі 2002 р. - у 4,3 раза в порівнянні аналогічним періодом 2001 р. В результаті питома вага сільськогосподарської продукції в структурі обсягів укладених угод в 2001 р. становила 49%, а в першому півріччі 2002 р. ще до появи на ринку нового урожаю - понад 50%. Створення біржового сільськогосподарського ринку в Україні шляхом організації аукціонних торгів, активізації роботи біржової інфраструктури виявило комплекс нерозв'язаних проблем: відсутність єдиного біржового механізму, неврегульованість питань щодо політики товарних і фінансових інтервенцій з метою впливу на формування цін, відсутність аналізу та прогнозування продовольчого ринку, недосконалість ринкової інфраструктури. В той же час за період з 2000 р. постійно зростає статутний капітал бірж при одночасному зростанні частки в ньому асоційованих членів.

При цьому показник ліквідності агропромислових бірж у 2001 р. склав 183,1% і за перше півріччя 2002 р. 167%. По суті біржова торгівля сільськогосподарською продукцією формує достатньо динамічно зростаюче співвідношення між обсягами попиту і пропозиції. Це є результатом виходу на оптовий ринок все більшого числа великих сільськогосподарських підприємств, операторів ринку, а також фірм гуртової торгівлі. Разом з тим зростання обсягів сільськогосподарського виробництва в регіонах не було забезпечене відповідним зростанням обсягів товарообороту на біржах. З огляду на це місцевим органам влади необхідно активізувати діяльність щодо стимулювання виходу сільськогосподарських товаровиробників на біржі зі своєю продукцією. По-друге, необхідно вдосконалювати сам механізм участі в біржовій діяльності. Для активізації біржової діяльності обов'язковою повинна стати координація діяльності бірж з питань цінової політики та проведення торгів, стандартизація біржових товарів, сертифікація бірж і діяльності біржових посередників, легітимність укладання і гарантійність ліквідності біржових угод, а також відкритість та прозорість біржового ринку. Трансформація сільськогосподарських підприємств повинна супроводжуватися реалізацією механізму їх асоційованої участі в капіталі бірж.

З розвитком інфраструктури повинен проходити подальший відбір кращих для даного регіону форм “оптовизації” бізнесових операцій. Чільне місце в ринковій інфраструктурі повинні отримати оптові ринки, аукціони, агроторгові доми. Через них повинна реалізовуватися сільськогосподарська продукція, яку важко зберігати. В науковому дослідженні доведено, що ці об'єкти інфраструктури аграрного ринку доцільно створювати у формі асоційованих структур бізнесу, засновниками яких стануть як приватні підприємства, так і агрофірми, кооперативи, переробні підприємства, торгові заклади, банки.

Для реалізації функцій інформаційно-аналітичної інфраструктури необхідно завершити створення в Україні системи цінового моніторингу, яка дасть змогу отримувати надійну і своєчасну достовірну інформацію, доступну товаровиробникам та споживачам. У системі цінового моніторингу значну роль повинні відіграти служби сільськогосподарського маркетингу у формі некомерційних асоціацій. Інформаційно-аналітичне і консультативне забезпечення мають здійснювати дорадчі служби. Вони можуть забезпечити реалізацію урядової політики на галузевому рівні; наставництво тим, хто займається фермерською діяльністю; розвивати і впроваджувати нові методи господарювання; консультування з питань безпеки продуктів, екологічної безпеки, земельних відносин. Для ефективного розвитку аграрного бізнесу в Україні необхідно створити власну модель дорадчої служби.

Фінансова сфера в останні два роки має достатні ресурси для повноцінного забезпечення кредитами, однак ці ресурси в основному короткострокові. В 2001-2002 рр. комерційні банки активізували кредитні операції з сільськогосподарськими товаровиробниками. Обсяги кредитів сільському господарству щорічно складали від 1,8 до 2,5 млрд. грн.

Зростання ділової активності вимагає додаткового залучення коштів. Останні ж неможливі без надійної застави. Проте, як свідчать дані Державного комітету статистики, у сільськогосподарських підприємств постійно зменшується вартість майна, що унеможливлює функціонування механізму застави. Низька платоспроможність підприємств аграрного бізнесу, відсутність достатньої кількості джерел фінансування призвела до того, що протягом останніх десяти років значно зменшилися суми інвестицій в основний капітал. У цих умовах науковці і практики обговорюють нові можливості використання іпотеки. За діючими методиками вартість усіх сільськогосподарських угідь в Україні оцінюється майже в 300 млрд. грн. Великий іпотечний потенціал не використовується. В той же час сільськогосподарські товаровиробники в пошуках кредитів потрапляють в економічно підпорядковане становище і змушені розпродувати майно. Для майбутнього ринку землі ще не закладено основи ціноутворення на земельні ресурси. Проте для іпотеки є ще й інша перепона - переважання пропозиції земельних ресурсів як об'єкта застави над наявними кредитними ресурсами усіх банків. У дисертаційному дослідженні підкреслено, що не слід робити акцент лише на заставі землі, тому що практично частково використано можливості форвардних і ф'ючерсних контрактів під майбутній урожай як джерела фінансових ресурсів.

Формування ринкових відносин в Україні привело до створення і зростання ролі на селі значного прошарку дрібнотоварних формувань - фермерських господарств, особистих господарств, невеликих підприємств з переробки, зберігання та збуту сільськогосподарської продукції і росту їх ділової активності. Існуюча в Україні інфраструктура, в тому числі й банківська, відповідає передусім великим формам та комерційним структурам, які мають швидкий оборот коштів, і не враховує сучасних особливостей сільськогосподарського виробництва. В таких умовах альтернативною формою кредитних установ повинні стати кредитні спілки. Кредитна кооперація завдяки асоційованому характеру участі селян охоплює ті сфери фінансово-кредитних відносин, які вимагають найбільшої гнучкості і пристосування до умов ведення господарства. З огляду на це зростання числа дрібних селянських господарств в Україні вимагатиме фінансово-кредитного забезпечення, мікрокредитування через кредитні установи асоційованого типу. Завдяки тому, що метою діяльності кредитної спілки є не отримання прибутку, а надання різноманітних фінансових послуг своїм членам, а вони є одночасно її власниками та клієнтами, то це забезпечує поєднання інтересів власників та клієнтів. Протягом 2002 р. кількість членів Національної асоціації кредитних спілок України зросла з 122 до 126 спілок, а активи з 41 млн. грн.. до 62 млн. грн.. Чисельність членів спілок зросла з 111 до 150 тис. осіб. Понад 100 кредитних спілок працюють у селах. За останній рік сума позичок, виданих кредитними спілками, що працюють в сільській місцевості, зросла в 2,5 раза. Загальна сума кредитів, виданих селянам в 2001 р. склала 8443,6 тис. грн.., а за попередніми даними в 2002 р. - 10 338,6 тис. грн. Кредитна кооперація поряд з іншими формами небанківського фінансування є альтернативною моделлю організації кредитно-фінансового обслуговування, яка за наявності достатньої державної підтримки може сприяти вирішенню багатьох існуючих проблем. Створення кредитних кооперативів забезпечить не тільки самокредитування сільськогосподарських товаровиробників, а й конкуренцію між кредитними установами, що обслуговують аграрний сектор.

У четвертому розділі “Удосконалення механізмів державного регулювання аграрного бізнесу в сучасних умовах розвитку аграрного ринку” міститься аналіз необхідності та механізмів переходу від політики безпосередньої підтримки сільськогосподарського виробництва за рахунок бюджетних коштів до політики створення сприятливих економічних, правових і адміністративних умов функціонування та розвитку аграрного бізнесу.

Для побудови моделі використано такі складові: A - активи підприємства; E - власний капітал; L - поточні зобов'язання; PN - чистий прибуток; PR - реінвестований прибуток; r - коефіцієнт реінвестування прибутку (PR/PN); k - коефіцієнт рентабельності продукції (PN/Q); RO - ресурсовіддача (Q/A); FD - коефіцієнт фінансової залежності (A/E = 1 + L/E). Така жорстко детермінована факторна модель встановлює залежність між приростом бізнесу і основними чинниками, що його визначають. Ці фактори дають узагальнену комплексну характеристику різних сторін діяльності асоційованого підприємства: виробничу (ресурсовіддача), фінансову (роль власного капіталу), взаємовідносини засновників і асоційованих членів (дивідендна політика), фінансові результати. Розрахунки показують, що ріст бізнесу асоційованих підприємств, які безпосередньо пов'язані з сільськогосподарським виробництвом, в умовах стабілізації економіки найбільше залежать від темпів росту та структури власного капіталу. Разом з тим, ріст власного капіталу перебував під впливом індексації основних засобів і дооцінки оборотних активів, декапіталізації джерел власних коштів асоційованих підприємств. На відміну від сільського господарства в асоційованих підприємствах, що його обслуговують, динаміка власного капіталу дещо краща. Разом з тим, значення коефіцієнта росту власного капіталу є надзвичайно малим з огляду на майже десятирічний досвід реформ. Формальне здійснення процесів реформування не сприяло оптимізації структури капіталу підприємств АПК і напрямів їхньої діяльності. Недосконалість законодавчої бази і системи обліку та неврегульованість механізмів майнових відносин призводять до зниження результативності реформ. Майно асоційованих членів, виділене документально у формі паїв і не забезпечене нормою законодавства, розпродується для погашення заборгованості перед кредиторами. Власний капітал зменшився також за рахунок виходу селян із сільськогосподарських підприємств. У дисертаційному дослідженні показано, що формування додаткового капіталу стало однією з облікових схем наступного відчуження майна і прорахунків у проведенні реформ. Лише протягом 2001 р. було розпродано майна сільськогосподарських підприємств на суму 5,2 млрд. грн.

Як показують результати дослідження, число бажаючих продати землю становить 13%, купити - 12%, а противників продажу землі 48 % опитаних. Можна стверджувати, що існує певна рівновага попиту і пропозиції на земельні угіддя, яка під час впровадження механізму торгівлі земельними паями забезпечила б як цінову, так і ринкову загалом рівновагу. Зважаючи на те, що пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу заборонено будь-яке відчуження земельних ділянок за винятком успадкування та викупу для державних або громадських потреб, і спираючись на результати проведеного дослідження, зроблено висновок, що суспільство і селяни зокрема ще не готові до впровадження ринку землі і його заставних та іпотечних механізмів. В роботі доводиться, що запровадження ринку землі не стане поштовхом до розпродажу земель. Як показує досвід Східної Німеччини, в умовах вільного руху земельних ресурсів у рік продається не більше 0,8% земельних площ, при цьому у власності фермерів їх перебуває 8,4%. В цілому в Європі майже 40% сільськогосподарських угідь орендується. Оренда земель може забезпечити подальший динамічний розвиток сільського господарства України лише за умови врегулювання орендних відносин і, зокрема, механізму та розмірів орендної плати. Відсутність ефективного механізму оцінки землі призводить до ігнорування прав орендодавців.

На основі аналізу та оцінок трансформаційних процесів, здійснених у процесі дослідження, а також враховуючи наявний практичний досвід діяльності сільськогосподарських підприємств у роботі запропоновано власну інституційно-організаційну інтегровану модель пореформеного сільського господарства України.

Пореформене сільське господарство буде базуватися на вертикальній інтеграції сільськогосподарських товаровиробників із переробними, обслуговуючими підприємствами. Інтеграція в цій моделі є умовою і метою державної політики регулювання аграрного бізнесу. Ця сфера відносин вимагає регулюючого впливу держави для забезпечення рівних умов ведення бізнесу і оптимізації його організаційних форм. Оптимізація досягатиметься за рахунок поглиблення і розширення інтеграційних відносин до рівня маркетингових каналів та джерел фінансових ресурсів об'єктів інфраструктури. В 2000 р. склалась ситуація, яка дуже гостро поставила питання щодо розвитку та інтеграції суб'єктів інфраструктури аграрного ринку. За зимовий період ціни на зерно усіх класів зросли в середньому у 2,4 раза. Відсутність обслуговуючих структур аграрного бізнесу, заснованих на асоційованому членстві товаровиробників, а також дійового механізму заставних цін призвели до значних коливань кон'юнктури. Практично склалася кризова ситуація, в умовах якої товаровиробники втратили майже 300 млн. дол. У 2001-2002 рр. ситуація докорінно змінилася завдяки оптимізації вертикальних зв'язків виробників і суб'єктів інфраструктури. В дослідженні доведено, що наявність асоційованих форм бізнесу з участю капіталу сільськогосподарських товаровиробників сприятиме прозорості і забезпечуватиме розширення оптового характеру ринкових операцій.

Доведено, що великий агропродовольчий потенціал, який на сьогодні використовується лише частково, призведе до перевиробництва. Феномен перевиробництва в Україні поки що не досліджується. Зростання обсягів виробництва сільськогосподарської продукції при незначному зростанні доходів населення і майже незмінних обсягах споживання може спричинити розбалансованість на продовольчому ринку. Ситуація на ринку ускладнюватиметься у зв'язку з великими потенційними можливостями вітчизняного сільського с господарства. Адже Україна протягом останніх десяти років ще не досягла за рівнем виробництва сільськогосподарської продукції показників до кризового періоду. З однієї сторони, перевиробництво в Україні - це неадекватність обсягів виробництва рівню розвитку маркетингових каналів. З іншої - перевиробництво є наслідком низького платоспроможного попиту населення. На продовольчому ринку за десять місяців 2002 р. вперше індекс споживчих цін на продовольчі товари склав 94,6%, (при зростанні за вересень-жовтень на 0,9%), при цьому ціни на продукцію сільського господарства знизилися на 16,1%. Основною причиною такого стану речей є перш за все низький рівень доходів населення. Другою причиною є ріст виробництва продовольства. Третьою причиною стало зменшення обсягів експорту. Четвертою причиною є незмінність валютного курсу.

Необхідність державного регулювання агробізнесу об'єктивно обумовлена тим, що ринковий механізм саморегулювання не завжди дає позитивні результати. Практика свідчить, що майже в усіх індустріальних країнах держава бере активну участь у формуванні та розвитку аграрного бізнесу, підтримці найбільш доцільних і ефективних його напрямів. При цьому змінилася структура напрямів фінансової підтримки аграрного бізнесу. Наприклад, в ЄС за чотири роки частка цінових субсидій знизилась, а частка прямих трансфертів зросла з 8 до 33%. Слід зазначити, що у 2002 р. сума цінових субсидій в країнах ЄС склала 40 млрд. євро. В сучасних умовах в Україні можна використати ряд важелів державного регулювання розвитку аграрного бізнесу. Перш за все це інструменти цінової політики: гарантовані ціни на закупівлю в продовольчі фонди, надбавки до цін на продукцію, заставні ціни. Не менше значення мають інструменти кредитної політики: пільгове кредитування, особливі умови інвестиційного кредиту. Значна роль державного регулювання залишається при бюджетному фінансуванні, зокрема: через бюджетні позики, компенсації під час закупівлі технічних ресурсів, лізинг, субсидовані соціальні програми, гарантоване авансування під час закупівлі до державних фондів, фінансування заходів за цільовими програмами. Значну роль може відіграти державний механізм податкового та митного регулювання. Всі ці інструменти мають пов'язуватись у єдину систему державного регулювання. Вся податкова система повинна містити комплекс законів. При цьому основою має стати земельне законодавство. Закон “Про запровадження в порядку експерименту єдиного (фіксованого) податку для сільськогосподарських товаровиробників” не був до кінця апробований на практиці і не було враховано всі виявлені у процесі експерименту недоліки під час прийняття Закону України “Про фіксований сільськогосподарський податок”. Запровадження фіксованого податку призвело до зміщення податкового тягаря з відносно економічно сильних господарств на економічно слабкі. Розробка системи оподаткування підприємств аграрного бізнесу має вирішити таке складне питання, як джерела сплати податків. Як відомо, до складу фіксованого податку увійшли податки та збори, одна частина яких сплачується за рахунок прибутку, а друга -- за рахунок коштів, що відносяться на собівартість продукції. Оскільки сільськогосподарські товаровиробники, платники фіксованого податку, сплачують ще й податки і збори, які не увійшли до його складу, слід чітко розмежувати джерела їх сплати.

У дослідженні показано, що незважаючи на те, що Законом “Про податок на додану вартість” передбачено, що сума податку, яка сплачується до бюджету переробними підприємствами за реалізовані молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським варовиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко та м'ясо у живій вазі, а також сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету підприємствами агробізнесу за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у їх розпорядженні і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва, виробники сільськогосподарської продукції і переробні підприємства часто обходять чинне податкове законодавство. Практично в Україні лише третина продукції реалізується з дотриманням податкового законодавства. Причиною в більшості випадків є небажання платити високі податки, про що свідчить коефіцієнт податкового навантаження. Позитивним з точки зору регулювання є той факт, що податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства в Україні поступово стабілізується. Водночас воно поки що перевищує рівень рентабельності підприємств аграрного бізнесу.

При існуванні ефективної податкової системи в усіх розвинутих країнах не відмовляються від регулювання доходів з допомогою цін як механізму безпосереднього впливу на доходи структур аграрного бізнесу. Сучасні концепції ціноутворення на сільськогосподарську продукцію в розвинутих країнах передбачають активне державне втручання у процес формування цін і їх регулювання. Держава проводить не політику ціноутворення, а політику регулювання агропродовольчого ринку з метою забезпечення економічних умов розвитку і пропорцій на ринку. Ціна виступає засобом, а не об'єктом державного регулювання. В Україні протягом останніх десяти років уряд лише частково використовував ціну як об'єкт регулювання і майже не використовував її як засіб регулювання. В результаті ціни часто виступали гальмом розвитку сільськогосподарського виробництва. Проведений аналіз індексів цін свідчить, що зростання цін на продовольчі товари приводить у наступні роки до виникнення сприятливої кон'юнктури на продукцію сільського господарства. Проте відсутність достатніх доходів у населення не приводить до позитивного зростання цін. У результаті індекс цін на продовольчі товари у 2000 р. виявився на 27,4% нижчий від індекса цін на продукцію сільського господарства. В 2002 р. зростання обсягів виробництва зерна на 1,4 млн. т більше, ніж у 2001 р. призвело до значних збитків господарств через зниження закупівельних цін. Стабілізація вигідних цін на тваринницьку продукцію в 2001 році стала запорукою приросту поголів'я худоби на 10%. У 2002 р. ціна 1 т молока знизилась на 66 грн. Як наслідок, за останні три місяці 2002 р. поголів'я корів скоротилося на 152,4 тис. Це, в свою чергу, призвело до зниження закупівельних цін на яловичину на 25 %, на свинину - на 31%. По суті виник ефект малих хвиль коливання цін на сільськогосподарську продукцію та продовольчі товари з різнонаправленою амплітудою.

В Україні розпочато впровадження механізму заставних закупівель продукції на основі заставних цін. Проте існуюча ДАК “Хліб України” не виконує покладених на неї функцій. Кредиторська заборгованість її перед банками і недержавними кредиторами складає 350 млн. грн. У 2002 р. уряд планував стабілізувати ціни на зерно завдяки заставним операціям. З цією метою було затверджено не фіксовану, а “плаваючу”, залежну від цінової кон'юнктури, заставну ціну на зерно, що становить 50 % від ринкової. Однак, як показують результати торгів на зерновому ринку, відсутність бюджетних коштів практично нівелювала програму уряду щодо запровадження механізму заставних цін. Закон “Про зерно та ринок зерна в Україні”, прийнятий у 2002 році і покликаний здійснювати регулюючий вплив, має ряд недоліків: не вирішено питання про використання невикупленого виробниками заставленого зерна; не визначено процедуру вибору банків, які надають кредити під заставні закупки; не визначено конкретних агентів з проведення інтервенційних операцій, вказано лише, що це мають бути державні підприємства, або товариства з часткою держави у статутному капіталі не менше 75 %. У процесі дослідження доведено, що механізм заставних закупівель повинен забезпечувати можливість повернення бюджетних коштів. Враховуючи недоліки в запровадженні механізму заставних закупівель необхідно в кожному обласному центрі виділити одного оператора, який займатиметься лише заставними закупівлями. В дисертаційному дослідженні запропоновано власне бачення майбутнього механізму заставних закупівель і розрахунків за ними. Заставна ціна повинна бути не нижче середньої біржової на момент укладання угоди. Уряд повинен регулювати частку сплати заставної ціни таким чином, щоб у періоди більшого цінового ризику для підприємств пропонувати більший відсоток першої оплати за заставною операцією, а при меншому ризику - менший. Цим самим буде збільшено регулюючий вплив на кон'юнктуру ринку та збільшено ймовірність повернення коштів товаровиробниками при перепродажу продукції за спотовими угодами на біржі у разі покращення кон'юнктури.

Значну роль у процесі регулювання розвитку аграрного бізнесу повинні відіграти механізми та інструменти фінансування аграрного бізнесу. Доступ до сталого фінансування за доступними процентними ставками залишається життєво важливим питанням для представників арарного бізнесу в Україні. Найпоширенішими видами державних інтервенцій у кредитно-фінансову сферу АПК є: субсидування відсоткової ставки кредитів для сільськогосподарських виробників; часткове забезпечення банківських позичок державними гарантіями і створення спеціалізованих кредитних інститутів для аграрного сектора.

Висновки

У дисертації наведено теоретичні узагальнення, на основі яких дано нове вирішення наукової задачі, що виявляється в розробці концептуальних положень щодо формування трансформаційної та пореформеної моделей аграрного сектора економіки України в умовах вдосконалення механізмів державного регулювання, з визначенням ролі вертикальної інтеграції і асоційованих форм аграрного бізнесу у процесі економічного зростання, що дозволило зробити висновки теоретичного і науково-практичного спрямування.

Наявність проблем і суперечностей ринкової трансформації аграрного сектора економіки України не може бути підставою для відмови від подальшого вибору моделей та оптимізації механізмів розвитку агробізнесу. Сучасні процеси аграрних перетворень поки що не сприяють становленню оптимальної структури та інфраструктури аграрного ринку, відтворювальних, галузевих пропорцій та нового типу інтеграційних відносин. Разом з тим темпи, форми і способи трансформаційних процесів значною мірою обумовлені особливостями та станом розвитку українського суспільства і спричинюють значний вплив на специфіку перетворень, створюючи на відповідних етапах комплекс об'єктивних економічних і соціальних умов, які викликають значне відхилення від загальної тенденції перетворень, суть яких повинна полягати в поєднанні ринкових механізмів і державних інструментів регулювання для побудови нової парадигми економіки з внутрішньо-системними макро- та мікроекономічними стимулами економічного і соціального розвитку. Комплексний аналіз процесів формування нової системи аграрних відносин в Україні розкрив причини багатьох деформацій ринкових відносин, які полягають передусім у спонтанному характері реформ, наявності управлінського суб'єктивізму, некритичному використанні зарубіжного досвіду.

Трансформаційні процеси, що відбуваються в аграрному секторі економіки України, дають підставу стверджувати, що для повного використання потенційних можливостей аграрного бізнесу, а також регуляторного впливу на нього держави та ринку необхідно врахувати ряд особливостей механізму його виникнення і функціонування. Однією з передумов виникнення агробізнесу є агропромислова інтеграція, яка породжує особливу систему відносин власності, що реалізуються через механізм участі в капіталі. Розширення методологічних рамок дослідження механізму участі в капіталі з використанням інструментарію таргетування структури власного капіталу асоційованих підприємств дає змогу оцінити необхідність виявлення потреби в його оптимізації з дотриманням паритетних умов асоційованої участі. В результаті непослідовності проведення аграрної реформи і приватизації переробних, агросервісних підприємств асоційоване членство не стало нормою участі в капіталі і реальним відображенням вартісного вираження прав власності підприємств аграрного бізнесу. Агропромисловий комплекс дезінтегровано через відсутність ефективного державного регуляторного механізму. На завершальному етапі реформ він повинен бути перетворений у комплекс асоційованих підприємств аграрного бізнесу завдяки новим формам і механізмам реалізації вертикальної інтеграції сільськогосподарських товаровиробників.

У науковій літературі немає теоретичного обґрунтування необхідності формування цільової структури власного капіталу підприємств АПК. Державне регулювання розмірів окремих складових капіталу є проявом часткового використання макроекономічних чинників щодо оптимізації джерел формування власного капіталу асоційованих підприємств. Як показує проведений аналіз, у результаті довготривалих приватизаційних процесів відбувся диспаритетний розподіл власного капіталу. Відсутність регуляторних складових впливу на процеси приватизації призвела до втрати права на частку власного капіталу сільськогосподарських товаровиробників як асоційованих членів у капіталі переробних, агросервісних підприємств. Для зменшення негативного впливу структури капіталу на показники діяльності асоційованих підприємств та створення паритетних економічних умов для підприємств усіх галузей агропромислового комплексу необхідно посилити регулюючий вплив держави на усунення недоліків капіталотворення у процесі завершення реформ і створити умови для інвестиційних процесів вітчизняного агробізнесу, які сприятимуть оптимізації моделей агропромислової інтеграції.

На завершальному етапі реформування аграрного сектора економіки однією з проблем буде парцеляція земель, яка може призвести до порушення процесів відтворення у сільському господарстві і розбалансованості обсягів та структури пропозиції сільськогосподарської продукції на аграрному ринку. Трансформаційне середовище характеризується наявністю великого числа дрібних селянських господарств, які є маловпливовими суб'єктами ринку. Домінування вартості сукупного продукту, створеного селянськими господарствами, над вартістю частки продукції інших підприємств агробізнесу не супроводжується формуванням адекватних механізмів утворення і розподілу сукупного національного капіталу і доходів від нього та його диверсифікацією і не проявляється в проникненні і реалізації інтересів на аграрному ринку через механізми ціноутворення, контрактації та інтеграції. Подальший ріст показників результативності діяльності селянських господарств вимагає поглиблення агропромислової інтеграції. Інтеграція, в свою чергу, вимагає росту продуктивності виробництва і товарності продукції селянських господарств.

Для інтенсивного розвитку асоційованих форм аграрного бізнесу необхідний розвиток ринкової інфраструктури. Відсутність тривалих, стабільних інтеграційних зв'язків, ефективного контрактного механізму гальмує процес формування механізму асоційованої участі сільськогосподарських товаровиробників у формуванні інститутів ринкової інфраструктури. Лише асоційована участь сільськогосподарських товаровиробників у створенні і трансформації об'єктів ринкової інфраструктури може слугувати запорукою демократизації капіталу та узгодженню інтересів суб'єктів аграрного ринку. Вирішальне місце серед об'єктів інфраструктури на аграрному ринку належить аграрним біржам та оптовим ринкам, тому що вони є результатом об'єднання асоційованих членів і сприяють розширенню оптових операцій товаровиробників. Формування біржового сільськогосподарського ринку в Україні, організація аукціонних торгів стримуються відсутністю єдиного біржового механізму, неврегульованістю політики товарних і фінансових інтервенцій, недосконалістю механізмів аналізу та прогнозування продовольчого ринку. З метою вирішення цих проблем необхідно активізувати інтервенційно-заставні закупівлі продукції, прискорити роботу щодо створення служб цінового моніторингу, інформаційного забезпечення агробізнесу.

Специфіка і особливості організації аграрного бізнесу вимагають достатньої кількості доступних кредитних ресурсів. При достатній пропозиції кредитних ресурсів комерційними банками України подальший ріст обсягів кредитних операцій гальмується відсутністю достатньої кількості об'єктів застави через багатократне зменшення вартості майна і подрібнення власного капіталу сільськогосподарських підприємств. Розв'язання цієї проблеми частково можливе за умови реалізації механізму іпотечного кредитування через селянський іпотечний банк. Проте специфіка української економіки не дасть змоги швидко запровадити іпотечний механізм. Тому поряд з розвитком іпотечного кредитування для зростання обсягів та підвищення ефективності капітальних вкладень у сільське господарство необхідно впроваджувати нову систему кредитування підприємств аграрного бізнесу. Для цього поряд з існуючими кредитними установами необхідно послідовно формувати нові типи кредитних установ, які були б близькими за інтересами до нових структур аграрного бізнесу за принципами вертикальної інтеграції та умовами асоційованої участі.

Завершення реформування земельних відносин має бути комплексним, системним, виваженим, юридично, технічно і методично забезпеченим. З цією метою необхідно розробити і прийняти законопроекти, які доповнюватимуть Земельний кодекс, а також науково обґрунтовану програму завершення земельної реформи в Україні. Відсутність трансформаційної моделі сільського господарства та чіткої програми реформ призвели до розбалансування аграрного ринку, втрати значної частини капіталу, тому на завершальному етапі реформ і в пореформений період необхідно передбачити формування державного механізму ефективного регулювання системи земельних та майнових, контрактних та інтеграційних відносин.

Удосконалення системи оподаткування підприємств аграрного бізнесу має вирішити таке складне питання, як джерела сплати податків. У зв'язку з цим необхідно вдосконалити як структуру фіксованого податку, так і механізм його сплати. Податкове навантаження щодо сільськогосподарських товаровиробників має бути диференційованим, із враховуванням рентних факторів і об'єктивної грошової оцінки земель.

Для поліпшення механізмів державного регулювання розвитку аграрного бізнесу необхідно здійснити такі основні заходи: забезпечити економічну реалізацію прав власності на майнові та земельні паї; розробити та прийняти цільові регіональні програми розвитку та підтримки аграрного підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням; здійснити комплекс заходів щодо розширення оптових операцій на ринку продовольчих ресурсів, для чого розпочати перетворення сільськогосподарських ринків в оптово-роздрібні та створити базу для проведення аукціонів; сприяти створенню агросервісних асоційованих підприємств для обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, завершити передачу об'єктів інфраструктури в приватну, кооперативну власність; розвивати спеціалізовану банківську та небанківську систему установ для кредитування аграрного підприємництва; з метою регулювання механізмів формування цін на аграрному ринку та підтримки доходів підприємств аграрного бізнесу необхідно вдосконалити механізм формування інтервенційного фонду сільськогосподарської продукції, закупки до цього фонду і реалізацію його ресурсів здійснювати через систему бірж і на основі біржових цін; переглянути митні тарифи з метою регулювання кон'юнктури ринку та підтримки доходів вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції, продовольчих товарів; розробити механізм підтримки доходів сільськогосподарських виробників через цільові ціни на основні види продукції рослинництва і тваринництва; сприяти розвитку системи заставної закупівлі сільськогосподарської продукції через визначених урядом операторів ринку; створити передумови для запровадження іпотечного кредитування аграрного сектора з метою стабілізації кредитних відносин у галузі; сприяти розвитку асоційованої участі селян в обслуговуючих підприємствах; розробити методики прогнозування розвитку аграрного бізнесу на регіональному та загальнодержавному рівні; створити мережу інформаційно-аналітичних центрів аграрного бізнесу; завершити формування служб цінового моніторингу; створити єдиний інформаційний простір на ринках сільськогосподарської продукції та продовольства.

Список публікацій за темою дисертації

Слав'юк Р.А. Асоційовані форми аграрного бізнесу: особливості утворення, практика функціонування, перспективи регулювання: Монографія. - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. - 321 с. (13 друк. арк.).

Актуальні проблеми зайнятості молоді Волинської області: Наук. вид. - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1996. - 41 с. (обсяг авт. ч. 0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Економіка сільського господарства: Навч. посібник - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1999. - 196с.

Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1999. - 254 с.

Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2001. - 456 с.

Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств: Навч. посібник. Вид. 3-тє, доповн. і переробл. - К.: ЦУЛ, 2002. - 460 с.

Макроекономіка: Навч. посібник - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1996. - 246 с. (обсяг авт. ч. 3 друк. арк.).

Підприємство (фірма) в умовах ринкової економіки: Навч. посібник - Луцьк: Ред.-вид. відд. “Вежа” Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1997. - 223 с. (обсяг авт. ч. 0,5 друк. арк.).

Статті у наукових фахових виданнях

Слав'юк Р.А. Ретроспективний аналіз розвитку асоційованих форм аграрного бізнесу в Україні // Академічний огляд / Економіка та підприємництво. - 1999. - №2. - С.106-109 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Використання непрямих методів перевірки правильності встановлення розміру податку на прибуток підприємницьких структур // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 1999. - № 12. - С. 95-101 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Форми і методи фінансового регулювання аграрного бізнесу // Фінанси України. - 1998. - №12. - С. 28-33 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Розвиток кооперативних форм організації аграрного бізнесу в Україні // Розбудова держави. - 1999. - № 1- 6. - С. 111-118 (0,5 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Кооперативні кредитні установи у фінансовому забезпеченні розвитку аграрного бізнесу // Фінанси України. - 2000. - №2. - С. 96-103 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Асоційовані форми в системі організації та забезпечення розвитку аграрного бізнесу // Економіка: проблеми теорії та практики. /Міжвузівський зб. наук. пр. Вип. 14. - Д.: Наука і освіта, 2000. - С. 76-80 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Регуляторні складові реформ та їх значення для розвитку аграрного бізнесу // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 45. - Д.: ДНУ, 2000. - С. 31-35 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Роль держави у процесі регулювання розвитку аграрного бізнесу // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 2000. -№5. - С. 77-80. (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Взаємозв'язок процесів розвитку аграрного бізнесу і ринкової інфраструктури // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 70. - Д.: ДНУ, 2001. - С. 35-40 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Форми підприємницької діяльності та бізнесу в аграрному секторі економіки // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 71. - Д.: ДНУ, 2001. - С. 28-32 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Залежність розвитку селянських господарств від асоційованих форм аграрного бізнесу // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 72. - Д.: ДНУ, 2001. - С. 77-81 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Організаційно-функціональне призначення інфраструктури в процесі фінансової стабілізації на агропродовольчому ринку України // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 2001. - №3. - С. 91-95 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Взаємозалежність розвитку аграрного бізнесу та асоційованих форм підприємництва // Наук. вісн. ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 2001. - №4. - С. 69-73. (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Реформування як основа розвитку аграрного бізнесу в Україні // Академічний огляд / Економіка та підприємництво. - 2001. - №1. - С.69-72 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Зарубіжний досвід розвитку кооперативного підприємництва в системі аграрного бізнесу / Зб. наук. пр. Вип. 29 / Відп. ред. - д. е. н. В.Є. Новицький. - К.: Ін-т світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2001. - С. 56-61 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Регіональні особливості розвитку аграрного бізнесу Волині у процесі здійснення аграрних реформ // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 83. - Д.: ДНУ, 2001. - С. 83-87 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Роль та місце аграрних бірж як форм підприємницьких асоціацій на агропродовольчому ринку // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 94. - Д.: ДНУ, 2001. - С. 87-92 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Суть, природа та інтегровані форми реалізації аграрного бізнесу // Вісн. Львівського держ. аграрного ун.-ту. Економіка АПК. - 2001. - №8. - С. 86 - 92 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Внутрішні мотиви зростання ділової активності та інноваційної спрямованості підприємницької діяльності // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 2001. - №8. - С. 5-10 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Таргетування структури власного капіталу приватизованих підприємств як інструмент стимулювання економічного зростання у Волинській області // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 2002. - №2. - С. 99-103 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Оптимізація структури власного капіталу приватизованих підприємств // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - №5. - С. 55-56. (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Роль інтеграції в процесі утворення асоційованих форм аграрного бізнесу // Вісн. Львівського держ. аграрного ун-ту. Економіка АПК. - 2002. - №9. - С. 95-101 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Необхідність державного регулювання ринку продовольства для запобігання кризи перевиробництва // Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. пр. Вип. 160. - Д.: ДНУ, 2002. - С. 56-59 (0,3 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Результати реформування сільськогосподарських підприємств та перспективи розвитку агробізнесу у Волинській області // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - №2. - С. 18-21 (0,4 друк. арк.).

Слав'юк Р.А. Податкові механізми в системі регулювання аграрного бізнесу // Науковий вісник ВДУ ім. Лесі Українки. Економічні науки. - 2003. - №7. - С. 5-7 (0,3 друк. арк.).

Размещено на Allbest.ru