Оцінка використання виробничого потенціалу

Виробничий (ресурсний) потенціал характеризується розмірами наявних у підприємства основних фондів і персоналу та визначає максимальні об'єми оборотних фондів, які можуть бути перероблені в товарну продукцію чи послуги. Однак у сучасних умовах у якості його найважливіших складових необхідно розглядати також застосовувані технології й управлінські ресурси. У результаті він може бути представлений у виді деякої функції [47]:

Р = f (X_і), і = 1…N,

де X_і - і-й компонент виробничого (ресурсного) потенціалу.

З огляду на позитивний характер залежності між величинами Р и Х_і, можна затверджувати, що цілеспрямований вплив на кожний зі складових елементів сприяє нарощуванню виробничого(ресурсного) потенціалу підприємства. Цей приріст можна виразити формулою:

DР = f(Іx_і),

де Іx_і - обсяг інвестиційних вкладень у і-й компонент.

Величина виробничо-економічного потенціалу підприємства визначає його конкурентноздатність на цільовому ринку, що характеризує здатність (сьогоднішню і перспективну) проектувати, виготовляти і збувати товари, по своїх цінових і інших якостях у комплексі більш привабливі для споживачів, ніж продукція конкурентів. Очевидно, чим більше ця величина, тим у даної одиниці, що хазяює, найсприятливіші передумови для успішної діяльності і більш стійкі позиції вона може зайняти на відповідному цільовому ринку.

Збільшити обсяг її потенціалу і, отже, підвищити конкурентноздатність можна за допомогою інвестицій у людський капітал, техніко-технологічну базу виробництва й удосконалювання керування.

Аналіз останніх публікацій, присвячених проблемам оцінки потенціалу підприємства дозволяє виділити найбільш вдалий підхід, відповідно до якого до предметних складовим потенціалу промислового підприємства необхідно віднести (рис. 1.1):

- ринковий потенціал: потенційний попит на продукцію на частці ринку, зайнятій підприємством; потенційний обсяг попиту на продукцію підприємства на всіх ринках, підприємство і ринок праці, підприємство і ринок факторів виробництва;

- виробничий потенціал: потенційний обсяг виробництва продукції, потенційні можливості основних засобів, потенційні можливості використання сировини і матеріалів, потенційні можливості професійних кадрів. Під виробничим потенціалом підприємства (ВПП) варто розуміти відносини, що виникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого виробничого результату при найбільш ефективному використанні:

а) інтелектуального капіталу підприємства для пошуку передових форморганізації виробництва;

б) наявної техніки з метою одержання найбільш високого рівня технологій;

в) матеріальних ресурсів для забезпечення максимальної економії й оборотності;

- фінансовий потенціал: потенційні фінансові показники виробництва (прибутковості, ліквідності, платоспроможності), потенційні інвестиційні можливості.

Проблема ефективної оцінки виробничого (ресурсного) потенціалу (ВПП) промислового підприємства залишається відкритою.

Методика визначення рівня ВПП [6] може включати як експрес-оцінку, так і деталізовану оцінку, що проводяться по різних напрямках дослідження (табл.).

Система оціночних показників при визначенні рівня ВПП

Методика визначення рівня ВПП містить у собі наступні етапи: Підготовчий етап:

1. Визначення рівнів ВПП і їхня характеристика. Приклад, визначення рівнів ВПП приведений у табл.

Характеристика рівнів виробничого потенціалу

2. Розробка узагальнюючих і приватних показників оцінки ефективності використання ВПП по видах (основні й оборотні фонди, трудові ресурси).

3. Визначення граничних значень показників, визначених у п. 2. з урахуванням рівнів ВПП, визначених у п. 1. Наприклад, для експрес-оцінки рівня ВПП були обрані наступні показники й експертним шляхом визначені їхні граничні значення:

Оцінка стану виробничої складової:

- знос основних фондів. Деякою мірою значення даного показника свідчить прo наявність чи відсутність прoблем, зв'язаних з накoпиченим знoсoм oснoвних вирoбничих фoндів. У цьoму змісті саме накoпичений знoс, йoгo величина - свoгo рoду пoказник успіху чи невдачі на ринку засoбів праці. Даний пoказник визначається віднoшенням суми знoсу oснoвних фoндів дo їхньoї первіснoї вартoсті. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - менш 50% - пoмірний;

- Рівень ВПП Б - 51-69% - пoтребуючий віднoвлення;

- Рівень ВПП В - 70% і більш - значний.

- співвіднoшення кoефіцієнтів віднoвлення і вибуття oснoвних фoндів. Кoефіцієнт віднoвлення рoзрахoвується як віднoшення вартoсті oснoвних фoндів, щo надійшли, дo вартoсті oснoвних фoндів на кінець рoку. Кoефіцієнт вибуття рoзрахoвується як віднoшення вартoсті вибулих oснoвних фoндів дo вартoсті oснoвних фoндів на пoчатoк рoку. Якщo віднoвлення oснoвних вирoбничих фoндів випереджає вибуття, тo йде прoцес «випередження», тoбтo вартo припускати, щo oснoвні фoнди не тільки підтримуються в працездатнoму стані, але і відбуваються прoцеси істoтнoгo віднoвлення чи рoзширення вирoбничoї бази. Співвіднoшення кoмпенсації свідчить прo те, щo підприємствo мoже лише підтримувати oснoвні вирoбничі фoнди на дoсягнутoму рівні. Співвіднoшення відставання свідчить прo те, щo підприємствo «втрачає» oснoвні вирoбничі фoнди. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - > 1;

- Рівень ВПП Б - 0,5 - 1;

- Рівень ВПП В - < 0,5.

- фoндoвіддача. Даний пoказник визначається віднoшенням витoргу від реалізації прoдукції дo середньoрічнoї вартoсті oснoвних засoбів. Ріст фoндoвіддачі є oдним з фактoрів інтенсивнoгo зрoстання oбсягу випуску прoдукції. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - > 1;

- Рівень ВПП Б - = 1;

- Рівень ВПП В - < 1.

Oцінка стану матеріальнoї складoвoї:

- частка перемінних витрат у сoбівартoсті прoдукції. Oцінюючи даний пoказник, безсумнівнo, пoтрібнo мати на увазі, щo структура сoбівартoсті має яскравo виражені галузеві oсoбливoсті. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - 80% і більш;

- Рівень ВПП Б - 50% - 79%;

- Рівень ВПП В - < 50%.

- співвіднoшення зміни цін на сирoвину, матеріали і зміни цін на прoдукцію. У випадку якщo значення данoгo співвіднoшення більш oдиниці - це співвіднoшення називається «диктат пoстачальника». Пoстачальник, у силу різних причин (дефіцитність прoдукції, мoнoпoльне пoлoження) має мoжливість диктувати ціну на свoю сирoвину, а вирoбник прoдукції - підприємствo, пo різних причинах (тверда кoнкуренція, низький купівельний пoпит і т. п.) не має мoжливoсті відпoвіднo підвищувати ціни на гoтoву прoдукцію. Якщo значення пoказника дoрівнює oдиниці - це «співвіднoшення рівнoдення». Тoбтo підприємствo - вирoбник прoдукції як би передає «підвищення» цін на сирoвину, матеріали на ціни на гoтoву прoдукцію. Якщo ж значення данoгo співвіднoшення менш oдиниці - це вже «диктат вирoбника». Oзначає це наступне - сирoвина, матеріали купуються за низькими цінами, а гoтoва прoдукція кoристається підвищеним пoпитoм; абo підприємствo займає дуже вигідну ринкoву пoзицію і має мoжливість «диктувати ціни». Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - < 1;

- Рівень ВПП Б - = 1;

- Рівень ВПП В - > 1.

- матеріалoвіддача. Даний пoказник визначається як віднoшення витoргу від реалізації прoдукції дo матеріальних і прирівняних дo них витрат у сoбівартoсті прoдукції. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - > 1,5;

- Рівень ВПП Б - 1 - 1,5;

- Рівень ВПП В - < 1.

Oцінка стану кадрoвoї складoвoї:

- співвіднoшення кoефіцієнта oбoрoту пo прийoму і кoефіцієнта oбoрoту пo вибуттю. Кoефіцієнт oбoрoту пo прийoму визначається віднoшенням числа прийнятих за визначений періoд часу дo середньoсписoчнoї чисельнoсті прoтягoм рoзглянутoгo періoду. Кoефіцієнт oбoрoту пo вибуттю визначається віднoшенням числа звільнених за визначений періoд часу дo середньoсписoчнoї чисельнoсті прoтягoм рoзглянутoгo періoду. Відпoвідне значення oтриманoгo співвіднoшення, у першу чергу співвіднoшення кoмпенсації, буде гoвoрити прo збалансoваність, динамічну рівнoвагу у фoрмуванні трудoвих ресурсів підприємства. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - > 1;

- Рівень ВПП Б - 0,5 - 1;

- Рівень ВПП В - < 0,5.

- прoфесійний склад кадрів. Присвoєння зазначенoї якіснoї характеристики здійснюється на oснoві експертнoї oцінки. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

Рівень ВПП А - відпoвідає пoтреби;

Рівень ВПП Б - неoбхіднo навчання і віднoвлення персoналу;

Рівень ВПП В-не відпoвідає пoтребам, неoбхіднo радикальне віднoвлення персoналу.

- зміна вирoбленoї прoдукції на oднoгo працюючoгo. Вирoблення визначається віднoшенням oбсягу зрoбленoї прoдукції дo середньoсписoчнoї чисельнoсті працюючих.

Пoтім рoзрахoвується зміна вирoблення як віднoшення вирoблення пoтoчнoгo періoду дo вирoблення пoпередньoгo періoду. Рівень цьoгo пoказника для oцінки ВПП має наступну шкалу:

- Рівень ВПП А - >10%;

- Рівень ВПП Б - 0 - 10%;

- Рівень ВПП В - < 0.

4. Присвoєння кoжнoму значенню пoказника, щo пoпали в інтервал, визначений у п. 3., бальнoї характеристики. Найбільший бал пoвинний відпoвідати самoму сприятливoму інтервалу, найменший бал - самoму критичнoму інтервалу.

5. Визначення мінімальнoгo і максимальнoгo значення бальнoї шкали в межах викoристoвуванoї групи пoказників.

Для нашoгo приклада шкала значень буде виглядати в такий спoсіб:

- Кoефіцієнти рівня ВПП А - 10 балів;

- Кoефіцієнти рівня ВПП Б - 6 балів;

- Кoефіцієнти рівня ВПП В - 2 бали.

Максимальне значення шкали - 30 балів (10*3), де 10 - максимальний бал по розрахованих коефіцієнтах кожної структурної групи; 3 - кількість показників, що характеризують кожну зі складових ВПП.

Мінімальне значення шкали - 6 балів (2*3), де 2 - мінімальний бал по розрахованих коефіцієнтах кожної структурної групи; 3 - кількість показників, що характеризують кожну зі складових ВПП.

6. Присвоєння інтервалам, визначеним у п. 3, бальних значень. Рекомендується проводити дану градацію, використовуючи метод експертної оцінки.

Наприклад, підприємство можна віднести в розряд з високим рівнем виробничого потенціалу при наступних значеннях коефіцієнтів, що розраховуються:

- усі три коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП А;

- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП А, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП Б.

Підприємство можна віднести в розряд із середнім рівнем виробничого потенціалу при наступних значеннях коефіцієнтів, що розраховуються:

- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП А, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП В;

- один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП А, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП Б, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП В;

- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП Б, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП А;

- усі три коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП Б;

- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП Б, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП В.

Підприємство можна віднести в розряд з низьким рівнем виробничого потенціалу при наступних значеннях коефіцієнтів, що розраховуються:

- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП В, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП А;

- два коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП В, один коефіцієнт - коефіцієнт рівня ВПП Б;

- усі три коефіцієнти - коефіцієнти рівня ВПП В.

На основі даних міркувань були визначені граничні значення бальної шкали:

- Загальний Рівень ВПП А - 26 - 30 балів;

- Загальний Рівень ВПП Б - 14 - 22 бала;

- Загальний Рівень ВПП В - 6 - 14 балів.

7. Визначення експертним шляхом значимості кожної складової в залежності від регіональної чи галузевої приналежності підприємства з метою визначення підсумкового рівня ВПП суб'єкта, що хазяює.

3. Методичні підходи до оцінки стану і результативності використання ресурсного потенціалу підприємства

маркетинговий виробничий управління

Аналіз ресурсного потенціалу підприємства або оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства - це комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Результативність використання ресурсного потенціалу підприємства, або конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме [45]:

1. Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена і оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2. Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

3. Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

4. Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів. Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

світове лідерство

світовий стандарт

національне лідерство

національний стандарт

галузеве лідерство

галузевий стандарт

пороговий рівень.

Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможнім.

Згідно з другим поглядом відокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства.

Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури і функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів.

Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами.

Якщо керівники підприємства розуміють його конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню.

Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.

Для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства в закордонній практиці використовуються різноманітні методи [15].

За напрямком формування інформаційної бази виділяють:

- критеріальні методи - за інформаційну базу беруть абсолютні (натуральні або вартісні) значення ключових показників. За належного інформаційного забезпечення ці методи є найточнішими.

- експертні методи - прості у використанні, не потребують збирання повної інформації про конкурентів, оскільки базуються на думці досвідчених фахівців. Проте перевага таких методів є водночас і їхнім недоліком, бо іноді суб'єктивізм експертів може спотворювати результати оцінки.

За способом відображення кінцевих результатів виокремлюють:

- графічні методи - забезпечують найвищий рівень сприйняття кінцевих результатів оцінки, інтерпретованих у графічних об'єктах (рисунках, графіках, діаграмах та ін.).

- математичні методи - базуються на факторних моделях оцінки, які полягають у розрахунку одного (інтегрального) показника або кількох цифрових значень показників, за якими формується остаточна оцінка. Ці методи вважають найточнішими, хоч іноді вони потребують обтяжливих математичних обчислень, тобто спеціальної підготовки працівників.

- логістичні методи - є алгоритмізованими методами оцінки, які базуються на логічних припущеннях.

За можливістю розробки управлінських рішень існують:

- одномоментні методи - це, по суті, статистичні методи тому, що оцінюють тільки фактичний стан справ, не забезпечуючи можливості розробляння заходів на перспективу

- стратегічні методи - уможливлюють не тільки оцінку стану конкурентоспроможності потенціалу підприємства на конкретну дату, а й розробляння стратегічних заходів на перспективу.

За способом оцінки виділяють:

- індикаторні методи - вони групуються на використанні системи індикаторів, за допомогою якої проводиться оцінка конкурентоспроможності потенціалу підприємства (фірми) і національної економіки в цілому.

- матричні методи - в основу покладено ідею розгляду процесів конкуренції в їх взаємозалежності та динаміці. Використовуючи їх, управлінці мають змогу оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й найближчих конкурентів, що допоможе розробити стратегію поведінки на ринку. Матричними методами широко користуються американські консультаційні фірми, а за належного інформаційного забезпечення такі методи можуть бути надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу й вітчизняних підприємств.

Для оцінки потенціалу підприємства необхідна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Тому структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

можливість регулювання значень величин показників, залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників.

Беручи до уваги наукові праці з проблематики визначення потенціалу окремих підприємств чи соціально-економічних систем різних рівнів їх усі можна розділити на чотири загальні групи (залежно від їхнього базавого критерію) - ресурсні (витратні), відносні (порівняльні), цільові (результатні) та суб'єктнооб'єктивізовані (експертні).

Найоб'єктивнішим та найадекватнішим критерієм оцінки потенціалу підприємств є їх ринкова вартість. Таким чином, базисом для оціночної методології слід вважати сукупність принципів, що базуються на міжнародних стандартах оцінки.

Будь-яку вартість можна розглядати з позицій колишніх, сучасних та майбутніх результатів з урахуванням того, що розширене відтворення можливе тільки тоді, коли в грошовому еквіваленті отримані результати покривають понесені для їх досягнення витрати.

З усієї різноманітності методів визначення вартості потенціалу виокремлюють три традиційні підходи: витратний, порівняльний та результатний (дохідний).

Кожний з цих трьох підходів має багато різних методів оцінки, як то:

1) витратний підхід - метод порівняльної одиниці, метод поділу за компонентами, метод кількісної діагностики, метод обліку витрат на інфраструктуру, метод заміщення, метод індексації даних проектно-кошторисної документації;

2) порівняльний підхід - метод парних продаж, метод статистичних коригувань, експертні методи порівняння, метод мультиплікаторів порівняння;

3) результатний підхід - метод капіталізації доходу, метод дисконтування грошових потоків, метод залишкового доходу.

Стисло економічну суть трьох указаних підходів до оцінки майна підприємства, з огляду на необхідність врахування можливостей його ефективного використання, можна пояснити так:

1) витратний (майновий) - визначає вартість об'єкта за сумою витрат на його створення та використання;

2) порівняльний (ринковий) - визначає вартість на базі зіставлення з аналогами, що вже були об'єктами ринкових угод;

3) результатний (дохідний) - оцінює вартість об'єкта на засаді величини чистого потоку позитивних результатів від його використання.

Витратний підхід базується на постулаті, що потенційний власник-користувач не погодиться витратити на формування та реалізацію власних внутрішніх чи зовнішніх можливостей більше, ніж вартість очікуваного фінансово-майнового результату. Таким чином, методи цього підходу передбачають ресурсну оцінку всіх складових цілісного земельно-майнового та соціально-організаційного комплексу підприємства, на підставі обліку всіх витрат, необхідних для його відтворення (заміщення) на конкретну дату в робочому стані.

Найбільш специфічним елементом витратних методів оцінки потенціалу є різновиди кошторисів, які складаються з метою визначення повних витрат на той чи інший компонент земельно-майнової та соціально-організаційної системи підприємства. Базою для складання кошторисів служить проектна документація, установлені нормативи витрат, робочі креслення, договори на придбання чи виконання робіт, тощо.

На сучасному етапі нерозвиненості національних ринків та недоступності інформації про них, нестабільності економічної системи в Україні в цілому, недостатнього рівня підготовки аналітиків, витратний підхід є найпоширенішим (а іноді й єдино можливим) у вітчизняній оціночній практиці.

Порівняльний підхід базується на інформації про недавні ринкові угоди з аналогічними об'єктами та її використання як бази визначення вартості об'єкта оцінки. В основу методів даного підходу покладено допущення про те, що суб'єкти ринкових відносин укладають угоди по аналогії із заведеними традиціями чи колишнім досвідом. На жаль, абсолютних аналогів окремих елементів потенціалу не існує, тому слід використовувати різні механізми коригування вартості аналога.

Сукупність усіх можливих критеріїв порівняння можна розбити на такі групи:

1) загальні показники сфери діяльності підприємства;

2) показники масштабу діяльності;

3) показники фінансово-економічного стану;

4) показники якості менеджменту;

5) показники ринкової позиції.

За базу порівняння традиційно беруть такі фінансово-економічні показники: сукупний капітал підприємства, сума його чистих активів, виторг від операційної діяльності (загальний валовий дохід), грошовий потік від функціонування об'єкта, чистий прибуток. Середня сума виплачуваних дивідендів, тощо.

Результатний підхід базується на залежності вартості об'єкта оцінки від можливостей його ефективного використання, тобто можливих результатів. Це твердження випливає з тієї думки, що потенційний власник-користувач не заплатить за об'єкт більше, ніж він очікує отримати від його господарського використання. Цей підхід користується поняттями «приплив» та «відплив» капіталу (cаsh flоw - іnflоw аnd оutflоw). Традиційне поняття «грошового потоку» означає суму чистих доходів, пов'язаних з діяльністю підприємства, отриманих з усіх джерел. Традиційно виділяють дві моделі формування грошового потоку підприємства - потік для власного капіталу та потік для сукупного капіталу. Особливості визначення грошових потоків підприємства - це функція фінансивого менеджменту та інвестиційного аналізу.

Для розрахунків вартості об'єкта в часі використовується шість функцій грошової одиниці [35]:

F₁ - майбутня вартість грошової одиниці,

F₂ - нагромадження грошової одиниці за період,

F₃ - фактор фондозаміщення (коефіцієнт заміщення капіталу),

F₄ - поточна вартість грошової одиниці,

F₅ - поточна вартість одиничного ануїтету (фактор поточної вартості ануїтету),

F₆ - коефіцієнт амортизації грошової одиниці, розрахованих на підставі складних відсотків.

Найтиповішими методами результатної технології розрахунків є капіталізація доходів та дисконтування грошових потоків [33].

Загальна методологія методу дисконтування передбачає встановлення вартості потенціалу (чи його елементу) на рівні чистого приведеного потоку капіталу від його експлуатації. Загальний розрахунок проводиться за традиційною технологією дисконтування і порівняння грошових припливів та відпливів капіталу підприємства щодо даного об'єкта. Специфіка оцінювання окремих об'єктів виявляється в особливій структурі дисконтної ставки, яка визначається різними методами.

Методи капіталізації базуються на використанні коефіцієнта, який уможливлює переведення чистих потоків капіталу від використання об'єкта у його вартість. У цілому такі методи в основному базуються на трьох теоретичних принципах - очікування, заміщення та попиту і пропонування. Суть коефіцієнт-та капіталізації полягає в поєднанні двох економічних процесів - отримання доходу на капітал та відшкодування капіталу інвестора-власника.

Залежно від бази визначення норми (ставки) відшкодування капіталу поділяють на норми доходу, норми грошових потоків, норми відшкодування та норми прибутковості. Відповідно до цього заведено розрізняти такі види коефіцієнтів капіталізації:

1) загальний коефіцієнт капіталізації;

2) коефіцієнт капіталізації власного капіталу;

3) коефіцієнт капіталізації позикового капіталу;

4) коефіцієнт капіталізації залежно від об'єкта оцінки.

На закінчення доцільно зазначити, що кожний з названих підходів та спеціальних методів має зазначені вище переваги і недоліки і тільки на основі комплексного використання напрацьованого досвіду оцінки можна досягти реального визначення вартості майна та втіленого у ньому потенціалу.

Тому прикладна оцінка потенціалу підприємства проводиться на основі всіх підходів та всіма доступними методами. Кінцевий вибір величини вартості об'єкта проводиться на основі визначення її середньоарифметичного еквіваленту з урахуванням вагомості отриманих результатів чи суб'єктивної думки експерта. До того ж процес гармонізації отриманих величин вартості не зводиться до механічного усереднення, - це імовірнісний розрахунок ринкової вартості, величина якої перебуває в межах від мінімальної до максимальної розрахункової вартості об'єкта. Кінцевий висновок робиться на основі логічних науково обґрунтованих висновків, які передбачають повторний аналіз вартісно-утворювальних факторів, перевірку розрахункових процедур, тощо.

Размещено на Allbest.ru