Ресурсозбереження в розширеному відтворенні трансформаційної економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Необхідність переходу до якісно нового рівня ресурсоспоживання виступає об'єктивною і незаперечною умовою підвищення ефективності суспільного виробництва. Особливо це стосується збереження енергетичних ресурсів, що визначається рядом причин.

По-перше, більшість видів паливно-енергетичних ресурсів є невідтворюваними, а динаміка їх споживання в останні десятиріччя свідчить про прискорення вичерпання розвіданих запасів цих ресурсів. Водночас ускладнюються умови видобутку первинних ресурсів: збільшуються глибини видобутку, здійснюється перехід до промислової розробки бідніших родовищ, що веде до підвищення вартості ресурсів на світовому ринку.

По-друге, частка енергетичних витрат у загальній собівартості промислової продукції надзвичайно велика, тому економія їх значною мірою впливає на підвищення ефективності виробництва.

По-третє, слід відзначити обтяжливу залежність національної економіки від зовнішніх джерел енергопостачання, яка залишається високою. Це одна з причин утворення дефіциту платіжного балансу, що веде до зростання зовнішньої заборгованості.

По-четверте, введення в господарський обіг паливно-енергетичних ресурсів призводить до погіршення екологічної ситуації, яка в сучасних умовах вкрай складна і вимагає негайного здійснення радикальних заходів.

По-п'яте, без досягнення якісно нового рівня ресурсоспоживання вихід вітчизняної економіки з кризи і її інтеграція в європейську і світову економічні системи неможливі. Марнотратство паливно-енергетичних ресурсів у процесі виробництва продукції робить її неконкурентоспроможною.

Вихід на якісно новий рівень ресурсоспоживання можливий лише за умови здійснення ресурсозбереження шляхом ефективного використання ринкових важелів та державного регулювання ресурсозбереження.

Таким чином, об'єктивно необхідним і нагальним стає вирішення проблеми посилення ресурсозбереження в українській економіці, яка характеризується особливо високою ресурсоємністю. Ця проблема дуже складна, оскільки має комплексно вирішуватися на всіх рівнях господарювання. Отже, ресурсозбереження в економічному розвитку України має надзвичайно важливе значення, що і обумовлює актуальність теми дисертації.

У зарубіжній економічній літературі проблема ресурсозбереження розглядалася в працях Д. Медоуза, К. Боулдінга, Р. Солоу, Т. Тітенберга, Д. Макінтоша, Г. Тейлора, У. Ростоу, Г. Одума, Е. Одум, Дж. Форрестера та інших, які є представниками трьох основних теоретичних підходів до розв'язання даної проблеми (прихильники соціально-економічного зростання; представники негативного ставлення до соціально-економічного зростання; представники “альтернативної моделі розвитку і способу життя”).

Дослідження проблеми ресурсозбереження знайшли своє відображення також в роботах російських та українських вчених-економістів: С.А. Подолинського, В.І. Вернадського, Н.М. Федоровського, Л.В. Канторовича, що набули подальшої активізації в період незалежності України. Вагомий внесок у розвиток цих проблем зроблено українськими вченими, такими як О.В. Батура, В.М. Геєць, С.Л. Денісюк, С.І. Дорогунцов, М.І. Долішній, В.М. Данилишин, В.А. Жовтянський, М.Л. Ковалко, Н.Й. Конищева, І.І. Лукінов, Ю.В. Ніколенко, М.М. Паламарчук, Б.Я. Панасюк, Є.Г. Панченко, В.М. Трегобчук та іншими.

Проте є проблеми, які досі недостатньо досліджені: не чітко визначена система економічних категорій у сфері ресурсозбереження, потребують вдосконалення його механізм та стратегія реформування, інституціонально-правові засади ресурсозбереження, заходи з його стимулювання та фінансування.

Вирішення вказаних вище проблем дозволить зробити процес ресурсозбереження більш ефективним, що значно покращить ситуацію в економіці країни.

Тема роботи відповідає змісту науково-дослідницької теми Дніпропетровського державного фінансово-економічного інституту “Проблеми активізації інвестиційних процесів у регіоні в сучасних умовах” (номер державної реєстрації 0100V001265). Внесок автора полягає у розробці економічного механізму ресурсозбереження у тій його частині, яка стосується створення стимулів енергозбереження та його фінансування.

Головною метою дослідження є розкриття основополагаючих закономірностей розвитку ресурсозбереження в розширеному відтворенні трансформаційної економіки України.

Згідно з метою роботи її завданнями є:

уточнення змісту ресурсозбереження як економічної категорії;

визначення впливу ринкових важелів на ресурсозбереження;

визначення напрямків удосконалення господарського механізму ресурсозбереження;

визначення ролі держави у сфері ресурсозбереження;

розробка рекомендацій для впровадження в практику ресурсозбереження.

Об'єктом дослідження є ресурсозбереження як сфера економічної діяльності та його роль у забезпеченні економічного розвитку.

Предметом дослідження є система економічних відносин, що виникають у процесі ресурсозбереження та його вдосконалення.

Науковою базою стали роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, нормативні та законодавчі акти України, матеріали періодичних наукових видань, науково-практичних конференцій, статистичних збірників, аналіз практики діяльності галузей в цілому, підприємств та організацій зокрема.

Методологія дослідження базується на загальнотеоретичних та специфічних методах наукового пізнання, складовими яких є методи аналізу і синтезу, конкретного і абстрактного, індукції та дедукції, якісного і кількісного аналізу, порівняльних характеристик, економіко-статистичний та системний методи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

запропоновано комплексний підхід до визначення соціально-економічної природи ресурсозбереження як процесу (діяльність з ресурсозбереження), результату (результати ресурсозбереження) і системи (ресурсозбереження як організаційно-економічна система, сфера діяльності суб'єктів ресурсозбереження); доведена необхідність розгляду ресурсозбереження у вузькому і широкому розумінні;

дістало подальший розвиток теоретичне положення, за яким функціональна роль ресурсозбереження в забезпеченні розширеного відтворення визначається не стільки ресурсним потенціалом, скільки соціально-економічними умовами його активного й ефективного використання та реалізації, що, в свою чергу, потребує постійного вдосконалення як внутрішнього механізму господарювання у сфері ресурсозбереження, так і зовнішніх зв'язків між сферою ресурсозбереження та середовищем;

знайшло подальший розвиток обґрунтування основних параметрів формування нового механізму економічного управління ресурсозбереженням, а саме: переосмислення керівної ролі держави у сфері ресурсозбереження, яка, поряд з посиленням функцій планування і контролю, має передбачати децентралізацію управління ресурсозбереженням, урізноманітнення інструментарію здійснення організаційно-економічного впливу держави, її органів на діяльність у сфері ресурсозбереження з одночасним широким використанням можливостей ринкового механізму його регулювання;

сформульовано і запропоновано нові підходи до вдосконалення економічного стимулювання ресурсозбереження на основі використання різних методів та інструментів, що дозволить більш ефективно використовувати ресурси в практиці господарювання, а саме: вдосконалення нормативного підходу до фінансування ресурсозбереження, запровадження гнучкої системи організаційно-економічної підтримки залучення коштів різних суб'єктів з одночасними механізмами пом'якшення податкового тиску.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані при прийнятті конкретних рішень щодо стратегії реформування механізму ресурсозбереження як на регіональному, так і на загально-державному рівнях у перехідній економіці.

Окремі результати дослідження можуть бути використані при розробці та вдосконаленні законодавчих і нормативних актів України, окремих положень та методичних рекомендацій щодо формування механізму енергозбереження. У господарській діяльності - для покращання використання енергоресурсів, планування, прогнозування, організації, нормування, аналізу, оцінки та стимулювання енергозбереження.

Результати дослідження були використані при розробці заходів з енергозбереження в Дніпропетровському державному фінансово-економічному інституті (довідка про впровадження № 06 від 21 жовтня 2002 р.), у ВАТ “Дніпропетровський силікатний завод” (довідка про впровадження № 75 від 17 жовтня 2002 р.).

Отримані на основі проведеного аналізу теоретичні результати використовуються в навчальному процесі при викладанні курсів “Політична економія”, “Мікроекономіка”, “Макроекономіка”, “Державне регулювання економіки” та “Економіка підприємств” для студентів вищих навчальних закладів.

Робота повністю є результатом самостійного наукового дослідження. Одноосібно опубліковані наукові праці містять положення, висновки і пропозиції, які сформульовані особисто здобувачем наукового ступеня. У наукових працях, опублікованих у співавторстві, особисто дисертантом розглянуто динаміку структурних зрушень в Україні під впливом ресурсозбереження, визначено економічну сутність якості продукції та її вплив на економію енергетичних ресурсів, запропоновано заходи для стимулювання інвестицій для ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів.

Основні положення і результати роботи доповідались і обговорювались на міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (м. Запоріжжя, 2001 р.); на другій всеукраїнській науково-практичній конференції “Україна наукова 2002” (м. Дніпропетровськ, 2002 р.); на міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні” (м. Дніпропетровськ, 2002 р.).

економічний ресурсозберігаючий господарський

1. Теоретико-методологічні основи сутності ресурсозбереження як економічної категорії

Вивчення проблем ресурсозбереження являє собою окремий випадок діалектичної методології пізнання економічних явищ. З'ясування сутності та природи економічної категорії ресурсозбереження передбачає використання як принципів матеріалістичної діалектики, так і засобів формальної логіки. Саме такий шлях забезпечує адекватне теоретичне відображення об'єктивного змісту економічної категорії ресурсозбереження.

В якості теоретичної основи в роботі використана неокласична економічна теорія, яка дає можливість пояснити взаємозв'язок між результатами виробництва і кількістю та структурою використаних ресурсів, які виступають у вигляді чинників виробництва, шляхом аналізу ефектів виробництва і доповнюваності. Для аналізу результатів ресурсозбереження, зокрема енергозбереження, використані неокласичні моделі загальної економічної рівноваги. Необхідне поєднання принципів неокейнсіанського регулювання економіки і використання неокласичних виробничих функцій, що, по-перше, дає змогу включити в аналіз змінні, які виражають енергетичну складову у чинниках виробництва, по-друге, враховують чинник часу, що дозволяє розглядати економічні процеси у довгих періодах і є теоретичною основою для програмно-цільового методу управління ресурсозбереженням. Однак такі підходи не включають цілого ряду ресурсних, екологічних і соціальних обмежень економічного зростання. Зазначені в роботі екстернальні ефекти від ресурсоспоживання враховуються в альтернативному до неокласичного та неокейнсіанського підходів неоінституціоналізмі.

Сучасна економічна теорія дає широкий вибір теоретичних та методологічних підходів до вивчення проблеми ресурсозбереження і його впливу на економічні процеси.

Ресурсозбереження в роботі розглядається як послідовний процес, який здійснюється на всіх стадіях розширеного відтворення. Послідовність його виявляється насамперед у безперервності. Ресурси, виступаючи матеріальним фактором виробничого процесу, використовуються згідно з рівнем розвитку продуктивних сил. Оскільки продуктивні сили постійно і безперервно розвиваються, постільки постійно і безперервно змінюється рівень використання ресурсів, у тому числі завдяки ресурсозбереженню.

Ресурсозбереження, як процес, відображає найбільш суттєві і стійкі взаємозв'язки і взаємозалежності, які безпосередньо зачіпають основні сторони виробничо-господарської діяльності на всіх рівнях виробництва. Як процес, ресурсозбереження полягає у постійному вирішенні протиріччя між ресурсозберігаючим ефектом новітньої техніки і технології та закономірностями розвитку продуктивних сил, адаптаційними можливостями діючого господарського механізму.

У дослідженні зазначається, що ресурсозбереження недостатньо розглядати лише як процес, його слід розглядати також як умову, результат і показник поліпшення використання виробничих ресурсів на всіх етапах і рівнях виробничо-господарської діяльності.

У вузькому значенні ресурсозбереження виступає сферою, в якій відбувається процес конкретної економічної діяльності, спрямованої на досягнення конкретних цілей. Конкретні цілі - результати ресурсозбереження, що коротко можуть бути сформульовані так: зростання соціально-економічної ефективності виробництва при зменшенні його ресурсоємності.

Як показник, ресурсозбереження відображає зменшення ресурсоємності виробництва або збільшення виходу кінцевої продукції при зменшенні необхідних для її випуску ресурсів. Оскільки ресурсозбереження, як категорія і як показник, охоплює всі види ресурсів - матеріальні, трудові, грошові, - то за зміною його рівня можна зробити висновок про ефективність суспільного виробництва.

Економічною основою ресурсозбереження виступають зекономлені ті чи інші види ресурсів, що набувають форму заощаджених коштів і відображають економію суспільно-необхідних витрат праці. Вона проявляється як частина доходу будь-якого суб'єкта ресурсозбереження, що утворилась внаслідок зменшення будь-якого із компонентів витрат на ресурси.

Зміст ресурсозбереження, як економічної категорії, розглянуто у таких аспектах:

ресурсозбереження як процес раціонального використання усіх видів ресурсів;

ресурсозбереження як результат, як сума суспільно-значимих економічних ефектів;

ресурсозбереження як організаційно-економічна система, тобто як сфера економічної діяльності суспільства.

Можна зробити висновок, що економічна природа ресурсозбереження визначається, по-перше, тим, що воно об'єктивно існує і розвивається як певна сфера економічної діяльності; по-друге, природа ресурсозбереження залежить від особливостей його результатів.

Для розуміння природи результатів ресурсозбереження необхідно розмежування внутрішніх і кінцевих цілей діяльності у цій сфері. В якості первинних, наочних виступають результати, що визначені внутрішніми цілями самої діяльності з ресурсозбереження: зменшення витрат матеріальних ресурсів, зменшення витрат виробництва, зростання прибутку, зростання ефективності роботи підприємства, галузі, національної економіки, які можуть бути представлені за допомогою показника ресурсоємності виробництва. Цей показник є орієнтиром для визначення результатів функціонування ресурсозбереження як специфічної галузі економічної діяльності. У той же час результати ресурсозбереження фіксуються не тільки на етапі безпосереднього виробництва, вони знаходять прояв у подальшій діяльності суб'єктів, що здійснюють заходи з ресурсозбереження у суспільстві в цілому. Мова йде про широкий спектр непрямих результатів (екстерналій), що не завжди піддаються економічному і статистичному виміру (покращання екологічної ситуації, умов життя і таке інше).

Неоднозначність економічних процесів, як показують суперечливі тенденції, з одного боку - зростаюча кількість ресурсів, залучених у процес виробництва з метою збільшення суспільного добробуту, з другого боку - погіршення навколишнього середовища, умов життя, небезпека глобальної екологічної катастрофи приводять до висновку, що ресурсозбереження як економічна категорія несе у собі певну суперечливість.

Ця суперечливість проявляється як протиріччя суб'єктів економічної системи: маємо інтереси виробників і постачальників ресурсів, з іншого боку - це інтереси споживачів ресурсів, виробників кінцевої продукції, усього суспільства.

Для всіх рівнів суспільного виробництва характерні два основні напрямки підвищення його ефективності і створення ресурсозберігаючої моделі розвитку. Перший - це збільшення обсягів виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб на основі підвищення фондоозброєності, електро- і енергозабезпеченості праці, які приводять до економії живої праці. Інший напрямок ресурсозбереження охоплює раціональне використання усіх видів ресурсів на базі застосування ресурсозберігаючої техніки і технології, удосконалення організації виробництва і праці.

Проведений аналіз довів, що потрібно виділити такі найбільш суттєві критерії переходу економіки на ресурсозберігаючий тип розвитку:

якісні зміни у динаміці виробничих ресурсів;

зміна співвідношень у темпах зростання кінцевого продукту, витрат живої та уречевленої праці;

досягнення по ряду видів ресурсів від'ємної прирісної ресурсоємності;

зростання ресурсозберігаючого ефекту від застосування нової техніки і технології;

перетворення витрат на природоохоронну діяльність у важливий чинник економічного зростання;

активна заміна первинних матеріалів і ресурсів вторинними, створення індустрії переробки відходів виробництва і споживання.

Використовуючи системний підхід, а енергозбереження розглядаючи як складову ресурсозбереження, автор вважає за можливе і доцільне визначити зміст категорії енергозбереження у тих аспектах, які характеризують більш широку категорію ресурсозбереження.

Перехід України до ринкової економіки привів до демонтажу системи державного регулювання енерговикористання. Результатом цього стала руйнація традиційних механізмів енергозбереження, постійне зростання питомої ваги витрат паливно-енергетичних ресурсів у загальних витратах виробництва. Важливіший показник ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів - енергоємність ВВП, яка за період з 1990 р. по 1998 р. зросла з 1,39 кг умовного палива /грн. (кг у.п./грн.) до 1,96 кг у.п/грн., або в 1,41 рази, - відображає негативні тенденції в українській економіці.

Причиною цього стало зменшення обсягів виробництва в усіх галузях національної економіки, зниження рівня використання виробничих потужностей і, відповідно, збільшення питомих витрат палива та енергії. Збереження у структурі виробництва значної кількості енергоємної продукції мало впливає на зростання ВВП і призводить до підвищення величини питомих витрат енергоресурсів.

З 1999 року простежується тенденція до зменшення енергоємності ВВП, яка діє і сьогодні, наприклад, енергоємність ВВП у 1998 році становила 1,96 кг у.п./грн., в 2001 році 1,23 кг у.п./грн., що зумовлено досягненням певного економічного зростання.

В умовах ринку головним важелем впливу на ресурсозбереження виступає конкуренція. Вона змушує товаровиробників на ринку, з одного боку, підвищувати якість продукції, з другого - зменшувати витрати на виробництво товару в ринкових умовах. І те, і друге, в кінцевому рахунку, веде до постійного підвищення якісного рівня ресурсоспоживання, а, отже, і ресурсозбереження. Повніше дія конкуренції як одного з найсуттєвіших важелів ресурсозбереження в умовах ринкової економіки проявляється через взаємодію основних суб'єктів ринку - покупця і продавця.

Важливим є використання ринкових важелів ресурсозбереження, таких як прибуток, витрати виробництва. Автор зазначає, що для української економіки необхідно не тільки забезпечити цінову конкурентність товарів, але й виробляти їх відповідної якості.

Економічна сутність якості продукції виявляється в тому, що вона забезпечує економію сировини, матеріалів, палива та енергії, приводить до поліпшення використання виробничих потужностей, підвищує ефективність капіталовкладень. Це показано за допомогою таких економічних показників, як матеріало-, ресурсо- та енергоємність, які не тільки характеризують якість виробничого процесу, але і якість продукції. Вони безпосередньо є кількісними показниками ресурсозбереження, зокрема енергозбереження, а тому остання впливає на величину витрат виробництва, ціни, приводить до підвищення ступеня задоволення ринкового попиту, а в кінцевому результаті - до поліпшення економічних умов життя населення країни.

2. Формування механізму ресурсозбереження в перехідній економіці

Ресурсозбереження розглядається як окрема сфера діяльності, а його господарський механізм являє собою сукупність певних економічних відносин. У той же час господарський механізм ресурсозбереження має складатися з елементів, в яких проявляється зміст техніко-економічних і конкретно-економічних відносин. Такими елементами є форми і методи здійснення ресурсозбереження, система економічних і правових регуляторів, які є інструментами впливу на процес ресурсозбереження.

Виходячи із співвідношення загальних організаційно-економічних і конкретно-економічних відносин, господарський механізм ресурсозбереження визначається як система основних форм, методів та інструментів використання економічних законів, розв'язання економічних протиріч, реалізації відносин власності, формування системи потреб, створення системи стимулів для проведення заходів з ресурсозбереження, погодження економічних інтересів суб'єктів ресурсозбереження.

Таким чином, у складі господарського механізму ресурсозбереження виділені структурні елементи:

державне стратегічне управління і реалізація необхідних стратегій, поточне планування заходів з ресурсозбереження, політика ресурсозбереження (енергозбереження);

економічне стимулювання шляхом створення системи економічних важелів і стимулів для здійснення заходів з енергозбереження. Це стимулювання пов'язане з використанням ринкових засад в економіці;

інституціонально-правове регулювання діяльності з ресурсозбереження (енергозбереження);

менеджмент підприємств, який здійснюється шляхом використання організаційно-економічного управління діяльністю підприємств з ресурсозбереження (енергозбереження); кооперування, спеціалізація, комбінування суб'єктів ресурсозбереження (енергозбереження), їхніх ланок, підрозділів.

Господарський механізм ресурсозбереження - це важливий елемент економічного механізму господарювання та реалізації економічних відносин у сфері ресурсозбереження. Він дає уявлення про характер і масштаби перерозподільчих процесів, направленість їх впливу на відтворення, відображає сутність економічних інтересів суб'єктів діяльності з ресурсозбереження. Формується механізм ресурсозбереження в процесі створення його нормативної бази, системи економічних і правових регуляторів діяльності з ресурсозбереження. Елементами механізму ресурсозбереження є форми, методи та інструменти його здійснення.

Формою здійснення ресурсозбереження є економія ресурсів. Іншою його формою автор вважає раціональне використання ресурсів, яке за своєю суттю означає формування раціональної системи суспільних потреб і відповідної до них структури ресурсоспоживання.

Концептуальними напрямками стримування споживання енергетичних ресурсів є введення спеціальних жорстких норм і стандартів на енергетичне обладнання, регулювання ринкових цін на енергоносії, створення системи гнучких тарифів, державне фінансування енергозбереження.

Серед методів впливу на економічні процеси розглядаються методи прямого і непрямого впливу або економічні та адміністративні (державні), а також організаційні і техніко-технологічні, причому останні характеризують технічні характеристики обладнання, устаткування, виробничого процесу.

У процесі розробки механізму енергозбереження необхідно виходити з того, що сучасні форми і методи його здійснення повинні відрізнятися підвищеною гнучкістю, реактивністю та бути уніфікованими або, навпаки, диференційованими з урахуванням факторів, що впливають на них, а також особливостей по:

структурних елементах економічної системи;

стадіях відтворювального циклу;

сферах виробничої діяльності, галузях народного господарства;

рівнях управління (аж до робочого місця);

регіонах країни;

часових періодах (короткотермінові, довготермінові).

Еволюцію державної політики енергозбереження за останні 10 років можна поділити на 2 етапи. До середини 90-х років держава в основному створила інституціонально-правове середовище ресурсозбереження. З другої половини 90-х років апробуються різні механізми регулювання ресурсозбереження. Акцент у державній політиці з цього питання робиться на пошук шляхів максимального використання енергозбереження з метою послаблення протиріч економічного розвитку: підвищення темпів економічного зростання і продуктивності праці, структурної перебудови, посилення конкурентоспроможності української продукції на ринках.

Аналіз законодавчо-нормативної бази урядових документів дає змогу говорити про формування програмно-цільового підходу до ресурсозбереження. Про такий висновок свідчить, у першу чергу, розробка довгострокових програм: Комплексної державної програми енергозбереження України, Програми “Україна 2010”, Національної енергетичної програми України, Комплексної програми модернізації і розвитку паливно-енергетичної промисловості України.

Аналізуючи принципи створення вищезазначених програм, хід їх виконання, можна визначити такі їхні структурно-функціональні елементи:

програмне фінансування енергозбереження;

проектування енергозбереження, яке полягає в документальному обґрунтуванні і плануванні шляхів досягнення певних економічних і виробничих цілей, що передбачає грошове, кадрове, матеріально-технічне забезпечення;

експертна перевірка і доопрацювання програмної документації;

спеціалізоване матеріально-технічне, інформаційне та інше обслуговування програмних заходів;

промислові підприємства, які впроваджують заходи з енергозбереження;

програмно-цільове управління з енергозбереження.

Економічну основу програмно-цільового підходу до енергозбереження становить програмно-цільове фінансування, яке характеризується наданням грошових коштів з боку держави під проекти і програми. В якості позичальника виступають зовнішні по відношенню до держави промислові та енергетичні компанії, комунальний сектор та ін.

Програмно-цільовий підхід до енергозбереження дозволяє, по-перше, здійснювати планування всього комплексу заходів з енергозбереження для досягнення визначених цілей; по-друге, комбінувати зусилля багатьох суб'єктів ресурсозберігаючої діяльності таким чином, який визначений умовами досягнення цілей, передбачених програмою енергозбереження.

Програмно-цільові методи організації та управління енергозбереженням створюють умови для міжвідомчого співробітництва для досягнення комплексних цілей. Прикладом цього є Комплексна програма енергозбереження України. Програмно-цільовий підхід до енергозбереження приводить до виникнення нових функціональних взаємозв'язків між великою кількістю суб'єктів енергозбереження.

Аналіз динаміки структурних зрушень в народному господарстві України показує, що загальним їх напрямком є збільшення питомої ваги галузей, які випускають продукцію низьких стадій переробки з низькою питомою вагою доданої вартості, що зумовлено зростанням частки галузей металургійного та паливно-енергетичного комплексів.

Ці висновки підтверджують статистичні дані. Галузева структура валової доданої вартості протягом 1998-2001рр. характеризується даними, які свідчать про значне зменшення частки галузей, які виробляють товари (з 70,5% у 1990 р. до 49% у 2001 р.), на користь галузей, що надають послуги.

Незважаючи на незначне зменшення енергоємності виробництва з 1,64 кг у.п./грн. у 1999 р. до 1,23 кг у.п./грн. у 2001 р., в промисловості триває зростання частки енергоємних виробництв, яка в 1999 і 2001 рр. відповідно становила у чорній металургії 23,8% і 29%, у кольоровій металургії 2,1% і 2,7%, хімічній і нафтохімічній 5,4% і 6,9%. Позитивні зміни можливі при оптимізації структури економіки. Структурна перебудова за рахунок реалізації енергозберігаючої політики проявляється у зниженні питомої ваги енергоємних виробництв, підвищенні завантаження основних фондів, ліквідації надлишкових малоефективних підприємств, що сприяє більш повному використанню енергетичного потенціалу. При цьому розвиваються принципово нові технології, оптимізуються режими витрат енергії, збільшуються одиничні потужності генеруючого обладнання. Саме за рахунок структурної перебудови економіки в розвинутих країнах економиться до 40% паливно-енергетичних ресурсів.

Значну частку в енергокомплексі України займає застаріле, технічно зношене обладнання та енерговитратні технології. Автор наводить дані, що зношеність обладнання в чорній металургії становить 73,6%, у хімічній і нафтохімічній промисловості - 73%, у харчовій - 69,8%. Якщо в енергетичній галузі в 1999 р. було 84,1% обладнання з терміном роботи 30 років та 13,4% з терміном роботи 30-40 років, то вже в 2000 р. частка обладнання до 30 років склала 59,3%, а з терміном роботи 30-40 років досягла 35,7%.

Притоку інвестицій та кредитів у енергозбереження сприятиме послідовна політика держави і загальна стабілізація економіки. Оскільки інвестиційна привабливість енергозберігаючих проектів у цілому потенційно вища від інших напрямків капіталовкладень, то за умов поліпшення інвестиційного клімату ця сфера буде характеризуватися швидким розвитком.

Інвестиції в економію паливно-енергетичних ресурсів доцільно здійснювати у тому випадку, коли граничні витрати, що пов'язані з інвестиціями І0, не вищі за дисконтовану вартість паливно-енергетичних ресурсів. Вони повинні бути заощаджені завдяки цим інвестиціям.

,

де Іо - граничні витрати, пов'язані з енергозберігаючими інвестиціями;

- економія паливно-енергетичних ресурсів, пов'язана з даними інвестиціями у залежності від періоду часу t;

Т - термін використання енергозберігаючого заходу;

- номінальні граничні витрати, пов'язані з паливно-енергетичними ресурсами (без урахування витрат на обслуговування) в залежності від часу t;

r - реальна відсоткова ставка на найвигідніше альтернативне вкладення капіталу плюс темп інфляції.

Для стабілізації та поліпшення стану справ в енергетичному комплексі держава має вжити заходів, які стосуються не тільки сфери ресурсозбереження, а й усієї національної економіки. До них належать:

поліпшення інвестиційного клімату, забезпечення захисту капіталів та прозорість механізмів приватизації, створення системи страхування інвестиційних ризиків;

відповідність законодавчої бази і системи стандартів України вимогам європейських держав;

спрощення системи оподаткування;

створення рівноправних конкурентних умов для всіх суб'єктів економічної діяльності та недискримінаційний захист вітчизняного виробника;

розробка і впровадження механізмів, які припинили б зростання і забезпечили ліквідацію взаємної заборгованості між підприємствами України.

Для покращання дії механізму енергозбереження, на думку автора, необхідно внесення таких змін до ряду законів.

У Законі України “Про енергозбереження” - передбачити можливість наповнення спеціальних фондів енергозбереження звільненою від оподаткування економією коштів підприємств. У рамках цього Закону потрібно врегулювати на законодавчому рівні проведення енергетичних обстежень, з метою економії та раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів передбачити можливість створення фондів енергозбереження на підприємствах, для чого потрібні зміни у інших законах.

У Законі України “Про систему оподаткування” - зміни щодо створення фондів енергозбереження на підприємствах, як засобу реалізації державної політики енергозбереження.

У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” - визначити можливості пільгового оподаткування частини прибутку підприємств, отриманого в результаті ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, як різниці їх питомих витрат у вартісному вигляді в обсягах виробництва звітного року по відношенню до попереднього року.

Закон України “Про електроенергетику” потребує змін і доповнень, які стосуються:

джерел фінансування капітального будівництва та реконструкції об'єктів енергетики за умов існування різних форм власності;

принципів замовлення споживачами додаткових потужностей та обсягів електроенергії на перспективу;

умов будівництва споживачами власних генеруючих потужностей, паралельної роботи таких потужностей з енергосистемою, цінової політики стосовно цих незалежних постачальників енергії;

меж відповідальності постачальників і споживачів електроенергії в будівництві розподільчих мереж та запровадження гнучкої тарифної політики;

взаємної відповідальності постачальників і споживачів за перебої у відпуску електроенергії або відпуск її з неякісними параметрами, несплату за спожиту електроенергію і відключення з цих причин споживачів тощо.

Висновки

У роботі наведено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, що полягає у розробці концептуальних засад розвитку ресурсозбереження в Україні у відповідності до наявних економічних реалій. Теоретичний аналіз і узагальнення практики ресурсозбереження дали змогу виділити такі положення і висунути пропозиції щодо вдосконалення механізму ресурсозбереження на основі досягнень науки.

Вивчення ресурсозбереження, як економічної категорії, передбачає використання принципів і засобів формальної логіки і матеріалістичної діалектики, зокрема генетично-структурного методу, який дозволив здійснити аналіз категорії, визначити її сутність та економічну природу. Використання принципу системності дозволило розглянути ресурсозбереження як складову сучасної економічної системи, що надало аналізованій категорії загальних якостей і властивостей органічної єдності - це дало змогу визначити місце ресурсозбереження в системі інших економічних категорій.

Економічною основою ресурсозбереження є ті чи інші види ресурсів, які набувають форми заощаджених коштів та виражають економію суспільно-необхідних витрат праці. Це проявляється як частина доходу будь-якого суб'єкта ресурсоспоживання, яка утворилась внаслідок зростання доходу завдяки зменшенню витрат ресурсів.

Зміст ресурсозбереження, як економічної категорії, слід розглядати у таких аспектах:

ресурсозбереження як процес раціонального використання усіх видів ресурсів;

ресурсозбереження як результат, як сума суспільно-значимих економічних ефектів;

ресурсозбереження як організаційно-економічна система, тобто як сфера економічної діяльності суспільства.

Економічна природа ресурсозбереження визначається, по-перше, тим, що воно об'єктивно існує і розвивається як певна сфера економічної діяльності; по-друге, його природа залежить від особливостей результатів ресурсозбереження. Результати ресурсозбереження проявляються безпосередньо в процесі виробництва та в широкому спектрі екстерналій.

В Україні в основному створено енергоринок, що є основним чинником здійснення заходів з енергозбереження, оскільки за умов посилення конкуренції між суб'єктами економіки ринковий механізм ресурсозбереження стимулює економне і раціональне використання енергоресурсів, що змушує виробників спрямовувати свої зусилля на випуск енергоефективної техніки. Роль держави залишається вирішальною у сфері ресурсозбереження, саме держава за допомогою не тільки прямого контролю, а й непрямих методів економічного, правового, організаційного впливу має достатні можливості для визначення довготермінової стратегії розвитку цієї сфери, тим самим забезпечуючи конкурентоспроможність української економіки.

Господарський механізм ресурсозбереження - це важливий елемент механізму господарювання та реалізації економічних відносин у сфері ресурсозбереження. Він дає уявлення про характер і масштаби перерозподільчих процесів, направленість їх впливу на відтворення, відображає сутність економічних інтересів суб'єктів діяльності з ресурсозбереження. Елементами механізму ресурсозбереження є форми, методи та інструменти його здійснення.

В Україні політика ресурсозбереження має здійснюватися у межах довготермінової стратегії, спрямованої на реалізацію довгострокових цільових державних програм ресурсозбереження. На всіх рівнях господарювання стратегія ресурсозбереження має набути природозберігаючої, екологічної спрямованості як єдино перспективного напрямку сталого розвитку і прогресу.

Економічні механізми програмно-цільового підходу до енергозбереження передбачають створення програм на таких принципах:

програмне фінансування енергозбереження;

проектування енергозбереження;

експертна перевірка і доопрацювання програмних документів;

програмно-цільове управління процесами енергозбереження.

Державне фінансування, що залишається основним джерелом фінансових ресурсів ресурсозбереження, потребує вдосконалення шляхом впровадження гнучких стимулюючих методів та форм. Актуальною проблемою виступає не тільки вдосконалення нормативного підходу до фінансування ресурсозбереження, а й впровадження таких елементів фінансування, які спрямовані на кінцеві результати діяльності з ресурсозбереження. Саме такий підхід зможе допомогти поєднувати, з одного боку, гарантування державою певного рівня фінансування, а з іншого - стимулювати зацікавленість суб'єктів господарювання у ресурсозбереженні.

Література

1. Половнікова С.Ю. Проблема зниження енергоємності у перехідний період України // Теорії мікро- макроекономіки. Збірник наукових праць. - К.: Академія муніципального управління. - 1999. - С. 180-184.

2. Батура О.В., Половнікова С.Ю. Макроструктурні пріоритети України // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ - 2000. - Випуск 42. - С. 13-20.

3. Половнікова С.Ю. Історичні аспекти ресурсозбереження як фактора сталого розвитку // Вісник ДДФЕІ “Економічні науки”. - 2001. - № 1. - С. 24-27.

4. Половнікова С., Слизький О. Якість металопродукції як чинник в системі ресурсозбереження // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Економіка. - 2001. - № 7. - С. 52-55.

5. Половнікова С.Ю. Необхідність ресурсозберігаючої економічної моделі ринкових форм в Україні // Теорії мікро- макроекономіки. Збірник наукових праць. - К.: Академія муніципального управління. - 2001. - Вип. 8. - С. 55-59.

6. Шукіс І.З., Половнікова С.Ю. Формування привабливого інвестиційного клімату в сфері енергозбереження // Матеріали Першої міжвузівської науково-практичної конференції “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах”. - Дніпропетровськ, ДДФЕІ. - 2000. - С.425-427.

7. Половнікова С.Ю. Енергозбереження: механізм та методи управління // Держава та регіони. - Запоріжжя: Гуманітарний університет “ЗІДМУ”. - 2001. - №3. - С.45-50.

8. Половнікова С.Ю. Формування джерел надходжень коштів до спеціалізованих фондів енергозбереження // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми та перспективи розвитку фінансів місцевого самоврядування в Україні”. - Дніпропетровськ: ДДФЕІ. - 2002. - С. 222-223.

9. Половнікова С.Ю. Ринкові важелі ресурсозбереження // Матеріали Другої всеукраїнської науково-практичної конференції “Україна наукова - 2002”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - №6. - С. 42-44.

Размещено на Allbest.ru