Регулювання грошового обігу в умовах ринкової трансформації економіки

Водночас, в роботі підкреслюється, що з початку 90-тих років ХХ ст. ціла група країн (приблизно 30, як розвинутих, так і тих, що розвиваються) перейшла до режиму прямого таргетування інфляції, який, з одного боку, включає досить складні з технічного погляду процедури, але з іншого - і є тим монетарним режимом, який в найбільшій мірі реалізує ідею прагматично-синтезуючої, дискреційної монетарної політики.

Четвертий розділ дисертації “Макроекономічні аспекти регулювання грошового обігу в умовах ринкової трансформації економіки України” присвячений аналізу особливостей інфляційного процесу та сучасної макроекономічної ситуації в Україні, визначенню інституційних основ регулювання грошового обігу та дослідженню еволюції монетарної політики Національного банку України.

В умовах вітчизняної економіки особливе значення в розвитку великої інфляції (навіть гіперінфляції) зіграли як об'єктивні обставини загальноекономічного плану, так і суто суб'єктивні моменти, пов'язані з прорахунками керівництва НБУ в регулюванні грошового обігу. Серед перших провідну роль грали наступні: макроекономічна нерівновага як результат глибокої макроекономічної кризи; структурні деформації; технологічна відсталість та низька ефективність виробництва, що обумовлюють високий рівень витрат. Це багато в чому обумовило суперечливість наслідків стабілізаційних заходів, першочергово спрямованих на обмеження попиту. Однак в результаті жорсткої політики обмежень попиту відбувалось значне зниження реальної грошової маси, виникла нестача грошей, що сприяло подальшому падінню виробництва, зростанню неплатежів, бартеризації економіки, розповсюдженню грошових сурогатів, а з іншого боку - доларизації економіки. Зниження темпів зростання цін (у тому числі дефляцію 2002 року) та стабільний валютний курс гривні сьогодні безпідставно, на наш погляд, ототожнювати з фінансовою стабілізацією, яка вимагає цілого ряду додаткових умов: бездефіцитного або низького (1-2% ВВП) рівня дефіциту держбюджету; сприятливого рівня державного боргу; раціоналізації податкової системи; оздоровлення фінансів підприємств; ліквідації платіжної гіперкризи; нормалізації структури грошової маси, досягнення сприятливого рівня процентних ставок і активізації кредитного процесу, забезпечення стійкого розвитку реального сектора економіки. Сучасний період залишається періодом дезінфляції, якому притаманні достатньо гострі суперечності, велика кількість невирішених проблем, що в значній мірі є наслідком антиінфляційної політики попередніх років, яка здійснювалась з наголосом на ортодоксально-монетаристські рецепти. У зв'язку з цим в роботі зроблено висновок про необхідність корегування економічної політики в цілому та її грошово-кредитної складової зокрема. З цією метою відомі варіанти монетарної політики необхідно адаптувати до умов, що об'єктивно склались в сучасній Україні.

У дисертації акцентується увага на тому, що економічна теорія в аналізі такого складного економічного явища як інфляція розділяє її чинники на монетарні та немонетарні. Інфляція в Україні в сучасних умовах має багаточинникову природу і її причини навряд чи можна пояснити суто монетарною політикою НБУ. В Україні найбільш суттєвими немонетарними причинами інфляції останніх років були: монополізація економіки, низький рівень конкурентних засад у ній; неконкурентне ціноутворення; функціонування збиткових підприємств, отже нерентабельне споживання ресурсів; розрив платежів і “цінове страхування від неплатежів”; слабка і тривала у часі реакція виробництва на зміни у попиті; якісні та кількісні характеристики фінансової системи, яка опосередковуючи грошові потоки, з різною ціновою динамікою спрямовує їх у будь-які сфери економіки.

У довгостроковій перспективі динаміка інфляційних процесів залежить не стільки від якості монетарної політики НБУ, скільки від інституціональних умов її реалізації, від структурних зрушень в реальній економіці та у фінансовому секторі, який не може сьогодні перерозподіляти грошові потоки з такою ж ефективністю та швидкістю, як це робиться в розвинутих країнах. В перехідній економіці правомірне питання про межі відповідальності ЦБ за рівень інфляції, про механізми коректного розподілу цієї відповідальності між різними органами державного управління. Вочевидь економіка України і за кількісними параметрами і за якісними характеристиками далека від стандартів розвинутих країн, ці різні економіки мають абсолютно різну швидкість та якість реакції на цінові імпульси та й різну природу самих цих імпульсів.

Макроекономічна ситуація в Україні у 2000-2002 рр. характеризується економічним зростанням - і це найважливіший, найсуттєвіший результат для регулювання грошового обігу, найбільш важливий чинник зниження рівня інфляції та змін у монетарній політиці НБУ. Підтримання темпу економічного зростання на рівні 5-6% у рік є актуальним завданням. Проте погляд на бажані темпи потрібно модернізувати, змістивши акценти на якість макроекономічної динаміки, яка вимагає прискорення структурних змін, зменшення зовнішньої складової за рахунок посилення внутрішнього контуру зростання, більш рішучого просування інноваційним шляхом розвитку економіки, її детінізації. Серед структурних та кон'юнктурних обмежень економічного зростання домінують перші, які стають дедалі жорсткішими, водночас саме вони в найбільшій мірі формують інфляційний потенціал української економіки, причому не на рівні 2-4%, а 10% і більше.

Грошовий обіг функціонує в межах діючої у будь-якій країні грошової системи на інституційних засадах. Інституційне регулювання грошового обігу є однією з головних функцій держави. Інституційна основа для регулювання грошового обігу (здійснення монетарної політики) виникла в Україні з виникненням дворівневої національної банківської системи, на першому рівні якої знаходиться Національний банк України, на другому - мережа комерційних банків. Кожен рівень реалізує притаманні йому у ринковій економіці функції по організації та регулюванню грошового обігу, маючи для цього відповідні статуси.

Роль НБУ в системі регулювання грошового обігу розглядається через його ключові, базові функції. Такими функціями, що визначають сутність і специфіку вітчизняного Центробанку є емісійна функція, функція “банку уряду”, “банку банків” та функція регулювання грошового обігу. Саме остання функція визначається як головна, домінуюча, тоді як усі інші функції займають підпорядковане стосовно неї положення, оскільки всі операції ЦБ, що реалізують ці інші функції мають узгоджуватися з цілями монетарної політики, а не з потребами кредитного обслуговування держави і банків.

Суттєво важливим для реалізації грошового обігу є визначений існуючим законодавством статус НБУ, який позначається на можливостях ефективної реалізації монетарної політики. Визначальними в цьому статусі є наступні основні фактори, що утворюють необхідні інституціональні основи регулювання грошового обігу: 1) процес формування керівництва ЦБ (сторони призначень мають перевищувати мандат дії законодавчої та виконавчої влади); 2) особливості взаємодії ЦБ і уряду (співробітництво і координація дій без втручання урядових структур у механізм монетарної політики); 3) законодавче визначення цілей діяльності ЦБ (крім забезпечення цінової стабільності ще й сприяння економічному росту та високій зайнятості); 4) регулювання законодавством можливостей фінансування дефіциту держбюджету (пряме законодавче обмеження або лімітування обсягів кредитування уряду). Оцінка практичної реалізації Національним банком України його функцій вказує на те, що його діяльність в основному відповідає класичним ознакам функціонування ЦБ в ринковій економіці.

Проте в роботі підкреслюється, що існують і певні суперечності, які витікають із незалежного стану вітчизняного Центробанку у суспільстві. НБУ, з одного боку, є емісійним центром, органом державного управління і контролю за діяльністю комерційних банків, а з іншого - він діє як комерційне підприємство, що надає на платіжній основі фінансові послуги кредитним установам, діяльність яких регулює. Національний банк законодавчо наділений необмеженими повноваженнями у фінансово-банківській сфері і механізми державного (суспільного) контролю за його діяльністю повинні бути адекватними масштабам його впливу на економіку і суспільство в цілому. Той факт, що НБУ самостійно видає численні підзаконні акти, самостійно контролює їх виконання і також самостійно карає винних за невиконання чи порушення цих актів, вже свідчить про існуючу тут проблему, про можливість так званого “внутрішнього конфлікту інтересів”. У зв'язку з цим в дисертації акцентується увага на необхідності належної практики по забезпеченню відкритості і прозорості діяльності НБУ, згідно вимог відомого “Кодексу прозорості” МВФ, особливо по тому розділу цього документу, який визначає доступність інформації про монетарну політику для громадськості по критеріям Спеціального стандарту розповсюдження даних (ССРД). Національний банк повинен суттєво переглянути структуру і повноту інформації, що публікується у “Бюлетені НБУ”, підвищити якість методологічного забезпечення показників, що публікуються, подавати методологічні коментарі до таблиць, діаграм тощо. В цьому плані діяльність Ради Національного банку України не додала прозорості його діяльності, хоча її ключовими функціями є розробка основних засад грошово-кредитної політики та контроль за її виконанням. Включення до складу ради НБУ міністрів економічного профілю та голів профільних комітетів парламенту може стати на заваді досягненню реальної автономії ЦБ у здійсненні монетарної політики. Потрібна, на думку автора, також зміна офіційної назви Ради НБУ як окремого конституційного органу, який виконує суто специфічні функції в суспільстві.

Для функціонування грошового обігу, для його регулювання в плані формування грошової маси в обігу важлива діяльність банківської системи саме як системи, особливо кредитні операції, які через дію грошового мультиплікатора забезпечують необхідний рівень пропозиції грошей однаково зі змінами у монетарній базі та у структурі грошової маси. Банківська система внаслідок кредитної природи сучасних грошей якраз створює нову грошову масу, а не просто прискорює обіг уже існуючих платіжних засобів. Функція створення платіжних засобів і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система може оперативно впливати на пропозицію грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. Це є основна функція всієї банківської системи, а банки виступають провідниками грошово-кредитної політики держави.

Однією з перешкод, що певною мірою гальмує економічне зростання, прискорення процесу економічних перетворень, здійснення більш ефективної монетарної політики, є нерозвиненість банківської системи України - незначні її розміри, слабка капітальна база, малі обсяги кредитування реальної економіки, нерозвиненість конкурентних засад на ринку банківських послуг, нерозвиненість інструментів фінансових ринків тощо. Банківська система нашої країни, її дворівнева структурна організація формувалась значною мірою спонтанно, без вироблення єдиної цілісної концепції становлення і розвитку банківського сектора в умовах перехідної економіки. За таких обставин остаточне формування структури національної банківської системи ще не завершено у повній мірі і вимагає подальшого вдосконалення відповідно до структурних змін в економіці у процесі її послідовного реформування. Оцінка кількісних та якісних аспектів структурної побудови вітчизняної банківської системи повинна сприяти формуванню на концептуальному рівні тих чи інших напрямків розвитку банків з тим, щоб їхня динаміка була адекватною розвитку усіх інших сфер економічного життя та сприяла б ефективнішій організації механізму регулювання грошового обігу. Розроблена на виконання Указу Президента України Комплексна програма розвитку банківської системи на 2001-2003 рр. саме і передбачає в концептуальному плані і напрямки, і характер подальшого розвитку банківської системи України.

Ефективне функціонування банківської системи, її збалансований пропорційний розвиток значною мірою залежить від наявності розвинутої інфраструктури, яка являє собою сукупність допоміжних елементів, що забезпечують нормальну діяльність банківських установ і сприяють функціонуванню складного механізму взаємозв'язків банків з суб'єктами економічних відносин у різних секторах національної економіки. Основними напрямами формування таких елементів є інформаційне, технічне, науково-методичне, кадрове та законодавчо-правове забезпечення банківської діяльності. Всі вони передбачають діяльність різноманітних спеціалізованих організацій як-то: інформаційно-аналітичних, аудиторських фірм, рейтингових агентств, фірм по розробці і впровадженню програмного забезпечення, електронного захисту тощо. Окремо необхідно підкреслити про необхідність створення у рамках науково-методичного забезпечення науково-дослідного інституту при НБУ або його Раді. В рамках правового забезпечення банківської діяльності доцільні, на наш погляд, не тільки окремі зміни та доповнення у Закони України “Про Національний банк України”, “Про банки та банківську діяльність”, але і підготовка та прийняття, наприклад, Закону “Про грошову систему та грошовий обіг в Україні”, цілісного Банківського кодексу України, який повинен заповнити своєрідні вакуумні зони правового забезпечення банківської діяльності.

Сьогодні, незважаючи на позитивні зміни макроекономічної ситуації в країні, на поліпшення ситуації в банківському секторі, на сприятливу динаміку якісних параметрів банківської системи, її стан не можна переоцінювати. Параметри української банківської системи далекі не тільки від подібних показників у розвинутих країнах, але і від показників банківських систем країн-лідерів з групи країн з перехідною економікою. Розвитку банківської діяльності перешкоджають як зовнішні по відношенню до банківського сектора, так і внутрішні фактори, її обмежують головним чином великі ризики, ключовими серед яких є кредитний ризик та ризик ліквідності.

Досягнення цілей розвитку банківської системи, динаміка кількісних параметрів, більш дієва та ефективна участь банківського сектору у регулюванні грошового обігу залежать багато в чому від загальних темпів і характеру економічного розвитку і структурних перетворень в українській економіці по таких ключових для банківського сектору та грошового обігу показниках як реальний обсяг та структура ВВП, динаміка інфляції, валютного курсу та ринкових відсоткових ставок, рівень ставок, рівень монетизації економіки, скорочення питомої ваги бартерних угод, негрошових і готівкових форм розрахунків, а також від своєчасності внесення змін і доповнень до законодавства та їх практичної реалізації.

Національний банк України пройшов кілька етапів регулювання грошово-кредитної сфери, поступово, часто суперечливо реалізуючи через відповідні монетарні інструменти функції передбачені Законом України “Про банки і банківську діяльність” та Законом України “Про Національний банк України”. Основним показником монетарної політики у період 1992-1994 рр. був приріст внутрішнього кредиту НБУ уряду і комерційним банкам. Ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались за Постановами Верховної Ради України та відсутністю в арсеналі НБУ гнучких та надійних інструментів монетарного регулювання. Саме це стало причиною гіперінфляції, поглиблення фінансової кризи та значного знецінення вартості національних грошей і падіння реального ВВП. По суті, монетарної політики в цей період в країні не існувало. Тільки починаючи з 1995 року антиінфляційна спрямованість монетарної політики НБУ набула більш послідовного характеру й застосовувалась уже на використанні відомих монетарних інструментів.

Особливості практичної реалізації монетарної політики в Україні відображають не стільки наслідування певних теоретичних концепцій регулювання грошово-кредитної сфери, спрямованих на досягнення визначених цілей діяльності ЦБ, скільки орієнтацію у різні етапи перехідного періоду на ті чи інші тактичні завдання економічного розвитку. Врешті, ні кейнсіанський, ні монетаристський підходи в їх концептуальному змісті не можуть слугувати адекватною характеристикою конкретного змісту монетарної політики НБУ. Останню можна вважати монетаристською в тій мірі, в якій вона мала обмежувальну направленість і в якій досягнення низьких темпів інфляції визначалось як першочергове завдання регулятивних заходів, в основі яких лежить таргетування грошової бази і грошової маси. Проте застосування елементів монетаристскої теорії (а ця теорія розроблена для розвинутих ринків і спрямована на підтримання рівноваги саме на них) в умовах перехідної економіки говорить скоріше про сурогатний, квазімонетаристський варіант політики НБУ, яка рестрикційною спрямованістю забезпечивши обмеження інфляційних процесів та стабілізацію національної валюти, не змогла створити належних умов для стимулювання інвестицій, забезпечення реального економічного зростання, але прискорила бартеризацію господарських зв'язків і загострення платіжної кризи.

Еволюція монетарної політики НБУ свідчить, що її оптимізацію скоріше треба оцінювати з технічного боку, тобто через удосконалення механізму застосування основних інструментів регулювання грошового обігу - обов'язкові резерви, облікову ставку та операції на відкритому ринку.

Мінімальні обов'язкові резерви є засобом регулювання можливостей комерційних банків щодо кредитування економіки, визначаючи безпосередню залежність динаміки грошової маси від змін грошової бази. Підвищення їх ефективності залежить від гнучкості схеми застосування даного інструмента. Для цього необхідне запровадження елементів диференціювання резервних вимог за різними критеріями та поліпшення технологічної схеми розрахунку норм резервування.

Операції на відкритому ринку здійснюється через зміну портфеля цінних паперів центрального банку, а відтак їх ефективна організація потребує належного рівня розвитку ринку державних боргових зобов'язань, котрі є основним об'єктом цих операцій. В Україні динамізм формування ринку ОВДП (на початок 1996 р. обсяг капіталізації 3,5 млрд. грн., на початок 2002 р. - 11,8 млрд. грн.) супроводжувався рядом негативних моментів (нереальність закладених у бюджет параметрів щодо отримуваних надходжень, зростання внутрішнього державного боргу, встановлення надвисокої дохідності за ОВДП, розміщення значних обсягів облігацій лише на короткі терміни). Результат дії зазначених моментів - реструктуризація заборгованості за облігаційними позиками та підрив довіри інвесторів до державних боргових зобов'язань.

Політика облікової ставки як інструмент монетарної політики розглядається не лише як встановлення офіційної процентної ставки центрального банку, а як регулювання ним сукупності умов кредитування комерційних банків. Основний напрям підвищення дієвості даного інструмента - зміна пріоритетів у кредитній політиці центробанку на користь комерційних банків. Потребує вдосконалення і сама методика реалізації даної політики.

У п'ятому розділі “Особливості реалізації монетарної політики в сучасних умовах” визначаються концептуальні засади монетарної політики НБУ, її цілі та інструменти, необхідність їх коригування; аналізуються проблеми кредитної і валютно-курсової політики та режим прямого таргетування інфляції як концептуальна основа дискреційної монетарної політики в сучасній Україні.

У дисертації підкреслюється, що сьогодні в Україні фундаментальні засади монетарної політики повинні бути переглянутими внаслідок, по-перше, відсутності цілісного концептуального підходу до розуміння змісту завдань сучасної монетарної політики, по-друге, внаслідок суттєвих змін у сучасній макроекономічній ситуації, яка вимагає нових механізмів здійснення такої політики. Прагматично-синтезуючий, дискреційний підхід до розуміння цілей та інструментів монетарної політики повинен відкидати як однобічне, антиісторичне перенесення досвіду діяльності Центральних банків розвинутих країн на специфічні умови української економіки, так і стереотипне уявлення про сучасні методи та механізми реалізації монетарної політики, яке у суттєвій мірі визначається психологічними аспектами постійного побоювання монетарної влади перед повторенням інфляційних процесів великого рівня, умови реанімації яких маловірогідні.

Після суттєвого зниження рівня монетизації вітчизняної економіки у 90-х роках минулого сторіччя, в умовах сучасної України ми по суті маємо проблему фундаментальну, системоутворюючу для національної економіки. Саме монетизація повинна розглядатись як тривала системна економічна проблема, яку потрібно вирішувати у “привязці” і із змінами у структурі грошової маси і з пріоритетами структурної політики. Водночас в Україні НБУ в процесі монетизації економіки використовує практично один канал додаткової емісії - валютний ринок, забуваючи про інші, проте вирішуючи суттєву для держави проблему боргових виплат. При цьому усі внутрішньоекономічні процеси ставляться у суттєву залежність від кон'юнктури зовнішніх ринків, консервуючи водночас експортну структуру, яка зовсім не відповідає стратегічним інтересам країни. В таких умовах при формуванні ресурсної бази економіки, фінансування економічного росту доцільно робити основний наголос на внутрішні механізми капіталізації, при активному використанні монетарних інструментів, особливо спрямованих на активізацію кредитної діяльності комерційних банків. При цьому валютна складова монетарної політики при всій своїй важливості повинна відігравати доповнюючу, а не основну роль, а на перший план повинні вийти суто внутрішні монетарні механізми - операції на відкритому ринку та система рефінансування банків.

Історія свідчить, що саме бюджетні механізми були провідними на етапі формування промислової та економічної структури в розвинутих країнах. Бюджетні пріоритети лежали в основі формування всіх грошових ресурсів розвинутих країн. Велика частка ДЦП у грошовій базі долара, фунта, ієни свідчить по-перше, що емісія визначалась бюджетними пріоритетами, та, по-друге, що через бюджет створювались основи грошових потоків і початкова структура грошової маси. В українській економіці поки що відсутній належний рівень координації монетарної та фіскальної політики, проте ми зобов'язані навчитись ефективно використовувати державний кредит як емісійний канал і як джерело фінансування реальної економіки.

Особливістю інфляції в Україні є превалювання її немонетарних чинників, а значний інфляційний потенціал вітчизняної економіки базується на особливостях відтворювальної структури національної економіки, її незбалансованості, надмірній монополізації тощо тобто на потенціалі інфляції витрат. В національній економіці спостерігається і відтворюється на розширеній основі суперечність між політикою обмеження інфляції попиту та об'єктивною тенденцією розширення потенціалу інфляції витрат. Основним засобом розв'язання даної суперечності і є перехід до режиму таргетування інфляції і саме такий монетарний режим необхідно включити реально в організаційно-правову базу монетарної політики. Тоді і валютний курс перестане бути таким важливим монетарним показником як сьогодні, і можна буде лібералізувати поступово валютний ринок. Необхідною у зв'язку з цим уявляється і розробка методики розрахунку базової інфляції.

Вихідним пунктом у розробці монетарної політики є макроекономічний аналіз і прогнозування розвитку національної економіки. На цій основі щорічно розробляються основні засади грошово-кредитної політики, які узгоджуються з параметрами державного бюджету, адже грошові показники залежать від бюджетної політики і водночас суттєво впливають на неї. Крім цього Кабінет Міністрів України також щорічно розробляє Державну програму соціально-економічного розвитку. Узгодження параметрів монетарної політики з Програмою діяльності Уряду та Державним бюджетом, забезпечення системного підходу до їх розробки вимагає врегулювання принципових положень взаємоузгодженої підготовки цих документів, яка в Україні відсутня. В дисертації підкреслюється, що Основні засади грошово-кредитної політики, які розробляються Радою НБУ, не відповідають сучасним вимогам, у тому числі з точки зору транспорентної політики Національного банку. Передбачається, що структура даної монетарної програми повинна включати принципи монетарної політики, стислу характеристику економіки, співставлення прогнозу і фактичних показників у поточному році, аналіз причин відхилення від з? явлених цілей, оцінку перспектив досягнення цілей, обґрунтування можливості їх координації. Особливу увагу необхідно приділити розробці альтернативних сценаріїв обґрунтування цільових орієнтирів монетарної політики, можливих варіантів застосування її методів з урахуванням змін в економіці. В “Основні засади” потрібно також включати план заходів по вдосконаленню банківської системи, нагляду, фінансових ринків, політики процентних ставок, рефінансування банків тощо. Доцільно, на наш погляд, вимоги до структури Основних засад грошово-кредитної політики зафіксувати безпосередньо в Законі “Про Національний банк України”.

Монетарна політика в Україні з 1995 року фактично реалізує відповідні програми МВФ. Заявленими цілями політики були таргетування грошової бази грошової маси, рівень інфляції. Але специфіка української інфляції, відсутність тісного зв'язку між темпами приросту грошової маси та рівнем інфляції, з одного боку і необхідність усунення дефіциту платіжних засобів, забезпечення підвищення рівня монетизації економіки для потреб економічного зростання, з іншого - вимагають вже сьогодні переходу до режиму прямого таргетування інфляції, де єдиною метою НБУ буде ціновий індекс, а сам банк буде мати значну свободу дій, адже це найбільш дискреційний режим монетарної політики і застосування більш м'яких і гнучких форм регулювання кількості грошей.

У сучасній Україні забезпечення стійких умов для економічного зростання стає пріоритетним завданням. Досягненню цієї мети будуть сприяти пом?ягшення лімітування темпів зростання грошової маси і водночас посилення контролю за розміщенням грошових коштів на користь реального сектора економіки, що може бути досягнуто також за рахунок активного використання традиційних інструментів регулювання грошового обігу. Серед них особливу увагу необхідно приділити регулюванню процентної ставки, що вимагає розвитку системи рефінансування НБУ, здійснення ним операцій з переобліку векселів, надання на конкурсній основі довгострокових кредитів для інвестиційних і інноваційних цілей, операцій прямого та зворотного РЕПО на відкритому ринку. Залишаються важливими монетарними інструментами нормативи обов'язкових резервів, депозитний сертифікат НБУ, валютне регулювання.

В роботі також підкреслюється, що дієвість монетарної політики визначається здатністю НБУ регулювати грошові потоки і структуру грошового ринку, яка сьогодні обмежується наявністю таких проблем як значна частка готівки (гроші поза банками) в структурі грошової маси, існуюча доларизація грошового обігу, фактична бездієвість механізмів дисконтного регулювання. В цьому контексті важливим також є вдосконалення немонетарних інструментів грошової стабілізації, як-то: зниження податкового тягара, створення ефективного антимонопольного конкурентного середовища, детінізація економіки і грошового обігу та ін. Панування немонетарних чинників інфляції у сучасній Україні актуалізує також проблему створення в структурі НБУ спеціального підрозділу з моніторингу підприємств.

Сучасна ситуація в кредитному процесі в Україні свідчить про суттєве послаблення ролі банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними коштами. Розв'язання цієї проблеми лежить у сфері макроекономічної політики держави, яка повинна здійснити ключові заходи по формуванню необхідних умов для кредитної активності банківської системи, а саме: структурної перебудови, яка б поліпшила фінансовий стан підприємств, підвищила їх кредитоспроможність; зменшення невиробничих державних витрат; реформування податкової системи; зменшення частки готівки в обігу, яка суттєво послаблює мультиплікацію грошової маси. НБУ, оптимізуючи систему економічних нормативів, надаючи їй більшої гнучкості, також може стимулювати кредитну активність банків.

В умовах загострення конкуренції на кредитному ринку перспективи активізації кредитної діяльності банків в реальному секторі слід пов'язувати з розвитком інституту іпотечного кредитування при формуванні повноцінного ринку нерухомості та землі, участю в кредитуванні розробки та реалізації інвестиційних проектів через такі форми як венчурне фінансування, інноваційне акціонування, інвестування в основний капітал, залученням банків до участі в системах пенсійних фондів та медичного страхування. Перспективи кредитної діяльності слід також пов'язувати з інвестуванням коштів у державні цінні папери - із змінами ємкості внутрішнього ринку ДЦП, які в найближчій перспективі зумовлюватимуться намірами уряду щодо запровадження механізму взаємокомпенсуючих факторів в системі фінансування бюджету; для певної групи банків - з політикою розширення та регулювання інституту так званих первинних дилерів, які є розповсюджувачами ДЦП; на фондовому ринку - із суттєвим розширенням переліку фінансових інструментів, які може використовувати банк. Одним із чинників активізації кредитного процесу повинен також стати розвиток небанківських кредитних установ, який довго стримувався через відсутність відповідного, чітко регламентованого законодавства щодо їх діяльності, розвиток їх фінансових послуг, що створить конкурентне середовище на ринку кредитів і зменшить вартість кредитних ресурсів.

У напрямі створення надійних правових умов забезпечення фінансової стійкості банківської системи, її чіткого структурування відповідно до загальних вимог активізації кредитного процесу і розвитку грошово-кредитного ринку актуалізується проблема розробки Банківського кодексу. Прийняття такого системного документу дозволило б заповнити вакуумні зони в системі банківського законодавства, суттєво обмежило б можливості НБУ щодо оперативного втручання у поточну діяльність банків. Більш чіткої класифікації потребують кредитні операції та кредити банків, що дозволило б більш чітко сформулювати законодавчі та нормативні положення, які б регулювали застосування економічних нормативів, особливості кредитних відносин між НБУ та комерційними банками, основні принципи проведення кредитної політики, особливо в частині вимог щодо розмірів кредитів як при наданні їх окремим банком, так і банківським об'єднанням, з відповідним коригуванням вимог щодо дотримання економічних нормативів та вимог по формуванню обов'язкових страхових та резервних фондів з метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, інших питань які виникають в процесі різних типів кредитування. Суттєвого вдосконалення потребує статистична банківська звітність, особливо по активним операціям.

Сьогодні структура грошових відносин докорінно змінилась не тільки завдяки демонетизації золота як на національному, так і на світовому рівнях, але і завдяки глобалізації всієї системи економічного розвитку. Світова монетарна сфера є лідером глобальних процесів, її динамізм і розміри фінансових потоків впливають (часто негативно) практично на всі сфери життя сучасного суспільства. Високий рівень зовнішньої орієнтації української економіки робить її залежною від кон'юнктури світового ринку, у тому числі і від процесів у світовій монетарній сфері. Звідси і обмінний курс гривні є суттєвим чинником економічної динаміки, а валютно-курсова політика виступає найважливішою складовою реальної монетарної політики в Україні.

Курсова стабільність гривні залишається відносною, базується на відкладених боргових платежах і її помірна девальвація повинна бути своєрідною “відповіддю” на вимоги подальшого економічного зростання в Україні. Новітня історія України свідчить, що гривня своєю курсовою динамікою суттєво впливала на макроекономічну ситуацію в країні, погіршуючи умови діяльності національному виробництву в періоди відносної ревальвації і покращуючи їх у девальваційні періоди. В сучасних умовах найбільш доцільним є перехід до однакових темпів девальвації гривні та інфляції, що дозволяє вилучити курсові “підпорки” як з-під зарубіжних, так і вітчизняних виробників, поступово лібералізуючи при цьому валютний ринок.

У сучасних умовах НБУ складно забезпечити монетарну стабільність через розбіжності в проміжних цілях своєї політики: валютного курсу (на рівень якого впливає виконання критерію чистих міжнародних резервів), показника інфляції (який разом із ВВП прогнозується Міністерством економіки) і грошової маси, яка розраховується НБУ на підставі прогнозних показників інфляції та ВВП. При цьому конституційно визначена як головна для НБУ мета інфляції мимоволі стає другорядною, оскільки за необхідності погашати зовнішню заборгованість пріоритет отримує, стає реальною метою валютний курс, якого досягають за рахунок здійснення валютних інтервенцій. Реальна незалежність НБУ та висока довіра останнім часом до політики, яку він проводить, розробка і широке впровадження в практику моделей прогнозування інфляції, валютного курсу та інших змінних, активізація комунікацій НБУ з громадськістю, більш незалежна позиція НБУ у взаємовідносинах з одного боку - з МВФ, а з іншого - з Мінекономіки та Мінфіном є завданнями першорядної ваги, коли йдеться про досягнення грошової стабільності, створення умов для переходу до нової монетарної стратегії - прямого таргетування інфляції. Саме такий монетарний режим повинен стати центральним елементом національної концепції монетарної політики, а в практичному плані - у найближчій перспективі стати тією формою організації монетарної політики, яка найбільш адекватна умовам України.

Під прямим таргетуванням інфляції розуміють вибір цінового орієнтира (наприклад, індексу споживчих цін) в якості єдиної середньострокової мети монетарної політики, що здійснюється з підвищеною мірою відповідальності та підзвітності Центрального банку за досягнення цієї мети. Характерною рисою політики таргетування інфляції є гнучкість і толерантність по відношенню до способів досягнення кінцевої мети, що дозволяє їй використовувати постулати різних економічних теорій, така політика відображає суто прагматичний підхід до розв'язання проблеми інфляції, який дозволяє достатньо еклектично застосовувати рекомендації різних теорій в залежності від існуючих обставин. У цьому розумінні режим таргетування інфляції, якраз і можна характеризувати як прагматично-синтезуючу, дискреційну монетарну політику, тобто таку, яка дає ЦБ свободу дій у виборі моделей, інструментів, механізмів і навіть цілей з умовою, що його політика повинна одним зі своїх кінцевих результатів мати показники інфляції, які знаходяться на попередньо визначеному рівні. При цьому ніяких інструкцій з приводу того, як саме ЦБ повинен будувати свою політику, природно, не існує, хоча це зовсім не означає, що він у своїй політиці по досягненню показників інфляції не повинен опиратись на певні моделі регулювання. Навпаки, така модель необхідна внаслідок підвищення ролі прогнозування інфляції при цьому режимі, та оскільки ефективність її (моделі) застосування залежить від існуючих (і змінних) обставин, то режим інфляційного таргетування повинен передбачати можливість коригування вже визначених правил здійснення монетарної політики.

З технічної сторони умови для переходу до таргетування інфляції в значній мірі існують в Україні - використовується режим плаваючого обмінного курсу гривні, публічно оголошуються орієнтири інфляції (хоча тільки річні, а не середньострокові), цінова стабільність інституціонально закріплена як головна довгострокова мета монетарної політики, розроблені моделі для прогнозування інфляції, Рада НБУ сприятиме забезпеченню більшої прозорості в монетарній політиці. Проте існують і перешкоди, серед яких - монополізація економіки, нерозвиненість фінансових ринків і банківського сектора, що не дозволяє НБУ у повній мірі використовувати процентну політику як дієвий інструмент монетарної політики, залежність останньої від фіскальних завдань, невисокий коефіцієнт монетизації економіки, переважно немонетарний характер інфляції, в основі якої лежать перш за все структурні диспропорції в реальній економіці, а також високі інфляційні очікування з боку суб'єктів господарювання, надійні методи оцінки яких до того ж відсутні, розповсюдження грошових сурогатів, доларизація економіки, необхідність підпорядкувати бюджетний процес середньостроковим інтересам монетарної політики. В дисертації робиться висновок, що ступінь і повнота відповідності базовим критеріям та умовам, які дають можливість НБУ здійснити повний перехід до прямого інфляційного таргетування, багато в чому буде визначатись діями Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а швидкість руху та ступінь наближення до нової монетарної стратегії залежить від відповідних макроекономічних умов.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено системно-концептуальне дослідження теоретичних й методологічних основ регулювання грошового обігу та запропоновано наукове обґрунтування концепції національної монетарної політики, адекватної цілям та умовам соціально-економічного розвитку України на сучасному етапі.

1. Методологічною базою дослідження грошового обігу виступає теорія грошей (грошових відносин), яка аналізує різноманітні підходи до розуміння сутності і функцій грошей, їх взаємозв'язку з виробництвом та рівнем цін, впливу грошей на соціально-економічні процеси в цілому, системної побудови грошового обігу як надважливого елементу ринкової економіки. Кардинальні зміни у грошових відносинах в ході історичного розвитку означають не тільки модифікацію форм грошей, але і вказують на перетворення у сфері змісту грошових відносин, трансформації сутності грошей. У сучасних умовах функціонування кредитно-банківської системи та державне регулювання економіки зумовлюють не тільки незалежне від золота кредитне існування грошей, але і забезпечують взаємозв'язок між розвитком виробництва і кількістю грошей в обігу.

2. Аналіз різних варіантів кількісної теорії грошей свідчить, що вона дає лише найбільш загальне, однобічне, абстрактно-теоретичне пояснення між змінами грошової маси та іншими макроекономічними параметрами. Методологічні дефекти теорії класичного монетаризму вбачаються в тому, що передумови його концепції в значній мірі виходять за рамки реальності, можливості ринкового саморегулювання ідеалізуються, а абстрактні висновки застосовуються безпосередньо для аналізу конкретної дійсності. Гроші є внутрішнім елементом ринкового механізму господарювання, вони безпосередньо приймають участь у “обміні речовин” у процесі відтворення, отже не можуть бути просто “вуаллю” реальних економічних процесів, “нейтральними” по відношенню до них.

3. Системна логіка аналізу грошового обігу як об'єкту економічного дослідження повинна акцентувати увагу на критеріях та показниках, що характеризують впорядкування та раціоналізацію грошового обігу. Дослідження останнього тісно пов'язані з аналізом обсягів, меж та структури грошової бази та грошової маси, їх розміщення та коливання в часі, швидкості обігу грошей, розміру грошового мультиплікатора, монетизації економіки, стану банківської системи країни, яка регулює грошові потоки. Такий аналіз передбачає оцінку попиту на гроші та їх пропозицію, з'ясування місця та ролі грошового обігу у перебігу макроекономічних процесів, у розвитку кредитних та валютних відносин, інфляційних процесів, взаємозв'язку з державними фінансами тобто дослідження різноманітних аспектів монетарної політики як політики інституціонального регулювання грошового обігу.

4. Сучасні кредитно-паперові гроші опосередковано зберігають свою вартість у вартості реальних благ, що стоять за кредитом. Вартість грошей у трансакційному застосуванні і у формі фінансових активів визначається відповідно через їх купівельну спроможність та норму відсотка. Між купівельною спроможністю грошей, нормою відсотка і валютним курсом як “ціною” грошей існує взаємозалежність, взаємозумовленість, що свідчить про єдину генетичну основу цих трьох варіантів визначення вартості сучасних грошей. Зміни купівельної спроможності грошей - інфляція та дефляція - мають багаточинникову природу і є результатом переплетіння як монетарних так і немонетарних факторів. При цьому похідний характер грошового обігу по відношенню до реальної економіки означає, що базові причини інфляції та дефляції лежать, перш за все, у негрошовій сфері, в порушенні економічної рівноваги та диспропорціях відтворювального процесу. Тому неправильними є твердження про те, що єдиною необхідною та достатньою умовою, яка визначає темпи інфляції, є зміна темпів зростання грошової маси.

5. Соціально-економічні наслідки інфляції та дефляції такі ж різноманітні, як і їх причини, і призводять до дестабілізації грошового обігу. Значні масштаби інфляції здійснюють руйнівний вплив на виробництво, проте помірна інфляція на відміну від дефляції може надати стимулюючого впливу економічній кон'юнктурі. Між темпами інфляції та макроекономічного зростання існує обопільна залежність і, крім того, зростання визначається також такими чинниками, які не мають відношення до зростання цін. Здійснення ринкових реформ в Україні методами “шокової терапії” привело до катастрофічних наслідків, а тому стабілізаційна програма “прагматичного градуалізму” мала б у вітчизняних умовах перевагу над шоковими заходами.

6. Концептуальні корені регулювання грошового обігу мають в основному кейнсіанську та монетаристьку природу, і ні один з цих підходів не може претендувати на абсолютну універсальність, проте і не повинен відкидатись, тому що ефективність пропонованих заходів залежить від конкретно-історичних умов функціонування економічної системи, відбору та синтезу раціональних пропозицій тих чи інших концепцій. Основу регулювання грошового обігу складає діяльність центральних банків, роль яких достатньо суттєва. Проте можливості цих банків контролювати грошову пропозицію небезмежні, оскільки вони залежать від складних процесів взаємодії між ЦБ, комерційними банками, бізнесом та населенням. Аналіз цілей, трансмісійни механізмів, інструментів монетарної політики, які пропонуються наукою та використовуються на практиці показав, що кожен з них не є ідеальним і не може претендувати на виключність, а тому часто використовуються різноманітні змішані варіанти цієї політики. В якості методологічної основи формування монетарної політики запропонована концепція прагматично-синтезуючого, дискреційного варіанту який забезпечує необхідну гнучкість, відносну свободу дій при визначенні проміжних цілей монетарної політики, її трансмісійного механізму та використання різноманітних інструментів цієї політики. Специфіка економічного стану в різних країнах, особливості теоретичних підходів їхніх центробанків свідчать, що монетарна політика не може бути всюди однаковою, тому для неї характерна багатоваріантність. Досвід антиінфляційної політики США, Англії, Німеччини засвідчив, що спроби здійснення її у варіанті ортодоксального монетаризму були невдалими і необхідним стало застосування прагматично-синтезуючих підходів.

7. В умовах вітчизняної економіки особливе значення в розвитку великої інфляції (навіть гіперінфляції) зіграли як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. Інфляція в Україні в сучасних умовах має багаточинникову природу, а у довгостроковій перспективі динаміка інфляційних процесів залежить не стільки від якості монетарної політики НБУ, скільки від інституціональних умов її реалізації, від структурних зрушень в реальній економіці та у фінансовому секторі. В перехідній економіці правомірне питання про межі відповідальності ЦБ за рівень інфляції, про механізм коректного розподілу цієї відповідальності між різними органами державного управління. Сучасна макроекономічна ситуація та прогнози її розвитку свідчать про існування та подальше формування певного інфляційного потенціалу.

8. Інституційною основою регулювання грошового обігу в Україні виступає дворівнева національна банківська система. У Національного банку України серед базових функцій провідною визначається функція регулювання грошового обігу, а всі інші займають підпорядковане стосовно неї положення. Існуючим законодавством визначається статус НБУ, який позначається на можливостях ефективної реалізації монетарної політики, проте підкреслює і певні суперечності статусу банку та його Ради як спеціального конституційного органу у суспільстві. Для регулювання грошового обігу важлива діяльність банківської системи саме як системи, і нерозвиненість вітчизняної банківської системи перешкоджає здійсненню ефективної банківської політики. Особливості практичної реалізації останньої в Україні свідчать, що ні кейнсіанський, ні монетаристський підходи в їх повному концептуальному змісті не відображають конкретний зміст монетарної політики НБУ. Застосування елементів монетаристської теорії говорить скоріше про сурогатний, квазімонетаристський варіант політики НБУ. Еволюція останньої свідчить, що її оптимізацію треба оцінювати не з боку концептуальних засад, а з технічного боку - через вдосконалення механізму застосування основних інструментів регулювання грошового обігу.

9. Функціональні засади монетарної політики в Україні повинні бути переглянутими внаслідок, по-перше, відсутності цілісного концептуального підходу до розуміння змісту завдань сучасної монетарної політики, по-друге, внаслідок суттєвих змін у сучасній макроекономічній ситуації, яка вимагає нових механізмів здійснення такої політики. Збільшення рівня монетизації економіки є фундаментальною, системоутворюючою проблемою національної економіки, яку повинна реалізувати монетарна політика при основному наголосі на внутрішні механізми - систему рефінансування банків і ефективне використання державного кредиту як емісійного каналу і як джерела фінансування реальної економіки. Суперечність між політикою обмеження інфляції попиту та об'єктивною тенденцією розширення потенціалу інфляції витрат необхідно розв'язати переходом до режиму прямого таргетування інфляції, який потрібно включити реально в організаційно-правову базу монетарної політики, переглянувши і скорегувавши основні цілі та інструменти такої політики в напрямку забезпечення умов для сталого економічного зростання.

10. Слабка роль кредитної складової в монетарній політиці вимагає суттєвої активізації кредитного процесу і розв'язання цієї проблеми лежить як у сфері макроекономічної політики держави, в першу чергу структурної, так і у сфері регулятивної діяльності НБУ, шляхом оптимізації системи економічних нормативів, що стимулюватимуть кредитну активність банків, а також створення надійних правових умов забезпечення активних операцій банків. Валютно-курсова політика також виступає найважливішою складовою реальної монетарної політики в Україні внаслідок високого рівня зовнішньої орієнтації вітчизняної економіки, а звідси і ролі обмінного курсу гривні як суттєвого чинника економічної динаміки в країні. Курсова стабільність гривні залишається відносною і базується на відкладених боргових платежах, і її помірна девальвація, доцільно однаковими з інфляцією темпами, повинна бути своєрідною “відповіддю” на вимоги економічного зростання в Україні.

11. Режим прямого таргетування інфляції як центральний елемент національної концепції монетарної політики як така форма її організації, що найбільш адекватна умовам України визначається гнучкістю і толерантністю по відношенню до способів досягнення кінцевої мети. Саме такий монетарний режим і можна характеризувати як прагматично-синтезуючу, дискреційну монетарну політику, тобто таку, яка дає ЦБ свободу дій у виборі моделей, інструментів, механізмів і навіть цілей. З технічної сторони умови для переходу до таргетування інфляції в Україні в значній мірі існують, проте існують і перешкоди. Ступінь і повнота відповідності базовим критеріям та умовам повного переходу до прямого таргетування інфляції багато в чому будуть визначатись діями Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, а швидкість руху та ступінь наближення до нової монетарної стратегії залежить від відповідних макроекономічних умов.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, підручники

1. Нікіфоров П.О.Теорія та методологія регулювання грошового обігу: монографія. - Чернівці: Рута, 2002.- 327 с. (19,3 д.а.).

2. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: монографія / за ред.д-ра екон.наук, проф. Д.Г.Лук?яненка.- К.: КНЕУ, 2001.- 538 с. (35,72 д.а.). Особисто автору належить більша частина розділу 3.5 Валютно-фінансовий аспект глобалізації національної економіки. - С.430-443 (0,8 д.а.).

3.Становлення ринкового механізму в Україні: теорія і практика: монографія / за ред. д-ра екон. наук, проф. І.Ф.Комарницького. - Чернівці: Рута, 2002.- с. Особисто автору належить Розділ V. Грошовий обіг і особливості сучасної монетарної політики: український контекст. - С.

(2,2 д.а)

4.Основи економічної теорії. Навчальний посібник. - Чернівці,1996.- 208 с. Особисто автору належить Розділ V. Світова економіка. - С.169-205 (1,8 д.а.).

5. Економічна теорія. Курс лекцій (для студентів неекономічних спеціальностей).- Чернівці,1999.- 343 с. Особисто автору належать: тема 15. Фінансова система країни. Податки та державний бюджет; тема 19. Світове господарство і міжнародна торгівля; тема 20. Міжнародна валютна система і світові фінансово-кредитні заклади. - С. 226-251; 302-341 (4,1 д.а.).

Статті у наукових збірниках та журналах

6. Нікіфоров П.О. До питання про валютний ринок в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип.10. Економіка. . - Чернівці: ЧДУ, 1997.- С.76-79 (0,5 д.а.).

7. Нікіфоров П.О. Проблеми грошей і кредиту в теорії економічного розвитку Й Шумпетера // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип.25. Економіка. - Чернівці: ЧДУ, 1998.- С. 66-69 (0,5 д.а.).

8.Нікіфоров П.О. Монетарна політика в системі економічної політики держави: теоретичні підходи та прикладні аспекти // Економіка України. - 2001. - № 10.- С. 25-31.

9.Нікіфоров П.О. Монетарні погляди Й.А. Шумпетера: не схожий на інших неокласик, апологет кредиту // Йозеф Шумпетер та проблеми реформування економіки України: Зб. наук. праць. - К.: Таксон, 2000.- С.111-121 (0,9 д.а.).