Інституціональні інвестори – специфічна система фінансування сучасної ринкової економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

ІНСТИТУЦІОНАЛЬНІ ІНВЕСТОРИ - СПЕЦИФІЧНА СИСТЕМА ФІНАНСУВАННЯ СУЧАСНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Спеціальність 08.01.01 - Економічна теорія

Правдивцев Павло Анатолійович

Донецьк - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк).

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор

Семенов Анатолій Григорович,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

завідувач кафедри економічної теорії

(м. Донецьк)

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Батура Олександр Васильович,

Державна медична академія Міністерства освіти і науки України, завідувач кафедри гуманітарних та соціально-економічних дисциплін (м. Дніпропетровськ),

кандидат економічних наук, доцент Проданова Лариса Василівна,

Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України, доцент кафедри економічної теорії (м. Донецьк).

Провідна установа - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України, кафедра економічної теорії і економічних методів управління (м. Харків).

Захист відбудеться 24 грудня 2003 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.01. Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м. Донецьк, вул. Челюскінців, 198а, великий зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано 21 листопада 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Овечко Г.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Актуальність дисертаційної роботи зумовлена недостатньою дослідженістю її в економічній літературі як зарубіжній, так і вітчизняній, а також зростанням практичного значення результатів дослідження для всіх країн і, особливо, для України.

Світова економіка є структурою, яка постійно еволюціонує. Матеріальну основу її розвитку забезпечує фінансова система. Одними з головних учасників цієї системи є інвестори, які приймають рішення про вкладення власних, позикових та залучених коштів в об'єкти інвестування. У сучасних умовах ринкової економіки за характером участі в інвестиційному процесі інвестори поділяються на індивідуальних та інституціональних.

Аналіз економіко-історичних даних свідчить про істотне зростання ролі інституціональних інвесторів, які зайняли домінуюче положення в сфері інвестиційної діяльності та накопиченні грошового капіталу. Крім того, існують якісні та кількісні підтвердження того, що сучасні соціально-економічні відносини не можуть ефективно розвиватися без участі цих інвесторів. Саме цим певною мірою зумовлюється вибір теми дисертаційного дослідження.

Вивченням механізмів функціонування інституціональних інвесторів на сучасному етапі розвитку займаються такі зарубіжні вчені, як В. Шарп, Ф. Фабоцці, Ф. Девіс, Д. Кідуелл, Є. Жуков, В. Газман, В. Якімкін, О. Трегуб та інші. Розглядом окремих аспектів діяльності інституціональних інвесторів займаються також українські економісти, серед яких: А. Оленчік, А. Пересада, О. Грищенко, В. Іванченко, О. Вересюк, В. Кабанов, З. Ватаманюк, А. Семенов, О. Чаусовський та інші.

Незважаючи на значні досягнення в дослідженні діяльності інституціональних інвесторів, залишаються ще питання, які недостатньо або повністю не досліджені. До таких питань відносяться: періодизація етапів еволюції системи інституціональних інвесторів; класифікація організаційних форм інституціональних інвесторів; теоретичний та статистичний аналіз ролі інституціональних інвесторів у вирішенні виробничо-економічних, фінансово-інвестиційних та соціальних завдань.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до науково-дослідної теми кафедри економічної теорії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України “Інвестиційна політика держави перехідної економіки” (номер державної реєстрації 0101U005728). Внесок автора полягає у виявленні основних напрямків формування системи інституціональних інвесторів в країнах перехідної економіки.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розробці науково-концептуальних основ формування та функціонування інституціональних інвесторів як специфічної системи фінансування сучасної ринкової економіки, визначення їх місця в ній.

У відповідності з поставленою метою визначено завдання дослідження:

· охарактеризувати сутність та функції інституціональних інвесторів з позицій синергетичного підходу, розглянути різні концепції структурування системи інституціональних інвесторів та запропонувати своє трактування, простежити еволюцію цієї системи та з'ясувати причини її динамічного розвитку;

· дати кількісний та якісний аналіз системи інституціонального інвестування в сучасних умовах;

· визначити та систематизувати механізми формування та функціонування інституціональних інвесторів;

· дати комплексну оцінку місця та ролі інституціональних інвесторів в розвитку сучасних ринкових відносин;

· виділити особливості формування системи інституціональних інвесторів в Україні, визначити проблеми функціонування та перспективи подальшого розвитку української системи інституціональних інвесторів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є система інституціональних інвесторів.

Предметом дослідження є комплекс економічних відносин з приводу формування та функціонування інституціональних інвесторів в світовій економіці. інвестор фінансування економіка

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційної роботи є праці вітчизняних та іноземних вчених з проблем дисертаційного дослідження. У роботі використані загальнонаукові та спеціальні методи економічної теорії, наукового пізнання: системного, порівняльного, історичного аналізу (в процесі дослідження структури системи інституціонального інвестування, механізмів її формування та функціонування); індукція, дедукція, узагальнення, аналіз, синтез, економіко-математичні методи (групування, прогнозних розрахунків, переходу кількісних змін у якісні) в процесі аналізу місця та ролі інституціональних інвесторів в системі ринкових відносин; методи побудови схем, моделей економічних процесів, що досліджуються (при розгляді особливостей функціонування індивідуальних та інституціональних інвесторів, визначенні організаційних форм інституціональних інвесторів).

Інформаційну базу складає статистичний матеріал, що видається вітчизняними та зарубіжними інститутами, а також міжнародними організаціями (МВФ, Банк міжнародних розрахунків, ОЕСР та інші).

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна результатів, отриманих автором, полягає в наступному:

· розкрито сутність нових економічних категорій: “система інституціональних інвесторів” та “система інституціонального інвестування”;

· методологічно обґрунтовано положення про те, що інституціональні інвестори є системою, що самоорганізується та включає елементи, які взаємодіють як між собою, так й з навколишнім середовищем - індивідуальними інвесторами, фінансовими менеджерами, фондовими ринками, державними органами і т. д.;

· запропоновано авторську концепцію періодизації еволюції системи інституціональних інвесторів у взаємозв'язку з розвитком світових фондових ринків;

· визначено основні виробничо-економічні, фінансово-інвестиційні та соціальні завдання, в рішенні яких активну участь приймають інституціональні інвестори;

· уперше проаналізовано ступінь інституціоналізації фондових ринків, який характеризує рівень домінування інституціональних інвесторів на фондовому ринку;

· систематизовано проблеми функціонування та перспективи розвитку інституціональних інвесторів в Україні.

Практичне значення отриманих результатів складається у створенні наукової та методологічної бази для розробки єдиної концепції розвитку фінансового сектора України та визначення в її рамках стратегії, яка була б спрямована на створення максимально ефективної системи інституціональних інвесторів.

Наукові пропозиції та розробки автора дисертаційного дослідження (щодо формування нової економічної структури України, її адаптації до економічної системи Європейського Союзу) були використані при підготовці рекомендацій та аналітичної записки Сьомої міжнародної наукової конференції - літньої школи „Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: глобалізація і нова економіка - наслідки для Європи і України” (м. Ялта-Форос, 18-20 вересня 2002 р.). Названі матеріали конференції направлені Президенту України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, українським міністерствам і відомствам, представництвам Європейського Союзу в Україні, посольствам держав-членів Європейського Союзу в Україні, Комісії Європейського Союзу (Брюссель) для практичного використання (акт про впровадження результатів науково-дослідної роботи № 126-17/1034 від 25 листопада 2002 р., виданий Тернопільською академією народного господарства).

Положення дисертаційного дослідження знайшли відображення при розробці механізмів формування інституціональних інвесторів в регіональній економіці, про що свідчить акт про впровадження № 1541/01 від 29 жовтня 2003 р., який видано Донецькою торгово-промисловою палатою.

Основні теоретичні положення дисертації можуть бути використані в учбовому процесі для поглиблення знань студентів в області економічної теорії, а також при розробці спецкурсів для студентів економічних спеціальностей.

Особистий внесок дисертанта в результати наукового дослідження полягає в тому, що, по-перше, наукові результати дисертаційного дослідження отримані автором особисто, про що свідчить список опублікованих робіт за темою дисертації; по-друге, в постановці проблеми та розробці авторських прийомів дослідження; по-третє, в зборі та обробці великої кількості фактичного матеріалу, що міститься в зарубіжних та вітчизняних статистичних збірниках, довідниках та звітах офіційних міжнародних організацій; по-четверте, в розкритті сутності нових економічних категорій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження повідомлялися та обговорювалися на засіданнях кафедри економічної теорії Донецького національного університету, на її наукових семінарах і на 5 наукових та науково-практичних конференціях:

· V Міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські студії” (Ялта-Ливадія-Форос, 13-15 вересня 2000 р.);

· V Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта - 2002” (Дніпропетровськ, 5-7 березня 2002 р.);

· III Міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація: трактування та дійсність” (Донецьк, 18-19 квітня 2002 р.);

· VII Міжнародній науковій конференції “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: глобалізація та нова економіка - наслідки для Європи та України” (Ялта-Форос, 18-20 вересня 2002 р.);

· науковій конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників та аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2001-2002 рр. (Донецьк, 16-18 квітня 2003 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових робіт (2,6 д. а., з яких особисто автору належить 2,4 д. а.), в тому числі 7 статей в фахових виданнях загальним обсягом 2,5 д. а., з яких особисто автору належить 2,3 д. а.

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (162 джерела). Основна частина роботи містить 186 сторінок, включає 11 таблиць, 11 малюнків та 16 додатків.



ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтована актуальність теми, визначені мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, його методологічна база, викладена наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення.

У першому розділі дисертації “Концептуальні основи аналізу інституціональних інвесторів” досліджуються питання, пов'язані з аналізом формування та функціонування інституціональних інвесторів як специфічної системи фінансування ринкової економіки.

У цій частині роботи визначаються відмінності в особливостях функціонування між двома категоріями інвесторів, що беруть участь в інвестиційному процесі - інституціональними та індивідуальними. По-перше, інституціональні інвестори на відміну від індивідуальних є фінансовими посередниками та вкладають кошти не від свого імені, а від імені своїх учасників (рис. 1).

Рис. 1. Непряма форма укладання угод

По-друге, інституціональні та індивідуальні інвестори відрізняються масштабами діяльності. Інституціональні інвестори працюють з великою кількістю угод та набагато більшими обсягами інвестицій, ніж індивідуальні. По-третє, інституціональні інвестори знижують загальний рівень ризику шляхом диверсифікації вкладень грошових коштів, в той час як індивідуальні інвестори прагнуть отримати максимальний прибуток, який часто супроводжується високим ризиком. По-четверте, інституціональні інвестори на відміну від індивідуальних працюють постійно, надаючи великий спектр фінансових послуг та механізмів зберігання грошей. По-п'яте, використовуючи в управлінні портфелем цінних паперів наукові методи та послуги професійних фінансових менеджерів, інституціональні інвестори працюють більш ефективно, ніж індивідуальні.

Інституціональні інвестори розглядається із застосуванням синергетичного методу та являють собою систему фінансових установ, що самоорганізується. Метою функціонування системи є акумулювання грошових коштів з подальшим вкладенням їх у активи, що приносять прибуток. У сучасних умовах інституціональні інвестори займають домінуючі позиції в світовій фінансовій системі, та їх значення постійно зростає. Таке явище отримало назву інституціоналізації фінансових ринків. За авторськими оцінками світові фінансові активи інституціональних інвесторів на цей час досягли 40 трлн. дол. Для порівняння: в 2000 р. активи складали близько 37 трлн. дол., в 1996 р. - 26 трлн. дол., в 1990 р. - 14 трлн. дол. В окремих країнах частка активів інституціональних інвесторів в ВВП має значні розміри: на початок 2001 р. обсяги таких активів в Люксембурзі перевищували ВВП країни в 38,7 рази, Великобританії - в 2,3 рази, Нідерландах - в 2,1 рази, США - в 2 рази і т. д.

Значна та зростаюча роль інвестиційних стратегій та методів, що застосовуються інституціональними інвесторами, простежується не тільки на фінансовому ринку, але й в світовій економіці загалом. Процес інституціоналізації фінансових ринків викликав зростання попиту на довгострокові вкладення, стимулював ділову активність та сприяв створенню нових робочих місць. Таким чином, важливо підкреслити, що тепер інституціональні інвестори в системі ринкових відносин вирішують не тільки фінансово-інвестиційні завдання, але також виробничо-економічні, соціальні та добродійні.

Відносно визначення організаційних форм інституціональних інвесторів у роботі розглядається декілька точок зору. У широкому розумінні інституціональний інвестор - це фінансовий посередник будь-якого типу. Але економісти-практики використовують цей термін у більш вузькому контексті. Так, експерти Організації з економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) до інституціональних інвесторів перш за все відносять пенсійні фонди, страхові компанії, закриті та відкриті інвестиційні фонди, які за обсягами фінансових активів займають домінуюче положення відносно інших установ (табл. 1).

Таблиця 1. Фінансові активи інституціональних інвесторів країн ОЕСР

У дисертації приводиться авторська концепція класифікації організаційних форм інституціональних інвесторів. З цією метою розкривається сутність таких категорій, як “система інституціональних інвесторів” та “система інституціонального інвестування”. Система інституціональних інвесторів включає шість основних організаційних форм: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, добродійні фонди, фінансові компанії та депозитні установи (комерційні банки, позиково-ощадні асоціації, кредитні спілки). Ключовим моментом, який дозволяє об'єднати ці форми в певну систему, є те, що всі перераховані фінансові інститути функціонують на основі принципу “колективного індивідуалізму”, тобто акумулюють ресурси окремих суб'єктів інвестиційної діяльності, а потім їх інвестують. Система інституціонального інвестування являє собою об'єднання інституціональних інвесторів та інфраструктури, яка представлена інвестиційними менеджерами, зберігачами, фінансовими консультантами та іншими допоміжними інститутами.

Аналізуються механізми формування та функціонування інституціональних інвесторів, які зумовлюються різними чинниками, серед яких виділяються наступні основні: загальні принципи діяльності (нормативна база, забезпечення прав учасників, компетентність та професіоналізм інвестиційних менеджерів, самоконтроль, чесна конкуренція, достовірність та відвертість інформації та інші), специфіка фінансової установи (мета діяльності, джерела залучення та напрямки вкладання коштів), національні особливості та методи регулювання з боку державних органів. У дисертації звертається увагу на те, що діяльність по управлінню фінансовими активами інституціональних інвесторів визначається як процес, що включає п'ять основних етапів: формулювання інвестиційних цілей, формування інвестиційної політики, вибір портфельної стратегії, вибір активів та оцінка ефективності інвестицій.

У другому розділі “Місце та роль інституціональних інвесторів в системі ринкових відносин” аналізуються питання участі системи інституціональних інвесторів у рішенні сучасних соціально-економічних завдань.

У ході аналізу було виявлено, що виробничо-економічними завданнями, які вирішуються інституціональними інвесторами на сучасному етапі, є:

? фінансування суб'єктів, що господарюють;

? підвищення рівня економічного розвитку країни;

? створення нових робочих місць;

? участь у злитті та поглинанні компаній, корпоративному управлінні, процесах роздержавлення економіки та у створенні нових технологій.

Головне завдання інституціональних інвесторів полягає в забезпеченні компаній та корпорацій необхідними фінансовими ресурсами за допомогою купівлі цінних паперів, що емітуються ними, та кредитування.

Крім фінансування економічних суб'єктів, інституціональні інвестори впливають позитивним чином на рівень економічного розвитку окремої країни. При цьому особлива увага звертається на те, що, по-перше, якщо раніше процес інституціоналізації був пріоритетом провідних розвинених країн, то сьогодні обсяги активів інституціональних інвесторів швидкими темпами збільшуються й в менш розвинених країнах. По-друге, простежується наступна залежність: чим більші обсяги активів інституціональних інвесторів, тим вищі обсяги ВВП на душу населення в країні. Разом з тим, економічне зростання сприяє розвитку системи інституціональних інвесторів, оскільки збільшуються прибутки, а таким чином - й обсяги заощаджень в країні.

Фінансуючи компанії та корпорації, інституціональні інвестори стимулюють економічний розвиток та сприяють підвищенню рівня зайнятості. Разом з тим процес інституціоналізації безпосередньо сприяє створенню нових робочих місць та підвищенню рівня кваліфікації працівників.

Інституціональні інвестори, зокрема інвестиційні банки, також беруть активну участь у процесах злиття та поглинання компаній. Більш того, вони виступають не тільки у ролі консультантів з питань проведення таких операцій, але й самі беруть участь у таких процесах. Так, наприклад, наприкінці 1990-х рр. при злитті банків Sumitomo Bank та Sakura Bank заявлені активи склали близько 0,9 трлн. дол., Bank of Tokyo та Mitsubishi Trust & Banking - 0,8 трлн. дол. і т. д.

Роль інституціональних інвесторів в корпоративному управлінні розвивалася відповідно до зростання їх значущості як корпоративного власника. Коли інституціональні вкладення в акції були незначними, вони грали пасивну роль в управлінні корпорацій. Але із збільшенням обсягів фінансових активів, інституціональні інвестори стали головними акціонерами багатьох корпорацій та тепер все більше вимагають права голосу в управлінні корпораціями.

Активізація процесів приватизації державних підприємств є однією з важливих характерних рис сучасної світової економіки. Головними покупцями об'єктів, що приватизуються через публічну пропозицію акцій в країнах-учасницях ОЕСР, є роздрібні (індивідуальні) інвестори, але в останні роки роль інституціональних інвесторів в цій сфері діяльності помітно зросла. У результаті загострення конкуренції між інституціональними та роздрібними інвесторами позитивно позначається на зростанні ціни об'єкта, що продається, та дозволяє уряду отримати більше фінансових ресурсів від приватизації.

В умовах сучасної науково-технічної революції одним з найважливіших завдань, що вирішуються інституціональними інвесторами, є фінансування інтелектуальної власності та сприяння розвитку нових технологій. А одним з найбільш дійових інструментів рішення цього завдання, підтримки та розвитку реального сектору економіки, є венчурні фонди. При цьому аналіз виявляє таку особливість: частка венчурного капіталу, інвестованого в інноваційні технології та інші високотехнологічні сектори, є вищою в тих країнах, де інвестиційні фонди є головним джерелом фінансування підприємств, на відміну від країн, де банки є постачальниками фінансових коштів.

Аналіз статистичних даних дозволяє стверджувати, що процес інституціоналізації вплинув також помітним чином на формування світової фінансової системи. По-перше, зростання грошових коштів, що акумулюються інституціональними інвесторами, сприяло активізації діяльності на світових фондових ринках та збільшенню їх обсягів. Роль інституціональних інвесторів на фондовому ринку характеризується за допомогою розрахунку ступеню інституціоналізації фондових ринків. Цей коефіцієнт демонструє обсяги поглинання фондового ринку інституціональними інвесторами, розраховується як співвідношення вкладень інституціональних інвесторів в звичайні акції до ринкової капіталізації та виражається у відсотках:

,

де С_І - ступінь інституціоналізації фондового ринку, ВА - вкладання інституціональних інвесторів у звичайні акції, РК - ринкова капіталізація фондового ринку. Чим більше показник ступеню інституціоналізації, тим вище роль інституціональних інвесторів на фондовому ринку. У випадку, коли цей коефіцієнт перевищує 50%, то можна говорити про домінування інституціональних інвесторів на ринку цінних паперів.

По-друге, трансформувалася структура фінансової системи: обсяги сукупних світових фінансових активів зросли; значення фінансового посередництва зросло; роль банківських установ в акумулюванні грошових коштів знизилася, а пенсійних фондів, страхових компаній та взаємних фондів зросла.

По-третє, з'явилися нові більш ефективні механізми торгівлі цінними паперами, передові комунікаційні та інформаційні мережі, нові фінансові інструменти та стратегії, активізувався ринок комерційних паперів і т. д.

У сучасній ринковій економіці система інституціональних інвесторів, крім виконання виробничо-економічних та фінансово-інвестиційних завдань, вирішує успішно також конкретні соціальні проблеми:

· окремі її організаційні форми (зокрема пенсійні фонди та страхові компанії) є ключовими складовими системи соціального забезпечення, особливо в умовах загальносвітової зміни демографічної ситуації - процесу старіння населення;

· інституціональні інвестори беруть активну участь в добродійній діяльності;

· інституціональні інвестори є ефективним механізмом накопичення та зберігання грошових коштів населення.

У третьому розділі “Особливості функціонування інституціональних інвесторів в Україні” досліджується специфіка формування та функціонування системи інституціональних інвесторів в Україні, а також проблеми та перспективи її розвитку. Розглядаються основні механізми формування та функціонування окремих організаційних форм інституціональних інвесторів України, виконується якісний та кількісний аналіз їх діяльності.

З урахуванням українських національних особливостей система інституціональних інвесторів включає дві групи інститутів:

? банківські установи;

? небанківський фінансовий сектор (пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки, лізингові компанії і т. д.).

Україна, як і більшість країн Центральної та Східної Європи, пішла шляхом створення моделі структурної організації фінансової системи, орієнтованої на банки. У зв'язку з чим небанківські фінансові установи розвинулися недостатньо (табл. 2).



Таблиця 2. Показники діяльності фінансових установ України

Аналіз даних таблиці свідчить про те, що на 1 січня 2001 р. активи небанківських установ складали не більше 2% ВВП і менше 10% чистих активів комерційних банків України.

Серед проблем, що стримують розвиток системи інституціональних інвесторів в Україні, в дисертаційному дослідженні виділяються 10 найбільш важливих:

· ціла система ризиків (загальноекономічний, валютний та інші), які в Україні оцінюються як досить високі;

· несприятлива операційна середа для діяльності фінансових установ: слабкість та нерозвиненість клієнтської бази, нерозвиненість фондового ринку, низький рівень обізнаності підприємств та населення про можливості та характер фінансових послуг і т. д.;

· відсутність цілеспрямованої довгострокової державної політики відносно побудови ефективного фінансового сектора;

· недосконалість цілісної нормативно-правової бази з питань регулювання діяльності фінансових установ;

· неефективність моніторингу, оперативного регулювання та нагляду за діяльністю фінансових установ, які покликані забезпечити прозорість та контрольованість сектору;

· високий рівень недовіри населення до будь-яких фінансових інститутів;

· недостатність прозорості сьогоденної діяльності фінансових установ;

· нерозвиненість якісного професійного середовища, що зумовлено недостатнім рівнем спеціалізованої підготовки кадрів;

· непідготовленість сучасного фінансового сектора України до повноцінної інтеграції та взаємопроникнення в світові фінансові ринки;

· недостатньо динамічний розвиток небанківського фінансового сектора.

Для розв'язання проблем формування та функціонування системи інституціональних інвесторів у дисертації подаються практичні рекомендації. Пропонується розробити та прийняти єдину концепцію розвитку фінансового сектору України та визначити в її рамках стратегію, яка повинна:

? розглядати систему інституціональних інвесторів у контексті її здатності вирішувати конкретні проблеми реального сектору економіки, фінансового ринку та соціальної політики у країні;

? забезпечити якісний прогноз розвитку інституціональних інвесторів на 10-15 років з урахуванням інтересів України та сучасних тенденцій світової фінансової системи;

? враховувати, що небанківський фінансовий сектор, який є невід'ємним елементом системи інституціональних інвесторів, повинен розвиватися у гармонії з банківською системою та інфраструктурою фондового ринку, а отже, необхідна розробка програми дій щодо реформування небанківського фінансового сектора, яка була б розрахована як мінімум на 5 років.

У дисертаційній роботі особлива увага приділяється аналізу напрямків подальшого розвитку фондового ринку України та найбільш перспективних форм системи інституціональних інвесторів. По-перше, значимість фондового ринку для економіки України збільшується. Якщо в 2002 р. обіг ринку капіталів складав 48,9% ВВП, то зараз він складає 68,8% ВВП. По-друге, у перспективі на фінансовому ринку очікується поява нових фінансових інструментів (іпотечних цінних паперів, акцій іноземних емітентів, муніципальних паперів і т. д.), що стимулюватиме появі нових фінансових установ. По-третє, в Україні починається етап повторного перерозподілу власності. На зміну неефективному власнику приходить новий, більш ефективний власник, яким може виявитися інституціональний інвестор. По-четверте, уперше в Україні зросла питома вага реєстрації емісій акцій, які пов'язані з реорганізацією. Це означає, що значна увага ринку у перспективі буде приділятися процесам злиття та поглинання компаній. По-п'яте, в Україні почався процес загострення конкуренції між банківськими та небанківськими інститутами, а також поступового переструктурування сил на фінансовому ринку на користь останніх.

У заключній частині робляться висновки відносно функціонування інституціональних інвесторів в сучасній світовій економіці, подаються основні результати дослідження.



ВИСНОВКИ

1. У умовах сучасних ринкових відносин формування фінансових ресурсів та їх ефективне використання здійснюється за допомогою фінансового ринку, який являє собою механізм організації руху грошових коштів в економіці. Ключовими учасниками фінансового ринку є інвестори, серед яких в даний час домінуючі позиції в світовій фінансовій системі займають інституціональні інвестори. Таке явище отримало назву інституціоналізації фінансових ринків.

Інституціональні інвестори являють собою систему фінансових установ, що самоорганізується. В основі функціонування системи лежить принцип “колективного індивідуалізму”, тобто вона об'єднує ресурси окремих суб'єктів інвестиційної діяльності, а потім їх інвестує. Елементи системи тісно взаємодіють як між собою, так і з навколишнім середовищем - індивідуальними та корпоративними інвесторами, фінансовими менеджерами, фондовими ринками і т. д.

2. У сучасній економічній науці існують різні точки зору до того, які з фінансових установ відносяться до інституціональних інвесторів. Авторська концепція системи інституціональних інвесторів полягає в тому, що ця система включає шість основних організаційних форм: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, добродійні фонди, фінансові компанії та депозитні установи (комерційні банки, позиково-ощадні асоціації та кредитні спілки). Система інституціональних інвесторів не може ефективно функціонувати без інвестиційних менеджерів, зберігачів, фінансових консультантів та інших допоміжних інститутів, які об'єднуються в окрему категорію під назвою “інфраструктура”. Об'єднання інституціональних інвесторів та інфраструктури являє собою систему інституціонального інвестування.

3. Механізми формування та функціонування інституціональних інвесторів зумовлюються різними чинниками, серед яких основними є: загальні принципи діяльності, специфіка фінансової установи (мета, джерела залучення та напрями вкладання коштів), національні особливості, методи державного регулювання.

Серед загальних принципів, на основі яких діяльність інституціональних інвесторів повинна базуватися, необхідно виділити наступні: нормативна база, забезпечення прав учасників, компетентність та професіоналізм інвестиційних менеджерів, єдині методи калькуляції, чесна конкуренція, достовірність та відвертість інформації та інші. Формування та функціонування кожної з організаційних форм інституціональних інвесторів визначається цілеспрямованістю діяльності, джерелами утворення ресурсної бази та характером використання коштів. При цьому їх діяльність тісно переплітається з національними особливостями та нормами регулювання.

Ефективне функціонування інституціональних інвесторів багато в чому залежить від системи управління їх фінансовими активами. У провідних розвинених країнах з цією метою сторони, відповідальні за управління коштами інституціональних інвесторів, при прийнятті інвестиційних рішень повинні керуватися так званими “правилами розумної поведінки” - менеджери повинні діяти вибірково та інформативно, з метою отримання прибутку та збереження капіталу. Як правило, процес управління інституціональними активами включає п'ять основних етапів:

· формулювання інвестиційних цілей;

· формування інвестиційної політики;

· вибір портфельної стратегії;

· вибір активів;

· оцінка ефективності інвестицій.

4. У сучасній системі ринкових відносин інституціональні інвестори займають одне з ключових місць. Їх розвиток сприяв розвитку світового виробниче-економічного потенціалу, формуванню глобальної фінансової системи та підвищенню рівня системи соціального забезпечення.

Рішення виробничо-економічних завдань як на національному рівні, так й в світі загалом є однією з найважливіших функцій, що виконуються інституціональними інвесторами. Серед цих завдань: фінансування господарюючих суб'єктів, підвищення рівня економічного розвитку країни, участь у злитті та поглинанні компаній, корпоративне управління, участь у процесах роздержавлення економіки, фінансування нових науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок, формування кадрового потенціалу.

5. Однією з причин зростання обсягів світових фондових ринків є процес інституціоналізації, який характеризувався зростанням активів інституціональних інвесторів (кількісна зміна) та трансформуванням структури їх інвестиційного портфеля на користь цінних паперів - якісна зміна.

Важливою характерною особливістю світових фондових ринків в останні десятиріччя є поява нових фінансових інструментів. При цьому, головними силами, що стимулюють інноваційні процеси, є інституціональні інвестори. Фірми з торгівлі облігаціями, багато в чому із-за різноманітних потреб інституціональних інвесторів створили цілий ряд нових паперів з фіксованими прибутками. Завдяки експансії взаємних фондів грошового ринку та процесу дезінтермедіації активізувався ринок комерційних паперів.

6. Оскільки інституціональні інвестори певним чином пов'язані з рішенням виробничо-економічних та фінансово-інвестиційних завдань, остільки вони можуть вирішувати певні соціальні проблеми. Основними напрямками їх діяльності в розв'язанні цих проблем є: участь у створенні системи соціального забезпечення, добродійна діяльність та формування ефективних способів накопичення заощаджень населення.

7. З урахуванням національних особливостей система інституціональних інвесторів в Україні включає дві групи інститутів:

· банківські установи;

· небанківські фінансові установи (пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства, кредитні спілки, лізингові компанії і т. п.).

Провідну роль серед фінансових установ в Україні грають комерційні банки. Небанківський фінансовий сектор України є недостатньо розвинутим та значно поступається банківській системі з точки зору його значущості, прозорості, системної сформованості та законодавчого забезпечення.

8. Система інституціональних інвесторів в Україні зіткнулася з безліччю проблем, які стримують її динамічний розвиток. Кількісний та якісний аналіз місця та ролі інституціональних інвесторів в системі сучасних ринкових відносин дозволяє зробити висновок про те, що без ефективного функціонування цієї системи неможливо забезпечити повноцінне охоплення всіх сегментів фінансових ринків та належним образом задовольнити існуючі потреби в фінансових послугах реального сектору економіки та населення. Таким чином, становлення могутньої та диверсифікованої системи фінансових інститутів повинне стати одним із основних пріоритетів в процесі структурного реформування фінансової системи України в найближчі роки. Для рішення цього завдання необхідно розробити єдину концепцію розвитку фінансового сектора України та визначити в її рамках стратегію, направлену на створення сприятливих умов для розвитку системи інституціональних інвесторів. Така стратегія повинна бути націлена на сприяння формуванню в Україні ринку фінансових послуг, розвитку фондового ринку, реформуванню пенсійної системи, розвитку страхового ринку, зміцненню банківської системи, а також використовувати накопичений світовий досвід в діяльності інституціональних інвесторів.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

опубліковано у наукових фахових виданнях:

1. Cеменов А., Будзинский Ф., Правдивцев П. Европейские институциональные инвесторы: пенсионные фонды // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2000. - № 15-1. - С. 104-108. (Особистий внесок здобувача полягає у проведенні кількісного та якісного аналізу ролі пенсійних фондів в сучасній ринковій економіці).

2. Правдивцев П.А. Благотворительные фонды США // Економіка: проблеми теорії та практики // Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ. - 2001.Випуск 116. - С.135-142.

3. Правдивцев П.А. Хеджевые фонды: мировой опыт развития // Вісник Донецького університету. Серія В: Економіка і право. - 2001. - № 2. - С.145-149.

4. Правдивцев П.А. Инвестиционные фонды как специализированные финансовые институты // Финансы. Учет. Банки. // Сборник научных трудов. - Донецк: ДонНУ, УкрНТЭК, 2002 - С. 120-124.

5. Правдивцев П.А., Семенов А.Г. Мировая индустрия взаимных фондов // Прометей: региональный сборник научных трудов по экономике // Донецкий экономико-гуманитарный институт; Институт экономико-правовых исследований Национальной академии наук Украины. - Донецк: Юго-Восток, 2002. - Вып. 9. - С. 230-233. (Особистий внесок здобувача полягає у проведенні аналізу сучасного стану світової індустрії взаємних фондів).

6. Правдивцев П. Институциональные инвесторы в процессе глобализации мировой экономики // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - 2002. - №8-2. - С.114-117.

7. Правдивцев П. Инвестиционные стратегии хеджевых фондов // Торгівля і ринок України // Збірник наукових праць. - Донецьк: ДонДУЕТ. - 2002. - Вип.13, т. 1. - С. 250-257.

опубліковано за матеріалами конференцій:

8. Правдивцев П.А. Институциональные инвесторы в современной мировой финансовой системе // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта - 2002”. Том 14. Економіка. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 37-38.



АНОТАЦІЯ

Правдивцев П. А. Інституціональний інвестор - специфічна система фінансування сучасної ринкової економіки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - Економічна теорія. Донецький національний університет Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2003.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню відносно нової категорії економічної теорії - „інституціональний інвестор”. Характеризується сутність та функції інституціональних інвесторів із застосуванням синергетичного підходу. Розглядаються відмінності між індивідуальними та інституціональними інвесторами. Дається авторське визначення основних організаційних форм інституціональних інвесторів, серед яких: пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди і т. д. Простежуються етапи еволюції інституціональних інвесторів та чинники, що вплинули на їх динамічний розвиток на сучасному етапі. Дається кількісний та якісний аналіз елементів системи інституціонального інвестування в сучасних умовах. Досліджуються механізми формування та функціонування інституціональних інвесторів. Особлива увага приділяється ролі інституціональних інвесторів у вирішенні сучасних соціально-єкономічних завдань. Розглядаються особливості формування та функціонування інституціональних інвесторів в Україні, а також фактори, що стримують їх динамічний розвиток. Отримані результати дисертаційного дослідження дозволили зробити певні теоретичні та практичні рекомендації щодо формування системи інституціональних інвесторів в Україні та спрогнозувати її подальший розвиток.

Ключові слова: інституціональний інвестор, синергетичний метод, пенсійний фонд, страхова компанія, інвестиційний фонд, система інституціонального інвестування.



АННОТАЦИЯ

Правдивцев П. А., Институциональные инвесторы - специфическая система финансирования современной рыночной экономики. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.01.01 - Экономическая теория. Донецкий национальный университет Министерства образования и науки Украины, Донецк, 2003.

Диссертационная работа посвящена исследованию относительно новой категории экономической теории - “институциональный инвестор”. Дается авторское определение институциональных инвесторов с позиций синергетического подхода. Они рассматриваются как самоорганизующаяся система финансовых учреждений, целью функционирования которой является аккумулирование денежных средств с последующим вложением их в доходные активы. Определяются существенные различия в деятельности индивидуальных и институциональных инвесторов. Рассматриваются различные точки зрения относительно организационных форм институциональных инвесторов, и приводится авторская трактовка их определения. С этой целью автор вводит в научный оборот такие категории, как “система институциональных инвесторов” и “система институционального инвестирования”. В системе институциональных инвесторов основными составляющими выделяются пенсионные фонды, страховые компании, инвестиционные фонды, благотворительные фонды, финансовые компании и депозитные учреждения (коммерческие банки, ссудо-сберегательные ассоциации, кредитные союзы). Объединение системы институциональных инвесторов и инфраструктуры (инвестиционные менеджеры, хранители, финансовые консультанты и т. д.) рассматривается как система институционального инвестирования.

Предлагается авторская периодизация этапов становления и развития институциональных инвесторов в тесной взаимосвязи с эволюцией мировых фондовых рынков. Дается количественный и качественный анализ элементов системы институционального инвестирования в современных условиях. Исследуются механизмы формирования и функционирования институциональных инвесторов. Автор выделяет основные факторы, определяющие работу этих механизмов. Обосновывается необходимость государственного контроля за деятельностью институциональных инвесторов. Определяются цели деятельности, источники формирования ресурсов и направления вложения средств для каждого финансового института. Подчеркивается необходимость эффективного управления их финансовыми активами. Рассматриваются основные этапы процесса управления финансовыми ресурсами институциональных инвесторов.

Особое внимание уделяется роли институциональных инвесторов в решении современных социально-экономических проблем. Обосновано положение, что важнейшей производственно-экономической задачей, выполняемой институциональными инвесторами, является обеспечение хозяйствующих субъектов финансовыми ресурсами. Обращается внимание на то, что рост институциональных активов оказывает как позитивное, так и негативное влияние на экономическое развитие страны. Исследуется активное участие институциональных инвесторов в процессах по слиянию и поглощению компаний, корпоративном управлении, в процессах разгосударствления собственности, финансировании новых научно-исследовательских разработок, формировании кадрового потенциала.

Дается анализ взаимосвязи между развитием мировой финансовой системы и функционированием институциональных инвесторов. Исследуются последствия влияния процесса институционализации на развитие фондовых рынков. Для этого автор вводит новый коэффициент - “степень институционализации фондового рынка”, который показывает объемы поглощения фондового рынка институциональными инвесторами. Выделяются и анализируются процессы трансформации структуры финансовой системы под влиянием развития системы институциональных инвесторов. Рассматриваются новые более эффективные механизмы торговли ценными бумагами, передовые коммуникационные и информационные сети, новые финансовые инструменты и стратегии, которые стали результатом процесса институционализации.

Определяются конкретные социальные проблемы, в решении которых активное участие принимают институциональные инвесторы. В условиях изменения мировой демографической ситуации исследуется роль пенсионных фондов и страховых компаний в создании государственной системы социального обеспечения. Анализируется участие институциональных инвесторов в благотворительной деятельности. Подчеркивается, что институциональные инвесторы являются эффективным механизмом накопления и сбережения средств населения.

Рассматриваются особенности формирования и функционирования системы институциональных инвесторов в Украине, а также факторы, сдерживающие ее динамичное развитие.

Полученные результаты диссертационного исследования позволили сделать определенные теоретические и практические рекомендации относительно формирования системы институциональных инвесторов в Украине и спрогнозировать ее дальнейшее развитие.

Ключевые слова: институциональный инвестор, синергетический метод, пенсионный фонд, страховая компания, инвестиционный фонд, система институционального инвестирования.



SUMMARY

Pravdivtsev P. A. Institutional Investors - a Specific System of Financing of Modern Market Economy. - A manuscript.

Thesis for a candidate degree in Economic Sciences by speciality 08.01.01 - Economic theory. Donetsk National University, Ministry of Education and Science of Ukraine, Donetsk, 2003.

The dissertation focuses on the analysis of a relatively new category of economic theory - “institutional investor”. Using synergetic method the essence and functions of institutional investors are defined. The distinctions between individual and institutional investors are examined. The author defines the basic organizational forms of institutional investors as pension funds, insurance companies, investment funds, etc. The stages of the development of institutional investors and the factors that have influenced their becoming at the present stage are analyzed. The structure of system of institutional investment and the mechanism of its functioning are investigated. Special attention is paid to the role of institutional investor in solving of an economic and social tasks. The features of forming and functioning of the system of institutional investors in Ukraine and also problems restraining its development are considered. The results of the dissertation research have allowed to make certain theoretical and practical recommendations for formation of system of institutional investors in Ukraine.

Key words: institutional investor, synergetic method, pension fund, insurance company, investment fund, system of institutional investment.

Размещено на Allbest.ru