Організаційно-економічний механізм державного регулювання аграрного виробництва у трансформаційний період

Дослідження соціально-економічної природи стабільного рівня виробництва особистих господарств населення показало їх еволюційний зв'язок із сім'єю і домашнім господарством, що є своєрідною проекцією на одну з функцій сім'ї - економічну. Стверджується також, що особисте господарство виникає за певних економічних умов і діє в масштабах, які можуть задовольнити потреби й інтереси селянської сім'ї у відтворенні людського капіталу. Вказана функція має особливе значення в умовах трансформації аграрного сектора економіки, оскільки частка оплати праці у структурі сукупних ресурсів сільських домогосподарств зменшилася від 59,4% у 1990 р. до 22,3% у 2002 р. (ІІ кв.). При цьому самозабезпеченість продуктами харчування коливалась від 92% (картопля) до 60% (м'ясо і м'ясопродукти). З огляду на здійснений аналіз серед напрямів державної політики виділено як основні: а) законодавче врегулювання економічних, організаційно-правових та соціальних відносин щодо особистих селянських господарств; б) визнання за їх членами - власниками земельних часток і майнових паїв статусу зайнятих, частково зайнятих або безробітних залежно від реальних доходів та з урахуванням досягнення рівня державних соціальних стандартів і соціальних гарантій; в) формування ринкової інфраструктури, сприятливої для їх перетворення у фермерські господарства сімейного типу; г) удосконалення моніторингу щодо економічного становища сільських домогосподарств.

У четвертому розділі -- “Взаємовідносини держави і кооперативних формувань” -- розглянуто економіко-історичну і соціальну обумовленість української специфіки одержавлення кооперації, функції сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів (СОК), проблеми становлення кооперативного сегмента аграрного ринку та необхідність інституційних змін, сприятливих для розвитку кооперативного руху. Дослідженням встановлено, що інтерес до кооперативної ідеї наростав у міру розвитку ринкових відносин в аграрному секторі економіки. При централізовано-плановій економіці кооперативна діяльність була обмежена споживчим напрямом. Підлягали адміністративному регулюванню обсяги виробництва та його номенклатура, фінансування потреб в обігових коштах і капітальних витратах, способи заготівлі та канали реалізації продукції, ціноутворення, механізм розподілу доходів, види і рівень оплати праці.

При вивченні гальмівних чинників на шляху розвитку кооперативів з'ясовано, що найбільш дієвим засобом їх поширення в масштабах, адекватних потребам аграрного сектора економіки трансформаційного періоду, може бути участь держави у формуванні стартового капіталу для придбання засобів виробництва, у тому числі шляхом передачі функцій з управління державними корпоративними правами у складі статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації переробних, хлібозаготівельних, ремонтних, транспортних, агросервісних та інших підприємств АПК. Подальшим етапом може бути закріплення пакетів державних акцій за життєздатними СОК на умовах викупу з відстрочкою платежу або безоплатної передачі. При цьому наголошується на дотриманні певної дистанції між державою і кооперативами, за якої, з одного боку, гарантовано запровадження базових принципів кооперації і недопущення нав'язування державою виконання невластивих їм функцій, а з іншого, унеможливлено використання державних важелів регулювання з метою надання кооперативам конкурентних переваг порівняно з іншими формами господарювання.

Виділено основні функції СОК, що зумовлені інтересами сільськогосподарських товаровиробників як суб'єктів аграрного ринку та сприяють реалізації стимулюючої дії економічних законів. Це, зокрема, такі:

створення організаційно-економічних та ресурсних передумов для інноваційно-інвестиційного розвитку завдяки процесам концентрації капіталу і спеціалізації виробництва на конкретних видах діяльності, що виходять за межі економічної доцільності окремих товаровиробників;

отримання сільськогосподарськими товаровиробниками прибутку не лише від власне сільськогосподарського виробництва, а й від споріднених видів діяльності з більшою часткою доданої вартості у кінцевому продукті - заготівлі, переробки, зберігання, пакуванні, транспортування та реалізації продукції;

запровадження маркетингового принципу ціноутворення шляхом зменшення в ціні аграрної продукції проміжних ланок, що контролюються іншими суб'єктами аграрного бізнесу;

розвиток конкурентного середовища на аграрному ринку через кооперативний механізм самозахисту економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробників засобами конкурентної боротьби;

стабілізація і гарантування ринків збуту сільськогосподарської продукції та каналів постачання засобами виробництва, що використовуються сільським господарством, пошук нових споживачів і постачальників;

надання професійних маркетингових послуг членам кооперативу з одночасною економією трансакційних витрат при взаємодії із контрагентами аграрного ринку та зменшення ризиків у сфері агробізнесу;

створення у сільській місцевості нових робочих місць, професійно-освітянська, консультативна, науково-практична діяльність та задоволення потреб селян у фінансових, технологічних, соціально-культурних і побутових послугах;

сприяння завдяки законам розвитку економічної організації і, зокрема, закону синергії, появі додаткового продуктивного соціально-економічного чинника, що стимулює переорієнтацію аграрного виробництва на ринкові засади, оскільки потенційні можливості СОК, за умови успішного їх функціонування, більші, ніж сума окремих потенціалів членів кооперативу, що його створили.

У дослідженні зроблено акцент на запровадженні кооперативної моделі відтворення сільського господарства як органічної складової структурних змін, що можливо при одночасному розвитку кооперативних структур в інших секторах економіки з метою захисту аграрних підприємств ринковими інструментами від експансії посередницького, торгового і банківського капіталів. З урахуванням скептичних поглядів окремих економістів щодо перспектив становлення і розвитку в Україні фінансово-кредитного сектора, заснованого на кооперативних засадах і ніби то архаїчності самої ідеї, доведена необхідність врахування специфіки трансформаційного стану економіки, за якої вона вже втратила більшість важелів централізовано-планового управління, але ще не є ринковою за сутністю відносин між її суб'єктами, оскільки не завершено формування ефективного ОЕМ мінімізації деструктивних явищ ринкової стихії. Узагальнивши світовий досвід, наша держава має поступово, еволюційним шляхом пройти усі етапи перетворень від адміністративно-командної до соціально орієнтованої й ефективно регульованої економіки ринкового типу. Це загальноцивілізаційний принцип розвитку, який постійно “нагадує” про себе, особливо в період радикальних змін економічної системи, що і підтвердили суспільні потрясіння, викликані грабіжницькою практикою трастів, рекламними обіцянками недержавних пенсійних фондів, банкрутством агропромбанку “Україна”, ущемленням інтересів дрібних інвесторів -- власників майнових приватизаційних сертифікатів. Окреслені та інші явища викликають у селян недовіру до ринкових реформ, дестабілізують соціально-економічну атмосферу в суспільстві, завдають значних матеріальних і моральних збитків державі.

Аналізуючи основні положення законів України про селянське (фермерське) господарство і про сільськогосподарську кооперацію, доведено, що темпи відродження кооперативів залежать від інституційних змін, які створюють передумови для дії законів ринкової економіки, сприяють гармонізації інтересів при взаємодії офіційних норм і неформальних обмежень та оптимізують співвідношення повноважень, прав, обов'язків та відповідальності потенційних членів кооперативів, пов'язаних з розпорядженням ними своєю власністю. Сутність проблеми полягає в тому, що більшість із законодавчих обмежень за економічною природою є частковою або повною передачею прав власності та повноважень щодо прийняття господарських рішень з управління майном. На весь період - від реєстрації СОК до початку повноцінного його функціонування (залежно від рівня менеджменту може тривати до року і більше) у його членів фактично виникає своєрідний “дефіцит повноважень” щодо розпорядження власністю, а це, в свою чергу, може призвести до втрати ними конкурентоздатності порівняно із суб'єктами господарювання, які не є членами кооперативу. Звідси випливає головна регулююча функція держави - утворювати сприятливе інституційне середовище з урахуванням економічних інтересів і потреб потенційних суб'єктів кооперативних відносин. Причому інтегральний соціально-економічний ефект регуляторних дій повинен бути принаймні еквівалентним обсягу повноважень, якими добровільно поступаються сільськогосподарські товаровиробники заради отримання кооперативних виплат.

У дисертації доведено, що не можна вважати ОЕМ державного регулювання таким, що відповідає інтересам сільськогосподарських товаровиробників, до періоду створення в інфраструктурі аграрного ринку життєздатного кооперативного сегмента, через який має реалізовуватись не менше третини загального обсягу аграрної продукції і стільки ж надходити матеріально-технічних ресурсів для її виробництва.

Імовірно, що зазначені підходи до становлення кооперативних організацій будуть запроваджені за наявності чіткої стратегічної визначеності держави щодо СОК і до кооперативного руху як громадської професійної інституції, формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, засобів виробництва та суттєвого обмеження обсягів тіньової економіки.

У п'ятому розділі -- “Концептуальні засади державного регулювання аграрного сектора економіки: трансформаційна парадигма” -- з дотриманням системного підходу до розроблення політико-правового документа - концепції регуляторної політики держави на завершальному етапі перехідного періоду, виділено як обов'язкові такі структурні елементи:

визначення основних функцій, ролі і місця ОЕМ держави в аграрному секторі економіки або міри участі держави у регулюванні процесу відтворення галузі;

ієрархію пріоритетних цілей та інструменти ОЕМ їх забезпечення;

етапи здійснення пріоритетів, завдання кожного з них та альтернативні сценарії їх впровадження, залежно від зовнішніх і внутрішніх чинників;

функціонально-регуляторне забезпечення аграрного ринку центральними органами державного управління;

критерії оцінювання ефективності або якості державної регуляторної політики;

запровадження моніторингу соціально-економічних наслідків дії (або бездіяльності) ОЕМ державного регулювання;

можливі ризики в процесі реалізації концепції, що ускладнять або унеможливлять досягнення пріоритетних цілей.

У межах офіційно встановлених календарних періодів конкретизовано заходи щодо інтеграції України в глобальну агропродовольчу систему.

Перший (2003-2004 рр.): 1) подолання негативних наслідків кризового стану галузі; 2) завершення специфікації, утвердження гарантій щодо захисту прав власності на землю і майно фізичних та юридичних осіб; 3) удосконалення орендних відносин на селі; 4) запровадження реальних механізмів техніко-технологічного переоснащення сільськогосподарського виробництва; 5) формування стабільної системи фінансово-кредитних ринків і страхових послуг та розвиток сільськогосподарської дорадчої діяльності; 6) сприяння товарному наповненню ринкової інфраструктури та функціонуванню механізмів вирівнювання сезонного коливання цін на основні види аграрної продукції; 7) створення передумов для реалізації потенційних переваг вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів від вступу в СОТ.

Другий (2004-2007 рр.): 1) продовження формування базових інститутів державного регулювання аграрного виробництва; 2) забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств шляхом інноваційно-інвестиційного розвитку; 3) запровадження на практиці принципів регіонального розміщення виробництва з урахуванням природно-кліматичних зон та залежно від впливів кон'юнктури агропродовольчого ринку; 4) застосування сучасних інструментів стимулювання експорту сільськогосподарської продукції та продовольства, узгоджених з правилами СОТ; 5) посилення соціальної спрямованості аграрної реформи як основи для розвитку сільських територій.

Третій (2007-2011 рр.): 1) перехід на структурно-інноваційну модель розвитку та надання системних ознак соціально орієнтованій ринковій економіці; 2) дотримання стратегії сталого розвитку держави, пов'язаної з сільськогосподарською діяльністю; 3) гармонізація законодавства та досягнення стандартів і норм ОЕМ регулювання аграрного виробництва, запровадженого країнами -- членами ЄС; 4) утвердження України як впливового експортера сільськогосподарської продукції і продовольства; 5) ефективне входження у світову агропродовольчу систему та утримання стабільних позицій в міжнародному поділі праці, які б відповідали українській моделі ведення сільського господарства, потенціалу держави та її національним інтересам.

У роботі обгрунтовано напрями функціонально-регуляторного забезпечення аграрного виробництва, які включають:

остаточну відмову уповноваженими органами держави від виконання функцій, що мають забезпечуватись ринковим механізмом та суб'єктами підприємницької діяльності, особливо щодо постачання матеріально-технічних ресурсів сільському господарству, переміщення товарів (послуг, робіт) та від процесу ціноутворення як об'єкта прямого державного регулювання;

підтримання системи державних субсидій та торговельного режиму у спосіб і за правилами, узгодженими з нормами СОТ, зокрема визначених базовою Угодою про сільське господарство;

освоєння функцій захисту економічної конкуренції на всіх рівнях аграрного ринку з використанням досвіду країн -- членів ЄС, зокрема щодо умов виробництва сільськогосподарської продукції у запланованих обсягах, видах та якості;

поєднання товарних і грошових потоків через підприємства ринкової інфраструктури, банківську систему шляхом впровадження відповідних технологій біржової торгівлі, легалізації фінансово-господарської діяльності, утворення сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, всебічного заохочення тих економічних агентів, які дотримуються правил прозорої ринкової діяльності;

забезпечення просування сільськогосподарської продукції на світовий ринок, у тому числі за рахунок усунення технічних бар'єрів у торгівлі та розробки ефективного механізму захисту інтересів вітчизняних виробників при застосуванні до них обмежувальних заходів країнами-імпортерами;

сприяння утворенню за участю аграрних підприємств промислово-фінансових груп, аграрних холдінгів, інтегрованих агропромислових формувань інших видів, які об'єднують виробництво, переробку, зберігання і маркетинг сільськогосподарської продукції та взаємовигідний розподіл прибутку з урахуванням рівня споживчих цін;

створення умов для залучення громадських професійних організацій і міжпрофесійних об'єднань до регулювання виробництва і взаємного узгодження економічних інтересів контрагентів аграрного ринку та споживачів.

У дисертації запропоновано нове розв'язання науково-прикладної задачі, пов'язаної із системним підходом до вимірювання ефективності державного регулювання аграрного виробництва. До першого рівня віднесено показники ефективності галузі. На другому використано еквівалент субсидування товаровиробників, розрахований як частка сукупної внутрішньої підтримки у вартості випуску продукції, який застосовується у міжнародних порівняннях. Аналіз свідчить, що частка державної фінансової підтримки сільськогосподарських підприємств у випуску продукції за 1998-2001 рр. коливалась від 14,3 до 6,1%. Цей рівень в середньому в 3-4 рази нижчий порівняно з країнами -- членами ЄС, США та іншими технологічно розвинутими державами. У 1994-1996 рр. фінансування галузі було найбільшим за останнє десятиріччя і становило 1,37 млрд. дол. США. Проте рівень цієї підтримки в розрахунку на одного зайнятого у сільському господарстві України дорівнював 275 дол. США, тоді як у Польщі - 923, в Чехії - 1443, а на 1 га сільськогосподарських угідь - лише 33 дол. США, що в 5-6 разів менше, ніж у згаданих країнах (табл.3).

Таблиця 3. Показники державної фінансової підтримки сільського господарства

*З них 5400 млн. грн. -- списання заборгованості за бюджетними позичками, податкової недоїмки та перед соціальними фондами.

Однак це не означає, що держава повинна нарощувати обсяги фінансової підтримки сільськогосподарських товаровиробників, оскільки в середньому за період, що аналізується, вона становила майже 3,2% від ВВП (у країнах ЄС цей показник становить 1,7%, США - 1,5%, Канаді - 1,3%). На нашу думку, 10%-ва частка у вартості випуску продукції, що склалась в середньому за 1998-2001 рр. з урахуванням агроресурсного потенціалу галузі і можливостей економіки, є раціонально допустимою до того періоду, коли буде зафіксована верхня межа сукупної внутрішньої підтримки сільського господарства для України як члена СОТ. Вона має поступово зменшуватись на обумовлений відсоток протягом визначеного періоду.

Оцінюючи систему державного регулювання сектора аграрної економіки за показниками третього рівня, пропонується дотримуватись універсальних вимог до організаційних структур аналогічного типу незалежно від специфіки державно-регуляторних відносин (економність, адаптивність, надійність, керованість, мобільність) та враховувати необхідність функціонування системи державних регуляторів в умовах ринково орієнтованої економіки.

Поза рамками галузевих знаходяться не менш важливі показники, які сигналізують про рівень ефективності регуляторної політики держави у вимірах макроекономіки. Вони стосуються міжгалузевих відносин і потребують відповідного перерозподілу ресурсів. Це, зокрема, рівень продовольчої безпеки країни, особливо екологічність і доступність продовольства для соціально вразливих верств населення; питома вага витрат на продовольчі товари в структурі загальних споживчих витрат і сукупних ресурсів домашніх господарств; економічне становище домашніх господарств, як інституційного сектора національної економіки. З урахуванням багатогранного характеру ОЕМ державного регулювання аграрного виробництва він має складну структуру, що подана на рис. 3.

- принципи державного регулювання

- методи державного регулювання

- інструменти державного регулювання

Рис. 3. Організаційно-економічний механізм державного регулювання аграрного виробництва

ВИСНОВКИ

1. Державне регулювання економіки є результатом тривалої еволюції ринкової системи господарювання. Залежно від співвідношення свідомого впливу на економіку і дії ринкового механізму формуються різні її типи (вільна ринкова, централізовано-планова, змішана з переважанням централізації або децентралізації державних регулятивних функцій та різні їх модифікації). На вибір типу (моделі) ринкової економіки впливають внутрішні і зовнішні умови розвитку країни, стратегічні і тактичні цілі та засоби їх досягнення, ресурсні можливості, а також ряд чинників надбудовного характеру.

Організаційно-економічний механізм (ОЕМ) державного регулювання виконує своєрідну роль сполучної ланки між підсистемою аграрного сектора ринкової економіки і дією економічних законів. Його базова регуляторна функція полягає у розв'язанні суперечностей між рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Виходячи з цієї методологічної настанови державне регулювання має адаптуватись до умов комплексної взаємодії різновекторних сил з метою забезпечення динамічно сталого розвитку сільського господарства.

2. Сучасна модель ОЕМ державного регулювання сільськогосподарського виробництва, його методи і принципи мають спонукати суб'єкти аграрних відносин до реалізації внутрішньо мотивованої, економічно відповідальної поведінки за результати діяльності, опанування категоріями ринкової економіки та відповідним стилем господарювання з урахуванням різних комбінацій факторів виробництва, прогнозованого стану внутрішнього і зовнішнього продовольчого ринків, пріоритетного підходу до інноваційно-інвестиційного розвитку.

Трансформаційний період (перехід від централізовано-планової економіки до економіки, регульованої ринковими засобами) засвідчив, з одного боку, негативний вплив надмірного втручання держави в ринковий механізм, а з іншого, - довів безпідставність покладатися лише на функціонування сільськогосподарського виробництва в режимі саморегулювання. У цьому зв'язку ОЕМ повинен гармонізувати інтереси і потреби суб'єктів господарювання шляхом поєднання інструментів державного регулювання з позитивним впливом конкуренції, вільного ціноутворення, попиту і пропозиції та інших стимулів ринкового середовища.

3. Перехід від централізовано-планового управління аграрним виробництвом до регулювання процесу його відтворення ринковими методами відбувається у складних соціально-економічних і політичних умовах. Основні напрями трансформації аграрних відносин, темпи позитивних зрушень в галузі, їх значимість для економіки в цілому визначаються політичною волею владних структур, дієвістю державних інститутів, наявністю критичної маси реформаторських сил у суспільстві, економічною стабільністю, формуванням ринкової інфраструктури, ємністю внутрішнього ринку і рівнем платоспроможного попиту на продукцію сільського господарства. Як свідчить аналіз, для вказаних елементів характерна незавершеність, внутрішня неузгодженість, відсутність логіки і системної структурованості. А тому існуючі підходи до конструювання ОЕМ державного регулювання аграрним виробництвом, що склалися за період з 1991 по 2000 рік, неможливо ідентифікувати із завершеною моделлю, що характеризується чітко визначеними параметрами участі держави у процесах відтворення галузі.

4. Конфлікти інтересів між державою і суб'єктами ринкових відносин, особливо з агробізнесовими структурами, розв'язувалися у цей період переважно з використанням так званого “адміністративного ресурсу”, що загострювало суперечності між державою як ініціатором ринкової трансформації і державою як економічним суб'єктом, що дотримується застарілих адміністративно-командних методів управління. Зазначене блокувало дію ринкових стимулів розвитку, затягувало в часі інституційні перетворення, властиві перехідному періоду. Антиринкове спрямування мали такі форми державної підтримки галузі, як бюджетне фінансування, товарні кредити, взаємозаліки, субсидії, списання та реструктуризація податків і платежів до спеціальних фондів, надання державних гарантій на повернення іноземних кредитів, отриманих приватними підприємствами. В сукупності це призвело до ще більш складних і прихованих схем “пошуку неконтрольованої ренти” групами інтересів.

5. Загрозливим (для належного виконання державою функцій регулювання аграрного виробництва) стало зростання обсягів тіньової економіки, негрошові форми розрахунків, порушення договірної дисципліни. Крім того, державний протекціонізм щодо окремих суб'єктів господарювання зумовив створення на аграрному ринку монопольних ніш, які стримували формування ринкового механізму саморегулювання галузі, а це, в свою чергу, значно погіршувало інвестиційну привабливість та унеможливлювало її інноваційно-інвестиційний розвиток. Фактично за аналізований період господарський механізм централізовано-планової системи управління було зруйновано, а сучасний ОЕМ регулювання аграрного виробництва, який би чітко (в нормативно-правовому режимі) визначав обсяги і компетенцію держави та ринку, інституційні межі їх регуляторного поля й об'єктивно обумовлені важелі стримування і противаги ринкової стихії, створено лише частково.

6. Результати досліджень свідчать, що на першому етапі аграрної реформи (1991-1999 рр.) функції ОЕМ державного регулювання було звужено до заходів, спрямованих на земельну реформу і переважно формальну зміну організаційно-правової структури сільського господарства, які до того ж здійснювались без науково-концептуального супроводження і належного фінансового забезпечення, безсистемно, під тиском міжнародних донорів і за принципом -- кредити в обмін на реформи. До другорядних було віднесено заходи з адаптації селян до реалій перехідної економіки, розвитку їх економічної культури та підтримання в належному стані об'єктів соціальної інфраструктури на селі. У результаті несистемного підходу до розв'язання завдань системного порядку не отримано очікуваного економічного ефекту від зняття лише адміністративних обмежень у діяльності новостворених аграрних формувань. Більше того, невиважене відсторонення держави від виконання не властивих їй функцій спричинило погіршення фінансово-господарського становища підприємств, посилення темпів руйнування їх матеріальної бази, призвело до суцільної деіндустріалізації галузі, значної втрати агроресурсного потенціалу країною і зрештою до критичного рівня реальних доходів селян.

Незважаючи на негативні прояви аграрної реформи, через відсутність синхронності в усіх компонентах ОЕМ її провадження, період до 2000 р. не було змарновано на імітацію реформ, як вважають деякі вітчизняні і зарубіжні експерти, оскільки за цей час створено нормативно-правове поле для радикальних структурних перетворень у формах власності, ліквідовано державну монополію на землю і майно, започатковано принципово іншу систему аграрних відносин, рушійною силою якої стали економічні інтереси, пов'язані з приватною власністю на засоби виробництва. За цей період питома вага державних підприємств зменшилася від 28 до 6%, а приватних, навпаки, зросла з нуля до 85% (включаючи фермерські господарства). У користуванні недержавного сектора перебуває дві третини земель сільськогосподарського призначення і він має вирішальний вплив на формування продовольчих ресурсів держави та наповнення ними продовольчого ринку.

7. З другої половини 2000 р. спостерігаються якісно нові, більш інтенсивні й цілеспрямовані узгоджені дії в частині забезпечення аграрної реформи фінансово-кредитними, податковими, митно-тарифними та іншими складовими ОЕМ державного регулювання, наближеними до вимог ринкової економіки і потреб сільськогосподарських товаровиробників. Регуляторні рішення, що приймалися у цей період, надали відчутних імпульсів для розвитку, доповнюючи і зміцнюючи ринковий механізм, не обмежуючи підприємницької ініціативи і повноважень щодо розпорядження приватною власністю та економічної відповідальності контрагентів аграрного ринку.

Доцільним з точки зору захисту національних інтересів є переорієнтація державної фінансової підтримки на принципи розвитку аграрної сфери, запропоновані FAO, та практику регулювання країн -- членів Кейрнської групи, які мають розвинений агроресурсний потенціал, експортують значні обсяги сільськогосподарської продукції і продовольства, але не спроможні субсидувати їх в обсягах країн -- членів ЄС, США та Канади.

8. Приєднання нашої країни до СОТ має суттєво змінити ідеологію державного регулювання аграрного виробництва, яке є найбільш проблемним для економіки України, оскільки потенційні конкуренти -- це країни з технологічно розвиненим сільським господарством і захищеним ринком, у тому числі високими імпортними тарифними, значними експортними субсидіями та протекціоністською внутрішньою політикою. При цьому сальдо зовнішньоторговельного обороту АПК країни буде залежати переважно від рівня конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників. До набуття членства у СОТ 10%-й рівень цього показника є всебічно обгрунтованим і підтвердженим на практиці. У подальшому аграрна політика має узгоджуватись з міжнародними принципами та нормами, а тому більшість її програм підлягають поступовому згортанню як такі, що були виправданими лише для економіки перехідного періоду. Напрями фінансової підтримки аграрної сфери повинні коригуватись відповідно до взятих Україною зобов'язань з дотримання правил і стандартів СОТ. Особливе місце має відводитись його багатофукціональності, стимулюванню інвестицій, раціональному розміщенню виробництва, боротьбі зі шкідниками і захворюваннями сільськогосподарських тварин та рослин, страхуванню та гарантуванню певного рівня доходів суб'єктів господарювання, вирівнюванню основних показників регіонального розвитку, а також розвитку сільських територій, поглибленню структурних реформ, науково-дослідницькій роботі, професійному навчанню, сільськогосподарській дорадницькій діяльності та іншим загальноприйнятним програмам.

9. Відхід держави від виконання не властивих їй функцій в умовах становлення ринкових відносин, без обгрунтованої і своєчасної їх компенсації відповідними важелями ОЕМ регулювання аграрного ринку, загострив проблеми міжгалузевих відносин, ціноутворення, економічної конкуренції на ринках засобів виробництва, технологічних і маркетингових послуг, що надаються виробникам сільськогосподарської продукції та продовольства. Тому державне регулювання не можна вважати ринково спрямованим, а ринок - конкурентним без активного сприяння у створенні аграрними формуваннями кооперативного сегмента аграрного ринку, на який би припадало не менше третини загального обсягу реалізації товарів (робіт, послуг). Наявність неприбуткових кооперативних об'єднань сприятиме усуненню зайвих посередників і запровадженню принципу маркетингового ціноутворення. Аграрні підприємства матимуть можливість отримувати прибуток не лише від виробництва сільськогосподарської продукції, а й від кінцевої продукції, яка містить більшу частку доданої вартості, впливати на кон'юнктуру відповідних продуктових ринків, залучати до роботи професійний управлінський персонал тощо.

10. Ефективність ОЕМ державного регулювання аграрного виробництва має забезпечуватись, з одного боку, суспільно вмотивованим впливом держави залежно від рівня платоспроможного попиту суб'єктів внутрішнього ринку, конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, можливостей експорту сільськогосподарської продукції і продовольства та необхідністю стабільного розвитку галузі, а з другого, - створенням системних передумов для повноцінної дії механізму формування цін через попит і пропонування у тих секторах АПК, де можливі паритетні взаємовідносини та еквівалентний обмін товарами між усіма агентами ринку. Критичною межею, за якою ОЕМ державного регулювання блокує переваги ринкового механізму і стримує його функціонування на основі тенденцій заданих економічними законами, є суттєве обмеження можливостей для прозорої реалізації підприємницької ініціативи суб'єктами господарювання, а також втрата ними мотивації до прибуткової діяльності в аграрному секторі економіки.

СПИСОК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Могильний О.М. Державне регулювання аграрного виробництва в період трансформації економіки. - К.: ІАЕ УААН, 2002. - 430 с. (24 ум.друк.арк.).

Могильний О.М. Про стереотипні підходи до проведення аграрної реформи // Економіка Радянської України. - 1991. - №4. - С.43-51 (0,4 ум. друк. арк.).

Могильний О.М. Аграрна політика держави в контексті її регіоналізації // Науковий вісник Національного аграрного університету, -- 2001. Випуск 35, -- С. 109-113 (0,3 ум. друк. арк.).

Могильний О.М. Пріоритети аграрного виробництва як об'єкт регуля-торної політики держави. Збірник наукових праць Уманської державної академії / Редкол.: О.М. Геркіял (відп. ред.) та ін. - К.: Т-во “Знання” України. Випуск 52. - 2001. - С.258-265 (0,4 ум. друк. арк.).

Могильний О.М. Основні принципи та методи державного регулювання сільськогосподарського виробництва // Вісник Львівського державного аграрного університету: Серія Економіка АПК. - 2001. - №8. - С.116-123 (0,4 ум. друк. арк.).

АНОТАЦІЯ

Могильний О.М. Організаційно-економічний механізм державного регулювання аграрного виробництва у трансформаційний період. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Інститут аграрної економіки УААН, Київ, 2003.

У дисертації досліджуються теоретико-методологічні аспекти організаційно-економічного механізму державного регулювання аграрного виробництва в умовах трансформації економіки з урахуванням регіональної компоненти і тенденцій, пов'язаних з інтеграцією України у світову систему господарювання. Висвітлюється економічна сутність категорії “організаційно-економічний механізм”, співвідношення свідомого регулювання відповідними інструментами і дії законів ринкової економіки щодо відтворення сільського господарства і на цій методологічній базі розкривається основна суперечність переходу від централізовано-планової до регульованої ринкової економічної системи. Встановлено періоди аграрної реформи залежно від створення ринкових умов господарювання, визначено внутрішні найбільш сутнісні ознаки організаційно-правової структури галузі змішаного типу, перспективи її розвитку та принципові відмінності від багатоукладності. Розкрито економіко-правові засади взаємовідносин держави і сільськогосподарських кооперативів та закономірну потребу в формуванні кооперативного сегмента аграрного ринку. Пропонується концептуальне забезпечення аграрного виробництва засобами державного регулювання на завершальному етапі перехідного періоду з визначенням пріоритетів, шляхів їх реалізації і ключових завдань кожного з них, а також напрямів удосконалення функцій центральних органів виконавчої влади та критерії ефективності організаційно-економічного механізму державного впливу на основні параметри галузі.

Ключові слова: організаційно-економічний механізм, державне регулювання, трансформація економіки, ринковий механізм, реформа, сільськогосподарський товаровиробник, кооперація.

АННОТАЦИЯ

Могильный А.Н. Организационно-экономический механизм государственного регулирования аграрного производства в трансформационном периоде. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора экономических наук по специальности 08.07.02 - экономика сельского хозяйства и АПК. - Институт аграрной экономики УААН, Киев, 2003.

В диссертации исследуются теоретико-методологические аспекты организационно-экономического механизма государственного регулирования аграрного производства на этапе трансформации экономики с учетом региональной компоненты и тенденций, обусловленных интеграцией Украины в систему мирохозяйственных связей. Рассмотрена экономическая сущность категории “организационно-экономический механизм”, соотношения или границы сознательного регулирования соответствующими инструментами, действия законов рыночной экономики при воспроизводстве сельского хозяйства и на этой методологической базе раскрывается основное противоречие перехода от централизованно-плановой к регулируемой рыночной экономической системе между государством -- инициатором рыночной трансформации общественных отношений и государством -- экономическим субъектом, использующим нерыночные методы регулирования.

В зависимости от влияния природы объекта, его масштабов и последствий на воспроизводство экономики осуществлена классификация принципов государственного регулирования на общеэкономические, специальные, локальные и организационно-процедурные. Среди стержневых направлений сферы регионального менеджмента выделены отношения собственности, бюджетно-налоговые, интеграционные и производственно-кооперационные, которые должны быть базовой составляющей административно-территориальной реформы. Определено, что позитивные и негативные последствия глобализации аграрных рынков -- это двухсторонний процесс, и какая из тенденций будет преобладать, во многом зависит от совершенства ОЭМ государственного регулирования аграрного производства, соответствующего международным обязательствам Украины и ее евроинтеграционным планам.

Определены периоды аграрной реформы в зависимости от создания рыночных условий хозяйствования. Выявлены внутренние наиболее характерные черты транзитивной организационно-правовой структуры сельского хозяйства смешанного типа, перспективы ее развития и принципиальные отличия от многоукладности. Это прежде всего: 1) наличие частных, государственных и смешанных предприятий; 2) соединение ОЭМ государственного и рыночного механизма регулирования сельского хозяйства; 3) закрепление в законодательном порядке равных условий хозяйствования субъектам разных форм собственности; 4) достижение единства системы не разрушением устаревших структур, а путем их реформирования и взаимодействия; 5) преобразование экономических единиц в рамках негосударственных типов собственности является взаимным процессом, опосредованным конкретными экономическими факторами.

Раскрыты экономико-правовые аспекты взаимоотношений государства и сельскохозяйственных кооперативов, этапы их развития, а также закономерная потребность в формировании кооперативного сегмента аграрного рынка. Последнее определяется, в частности, функциями кооперативов, учитывающими интересы сельскохозяйственных товаропроизводителей и стимулирующими действие рыночных законов. Основными среди них выделены такие, как инновационно-инвестиционное развитие, получение прибыли от реализации конечного продукта, маркетинговый принцип ценообразования, формирование конкурентной среды, стабилизация рынков сельхозпродукции и продовольствия, оказание профессиональных маркетинговых услуг, решение социальных проблем трансформационного характера.

Предложено концептуальное обеспечение аграрного производства средствами государственного регулирования на этапе завершения переходного периода с определением приоритетов, путей их реализации и ключевых заданий каждого из них. Создание условий для полнофункциональной деятельности национального аграрного рынка отнесено к важнейшей задаче заинтересованных органов государственного регулирования. С этой целью необходимо: 1) исполнение функций, которые не обеспечиваются рыночным механизмом; 2) защита внутреннего рынка, согласованная с нормами и правилами ВТО; 3) создание рыночно-конкурентной среды на всех уровнях аграрного рынка; 4) легализация товарно-денежных потоков через предприятия рыночной инфраструктуры, в том числе созданные в форме неприбыльных кооперативов; 5) всестороннее продвижение сельскохозяйственной продукции на мировой рынок;

6) создание с участием аграрных формирований промышленно-финансовых групп, холдингов, интегрированных агропромышленных структур; 7) сотрудничество с общественными профессиональными организациями и объединениями отраслей АПК, а также потребителями сельскохозяйственного сырья и продовольствия.

В этом контексте разработаны меры по совершенствованию функций центральных органов исполнительной власти и определены критерии эффективности ОЭМ государственного регулирования аграрного производства, которые отражают основные составляющие субъектно-объектных отношений и свидетельствуют о степени фундаментальной совместимости государственных и рыночных механизмов. Это, в частности, экономическая эффективность сельскохозяйственных предприятий и аграрного сектора экономики в измерении макроэкономических показателей, гармонизация межотраслевых пропорций, оптимальность функционирования ОЭМ, направленного на обеспечение модели рыночного саморегулирования отрасли.

Ключевые слова: организационно-экономический механизм, государственное регулирование, трансформация экономики, рыночный механизм, реформа, сельскохозяйственный товаропроизводитель, кооперация.

RESUME

Mohylny O.M. Organizational and Economic Mechanism for Agrarian Production State Regulation in Transformation Period. - Manuscript.

Theses for Scientific Degree of Doctor of Economics, specialty - 08/07/02 - Economy of Agriculture and Agrarian-Industrial Complex. - Institute for Agrarian Economy UAAN, Kyiv, 2003.

Theoretical and methodological aspects of agrarian production state regulation in economy transformation period are investigated, taking into account regional component and tendencies referring to Ukraine's integration into the world economic system. The economic essence of correlation or scope of conscious regulation and market economy laws validity is revealed as to agriculture reproduction, the principal contradiction in transition from centrally planned to market economy being presented on this basis. Periods of agrarian reforming are established depending on creating market economy conditions; the most typical inner features of mixed-type organizational and legal structure as well as prospects for its development and fundamental differences from multi-structural system are determined. Economic and legal principles of interrelations between the state and agricultural cooperatives are revealed, justified need in forming the cooperative segment of the agrarian market being focused at. Conceptual basis for providing the agrarian production with state regulations means in post-reform period of its development is proposed, including establishing of priorities, stages for their implementing and key objectives for the each of them, trends for improving executive power central body functions, and efficiency criteria for organizational and economic mechanism of state impact on industry basic parameters.

Key words: organizational and economic mechanism, state regulation, transformation of economy, market economy, reform, agricultural producer, cooperation.

Размещено на Allbest.ru