Правові та економічні засади функціонування інвестиційних фондів та компаній в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ІФНТУНГ

Кафедра фінансів

РЕФЕРАТ

Правові та економічні засади функціонування

інвестиційних фондів та компаній в Україні

Івано-Франківськ, 2013

План

Вступ

1. Інвестиційні компанії і фонди

2. Розвиток інвестиційних компаній і фондів в Україні

3. Правові засади функціонування інвестиційних фондів і компаній в Україні

4. Економічні засади функціонування інвестиційних фондів і компаній в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Мета дослідження полягає у систематизації та висвітленні матеріалу щодо функціонування в Україні кредитних компаній, визначенні напрямків їхньої діяльності й окресленні нормативно-правового поля.

Основні результати дослідження.

Кредитні компаній є новим видом кредитних установ в Україні. Вони функціонують поряд з банками, кредитними,спілками і ломбардами та формують небанківський сектор кредитних установ.

У нормативно-правових документах, які регламентують діяльність кредитних компаній, кредитні компанії мають назву «кредитні установи». Використання терміна «кредитні компанії» в даній статті зумовлене необхідністю розмежування поняття «кредитні установи» як сукупності усіх установ, які здійснюють кредитну діяльність, та поняття «кредитні установи» як окремого виду небанківських кредитних установ.

Інвестиційний фонд - це спосіб інвестування грошей для групи інвесторів за якого вартість інвестування цільових об'єктів розподіляється поміж всіх них. Такий фонд може мати за мету набагато ширше коло об'єктів для інвестування, ніж можуть собі дозволити окремі інвестори.

Інвестиційна компанія (англ. Investment Company) - компанія, яка використовує свій капітал для інвестування в інші компанії. Водночас, у вузькому розумінні, інвестиційна компанія - це фінансовий посередник, що спеціалізується на управлінні довгостроковими вільними грошовими коштами дрібних приватних інвесторів. Інвестиційні компанії акумулюють грошові засоби приватних інвесторів, що залучаються через продажу їм власних цінних паперів.

інвестиційний фонд фінансовий грошовий

1. Інвестиційні компанії і фонди

Один із найбільш важливих елементів системи парабанків - це інвестиційні компанії і фонди. Історія їх масового виникнення бере початок від межі між XIX та XX ст., хоч перша інвестиційна компанія виникла ще в 1822 р. у Бельгії.

У сучасних умовах інвестиційна компанія - це інститут колективного інвестування, який за своїм головним функціональним призначенням є установою, що об'єднує індивідуальні заощадження і надає своїм пайовикам, у тому числі і тим, хто не має значних заощаджень, можливість вкласти їх у цінні папери та інші активи. Ця установа виступає в ролі інституту, який забезпечує управління інвестиціями багатьох індивідуальних власників капіталу.

Спочатку інвестиційні компанії обслуговували власників великих заощаджень. Що ж стосується власників дрібних заощаджень, то їм інвестиційні компанії надавали консультаційні послуги, оскільки рівень компетенції таких власників у сфері управління своїми активами був невисоким. Уже в 1899 р. у США виникає перша така інвестиційно-консультативна компанія, а через десять років у Америці налічується вже 10 таких компаній. Перехід від консультацій до управління внесками дрібних інвесторів був досить повільним і прискорився швидким зростанням заощаджень у населення, що перетворювало їх у могутній інвестиційний ресурс. Нині в США налічується декілька великих інвестиційних компаній (таких, наприклад, як »Фіделіті», »Дрейфус», »Венгард», »Франкаін» та ін.), які відіграють велику роль у суспільному виробництві. До їх структури входить певна кількість інших інвестиційних компаній, їх капітал становить мільярди доларів.

Процес акумуляції дрібних заощаджень відбувався й до виникнення інвестиційних компаній і здійснювався банками. Але банки забезпечували лише збереження капіталу при деякому його збільшенні, як правило, за рахунок фіксованих відсотків. Це не могло влаштовувати всіх потенційних інвесторів. Частина з них цій пасивній позиції хоче протиставити активну, пов'язану з ризиком, але водночас і з можливістю помітно примножити свій капітал. Саме цю можливість і реалізує інвестиційна компанія, яка внаслідок цього займає свою власну нішу на фінансовому ринку. Зосереджуючи значний капітал і маючи мобільну структуру, інвестиційні компанії володіють усіма можливостями для успішної реалізації інтересів своїх вкладників.

Організаційна структура інвестиційних компаній, як правило, пов'язана з акціонерною формою, або з формою товариства з обмеженою відповідальністю. Та нерідко це може бути й організація, що створюється на основі угоди контрактного типу, що укладається, як правило, між управляючим компанією (її менеджером, яким може бути як фізична, так і юридична особа), депозитарієм (від лат. depositum - річ, віддана на схов), тобто організацією, котра зберігає активи інвестиційної компанії, в якості якого найчастіше виступає банк, хоча це може бути й інша довірена особа, і, нарешті, власником капіталу.

Відповідно до цієї угоди власник капіталу (інвестор) передає свої заощадження інвестиційній компанії, купуючи на суму свого внеску інвестиційні сертифікати, або акції цієї компанії. Управляючий компанії бере на себе відповідальність і обов'язки з управління всім сукупним капіталом компанії, що представлений сумою вкладів індивідуальних вкладників. Депозитарій, або довірена особа, зобов'язується зберігати активи інвестиційної компанії.

Інвестиційні компанії бувають відкритого й закритого типу. Компанії закритого типу - це організації, які випускають чітко визначену кількість інвестиційних сертифікатів, що продаються інвесторам. Зазначені цінні папери інвестор не може повернути інвестиційній компанії для їх погашення, через це такі інвестиційні сертифікати і акції є неліквідними. Але відсутність ліквідності цих цінних паперів з боку інвестиційної компанії не означає їх абсолютної неліквідності. Ліквідність емітованих (випущених) закритою інвестиційною компанією цінних паперів забезпечується можливістю їх реалізації на вторинному ринку цінних паперів. Вони можуть бути об'єктом купівлі-продажу як на біржовому, так і на позабіржовому ринку, що визначається становищем інвестиційної компанії і тим, чи включена вона в лістинг (список) відповідної біржі, чи ні.

Інвестиційні компанії відкритого типу відрізняються від закритих тим, що вони у встановлений термін, а досить часто і в будь-який момент часу можуть придбати випущені ними в обіг інвестиційні сертифікати, або акції. /Таким чином, цінні папери таких компаній мають надзвичайно високу ліквідність. Відкриті інвестиційні компанії дуже привабливі для інвестора (особливо дрібного), але водночас це пов'язано з небезпекою наростаючого погашення інвестиційних сертифікатів, з можливим банкрутством таких компаній. Проте у високорозвинених країнах такого, як правило, не відбувається.

Відкриті інвестиційні компанії з'явилися відносно недавно і дуже поширились після Другої світової війни. У практиці країн Заходу їх часто називають взаємними, або інвестиційними фондами.

Інвестиційні компанії як закритого, так і відкритого типу розміщують акумульовані грошові кошти на ринку цінних паперів. А так як вони є одними з основних покупців цінних паперів інших емітентів, то їх називають інституціональними інвесторами.

Закриті інвестиційні компанії, реалізувавши свої сертифікати, розміщують кошти в ринкові активи, проводячи при цьому досить незалежну інвестиційну стратегію. Останнє обумовлено тим, що ці компанії не приймають до погашення випущені ними сертифікати. Інвестори, купуючи інвестиційні сертифікати такої компанії, розглядають їх як довгострокове вкладення своїх коштів і інтерес вкладника зосереджується на доході, пов'язаному зі збільшенням вартості цих сертифікатів на вторинному ринку цінних паперів.

Відкриті інвестиційні компанії менш вільні у реалізації довгострокової інвестиційної стратегії, бо вони змушені підтримувати високий ступінь ліквідності випущених ними сертифікатів. Збитки і втрати, пов'язані зі зміною ринкової кон'юнктури, відкриті інвестиційні компанії перекладають на власників способом зміни ціни інвестиційних сертифікатів, які погашаються відповідно до поточної ринкової ціни цих паперів. Однак висока ліквідність цінних паперів відкритих інвестиційних компаній приваблює багатьох вкладників і перш за все дрібних.

Поширеність інвестиційних компаній і фондів як форми взаємного (колективного) інвестування та певна тенденція їх домінування щодо індивідуальних форм інвестиційної діяльності обумовлені тими реальними перевагами, які отримують як дрібні, так і крупні інвестори, що вдаються до колективного інвестування.

Історія розвитку інвестиційних компаній та інвестиційних фондів розвинутих країн Заходу і сучасний стан інвестиційного бізнесу в цих країнах дають багатий матеріал для аналізу інвестиційних процесів в умовах ринкової економіки і вибору власної національної стратегії в цьому напрямі розвитку суспільного виробництва.

2. Розвиток інвестиційних компаній і фондів в Україні

Становлення ринкової економіки в Україні й гострота проблеми інвестиційних ресурсів обумовлюють необхідність розвитку інвестиційних інститутів. В Україні вони виникли ще до того, як з'явились перші законодавчі акти, що регламентували їх діяльність. Відставання нормативної бази від реального процесу ліквідовано тільки на початку 1994 p., коли Президент України підписав Указ »Про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії». Згодом у 2001 р. прийнято Закон України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Відповідно до указу Президента України передбачено створення інститутів взаємного інвестування у формі інвестиційних фондів та інвестиційних компаній. Основна різниця між ними знаходилась у площині їх різних можливостей на ринку цінних паперів. Так, інвестиційні фонди створювалися як інститути спільного інвестування, тоді як інвестиційна компанія виступала як професійний торговець на ринку цінних паперів, крім того, за певних умов мала змогу здійснювати і колективне інвестування. Між ними була також різниця в припустимих формах організаційної структури, в розмірах статутного фонду і т. ін.

Інвестиційний фонд в Україні створювався як юридична особа надзвичайною функцією якої було спільне інвестування. Його організаційна форма визначалася у вигляді акціонерного товариства закритого типу зі статутним фондом не менше 2 тис. мінімальних зарплат. Статутний фонд формувався за рахунок грошових коштів, цінних паперів і нерухомого майна його засновників та учасників.

Інвестиційні фонди, відповідно до Указу Президента України від 1994 p., могли бути як відкритими, так і закритими. Відкриті створювались на невизначений термін. Вони забезпечували високу ступінь ліквідності інвестиційних сертифікатів, що випускалися, встановлюючи терміни їх викупу (погашення). На відміну від них, закриті інвестиційні фонди випущені сертифікати не викуповували. Термін діяльності таких фондів був визначеним і встановлювався вже у момент створення інвестиційного фонду закритого типу.

Наявна і досить недосконала правова база, що регламентувала функціонування інвестиційних компаній і фондів, певною мірою стримувала їх розвиток. Новим кроком у розвитку інвестиційних процесів у нашій державі стало прийняття в 2001 р. Закону України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Згідно з положенням цього закону в Україні створюються інститути спільного інвестування, які можуть бути відкритого, інтервального і закритого типу. До відкритих належать ті, що в будь-який момент за бажанням інвестора можуть викупити ті цінні папери, які емітовані даним інститутом спільного інвестування. Інтервальні - це різновид відкритих, які відрізняються від останніх тим, що процес викупу (за бажання інвестора) здійснюється в термін, установлений у проспекті емісії, але не рідше одного разу на рік. Інститути спільного інвестування належать до закритих тоді, коли вони не беруть на себе зобов'язання щодо викупу випущених ними цінних паперів. Останні можуть викуповуватись лише у двох випадках: реорганізації або ліквідації емітента.

Закон України регламентує і термін існування інститутів спільного інвестування. Щодо цього останні можуть бути створені як на певний термін, так і на безстроковий. При цьому закриті можуть бути лише строковими.

В новому законі вводиться й таке поняття, як диверсифікований, або недиверсифікований вид інституту спільного інвестування. Подаємо ознаки диверсифікованого виду:

кількість цінних паперів одного емітента в активах інституту спільного інвестування не може перевищувати 10 % від загального обсягу їх емісії;

активи диверсифікованого інституту спільного інвестування не менш, як на 80 % повинні складатися з грошових коштів, ощадних сертифікатів, а також облігацій (підприємств, місцевих і центральних органів влади), які допущені до торгів на біржі, або в торговельно-інформаційній системі.

За формою своєї організації інститути спільного інвестування можуть бути як корпоративними інвестиційними фондами, так і пайовими. Корпоративний створюється тільки у формі відкритого акціонерного товариства і має здійснювати діяльність тільки зі спільного інвестування.

Корпоративний інвестиційний фонд організовує свою діяльність за тими нормами, що встановлені законодавством України для акціонерних товариств. Це стосується, наприклад, мінімального (початкового) розміру статутного фонду (капіталу), ієрархії й основних повноважень органів такого фонду (збори акціонерів та спостережна рада), порядку проведення зборів акціонерів, порядку припинення діяльності інвестиційного фонду тощо. Але при цьому в Законі України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» визначаються й певні особливості саме акціонерного товариства, що діє як інвестиційний фонд. Зокрема, такому товариству заборонено випускати будь-які інші (крім акцій) цінні папери. Тоді як звичайне акціонерне товариство може випускати, наприклад, облігації (щоправда вартістю не більше 25% від статутного капіталу). Акції корпоративного інвестиційного фонду можуть бути тільки простими іменними, тоді як інші акціонерні товариства можуть випустити як привілейовані акції (до 10 %), так і прості, та акції на пред'явника. Існують і інші особливості, наприклад, стосовно розкриття інформації інвестиційного фонду.

Новий закон про інститути спільного інвестування торкається і вже існуючих інвестиційних компаній та фондів. їх в Україні вже на початок 1999 р. було зареєстровано 959. Але всі вони виявились малопотужними. їх активи склали в 2000 р. тільки 0,21 % від ВВП, тоді як в інших країнах з перехідною економікою цей рівень сягає 5- 12 % від ВВП. До того ж більше 90 % їх були закритими.

Відповідно до Закону України »Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні фонди)» всі закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній у разі закінчення терміну їх існування повинні реорганізуватись у пайові чи корпоративні інвестиційні фонди, або припинити свою діяльність. А ті, термін дії яких не закінчився, мають право функціонувати до кінця строку, а потім теж повинні бути реорганізовані або ж ліквідовані.

Що стосується відкритих інвестиційних фондів і відкритих взаємних фондів, то вони у дворічний термін мають бути або реорганізовані в пайові і корпоративні інвестиційні фонди, або ліквідуватись.

Подальша перспектива їх розвитку в нашій державі пов'язана з удосконаленням законодавства, що регулює діяльність цих компаній і фондів та всього фінансового ринку в цілому. Однак формування правового поля створює тільки загальні умови для розвитку інвестиційного бізнесу. Основу становлення й укріплення даної форми небанківських кредитних установ мають скласти зміни в матеріальному стані громадян нашої країни. Тільки за умови, що сімейні доходи для більшості населення переважати муть їх витрати, стає можливим перетворення фондів взаємного інвестування в потужний важіль інвестиційної діяльності.

Як свідчить досвід високорозвинутих країн Заходу, подальше вдосконалення інвестиційного бізнесу відбувається в напрямі посилення тієї ланки, яка забезпечує саме колективну організацію інвестування. Ця перспектива означає загальний напрям розвитку вітчизняних інвестиційних фондів. Але це, очевидно, буде тільки домінуючим напрямом, який не заперечуватиме багатогранності інших форм організації інститутів щодо акумуляції грошових коштів населення і їх перетворення в капітал.

3. Правові засади функціонування інвестиційних фондів і компаній в Україні

Інвестиційні фонди є посередниками в інвестиційному процесі між громадянами та емітентами. Випускаючи власні сертифікати, інвестиційний фонд акумулює грошові кошти різних груп інвесторів (в основному громадян) і вкладає їх у цінні папери інших емітентів. Таким чином, інвестиційний фонд мінімізує інвестиційний ризик своїх акціонерів.

Ринкова вартість сертифікатів інвестиційного фонду відповідає чистій (за винятком зобов'язань) ринковій вартості всіх активів фонду, поділеній на кількість сертифікатів його власного випуску.

Велике значення мають інвестиційні фонди для захисту інтересів громадян. Під час масової приватизації, коли в обмежений період часу кожний громадянин мусить належним чином використати свої приватизаційні папери, а фондовий ринок і відповідні посередницькі структури лише на стадії становлення, у суспільстві низька ринкова культура, існує великий ризик для кожного громадянина втратити свій шанс у приватизації, вкласти гроші безграмотно, в об'єкт, який збанкрутує. Тому найбільш реальним і простим способом для основної частини населення знизити ризик під час інвестування приватизаційних цінних паперів є придбання сертифікатів інвестиційних фондів.

Основні функції інвестиційного фонду - диверсифікація інвестицій і управління портфелем інвестицій. Головний напрям діяльності інвестиційного фонду - професійний інвестиційний менеджмент. Інвестиційний фонд забезпечує такий рівень диверсифікації й управління інвестиціями, якого не може забезпечити окремий індивідуальний інвестор, тому що це потребує спеціальних знань, високої інформованості і неперервного аналізу стану інвестиційних ринків.

Створені в Україні інвестиційні фонди не мають права:

- випускати облігації та векселі;

- купувати понад 5% цінних паперів одного емітента та інвестувати понад 10% своїх цінних паперів в одного емітента, крім інвестування в облігації внутрішніх державних позик, зобов'язання державної скарбниці та інші цінні папери, одержання доходів за якими гарантовано урядом України;

- тримати в цінних паперах менше ніж 70% активів інвестиційного фонду;

- купувати інвестиційні сертифікати іншого інвестиційного фонду чи інвестиційної компанії;

- займатися представницькою діяльністю з приватизаційними паперами;

- брати банківський кредит, крім випадків використання цього кредиту для викупу відкритим фондом своїх інвестиційних сертифікатів;

- здійснювати інвестиції в цінні папери, емітентом яких є афілійована особа інвестиційного фонду (така, що має у власності понад 25% інвестиційних сертифікатів фонду);

- видавати майнові гарантії, забезпечені майном фонду, третім особам, укладати договори застави;

- купувати цінні папери повних та командитних товариств.

Особливості функціонування інвестиційної компанії. У системі фінансових посередників поряд з інвестиційними фондами важливу роль відіграють інвестиційні компанії.

В Україні інвестиційною компанією визнається торговець цінними паперами, який може залучати кошти для здійснення спільного інвестування через емісію цінних паперів та їх розміщення

Рис. Особливості інвестиційної компанії

Організаційно-правовою формою інвестиційної компанії може бути акціонерне товариство або товариство з обмеженою відповідальністю.

Інвестиційна компанія зобов'язана заснувати відкритий або закритий взаємний фонд. Останній виступає в ролі філії, яка від імені інвестиційної компанії здійснює спільне інвестування. Рішення про створення взаємного фонду вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше 3/4 присутніх акціонерів (учасників), які беруть участь у голосуванні на загальних зборах інвестиційної компанії.

Взаємний фонд має окремі баланс та поточний рахунок. На його баланс інвестиційна компанія може передавати майно у вигляді цінних паперів та об'єктів нерухомості. Кошти взаємного фонду не можуть використовуватися для покриття збитків інвестиційної компанії. На майно взаємного фонду не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями інвестиційної компанії, не зв'язаними з діяльністю взаємного фонду.

Крім того, процес створення та функціонування інвестиційної компанії потребує здійснення реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів, публікації інвестиційної декларації та інформації про випуск інвестиційних сертифікатів. Інвестиційні сертифікати можуть бути іменними і на пред'явника, та мають відповідати вимогам, установленим щодо цих паперів інвестиційним фондом.

На спільні інвестиції, які здійснюються шляхом випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційної компанії, поширюються всі обмеження, встановлені для інвестиційних фондів.

4. Економічні засади функціонування інвестиційних фондів і компаній в Україні

Найважливішою умовою прискорення економічного зростання і зміни його якості на основі переходу від домінування сировинних джерел ,розвитку до пріоритету промисловості високих технологій є проведення національної ,структурно-інвестиційної політики. У сьогоднішніх умовах інвестиційні ресурси (і внутрішні, і зарубіжні) є одним з найвагоміших чинників соціально-економічного розвитку будь-якої країни незалежно від констатації наявного статусу розвинутої чи слабкорозвинутої країни.

Зміни в економічному житті України, насамперед формування ринкових засад господарювання, правове закріплення рівності всіх форм власності, свободи підприємницької діяльності зумовили появу нових відносин - інвестиційних, тобто відносин, що пов'язані з процесом формування, залучення та розміщення капіталу.

Реформування економіки, її структурна перебудова потребує значних коштів.

Досвід передових країн засвідчує, що для ефективного здійснення структурної перебудови та реформування економіки в цілому необхідним є залучення необхідних інвестиційних ресурсів в економіку. Доречно зауважити, що дієва структурно-інвестиційна політика стає можливою, якщо в країні розроблена і прийнята концепція економічного розвитку, у якій визначені генеральна мета і вектор індустріального перетворення виробничо-господарського комплексу країни [9]. Ця вимога рівнозначно поширюється на формування та утвердження нормативно-правових засад управління інвестиційним розвитком країни. На сьогодні в Україні прийнято низку законів, в яких зафіксовано певні визначення термінів та встановлено загальні і спеціальні норми у сфері інвестиційної діяльності. Інвестори, діючи в єдиному правовому полі, вступають між собою, третіми особами і державою в правові, фінансові та господарські відносини, що наряду з економічним аналізом та економічними розрахунками вимагає від них урахування особливостей різноманітних варіантів проведення економіко-господарських операцій з метою вибору оптимальної стратегії та тактики інвестування.

Для української правової системи сьогодні найбільш актуальними є якраз питання організаційних форм здійснення спільного інвестування. Інститути спільного інвестування можуть існувати як у формі юридичних осіб, так і у формі, що не передбачує створення юридичної особи. У першому випадку інвестиційні фонди створюються як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю.

Використання для створення інститутів спільного інвестування організаційних форм з підвищеною майновою відповідальністю - повних або командитних товариств - не виключається, але не є відповідним для досить ризикової специфіки діяльності інвестиційних фондів. Використання форми товариства з обмеженою відповідальністю передбачає необхідність введення додаткових приписів, які б прирівнювали в правах засновників та широке коло учасників. Крім того, в цьому разі необхідне створення додаткових інструментів акумуляції інвестиційного капіталу, в той час як у більшості випадків такі функції виконують акції відкритих акціонерних товариств.

Отже, можна визнати відкрите акціонерне товариство оптимальною формою створення інституту спільного інвестування [1].

Слід зазначити, що нині можливості вітчизняних інвесторів обмежені, а тому Україна, як і цілий ряд інших держав, надає великого значення залученню іноземних інвестицій. Останніми роками ухвалено чимало законодавчих і нормативних актів, спрямованих на правове регулювання інвестиційної діяльності. Інвестиційна діяльність України впродовж попередніх десяти років характеризувалася різким спадом, що можна пояснити зменшенням інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, відсутністю достатньо дієвих механізмів залучення коштів з недержавних джерел фінансування. Розрізняють два основних способи фінансування: централізований і децентралізований. За централізованого способу джерелом надходжень є кошти з Державного бюджету України, а також централізованих позабюджетних інвестиційних фондів тощо. За децентралізованого фінансування - це в основному кошти з джерел підприємств та інших фізичних і юридичних осіб.

Висновки

Забезпечення розвитку інвестиційних фондів як перспективного напрямку раціонального розміщення заощаджень населення є пріоритетним питанням у фінансово-інвестиційній політиці України.

Використання у інвестиційних процесах для фінансування економічних перетворень, фінансування корпоративного сектору саме внутрішнього інвестиційного капіталу носить більш стійкіший інвестиційний характер.

Вдосконалення схем колективного інвестування та створення сприятливих умов для функціонування інвестиційних фондів передбачатиме підвищення рівня прийнятності цих структур для населення як раціонального напрямку розміщення фінансових ресурсів, що є важливим елементом у забезпеченні інвестиційного розвитку економічної та соціальної сфери. Відповідно до цього, першочерговим питанням є налагодження мобілізації інвестиційних ресурсів, що перебувають у власності населення.

Список використаної літератури

1. Бутузов В. М. Правові та організаційні засади функціонування інститутів спільного інвестування в Україні / В. М. Бутузов. - К. : [б. в., б. р]. - 19 с.

2. Господарський кодекс України // Відом. Верховної Ради України. - 2003. - № 18-22. - Ст. 144.

3. Закон України про банки і банківську діяльність // Відом. Верховної Ради України. - 2001. -№ 5-6. - Ст. 30.

4. Закон України про заставу // Вiдом. Верховної Ради України. - 1992. - № 47. - Ст. 642.

5. Закон України про інвестиційну діяльність // Відом. Верховної Ради. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

6. Закон України про іпотеку // Відом. Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 313.7. Закон України про режим іноземного інвестування // Відом. Верховної Ради України. - 1996. - № 19. - Ст. 80.

8. Закон України про фінансовий лізинг // Відом. Верховної Ради України. - 1998. - № 16. -Ст. 68.

9. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава : програма економічних реформ на 2010-2014 роки. - Режим доступу : http://www.president.gov.ua/docs/programa_ref...

10. Збірка законів: Бюджетний кодекс України; Митний кодекс України. - К.: Ін Юре, 2008. -398 с.

Размещено на Allbest.ru