Управління діяльністю інноваційних фондів

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ІННОВАЦІЙНИХ ФОНДІВ

Спеціальність 08.06.02 - підприємництво, менеджмент та маркетинг

ЗОЛОТАРЕВСЬКА ЛЮБОВ ЯРОСЛАВІВНА

Київ, 2002 р.

Дисертація є рукописом.

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України Черваньов Дмитро Миколайович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан економічного факультету, завідувач кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор Малицький Борис Антонович, Цент досліджень історії науки та науково-технічного потенціалу України НАН України, директор

Кандидат економічних наук, Гусєв В'ячеслав Олександрович, докторант Української Академії державного управління при Президентові України

Провідна установа: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, м. Київ, відділ проблем економічної стратегії. прогнозування та регулювання економіки

Захист відбудеться 20 лютого 2002 р. о 16 годині на засідання спеціалізованої вченої ради Д 26.001.12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Володимирська, 90а, ауд.704.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету іменні Тараса Шевченка за адресою: 03017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.12.

Автореферат розісланий 18 січня 2002 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.І.Жилінська

АНОТАЦІЇ

Золотаревська Л.Я. Управління діяльністю інноваційних фондів.

У дисертаційній роботі досліджені теоретико-методичні аспекти забезпечення управління інвестуванням інноваційних процесів в Україні через побудову та функціонування інноваційних фондів, як спеціалізованих інститутів, що поєднують інноваційні та інвестиційні процеси через виконання відповідних функцій розробки та оцінки нововведень, накопичення, розподілу та управління використанням інвестиційних ресурсів.

Сформульовано принципи утворення, функціонування та подальшого розвитку інноваційних фондів, що дозволить концентрувати необхідні ресурси для інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та координувати дії її суб`єктів.

Визначено, що інноваційно-інвестиційні процеси в Україні здійснюються поза науковими принципами їх організації та проведення. В Україні відсутні структури, які б поєднували інноваційну та інвестиційну функції, забезпечували б стабільну цільову концентрацію значної кількості фінансових ресурсів та їх якісний і оперативний перерозподіл за перспективними інноваційними проектами.

Обгрунтовано доцільність застосування нового методу управління інноваційною сферою в Україні за рахунок комбінації важелів прямого і непрямого державного регулювання: побудови системи управління інноваційно-інвестиційними процесами через створення спеціалізованих фондів та формування умов, що сприяють діяльності фондів відповідно до критерію самофінансування. Визначено елементний склад системи інноваційно-інвестиційних фондів та обгрунтовано необхідність її формування відповідно до по-фазної побудови інноваційних процесів.

Розкрито сутність організаційної та економічної складових системи управління діяльністю інноваційних фондів в Україні, які містять комплекс розроблених рекомендацій щодо шляхів залучення додаткових для інноваційних процесів в Україні інвестиційних та інтелектуальних ресурсів. Запропоновано підходи до формування методичного забезпечення прийняття рішень щодо інвестування інноваційних проектів фондами на основі алгоритму, розробленого згідно принципу відбору пріоритетів за класифікаційними ознаками кінцевого інноваційного продукту.

Ключові слова: інноваційні фонди, інноваційні процеси, інвестиційні процеси, інноваційні проекти, система управління інноваційно-інвестиційними процесами через фонди.

Золотаревская Л.Я. Управление деятельностью инновационных фондов.

В диссертации исследованны теоретико-медодичекие аспекты обеспечения управления инвестированием инновационных процесов в Украине через построение и функционирование инновационных фондов, для чего сформулированны теоретические основы управления их созданием и деятельностью; проанализирован зарубежный опыт управления инновационными проектами и определены возможности его применения в отечественных условиях; осуществлены анализ и оценка деятельности украинских фондов; предложен новый метод управления инновационно-инвестиционной сферой в Украине за счет подходов к комбинации прямых и косвенных рычагов государственного регулирования, который предусматривает формирование режима экономического протекционизма инновационной сферы и стимулирования притока к ней инвестиций; разработаны составляющие системы управления деятельностью инновационных фондов.

В диссертации исследованы теоретико-методические аспекты управления инвестированием инновационных процессов. Определено, что организация и управление инвестированием инновационных процесов заключается в формировании связей между фазами инновационных и этапами инвестиционных процессов посредством формирования и реализации инновационных проектов как формы обоснования и привлечения инвестиций в инновационную сферу; разработке и реализации соответствующих стратегий; организации данных процессов через создание специализованных структур, основная задача которых - обеспечение сквозного управления такими процессами от появления мотива их осуществления до стадии завершения, а также стимулирование этих процессов. Доказано, что системно задачи такого класса способны реализовывать инновационные фонды посредством аккумуляции ресурсов, снижения затрат на финансирование капитала, повышения эффективности распределения инвестиционных ресурсов по приоритетам и во времени, перераспределения риска, обеспечения ликвидности инвестиций.

Инновационные фонды в диссертации определены как финансовые организации любой формы собственности, которые обеспечивают накопление, распределение и управление ресурсами из государственных и частных источников, включая иностранных инвесторов, с целью инвестиционной и других форм поддержки инновационных процессов в соответствии с действующим законодательством.

Теоретические основы управления созданием и функционированием инновационных фондов обоснованы исходя из соединения их инновационной и инвестиционной функций и установления прямых и обратных связей между фазами инновационных циклов и этапами инвестиционных процесов. Определен порядок объединения инновационных и инвестиционных процессов в деятельности инновационных фондов. Отмечено, что система управления инновационными процессами, в отличие от существующей практики, должна в полной мере отображать ориентацию исследований и разработок на рынок, создание новых рынков и производств.

Концепция управления инновационными проектами рассмотрена в диссертации в различных аспектах: функциональном, динамическом, по типам управления проектами.

Определено, что инновационно-инвестиционные процессы в Украине осуществляются в разрез с научными принципами их организации и проведения. В Украине отсутствуют структуры, которые объединяли бы инновационную и инвестиционную функции, обеспечивали бы стабильную целевую концентрацию значительных финансовых ресурсов, а также их качественное и оперативное перераспределение по перспективным инновационным проектам. Основные недостатки в организации и регулировании инновационно-инвестиционных процессов: регламентированная ориентация деятельности фондов на поддержку инновацинных процессов, а не на их результативность; несоответствие действующего механизма отбора и оценки инновационных проектов цели достижения технологического совершенствования и развития отечественного производства; несоответствие системы финансирования инновационных процесов их закономерностям - нарушена логическая взаимосвязь между фазами инновационного процесса; несоответствие деятельности фондов теоретическим положениям управления инновационно-инвестиционными процессами; не соблюдение принципов инновационно-инвестиционной деятельности для институциональных инвесторов.

Обоснована целесообразность применения нового метода управления инновационной сферой в Украине за счёт комбинации рычагов прямого и косвенного государственного регулирования: построения комплексной системы управления инновационными процессами через создание системы государственных и негосударственных инновационно-инвестиционных фондов; формирования условий, способствующих деятельности системы в соответствии с критерием самофинансирования. Определена необходимость формирования системы в соответствии с по-фазным строением инновационных процесов.

Разработаны составляющие системы управления деятельностью инновационных фондов, цель которой состоит в согласовании интересов и координации действий субъектов инновационно-инвестиционной деятельности. Раскрыта сущность основных составляющих предложенной системы, которые содержат комплекс разработанных рекомендаций относительно путей привлечения дополнительных для инновационных процесов в Украине инвестиционных и интеллектуальных ресурсов.

Предложены подходы к формированию методического обеспечения принятия инновационно-инвестиционных решений в фондах. В их основе - алгоритм, разработанный согласно принципа отбора приоритетов по классификационным признакам конечного инновационного продукта. Главными критериями приоритетености предложены: научная и технологическая перспективность проблемы, количество и качество полученных ранее результатов, релевантность научного потенциала, оценка существующей поддержки проблемы.

Ключевые слова: инновационные фонды, инновационные процессы, инвестиционные процессы, инновационные проекты, система управления инновационно-инвестиционными процессами через фонды.

Zolotarevska, Innovation Fund Management.

The theoretic and methodological aspects on investment management of innovation processes under conditions of market economy creation in Ukraine are explained in this dissertation work. It's proved that the innovation funds, the main functions of which are the accumulation of savings, decreasing expenditures on capital investments, increasing effectiveness in sharing investment resources in accordance with priorities in time, risks, investment liquidity, are able to solve these tasks. The theoretical grounds of innovative funds activity are defined as well.

New approaches are presented in order to define the methods on formation of innovative sphere in Ukraine due to the combination of direct and non direct state regulation: construction of the complex mechanism for the management of innovative process by the way of the creation of the system of state and non state innovative investment funds - as a direct method; the formation of conditions which assists the system activity in accordance with the criteria of self financing - as non direct method. The international experience on formation and effective functioning of the mechanism of innovative project management has been analyzed. The principles of creation, functioning and subsequent development of innovative investment funds system are formulated, its structural composition is recommended. The necessity of shaping the system according to one-phase structure of innovative processes is determined.

Logical and structural system of organizational and economic mechanism of innovative investment funds system management in Ukraine is developed; the core of main elements of given mechanism, which contains a complex of the developed recommendations concerned with attracting additional investment and intellectual resources to innovative processes in Ukraine.

Key-word: іnnovative funds, innovative processes, innovative projects, innovative investment funds system management through the funds.

ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Економічне зростання будь-якої держави в сучасних умовах значною мірою залежить від її здатності вчасно адаптуватися до технологічних зрушень. Інноваційна модель розвитку України потребує виявлення економічно ефективних масштабних інновацій і цільової концентрації значних фінансових ресурсів для їх реалізації. Аналіз досвіду вітчизняних і зарубіжних суб'єктів господарювання свідчить, що від своєчасності та адресності розподілу інвестиційних ресурсів залежить результат будь-якої господарської діяльності, в т.ч. й ефективність інноваційного підприємництва. В Україні обсяги фінансових ресурсів, що залишаються у власному розпорядженні підприємств, не дають змоги здійснювати оновлення виробничої бази, проводити дослідження та розробки, поліпшувати якість продукції та освоювати випуск нових її видів, а форми і методи залучення цих ресурсів із зовнішнього середовища не достатньо розвинені. Тому загальний стан економіки характеризується збільшенням технологічної відсталості національного промислового комплексу. Становлення ринкових засад національної економіки передбачає формування і нових інституційних структур, і механізмів акумуляції та руху інвестиційних ресурсів із одного виду діяльності до іншого. Досвід країн з розвиненою ринковою економікою доводить, що такими структурами є спеціалізовані фонди та банки, інвестиційні компанії тощо. Зокрема, до 50% витрат на дослідження і розробки у розвинених країнах світу фінансують фонди, що управляють утворенням “точок зростання” економіки.

Перша спроба формування таких структур інвестування інноваційних процесів в Україні відбулася у 1992-1993 рр., коли були утворені спеціалізовані фонди: Державний фонд фундаментальних досліджень, Державний інноваційний фонд України, Фонд підтримки підприємництва, галузеві інноваційні фонди, інноваційні банки - АКБ “Укріннбанк” та АКБ “Інтелект”. Але діяльність цих організацій не набула достатньої активності в інноваційній сфері. Окремі з них було навіть ліквідовано - так, у травні 2000р. припинив функціонування Держіннофонд України. Проте національна економіка вкрай потребує активізації діяльності саме тих структур, які акумулюють інвестиційні ресурси та спрямовують їх у відповідні “точки зростання”, що і обумовлює актуальність теми дослідження.

Дослідженість проблеми. Теоретичні основи дослідження інноваційних процесів закладені в роботах І. Ансоффа, С. Глазьєва, М. Кондратьєва, Г. Менша, Б. Санто, Д. Сахала., Р. Солоу, М. Туган-Барановського, Й. Шумпетера. Серед найбільш значних сучасних досліджень, які висвітлюють ті чи інші аспекти теорії і практики інвестування інноваційних процесів, варто відзначити праці Бажала Ю.М., Гвішіані Д.М., Гончарова В.М., Гончарової Н.П., Гусєва В.О., Доброва Г.М., Завліна П.Н., Калитича Г.І., Кузьменко В.П., Малицького Б.А., Мертенса О.В., Найдьонова В.С., Нейкової Л.І., Пересади А.А., Пригожина А.І., Рогожина П.С., Солов`йова В.П., Уткіна Є.А., Черваньова Д.М., Яковлєва А.І. та інших. Проте в їх розробках поза увагою залишилися питання побудови та ефективного функціонування системи інвестування інноваційних процесів, оперативної концентрації значного обсягу фінансових ресурсів в інноваційній сфері.

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Метою дослідження є розробка методичних основ управління інвестуванням інноваційних процесів в Україні через побудову системи фондів.

Реалізація мети дослідження передбачає розв'язання наступних груп завдань:

- визначити економічну природу організації та управління інвестуванням інноваційних процесів та на цій основі розкрити призначення інноваційних фондів;

- сформулювати теоретико-методичні засади управління побудовою та функціонуванням інноваційних фондів;

- проаналізувати зарубіжний досвід щодо формування та ефективного функціонування механізму управління інноваційними проектами для визначення можливості використання у вітчизняних умовах;

проаналізувати й оцінити діяльність українських фондів в інноваційних процесах;

розробити методичні рекомендації щодо вдосконалення регулювання інноваційно-інвестиційної сфери в Україні на основі системи управління інноваційно-інвестиційними процесами через спеціалізовані фонди.

Предметом дослідження є складові системи управління інноваційно-інвестиційними процесами в Україні. Об`єктом дослідження є діяльність фондів - суб`єктів інвестування інноваційних процесів в Україні та країнах з розвиненою ринковою економікою.

Методологія і методика дослідження. Методологічною основою дисертації є системний, комплексний та ситуаційний підходи. При вирішенні поставлених завдань у роботі використовувалися економіко-статистичні методи, методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, порівняльних характеристик.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати, що складають наукову новизну дисертації, полягають у розробці теоретико-методичного забезпечення формування і функціонування спеціалізованих фондів як найважливіших елементів системи управління інноваційно-інвестиційними процесами в Україні, зокрема:

- обгрунтовано економічну природу інноваційних фондів як спеціалізованих інститутів, що поєднують інноваційні та інвестиційні процеси через виконання відповідних функцій розробки та оцінки нововведень, накопичення, розподілу та управління використанням інвестиційних ресурсів;

розроблено нові підходи до визначення методів управління інноваційними процесами в Україні за рахунок комбінації важелів прямого і непрямого державного регулювання: через створення і діяльність державних і недержавних інноваційних фондів та формування умов, що сприяють інвестуванню інноваційної діяльності фондами відповідно до критерію самофінансування;

- сформульовано принципи створення, функціонування та подальшого розвитку інноваційних фондів, що дозволяє концентрувати необхідні ресурси для інвестиційного забезпечення інноваційної діяльності та координувати дії її суб`єктів;

- визначено елементний склад системи інноваційно-інвестиційних фондів та обгрунтовано необхідність її формування відповідно до по-фазної побудови інноваційних процесів;

- розкрито сутність організаційної та економічної складових системи управління діяльністю інноваційних фондів в Україні, які спрямовані на реалізацію методів залучення та розподілу необхідних для інноваційних процесів інвестиційних та інтелектуальних ресурсів.

Теоретичне та практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що низка його теоретичних та практичних результатів може бути використана у подальшому розвитку управління інноваційно-інвестиційними процесами в Україні: при виборі стратегії фінансування, розробленні засад реалізації науково-технічних програм різних рівнів; при формуванні і вдосконаленні діяльності інституційних структур та важелів інвестиційного механізму реалізації інноваційних проектів; при підготовці лекційних курсів з проблем державної науково-технічної та інноваційної політики й інноваційного менеджменту у вищих закладах освіти.

Апробація роботи та публікації результатів досліджень. Результати дисертаційного дослідження є складовими звіту про виконання держбюджетної тематики кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка теоретико-методичних основ формування державної науково-технічної та інноваційної політики України в умовах ринкової економіки” (державний реєстраційний номер 0194U031055). Автором розроблено розділ щодо формування та забезпечення дієздатності системи інвестування інноваційних процесів в Україні.

Рекомендації автора використані в заходах Міністерства України у справах науки і технологій щодо забезпечення переходу держави на інноваційний шлях розвитку; в Концепції науково-технологічного та інноваційного розвитку України, що схвалена Постановою Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. №916-XIV. Конкретні пропозиції щодо форм інвестування підтримки й управління інноваційними проектами та інноваційним процесом загалом, використані Міністерством у справах науки і технологій України в частині обгрунтування доцільності створення інноваційно-інвестиційних фондів, а також розроблених організаційних та економічних складових системи управління інноваційно-інвестиційними процесами через фонди.

Основні положення та результати досліджень пройшли апробацію у навчальному процесі на економічному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні курсів “Основи науково-технічної та інноваційної політики” у розділі “Формування інфраструктури інноваційного бізнесу” та “Економіка інноваційної діяльності” - у розділі “Аналіз та оцінка інвестиційної привабливості інноваційних проектів”.

Результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на Всеукраїнській науковій конференції Міністерства освіти України “Проблеми трансформації економічних систем та становлення ринкового господарства в Україні” (Київ, 1996 р.), Всеукраїнській конференції Інституту економіки НАН України та Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Науково-практичні проблеми інвестиційної та інноваційної політики держави” (Київ 1997 р.), Науково-методичній конференції Міністерства освіти і науки України, АПН України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розвиток менеджменту в Україні: теорія, методика, практика” (Київ, 2000 р.), наукових конференціях викладачів і аспірантів економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на науково-методичних семінарах кафедри менеджменту інноваційної та інвестиційної діяльності. За підсумками виконаних досліджень опубліковано 5 наукових праць загальним обсягом 1,7 д.а.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків і рекомендацій, додатків з 18 таблицями; містить 19 рисунків та 32 таблиці. Результати досліджень викладені на 205 сторінках тексту. Список використаних літературних джерел включає 189 найменувань, що розміщені на 10 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, сформульовані мета, завдання та методи, відображено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дослідження.

У першому розділі “Економічна природа управління інвестуванням інноваційних процесів” досліджено теоретико-методичні основи управління інноваційними та інвестиційними процесами; розглянуто інноваційні проекти як форму організації інвестування інноваційних процесів; обгрунтовано поєднання інноваційної та інвестиційної функцій в управлінні діяльністю інноваційних фондів; встановлено прямі і зворотні зв`язки між фазами інноваційних циклів та етапами інвестиційних процесів, що повинні об`єднуватися фондами відповідно до структурної побудови обох процесів.

У дисертації інноваційний процес досліджувався по-фазно (рис. 1), що дозволило обгрунтувати побудову системи його управління. Засобом досягнення успіху інновацій на ринку є розробка і реалізація стратегії інноваційної діяльності на всіх рівнях управління. Виявлено фактори, що приймаються за основу при визначенні інноваційної стратегії: напрями та активність наукових досліджень, типи інновацій, стратегія конкуренції, темпи зростання та частка ринку, широта ринку та асортименту. Цільовими критеріями запропоновано формування платоспроможного попиту, розширення ринку, прибуток, термін окупності інвестицій, обмеженнями - наявність грошових коштів, часу, особливості складових частин процесу, ємність ринку та інші. Для успішної реалізації інновацій необхідним є врахування низки факторів, найважливішими серед яких є: орієнтація на перспективну структуризацію ринку, відповідність інновацій меті організації, ефективна система відбору і оцінки інноваційних проектів, управління ними і контроль, наявність в організації джерела творчих ідей, відповідальність за результати. Через невизначеність попиту на інновації їх пропозиція відіграє вирішальне значення.

На основі аналізу теоретичних засад інноваційних процесів сформульовано висновок, що система управління ними повинна повною мірою відображати орієнтацію на потреби ринку. Забезпечення наскрізного управління інноваційними процесами від виникнення ідеї до її втілення та комерціалізації має покладатися на створені спеціалізовані структури. Мета їх діяльності - спростити процес планування і прийняття рішень, прискорити розробку і впровадження інноваційної продукції, скоординувати інноваційні процеси в цілому.

Інноваційні ідеї є рушійною силою інвестиційної діяльності. У дисертації обгрунтовано, що з економічної точки зору залучення інвестицій в інноваційні процеси повинно здійснюватися виходячи з внутрішніх закономірностей останніх, особливостей суб`єкту і об`єкту інвестування та державного регулювання руху капіталу в інноваційній сфері. Система фінансового забезпечення інвестиційних процесів базується на органічній єдності джерел фінансування інвестиційної діяльності та методів інвестування. У дисертації визначено, що вихідними принципами побудови системи фінансування інновацій є: чутливість до інновацій, швидкість їх впровадження; правова захищеність використаних прийомів і механізмів, диверсифікованість джерел фінансування, охоплення максимально широкого кола технічних і технологічних новинок, адаптивність і гнучкість.

Дослідженням виявлено, що в усіх розвинених країнах світу існують відмінні моделі ресурсного забезпечення інвестиційних процесів. Ніде не вироблено чітких інструкцій щодо частки окремих джерел фінансування у загальному обсязі інвестицій. Визначено, що ключовим фактором, який пояснює існуючі між країнами відмінності в системі управління ресурсами у сфері інноваційної діяльності, є структура власності. Акумуляція ресурсів великої кількості акціонерів та диверсифікація ризику має стимулюючий вплив на інноваційну діяльність, що визначило переваги американської системи інвестування.

У дисертації згруповано принципи прийняття інвестиційних рішень: активні - прогнозування і виявлення невірно оцінених проектів; прийняття інвестиційних рішень в часі, пасивні - базуються на диверсифікації інвестицій.

У роботі визначено, що оптимальною формою обгрунтування та залучення інвестицій в інноваційну сферу є інноваційні проекти. Проектна форма інвестиційної діяльності визнана в усіх розвинених країнах світу, управління нею базується на системному підході, основними принципами якого є: поглиблення рівня обгрунтованості рішень шляхом багатоваріантних та багатофакторних оцінок альтернатив, високий ступінь координації і контролю робіт у процесі реалізації проекту, аналіз і моніторинг динаміки зовнішнього середовища.

Концепцію управління проектами розглянуто у дисертації в різноманітних аспектах: функціональному, динамічному, за типами управління проектами. Визначено, що проектний аналіз - це метод, що дозволяє системно оцінити вади й переваги проекту, оскільки проект розглядається як процес, що складається з низки послідовних стадій, і як структура, елементами якої є цілі, ресурси та заходи. Сформульовано висновок, що саме управління через проекти дозволяє врахувати особливості інноваційної діяльності.

Дослідженням виявлено, що спільними для інноваційних та інвестиційних процесів проблемами є розробка і реалізація відповідних стратегій, а також організація управління через створення спеціалізованих структур. Основне завдання таких структур - забезпечення наскрізного управління інноваційними та інвестиційними процесами від формування мотиву їх здійснення до стадії завершення, а також стимулювання відповідних процесів. У дисертації доведено, що системно завдання такого класу спроможні реалізувати інноваційні фонди через акумуляцію ресурсів, зниження витрат на фінансування капіталу, підвищення ефективності розподілу інвестиційних ресурсів за пріоритетами і в часі, перерозподіл ризику, забезпечення ліквідності інвестицій.

Інноваційні фонди у дослідженні визначено як фінансові організації будь-якої форми власності, що забезпечують накопичення, розподіл та управління ресурсами з державних і приватних джерел, включаючи іноземних інвесторів, з метою інвестиційної та інших форм підтримки інноваційних процесів відповідно до чинного законодавства.

За результатами порівняльного аналізу перебігу інноваційних та інвестиційних процесів визначено порядок їх поєднання в управлінні діяльністю інноваційних фондів: зосередження взаємної мотивації як у відношенні до інноваційних, так і до інвестиційних процесів; сприяння у проведенні передінвестиційних досліджень; консультативна підтримка обгрунтування доцільності інвестування; участь у визначенні джерел фінансування інвестицій, в т.ч. за рахунок можливості самостійного залучення додаткових учасників інвестиційних процесів. Встановлено прямі і зворотні зв`язки між етапами інвестиційних процесів та фазами інноваційних циклів, що здійснюються відповідно до логіки структурної побудови обох процесів. Фактор ризику гальмує рух інвестиційних ресурсів для інноваційних процесів і висуває особливі вимоги до підприємців, що діють в інноваційній сфері.

На основі сформульованих теоретичних засад управління інноваційно-інвестиційними процесами визначено зміст діяльності інноваційних фондів, що полягає в аналізі ринкових альтернатив; формуванні інноваційно-інвестиційної стратегії; формуванні портфеля проектів; оцінці реалізації обраних цілей; управлінні проектами; оцінці ефективності діяльності..

У другому розділі “Аналіз і оцінка управління діяльністю інноваційних фондів” виявлено, що в Україні створені і функціонують лише декілька фондів, спроможних до участі в інноваційному процесі. Державний фонд фундаментальних досліджень України як елемент системи організації науки виконує підтримку вітчизняної науки у формі адресного фінансування вчених - виконавців проектів, що схвалені експертами фонду за підсумками конкурсного відбору; впливає на структуру досліджень і концентрацію наукових сил; стабілізує наукові колективи виконавців, а через них і організації, в яких ці колективи працюють. Завдання цього виду фондів - виявити результати фундаментальних робіт, які перспективні для практичного використання, сприяти організації контактів вчених з потенційними замовниками на прикладні НДР, ДКР і т.п. Тим самим можлива підтримка розумного балансу “чисто фундаментальних” та “орієнтованих фундаментальних” досліджень. Кінцевими продуктами діяльності фонду повинні бути: наукові результати і публікації; наукові аналітичні огляди; набір конкурсних індикаторів для організацій, відомств, регіонів і т.д.; використання результатів фундаментальних досліджень, виконаних за проектами ДФФД у нових фундаментальних дослідженнях і у нових практичних розробках.

Дослідження використання програмно-цільового методу регулювання науково-технічного розвитку України через формування та реалізацію державних науково-технічних програм свідчить про відсутність концепції управління за кінцевими економічними результатами, розпорошеність коштів, що посилює дефіцит і необхідність значного укрупнення проектів в рамках пріоритетних напрямів, відсутність комплексності заходів у вирішенні конкретного народногосподарського завдання, відсутність органічного поєднання всіх етапів життєвого циклу нововведень, особливо - з етапом їх трансферу у виробництво, недостатня обгрунтованість цільових проектів, що включаються до програм, та відсутність концентрації науково-технічного потенціалу на вирішенні найбільш актуальних науково-технічних проблем національної економіки.

Світовий досвід засвідчує, що у розвинених країнах близько 50% витрат на дослідження і розробки фінансується фондами, переважно єдиним джерелом коштів українських фондів і досі продовжує залишатись державний бюджет, а їх інвестиційна діяльність здійснюється відповідно до затверджених державою пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

У роботі детально проаналізовано обсяги та напрями інвестування інноваційних проектів (n) на основі первинних даних Держіннофонду щодо вартості інноваційних проектів (В_іп), загального обсягу інвестування інноваційних напрямів (В_нз), обсягів залученого фінансування з Держіннофонду (Ф_ДІФ) та інших джерел (Ф), основних соціально-економічних показників інноваційних проектів, таких як бюджетна ефективність (Б_е), середньорічний обсяг випуску інноваційної продукції (В_с), кількість створених та збережених робочих місць (Р_м). Це дало змогу розрахувати основні параметри економічної ефективності інноваційно-інвестиційної політики Держіннофонду у 1999 р. через систему коефіцієнтів 1 - 8: К_пк - коефіцієнт використання позикового капіталу; К_удіф - коефіцієнт участі Держіннофонду; К_кк - коефіцієнт участі комерційного капіталу; К_вк - коефіцієнт участі власного капіталу виконавців проектів; К_еб - коефіцієнт бюджетної ефективності на 1 грн. інноваційних витрат; К_дв - коефіцієнт доходності інноваційних витрат; К_рм - середня кількість робочих місць на 1 інноваційний проект, що відображено у таблиці 1.

Для визначення найбільш ефективних напрямів інноваційної діяльності, за якими згруповані реалізовані проекти, запропоновано комплексний коефіцієнт бюджетної ефективності (К_ке):

На основі аналізу розрахованих коефіцієнтів та з урахуванням визначеного комплексного коефіцієнту бюджетної ефективності виявлено, що найефективнішими є інвестиції у такі напрями: літакобудування, технології АПК, ресурсо- та енергозберігаючі технології, нові речовини та матеріали. Порівнявши дані коєфіцієнти з питомою вагою кожного напряму в загальних обсягах інвестування (В_нз) зроблено висновок про ірраціональність вибору напрямів інвестування Держіннофондом України. Держава несе втрати через неефективний розподіл коштів, коли впроваджені низькоефективні продукти не взмозі забезпечити фундамент для сталого розвитку економіки. Висока доходність інноваційної продукції забезпечує значний обсяг бюджетних надходжень, які були основним джерелом коштів Держіннофонду, а також створює та зберігає робочі місця, зменшує обсяги бюджетних видатків у соціальну сферу.

Виявлено, що основними недоліками у здійсненні інноваційно-інвестиційних процесів в Україні є: регламентована орієнтація діяльності фондів на підтримку інноваційних процесів, а не на їх результативність; невідповідність діючого механізму відбору і оцінки інноваційних проектів меті досягнення технологічних зрушень та розвитку вітчизняного виробництва; невідповідність системи фінансування інноваційних процесів їх закономірностям - порушено логічний взаємозв`язок між фазами інноваційних процесів; невідповідність діяльності фондів теоретичним положенням управління інноваційно-інвестиційними процесами; недотримання принципів інноваційно-інвестиційної діяльності для інституційних інвесторів. Таким чином, діяльність існуючих в інноваційній сфері України фондів не досягає бажаного результату.

Умовою активізації інноваційної діяльності як фактору економічного зростання є проведення ефективної державної політики. Необхідно відзначити незначні масштаби інноваційної діяльності в Україні. Розрахунки показують, що кількість інноваційно активних підприємств щорічно знижується в середньому на 8,8%. У 1999 р. понад 80% загальної

* - останній рік повноцінного функціонування Держіннофонду України кількості промислових підприємств не виконували інноваційні роботи. Серед факторів, що стримують впровадження інновацій, переважна кількість обстежених Держкомстатом України підприємств вказує на дефіцит власних та бюджетних коштів, високий рівень кредитних ставок та відсутність дієвої політики держави у активізації інноваційної діяльності підприємств.

Дослідженням доведено доцільність застосування нового методу управління інноваційно-інвестиційною сферою в Україні, що адекватний діючій економічній системі і передбачає нові підходи до комбінації прямих і непрямих важелів державного впливу. Передусім поєднання наступних компонентів: створення сприятливого нормативно-правового середовища інноваційної діяльності; адаптації фіскальної системи і кредитної політики до розбудови моделі інноваційного розвитку економіки; створення системного органу регулювання та стимулювання інноваційних процесів; формування системи управління інноваційними проектами, що здатна забезпечити випуск конкурентноспроможної продукції; розвиток комп'ютерних систем збору і переробки інформації, підтримки прийняття рішень, а також систем консультацій для підприємств і фізичних осіб.

Основу нової системи управління інноваційними процесами в Україні повинна становити єдина інституційна структура, що поєднуватиме інноваційну та інвестиційну функції і забезпечуватиме оперативну концентрацію та ефективний розподіл необхідних ресурсів. Для розв'язання проблеми пропонується створити систему інноваційно-інвестиційних фондів на базі організаційного об'єднання діючих інститутів, що інвестують інноваційні процеси. Керівним органом пропонується визначити Раду фондів. Діяльність фондів має забезпечити формування нових підходів до організації і управління інвестуванням інноваційних процесів, органічного узгодження елементів державного впливу з ринковим регулюванням.

Фонди у дисертації запропоновано розподілити на три групи (табл. 2), що враховують закономірності інноваційних процесів: фонди загальнодержавного значення; фонди мезорівня та регіонального значення; фонди власних та залучених ресурсів підприємств. Розгортати інноваційно-інвестиційну діяльність системи найбільш доцільно спираючись на існуючі наукові колективи.

Аналіз зарубіжного досвіду функціонування інституту інноваційних фондів як країн з перехідною економікою, так і розвинених ринкових економік свідчить про значний їх внесок у розвиток економіки. Об`єднані однією кінцевою метою - сприяти підвищенню науково-технологічного рівня національного виробництва - такі фонди мають відмінності у шляхах досягнення поставленої мети. Так, пострадянські країни продовжують дотримуватись політики переважного державного фінансування, а через нього - регулювання інноваційної діяльності, що спрямована на підтримку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки. Розвинені ж країни зосереджують свої зусилля на фінансовій підтримці структурних змін у наукоємних галузях економіки, забезпеченні функціонування “фірмової” науки - ставка робиться на ринковий механізм саморегулювання.

У третьому розділі “Формування системи управління інноваційно-інвестиційними процесами” розроблено складові системи управління діяльністю інноваційних фондів; визначено структуру та змістовне навантаження її основних елементів; обгрунтовано порядок прийняття інвестиційних рішень, визначення їх економічної доцільності; досліджено шляхи підвищення ефективності інвестицій в інноваційні проекти й окреслено напрями їх застосування системою фондів в Україні.

У дисертації розроблено систему управління інноваційно-інвестиційними процесами, що забезпечує поєднання інноваційного та інвестиційного процесів у діяльності фондів. Мета даної системи полягає в узгодженні інтересів інноваторів та інвесторів з інтересами інших учасників інноваційно-інвестиційної діяльності та координації їх дій.

Організаційна складова запропонованої системи включає такі елементи:

стратегічне планування - формулювання у стратегічному плані цілей, що виражені в конкретних фінансових показниках та є критеріями ефективності, які визначаються в процесі відбору проектів. Це набуває особливого значення в умовах дефіциту коштів, коли необхідно раціонально розподілити ресурси між короткостроковими високодоходними проектами та інвестиціями у довгострокові проекти із визначеним соціально-економічним ефектом;

створення інформаційно-консультативної бази діяльності - загальною умовою здійснення управління є оперативна поінформованість щодо стану відповідної сфери. Ступінь чіткості функціонування структур обробки інформації значною мірою визначає загальну ефективність діяльності будь-якої організаційної складової. У дисертації запропоновано новий підхід до організації залучення інтелектуальних і матеріальних ресурсів, який полягає в акумулюванні і систематизації запитів суб`єктів господарювання щодо необхідних їм розробок. Створення “банку інноваційних потреб” дозволить реалізовувати наміри по залученню коштів інвесторів ще до початку розробки інновацій шляхом організації “фондів окремих проектів”.

Інформаційно-консультативна база забезпечення інноваційно-інвестиційної діяльності фондів повинна включати: виставки закінчених розробок; регіональні інформаційні центри; повний банк даних фірм, наукових центрів, патентної інформації, публікацій з відповідних проблем; державний інформаційний банк технологій базового призначення; окремі посередницькі та консалтингові структури.

відбір інноваційних проектів через комплексну експертизу. Об`єктивність рішень, що приймаються значною мірою залежить від регламентованості всіх етапів і деталей конкурсної процедури та обгрунтованості експертизи. Організаційна структура і методика експертизи інноваційних проектів повинні забезпечувати своєчасність, компетентність і незалежність експертних висновків, головним питанням яких є окупність витрат. Експертизу можна вважати об`єктивною, якщо результати конкурсу корелюють з об`єктивними індикаторами, що характеризують рівень інтенсивності інноваційної діяльності;

забезпечення діяльності фінансовими ресурсами. Формування інвестиційних ресурсів є важливим складовим елементом стратегії управління і розробляється за такими етапами: визначення потреби у загальному обсязі інвестиційних ресурсів; визначення критеріїв залучення джерел фінансування; аналіз і відбір джерел, які відповідають обраним критеріям; визначення оптимальної структури джерел формування інвестиційних ресурсів; визначення методів фінансування окремих інвестиційних програм та проектів. Для зниження ризику система джерел фінансування має бути диверсифікованою за строками погашення та за видами джерел.

Аналіз статистичних спостережень, проведених Держкомстатом України, свідчить про різке падіння рівня споживання позикових ресурсів суб`єктами інноваційної діяльності. Зокрема, коштами Держіннофонду у 1999 р. користувалося на 53% підприємств менше ніж у 1998 р., на 37% менше підприємств використовували кредитні ресурси, на 33% та 24% менше було залучено коштів відповідно вітчизняних та іноземних інвесторів.

У дисертації окреслено нові можливості залучення до обігу в інноваційному процесі додаткових інвестиційних ресурсів. Раді фондів необхідно отримати право і можливості поповнювати кошти на розвиток інноваційно-інвестиційної діяльності шляхом залучення заощаджень населення України, організації інноваційних лотерей, емісії цінних паперів, залучення інвестиційних, недержавних пенсійних фондів, банків, страхових компаній, коштів міжнародних організацій і програм. Залучення альтернативних джерел фінансування дозволить, окрім визначених державою пріоритетних напрямів, сформувати і реалізовувати власну інноваційно-інвестиційну стратегію. Віддаючи належне бюджетним джерелам фінансування, залученню зарубіжних коштів для підтримки розвитку науки, слід все ж відмітити, що при інноваційній моделі розвитку економіки головним джерелом фінансування повинно стати виробництво.

Активне використання непрямих методів державного стимулювання дозволить створити режим економічного протекціонізму інноваційної сфери і заохотити приплив інвестицій за рахунок: розповсюдження пільг по оподаткуванню; часткового вивільнення від податків в бюджети регіонів України; отримання права поручителя та гаранта по зобов`язаннях суб`єктів інноваційної діяльності.

Об`єднавши за допомогою створення системи фондів зусилля приватних інвесторів та держави, особливо посиливши вплив непрямих методів державного регулювання, можна створити потужний, регульований грошовий потік для стимулювання економічного зростання України за рахунок інноваційного фактору.

У роботі досліджено взаємовідносини учасників інноваційно-інвестиційного процесу, що характеризують його як складне та багатоступінчасте економічне явище. І якщо двосторонні стосунки між учасниками інноваційно-інвестиційного процесу регулюються відповідними угодами, то весь процес потребує нових підходів до управління. Діяльність системи фондів повинна забезпечувати достатню тактичну гнучкість у інвестуванні інновацій.

Виділено наступні форми надання коштів, що згруповано у таблиці 3, та запропоновано, що інвестування може здійснюватися такими методами: -виділення ресурсів кінцевому виробнику інноваційного продукту або головному розробнику проекту; - безпосередньо учасникам процесу; -керівнику, який є довіреною особою замовника; -керівник проекту здійснює майже всі поточні видатки з власних коштів. Кредитування інноваційної діяльності відноситься до найбільш ризикованих операцій. При неможливості отримання коштів фондів умови кредитування банківськими установами не вигідні.

Формування системи управління інноваційно-інвестиційними процесами в Україні через фонди запропоновано у дисертації на основі сформульованих теоретичних засад, а також досвіду діяльності вітчизняних та зарубіжних інноваційно-орієнтованих фондів. Дієздатність запропонованої системи залежить від методичного забезпечення процедури прийняття рішень. Найбільш важливим завданням управління є розподіл фінансових ресурсів через обмеженість бюджету. Оптимізація розподілу бюджету може бути досягнена встановленням пріоритетів. Відбір пріоритетів та їх селективна підтримка на основі конкретних напрямів досліджень і розробок є основним елементом науково-технічної політики. Проблема вибору пріоритетів інвестування існує на двох рівнях: при визначенні структури розподілу коштів між напрямами діяльності та в межах окремого напряму. Головні критерії пріоритетності: наукова і технологічна перспективність проблеми; кількість і якість отриманих раніше результатів; релевантність наукового потенціалу; оцінка існуючої підтримки проблеми.

Для вирішення проблеми пріоритетності напрямів інвестування у дисертації розроблено алгоритм прийняття рішень щодо інвестування інноваційних проектів для застосування у діяльності запропонованої системи фондів, який представлено на рисунку 2. В основу алгоритму покладено принцип відбору пріоритетів за класифікуючими ознаками кінцевого інноваційного продукту: базисна інновація, поліпшуюча інновація, імпортозамінна інновація. За результатами аналізу статистичних спостережень виявлено, що переважна більшість інноваційних проектів має на меті вироблення поліпшуючих та імпортозамінних інноваційних продуктів. Визначено, що підходи до їх підтримки повинні бути однаковими, але пріоритетною серед цих двох позицій має бути поліпшуюча інноваційна продукція, що є результатом вітчизняних розробок.

Головною метою у процесі реалізації інноваційних проектів є попередження відхилення якісних параметрів створюваного продукту та витрат від передбачених у проекті; забезпечення належного контролю за раціональною організацією та якістю робіт, щоб виключити можливість додаткових видатків на фазах інвестиційного циклу, що повинно бути враховано при формуванні системи управління діяльністю інноваційних фондів.

Протягом всього інноваційного процесу принципове значення має процедура введення в господарський обіг інтелектуальної власності та її захист. За відсутності такого захисту припиняється розвиток інновацій. Поняття інтелектуальна власність у дисертації розглядається з позицій матеріалізованого наукового знання, що набуває властивостей товару. Як форми комерціалізації інновацій розглянуто передачу прав на користування інтелектуальною власністю на основі договірних відносин та організацію виробництва продукції і надання послуг. Проте через недостатнє інвестиційне забезпечення внутрішній ринок науково-технічних розробок, інтелектуальної власності, винаходів і патентів розвинутий дуже слабко. Реалізація в Україні комерційного інтересу до об`єктів інтелектуальної власності, крім того, вимагає розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення управління ними.

Аналіз досвіду світових лідерів підтверджує, що монополія державних установ на використання інтелектуальної власності, створеної за рахунок бюджетних коштів, не дає економічного ефекту для країни. Необхідний механізм, що забезпечить перехід технологій від держави в приватну власність і навпаки. Дифузія технологій в розвинених країнах опирається на спеціально створену інфраструктуру у кредитно-фінансовій сфері, інформаційному забезпеченні, підготовці персоналу і т.п. Досвід багатьох країн доводить доцільність розробки державних програм по створенню умов для адаптації і поширення передових технологій у національних економіках, створення центрів технологічного трансферу, що є важливим елементом ринкового механізму технологічного обміну та охорони інтелектуальної власності. В Україні таку функцію спроможна виконувати запропонована у дисертації система інноваційно-інвестиційних фондів.

Оцінка ефективності роботи інвестиційних інститутів дозволяє зробити правильний вибір серед наявних можливостей розміщення коштів. Найважливішими складовими оцінки ефективності управління портфелем проектів є порівняльний аналіз, врахування ризикованості діючих інноваційно-інвестиційних стратегій, а також оцінка комплексної ефективності на протязі певного часового проміжку. Прийняті рішення щодо інвестування інноваційних проектів повинні відповідати не тільки вимогам забезпечення ефективності господарської діяльності, а й політиці системи фондів у сфері формування джерел інвестування інноваційних проектів, її стану на ринку.

інноваційний інвестиційний фонд управління

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

У дисертації одержано наукові та практичні результати щодо методичного забезпечення управління інвестуванням інноваційних процесів в Україні через побудову та функціонування інноваційних фондів, для чого сформовано теоретичні засади управління їх побудовою та функціонуванням, проаналізовано зарубіжний досвід управління інноваційними проектами і визначено можливості його використання у вітчизняних умовах; здійснено аналіз і оцінку діяльності українських фондів; розроблено складові системи управління діяльністю інноваційних фондів.