Страхування в системі економічних механізмів забезпечення екологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Перехід України на ринкові методи господарювання супроводжується кризою практично в усіх сферах суспільних відносин: політичній, економічній, соціальній, екологічній, що вимагає розробки нових організаційних і економічних механізмів їхнього регулювання.

Стратегія сталого соціально-економічного розвитку, перехід до якої не має для України альтернатив, може реалізовуватися тільки за умови використання принципу забезпечення екологічної безпеки всіх суб'єктів економічних відносин, що передбачає, в тому числі, забезпечення гарантій компенсації збитків, що виникають унаслідок порушення норм та правил раціонального природокористування та екологічної безпеки.

Економічна самостійність суб'єктів господарювання визначає потребу в регулюванні взаємовідносин між ними на базі адекватного відображення існуючих реалій їхнього впливу на навколишнє природне середовище. В той же час методологічна незавершеність і відсутність повноцінної нормативно-законодавчої бази знижує ефективність і обмежує сферу застосування того чи іншого інструмента в загальній системі економічних регуляторів екологічної безпеки. В такому контексті правомірна постановка задачі про удосконалювання і розвиток механізмів і інструментів, що забезпечують екологічну безпеку, в тому числі, розробки ринкових механізмів регулювання екологічного ризику і введення страхування екологічних ризиків у загальну систему таких механізмів.

В останні роки спостерігається інтенсифікація наукових досліджень і експериментальних прикладних розробок щодо проблем страхування екологічних ризиків, значний внесок в їхній розвиток вносять вітчизняні і закордонні наукові школи економістів-екологів, найбільш відомі серед яких такі: Сумський державний університет, Сумський державний аграрний університет, Українська академія банківської справи, Рада по вивченню продуктивних сил України, Інститут економіки промисловості, Інститут проблем ринку та економіко-екологічних досліджень, Інститут проблем ринку РАН та ін.

На даний час можна констатувати зрушення в практичному рішенні проблеми екологічного страхування в Україні: розроблено проект Закону про екологічне страхування; уже діє цілий ряд законодавчих актів, що встановлюють відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, наприклад, що реалізують механізм обов'язкового страхування при транспортуванні небезпечних речовин і експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки.

В той же час багатоплановість, складність і недостатність розробки проблеми страхування екологічних ризиків у системі економічних регуляторів екологічної безпеки в сучасних умовах, наявність ряду дискусійних питань у цій області визначили вибір теми дисертаційної роботи, сформували мету і побудову структури дисертації.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження визначена як теоретичне обґрунтування і розробка організаційно-методичної бази інструментів страхування екологічних ризиків, що забезпечують їхнє зниження і компенсацію економічних наслідків в умовах розвитку ринкових відносин між суб'єктами господарювання.

Реалізація поставленої мети визначила необхідність рішення наступних задач:

виконати теоретико-концептуальний аналіз і дати обґрунтування щодо уявлення про екологічні ризики і їхнє страхування як керованої домінанти в системі забезпечення екологічної безпеки;

систематизувати й обґрунтувати принципи побудови системи страхування екологічних ризиків;

розробити організаційно-методичні елементи страхування екологічних ризиків виробництва і споживання товарів і послуг, використання вторинних ресурсів;

теоретично обґрунтувати і сформувати концептуальну модель інтегрального ефекту страхування екологічних ризиків;

обґрунтувати та розробити пропозиції щодо вдосконалення організаційно-методичних основ формування страхових фондів екологічних ризиків і страхових тарифів;

сформувати методичні підходи і розробити елементи механізму реалізації компенсаційної, стимулюючої й інвестиційної функцій страхових фондів екологічних ризиків.

1. Екологічні ризики і сучасна гіпотеза механізму їхнього регулювання

Присвячено дослідженню ролі екологічних чинників, включаючи імовірність виникнення екологічних ризиків і відповідних їм негативних економічних наслідків, у вирішенні сучасних проблем соціального й економічного розвитку України. Проведено теоретико-концептуальний аналіз місця і ролі екологічних ризиків у системі життєзабезпечення і виробничої діяльності людини і страхування як механізму їхнього врахування і регулювання в системі діючих економічних механізмів забезпечення екологічної безпеки.

Першопричинами росту екологічної небезпеки в сучасних умовах спаду виробництва в Україні виділені нагромадження екодеструктивного потенціалу, зниження надійності технічних систем, погіршення структури економіки на користь розвитку регресивних галузей, що мають негативну, особливо економічну і соціальну, обумовленість, у тому числі, через погіршення стану здоров'я і зниження рівня тривалості життя населення.

В роботі обґрунтовано та розвинено ідею дослідження екологічних ризиків як керованої домінанти параметрів екологічної безпеки. В основу побудови такої гіпотези покладено принципи і властивості екологічного ризику техногенного походження як керованої системи з виділенням суб'єкта-джерела підвищеної небезпеки.

Системне уявлення сукупності таких принципів і властивостей екологічних ризиків покладено в основу запропонованої у роботі класифікації екологічних ризиків. В класифікацію закладено найважливіші показники екологічного

ризику: імовірність прояву факторів ризику - скидів (викидів) забруднюючих речовин та імовірність настання наслідків подій (часткового чи повного), поданих у вигляді імовірнісного збитку.

Структурний перелік впливів характеризує надійність технологій і виробництв у цілому, а збитків - соціо-економіко-екологічну вразливість. Системоутворюючими параметрами є внутрішні зв'язки в їхній взаємодії і динамічному розвитку. Класифікація включає екологічні ризики виробничої сфери і сфери споживання, масштаб, імовірність, швидкість прояву, тривалість, обмеженість, технологічну і соціально-економічну доцільність, взаємозв'язок із зовнішніми і внутрішніми факторами. Класифікація є концептуально-методологічною базою оцінки екологічної небезпеки і наступної побудови на її основі системи страхування екологічних ризиків.

Відсутність врахування екологічного ризику в діючій системі економічних механізмів забезпечення екологічної безпеки приводить до послаблення мотиваційної і регулюючої ролей останніх та до дисбалансу в економіці й екологічній сфері. Інструментом, запропонованим у дисертації для рішення проблеми управління екологічним ризиком, є обов'язкове страхування екологічних ризиків. Його економічна сутність міститься в розподілі відповідальності в просторі і в часі та в забезпеченні гарантованої компенсації на випадок збитку.

Таблиця 1. Класифікація екологічних ризиків за ознаками “тип впливу” і “тип економіко-екологічних ситуацій”

В роботі обґрунтовано концепцію уявлення про страхування екологічних ризиків як інструмента регулювання екобезпеки й, у першу чергу, як механізму мобілізації стимулюючої функції зниження екологічного ризику.

2. Методологічні принципи і методична база системи страхування екологічних ризиків

Присвячено дослідженню й обґрунтуванню основних принципів страхування екологічних ризиків як регулятора екобезпеки і розробці методичної бази для реалізації відповідних функцій системи страхування екологічних ризиків.

В основу побудови системи страхування екологічних ризиків автором покладено стандартні принципи страхування відповідальності, а також специфічні принципи страхування екологічних ризиків, що випливають із природи екологічних ризиків, а також обумовлені природою формування і використання страхових фондів екологічних ризиків.

Система принципів, що стандартно використовуються у страхових механізмах, включає обов'язковість, персоніфікацію і системність.

Під обов'язковістю у страхуванні розуміється відповідальність страхувальника (за добровільною згодою або в законодавчо встановленому порядку) перед страховиком і страховика перед вигодонабувачом за відшкодування збитку.

Обов'язкова форма страхування забезпечує неминучість відповідальності за збиток, значно розширює масштаби використання страхування екологічних ризиків як інструмента забезпечення екологічної безпеки, як гаранта відшкодування збитків при нанесенні збитку, як джерела фінансових засобів екологозорієнтованого призначення (попередження і зниження екологічної небезпеки, відновлення якості навколишнього природного середовища і ресурсів), як інструмента, що мотивує зниження екологічного ризику.

Принцип персоніфікації припускає реалізацію страхових функцій, що забезпечують персональну відповідальність, що адекватна ризику і (чи) відповідальності.

Принцип системності є обов'язковим елементом у будь-якому виді страхування і призначений, в першу чергу, для забезпечення балансу між надходженням і розподілом коштів з метою забезпечення стійкості страхування як системи.

Принцип системності в роботі запропоновано поширити і на побудову просторово-організаційної системи страхування екологічних ризиків.

Розвиток цієї системи принципів у контексті побудови системи страхування екологічних ризиків передбачає необхідність врахування специфічних принципів, що відображають природу екологічних ризиків. В роботі показано, що в якості пріоритетних в даній групі принципів мають бути враховані принципи допустимості, динамічності і керованості екологічних ризиків.

Принцип допустимості припускає можливість використання екологічно небезпечних виробництв, можливість диференціації товарів за екологічною якістю, екологічністю пакування та їхньої утилізації, включаючи їх у правове поле страхування екологічних ризиків.

Принцип динамічності припускає зміну як самого ризику, так і відношення до нього з боку суспільства, і дозволяє формувати систему страхування як механізм керування екологічними ризиками в динаміці їхніх проявів і уявлень, а також самої системи страхування з позицій діалектичного розвитку в залежності від мінливості макро-, мезо- і мікросередовища, реалій фінансового і технічного характеру.

Керованість екологічних ризиків припускає можливість їхнього прогнозування, регулювання (включаючи попередження), координацію, стимулювання зниження і контроль.

До системи принципів, що розроблена автором роботи, уведені специфічні принципи формування і використання страхових фондів екологічних ризиків - диференціації, багатофункціональності і регіоналізації.

Принцип диференціації дозволяє застосовувати різні підходи до об'єктів страхування, що спрямовано на підвищення мотиваційної функції страхування екологічних ризиків.

В дисертації розвивається уявлення про страхування екологічних ризиків як багатофункціональної системи, що включає компенсаційні, стимулюючі й інвестиційні функції.

Просторова неоднорідність природно-ресурсного потенціалу й екологічної небезпеки, з одного боку, і потреби в засобах захисту, з другого, визначають доцільність використання принципу регіоналізації відповідальності і побудови організаційної системи страхування екологічних ризиків за регіональним принципом.

В роботі розроблено методичні підходи до визначення екологічних ризиків, що формують страхові платежі на всіх стадіях і у всіх сферах суспільного виробництва і споживання, включаючи будівництво, експлуатацію об'єкта і післяексплуатаційний період при утилізації, збереженні, транспортуванні і споживанні продукту.

Методичні розробки з розрахунку імовірністних збитків у сфері споживання базуються на нормативних методах. Сутність нормування тут повязується з визначенням напрямків потоків платежів і їхнього розподілу при виробництві продукції недостатньо високої, з погляду екологічних вимог, якості. Ці платежі мають акумулюватися в тих регіонах, де очікується їхній негативний вплив. У такій ситуації варто враховувати традиційні потоки продукції від конкретного виробника до місця дислокації споживача, а при їхній відсутності - прямі чи непрямі показники, що характеризують попит (щільність населення, довжина й інтенсивність використання транспортних магістралей і т.ін.).

Страхові платежі при обов'язковому страхуванні екологічних ризиків сприяють підвищенню цін на ресурси, що є стимулом для товаровиробника до більш раціонального їхнього використання.

Диференціація страхових платежів дозволяє нівелювати конкурентоспроможність продукції з первинних і вторинних ресурсів, стимулюючи товаровиробника до використання останніх. Логіка такого підходу в тому, що при використанні вторинного ресурсу не враховується ризик утилізації побутових відходів. Таким чином за рахунок введення страхових платежів збільшується різниця між ціною використання первинного і вторинного ресурсів.

Реалізація запропонованих принципів у системі страхування екологічних ризиків забезпечує широку гаму економічних, екологічних і соціальних ефектів, що формуються на макро-, мезо- і мікрорівнях, які подані у роботі в контурній моделі інтегрального ефекту від страхування екологічних ризиків.

Економічний ефект від страхування екологічних ризиків включає фінансову стабілізацію, зростання виробництва, заснованого на дотриманні норм екобезпеки, підвищення інвестиційної привабливості і вирівнювання стартових умов товаровиробників, стабілізацію якості факторів виробництва, зменшення соціальних державних виплат, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, у тому числі за рахунок підвищення екологічності товару і стимулювання використання вторинних ресурсів. Екологічний ефект здобувається за рахунок стабілізації якості навколишнього середовища. Соціальний ефект формується за рахунок росту зайнятості населення і гарантування відшкодування збитків. Медичний ефект припускає зменшення рівня захворюваності від екологічно обумовлених хвороб і зростання тривалості життя населення. Культурно-естетичний ефект обумовлюється збереженням фонду флори і фауни.

3. Організаційно-економічна модель формування і використання страхового фонду екологічних ризиків

Містить дослідження комплексу питань, що інтегрують організаційно-економічні аспекти страхування екологічних ризиків як цілісного економічного механізму керування ними.

В дисертації обґрунтовано створення системи страхових фондів екологічних ризиків, призначених для акумуляції коштів і ефективного їхнього використання в інтересах вирішення проблем забезпечення екологічної безпеки.

Реалізація страхових функцій фонду забезпечується через безупинне відтворення грошових ресурсів і гарантовану компенсацію страхових відшкодувань при настанні страхового випадку, обумовленого екологічно несприятливою ситуацією.

В роботі обґрунтовано підхід, відповідно до якого страховий фонд екологічних ризиків формується за рахунок суб'єктів господарювання - потенційних забруднювачів і призначений для цільової компенсації збитку, що виникає внаслідок екологічних конфліктів, розподіляючи втрати між всіма учасниками потенційного ризику.

При формуванні системи страхових фондів екологічних ризиків закладено принцип поєднання загальнонаціональних інтересів забезпечення екобезпеки з регіональною формою їхньої реалізації, що обумовлено, перш за все, регіональною специфікою екологічних небезпек. Система страхування екологічних ризиків базується на страхуванні і перестрахуванні екологічних ризиків, взаємодії регіональних і централізованих фондів екологічних ризиків. В основу цієї взаємодії покладено принцип фінансової і технологічної відповідальності між регіонами, адекватної екологічному ризику.

Як базовий елемент організаційної системи страхування екологічних ризиків у роботі розглядається регіональний страховий фонд екологічних ризиків. Передумовою для регіональної форми реалізації механізму є диференціація в просторі природних, економічних і соціальних можливостей і потреб забезпечення екобезпеки і відповідальності за її порушення, а також концепція домінанти територіального управління і самоврядування у вирішенні проблем забезпечення екологічної безпеки.

Страхові функції фонду реалізуються шляхом створення централізованого резерву коштів, стабільного забезпечення необхідного рівня їхнього відтворення і гарантії дотримання рівності всіх суб'єктів в одержанні страхових відшкодувань.

Особлива увага в роботі приділяється питанню майнової належності коштів страхових фондів екологічних ризиків. Кошти фонду є власністю як регіонів і держави, так і самих страхувальників. Однак це не суперечить їхньому зосередженню в оперативному управлінні відповідних регіональних фондів і розподілу суворо на нормативній основі.

Найважливіший принцип організації страхового фонду екологічних ризиків полягає в оптимальному сполученні інтересів усіх суб'єктів господарювання. Розміри регіональних інвестицій залежать від потреб територій у розвитку природоохоронних об'єктів і від їхніх внесків у фонд, що взаємообумовлено. Чим вище екологічний ризик, тим вище потреби регіону у витратах на попередження екологічних конфліктів.

В дисертації розвинуто концепцію багатофункціональності страхових фондів екологічних ризиків. Як основні функції страхових фондів екологічних ризиків розглядаються: компенсаційна, стимулююча й інвестиційна.

Вперше страхування екологічних ризиків подано у вигляді системи і у взаємозв'язку цієї системи з макросередовищем.

Макросередовище системи страхових фондів екологічних ризиків подано у вигляді економічних, науково-технічних, екологічних факторів і фактора управління екобезпекою.

Економічні фактори включають світогосподарські, макроекономічні, регіональні і мікроекономічні аспекти. Науково-технічні фактори повязуються з екологізацією виробництва і продукту. Екологічні фактори представлені екологічною ємністю і медіко-біологічним потенціалом. Фактор управління екобезпекою реалізується через нормативно-законодавчу базу.

Найважливішою концептуальною посилкою формування страхових фондів екологічних ризиків, що розвивається в роботі, є залежність тарифної ставки при страхуванні екологічних ризиків від функцій, покладених на фонд.

Розмір страхового тарифу визначається відповідно до страхової суми у вигляді імовірнісного збитку. Імовірнісний збиток запропоновано оцінювати не тільки за екологічністю виробництва, але також і екологічністю продукту, включаючи всі супутні компоненти - екологічність пакування й утилізації. Розширення бази страхового платежу передбачається і за рахунок поширення кола вигодонабувачей і, відповідно, пореципієнтних збитків (населенню, суб'єктам господарської діяльності, включаючи втрачену вигоду і т.д.). На відміну від існуючих методик розрахунку страхової суми особливий акцент робиться на надійність технічних систем, що реалізується тільки при індивідуальному підході до об'єкта страхування. Запропоновано додаткове введення регіональних (зональних) параметрів, що враховують соціальні аспекти. У роботі визначено сутність попереджувальної діяльності страхового фонду екологічних ризиків як джерела фінансування й організації попереджувальних і природовідновлювальних мір, що сприяють зменшенню імовірності і масштабів забруднень, зниженню компенсаційних виплат за страховим випадком. Доцільність включення статті на попереджувальну діяльність обумовлена пасивним екологічним ризиком, тобто, ризиком нагромадження забруднюючих речовин і уповільненої реакції екосистем.

На відміну від стандартних підходів розподіл доходу при страхуванні екологічних ризиків передбачено здійснювати винятково на природоохоронні цілі і на стимулювання безаварійної діяльності страхувальників.

Компенсаційні виплати з коштів фонду передбачено здійснювати при настанні страхового випадку - екологічно несприятливої ситуації, що спричинила збитки: життю і здоров'ю населення, втраченому прибутку, природним ресурсам, включаючи тваринний і рослинний світ, які носять імовірнісний характер настання. Всеосяжний характер страхової відповідальності при страхуванні екологічних ризиків мобілізує його стимулюючий потенціал як регулятора екобезпеки.

Екологічні аварії й їхні наслідки носять імовірнісний (випадковий) характер. Тому в страховому фонді екологічних ризиків можуть утворюватися тимчасово вільні ресурси, що уявлюють собою потенційні інвестиційні ресурси. Рекомендовано цілеспрямоване використання таких ресурсів на створення екологічної інфраструктури, екологізацію технологічних процесів, здійснення інших мір і заходів екологозорієнтованого характеру задля потреб регіонів, груп підприємств і окремих виробництв.

В рамках рішення прикладних задач у дисертації розроблено методику вибору пріоритетів кредитування заходів за рахунок коштів страхових фондів екологічних ризиків, яка заснована на системному врахуванні економіко-екологічних, соціально-економічних і традиційно фінансово-економічних факторів, а також - на використанні принципу допустимості екологічних ризиків.

Запропонований механізм страхування екологічних ризиків є ще однією складовою послідовного ланцюга дій щодо адаптації системи економіко-екологічних інструментів забезпечення екологічної безпеки до реальних умов ринкових відносин. Цей механізм дозволяє усунути більшість недоліків діючої системи економіко-екологічних регуляторів, забезпечити проведення необхідних природоохоронних заходів і компенсувати збиток, що відбувся внаслідок створення екологічно несприятливих ситуацій, включаючи аварійні, за кошти винуватців і скоротити державні субсидії на ці цілі.

Висновки

Дослідження сутності змісту та характерних рис сучасних ситуацій, що породжують виникнення екологічних небезпек, обґрунтування та дослідження питань формування і функціонування системи страхування екологічних ризиків визначили ціль, задачі та зміст даної дисертаційної роботи.

В дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення наукової задачі розвитку і поглиблення концептуальних основ і організаційно-методичної бази формування і функціонування системи страхування екологічних ризиків у сукупності економічних механізмів забезпечення екологічної безпеки.

Інтегральний науковий результат дисертаційного дослідження знайшов свою конструктивну реалізацію в наступному комплексі концептуально-методологічних положень стосовно принципів і підходів формування та функціонування системи страхування екологічних ризиків:

§ екологічні небезпеки та ризики їх формування і прояви, об'єктивна реальність яких обумовлена сутнісним змістом і причинно-наслідковими факторами, займають одне з домінуючих місць у системі факторів екологічної безпеки соціально-економічного розвитку;

§ сучасні теоретико-методологічні посилки комплексного економіко-екологічного підходу дозволяють інтегрувати всю структурно різнорідну, за факторами формування і прояви екологічних небезпек, сукупність екологічних ризиків у єдину класифікаційну систему, головною ознакою побудови якої є універсальне уявлення екологічного ризику як керованої домінанти забезпечення екологічної безпеки соціально-економічного розвитку;

§ методологічним базисом становлення сучасної моделі системи страхування екологічних ризиків є інтеграція стандартних принципів страхування відповідальності (обов'язковість, персоніфікація і системність), а також двох груп специфічних принципів, обумовлених природою екологічних ризиків (допустимість, динамічність і керованість), а також обумовлених природою формування і використання страхових фондів екологічних ризиків (диференціація, багатофункціональність і регіоналізація) на основі функціонального цільового критерію зниження екологічних ризиків і компенсації їхніх економічних наслідків;

§ реалізація запропонованих принципів у системі страхування екологічних ризиків забезпечує широку гаму економічних, екологічних і соціальних ефектів, що формуються на макро-, мезо- і мікрорівнях, системне врахування яких дозволяє обґрунтувати контурну модель інтегрального ефекту страхування екологічних ризиків;

§ в якості принципової методологічної посилки функціонування системи страхування екологічних ризиків у роботі розвинуто концепцію багатофункціональності страхових фондів екологічних ризиків (компенсаційна, стимулююча й інвестиційна функції) і використання цієї методологічної посилки для формування тарифної ставки при страхуванні екологічних ризиків у залежності від функцій, покладених на фонд.

Сформульовані, обґрунтовані і подані в роботі організаційні і методичні рішення, які конкретизують і деталізують теоретичні і концептуально-методологічні результати дослідження, створюють основу їх практичної реалізації. Їх основний зміст полягає в тому, що:

§ на основі базисних принципів і підходів щодо інтегрального врахування екологічних ризиків та відповідних їм імовірнісних збитків за всіма циклами виробництва та споживання товарів і послуг розроблено організаційно-методичні елементи страхування екологічних ризиків виробництва та споживання товарів і послуг; розроблено пропозиції щодо врахування екологічного ризику як економічного інструменту регулювання використання вторинних ресурсів;

§ здобула подальшого розвитку методична схема формування тарифної ставки страхування екологічного ризику, згідно якої передбачено обовязкове врахування у розмірі тарифу реалізації компенсаційної, стимулюючої та інвестиційної функцій страхових фондів екологічних ризиків;

§ розроблено методику вибору пріоритетів інвестування (шляхом надання кредитів) за рахунок коштів страхового фонду заходів щодо створення екологічної інфраструктури, екологізації технологічних процесів, здійснення інших екологозорієнтованих заходів та дій.

Визначення концептуально-методологічної бази й головних напрямків формування і функціонування системи механізмів страхування екологічних ризиків, обґрунтування підходів щодо вибору і адаптації їх до реальних економічних умов сьогодення, теоретичні й організаційно-економічні основи яких розкриті в дисертаційній роботі, являють собою реальний внесок у розвиток і поглиблення сучасної економічної теорії природокористування і охорони навколишнього середовища, реалізацію її практичної функції в інтересах забезпечення екологічної безпеки сталого соціально-економічного розвитку України та її регіонів.

екологічний страховий інвестиційний

Література

1. Сааджан И.А. Региональная политика и страхование экологических рисков // Экономические инновации. Вып. 4: Международное и межрегиональное экономическое сотрудничество в Черноморском бассейне. - Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. - 1999. - С.136-138.

2. Сааджан И.А. Методолого-методические подходы к оценке и страхованию экологических рисков//Экономические инновации. Вып. 6: Экономико-экологические проблемы природопользования на современном этапе. - Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины. - 1999. - С. 38-46.

3. Сааджан В.А., Сааджан И.А., Изотов С.А. Конкурентоспособность предприятия и экологический риск//Труды Одесского политехнического университета. Вып. 3(9). - Одесса: Одесский политехнический университет. - 1999. - С.269-272. (Особистий внесок здобувача - оцінка впливу екологічних факторів на конкурентоспроможність товарів та товаровиробників; основні принципи страхування екологічних ризиків як механізму регулювання; модель оцінки екологізації технології та товару).

4. Сааджан И.А. Методические подходы к формированию тарифов страхового фонда экологических рисков// Труды Одесского политехнического университета. Вып. 1(10). - Одесса: Одесский политехнический университет. - 2000. - С.297-300.

Размещено на Allbest.ru