Організаційно-економічна політика сприяння розвиткові підприємництва та механізми її реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ РЕГІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

СМОВЖЕНКО Тамара Степанівна

УДК 338.242:334.722(477)

Організаційно-економічна політика

сприяння розвиткові підприємництва та механізми її реалізації

Спеціальність - 08.06.01 - економіка, організація і управління підприємствами

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Львів - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Інституті регіональних досліджень НАН України

Науковий консультант: доктор економічних наук, професор

Козоріз Марія Андріївна,

Інститут регіональних досліджень НАН України,

завідувач відділу

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор, академік НАН України

Лукінов іван Іларіонович,

Інститут економіки НАН України, директор;

доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Буркинський Борис Володимирович,

Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України, директор;

доктор економічних наук, професор

Крикавський Євген Васильович,

національний університет “Львівська політехніка” , завідувач кафедри економіки енергетичних і хімічних підприємств та маркетингу

Провідна установа:

Інститут економічного прогнозування НАН України,

відділ моделювання економічного розвитку, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 24 вересня 2002 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.154.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук в Інституті регіональних досліджень НАН України за адресою: 79026 м. Львів,

вул. Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту регіональних досліджень НАН України

Автореферат розісланий 15 серпня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук В.І. ЖОВТАНЕЦЬКИЙ

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У світовій системі господарювання ринкова економіка на теперішньому етапі розвитку суспільних відносин характеризується не тільки як найбільш ефективна, а й така, що здатна успішно розв'язувати гострі соціальні проблеми. Ключовими суб'єктами у формуванні економічних відносин будь-якої держави з ринковою економікою виступають підприємці і підприємницькі структури. У розвинутих державах світу малі і середні підприємницькі структури забезпечують понад 50% ВВП і 70% зайнятості працездатного населення. У зв'язку з цим ефективність національної економіки значною мірою залежить від ефективності функціонування її підприємницького сектора.

Зважаючи на доцільність розвитку підприємництва, урядові структури розвинутих держав приділяють велику увагу дослідженню факторів, які впливають на ефективність підприємницької діяльності, створюють умови для їх ефективного розвитку, ухвалюючи закони, які захищають інтереси підприємців, споживачів і суспільства в цілому. Феномен підприємництва як форми господарювання є предметом досліджень багатьох учених - економістів, психологів, соціологів, політиків. Зокрема, теоретико-методологічні і прикладні аспекти розвитку підприємництва в країнах із розвинутими ринковими інституціями знайшли висвітлення в наукових працях

П. Брера, Б. Бухвальда, В. Швандора, П. Кузмішина, Ч. Макміллана, Г. Манківа, А. Маршалла,

Т. Пітерса, Р. Уотермена, П. Самуельсона, В. Нордгауза, Дж. Сінкі, Л. Тоубі, Й. Шумпетера та інших.

За останні роки проблеми розвитку підприємництва в Україні знайшли відображення в багатьох публікаціях вітчизняних дослідників. Дослідженню особливостей розвитку підприємництва в умовах перехідної економіки України присвячені наукові праці О. Амоші,

В. Бабича, О. Барановського, Г. Башнянина, Л. Безчасного, П. Бєлєнького, М. Білик, О. Білоруса,

Д. Богині, Є. Бойка, Б. Буркинського, З. Варналія, С. Вовканича, В. Геєця, М. Долішнього,

В. Загорського, С. Злупка, М. Козоріз, В. Гриньової, О. Кузьміна, Є. Крикавського, І. Лукінова,

А. Мельник, В. Мікловди, І. Михасюка, А. Мороза, О. Онищенка, М. Пітюлича, Я. Побурка,

В. Юрчишина, М. Чумаченка, А. Чухна, С. Юрія, С. Яковлєва, В. Яцкова та інших.

Однак, з огляду на результати функціонування підприємницького сектора економіки України на теперішній час, низка проблем теоретико-методологічного характеру, пов'язаних із забезпеченням ефективності підприємницької діяльності, потребує більш поглибленого вивчення і висвітлення в економічній літературі. Низький рівень ефективності підприємницьких структур зумовлює необхідність концентрації наукових досліджень у сфері оцінки факторів, які стимулюють або гальмують розвиток підприємництва в Україні, розроблення нових концептуальних підходів до побудови системи управління процесами розвитку підприємницької діяльності з позицій спільності інтересів основних суб'єктів економіки. Найслабшою ланкою у формуванні сприятливих умов для ефективного розвитку підприємництва в Україні є фінансово-кредитні відносини, які виникають між державою, підприємцями, підприємницькими структурами та іншими суб'єктами вітчизняної системи господарювання.

Необхідність поглибленого дослідження проблемних для вітчизняної економіки питань, пов'язаних із забезпеченням сприятливих умов для розвитку підприємництва, визначили напрям, тему, мету і структуру дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до наукового напряму відділу соціально-економічних і правових проблем розвитку підприємництва Інституту регіональних досліджень НАН України в рамках НДР "Становлення і розвиток кредитно-фінансових механізмів приватизованих об'єктів виробничої сфери", № державної реєстрації 0198U002190; "стимулюючі функції податкової системи та їх вплив на розвиток підприємництва", № державної реєстрації 0100U000832, а також у рамках міжнародної співпраці Львівського банківського інституту НБУ: з Європейською комісією TACIS в рамках програми АСЕ 1994 р. у розробці Проекту "Фінансування малих та середніх підприємств в Україні"; спільного українсько-британського проекту з упровадження дистанційної освіти в банківському секторі України (1996-1999 рр.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є теоретичне обґрунтування організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні та розроблення механізмів її реалізації.

Реалізація мети зумовила необхідність визначення і розв'язання таких завдань:

· визначення проблем управління розвитком підприємницьких структур з позицій інтересів держави, регіонів, підприємців-власників;

· обґрунтування принципів формування державної політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні на основі узагальнення світового та вітчизняного досвіду;

· розроблення класифікації форм і методів сприяння розвиткові підприємництва;

· аналіз, оцінка та визначення особливостей розвитку підприємництва в Україні;

· аналіз і оцінка впливу державної політики оподаткування на розвиток підприємництва;

· дослідження впливу фінансово-кредитних механізмів на ефективність функціонування підприємницьких структур;

· моделювання ризиків підприємницької діяльності та заходів щодо їх зниження;

· розроблення механізмів реалізації організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва на рівні держави, регіонів, місцевих органів влади і підприємств на базі програмних документів;

· обґрунтування вимог до інформаційного забезпечення розроблення та реалізації програм сприяння розвиткові підприємництва;

· розроблення нових технологій підготовки спеціалістів у сфері підприємництва на базі використання дистанційних форм навчання.

Об'єктом дослідження - теоретико-концептуальні, методологічні та прикладні аспекти управління процесами розвитку підприємницької діяльності в національній економіці.

Предметом дослідження є економічні відносини, що виникають між підприємницькими структурами та іншими суб'єктами вітчизняної економіки.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи послужили положення сучасних теорій управління суспільними відносинами в національній економіці, управління ефективністю функціонування господарських об'єктів; праці вітчизняних і зарубіжних дослідників із питань управління процесами розвитку підприємницької діяльності; чинне законодавство України з питань регламентації підприємницької діяльності. При вирішенні поставлених завдань у дисертації використано різноманітні економічні методи дослідження, зокрема: системний підхід; методи факторного, порівняльного економічного аналізу; економіко-математичного моделювання; експертних оцінок і соціологічних досліджень. У роботі використано статистичну і звітну інформацію, яка характеризує результати функціонування підприємницьких структур, фінансово-кредитних установ; аналітичні розрахунки автора; програмну документацію, яка висвітлює різні концепції розвитку підприємництва в Україні, реформування у сфері освіти, підготовки фахівців для підприємницького сектора економіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у послідовному розкритті базових понять та елементів, котрі відображають зміст відносин у підприємницькому середовищі з огляду на побудову сприятливої державної політики щодо підприємництва та запровадження економіко-організаційних механізмів її реалізації в економіці України. Основні положення дисертаційної роботи, що визначають її наукову новизну, полягають у такому.

1. Обґрунтовано цілісну концепцію сприяння розвиткові підприємництва на базі узгодження інтересів держави, регіонів і підприємців. На відміну від існуючих підходів, у дисертації з позицій системного підходу через визначення завдань, функцій і структури державних інституцій, форм їх взаємодії між собою та іншими суб'єктами господарювання запропоновано принципи формування організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні.

2. Сформульовано нові підходи до вибору класифікаційних ознак форм і методів впливу держави на розвиток підприємництва, які, на відміну від існуючих підходів, дозволяють структурувати функції державних інституцій за характером впливу на розвиток підприємництва, способом і тривалістю їх дії. На цій основі стратегічною функцією держави визначено регуляторну функцію, що забезпечує інтегрованість та системність впливу важелів адміністративного, економічного, організаційного і юридичного характеру, їх цільову спрямованість.

3. Обґрунтовано теоретичні засади синхронізації стратегії економічного зростання і стратегії сприяння розвиткові підприємництва (на національному та регіональному рівнях). Ключовим принципом синхронізації головної (загальної) стратегії економічного зростання і функціональної стратегії сприяння розвиткові підприємництва визначено зміщення оперативних регуляторних функцій із державного рівня на регіональний, що забезпечує їх конкретність, а відтак і конкретність механізмів реалізації стратегії сприяння розвиткові підприємництва.

4. Набула подальшого розвитку методологія оцінки підприємницьких ризиків в умовах інформаційної невизначеності макро- та мікроекономічної ситуації, в основу якої покладено доцільність типізації видів ризиків вітчизняних суб'єктів підприємництва та необхідність формалізації їх розрахунку. Побудовані економетричні моделі оцінки і прогнозування рівня ризикованості підприємницької діяльності дозволяють здійснити відособлені розрахунки щодо ризиків зовнішнього характеру, ризиків нестандартних (критичних) ситуацій, ризиків ринкового середовища.

5. Розроблено нову економіко-математичну модель визначення спільних фінансових ризиків підприємницьких структур і фінансово-кредитних установ, в основу якої покладено основні положення теорії ймовірностей і точкових експертних оцінок імовірностей настання подій. На відміну від існуючих моделей оцінки фінансового ризику, що не можуть адекватно врахувати наявність конфліктних ситуацій у взаємовідносинах позичальників і користувачів фінансових ресурсів, використання запропонованої моделі дає можливість виділити зону спільних інтересів підприємницьких структур і фінансово-кредитних установ у розробці та реалізації механізмів зниження ризиків.

6. Уперше виділено серед базових функцій податків пріоритетність реалізації стимулюючої функції у забезпеченні ефективного розвитку підприємництва. В основі реалізації стимулюючої функції податків лежать процедура демократичного формування нормативної бази оподаткування, досягнення компромісу інтересів підприємств-власників, найманих працівників і держави стосовно наповнення державного бюджету, мотивація підприємств до високоефективної праці, створення і реалізації конкурентоздатної продукції і послуг.

7. Обґрунтовано принципи побудови раціональних грошових потоків підприємницьких структур, основним серед яких визначено принцип оптимальності. Використання названого принципу в побудові раціональних грошових потоків дозволяє досягти таких цілей: забезпечення збалансованості обсягів грошових потоків; часову синхронізацію формування грошових потоків; забезпечення зростання чистих грошових потоків. На цій основі визначено механізм управління грошовими потоками підприємства в режимі реального часу з метою забезпечення ефективності функціонування.

8. Представлено нове обґрунтування вдосконалення фінансово-кредитної діяльності підприємств недержавної форми власності через призму органічного поєднання тріади потоків: грошового, виробничого (матеріального), персоналу, кожен з яких вимагає формування відповідного механізму управління. Доведено, що сферою найбільшого сприяння з боку держави необхідно вважати грошові потоки, як найбільш вразливі до дій державних інституцій.

9. З нових позицій визначено технологію розробки і реалізації державної та регіональної програм сприяння розвиткові підприємництва, якими актуалізовані як визначальні такі принципи: системність, комплексність, ефективність, прогресивність, перспективність, реальність. На відміну від існуючих моделей державного сприяння підприємництву, що не завжди характеризувалися як реальні чи достатньо ефективні, авторська модель за рахунок безумовного врахування ресурсного забезпечення набуває власне таких рис, як реальність і ефективність.

10. Сформульовано нові підходи щодо організації кадрового забезпечення підприємницького сектора економіки. На відміну від існуючих підходів формування кадрового потенціалу країни за рахунок підготовки в державних навчальних закладах у режимі державного замовлення та підготовки на комерційних засадах у режимі наявного попиту, що не завжди гарантує нульовий рівень структурної складової безробіття серед молодих випускників, у роботі актуалізується технологія дистанційної освіти як найбільш обґрунтована фахово та мобільна в часі.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність результатів дослідження полягає в розробленні методологічних і методичних підходів до побудови і реалізації механізмів сприяння розвиткові підприємництва в Україні та її регіонах, включаючи:

· розроблення методів оцінки підприємницьких ризиків та механізмів їх зниження;

· визначення вимог інформаційного забезпечення та етапності розробки і реалізації державної та регіональних програм сприяння розвиткові підприємництва;

· рекомендації з питань підготовки кадрів для підприємницького сектора економіки на основі використання дистанційної форми навчання.

Матеріали дисертаційного дослідження використані Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України при розробленні регіональних програм стимулювання розвитку малого бізнесу (довідка № 48-25/112 про впровадження результатів досліджень від 18.02.2002); Львівською обласною державною адміністрацією (№ 5/12-104/2-11 від 11.01.2002); Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва (довідка від 05.02.2002); Комітетом з питань фінансів і банківської діяльності Верховної ради України (акт № 06-10/142 від 20.03.2002).

Основні положення дисертації доцільно використовувати у викладанні курсів економічної політики стосовно розвитку підприємництва, планування та організації підприємницької діяльності.

Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, викладені в дисертації, отримані автором особисто. Із наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертації використано тільки ті ідеї і положення, що є результатом особистої роботи і вказані в авторефераті в переліку основних публікацій.

Апробація результатів дисертації. основні положення дисертації пройшли апробацію на міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях. Зокрема, на міжнародних конференціях: "Деньги, финансы и кредит в условиях формирования рыночной экономики" (Чернівці, 1993); "Становлення нової економічної системи в Україні" (Львів, 1994); "проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: теорія і стратегія" (Львів, 1996); "Соціально-економічні та екологічні проблеми адміністративних районів" (Тернопіль, 1997); "Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: мікроекономічний аспект" (Тернопіль, 1997); "Значення і проблеми зовнішньоекономічних відносин у державах, що трансформуються, з огляду на прямі іноземні інвестиції" (Ширгісвальде, Німеччина, 1999); "Проблеми та перспективи вищої освіти України" (Львів, 1999); "Іноземні інвестиції в Україну: проблеми привабливості й залучення" (Львів, 2000); П'ятому міжнародному конгресі українських економістів "Україна у ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку" (Львів, 2000); "Іноземні інвестиції в Україну: проблеми привабливості й залучення" (Ширгісвальде, Німеччина, 2000); "Дистанційне навчання у ХХІ столітті" (Львів, 2000); "Податкова та фінансово-кредитна політика держави і механізми її реалізації в регіонах України" (Львів, 2000); "Проблеми регулювання зайнятості та безробіття на регіональному ринку праці" (Львів, 2001); Міжнародному науковому семінарі "Глобалізація в регіональному вимірі" (Львів, 2002); Міжнародній науково-практичній конференції "Роль малих та середніх банків у розвитку підприємництва" (Львів, 2002).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 65 наукових праць, у тому числі

1 монографія і 25 статей у наукових фахових виданнях, загальним обсягом 279,23 д. а., з них: 83,43 д. а. належать особисто авторові.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Дисертація викладена на 473 сторінках комп'ютерного тексту, містить 55 таблиць, 54 рисунки. Наведений список використаних джерел містить 236 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, мету, завдання і методи дослідження, наукову новизну результатів дослідження і форми їх практичної апробації.

Перший розділ "Теоретико-методологічні основи формування організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва в Україні" висвітлює концептуальні підходи автора до дослідження підприємництва як форми господарювання та об'єкта державного управління.

На основі аналітичного огляду вітчизняних і зарубіжних джерел, що висвітлюють роль і функції держави в управлінні підприємницькою діяльністю, оцінки реальної ситуації управління процесами розвитку підприємництва в Україні на етапі ринкової трансформації економіки, автор виділяє проблемні для вітчизняної системи господарювання питання в досліджуваній сфері, обґрунтовує концептуальні підходи до побудови організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва. Державу і підприємництво та їх функції в забезпеченні ефективності господарювання визначено основними структуроутворюючими елементами в побудові організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва.

Сучасний етап формування організаційно-економічної політики в розвинутих державах світу характеризується посиленням ролі держави в забезпеченні зовнішньоекономічних інтересів національної економіки, її економічної і політичної безпеки в умовах наростання процесів інтеграції та глобалізації. Внутрішня економічна політика держави реалізується у функціях забезпечуючого характеру, створенні умов, необхідних для ефективного функціонування суб'єктів господарювання.

У роботі виділено функцію сприяння ефективному розвиткові підприємництва. Термін "сприяння" розглядається автором як багатозначна економічна категорія, яка охоплює широкий діапазон форм і методів прямого та непрямого впливу державних і недержавних інституцій на ефективність підприємницької діяльності, не виключаючи при цьому можливості державної підтримки окремих видів підприємницької діяльності, створення пільгових або, навпаки, обмежувальних умов її розвитку. При цьому політика сприяння обмежує функції директивного адміністрування та втручання в безпосередню діяльність підприємницьких структур.

Теоретичну базу у формуванні організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва визначають принципи системного підходу, які дозволяють розглядати її як складову національної економічної політики, визначаючи основні взаємозв'язки підприємництва як форми господарювання з іншими напрямами і сферами економіки; структуризувати функції держави у сфері управління процесами розвитку підприємництва; аналізувати та оцінювати вплив зовнішніх і внутрішніх факторів на розвиток підприємницького сектора економіки; обґрунтовувати, обирати і свідомо управляти процесами регулювання розвитку підприємництва, запобігаючи появі негативних умов і факторів господарювання; розробляти механізми реалізації державної політики сприяння розвиткові підприємництва. Технологію обґрунтування державної політики сприяння розвиткові підприємництва представлено на Рис. 1.

Наявність в економічній теорії та практиці великої кількості різних форм і методів сприяння розвиткові підприємництва не тільки зумовлює необхідність вибору найбільш доцільних із них, а й виділяє процес вибору в окреме і самостійне завдання, яке обумовлює подальші процеси формування і реалізації державної політики у сфері розвитку підприємництва.

Із цих позицій у дисертації запропоновано класифікацію форм і методів сприяння розвиткові підприємництва, в якій виділено три основні групи ознак: за характером впливу; за способом дії; за тривалістю дії. Кожна з виділених ознак має комплексний характер і може поділятися на більш локальні підгрупи. У роботі основну увагу приділено групі ознак, що характеризують дії уряду щодо розвитку підприємництва за характером впливу. У цьому аспекті автор виділяє комплексний організаційно-економічний характер форм і методів впливу держави на розвиток підприємництва, аналізуючи різні аспекти прояву адміністративно-економічних, адміністративно-організаційних, адміністративно-правових та адміністративно-управлінських дій. Зокрема, адміністративно-організаційні форми сприяння держави розвиткові підприємництва передбачають створення умов, що сприяють зростанню кількості підприємницьких структур на базі: спрощення процедур щодо відкриття нових підприємств, надання інформаційних послуг на безоплатній основі та послуг маркетингового характеру підприємцям-початківцям тощо.

На основі дослідження зарубіжного досвіду в роботі доведено, що державне управління розвитком підприємництва в розвинутих державах побудовано на переважаючому застосуванні непрямих методів впливу. Аналіз вітчизняної практики з аналогічних питань показав, що в Україні ведуться інтенсивні пошуки активних важелів впливу держави на підприємницьку діяльність у напрямах підвищення ефективності господарювання, однак ще не створено ефективної системи сприяння розвиткові підприємництва. Використовуються тільки фрагменти окремих елементів, які найчастіше не є взаємопов'язаними. Проголошені рішення щодо підтримки підприємницьких структур здебільшого мають декларативний характер, не забезпечені належною мірою фінансовими ресурсами, а ті кошти, що виділяються державою на підтримку малого бізнесу, є малими і не доходять безпосередньо до підприємців, а осідають у різних посередницьких структурах.

Рис. 1. Технологія обґрунтування державної політики сприяння розвиткові підприємництва

У зарубіжних країнах розвиткові підприємництва сприяють різноманітні недержавні фонди, фінансово-кредитні установи. Аналіз показав, що в Україні цей напрям сприяння розвиткові підприємництва значною мірою активізувався. Достатньо зазначити, що недержавні фонди, які спеціалізуються в напрямах підтримки вітчизняного підприємництва, функціонують майже в кожній адміністративній області. Зокрема, у Львівській області створено Асоціацію малих і середніх підприємств, яка активно співпрацює з державним департаментом.

Дослідження показали, що регіональні органи влади та недержавні фонди підтримки намагаються розв'язувати проблеми розвитку малого бізнесу разом. Так, з обласного бюджету Закарпатської обл. 1999 р. було виділено 365 тис. грн, Одеської - 1 млн. грн, Київської - 1,37 млн. грн, по м. Києву - 4,7 млн. гривень. Допомога малим підприємствам надавалась в основному для придбання нового обладнання, упровадження нових технологій, поповнення оборотних коштів.

Однак дія більшості недержавних фондів та регіональних структур, що спеціалізується на підтримці малого підприємництва, є ізольованою від державної політики, що ускладнює процеси управління розвитком підприємництва в Україні.

Перспективними напрямами у створенні ефективної системи сприяння розвиткові підприємництва в Україні виділено:

· перехід від окремих постанов та урядових рішень до формування довгострокової політики сприяння розвиткові підприємництва, спираючись при цьому на інтереси підприємців і підприємницьких структур та спрямовуючи їх зусилля на піднесення національної економіки;

· посилення відповідальності виконавчих структур за своєчасну та ефективну реалізацію прийнятої на урядовому рівні державної політики сприяння розвиткові підприємництва;

· підтримка структур, альтернативних державним службам, які займаються організацією, фінансовим забезпеченням підприємницької діяльності.

Автор обґрунтовує форми взаємозв'язків та взаємодії між стратегіями економічного зростання національної економіки і сприяння розвиткові підприємництва (Рис. 2).

Центральною ланкою в реалізації визначених стратегій у роботі виділено процеси регулювання. Процеси регулювання оперативної підприємницької діяльності в умовах стабільного розвитку мають, на думку автора, зміститися з державного рівня на регіональний, що дозволяє включити в механізми реалізації державної політики сприяння нові форми прояву і поле діяльності, ґрунтуючись на територіальних особливостях розвитку різних регіонів України, специфіку історичних, етнічних і культурних аспектів їх становлення, виробничо-господарський потенціал та потреби населення. У той же час роль державних інститутів, що спеціалізуються у сфері управління підприємництвом, повинна посилитись при формуванні стратегічних напрямів його розвитку в контексті з розвитком національної економіки. У роботі обґрунтовано необхідність розроблення комплексної національної програми сприяння розвиткові підприємництва в Україні. На відміну від попередніх програм, що розроблялись в Україні і не знайшли повного втілення в реальній економіці, автор пропонує розглядати комплексну програму як основний інструмент взаємоув'язки інтересів і реалізації організаційно-економічної політики держави, регіонів і підприємців у забезпеченні ефективного розвитку підприємницького сектора економіки.

Рис. 2. Схема ув'язки стратегій економічного зростання і сприяння розвиткові підприємництва

Розділ 2 "Моделювання впливу макро- і мікроекономічної ситуації на розвиток підприємництва" висвітлює результати порівняльного аналізу макроекономічних показників, що характеризують розвиток національної економіки і підприємницьких структур в Україні, методи оцінки і моделі зниження підприємницького ризику, моделювання ефективності інвестиційної діяльності підприємницьких структур.

Численні публікації вітчизняних і зарубіжних економістів, політиків, соціологів свідчать про те, що ефективність функціонування підприємницьких структур значною мірою залежить від макроекономічної ситуації в країні, тобто від економічної політики держави, фактичних результатів господарювання, пропорцій, які сформувалися між окремими галузями економіки, між попитом і пропозицією на фінансові, матеріальні і трудові ресурси на ринках, цінами на продукцію і послуги та добробутом населення. У свою чергу, і підприємницький сектор економіки активно впливає на макроекономічну ситуацію в країні, забезпечуючи стабільність економічного стану, зайнятість і добробут та потреби населення. Отже, оцінювати результати діяльності підприємництва в країні потрібно з позицій системного, комплексного підходу, виділяючи роль і функції основних суб'єктів господарювання та їх вплив на забезпечення ефективності підприємницьких структур. Як показали дослідження, в Україні ефективність функціонування підприємницьких структур значною мірою залежить від макроекономічної ситуації в країні та юридичної захищеності прав та інтересів підприємців. Саме з цих позицій була побудована методологія оцінки впливу макроекономічної ситуації на результати функціонування підприємницьких структур та її взаємодії в забезпеченні ефективності функціонування національної економіки.

Аналіз економічної теорії з питань оцінки впливу макроекономічної ситуації на суб'єкти господарювання показав наявність різних методологічних підходів, більшість з яких побудована на використанні емпіричних моделей спрощеного характеру. Такі моделі лише формалізовано і з певною часткою умовності відбивають реальні економічні процеси, але вони дають можливість визначати загальні тенденції в розвитку національної економіки, динамічні зміни макроекономічних показників та їх вплив на розвиток суб'єктів господарювання.

Методологічна основа в дослідженні впливу макроекономічної і ринкової ситуації на розвиток підприємницьких структур побудована на базі запропонованої спрощеної моделі, в якій виділено чотири основні блоки (Рис. 3):

· держава і державні інститути;

· ринкові посередники, постачальники фінансових і матеріально-технічних ресурсів, споживачі, торговельні посередники реалізації продукції;

місцеві органи влади.

Рис. 3. Спрощена схема взаємодії підприємницьких структур із суб'єктами ринкової економіки

Кожен із перелічених блоків формує певні механізми впливу на діяльність підприємницьких структур. У дисертації доведено їх взаємозалежність, виділено основні фактори взаємного впливу на забезпечення ефективності підприємницької діяльності.

Автор стверджує, що теперішній тип економічних відносин між суб'єктами господарювання зумовлює переважний вплив макроекономічних факторів на виробничо-господарську діяльність підприємницьких структур. Серед основних факторів, що обмежують активність діяльності підприємницьких структур, у роботі виділено такі: макроекономічна фінансово-кредитна політика держави, включаючи високий рівень податкового тиску, обмеженість обігових коштів, необґрунтованість кредитних ставок, низька платоспроможність юридичних і фізичних осіб та населення в цілому. Отже, пошук шляхів активізації підприємницької діяльності автор пропонує здійснювати в площині поглиблення лібералізації економічної політики держави щодо створення сприятливої ситуації в країні для ефективного розвитку підприємницького сектора економіки.

Окремий блок досліджень присвячено процесам моделювання підприємницьких ризиків та зниження їх негативного впливу на підприємницьку діяльність. Виділено дві групи ризиків, пов'язаних із підприємницькою діяльністю: ризики зовнішнього характеру і внутрішньо-виробничі ризики. У роботі запропоновано сукупність моделей, на основі яких можна розраховувати, аналізувати, оцінювати рівень ризикованості підприємницької діяльності. Зокрема:

1. Економіко-статистична модель ризиків зовнішнього характеру:

, (1)

де Н1 - Н4 - відповідно: невизначеність макроекономічної стратегії розвитку підприємництва, непередбачені зміни в законодавстві країни, зміни зовнішньоекономічної політики держави, зміни попиту на продукцію і послуги на ринках збуту;

- відповідно: імовірність подій Н1 - Н4, за умови, що Рі = Р (Ні).

Середньоочікувані результати підприємницької діяльності, які зумовлені дією зовнішніх факторів, запропоновано обчислювати за формулою математичного сподівання для дискретної випадкової величини:

, (2)

де Х - дискретна випадкова величина, що задає результати підприємницької діяльності;

ЕХ - математичне сподівання.

Мірою ризику є середньоквадратичне відхилення, тобто корінь квадратний із дисперсії (S):

(3)

де DX - дисперсія випадкової величини Х.

Величина усередненого відхилення результатів підприємницької діяльності від середньоочікуваних результатів характеризує міру ризику. Характеристикою міри ризику може бути також безрозмірна величина, яка визначається відношенням середнього відхилення до його середньоочікуваного значення.

2. Моделювання впливу критичних ситуацій на діяльність підприємницьких структур побудоване на оцінці стійкості підприємства до несприятливої ситуації, що визначається за критеріями граничного рівня обсягів виробництва, цін на продукцію чи послуги або іншими показниками, які є найважливішими для конкретного об'єкта господарювання. У роботі запропоновано визначати стійкість підприємницької структури на основі точки беззбитковості, розрахункові формули для її визначення досить широко висвітлено в економічній літературі.

3. Моделі аналізу ризиків ринкового середовища побудовані на багатофакторному дослідженні таких аспектів, як ризик втрати збуту, невиконання господарських договорів, посилення конкуренції на ринках, виникнення непередбачених витрат, втрати майна тощо. Загальна величина можливих ризиків підприємницької структури в результаті непередбачуваних змін у ринковому середовищі може бути розрахована за наведеними вище формулами (1-3).

4. Моделювання фінансових ризиків підприємницьких структур побудоване на визначенні ризикоутворюючих факторів, які є спільними для підприємців-позичальників і кредиторів (банківські або інші фінансово-кредитні установи) (Рис. 4).

Рис. 4. Схема взаємозалежності фінансових ризиків підприємницьких структур, банківських і фінансово-кредитних установ

1 - фінансові ризики підприємницьких структур;

2 - фінансові ризики банківських, фінансово-кредитних установ;

3 - спільні фінансові ризики.

В основі побудови емпіричних залежностей використано окремі положення теорії ймовірностей.

Імовірність появи ризику підприємницьких або банківських установ визначається формулою:

, (4)

де Р(А); Р(В); - відповідно: імовірності появи ризику підприємницьких структур, банківських, фінансово-кредитних установ, їх спільного ризику.

Імовірності запропоновано визначати експертним методом на основі їх статистичних оцінок. Якщо експерти виявили, що поява подій А та В відбувається незалежно одна від одної, формула (4) набуває такого вигляду:

. (5)

У роботі наведено емпіричні залежності для розрахунків імовірності появи ризиків у різних ситуаціях та оцінки ймовірності подій. Значну увагу приділено обґрунтуванню форм і методів зниження ризиків підприємницьких організацій у ринковому середовищі (Рис. 5).

Із позиції ринкової економіки запропоновано технологію розрахунку економічної ефективності інвестиційних проектів у сфері підприємництва. Дано визначення таких категорій ефективності, як комерційна, бюджетна, економічна, наведено розрахункові формули для їх оцінки. На основі опрацювання статистичної інформації, яка характеризує інвестиційну діяльність суб'єктів господарювання різних форм власності за 1985-2000 роки, доведено, що за досліджуваний період відбувалися суттєві зрушення в напрямах збільшення частки інвестицій в основний капітал підприємств із недержавними формами власності.

Порівняльний аналіз динаміки зростання обсягів виробництва у підприємницьких структурах недержавних форм власності з відповідною динамікою капіталовкладень у розвиток виробництва показав, що на теперішній час державні підприємства є найбільш капіталоємними, але при цьому забезпечують найвищий рівень рентабельності інвестицій, а найвища частка інвестицій і прибутку, що припадає на одного працівника, - у підприємницьких структурах приватної власності.

Рис. 5. Основні методи зниження або відвернення ризиків підприємницьких структур у ринковому середовищі

Зокрема, опрацювання офіційних статистичних даних показало, що рентабельність інвестицій у цілому по Україні за 2000 р. становила 55%, у тому числі по підприємствах різних форм власності: державної - 33,2%, колективної - 77,1%, приватної - 72,1%.

Прибуток на одного працівника становив по підприємствах України в цілому 952 грн, державної - 752 грн, колективної - 1303 грн, приватної - 2508 гривень.

На основі досліджень зроблено висновок про те, що в Україні підприємницька діяльність на базі приватної власності функціонує з найвищою ефективністю, однак частка таких структур у підприємницькому секторі економіки незначна і суттєвого впливу на розвиток національної економіки вони поки що не чинять. Розв'язання проблеми потребує створення більш сприятливих умов для розвитку такої форми організації підприємницької діяльності.

Третій розділ "Податкова політика держави в напрямах сприяння розвиткові підприємництва" висвітлює концепцію автора щодо необхідності більш повного використання стимулюючої функції податків у забезпеченні ефективного розвитку підприємництва.

На основі аналітичного огляду зарубіжних систем оподатковування, оцінки можливості застосування їх в умовах української економіки, аналізу вітчизняної практики оподаткування підприємницької діяльності в роботі доведено, що в теоретичному плані вітчизняна податкова система відповідає принципам, які використовують розвинуті держави світу. Але в Україні в процесі реформування економіки сформувалася специфічна ситуація. Проблеми оподаткування підприємницької діяльності зумовлені тим, що прийняті на державному рівні закони і законодавчі акти, постанови і рішення постійно порушуються як з боку виконавчих, законодавчих органів влади, так і безпосередньо підприємницькими структурами. Низький рівень податкової дисципліни, адміністративно-командний стиль у побудові податкових відносин між збирачами та платниками податків, постійні зміни в законодавчій базі є основними гальмівними факторами, дія яких штовхає підприємців у тіньову сферу економічної діяльності, а податківців - до посилення силових методів у справлянні податків, розв'язанні проблем, пов'язаних із наповненням державного і місцевих бюджетів.

Орієнтуючись на прогресивні тенденції світової економіки, враховуючи реальну практику вітчизняної системи господарювання, автор обґрунтовує концепцію посилення ролі стимулюючої функції податків як складову загальної політики сприяння розвиткові підприємництва. Важливими умовами посилення стимулюючого впливу податків на розвиток підприємництва в роботі виділено: узгодження інтересів платників податків і держави; удосконалення структури податків; зниження податкового тиску; пільгове оподаткування; створення інституційного правового поля для розвитку підприємництва. Концепція автора щодо підвищення ролі стимулюючої функції податків у реалізації державної політики сприяння розвиткові підприємництва побудована на моделі економічного зростання, активному використанні державних регулюючих механізмів у забезпеченні поставленої мети (Рис. 6). Посилення стимулюючої функції податків спрямоване на зниження податкового тиску на виробників, і перш за все на тих, які є офіційно зареєстрованими і реально функціонують.

Реалізація стимулюючої функції податків передбачає зниження податкового тиску на підприємницьку діяльність при збільшенні податкових надходжень у державний і місцевий бюджети за рахунок розширення бази оподаткування, зниження кількості тіньових структур, підвищення рівня оплати праці і зниження величини прибуткового податку з громадян.

У роботі обґрунтовано основні напрями реалізації стимулюючої функції в різних видах оподаткування підприємницької діяльності.

Рис. 6. Взаємозв'язок стимулюючої функції податків із функціями держави у сприянні розвитку підприємництва

Четвертий розділ "Фінансово-кредитні механізми сприяння виробничо-господарській діяльності підприємницьких структур" висвітлює етапи реформування фінансово-кредитних відносин між основними суб'єктами господарювання в умовах перехідної економіки України, обґрунтовує напрями вдосконалення таких відносин із позицій сприяння розвиткові підприємництва та механізми їх реалізації.

Процес становлення вітчизняної фінансово-кредитної системи в Україні автор досліджує в трьох аспектах, які ним виділені як основні структуроутворювальні центри, що зумовлюють процес і характер їх розвитку, а саме: фінансова і фінансово-кредитна система держави, фінансово-кредитна система управління підприємницькою діяльністю; сфера фінансів і фінансово-кредитних відносин домашніх господарств. У роботі обґрунтовано їх цілеспрямованість на забезпечення умов ефективного функціонування підприємництва.

Окремим блоком у реалізації поставленої мети виділено діяльність посередницьких фінансово-кредитних установ, у функції яких входить: створення сприятливого ринкового середовища для ефективного функціонування підприємницького сектора; надання фінансово-кредитних послуг основним суб'єктам господарювання, населенню; забезпечення прибутковості власних структур. Автор на основі запропонованої ним методики аналізу дає характеристику трансформаційних процесів і обґрунтовує п'ять етапів становлення фінансово-кредитної системи в Україні, виділяє напрями її вдосконалення в контексті створення сприятливих умов для ефективного розвитку підприємництва.

У роботі сконцентровано увагу на необхідності вдосконалення фінансово-кредитної діяльності приватизованих підприємств і управління нею. Із цих позицій обґрунтовано доцільність на внутрішньовиробничому рівні формування таких фінансово-кредитних механізмів (Рис. 7):



Рис. 7. Основні напрями формування фінансово-кредитних механізмів на приватизованому підприємстві

управління грошовими потоками підприємства;

управління ефективністю виробництва і капіталом підприємства;

управління виробничим персоналом (мотиваційні механізми забезпечення високопродуктивної праці).

Основну увагу приділено визначенню методичних рекомендацій до формування механізмів управління грошовими потоками підприємницьких структур із позицій системного підходу. Це дало можливість окреслити весь комплекс управлінських функцій з обліку грошових витрат за місцем їх виникнення; встановлення нормативів їх раціонального використання; планування фінансової діяльності підприємства; стимулювання працівників за розробку і реалізацію заходів із раціонального використання фінансових ресурсів.

У дисертації обґрунтовано методи структуризації грошових потоків, запропоновано розрахункові формули їх обчислення та напрями використання в системі управління фінансами підприємств.

Як важливий напрям в управлінні грошовими потоками автор виділяє їх оптимізацію шляхом забезпечення таких чинників: збалансованість обсягів грошових потоків, синхронність формування грошових потоків у часі, зростання чистого грошового потоку підприємства.

Шляхи оптимізації дефіцитних грошових потоків у короткостроковий період наведено в Табл. 1.

Характерною особливістю роботи більшості вітчизняних підприємств є їх низька платоспроможність, висока залежність від позикових грошових ресурсів фінансових посередників. Із цих позицій у роботі запропоновано емпіричні залежності визначення платоспроможності підприємницьких структур, здатності їх у зазначені строки повернути позичені кошти, ефекту фінансового важеля.

Збільшення величини цінових знижок при готівкових розрахунках з покупцями продукції; забезпечення часткової або повної передоплати на продукцію, що має підвищений попит; скорочення строків надання товарного кредиту покупцям; прискорення інкасації простроченої дебіторської заборгованості; використання сучасних форм рефінансування дебіторської заборгованості; прискорення інкасації платіжних документів покупців. Використання флоту для гальмування інкасації власних платіжних документів; збільшення за узгодженням з постачальниками строків надання підприємству товарного (комерційного) кредиту; заміна довгострокових кредитів, що потребують оновлення, на їх оренду (лізинг); реструктуризація портфеля отриманих фінансових кредитів шляхом переведення короткострокових у довгострокові

Важливим питанням в управлінні позиковими коштами автор вважає вибір найдешевших кредитів, які підприємство може отримати від комерційних банків та інших фінансових посередників.

У роботі наведено результати аналізу кредитної діяльності комерційних банків, небанківських фінансових установ у напрямах забезпечення ними кредитних потреб підприємницьких структур. Динаміку обсягів кредитних вкладень банків України в розвиток підприємництва представлено в Табл. 2.

Аналіз структури залучених коштів комерційних банків суб'єктами господарювання різних форм власності показав, що найбільш активно позикові кошти використовують підприємницькі структури з приватною і колективною формами власності. Дослідження руху грошових ресурсів за розподілом клієнтів на фінансовий, нефінансовий сектори економіки, домашні господарства та некомерційні організації показали, що основними споживачами кредитних ресурсів комерційних банків є нефінансовий сектор і домашні господарства. Саме на ці структури на теперішній час припадає понад 90% загального обсягу наданих кредитів. Аналіз руху кредитних потоків грошових ресурсів свідчить, що комерційні банки намагаються реалізовувати кредитні відносини з клієнтами, які представляють для них мінімальний ризик неповернення позикових коштів. Малі підприємства і підприємці-початківці, які не мають відповідних гарантій і недостатньо відомі у сфері бізнесу, мають обмежений доступ до отримання кредитних ресурсів. Розв'язання проблем такого характеру автор бачить у напрямах інтенсивного розвитку небанківського фінансового сектора і спеціалізації його діяльності на обслуговуванні фінансово-кредитних потреб малого і середнього бізнесу. З цих позицій у роботі запропоновано методичні підходи до формування фінансово-кредитних установ небанківської сфери, створення кредитно-гарантійних установ; обґрунтовано форми сприяння розвиткові підприємництва небанківськими установами та механізми їх дії, включаючи пільгове кредитування, лізинг, франчайзинг, консалтингові, страхові послуги, гарантійні функції тощо.

П'ятий розділ "Стратегічні напрями реалізації організаційно-економічної політики сприяння розвиткові підприємництва" розкриває методологічні основи побудови державної стратегії з позиції забезпечення сприятливих умов для розвитку підприємництва в Україні, визначає особливості використання програмного підходу в умовах ринкової системи господарювання.

На основі аналізу повноти та ефективності прояву трансформаційних функцій підприємництва на етапі переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової в роботі обґрунтовано основні тенденції розвитку типових організаційно-правових форм підприємництва, перспективні напрями підвищення ефективності господарювання. Дослідження показали, що на теперішній час і на найближчу перспективу в Україні домінуюче становище належатиме підприємницьким структурам із колективною формою власності. Перспективним напрямом розвитку таких структур виділено вирішення проблем, пов'язаних з поглибленням процесів і реструктуризацією відносин власності в напрямах визначення індивідуальних прав в управлінні колективною власністю, захисту приватних інтересів, їх ув'язки з колективними і державними інтересами.

Автор звертає увагу на процеси старіння основних фондів приватизованих підприємств. За досліджуваний період обсяг капіталовкладень в оновлення основних фондів зменшився майже в п'ять разів. Необхідність оновлення основних фондів потребує здійснення активної інвестиційної та інноваційної політики як з боку держави, так і безпосередньо з боку підприємницьких структур. У роботі доведено, що в Україні є власні резерви підвищення інвестиційної активності підприємств на основі прийняття урядових рішень щодо стимулювання інвестиційної діяльності підприємницьких структур, надання гарантій населенню в питаннях збереження, примноження і повернення вкладених ними коштів у розвиток вітчизняної економіки.

Важливими умовами у вирішенні фінансово-кредитних проблем підприємницьких структур є ухвалення Законів України "Про комерційні банки", "Про малі банки", "Про захист вкладів юридичних і фізичних осіб", "Про малий і середній бізнес".

Якісно новими підходами у формуванні державної політики сприяння розвиткові підприємництва автор вважає перехід від окремих, численних і не ув'язаних між собою постанов та рішень щодо підтримки окремих видів підприємницької діяльності до розроблення комплексної довгострокової стратегії розвитку підприємництва як складової національної економіки.

У роботі обґрунтовано принципи побудови, етапи розробки і механізми реалізації державної програми сприяння розвиткові підприємництва з позицій системності, комплексності, перспективності, прогресивності, ефективності і реальності досягнення поставленої мети (рис. 8).

Висвітлені методологічні положення знайшли практичну апробацію в процесі розроблення регіональної програми сприяння розвиткові малого бізнесу у львівській області на період 2000-2005 роки. Очікувані результати від реалізації проекту заходів, передбачених у програмі, представлено в Табл. 3.

Розрахунки автора показали, що впровадження запроектованих у програмі заходів дасть можливість забезпечити більш високий рівень зайнятості населення області, наблизитися за показниками обсягів виробництва у сфері малого бізнесу та чисельністю зайнятих у цій сфері до розвинутих країн світу.

Основними джерелами, за рахунок яких планувалось досягнення прогнозних величин, визначено:

· зниження рівня тіньової економічної діяльності у сфері малого бізнесу зі 40% у 2000 р. до 15% у 2005 р., що дає можливість легалізувати діяльність понад 6 тис. осіб;

· уведення в дію на кінець програмного періоду до 30 тисяч нових робочих місць в області за рахунок місцевих бюджетів і регіональних фондів сприяння розвиткові підприємництва.

Однією з важливих умов ефективної реалізації державної і регіональних програм виділено проблеми інформаційного забезпечення.

У роботі обґрунтовано вимоги до інформаційного забезпечення. Зокрема, доведено доцільність виділення інформаційних потоків та їх диференціацію за ступенем новизни і визнання в суспільстві:

інформація, сформована на основі чинного законодавства, прийнятих у суспільстві норм і нормативів;

нова інформація, яка потрібна для розроблення і реалізації програм. Потоки нової інформації запропоновано виділяти, починаючи з перших етапів розроблення програми, з тим, щоб одночасно формувати обґрунтування для прийняття нових законодавчих актів, необхідних для реалізації програмних рішень, що може значно прискорити реалізацію програмних рішень і підвищити їх ефективність.