Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Розрахунок показників регіонального ринку праці

У ринкових умовах господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного стану суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління в регіоні, як і в державі в цілому, є вивчення, аналіз та адекватне отриманому результату регулювання процесів зайнятості населення.

Ринок праці - це система відносин між роботодавцями і працездатним населенням, за якої між ними ведуться переговори, укладаються колективні чи індивідуальні угоди про кількість праці, умови праці, заробітну плату та ін. При цьому існує два види ринку праці: зовнішній і внутрішній.

Зовнішній ринок праці характеризується реалізацією пропозиції і попиту на працю між підприємствами, установами і організаціями, з одного боку, і працездатним населенням -- з іншого.

Внутрішній ринок праці характеризується реалізацією пропозиції і попиту на працю між конкретним підприємством, з одного боку, і його працівниками -- з іншого.

Для зовнішнього ринку праці механізм регулювання охоплює весь спектр економічних, юридичних, соціальних і психологічних факторів, що визначають функціонування ринку праці. Він здійснюється через систему працевлаштування, підготовку і перепідготовку кадрів. Для внутрішнього ринку праці механізм регулювання -- це сукупність законодавчих чи колективних договірних нормативних актів, яких дотримуються партнери при укладанні та реалізації угоди про працю.

Результатом функціонування зовнішнього ринку праці є перелив робочої сили з підприємств одних галузей на підприємства інших галузей як за бажанням самих працівників, так і з ініціативи роботодавців. Результатом функціонування внутрішнього ринку праці є підвищення кваліфікації працівників підприємства, що сприяє скороченню плинності кадрів.

Як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку праці в умовах ринкового господарства характерним є переважання пропозиції з боку працездатного населення над попитом на працю робітників певних професій. Для зовнішнього ринку праці результатом дії цього фактора є безробіття, для внутрішнього -- переміщення робітників з одних робочих місць на інші, скорочення тривалості робочого дня.

Оцінка стану ринку праці частково проводиться при розгляді ефективності ресурсних обмежень або аналізі обмежень за трудовими ресурсами. Якщо який-небудь ресурс лімітує подальший розвиток виробництва, то це означає, що обмеження за даним ресурсом ефективне, тобто даний ресурс у дефіциті. Якщо обмеження за ресурсом ефективне, то приріст ресурсу приводить до приросту обсягів виробництва. Тобто обсяг виробництва еластичний щодо ресурсу, який розглядається. Якщо який-небудь ресурс в регіоні надлишковий, то збільшення його обсягів не впливає на зростання виробництва. Інакше кажучи, обсяг виробництва нееластичний по відношенню до ресурсу, а обмеження за даним видом ресурсу -- неефективне.

Аналіз стану ринку праці й оцінка ступеня лімітуючого впливу дефіциту трудових ресурсів на розвиток виробництва здійснюється за допомогою індикаторів двох типів.

Перший пов'язаний з тим, що ступінь дефіцитності трудових ресурсів оцінюється в комплексі з іншими факторами виробництва. Лімітуючий вплив також створюють сировина, матеріали, устаткування, фінанси, земля, вода, корисні копалини.

Другий пов'язаний з процесом аналізу, в якому здійснюється автономна оцінка дефіциту трудових ресурсів як абсолютного, так і структурного характеру: абсолютний дефіцит і структурний дефіцит інженерно-технічних робітників, кваліфікованих і некваліфікованих працівників, чоловічих і жіночих трудових ресурсів.

Як правило, структурна незбалансованість на ринку праці свідчить про диспропорції у професійно-кваліфікаційній структурі населення, її невідповідність структурі робочих місць. Особливо часто явище структурної незбалансованості на ринку праці виникає за структурної перебудови економіки, зміни галузевого профілю регіону, конверсії оборонних підприємств.

У цілому проблеми ринку праці в науковій літературі трактуються як проблеми працедефіцитності, але не слід забувати і про можливість існування такого явища, як праценадлишковість.

Може існувати три типи праценадлишкових регіонів:

1. Регіони з відставанням у рівні соціально-економічного розвитку та інтенсивним демографічним зростанням.

2. Депресивні регіони, кількість робочих місць в яких стабілізується або скорочується внаслідок стагнації в галузях спеціалізації через вичерпання сировинних ресурсів чи неконкурентноспроможність вироблюваної продукції.

3. Регіони з деформованою структурою економіки або монопольним становищем підприємств та окремих галузей на ринку праці, через що виникає незбалансованість демографічного або кваліфікаційного характеру.

Визначені диспропорції виникають на ринку праці доволі часто. У даному разі використовуються такі якісні градації стану ринку праці:

- безробіття - надлишок пропозиції трудових ресурсів над пропозицією робочих місць;

- рівновага - пропозиція трудових ресурсів відповідає попиту на них;

- дефіцит трудових ресурсів - попит на трудові ресурси перевищує пропозицію.

Подібна номінальна шкала може застосовуватись у випадках, коли безробіття в метарегіоні (країні) відсутнє або його рівень невисокий. Якщо в метарегіоні (країні) рівень безробіття вищий за природний, то оцінку стану ринку праці в окремому регіоні доцільно проводити через порівняння рівня безробіття в регіоні з середнім рівнем по метарегіону.

Демографічна статистика разом з системою реєстрації актів громадського стану утворює взаємозв'язану і налагоджену систему обліку зайнятості населення. Існує великий досвід розрахунків більшості індикаторів демографічної структури, однак не завжди відслідковуються з достатньою точністю міграційні потоки, особливо всередині регіону. Тому в ряді випадків для уточнення внутрішньорегіональної міграції застосовують експертні методи. Національна структура зайнятості визначається за результатами перепису населення, відповідні індикатори розраховуються за аналітичними методами. Єдиним недоліком такої системи є тривалий період часу між процедурою перепису населення та його результатами.

У сучасний період розвитку економіки потреба в робочій силі має тенденцію до скорочення. Для поглибленішого аналізу можливості у появі цього явища необхідно спиратися на параметри, які можуть бути визначені в контексті заходів щодо структурної реорганізації економіки, а саме на:

* очікуваний попит на продукцію певної галузі;

* зміни в структурі інвестицій;

* обсяги вивільнення надлишкових і низькоефективних виробничих ресурсів;

* зміни в обсягах виробництва у зв'язку з ліквідацією зайвих виробничих нагромаджень тощо.

Вивільнення працівників з галузей господарського комплексу регіону поряд з іншими складовими формує певний резерв робочої сили. Такий перехід робочої сили з функціонуючого стану в резервний, і навпаки, причому як у відкритій, так і прихованій формі, означає формування механізму самоналагоджуваності регіональних ринків праці. При цьому різні форми територіально-галузевого резерву неоднаково впливають на структуру пропозиції робочої сили.

У кількісному аспекті необхідно розмежовувати наявний резерв у сфері обігу і використання робочої сили та її потенційний резерв. Останній складається з осіб, які тільки за певних соціально-економічних умов претендуватимуть на робочі місця за наймом і можуть частково чи повністю увійти до складу сукупної робочої сили регіону.

Загальні обсяги резерву робочої сили на стадіях її обігу та використання (Ррс) складатимуться на ринку праці регіону з:

- суми резерву робочої сили на підприємствах, в установах, в організаціях, навчальних закладах, які здійснюють професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для потреб даного регіону (Ррс_пуонз);

- резерву робочої сили, який формується з осіб, звільнених з роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, вивільнених внаслідок ліквідації підприємств, реконструкції і модернізації виробництва, диверсифікації його чи конверсії у п-ій галузі регіону (Ррс_в);

- внутрішньовиробничого резерву п-ї галузі регіону (Ррс_внвир);

- резерву робочої сили, що складається з офіційно зареєстрованих безробітних (Ррс_озб).

Таким чином, загальна формула розрахунку резерву робочої сили набуває вигляду:

де п -- галузь економіки регіону.

Ррс(А) = 1354,7 + (381,2+497,7) + 189,4 = 2423 тис.чол.

Ррс(B) = 1366,3 + (497,7+381,2) + 304,1 = 2549,3 тис.чол.

Ррс(C) = 902,5 + (473,5+467,7) + 200,4 = 2044,1 тис.чол.

Ррс(D) = 1014,9 + (775,8+842,4) + 420,4 = 3053,5 тис.чол.

Ррс(E) = 1320,7 + (723+287,1) + 504,5 = 2835,3 тис.чол.

Загальні обсяги функціонуючої робочої сили на регіональному ринку праці (Фрс) визначаються таким чином:

де Чзсмвр -- чисельність зайнятих п-ї галузі сфери матеріального виробництва регіону;

Ррс_внвир -- внутрішньовиробничий резерв п-ї галузі регіону;

Чзнвср -- чисельність зайнятих т-ї галузі невиробничої сфери регіону;

Чопрвзівтп -- чисельність осіб працездатного віку, зайнятих індивідуальним виробництвом товарів і послуг.

Фрс (А) = (682,8-497,7) + 682,8 +110,4 = 978,3 тис.чол.

Фрс (B) = (579,9-381,2) + 579,9 +100,4 = 879 тис.чол.

Фрс (C) = (641,7-467,7) + 641 +104,3 = 920 тис.чол.

Фрс (D) = (1231-842,4) + 1231 +211,4 = 1831 тис.чол.

Фрс (E) = (287,1-287,1) + 287,1 +105,4 = 392,5 тис.чол.

Співвідношення між резервною робочою силою і тією, що функціонує в регіоні, є важливим індикатором процесів, які відбуваються на ринку праці. Надмірне і тривале резервування кваліфікованої робочої сили негативно впливає на її якісні характеристики.

Соціально небезпечною формою резервування робочої сили є регіональне безробіття. У такому разі при аналізі ринку праці необхідно:

* по-перше, виявити найбільш вражені безробіттям статево-вікові, освітні та професійно-кваліфікаційні групи населення, а також сектори економіки, вивільнення робочої сили з яких постійно поповнює склад незайнятого населення регіону;

* по-друге, визначити територіальні осередки з гострою, кризовою ситуацією у сфері зайнятості населення.

Особливу соціальну значимість для всіх регіонів має аналіз змін у структурі потреби робочої сили, зумовленої приватизацією підприємств. Такий аналіз спирається на інформацію стосовно скорочення чи зростання кількості робочих місць, інтенсивності очікуваного вивільнення робочої сили з приватизованих підприємств, можливих масштабів працевлаштування населення з обмеженою працездатністю.

За сучасних умов основним об'єктом аналізу мають стати процеси деструктивного і дезінтеграційного характеру в сфері зайнятості населення регіону (непропорційно високе відносно темпів падіння обсягів виробництва реальне вивільнення робочої сили, швидке зростання явного і прихованого безробіття, суттєве перевищення масштабів реального вивільнення робочої сили порівняно з очікуваним), а методом проведення аналізу може бути аналітичне зіставлення територіальних показників з середніми по регіону і визначення відповідних коефіцієнтів відхилення.

1.1 Дані для розрахунку показників регіонального розвитку праці

Таблиця 1

Резерви робочої сили на підприємствах, в установах, в організаціях, навчальних закладах, які здійснюють професійну перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів для потреб даного регіону (Ррс ), тис.чол.

Регіон Показники	А	В	С	D	Е
Підприємства	189,4	211,4	97,4	89,4	105,4
Установи	204,5	304,1	104,3	404, 7	504,5
Організації	300,4	400,4	200,4	100,4	600,4
Навчальні заклади	660,4	450,4	500,4	420,4	110,4
Разом	1354,7	1366,3	902,5	1014,9	1320,7

Таблиця 2

Резерви робочої сили, що формуються з осіб, звільнених з роботи за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, вивільнених внаслідок ліквідації підприємств, реконструкції і модернізації виробництва, диверсифікації його чи конверсії у п-ій галузі регіону (Ррс_в), тис.чол

Регіон Галузь	А	В	С	D	Е
Легка промисловість	10,4	12,4	16,4	18,4	56,2
Харчова промисловість	14,9	14,5	14,1	10,1	14,2
Сільське господарство	20,4	30,4	34,5	50,4	60,4
Чорна металургія	36,4	23,9	24,4	30,4	39,4
Кольорова металургія	45,8	13,4	40,4	14,7	20,4
Машинобудування і металообробка	40,4	10,4	30,4	50,4	6,4
Будівництво	21,4	12,4	30,4	23,4	32,4
Вугільна промисловість	100,4	300,4	200,4	500,4	400,4
Транспорт і зв'язок	34,7	14,5	54,1	44,2	24,8
Внутрішня торгівля	56,4	65,4	28,4	33,4	14,4
Разом	381,2	497,7	473,5	775,8	723

Таблиця 3

Внутрішньовиробничі резерви п-ї галузі регіону (Ррс_вн ), тис.чол

Регіон Галузь	А	В	С	D	Е
Легка промисловість	65,4	56,4	28,4	33,4	14,4
Харчова промисловість	14,5	34,7	54,1	44,2	24,8
Сільське господарство	300,4	100,4	200,4	500,4	32,4
Чорна металургія	12,4	21,4	30,4	23,4	60,4
Кольорова металургія	10,4	40,4	30,4	50,4	20,4
Машинобудування і металообробка	13,4	45,8	14,7	20,4	30,4
Будівництво	23,9	36,4	30,4	39,4	21,4
Вугільна промисловість	30,4	20,4	50,4	60,4	10,4
Транспорт і зв'язок	14,5	14,9	10,1	14,2	54,1
Внутрішня торгівля	12,4	10,4	18,4	56,2	18,4
Разом	497,7	381,2	467,7	842,4	287,1



Таблиця 4

Резерви робочої сили, які складаються з офіційно зареєстрованих безробітних (Ррс_озб), тис.чол

Регіон	А	В	С	D	Е
Значення	189,4	304,1	200,4	420,4	504,5

Таблиця 5

Чисельність зайнятих п-ї галузі сфери матеріального виробництва та невиробничої сфери регіону (Чзсмвр та Чзнвср), тис.чол

Регіон Галузь	А	В	С	D	Е
Легка промисловість	69,4	66,4	38,4	55,4	18,4
Харчова промисловість	24,1	44,7	64,1	64,4	54,1
Сільське господарство	400,4	200,4	300,4	700,4	10,4
Чорна металургія	17,4	31,4	40,4	45,4	60,4
Кольорова металургія	20,4	60,4	40,4	70,4	30,4
Машинобудування і металообробка	19,4	56,9	24,7	40,4	20,4
Будівництво	34,1	47,4	35,4	61,4	21,4
Вугільна промисловість	50,4	30,4	60,4	80,4	32,4
Транспорт і зв'язок	24,8	24,5	18,1	34,4	24,8
Внутрішня торгівля	22,4	17,4	19,4	78,4	14,4
Разом	682,8	579,9	641,7	1231	287,1

Таблиця 6

Чисельність осіб працездатного віку, зайнятих індивідуальним виробництвом товарів і послуг (Чопрвзівтп), тис.чол

Регіон	А	В	С	D	Е
Значення	110,4	100,4	104,3	211,4	105,4

Зіставивши співвідношення між резервною робочою силою і тією, що функціонує в регіоні, можна зробити висновок, що у всіх регіонах нагромаджуються значні резерви робочої сили, що негативно впливає на якісні характеристики регіонів, так як соціально небезпечною формою резервування робочої сили є регіональне безробіття.



2. Розрахунок показників аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури

ринок праця регіон трудовий

Раніше в економічній науці й практиці відтворювальна структура регіонів і країни в цілому традиційно аналізувалась за показниками сукупного суспільного продукту (ССП), національного доходу (НД), співвідношенням фонду нагромадження і фонду споживання у НД, виробленого і спожитого у регіоні НД.

Внаслідок переходу статистичного обліку результатів економічної діяльності в Україні на методологію системи національних рахунків (СНР) ситуація змінилась, але через те, що розрахунок усіх попередньо нагромаджених статистичних даних та їх аналіз здійснювався за старою методикою, необхідно більш детально її розглянути:

ССП -- це показник, що визначає сумарну вартість усіх товарів, які були вироблені протягом року на території регіону. Розраховується як сума фонду відшкодування (ФВ) і національного доходу (НД):

ССП = ФВ + НД

ССП (A) = 1900,8 + 4000,4 = 5901,2 тис.грн.

ССП (B) = 4100,8 + 5600,4 = 9701,2 тис.грн.

ССП (C) = 2382,8 + 4870,4 = 7251,2 тис.грн.

ССП (D) = 4458,8 + 5789,4 = 10248,2 тис.грн.

ССП (E) = 2139,6 + 4464,1 = 6603,7 тис.грн.

У свою чергу, фонд відшкодування складається з суми матеріальних витрат (МВ) та амортизаційних відрахувань (АВ):

ФВ = МВ + АВ

ФВ (A) = 1000,4 + 900,4 = 1900,8 тис.грн.

ФВ (B) = 2300,4 + 1800,4 = 4100,8 тис.грн.

ФВ (C) = 1540,4 + 840,4 = 2380,8 тис.грн.

ФВ (D) = 2456,4 + 2002,4 = 4458,8 тис.грн.

ФВ (E) = 1434,7 + 704,9 = 2139,6 тис.грн.

Національний дохід буває двох видів:

* вироблений (НДв);

* спожитий (НДс).

Національний дохід вироблений розраховують як різницю між обсягом чистого продукту по всіх галузях (підприємствах) ( ) і сумою амортизаційних відрахувань ( ):

НДв =

НДв (A) = 6200,4 - 900,4 = 5300 тис.грн.

НДв (B) = 7300,4 - 1800,4 = 5500 тис.грн.

НДв (C) = 5910,4 - 840,4 = 5070 тис.грн.

НДв (D) = 8080,4 - 2002,4 = 6078 тис.грн.

НДв (E) = 6424,4 - 704,9 = 5719,5 тис.грн.

Структура спожитого національного доходу має вигляд:

НДс = ФН + ОС + СС

НДс (A) = 1000,4 + 2000,4 + 1067,4 = 4068,2 тис.грн.

НДс (B) = 2300,4 + 2110,4 + 857,4 = 5268,2 тис.грн.

НДс (C) = 2600,4 + 740,4 + 1460,4 = 4801,2 тис.грн.

НДс (D) = 1345,4 + 2678,4 + 1987,4 = 6011,2 тис.грн.

НДс (E) = 1404,3 + 2414,5 + 904,8 = 4723,6 тис.грн.

У розрахунках сукупного суспільного продукту використовують національний дохід вироблений.

При відтворювальному аналізі за СРР слід звертати увагу на три моменти:

1) співвідношення виробленого і спожитого в регіоні НД;

2) співвідношення фонду споживання і фонду нагромадження в НД;

3) співвідношення особистого і суспільного споживання у фонді споживання регіону.

При цьому використовують такі градації:

* перевищення споживання НД над його виробництвом, що означає ввезення НД в регіон;

* збалансованість виробництва і споживання НД у регіоні;

* перевищення виробництва НД над його споживанням, що означає вивезення НД з регіону.

Але треба дуже обережно ставитися до результатів таких розрахунків через можливі досить значні викривлення реальних відтворювальних взаємозв'язків у показнику НД.

Оцінку співвідношення фондів нагромадження і споживання в НД (так звана норма нагромадження), а також частка особистого споживання у фонді споживання регіону можна проводити лише шляхом порівняння отриманих результатів з середнім за метарегіоном чи нормативним рівнем.

Оцінка співвідношення фондів нагромадження і фонду споживання в НД здійснюється за такою номінальною шкалою:

- гіпертрофія нагромадження (частка доходу нагромадження вища за нормативну);

- збалансованість нагромадження і споживання (на рівні нормативного значення);

- гіпертрофія споживання (частка фонду нагромадження нижче за нормативну).

В основі аналізу за СРР лежить показник ВВП регіону як сумарна додана вартість, створена всіма господарюючими суб'єктами, розташованими в регіоні.

ВВП регіону розраховують за трьома методами:

1) сума доданої вартості всіх галузей і секторів економіки;

2) сума сукупних витрат населення, сукупних приватних інвестицій і сукупних витрат місцевих бюджетів і чистого експорту;

3) за джерелами формування, тобто сума заощаджень населення, сукупних витрат населення, податків з населення, соціальних трансфертів, нерозподіленого прибутку підприємств, податків підприємств та інвестицій підприємств.

Оцінку відтворювальної структури проводять за аналітичними методами на основі даних податкових служб, транспортної і фінансової статистики. На жаль, через недостатній розвиток перелічених служб скласти платіжний баланс важко, тому в ряді випадків залучають метод експертних оцінок.

Структуру виробництва в регіоні можна аналізувати з погляду ступеня стабільності, рівня спеціалізації (диверсифікації), повторюваності виробничого процесу, повноти виробничо-технологічного циклу, рівня пов'язаності регіонального комплексу. При структурному аналізі необхідно з'ясувати базові галузі (галузі спеціалізації) та оцінити інтенсивність виконання базових функцій, а також співвідношення між галузями спеціалізації, допоміжними (комплектуючими) і обслуговуючими.

Для оцінки стадії економічного розвитку регіону важливо визначити наявність у ньому первинних, вторинних, третинних і четвертинних видів діяльності. Для цього провадять ідентифікацію, тобто визначають, які конкретно стадії виробничого процесу концентруються в регіоні - управління, дослідження чи власне виробництво.

Показник рівня диверсифікації характеризує наявність і відносну рівномірність розвитку в регіоні окремих галузей економічної діяльності. Галузеву диверсифікацію слід розглядати як величину, обернену галузевій концентрації регіону. Показники галузевої концентрації і галузевої диверсифікації розраховують аналогічно показникам географічної концентрації і диверсифікації. Для їх розрахунку зіставляється частка зайнятих в окремих галузях у регіоні і країні (метарегіоні) в цілому. Ступінь диверсифікації вимірюють також за показниками обсягів виробництва, вартості основного капіталу тощо. Однак найбільш індикативним стосовно ступеня диверсифікації є показник зайнятості.

Коефіцієнт галузевої концентрації розраховують за такою формулою:

де і -- індекс галузі;

КЗр_г, КЗмр_г -- кількість зайнятих у і -й галузі (відповідно в р - регіоні, мр- метарегіоні (країні) для всіх і, для яких

КЗр, КЗмр -- загальна кількість зайнятих у регіоні й метарегіоні (країні).

Кгк (A) = 0,03-0,038+0,115-0,032-0,017-0,019-0,008-0,0004-0,001-0,011=0,019=0

Кгк (B) = 0,043+0,004-0,125-0,003+0,057+0,051+0,024+0,0222+0,005-0,014=0,064

Кгк (C) = -0,012+0,027-0,003+0,006+0,016-0,009-0,003+0,0198-0,009-0,014=0,019=0

Кгк (D) = -0,027-0,021+0,098-0,02+0,01-0,014-0,008-0,0092-0,009+0,02=0,020=0

Кгк (E) = -0,008+0,115-0,435+0,153+0,059+0,024+0,017+0,0388+0,049+0,006=0,019

Коефіцієнт диверсифікації є величина, обернена коефіцієнту галузевої концентрації:

Кд = 1/ Кгк

Так як у всіх регіонах Кгк = 0, а при розрахунку Кд потрібно 1 ділити на Кгк, що з точки зору математики робити не можна, це свідчить про те, що даний коефіцієнт диверсифікації для всіх регіонів дорівнює нулю. Тобто у всіх регіонах присутня галузева моноструктура.

Коефіцієнти диверсифікації змінюють своє значення від 0 до 1. Чим більше значення коефіцієнта диверсифікації, тим рівномірніше розвинуті в регіоні різні галузі економічної діяльності. І, навпаки, чим ближчий він до 0, тим наявніша в регіоні галузева моноструктура.

Моноструктура характерна або для недорозвинутих регіонів і суспільств, або для регіонів, які склалися не на основі розселення, а в результаті наближення структури розселення до структури розміщення виробництва. За рівнем економічного розвитку моноструктурні регіони можуть перебувати на різних стадіях соціально-економічного розвитку.

За значенням коефіцієнта диверсифікації розрізняють:

- диверсифіковану галузеву структуру регіону;

- слабкодиверсифіковану;

- моноструктуру.

Дуже важливим також є визначення галузей спеціалізації регіону, галузей, які виконують допоміжну функцію, і галузей, що обслуговують виробництво і населення.

Співвідношення між кількістю зайнятих у згаданих групах галузей дають кількісне значення регіонального мультиплікатора (Рм):

де ЗКЗр -- загальна кількість зайнятих у регіоні;

КЗГС -- кількість зайнятих у галузі спеціалізації.

Рм (A) = 682,8 / 511,3 = 1,34

Рм (B) = 579,9 / 196,1 = 2,96

Рм (C) = 641,7 / 445,3 = 1,44

Рм (D) = 1231 / 252,6 = 4,87

Рм (E) = 287,1 / 93 = 3,09

Інтенсивність виконання базових функцій (Івбф), або, інакше кажучи, інтенсивність розвитку галузей спеціалізації є величина, обернена регіональному мультиплікатору:

Івбф = 1/Рм

Івбф (A) = 0,75

Івбф (B) = 0,34

Івбф (C) = 0,69

Івбф (D) = 0,2

Івбф (E) =0,32

За показником інтенсивності виконання базових функцій розрізняють регіони:

* з гіпертрофією галузей спеціалізації (або високою інтенсивністю виконання базових функцій);

* зі збалансованістю галузей спеціалізації (комплектуючого та обслуговуючого комплексів);

* з гіпертрофією обслуговуючого комплексу (низькою інтенсивністю виконання базових функцій);

* регіони, де базові функції не з'ясовані.

При аналізі регіонального мультиплікатора основна увага приділяється взаємозв'язкам між секторами в середині регіону або опосередкованому розповсюдженні імпульсів, які розпочалися в будь-якому секторі економіки і поширились на всі інші сегменти. Таке розповсюдження дає вже згаданий мультиплікативний ефект. Дослідження мультиплікативного процесу для подальшого програмування соціально-економічного розвитку регіону полягає в тому, що регіональний мультиплікатор чітко вказує, яким чином розвиток одного сектора спричиняє розширення іншого. Це дуже важливо, оскільки імпульси одних приводять до розширення виробництва, а інших -- до його скорочення.

Оцінка регіонального мультиплікатора здійснюється з використанням різної кількості змінних. Найдосконалішим є аналіз, який приводить до отримання кількісних результатів і пов'язаний з використанням схеми "витрати -- випуск". Але такий вид аналізу є складним процесом. Простіший аналіз регіонального мультиплікатора пов'язаний з дослідженням економічної бази регіону. Такі обстеження в основному уникають змінних, які характеризують міжрегіональні зв'язки, і базуються на детальній класифікації галузей.

Аналіз з наголосом на економічну базу заснований на розмежуванні базових (первинне виробництво) і обслуговуючих (вторинне, третинне, четвертинне виробництво) галузей або видів виробництв. Передумовою проведення такого аналізу є факт, що розвиток різних адміністративно- територіальних одиниць визначається товарами і послугами, які виробляються в межах даної території, але продаються за її межами. Такі "базові" види діяльності дають кошти на оплачування сировини, продовольчої продукції та іншої продукції обробної промисловості, яку регіон самостійно не може виробити, при цьому розглядається показник basic-service ratio. Цей показник відображає:

- співвідношення між загальною зайнятістю у базових галузях або працюючих на вивезення і загальною зайнятістю в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості;

- співвідношення між приростом зайнятих у базових або працюючих на вивезення галузях та його приростом в обслуговуючих галузях або галузях місцевої промисловості.

Мультиплікатор зайнятості визначається із співвідношення між базовими та обслуговуючими галузями і передбачає збільшення загальної зайнятості в майбутньому.

Така техніка розрахунків являє собою один з багатьох непрямих методів прогнозування кількості населення і його міграцій з обліком факторів, які можна застосовувати на додаток до прямих методів.



2.1 Вихідні дані для розрахунку показників аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури

Таблиця 1

Дані для розрахунку ССП та НД, тис.грн

Регіон	МВ		НД		ФН	ОС	СС
А	1000,4	900,4	4000,4	6200,4	1000,4	2000,4	1067,4
В	2300,4	1800,4	5600,4	7300,4	2300,4	2110,4	857,4
С	1540,4	840,4	4870,4	5910,4	2600,4	740,4	1460,4
D	2456,4	2002,4	5789,4	8080,4	1345,4	2678,4	1987,4
Е	1434,7	704,9	4464,1	6424,4	1404,3	2414,5	904,8

Таблиця 2

Дані КЗр_г, КЗмр_г та КЗр, КЗмр для розрахунку Кгк, тис.чол

Регіон Галузь	А	В	С	D	Е	Країна
Легка промисловість	69,4	66,4	38,4	55,4	18,4	248
Харчова промисловість	24,1	44,7	64,1	64,4	54,1	251,4
Сільське господарство	400,4	200,4	300,4	700,4	10,4	1612
Чорна металургія	17,4	31,4	40,4	45,4	60,4	195
Кольорова металургія	20,4	60,4	40,4	70,4	30,4	222
Машинобудування і металообробка	19,4	56,9	24,7	40,4	20,4	161,8
Будівництво	34,1	47,4	35,4	61,4	21,4	199,7
Вугільна промисловість	50,4	30,4	60,4	80,4	32,4	254
Транспорт і зв'язок	24,8	24,5	18,1	34,4	24,8	126,6
Внутрішня торгівля	22,4	17,4	19,4	78,4	14,4	152
Разом	682,8	579,9	641,7	1231	287,1	3422,5

Таблиця 3

Дані ЗКЗр, КЗГС для розрахунку (Рм), тис.чол

Регіон Показники	А	В	С	D	Е
	682,8	579,9	641,7	1231	287,1
	511,3	196,1	445,3	252,6	93

Після розрахунку сукупного суспільного продукту видно, що в регіоні D найбільша сумарна вартість усіх товарів, які були вироблені протягом року і сума матеріальних витрат, а врегіоні А - найменша.

Порівнявши вироблений і спожитий в регіонах національний дохід, можна зробити висновок про те, що у регіоні D споживання НД перевищуєнад його виробництвом, що означає ввезення НД у регіон. А у регіонах А, В, С, Е спостерігається перевищеня НД над його споживанням, що означає вивезення НД з регіону.

Найбільша інтенсивність розвитку галузей спеціалізації спостерігається у регіоні А, отже у цьому регіоні гіпертрофія галузей спеціалізації (висока інтенсивність виконання базових функцій). В свою чергу у регіоні D гіпертрофія обслуговуючого комплексу (низька інтенсивність виконання базових функцій). У регіонах В, С, Е інтенсивність виконання базових функцій склала 0,34; 0,64 і 0,32 відповідно.



3. Розрахунок показників поняття депресивної території та можливості її санації

Депресивні території -- це такі просторово локальні утворення, в яких через економічні, політичні, соціальні, екологічні та інші причини перестають діяти стимули саморозвитку, отже, немає підстав розраховувати на самостійний вихід з кризової ситуації. На відміну від збанкрутілих підприємств території як невід'ємні частини соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного, культурно-історичного потенціалів суспільства, невід'ємні складові єдиної держави звичайно не можуть ліквідовуватись, тобто неможливо механічно припинити їх функціонування.

Існування депресивних територій звичайно потребує вжиття, як на державному, так і на регіональному (місцевому) рівнях антидепресивних заходів. Зрозуміло, що за економічної кризи можна стверджувати, що вся країна є депресивною територією. Тому ми говоримо про "аномалії" депресії, наддепресії, тобто виділяємо дуже обмежені території, а не регіони. Тільки таким чином можна об'єктивно виділити депресивну територію як об'єкт першочергового державного регулювання і розробити обґрунтовані заходи щодо її санації.

Депресивними в умовах економічної кризи територіями слід вважати регіони, в межах яких темпи спаду виробництва, рівня життя, зростання негативних тенденцій у сфері зайнятості, демографії, екології, соціальних послуг і т.п. вищі за макрорегіональні, загальнодержавні. Тобто, такі компактні територіальні утворення (населені пункти) дійсно є центрами депресивних напружень. Система заходів, яка проводиться для оздоровлення депресивних територій, називається санацією. Результатом проведення санації на першому етапі є зняття аномальної гостроти проблем, а надалі економічно-соціальна реабілітація території.

Досягненню цієї мети служать системні механізми, тобто сукупність регулятивних заходів, здатних одночасно впливати на ситуації в сфері економіки, соціальних відносин, природокористування та ін., тобто застосування багатофункціональних регуляторів (економіко-правових, соціально-організаційних, соціально-економіко-демографічних тощо).

Завдання вибору територій для їх включення до переліку депресивних вирішується за допомогою кількісних показників, які дають можливість проаналізувати стан певної території і порівняти їх з середніми по країні.

Визначення території як депресивної складається з ряду етапів:

1-й етап -- оцінка існуючого положення і тенденцій зміни ситуації на ринках праці і в сфері зайнятості населення з використанням статистики або розроблених на її основі спеціальних показників, які потім зводяться в інтегрований бальний критерій. У результаті з'ясовуються райони, населені пункти, в яких ситуація на ринку праці значно відрізняється від середніх і тому вони можуть претендувати на отримання статусу території пріоритетного розвитку;

2-й етап -- з'ясовуються причини зазначених відхилень. При цьому розрахунки проводяться тільки для тих адміністративно-територіальних одиниць, які були виділені як такі, що претендують на статус територій пріоритетного розвитку. Це дає можливість визначити напрям політики регулювання ринку праці і зайнятості населення залежно від того, якими причинами (демографічними, економічними, соціальними чи іншими) зумовлена ситуація. В результаті виокремлені райони, населені пункти групуються за типом політики регулювання ринку праці та зайнятості населення;

3-й етап -- з кількості виділених районів вибираються ті, де не вдалося визначити причини, що привели до виникнення критичного стану. Це означає, що даний стан є наслідком, як правило, незадовільної діяльності місцевої служби зайнятості (несвоєчасне зняття з обліку безробітних, поганий моніторинг ринку праці тощо). Такі райони виключаються з кількості тих, що претендують на отримання статусу територій пріоритетного розвитку.

Розглянемо конкретно можливий розрахунок показників, які характеризують ситуацію на ринку праці і у сфері зайнятості населення (1-й етап):

Рн = (Кнпросз : Зкпрн)*100

де Рн -- рівень незайнятості;

Кнпросз -- кількість незайнятих працездатних громадян у районі, місті, які перебувають на обліку служби зайнятості;

Зкпрн -- загальна кількість працездатного населення в районі, місті.

Рн (A) = (1100,4 : 1600,4)*100 = 68,76

Рн (B) = (1000,4 : 1390,4)*100 = 71,95

Рн (C) = (869,4 : 919,4)*100 = 94,56

Рн (D) = (1494,9 : 2474,9)*100 = 60,40

Рн (E) = (704,6 : 804,6)*100 = 87,57

Рб = (Козб / Зкпрн)*100

де Рб -- рівень безробіття;

Козб -- кількість офіційно зареєстрованих безробітних.

Рб (A) = (600,4 : 1600,4)*100 = 37,52

Рб (B) = (1390,4 : 1390,4)*100 = 100

Рб (C) = (519,4 : 919,4)*100 = 56,49

Рб (D) = (1474,9 : 2474,9)*100 = 59,59

Рб (E) = (404,6 : 804,6)*100 = 50,29

Рівень незайнятості і безробіття в районі, місті непрямим шляхом характеризують соціальне напруження.

Слід зауважити, що за рекомендацією Міжнародної організації праці, в знаменнику необхідно використовувати кількість економічно активного населення:

Крб = Кбзозп / Кбпзп

де Крб -- коефіцієнт ротації безробітних, який свідчить про застій або мобільність ринку праці в районі, місті і пов'язаних з цим небажаних соціальних наслідках;

Кбзозп -- кількість безробітних, знятих з обліку за звітний період;

Кбпзп -- кількість безробітних в районі, місті на початок звітного періоду.

Крб (A) = 100,4 / 300,4 = 0,33

Крб (B) = 970,4 / 110,4 = 8,79

Крб (C) = 212,4 / 401,4 = 0,53

Крб (D) = 946,4 / 1042,4 = 0,91

Крб (E) = 104,1 / 304,8 = 0,34

СВ_ППрп = Кврмспсз / Козб

де СВ_ППрп -- визначає співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Разом з показником Крб він може використовуватись також для оцінки ступеня професійно-кваліфікаційної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили;

Кврмспсз -- кількість вільних робочих місць у районі, місті, про які сповістили підприємства службам зайнятості.

СВ_ППрп (A) = 300,4 / 600,4 = 0,50

СВ_ППрп (B) = 990,4 / 1390,4 = 0,71

СВ_ППрп (C) = 219,4 / 519,4 = 0,42

СВ_ППрп (D) = 874,1 / 1474,9 = 0,59

СВ_ППрп (E) = 104,3 / 404,6 = 0,26

Зазначені показники розраховують для всієї сукупності районів, з яких визначають претенденти на статус території пріоритетного розвитку. Далі розраховують величину відхилення показників конкретного регіону від середнього значення даного показника з обраної сукупності.

3.1 Вихідні дані для розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації

Регіон	Кнпросз, тис.чол	Зкпрн, тис.чол	Козб, тис.чол	Кбзозп, тис.чол	Кбпзп, тис.чол	Кврмспсз, тис.чол
А	1100,4	1600,4	600,4	100,4	300,4	300,4
В	1000,4	1390,4	1390,4	970,4	110,4	990,4
С	869,4	919,4	519,4	212,4	401,4	219,4
D	1494,9	2474,9	1474,9	946,4	1042,4	874,1
Е	704,6	804,6	404,6	104,1	304,8	104,3

Після розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації видно, що у регіоні С найбільший рівень незайнятості і безробіття, що характеризує соціальне напруження він складає 94,56, найменший рівень у регіоні D, він склав 60,40. Найбільша кількість економічно активного населення у регіоні В вона склала 100, а найменша 37,52 у регіоні А. Найбільший коефіцієнт ротації безробіття у регіоні В, це свідчить про застій або мобільність ринку праці в раоні, місті і повя'заних з цим небажаних соціальних наслідків.

Висновок

Виконуючи розрахунково-графічне завдання я закріпила теоретичні знання з курсу і розвила навички теоретичного осмислення та вкладення основних моментів регіональної економіки.

Розвиток регіонів значною мірою залежить від загальноекономічного, демографічного, соціального і культурного розвитку. Для забезпечення ефективного розвитку окремих регіонів з урахуванням їх індивідуальних особливостей, треба проводити правильну інвестиційну політику. Головним завданням якої є раціональне використання різноманітних можливостей кожного регіону, ефект оптимальної інтеграції, територіальний поділ праці, входження регіону у світовий процес розвитку та ін.

Розвиток інфраструктури міст значною мірою залежить від рівня обслуговування населення, оптимального вирішення забудови промислових зон, інженерного устаткування, а також підвищення ефективності витрат у міське господарство і будівництво.

Тільки завдяки виконанню цих та інших умов та проведенні повного аналізу регіонів можна досягнути ефективного їх функціонування.



Список використаної літератури

1. Адміністративно-територіальний устрій та сталий розвиток регіонів (під ред. В.М. Бабаєва, Л.О. Товажнянський та ін. Х.: НТУ "ХПІ", 2006.

2. Анализ и прогнозирование развития экономики региона / Под ред. Н.Д. Прокопенко. К.: Наук. думка, 1991.

3. Волков В.Н. О новых подходах к анализу социально-экономического развития страны // Вестник МГУ. Серия 6. Экономика. 1993. №5. С. 13-24.

4. Горленко І.О., Тарантул Л.Л. Економічні райони України.Київ: Книжкова друкарня наукової книги, 2004.

5. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. К.: Кондор, 2003.

6. Дмитриева О.Г. Региональная экономическая диагностика. СПб, 1992.

7. Дорофиенко В.В., Иванов Е.Т. Концептуальная схема анализа региональной экономики // Информация и рынок. 1993. № 4.

8. Драйнер Н., Смит Т. Прикладной региональный анализ. М.: Статистика, 1987.

9. Економіка міст. К.: Наук. думка, 1999.

10. Елисеева И.И., Рукавишников В.О. Логика прикладного статистического анализа. М.: Финансы и статистика, 1982.

Размещено на Allbest.ru