Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА

3.1 Інтенсифікація зернового виробництва

Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна досягти двома шляхами: екстенсивним та інтенсивним. Екстенсивний розвиток сільського господарства передбачає збільшення виробництва продукції за рахунок розширення поля діяльності. В рослинництві - за рахунок розширення посівних площ на основі незмінного рівня техніки і технології.

При інтенсивній формі розвитку збільшення виробництва продукції здійснюється на основі додаткових вкладень на ту ж саму площу за рахунок зростання врожайності культур. Інтенсифікація - це об'єктивний і закономірний процес розвитку сільського господарства. Кожна країна рано чи пізно переходить від екстенсивного до інтенсивного розвитку сільського господарства. Передумовами переходу до інтенсивного сільського господарства є: необхідність подальшого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції;обмеженість орнопридатних земель; нагромадження додаткових матеріальних засобів і коштів у підприємствах для інтенсивного розвитку сільського господарства.

Інтенсифікація сільського господарства - це процес концентрації сукупних затрат уречевленої і живої праці на одній і тій же земельній площі (в рослинництві) з метою збільшення виходу продукції і підвищення економічної ефективності її виробництва. При цьому затрати уречевленої праці повинні зростати значно більшими темпами, а затрати живої праці - зменшуватись.

Інтенсифікація є основою подальшого підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість продукції з меншими витратами на її одиницю.

Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх технологій, досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур.

Таким чином, інтенсифікація - це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково - технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

В умовах ринкових відносин поряд із впливом на кінцеві результати виробництва механізації, хімізації, меліорації, факторів підприємливості, організованості та вміння працювати в умовах, що швидко змінюються.

Послідовна інтенсифікація сільського господарства базується на додаткових вкладеннях, але не можна пов'язувати її суть лише з абсолютним зростанням додаткових витрат. У процесі інтенсифікації додаткові вкладення повинні відображувати якісне вдосконалення всіх матеріальних ресурсів на основі науково технічного процесу.

Інтенсифікація рослинництва передбачає насамперед інтенсивне і ефективне використання продуктивності землі, підвищення її родючості, так як вона є основним засобом сільськогосподарського виробництва.

Додаткові вкладення спрямовуються на поліпшення посівних якостей насіння, виведення і впровадження у виробництво більш урожайних сортів сільськогосподарських культур, впровадження нових прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських рослин, а також підвищення родючості ґрунту ,що значною мірою залежить від раціонального поєднання і внесення у відповідних пропорціях органічних і мінеральних добрив, застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур'янами, виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів.

Інтенсифікація всебічно впливає на розвиток сільськогосподарського виробництва, створює нові можливості підвищення продуктивності праці, прискорення окупності виробничих витрат і зниження собівартості продукції.

При визначенні інтенсифікації виробництва зерна проходять три етапи, на кожному з яких визначають відповідні показники.

Першим етапом є визначення рівня інтенсивності виробництва зерна. При цьому визначають такі показники, як річні виробничі витрати на 1 га посіву зернових культур в гривнях та затрати праці на 1 га посіву в люд.-год.

Наступним етапом є визначення результативного показнику інтенсифікації виробництва. В нашому випадку - це урожайність зернових культур в ц з 1 га посіву.

Заключним етапом є визначення економічної ефективності інтенсифікації виробництва. При цьому визначають продуктивність праці - затрати праці на 1 ц зерна, собівартість 1 ц зерна, ціну реалізації 1 ц зерна, прибуток на 1 ц зерна, рівень рентабельності та окупність додаткових витрат.

Визначимо рівень інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна в СТОВ «Щербашенське», звівши необхідні дані в наступній таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва зерна

Дані таблиці 3.1 свідчать, що витрати виробництва на 1 га посіву зернових в 2010 р. збільшились, порівняно з 2008 р. відповідно з 2231 грн. до 2688, або на 20,48%. Знизилась урожайність зернових культур на 60,65 %. Прибуток від реалізації зерна і рівень рентабельності його виробництва найвищий був у 2009 р..

Загалом можна зробити висновок, що виробництво зерна в СТОВ «Удай-Агро» в період з 2008 р. по 2010 р. розвивалося переважно екстенсивним шляхом.

3.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

Комплексна механізація вирощування зерна передбачає:

- сувору технологічну дисципліну при виконанні технологічних операцій

процесу,

- застосування широкозахватної високопродуктивної техніки,

- потоковість виконання робіт з двозмінним режимом використання
техніки;

- мінімізацію обробітку фунту та догляду за посівами;

- використання нових високоефективних гербіцидів та необхідних
мінеральних та органічних добрив;

- застосування прогресивних форм організації праці, матеріального

стимулювання

- високу культуру землеробства.

Оснащення сільськогосподарських підприємств сучасною Високопродуктивною і надійною технікою - одна із основних умов подальшого індустріального розвитку сільського господарства , росту продуктивності праці, збільшення врожайності сільськогосподарських культур, скорочення трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції рослинництва.

Висока оснащеність сільськогосподарських підприємств забезпечує повну механізацію виконання сільськогосподарських робіт. Сучасна техніка дозволяє виконувати сільськогосподарські роботи швидко і з високою якістю, при мінімальних витратах робочого часу та грошових засобів на виробництво одиниці продукції.

Інженер повинен мати не тільки глибоку професійну підготовку, але й певні навики дослідницької роботи. Він повинен уміти узагальнювати передовий досвід, виявити найбільш раціональні форми використання техніки. Цього потребує сучасний рівень розвитку науки.

Роботи за існуючими технологіями вирощування ярих та озимих зернових розпочинаються зразу після збирання попередника. Спочатку проводиться лущення в два кроки на невелику глибину дисковими знаряддями. Для накопичення ґрунтової родючості на поле вноситься органічні та мінеральні добрива. На кожний гектар пара під осінню оранку вносять до 90 тон напівперепрівшого навозу та 3...5 ц мінеральних добрив. Норми внесення уточнюються по результатам ґрунтового аналізу. Особливу увагу приділяють на рівномірність розкидування добрив по поверхні поля. На протязі всього періоду вирощування інженерні служби уважно слідкують за посівами та проводять необхідний комплекс робіт.

Для вирощування зерна в СТОВ «Удай-Агро» є комплекс спеціальних машин.

Таблиця 3.2

Комплексна механізація збирання зернових передбачає виконання вказаних операцій комплексами машин та обладнанням в кращі агротехнічні строки та в строгій відповідності з обраною технологією виробництва. Перед початком збиральної компанії вирішують питання технологічного забезпечення збирання: оцінюють об'єм робіт по культурам, розраховують середнє навантаження на комбайн, враховують можливості, способи та строки збирання за станом хлібної маси, підготовлюють поля та під'їздні шляхи до збирання, враховують способи та маршрути руху агрегатів й обслуговуючих машин, підготовлюють техніку до роботи, враховують відповідну її комплектацію, розраховують та організовують збирально-транспортні комплекси, враховують пункти технічного обслуговування та ремонту, підвезення пального та мастильних матеріалів в необхідній кількості.

Як видно з таблиці 3.2. в господарстві в основному є достатня кількість спеціальних машин для вирощування, збирання і обробітку зернових культур.

Механізаторами господарство забезпечене в достатній кількості, що дає змогу у напружені періоди використовувати техніку у дві зміни.

3.3 Обґрунтування собівартості і рентабельності виробництва зерна

Оплата праці являє собою винагороду за живу та уречевлену працю, вкладену в сільськогосподарське виробництво. Підприємство зобов'язане винагородити своїх членів за їхню трудову участь у громадському виробництві відповідно до кількості та якості вкладеної праці за попередньо встановленими у цьому підприємстві розмірами (нормами) оплати. Працівник сільськогосподарського підприємства працює в ньому на основі трудового договору і одержує за свою працю винагороду у вигляді заробітної плати.

Оплата праці працівників сільського господарства становить основну форму винагороди і є головним джерелом коштів для відтворення робочої сили. Застосовувана в сільськогосподарських підприємствах оплата праці розмежовується на основну і додаткову.

Основна оплата праці - це винагорода , що її одержує працівник сільськогосподарського підприємства, залежно від кількості та якості вкладеної ним суспільне корисної праці та її результатів, відповідно до систем оплати праці, тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, а також надбавок і доплат у розмірах, встановлених відповідними правовими актами.

Додаткова оплата - це додаткова до основної оплати заохочувальна винагорода, що видається працівникові в заздалегідь передбачених розмірах за вироблену сільськогосподарську продукцію з урахуванням її кількості та якості. Джерелом матеріальних засобів основної та додаткової оплати праці в сільськогосподарських підприємствах є фонд оплати праці, відповідна частина натуральної продукції валовий дохід.

Метод матеріального й морального стимулювання більш сумлінного ставлення працівників до виконання своїх трудових обов'язків, застосування прогресивних технологій, збереження та раціонального використання матеріально-технічних засобів, поліпшення якості продукції рослинництва, підприємство застосовує преміювання, нагородження та інші види заохочення. На відміну від оплати праці джерелом коштів для цих заохочень є чистий прибуток та інші понад планові надходження від запроваджуваного виду підприємництва.

Сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми, системи і розміри оплати праці його членів та інших працівників. Підприємство використовує державні тарифні ставки , посадові оклади як орієнтир для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівників, складності та умов виконуваних робіт.

Оплата праці в рослинництві здійснюється за акордно-преміальною, відрядно-преміальною та почасово-преміальною системами.

За акордно-преміальної системи оплата праці працівників рослинництва здійснюється за кількістю і якістю виробленої продукції та за відповідними розцінками, розрахованими до початку робіт. Розцінки встановлюються за одиницю продукції в натурі або за її вартістю діленням збільшеного на 25-50% тарифного фонду оплати праці на нормативний обсяг виходу продукції.

Тарифний фонд оплати праці визначають на основі технологічних карт (або аналогічних документів) як суму тарифних фондів оплати праці за всіма видами робіт на вирощуванні та збиранні всіх видів продукції, що входять у нормативне завдання даного підприємства чи групи працівників.

До розрахунку за продукцію працівники одержують відрядну заробітну плату (аванс) за обсяг виконаних робіт відповідно до тарифікації цих робіт та встановлених на підприємстві норм виробітку або почасову оплату за фактично відпрацьований час за денними тарифними ставками.

Після збирання та оприбуткування врожаю, а також по завершенні всіх робіт з працівниками здійснюють остаточний розрахунок за одержану продукцію. Спочатку визначають фонд оплати праці за фактично одержану продукцію множенням кількості останньої на розцінку. Потім обчислюють доплату за продукцію як різницю між фондом оплати праці за одержану продукцію та виплаченою протягом року заробітною платою (авансом). Між працівниками доплату за продукцію розподіляють, як правило, пропорційно одержаному авансу. При цьому може бути врахований також коефіцієнт трудової участі кожного працівника.

Оплата праці осіб управлінсько-обслуговуючого персоналу здійснюється , як правило, на основі посадових окладів або відповідно до контракту. Штатну чисельність управлінсько-обслуговуючого персоналу встановлюють загальні збори членів підприємства.

Аби матеріально зацікавити трактористів-машиністів сільськогосподарських підприємств, їм присвоюють залежно від рівня їхніх знань і досвіду роботи , І, II, III класи кваліфікації. На механізованих роботах, що оплачуються за тарифною сіткою, трактористові-машиністові І класу виплачується надбавка за класність у розмірі 20 відсотків , II класу - 10 відсотків.

У СТОВ «Удай-Агро» запроваджено акордно-преміальну систему оплати праці, яка проводиться за підсумковими результатами роботи, тобто за вироблену продукцію. Крім оплати за встановленими розцінками за одиницю продукції виплачують премії або суми економії прямих витрат ( зниження собівартості продукції). Оплата праці за продукцію є важливим стимулом у досягненні високих кінцевих результатів, а заохочення щодо зниження виробничих витрат сприяє підвищенню економічної ефективності сільськогосподарського виробництва.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

На основі літературних джерел та досягнутого рівня організації виробництва зерна у СТОВ «Удай-Агро» та проведеного аналізу можна зробити висновки:

1. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання певної кількості продукції, валового і чистого доходу, прибутку з га землі (від 1 голови худоби) при найменших затратах праці і площі на виробництво одиниці продукції.

2. Вивчивши природно-економічні умови, в яких знаходиться СТОВ «Удай-Агро», можна зробити висновок, що вони є сприятливими для ведення сільського господарства взагалі і вирощування зернових культур зокрема. Забезпеченість господарства основними виробничими ресурсами протягом аналізованого періоду була достатньою і стабільною розміри посівних площ в СТОВ на кінець аналізованого періоду дещо збільшились, порівняно з його початком. У структурі сільськогосподарських угідь 100% займає рілля. Це характеризує високу якість земельних угідь і рівень їх використання. Трудові ресурси СТОВ «Удай-Агро» за аналізований період (2008-2010 роки) зазнали незначних змін. Вартість основних виробничих фондів з кожним роком зменшувалась. Два роки крім останнього СТОВ «Удай-Агро» отримувало прибуток. Господарство має зерновий напрям виробництва.

3. У 2010 році під зернові культури було відведено 74,8% усієї посівної площі, у 2009 на зернові припадало 80,8%, у 2008 - 76,7%, отже бачимо, що площа, відведена під зернові культури протягом трьох років, не зазнала істотних змін. Незмінними культурами залишалися пшениця, жито, кукурудза на зерно, ячмінь і овес; гречка висівалося лише в 2009 році. Аналізуючи врожайність, можна стверджувати, що врожайність культур по господарству спадає, відповідно зменшився і валовий збір.

4. Повна собівартість 1 ц реалізованого зерна зросла, разом з тим і зросла ціна реалізації 1 ц. Отже, прибуток на 1 ц суттєво не змінився, якщо не брати до уваги 2009 рік, коли прибуток з 1ц перевищував прибуток попереднього і наступного року у 7 разів. Виробництво зерна в СТОВ «Удай-Агро» є рентабельним. Рівень рентабельності у 2008 році становив 4,08%, у 2009 році - 36,93%, у 2010 - 2,43%.

5. В одержанні високих врожаїв сільськогосподарських культур важливе місце займають форма обробітку ґрунту, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив, зрошення земель, впровадження високоврожайних сортів культур, запровадження сівозмін.

6. Визначальним фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин.

7. Необхідно приділити увагу організації оплати праці, посиленню матеріальної зацікавленості працівників, підвищенню трудової дисципліни у виробничих підрозділах.

Проведений економічний аналіз виробництва зерна в СТОВ «Удай-Агро» та його ефективності, а також узагальнена інформація з літературних джерел дозволяють надати наступні рекомендації щодо підвищення економічної ефективності виробництва зерна в господарстві.

1.Основним шляхом підвищення економічної ефективності виробництва зерна є його всебічна інтенсифікація на основі внесення оптимальної кількості добрив, виконання всіх агротехнічних заходів в оптимальні строки та ін. Це має дуже велике значення і може забезпечити найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур.

2.Виведення і впровадження у виробництво високоврожайних сортів і гібридів, або розширення їх посівів.

3.Комплексна механізація виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці на виробництві зерна, що є особливо актуальним питанням для СТОВ.

4.Поліпшення якості зерна, особливо за рахунок вирощування сильних і твердих сортів пшениці з високим вмістом білка.

5.Впровадження нових форм організації і стимулювання праці.

Комплексне впровадження всіх цих заходів підвищить економічну ефективність виробництва зерна і виведе його на більш прибутковий рівень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ,

2002. - 624с.

2. Арешников Б., Санін В. Проблеми захисту від клопа - черепашки //Новини

захисту рослин. 1997. - № 12. - С. 8 - 10.

Бабліндра Д. Програма захисту грунтів від водної та вітрової ерозії // Економіка України. - 1998. - № 6. - С.78 - 82.

Богуцький О.Потенційні можливості щодо зростання продуктивності праці та доходності в сільському господарстві // Економіка України. - 1998. - № 5. - С.60 - 67.

ГончаренкоО.В. Закон про зерно: погляд у майбутне//Економіка АПК.-2003.-№ 1.-С.108-102.

Добрий урожай починається з насіння. Якісного! // Пропозиція.- 2007.- № 6.- С. 66 - 67.

Економічний довідник аграрника / За ред. Ю.Я.Лузана, П.Т.Саблука. - К.: Преса України. - 2008. - 800 с.

Закон України “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 04.07.2002 р.№37

У//Пропозиція.-2002.-№10.-С.4-14.

Зайцев О., Сергієнко О. Посіємо озимину високоврожайними сортами // Пропозиція. - 2001. - № 7. - С.46 - 47.

Зерно на світових ринках і в Україні // Пропозиція. - 2003. - № 10. - С. -28 -29, 36 - 37.

Кіріленко І.Г. Про хід реформування та заходи щодо полипшення ситуації на селі//Економіка АПК.-2003.-№1.-С.3-11.

Коренюк П.І. Підвищення ефективності використання землі за рахунок добрив // Економіка АПК. - 1997. - 9. - с.60 - 63.

Коренюк П.І. Стимулювання раціонального використання сільськогосподарських угідь // Економіка АПК.-1997.- № 4 - 5. - с.18 - 20.

Куліш М.Ю., Іванов Ф.А. Підвищувати економіки виробництва зерна на Півдні України // Вісник агаррної науки Причорномор”я. - 1997. - № 1. - С.21 - 28.

Литвиненко М. Озима пшениця. Одеські селекціонери проаонують. Пропозиція.- 2007.- № 6. - С. 54 - 55.

Лихочвор В. Знищення злакових бур”янів (у т.ч. перію) в посівах озимої пшениці - базовий елемент інтенсивної технології Пропозиція. - 2003. - № 11. - С.70 - 72.

Лобас М.Г. Розвиток зернового господарства України. - К.: 1997. - 447с.

Мацибора В.І., Збарський В.К., Мацибора Т.В. Економіка підприємства: Навч. посібник. - К.: Каравела, 2008. - 312с.

Михайлов А.П. Ефективність виробництва зерна кукурудзи // Економіка АПК. - 1997. - № 7. - С.63 - 65.

Михайлов Ю. Зерно України : гадання на кавовій гущі // Пропозиція.- 2007.- № 6.- С.34 - 37.

Нетіс І. Озима пшениця: Шляхи підвищення економічної ефективності вирощування // Пропозиція. - 1999. - № 12. - С.38 - 39.

Ніколаєва З.П. Зерновий ринок 2003 - 2004 м.р. // Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С. 159 -160.

Нові сорти пшениці - у виробництво! // Пропозиція. - 2001. - № 10. - С.38 - 39.

Обелець О.С. Економічна ефективність зернового виробництва в Україні // Економіка АПК. - 2003. № 10. - С. 59 - 64.

Оверченко Б. Особливості ранньовесняного підживлення озимої пшениці // Пропозиція. - 2002. - № 2. - С.31 - 32.

Пазій І.П. формування і функціонування ринку насіння зернових культур в Україні // Економіка АПК. - 1996. - № С.59 - 66.

Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2000 року № 1141 “Про впровадження заставних закупок у сільськогосподарських товаровиробників”

Програма “Зерно України - 2001 - 2004”.Схвалена постановою КМ України від 27.11.2000 р.,№1739// Агрокомпас. - 2001. - № 3. - С. 21 - 25.

Рибалкін П.Н. Повышение еффективности производства зерна. - М.: Агропромиздат, 1990. - 224 с.

Саблук П.Т. Стратегічні аспекти реформування зернового виробництва в Україні // Економіка АПК. - 1996. - № 1. - С.3 - 15.

Саблук П.Т. Зерновой ринок України: проблеми і перспективи // Економіка АПК. - 1997. - № 5. - С.4 - 14.

Саблук П.Т., Карич Д.Я., Коноваленко Ю.С. Основи організації сільськогосподарського ринку. - К.,1997. - С.114.

Саблук П.Т., Фесина А.А. На шляху до нової аграрної політики // Вісник аграрної науки. - 1999. № 8. - С.5 - 10.

Саблук П.Т. Турбота про хліб - головна позиція державної політики // Економіка АПК. - 2000. - № 10. - С.3 - 6.

Стабілізувати зернове виробництво. // Пропозиція.-2001.-№5. - С. 12 - 13.

Статистичний щорічник України за 2005 рік / Держкомстат України. - К. : 2003. - 823 с.

Фесина А.А. Місце і перспективи України на зерновому ринку в країнах СНД. // Економіка АПК. - 2001. - № 2. - С. 121 - 123.

Чмирь С.М Роль сівозмін у розвитку виробництва зерна // Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С. 18 - 20.

Шевченко А. Які культури вигідніше вирощувати? Пропозиція. 2000. № 6. - С.33 - 34.

Щур М. І. Виробництво пшениці має бути раціональним // Економіка АПК. - 1996. - № 3. - С.74 -77.

Размещено на Allbest.ru