Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра фінансів

Реферат

з навчальної дисципліни "Державне регулювання економіки"

на тему: "Логіка, підходи, особливості принципи організації процесу державного регулювання економіки"

Виконала: студентка 1-го курсу

спеціальності ФіК-2

Пяткова Олександра Володимирівна

Науковий керівник: д.е.н., професор

Мандибура Віктор Омельянович

Київ-2014

Зміст

• Вступ
• 1. Теоретико-методологічні засади дослідження організації процесу державного регулювання економіки
• 1.1 Сучасні підходи до державного регулювання економіки
• 1.2 Основні принципи державного регулювання економіки
• 1.3 Логіка державного регулювання економіки
• 2. Особливості функціонування логістичних підходів в системі державного управління України
• 2.1 Проблеми державного регулювання економіки в Україні
• 2.2 До питання застосування стратегічного управління на місцевому рівні
• 3. Теоретичні засади та методи вимірювання якості життя населення і шляхів її покращення в умовах ринкової трансформації економіки України
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

У сучасній розвинутій економіці основу життєдіяльності складає ринок. Держава ж у принципі підкоряється ринковим правилам гри, що засновані на правах власності. Але держава - не пасивний спостерігач за економічними процесами в ринковій економіці. Вона втручається в ринок, регулює його через оподаткування і бюджетний перерозподіл, законодавство, за допомогою вироблення обов'язкових для виконання стандартів (у тому числі і економічних) тощо.

На відміну від ринкових сил держава володіє загальновизнаним і виключним правом примусу, тобто правом обмежувати свободу вибору економічних суб'єктів.

Форми взаємодії держави і ринку, межі державного втручання в економіку залишаються у центрі уваги багатьох економічних теорій.

Державне регулювання економіки - це система заходів задля здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності держави, спрямованої на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Державне регулювання економіки здійснюється з допомогою арсеналу методів, тобто способів впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку і некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності у відповідності з національною економічною політикою.

Рівень життя населення визначається потенціалом суспільства, соціальних груп, що входять в нього, окремих громадян і відповідністю характеристик процесів, засобів, умов і результатів їх життєдіяльності соціально-позитивним потребам, цінностям і цілям.

Існують дві протилежні концепцій взаємовідносин держави і бізнесу. Згідно з марксистською точкою зору, держава являє собою соціальну організацію, що служить цілком інтересам пануючого класу. Що стосується сучасної капіталістичної держави, то вона є результатом панування буржуазії над переважною більшістю населення.

Однак увесь світовий досвід переконливо показує, що сучасна національна держава, тим більше правова держава, в тій або іншій формі і мірі виражає інтереси і волю всього суспільства, в тому числі й працюючого населення. Якби держава була всього лише відображенням економічних інтересів вузької групи великих корпорацій або монополій, то вона була б ні чим іншим, як тією або іншою формою олігархічного або авторитарного правління. При всьому непропорційно великому впливові економічних інтересів на політику держави, вона в кінцевому результаті не може претендувати на життєдіяльність і довговічність без визнання легітимності з боку більшості населення.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження організації процесу державного регулювання економіки

Державне регулювання ринку, обмеження недобросовісної конкуренції нормами закону і порядку, забезпечення соціально справедливого розподілу прибутків здатні забезпечити соціальну справедливість і закласти основу більш або менш міцної системи соціальної захищеності людей.

Державне управління має політичний (телеологічний) та адміністративний аспекти. Перший з них полягає в цілепокладанні, другий - в цілездійсненні. Першооснова регулювання всіх інтересів знаходиться в окремому напрямі державної політики - державній економічній політиці. Метою якої є досягнення максимально можливого добробуту суспільства шляхом всебічного розвитку соціально-економічної системи та забезпечення соціальної стабільності.

1.1 Сучасні підходи до державного регулювання економіки

Ринковий механізм і державне регулювання економіки є діалектичною єдністю, атрибутом змішаної економіки. Розумний синтез ефективного ринкового механізму і державного регулювання дає можливість вирішувати основні соціальні та економічні проблеми суспільства, кон'юктурні та стратегічні цілі.

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а ДРЕ виконує допоміжну роль. Основне призначення останнього - створення нормальних умов для функціонування ринку, нейтралізація негативних наслідків і вирішення проблем, які не під силу ринковому механізму.

У перехідній економіці роль державного регулювання значна і суттєва, але в міру створення необхідних засад розвитку ринкових відносин вплив держави має зменшуватись.

Ринкове і державне регулювання економіки часто доповнюється функціонуванням інституту соціального партнерства, що дає можливість найкращим чином узгоджувати інтереси суб'єктів, реалізовувати економічні й соціальні цілі розвитку суспільства.

Державне втручання в економіку має бути раціональним - надмірна активність держави може породжувати негативні тенденції і наслідки, а також обумовлює зменшення фінансових можливостей держави.

Це пов'язано з тим, що будь-яке втручання держави в економічне життя передбачає:

o певні адміністративні витрати (на утримання управлінського апарату);

o існування так званих "побічних ефектів", "фіаско державного регулювання".

o Причина виникнення "побічних ефектів" в тому, що ринок - це органічний механізм, і будь-який державний захід (якого б характеру він не був) змінює умови взаємодії на даному ринку, ринкову кон'юнктуру, впливає на рішення суб'єктів господарювання.

"Фіаско" (провали) державного регулювання обумовлено:

ь по-перше, неправильним застосуванням методів та інструментів ДРЕ (розміри податків, мита, кредитних ставок, квот, ліцензій тощо);

ь по-друге, можливістю помилок в прийнятті управлінських рішень через відсутність чи недостатність інформації;

ь по-третє, існуванням проблеми часових лагів - "ефекту запізнення" в процесі постановки цілей, прийняття рішень, виборі інструментів регулювання. Необхідно враховувати і швидкість введення в дію та термін дії кожного інструмента, які по-різному впливають на ціль: зміни в грошово-кредитному регулюванні дають швидший ефект, в податковому - більш віддалений результат;

ь по-четверте, перевищенням владних повноважень, використанням цього інструмента на користь вузького кола осіб (клану, об'єднання тощо).

1.2 Основні принципи державного регулювання економіки

· наукової обґрунтованості - врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

· погодження інтересів - державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів, виробників тощо);

· системності обумовлений функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи. Тому державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, соціальних, зовнішньоекономічних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших проблем;

· цілеспрямованості - державне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей;

· пріоритетності - виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів - фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних і т. ін.);

· комплексності - необхідність використання державою всього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних, прямих, непрямих, неформальних тощо);

· адаптації - державне регулювання має ґрунтуватися на безперервному аналізі результатів оперативної оцінки й коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;

· Мінімальної достатності:

· держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечити ринок;

· функції державного управління мають певним чином розподілятися - на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути з'ясовані на нижчих;

· Ефективності:

· організаційно-правове забезпечення ДРЕ - управління економікою зобов'язані здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов'язками;

· економіко-організаційне забезпечення ДРЕ - держава повинна використовувати важелі (форми, методи, інструменти), адекватні цілям і ситуаціям, що склалися;

· порівнянність витрат (на утримання державного управлінського апарату) та результатів державного втручання в економіку.

Мінімальні функції держави:

· створення правової бази;

· захист конкуренції;

· забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

· мінімізація негативних екстерналій;

· розподіл і перерозподіл доходів;

· виробництво суспільних товарів і благ;

· захист національних економічних інтересів.

Діяльність уряду настільки багатогранна і складна, що важко скласти повний перелік його економічних функцій. Тим більше, що досить часто ці функції переплітаються. Враховуючи ці обставини, можна виділити такі економічні функції держави в сучасній змішаній економіці:

a) Забезпечення правової основи функціонування ринкової економіки;

b) Визначення політики макроекономічної стабілізації;

c) Розподільна;

d) Перерозподіл доходів і багатств;

e) Захист конкуренції.

1.3 Логіка державного регулювання економіки

Характеризує послідовність заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним розвитком країни:

§ аналіз вихідного рівня розвитку національної економіки, її проблем та можливостей;

§ визначення цілей, пріоритетів і кінцевих результатів ДРЕ(Метою аналізу цілей і пріоритетів є зіставлення стратегічних, тактичних і оперативних цілей із можливостями економіки. Результатом такого зіставлення є коригування цілей, які підлягатимуть реалізації через макроекономічні плани (програми) на довго-, середньо- і короткостроковий періоди.

Відбір інструментів державного регулювання здійснюється з метою з'ясування необхідності та можливості їхнього застосування для досягнення відповідних цілей.

Найважливішими засобами формування і реалізації стратегії соціально-економічного розвитку, а також ДРЕ є прогнозування, макроекономічне планування та державне програмування);

§ з'ясування способів досягнення поставлених завдань і створення відповідних правових, економічних, організаційно-управлінських механізмів;

§ формування необхідних ресурсів (фінансових, матеріальних, інтелектуальних, трудових, інформаційних тощо);

§ передбачення ризиків і наслідків управлінських рішень.

2. Особливості функціонування логістичних підходів в системі державного управління України

Особливості сучасного державного управління, його еволюція пов'язані з процесами зміни соціально-економічної та політичної систем. Значення держави та її управління економікою і соціально-культурною сферою за сучасних умов не тільки не послаблюються, а й посилюються, про що свідчить інтенсивна правотворча діяльність, спрямована на регулювання відносин у цих сферах. Конституція України також дозволяє державі активно впливати на економічні, соціальні, культурні, політичні процеси, на формування ринку й ринкових відносин. Звичайно, діяльність держави та її органів не завжди може позитивно впливати на ринкові процеси, але органи виконавчої влади якраз і створюють для стимулювання державою ринкової економіки. Цю діяльність і мають оцінювати за результатами функціонування управлінської системи, змінами в методах управління, його характері.

Зміни в соціально-економічній системі й державному ладі, перехід до ринкових відносин, місцевого самоврядування обумовили зміни в мотивації та методах державного управління - воно не зводиться лише до прямого управління економікою та соціально-культурною сферою, прямого управління діяльністю окремих підприємств і установ з боку вищих органів на основі принципу "влада - підкорення". Відбувається процес розроблення заходів, спрямованих на стимулювання самостійності в діяльності підприємств і установ, пошук напрямів заохочення такої діяльності. Владна управлінська діяльність може виявлятися по-різному, а державне регулювання має свої особливості не тільки в сферах економіки, соціальної, культурної, адміністративно-політичної діяльності, а й у окремих галузях.

2.1 Проблеми державного регулювання економіки в Україні

Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше ніж створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

Неприйняття тоталітаризму, орієнтація на ліберально-демократичну систему цінностей, були багатьма сприйняті як перехід до якоїсь абстрактної "без державної" ринкової моделі. Цілком лібералізовані ринки представлялися основою політичних свобод і демократії. Але це твердження не тільки перекручено трактувало західний досвід, але і не враховувало вітчизняний менталітет з його багатовіковою традицією сильної центральної влади, щоправда, доведений у ході соціального експерименту до крайніх форм.

Позиція невтручання держави в економіку привела Україну до найжорстокішої кризи: розвалу промисловості, різкому і тривалому спадові промислового виробництва, зниженню обсягів випуску сільськогосподарської продукції, росту внутрішнього і зовнішнього боргу, гіперінфляції і наступній нестабільності національної валюти, кризі неплатежів, невиплаті заробітної плати і пенсій, корупції у всіх ешелонах влади, значному тіньовому оборотові капіталу, росту злочинності, у тому числі організованої, росту безробіття, утраті моральних цінностей у суспільстві - наркоманії, проституції і т.д.

Слід зазначити, що системи, цілком заснованої на невтручанні держави, не існувало й у ХІХ столітті і до нього. У ХХ в. найважливішої складового успіху країн з розвитий ринковою економікою, і що розвиваються з'явилася регулююча роль держави.

Перший етап (1992-середина 1994 р.м.) розвитку економіки України, коли влада залишалася в руках номенклатури, а початком економічних реформ з'явилося проходження російської лібералізації цін, проявилися відмовлення від наукового обґрунтування ринкових перетворень, нерозуміння фундаментальних функцій суспільного поділу праці, складності реформування державної власності, уповільнення формування перехідної економіки і відсутність її державного регулювання переборений. Але цей етап, як уже було відзначено, привів Україну до затяжної економічної кризи, багаторазовому зниженню життєвого рівня населення.

З другої половини 1994 р. перехідна економіка України почала здобувати реальні контури. В основу соціально-економічних перетворень був покладений науковий підхід, вивчення суспільних тенденцій розвитку перехідної економіки й об'єктивних форм їхньої реалізації в СНД, Росії, Україні, наукова розробка стратегії і тактики внутрішньої і зовнішньоекономічної політики країни з метою прискорення демократичних перетворень.

Виконання економічних функцій державою вимагає формування механізмів державного регулювання, включаючи мети і пріоритети розвитку, а так само економічних і правових способів їхнього досягнення. Для України головна мета державного регулювання економіки в сучасних умовах забезпечення переходу від хаотичних до регульованих економічних процесів. При цьому нова система керування вимагає переходу від регламентації, дрібної опіки виробничо-господарської і фінансової діяльності юридичних і фізичних осіб до регулювання економічних процесів за допомогою економічних і юридичних важелів.

Ефективність державного регулювання економіки в першу чергу зв'язана з проблемою правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні недостатньо розроблена. Багато прийнятих законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів.

Недостатнє пророблення законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання.

В умовах переходу до ринку важливу роль в економіці України грає антимонопольне законодавство і державне регулювання, що видобувних галузей паливно-енергетичного комплексу, електрозв'язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й інших природних монополій, зокрема, стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.

Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної власності, становлення приватної власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу в суспільстві.

Необхідна також реорганізація державного сектора економіки України.

Основні важелі державного регулювання - оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні малоефективні і діють негативно на економіку країни.

Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької діяльності, банкрутства підприємств, росту "тіньового" бізнесу і т.д.

Дефіцитний бюджет - це недофінансування в першу чергу соціального середовища - охорони здоров'я, культури, невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, відсутність ресурсів для фінансування програм державного рівня.

Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.

Тому актуальним для України є рішення проблем адекватного оподатковування, наповнення бюджету, ефективної кредитно-грошової політики.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України.

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв'язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв'язки між ними. Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки і фактичний стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т.д. Реалізація програм державного рівня повинна сприяти подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах - 50-70%.(дані по темпам реального зростання ВВП. Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни. Бурхливими темпами зростає безробіття - офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації, також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності, прогнозується зменшення прихованого безробіття що стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних.

А у висновку слід зазначити, що взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку. Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищення ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.

2.2 До питання застосування стратегічного управління на місцевому рівні

Вибір пріоритетів є невід'ємною частиною організаційного планування незалежно від того, на якому рівні воно здійснюється(країна, регіон, місто). У країнах Європейського Союзу концептуальні засади місцевого управління і розвитку визначаються такими документами як: "Засади європейської політики територіального розвитку" та "Перспективи європейського територіального розвитку". На національному рівні в кожній країні ЄС існує система багаторівневого регіонального управління. Наприклад, у Франції головні напрями розвитку країни сформульовані таким чином: зміцнення національної валюти і забезпечення зайнятості населення; освіта; наукові дослідження; соціальний захист населення; благоустрій територій; оновлення державної служби. У свою чергу, ці напрямки повинні мати статус цільових програм, що супроводжуються різними фінансовими пільгами та привілеями, які можуть зацікавити підприємців та залучити їх до реалізації програм відповідно до вибраної методики стратегічного управління.

Хоча не існує однієї загальноприйнятої методики стратегічне управління як процес організації та прийняття рішень досить передбачуваний та структурований, залежно до обраного методу його реалізації. У цьому контексті, прикладна практика у світі виробила фактично універсальні етапи реалізації стратегічного управління на місцевому рівні, що визначаються як:

1) підготовчий (ініціювання розроблення стратегії, аналіз зацікавлених сторін, формування робочих груп, формування секретаріату, підготування плану інформування та залучення, залучення громадськості на першому етапі);

2) формулювання бачення розвитку регіону (залучення громадськості на другому етапі);

3) аналіз регіону (оцінювання соціально-економічного стану регіону, SWOT-аналіз регіону, TOWS-аналіз регіону(матриця стратегічного вибору), залучення громадськості на третьому етапі);

4) формування пріоритетів, цілей і дій (визначення стратегічних пріоритетів розвитку регіону, визначення операційних цілей та дій, залучення громадськості на четвертому етапі);

5) схвалення та впровадження стратегії (легітимізація стратегії, впровадження, залучення громадськості на п'ятому етапі);

6) моніторинг та оцінювання реалізації стратегії (моніторинг реалізації стратегії, оцінювання та перегляд стратегічного плану, залуч. гром. на шостому етапі);

Усі етапи процесу стратегічного управління є важливими. Однак, якщо перші чотири етапи мають більше підготовчий характер і пов'язані з теоретичною аналітичною роботою, то п'ятий і шостий прямо вказують на механізми втілення стратегічного плану (стратегії), його дієвість визначену підготовчими роботами.

Досягнення найбільш очікуваних цілей стратегічного плану великою мірою залежить не просто від виконання визначеного та вибраних механізмів реалізації, а переважно від впливу здійсненого на цільову сферу.

3. Теоретичні засади та методи вимірювання якості життя населення і шляхів її покращення в умовах ринкової трансформації економіки України

Табл. Україна у світових координатах

Висока якість життя суспільства - це, коли:

v є високий життєвий потенціал суспільства, тобто абсолютна більшість громадян ідентифікують себе з українським суспільством і при цьому почувають себе в безпеці в усіх відношеннях;

v задоволені базові потреби усіх членів суспільства на рівні не нижче за мінімальний соціальний стандарт, тобто відсутня убогість;

v здійснюється політична, громадська, підприємницька, виробнича, господарська, наукова, культурна діяльність по усіх напрямах соціально-економічного розвитку з етапними досягненнями, що дають вклад в якість життя усього населення;

v абсолютна більшість населення задоволені своєю країною і тим, що в ній відбувається, переживають почуття гордості за неї.

Україні прийнято "Стратегію демографічного розвитку України на 2006-2015 роки", основним завданням якої є подолання демографічної кризи, поліпшення якості життя населення та збереження духовного потенціалу. Проте слід зауважити, що проблему якості життя не визнано пріоритетом соціально-економічного розвитку України у стратегічних загальнодержавних планах та регіональних програмах соціально-економічного розвитку.

Можна припустити, що відсутність негайних і дієвих заходів з покращення якості життя у нашій країні призведе до:

1) зниження рівня людського розвитку і, відповідно, подальшого послаблення конкурентоспроможності держави;

2) погіршення вікової структури населення внаслідок зростання кількості населення похилого віку і скорочення - молодшого (за оцінками у 2013 р. кількість громадян, старших 65 років, досягла межі 22,8% від кількості осіб у 15-64 років);

3) погіршення співвідношення між працездатним і непрацездатним населенням;

4) погіршення здоров'я громадян до критично загрозливих між та людського капіталу загалом.

Враховуючи те, що якість життя як базис для розвитку людського капіталу впливає на приплив інвестицій, міграційні процеси, ефективність праці, можна стверджувати, що якість життя є чинником конкурентоспроможності країни та її економічної безпеки.

Зважаючи на загрози та вірогідні негативні соціально-економічні наслідки, для забезпечення належної якості життя населення та посилення економічної безпеки України видається доцільним:

1. Змінити парадигму стратегічного планування розвитку людського капіталу з метою привернути увагу органів державного управління до планування і контролю ключових показників якості життя та забезпечити усвідомлення суспільством категорії та індикаторів рівня якості життя як одного із ключових чинників конкурентоспроможності держави та подальшого її соціально-економічного розвитку.

Для цього необхідно, насамперед, розглядати у стратегічних програмних документах соціально-економічного розвитку категорію якості життя як визначальний чинник покращення людського капіталу, стимулювання ділової активності, залучення вітчизняних та зарубіжних капіталів у продуктивний сектор економіки.

Видаються також необхідними розробка і реалізація загальнонаціональної та регіональних програм (стратегій) охорони здоров'я, підвищення фізичної активності населення, розвитку системи підготовки кваліфікованих фахівців із таких питань, як здоровий раціон харчування та фізична активність.

Заходи цього напряму дій потребують значного фінансування та матимуть позитивний ефект лише у довгостроковій перспективі, проте результатом їх запровадження буде забезпечення вищої якості життя населення. Зміна парадигми стратегічного розвитку людського капіталу дозволити привернути увагу до якості життя як компоненти конкурентоспроможності країни, а також стане поштовхом до стимулювання ділової активності та залучення інвестицій.

2. Застосовувати оцінку рівня якості життя як ключовий показник ефективності діяльності органів державного управління на регіональному і субрегіональному рівнях управління шляхом використання ключових показників моніторингу якості життя населення (регіональний індекс якості людських ресурсів; інтегральний показник рівня якості життя; узагальнюючий показник якості життя як синтетичний індекс стандартизованих значень вхідних показників) у якості індикаторів оцінки ефективності впливу державних програм і заходів на покращення рівня життя на регіональному та субрегіональному рівнях управління.

Видається доцільним також створення інтернет-ресурсу для забезпечення прозорості дій органів влади, громадських організацій і бізнес-структур щодо якості життя, реалізації соціальних програм.

Слід зауважити, що проблема покращення якості життя в Україні має системний характер та потребує зміни парадигми стратегічного планування розвитку людського капіталу, значних фінансових та часових витрат. Реалізація викладених вище заходів дозволить забезпечити високу якість життя у регіонах та в державі загалом, а також посилити конкурентоспроможність нашої країни.

Висновок

держава суспільство управління монополія

Засобами державного втручання підрозділяються на економічні й адміністративні. Економічні здійснюються за допомогою економічних важелів, що знаходяться в розпорядженні держави, а адміністративні використовують законодавчу владу і здійснюються в наказовому порядку. Генеральною метою державного регулювання економіки є стабільність національної економіки, пристосування її до зовнішніх умов, що змінюються. Крім того, на сучасному етапі саме від державної економічної політики залежить здоров'я приватного сектора економіки - основи ринкового господарства, а значить і всієї країни.

Соціально орієнтований порядок, регулюючий конкуренцію в дусі ринкової економіки, є необхідним доповнення до політичного устрою, що гарантує максимум громадянських свобод.

Механізм сучасної держави - це просякнута єдиними, законодавчо закріпленими принципами, заснована на розподілі влади і наявності необхідних матеріальних придатків система органів державної влади та місцевого самоврядування, яка здійснює або забезпечує здійснення завдань і функцій держави.

Процеси, що відбуваються в світі, - глобалізація економіки, екологічні проблеми, посилення конкуренції на міжнародних ринках тощо - потребують сучасного управління, активної державної влади, яка розробляє та запроваджує політику розвитку для трансформаційного періоду, вирішує економічні та соціальні проблеми, енергійно захищає зовнішні та внутрішні інтереси держави.

Трансформаційний період розвитку держави характеризується постійним посиленням впливу держави на соціально-економічний розвиток суспільства. Для громадянського суспільства, для правової, демократичної держави це означає "не більше держави", а відновлення активності та оновлення за змістом її основних функцій. Держава має робити менше, але ефективніше, краще.

За інтегральним показником індексу людського розвитку Україна посідає невисоке місце серед країн світу (92-ге місце в 2011 р.). Саме тому органи державного управління повинні таким чином регулювати всі складові цього показника, щоб підвищувати його значення.

На протязі останніх десятиліть у міжнародній управлінській практиці йшов процес пошуку нових та удосконалення існуючих методів управління регіональним та місцевим розвитком, що мало наслідком поступове запровадження різних елементів стратегічного управління у діяльність органів місцевого самоврядування та місцевих органів державної влади. У цій площині найбільш прийнятними виявилися підходи з оцінювання та порівняння результатів управлінської діяльності з бажаними під час вибору та реалізації тої чи іншої стратегії розвитку. Зокрема, врахування, в першу чергу, суспільних потреб територіальних громад та зваження їх власних ресурсних спроможностей. Це супроводжувалося низкою типових адміністративних проблем щодо розуміння стратегічного управління, розробки стратегії розвитку як прикладного інструменту.

Необхідність подолання та попередження таких проблем змусило шукати відповідь на це у процесі стратегічного управління як комплексного механізму. Відтак практиками було вироблено відносно типовий алгоритм запровадження та реалізації стратегії розвитку, що ґрунтується на поетапному виконанні управлінських, аналітичних та організаційних дій у тісному взаємозв'язку з громадськістю певної територіальної громади. Ключем до дієвості цього алгоритму став якісний рівень оцінки і моніторингу пропонованих рішень. Проте і надалі повторення все тих же типових проблем порушує нові виклики щодо рівня розробки та простоти застосування оцінювання і стратегічного управління, взагалі, як організаційних систем аналізу типових управлінських ситуацій.

Отже, держава не стоїть над економікою або осторонь неї. Образно кажучи, держава, економіка і громадянське суспільство становлять три грані єдиного трикутника. Неможливо зняти або ігнорувати яку-небудь одну з його складових.

Держава у сфері економіки діє в декількох напрямах. По-перше, створює саму інфраструктуру і середовище економічної діяльності. По-друге, формує інституціональну структуру, що забезпечує основні норми і правила економічної діяльності. По-третє, створює сприятливе соціальне середовище. По-четверте, розробляє і здійснює певну економічну політику. По-п'яте, здійснює власну економічну діяльність як активний суб'єкт економічної діяльності. По-шосте, здійснює державні замовлення і державні закупівлі.

Державне регулювання економічних і соціальних процесів випливає з самої суті держави.

Список використаної літератури

1. Проніна І.І. Аналіз рівня життя населення України// Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України: 36. Наук. Ін..- Тернопіль: Економічна думка. - 2006. -Вип.2. - С.303-307

2. Узунов Ф.В. Визначення зрозуміти і компонентний склад оцінки рівня та якості життя населення регіонів України // Економіка розвитку. - ХДЕУ.- 2006.- №4 (28). - С.20-24

3. Узунов Ф.В. Методика оцінки рівня та якості життя населення// 36 наук. Робіт "Управління розвитком". - ХДЕУ, 2004.- №1.-С.39-47

4. Едвард Дж. Блеклі Планування місцевого економічного розвитку [Електрон. ресурс].- Режим доступу: http://www.management.com.ua/books/view-books.php?id=83

5. Розроблення та впровадження стратегічного плану розвитку регіону. Практичний посібник / Боврон Б., Вігода А., Девідсон Г., Мамонова В., за ред.. Санжаровського І. - К.: Вид-во К.І.С., 2008.- 214с.

6. Оболенський О.Ю. Організаційний механізм регулювання економіки.-2001

7. Хомич Л.В. Стратегія регіонального розвитку і планування території// Журнал "Стратегічні пріоритети" -№4(5)-2007.- С. 142-149

8. Підходи та принципи державного регулювання економіки: http://www.studentam.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2506&Itemid=28

9. Кілієвич, Олександр. Англо-український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки - К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2003.- 510с.

10. Кіфлюк, Р. Світовий досвід використання критеріїв оцінки діяльності органів місцевої влади. Частина перша: [Електрон. ресурс].- Режим доступу: http://rkiflyuk/kam-pod.net.ua/index.php?id=statti&st_id=4

Размещено на Allbest.ru