Господарська діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Визначення господарської діяльності

2. Предмет господарського права

3. Господарські відносин

Висновки господарський право економіка

Використані джерела

Вступ

Господарське право, як галузь права, являє собою сукупність норм, що регулюють підприємницькі відносини і тісно пов'язані з нею інші, в тому числі відносини, що носять некомерційний характер, а також відносини пов'язані з державним регулюванням економіки з метою забезпечення інтересів держави і суспільства.

Поняття господарського права включає в себе три групи відносин, які регулюються цією правовою галуззю законодавства. У першу групу включені відносини, що носять комерційний або підприємницький характер, вони пов'язані з процесом виробництва продукції (робіт, послуг) на базі майна, яке належить суб'єкту господарювання на праві власності, оренди або іншій законній підставі. Друга категорія відносин визначається відносинами некомерційного характеру, в яких беруть участь державні органи, юридичні особи та приватні підприємці, в тому випадку, коли мова йде про організацію господарської діяльності суб'єктів підприємництва, управління майном. А також діяльністю, пов'язаною з отриманням прибутку іншими суб'єктами. Третя група господарських відносин охоплена державним регулюванням і контролем з боку органів влади та управління за діяльністю, яку здійснюють суб'єкти господарювання.

1. Визначення господарської діяльності

Правова регламентація господарської діяльності у наш час -- у період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки -- повинна спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно-обгрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції.

Світовий досвід свідчить, що на саморегулюючий механізм ринку не можна повністю покластися. Він сам по собі не може забезпечити здорових суспільних відносин і не гарантує довготермінової економічної стабільності. Держава повинна всіляко підтримувати малий і середній бізнес, забезпечувати громадське взаємопорозуміння у справах справедливого розподілу прибутків, використовуючи такі правові засоби, під впливом яких посилюється мотиваційне значення тих чи інших цілей господарської діяльності.

У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність1. До цього слід додати, що господарювання означає здійснення економічно значущої діяльності, метою якої є здобуття господарської вигоди, тобто не тільки одержання прибутку, а й задоволення суспільних потреб. Адже задоволення суспільних потреб с кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням природних ресурсів. Саме потреби є рушійною силою розвитку виробництва, збереження і відтворення природних ресурсів.[4, 1]

Відомо, що кожна галузь права має свій предмет правового регулювання -певну групу (вид) однорідних відносин. Разом із тим, кожна галузь має властиві їй і обумовлені особливостями її предмету метод правового регулювання, цілі, загальні засади і принципи, які виражають її загальну спрямованість і сутність.

При цьому, предмет виступає як основний критерій виділення галузі права, метод, цілі, загальні засади, принципи - як додаткові критерії.

Щодо предмету регулювання ГК України, а, отже, й галузі господарського права, то він, як вказувалося, визначений у ст. 1 цього Кодексу: господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання - споживачами, суб'єктами організаційно-господарських повноважень. У преамбулі Кодексу наголошується, що він встановлює відповідно до Конституції України загальні правові засади господарської діяльності (господарювання) у державі і має на меті забезпечення зростання ділової активності суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення його соціальної спрямованості, утвердження суспільного господарського порядку в економічній системі України, сприяння гармонізації її з іншими економічними системами.

2. Предмет господарського права

Господарське право, як і будь-яку іншу юридичну дисципліну, можна визначити, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Отже, саме господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права [3, 39].

Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація господарської діяльності» та «здійснення господарської діяльності».

Ознаки здійснення господарської діяльності:

· особливий суб'єктний склад (господарську діяльність здійснюють суб'єкти господарювання);

· особлива сфера здійснення господарської діяльності -- сфера суспільного виробництва;

· вартісний характер результатів господарської діяльності, що мають цінову визначеність.

Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корисна діяльність членів суспільства, їх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.

Така суспільно-корисна господарська діяльність має наступні ознаки:

по-перше, вона полягає у виробництві продукції, виконанні робіт, наданні послуг не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб (сфера суспільного виробництва);

по-друге, вона виконується на професійних засадах;

по-третє, результати такої діяльності мають вартісний характер, вони реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;

по-четверте, ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси (держави, суспільства, значних прошарків населення тощо) [2, 6-7].

Організація господарської діяльності - це система заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі та просторі всіх елементів господарської системи відповідного рівня: економіки країни, господарської системи певного регіону (Автономної Республіки Крим, певної територіальної громади, суб'єкта господарювання).

Будь-яка господарська система складається з елементів (складових або підсистем), серед яких: суб'єкти (суб'єкти господарювання, органи управління та контролю, споживачі); майнова база (матеріальні ресурси, необхідні для функціонування системи); нормативне регулювання, що визначає правила функціонування відповідної господарської системи, в тому числі правовий статус суб'єктів, правові різкими майна, правові форми взаємовідносин між суб'єктами, відповідальність тощо; інформаційна підсистема, що забезпечує двосторонній зв'язок між центром системи та/або її елементами та інші складові [1].

3. Господарські відносин

Відповідно до ст.3 ГК України сферу господарських відносин становлять:

1.Господарсько-виробничі є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. 2. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організацій но-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. 3.Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Господарсько-виробничі відносини, що складаються при безпосередньому здійсненні господарської діяльності з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, звичайно набувають форму господарських зобов'язань (господарських договорів). Зміст господарських зобов'язань визначається не тільки угодою їх учасників, а й іншими актами, на основі яких вони укладаються (наприклад, при наданні державних замовлень). Майновий елемент у відносинах даного різновиду проявляється у передачі або в русі певного майна. Частіше за все такі майнові відносини супроводжуються й організаційними відносинами. Сам термін «господарсько-виробничі відносини» вказує на максимальну наближеність цих відносин до виробничої діяльності суб'єктів господарювання. Він замінює той термін, який вживався у минулому, -- «оперативно-господарські відносини». У «доринкових» умовах головні майново-організаційні питання вирішувалися «згори», а підприємства мусили оперативно виконувати такі рішення. Тепер центр тяжіння повнокровної господарської ді яльності переміщується саме туди, де він первісно і мав бути, - безпосередньо на підприємства та інші суб'єкти господарювання. Організаційно-господарські відносини виникають, як правило, у сфері господарського управління. Підстави їх виникнення вельми різноманітні -- це, наприклад, акти державних органів (зокрема владні приписи виробничо-господарським суб'єктам від антимонопольного органу, органу ціноутворювання, органу стандартизації та ін.), договори між центральними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та підприємствами (об'єд наннями підприємств), договори про утворення об'єднань, фінансово-промислових груп або холдингів підприємств, статутні документи складних виробничо-господарських структур, у яких створюються субординаційні господарські ланки.Деякі «вертикальні» господарські відносини мають складну, багатошарову структуру. Це стосується, наприклад, відносин між органами податкової служби і суб'єктами господарювання.Оподаткування має, безумовно, бюджетно-фінансовий аспект. Це означає, що на всіх суб'єктів господарювання накладається конституційний обов'язок зі сплати податків. Акти органів податкової служби, спрямовані на захист публічних інтересів, встановлюють право відносини цих суб'єктів з державою. Звідси і відповідальність суб'єктів господарювання перед державою за податкові правопорушення. Однак важливо враховувати, що компетенція органів податкової служби значно ширше від того, щоб видавати лише владні вказівки. Виникають і такі відносини, які породжують для кожного з їх учасників як права, так і обов'язки. Прикладом цього можуть слугувати відносини, пов'язані з умовами і порядком повернення раніше сплаченого податку на додану вартість, з правом вибору громадянином-підприємцем певного виду оподаткування (пропорційно доходу або фіксованою сумою за патентом), виникненням «податкової застави» тощо. Тут є необхідним поєднання приватного і публічного інтересів. Тому в цих випадках йдеться саме про організаційно-господарські відносини. Внутрішньогосподарські відносини - це той різновид господарських відносин, які ви никають безпосередньо у внутрішній виробничій сфері підприємств та інших господарських організацій. їх суб'єктами стають саме внутрішні підрозділи підприємств (цехи, виробницт ва тощо). Вони вступають у відносини між собою, а також із господарюючим суб'єктом у цілому, до складу якого вони входять. Права та обов'язки учасників внутрішньогосподар ських відносин, як правило, визначаються локальними нормативними актами суб'єктів господарювання. Не виключається також можливість укладення внутрішньогосподарських договорів[5].

Процес ведення господарської діяльності, суспільні відносини, що при цьому виникають, потребують правової регламентації. І хоча втручання держави в цю діяльність законодавством не допускається, така регламентація не може обмежитися загальною вимогою про те, що використання при її здійсненні будь-ким своєї власності не може завдавати шкоди правам громадян, інтересам суспільства, погіршувати економічну ситуацію і природні якості землі (ст. 41 Конституції України). Сукупність відносин, що виникають при здійсненні господарської діяльності, потребує правового регулювання і є предметом господарського права, а останнє - системою правових норм, які регулюють господарські відносини.

У процесі виробництва і господарювання проявляються приватні інтереси, інтереси товаровиробників, суспільства і держави, трудових колективів, споживачів. Виникає необхідність у їх узгодженні. Для цього слід використовувати правові регулятори таким чином, щоб не допустити зниження підприємницьких інтересів внаслідок, скажімо, надмірних податків, а з іншого боку -- щоб суб'єкти господарювання додержувалися норм природокористування, стандартизації, конкуренції тощо [4,1-2].

Висновки

Підводячи підсумок, слід ще раз підкреслити, що предметом регулювання господарського права є господарські відносини. ГК України визначає ці відносини як такі, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності, і проводить розмежування їх з іншими видами відносин з прикладною метою - визначити сферу дії його норм, встановити коло відносин, які регулюються цим Кодексом. Подальші дослідження в даному напрямі на конструктивній основі дозволять надати всеосяжну характеристику відносин у сфері господарювання в усьому різноманітті їх видів.

Господарська діяльність -- це суспільно-корисна діяльність, яка виконується на професійній основі, якщо її результати реалізуються як товар. В залежності від мети і механізму здійснення, господарська діяльність поділяється на:

1. підприємницьку (комерційну) діяльність;

2. непідприємницьку (некомерційну) діяльність.

Размещено на Allbest.ru