Міжнародний ринок цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН ТА МІЖНАРОДНОГО БІЗНЕСУ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Міжнародні економічні відносини»

на тему:

Міжнародний ринок ціних паперів

м. Ужгород - 2013 рік

Зміст

Вступ

1. Економічна сутність ринку цінних паперів

1.1 Історичні передумови виникнення ринку ціних паперів

1.2 Суть, види і функціїї ринку ціних паперів

1.3 Інфраструктура ринку цінних паперів

2. Особливості існування ринку цінних паперів в Україні

2.1 Етапи формування фондового ринку в Україні

2.2 Сучасний стан фондового ринку країни

3. Шляхи вдосконалення регулювання міжнародного ринку цінних паперів в світі та в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

ринок цінний папір

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні - це система економічних відносин з приводу купівлі - продажу товарів. Він представляє сукупність товарного і грошового обігу.

У функціональному розумінні сучасний ринок - поняття більш глибоке, комплексне і представляє систему ринків, серед яких надзвичайно важлива роль належить ринку цінних паперів.

Ринок цінних паперів - це частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів.

Ринок цінних паперів є абстрактне поняття, що служить для позначення сукупності дій і механізмів, що роблять можливими торгівлю цінними паперами.

Актуальність теми: актуальнысть теми даної курсової роботи пов'язана зі значенням ринку цінних паперів та його розвитку. Адже існування та стабільність даного ринку відіграють значну роль у розвитку фінансового ринку, який у свою чергу є ключовим гвинтиком у механізмі усієї економіки.

Об'єкт дослідження: ринок цінних паперів України, відносини держави з ринком цінних паперів з приводу регулювання його діяльності.

Предмет дослідження: регулювання ринку цінних паперів України, оптимізація методів регулювання.

Мета дослідження: метою курсової роботи є дослідження структури та інфраструктури ринку цінних паперів, визначення його особливостей, методи регулювання ринку цінних паперів та інструментарії впливу. В основному буде розглянуто інфраструктуру та методи регулювання саме ринку цінних паперів України, проте для порівняння будуть наведені примірники ринків цінних паперів і зарубіжних країн.

Завдання роботи: розкриття таких питань, як проблематика регулювання ринку цінних паперів в Україні, особливості його побудови, тобто його інфраструктура, проблеми та перспективи розвитку регулювання ринку цінних паперів в Україні.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних і зарубіжних вчених в економічній науці стосовно проблем функціонування фондового ринку. Статистичну базу дослідження становлять дані Державної комісії з цінних папрів та фондового ринку, Держкомстату та економічних і політичних періодичних видань.

1. Економічна сутність ринку цінних паперів

1.1 Історичні передумови виникнення ринку ціних паперів

Цiннi папери - це грошовi документи, що засвiдчують право власностi на той чи iнший вид капiталу, визначають вiдносини юридичноi особи, яка їх випустила, та їхнього власника й передбачають виплату доходу у виглядi дивiдендiв або вiдсоткiв, а також можливicть передання грошових та iнших прав, що випливають iз цих документiв, iншим особам.

Цiннi папери можуть бути iменними або на пред'явника. Iменнi цiннi папери, якщо дозволяє чинне законодавство, можна передавати iншим особам шляхом передавальних записiв, що засвiдчують перехiд прав на цiнний папiр до iншої особи. Цiннi папери на пред'явника обертаються вiльно. Всі цінні папери, що обертаються на ринку, можна розділити на три групи: акції, облігації і спеціальні цінні папери. Що стосується інвестицій і стабільності припливу прибутку, найбільше якісними рахуються державні облігації, особливо короткострокові ощадні векселя. Потім йдуть приватні облігації й акції значних компаній, що регулярно сплачують дивіденди. Цiннi папери можуть використовуватися для розрахункiв, а також як застава для забеспечення платежiв i кредитiв. Випускає їх юридична особа, яка забов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов випуску цiнних паперiв.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу». Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Крiм перелiчених видiв цiнних паперiв, що є за своєю економiчною природою фiктивним капiталом першого порядку, в практицi фондової бiржi широко застосовуються також похiднi цiннi папери - фiктивний капiтал другого i третього порядкiв. До них належать депозитнi cвiдоцтва i варранти, сертифiкати iнвестицiйних фондiв та компанiй, опцiони i ф'ючерси. Динаміку розподілу емісій цінних паперів у 1997-1999рр. Відображено у додатку № 1.

Цінні папери з фіксованим прибутком - це боргові зобов'язання, у яких емітент зобов'язується виконати відповідні дії. Як правило, це оборотна виплата грошової суми і процентної винагороди.

Існують такі різновиди цінних паперів із фіксованим прибутком:

державна позичка (позичка уряду на створення спеціальних фондів) ;

комунальна позичка (для збалансування державних фінансів місцевого органів керування) ;

комунальні облігації і заставні листи (іппотечні банки дають довгострокові кредити під заставу земельних ділянок або під боргове зобов'язання товариств) ;

промислова облігація (боргові зобов'язання з фіксованим прибутком промислової компанії).

До тих видів цінних паперів, що зараз перебувають в обігу та котрими держава забузпечує своїх кредиторів, можливо додасться ще пара, котра може стати реальним виходом з фінансової кризи. Це випуски довгострокових цінних паперів з індексованими відсотковими ставками та цінні папери з прив'язкою до обмінного курсу. Перші невдалі українські спроби запровадити такі механізми кілька років назад, були забуті через інфляційні негаразди та введенням валютного коридору з чіткими, потвердженими відповідним меморандумом МВФ рамками.

Спочатку розглянемо цiннi папери першого порядку. Їх використовують пiдприємства, державнi та мунiципальнi органи для фiнансування своєї дiяльностi.

Акцiя - це цiнний папiр без установленого строку обiгу, що засвiдчує внесення певної суми грошей в статутний фонд акцiонерного товариства, дає право на участь в управлiннi ним та на отримання частини прибутку в формi дивiдендiв, а також на участь в розподiлi майна у випадку лiквiдацiї товариства.

Цiноутворення акцiй - дуже складний процес. Вiн залежить вiд багатьох чинникiв як прогнозованого, так i непрогнозованого характеру. Для цього процесу характернi такi етапи, як:

1. Номiнальна вартiсть.

Всi акцiї акцiонерного товариства повиннi мати тiльки одну номiнальну вартicть, що фiксується при реестрацiї. Номiнальна вартicть практично нiяким чином не пов'язана з реальною вартicтю.

2. Балансова вартicть.

Вона вираховується як частка вiд дiлення чистої вартостi активiв акцiонерного товариства на кiлькiсть випущених i розповсюджених акцiй.

3. Курсова (ринкова) вартicть.

Вона зумовлюється попитом i пропозицiєю на ринку цiнних паперiв.

Акцiї можуть бути iменними та на пред'явника, безплатними, привiлейованими i звичайними.

Обiг iменних акцiй облiковується в книзi реєстрацiй. У нiй систематично записуються данi про час придбання кожної такої акцiї, прiзвище власника, а також кiлькiсть акцiй на руках акцiонера.

Щодо акцiй на пред'явника, то в книзi реєструється тiльки їхня загальна кiлькicть. В окремих країнах Заходу акцiї на пред'явника складають до

90% усiх акцiй.

Безплатнi акцiї випускають з метою розподiлу їх серед акцiонерiв пропорцiйно кiлькостi акцiй, що їм уже належить.

Сума привiлейованих акцiй обмежена десятьма вiдсотками всього статутного фонду акцiонерного товариства. Цi папери надають їхнiм власникам майнове право на одержання дивiдендiв, а також на приоритетну участь у вiдшкодуваннi своєї долi капiталу при ліквідації акцiонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлен права брати участь в управлiннi товариством.

Iснують такi види привiлейованих акцiй:

кумулятивнi, тобто такi, що дають власникам право не тiльки на поточний, а й на невиплачений ранiше дивiденд

некумулятивнi, тобто тi, власники яких втрачають дивiденди за будь-який перiод в разi, коли рада директорiв не оголосила про їх виплату

з пайовою участю, якi дають власникам право на отримання додаткових дивiдендiв понад суму, що передбачена, якщо дивiденди на простi акцiї бiльшi

конвертованi, якi можуть обмiнюватись на обумовлену кiлькiсть простих

акцiї з коригованою ставкою дивiдендiв, прибуток за якими, на вiдмiну вiд акцiй з фiксованою ставкою, змiнюється на основi аналiзу тенденцiй до пiдвищення чи пониження процентних ставок на державнi цiннi папери або на основi iнших iндикаторiв ринку фiнансових ресурсiв

вiдзивнi, тобто тi, якi акцiонерне товариство має право викупити за цiною з надбавкою до номiналу.

Простi акцiї - це акцiї, прибуток вiд яких повнiстю зумовлюється чистим доходом пiдприємства та його дивiдендною полiтикою.

Акцii “ з голубими корiнцями “- випускаються найпотужнiшими широковiдомими корпорацiями (у США, наприклад, IBM, Dow Chemical, General Motors, Hewlett - Packard та iншi), якi утримують лiдерство у своїх галузях, а головне, протягом всiєї своєi iсторiї стабiльно виплачують дивiденди акцiонерам.

Прибутковими акцiями називають акцiї компанiй, якi виплачують дивiденди, що перевищують середнiй рiвень. До них, як правило, належать телефоннi корпорацiї, водо-, газо-, електропостачання.

Акцiї зростання - це акцiї корпорацiй, доходи i прибутки яких вищi вiд середнього рiвня, однак виплати по дивiдендам, зазвичай, не перевищують 35%. Пояснюється така дивiдендна полiтика тим, що цi корпорацiї прагнуть у першу чергу фiнансувати науковi та iншi дослiдження, а також розширити масштаби виробництва i можливостi його збуту.

Циклiчнi акцiї характернi тим, що їхня цiна зростає i падає синхронно зi спадами та пiдйомами в економiцi, тобто вiдповiдно до ритмiв дiлової активностi. В основному це акцiї корпорацiй базових галузей економiки - важкої промисловостi, автомобiльної, целюлозно - паперової.

Спекулятивнi акцiї - так називають акцiї копорацiй, якi виникли недавно. Такi акцiї, як правило, не потрапляють на бiржу або ж перебувають в обiгу на так званих “ спекулятивних “ бiржах (наприклад, Ванкуверська в Канадi).

Друге мiсце як об'єкт торгiвлi на фондових бiржах посiдають облiгацii. Вони є термiновим борговим зобов'язанням з фiксованим процентом, за допомогою якого держава i мiсцевi органи, а також пiдприємства мобiлiзують фiнансовi ресурси. Облiгацiї пiдприємств мають право випускати пiдприємства усiх форм власностi. Акцiонернi товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищуе 25% величини статутного фонду, i тiльки пiсля повної оплати всiх попереднiх емiсiй акцiй. Володiння облiгацiєю не дає права брати участь в управлiннi товариством.

Облiгацiї можуть знаходитися у вiльному обiгу та з обмеженнями. Розрiзняють процентнi та безпроцентнi (цiльовi) облiгацiї. Прибуток iз процентних облiгацiй виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розмiри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облiгацiї повертається власниковi пiсля її погашення. Прибуток з облiгацiй цiльових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облiгацiї пiсля настання обумовленого строку надається можливiсть придбати вiдповiднi товари.

Залежно вiд того, яким умовам вiдповiдає та чи iнша облiгацiя, їх можна згрупувати за такими категорiями:

виходячи iз ступеня безпеки:

гарантованi (безпечнi) облiгацiї; впевненiсть у погашеннi цих облiгацiй в установлений термiн грунтується на наявностi оголошеної застави нерухомого майна або iнших фондiв

незабезпеченнi облiгацiї, котрi не пiдтверджуються заставою.

виходячи з умов погашення (викупу) :

серiйнi облiгацiї, якi погашаються послiдовно, за серiями, через певнi часовi iнтервали;

ординарнi облiгацiї, що пiдлягають викупу одночасно, в установлену дату.

виходячи iз можливостi дострокового викупу:

облiгацiї з правом дострокового погашення, якi за iнiцiативою емiтента можуть бути викупленi ранiше встановленого фiксованого термiну;

компенсованi облiгацiї, якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вiльно обмiнюватись на готiвку;

конвертованi облiгацiї, котрi за бажанням власника можуть обмiнюватися на iншi цiннi папери, що випускаються тим же емiтентом.

виходячи iз механiзму виплати процентної ставки:

iменнi облiгацiї, процентнi виплати за якими поштою або iншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повиннi бути вказанi на облiгацiях та внесенi в книгу реєстрацiї.

облiгацiї на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

На розвинутих фондових ринках біржова торгівля облігаціями, як правило, невелика по обсягу. Сучасні біржі виконують для облігацій головним чином представничі функції: норми, встановлені державою для інвестиційних операцій інституціональних інвесторів, забороняють багатьом із них одержувати облігації, що не котируються на якійсь із фондових бірж. Оскільки зараз важко знайти емітенту, що не розраховує на покупку його облігацій інституціональними інвесторами, зовсім не дивовижно, що абсолютна більшість емітентів справно йде на біржу з проханням прийняти облігації до котирування. І усе ж угоди з облігаціями відбуваються головним чином у позабіржовому обороті. Головна причина полягає в тому, що динаміка ринкових цін облігацій більш передбачена, менш схильна сильним і раптовим коливанням, чим у випадку акцій. Обсяг емісій акцій та облігацій у 1999 р. відображено у додатку № 2.

Також до цiнних паперiв належать казначейськi зобов'язання. Це вид цiнних паперiв на пред'явника, що розмiщуються виключно на добровiльних засадах серед населення, засвiдчують внесення їхнiми власниками грошових коштiв до бюджету й дають право на одержання фiнансового доходу.

Випускаються такi види казначейських зобов'язань:

довгостроковi - вiд 5 до 10 рокiв

середньостроковi - вiд 1 до 5 рокiв

короткостроковi - до одного року

Рiшення про випуск довгострокових i середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Рiшення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Мiнiстерством фiнансiв України. Кошти вiд реалiзацiї казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видаткiв республiканського бюджету. Виплата доходу вiд казначейських зобов'язань та їх погашення здiйснюються згiдно з умовами їх випуску.

Ощадний сертифiкат - письмове свiдоцтво банку про депонування грошових коштiв, яке засвiдчує право вкладника на одержання пiсля закiнчення встановленого строку депозиту й вiдсоткiв.

Ощаднi сертифiкати видаються:

строковi (пiд певний договiрний вiдсоток на визначений строк)

до запитання

iменнi (не пiдлягають обiгу, а їх продаж iншим особам є недiйсним)

на пред'явника

Громадяни купують сертифiкати за рахунок власних коштiв, а пiдприємства за рахунок коштiв, що надходять у їхнє розпорядження пiсля сплати податкiв та вiдсоткiв за банкiвський кредит. Доход з ощадних сертифiкатiв виплачується за пред'явленням їх для оплати в банк, що їх випустив. Коли власник сертифiката вимагає повернення депонованих коштiв за строковим сертифiкатом ранiше обумовленого в ньому строку, йому виплачується менший вiдсоток, рiвень якого визначається на договiрних умовах при внесенi депозиту.

Також до паперiв першого порядку належить вексель - офiцiйне боргове зобов'язання певної форми, яке надає його власниковi право вимагати оплати боржником указаної у векселi суми у встановлений строк.

Векселя можуть бути простими і перекладними. Простий вексель являє собою письмовий документ, що містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці векселетримачу або його наказу. У такому векселі із самого початку беруть участь дві особи: векселедавець, що самий прямо і безумовно зобов'язується сплатити по виданому їм векселі, і перший векселетримач, якому належить право на одержання платежу за векселем.

Відмінність простого векселя від інших боргових грошових зобов'язань в тому, що:

вексель може бути переданим із рук у руки по передатному написі;

явка для засвідчення підпису не потрібна;

при несплаті векселя у встановлений термін необхідно вчинення нотаріального протесту;

утримання векселя точно встановлено законом;

вексель є абстрактним грошовим документом і в силу цього не забезпечується заставою, або неустойкою.

Перекладний вексель (тратта) являє собою письмовий документ, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити визначену суму грошей у визначений термін і у визначеному місці одержувачу або його наказу. Головна відмінність перекладного векселя від простого полягає в тому, що він призначений для перекладу, переміщення цінностей із розпорядження однієї особи в розпорядження іншого. Видати (трасувати) перекладний вексель - значить прийняти на себе зобов'язання гарантії акцепту і платежу по ньому. На відміну від простого в перекладному векселі беруть участь не дві, а три особи: векселедавець (трасант), що видає вексель, перший векселетримач, що одержує разом із векселем право потребувати і платіж по ньому, і платник (трасат), якому векселетримач пропонує здійснити платіж. Тут зобов'язання трасанта умовне: він зобов'язується заплатити вексельну суму, якщо платник (трасат) не заплатить її. Необхідність виконання трасантом такого зобов'язання виникає у тому випадку, коли трасат не акцептував і не заплатив за векселем або акцептував і не заплатив. У останньому випадку трасат дорівнюється до векселедавця простого векселя, і проти нього виникає протест у неплатежі. Векселетримач перекладного векселя повинний своєчасно пред'являти останній до акцепту і платежу, тому що у протилежному випадку невиконання цих умов може бути віднесене до його власної провини. У випадках із простими векселями їхнє пред'явлення платнику для акцепту, а отже, і упорядкування протесту у неприйнятті не потрібно. По перекладному векселі прямий боржник виступає лише з моменту акцепту векселя платником. До цього моменту є в наявності лише умовний боржник (трасант).

Тепер розглянемо цiннi папери другого i третього порядкiв. Вони широко розповсюдженi на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що фiктивний капiтал другого порядку скоро з'явиться на фондовому ринку України.

Депозитне свiдоцтво - це цiнний папiр, який пiдтверджує, що особа володiє акцiями однiєї з iноземних корпорацiй, котрi зберiгаються в одному iз банкiв, та має право на одержання дивiдендiв, а також на частину активiв цiєї корпорацiї у випадку її лiквiдацiї. Депозитнi свiдоцтва надають можливicть доступу корпорацiй на iноземнi фондовi ринки, а iноземнi громадяни, замicть купiвлi акцiй зарубiжних пiдприємств, мають змогу придбати їхнi субстити у виглядi депозитних свiдоцтв.

Ф'ючерс - також є контрактом, згiдно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов'язання пiсля закiнчення певного строку продати клiєнтовi (або купити в нього) вiдповiдну кiлькiсть фiнансових iнсрументiв за обумовленою цiною.

Iснує кiлька позицiй, за якими ф'ючерс вiдрiзняється вiд опцiону:

1. Укладання ф'ючерсного контракту не є актом купiвлi-продажу.

2. Розрахунки по закiнченнi термiну ф'ючерсного контракту є обов'язковими.

3. Ризик по ф'ючерсному контракту бiльш високий.

З розвитком і вдосконаленням ринкових відносин у біржових торгах дедалі ширше використовуються ф'ючерсні угоди - інструмент страхування виробників і споживачів біржових товарів від несприятливих коливань цін на них. Ф'ючерсні контракти передбачають поставку практично ще не виготовленого товару в майбутньому в конкретний, порівняно віддалений строк за котирувальною ціною періоду поставки. До сроку виконання угоди в клірингову палату біржі вноситься невелика сума застави.

Опцiон - це угода мiж партнерами, один з яких виписує i продає опцiоний сертифiкат, а iнший - купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фiксовану цiну придбати певну кiлькiсть акцiй у особи, яка виписала опцiон, або ж продати їх.

Iснують два рiзновиди опцiонiв:

“ американський “, який можна реалiзувати протягом всього термiну контракту.

“ європейський “, котрий реалiзовується на певну дату.

Мета опційної торгівлі - уникнути ризику, пов'язоного з торгівлею ф'ючерсними контрактами. Опційна угода - це контракт між двома контрагентами, один з яких одержує премію і бере на себе зобов'язання продати або купити, а другий виплачує премію і одержує право купити або продати конкретний товар за конкретною ціною протягом встановленого часу. На біржі торгують опціонами на ф'ючерсні контракти, тобто, крім ціни і позиції (строку поставки), погоджених між сторонами по звичайному ф'ючерсному контракту, контрагенти домовляються також і про премію

(опціон), яку одна сторона виплачує другій стороні. Таким чином, ціна опціону - це сума, що сплачується покупцем опціону його продавцю. При цьому покупець опціону не має ніяких інших зобов'язань, крім заплаченої суми, що складає його максимальний ризик.

Варранти становлять специфiчний вид цiнних паперiв, котрi випускаються разом з привiлейованими акцiями та облiгацiями й дають власниковi право на купiвлю простих акцiй за обумовленою цiною протягом встановленого перiоду. Варранти дозволяють акцiонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облiгацiях чи привiлейованих акцiях, бо надає можливicть iнвесторам одержувати прибуток на рiзницi курсiв простих акцiй у випадку її зростання порiвняно з обумовленою у варрантi. Їх відрізняє від опціонів більш довгий термін, а також факт, що опціон, природно, випускається на існуючий актив. У останні роки варранти усе частіше випускаються з облігаціями, що зробило останні більш привабливими в очах інвесторів. Купляючи облігацію, власник, фактично, видає кредит, що повинний принести прибуток, достатню для сплати відсотків і дивідендів.

Історія цінних паперів:

Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства - англійські та голландські компанії для торгівлі з Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.

Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з'явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з'явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.

В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з'явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу та формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.

1.2 Суть, види і функції ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів - це частина фінансового ринку (інша його частина - ринок банківських кредитів), на якому здійснюється купівля - продаж цінних паперів. Банк рідко видає кредити більше ніж на рік. Випускаючи цінні папери, можна отримати гроші навіть на декілька десятиліть (облігації) або взагалі у безтермінове користування (акції). За цим поділом фінансового ринку на дві частини стоїть поділ капіталу на оборотний і основний.

Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, банки надають посередникам ринку цінних паперів кредити для підписки на цінні папери нових випусків, а ті продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу і по іншим причинам. В деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Завдання ринку цінних паперів - забезпечити як найбільш повний та швидкий перелив заощаджень в інвестиції (у фінансові активи) по ціні, котра б влаштовувала обидві сторони. Вирішення цього завдання базується на діяльності загальної структури фондового ринку, що складається з трьох підструктур:

цінних паперів, які є предметом торгівлі на ринку цінних паперів (визначається, ЩО САМЕ продається й купується) ;

учасників (суб'єктів) ринку цінних паперів (визначається, ХТО САМЕ купує і продає цінні папери) ;

процесу (технології) фондової діяльності (визначається, ЯК САМЕ відбувається обіг цінних паперів).

Виходячи з вище сказаного, можемо сказати, що предметом торгівлі на ринку цінних паперів є цінні папери. У Законі України «Про цінні папери і фондову біржу» дано їх визначення. «Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

Учасниками торгівлі виступають: емітент (особа, що здійснює випуск цінних паперів), що зацікавлений в мобілізації вільних коштів; інвестор, який має вільні кошти і бажає вигідно їх розмістити; посередник, який забезпечує обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів; держава, яка шляхом прийняття законодавчих актів та створення відповідних державних органів визначає умови правового регулювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування і захисту його учасників.

Вся існуюча система інститутів фондового ринку представляє собою інфраструктуру ринку цінних паперів. Вона визначає основний порядок практичних дій учасників ринку і юридичні аспекти оформлення операцій. В даний час на Україні створені і працюють 25 територіальних управлінь Державної комісії по цінним паперам і фондовому ринку (Комісії), а також відділення (в Севастополі і Кривому Розі), які безпосередньо підзвітні територіальним управлінням Комісії.

Розвиток ринку капіталів передбачає значну кількість елементів інфраструктури, а саме: фондову біржу, валютну біржу, страхові компанії, аудиторські компанії, брокерські фірми, комерційні банки і т. д. Крім того, значна частина елементів інфраструктури ринку капіталів тісно пов'язана з державою.

Рiзноманiтнiсть функцій, які виконують цiннi папери, веде до зростаючої диференцiацiї їх ринків. Слід зазначити, що поряд із загальними рисами ринки цінних паперів мають iстотнi вiдмiнностi, між ними існують певні iнституанальнi та юридичні межі.

Ринки цінних паперів розрізняються за багатьма факторами. Насамперед, фінансовий ринок подiляється на первинний i вторинний. Первинний фінансовий ринок - формується за рахунок емiсiї цінних паперів пiдрпиємствами. Продаж цінних паперів може бути прямим або опосередкованим.

Прямий продаж - це публічна реалiзацiя цінних паперів населенню або незначній кiлькостi iнвесторiв. Опосередкований продаж - це реалiзацiя цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська кантора. На первинних ринках уперше відбувається реалiзацiя випущених цінних паперів, доход від якої надходить емітенту. Вторинний ринок цінних паперів - це повторна купівля або продаж цінних паперів. Він поділяється на біржовий та позабіржовий (вуличний) ринки.

Біржі посідають особливе місце в інфраструктурі сучасної ринкової економіки. Високоефективні біржові технології динамізують національні і міжнародні товарні, фондові і валютні ринки, уніфікують, роблять доступними і надійними складні виробничо-фінансовими операції великої кількості підприємств і організацій. Досліджуючи біржовий ринок, важливо розуміти його як постійно еволюціонізуючий і багато в чому само регульований механізм акумуляції і перерозподілу товарних і фінансових ресурсів, що пройшов шлях від укладання локальних товарних угод до сучасних технологій переважно термінових контрактів. Саме у структурах біржової торгівлі сформувався специфічний високоліквідний ф'ючерсний ринок, на якому через фінансові інструменти реалізується більше половини операцій. Разом з тим, поява нових біржових продуктів та інструментів не руйнує традиційні оригінальні риси біржі - відкритість і конкурентність при заключенні угод. Навіть при здійсненні чисто спекулятивних операцій ризик переноситься на тих, хто хоче ризикувати.

Перша біржа, механізм торгів якої був наближений до сучасних, була заснована в Антверпені в 1531 році, хоча деякі французькі та італійські комерційні об'єднання, які виникли раніше (в 12-13 ст.), вважались її попередниками. У 1549 році виникли біржі в Ліоні та Тулузі, потім в Лондоні (1556), в 1717 - у Парижі, у 1771 - Відні, у 1760 - Берліні, 1817 - Варшаві. Перша російська біржа була створена Петром І в 1730 році в Санкт-Петербурзі. Переважно біржі виникали в центрах хлібної торгівлі. У 1913 році їх було 115, в т. ч. - 11 в Україні.

Біржа - це, як правило, не комерційні структури, тобто безприбуткові і тому звільнені від сплати корпоративного прибуткового податку. Для покриття витрат по організації біржової торгівлі біржа стягує з учасників цієї торгівлі ряд податків і платежів. Це податок на угоду, укладену в торговому залі; плата компаній за вмикання їхніх акцій у біржовий список; щорічні внески нових членів і т. п. Ці внески і складають основні статті прибутку біржі. Інакше відбуватиметься перерозподіл доходів на користь тих членів бiржi, які працюють з малою активнiстю, залучають невелику кiлькiсть клiєнтiв, а вимагають із загального фонду виплат вiдповiдно до своєї кiлькостi акцій. Біржа забезпечує прискорення централiзацiї капіталу i розширює межі використання тимчасово вільних коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобiльнiсть акціонерного капіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. В результаті постійного обігу капiталiв i змін у складі iнвесторiв біржа забезпечує перерозподіл капіталу між різними галузями i сферами економіки. Біржа забезпечує концентрацію попиту і пропозиції, але вона фізично не в змозі вмістити усіх, хто хотів би продати або купити ці папери. Ті, хто бере на себе функцію проведення біржових операцій, стають посередниками. Діяти вони можуть як на біржі, так і поза її, оскільки далеко не всі папери котируються на біржах. На позабіржовому ринку формується коло посередників, на яких фактично покладається функція концентрації попиту і пропозиції. Просторово посередники роз'єднані, але вони пов'язані між собою й утворять єдине ціле, постійно вступаючи в контакт один з одним.

Важливе значення для організації і налагодження діяльності бірж має визначення їх видів і типів. На основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду роботи бірж їх класифікують за такими ознаками:

Таблиця 1. 1

Види бірж [7]

Класифікаційні ознаки	Види бірж
За предметом діяльності	Товарні Фондові Змішані
За рівнем спеціалізації	Універсальні Спеціалізовані
За характером роботи	Відкриті Закриті Змішані
За юридичним статусом	Приватноправові Державні Акціонерно-пайові Змішані
За характером товару і особливостями його реалізації	Наявно-товарні Ф'ючерсні Опціонні Змішані
За характером участі в торгах і взаємовідносин з покупцями та продавцями	Акціонерно-пайові Брокерські Абонементні Комісійні Разового обслуговування Змішані

Загальне керівництво діяльністю біржі здійснює рада директорів. У своїй діяльності він керується статутом біржі, у якому визначаються порядок керування біржею, склад її членів, умови їхнього прийому, порядок утворення і функції біржових органів. Для повсякденного керівництва біржею і її адміністративним апаратом рада призначає президента і віце-президента. Крім того, нагляд за всіма сторонами діяльності біржі здійснюють комітети, утворені її членами, наприклад, аудиторський, бюджетний, по системах (комп'ютери), біржовим індексам, опціонам. Комітет по прийомі членів розглядає заявки на прийняття в члени біржі. Комітет по арбітражі заслуховує, розслідує і регулює суперечки, що виникають між членами біржі, а також членами і їхніми клієнтами. Число і склад комітетів змінюються від біржі до біржі, але ряд із них обов'язковий. Це комітет або комісія з листингу, що розглядають заявки на вмикання акцій у біржовий список; комітет по процедурах торгового залу, що разом з адміністрацією визначає режим торгівлі (торгові сесії) і стежить за дотриманням інструкцій із діяльності в торговому залі, а також в інших випадках.

Фінансовий ринок потребує не тільки правового регулювання обороту цінних паперів, але і виникнення організації, яка б забезпечувала цей оборот. Такою організацією є фондова біржа. Фондова біржа - спецiалiзована органiзацiя, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів у одному примiщеннi для проведення торгів, створює умови для концентрації попиту й пропозиції та підвищення лiквiдностi ринку в цілому.

Концентрація означає, що усім торговцям цінними паперами забезпечується доступ до усіх пропозицій з купiвлi - продажу, які в даний момент є на бiржi. I вже між торговцями йде конкурентна боротьба по тій чи iншiй пропозиції. Тобто фондова біржа є найвiльнiшим ринком, ринком з мiнiмальними перешкодами для встановлення вільного співставлення попиту та пропозиції. Тому в Законі України “Про цiннi папери i фондову біржу” визначається: “ Фондова біржа - органiзацiйно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами..., акціонерне товариство, яке зосереджує попит i пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою дiяльнicть вiповiдно до цього Закону, інших актів законодавства України, статуту i правил фондової бiржi. Водночас фондова біржа є самоврядною органiзацiєю, яка характеризується високим ступенем самоорганiзацiї. Це певна i чітка система органiзацiї та проведення торгiвлi, що підкоряється спеціальним правилам i процедурам, внутрішньому етичному кодексу, який буває навіть більш жорстким, ніж норми, що встановлюються державою. Все це регулюється статутом, правилами та іншими нормативними документами бiржi, які розробляються та затверджуються нею самою.

Коло паперів, із якими проводяться угоди, обмежена. Щоб потрапити в число компаній, папери яких допущені до біржової торгівлі (іншими словами, щоб бути прийнятої до котування), компанія повинна задовольняти встановленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т. д. Члени біржі або державний орган, що контролює їхню діяльність, встановлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котування. Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а самий процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за рамки організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу. “Чудо” складалося в тому, що для інвестора практично стерлися розходження між довгостроковими і короткостроковими вкладеннями засобів. Цілком реальні в часу побоювання омертвити капітал стримували підприємницьке полум'я. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося положення, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають майже такий же ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі. Відносні показники ефективності торгів фондових бірж України державними пакетами акцій приватизуємих підприємств наведені у додатку № 3.

Біржі можуть бути засновані державою як суспільні заклади. В Франції, Італії і ряді інших країн фондові біржі рахуються суспільними заснуваннями. Це, правда, виражається лише в тому, що держава надає помешкання для біржових операцій. Біржовики рахуються представниками держави, але діють як приватні підприємці, за свій рахунок. Біржі можуть бути засновані і на принципах приватного підприємництва, наприклад, як акціонерне товариство. Така організація бірж характерна для Англії, США.

Фондова біржа являє собою організований ринок цінних паперів. При цьому значимість цього дуже важливого інституту в різних країнах далеко не однозначна. Як підкреслює шведський професор Андерс Ослунд, якщо в США і Великобританії велика частина власного капіталу підприємств мобілізується саме на фондових біржах, то в Європі і Японії їхня питома вага значно менше, а половина з 100 найбільших підприємств Німеччини ? узагалі сімейні фірми, акції яких не підлягають продажу. А на варшавській фондовій біржі біля 25% біржового обороту цінних паперів припадає на операції іноземних інвесторів.

У Україні прийнятий і діє ряд нормативних актів, що заклали основу для функціонування цінних паперів. Одним із головних нормативних актів, що регулюють взаємовідносини між всіма учасниками, є Закон України “ Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього Закону фондова біржа створюється лише як акціонерне товариство. Її фундаторами можуть бути лише торговці цінними паперами і їх повинно бути не менше 20. Фундатори повинні внести в статутний фонд біржі визначену суму. Акціонерами фондової біржі в нашій країні можуть стати як підприємці, значні банки, так і будь-який громадянин, що уклав свої заощадження в акції. Фондова біржа України грунтується на безприбуткових початках і повинна діяти на принципах ліквідності, тобто вільного перетворення цінних паперів у гроші без фінансових втрат для власника, стабільність ринку, широкої гласності і довіри. Це дозволить їй виконувати роль:

засобу притягнення грошових сум для інвестицій у виробничу і соціальну сфери;

перерозподілу капіталів між різноманітними галузями і підприємствами;

засобу централізації капіталів, стабілізації заощаджень представників різноманітних прошарків населення, створення умов для розвитку в країні підприємницької діяльності.

Практика функціонування фондового ринку показує, що ринок недержавних цінних паперів розвивається більш високими темпами. У той же час можна побачити тенденцію росту обсягів угод по реалізації кредитних ресурсів у порівнянні з продажем акцій і інших цінних паперів. На біржі проводяться і такі операції, як реалізація експортних квот, валютні торги і т. д. Це говорить про те, що у країні не створений ринок цінних паперів на первинному рівні.

Поряд з централізованим біржовим ринком функціонує позабіржовий ринок цінних паперів. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економкою бiржi природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи. Інфраструктуру позабіржового ринку складають iнвестицiйнi фонди, iнвестицiйнi компанii, довiрчi товариства, холдингові фірми, страхові компанії, iншi незалежні торговці цінними паперами, які згідно з Законом України “ Про цiннi папери i фондову біржу “ здійснюють посередницьку комiсiйну та комерційну дiяльнiсть з цінними паперами, а також аудиторські та консалтингові органiзацiї. Одна частина торговців входить до складу Української Асоцiацiї торговців цінними паперами, друга - до Української Асоцiацiї довірчих товариств, iнвестицiйних фондiв i компанiй, які репрезентують їх iнтереси в державних органах та поза ринкових сферах. Одночасно незалежні фiнансовi посередники можуть утворити iншi асоцiацiї, спілки, об'єднання для координації роботи, проведення спільних дій.

Позабіржовий ринок цінних паперів не є альтернативою, а доповнює й розширює біржовий ринок як на вторинному, так i, що особливо важливо, на первинному рiвнi. Первинне розміщення цінних паперів різних компанiй може проводитися шляхом підписки, відкритого продажу або аукцiонiв. При цьому можуть використовуватися можливості комунiкацiйноi мережі акціонерного товариства “Центральний депозитарій “, яке створене в м. Києві групою торговців цінними паперами. При переході УФБ до засад вільного асоційованого членства будь - який фінансовий посередник зможе стати членом бiржi, тим самим розширюючи сферу своєї дiяльностi та маючи можливість включитися у систему електронного обігу цінних паперів. При бажанні торговці цінними паперами можуть стати учасниками Центрального депозитарію цінних паперів Української фондової бiржi. Членство в депозитарії допоможе їм у врегулюванні усіх позабіржових угод: при первинному розмiщеннi цінних паперів, операціях з емiсiями iнвестицiйних фондiв відкритого типу, перепоставцi між депонентами, а також забезпечити розрахунки “ поставка проти оплати “ на взаємоузгоджену дату. Розрахунки можуть бути здійсненими в день угоди, якщо спiвпадання замовлень на продаж i купівлю мало місце до встановленої дати. Розрахунки по всіх операціях виконуються в центральній системі.

Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:

мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;

кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;

концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;

забезпечення публічності цінних паперів;

залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок;

відтворення дійсної вартості основних виробничих фондів, рентабельності того чи іншого підприємства, товариства, компанії. Ця функція особливо актуальна в приватизаційному процесі при корпоратизації та акціонуванні державних підприємств. Але й в розвинутих ринкових відносинах рівень фінансової ефективності підприємства, встановлений через курс його акцій на фондовій біржі, є більш об'єктивним;

прискорення обігу надлишкового капіталу у вигляді цінних паперів, його акумуляція для інвестицій у виробничу та соціальну сфери;

переміщення капіталу із однієї галузі в інші;

акумуляція вільних грошових коштів населення, їх зв'язування та вилучення із вільного обігу.

Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці якби надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов'язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.

Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх взаємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:

а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;

б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.

Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін.), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.

Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв'язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т. д.), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.

Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.

1.3 Інфраструктура ринку цінних паперів

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку.

Інфраструктура ринку цінних паперів:

Регулятивна - система регулювання ринку цінних паперів, що включає систему правил поведінки учасників ринку і систему методів впорядкування укладених угод;

Функціональна - система торгівлі цінними паперами (посередники, фондові магазини, фондові біржі, організований та неорганізований позабіржовий ринок, аукціони з продажу цінних паперів), яка забезпечує процес укладання угод з цінними паперами;

Технічна - система розрахунків з укладання угод, збереження і обліку цінних паперів, що включає депозитарну діяльність (збереження цінних паперів, облік прав на цінні папери) ; діяльність з ведення та збереження реєстру власників цінних паперів; розрахунково-клірингова діяльність.

Інформаційна - включає інформаційну систему (збір, обробку інформації про емітентів, новий випуск, ціни і місця торгівлі цінними паперами) і систему зв'язку (об'єднує засоби зв'язку учасників ринку цінних паперів).

Регулятивна інфраструктура фондового ринку є системою регулювання ринку цінних паперів, що охоплює:

регулятивні органи (державні органи та саморегульовані організації) ;

регулятивні функції і процедури (законодавчі, реєстраційні, ліцензійні та наглядові) ;

законодавчу інфраструктуру ринку цінних паперів;

етику фондового ринку (правила ведення чесного та справедливого бізнесу, які затверджуються саморегульованими організаціями) ;

традиції та звичаї.

Інфраструктуру фондового ринку утворюють інститути, які забезпечують функціонування ринку, створюють необхідні умови для обігу цінних паперів на біржовому чи позабіржовому ринках, сприяють укладанню угод щодо цінних паперів між учасниками ринку. Залежно від стадії обігу цінних паперів розрізняють первинний та вторинний ринок. Первинний ринок цінних паперів - це ринок, на якому розміщуються вперше випущені цінні папери, відбувається мобілізація капіталів корпораціями, товариствами, підприємствами і запозичення коштів ними та державою. Розміщення цінних паперів на ринку може здійснюватися:

безпосередньо їх емітентом;

через посередників;

на аукціонах.

Розміщення цінних паперів на ринку безпосередньо емітентом (прямий продаж) відбувається дуже рідко і головним чином тоді, коли емітент не тільки добре відомий, а й має зв'язки з можливими покупцями. Зокрема, прямий продаж набув поширення на ринку корпоративних облігацій у вигляді продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам без публічного оголошення та відкритої передплати, а також без попередньої купівлі облігацій інвестиційним дилером. Прямий продаж дає можливість корпораціям уникнути витрат, пов'язаних із складною процедурою публічних випусків та оплатою послуг дилерів, і крім того, уникнути розголошення. Найпоширеніший спосіб розміщення цінних паперів - через посередників, інвестиційних дилерів, що мають великий досвід проведення операцій на ринку. Емітент укладає угоду з інвестиційним дилером на розміщення цінних паперів нового випуску. Спочатку дилер здійснює старанний аналіз передбачуваного випуску з точки зору прибутковості. Відносини між емітентом та дилером можуть будуватися по-різному. Дилер може виступити в ролі покупця цінних паперів з метою їх подальшого перепродажу. Така купівля цінних паперів називається передплатою (андерайтінгом), а сам дилер - передплатником (андерайтером). Іноді дилер бере у емітента опціон, тобто право купити випуск. Таке право він реалізує, якщо тільки знайде покупців. Дилер може виступати у ролі агента емітента - брокера. У цьому випадку він бере цінні папери на комісію та намагається по можливості продати їх.

Розміщення цінних паперів може відбуватися публічно чи приватно. Розміщення цінних паперів може здійснюватися за допомогою аукціонів.

Вторинний ринок цінних паперів - це ринок, де продаються та купуються раніше випущені цінні папери, відбувається зміна їх власників. З точки зору організації вторинний ринок поділяється на позабіржовий (вуличний) та біржовий. Історично позабіржовий ринок передує біржовому. У країнах з ринковою економікою біржі природно виростали із вуличного ринку в міру того, як збільшувалися масштаби фондових операцій, множилися емітенти цінних паперів, вдосконалювалася техніка брокерської справи.