Теорія чистої монополії. Основні риси та класифікація монополій

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ ІМЕНІ МИХАЙЛА ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Мікроекономіка»

на тему: «Теорія чистої монополії. Основні риси та класифікація монополій»

Донецьк 2014

План роботи

• Вступ
• 1. Теорія чистої монополії
• 1.1 Сутність чистої монополії
• 1.2 Максимізація прибутку в чистої монополії
• 1.3 Економічні наслідки монополії в умовах цінової дискримінації
• 2. Основні риси та класифікація монополій
• 2.1 Характерні риси чистої монополії
• 2.2 Види чистої монополії

3. Особливості антимонопольної політики: світовий досвід

3.1 Антимонопольна політика України

3.2 Зародження Антимонопольного законодавства в країнах Східної Європи та Китаю

3.3 Антимонопольне законодавство країн Західної Європи

Висновки

Список використаної літератури

Додаток А

Додаток Б

монополія антимонопольний дискримінація ціновий

Вступ

Актуальність теми дослідження. Актуальність даної теми полягає в тому, що значний обсяг економічної діяльності введеться в умовах, близьких до чистої монополії. Друга причина полягає в тому, що вивчення чистої монополії дає можливість краще зрозуміти інші реальні ринкові структури, в яких існує недосконала конкуренція, коли ринкова влада окремих фірм дозволяє впливати на ціну і обмежувати обсяг виробництва і збуту з метою підвищення економічної прибутку.

В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX - на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.

Технічні переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей у використанні кредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.

З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В.І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

Для чистої монополії характерні відсутність вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.

Автори відомого американського підручника з економічної теорії "Економікс" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія - це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку.

Чиста монополія - це теж ідеальна модель ринку, як і повна конкуренція.

Таким чином, вказане вище, враховуючи трансформаційні процеси в економіці України, зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми мікроекономіки.

Предмет дослідження - Теорія чистої монополії. Основні риси та класифікація монополій.

Метою курсової роботи є дослідження чистої монополії як ринкової структури.

Мета курсової роботи зумовлює виконання таких завдань:

визначити сутність та навести загальну характеристику чистої монополії;

дослідити економічні наслідки чистої монополії;

визначити особливості антимонопольної політики на світовому рівні.

• 1. Теорія чистої монополії

1.1 Сутність чистої монополії

Чиста монополія - це ринкова ситуація, за якої на ринку існує тільки один продавець і немає близького замінника продукту, який він виробляє.

Ринок, де домінує монополія, знаходиться в різкому контрасті з вільним ринком, на якому багато конкуруючих продавців і покупців пропонують для продажу стандартизований товар. У покупців, охочих придбати товар монопольної фірми, є тільки одне джерело пропозиції, а у продукту монопольної фірми немає близьких замінників. У чистої монополії немає продавців-суперників, конкуруючих з нею на ринку, тому фірма - монополіст має можливість дуже сильно впливати на ціну. Доступ інших фірм на монополізований ринок сильно утруднений або зовсім неможливий, так як існують бар'єри, що не дозволяють конкурентам увійти в галузь. Бар'єр для входу в галузь - це обмежник, що запобігає поява додаткових продавців на ринку монопольної фірми. Роль бар'єрів виконують патенти чи ліцензії, велика сума капіталу, необхідна для відкриття фірми, виняткові права, отримані права, отримані від уряду, і т.п. Вони є необхідною умовою довгострокової підтримки чистої монополії і монопольної влади. Якщо виникає монополія з боку попиту, тобто коли на ринку виступає один покупець, то така ринкова структура називається монопсонией. Якщо ж на ринку протистоять один одному єдиний продавець і єдиний покупець, то виникає ринкова структура, звана двосторонньої монополією. У чисто монопольної ринкової структурі тільки одна фірма реалізує всі ринкова пропозиція певного продукту або послуги, а поява нових фірм неможлива.

Характерні риси чистої монополії:

Ё Єдиний продавець - споживач повинен купувати товар у монополіста, або обходитись без нього;

Ё Нема близьких замінників - продукт унікальний, так як на ринку не існує певних подібних аналогів;

Ё “Диктуючий ціну” - на відміну від ринку чистої конкуренції, коли фірма “згоджується з ціною” при ринку із чистою монополією монополіст диктує свою ціну, тому що він випускає і контролює загальний об'єм пропозиції;

Ё Заблоковане входження - якщо монополіст немає конкурентів, то існує вагома причина цьому. Існування монополії залежить від існування певних бар'єрів для вступу в галузь.

Приклад монополії: служби комунальних послуг, хоча все ж таки існує деяка конкуренція: свічки та керосинові лампи - деякі замінники електроенергії, замінник телефону - листи, телеграми. Найяркіший зразок чистої монополії - діамантовий синдикат “Де Бірс”, який ефективно контролює від 80 до 85% світової пропозиції діамантів [1, с. 67].

Чиста монополія - це теоретична абстракція, так як, по-перше, небагато знайдеться продуктів, у яких немає замінників, а по-друге, навіть повна відсутність конкурентів всередині країни не виключає їх наявності за кордоном. При цьому покупці не мають можливості вибору.

• 1.2 Максимізація прибутку в чистої монополії

Монополіст, що прагне максимізувати прибуток, буде прагнути виробляти таку кількість продукції і за такою ціною, які відповідають еластичному ділянці кривої попиту, і буде уникати таких комбінацій «ціна- кількість », які відповідають нееластичним ділянці кривої попиту.

Прагне до максимізації прибутку монополіст у короткостроковому періоді буде слідувати тій же логіці, що і власник конкурентної фірми. Він буде виробляти кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечує більший приріст валового доходу, ніж збільшення валових витрат. Тобто фірма - монополіст буде нарощувати виробництво продукції до такого об'єму, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам.

Якщо монополіст призначає ціну вище монопольної ціни, то він зрушиться вліво по кривій попиту, а обсяг продажів буде нижче максимізувати прибуток рівня. Якщо монополіст призначає ціну нижче монопольної ціни, то він зсувається вправо по кривій попиту, обсяг продажів буде вище максимізувати прибуток рівня.

Оскільки фірма - монополіст являє собою галузь, то рівновага в короткостроковому періоді буде рівновагою і в довгостроковому періоді. Фірма буде доти максимізувати прибуток, поки вона залишається монополістом, тобто зуміє поставити надійні бар'єри на шляху входження в цю галузь інших фірм.

Такий підхід до дослідження монополії руйнує деякі несправедливі звинувачення на її адресу.

По-перше, монополіст зовсім не прагнути « заламати » свою монопольну ціну. Вона встановлюється за умови рівності граничного доходу граничним витратам. Якщо монополіст встановить ціну вище монопольної ціни, це спричинить за собою зниження кількості продукції, а так само прибутку. Це невигідно монополісту.

По-друге, монополіст завжди дбає про максимізації сукупного прибутку, а не прибули на одиницю продукції. І заради цього він скоріше стане продавати більше і дешевше заради більшої сукупного прибутку, чим менше і дорожче заради менший сукупного прибутку.

По-третє, чиста монополія не завжди отримує прибуток. Вона може терпіти і збитки. Коли витрати великі настільки, що попит не покриває їх, то монополіст зазнає збитків. Але фірма буде продовжувати функціонувати до тих пір, поки її збиток не перевищить постійні витрати [2, с. 105].

Якщо максимізує прибуток монополіста ціна більше конкурентної ціни, то це означає, що суспільство більш високо оцінює продукцію монополіста.

Якщо максимізує прибуток монополіста обсяг виробництва менше конкурентного, то це означає, що монополістом проводиться недостатня кількість продукту.

Монополіст може визначати обсяг виробництва і призначати ціну. Щоб максимізувати прибуток, монополіст випускає такий обсяг продукції, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам (MR = MC), точка E на графіку. Саме ця точка є рівновагою фірми. Але для отримання прибутку ціна встановиться в точці E1. Це обумовлено тим, що саме ціна P1 при даному обсязі виробництва (Q1) вище середніх витрат (AC) монополіста. В умовах недосконалої конкуренції має дотримуватися наступна нерівність: (MR = MC) <AC <P [3, с. 43].

Отже, розподіл ресурсів виявляється, з погляду суспільства, нераціональним. Має місце недорозподілу ресурсів - монополіст вважає вигідним обмежити випуск, а це означає, використовувати менше ресурсів, ніж це є виправданим, з точки зору суспільства.

1.3 Економічні наслідки монополії в умовах цінової дискримінації

Розглядаючи поведінку монополіста на ринку його продукту ми виходили з того, що він продає свій продукт по однаковій ціні всім покупцям. Проте при існуванні певних умов виробник може використати своє ринкове положення, призначаючи різні ціни на той самий продукт (послугу) різним споживачам. Діяльність, яка полягає в продажі одного і того ж продукту по різних цінах, коли ця відмінність в ціпі не обумовлена різницею у витратах виробництва, називається ціновою дискримінацією.

Для проведення цінової дискримінації повинні існувати наступні умови: продавець, який займається ціновою дискримінацією, повинен бути монополістом, тобто контролювати виробництво, ціноутворення і продаж товару; покупці цього товару не можуть його перепродавати; продавець товару повинен бути здатний до поділу покупців на групи, в основі якого повинна бути різна еластичність їх попиту на той самий товар. Остання умова дозволяє монополісту призначити більш високу ціну для покупців з нееластичним попитом на продукт і нижчу ціну для покупців з еластичним попитом. Прикладом цінової дискримінації є вищі тарифи на міжміські телефонні розмови в робочі години (фірма, яка має свої підприємства в різних містах, користується телефонним зв'язком в робочий час і за будь-яких змін в оплаті) і нижчі тарифи у вечірні години, вихідні і святкові дні (оскільки в цей час попит споживачів на цей вид послуг є еластичним: в разі підвищення тарифів на міжміські розмови населення скористається послугами телеграфу, чи передасть інформацію, написавши листа); авіакомпанія встановлює різну ціну на квитки для туристів і бізнесменів; підприємства енергетики призначають різні ціни для промислових споживачів і населення.

На Додатку А (графіку 11-7) представлена модель цінової дискримінації, яку здійснює монополіст, продаючи однаковий продукт на двох різних ринках: на ринку з нееластичним попитом (графік 11-7, а) і на ринку з еластичним попитом (графік 11-7, б). Обидва графіки мають спільну вертикальну вісь, на якій нанесені можливі ціни одиниці продукту. На обох ринках монополіст визначає оптимальний обсяг виробництва (і продаж), при якому граничний дохід рівний граничним витратам і відповідно до нього встановлює певну ціну: на ринку продукту з нееластичним попитом найбільш прибутковим є продаж 15 од. продукту по ціні 5,6 г. о., а на ринку продукту з еластичним попитом - 24 од. продукту по ціні 3,5 г. о. [4, с. 82].

Якими ж є наслідки цінової дискримінації? По-перше, монополіст, який проводить цінову дискримінацію, одержує більші прибутки, ніж той, хто ЇЇ не здійснює. По-друге, виробник, який здійснює цінову дискримінацію, одночасно з одержанням більших прибутків виробляє і продає більшу кількість продукції, ніж той, хто не займається нею.

Аналіз поведінки фірми на монопольному ринку показав, що вона виробляє оптимальний для неї обсяг продукції, при якому досягається рівність граничного доходу і граничних витрат, і відповідно до цього обсягу встановлює ціну, яка, як правило, є вищою за середні валові витрати і в довготерміновому часі.

Ефективність використання ресурсів

Як відомо, виробнича ефективність має місце за умови рівності ціни і мінімального значення середніх валових витрат. В умовах монополії ціна Що) є вищою від мінімуму середніх витрат, Додаток Б (графік 11-9), що вказує на те, що виробництво здійснюється не з максимальною ефективністю [4, с. 108].

Крім того, на монопольному ринку не досягається і умова розподільної ефективності: Ц=ГВ. Монополіст встановлює ціну, яка є вищою за граничні витрати. Таке співвідношення між цими параметрами вказує на те, що суспільство оцінює додаткові одиниці монопольного продукту вище, ніж альтернативні товари, які можуть бути вироблені з цих ресурсів. Іншими словами, результатом монопольної діяльності є недорозподіл ресурсів, а отже, і недовиробництво товарів найбільш необхідних з точки зору суспільства на монопольному ринку. З точки зору суспільства ефективна кількість продукту на графіку представлена кількістю Ке, в той час як монополіст виробляє лише в обсязі Ко.

Порівнюючи економічну ефективність чистої монополії і чистої конкуренції, слід відзначити певні обставини, пов'язані з виробництвом продукту:

1) якщо ефект масштабу виробництва в однаковій мірі доступний як чисто конкурентному, так і монопольному виробнику, то ефективність діяльності буде вищою у першого, оскільки конкуренція змушує виробляти продукцію з мінімально можливими витратами, використовуючи найкращі з існуючих технології, і розподіляє ресурси у відповідності до потреб суспільства;

2) коли ж ефект масштабу доступний лише монополісту, то слід очікувати вищої ефективності використання ресурсів монопольним виробником.

Існують протилежні погляди на стимули у монополії щодо науково-технічного прогресу. Одні економісти стверджують, що наявність перепон щодо появи конкурентів в галузі не заохочує монопольного виробника до нововведень. Інші - вказують на те, що одержання економічного прибутку в довготерміновому періоді створює фінансові можливості для НТП, науково-технічний прогрес є засобом зниження середніх витрат виробництва продукції, а отже, і збільшення прибутків, науково-технічний прогрес є одним із бар'єрів для появи конкурентів на монопольному ринку.

Монополія і розподіл доходу

В умовах чистої монополії виробник, який встановлює ціну вишу за середні витрати виробництва, одержує економічний прибуток. Він обкладає своєрідним податком споживачів, тим самим сприяючи нерівності розподілу доходів.

Для пом'якшення негативних економічних наслідків монополій, посилення позитивної сили конкуренції уряди багатьох країн проводять антимонопольну політику, яка регламентується антимонопольними законами.

2. Основні риси та класифікація монополій

2.1 Характерні ознаки чистої монополії

В узагальненому випадку монополія - це ринок з одним продавцем і багатьма покупцями. Як єдиний виробник товару монополіст знаходиться в унікальному становищі. Якщо монополіст вирішує підвищити ціну товару, він може не турбуватися про конкурентів, які за рахунок нижчих цін могли б захопити більшу долю ринку. Монополіст утримує ринок у своїй владі і повністю контролює обсяг випуску продукції, призначеної для продажу.

Однак це не означає, що монополіст може назначати будь-яку високу ціну, оскільки це може вплинути на обсяг продажу. Щоб максимізувати прибуток, монополіст повинен спочатку визначити як характиристики ринкового попиту, так і свої затрати. Оцінка попиту і затрат є вирішальною в процесі прийняття фірмою економічного рішення. Володіючи такими даними, монополіст повинен прийняти рішення про обсяги виробництва і продажу. Ціна на одиницю продукції встановлюється монополістом в залежності від кривої ринкового попиту.

Характерні риси чистої монополії:

- якщо в конкретній галузі функціонує лише одна фірма - це приклад чистої (абсолютної) монополії;

- продукція, яка виготовляється монополістом, є унікальною і відсутні її близькі замінники;

- фірма-монополіст має значний контроль над ціною, а по суті, диктує ціну на свою продукцію. На падіння попиту монополіст відповідає зміною пропозиції товару, що викликає зміну обсягів попиту і ціни.

- вступ у монопольну галузь нових підприємств блоковано економічними, фінансовими, правовими, технологічними та іншими перешкодами;

- нецінова конкуренція відсутня і, в основному, фірма-монополіст проводить роботу щодо пропагування лояльності монополії стосовно громадських організацій і споживачів загалом.

Визначення ціни і обсягів виробництва в умовах чистої монополії.

Отже, для максимізації прибутку обсяги виробництва у монополіста повинні бути такими, за яких граничний дохід дорівнюватиме граничним затратам. Ціна, яку встановить монополіст для таких обсягів виробництва, відповідатиме точці на кривій попиту.

Проаналізуємо можливі дії монополіста при зміні попиту на монопольному ринку. Зміна попиту на продукцію монополіста викличе з боку останнього певну реакцію: він може змінити ціну, не змінюючи обсягів виробництва, змінити обсяги виробництва, не міняючи ціну, змінити обидва фактори.

2.2 Види чистої монополії

Чиста монополія існує, коли одна фірма є єдиним виробником продукту або послуг, у яких немає близьких замінників. Чисті монополії в даний час - рідкісне явище. Найчастіше зустрічаються ринки, на яких конкурують один з одним кілька фірм. Чисті монополії, як правило, можуть існувати тільки при заступництві держави. Причому вони притаманні швидше місцевих ринків, ніж загальнонаціональним. Більш того, поняття чистої монополії є абстракцією. Мається багато товарів, у яких немає замінників.

Існують певні види монополії, а саме:

1. Природні монополії - вони складаються в результаті дії природним чином діючих факторів. Приклад: Белтрансгаз, Бел. Залізниці.

2. Монополіі спираються на унікальні родовища природних копалин.

Приклад: «Інко» - Аргентинська компанія видобувна 70 % світового нікелю, «Норільський Нікель » - 7 % світового нікелю, Південно- африканська алмазна компанія DeBeers - концентрує 70 - 80 % переробки алмазів.

3. Монополії контрольовані і регульовані державою - мережі електро-і тепло- постачання, оскільки підприємства працюють в цих галузях виробляють суспільно значиму продукцію, то уряд надає їм особливі пільги і переваги. У цьому випадку ці підприємства можуть встановлювати низькі ціни на свої товари і послуги. Приклад в РБ: споживачі оплачують лише 30 % від фактичної вартості житлово комунальних послуг.

4. Закриті монополії - утворюються коли уряд одним компаніям дозволяє даний вид діяльності, а іншим забороняє. Приклад: підприємства військово -промислового комплексу, фармацевтична промисловість.Бар'єри, що перешкоджають вступу в галузь контрольовану закритою монополією:Необхідність отримання патентів.Необхідність отримання ліцензій.Необхідність подолання НЕ чесної конкуренції з боку фірм -конкурентів.Приклади нечесної конкуренції:поширення брехливої ??інформації про конкурентівнедобросовісна критика товарів конкурентівбрехлива рекламатиск на постачальників і банки.

5. Відкриті монополії - утворюються в разі, якщо компанія виходить на ринок з абсолютно новим видом продукції, що раніше не вироблявся. Конкурентів у неї немає, але вони можуть з'явитися в майбутньому, тому фірма відкрита для конкуренції. Приклад: французька фірма « Dupont » була першою хто почав виробляти поліетиленову плівку, штучну плівку і непромокальну тканину. « Texas Instruments » - вперше справила електронний годинник і мікрокалькулятори.

6. Географічні монополії - утворюються у віддалених і географічно ізольованих населених пунктах, в гірській місцевості, на островах або півостровах, наприклад Нагорний Карабах і острів Ман.

7. Технологічні монополії - утворюються в зв'язку з особливостями застосовуваної технології, наприклад міські телефони [5].

3. Особливості антимонопольної політики: світовий досвід

3.1 Антимонопольна політика України

Внаслідок інтеграції України у світову економіку та лібералізації торгівлі національні кордони господарювання долаються стрімкими темпами. При цьому виявляється, що вплив глобалізації економіки на конкуренцію є неоднозначним. Сучасна хвиля злиття компаній є, по суті, лише початком процесу суттєвих перетворень всієї світової економіки. Внаслідок того, що відносини конкуренції інтернаціоналізуються, розширюються просторові межі ринків, відбувається приплив іноземних інвестицій у вітчизняне виробництво. На сьогодні позитивний ефект від такого розширення, з огляду на конкуренцію, стає сильнішим, ніж ефект підвищення економічної концентрації. Але така позитивна оцінка навряд чи залишиться актуальною для майбутнього розвитку конкуренції.

Своєї мети учасники ринку досягають, як правило, об'єднуючи свої зусилля. І тут криється небезпека для конкуренції, оскільки лідерство на ринку виявляється дуже близьким за змістом до домінування на ньому. Крім того, інтернаціоналізація підприємницької діяльності, зростання кількості і розміру фірм транснаціонального характеру збільшує ймовірність того, що антиконкурентна практика окремих підприємств може перетинати національні кордони України.

Слід зазначити, що особливо відчутними негативні наслідки процесу глобалізації є у тих країнах, де контроль за злиттями відсутній або недосконалий. Це спонукає до створення власного конкурентного законодавства, оскільки на сучасному етапі основою для захисту конкуренції від негативного впливу новітніх глобальних економічних перетворень залишається національне конкурентне законодавство.

Однак на сучасному етапі одностороннє застосування національного конкурентного законодавства вже не відповідає вимогам, які висуваються процесами зростаючої інтернаціоналізації економіки і обумовлюються екстериторіальними обмеженнями конкуренції і мегазлиттями. Це пояснюється замкненим характером та обмеженою юрисдикцією практично всіх національних або реґіональних правил конкуренції, відсутністю прийнятних інструментів їх застосування до антиконкурентної транснаціональної практики. За таких умов постає проблема розвитку дієвих механізмів міжнародного співробітництва в галузі конкурентної політики [4, с. 375].

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш монополізованими в Україні являються ринки машинобудування -- 97,7%, медичної промисловості -- 75,7%, хімічної та нафтохімічної промисловості -- 68,9%, металургії -- 44,9%.

Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси монополізації, зберегти і посилити конкуренцію [5].

Закон України “Про обмеження монополізму і недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності”.

Даний Закон визначає правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за дотриманням норм антимонопольного законодавства.

Монопольним визнається положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України може визначитися монопольним положення підприємця, частка якого на ринку визначеного товару менше 35%.;

- монопольна ціна (ціна, установлювана підприємцем, що займає монопольне положення на ринку і призводить до обмеження конкуренції і порушенню прав споживача);

- монопольна діяльність (дії (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного положення на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дії (бездіяльність) органів влади і керування, спрямовані на недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції);

- монопольне утворення (підприємство, об'єднання або господарське товариство й інше утворення, що займає монопольне положення на ринку).

З метою забезпечення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, захисту інтересів підприємців та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України [6, с. 323].

Антимонопольний комітет України утворений Верховною Радою України. У своїй діяльності Антимонопольний комітет України підпорядкований і підзвітний Верховній Раді України.

З метою запобігання монопольного положення окремих підприємців на ринку Антимонопольний комітет України і його територіальні керування здійснюють попередні дії по державному контролі за реорганізацією (злиттям і приєднанням) підприємств, створенням асоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних і інших об'єднань підприємств, перетворення органів керування в зазначені об'єднання, а також за створенням, реорганізацією ліквідацією господарських товариств.

У випадках, якщо підприємці зловживають монопольним положенням на ринку, Антимонопольний комітет України і його територіальні керування видають розпорядження про примусовий поділ монопольних утворень. Примусовий поділ не застосовується у випадках:

- неможливості організаційного або територіального відділення підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів або структурних одиниць (якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства складає менше 30%).

Штрафи на підприємців накладаються Антимонопольним комітетом за:

- відхилення від виконання або невчасне виконання розпоряджень Антимонопольного комітету України про припинення порушень антимонопольного законодавства, відновленні початкового стана або зміні угод, що суперечать дійсному Закону;

- непредставлення, невчасне уявлення інформації монопольному комітету України і його територіальна монополія керуванням або уявлення явно недостовірних даних.

Прибуток, незаконно отриманий суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення даного Закону, стягується судом або арбітражним судом у державний бюджет.

Збитки, заподіяні зловживанням монопольним положенням і несумлінною конкуренцією, підлягають відшкодуванню по позовах зацікавлених осіб у порядку, передбаченому цивільним законодавством України [7].

У відповідності зі статтею 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, націленої на недопущення, обмеження чи усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Той же такий закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” називає три види порушень антимонопольного законодавства: зловживання монопольним становищем на ринку, антиконкурентні узгоджені дії і дискримінацію підприємців [8, с. 425].

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було противозаконно відмовлено. Усі їхні рішення обов'язкові для виконання [9].

За твердженням закордонних спостерігачів, Антимонопольне законодавство України відповідає світовим стандартам. Проте створювалося воно, на жаль, не в рамках реалізації єдиної програми соціально-економічних перетворень. Її немає і донині. Не бачачи орієнтирів, український уряд, як показало життя, уже на самому початку обрав неправильний шлях. Світова практика свідчить про те, що тільки після запуску демонополізації основних сфер виробництва варто проводити лібералізацію цін і фінансово-грошове реформування. Наш уряд пішов іншим шляхом, і одержав відомі результати [10].

3.2 Зародження Антимонопольного законодавства в країнах Східної Європи та Китаю

З практичної точки зору цікавим є й досвід розробки за останні 10 років антимонопольного законодавства у низці країн Східної Європи до переходу їх до змішаної економіки. Вони великою мірою врахували досвід США і Японії, але мали й свою специфіку.

Однією з найбільш розвинених серед них була Чехословаччина. Вжиття республіканськими органами управління цілеспрямованих заходів щодо сприяння розвиткові економічної змагальності було закріплене у Законі ЧСФР про державне підприємство. Мета цього закону полягає в охороні економічного змагання та створенні умов для подальшого його розвитку, протидії виникнення та збереження монопольного чи домінуючого становища юридичних та фізичних осіб в їхній підприємницькій діяльності, якщо вона перешкоджає або обмежує економічне змагання у країні [11, с. 281].

Зазначений закон регулював порядок укладання картельних угод з точки зору протидії економічному змаганню, порядок укладання угод про об'єднання підприємств, ситуацію монопольного на ринку. Він визначав також державні органи, які контролюють і забезпечують дотримання антимонопольного законодавства.

В Угорщині 1984 року замість Закону від 1923 року про непорядну конкуренцію було прийнято Закон “Про заборону непорядної господарської діяльності”. Відповідно до цього закону юридичним і приватним особам заборонялося здійснювати господарську діяльність способом, який порушує законні інтереси конкурентів та споживачів Тут малися на увазі заборони:

· на непорядну конкуренцію (порушення доброї репутації конкурента, вилучення товару з обігу з метою впливу на ціну тощо);

· на обмеження господарської конкуренції (визначення цін та розподіл ринку, застосування незрівнянно нижчих цін порівняно з діючими цінами на однакові або подібні товари);

· на введення споживача в оману щодо властивостей та якості товару;

· на продаж товару з примусовим асортиментом [12, с. 225].

Усі суперечки, що улягають цьому закону, були підсудні обласному (столичному) суду. Суд міг ухвалити рішення про зупинення порушником дій, надання задоволення постраждалій стороні у вигляді заяви про знищення товару, виготовленого шляхом правопорушення, відшкодування збитків потерпілому, стягнення штрафів.

В Югославії конкурентні відносини регулювалися відповідно до Закону “Про боротьбу з непорядною конкуренцією та монополістичними угодами” від 24 квітня 1974 року (у редакцій Закону від 26 квітня 1989 року). Цим законом регулювалися дії, що являють собою непорядну конкуренцію та монополістичні угоди, дії, націлені на досягнення та використання монопольного становища, а також заходи захисту від таких дій. Закон охоплював сфери торгівлі, виробництва, реклами та ін. У ньому містився перелік протиправних дій, складений з 18 пунктів. Серед них:

· дії стосовно споживача;

· неправдиві твердження стосовно конкурента;

· вплив на конкурентів через розторгнення, невиконання господарських угод, ділових зв'язків, маніпуляція цінами на товари;

· приваблювання покупців шляхом надання премій або інших переваг, що перевищують вартість звичайних рекламних премій та пільг [13, с. 395].

У Законі було дано перелік угод, які визнавалися монополістичними, перелік дій щодо досягнення й використання монопольного становища.

У Польщі був прийнятий Закон “Про протидію монополістичним діям у народному господарстві” від 28 січня 1987 року. Закон регулював прядок об'єднання господарських одиниць, класифікованих як монополістичні, міри відповідальності за порушення закону.

Рішення про визнання тих чи інших дій монополістичними приймав антимонопольний орган. Він мав право заборонити укладання монополістичних угод, вносити протест стосовно об'єднання господарських одиниць, якщо це спричиняло обмеження конкуренції і розвиток монополії, звернутися до засновницького органу про розділ підприємства-монополіста, визначити розмір штрафу за порушення закону.

Тимчасове положення про розгортання та захист конкуренції було прийняте у Китаї (1980 рік).

До початку економічних реформ кінця 70-х - початку 80-х років у Китаї існувала монополія зовнішньої торгівлі. Монопольне право на здійснення зовнішньоторгових операцій мало Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків. У процесі реформ проведена децентралізація зовнішньоекономічних зв'язків. Провінційним та іншим місцевим органам надане право створювати свої зовнішньоекономічні компанії. Першими вступили в конкуренцію зовнішньоторговельні компанії, створені при інших міністерствах і комітетах держради Китаю. В експериментальному порядку правом безпосереднього ведення зовнішньоторговельної діяльності були наділені понад 150 державних промислових підприємств. Аналогічне право було надане науково-технічним фірмам. Такого роду антимонопольні заходи сприяли розвитку конкуренції в Китаї.

3.3 Антимонопольне законодавство країн Західної Європи

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо.

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін. [14, с. 570].

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути “приборкана”. Тому основним завданням є поставити її під державний контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1) попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної влади. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім боротися з уже існуючою. Та­кими попереджувальними заходами є заборона об'єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі; тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду. Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були забо­ронені холдингові компанії.

У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має місце, коли об'єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх об'єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше переслідується законодавчими актами. Інші два -- вертикальний (об'єднання двох фірм, пов'язаних виробничою чи технологічною залежністю) та диверсифікація (об'єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи послуг) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте й такі факти знає історія. На початку нашого століття було розпущено “монстра” серед американських монополій, нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ Тобакко”. За сучасних умов було розукрупнено “AT&T”, “Алкоа”, “Дюпон”.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання [15, с. 700].

Висновок

Таким чином, на противагу конкурентному ринку є чиста монополія(монопольний ринок), де виробники представлені виключно одним продавцем. Це накладає досить суттєвий відбиток на модель прийняття виробником рішення про обсяги виробництва, що максимізують його прибутки. Пізнання цієї моделі разом з розглянутою уже моделлю поведінки виробника на конкурентному ринку дає змогу з'ясувати механізми прийняття відповідних рішень на ринках монополістичної конкуренції та олігополії.

Основні риси чистої монополії. Ринок чистої монополії має такі характеристики:

1. На ринку функціонує лише один виробник якоїсь продукції. Отже, справедливим буде твердження: фірма-монополіст - це і є певна галузь виробництва. Тоді для монопольного ринку бракує поділу на попит щодо окремої фірми та ринковий (галузевий) попит, а також на пропозицію окремої фірми та ринкову пропозицію. Для чистого монополіста ці поняття синоніми.

2. Товар, яким виробляє монополіст, не має близького замінника. Практично немає таких товарів, які не можна було б замінити на щось інше. Однак щодо товару монополіста справедливим буде припущення, що у споживача існує лише два можливих варіанти поведінки: або взагалі відмовитися від споживання цього товару, або придбати його у монополіста.

Оптимальний обсяг виробництва монополія вибирає за загальним правилом граничного випуску МR = МС одночасно з визначенням ціни продукції. Вона призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту:

Рт = MC · Ed / (Ed + 1).

Еластичність попиту є вирішальним фактором монопольної влади. Рівень монопольної влади вимірює індекс Лернера:

L = (Р - МС) / Р = - 1 / Ed.

Метою цінової стратегії монополіста є захоплення споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації - продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами. Монополія намагається дослідити характер попиту різних груп покупців, щоб призначити кожному покупцю ціну, близьку до тієї, яку він міг би заплатити.

Можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонольну політику як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Вивчення чистої монополії допомагає краще зрозуміти ситуацію, яка складається на ринку, типові ринкові структури як монополістична конкуренція та олігополія.

В роботі нам вдалося:

· визначити сутність та навести загальну характеристику чистої монополії;

· дослідити економічні наслідки чистої монополії;

· визначити особливості антимонопольної політики на світовому рівні.

Література

1. Азове Г.Л. Конкуренция и анализ, стратегия и практика. М.: Центр экономики и маркетинга, 1996.

2. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. К.: Четверта хвиля, 1997. 224 с.

3. Добрынин А.И. Тарасович Л.С. Экономическая теория. СПб.: СПбГУЭФ, 1997.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. К.: Знання-Прес, 2001. 581 с.

5. Задоя А.О., Зорічний С.В., Кирієнко О.М. Основи економічної теорії. Д., 1994.

6. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 416 с.

7. Лукінов І. Економічні трансформації наприкінці XX століття. К.: Ін-т економіки НАН України, 1997.

8. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С. Будаговська, О. Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. К.: Основи, 1998. 518 с.

9. Селигмен Б. Основы течения современной экономической мысли: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1986.

10. Хикс Дж.Р. Годовой обзор экономической теории: теория монополии // Теория фирмы / Под ред. В.М. Гальперина. СПб.: Экон. шк., 1995.

11. Чемберлин Э. Теория монополистической конкуренции (Реориентация теории стоимости): Пер. с англ. М.: Экономика, 1996. 351 с.

12. Базилевич В. та інші. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. К.: Четверта хвиля, 1997. 248 с.

13. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы, проблемы, политика. В 2 т.: пер. с анг. М.: Республіка, 1992. 400 с.

14. Піндайк Р., Рубінфелд Д. Мікроекономіка. К.: Основи, 1996. 646 с.

15. Ястремський О., Гриценко О. Основи мікроекономіки: Підручник. К.: Знання, 1998. 714 с.

Додаток А [4, с.82 ].

Додаток Б[4, с.108 ].

Размещено на Allbest.ru