Біографія і діяльність М.І. Туган-Барановського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Біографія Туган-Барановського

2. Теорія граничної корисності

3. Інвестиційна теорія циклів

4. Основні положення теорії промислових криз

5. Кон'юнктурна теорія грошей

1. Біографія Туган-Барановського

економічний кон'юнктура інвестиційний цикл

Михайло Іванович Туган-Барановський-- перший економіст-східноєвропеєць, наукові теорії якого визнали зарубіжні вчені різних шкіл і напрямків; один із найкращих знавців кон'юнктурних економічних циклів, автор численних праць про теорію вартості, розподілу суспільного доходу, історію господарського розвитку та кооперативних основ господарської діяльності.

Народився у селі Солоному на Харківщині у дворянській родині. Рід батька походив із литовських татар, мати -- українка з Полтавщини. Закінчив природничо-математичний і правничо-економічний факультети Харківського університету і доповнював студії в Англії (1892).

1890 у ж. «Юридический Вестник» опублікував першу наукову працю «Учение о предельной полезности хозяйственных благ как причина их ценности», в якій виступив з критикою теорій трудової вартості та граничної корисності. Вивчаючи економічні теорії, опублікував біографічні нариси: «Прудон, его жизнь и деятельность» (1891) та «Д. С. Милль, его жизнь и учено-литературная деятельность» (1892).

1894 опублікував відому працю «Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь», за яку здобув у Московському університеті ступінь маґістра політичної економії.

1895 вступив до Вільного Економічного Товариства (головою з 1896) і брав активну участь на цьому форумі в економічних дискусіях народників і марксистів. Разом з П. Струве став визначнішим прихильником т. зв. леґального марксизму і в 1890их pp. надрукував низку статей

З 1901 Туган-Барановський цілком відмовився від попередніх поглядів і припинив співпрацю з представниками популярного тоді в Росії «леґального марксизму». За цього другого періоду діяльності Туган-Барановського. схилявся до поглядів неокантіянців й опублікував багато теоретичних й історичних праць, в яких складні явища суспільно-економічного життя пов'язував з ідеалами соціальної справедливості, що найвиразніше віддзеркалене в його працях з кооперативізму. До найважливіших праць цього періоду належать: «Очерки по истории политической экономии»-- перша праця про історію економічної доктрин у Російській Імперії, «Основы политической экономии», дуже популярний високошкільний підручник (1 вид. 1907, 5-те 1924; укр. переклад 1919), «Теоретические основы марксизма» (1905, також нім. мовою), «Социальная теория общественного распределения» (1910, 1913), «Социально-экономические идеалы нашого времени» (1913), «Социальные основы кооперации» ,«Бумажные деньги и металл» (1917), «О кооперативном идеале» (1918), «Вплив ідей політичної економії на природознавство та філософію». Захопився питаннями соціально-економічної теорії Маркса і Михайло Туган-Барановський. Він публікує книги про життя, наукову і суспільну діяльність відомих на той час європейських інтелектуалів XIX століття: «Прудон, його життя і діяльність» та «Мілль, його життя і навчально-літературна діяльність». Ці праці принесли йому широке визнання у наукових колах. У 1892 році Туган-Барановський їде до Англії доповнювати.. свої студії. Саме тут його марксистські погляди знайшли вияв у праці «Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя». Незабаром він захищає її як магістерську дисертацію у Московському університеті. Він дійшов висновку, що економічні кризи не можна розглядати у відриві від функціонування ринку. Він пише: «…криза залежить не тільки від випадкових причин, властивих певному історичному моменту, але від постійно діючих загальних причин, властивих сучасному культурно-економічному ладу».Український вчений критично переглянув політекономію марксизму у книзі «Основна помилка абстрактної теорії капіталізму Маркса» і в наступних працях «Нариси з новітньої історії політекономії і соціалізму», «Теоретичні основи марксизму», «Основи політичної економіки» (1909).

Т.-Б. відстоював створення власної української валюти; опублікував статтю про усамостійнення українського кооп. руху, редагував журнал «Українська Кооперація» та очолював Українське Товариство Економістів, брав участь в заснуванні Українського Державного Університету в Києві. Помер несподівано в потязі дорогою до Парижу, куди їхав у складі української дипломатичної місії; похований в Одесі.

2. Теорія граничної корисності

М.І.Туган-Барановський писав, що теорія граничної корисності і трудова теорія вартості не є взаємовиключними, а, навпаки, доповнюють і підтверджують один одного. Він сформулював знаменитий закон, відповідно до якого граничні корисності вільно відтворених благ пропорційні їх трудовим вартостям.

Розглядаючи ці питання, він показав, що правильно зрозуміла теорія граничної корисності не тільки не спростовує трудову теорію вартості Д.Рікардо і К.Маркаа, але і являє собою несподіване підтвердження навчання про вартість даних економістів. Як і більшість російських економістів, М.І.Туган-Барановський не обмежився однобічним протиставленням корисності і витрат як двох основних факторів цінності. Думаючи, що теорія Рікардо підкреслює об'єктивні фактори цінності, а теорія Менгера - суб'єктивні, він намагається довести, що теорія Рікардо не виключає, а лише доповнює теорію граничної корисності.

Логіка міркувань М.І.Туган-Барановського така: “Гранична корисність - корисність останніх одиниць кожного роду продуктів - змінюється в залежності від розмірів виробництва. Ми можемо знижувати чи підвищувати граничну корисність шляхом розширення чи скорочення виробництва. Навпроти, трудова вартість одиниці продукту є щось об'єктивно дане, що не залежить від нашої волі. Звідси випливає, що при зіставленні господарського плану визначальним моментом повинна бути трудова вартість, а обумовленим - гранична корисність. Якщо трудова вартість продуктів різна, але користь, одержувана в останню одиницю часу однакова, то випливає висновок, що корисність останніх одиниць вільно відтворених продуктів кожного роду - їхня гранична корисність - повинна бути назад пропорційна відносній кількості цих продуктів в одиницю робочого часу. Інакше кажучи, повинна бути прямо пропорційна трудової вартості тих же продуктів”'. І виходить, на думку М.І.Туган-Барановського, обидві теорії знаходяться в повній гармонії.

Теорія граничної корисності з'ясовує суб'єктивні, трудова теорія вартості - об'єктивні фактори господарської цінності. Саме М.І.Туган-Барановський обґрунтував положення, що гранична корисність вільно відтворених господарських благ пропорційна їх трудовим вартостям. Дане положення називають в економічній літературі теоремою М.І.Туган-Барановського.

Значний внесок був внесений Туган-Барановским у теорію розподілу. У ній процес розподілу розглядалася як боротьба різних класів за частку в суспільному продукті. У росту самого продукту, тобто в розвитку виробництва, однаково зацікавлені всі класи. Цей підхід пізніше знайшов розвиток у працях багатьох західних економістів

3. Інвестиційна теорія циклів

Туган-Барановський заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів "заощадження - інвестиції" як вихідного внутрішнього імпульсу усього механізму циклічних коливань. Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної активності, втілений Дж. М. Кейнсом у його "мультиплікаторі", тощо. Кризи в теорії Тугана-Барановського - лише одна з фаз капіталістичного циклу, до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, із недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що призводить до порушень пропорційного розподілу такого капіталу між різними сферами застосування. Відповідне регулювання інвестицій, хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва.Теорія циклів та криз Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході зазначають вплив теорії Тугана-Барановського на пізніші розробки А. Пігу та Дж. М. Кейнса, Дж. Хікса, Р. Харрода та багатьох інших. Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду в сукупності створює те, що називається економічним циклом. Туган-Барановський докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу - піднесення може переходити в застій поступово, без гострої кризи.За Туганом-Барановським, причини криз полягають у самій природі капіталістичного господарства через те, що, по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно в цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна передбачити.

4. Основні положення теорії промислових криз

Своїми наступними теоріями український економіст здобув широке визнання. Розвиваючи теорію психологічної цінності, він спочатку виступав за поєднання теорій трудової вартості і граничної корисності, а пізніше сформулював "закон", в якому стверджував, що "граничні корисності вільно відтворюваних господарських благ пропорційні їх трудовим вартостям".

У своїй теорії М.І.Туган-Барановський узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”. Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

Ще у ХVIII столітті в основу першої відтворювальної моделі засновника фізиократичного напрямку економічної науки - видатного французького вченого - медика та економіста - енциклопедиста Франсуа Кене було покладено методологію повторення виробничих процесів, їх відтворення на кожному новому витку часу. Але сама ідея економічних циклів сформувалась у іншого французького вченого Клемента Жюгляра вже тільки у середині ХІХ століття. До цього увагу вчених - економістів привертали не цикли, а тільки кризи, що розглядались не як складові циклічного розвитку господарства, а як ознаки соціально-економічного катаклізму, що насувається мов хвиля цунамі, масштаби негативних наслідків якої невідомі. Мабуть, невипадково, що перші економічні цикли, пов'язані з поновленням активної частини основного капіталу, відкрив фізик за фахом Жюгляр, який визначив їх довжину у 7-11 років, тобто у середньому 9 років. Саме такий інтервал спостерігався у середньострокових циклах виробництва світових обсягів ВВП в останні 30 років ХХ століття, мінімальні темпи зростання якого припадали на кризові 1973, 1982, 1991, 2000 рр. Таким чином, наприкінці ХІХ століття в економічній науці склалась уява про існування єдиного “промислового”, або “ділового”, циклу тривалістю у 7-11 (8-10) років, який з посиланням на авторство Жюгляра було детально описано та всебічно проаналізовано у “Капіталі” Карла Маркса, завдяки чому він широко увійшов в проблематику світової економічної теорії і практики

На основі власної теорії вчений створив в Українській академії наук (1918 р.) Інститут економічної кон'юнктури, ставши його директором. Це був перший інститут такого типу в системі Академії наук. Його знищила більшовицька влада, ідеологи якої досі не можуть пробачити М. Туган-Барановському його антимарксистські теоретичні висновки, хоч їх підтвердила та ж комуно-більшовицька господарська практика. Йдеться про те, що на думку М. Туган-Барановського, економічні кризи можна "зм'якшити" навіть при абсолютному скороченні народного споживання, якщо внести елемент організованості в господарський процес. Це яскраво підтвердилося в умовах тоталітарно-командної господарки, коли планові засади при всій її недосконалості вносили елемент організованості й періодичні кризи не спостерігалися, незважаючи на надзвичайну обмеженість індивідуального споживання. Щоб це відчути, досить нагадати, що виробництво для виробництва було метою командної системи, при якій 72 відсотки сукупного продукту припадало на виробництво засобів виробництва і лише 28 відсотків на виробництво предметів споживання.

На основі господарської дійсності ХХ ст.. можна сказати, що теорія криз і економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського - це справді пророче економічне відкриття, яке підтвердила практика ринкової і командно-планової системи. Кожна з цих систем на порозі III тисячоліття стала із своїми результатами. Однак, при збережені умов про які говорив М. Туган-Барановський, розвиток відбувався.

У епіцентрі цього розвитку вчений поставив людину: він опублікував низку праць у журналі "Мир Божий" та інших періодичних виданнях на рубежі XIX - XX ст. Людина як суб'єкт господарської діяльності посідає належне місце і в його фундаментальних дослідженнях, наприклад, у докторській дисертації "Російська фабрика в минулому і сучасному", що була спрямована проти російського народницького месіанізму. Виступи проти російської "самобутності" були розцінені як прихильність М. Туган-Барановського до економічної теорії марксизму. Можливо, це й спонукало вченого виступити з низкою публікацій, у яких піддано критиці марксистський матеріалістичний детермінізм.1905 року М. Туган-Барановський опублікував свої "Теоретичні основи марксизму". У цій книзі він спростував марксистську теорію падіння середньої норми прибутку, а також марксистську заяву про невідворотній колапс капіталізму вільної конкуренції, він вважав безплідною марксистську теорію додаткової цінності.

З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

Якщо загал найвидатніших економістів початку XX ст. визнав теорію М. Туган-Барановського, то послідовники марксистської ортодоксії сприйняли її з люттю тому, що вона суперечила доктрині неминучого краху капіталізму. Учений-економіст відверто і послідовно виступав проти тих, хто виводив необхідність загибелі капіталізму з вузькості ринку. Вчений вважав, що навіть коли робітничий клас зникне, то це не ускладнить реалізацію виробів капіталістичної промисловості. "Основним же законом капіталістичного розвитку я вважаю, -- твердив М. Туган-Барановський, -- постійне скорочення частки народного споживання в суспільній продукції, що, всупереч Марксові, не створює ніяких нових труднощів для процесу реалізації продукції капіталістичного виробництва". А якщо так, то воно не може спричинити крах капіталістичного господарського ладу. Капіталістичне господарство не містить у собі чинників, котрі могли би зробити його дальше існування економічно неможливим.

Велике наукове і прикладне значення теорії ринку, економічних криз і розбудованої на ній теорії економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського повністю підтвердилося впродовж XX ст. Цим науковим новаторством українського вченого скористалися вчені всіх напрямів економічної думки новітньої доби й окремі держави в проведенні економічної антикризової політики.

Останнє заслуговує на особливу увагу, оскільки підтверджує практичну значимість запропонованої М. Туган-Барановським теорії економічної кон'юнктури. "Якщо йдеться про М. Туган-Барановського, -- писав відомий польський економіст Міхал Калецький, -- то сучасний капіталізм виразно підтвердив його погляд про парадоксальність і абсурдність "антагоністичних" систем, головним завданням котрих не є задоволення людських потреб. У його візії майбутнього капіталізму машини мали виробляти машини до виробництва машин, цілковито унезалежнивши капіталізм від ринку споживчих благ".

Це вдало підмічене М. Калецьким підтвердження теорії економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського в капіталістичних країнах. Ще виразніше її застосування було в планово-директивній системі. Характерно, що в колишньому СРСР -- країні економічної та політичної диктатури -- всіляко паплюжили теорію М. Туган-Барановського, а в плановій практиці її широко використовували. Щоб це підтвердити, достатньо пригадати фетишизацію розвитку засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання, яка була притаманна для економіки тоталітаризму, що звела людей на рівень злиденного існування.

З теорії економічної кон'юнктури М. Туган-Барановського випливало, що ринкова капіталістична економіка має значні можливості для свого дальшого розвитку; їй не загрожує крах у найближчому майбутньому, на що сподівалися марксодокси. Дійсність повністю підтвердила висновки українського економіста, теорією економічних циклів якого скористалися вчені всього світу.

Великий вплив на сучасну політекономію справила теорія економічних циклів і криз М. Туган-Барановського, яка стала панівною на початку XX ст. в Росії. Автор її вважав, що ні класична школа А. Сміта й Д. Рікардо, ні концепція С. Сісмонді не розкривають справжніх причин криз. Він звернув увагу на тісний зв'язок між зміною цін на засоби виробництва та рухом процесу нагромадження грошового капіталу, який іде або на збільшення інвестицій, або на утворення фонду заощаджень. Цими ідеями М. Туган-Барановський передбачив сучасну інвестиційну теорію циклу, центром якої є ідея "заощадження -- інвестиції" як головна пружина циклічних коливань. Не погоджуючись із популярною теорією недоспоживання, М. Туган-Барановський виходив з того, що недостатній споживчий попит може компенсуватися розширенням інвестиційного (виробничого) попиту. Інвестиційні можливості зменшуються внаслідок обмеженості банківських ресурсів, установлення невигідних умов застосування позичкового капіталу, а головне -- диспропорційності розподілу вільних коштів між сферами економіки. Останнє є вирішальним чинником циклічних коливань і появи економічних криз.

В 90-ті роки XIX ст., коли М. І. Туган-Барановський почав публікувати перші роботи, у західних капіталістичних країнах все наявніше виявлялися монополістичні тенденції. В Росії капіталізм розвивався при збереженні численних залишків кріпацтва. З кінця XIX ст. і в перше десятиліття XX ст. в Росії з'явилися риси монополістичного капіталізму, що накладало відбиток на соціально-економічне та ідейно-теоретичне життя суспільства.

В слов'янській економічній думці поряд із марксизмом почала набувати популярності суб'єктивна школа. Виявилися глибокі розходження у розумінні багатьох основоположних проблем. Йшов процес ідейного і теоретичного розмежування представників різних соціальних прошарків.

Всі ці процеси відбилися на творчості М.І. Туган-Барановського, визначивши і його широкі наукові інтереси, і еволюцію поглядів. Туган-Барановський не належав якійсь певній течії економічної науки. Він був близький то до теорії граничної корисності, то до марксизму, то до ревізіонізму, потім до бернштейнанства, то знову до суб'єктивно-психологічної школи, то прагнув сполучити її ідеї з марксизмом, знайти нові сполучники і з'єднати те й інше.

Наукові висновки, зроблені Туган-Барановським близько ста років тому, не загубили своєї актуальності для України в наш скрутний час. Тим більше, що Михайло Іванович в останні два роки свого життя безпосередньо приймав участь у першому становленні української державності. Відразу після лютневої революції 1917 р. він вже в березні виїхав із Петербурга до Києва, де влітку стає секретарем фінансів Центральної Ради з входженням у її Генеральний Секретаріат, а потім і першим міністром фінансів, промисловості та торгівлі. Але його покликанням все ж таки була наука, а не державна діяльність, і останній рік свого життя він присвятив викладанню у Київському університеті Св. Володимира та організації Академії наук України, яку разом із Володимиром Івановичем Вернадським вони створили восени 1918 року. Останній став її першим президентом, а Туган-Барановський очолив в ній відділення соціально-економічних наук. У відповідності зі своїми теоретичними поглядами він розробляє напрямки наукових досліджень як перспективну комплексну програму, що містила в собі практичні функції наукових досліджень економіки України і, насамперед, сільського господарства. Він підкреслює гостру необхідність вивчення історії господарства й економічної географії України.

Великого значення М. І. Туган-Барановский надавав вивченню економічної кон'юнктури, що на його думку, повинне давати матеріал для з'ясування економічних закономірностей і передбачення майбутнього розвитку економіки. У грудні 1918 р. він очолює створений з його ініціативи Український інститут економічної кон'юнктури. М. І. Туган-Барановський обирається першим в незалежній Україні академіком за фахом “теоретична економія”. В останні роки життя він був також професором Київського університету і деканом його правничого факультету, який він і створив, очолював Українське наукове суспільство економістів. Але його бурхливу громадську і наукову діяльність 22 січня 1919 р. зупинила раптова смерть на 55-м році життя на шляху з Києва до Одеси, звідкіля видатний вчений у складі урядової делегації Української народної республіки мав направитися до Парижу на міжнародну мирну конференцію.

5. Кон'юнктурна теорія грошей

"Кон'юнктурний" варіант М. І. Туган-Барановського. Наприкінці XIX - на початку XX ст. з новою силою розгорілися дискусії навколо кількісної теорії грошей, що зумовлювалося низкою об'єктивних обставин.

По-перше, це високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму, які спричинили активне втручання держав в економічне життя країн. Ця обставина вимагала від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання, і цілком природно, що ці пошуки були спрямовані на грошову сферу.

По-друге, сама капіталістична економіка набула переважно грошово-кредитного характеру: гроші з простого посередника обміну перетворилися в ключову форму капіталу, банки та інші фінансові інститути стали могутніми регуляторами суспільного виробництва.

У цих умовах усе очевиднішими ставали невідповідність старого устрою грошового господарства, що базувався на золотій основі, новим потребам суспільного життя та вузькість старих уявлень про сутність та принципи функціонування грошового механізму, насамперед класичних постулатів кількісної теорії, та необхідність їх перегляду.

Одним із перших, хто усвідомив цю необхідність і піддав суттєвій ревізії основні теорії грошей, у тому числі кількісної теорії, був український економіст М. І. Туган-Барановський. Найбільш повно й аргументовано свої погляди з основних монетарних проблем він виклав у праці "Паперові гроші і метал", що була опублікована в 1916 р.

Багато уваги М. І. Туган-Барановський приділив кількісній теорії грошей. Спочатку він піддав критиці її класичний варіант, що був викладений у працях І. Фішера. Туган-Барановський визнав за правильну формулу "рівняння обміну", проте вважав, що Фішер нічого нового в кількісну теорію грошей взагалі не вніс, а лише "вдало завершив роботу і дав точний і стислий вираз кількісної теорії в математичній формі".

Саму кількісну теорію в її класичному варіанті Туган-Барановський оцінював негативно з таких міркувань:

* її прибічники, у тому числі І. Фішер, ставлять ціни (і вартість грошей) у залежність тільки від одного фактора - кількості грошей, а решту факторів, навіть тих, що визначені в "рівнянні обміну", ігнорують, - хоч вони такі ж об'єктивні і правомірні, як і кількість грошей;

* ігнорування "некількісних" факторів впливу на ціни зумовлюють помилковий висновок про пропорційну залежність цін від кількості грошей, хоча насправді така пропорційність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Подібна критика класичної кількісної теорії зовсім не означала відкидання цієї теорії як такої. Навпаки, дона підштовхнула Туган-Барановського до її вдосконалення, і він зробив істотний внесок у її розвиток.

По-перше, він доводить, всупереч І. Фішеру, що на рівень цін впливає не один, а всі фактори, зазначені в "рівнянні обміну": кількість товарів, що надійшли на ринок, кількість самих грошей, швидкість їх обороту, кількість знарядь кредиту і швидкість їх обороту. Оскільки всі ці чинники високоплинні і змінюються в різних напрямах, то зміни цін і кількості грошей не можуть бути пропорційними. Цей висновок мав не тільки теоретичну значущість, а й практичну цінність, бо розширював фронт пошуків при дослідженні таких явищ, як інфляція, монетарна політика, інструменти впливу на рівень цін тощо.

По-друге, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни не є таким однозначним, прямолінійним, як це визнають прибічники класичної кількісної теорії. Цей вплив може здійснюватися не за одним, а за трьома різними за характером напрямами:

1) через зміну суспільного попиту на товари;

2) через зміну дисконтного процента;

3) через зміну суспільного уявлення про вартість грошей (пізніше цей фактор дістав назву інфляційних очікувань).

У першому випадку значне збільшення кількості грошей прямо зумовлює зростання цін через зростання доходів і попиту на товари. У другому випадку збільшення кількості грошей приводить до збільшення вкладів у банках, що викликає зниження облікового процента, розширення кредитування економіки і збільшення попиту на ринках. Унаслідок цього ціни зростають, але одночасно стимулюється підприємництво і розширення виробництва. У третьому випадку тривале і добре помітне зростання кількості грошей викликає зниження оцінки грошей їх власниками і вони почнуть їх швидше витрачати, збільшиться попит на товари і ціни теж зростуть. Ці три фактори можуть діяти одночасно, проте потужність їх впливу на ціни неоднакова. Тому і зміни цін не будуть пропорційними змінам кількості грошей. Отже, Туган-Барановський не задовольнився простою констатацією залежності цін від кількості грошей, а розкрив досить складний механізм реалізації цієї залежності.

По-третє, Туган-Барановський довів, що вплив кількості грошей на ціни здійснюється диференційовано залежно від тривалості та обсягів збільшення кількості грошей. Так, короткочасні чи незначні зростання їх кількості можуть взагалі не мати помітного впливу на ціни і вартість грошей.

А значне збільшення кількості грошей реалізує свій вплив на ціни протягом тривалого часу, і тому здійснюється він нерівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Цим він, по суті, спростував постулат пропорційності, довів, що гроші не є простим посередником обміну, і підготував базу для відмови від постулату нейтральності грошей.

По-четверте, Туган-Барановський розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей у країні, кількістю грошей, що перебувають поза обігом в заощадженнях, і швидкістю обігу грошей, довів, що чинник швидкості може впливати на ціни у зворотному відносно дії фактора кількості напряму, нейтралізуючи дію останнього.

Усі ці ідеї Туган-Барановського створили основу для дослідження шляхів впливу грошей на економіку і механізму свідомого регулювання цього впливу. Цим він заклав основи так званої теорії регульованих грошей, яка підготувала суспільну думку до відмови від повноцінних (золотих) грошей і заміни їх неповноцінними грошима, вартість яких буде планомірно підтримуватися державою і з якої виросла сучасна монетаристська теорія, передусім її кейнсіанський напрям.

Розірвавши вузьке коло прямолінійних, спрощених постулатів класичної кількісної теорії грошей, Туган-Барановський істотно розвинув її стосовно до нових економічних умов. Проте свої погляди він назвав не кількісною, а кон'юнктурною теорією грошей, мабуть щоб відмежуватися від надто спрощеного її варіанта.

Сутність кон'юнктурної теорії грошей Туган-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов'язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або загальною кон'юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А в фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку Туган-Барановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом негрошових чинників.

Свою "кон'юнктурну теорію" грошей М. І. Туган-Барановсь-кий вибудував на критиці класичної кількісної теорії як її альтернативу. І тут він повністю досяг поставленої цілі: після нього вже ніхто з економістів прямолінійно не захищав її класичного варіанта, який згодом Кейнс назвав старомодним. Більше того, "кон'юнктурна теорія" започаткувала новий - неокласичний - етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон'юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Туган-Барановського - не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули "рівняння обміну" в процесі критичного розбору позиції І. Фіше-ра. Зміна кон'юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку попиту і з боку пропозиції. З боку попиту - це кількість грошей і обсяг доходів та швидкість обігу грошей, а з боку пропозиції - це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Отже, кількісний фактор у кон'юнктурній теорії грошей Туган-Барановського присутній, і не як звичайний, рівний багатьом іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи іншою мірою і на всі інші чинники: на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому кон'юнктурна теорія грошей по суті своїй була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли була усвідомлена непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості. І цього не міг не розуміти М. І. Туган-Барановський, через що його ставлення до кількісної теорії взагалі було досить терпимим: "Кількісна теорія абстрактно цілком справедлива", - пише він в одному місці. В іншому місці уточнює своє розуміння дії кількісного фактора: "Товарні ціни визначаються не кількістю грошей самих по собі, а співвідношенням між попитом на гроші і кількістю їх в обороті". Це був істотний крок у бік поглиблення аналізу дії кількісного фактора, а не його заперечення. І зроблено це було в межах "кон'юнктурної теорії" грошей.

Уведення у сферу наукового дослідження попиту на гроші означало докорінну зміну спрямування самої кількісної теорії. Замість суто макроекономічного аналізу зв'язку "гроші-ціни" вона повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об'єкт.

Размещено на Allbest.ru