Інфляція як економічне явище в Україні та світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Термін “інфляція” (від латинського “іnflatіo”) - з'явився в другій половині ХІХ ст. і буквально перекладається як “розбухання”. І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій, тощо) за допомогою паперово-грошової емісії, призводило до “розбухання грошового обігу”, зростання цін та знецінення паперових грошей. Інфляція досліджується як багатофакторний процес, що відбувається у сфері грошового обігу та у суспільному виробництві. Найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. Відтак, незалежно від причини початкових імпульсів будь-яке підвищення цін призводить до необхідності збільшення обсягів грошової маси, і навпаки. Взагалі, збільшення грошової маси часто є не причиною зростання цін, а його наслідком. Інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси.

Спочатку вона відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи заощаджень, а потім загальна маса грошей в обігу зростає за рахунок надмірної емісії. Канали обігу переповнюються, а грошова одиниця знецінюється, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді. Взагалі, період інфляції буває дуже важким періодом для сімей, підприємств, економіки та суспільства в цілому. Цінова нестабільність економічно та психічно виснажує багатьох людей, знищує їх збереження та руйнує їх надії, паралізує діяльність багатьох підприємств, створює велику соціальну напруженість в суспільстві. Таким чином, нестабільність загального рівня цін в економіці складає одну з найважливіших макроекономічних проблем. Багато хто вважає, що інфляція приносить найбільшу шкоду економіці. Крім цього, боротьба з інфляцією завжди важка та болюча. Тому, наш уряд повинен зробити усе, щоб уникнути інфляції в подальшому майбутньому.

Актуальність теми: Як економічне явище інфляція існує вже тривалий час. Вважається що її поява пов'язана з виникненням паперових грошей, з функціонуванням яких вона нерозривно пов'язана. Інфляція є однією з найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу негативно впливаючи на всі сторони життя суспільства. Вона знецінює результати праці, знищує заощадження юридичних і фізичних осіб, перешкоджає довгостроковим інвестиціям і економічному зростанню. Висока інфляція руйнує грошову систему, провокує втечу національного капіталу за межі країни, ослабляє національну валюту сприяє її витісненню у внутрішньому обігу іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету. Інфляція є найефективнішим засобом перерозподілу національного багатства - від бідніших шарів суспільства до багатших. Останніми роками в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція уповільнення темпів інфляції. На відміну від Заходу, в Україні, що здійснює перетворення господарського механізму інфляційний процес розгортається, як правило в зростаючих масштабах.

Мета курсової роботи: Дослідити інфляцію як економічне явище, визначити її суть, причини виникнення та соціально-економічні наслідки.

Об'єкт курсового дослідження: Інфляція, як економічне явище в Україні та світі.

Теоретичною та інформаційною базою курсового дослідження послужили вітчизняні та закордонні наукові праці в галузі інфляції та антиінфляційної політики, дані Держкомстату України, дані Департаменту економічної стратегії Міністерства економіки України та Національного банку України.

Структура курсового дослідження: робота складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи - 38 сторінок.

1. 

1. Інфляція як економічна категорія, її суть та причини виникнення

Термін інфляція (від лат. Іnflatіo - надування) вперше почав вживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861 - 1865 рр. І означав процес збільшення паперово - грошового обігу. В ХІХ столітті цей термін вживається також в Англії і в Франції. Широкого розповсюдження в економічній літературі поняття інфляції одержало в ХХ столітті відразу після першої світової війни.

На початок 90-х років ХХ сторіччя не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не відчула руйнівного впливу інфляції. У класичній економічній теорії інфляція трактується як частина теорії грошей. Вона є процесом підвищення загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей. Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії.

Мілітаризм, змінивши кейнсіанській теорії у 80-х роках вже не просто включає проблеми інфляції в макроекономічну теорію. Проблеми інфляції стають найважливішою складовою частиною останньої. «Під інфляцією, - пише М. Фрідмен, - я розумію стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен, викликаний надмірною масою грошей по відношенню до випуску продукції». Це положення переконує в тому, що причини інфляції - у сфері обігу. А тому допускається обмеження впливу держави в процеси суспільного відтворення. На противагу цьому в кейнсіанських теоріях під інфляцією розуміється надмірний попит, причини якого - як на стороні пропозиції, так і попиту: «В разі якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшилася, має місце інфляція».

З середини 60-х років у світовій економічній науці формується новий напрям у дослідженні інфляцій. Його представники виходять з необхідності комплексного аналізу явищ грошової сфери, що враховують загальні зміни в економіці 2-ї половини ХХ століття. Згідно з цим підходом, найважливішою рисою сучасних інфляційних процесів є тісне переплетіння грошових та загальноекономічних факторів росту цін. Звідси випливає, що незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підвищення обсягів грошової маси, і навпаки.

Іншими словами, зростання останнього часто виступає вже не як причина росту цін, а як його похідна. Грошові та загальноекономічні фактори в цьому процесі змінюють місцями причини та наслідки інфляції. Тому всіляке зростання рівня цін викликає підсилення інфляції і стає тим самим інфляційним. Згідно з цією теорією, інфляція, особливо в умовах перехідної економіки, зумовлюється багатьма процесами, що відбуваються у сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Де б не розпочалася дія інфляційних факторів - чи у виробництві, чи у сфері державних фінансів, чи у, власне, грошово-кредитній сфері - інфляційне зростання цін супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень, а потім зростає загальна маса грошей. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції в її класичному вигляді [1, c. 53].

Інфляція - це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші «дешевіють», а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально-економічне явище, породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція - одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу. Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Що більше товарів, тим більше потрібно грошових одиниць для їх реалізації.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін і поява внаслідок цього грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін - це один із головних і найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платоспроможного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання. Інфляція - це грошове явище, але вона не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди. Під час інфляції має місце:

1) Знецінювання грошей по відношенню до золота.

2) Знецінювання грошей по відношенню до товару.

3) Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Інфляція вимірюється за допомогою індексу цін. Індекс цін визначає їх загальний рівень по відношенню до базового періоду.

Темп інфляції для наданого року можна обчислити таким чином:

відняти індекс цін минулого року із індексу поточного року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100.

Для того, щоб економіка не переживала інфляційних криз:

1) Має бути постійна рівновага державного бюджету.

2) Центральний банк повинен вести ідеальну політику.

3) Державі не слід втручатися в розподіл прибутку.

Країну повинні населяти громадяни зі здоровою ринковою психологією, люди, позбавлені інфляційних очікувань. Зростання цін може бути пов'язане з перевищенням попиту над пропозицією товарів, проте така диспропорція між попитом і пропозицією в багатьох випадках не є інфляцією. Приклад: енергетична криза 70-х в США, коли нафтовидобуваючі країни підняли ціни на нафту в десятки разів, а на інші товари й послуги ціни зросли водночас на 7-9%.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих і т. і. Очевидно, що не всяке зростання цін - є інфляцією і тому особливо важливо виділити насправді інфляційні процеси.

Таким чином, зростання цін, пов'язане із циклічними коливаннями кон'юнктури, не можна вважати інфляційним. По мірі проходження фаз циклу - особливо при іноді маючій місце їх "нестандартної" розтягнутості помітно буде змінюватися і динаміка цін. Ціни будуть підвищуватися в фазах «бум» і падати в фазах «криза», а після цього знову зростати в наступних фазах виходу із кризи.

Підвищення продуктивності праці при інших рівних умовах призводить до зниження цін. Проте можливі випадки, коли підвищення продуктивності праці призводить до підвищення заробітної плати. В цьому випадку - т. з. інфляція витрат підвищення заробітної плати в будь-якій галузі насправді супроводжується підвищенням загального рівня цін [2, c. 35-36].

Великий попит на товари та послуги буде стимулювати виробників до збільшення обсягу виробництва і по мірі насичення ринку ціни будуть опускатися.

Таким чином, до найважливіших інфляційних причин зростання цін можна віднести наступні:

1) Диспропорційність - незбалансованість державних видатків і прибутку - т. з. дефіцит державного бюджету. Часто цей дефіцит покривається за рахунок використання "друкарського верстату", що призводить до збільшення грошової маси і як наслідок - інфляція.

2) Інфляційно небезпечні інвестиції - здебільшого мілітаризація економіки. Військові асигнування ведуть до утворення додаткового платоспроможного попиту, а як наслідок - збільшення грошової маси. Надмірні військові асигнування звичайно є головною причиною хронічного дефіциту державного бюджету, а також збільшення державного боргу для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

3) Відсутність чистого вільного ринку і досконалої конкуренції як його частини. Сучасний ринок в чималій мірі олігополістичний. Оскільки олігополіст зацікавлений в скорочуванні виробництва і пропозиції товарів створюється дефіцит використовуваний їм для підтримки чи підняття ціни на товар.

4) Імпортована інфляція, роль якої зростає зі зростанням відкритості економіки і втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни. Можливості для боротьби у держави досить-таки обмежені. Засіб ревальвації власної валюти, що інколи застосовується в таких випадках, робить імпорт більш вигідним, одночасно ускладнюючи експорт.

5) Інфляційні очікування - виникнення в інфляції самопідтримуючого характеру. Населення і господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати і запасається товарами наперед, очікуючи на їх швидке подорожчання. Виробники ж побоюються підвищення цін з боку своїх постачальників, які водночас закладають в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі і розгойдують отим самим маховик інфляції. Живий приклад таких інфляційних очікувань ми можемо спостерігати у своєму повсякденному житті.

Причину інфляції треба також шукати в трьох видах монополій:

1) Державна монополія на емісію грошей.

2) Профспілкова монополія.

3) Монополія великих фірм на визначення ціни і власних витрат.

Ці три види монополій пов'язані між собою і кожна з них може порушувати баланс попиту і пропозиції. Причини інфляції можуть знаходитись і поза держави, тоді їх треба шукати в світовій торгівлі [3, c. 77-78].

Розглядаючи темпи зростання цін, можна виділити наступні види інфляції:

1) Помірна. Ціни зростають на 10% на рік, вартість грошей зберігається, відсутній ризик підписання контрактів в номінальних цінах.

2) Галопуюча. Ціни зростають на 20-200% на рік, гроші прискорено матеріалізуються в товари, контракти прив'язуються до зростання цін.

3) Гіперінфляція. Ціни зростають астрономічне, розходження цін і зарплати, руйнується добробут навіть забезпечених верств товариства.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних товарних групах:

1) Збалансована інфляція.

2) Незбалансована інфляція.

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести лібералізацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі наявності у населення інфляційних очікувань така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої інфляційними очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пігу" - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги [4, c. 4-5].

Отже, інфляція - досить складне економічне явище, що характеризується підвищенням загального рівня цін і супроводжується знеціненням грошей.

2. Аналіз інфляційних процесів в Україні та світі

Проблема інфляції в Україні є досить актуальною в наш час і вимагає свого негайного вирішення. Варто відзначити, що ймовірність інфляційної загрози визначається системою ризиків, диференційованих за часовою та просторовою характеристиками. Особливо негативно відбивається інфляція на всіх сторонах соціально-економічного життя в Україні, що є порушенням процесу суспільного відтворення. Вона спричиняє зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей. Процес прогнозування інфляції, як відомо, спирається на детальний аналіз минулих тенденцій, оцінки поточної ситуації та майбутніх факторів впливу на цінові процеси. Динаміка індекса споживчих цін 2000 по 2013 рр. представлено на рис. 2.1



Рис. 2.1 Динаміка зміни індекса споживчих цін з 2000 по 2013рр.,%

З рис. 2.1 можна зробити висновки про індекси споживчих цін різні у кожному році. Проаналізувавши сучасний етап: в цілому в 2013 р. рівень інфляції дорівнював 101.2%, а у 2012 р. -- 109,1 %, у 2011 році індекс споживчих цін склав 103,7% проти 122,3 % у 2010 році та 116,6% у - 2009 році. Інфляція була сформована за рахунок трьох основних складових. Це - продукти харчування, ціни на які зросли на 10,7%, що, за розрахунками, дало 5,4% до загального зростання індексу споживчих цін; житлово-комунальні послуги, де мало місце зростання на 13,8% (внесок - 1,5 в.п.), та - алкогольні напої і тютюнові вироби, де із-за підвищення акцизів був приріст цін - 22,1% . У 2012 році Уряду вперше за 7 років вдалось втримати інфляцію на рівні, меншому 10%, індекс інфляції становив 109,1%. Щодо інфляції в Україні у 2013 році, то інфляція в Україні в грудні 2013 року пришвидшилася до 0,5% порівняно з інфляцією в листопаді 2013 року в 0,2%, а в цілому за 2013 рік зафіксовано зростання споживчих цін на 0,5%, повідомляється на сайті Державної служби статистики. За інформацією Держстату, інфляція в річному вираженні в грудні 2013 року зафіксована третій місяць поспіль, тоді як раніше, з травня 2013 року, фіксувалося нульове або негативне значення індексу споживчих цін [35].

Як повідомив Держстат, у січні 2013 року проти листопада 2012 року найбільше зросли ціни на овочі - на 11,2%, цукор - на 8,4%, молоко - 2,8%, масло - 1,8%, сири - 1,4%, алкогольні напої та тютюнові вироби - на 1,2%, гарячу воду і опалення - на 0,5%.

При цьому за цей період знизилися ціни на яйця - на 4%, соняшникову олію - на 1,6%, фрукти - на 1,4%, рибу і продукти з риби - на 0,5%, м'ясо і м'ясопродукти - на 0,4%, транспорт - на 0,4%.

Держбюджет на 2013 рік розраховано, виходячи з прогнозних показників річної інфляції на 4,8%. Законопроект про держбюджет України на 2014 рік передбачає інфляцію на рівні 4,3%. Стримуючими чинниками зростання споживчих цін були наступні:

1) Зростання пропозиції товарів і послуг на споживчому ринку (у 2012 році порівняно з 2011 роком загальне виробництво у харчовій промисловості зросло на 3,2% на тлі високого рівня урожаю третій рік поспіль; вартісний приріст імпорту споживчих товарів та послуг, включаючи також імпорт легкових автомобілів в Україні склав 28,3%);

2) Зростання заощаджень домогосподарств (депозити фізичних осіб, за даними НБУ, зросли на 60,3 млрд. грн. або на 28,5%, у тому числі у національній валюті - на 41,1 млрд. грн. або на 41,6%)

3) Скорочення споживчого кредитування домашніх господарств (на 10,3%);

4) Стабільність валютного курсу (офіційний курс гривні до долара США у 2010 році ревальвував на 0,3%) [5, с. 119-120].

Інфляція в Україні в січні 2014 р. уповільнилася до 0,2% порівняно з інфляцією у грудні 2013 р. в 0,5%. Про це повідомляє Державна служба статистики (Держстат).

При цьому інфляція до січня 2013 р. склала 0,5%. У січні 2014 р. проти грудня 2013 р. найбільше зросли ціни на овочі - на 9,3%, фрукти - 2,5%, цукор - на 1,5%, молоко - 1,5%, масло - 0,9%, сири - 0,9%, алкогольні напої і тютюнові вироби - на 1,1%, гарячу воду і опалення - на 1,3%.

При цьому за цей період знизилися ціни на яйця - на 22,6%, соняшникову олію - на 0,5%, одяг і взуття - 1,7%.

Як повідомляється в Держстаті, індекс інфляції в Україні за грудень 2013 р. до грудня 2012 р. залишився на рівні 0.1% . Так, індекс інфляції в Україні у грудні 2013 р. прискорився до 0,5% порівняно з інфляцією в листопаді 2013 р. в 0,2%. Інфляція в річному вираженні у грудні 2013 р. була зафіксована третій місяць поспіль, тоді як раніше, із травня 2013 р., фіксувалося нульове або негативне значення індексу споживчих цін. Звернемо увагу, що до листопада 2013 р. індекс інфляції в Україні четвертий місяць поспіль залишався на рівні 0,1% [35].

Формула, яка використовується для розрахунку ІСЦ, виводиться з класичної формули Ласпейреса, яка порівнює поточну вартість споживчого набору у базисному періоді (чисельник) з базисною вартістю цього ж набору у базисному періоді (знаменник):

ІСЦ =

де p1, p0 - ціни відповідно в поточному і базисному періодах;

q0 - обсяг виробництва в базисному періоді.

Індекси споживчих цін за регіонами за січень у 2011-2013рр. наведені у таблиці 2.1

Таблиця 2.1 Індекси споживчих цін за регіонами за січень у 2011-2013 роках

	2011 р.	2012 р.	2013 р.
Україна	112,3	109,1	101,2
АР Крим	102,6	101,9	101,6
Вінницька	102,3	101,2	100,8
Волинська	101,8	101,2	100,6
Дніпропетровська	103,2	102,2	101,1
Донецька	103,3	102,1	101,1
Житомирська	101,9	101,4	101,2
Закарпатська	102,7	101,6	100,5
Запорізька	102,9	102,2	101,2
Івано-Франківська	103,1	101,9	101,5
Київська	101,5	101,7	100,4
Кіровоградська	102,1	102,1	101,4
Луганська	103,1	101,8	101,3
Львівська	103,8	102,0	101,0
Миколаївська	102,7	102,4	101,1
Одеська	103,0	102,4	101,2
Полтавська	102,6	101,6	100,9
Рівненська	102,9	101,5	101,1
Сумська	102,4	101,6	100,9
Тернопільська	102,5	100,9	100,7
Харківська	102,7	102,0	101,2
Херсонська	103,2	101,8	101,2
Хмельницька	102,5	101,6	100,8
Черкаська	102,9	101,8	100,9
Чернівецька	102,7	101,4	100,9
Чернігівська	103,4	101,2	101,3
М. Київ	103,6	101,7	100,6
М. Севастопіль	103,1	101,6	101,4

Як видно з табл. 2.1., найнижчий рівень інфляції за січень 2011 р. був в Київській області, а найвищий в Львівській. В 2012 році найвищий індекс споживчих цін величиною 102,4 % був в Одеській та Миколаївській областях, а з низькою величиною 100,9 % в Тернопільській обл. Як і очікувалося, базова та споживча інфляція у 2012 році продовжили зниження відповідно до 5.3% та 1.9% (0.1% та 0.3% за березень). Це сталося завдяки стриманій монетарній політиці у попередні періоди, а також високому врожаю сільгосппродукції та дії вторинних ефектів від зниження цін на сирі продукти у 2011 році. Істотний вплив на зниження темпів інфляції мало також стримування тарифів на послуги, котрі регулюються адміністративно.

На відміну від двох попередніх років рівень індексу споживчих цін за січень 2013 року зменшився по всіх регіонах, що є дуже позитивним явищем. У січні 2013 року споживчі ціни зросли на 1%, в тому числі на продукти харчування - на 1,3%. Це нижче порівняно із показниками січневої інфляції попередніх років (1,8% у 2012 році, 2,9% у 2011 році, середній показник 2002-2010 років - 1,7%). При цьому січневе підвищення цін у деяких наших країнах-партнерах, зокрема у Російській Федерації становило 2,4%, у тому числі на продовольчі товари - 2,6%; у Республіці Казахстан - 1,7%, на продовольчі товари - 3% [35]. Згідно з оцінками фахівців, сьогодні в національній економіці України закладено сильний інфляційний потенціал. Для його ліквідації уряду необхідно спільно аналізувати стан економіки та розробляти комплексні програми соціально-економічного розвитку. Здійснення оздоровлення фінансової ситуації в Україні надасть змогу зупинити негативні процеси в економіці - падіння рівня виробництва, знецінення грошей, дефіцит держбюджету - та забезпечити передумови для подальшого економічного росту. Доцільно також прискорити проведення економічних реформ, враховуючи структурну перебудову економіки, стимулювання ринкових відносин. Це об'єктивно забезпечуватиме Україні макроекономічну стабілізацію.

Отже, на сучасному етапі розвитку економічних відносин в Україні питання зниження інфляції постає досить гостро. Адже саме ефективне вирішення даного питання дасть змогу Україні зробити впевнений крок вперед у плані економічного зростання та стабілізації економіки, підвищення життєвого рівня та добробуту населення, виходу на новий, вищий щабель у світових масштабах, взаємну працю з провідними країнами світу та Євросоюзом [6, c. 272].

Щодо інфляційних процесів у світі, то в 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під контролю держави, деорганізуючи нормальний економічний процес. Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р. підскочив в середньому на 9%. (Табл. 2.2)

Таблиця 2.2 Середньорічні показники темпу зростання роздрібних цін в провідних країнах світу

Країни	1987-1996 рр.	1996-2004 рр.	2004-2013 рр.
США	1.7%	5.3%	9.3%
Англія	3.1%	5.1%	15.8%
Італія	3.4%	6.0%	17.9%
Франція	5.0%	5.9%	10.9%
Німеччина	3.7%	5.4%	12.3%

В кінці 90х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4% на рік. Цьому можна привести декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення конкуренції, підвищення продуктивності праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів заробітної плати на минулому рівні.

Але, останнім часом у світовій економіці посилилися інфляційні процеси, викликані значним подорожчанням сировини, політичною нестабільністю в країнах-експортерах енергоресурсів. Головним циклічним чинником прискорення світової інфляції стало підвищення попиту на сировинні ресурси з другого півріччя 2010 року. Зокрема, ціни за баррель нафти зросли з 83 доларів США у квітні 2010 року до 90 доларів США на початку січня 2011 року. Ця тенденція зазнала корекції лише наприкінці липня 2011 року (рис. 2.2).

Рис. 2.2 Динаміка цін на нафту 2008-2012 рр., дол. США [34]

Таким чином з рис. 2.2 бачимо, що найвища ціна за барель нафти була у 2012 році, а саме дорівнювала 126 дол. США , на відмінну від кінця 2009 року та початку 2010 року, що характеризувались відносно низькими показниками за барель нафти, а саме від 45.9 до 71.5 дол. США [34].

Принципову роль у нагромадженні світових інфляційних тенденцій відіграють країни, що розвиваються, насамперед Китай. Зростання впливу Китаю на світові інфляційні процеси пов'язане зі стрімким піднесенням економіки цієї держави (близько 10% на рік впродовж останнього десятиліття) і випереджальним збільшенням споживання первинних ресурсів. Так, за даними Державного статистичного управління КНР, ціни на споживчі товари в Китаї у липні 2011 року зросли до найвищого за останні 37 місяців показника - 6.5% у річному вимірі. Як свідчать офіційні дані Європейського центрального банку (ЄЦБ) темпи зростання споживчих цін у єврозоні у 2011 році не змінилися й залишилися на рівні травня (2.7% у річному обчисленні) після максимального за два з половиною роки підвищення у квітні - 2.8%. Варто зазначити, що інфляція перевищує встановлений ЄЦБ поріг у 2% вже вісім місяців поспіль. Рівень інфляції окремих країн Єврозони є досить високим, що може стати загрозою існуванню єдиної валюти. На фоні сповільнення зростання ВВП у єврозоні в другому кварталі 2011 року та стурбованості, викликаної суверенною борговою кризою ряду країн єврозони, цей крок доводить пріоритетність антиінфляційної політики для європейських країн [7, с. 238].

Інфляційний процес в Україні є досить таки нестабільним і має порівняно великий потенціал до розвитку. Як було зазначено раніше одним з головних індикаторів інфляції є індекс споживчих цін. Виходячи з даних, наведених на рисунку 3, видно, що якщо в 2006 році споживчі ціни зросли на 11,6 %, в 2007- на 16,6 %, то тільки у першому півріччі 2008 року - на 14,9 %. Індекс споживчих цін (ІСЦ) із грудневою базою 1997 року показує, що за 11 років споживчі ціни в Україні зросли у понад 4 рази [8, с. 101].

З червня 2007 по червень 2008 року споживчі ціни в ЄС зросли в середньому на 4 %, тоді як в Україні - на 29,3 %. До того за темпами інфляції у зазначений період Україна випередила майже всі країни СНД. В той же час, індекс споживчих цін в 2011 році в Україні склав 103,7 що на 18,6 менше ніж показник 2008 року який був найвищим за останні 10 років. А рівень інфляції за даними МВФ був найнижчим серед країн СНД і в 2011 році склав 3,7%, хоча Міжнародний Валютний Фонд прогнозував інфляцію на рівні 9%.

Отже, як показує аналіз, останніми роками можна спостерігати суттєве прискорення інфляційних процесів, що вказує на існування суттєвих дисбалансів в економіці. Ситуація, що склалась в Україні, не викликає радості ні в уряді, ні в громадян. Влада має зробити все, щоб зупинити ріст темпів інфляції, тому що це може призвести до непередбачуваних наслідків. Інфляція знецінює надходження від оподаткування, погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність через високий рівень безробіття. Існує ще один важливий аспект інфляції: вона порушує інвестиційний процес, а гіперінфляція його фактично руйнує. Виробники повинні оновлювати устаткування, технології, прагнути до розширення виробництва. Для цього потрібно нести інвестиційні витрати. Але інфляція швидко знецінює відрахування та інші заощадження, що призначаються для інвестиційних цілей [9, c. 72].

Також, на основі аналізу офіційних статистичних даних ми дійшли до висновку, що посилення інфляційних процесів у світі було викликане декількома факторами, а саме: динамічним піднесенням економік країн, що розвиваються; різким зростанням попиту на сировинні матеріали; а також здорожченням нафти на світовому ринку. Так як Україна є надзвичайно енерго- і матеріалозеложною країною, то фактор здороження нафти і зростання попиту на сировину не міг позитивно позначитись на економічних показниках нашої країни. Не дивлячись на той факт, що рівень інфляції в Україні був найнижчим серед усіх країн СНД, все ж ще досить рано говорити про остаточне одужання нашої економіки. Не слід забувати про те, що даний результат перш за все був досягнутий через фінансову допомогу МВФ, що, в свою чергу, призвело до збільшення державного боргу.

3. Соціальні та економічні наслідки інфляції

Всі види інфляції мають складні, різноманітні і вельми значні економічні та соціальні наслідки для всіх господарських суб'єктів. Невеликі темпи інфляції сприяють зростанню цін і норми прибутку, будучи, таким чином, чинником тимчасового пожвавлення кон'юнктури. У міру розвитку інфляція перетворюється на серйозну перешкоду для відтворення, загострює економічну і соціальну напруженість у суспільстві. Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію [10, c. 7].

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції, зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів. Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками, такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін. Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної плати [11, c. 308].

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим, непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію, зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи. Більшість економістів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад, тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат [12, c. 67].

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за цю грошову одиницю, - не обов'язково призводить до зниження особового реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться тільки в отому випадку, якщо номінальний прибуток буде відставати від інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номінальний прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення. Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номінального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці, які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі «білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї [13, c. 17-18].

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти від інфляції.

Номінальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники, зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номінальна зарплата йшла в ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті, хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість термінових вкладів в банці страхових полісів, щорічної ренти і інших паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний вихід на пенсію [14, c. 37-38].

Галопуюча інфляція завдає серйозного економічного збитку, як великим корпораціям, так і дрібному бізнесу, перш за все із-за невизначеності ринкової кон'юнктури. Вона дезорганізує господарство, ускладнює проведення ефективної макроекономічної політики. Нерівномірний зростання цін підсилює диспропорції між галузями економіки, спотворює структуру споживчого попиту. Ціна перестає виконувати свою головну функцію в ринковому господарстві - бути об'єктивним інформаційним сигналом [15, c. 52-53].

Інфляція активізує втечу від грошей до товарів, перетворюючи цей процес у лавиноподібний, загострює товарний голод, підриває стимули до грошового накопичення, порушує функціонування грошово-кредитної системи, відроджує бартер.

Щодо впливу інфляції на різні економічні процеси, то можна розглянути наступні:

1) Вплив на фіскальну систему

Під час інфляції високі темпи зростання загального рівня цін, а це негативним чином позначається на фіскальній системі. Це відбувається з-за так званого ефекту Танзі-Олівера. Латиноамериканські економісти звернули увагу на цей ефект у 70-х р. XX століття. Вони помітили, що інфляція знецінює надходження від оподаткування. Так, якщо податки нараховуються, наприклад, в ІІ кварталі, а виплачуються в ІІІ кварталі року, то при гіперінфляції падає реальне значення податкових надходжень до бюджету [16, c. 15].

В умовах інфляції знецінюються заощадження населення, втрати несуть банки і установи, що надають кредит. Інтернаціоналізація виробництва полегшує перехід інфляції з країни в країну, ускладнюючи міжнародні валютні і кредитні відносини.

2) Вплив на перерозподіл національного доходу

Так само інфляція має соціальні наслідки. Вона веде до перерозподілу національного доходу. Є свого роду занадто високим податком на населення, що тягне за собою відставання темпів росту номінальної, а також реальної заробітної плати від різко зростаючих цін на товари і послуги. Збиток від інфляції терплять особи вільних професій, пенсіонери, всі категорії найманих працівників, рантьє, доходи яких або зменшуються, або зростають темпами меншими, ніж темпи інфляції.

Інфляція впливає і на розподіл доходу. Разом із зростанням цін підвищуються абсолютні розміри одержуваного доходу. Номінальний дохід - це та кількість грошей, яку отримує людина у вигляді заробітної плати, пенсій і т. д. Реальний дохід - це та кількість товарів і послуг, які можна придбати на номінальний дохід [17, c. 14-15].

Різні соціальні групи досягають критичної точки інфляції не одночасно. Від зниження реальних доходів першими зазнають втрат особи, що мають фіксовані доходи - пенсії, стипендії, допомоги і т. п. Ці види доходу починають знецінюватися вже на ранніх стадіях інфляційного процесу. Потім, на наступній стадії, відбувається знецінення, що зачіпає заробітні плати, які ростуть повільніше, ніж ціни. Як наслідок - скорочення мотивації до праці. Робоча сила переміщується в більш дохідні сектора економіки, намагаючись зберегти колишній рівень життя. У результаті: скорочення реального виробництва стимулює подальше зростання цін.

Приблизно на цій же стадії інфляції, практично одночасно з найманими працівниками критичної точки досягають дрібні і середні фірми. Вони поступаються великим фірмам в якості обладнання, в застосовуваних технологіях, організації праці і т. д. Ці фірми змушені нарощувати запаси сировини і матеріалів «про запас», для того щоб знизити втрати від інфляції. А зростаючі ціни поступово «з'їдають» оборотні кошти підприємств. Капітал перетікає з грошової форми в товарну, тобто відбувається матеріалізація грошових коштів.

Держава досягає критичної точки на наступній стадії розвитку інфляції. Зростаючі в абсолютному розмірі податкові надходження деякий час забезпечували видаткову частину бюджету, але тепер, щоб фінансувати зростаючі витрати, держава змушена вдатися до емісії грошей. Додаткова грошова емісія дозволяє державі здійснювати необхідні платежі, але зростаюча грошова маса збільшує темпи інфляції. Держава змушена здійснювати подальшу емісію, розкручуючи інфляційну спіраль.



3) Вплив інфляції на накопичення

При інфляції накопичення скорочуються. Знецінення запасів відбувається одночасно з двох сторін: зменшення реального грошового капіталу і зниження його прибутковості. На ранніх стадіях інфляції знецінення вкладів незначно, однак чим вище інфляція, тим менше товарів і послуг можна придбати на гроші, що знаходяться на вкладі.

Поки ставка відсотка по внесках вище темпу росту цін, прибутковість заощаджень зберігається. Дохід від заощаджень поступово скорочується. Коли ставка відсотка стає негативною (менше темпу зростання цін), заощадження втрачають сенс. Чим вище рівень інфляції, тим сильніше «втеча від грошей", яке, у свою чергу, підсилює ріст цін [18, c. 50-51].

У випадку розвитку інфляції заможні вкладники змушені шукати засоби захисту своїх заощаджень у вигляді покупки високоприбуткових цінних паперів, іноземної валюти або матеріальних цінностей (споживчих товарів тривалого користування, нерухомості, коштовностей, предметів мистецтва антикваріату і так далі). Тоді як велика частина населення, яка не має такої можливості, змушена зменшити заощадження, забезпечивши за їх рахунок фінансування поточного споживання. Кошти, що залишилися направляються на покупку валюти. У результаті інфляції накопичення перерозподіляються на користь соціальних груп, які мають високий дохід, зростаючий разом із зростанням цін. Самі накопичення беруть товарно-матеріальну форму.

Разом зі зміною структури запасів відбувається і зміна структури кредиту. Через інфляцію надання коштів у кредит стає невигідним для кредитора і вигідним для боржника. Частка довгострокових, а за тим і середньострокових кредитів скорочується у зв'язку із зростанням цін. Здійснювати довгострокові вкладення стає ризикованим. Слідом за скороченням заощаджень відбувається скорочення інвестицій. Поступово інвестиції переміщуються зі сфери виробництва у сферу торгівлі, а також на фінансові ринки. Зниження рівня інвестицій у сфері виробництва призводить до старіння устаткування і зростання витрат, що сприяє розвитку інфляції [19, c. 135-136].

4) Вплив інфляції на економічне зростання

На економіку руйнівно діє висока інфляція. Однак немає єдиної думки про те, як на економічне зростання впливає невелике зростання цін. Ось кілька з них.

Послідовники кейнсіанської теорії вважають, що слабка інфляція стимулює економічний розвиток. Повільне При постійному підвищенні цін підвищується додатковий прибуток фірм. Відповідно, вони будуть зацікавлені у здійсненні інвестицій і розширення виробництва. Поки зростання цін буде відносно невеликим, а в економіці будуть існувати невикористані ресурси, цей процес буде продовжуватися.

На відміну від кейнсіанців, представники різних напрямів неокласичної теорії вважають, що навіть слабка інфляція має негативний вплив на економічний розвиток. Вважаючи, що зростання цін призведе, до уповільнення темпів зростання вкладів, а пізніше і до їх зменшення, через те, що вкладники будуть переміщати кошти у сферу споживання. Так само зростання цін буде гальмувати та інвестиційний процес, адже розширення виробництва стає ризикованим і навіть безглуздим в умовах зростання цін. Тому, що перспективи збуту продукції досить туманні [20, c. 17-18].

Слід зазначити, що істинність тієї чи іншої точки зору емпірично не підтверджена. Можна визнати, що при рівні інфляції до 5% в рік відбувається економічне зростання. Інфляція вище цього рівня впливає на економіку, негативно.

5) Вплив інфляції на платіжний баланс

Погіршення платіжного балансу країни (чистого експорту, який представляє собою різницю між імпортом і експортом) - це ще один негативний наслідок інфляції.

Якщо в країні з початку рівними обсягами імпорту та експорту починається поступовий постійне зростання цін, то експорт з цієї країни стане скорочуватися, а імпорт - рости, що приведе до заперечності платіжного балансу. У цих умовах утворюється дефіцит. Для його покриття країна повинна або використовувати свої золотовалютні резерви, або девальвувати національну валюту. Але золотовалютні резерви - обмежена величина і тому їх використання не може тривати досить довго, тоді як девальвація національної валюти на першому етапі дозволить зберегти експортно-імпортні пропорції платіжного балансу і навіть кілька посилить конкурентоспроможність вітчизняних товарів за кордоном. Але в наслідок це призведе до диспропорцій в економіці: перевагу отримають галузі, орієнтовані на виробництво експортної продукції, а галузі, що споживають імпортні товари, опиняться в занепаді. Крім того, девальвація національної валюти створить проблему погашення іноземних кредитів, так як для повернення одиниці іноземної валюти буде вимагатися більшу кількість одиниць національної валюти [21, c. 256].

Отже, наслідками інфляції можуть бути наступні:

1) прискорена матеріалізація грошових коштів;

2) прихована державна конфіскація коштів через податки;

3) перерозподіл доходів і багатства;

4) відставання цін державних підприємств від ринкових;

5) обернена пропорційність темпу інфляції і рівня безробіття;

6) падіння реального відсотка;

7) нестабільність економічної інформації.

інфляція економічне явище

4. Шляхи та методи подолання інфляції

Світова практика знає цілий арсенал боротьби з інфляцією. Справа полягає лише в тому, щоб уміло його використати. Цей арсенал з певною умовністю можна поділити на дві частини. Відома антиінфляційна стратегія, що об'єднує цілі і методи тривалого характеру. Існує антиінфляційна тактика, від якої можна чекати результатів у межах порівняно невеликого відрізку часу.

Нижче наведені методи, що можуть допомогти у боротьбі з інфляцією:

1) Гасіння інфляційних очікувань

Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є гасіння інфляційних очікувань, насамперед адаптивних цінових. Для подолання психології суб'єктів економічної системи, позбавлення їх страху перед знеціненням заощаджень, відвернення нагнітання поточного попиту, який зумовлений безперервним подорожчанням товарів і послуг, необхідно зупинити інфляцію. Однак проблему очікувань бажано розв'язувати якнайшвидше - ще до того, як інфляція поставлена під контроль. Світовий досвід говорить про можливість це зробити. Він показує, що інфляційні очікування якнайшвидше долалися там, де виконувалися принаймні дві умови [22, c. 37-38].

Перша із них - всебічне зміцнення механізмів ринкової системи. Тільки вони здатні викликати природне, що супроводжується збільшенням кількості і підвищенням якості товарів, зниження цін або хоча б уповільнення їхнього зростання. Лише за такої умови ймовірна зміна споживчої психології, подолання в ній інфляційних мотивів. Доки споживач не переконається в тому, що коливання цін набули ринкових окреслень, він зберігає пагубну для економіки схильність до інфляційного збільшення поточного попиту.

Другою умовою є існування уряду, який непохитно дотримується курсу на поступове викорінення некеруючої інфляції і користується довір'ям більшості населення. Заслужити це довір'я, щоправда, можна лише тоді, коли уряд ставить перед собою цілком визначені, практично здійснимі і такі, що можна легко перевірити, антиінфляційні завдання, заздалегідь інформує про це населення і неухильно домагається розв'язання цих завдань. Маються на увазі, наприклад, регулярні повідомлення про той рівень інфляції, який уряд збирається утримувати, і необхідний для цього темп зростання грошової маси [23, c. 95-96].

Якщо уряд добросовісно виконує свої обіцянки, то і виробники, і споживачі поступово переконуються в тому, що керівництво країни не тільки з усією рішучістю стало на шлях боротьби з інфляцією, але й здатне контролювати становище, добиватися реалізації оголошених цілей. Чим глибше це усвідомлюється, тим більше довіряють урядові, тим охочіше рішення про ціни, пропозицію, попит, заощадження тощо пристосовуються до заздалегідь установленого ліміту на приріст грошової маси.

Отже даний ліміт стає реальною силою, яка впливає на економічну поведінку, сприяє зниженню інфляційних очікувань. За цих умов учасники економічної системи починають працювати разом з урядом, допомагають йому подолати інфляцію. Тому в інфляційній обстановці, тим більше в умовах гіперінфляції, країна не може собі дозволити мати уряд, до якого не має довір'я. І ступінь останнього визначається зовсім не розмірами протиінфляційних компенсацій. Довіряють не стільки “доброму”, скільки сильному уряду, який на ділі довів свою рішучість і здатність протидіяти інфляції [24, c. 71-72]

2) Ефективна монетарна політика

Другим невід'ємним компонентом антиінфляційної стратегії є тривала грошова політика. Її відмінна особливість - введення жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковим темпом зростання реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов'язується контролювати.

Для того щоб грошова політика була справді антиінфляційною, вказаного ліміту треба дотримуватися протягом тривалого часу і, найважливіше, незалежно від стану бюджету, інтенсивності інвестиційного процесу, рівня безробіття тощо. Межу грошової експансії треба перетворити у стелю, що обмежує будь-яку діяльність держави, пов'язану зі змінами грошової маси. При цьому треба пам'ятати, що немає більш підступного шляху розладнання економіки будь-якої країни, як запуск зайвих грошей у сферу обігу. Тільки керуючись цими імперативами, держава має шанси не допустити або зупинити інфляцію. Очевидно, що здійснення антиінфляційної грошової стратегії під силу лише сучасній банківській системі, очолюваній незалежним від виконавчої влади центральним банком [25, c. 52].

Проведення центральними банками стабілізаційної й антиінфляційної політики передусім здійснюється за допомогою таких економічних важелів, як облікова ставка, норма обов'язкових резервів і операції на відкритому ринку. Перші два важелі (регулятори) запускають механізми непрямої дії, що з'єднують центральний банк з іншими ланками банківської системи. Підвищуючи облікову ставку і норми обов'язкових резервів, центральний банк задає цій системі неінфляційну лінію поведінки. Використовуючи третій регулятор, центральний банк уже безпосередньо впливає на стан грошового обігу. Саме він володіє найбільшою силою впливу на грошову масу.

Ринкове господарство влаштоване так, що йому не під силу здійснювати повний контроль за рахунок грошової маси. Проте регулюючий потенціал центрального банку навіть за умови, що він діє ідеально, в принципі обмежений. Адже, як було показано вище, в обігу постійно перебувають гроші, не тільки випущені центральним банком, але й інші, випущені комерційними банками. Насамперед йдеться про банківські чеки. Отже, покладаючись тільки на правильну грошову політику, держава не зможе впоратися з інфляцією. Незалежний центральний банк, сучасна грошова стратегія, ефективна банківська система, безумовно, необхідні, але не достатні. Потрібні й інші, надійні заходи боротьби з інфляцією.

3) Скорочення бюджетного дефіциту

Важливим заходом антиінфляційної політики є скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації до його здійснення можна йти двома шляхами - через збільшення доходів і зменшення видатків держави. Перевагу все-таки слід надати другому шляху. Річ у тім, що посилення податкового пресу в кращому випадку може принести лише миттєвий антидефіцитний результат. У тривалому плані така політика звичайно веде до підриву стимулів до праці та інвестування, уповільнення економічного розвитку і, як наслідок, скорочення надходжень до державного бюджету. Сучасна податкова система еволюціонує у протилежному напрямі - у бік лібералізації, зниження ставок. Тобто правильна політика уряду, який хоче покінчити з бюджетним дефіцитом, полягає не в тому, щоб якнайбільше в економіки забрати, а в тому, щоб менше їй давати із державної скарбниці [27, c. 82]

Важливо відзначити, що вдосконалення податкової системи можна з успіхом перетворити в елемент антиінфляційної стратегії. Як було показано вище, зниження ставок податку на прибуток дає додатковий імпульс інвестиційному процесу, а від нього у віддаленій перспективі слід чекати збільшення виробництва і зайнятості, отже, маси доходів, що підлягають оподаткуванню. У кінцевому підсумку ймовірні зростання державних доходів і скорочення дефіциту.