Методи регіональної економіки. Соціально-економічний розвиток Миколаївського регіону. Концепція сталого розвитку

Окрім вище названих, застосовуються й інші методи -- вибіркового вивчення, генералізації тощо. Всі наукові методи тісно взаємозв'язані між собою та доповнюють один одного. Серед таких методів поважне місце посідають наступні методи регіональної економіки: соціологічні (використовують у дослідженнях соціальних аспектів регіональної економіки переважно для аналізу проблем формування регіональних споживчих ринків, зайнятості населення, розвитку соціальної інфраструктури); ГІС-технології (технології геоінформаційних систем -- найновіший комплексний метод аналізу соціально-економічних та інших регіональних пробле); програмно-цільовий метод (передбачає розробку цільових комплексних програм регіонального економічного та соціального розвитку, передбачає обґрунтування та вирішення крупних народногосподарських проблем, визначає шляхи розвитку усіх галузей економіки, що мають загальнодержавне значення); картографічний метод (дає змогу наочно, за допомогою побудови карт, визначити особливості територіального розміщення виробництва) та інші.

Сукупність наукових дослідів в розвитку і розміщені продуктивних сил становить систему комплексного підходу до ії вивчення, оцінки і перспективного розвитку. Сучасне господарство характеризується тим, що його об'єкти функціонують не ізольовано, а є елементами системи розміщення продуктивних сил.

Застосування перерахованих вище методів дозволяє забезпечити найбільш раціональне розміщення продуктивних сил, створити більш раціональну територіальну структуру господарства, впроваджувати цілеспрямовану регіональну політику.

Досліджуючи розвиток регіональної економіки та розміщення продуктивних сил, необхідно творчо підходити до відбору і застосування методів, які доцільно здійснювати з урахуванням вимог часу.

У вивченні сучасної територіальної організації продуктивних сил величезну роль відіграють комп'ютерна техніка та комп'ютерні технології. Завдяки їм виникла можливість створення, підтримки та збагачення банків даних, необхідних для пошукових робіт у царині розвитку і розміщення продуктивних сил.

2. Соціально-економічний розвиток Миколаївського регіону

Миколаївська область розташована в південній частині України в межах Причорноморської низовини в басейні нижньої течії ріки Південний Буг. На заході межує з Одеською, на півночі - з Кіровоградською, на сході та північному сході - з Дніпропетровською та на південному сході - з Херсонською областями. На півдні територія області омивається водами Чорного моря. Область утворена 22 вересня 1937 року з частини Одеської області. До неї увійшла частина населених пунктів Херсонщини та Дніпропетровщини. Свого сучасного вигляду і розмірів область набула наприкінці 1959 року. Нині її площа охоплює 24,6 тис.км2 (4,6% площі України). Протяжність території із півночі на південь - 194 км, із заходу на схід - 204 км. Область поділена на 19 адміністративних районів. В області налічується 9 міст, з них 5 міст обласного і 4 районного підпорядкування, 17 селищ міського типу та 894 села. Найбільшими містами області є Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ, Южноукраїнськ. У містах та селищах міського типу мешкає 66% населення області (цей показник зберігає стабільність уже багато років поспіль). Адміністративний центр - Миколаїв з населенням 509,1 тис. жителів.

Міста обласного підпорядкування.

Місто Южноукраїнськ розташоване на березі річки Південний Буг. Це монопрофільне місто - супутник Південноукраїнської АЕС. Географічне розташування міста сприяє розвитку туризму. Наявність скелястих схилів по берегах р. Південний Буг дозволяє займатися альпінізмом, а його мінлива течія - різноманітними видами водного спорту.

Місто Первомайськ розташоване в північно-західній частині Миколаївської області, при злитті річок Південного Бугу та Синюхи. Це славнозвісна, історична святиня української нації. Первомайщина - справжня гірська країна серед українського степу, яку називають Бузькою Швейцарією.

Місто Вознесенськ розташоване у західній частині області, де перетинаються річки Південний Буг та Мертвовод. Це - екологічно чисте, безпечне, привабливе для інвесторів та молоді місто з розвинутою економікою, високим рівнем життя. Місто Вознесенськ широко представлене музеями, парками та пам'ятками історії як місцевого, так і державного значення.

Місто Очаків розташоване на узбережжі Чорного моря, неподалік від устя Дніпра. З 1991 року - українське місто, курорт, військово-морська база і морський порт на Дніпровському лимані. Серед об'єктів туристичного інтересу Очакова чільне місце посідають музеї та пам'ятники людям, які творили історію цього міста.

На 1 грудня 2013 р. в області згідно статистичних даних за 2013 рік, проживало 1168,9 тис. осіб. Упродовж січня-листопада чисельність наявного населення зменшилася на 4,6 тис., переважно за рахунок природного скорочення, яке становило 3,9 тис., з них частка міського населення становить 66,3 %, а сільського - 33,7 %. Майже 60 % міського населення проживає у Миколаєві - адміністративному, промисловому та культурному центрі області. Область відноситься до малозаселених, по густоті населення - 49,6 осіб/км2 - посідає одне з останніх місць серед областей України. Найгустіше заселені міста обласного підпорядкування, де цей показник дорівнював у м. Первомайськ 2797 осіб/км2, у м. Миколаїв -1979 осіб/км2. Особливо низький цей показник у Березанському, Березнегуватському, Єланецькому та Казанківському районах, де щільність населення по 18 осіб/км2. Найгустіше заселені Кривоозерський, Снігурівський та Жовтневий райони, де цей показник становить 35-37 осіб/км2.

У Миколаївській області проживають представники понад 100 національностей і народностей. Корінний етнос - українці, частка яких складає 81,9 % населення області. Найбільш чисельними є представники 12 національних меншин - росіяни (14,1 %), молдовани (1 %), білоруси (0,7 %), болгари (0,4 %), євреї (0,3 %), вірмени (0,3 %), поляки, німці, татари, цигани, азербайджанці та корейці (по 0,1 %) та інші (0,7 %).

Головними проблемами демографічного плану Миколаївської області є: зростання демографічного навантаження на працюючих; значні обсяги нелегальної трудової міграції; старіння населення.

До серйозних ризиків на ринку праці слід віднести диспропорції між професійно-кваліфікаційним складом безробітних громадян та вимогами роботодавців щодо фахової підготовки претендентів на вільні робочі місця та вакансії.

Головними проблеми зайнятості населення Миколаївської області залишаються: невідповідність професійно-кваліфікаційного рівня незайнятих громадян сучасним вимогам ринку праці; існування диспропорції між попитом на робочу силу і її пропозицією; застосування на підприємствах, установах та організаціях режиму неповного робочого дня, тижня; відсутність на державному рівні повноважень з питань легалізації зайнятості; неврахування створених робочих місць на підприємствах, які мають юридичну адресу за межах міста; застосування цивільно-правових договорів, які дозволяють уникнути сплати внесків до соціальних фондів та оподаткування заробітків; не визначення причини припинення права на зайняття підприємницькою діяльністю за умов порушення трудового законодавства в чинному законодавстві.

Основні напрямки політики у сфері оплати праці: забезпечення випереджаючого зростання вартості робочої сили порівняно з іншими складовими доходів населення, регулювання державою мінімальної заробітної плати для всіх секторів економіки, посилення державного впливу на нормування праці, упорядкування умов праці працівників бюджетної сфери.

Миколаївська область входить до складу Причорноморського економічного району, до якого окрім Миколаївської області входять: Одеська та Херсонська області.

Потужна багатогалузева промисловість, розвинений агропромисловий комплекс, розгалужена транспортна мережа, портове господарство та значна виробнича, наукова та соціальна інфраструктура. Економічний потенціал регіону - 211 потужних і понад 2,3 тис. статистично малих промислових підприємств, понад 600 сільськогосподарських підприємств та 4,3 тис. фермерських господарств. За обсягами валової доданої вартості на душу населення Миколаївська область посідає 10 місце серед 27 адміністративно-територіальних формувань України. Одне з перших та провідних місць область утримує по виробництву продукції суднобудування, газових турбін, глинозему, електроенергії, соняшнику, зерна тощо.

Миколаївський промисловий вузол складають Миколаїв, Первомайськ, Вознесенськ тощо.

Однією із стратегічних задач соціально-економічного розвитку регіону є розвиток транспортного потенціалу Миколаївської області. Географічне розташування області на вході до внутрішніх водних шляхів, розгалужена потужна транспортна система, до складу якої входять всі види транспорту (залізничний, морський, річковий, автомобільний, авіаційний та трубопровідний), наявність судноплавних водних артерій - все це відіграє провідну роль для виконання та нарощування вантажоперевезень і розвитку Миколаївського транспортного (інтермодального) вузла .

Область є одним із важливих центрів національних та міжнародних транспортних зв'язків. Довжина автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттям становить більш ніж 4,8 тис. км.

Експлуатаційна довжина залізничних колій загального користування - 28,9 км2 шляхів на 1 тис. км2 території.

Наявність водних артерій та приморське розташування території зумовили значний розвиток морського та річкового транспорту.

Три морських, один річковий порти, два крупних термінали складають єдиний Бузько-Дніпровський морський транспортний вузол на північному узбережжі Чорного моря. Навігація в акваторіях портів триває цілий рік.

Територія Миколаївської області має унікальний комплекс фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших параметрів, що й сприяло формуванню значної кількості багатьох видів природних ресурсів.

Мінерально - сировинні ресурси на території Миколаївської області представлені значними запасами будівельних матеріалів: каменя будівельного більше 627 млн.м3, гранітів з широкою гамою кольорів і вискими декоративними якостям 51,3 млн.м3, цементної сировини 60,7 млн. тон, піску будівельного 123,7 млн. тон та багато інших.

Природно-кліматичні умови області в цілому дуже сприятливі для розвитку сільського господарства. Клімат помірно-континентальний: літо жарке з сильними вітрами, частими суховіями, зима - м'яка, малосніжна. Середня температура січня складає мінус 4- 5, липня - плюс 23°С. Річна кількість опадів коливається від 300-350 мм на півдні до 450 мм на півночі. Максимум опадів (у вигляді злив) припадає на теплий період року.

Земельний фонд Миколаївської області становить 2458,50 тис. га, з них 2010,4 тис. га (або 81,77 відсотка) займають сільськогосподарські угіддя. У структурі сільгоспугідь рілля становить 84,4 відсотка, перелоги - 0,2, багаторічні насадження - 2, сіножаті - 0,2, пасовища - 13,2 відсотка.

Загальна площа лісного фонду сягає 70 тис. га, в тому числі вкритих лісом 38 тис. га. Лісистість території більше 1,5 %. До головних порід лісів відносять дуб, сосну, акацію білу, тополю тощо. Під забудованими землями зайнято 96,4 тис. га (3,9 %), болотами - 21,1 тис. га (0,8 %).

Територія суші становить 2329,7 тис. га, або 94,7 відсотка від загальної площі області. Під водою зайнято 128,8 тис. га (5,3 %).

За площею та біопродуктивним потенціалом земельного фонду Миколаївська область є однією з провідних областей України.

У ґрунтовому покриві області переважають чорноземи звичайні, які на півдні поступово змінюються чорноземами південними, темно каштановими, слабо- і середньосолонцюватими ґрунтами.

В області нараховується 110 річок. Основна водна артерія області - ріка Південний Буг, довжиною в межах області 257 км. Друга за довжиною ріка області - Інгул - 179 км. До великих річок відноситься також Інгулець (96 км) - права притока Дніпра.

На півдні області внаслідок затоплення морем гирлових ділянок річок сформувалося 9 лиманів, найбільшими з яких являються: Дніпровсько-Бузький 63 км), Тилігульський (60 км), Бузький (42 км), Березанський (26 км).

Важливою складовою навколишнього середовища є лісові насадження. Ліси Миколаївщини займають лише 4 % до загальної території (15,6 % - в цілому по Україні) і виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та рекреаційні функції.

Лісогосподарською діяльністю в області займаються 8 підприємств. Головним завданням лісогосподарської діяльності є відтворення лісів.

Важливе значення для збереження лісу має проведення лісозахисних робіт.

З метою регулювання антропогенного та техногенного впливу на ліси у 2010 році проведено благоустрій рекреаційних ділянок, влаштовано аншлаги та плакати. Для забезпечення сталого розвитку лісогосподарської діяльності в області необхідно виконувати заходи, визначені обласною Цільовою програмою "Ліси Миколаївщини 2001-2015 рр." щодо перспектив лісовідновлення, створення захисних лісових насаджень, збільшення площ заліснення.

У складі місцевої флори та фауни спостерігається значна кількість ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин, що перебувають під охороною, відзначено близько 60 видів тварин, що занесені до Червоних списків України, Європи. Південь області є природним міграційним шляхом багатьох видів птахів, місцем їх годування, гніздування, зимівлі.

В області рішеннями обласної ради створено чотири регіональних ландшафтних парки, а саме: „Гранітно-степове Побужжя, „Кінбурнська коса, „Тилігульський, „Приінгульський, основне завдання яких полягає у збереженні та відтворенні унікальних природних комплексів та рекреаційному використанні території з додержанням режиму охорони заповідних природних угруповань та об'єктів.

Природно-рекреаційний потенціал: узбережжя Чорного моря з широкими дрібнопіщаними пляжами - місце розташування профілакторіїв, пансіонатів, будинків і баз відпочинку. Тепле літо, широкі піщані пляжі, протяжністю понад 70 км, середньомісячна температура повітря 23-35°С, води - 20-28°С, найчистіше повітря, наповнене ароматами моря та степових трав, зумовили виникнення на Чорноморському узбережжі, порізаному лиманами, трьох розвинутих курортних зон відпочинку - Коблеве, Рибаківка, Очаків.

Мінеральні води, лікувальні грязі. 89 територій та об'єктів природно-заповідного фонду: частина Чорноморського біосферного заповідника, 26 заказників, у тому числі лісовий заказник державного значення Рацинська Дача; 30 пам'яток природи, серед яких - ботанічне урочище Степок державного значення. А також 19 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва, у тому числі Мостовський державного значення, 13 заповідних урочищ, Миколаївський зоопарк - ось неповний перелік заповідних зон регіону.

Проблемні питання та перспективи соціально-економічного розвитку Миколаївської області.

Основними причинами складної екологічної ситуації Причорномор'я, у тому числі і Миколаївської області є:

- значна концентрація в прибережній зоні потужних промислових виробництв;

- забруднення пов'язані з розробкою підводних нафтових родовищ;

- забруднення води внаслідок діяльності курортної індустрії.

Отже, для подолання важкої екологічної ситуації, що склалася на сьогоднішній день необхідні ефективні цілеспрямовані дії в рамках єдиної державної політики.

Органами місцевої влади Миколаївської області прийнято та затверджено ряд програм та стратегій, заходи яких направлені на покращення економічного та соціального розвитку. Так, рішенням обласної ради від 25.03.11 № 3 затверджено «Програму економічного і соціального розвитку Миколаївської області на 2011-2014 роки «Миколаївщина - 2014». Програмою передбачено виконання основних показників та очікуваний результат від їх виконання, що дозволить забезпечити сталий розвиток економіки області.

Програмою визначено цілий комплекс завдань, виконання яких дозволить забезпечити стабільний розвиток Миколаївської області. Серед одних з основних напрямів програми є: збільшення випуску імпортозамінної продукції для внутрішнього ринку. А це, насамперед у харчовій промисловості: ТОВ «Сандора» (виробництво соків та нектарів); Миколаївське відділення ПАТ «САН ІнБев Україна»(виробництво напоїв); молокопереробними підприємствами: ПрАТ «Лакталіс-Миколаїв», ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат», ПАТ «Баштинський сирзавод» (виробництво молочних продуктів); фермерське господарство «Органік Сістемс» холдингу «Агрофьюжн» (переробка томатів).

У машинобудівній промисловості : ПАТ «Завод «Фрегат» розроблено та впроваджено у виробництво нову дощувальну машину, яка за своїми параметрами не поступається сучасним аналогам від світових лідерів; ТДВ «Первомайськдизельмаш» (когенераційні установки); ТОВ «Сервісний центр «Металург» освоєно випуск деталей для гірничодобувного обладнання, які вироблялися раніше лише за кордоном, тощо; з 2011 року ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» бере участь у модернізації газотранспортної системи України (заміна обладнання газоперекачуваних станцій).

Основним механізмом підвищення рівня розвитку підприємництва в області є Регіональна програми розвитку малого підприємництва у Миколаївській області.

Значущою подією для області 2011 року було прийняття рішення на рівні центральних органів виконавчої влади про будівництво військових кораблів класу «корвет». Закладка головного корабля на ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод» відбулася 17 травня 2011 року за участю Президента України В.Ф. Януковича. 9 листопада 2011 року Кабінет Міністрів України своєю постановою №1150 затвердив Державну цільову оборонну програму будівництва кораблів класу «корвет» за проектом 58250. Програма розрахована на 2011-2021 роки. За цей час має бути побудовано чотири корабля, зокрема головний корабель - 2016 року.

Реалізація програми дасть змогу фактично розпочати відродження суднобудівної галузі, і зокрема військового кораблебудування.

Окрім того, рішенням обласної ради від 30 жовтня 2007 р. №2 у Миколаївській області затверджено Стратегію економічного і соціального розвитку Миколаївської області на період до 2015 року.

Стратегією економічного і соціального розвитку Миколаївської області, у сфері розвитку ресурсного та трудового потенціалу Миколаївської області визначено пріоритетний напрям - реструктуризація економічної бази та створення умов для диверсифікації на новій технологічній основі.

Реалізація цього напряму дасть змогу підвищити продуктивність галузі економіки та підтримати нові види діяльності, що сприятиме підвищенню рівня зайнятості. При цьому будуть задіяні міста і райони області, в яких необхідно реструктуризувати традиційні галузі з критично високим рівнем зношеності основного капіталу.

В умовах гострої конкуренції за нові інвестиції, включаючи іноземний капітал, регіональна політика повинна бути спрямована на забезпечення регіонів інструментами державної підтримки, завдяки яким вони зможуть бути конкурентоспроможними на ринку інвестицій. Створення такої системи потребуватиме створення сприятливого інвестиційного клімату.

Для диверсифікації економічної діяльності велике значення має розвиток сфери туризму та різних форм відпочинку. Економічне зростання, структурні зміни в економіці та активізація міжнародних контактів сприяють розвитку сектору послуг. Велику роль відіграють природні та культурні особливості територій. Розвиток туризму, зокрема сільського, може бути вагомим чинником зростання рівня зайнятості населення, особливо у сільській місцевості.

Передбачається стимулювання розвитку підприємництва у туристичній сфері, сприяння розбудові та модернізації туристичної та рекреаційної інфраструктури, підвищення якості та забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних пропозицій на світовому ринку послуг у сфері туризму. Підвищення рівня надання готельних послуг потребує реконструкції, модернізації існуючої готельної бази, впровадження нових технологій, створення економічних стимулів для залучення інвестицій у будівництво та введення в експлуатацію нових готелів, що потребує значних капіталовкладень.

Специфіка економічно-географічного положення, сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів - усе це вплинуло на формування територіально-господарського комплексу з розвинутою промисловістю, багатогалузевим транспортом, рекреаційним і агропромисловим комплексами. Провідною галуззю Миколаївщини є судно будівництво.

Значна кількість природних та рекреаційних ресурсів області є унікальними. Передусім до них можна віднести одну із найстаріших ділянок суші Євразії - каньоноподібну долину річки Південний Буг з величезними скелями і порожнистим руслом; унікальний природний комплекс нижньодніпровських пісків, різноманітних ландшафтних угруповань Кінбурнської коси, водно-болотних угідь Тилігульського лиману та Ягорлицької затоки з островами, косами та внутрішніми озерами, що віднесені Рамсарською конвенцією до угідь міжнародного значення тощо.

Незважаючи на всі позитивні сторони Миколаївський регіон має дуже багато проблем демографічного, економічного та соціального характеру, котрі потребують правильного підходу та своєчасного вирішення.

3. Концепція сталого розвитку.

Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміну «англ. sustainable development», дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток» а за сенсом -- «самопідтримуваний розвиток», інколи цей термін тлумачать як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета -- задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю.

Парадигма сталого розвитку включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. У країнах, де на державному рівні зазначені вимоги ігноруються, в поняття сталого розвитку намагаються вкласти «зручний» зміст, вихолощуючи справжній. Так в Україні термін «сталий розвиток» часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Таке тлумачення терміну є не лише грубою помилкою, але і його профанацією.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п'яти головних принципах:

1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.

2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов'язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення.

3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на благополучніше життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф -- злидні, які стали у світі звичайним явищем.

4. Необхідно налагодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема відносно використання енергії.

5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Приклади впровадження концепції:

· Будівництво доріг, будівель має супроводжуватися відповідним зростанням зелених насаджень -- щоб не погіршувати стан довкілля.

· Зростання виробництва зерна не повинно супроводжуватися виснаженням чи іншим погіршенням якості ґрунту.

· Видобування корисних копалин (наприклад металевих руд, вугілля) має супроводжуватися створенням підприємств, що не залежать від цього видобутку. Таким чином, щоб після вичерпання майбутні покоління (а часто й поточні) не мали економічних проблем.

· У приватному сенсі -- заробітна плата повинна компенсувати витрати на відновлення здоров'я, погіршене через виконувану роботу.

· Медичні препарати та хірургічні операції повинні не лише вирішувати поточну проблему, але й не призвести до погіршення стану здоров'я пацієнта у майбутньому, часто це включає і здоров'я наступних поколінь.

· Навчання та використання праці жінок не повинне приводити до відмови від виконання основного обов'язку -- народження дітей. Фактично найбільша шкода, яка може бути завдана майбутнім поколінням -- це пряме їх знищення.

Складові концепції сталого розвитку.

Економічний підхід до концепції стійкого розвитку заснований на теорії максимального потоку сукупного доходу Хікса-Ліндаля, який може бути зроблений за умови, принаймні, збереження сукупного капіталу, за допомогою якого і здійснюється цей дохід. Ця концепція передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів і використання екологічних -- природо-, енерго- і матеріало-зберігаючих технологій, включаючи видобуток і переробку сировини, створення екологічно прийнятної продукції, мінімізацію, переробку і знищення відходів.

Однак при вирішенні питань про те, який капітал повинен зберігатися (наприклад, фізичний або природний, чи людський капітал) і якою мірою різні види капіталу є взаємозамінними, а також при вартісній оцінці цих активів, особливо екологічних ресурсів, виникають проблеми правильної інтерпретації і розрахунку. З'явилися два види стійкості -- слабка, коли мова йде про не зменшуваний в часі природний та виробничий капітал, і сильна -- коли повинен не зменшуватися природний капітал (причому частина прибутку від продажу невідновних ресурсів повинна спрямовуватися на збільшення цінності відновлюваного природного капіталу).

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних і культурних систем, в тому числі, на скорочення числа руйнівних конфліктів між людьми. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ. Бажано також збереження культурного капіталу і різноманіття в глобальних масштабах, а також повніше використання практики стійкого розвитку, наявної в не домінуючих культурах. Для досягнення стійкості розвитку, сучасному суспільству доведеться створити ефективнішу систему ухвалення рішень, що враховує історичний досвід і заохочує плюралізм. Важливо досягнення не тільки внутрішньо, а й міжпоколінної справедливості. У рамках концепції людського розвитку людина є не об'єктом, а суб'єктом розвитку. Спираючись на розширення варіантів вибору людини як головну цінність, концепція сталого розвитку передбачає, що людина повинна брати участь у процесах, які формують сферу її життєдіяльності, сприяти прийняттю і реалізації рішень, контролювати їх виконання.

З екологічної точки зору, сталий розвиток має забезпечувати цілісність біологічних і фізичних природних систем. Особливе значення має життєздатність екосистем, від яких залежить глобальна стабільність всієї біосфери. Більш того, поняття «природних» систем і ареалів проживання можна розуміти широко, включаючи в них створене людиною середовище, таке як, наприклад, міста. Основна увага приділяється збереженню здібностей до самовідновлення і динамічної адаптації таких систем до змін, а не збереження їх у деякому «ідеальному» статичному стані. Деградація природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища і втрата біологічного розмаїття скорочують здатність екологічних систем до самовідновлення.

Узгодження цих різних поглядів та їх «переклад на мову конкретних заходів», які є засобами досягнення сталого розвитку -- завдання величезної складності, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Важливі також і механізми взаємодії цих трьох концепцій.

Важливим питанням у реалізації концепції сталого розвитку -- особливо у зв'язку з тим, що вона часто розглядається як така що еволюціонує -- стало виявлення її практичних і вимірюваних індикаторів. У цьому напрямку зараз працюють як міжнародні організації, так і наукові кола. Виходячи з вищевказаної тріади, такі індикатори можуть пов'язувати всі ці три компоненти і відображати екологічні, економічні та соціальні (включаючи психологічні, наприклад, сприйняття сталого розвитку) аспекти.

Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку, системно висвітленої в монографії «Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку» , є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Ґерман Дейлі. Спираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, Ґ. Дейлі логічно тлумачить термін «сталий розвиток» як означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками.

В 1980-х рр. почали говорити про екорозвиток, розвиток без руйнування, необхідність стійкого розвитку екосистем. «Всесвітня стратегія охорони природи» (ВСОП), прийнята в 1980 р. за ініціативою ЮНЕП, Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) і Всесвітнього фонду дикої природи вперше в міжнародному документі містила згадку стійкого розвитку.

«Турбота про планету Земля -- Стратегія стійкого життя» було другим виданням ВСОП і датується жовтнем 1991 р. У ній підкреслюється, що розвиток повинен базуватися на збереженні живої природи, захисті структури, функцій і різноманітності природних систем Землі, від яких залежать біологічні види. Для цього необхідно: зберігати системи підтримки життя (життєзабезпечення), зберігати біорізноманітність і забезпечити стійке використання поновлюваних ресурсів. З'явилися дослідження з екологічної безпеки як частини національної і глобальної безпеки.

Ідеї сталого розвитку були офіційно проголошені на Міжнародній конференції з навколишнього середовища і розвитку у Ріо-де-Жанейро (Самміт Землі) у 1992 р. У головному документі, прийнятому на цій конференції, «Порядку денному на XXI століття», що розглядався в якості програми всесвітнього співробітництва, сталий розвиток пов'язується з гармонічним досягненням наступних цілей:

· високої якості навколишнього середовища і здорової економіки для всіх народів світу,

· задоволенні потреб людей і збереженні сталого розвитку протягом тривалого періоду.

У грудні 1997 р. в Кіото (Японія) було підписано міжнародну угоду, що містить конкретні заходи по скороченню викидів газів, що викликають парниковий ефект. Цю міжнародну угоду, що отримала назву Кіотський протокол, підписали представники 38 країн та ЄС. Цей документ міг стати першим ефективним інструментом стимулювання сталого розвитку на різних рівнях розвитку суспільства -- від глобального до регіонального.

Боннська угода встановлювала також правила розрахунку викидів таких газів, схему торгівлі квотами на викиди між державами, систему контролю за виконанням зобов'язань підписантами Кіотського протоколу.

Досить важливим з точки зору стимулювання сталого розвитку були рішення, прийняті на Міжнародній конференції з фінансування розвитку у Монтерреї (Мексика) 18-22 березня 2002 р. Глави держав і урядів країн світу, відзначаючи дефіцит ресурсів, закликали досягти інтернаціонально погоджених цілей розвитку, у тому числі тих, що містяться в Цілях Тисячоліття. Для цього вони запропонували використовувати такі інструменти: податкові важелі, інвестиції в економічну і соціальну інфраструктуру, розвиток ринків капіталу через банківські системи, проводити розсудливу бюджетну і грошову політику. Також зменшувати вплив інфляції, сприяти високим нормам економічного зростання, повній зайнятості, викоріненню бідності, ціновій стабільності.

Наступним етапом втілення ідей сталого розвитку на міждержавному рівні було проведення Світового саміту зі сталого розвитку (Саміт Землі 2002). Саміт являв собою зустріч керівників країн та урядів світу на найвищому рівні в Йоганнесбурзі з 26 серпня по 4 вересня 2002 р. На саміті було розглянуто результати, досягнуті країнами з виконання зобов'язань, взятих в 1992 та 1997 р., оцінено успіхи на шляху просування до сталого розвитку. Саміт у Йоганнесбурзі дав змогу визначити цілі, часові рамки і зобов'язання з широкого спектру питань, які покликані змінити життя у всіх регіонах світу. В рамках самміту уряди країн прийняли два основні документи: Йоганнесбурзький план з імплементації та Йоганнесбурзьку декларацію зі сталого розвитку.

Поклавши в основу подальшого розвитку держави інтереси людини, її прагнення жити і творити в гармонії з природою, взявши до уваги основні ідеї і принципи, декларовані на конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Україна започатковує процес змін, які за характером та обсягом експлуатації ресурсів, стратегією інвестування, спрямуванням освіти та науково-технічного прогресу, захищеністю життєдіяльності відповідатимуть сьогоднішнім і майбутнім потребам, створять сприятливі умови для збереження навколишнього природного середовища і природно-ресурсного потенціалу держави та розвитку нації - основи всіх форм життя, тобто започатковує перехід на шлях сталого розвитку. Основні засади сталого розвитку визначені ООН як стратегія розвитку на XXI століття.

Ця Концепція визначає цілісну систему поглядів на сталий розвиток України, правові основи, принципи, завдання та організаційні заходи переходу держави на засади сталого розвитку і є базовою для розробки стратегії сталого розвитку, державних програм, проектів соціально-економічного розвитку на найближчу і віддалену перспективу.

В умовах обмеженості ресурсної бази економічного зростання ведеться активний пошук найбільш прийнятних форм організації виробництва і розвитку соціальної сфери. В основу сучасної теорії регіоналізації економічної політики покладена модель забезпечення сталого її розвитку. Концепція сталості передбачає досягнення збалансування економічної, соціальної та екологічної складових регіональної господарської системи. Вона має передбачити:

· раціональне використання трудового, виробничого і соціального потенціалів;

· здійснення структуризації господарських комплексів відповідно до нових умов соціально-економічного розвитку території;

· формування ефективної моделі ринкового господарювання, здатної до підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників.

Для вирішення цих завдань необхідно подолати наслідки соціально-економічної кризи, остаточно адаптувати народногосподарський комплекс до ринкових умов.

Таким чином, можна сказати, що вирішення завдань прикладного напрямку безпосередньо залежить від сформованості методологічних засад.

регіональний економічний сталий демографічний

Література

1. Гринів Л.С. Екологічно збалансована економіка: проблеми теорії: Монографія. / Л.С. Гринів -- Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 240с.

2. Шевчук В.Я. Макроекономічні проблеми сталого розвитку / Шевчук В.Я. -- К.: Гео-принт, 2006. -- 200с.

3. Білорус О.Г. Глобальна перспектива і сталий розвиток: (Системні маркетол. досл.) / О.Г. Білорус, Ю.М. Мацейко. -- К.: МАУП, 2005. -- 492с.

4. Програма дій «Порядок денний на XXI століття»: Ухвалена конференцією ООН з на-вколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт «Планета Земля», 1992 р.): Пер. з англ. -- 2-ге вид. -- К.: Інтелсфера, 2000. -- 360с.

Размещено на Allbest.ru