Демографічна політика. Ринкові відносини та продуктивність праці. Реалізація безперервної освіти в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Дайте визначення демографічної політики. У чому полягають її основні завдання?

2. Розкрийте характер впливу ринкових відносин на ефективність використання трудового потенціалу, продуктивність та якість праці, ставлення людей до трудової діяльності.

3. Наведіть правову, економічну і організаційну основи реалізації безперервної загальної та професійної освіти в Україні.



1. Дайте визначення демографічної політики. У чому полягають її основні завдання

демографічна продуктивність безперервна освіта

Демографічна політика -- це діяльність органів державного управління і соціальних інститутів, спрямована на створення сталих кількісних та якісних параметрів відтворення населення з метою подолання негативних демографічних тенденцій.

У широкому сенсі демографічна політика іноді ототожнюється з політикою народонаселення, у вузькому сенсі -- розглядається як одна з її складових, разом з регулюванням умов праці працездатного населення і умов життя всього населення.

З метою подолання негативних демографічних тенденцій в Україні потрібна активна демографічна політика, яка є частиною соціальної економічної політики суспільства в цілому. Демографічна політика складається з таких елементів:

-- вплив на умови праці, тобто визначення межі працездатного віку, тривалості робочого дня, турбота про охорону праці тощо;

-- поліпшення життєвих умов усіх верств населення -- підвищення заробітної плати та рівня доходів, покращення житлових умов, забезпечення медичним обслуговуванням та ін.;

-- заходи, спрямовані на те, щоб суспільство впливало на процеси природного руху населення.

Найважливіше завдання демографічної політики полягає в розробці ефективних методів зі зменшення показників захворюваності та збільшення тривалості життя. Є три види методів демографічної політики: економічні, адміністративно-юридичні та соціально-психологічні. До економічних методів належать заходи, за допомогою яких створюються найкращі умови поєднання трудової й виховної функцій сім'ї. Серед адміністративно-юридичних методів демографічної політики розрізняють різні законодавчі акти. До соціально-психологічних методів належать в основному пропагування пошани та важливості материнства.

Для України на сучасному етапі розвитку головними демографічними загрозами вважають депопуляцію, старіння населення, нерегульовані міграційні процеси, деградацію інституту родини тощо. Демографічні загрози визначаються за такими показниками:

-- коефіцієнт відтворення населення;

-- коефіцієнт депопуляції;

-- сумарний коефіцієнт народжуваності;

-- коефіцієнти смертності населення працездатного віку, у тому числі коефіцієнти смертності чоловіків і жінок працездатного віку;

-- очікувана тривалість майбутнього життя;

-- коефіцієнт старіння населення;

-- сальдо міграційного обміну між міською та сільською місцевостями, у тому числі за статтю, віком та рівнем освіти;

-- чисельність нелегальних мігрантів;

-- співвідношення шлюбів і розлучень.

Мета демографічної безпеки -- створення умов, достатніх для попередження і нейтралізації демографічних загроз. Основними завданнями забезпечення демографічної безпеки в Україні є:

-- поліпшення соціально-економічних умов життєдіяльності населення;

-- поетапне підвищення державних мінімальних соціальних стандартів у галузі оплати праці, пенсійного забезпечення, освіти, охорони здоров'я, культури, житлово-комунального обслуговування, соціальної підтримки та соціального обслуговування;

-- оптимізація зовнішніх і внутрішніх міграційних потоків населення;

-- протидія нелегальній міграції;

-- сприяння добровільному поверненню українців на етнічну батьківщину (за місцем народження);

-- стимулювання залучення і закріплення фахівців у сільській місцевості;

-- формування високих духовно-моральних стандартів громадян у галузі сімейних стосунків, підвищення престижу родини в суспільстві;

-- забезпечення репродуктивних прав громадян і сприяння формуванню репродуктивних потреб населення.

Мета стратегії демографічного розвитку -- поліпшення якісних характеристик населення України та гармонізація його відтворення. При цьому сутність реального виходу з демографічної кризи полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у збільшенні чисельності населення, збереженні та відтворенні його життєвого і трудового потенціалів

Серед головних завдань і напрямів стратегії вирізняють такі:

-- скорочення масштабів нелегальної трудової міграції населення за межі країни;

-- забезпечення соціальної захищеності українських працівників за кордоном;

-- забезпечення зворотності зовнішніх трудових поїздок;

-- якнайширше залучення міграційних грошей в економіку України;

-- запобігання зниженню кваліфікації високоосвічених спеціалістів у зв'язку з заняттям за кордоном низькокваліфікованими роботами;

-- недопущення нелегальної міграції (насамперед транзиту нелегальних мігрантів з країн третього світу через територію України);

-- сприяння поверненню етнічних українців, представників раніше депортованих народів та залучення обмежених груп вихідців з афро-азіатських країн;

-- розширення можливостей легального працевлаштування українських громадян за кордоном;

-- активна імміграційна політика.

Отже, сучасну демографічну ситуацію в Україні експерти-демографи називають кризовою. За прогнозами Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук, до 2050 р. населення України може зменшитися до 35 млн осіб.

Незважаючи на певні позитивні зміни, демографічна ситуація в Україні залишається складною. Немає об'єктивних підстав, щоб призупинити наявну тенденцію зменшення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають спрямовуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Особливу увагу варто приділяти не кількісним, а якісним параметрам демографічного відтворення. Потрібно сконцентрувати зусилля на вирішенні таких поточних і стратегічних завдань, як: економічне забезпечення відтворення населення, належний соціальний захист сімей із дітьми та осіб похилого віку, поліпшення екологічної ситуації, зменшення виробничого та побутового травматизму, популяризація здорового способу життя, забезпечення доступності якісної медичної допомоги й освіти, що стане вагомим підґрунтям для переходу до сучасного режиму відтворення населення і підвищення тривалості повноцінного активного його життя.

2. Розкрийте характер впливу ринкових відносин на ефективність використання трудового потенціалу, продуктивність та якість праці, ставлення людей до трудової діяльності

Трудовий потенціал України, як і будь-якої іншої країни, є складною соціально-економічною категорією, головним компонентом якої виступають фізичні параметри відтворення населення -- природної основи трудового потенціалу. Збереження і розвиток національного трудового потенціалу нерозривно пов'язані з розвитком національної економіки, зростанням її конкурентоспроможності, забезпеченням сталого розвитку держави, гідної праці та добробуту людей. Тому питання пошуку шляхів підвищення ефективності використання трудового потенціалу є актуальним сьогодні і потребує детального вивчення.

Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу обумовлені розвитком ринкових реформ. У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна політика держави. Її вплив на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули; запровадження нормативів; створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур тощо.

Проте в Україні трудовий потенціал все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його якість.

Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності у 2008 році 20 - 40 % трудоактивного населення, що відповідає приблизно 3 - 7 млн чол. У зв'язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з одного боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого - забезпечити продуктивну зайнятість макси­мальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв'язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлювало б значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створенні широкої мережі інкубаторів бізнесу, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.

Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.

У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із служ­бами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями. Проблема «нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в неоплачуваній відпустці, мусить бути подолана найближчим часом [3,172].

Отже, основними шляхами підвищення ефективності використання трудового потенціалу є: вирішення проблем прихованого безробіття, формування ринкового механізму, створення здорового макроекономічного середовища, розробка довгострокових програм зайнятості, розвиток і підтримка регіональних ринків праці, підтримка інновацій у сфері підприємництва, переорієнтація системи професійної підготовки та ін.

Таким чином, перехід України на соціально-орієнтовані ринкові відносини надзвичайно гостро поставив проблему зайнятості населення. Недостатньо ефективне використання трудового потенціалу зумовлене спадом виробництва, зростанням ризику незайнятості, збільшенням прихованого безробіття, розбалансованістю процесів відтворення робочих місць з наявною робочою силою, зниженням мотивації до продуктивної праці, нагромадженням виробничого устаткування із наднормативним строком експлуатації, що посилило суперечність між формальною зайнятістю і фактичною надзвичайно низькою результативністю виробничої діяльності.

Забезпечення сталого розвитку національної економіки за умов формування ринкових відносин безпосередньо пов'язане з підвищенням ефективності використання всіх наявних в суспільстві ресурсів, а над усе трудового потенціалу як головного суб'єкта економічного зростання. Падіння продуктивності праці, наявність безробіття, неповне використання робочого часу, незбалансованість параметрів робочих місць з кількісно-якісними характеристиками трудового потенціалу свідчить про зниження ефективності його використання. В Україні поки що не створений економічний механізм, який би дозволяв шляхом дії вже існуючих позитивних та впровадження в господарську практику нових економічних, адміністративних методів, важелів, заходів та організаційних форм досягти повного, раціонального, продуктивного використання трудового потенціалу. Складність теоретико-методологічної розробки такого механізму обумовлена тим, що спектр дії його елементів не обмежується лише сферою реалізації трудового потенціалу, а містить в собі заходи в рамках політики доходів, інвестиційної, кредитної, структурної, податкової, демографічної, соціальної, міграційної політики, а також політики стосовно освіти, утворюючи таким чином комплексну систему впливу на ефективність розширеного відтворення трудового потенціалу населення.

В умовах формування ринкового господарства необхідним є здійснення державного регулювання використання трудового потенціалу, адже на відміну від інших ринків, ринок праці, де відбувається реалізація трудового потенціалу, не характеризується високою ефективністю функціонування лише за рахунок властивостей, притаманних робочій силі, без додаткової регуляції з боку держави. А тому дія економічного механізму має ґрунтуватись на поєднанні важелів, заходів як ринкового, так і державного регулювання.

3. Наведіть правову, економічну і організаційну основи реалізації без перервної загальної та професійної освіти в Україні

Освіта -- цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення.

Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Безперервна освіта -- комплекс державних, приватних і суспільних освітніх установ, що забезпечують організаційну і змістовну єдність і подальший взаємозв'язок всіх ланок освіти, задовольняючи прагнення людини до самоосвіти і розвитку протягом всього життя.Центральною ідеєю безперервної освіти є розвиток людини як особистості, суб'єкта діяльності та спілкування протягом всього його життя. Ця ідея, усвідомлена суспільством, стає системоутворюючим фактором безперервної освіти.

Безперервна освіта є всеохопна за повнотою, індивідуалізована за часом, темпами та спрямованості, що надає кожному право і можливості реалізації власної програми його отримання та поповнення протягом всього життя.

Безперервність і різноманітність освіти являються найважливішими принципами реалізації парадигми “освіта через все життя” і забезпечують:

§ фундаментальність підготовки, цілісність і спрямованість на особистість студента;

§ вільний вибір “траєкторії навчання” і гнучке реагування на кон'юнктуру ринку інтелектуальної роботи;

§ можливість ефективної інтеграції з вузами І - ІІ рівня акредитації;

§ широкі можливості післядипломної освіти, забезпечення умов для реалізації прав громадян і потреб країни в постійному розширенні та відновленні професійних і загальноосвітніх знань на базі новітніх технологій;

§ можливість інтеграції до європейських і світових освітніх просторів.



Безперервність освіти реалізується шляхом:

§ забезпечення спадкоємності змісту та координації навчально-виховної діяльності на різних рівнях освіти, які функціонують як продовження попередніх і передбачають підготовку осіб до можливого переходу до наступних рівнів, а також перепідготовка і підвищення кваліфікації;

§ формування потреб та здібностей особистості до самонавчання;

§ створення інтегрованих навчальних планів і програм;

§ формування та розвиток учбово-науково-виробничих комплексів багаторівневої підготовки фахівців;

§ оптимізацію системи післядипломної освіти на основі відповідних стандартів вищої освіти;

§ створення інтегрованих навчальних планів і програм післядипломної освіти;

§ розробка індивідуальних модульних навчальних програм різних рівнів складності в залежності від конкретних потреб;

§ впровадження та розвиток дистанційної освіти [2].

Відомо, що освіта впродовж життя здійснюється за допомогою трьох різновидів навчання:

- формальне навчання (структурна освіта, що спрямовується на чітко поставлену мету у формі визнаних свідоцтв і дипломів);

- неформальне навчання - будь-яка освітня активність поза формальною системою;може бути самоосвітня діяльність, що спрямована на отримання додаткових, необхідних тому, хто навчається, знань, умінь компетенцій(результат такого навчання формально не визнається);

- позаформальне навчання - спонтанне (незапрограмоване навчання у повсякденному житті)

Як свідчить практика, найбільш розвинутим у світі є формальне навчання, що завершується сертифікацією (видається диплом, свідоцтво тощо), в Україні - атестацією[3].

В основі функціонування безперервної освіти лежать такі принципи, що визначають його специфіку: гуманізму, демократизму, мобільності, випередження, відкритості, безперервності.

Принцип гуманізму свідчить про спрямованості освіти до людини, про свободу вибору особистістю форм, термінів, видів навчання, підвищення кваліфікації, самоосвіти. Цей принцип реалізується через створення сприятливих можливостей для розвитку творчої індивідуальності кожної людини. Людина розглядається як мета суспільного прогресу.

Принцип демократизму передбачає доступність освіти в будь-якому віці завдяки різноманіттю форм навчання, у відповідності з інтересами, можливостями і потребами. Він забезпечує свободу переходу з одного навчального закладу до іншого, прискорене завершення навчання та підвищення кваліфікації; означає рівні права всіх громадян, незалежно від станово-класової приналежності, національних особливостей, стану здоров'я, на освіту і розвиток. Даний принцип передбачає демократизацію всіх сторін життєдіяльності освітніх установ, рівноправні відносини суб'єктів педагогічного процесу.

Принцип мобільності виражається в різноманітті засобів, способів, організаційних форм системи безперервної освіти, їх гнучкості та готовності до швидкої перебудови відповідно до потреб виробництва, суспільства, людини. Він орієнтує на використання різних продуктивних методичних систем і технологій.

Принцип випередження, спираючись на наукове прогнозування, вимагає більш швидкого і гнучкого розвитку, перебудови навчальних закладів та установ системи безперервної освіти по відношенню до потреб суспільної практики, мобільного оновлення їх діяльності. Цей принцип орієнтує на широке і активне використання нових форм, методів, засобів навчання та перепідготовки фахівців, на включення новаторських підходів до цього процесу.

Принцип відкритості системи безперервної освіти вимагає від навчальних закладів розширення діяльності шляхом залучення до навчання і підвищення кваліфікації аудиторії, вільних слухачів. При цьому виникає необхідність працювати з різними віковими верствами і групами населення, які відрізняються рівнем освіти і професійної підготовки, ставленням до освіти, життєвими устремліннями; це вимагає створення додаткових факультетів, інститутів, відділень, курсів з підвищення освіти і кваліфікації, проведення семінарів,. Відкритість навчальних закладів та освітніх систем забезпечується наявністю різноманітних за рівнем, змістом, спрямованістю освітньо-виховних програм.

Принцип безперервності освіти є систематизуючим. Навчальні заклади, працівники освіти та підвищення кваліфікації, науки і виробництва повинні переглянути погляд на роль і місце освіти в житті людини і суспільства. Необхідно подолати орієнтацію на поверхневу «енциклопедичність» змісту, перевантаження інформаційним матеріалом. У змісті освіти повинні знайти відображення проблеми розвитку суспільства, виробництва, науки, культури. Освіта повинна бути спрямована в майбутнє. Колишній девіз «Знання на все життя» поступається місцем новому - «Знання через все життя»[

У структурі безперервної освіти можна виділити дві підсистеми: основна і додаткова освіта. У свою чергу, основна і додаткова освіта може бути загальним і професійним. Отже, виходить чотири підсистеми освіти: основне загальне, основне професійне, додаткове загальне, додаткове професійне. Дана структура, описана Піоновой Р.С., представлена на рис.1.

Рис. 1. Структура безперервної освіти

Відносини між елементами підсистеми основної освіти будуються за принципом ієрархії, кожна наступна ланка дає освіту більш високого рівня. У підсистемі додаткової освіти ланки самостійні і незалежні, існують паралельно один одному. Додаткова освіта не є утворенням більш високого рівня в порівнянні з основним. У кожній з підсистем є основні і додаткові, основні і паралельні, державні та недержавні навчальні заклади та підвищення кваліфікації, установи культури, спорту, туризму і т.д [4].

«Непереривну» освіту треба розуміти не як механічний рух особистості від дошкільної до загальної середньої, професійної (початкової - підготовка кваліфікованих робітничих кадрів), середньої (підготовка спеціалістів-техніків), вищої (бакалавра, магістра)), післявузівської освіти (аспірантура, докторантура), підвищення кваліфікації, а як гармонійний процес циклічного оновлення особистості на кожному з вказаних етапів розвитку. Система безперервної освіти має забезпечувати адекватність змісту освіти вимогам інформаційного суспільства, яке динамічно формується і розвивається. Тому сьогодні у більшості освітніх установ базової освіти вона організаційно оформлюється у вигляді системи додаткової освіти (курсів додаткових професій, факультетів післядипломної освіти та ін.), що дозволяє найбільш оптимально розв'язувати основні протиріччя сучасного етапу суспільного розвитку - між швидкими темпами приросту знань і обмеженими можливостями їхнього засвоєння (оволодіння) окремо взятою людиною [5].

Для неперервної освіти (за різною термінологією - освіти дорослих або продовженої чи безперервної освіти) важливим є формування стратегії інформаційно-інноваційного освітнього середовища, що забезпечує широкий(відкритий) доступ до програм навчання різного рівня і розробка і використання основ дистанційного навчання як важливого засобу розширення доступу до будь-якої освіти - початкової, середньої,професійної, післядипломної. Говорячи про дистанційне навчання, найчастіше мають на увазі навчання через Інтернет [3]. Однак це не єдина можливість. Популярними напрямами усфері дистанційної освіти є навчання і виховання за допомогою радіо, TV, преси, різної літератури, організації відповідних спілкувань, залучення тих, хто навчається, до професійних товариств та спільнот.

Безперервність освіти знаходиться в динамічному зв'язку з соціалізацією особистості. У ході соціалізації людина опановує знаннями про ті моделі поведінки або акти поведінки, які прийняті в даній культурній системі.

Людина, стаючи особистістю, не тільки накопичує, але й трансформує ті або інші соціальні факти, для чого очевидна потреба в наявності в неї певних якостей, навичок. Вона повинна не тільки усвідомлювати необхідність у такій діяльності, але й бути здатною здійснювати її, а отже, бути не тільки залученою в культурну підсистему даного співтовариства, але й мати певний рівень знань, творчого мислення, інтелігентності і т.д. Тобто, для перетворення людині необхідний інструмент. Таким інструментом у даному випадку виступає безперервна освіта. Тоді постає проблема співвіднесення особистісних потреб в освітній діяльності і затребуваності суспільством тих або інших знань. Система безперервної освіти в ідеальному варіанті повинна бути покликана збалансувати це співвідношення створенням і координацією мотиваційної структури особистості, що власне і необхідно реалізовувати через механізми впливу безперервної освіти на соціалізацію особистості [6].

Останнього часу все більш очевидним є те, що потреба в освіті проявляється не тільки на рівні окремої особистості, окремої організації, а й суспільства в цілому. Тому такою актуальною сьогодні є концепція безперервної освіти, адже навчання протягом усього життя - це не забаганка окремої особистості, а нагальна потреба і вимога часу. Як для особистості, так і для суспільства в цілому. Як свідчить міжнародна практика та й здійснений нами аналіз у сфері послуг з перепідготовки і навчання персоналу, погіршення економічної ситуації актуалізувало необхідність випереджального професійного розвитку, формування за допомогою перепідготовки до готовності швидко і адекватно реагувати на зовнішні виклики, своєчасно переходити в перспективні професійні сектори відповідно до вимог ринкової економіки та економіки «суспільства знань» (інформаційного суспільства).

Отже, питання безперервної освіти є пріоритетним як у зарубіжних, так і в українській системах освіти. З метою організації навчання протягом життя в Європі був створений Інститут освіти дорослих. У Європейських країнах безперервна освіта є вагомою частиною державних програм, а також завдання громадських організацій та товариств. В Україні важливу роль у забезпеченні безперервної освіти відіграють інститути післядипломної педагогічної освіти, які потребують модернізації структури і змісту. Передусім для відкритості системи необхідне широке застосування очно-дистанційної та дистанційної форм навчання та їх навчально-методичний супровід. Лише за наявності закладів безперервної освіти (інститутів, університетів, фундацій, центрів) можливе формування в Україні інформаційного суспільства та розвиненої економіки. Саме тому вироблення теоретичних, змістових і організаційних засад безперервної освіти має розглядатися як пріоритетне завдання державного значення в Україні. Нагальним є питання створення громадських закладів безперервної освіти в Україні, які б розширили можливості дорослого населення, у тому числі й педагогів, здобувати знання для забезпечення функціональної грамотності, всебічного розвитку особистості, задоволення індивідуальних потреб у професійному зростанні.

На мою думку, безперервну освіту мають надавати всі структури освітнього простору. При безперервній освіті треба подбати про черговість, нерозривність, послідовність, логічність, системність і систематичність, поступову зв'язність між дошкільною, початковою, загальною середньою, спеціальною середньою, вищою, післядипломною освітами.

Навчання протягом життя на національному рівні повинне бути визначене як повноправне освітнє поле з відповідною увагою до контролю й перевірки якості та забезпеченням визнання різноманітних форм освіти. На часі розробка Концепції та Програми розвитку в Україні системи освіти протягом життя, в яких потрібно визначити наступні ключові моменти.

1. Визначення моделей для оцінки й визнання попереднього навчання.

2. Зв'язок моделей для визнання попереднього навчання з європейською структурою кваліфікацій, збільшення порівнянності й прозорості.

3. Створення критеріїв та механізмів визнання й утвердження неформальних видів освіти в навчальній та професійній діяльності.

4. Визначення основних навичок і ключових компетенцій. Скорочення істотних розходжень з країнами ЄС у сфері основних навичок і ключових компетенцій.

5. Підготовка персоналу для системи навчання протягом життя за наступними напрямами діяльності:

· викладання;

· управління;

· науково-аналітичне забезпечення;

· використання новітніх технологій;

· планування навчальних програм;

· підтримка (технічна, організаційна).

Слід зауважити, що в інформаційному суспільстві формується комплекс факторів, які обумовлюють необхідність постійного оновлення отриманої освіти, стає можливим використовувати якісно нові технології оновлення знань. І тут особливо важлива роль нових технологій: з одного боку, як каталізатору, що забезпечує стрімке зростання «густини» міжособових і міжгрупових комунікацій, а з іншого -- створюючих можливість зміни напрямів потоку цих комунікацій, здатних тим самим реально трансформувати соціальну структуру суспільства. Саме ця ідея лежить в основі побудови системи безперервної, професійної освіти, що охоплює все активне життя людини. При цьому різноманіття і безперервність розглядається не тільки як перспективна тенденція, але і як умова досягнення нової якості освіти.

Зміни в системі освіти вимагають навиків безперервного навчання, пізнавальної діяльності, колективних форм навчання і передачі знань.

Безперервне навчання -- навчання, яке має місце в перебігу всього життя індивідуума, і яке обумовлене інтенсивним оновленням знань і умінь, необхідних для успішної і ефективної професійної діяльності і, відповідно, швидкою зміною соціальних і економічних умов, що висувають нові вимоги до рівня професійної підготовки фахівців.

Відзначимо, що країни Європейського Союзу1 прийняли серйозні документи, що стосуються питань безперервної освіти.

Найважливішими з них є:

>* резолюція Європейського Союзу з питання про безпе-,;.; рервну професійну освіту від 5 липня 1989 року; -, > Європейська стратегія зайнятості, прийнята в листопаді 1997 року у Люксембурзі;

> висновки саміту Європейського Союзу з питання «про освіту протягом всього життя», що відбувся в Лісабоні в березні 2000 року.

Найзначнішим документом, що визначає стратегію Європейського Союзу в області безперервного освіті, є Меморандум про безперервну освіту Комісії Європейського Союзу від ЗО жовтня 2000 року, в якому було визначено шість ключових напрямів розвитку безперервної освіти.

1. Нові базові знання і навички для всіх

Мета -- гарантувати загальний безперервний доступ до освіти з метою отримання і вдосконалення умінь і навичків, необхідних для «життя» в інформаційному суспільстві.

2. Збільшення інвестицій в розвиток людських ресурсів

Мета -- значно збільшити інвестиції в розвиток людських ресурсів, щоб підняти пріоритет найважливішого надбання Європи -- її людей.

3. Інноваційні методики навчання і вивчення

Мета -- розробити нові технології навчання для системи безперервної освіти.

4. Нова система оцінки отриманої освіти

Мета -- корінним чином змінити підходи до розуміння і визнання навчальної діяльності і її результатів, особливо у сфері неформальної і неявної освіти2.

5. Розвиток наставництва і консультування

Мета -- протягом всього життя забезпечити кожному індивідууму вільний доступ до освітньої інформації і до необхідних консультацій і рекомендацій.

6. Наближення освіти до місця проживання

Мета -- використовуючи сучасні інформацйійні та комунікаційні технології (ІКТ), наблизити можливості отримання освіти до місця проживання за допомогою мережі навчальних і консультаційних пунктів.

В основі побудови системи безперервної, професійної освіти лежать поняття, що належать до трьох об'єктів (суб'єктів): до особи; до освітніх процесів (програм); до організаційної структури освіти. Безперервна освіта означає, що людина вчиться постійно. Причому, вчиться або в освітніх установах, або займається самоосвітою. Кожний індивідуум, використовуючи як традиційну систему освіти, так і безперервну освіту на базі ІКТ, залишаючись на одному і тому ж формальному освітньому рівні, може:

- удосконалювати свою професійну кваліфікацію, свою професійну майстерність;

- підійматися по ступенях і рівнях професійної освіти;

- не тільки продовжити, але і змінити профіль освіти.

Отже, стає очевидним, що в умовах інформаційного суспільства освіта має бути безперервною, а в його реалізації істотну роль відіграють ІКТ. Використання перспективних ІКТ в реалізації безперервної освіти ставить нові непрості завдання, рішення яких зачіпає педагогіку, методику, адміністративне управління і фінансування, забезпечення якості навчання, права інтелектуальної власності і інше.

ІКТ і безперервна освіта є могутнім засобом розвитку регіональних і національних суспільних систем, чинником інтеграції соціальних відносин в нових економічних умовах України. Однак, вони багато в чому залежать як від прогнозування розвитку системи безперервної освіти України, так і від становлення єдиного інформаційно-освітнього простору3 України, і його зв'язки з інформаційно-освітніми просторами всього світу. Безперервність освіти щодо освітніх процесів неможливо розглядати як в одній окремо взятій країні, так і у відриві від використання ІКТ в освіті. Безперервність освіти торкається рівною мірою всіх верств суспільства, а отже необхідне створення для цих цілей класу проблемно-орієнтованих освітніх технологій, у тому числі технологій дистанційного навчання.



Література

1. Вплив людського потенціалу на соціально-економічний розвиток України / О.В.Бражко // Економіка та держава.-2009.-№7.С.-29-34.

2. Відтворення людського потенціалу: теоретична концептуалізація та сучасний прагматизм / В.І.Пиц // Акт. пробл. економіки.-2008.-№6.-С.187-193.

3. Демографічні передумови формування людського капіталу в Україні / Н.В.Ушенко // Актуальні проблеми економіки.-2007.-№3.-С.168-174.

4. Указ Президента України «Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» / http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main/cgi?nreg=958%2f99.

Размещено на Allbest.ru