Економічна культура в умовах ринкової трансформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Спеціальність 08.01.01 - економічна теорія

ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Сур'як Алла Володимирівна

Київ - 2001

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний період розвитку економіки України потребує нових підходів до економічної діяльності всіх суб'єктів господарювання, формування нових уявлень про роль складових, які впливають на трансформаційні процеси. Такою важливою складовою економічної діяльності в перехідній економіці виступає економічна культура, яка у значній мірі визначає рівень економічної активності в країні, ступінь розвитку економіки, темпи економічного зростання. Без оновлення економічної культури неможливе подолання факторів незбалансованості розвитку економіки на шляху її трансформації в соціально орієнтовану ринкову економіку. Проблема економічної культури є порівняно новою в економічній теорії і тому малодослідженою як в Україні, так і за її межами. Тому перед економічною теорією постає нагальне завдання визначення сутності економічної культури, її функцій та інструментарію для оцінки реального стану та забезпечення умов для оновлення економічної культури в таку, що допоможе прискорити становлення соціально орієнтованої економіки в Україні.

Детальне вивчення типів економічної культури і визначення її місця в системі економічних відносин дасть змогу з'ясувати соціально-економічний зміст трансформаційних процесів в Україні. Актуальність поставленої проблеми вагомо зростає і в зв'язку з курсом на зростання ролі людини, як субъекта економічної поведінки, у ринкових економічних перетвореннях в Україні.

Рівень наукової розробки проблеми економічної культури визначає теоретико-методологічну базу дослідження зміни економічної культури в умовах ринкової трансформації. Окремі аспекти економічної культури завжди перебували в колі наукових інтересів економістів-представників різних шкіл і течій. Зокрема вони розглядались у роботах А. Сміта, П Хейне, Ф. Хайєка, Д. Мак-Клелланда, П. Печчеї, А. Маслоу, Ф. Герцберга, Л. Портера, Е. Лоулера, П. Самуельсона, Р. Рюттингера, В. Оучі, Т. Петерса, Я. Корнаї, Р. Уотермана та інших дослідників.

Широке відображення різних проявів економічної культури знайшло в працях українських вчених: Л. Бесчасного, В. Богині, А. Гальчинського, В. Геєця, Б. Губського, І. Лукінова, А.Чухно, В. Лагутіна, В. Колота, С. Покропивного, В. Сизоненко та інших. А також російських вчених: А. Агеєва, Л. Кузьмінова, В. Щербина, Т. Заславської, Р.Ривкіної, В. Попова, Л. Пономарьова, В. Чичканова, А. Морозова та інших. В той же час сьогодні немає комплексних глибоких розробок, узагальнень та пропозицій щодо ролі економічної культури в розвитку економіки, які б сформували теоретичні основи та методологічні підходи до розробки державної стратегії на оновлення економічної культури як засобу і цілі економічного зростання.

Недостатня розробка наукової проблеми економічної культури в умовах ринкової трансформації зумовила вибір теми дисертаційного дослідження, обґрунтування мети, цілей, завдання, а також логіку викладання матеріалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт кафедри фінансів підприємств і кредиту Волинського державного університету ім. Лесі Українки та держбюджетної науково-дослідної теми “Оплата праці як стимул розвитку національної економіки: проблеми реформування оплати праці в Україні” (номер держреєстрації 0198U002431). Тематика роботи водночас є складовою наукової теми “Трансформації економічних систем і становлення ринкової економіки в Україні” (реєстраційний номер 97148), що розробляється колективом кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційної роботи є методологічне, теоретичне, і практичне обґрунтування сутності економічної культури та її ролі в становленні і розвитку економіки України. У зв'язку з цим були поставлені такі завдання:

визначити сутність економічної культури та її функції;

класифікувати типи економічної культури та визначити їх характеристики;

проаналізувати рівні економічних свобод як необхідні та об'єктивні основи розвитку економічної культури;

проаналізувати стан та виявити закономірності розвитку економічної культури періоду ринкової трансформації за визначеними характеристиками;

класифікувати типи економічної поведінки та їх взаємозв'язок із типами економічної культури;

визначити чинники збагачення змісту та оновлення економічної культури;

виявити взаємозв'язки між культурою праці та розвитком економіки України;

проаналізувати взаємозв'язок та взаємодію економічної культури з ринковою мотивацію до праці, розвитком підприємництва, культурою управління.

Об'єкт дослідження - економічна культура в трансформаційній економіці.

Предмет дослідження - вплив економічної культури на розвиток економіки України.

Методи дослідження. Дисертаційна робота відображає результати застосування загальнонаукових та спеціальних методів економічної теорії. Основним загальнонауковим методом, який використовувався в дослідженні є структурно-функціональний метод. Цим методом була визначена сутність економічної культури та проаналізовано її функції, визначені системні ознаки (характеристики) економічної культури, які зберігаються в економічній культурі незалежно від її типу. Методом порівняльного аналізу проаналізовані економічні культури різних типів.

Складність та багатовимірність чинників зміни економічної культури досліджується методом системного аналізу. Зміна економічної культури досліджується через її внутрішні суперечності, та взаємозв'язки із формами господарювання та станом економіки. Методом типологічного аналізу досліджені типи економічної поведінки та відповідність їх типам економічної культури. Для дослідження розповсюдженості типів економічної поведінки в умовах періоду ринкової трансформації проведенні соціологічні дослідження.

Широко використовується метод наукової абстракції, насамперед, у визначенні найсуттєвіших рис економічної культури, та напрямів цілеспрямованого впливу на економічну культуру з ціллю прискорення її трансформації. Для цього ми абстрагувались від психологічних особливостей носіїв економічної культури, що дозволило проаналізувати взаємозв'язки економічної культури з іншими економічними категоріями та явищами.

Використання статистичних матеріалів дозволили проаналізувати вплив кожного окремого елемента культури праці та культури управління, розвитку мотивації до продуктивної праці та розвитку підприємництва на оновлення економічної культури працюючих в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукові результати, що одержані автором і виносяться на захист полягають у розробці нових теоретико-методологічних засад сутності та стану економічної культури та обґрунтування прикладних рекомендацій щодо зростання економічної культури в період ринкової трансформації. До основних наукових результатів відносимо:

запропоноване авторське визначення економічної культури як єдності загального, тобто загально-цивілізаційного її характеру та особливого, що формується під впливом специфічних виробничих відносин (відношення до засобів виробництва, ставлення до праці, розвиток ініціативи, участь в управлінні виробництвом і т. і.). отже, економічна культура - це результат матеріально-духовної творчості, реалізації матеріальних інтересів, поліпшення життєвих умов та духовного зростання людини. Це характеристика економічних відносин як способу, форми, результату діяльності людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ;

розкрито особливості економічної культури в умовах ринкової економіки, яка і вимагає її зростання, і створює сприятливі умови для цього. Багатоманітність форм власності і господарювання утверджують економічну свободу людини, і як товаровиробника, і як споживача. Ринкова конкуренція стимулює розвиток матеріальних факторів виробництва і людського фактору, що підвищує рівень організації праці та управління, а значить, і економічної культури;

обґрунтовано, що комплексними чинниками збагачення змісту та оновлення економічної культури є науково-технічний прогрес, загальна та професійна освіта, умови та організація праці, її оплата, рівень управління. Єдність факторів зростання економічної культури і продуктивності праці означає, що остання є узагальнюючим показником змін в економічній культурі;

розкрито, що в умовах важкої і довготривалої кризи економіка понесла великі втрати не лише у вигляді спаду виробництва та зайнятості, але і у занепаді технічного переозброєння підприємств, зниженні рівня освітньої та професійної підготовки працівників, погіршенні умов і безпеки праці, різкому зменшенні роботи по підвищенню кваліфікації працівників. Все це не тільки зумовило зниження рентабельності підприємств і підвищення затратності економіки, але і негативно позначилось на економічній культурі;

стабілізація економіки і перехід до сталого економічного зростання потребують всебічного розгортання роботи по піднесенню економічної культури. Для цього кожне підприємство має розробити і внести до бізнес-плану розділи спрямовані на технічне удосконалення виробництва, підвищення культурно-технічного та освітнього рівня працівників, поліпшення умов і підвищення безпеки праці, розвиток матеріального і морального стимулювання, широкого залучення працюючих до управління виробництвом для збільшення обсягів та підвищення якості продукції, ефективності виробництва.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення результатів дослідження полягає в розкритті змісту категорії економічна культура, а також у поглибленні вивчення стану економічної культури в умовах ринкової трансформації. Головні результати дослідження впроваджені в навчальний процес кафедри фінансів підприємств і кредиту Волинського державного університету ім. Лесі Українки при викладанні курсів “Політична економія”, “Економічна теорія”, “Основи підприємницької діяльності” (довідка № 2/1342, від 2.04.2001). Висновки і рекомендації дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у розділах держбюджетної науково-дослідної теми “Оплата праці як стимул розвитку національної економіки: проблеми реформування оплати праці в Україні” при підготовці розділів “Шляхи удосконалення організації та стимулювання праці в перехідній економіці”, “Напрями удосконалення матеріального та морального стимулювання праці на підприємстві” (довідка № 5/1347, від 2.04.2001).

Практичне значення проведеного дослідження полягає і в тому, що основні результати, висновки та рекомендації використані головним управління економіки Волинської обласної державної адміністрації при підготовці Програми економічного і соціального розвитку Волині на 2001 рік та Регіональні програми підтримки підприємництва у 2001-2002 роки (довідка № 364/01-13, від 2.04.2001).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертації доповідались на науково-практичних конференціях “Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України” (Луцьк, травень 1998 рік), “Роль фінансово-кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні” (Луцьк, червень 1999 рік) та міжнародних науково-практичних конференціях “Економічна освіта: проблеми і перспективи” (м. Черкаси, жовтень 1999 року), “Оплата праці: проблеми теорії та практики” (Луцьк, червень 2000 рік).

Публікація результатів дослідження. За результатами виконаних досліджень опубліковано 7 наукових праць загальним обсягом 1,7 друкованих аркушів, з них 5 - у наукових фахових виданнях, 2 - у збірниках наукових праць та матеріалах конференції.

Структура і обсяги роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг роботи становить 193 сторінки комп'ютерного тексту. Список використаних джерел налічує 212 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об'єкт дослідження, показано стан розробки наукової проблеми, сформульовано мету і завдання дослідження, показано наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.

У розділі 1 “Економічна культура її сутність та розвиток” розглядаються методологічні аспекти дослідження економічної культури, обґрунтовано необхідність дослідження сутності економічної культури як економічної категорії. Зроблено стислий огляд літератури за темою дослідження. Виділено погляди В.Д. Щербини на економічну культуру як об'єктивно необхідну матеріальну і духовну основу вдосконалення всіх форм, шляхів і методів економічної діяльності, всіх сторін і зв'язків системи господарювання.

Уточнено зміст економічної культури як економічної категорії. Економічна культура як категорія це характеристика економічних відносин як способу, форми, результату творчої діяльності людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ. Економічна культура стимулює розвиток ринкових перетворень через свою зміну-оновлення. Зміна-оновлення економічної культури поглиблює ринкові перетворення завдяки зміні якостей суб'єкта економічних відносин, що змінює і якісні характеристики економічних відносин. Тип економічних відносин, форми господарювання впливають на зміст і форми економічної культури. Критерієм для типології економічної культури є тип економіки: командно-адміністративна економіка, економіка перехідного періоду, ринкова економіка. За цим критерієм визначено такі типи економічної культури: командно-адміністративну економічну культуру, економічну культуру перехідного періоду, ринкову економічну культуру.

Економічна культура розвивається разом з розвитком економічної системи. Ринкова економічна культура є результатом трансформації економічної культури командно-адміністративного типу. Уточнюється, що перехідний тип економічної культури треба розглядати як діалектично суперечливе новоутворення, що має характеристики двох інших визначених типів економічної культури. Економічна культура є синтезом матеріального і духовного. Вона формує цілісність економічної поведінки, що поєднує матеріально-економічний і духовний аспекти життя людини. Проблема зміни-оновлення економічної культури може бути вирішена тільки у взаємодоповнюючому варіанті, при одночасному створенні умов для розвитку людини-особистості та людини-працівника. Для розвитку людини-особистості в сфері економіки треба щоб відбулася зміна цінностей, норм, потреб та інтересів, що визначають поведінку людини в сфері економіки, її ставлення до праці, а для розвитку людини-працівника треба створити умови для високопрофесійної і продуктивної економічної діяльності. Визначені функції ринкової економічної культури, також розкривають її сутність. Стимулююча функція проявляється у сприянні вибору нової економічної поведінки через нові мотиви, які спрямовані активізувати людей на досягнення економічного успіху. Інтеграційна функція економічної культури забезпечує єдність інтересів працюючих або єдність усвідомлених потреб діяльності різних суб'єктів господарювання. Інноваційна функція економічної культури забезпечує оновлення форм та методів організації виробництва. Світоглядна функція економічної культури ґрунтується на усвідомлені необхідності ринкової трансформації і баченні людиною свого місця в цьому процесі. Всі функції тісно пов'язані між собою і підтверджують, що економічна культура є засобом перетворювальної діяльності та шляхом до економічного зростання в Україні.

У дисертаційному дослідженні докладно характеризуються типи економічної культури в умовах ринкової трансформації. Для цього аналізуються закономірності розвитку економічної культури через аналіз її в умовах командно-адміністративної економіки як базової економічної культури до нової ринкової економічної культури. За запропонованими Т.Заславською та Р.Ривкіною критеріями: ступінь автомності-залежності від інших видів культури; ступінь декларативності-конструктивності; ступінь директивності-демократичності; ступінь різноманітності-одноманітності; ступінь інтегрованості-дезінтегрованості; ступінь колективізму-індивідуалізму; ступінь правової регламентації-нерегламентації; ступінь інноваційності-консерватизму; масштаби почерпнутості; цінність економічної сфери та економічної активності для груп влади; цінність економічної сфери і економічної активності для населення; ступінь раціональності проаналізовані економічні культури різних типів. Ринкові відносини створюють особливі передумови для появи нових форм економічної поведінки людини. Економічний зміст вибору економічної поведінки, передбачає вибір кількості та якості праці, яку людина згодна виконати для забезпечення бажаного для себе рівня доходів. Можливі два варіанти поведінки: 1) працювати небагато, без ризику та отримувати невеликий, але гарантований рівень доходів; жити бідніше, але стабільно; 2) працювати багато, ініціативно, ставати багатшим, але часто ризикувати. Перший варіант економічної поведінки передбачає: а) незначний соціальний та економічний досвід працюючих; б) це люди, які не хочуть нести відповідальність за результати своєї діяльності, спрямовані на чітке виконання вказівок та розпоряджень; в) ті, хто не бачать для себе можливість змінити кваліфікацію, професію, не мають бажання здорожчувати свою робочу силу. Це доринковий тип економічної поведінки, який передбачає отримувати невеликі доходи невеликими зусиллями. Протилежністю цьому є ринковий тип економічної поведінки, який передбачає високу ступінь активності людей, що: а) бачать ринок, як особливо сприятливі умови для зростання свого добробуту із зростанням кількості та якості своєї праці; б) згодні ризикувати, та вчаться робити це постійно; в) постійно працюють над пошуком найоптимальнішого поєднання своїх ресурсів для отримання найкращого результату. Ринковий тип економічної поведінки передбачає отримання великих доходів великими зусиллями. Практика підказує, що є ще один тип економічної поведінки, характеристикою якого є “отримання великих доходів невеликими зусиллями”. Такий тип економічної поведінки можна назвати неринковим. Неринковий тип економічної поведінки існує поряд і одночасно з ринковим типом економічної поведінки, та є проявом неринкової економічної культури. Неринковий тип економічної поведінки з'являється із свідомого порушення норм і зникатиме разом з удосконаленням правової бази держави. Взаємозв'язок економічної свідомості та економічного мислення слугує регулятором економічної поведінки. Від того, якою є економічна свідомість суб'єктів, залежить, яким буде економічне мислення і якою буде економічна поведінка. Нерозвинутість економічної свідомості, її заскорузлість стає передумовою нерозвинутості економічного мислення, де аналіз економічної ситуації не будується на принципі раціональності, економічні інтереси не мають конкретних обрисів, економічне мислення набуває все емоційнішого характеру, а шляхи вирішення економічних проблем губляться в позаекономічній сфері. В такій ситуації ми не можемо говорити про оновлення економічної культури. Регулятивний вплив недосконалого взаємозв'язку між економічною свідомістю та економічним мисленням на економічну поведінку зумовлює повільний перехід від доринкового до ринкового типу економічної поведінки. В умовах ринкової трансформації існують всі три типи економічної культури: економічна культура командно адміністративного типу, економічна культура перехідного типу, економічна культура ринкового типу.

Основними складовими економічної культури ми виділяємо: ставлення до праці; культуру праці; культуру управління. Відношення до праці, в умовах перехідної економіки є різним. Воно невід'ємне від оцінки праці самим працюючим, від місця праці в системі мотивації, від розуміння праці, як можливості самореалізації через трудову діяльність. Під культурою праці ми розуміємо сукупність творчих, матеріально-технічних, суспільно-психологічних, естетичних та санітарно-гігієнічних елементів праці. Культура праці визначається культурою виробничих умов та культурно-технічним рівнем працівника. Формування нової, властивої ринковій системі, культури праці можливе тільки в умовах, коли на підприємстві поліпшуються умови і безпека праці, які сприяють творчості, пробуджують у неї ініціативу, потребу у зростанні професійної майстерності, накопиченні досвіду, підвищенні освітнього рівня. Завдяки культурі управління складові економічної культури об'єднуються в єдиний функціонуючий механізм, що постійно змінюється.

Проблема культури управління була актуальною завжди. Та особливої актуальності вона набирає в перехідний період. Культура управління передбачає облік та аналіз досягнень і передового досвіду управління на підприємстві, в галузі, в економіці, а також врахування і використання досягнень науки та практики управління в високорозвинених країнах. Культура управління об'єднує цілий ряд вимог до апарату управління. Вони мають матеріальний, технічний, юридичний, економічний зміст. Врахування всіх аспектів культури управління дозволить підняти рівень організації управління, покращити умови праці, підвищити продуктивність праці та трудову дисципліну, а отже, підвищити якість праці, на що в кінцевому рахунку і спрямована культура управління. Саме оновлення культури управління допоможе досягти поєднання інтересів всіх працюючих і стати фактором досягнення цих цілей. Неможливість постійного підвищення якості праці пов'язана із невідповідністю між забезпеченням новою технікою, обладнанням та кваліфікацією працюючих. Це має два прояви: у відставанні темпів зростання кваліфікації працюючих від ускладненої технологічної бази виробництва, та у відставанні технічної оснащеності конкретного виробництва від рівня кваліфікації працівників. Вирішення цієї невідповідності можливе тільки через випереджуюче зростання професійного і кваліфікаційного рівня працівників, що забезпечить використання ускладненої матеріальної бази та стимулюватиме її подальше ускладнення. Підвищення культури управління передбачає цілеспрямований вплив на підвищення якості праці, через підвищення освітнього рівня працюючих, наукову організацію праці, впровадження нової техніки та технології, підвищена безпеки праці.

Розвиток економіки потребує планування та інтенсифікації культури управління по наведених напрямках її підвищення. Початковою ланкою підвищення культури управління має стати підприємство. Визначення стану культури управління на підприємстві є складним завданням. Проаналізувати його можна через культуру управлінських рішень та стиль управління керівників різних рангів. Проблема планування культури управління пов'язана із свідомою участю працюючих у цьому процесі, які вбачають в управлінні умови для реалізації своїх потенційних можливостей для задоволення своїх потреб та потреб суспільства.

У розділі 2 “Взаємодія оновлення економічної культури та становлення соціально орієнтованої ринкової економіки” розглядається стан культури праці в Україні та її значення для розвитку економіки, ринкова мотивація праці та її вплив на оновлення економічної культури, взаємозв'язок розвитку підприємництва і оновлення економічної культури, вплив культури управління на розвиток економіки.

Культура праці визначається рівнем освіти, професійної майстерності, умовами праці, безпекою праці, рівнем наукової організації праці, оптимальною організацією робочого місця, технічною оснащеністю праці. Зростання культури праці відбувається при якісних змінах у цих напрямках, що забезпечують розвиток економіки. Освіта відчуває на собі вплив всіх соціальне-економічних процесів, та має значний вплив на хід цих процесів. В світі давно визнається необхідність розвитку освіти, як необхідної умови для розвитку економіки. Особлива увага у всьому світі приділяється підвищенню рівня освіти як окремої людини, так і всього населення, що суттєво впливає на якість робочої сили, забезпечує ріст продуктивності суспільної праці. Рівень освіти характеризує накопичений освітній, трудовий, інтелектуальний потенціал суспільства, сукупність знань та навиків суспільства. Це створює важливу передумову для розвитку окремих особистостей та зростання ефективності всього відтворювального процесу в країні.

У 1985 році закінчили навчання у віці 15 років 215 тисяч чоловік, у 1990 - 290 тисяч чоловік, у 1995 році - 283 тисяч чоловік, у 1996 - 283 тисяч чоловік, у 1997 - 292 тисячі чоловік, у 1998 - 316 тисяч чоловік, у 1999 - 303 тисяч чоловік. Така ситуація є досить тривожною. Значна частина цих людей ніде не навчається і не працює. Це негативно позначається на інтелектуальному потенціалі суспільства, не забезпечує зростання освітнього рівня населення та гальмує розвиток економіки. Ситуація з професійно-технічною освітою така ж складна. Кваліфікованих робітників підготовлено і випущено професійно-технічними закладами у 1985 році - 427,9 тис.чол., у 1990 - 376,7, у 1995 - 274,9, у 1996 - 273,5, у 1997 - 263,6, у 1998 - 258,2, у 1999 - 263,2 тис.чол.. Але враховуючи, що кількість учнів, що здобули середню освіту збільшується з 1995 року, збільшується кількість вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації та збільшується кількість студентів, які здобувають в них вищу освіту, то це є передумовою до розвитку інтелектуального потенціалу суспільства, підвищення рівня професійності працюючих, підвищення культури їх праці та прискорення економічного зростання в Україні.

Інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні з 1991 року до 1995 року скорочувалась, а з 1996 намітилась тенденція до її зростання. Обсяги науково-технічних робіт в Україні у 1999 році порівняно із 1995 роком зросли у 2,2 рази - у 1999 році їх було виконано на 1825,5 млн. грн., а у 1995 - на 827 млн. грн. Серед них обсяги фундаментальних досліджень у 1999 році в порівнянні із 1995 роком зросли у 2,7 рази, прикладних досліджень - у 1,5 рази, розробок - у 2,1 рази, науково-технічних послуг - у 4,6 рази, зростаючі обсяги науково-технічних робіт були виконані кількістю спеціалістів, що постійно знижувалась. Науково-технічний прогрес не тільки змінює працю, а й формує працівника нового типу з високим рівнем освіти та освітньої мобільності. Освітня мобільність забезпечує здатність до підвищення професійної майстерності, кваліфікації, на основі безперервної освіти. Дефіцит необхідних знань сьогодні нерозривно пов'язаний із недостатністю або відсталістю інформаційних та технічних технологій, недоступності інформаційних ресурсів. Тому для підвищення культури праці необхідне поглиблення базової освіти, професійно-технічної підготовки і кваліфікації населення, що підвищить рівень їх професійних навиків і знань у відповідності із потребами ринку.

Серед усіх працюючих на підприємстві та в організаціях промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, сільському господарстві України 23 % зайняті в умовах, що не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. Найвищим цей показник є у Донецькій області - 40,4 %, найнижчим у Чернівецькій - 6,5 %. З порушенням вимог безпеки експлуатується майже 9 тис. виробничих будівель, які мають аварійний стан, що наражає на небезпеку 37 тис. працівників. За оцінками Державної експертизи умов праці в Україні близько 1, 4 млн. робочих місць не відповідають санітарно-гігієнічним нормам. У Волинській області 26,2 % зайнятих працюють у несприятливих умовах. У зв'язку з цим збільшилась чисельність працівників, яким встановлена хоча б одна з пільг або компенсацій. У 1999 році 21,8 % загальної чисельності працівників Волині мали пільги.

Незадовільний стан умов праці спричиняє деформацію економічної поведінки працюючих в умовах ринкової трансформації. Породжує переконання, що в умовах недосконалості нормативно-правових актів, що регулюють умови праці та неузгодженості роботи органів Державної експертизи умов праці, органів державного нагляду, соціального захисту населення, профспілок та органів місцевого самоврядування рівень матеріальної винагороди залежить не від кількості і якості праці, а від порушень в оцінці умов праці, які дозволяють отримати незароблене. Деформується система цінностей, що згубно впливає на економічну поведінку. Пільги та компенсації розглядаються як джерело отримання доходів, а тому є бажаючі працювати в несприятливих умовах праці, що не стимулює роботодавців покращувати умови праці. Це знижує культуру праці, гальмує розвиток економічної культури в ринкову економічну культуру та стримує розвиток економіки.

При аналізі ринкової мотивації праці використовувались зміни в мотивації праці, що були сформульовані при дослідженні змін у мотивації праці в роботах Д.Богині, А.Колота, А.Афоніна, А.Чухно. За умови, що економічна культура визначає економічну поведінку людей, дослідження існуючої мотивації і економічної поведінки є дослідженням існуючої економічної культури в умовах ринкової трансформації. Ринкова трансформація, як основа для нового прояву багатьох економічних процесів і явищ, є суперечністю тенденцій існуючих в минулому і тих, що тільки зароджуються. В командно-адміністративній системі мотиваційні стереотипи в сфері зайнятості орієнтували працівника на стабільність, незмінність, гарантованість. Вся система матеріального і морального заохочення традиційно була спрямована на закріплення професійного і кваліфікаційного становища працівника. Це стимулювало працівника до вибору неринкової економічної поведінки. Ринкові перетворення сьогодні поки що не працюють на формування працівника дійсно ринкового типу, тобто орієнтованого як на високу оплату праці, так і на інтелектуальну, висококваліфіковану працю. В сучасних умовах не сформовані у працюючих дієві стимули до продуктивної, відповідальної, інтенсивної праці, а працівники орієнтуються на досягнення великого результату невеликими зусиллями, а це означає, що ринковий тип економічної поведінки працівника ще не набув достатнього розповсюдження. Це дозволило зробити висновок, що ринковий тип економічної культури знаходиться в стадії формування і для прискорення цього процесу необхідно визначити ціннісні орієнтири у мотиваційному механізмі, що потребують формування та цілеспрямованого культивування у працюючих як на мікро- так і на макрорівні. Для цього виділено зовнішні та внутрішні джерела нової мотивації. До зовнішніх джерел оновлення мотивації віднесено: відповідність заробітної плати затратам праці; гнучкість системи матеріального заохочення та преміювання за якісну та високопродуктивну роботу; зниження загрози безробіття та можливість вибору роботи за рівнем кваліфікації та спеціалізації; стабільне зниження темпів інфляції та пов'язаного з цим знецінення праці; стабілізація податкового законодавства, зменшення податкового тиску. Внутрішніми джерелами оновлення мотивації є: оцінка праці як єдиноможливого джерела задоволення зростаючих потреб; готовність до відповідальності, ініціативності, творчого пошуку, ризику; уточнення бажаного змісту і характеру праці, що відповідає здібностям і уподобанням людини; бажання самоствердитись через результати праці; розцінювання допомоги та субсидій не як джерела доходів, а як індикатора неправильної економічної поведінки.

На основі проведеного соціологічного дослідження в дисертаційному дослідженні виділено чотири групи мотивів: зацікавленість до праці, відповідність оплати кількості та якості праці, матеріальне та моральне стимулювання праці, корисність праці для суспільства та визначені окремі мотиви цих груп. Проаналізовано на основі цього, розповсюдженість типів економічної поведінки працюючих. Це дозволило визначити, які мотиви потребують культивування, щоб ринковий тип економічної культури набув більшого поширення. Формування ринкової економічної культури потребує створення, на підприємствах всіх форм власності, умов для появи у працюючих зацікавленості до праці через відповідність праці рівню кваліфікації працюючих, високу оплату праці, створення можливостей для професійного зростання, участі в розподілі прибутків підприємства та можливості самовираження в процесі праці на даному підприємстві; мотив висока оплата праці має використовуватись у взаємозв'язку із кількістю і якістю праці працюючого. Не враховування результативності працюючих створює умови для збереження у них доринкового і неринкового типів економічної поведінки, що гальмує розвиток ринкової економічної культури та розвиток економіки. Найскладнішім із напрямків впливу на мотивацію є вплив на мотиви групи корисність праці для суспільства, оскільки вони ґрунтуються на ставленні до праці, яке повільно трансформується і зберігає набутки командно-адміністративної економіки. Становлення мотиву відповідності оплати праці кількості та якості праці дозволить підвищити відповідальність працюючого перед суспільством за результати своєї праці з врахуванням потрібності її результатів для суспільства.

Становлення та розвиток підприємництва співпадає із етапами формування нових економічних культур, що прийшли на зміну командно-адміністративній економічній культурі. Становлення підприємництва відбувається в період становлення, розвитку економічної культури перехідного періоду. В дисертаційному дослідженні визначено вплив розвитку підприємництва на оновлення економічної культури. Формування підприємницького середовища вплинуло на характеристику економічної культури розрив залежностей від ідеології та політики, що відбулося на початку перехідного періоду. Розвиток економічних свобод, здійснення вільного вибору форм і методів діяльності знизило декларативність економічної культури. Вільне ведення господарства та розпорядження прибутком дозволило економічній культурі набути характеристики вивільнення від директивності, становлення демократичності. Формування підприємницької культури сприяє відходу економічної культури від одноманітності та дозволяє розвиватись новим формам економічної культури - інвестиційній, господарській, корпоративній. Оновлення та зміна мотивації до праці з розвитком підприємницької діяльності стимулює вибір нових типів економічної поведінки. Правова регламентація економічної діяльності має складний і неоднозначний вплив на розвиток підприємництва. З одного боку, стимулює його становлення та розвиток, з іншого - гальмує та перешкоджає йому. Якщо правова регламентація є недосконалою, охоплює не весь діапазон підприємницької діяльності, то це сприяє появі недобросовісної конкуренції, не сприяє розвитку підприємництва, та не дозволяє розвиватись економічній культурі. Підприємницька діяльність має інноваційний характер, спрямування до творчості, ініціативи, що забезпечує інноваційні зрушення в економічній культурі, її відхід від консерватизму. Розвиток підприємництва впливає і на таку характеристику економічної культури, як стимулювання економічної активності владою. Державна підтримка підприємництва має стимулюючий вплив на розвиток економічної культури, за умови повноти здійснення забезпечувальної функції та чіткості регулюючої функції держави щодо підприємництва. Підприємництво, як форма господарювання, дозволяє населенню повною мірою проявити економічну активність, усвідомити взаємозв'язок активності та можливості отримання прибутку. Зростаюча економічна активність в ході підприємницької діяльності поширює ринковий тип економічної поведінки, розвиває ринкову економічну культуру. В умовах ринкової трансформації економічна активність оновлює існуючу економічну культуру в економічну культуру ринкового типу. І чим швидше буде відбуватись ця трансформація, розвиватись підприємництво, спрямоване на інноваційно-інвестиційну діяльність, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, оптимізацію витрат підприємства, тим швидше буде розвиватись економічна культура.

Оновлення культури управління передбачає цілеспрямований вплив управління на зростання продуктивності праці. Управління продуктивністю праці треба розглядати як багатогранну і складну систему заходів у багатьох напрямках і на всіх рівнях господарювання. В умовах жорсткої конкуренції на внутрішньому ринку України виконання завдання комплексного підвищення якості праці стане можливим за умов узгодженості управління технологічними, екологічними, адміністративними і соціальними факторами. Культура управління сучасним підприємством потребує дотримання міжнародних стандартів у цій сфері, які забезпечують реалізацію визначених цілей і вже підтвердженні практикою. В умовах кардинальних змін, у тому числі в техніці, технології, на перше місце в галузі управління стають питання підвищення компетентності управлінського персоналу. Недостатня компетентність управлінців сьогодні є однією з причин гальмування управління ринковими перетвореннями, всім розвитком економіки України. У Волинській області серед працівників державної служби, які займають посади керівників та спеціалістів станом на 1 січня 2000 року, мають вищу освіту - закінчили заклади освіти 3-4 рівня акредитації 62,5%, в тому числі керівники 26,6% та спеціалісти 35,9%. Серед працівників обласної державної адміністрації - 83,0% мають вищу освіту, секретаріату облдержадміністрації - 86,8%, управління, відділів облдержадміністрації - 82,3%. Серед працівників районних державних адміністрацій 58,6% закінчили навчальні заклади 3-4 рівня акредитації. Зростання управлінської компетенції і професіоналізму забезпечується існуючою системою підготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів. У Волинській області державні службовці у 1999 році підвищили кваліфікацію за посадовими категоріями 365 осіб, що становить 6,0% загальної чисельності державних службовців, з них керівників 210 осіб - 3,5% загальної чисельності, та 155 осіб спеціалістів - 2,6%. В тому числі підвищували кваліфікацію за кордоном керівників -5,8% та спеціалістів - 0,8%. Формування керівників нового типу є комплексним завданням. В систему заходів спрямованих на удосконалення управлінської діяльності входить, насамперед, розподіл адміністративних та господарських функцій, підвищення вимог до інтелектуального рівня управлінських кадрів, конкурент-метод відбору кадрів, та скорочення апарату управління. Відбулись зміни і в об'єкті реалізації управлінських функцій. Значна частина їх має виконуватись за межами підприємства, яке складається із економічних, законодавчих, соціальних, політичних складових.

Зміна управління вимагає і необхідність змін в умовах роботи підприємств: переобладнання та оновлення техніки та технології, врахування санітарно-гігієнічних норм, розширення використання інформаційних систем та ін. Оцінка роботи керівника має бути регулярною та включати оцінку методів управлінської роботи через результативність роботи підприємства. Комплексна оцінка роботи керівника потребує врахування показників прибутковості підприємства, його платоспроможності та фінансової стабільності, конкурентоспроможності продукції. До оцінок варто віднести і досягнення зростання добробуту працівників, як запоруку розвитку соціально орієнтованої економіки. Оцінка професійно-посадової кваліфікації керівника має починатись із аналізу практики створення робочих місць, визначення та врахування різноманітних норм: санітарно-гігієнічних, техніко-економічних. Для забезпеченості підвищення культури управління та наявності всіх необхідних якостей у претендентів на управлінські посади різних рівнів потрібно зорганізувати навчання та перенавчання бажаючих по ряду нових спеціальностей. Це може бути, крім уже розповсюджених “Виробничий менеджмент” та “Менеджмент організацій”, нові спеціальності: “Менеджмент в машинобудуванні”, “Менеджмент в сільському господарстві”, “Менеджмент у вугільній промисловості” та ін. Це дозволить врахувати особливості змісту і структури праці, умов праці, засобів і методів праці, які використовуються в цій галузі. А на основі цього збільшити ефективність управлінської діяльності, досягти зростання результативності діяльності підприємств, а отже і досягти розвитку економіки.

ВИСНОВКИ

У дисертацій наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні ролі економічної культури у забезпеченні розвитку економіки України в соціально орієнтовану. Проведене дослідження дозволяє зробити такі основні висновки і пропозиції теоретичного та науково-практичного спрямування:

Економічна культура є складним явищем, сутність її тісно пов'язана із культурою взагалі. Економічна культура як економічна категорія є характеристикою економічних відносин, способу, форми і результату діяльності людей в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання матеріальних і духовних благ; як засобу перетворювальної діяльності та регулятора економічної поведінки людей.

Економічна культура виконує чотири основні функції: стимулюючу, інтеграційну, інноваційну та світоглядну. Стимулююча функція економічної культури проявляється у стимулюванні нової економічної поведінки людини через зростаючі потреби та інтереси, оновленні мотивів до праці в умовах нових норм, що стимулює людей для пошуку нового типу економічної поведінки, який забезпечить досягнення успіху. Інтеграційна функція економічної культури забезпечує єдність інтересів працюючих, держави, суспільства. Інноваційна функція економічної культури забезпечується внутрішньою структурою економічної культури, яка постійно змінюється під дією нових норм. Світоглядна функція економічної культури має прояв у новому баченні людиною економічної дійсності, новій оцінці цієї економічної дійсності як такої, що дає великі можливості для реалізації її планів, знаходження її місця в умовах ринкової трансформації.

Типи економічних відносин, форми господарювання визначають тип економічної культури. Ми виділяємо такі типи економічної культури: економічна культура командно-адміністративного типу; економічна культура перехідного типу; економічна культура ринкового типу.

Економічні відносини впливають на зміст та форми економічної культури. Формування ринкових економічних відносин сприяє оновленню економічної культури в економічну культуру ринкового типу.

Вплив ринку на економічну культуру відбувається через економічну свободу. Економічна свобода є об'єктивною умовою для вибору типу економічної поведінки на основі дійсного стану економічної культури. Завдяки економічній свободі економічна культура самовідтворюється і самооновлюється - дійсно розвивається.

Розрізняємо три типи економічної поведінки: економічна поведінка доринкового типу - “невеликий результат - невеликими зусиллями”; економічна поведінка неринкового типу - “отримання невеликими зусиллями великого результату”; економічна поведінка ринкового типу - “великими зусиллями великий результат”.

В сучасних умовах реальною є суперечність між готовністю суб'єктів господарювання до вибору ринкового типу економічної поведінки та потребою у ринковому типі їх економічної поведінки. Ця суперечність може вирішитись через розвиток економічної свідомості, шляхом пізнання економічних законів, формування нових ціннісних орієнтацій, глибокого вивчення норм, що регламентують економічну діяльність та розвитку економічного мислення в процесі пошуку форм економічної поведінки, які визнає ринок. Це суперечність між економічною культурою, яка склалася в командно-адміністративній економіці та ринковою економічною культурою, яку визначає ринок. Вона також може вирішитись шляхом трансформації, оновлення існуючої культури і формуванням нової економічної культури ринкового типу.

Основними складовими економічної культури є ставлення до праці, культура праці та культура управління. На оновлення економічної культури впливає науково-технічний прогрес, загальна і професійна освіта, умови та організація праці, її оплата, рівень управління. Єдність факторів оновлення економічної культури і зростання продуктивності праці означає, що остання є узагальнюючим показником змін в економічній культурі.

В умовах довготривалої кризи економіка України понесла великі втрати у вигляді зниження технічного переозброєння підприємств, зниженні рівня освітньої та професійної підготовки працівників, погіршення умов та безпеки праці, різкому зменшенні роботи по підвищенню кваліфікації працівників, що не дозволило економічній культурі оновлюватись, а економіці розвиватись.

Розвиток ринкової мотивації до праці формує працівника з ринковим типом економічної поведінки, з ринковою економічною культурою. Але в сучасних умовах ще не сформовані дієві стимули до продуктивної, відповідальної, інтенсивної праці, і тому ринковий тип економічної поведінки ще не набув достатнього розповсюдження, а ринковий тип економічної культури знаходиться в стадії становлення.

Для формування ринкового типу економічної культури необхідно зміцнити орієнтири мотивації праці, та під дією їх оновити мотивацію до праці та забезпечити вибір ринкового типу економічної поведінки. Такими мотивами є зацікавленість до збільшення кількості та якості праці, для відповідної високої оплати праці, необхідність чи можливість професійного зростання, можливість самовираження. В групі мотивів відповідність оплати кількості та якості праці ринковий тип економічної поведінки з'явиться там, де буде цінитись якісна робота, зростання ефективності, продуктивності, інтенсифікації праці. Група мотивів корисність праці для суспільства забезпечить ринковий тип економічної поведінки у тих, в кого цінністю є значимість результатів праці для суспільства, хто згоден нести відповідальність перед суспільством за результати своєї праці. Наявність мотивів, що відповідають доринковому та неринковому типу економічної поведінки не збільшує мотивацію до продуктивної праці та гальмує розвиток ринкової економічної культури.

Розвиток підприємництва розвиває економічну культуру ринкового типу. Розповсюдженість інших типів економічної культури буде розвиватись при гальмуванні розвитку підприємництва, підтриманні негативного ставлення до підприємництва.

Зростання культури управління дозволить забезпечити підвищення продуктивності праці через створення умов для підвищення освітнього, кваліфікаційного та професійного рівня працюючих, через використання досягнень НТП у виробництві покращення форм та методів управління, покращення умов праці, удосконалення оплати праці та ін.

Стабілізація економіки і перехід до сталого економічного зростання потребують всебічного розгортання роботи по піднесенню економічної культури. Економічна культура є засобом і ціллю економічного зростання. Зміна-оновлення економічної культури в ринкову економічну культуру сприяє розвитку економіки України в соціально орієнтовану економіку.

ринковий економіка мотивація праця

ЛІТЕРАТУРА

У фахових виданнях:

Сур'як А.В. Українські кредитні спілки в Канаді як прояв господарської культури українців / Реформа фінансово-кредитної системи перехідної економіки України: 36. наук. праць. - Луцьк: Ред. вид. відд. ВДУ ім. Лесі Українки. - 1998. - С. 295-296.

Сур'як А.В. Економічна культура як засіб стимулювання національної економіки // Науковий вісник ВДУ. Сер. екон. науки. - 1998. - № 12. - С. 43-48.

Сур'як А.В. Економічна культура: засіб і ціль економічного зростання / Роль фінансово-кредитної системи у стимулюванні економічного зростання в Україні: 36. наук. праць. - Луцьк: Ред. вид. відд. ВДУ ім. Лесі Українки, 1999. - С. 465-468.

Сур'як А.В. Шляхи економічного зростання: вплив ринку на економічну культуру // Науковий вісник ВДУ. Сер. екон. науки. - 1999. - № 12. - С. 45-51.

Сур'як А.В. Чинники збагачення змісту та зростання економічної культури // Науковий вісник ВДУ. Сер. екон. науки. - 2000. - № 5. - С. 69-76.

В інших виданнях:

Сур'як А.В. Вплив економічної культури на мотивацію праці в умовах ринкової трансформації: / Оплата праці: проблеми теорії та практики: Зб. Наук. праць. - Луцьк: Ред. вид. відд. “Вежа” ВДУ ім. Лесі Українки, 2000. - С. 54-57.

Лагутін В.Д., Сур'як А.В. Роль економічної освіти в формуванні ринкової культури молоді // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 5-9 жовтня 1999 року. - Черкаси. - 1999. - С. 46-48. (особистий внесок автора - 0,17 др. арк.).

Размещено на Allbest.ru