1. Міжнародній науково-практичній конференції “Підприємництво: проблеми і перспективи”, Мінськ, 16 квітня 1999 р.;

2. Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку фінансів, обліку та контролю в Україні”, Донецьк, 3-4 червня 1999 р.;

3. Міжнародній науково-практичній конференції “Социально-экономические проблемы региона”, Курган, 25 листопада 1999 р.;

4. Міжнародній науково-практичній конференції “Економічні та гуманітарні проблеми розвитку суспільства в третьому тисячолітті", Рівне, квітень 2000 р.;

5. Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми фінансів, грошового обігу та кредиту”, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 25-26 вересня 2000 р.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження опубліковано 10 робіт загальним обсягом 21,2 друкованих аркушів: 3 статті у наукових фахових журналах, 3 - у збірниках наукових праць, 3 - у матеріалах і тезах міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференцій; 1 підручник.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних літературних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 212 сторінок, у тому числі основного тексту - 159 сторінок. Дисертація містить 16 таблиць, 6 рисунків, 12 додатків. У списку використаних джерел нараховується 200 найменувань на 18 сторінках.

Основний зміст дисертації

Послідовне вирішення основних завдань дисертаційного дослідження, підпорядкованих досягненню її мети, здійснено у трьох розділах роботи.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади коригування дисбалансу зовнішніх платежів” на основі опрацювання, критичної оцінки та узагальнення наукового доробку вітчизняних і зарубіжних вчених за темою дисертації досліджено теоретичний аспект процесу коригування дисбалансу зовнішніх платежів, обґрунтовано необхідність удосконалення цього процесу для забезпечення економічної безпеки держави, конкретизовано основні поняття: “платіжний баланс”, “економічна рівновага платіжного балансу”, “формування платіжного балансу”, “дисбаланс зовнішніх платежів”, “асиметрія врегулювання”, “автоматичне врегулювання”, “коригування дисбалансу зовнішніх платежів”.

Платіжний баланс - складна статистична і водночас економічна система, невід`ємна складова відкритої економіки. Особливості системної організації платіжного балансу зумовлюють відмінність понять бухгалтерської та економічної рівноваги зовнішніх платежів. Стану бухгалтерської рівноваги відповідає тотожність загальних дебетового й кредитового оборотів як вимога міжнародного стандарту укладання платіжного балансу.

Розуміння сутності економічної рівноваги платіжного балансу ґрунтується на його стійкості як економічної системи до дії численних комбінацій екзогенних та ендогенних факторів, що відрізняються не лише по окремих країнах, а й для однієї країни у межах коротко -, середньо - та довгострокових періодів. Економічна рівновага платіжного балансу характеризується урівноваженістю його окремих структурних частин: поточного балансу - довгострокова; базового балансу -середньострокова; балансу офіційних платежів - короткострокова.

Порушення економічної рівноваги платіжного балансу виявляється у незбалансованості зовнішніх платежів: за поточними операціями (довгостроковий дисбаланс), операціями базового балансу (середньостроковий дисбаланс), операціями балансу офіційних розрахунків (короткостроковий дисбаланс), що виникає частково через недосконалість статистики зовнішньоекономічних відносин та внаслідок дії економічних факторів або адміністративного втручання. Розбіжність між дебетовим і кредитовим оборотом, що має назву “Чисті помилки та упущення”, є балансуючою статтею, яка окрім статистичних вад відбиває також рух "гарячих грошей", тобто втечу короткострокових капіталів у періоди кризових потрясінь.

З урахуванням викладеного, формування платіжного балансу пропонується розглядати як безперервний у часі багатофакторний процес зміни показників платіжного балансу, що є результатом дії економічних законів та/або здійснення урядом заходів економічної політики.

Згідно з таким тлумаченням в роботі систематизовано фактори, що впливають на формування платіжного балансу: економічні й неекономічні, внутрішні й зовнішні. Запропоновано такі фактори як “реформа міжнародної валютної системи” та “нециклічні фундаментальні викривлення перехідної економіки. Доцільність першого визначається тим, що кожний тип валютної системи має свої “правила гри” щодо урегулювання платіжних балансів. Доцільність другого зумовлена тим, що співвідношення сукупного попиту та пропозиції у перехідних економіках значною мірою визначається двома чинниками: по-перше, політичним тиском з боку міжнародних економічних організацій (зокрема, вимогами МВФ, що сконцентровані на запровадженні політики обмеження сукупного попиту в країнах-реципієнтах кредитів цієї організації); по-друге, структурними реформами економіки.

Упорядковано термінологічну плутанину щодо понять, які найчастіше ототожнюються, коли йдеться про відновлення рівноваги зовнішніх платежів країни: адаптація, коригування, урегулювання, урівноваження, фінансування, балансування. Адаптація є процесом самовідновлення рівноваги економічної системи і відбувається автоматично, через механізм дії ринкових законів. Коригування відбиває цілеспрямовані адміністративні дії щодо виправлення зазначеного макроекономічного викривлення. Сукупність обох понять є адекватною англомовному терміну “adjustment”, тобто врегулювання, або урівноваження., оскільки в сучасній економіці ринкові механізми поєднуються з важелями адміністративного втручання. Щодо фінансування, то пропонується відокремлення двох аспектів його сутності: як функції інвестиційної політики країни, тобто фактора, що впливає на формування показників платіжного балансу, та як засобу покриття різниці дебетового й кредитового оборотів. В останньому випадку доцільніше користуватись терміном “балансування.”

Органічний зв'язок класичних теоретичних уявлень щодо рівноваги економічних систем з концептуальними засадами економічної безпеки встановлюється передусім через наявність фінансових ресурсів у відкритій економіці: фінансова забезпеченість внутрішнього й зовнішнього секторів - одна з головних умов функціонування економічної системи та забезпечення економічної безпеки. Значний розмір та сталий характер дисбалансу зовнішніх платежів зумовлюють загрозу економічній безпеці країни за кількома аспектами: виникає надмірна залежність трансформованої економіки від офіційних іноземних позик як зовнішніх джерел фінансування, посилюється вплив міжнародних фінансових організацій, зокрема, МВФ та Всесвітнього банку щодо перебігу всього процесу реформування економіки; ускладнюється соціально-економічна ситуація в країнах з пасивними платіжними балансами через обов`язок виконання стабілізаційних програм, спрямованих на обмеження сукупного попиту.

Результати аналізу літературних джерел засвідчують певну нерозробленість окремих питань, які стосуються платіжного балансу в системі економічної безпеки: до показників безпеки віднесено “сальдо експорту-імпорту”, “дефіцит платіжного балансу”. В дисертації проаналізовано теоретичні концепції виміру загального сальдо платіжного балансу. Автор дійшов висновку про необхідність урахування теоретичних положень економічної рівноваги платіжного балансу і виміру сальдо при визначенні спектру показників безпеки. Особливого значення має аналіз динаміки сальдо базового балансу, яке відбиває ступінь фінансування поточного дисбалансу довгостроковим капіталом і є індикатором ступеня невразливості економіки до впливу потоків короткострокового капіталу.

Коригування дисбалансу зовнішніх платежів визначається цілями економічної політики; за умов прискорених темпів економічного зростання внутрішня рівновага підтримується через регульовану зовнішню нерівновагу. З огляду на це, коригування дисбалансу зовнішніх платежів у контексті забезпечення економічної безпеки пропонується розуміти як складову в системі пріоритетів економічного розвитку країни, що є процесом цілеспрямованого впливу національної та міжурядової економічної політики на формування показників платіжного балансу і структуру джерел фінансування економіки.

Теоретичні моделі економічної рівноваги платіжного балансу встановлюють каузальний зв`язок змінних: послідовна реакція залежних (ендогенних) змінних щодо дії незалежних (екзогенних) змінних є процесом урівноваження платіжного балансу. Підґрунтям сучасної практики підтримки балансу зовнішніх платежів є монетарна модель платіжного балансу, за якою нерівновага платіжного балансу - це транзитний самокоригований показник нерівноваги активів грошового ринку. Аналізуючи платіжний баланс зі змін у резервах, монетарний підхід не враховує фактора часу щодо утворення дисбалансів, не приділяє уваги структурі дисбалансів та джерел їх фінансування. За монетарним підходом, якщо великий дефіцит поточного рахунку профінансований адекватним надлишком рахунку капіталу, будь-яка політика щодо платіжного балансу є зайвою. Отже, монетарний підхід до платіжного балансу не є адекватним цілі забезпечення економічної безпеки держави.

Згідно з теоретичною схемою міжнародного порядку підтримки платіжних балансів, сучасній світовій валютній системі властива асиметрія урегулювання щодо надлишку і дефіциту зовнішніх платежів. Урегулювання дефіциту ґрунтується на політиці дефляції, що робить цей процес більш обтяжливим порівняно з урегулюванням надлишку. Міжнародний порядок підтримки платіжних балансів потребує зміни умов користування ресурсами МВФ для країн-реципієнтів.

Ключовим концептуальним положенням, що випливає з результатів дослідження за цим розділом, є необхідність удосконалення процесу коригування для забезпечення економічної безпеки на основі розробки вихідних положень механізму коригування дисбалансу зовнішніх платежів з урахуванням класифікації дисбалансів за їх тривалістю та взаємного узгодження макроекономічних параметрів і складових економічної політики в процесі коригування; розробки відповідних методичних рекомендацій.

Другий розділ дисертації “Дослідження особливостей формування платіжного балансу України” відбиває практичні аспекти - аналіз алгоритму укладання статистики зовнішньоекономічних відносин України у вигляді міжнародного стандарту звітності та формування платіжного балансу як економічної системи, що відбувається під впливом дії ендогенних та екзогенних факторів, включаючи чинний міжнародний порядок підтримки платіжних балансів.

Проведений аналіз організації укладання статистики платіжного балансу України дає можливість стверджувати, що структура платіжного балансу України в цілому відповідає міжнародному стандарту за формою та змістом, але методологія його укладання, яка б враховувала національну специфіку цього процесу, відсутня.

Впродовж аналізованого періоду мала місце взаємна неузгодженість методики обчислення вихідних поточних даних і агрегованих показників Держмитслужбою, Держкомстатом, НБУ; спостерігається дисбаланс зовнішніх платежів за операціями поточного, базового балансів та балансу офіційних розрахунків платіжного балансу України (табл.1).

Таблиця 1. Динаміка дисбалансів зовнішніх платежів України млн. дол. США

економічна рівновага платіжний баланс

Результати аналізу впливу складових загальноекономічної політики як основних факторів формування платіжного балансу засвідчують:

- валютна політика в цілому не сприяла розвитку експортного сектора економіки України та зменшенню поточного дефіциту;

- впродовж аналізованого періоду в Україні була відсутня ефективна стратегія розвитку експортних галузей;

- не зважаючи на певні позитивні тенденції у розвитку регулювання імпорту, стале від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі впродовж 1994-1999 рр. говорить про неефективну структуру експорту та імпорту країни; неефективність захисту та підтримки вітчизняного товаровиробника через переважання протекціоністських заходів з обмеження імпорту замість безпосередньої підтримки національних виробників - експортерів та дещо декларативний характер українського протекціонізму (оскільки залежність від кредитів міжнародних фінансових організацій зумовлювала одночасне запровадження заходів з лібералізації зовнішньої торгівлі на вимогу кредиторів);

- визначними факторами формування поточного рахунку виявилися: надмірна залежність української економіки від імпорту енергоносіїв, переважна частка яких імпортується з Росії; та сировинний характер українського експорту;

- визначення структурних пріоритетів економічної політики і підтримка конкурентоспроможності відповідних експортних галузей відбуваються безсистемно щодо проблем платіжного балансу; конкурентоспроможність вітчизняної експортної продукції має ціновий характер;

- формування рахунку руху капіталу платіжного балансу України відбувалося під впливом двох головних протилежних тенденцій: утворення вкрай несприятливого інвестиційного клімату і водночас постійної потреби у залученні коштів ззовні з метою досягнення макроекономічної стабілізації та здійснення структурних перетворень в економіці.

Результати проведеного дослідження засвідчують, що сьогодні уряд України не має в своєму розпорядженні гнучкого інструменту регулювання зовнішніх платежів, який враховував би взаємозв'язок і взаємозалежність основних макроекономічних показників за умов тих чи інших загальноекономічних пріоритетів. Стабілізаційні програми МВФ не справляють вирішального впливу на загальний баланс платежів, поточний рахунок, стан державного бюджету, що випливає з аналізу міжнародного порядку підтримки платіжних балансів. Стосовно зростання, є докази про низьку ефективність програм МВФ у середньострокових періодах. Все це означає, що цілі покращання платіжного балансу, прискорення економічного зростання, практично не досягаються.

В структурі й динаміці зовнішнього державного боргу України кредити Міжнародного валютного фонду є найбільшими серед наданих міжнародними організаціями кредитів і в абсолютному, і в процентному виразі: 77,8% (1995), 70,85% (1996), 65,7% (1997), 59,5% (1998), 58,1% (1999). Фінансування поточного дефіциту за рахунок кредитів МВФ становило у різні роки від понад двох третин (1996) до третини обсягу дефіциту (1998), а у 1999 - понад три чверті активу поточного рахунку.

Результати дослідження, отримані за цим розділом, дають можливість систематизувати фактори дисбалансу зовнішніх платежів України:

· Ендогенні фактори:

1) Фактори статистично-методологічного характеру:

відсутність національного стандарту методології укладання платіжного балансу України;

неузгодженість дій уповноважених державних органів - Держкомстату, НБУ, Держмитслужби щодо методики й термінів агрегування показників платіжного балансу;

недоліки методології формування рахунку капіталу і фінансових операцій в частині розмежування фінансових потоків різної тривалості.

2) Неадекватна внутрішня економічна політика:

безсистемність визначення структурних пріоритетів економічної політики як факторів подолання дисбалансу зовнішніх платежів;

відсутність у розпорядженні уряду України гнучкого інструменту регулювання зовнішніх платежів.

· Екзогенні фактори:

диспропорційність процесу урегулювання пасивних платіжних балансів через асиметрією урегулювання, що властива сучасній міжнародній валютній системі;

посилення залежності економіки України від кредитів міжнародних фінансових організацій, призначених для підтримки балансу зовнішніх платежів, зокрема - від кредитів Міжнародного валютного фонду;

динаміка світових цін на товари, що складають основні товарні групи експорту України і цін на енергоносії як основну статтю її імпорту.

Визначення, узагальнення й систематизація факторів дисбалансу зовнішніх платежів України становили підґрунтя розробки напрямків удосконалення процесу коригування дисбалансу зовнішніх платежів України та практичних рекомендацій щодо їх впровадження в практику роботи відповідних державних органів і структур.

У третьому розділі дисертації “Удосконалення коригування дисбалансу зовнішніх платежів України” на підставі результатів дослідження, отриманих за двома попередніми розділами, визначено і обґрунтовано поняття і принципи побудови механізму коригування дисбалансу зовнішніх платежів України, напрямки удосконалення процесу коригування на національному і міждержавному рівнях, згідно з якими розроблено методичні і практичні рекомендації.

Механізм коригування дисбалансу зовнішніх платежів пропонується розуміти як систему форм і методів державного та міждержавного регулювання, спрямованих на взаємне узгодження макроекономічних параметрів відкритої економіки з метою забезпечення економічної безпеки держави.

Структурними принципами механізму коригування дисбалансу зовнішніх платежів мають бути такі: системності, ієрархічності, селективності, науковості, послідовності. Комплексна природа зазначених принципів сприятиме встановленню перманентного характеру процесу коригування.

Механізм коригування дисбалансу зовнішніх платежів складається з двох структурних рівнів - міждержавного та національного. В роботі обґрунтовуються основні напрямки удосконалення процесу коригування дисбалансу зовнішніх платежів на міждержавному та національному рівнях.

Передумовою реалізації заходів міждержавного рівня є розробка певних кроків її уряду в напрямку ініціювання (разом з іншими країнами) докорінної зміни умов користування ресурсами МВФ та інших міжнародних фінансових інститутів.

На обґрунтування пропозицій щодо удосконалення процесу коригування дисбалансу зовнішніх платежів на національному рівні треба зазначити наступне.

Класифікація дисбалансів за їх тривалістю дає підстави запропонувати нові показники економічної безпеки держави - сальдо базового балансу, балансу офіційних розрахунків, “чисті помилки та упущення” для забезпечення більш обґрунтованого, селективного пошуку шляхів впливу на динаміку сальдо.

Пропоноване розширення кола показників дає можливість удосконалити методи аналізу і оцінки стану економічної безпеки, оскільки у поточній практиці аналітичного значення для оцінки безпеки надається сальдо поточного рахунку і торговельного балансу.

Для удосконалення методів аналізу економічної безпеки необхідно:

- запровадити у практику Ради національної безпеки і оборони України визначення стану економічної безпеки на основі запропонованих показників безпеки;

- аналіз платіжного балансу у контексті економічної безпеки доцільно здійснювати в рамках окремої аналітичної групи в складі Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки або в рамках окремого структурного підрозділу Центру методології статистики платіжного балансу.

Застосування нових показників економічної безпеки вимагає удосконалення методології статистики платіжного балансу для створення відповідних статистичних баз даних, для чого необхідні:

- створення єдиного Центру з питань методології статистики платіжного балансу України. Діяльність центру має бути спрямована на розробку єдиних методичних підходів до обчислення даних не лише за поточними, а й за операціями з руху довгострокового капіталу, що необхідно для забезпечення потреб аналізу стану економічної безпеки у середньостроковій перспективі. Це потребує розробки відповідного інформаційно-аналітичного забезпечення (форм подання базового балансу, змін у системі збирання даних, додаткових вимог до банківської звітності в аспекті розмежування руху фінансових потоків різної тривалості);

- розробка національного стандарту методології укладання платіжного балансу з урахуванням зміни методології формування рахунку капіталу і фінансових операцій за статтею “Портфельні інвестиції” - розмежування фінансових потоків різної тривалості для забезпечення потреб аналізу пропонованих показників економічної безпеки.

Запропоноване тлумачення сутності механізму коригування дисбалансу зовнішніх платежів обґрунтовує необхідність розробки і прийняття концептуальних засад політики платіжного балансу України як інтегруючого інструменту державного регулювання зовнішнього сектора економіки і складової загальноекономічної політики країни.

З огляду на провідну роль фінансових ресурсів у забезпеченні економічної безпеки та досягненні макроекономічної збалансованості економіки, стратегічними напрямками трансформаційних перетворень інвестиційної стратегії України є такі:

- диверсифікація джерел зовнішніх фінансових ресурсів в напрямку збільшення питомої ваги тих, що не створюють боргових зобов'язань (прямі іноземні інвестиції).

- поступова відмова від політики переважання офіційних зовнішніх запозичень;

- переорієнтування на використання власних фінансових ресурсів шляхом мобілізації внутрішніх джерел (нагромаджених коштів населення, легалізації коштів тіньового бізнесу, коригування податкової політики в напрямку зниження рівня оподаткування);

- пріоритетне інвестування проектів, пов`язаних із розвитком альтернативних джерел енергопостачання.