Інвестиційні ресурси та їх використання в трансформаційній економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В.Н. КАРАЗІНА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата економічних наук

ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В ТРАНСФОРМАЦІЙНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Спеціальність: Економічна теорія

Cтепаненко Сергій Володимирович

Харків, 2001 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Трансформаційні процеси в Україні направлені на подолання спаду і депресії у виробництві, перехід його на інтенсивний шлях розвитку. Реальне економічне зростання неможливе без значних інвестицій в промисловість, в усі структурні елементи економіки України.

Процеси усуспільнення праці та виробництва в кінці минулого століття в зв'язку із зародженням і функціонуванням ринку цінних паперів, привели до того, що взаємозв'язки в системі суспільної праці почали набувати нової якості. Товарна і грошова їх форма поступово замінювалися цінними паперами, що створювало можливість управління з одного центру значними обсягами виробництва, а отже, і суспільної праці. Другою важливою передумовою виникнення інвестиційної індустрії і відповідно її аналізу були зміни в механізмі індивідуального відтворення. Концентрація, комбінування і спеціалізація, як відомо, привели до зростання масштабів капіталів, які обслуговують індивідуальне відтворення. Внаслідок цього відтворення, почало вимагати відповідних об'ємів авансованого капіталу.

Таким чином, почала розвиватися інвестиційна діяльність - новий вид діяльності в системі суспільного розподілу праці. Як і будь-яка інша підсистема суспільної праці, інвестиційна діяльність розвивалася і відтворювалася відповідно до загальних економічних законів. Організаційним результатом цього процесу є сучасна інвестиційна індустрія в країнах з розвиненими ринковими відносинами. Відповідно, однією з ключових задач процесу трансформації економіки України є формування адекватної сучасному етапу інвестиційної індустрії.

Тим часом Україна досі не переживає інвестиційного буму. Одна з головних причин інвестиційної кризи в Україні - незавершеність реформ, що ясно видно в їх проведенні на всіх трьох рівнях державної і господарської ієрархії макроекономічному, мезорівні (регіонально-галузеві структури) та мікрорівні (підприємства). В інвестиційній діяльності створилося свого роду замкнене коло: недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, а це, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання і держави.

Тому, на наш погляд, формування сприятливого інвестиційного клімату і ефективної системи стимулювання інвестиційного процесу є особливо актуальним.

Ступінь наукової розробки проблеми. Питання формування і використання інвестиційних ресурсів, їх оптимального використання і впливу на економічне зростання вельми активно досліджуються в економічній літературі. Передусім потрібно назвати роботи таких зарубіжних економістів, як Л.Дж. Гітман, Дж. Кейнс, П.Х. Ліндерт, П. Магі, Г. Маркович, П. Самуельсон, Х. Хаймер, Д.Р. Хікс, У. Шарп та ін.

Належну увагу цій проблемі приділяли російські дослідники Л. Абалкін, І. Іванов, Д. Львов, З. Меньшиков, Н. Федоренко, Т. Хачатуров, М. Шмельов, Ю. Яковлєв.

Творчий внесок в розробку даної проблеми внесли українські економісти Л. Бесчасний, І. Бланк, Г. Волинський, Є. Воробйов, С. Галуза, В. Геєць, М. Герасимчук, А. Гриценко, Б. Губський, С. Дорогунцов, П. Єщенко, Б. Кваснюк, М. Кім, І. Лукінов, Д. Лукьяненко, Ю. Пахомов, А. Пересада, В. Пінзеник, А. Покритан, П. Рогожин, В. Соболєв, А. Чухно, В. Шевчук та ін.

Наявні наукові досягнення дозволяють говорити про достатнє висвітлення проблеми стосовно країн з розвиненою ринковою економікою, а також щодо регіонів, що відносяться до периферії світового господарства та характеризується переважно до індустріальними формами господарювання. Проте, ризка питань, пов'язаних з формуванням інвестиційних ресурсів в перехідній економіці індустріального типу в умовах глобалізації світового господарства, одержал лише найбільш загальне методологічне і теоретичне висвітлення. Внаслідок цього реально діючі тут механізми часто є неефективними. Практика йде нерідко шляхом використання методу проб і помилок, що супроводиться великими економічними і соціальними витратами. Актуальність дослідження посилюється й тим, що в останні роки намітилися тенденції різкого зниження інвестиційної активності підприємств, темпів оновлення основних фондів, погіршення інвестиційного клімату в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках планової теми НДР кафедри економічної теорії Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна "Трансформаційна економіка: спільні риси і особливості прояву в Україні" (№держ. реєстрації S.P.№0199U004422).

Мета і задачі дослідження. Виходячи з актуальності і ступеню наукової розробки, в роботі поставлено мету: визначити теоретико-методологічні основи для розгляду категорій "інвестиційний процес" та "інвестиційні ресурси", розкрити їх зміст, теоретично обґрунтувати взаємозв'язок інвестиційного клімату і інвестиційної активності з процесом відтворення, розробити оптимальну модель формування інвестиційних ресурсів на державному і регіональному рівнях.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення наступних задач:

- розкрити соціально-економічну природу інвестицій та інвестиційного процесу;

- дослідити структуру інвестиційних ресурсів в умовах глобальної інформатизації суспільного відтворення;

- прослідити еволюцію ролі інвестицій в економічному розвитку взагалі і трансформаційної економіки зокрема;

- дослідити регіональні аспекти інвестиційного процесу на прикладі господарської діяльності підприємств Харківського регіону;

- розкрити механізм становлення інституційних структур, які опосередковують взаємодію реципієнта капіталу і потенційного інвестора.

Предмет і об'єкт дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні проблеми формування і використання інвестиційних ресурсів, їх особливості в перехідній економіці. Об'єктом дослідження є економіка трансформаційного періоду.

Методологія і методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою виконаного дослідження є системний підхід до процесів і об'єктів, що досліджуються, висновки і положення загальної економічної теорії, зокрема, теоретичні основи ринкової економіки з використанням результатів досліджень вітчизняних і зарубіжних фахівців.

У дисертаційній роботі використані загальнонауковий методи пізнання: аналізу і синтезу, методи наукової абстракції, метод дослідження процесів і явищ в їх діалектичній взаємодії і розвитку, поєднання методів логічного, статистичного, фінансово-економічного, графічного відображення.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі акти України, нормативно-правові документи, прийняті Верховною Радою і урядом України, що стосуються реформування економіки та інвестиційної політики держави, матеріали органів державної статистики і Світового Банку, Міністерства економіки України, Міністерства фінансів України, а також матеріали інших вітчизняних і зарубіжних джерел.

Наукова новизна результатів дослідження, отриманих особисто дисертантом, полягає в наступному:

1. Розроблено власну класифікацію інвестиційних ресурсів, до якої включено нетрадиційні джерела - такі, як людський капітал, соціально-економічна інформація, та на підставі дослідження різних моделей прийняття інвестиційних рішень виявлено їх залежність від особистого чинника;

2. Введено до наукового обігу поняття "інвестиційне середовище" та "інвестиційний потенціал підприємств" та розкрито співвідношення;

3. Обґрунтовано висновок щодо пріоритетної ролі інституційних чинників формування внутрішнього інвестиційного середовища в трансформаційній економіці та необхідності оптимізації взаємодії формальних та неформальних норм з метою прискорення такого формування;

4. Узагальнено досвід розвитку іноземного інвестування в країнах з перехідною економікою і зроблено висновок про те, що інвестиції форсують процес становлення правової держави, зміцнюють політичну стабільність в суспільстві і непорушність інституту власності;

5. Обґрунтовано висновок про те, що в перехідній економіці державі належить провідна роль в інвестиційній політиці в частині визначення пріоритетних напрямів інвестування;

6. Обґрунтовано доцільність кардинальних перетворень підприємств на організаційно-управлінському рівні, запропоновано схему трансформації змішаної власності в приватну і продаж державних пакетів акцій будь-яким власникам, які гарантують виконання функцій стратегічного інвестора, або перехід до чисто державної, унітарної власності там, де без цього обійтися не можна;

7. На прикладі Харківського регіону визначено і проранжовано показники його інвестиційної привабливості. Встановлено залежність між регіональною політикою, галузевим розміщенням промислових підприємств, експортно-імпортними операціями і можливістю залучення інвестиційних ресурсів;

8. Розроблено практичні рекомендації з удосконалення податкової та амортизаційної політики, а також банківського кредитування з метою активізації інвестиційного процесу в трансформаційній економіці України.

Наукові положення, що сформульовано в п. п. 1, 2, 3, 4, є новими і вперше запропоновані дисертантом, а викладені в п. п. 5, 6, 7, 8 - суттєво доповнюють наявні в літературі та вносять до них часткову новизну.

Практичне значення отриманих результатів. Теоретичні положення і висновки, що містяться в дисертації, мають значення для розробки конкретних питань інвестиційної політики. Окремі пропозиції і рекомендації дозволяють конкретизувати оцінку ролі інвестиційних ресурсів в економіці взагалі і в трансформаційний період зокрема, вдосконалити систему управління інвестиційними процесами на мікро- і макрорівні. Результати дослідження можуть застосовуватися у викладанні курсів з економічної теорії, а також в спецкурсах і семінарах з проблем ринкових відносин.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались на міжнародній науково-технічній конференції "Інформаційні технології: наука, техніка, технологія, освіта, здоров'я" (Харків, 1997) і на міжнародній конференції "Росія і Україна на порозі XXI сторіччя. Шляхи поєднання національних інтересів і братської взаємодії" (Воронеж, 1997).

Публікації. Основні теоретичні і практичні висновки дослідження знайшли відображення в 5 одноосібних статтях автора загальним об'ємом 2,2 д. а., в т. ч., 4 статті - в фахових наукових виданнях об'ємом 1,7 д. а.

Структура і об'єм роботи. Структура дисертації зумовлена метою і задачами дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури а також додатку. Загальний об'єм дисертації - сторінок машинописного тексту, в т. ч., основний об'єм (вступ, основна частина і висновки - сторінок. Дисертація містить 6 малюнків і 27 таблиць. Список використаної літератури включає 192 назви.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У розділі 1 "Теоретичні основи дослідження інвестиційних ресурсів в сучасній економіці", говориться що складається з двох параграфів, послідовно розглядаються соціально-економічна природа інвестицій та їх роль у процесі відтворення, а також джерела інвестиційних ресурсів в умовах глобальної інформатизації.

Підприємницька діяльність в будь-якій організаційно-правовій формі немислима без інвестицій: вже стартовий капітал повинен розглядатися як інвестиція, яка стає матеріальною та/або інтелектуальною базою приватного, колективного або державного підприємництва. У самому широкому значенні інвестиції забезпечують механізм, необхідний для фінансування зростання і розвитку країни. Державні інвестиції можуть здійснюватися і з метою регулювання розвитку економіки. У країнах з командною економікою інвестиції ототожнювалися з поняттям "капітальні вкладення", яке характеризує діяльність замовників (інвесторів). Інвестиції в цьому випадку розуміються як вкладення коштів у відтворення основних фондів. Капітальні вкладення розглядалися в двох аспектах: як економічна категорія і як процес, пов'язаний з рухом грошових ресурсів. Позитивним наслідком такого підходу було включення до складу капітальних витрат на фінансування обігових коштів підприємств-новобудов в зв'язку з передачею їх підприємствам один раз на весь період функціонування.

Усі інвестиції відносно об'єкта вкладення (а саме цей критерій найбільш цікавий і підходить для використання в якості понятійного апарату в подальшому дослідженні) можна розділити на два види: фінансові і реальні, де реальні, і фінансові інвестиції, в свою чергу, можна розбити на внутрішні і зовнішні:

- внутрішні - вкладення коштів господарюючого суб'єкта у власні фактори виробництва за рахунок власних джерел фінансування;

- зовнішні - вкладення коштів інвестиційних інститутів в фактори виробництва господарюючого суб'єкта, який потребує інвестицій.

Інвестиційний процес відноситься до тих сфер економічної діяльності, де реалізація господарських цілей здійснюється в умовах широкого спектру законодавчих і нормативних актів. Більш того, по мірі розвитку продуктивних сил суспільства, ускладнення зв'язків соціальної взаємодії спостерігається неухильне зростання кількості правових норм, що регламентують інвестиційну діяльність. Пояснюється це передусім тим, що в інвестиційній сфері реалізовуються основні економічні інтереси всіх господарюючих суб'єктів суспільства, формується той організаційно-економічний механізм, від злагодженої діяльності якого залежить характер суспільного відтворення.

В умовах формування правової культури і традицій цивільного суспільства в нашій країні з'являється серйозна небезпека відриву цільових імперативів від господарських реалій. Створюються передумови для повторення однієї з традиційних вад вітчизняного господарського законодавства, яка полягає в неточному відображенні нормами права станів і можливостей розвитку реальних господарських процесів, регульованих цими нормами. Так було в минулому, так нерідко відбувається і сьогодні. У сфері регулювання інвестиційної діяльності такий підхід закріплений вже на рівні її правового змісту.

На наш погляд, в умовах трансформації економіки необхідно насамперед говорити про специфіку перехідної моделі поведінки підприємств, виражену, як правило, у відсутності стратегічного планування як такого, домінуючою моделлю поведінки є виживання. Воно проявляється в прагненні зберегти традиційні економічні відносини і знайти шляхи включення в нові. Відповідно, основний напрям функціонування підприємства - збереження його як цілісності, включаючи трудовий колектив, контроль адміністрації, основні зв'язки з контрагентами, традиційні джерела розвитку і види діяльності. В такому контексті способи поведінки виступають як стратегії виживання. Причину цього ми бачимо в руйнуванні стратегічного потенціалу підприємства, який ми розуміємо як сукупність тих його ресурсів, властивостей і особливостей, які визначають можливість його ефективного функціонування за тих або інших реально допустимих зовнішніх умов. Цей потенціал розглядається як комплексна характеристика, що враховує не тільки внутрішні особливості підприємства (активи, освоєні технології, “ноу-хау", унікальні кадри і т. ін.), але й особливості його ринкового і адміністративного середовища, а також положення, що воно посідає в цьому середовищі. Зокрема, можна говорити про стійкий попит на продукцію підприємства як складову його інвестиційного потенціалу.

Найбільш деформованою є, на наш погляд, складова частина стратегічного потенціалу - інвестиційний потенціал економічного суб'єкта, під яким ми розуміємо здатність цього суб'єкта протистояти обмеженням, пов'язаним з прийняттям інвестиційних рішень відносно використання інвестиційних ресурсів. Новий стан підприємств характеризується тим, що посилення групи їх ринкових, маркетингових функцій, яке зараз віднімає основну частку їх ресурсів і зусиль керівництва, сталося в значній мірі за рахунок ослаблення внутрішніх інноваційно-відтворювальних процесів. Низький рівень інвестиційної активності підприємств пояснюється не тільки небажанням зовнішніх інвесторів вкладати гроші в реальний сектор економіки. Важливим чинником є й внутрішня неготовність підприємств до інвестицій. Можна стверджувати, що навіть у разі появи таких інвестицій багато хто з них не зміг би скористатися цими інвестиціями належним чином. Для того щоб процеси відтворювання не затухали, в структурі підприємства необхідні такі ключові елементи інноваційного циклу, як дослідно-конструкторські та науково-дослідні підрозділи, служби підвищення кваліфікації кадрів, поповнення їх випускниками вузів і т. ін.

Але саме ці компоненти постраждали насамперед в ході приватизації, в умовах ліквідації держзамовлень, загального падіння попиту. Як баласт вони були скинуті за борт першими, і відновлення відтворювально-інноваційних контурів в структурі і діяльності підприємств є однією з основних задач їх реформування.

Інвестиційні ресурси являють собою як капітал в матеріалізованій формі, втілений в засобах виробництва, так і капітал, не матеріалізований у вигляді грошових і інших активів, що залучається для здійснення вкладень в об'єкти інвестування. Інвестиційні ресурси - це кошти, за допомогою яких здійснюється виділення тієї частини сукупного суспільного продукту, яка без порушення об'єктивної (природної) пропорціональності суспільного виробництва може бути направлена на розвиток соціально-економічної системи загалом і реалізацію конкретних інвестиційних проектів, зокрема, з метою отримання економічного ефекту.

У процесі дослідження дисертант сформулював власне розуміння терміну "інвестиційне середовище", яке визначається як сукупність чинників, що зумовлюють можливість повного використання інвестиційного потенціалу відповідного економічного суб'єкта. В якості такого суб'єкту може виступати окрема фірма, галузь, регіон, країна загалом. Таким чином, інвестиційний процес здійснюється в межах взаємодії трьох складових - інвестиційних ресурсів, інвестиційного потенціалу і інвестиційного середовища. Інвестиційні ресурси визначають інвестиційний потенціал, реалізація якого, в свою чергу, задається параметрами інвестиційного середовища.

У сучасних умовах відбуваються швидкі і динамічні зміни як в структурі інвестиційних ресурсів, так і в інвестиційному середовищі.

Традиційними первинними інвестиційними ресурсами є заощадження приватних осіб (домогосподарств), грошові накопичення підприємств (нерозподілений прибуток і амортизаційний фонд) і держави. У свою чергу, приватні заощадження є функцією від величини доходу домогосподарств, грошові накопичення підприємств залежать від рівня прибутку і розміру основного капіталу, а грошові накопичення держави - від частки ВВП, що централізується в державному бюджеті. Зрештою, інвестиційний потенціал суспільства задається реальною величиною його ВВП на душу населення.

У сучасних умовах, на доповнення до традиційних інвестиційних ресурсів, зростаюче значення набувають людський капітал і інформація. Обидва ці ресурси спираються на розвиток наукового знання і безпосередньо не пов'язані ні з фінансовим, ні з реальним секторами економіки. Більш того, вони всі в більшій мірі починають відігравати замінюючи роль в структурі інвестиційних ресурсів по відношенню до традиційних ресурсів. Ця тенденція є загальносвітовою і властива не тільки розвиненим країнам, але й тим, що розвиваються. Саме завдяки їй створюється об'єктивна можливість істотного підвищення темпів соціально-економічного розвитку будь-якої країни, яка або володіє ними в достатній мірі, або робить зусилля щодо прискореного зростання забезпеченості саме цими ресурсами. І навпаки, низький рівень забезпеченості ними приводить до того, що зусилля з нарощування величини традиційних ресурсів можуть не тільки не привести до збільшення душового ВВП, а будуть проводитися падінням ефективності функціонування економіки.

Звідси витікає пріоритетне значення переважного розвитку тих сфер економіки, які безпосередньо визначають якість нових інвестиційних ресурсів, а саме, освіти, охорони здоров'я і збереження довкілля, а також телекомунікацій. Нарощування інвестиційного потенціалу на будь-якому рівні господарювання повинно спиратися передусім на зростання нових інвестиційних ресурсів. Реалізація ж інвестиційного потенціалу залежить від існуючого інвестиційного середовища, яке представлене певною сукупністю внутрішніх і зовнішніх чинників, специфічною для макро- і мікрорівнів господарювання, хоча традиційно в економічній літературі переважає дослідження внутрішніх чинників.

При аналізі змін в інвестиційному середовищі особливу важливість має з'ясування співвідношення між внутрішніми і зовнішніми чинниками її формування.

Справа в тому, що специфіка переходу до ринку від командно-адміністративної системи полягає, окрім всього іншого, ще й в тому, що цей перехід здійснюється значною мірою під впливом зовнішніх чинників. Причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним, а сумарний результат взагалі характеризується сильною невизначеністю.

Кажучи про позитивний вплив зовнішніх чинників формування інвестиційного середовища, ми маємо на увазі передусім інформатизацію, яка надзвичайно прискорює процеси прийняття інвестиційних рішень. Розвиток телекомунікацій формує електронну комерцію, кардинально змінюючи традиційні механізми діяльності інвестиційних інститутів (таких, наприклад, як фондова біржа). Глобалізація фінансових ринків приводить до розширення варіантів і можливостей інвестування. Впровадження сучасних технологій роботи фондових ринків (таких, як депозитарні розписки) значно полегшує акумуляцію фінансових ресурсів і їх інвестування у самі передові сфери вкладення капіталу. Однак зворотним боком глобалізації та інформатизації є посилення взаємозалежності національних економік, а отже, і їх уразливість перед ударами світових фінансових криз, особливо в країнах з перехідною економікою.

При цьому зростаючий вплив зовнішніх чинників накладається на специфічні внутрішні межі інвестиційного середовища, ще більш підсилюючи її невизначеність і непередбачуваність.

Так, традиційними донедавна були уявлення про існування прямої залежності між обсягами інвестицій і темпами економічного зростання. Однак в зв'язку з процесами, що розгортаються в світі - глобалізацією та інформатизацією - цей зв'язок перестає носити безпосередній характер або навіть поступово зникає: в найбільш розвинених країнах економічне зростання відбувається на фоні скорочення величини інвестицій.

Тим часом, досвід країн з перехідною економікою показує, що збереження в них тенденції до зростання інвестиційних “ін'єкцій" супроводжується прямим падінням темпів зростання економіки та її ефективності. Це й недивно, оскільки в багатьох країнах зберігається значний державний сектор з низькою ефективністю. Державна інвестиційна політика при цьому орієнтується на підтримку неефективних виробництв в ім'я помилкових соціальних пріоритетів (т. зв. політика м'яких бюджетних обмежень), консервуючи тим самим низький технічний рівень виробництва і неефективне використання ресурсів.

У розділі 2 - "Оптимізація руху інвестиційних ресурсів в трансформаційній економіці", що складається з трьох параграфів, розглянуті тенденції інвестування відтворення основних виробничих фондів, економічні інструменти стимулювання інвестицій і ефективність динаміки інвестиційних потоків, а також руху інвестиційних ресурсів в регіонах України.

У другій половині 90-х рр. на українських підприємствах фактично припинилося оновлення основних фондів і збільшилася їх частка з наднормативними термінами служби, що спричинило необґрунтоване збільшення об'ємів менш ефективного способу їх відтворення - ремонтів, до того ж і ці об'єми поступово меншають через відсутність реальних коштів у підприємств.

Важливо зазначити, що, з точки зору національної безпеки і безпеки ЗЕД, пріоритетним повинне бути не просто власне виробництво, а таке, яке забезпечує технологічне лідерство, тобто високі наукоємні технології. Виходячи з цих вимог, виконавча влада повинна відмовитися від трифазної послідовної стратегії економічного розвитку Дж. Сакса, якої дотримуються Міжнародні фінансові організації (фінансова стабілізація (3-5 років), далі розвиток ринкових структур (5-10 років), потім структурні зміни в економіці (10-20 років), а переорієнтуватися на паралельну стратегію економічного розвитку, оскільки це диктується одночасною наявністю як високого безробіття, так і значною питомою вагою тіньової економіки.

В Україні особисті заощадження, хоча і скорочуються з кожним роком (в реальному виразі), але залишаються досить великими, заощадження фірм знаходяться, як правило, в депресійному стані, а державний бюджет має великий дефіцит, що зменшує загальний розмір національних заощаджень. Крім того, спостерігається великий відтік фінансових накопичень за рубіж, який не перекривається припливом іноземного капіталу і кредитів. В результаті за наявності великих особистих заощаджень коштів для інвестицій виявляється недостатньо.

Тому особливе значення в умовах нестачі фінансових ресурсів має чітке визначення пріоритетних сфер, напрямів інвестування в ті галузі економіки, які забезпечують розширене відтворення, швидку віддачу і підвищення життєвого рівня населення. Однак наш уряд досі не може визначитися з переліком пріоритетних сфер.

Перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері, передусім, стосується її джерел. Відтворення основних фондів народного господарства відбувається за допомогою трьох основних каналів надходження інвестицій: державних капітальних вкладень, капітальних вкладень, здійснюваних за рахунок підприємств і організацій, вкладень, здійснюваних за рахунок ресурсів інвестиційних фондів і компаній, що формуються на основі акумуляції грошових коштів населення.

Було б неправильно пов'язувати зростання національного доходу тільки з виробничими інвестиціями, хоч очевидно, що вони безпосередньо визначають збільшення виробничих потужностей і випуску продукції. Потрібно зазначити, що на це зростання справляють значного (хоч і непрямого) впливу також інвестиції в невиробничу сферу, причому загальносвітова тенденція полягає в тому, що значення їх в подальшому нарощуванні економічного потенціалу зростає.

В дисертації розкрито недоліки діючої амортизаційної політики в Україні і сформульовано деякі пропозиції щодо її вдосконалення, а також проаналізовано недоліки діючої системи оподаткування з позицій гальмування інвестиційного процесу і сформульовано відповідні рекомендації.

Було б доцільно надати акціонерним товариствам право самостійного вибору тих або інших методів нарахування амортизації - з урахуванням специфіки їх основних фондів, зокрема, тих, для яких важко визначити економічно обґрунтовані нормативні терміни експлуатації. Господарюючим суб'єктам слід надати право визначати процент амортизаційних відрахувань в кожному році з фіксацією в інвентарній картці первинної вартості, величини зносу, залишкової вартості - з корективом у бік збільшення або зменшення при модернізації, реконструкції або технічному переозброєнні виробництва. Доцільно розробити систему для норм амортизації основних фондів з відхиленнями в відсотках у верхній і нижній межах від норм, встановлених для кожної класифікаційної групи.

Потрібно також внести поправочні коефіцієнти норм амортизації основних фондів по групах, враховуючі специфіку їх виробництва і експлуатації.

При використанні прискореної амортизації треба дозволити застосування будь-якого з основних методів: лінійного, зниження залишку балансової вартості, суми чисел, а також їх поєднання в межах амортизаційного періоду.

Необхідна розробка методики проведення амортизаційних розрахунків з урахуванням конкретних і специфічних виробничих і економічних ситуацій. При розгляді економічних важелів активізації інвестиційного процесу в трансформаційній економіці дисертант сконцентрував увагу на ключових питаннях, що впливають на динаміку інвестиційних потоків. До них ми відносимо грошово-кредитне регулювання і вплив приватизації.

Банківську політику в області інвестиційних вкладень необхідно вдосконалити шляхом перетворення кредиту в знаряддя досягнення ефективності інвестицій, а також шляхом активізації фондового ринку.

Довгострокове кредитування виступає головним джерелом підкріплення ресурсів інвестицій лише за умови, що механізм ринкової діяльності підприємств поєднується з оптимальним оподаткуванням прибутку та інших фінансових коштів, особливо тепер, у період надто низької інвестиційної активності. У зв'язку з скороченням легальної економіки виник дефіцит довгострокових ресурсів, які, як відомо, надаються населенням і юридичними особами у вигляді строкових депозитів (а також середні залишки по поточних рахунках).

Прибуток сьогодні є джерелом самофінансування інвестицій лише на окремих, високорентабельних підприємствах. У нинішніх умовах неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і неплатежів прибуток як джерело капітальних вкладень в країні загалом є набагато меншим, в порівнянні з амортизаційним фондом.

Оскільки вітчизняний капітал краще орієнтується в ситуації і йому потрібно менше спеціальних законодавчих передумов, то він може приходити в потенційно прибуткові сфери раніше іноземного. Широко відома сентенція, що іноземні інвестиції підуть услід за вітчизняними. Це, очевидно, є вірним, але з тією обмовкою, що в країні в якийсь період можуть ще не бути накопичені достатні капітали або ж вони вимушено переховуються за кордоном, чому і не можуть першими прийти на реалізацію великих проектів. Поведінка ж національних інвесторів характеризується поки що неухильним зниженням капіталовкладень.

Важливою умовою оновлення виробничого потенціалу в недержавному секторі економіки є вдосконалення механізму приватизації в поєднанні зі структурною перебудовою, активною інвестиційною політикою, забезпеченням сприятливих умов для функціонування приватизованих підприємств в постприватизаційному періоді.

При розгляді регіонального аспекту руху інвестиційних потоків дисертант виходив з того, що в теперішній час реальні можливості залучення масштабних іноземних інвестицій в найбільшій мірі можуть бути реалізовані саме на регіональному рівні.

Практика показує, що територія України для іноземного інвестора не є єдиним інвестиційним простором, а розділяється на ряд зон, привабливих своїми особливостями. Тому кожний інвестор для реалізації свого бізнесу буде вибирати регіон, відповідний напряму його діяльності. Регіони не рівноцінні за рівнем підготовленості до сприйняття іноземних інвестицій (наявність інвестиційних проектів, команд для їх реалізації). По окремих областях України іноземні інвестиції розміщені надто нерівномірно. Вибір інвесторів визначали місцезнаходження підприємств (в прикордонних західних областях переважали інвестиції з країн Європи, передусім Польщі, в східних з Росії), структура господарських комплексів (великі промислові регіони, особливо Донецька, Дніпропетровська, Луганська області), столичний статус (м. Київ), експортні можливості українських підприємств і рівень їх зв'язків із зарубіжними партнерами. В ряді областей (Львівська, Закарпатська, Тернопільська) мають значення традиційні зв'язки з українською діаспорою за рубежем. Досвід країн з перехідною економікою (в тому числі України) показує, що на перше місце серед внутрішніх чинників формування ринкової інвестиційного середовища висуваються інституційні чинники, пов'язані зі становленням ринкових соціальних норм і стереотипів господарської поведінки, причому як формальних, так і неформальних. У літературі звичайно прийнято говорити про формування ринкового менталітету як умови становлення повноцінної інвестиційного середовища. Однак ми вважаємо, що одних тільки нових неформальних інститутів для успішного розвитку інвестиційного потенціалу економіки явно недостатньо.

Справа в тому, що нові норми і стереотипи господарської поведінки, формуючись спочатку як неформальні, проте потребують свого закріплення саме як формальні. В іншому випадку завжди існує загроза придушення цих нових норм з боку старих норм і правил, що відживають свій вік, саме внаслідок того, що ці старі неформальні норми спираються на застарілу сукупність формальних норм. інвестування капітал економіка

Типовим прикладом в цьому відношенні є інвестиційне законодавство в частині, регулюючій притік в країну іноземних інвестицій.

ВИСНОВКИ

Проведене дослідження дозволило сформулювати основні узагальнюючі висновки. Зараз Україна поставлена перед об'єктивною необхідністю активізації інвестиційної діяльності на створення конкурентно-здатних господарських систем, модернізацію і реконструкцію діючих структур, забезпечення диверсифікації капіталу в напрямі соціально орієнтованих структурних перетворень. Ключова роль в цьому процесі належить державі, яка визначає вектор розвитку інвестиційної політики виходячи з стратегічних задач трансформації економіки.

Інвестиційна і інноваційна діяльність повинна, на наш погляд, стати вирішальною ланкою всієї економічної політики держави. Без неї не вдасться швидко подолати загальноекономічну кризу і вийти на рубежі економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту, збалансованість макроструктури.

Результати дослідження показують, що в самому відтворювальному процесі закладені внутрішні потенції необхідного інвестування. Треба навчитися своєчасно акумулювати і швидко інвестувати ресурси накопичень в об'єкти найбільш вигідного напряму. На наш погляд, перше місце тут повинні зайняти внутрішні джерела. Це передусім, кошти амортизаційного фонду, які повинні відображати реальні масштаби акумуляції і використовуватися тільки на відтворення.

Жорстка монетарна модель розвитку економіки, направлена на боротьбу з інфляцією будь-якою ціною, привела до обвального падіння виробництва, зростання безробіття, зробила все для ліквідації можливостей внутрішнього інвестування.

Найважливішу роль в стратегії інвестиційної діяльності відіграє обґрунтований вибір напрямів інвестування - наскільки вони будуть відповідати національним інтересам держави. За всі роки незалежності в країні так і не був створений механізм стимулювання інвестиційного процесу, не використовується практика інвестиційних угод з великими інвесторами. Дії, направлені на розвиток ВЕЗ, залишаються на рівні економічної пропаганди. В умовах обмеженості інвестиційних ресурсів, що склалися в Україні, визначальною уявляється розробка механізму перетворення короткострокових капіталів в довгострокові. Розробка цього механізму і реалізація його в економіці країни здійснюється на державному рівні практично всіх країн світу. Країни самостійно формують своєрідні варіанти механізмів, що передбачають створення відповідних інститутів і введення певних правил, які, відповідно до умов і державних інтересів, відіграють роль штучного економічного механізму первинного стимулу і управління подальшим розвитком економічних явищ. Такий економічний механізм виконує роль інструмента, який свідомо проводить в інвестиційний процес економічну політику держави.

По мірі розвитку інфраструктури банків можна було б рекомендувати підприємствам акумулювати амортизаційні фонди на спеціальних рахунках в банках, з виплатою відповідних процентів по вкладах і контролем за цільовим витрачанням цих коштів.

Механізмом, який зміг би реально допомогти в розв'язанні проблеми погашення боргів по кредитах, може стати глибока реструктуризація підприємств-боржників. Така реструктуризація повинна передбачати виділення на певному етапі рентабельної частини виробництва із загальної структури підприємства, за рахунок прибутковості якого можна було б забезпечити повернення кредитів. Отже, інвестиційний процес потребує державного регулювання.

СПИСОК РОБІТ, ЯКІ ОПУБЛІКОВАНІ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Степаненко С.В. Инвестиционные ресурсы в переходной зкономике Украины // Вестник Харьковского государственного университета. - Серия экономическая. - №398. - Харьков, 1997. - С. 125-133.

2. Степаненко С.В. Трансформационнные процесы и инвестиционная политика в Украине // Вестник Харьковского национального университета им. В.Н. Каразина. - Серия экономическая. - №423. - Харьков, 1999. - С. 196-199.

3. Степаненко С.В. Информация в структуре инвестиционных ресурсов // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Економічна серія. - №446. - Харків,1999. - С. 114-118.

4. Степаненко С.В. Формирование инвестиционной среды в трансформационной экономике // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - Економічна серія. - №530. - Харків, 2001. - С. 94-97.

Размещено на Allbest.ru