Фінансово-господарські відносини держава–підприємництво (етапи становлення і перспективи розвитку)

Перший розділ “Концептуальні основи дослідження фінансово-господарських відносин держава - підприємництво” спрямований на висвітлення сутності предмету досліджень, обґрунтування фінансово-господарських відносин як економічної категорії, особливостей прояву таких відносин між державою і підприємницькими структурами в умовах ринкової трансформації вітчизняної економіки.

Розв'язання соціально-економічних проблем, які виникли в Україні на етапі переходу до ринку, зумовлює необхідність проведення поглиблених досліджень змін, які відбулись в суспільстві, виявлення причин, що призвели до загострення кризової ситуації, обґрунтування шляхів виходу з неї і забезпечення умов для прискореного зростання національної економіки і добробуту населення.

Фінансово-господарські відносини, що виникають між суб'єктами господарювання, в дисертації досліджувались в контексті економічних відносин як їх складова частина, яка на теперішній час в найбільш повній мірі характеризує зріз економічних відносин держава - підприємництво з приводу використання власності, розподілу і перерозподілу суспільних ресурсів. З позицій ієрархічної підпорядкованості суб'єктів господарювання в роботі виділені особливості побудови фінансово-господарських відносин між державою і юридичними особами як партнерами; юридичними особами в ієрархічній фінансово-господарській залежності, власниками і найманими працівниками; фізичними і юридичними особами підприємницької діяльності. Держава в ринковій економіці виступає як інституціональна структура, функції якої концентруються на забезпеченні умов для ефективного функціонування підприємницької діяльності. Визнано, що держава може виступати також як підприємницька структура, якщо вона здійснює підприємницьку діяльність. Структурна схема формування фінансово-господарських відносин представлена на рис. 1.

Враховуючи багатоаспектність можливого прояву фінансово-господарських відносин, які виникають між суб'єктами економіки, а також багатофакторний вплив цих відносин на розвиток кожного суб'єкта, автор вводить певні обмеження в дослідженні, виділяючи три основні суб'єкти: держава; підприємницька структура як юридична особа; підприємець, що займається індивідуальною виробничо-господарською діяльністю і зареєстрований як фізична особа. Предметом аналізу фінансово-господарських відносин між досліджуваними суб'єктами економіки виділені відносини власності, розподіл доходів, ефективність використання суспільних ресурсів, включаючи трудові.

Виходячи із сучасних проблем розвитку вітчизняної національної економіки, автор виділяє основні завдання і функції кожного з досліджуваних об'єктів, вводить нове поняття “раціональність” в побудові фінансово-господарських відносин, обґрунтовує критерії раціональності у формуванні фінансово-господарських відносин держава - підприємництво.

Термін “раціональність” автор, спираючись на економічну теорію раціонального вибору (ТРВ), пропонує визначати як ідеальний стан реальності, який дозволяє сформувати певні гіпотези стосовно поведінки суб'єктів економіки, а відтак і визначати їх можливі відносини між собою. В практиці господарювання досягнення раціональних відносин між суб'єктами економіки наштовхується на цілу низку перешкод об'єктивного і суб'єктивного характеру, що змушує зважати на реальність і коректувати рішення стосовно попередніх цілей. Для суб'єктів економіки з боку суспільства виставляються певні обмеження. Обмеження можуть бути матеріального і фінансового характеру: вимоги до раціонального використання природних, енергетичних та інших ресурсів, бюджетні обмеження, обмеження в часі тощо. Із соціологічних і правових позицій обмеження раціональності в прояві фінансово-господарських відносин можуть носити формальний і неформальний характер. Формальні обмеження базуються на законах, прийнятих у суспільстві. Неформальні обмеження зумовлені традиціями, культурним надбанням нації, звичками.

Наявність обмежуючих факторів в досягненні раціональних відносин між суб'єктами господарювання зумовлює необхідність їх врахування і конкретизації стосовно об'єктів дослідження, не знижуючи при цьому актуальності і значущості поставленої проблеми. Сама постановка проблеми про необхідність побудови раціональних відносин між суб'єктами господарювання дозволяє більш глибоко досліджувати її характер, визначати позитивні і негативні фактори, які впливають на їх розвиток.

В дисертації дано обґрунтування основних критеріїв раціональності у формуванні фінансово-господарських відносин держава - підприємництво, визначені фактори, які обмежують повноту досягнення критеріїв раціональності відносин між суб'єктами господарювання на теперішньому етапі реформування вітчизняної економіки, визначені перспективні напрями розвитку таких відносин.

Необхідність вдосконалення фінансово-господарських відносин між державою і підприємницьким сектором економіки визнається як вітчизняними урядовими структурами, так і безпосередньо підприємцями. Значно складніше вирішуються питання, пов'язані з реалізацією конкретних заходів. Проблема в тому, що між інтересами урядових структур, які не тільки розробляють економічну політику розвитку вітчизняної економіки, але і формують законодавчу базу, що регламентує функціонування підприємницького сектора, і безпосередньо підприємцями як виконавцями прийнятих державою рішень існують суттєві суперечності, які в теперішніх умовах гальмують реалізацію раціональних фінансово-господарських відносин між ними. В роботі обгрунтовані напрями узгодження інтересів держави і підприємництва (рис. 2), перспективи їх розвитку на базі усунення диспропорцій в розподілі і перерозподілі доходів, забезпечення соціальної справедливості і соціального добробуту.

Рис. 2. Схема взаємоузгодження інтересів держави і підприємництва

Основними критеріями у визначенні раціональності відносин держава - підприємництво виділені: забезпечення ефективності функціонування підприємницьких структур, забезпечення зайнятості і добробуту населення, наповнення державного бюджету, задоволення потреб суспільства в продукції і послугах підприємництва, забезпечення конкурентоспроможності національної економіки.

Концептуальні підходи до побудови раціональних фінансово-господарських відносин держава - підприємництво передбачають використання ув'язки макроекономічної політики держави з інтересами підприємців на основі вдосконалення системи оподаткування результатів їх діяльності. Досі використовувався лише один основний напрям побудови таких відносин з боку держави за гаслом: де взяти фінансові ресурси для наповнення державного бюджету і що для цього необхідно зробити.

Основним фінансовим джерелом при цьому визначалась сфера підприємництва. В результаті за роки реформування сформувалась чітка тенденція підвищення податкового тиску на підприємницьку діяльність, який на теперішній час слід вважати основним гальмівним фактором у формуванні раціональних фінансово-господарських відносин держава - підприємництво. В дисертації обгрунтовані напрями побудови раціональних фінансово-господарських відносин на базі зниження податкового тиску на підприємницьку діяльність, стимулювання підприємців з боку держави за їх активну участь у розв'язанні важливих соціально-економічних проблем розвитку національної економіки. Реалізація цього напряму потребує прийняття цілої низки нових законів і законодавчих актів з питань регулювання фінансово-господарських відносин держава - підприємництво, виходячи із критеріїв їх раціональності.

Другий розділ “Організаційно-економічні і правові основи формування фінансово-господарських відносин у підприємницькому секторі економіки” спрямований на висвітлення результатів дослідження з питань: визначення особливостей підприємницької діяльності як форми господарювання і суб'єкта ринкової економіки, узагальнення і оцінка зарубіжного досвіду у формуванні фінансово-господарських відносин, в тому числі на принципах партнерства, створення і розвиток правової основи для прояву раціональних фінансово-господарських відносин у підприємницькому секторі економіки.

Підприємництво як форма господарювання, що заснована на ініціативі, самостійності, добровільності у заснуванні власного діла та повної відповідальності за результати діяльності, є загальновизнаною в світовій економіці. На теперішньому етапі підприємницька діяльність розглядається як невід'ємна складова ринкової системи господарювання, основна рушійна сила розвитку і вдосконалення ринкових відносин. В світовій практиці господарювання використовується велика кількість різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності, які постійно змінюються, пристосовуючись до змін ринкового середовища, вимог і законів розвитку суспільства, що значно ускладнює вибір найбільш раціональних з них для умов вітчизняної економіки.

В роботі на основі узагальнення зарубіжного і вітчизняного досвіду представлена класифікація видів підприємницької діяльності і основна характеристика кожного з них. Основними ознаками в побудові класифікації виділені такі як: вид підприємницької діяльності, галузева приналежність, обсяги виробництва, спосіб організації (заснування) підприємницької структури і форми власності; мета створення, ступінь самостійності; юридично-правовий статус, ступінь свободи і новизни діяльності. Розроблена класифікація прийнята автором за основу при дослідженні особливостей прояву фінансово-господарських відносин різних організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

В роботі обгрунтовані принципи побудови фінансово-господарських відносин між державою і підприємницькими структурами на основі партнерських стосунків. Для умов України така форма організації фінансово-господарських відносин між різними суб'єктами господарювання є новою. В той же час у світовій практиці господарювання вона досить широко використовується в різних формах і сферах виробничо-господарської діяльності.

На основі аналізу і узагальнення зарубіжного досвіду та реальної ситуації, що склалась в економіці України за останні роки, в роботі обгрунтовані форми організації партнерських відносин між підприємницькими організаціями. Автор виділяє два основні види партнерства:

Без створення юридичної особи. В таких випадках відносини, що виникають між різними суб'єктами господарювання, регламентуються договором, який є юридичним документом і характеризує умови взаємовідносин сторін.

Із створенням юридичної особи і з укладанням установчого договору, який регламентує їх спільну фінансово-господарську діяльність і визначає її правовий статус (рис.3).

На рис. 3 представлено основні види договірних відносин між суб'єктами господарювання на принципах партнерства. Автор обґрунтовує можливість побудови партнерських відносин між підприємницькими структурами, між ними та державними установами, державою і підприємцями; прогресивність формування партнерських відносин на лізинговій основі. В умовах України лізинг може сприяти активізації інвестиційної діяльності, слугувати санаційним інструментом при підтримці підприємницьких структур за відсутності у них достатніх фінансових ресурсів і можливостей самостійного виходу на кредитний ринок. Серед основних факторів, що обмежують більш широке використання договірних лізингових відносин в роботі виділені такі: нерозвиненість кредитних ринків; низька платоспроможність вітчизняних товаровиробників, недоліки у податковому законодавстві, недосконалість амортизаційної політики, відсутність правового забезпечення лізингових операцій. Основну увагу звернуто на необхідність вдосконалення фінансових відносин між учасниками лізингових угод. Автор концентрує увагу на необхідності вирішення таких питань, як: визначення вартості об'єкта лізингу та встановлення порядку внесення лізингової плати, обґрунтування податків учасників лізингової угоди (податку з прибутку, податку на додану вартість). Розв'язання проблемних питань лізингових відносин в роботі розглядалось в контексті формування раціональних фінансово-господарських відносин між суб'єктами економіки.

Рис.3. Види договірних відносин на принципах партнерства

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єднання окремих фінансово-господарських операцій підприємницьких фірм-партнерів дає можливість реалізувати цілі, які виходять за межі потенціалу кожного з них, включаючи придбання необхідних виробничих ресурсів, зниження підприємницького ризику на основі його розподілу, забезпечення конкурентоздатності на зовнішніх і внутрішніх ринках збуту. В окремих випадках фірми-партнери, залишаючись конкурентами, мають можливість використовувати підсилювачі і обмежувачі дії цього фактора.

Формування партнерських відносин держава-підприємництво відповідає інтересам партнерів і може забезпечити умови для ефективного розвитку підприємницького сектора. Однак реалізація таких відносин потребує удосконалення чинного законодавства в питаннях, що обумовлюють можливість враховувати і оцінювати інтереси кожного з партнерів, стимулювати їх спільну заінтересованість у розв'язанні важливих соціально-економічних проблем національної економіки.

В роботі обгрунтовані регулюючі функції правової системи в напрямах забезпечення раціональних фінансово-господарських відносин в сфері підприємницького сектора економіки. Державне регулювання, орієнтуючись на загальнодержавні, загальнонаціональні інтереси через планування, програмування, справедливий розподіл результатів господарювання суб'єктів економіки, має протистояти стихійним ринковим процесам, використовуючи для цього антимонопольні заходи, обмеження нормативного і правового характеру. Для кожної конкретної ситуації оптимальним є максимум вільної конкуренції при адекватній організації і регламентації фінансово-господарських відносин держава-підприємництво. Втручання держави в роботу підприємницьких структур повинно спрямовуватись на досягнення цього оптимуму. В дисертації проаналізовано чинне законодавство України в напрямах регламентації фінансово-господарської діяльності підприємницьких структур, обгрунтовані напрями його вдосконалення.

Розділ 3 “Етапи та особливості становлення і розвитку підприємництва в Україні” висвітлює особливості формування підприємницького сектору вітчизняної економіки на базі роздержавлення і приватизації державного майна, створення нових об'єктів господарювання на основі приватної власності та оцінку результатів його функціонування в умовах перехідної економіки.

Особливістю розвитку підприємництва в Україні є те, що більшість його структур сформовано на основі роздержавлення і приватизації державних підприємств та формування нових об'єктів підприємницької діяльності на базі приватної власності. Серед основних ознак приватизації, які вплинули на характер становлення фінансово-господарських відносин держава - підприємництво, в роботі виділено:

зміна відносин власності між державою і приватизованими об'єктами, трудових відносин між власниками і найманими працівниками;

масовість та плановість процесів приватизації;

різноманітність форм і методів приватизації та неадекватність їх розвитку процесам становлення ринкової інфраструктури.

В дисертації проаналізовані етапи здійснення приватизації в Україні та їх вплив на розвиток підприємницького сектора економіки і національної економіки в цілому. Загальна схема формування підприємницького сектора економіки в Україні представлена на рис. 4.

держава підприємництво економіка

Рис. 4. Структурна схема підприємницького сектора економіки України

За роки реформування в Україні сформувався потужний сектор економіки, в якому переважають структури з колективною формою власності, що створились на базі роздержавлення і приватизації державних підприємств. Структура зареєстрованих на 1.01 2000 р. підприємств за формами власності по Львівській області представлена в табл. 1.

Таблиця 1

Структура зареєстрованих на 1.01 2000 р. підприємств за формами власності по Львівській області

На теперішній час основні обсяги виробництва і зайнятість населення забезпечують підприємницькі структури з недержавною формою власності. Однак в цілому підприємницькі організації функціонують з низькою віддачею. Про це свідчить значна кількість збиткових підприємств з недержавною формою власності. При цьому тенденція наростання кількості збиткових підприємств є характерною і для України в цілому. Дослідження показали, що у 1992 р. збиткові підприємства складали 9,5% від кількості зареєстрованих, а в 1999 р. - 55,7 %.

Автор на основі аналізу результатів функціонування приватизованих об'єктів зробив наступні висновки стосовно раціональності фінансово-господарських відносин, які сформувались в процесі приватизації між державою і приватизованими підприємствами.

Масові процеси приватизації поки що не забезпечили якісних результатів господарювання. На теперішній час в Україні досягнуті, в основному, кількісні зміни в сфері реформування відносин власності за рахунок приватизованих об'єктів з колективною формою власності.

Управління структурами з колективною формою власності здійснюється старими методами, а в багатьох випадках, і без зміни керівного складу. В умовах невідпрацьованості фінансово-господарських відносин між державою та підприємницькими структурами, невизначеності прав акціонерів і зниження вимог держави до роботи таких структур це призводить до зловживань владою з боку керівництва, корумпованості в середовищі директорського корпусу, підвищення кількості економічних злочинів тощо. Це не влаштовує не тільки працівників приватизованих об'єктів, акціонерів, які через розпорошеність акціонерної власності та недосконалість законодавчої бази не мають доступу до управління нею, але і державу в цілому.

Лише самі процеси приватизації не здатні подолати кризової ситуації в економіці. Вони повинні здійснюватись в комплексі з іншими процесами ринкової трансформації механізмів господарювання. Держава повинна взяти на себе функції координатора цих процесів і забезпечити умови ефективного функціонування підприємницьких структур на основі приватизації.

Більш як дев'ятирічний досвід реформування вітчизняної економіки показав, що приватизацію слід розглядати не тільки з позицій зміни власника державного майна, але й з позицій глибинних перетворень, які охоплюють усі аспекти майнових відносин в державі. При цьому сам факт приватизації майна державних підприємств та реєстрації нових організаційних форм господарювання є лише юридичною основою для формування нових взаємовідносин для всіх суб'єктів економіки. Оскільки на першому етапі економічних перетворень основна увага приділялась визначенню об'єктів приватизації, форм і методів її реалізації в різних галузях народного господарства, питання забезпечення умов ефективного господарювання приватизованих об'єктів та формування раціональної структури господарсько-фінансових відносин між суб'єктами господарювання та державою залишились поза увагою реформаторів і потребують невідкладного вирішення.

Нові підприємницькі структури, створені на базі приватної власності, на відміну від приватизованих об'єктів, відразу адаптуються до вимог ринкової економіки і не несуть тягаря старих виробничих відносин. Це дозволяє їм швидко і гнучко пристосовуватись до реальної економічної ситуації в країні, використовуючи при цьому досить часто невідпрацьованість вітчизняної юридичної бази у власних інтересах. Автор констатує факти прояву нераціональних фінансово-господарських відносин в умовах перехідної економіки практично між всіма суб'єктами господарювання.

Розвиток підприємництва на базі приватної власності здійснювався в основному в сфері послуг у формі малих підприємницьких структур. У промисловості України підприємництво на базі приватної власності складає 1% у загальній кількості підприємств і становить лише 0,2% за обсягами виробництва і чисельністю зайнятих. Дослідження показали високі темпи зростання кількості населення, яке займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи. Так, за даними статистики, індивідуальною трудовою діяльністю на теперішній час зайнято понад 3 млн. осіб. Однак економічні результати функціонування такої форми підприємницької діяльності майже не знаходять відображення в офіційній статистиці. Невідпрацьованими і далекими від критеріїв і вимог раціональності залишаються і фінансово-господарські відносини, які складаються між державою і підприємцями як фізичними особами. Соціологічні дослідження показали, що саме в цій сфері економічних відносин спостерігається найбільш високий рівень тінізації, що негативно впливає на розвиток підприємництва і національної економіки в цілому.

На основі аналізу статистичної звітності, що характеризує результати господарювання підприємницьких структур з різними формами власності, в роботі виділені наступні тенденції їх розвитку в економіці України.

1. На теперішній час переважають підприємницькі структури з колективною формою власності, сформовані на базі приватизації державних підприємств. Такі форми господарювання в промисловості України забезпечують понад 70% обсягів виробництва. Однак ефективність функціонування підприємницьких структур з колективною власністю залишається низькою. Основними причинами, що знижують ефективність функціонування приватизованих об'єктів є недосконалість фінансово-господарських відносин, що сформувались між державою і приватизованими об'єктами, а також всередині підприємницьких структур - між власниками і співвласниками, найманими працівниками. Перш за все потребують розв'язання питання, пов'язані з визначенням прав, обов'язків і відповідальності власників за ефективність використання суспільних ресурсів, розподілом доходів від діяльності приватизованих об'єктів між державою, акціонерами, найманими працівниками. Політика державного регулювання в стосунках з приватизованими суб'єктами повинна формуватись на принципах партнерства.

2. Більшість вітчизняних ВАТ сформовані поки що формально, права акціонерів і досі не визначені, що дозволяє адміністрації вирішувати власні проблеми за рахунок інтересів дрібних акціонерів. Саме невідпрацьованість майнових фінансово-господарських відносин стосовно ефективності використання акціонерної власності, непрозорість механізмів розподілу доходів є важливими характерними ознаками, які відрізняють їх від аналогічних організаційних форм підприємницької діяльності розвинутих держав світу.

3. За роки реформування в умовах загальної економічної кризи і спаду обсягів виробництва розвиток малих і середніх підприємницьких структур забезпечував досить високі темпи зростання і позитивного впливу на національну економіку (рис.5). Однак міра впливу є незрівнянно меншою ніж в розвинутих державах з ринковою економікою. Зокрема у м. Львові у 1999 р. функціонувало понад 6 тис. малих підприємницьких структур. Їх кількість складала 30,7% від загальної кількості зареєстрованих. З них 31,6% - приватної, 65% - колективної, 27% - державної форм власності. Чисельність зайнятих на досліджуваних підприємствах складала 13,2% від загальної величини зайнятих в галузях економіки міста. Питома вага в загальному обсязі реалізації продукції і прибутку складала відповідно 20,0% і 6,8%, що значно менше, ніж у розвинутих державах світу. При цьому дослідження показали, що мале підприємництво розвивається нерівномірно, зосереджуючись в основному у містах. Зокрема, з 10,9 тис. малих підприємств, що функціонували в 1999 р. у Львівській області, 6,3 тис. малих підприємств, або 58% загальної кількості зосереджено у м. Львові. В сфері малого бізнесу фінансово-господарські відносини набувають дедалі більшого розвитку на базі приватної власності.

Рис.5. Питома вага малого та середнього бізнесу м. Львова в основних показниках фінансово-господарської діяльності

Основними факторами, що на теперішній час гальмують ефективний розвиток малих підприємницьких структур в Україні, в дисертації виділені такі:

невідпрацьованість фінансово-господарських відносин в сфері оподаткування підприємницької діяльності;

відсутність обгрунтованої довгострокової політики держави стосовно забезпечення умов для ефективного розвитку підприємництва;

часті зміни в чинному законодавстві стосовно регламентації прав і обов'язків підприємців;

високий рівень корумпованості чиновницького апарату, який здійснює однобічний тиск на підприємницькі організації, звужуючи їх економічну свободу, необхідну для ефективного розвитку підприємницької діяльності.

Автор звертає увагу на те, що проблеми побудови раціональних фінансово-господарських відносин держава -підприємництво носять економіко-правовий характер, розв'язання яких можливе на основі подальшого поглиблення відносин власності; створення організаційно-економічних умов для концентрації і залучення інвестицій вітчизняних і зарубіжних інвесторів; зниження контрольних функцій держави і заміни їх економічними механізмами реалізації мотивацій до високоефективної і продуктивної праці; гармонізації трудових відносин між роботодавцями-власниками підприємства та найманими працівниками.

Розділ 4 “Державна політика оподаткування суб'єктів підприємницького сектора економіки”. На базі ретроспективного аналізу розвитку систем оподаткування в різних країнах світу обгрунтовані напрями вдосконалення податкової системи України, сформульовані на цій основі принципи побудови раціональних відносин держава-підприємництво.

Багатий досвід різних країн світу з питань формування системи оподаткування виробничо-господарської діяльності юридичних осіб та доходів фізичних осіб свідчить про її безпосередній вплив на розвиток економіки. Надмірні податки гальмують розвиток економіки, заганяють виробничо-господарську діяльність підприємців у тінь, спонукають до посилення силових структур, що займаються стягуванням податків, контролем за своєчасністю і повнотою їх сплати, перевіркою роботи підприємницьких структур. Зниження податків сприяє активізації підприємницької діяльності. Однак при цьому можуть знижуватись надходження в бюджет, що зменшує можливості держави в утриманні бюджетної сфери, задоволенні соціальних потреб непрацездатного населення, скорочує державні витрати на утримання апарата управління, армії, силових структур тощо. Отже, слід шукати компромісні шляхи розв'язання проблеми, використовуючи для цього досягнення зарубіжних країн і власний досвід.

В дисертації визначені основні загальні тенденції розвитку системи оподаткування в різних державах на теперішньому етапі, дана оцінка їх прогресивності стосовно сприяння розвитку підприємницьких структур, обгрунтовані функції податків в забезпеченні ефективної діяльності підприємницького сектору економіки України (рис.6). Автор виділяє чотири функції системи оподаткування: фіскальну, регулюючу, розподільчу і стимулюючу. На основі системного аналізу і оцінки впливу кожної з виділених функцій на підприємницьку діяльність в роботі обгрунтована необхідність посилення ролі стимулюючої функції в забезпеченні ефективності функціонування національної економіки і підприємницького сектору як її складової частини.

Стимулююча функція податків виділена автором як найбільш гнучка, багатоаспектна, що може проявлятись у різних видах оподаткування у сукупності з іншими функціями. В роботі проаналізовані механізми та наслідки прояву стимулюючої функції стосовно оподаткування прибутків підприємницьких структур, податку на додану вартість.

Рис.6. Структурна схема основних функцій системи оподаткування і принципів їх взаємодії

На основі проведених досліджень в роботі констатується, що в Україні стимулююча функція системи оподаткування знаходиться в пригніченому стані. За роки перебудови і реформування у вітчизняній економіці не створені умови для її повного і ефективного прояву. В якості негативних факторів, що стримують прояв стимулюючої функції податків в роботі виділені такі, як: кризовий стан економіки, обтяжливий зовнішній і внутрішній борг, дефіцит фінансових інвестиційних ресурсів, низький рівень доходів основної частини населення, корупція, низька кредитоспроможність банківської системи, низький рівень платіжної дисципліни і відповідальності посадових осіб за наслідки від прийнятих рішень. В окреслених умовах урядові структури основну увагу при формуванні системи оподаткування надавали реалізації фіскальної і розподільчої функцій податків. Всі інші і, зокрема, стимулююча, функції податків залишались чинними лише у теоретичних аспектах. В роботі обгрунтовано доцільність посилення стимулюючої функції у вітчизняній системі оподаткування шляхом узгодження величини податків з результатами діяльності підприємницьких структур, їх доходністю, введення прогресивних граничних обмежень по кожному виду податків з тим, щоби їх сукупність сприяла підвищенню ефективності виробництва.

Всю сукупність функцій системи оподаткування підприємницької діяльності запропоновано реалізувати на основі принципів системності, оптимальності, пріоритетності. Принцип системності зумовлює необхідність у тому, щоби кожна функція податків розглядалась у комплексі з іншими функціями, які лежать в основі державної системи оподаткування. Принцип оптимальності зумовлює необхідність визначення спільних для всіх функцій податків критеріїв, які обумовлюють оптимальну сферу їх прояву у вирішенні поставлених перед системою оподаткування мети і завдань. Принцип пріоритетності передбачає можливість надання в реалізації окремих функцій більшої ваги залежно від конкретної економічної ситуації в країні і актуальності розв'язання назрілих проблем. На теперішньому етапі автор виділяє необхідність в наданні пріоритетності стимулюючій функції в оподаткуванні результатів підприємницької діяльності.

Досліджуючи процеси формування фінансово-господарських відносин держава - підприємництво крізь призму економічної політики, в тому числі і податкової, автор відзначає не тільки її ефективну роль, але і великі потенційні можливості в налагоджуванні раціональних відносин між платниками податків і державою. На теперішній час податкова політика держави зосереджена на тому, щоби наповнити державний бюджет, розрахуватись із внутрішньою і зовнішньою заборгованістю. Функції і завдання виконавчих структур податкової системи спрямовані на те, щоби вчасно і з найбільшою повнотою зібрати податки з платників. Ініціатива податківців стимулюється державою в напрямах пошуку порушень, реалізації нових можливостей в наповненні бюджету за рахунок введення нових видів податків і зборів, посилення контролю за дотриманням чинного законодавства платниками податків.

Однак забезпечити високий рівень податкової дисципліни з боку платників податків силовими методами не вдалось. Про наростання кількості порушень з боку платників податків у Львівській області за 1994-1999 рр. свідчать дані, наведені в табл.2.

Аналогічна ситуація має місце в інших регіонах і по Україні в цілому. Збільшення порушників податкової дисципліни призводить до посилення контролю з боку виконавчих органів податкової системи, а останнє - до ухилення платників від сплати податків. Так, запланована сума надходжень в бюджет за рахунок штрафів і санкцій на 2000 р. у порівнянні з 1999 р. збільшилась на 42,4 млн. грн. Відповідно посилився контроль і збільшилась кількість перевірок з боку контролюючих структур. Вихід з цього становища автор бачить у формуванні раціональних відносин між податковою системою (як виконавчою інституцією політики держави) і платниками податків на основі більш повного врахування інтересів останніх та розширення їх можливостей впливати на процеси встановлення норм, нормативів, ставок оподаткування на етапі їх прийняття.

Таблиця 2

Динаміка порушень податкової дисципліни у Львівській області

Запропонована в дисертації структурна схема формування фінансово-господарських відносин держава - підприємництво на основі вдосконалення управління процесами оподаткування представлена на рис.7.

В дисертації запропоновані механізми реалізації напрямів розвитку фінансово-господарських відносин між державою і підприємницькими структурами на основі вдосконалення системи оподаткування.

Розділ 5 “Перспективи розвитку фінансово-господарських відносин держава - підприємництво” висвітлює обгрунтування автора щодо напрямів підвищення ефективності функціонування підприємницького сектора економіки, механізмів раціоналізації фінансово-господарських відносин на основі зниження податкового тиску, процесів інтеграції в сфері підприємницької діяльності, вдосконалення чинного законодавства.

Забезпечення сталого розвитку економіки України в роботі тісно пов'язується з розв'язанням проблеми підвищення ефективності функціонування підприємницького сектора. Автор виділяє три групи факторів, які на теперішньому етапі і в найближчій перспективі можуть забезпечити позитивний вплив на розвиток підприємницьких структур:

стабільність макроекономічної ситуації в державі;

привабливість інвестиційного клімату в державі, фінансове забезпечення потреб підприємницької діяльності;

досконалість виробничого менеджменту підприємницьких структур відповідно до вимог ринкової економіки.

Рис. 7. Напрями формування раціональних фінансово-господарських відносин держава - підприємництво

В ракурсі виділених факторів в роботі обгрунтовані механізми підвищення ефективності функціонування підприємницьких структур зовнішнього і внутрівиробничого характеру.

Важливими напрямами підвищення ефективності функціонування підприємницького сектору економіки з позицій впливу механізмів зовнішнього (макроекономічного) характеру в роботі виділені:

прийняття на державному рівні законів, які мають захищати інтереси вітчизняних і зарубіжних інвесторів, гарантувати повернення власникам вкладених в українську економіку капіталів при змінах економічної ситуації в країні з незалежних від них обставин;

спрощення організаційних процесів при наданні фінансово-кредитних послуг підприємницьким структурам;

розробка довгострокової державної політики і стратегії сприяння створенню інвестиційних фондів, які спеціалізуються в наданні фінансово-інвестиційних послуг малим і середнім підприємницьким структурам.

В розв'язанні проблем внутрішньовиробничого характеру автор виділяє механізми реструктуризації приватизованих об'єктів. Реструктуризація приватизованих об'єктів у вітчизняній економіці розглядається як спосіб зняття суперечностей між вимогами ринку і застарілою логікою поведінки суб'єктів господарювання. Метою реструктуризації приватизованих об'єктів в роботі виділено: фінансове оздоровлення підприємств, збільшення обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції, підвищення ефективності виробництва, оптимізацію чисельності працюючих на базі впровадження сучасного менеджменту, ресурсозберігаючих технологій.

На макроекономічному рівні результати повинні трансформуватись у процесі згортання структурно-депресивних виробництв, зниження частки застарілої техніки і продукції, перегрупування та перепрофілювання галузей, злиття та поглинання виробництв.

Дослідження процесів реструктуризації в глобальному і локальному аспектах показали, що на цій основі можна не тільки забезпечити підвищення ефективності функціонування приватизованих об'єктів, але і національної економіки в цілому. В роботі обгрунтовані методичні підходи до підготовки і здійснення процесів реструктуризації приватизованих об'єктів.

В окремий блок виділені питання, пов'язані з формуванням механізмів раціоналізації фінансово-господарських відносин на основі зниження податкового тиску на підприємницькі структури. В сфері податкових відносин критерії раціональності повинні задовольняти наступним умовам:

Надходження у державний бюджет від оподаткування підприємницької діяльності не повинні знижуватись у порівнянні з досягнутим рівнем за попередній період.

Надходження у державний бюджет від оподаткування підприємницької діяльності у плановому періоді повинні збільшуватись пропорційно зростанню обсягів виробництва продукції, надання послуг.

Зниження надходжень в державний бюджет при зниженні ставок оподаткування з окремих видів податків повинно компенсуватись за рахунок збільшення бази оподаткування, зниження кількості тіньових підприємницьких структур, які реально функціонують і не сплачують податків державі, використовуючи при цьому суспільні ресурси.