Антимонопольна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечним, оскільки про порушення його постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства показує, що дані порушення надають шкоди суспільству у величезних розмірах.

Необхідність постійного вдосконалення даного законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники постійно знаходять шляхи того, як зробити свої антиконкурентні дії, або зловживання монопольним становищем законними.

Метою роботи є дослідження існуючого антимонопольного законодавства в Україні та іноземних державах.

Щоб досягти даної мети у дослідженні ставляться такі завдання:

· розкрити суть монополій, причини та особливості їх виникнення;

· дослідити негативний вплив монополій та необхідність проведення антимонопольної політики;

· аналіз антимонопольного законодавства України;

Предметом даного дослідження є антимонопольне законодавство України.

Об'єктом дослідження є монополії, як один з типів будови ринку.

Методи, які застосовуються для проведення даної роботи є: дедуктивний, аналітичний і монографічний.



Розділ І. Теоретичні засади антимонопольної політики

1.1 Монополії та їх види

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі. [14,c.74]

Монополія в чистому вигляді - явище рідке, але на багатьох ринках конкурують лише декілька фірм. Взаємодія фірм на таких ринках може бути складною і нерідко зв'язана з різноманітними аспектами конкурентної стратегії. Однак фірми можуть впливати на ціну і одержувати прибуток за рахунок встановлення граничних витрат. У таких фірм є монопольна влада. Ми розглянемо фактори, що визначають монопольну владу, критерію її виміру і її вплив на ціноутворення.

Існує також й інша важлива відмінність між конкуренцією і монополією. В умовах досконалої конкуренції не існує ніяких перешкод входженню в ринок нових виробників. Так, якщо ринкова ціна пшениці піднімається вище величини довгострокових середніх витрат її виробництва, то фермери переключаються з інших зернових на пшеницю. Цей процес спрямований на зменшення різниці в розмірах економічного прибутку у досконало конкурентних галузях. З іншої сторони, на монопольних ринках існують бар'єри входження, які роблять неможливим проникнення на ринок любого нового продавця. В силу цього монополія може мати значний притік прибутку.

Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія - це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм [3,c.17]

За умов функціонування монополізм поділяють на два типи - підприємницький, тобто пов'язаний із розвитком підприємств на основі концентрації капіталу і виробництва, та інституційного, який пов'язаний з нерівністю умов конкуренції, які надає держава для різних її учасників. Йдеться про не однаковий режим оподаткування, субсидії або привілеї з боку держави, пільговий доступ до виробничих і фінансових ресурсів тощо.

За характером і причинами виникнення монополії поділяють на три типи:

· монополія окремого підприємства;

· монополія як угода;

· монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Досягнення монополії першого типу нелегко. Це абсолютна монополія й існує вона рідко. Поширеним шляхом створення монопольного становища є угода декількох могутніх фірм. Вона дає можливість швидко створювати ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку «єдиним фондом», зводячи нанівець конкурентну боротьбу, насамперед цінову, а покупець перебуває в безальтернативних умовах. Монополія, що базується на диференціації продукту, створює ринок монополістичної конкуренції.

За сферою функціонування і причиною виникнення розрізняють природну, адміністративну та економічну монополію.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на певний товар чи послугу найкраще задовольняється однією або кількома фірмами. В її основі - особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція не можлива або не бажана, бо при входженні в галузь інших фірм затрати на виготовлення продукції зростуть. Це має місце в таких сферах як електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах зв'язку і транспорту, послугах зв'язку. Ліквідація чи розукрупнення таких монополій економічно недоцільна.[7,cт.1]

В основі природної монополії лежать особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом природних монополій можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. Так, англійській Ост-індійській та голландській Вест-Індійській компаніям на початку XVII ст. держава надала виняткове (монопольне) право на торгівлю з Індією. А з іншого - це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються державним органам. Вони діють на ринку як єдиний суб'єкт господарювання і між ними відсутня конкуренція. Державний монополізм є найбільш небезпечним і руйнівним для економічних систем.

Економічна монополія зумовлена економічними причинами, вона формується на базі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, які зуміли завоювати монопольне становище на ринку. До нього ведуть два основні шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий - набагато швидкий - базується на процесі централізації капіталу. Основними організаційними формами економічних монополій є:

Картель - це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу та комерційну самостійність і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат - це об'єднання низки підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на вироблений продукт, тобто зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостiйнiсть. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Трест - це об'єднання низки підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, виробничу i комерційну самостiйнiсть, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дає їм право брати участь у керiвництвi та привласнювати вiдповiдну частину прибутку тресту.

В наші днi картелі, синдикати, трести втратили своє значення й у чистому вигляді майже не зустрічаються.

В сучасних умовах на основі диверсифікації капiталiв створюються нові форми монополій: багатогалузевий концерн, конгломерат, консорціум.

Багатогалузевий концерн - це об'єднання десятків i навіть сотень підприємств рiзноманiтних галузей промисловості, транспорту, торгiвлi, учасники якого втрачають право власності на засоби виробництва i вироблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Конгломерат - це велетенський промисловий комплекс, в якому під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях. Як правило, конгломерати належать одній фірмі i випускають на одній або більше стадіях виробництва piзнорiднi неконкурентні товари або оперують на сегментах ринку, якi не перетинаються. Підприємства при цьому мають широку автономію економічної дiяльностi; управління ними централізоване.

Консорціум створюється на основі тимчасових угод між кількома банками i виробничими корпораціями для проведення спільних великомасштабних фінансових операцій чи здійснення виробничих проектів (розміщення великих займів, будівництва морських каналів, портів, трубопроводів тощо). Після закінчення спільних робіт, консорціум розпадається.

Характерною особливістю сучасного ринку є поєднання, переплетення, взаємопроникнення рiзноманiтних органiзацiйних форм монополій, що свідчить про подальший розвиток, поглиблення процесів монополізації сучасної економіки.[3,c.257]

Слово “монополія” має грецьке походження й означає одну покупку. Монополія - це ринок, на якому діє один покупець. Якщо покупців кілька, то відповідний ринок має назву “Олігополія”. За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монополістичною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару. Вона дає можливість покупцеві придбати товар за ціною, нижчою від тієї, яка б переважала на ринку з конкуренцією.[10,c.122]

Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія - “асиметрична”. Часто об'єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія - форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків” .

Ринок із лише одним продавцем і одним покупцем називають двосторонньою монополією. В цьому разі важко передбачити якими будуть ціна та кількість. Двостороння монополія зустрічається рідко. Частіше зустрічаються ринки на яких декількох виробників мають певну монопольну владу і продають товар декільком покупцям, що користуються деякою монопсолічною владою. В цьому випадку монопсолічна влада покупців скорочуватиме діючу монопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсолічна влада наближуватиме ціну впритул до граничних затрат, а монопольна влада наближуватиме ціну до граничної цінності.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх , а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка надається від імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати і продавати об'єкт, у якому втілено винахід, протягом певного періоду.

Копірайт - це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт ? це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт - це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства, як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи .[9,c.103]

Товарний знак - один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак - це плоский чи об'ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб'єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб'єкта підприємницької діяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб і загальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.

попит прибуток монополія ціноутворення

1.2 Умови й особливості виникнення монополій

Вільна конкуренція, як одна з динамічних сил розвитку економіки, діяла у XVIII-XIX ст. На той час монополії були винятком, існували переважно у сфері обігу i не впливали суттєво на процес суспільного відтворення. Однак на межі XIX - ХХ ст. почався бурхливий процес становлення i розвитку монополій, якi зайняли панівне становище у матеріальному виробництві й нематеріальній сфері. Водночас відбувався перехід від вільної конкуренції до панування монополій. [3,c.252]

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах.

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об'єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями банкрутів. Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або зменшення самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об'єднання можуть слугувати акціонерні компанії.

Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого - своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, за якою монополістичні утворення є закономірними, а монопольна влада є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії можуть існувати в такому ринковому середовищі, в якому існують якісь перепони для вступу на ринок нових суб'єктів господарювання. Якщо з'являється якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий само товар і монополія автоматично зникає.

Умови й особливості виникнення монополій пов'язані з дією об'єктивних економічних законів, розвитком продуктивних сил i суттєвими змінами в технологічному способі виробництва. Конкретно цими причинами є: по-перше, дія закону конкуренції. Закон конкуренції та кожна його функція підпорядковані досягненню головної мети виробництва - максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, виробник повинен постійно нарощувати обсяги виробництва i продажу товарів, поступово усувати своїх конкурентів. Врешті-решт виробник захоплює i контролює велику частину виробництва i збуту товарів, перетворюється на монополіста. Це свідчить, що конкуренція породжує свій антипод - монополію. Конкуренція i монополія завжди існують в реальній ринковій економіці як дві протилежні i взаємообумовлюючi характеристики.

Монопольне становище є бажаним для кожного підприємця. Воно дає змогу йому уникнути цілої низки проблем i ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку. Концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови i досягати найбільшої вигоди.

По-друге, причиною виникнення монополії є дія закону концентрації капіталу i виробництва. Тому наслідком концентрації капіталу є концентрація виробництва. Рушійною силою цього процесу е конкурентна боротьба. В результаті конкуренції з маси дрібних i середніх підприємств відокремлюються кілька найбільших, якi стають монополіями. Таким чином, створюється ланцюжок: конкуренція породжує концентрацію виробництва, а ця концентрація, на певному ступені свого розвитку, призводить до монополії.

По-третє, причиною створення монополії є процес централізації капіталу. Однією з основних форм централізації капіталу є створення акціонерних компаній.

Отже, концентрація i централiзацiя капіталу й виробництва створили об'єктивну необхiднiсть i можливість виникнення монополій, стали їх економічною основою.

По-четверте, причиною виникнення монополій є трансформація індивідуальної приватної власності. В останній третині XIX ст. організаційно-економічна структура виробництва була представлена переважно малими i середніми підприємствами iндивiдуальної приватної власності, яка стала гальмом розвитку продуктивних сил. У цей час значні досягнення науково-технічного прогресу створили можливість будівництва залізниць, морських портів, каналів, великих заводів, інших великих об'єктів. Однак жоден капiталiст окремо не мав необхідних капіталів, щоб фінансувати такі проекти. Отже, потрібна була нова форма власності, яка могла б розв'язати ці проблеми. Нею стала велика акціонерна власність, яка об'єднала капітали декількох підприємств.

По-п'яте, економічні кризи, якi у другій половині XIX ст.. стали фактором прискорення концентрації i централізації виробництва i створення на цій основі монополій.

Наслідком економічних криз є масове розорення i банкрутство дрібних i середніх підприємств. Деякі з них насильно поглинаються великим капіталом, а iншi змушені погоджуватись на об'єднання, щоб уникнути розорення. Взаємопов'язаність цих двох явищ та монополій показує одну з причин прискореної монополізації економіки.

Упродовж ХХ ст. процес монополізації набув значних масштабів i монопольні утворення стали основою господарського життя у більш розвинених країнах світу.

Під монополізмом розуміють активні дії монопольних структур, спрямовані на реалізацію своїх переваг у процесі взаємовідносин з іншими суб'єктами господарювання. Конкретною формою монополізму е монополія.

Чиста монополія виникає, звичайно, там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї змінюючи кількість товару.

Поряд із чистою монополією в антимонопольній теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуюча фірма - фірма, яка має частину відповідного ринку, що значно перевищує частину її найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючою фірмою вважається така, що контролює не менше 40% конкретного ринку. Не виключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частини ринку, який раніше повністю належав монополісту.

В українському законодавстві замість терміну “домінуюче становище” вживається поняття “монопольне становище”. Причому наводяться кількісні параметри: монопольним називається таке становище підприємця, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням АМКУ може визначати монопольним становище підприємця, частина якого на ринку відповідного товару менша, ніж 35%.

Домінуюча фірма може досягти становища чистого монополіста, так само як і фірма олігополіст може досягти становища домінуючої фірми за допомогою деяких методів анти конкурентної політики та недобросовісної конкуренції, серед них:

- “бійцівська марка” - це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товар постачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає в придушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило вони за розміром поступаються компанії, що поставляє на ринок товар “бійцівської марки”;

- “грабіжницьке ціноутворення”. Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означає встановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, на продукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети, та одночасно відлякавши від вступу в галузь інших конкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки та компенсує попередні витрати. “Оксфордський словник для ділового світу” пояснює, що грабіжницьке ціноутворення ? це “… ціноутворення на товар і послуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушені покинути ринок”.

- “неціновий грабіж” ? форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищення витрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Для завдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад, конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів на ведення судових та адміністративних справ.

Для досягнення монопольного становища використовуються такі методи недобросовісної конкуренції, як диспережмент та дилюція.

Диспережмент - це заява про товари і послуги конкурента, яка не відповідає дійсності, чи є оманливою і здійснює тиск на споживачів із метою дискредитації товарів та послуг певного виробника. Судова практика знає і випадки “відкритого прямого диспережменту”, коли підприємці надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари і послуги конкурентів.

Дилюція має місце тоді, коли певний підприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменування іншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка шкодить іміджу чи розмиває відмінності згаданого знака.

Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова - письмова чи усна угода між конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогою встановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції.

1.3 Модель «чистої монополії» , попит та дохід монополіста

Ринок чистої монополії -- це такий тип побудови ринку, на якому продукцію пропонує один продавець. Підприємство-монополіст має задовольнити всіх потенційних покупців певного товару у межах цього ринку і тому це підприємство ототожнюється із галуззю. До основних ознак ринку чистої монополії належать:

· відсутність досконалих замінників продукції фірми-монополіста;

· неможливість входження на ринок інших фірм;

· велика кількість покупців на ринку;

· досконала інформованість про ціни, фізичні ознаки товару, інші параметри ринку.

Крива попиту на продукцію монополіста, як і крива ринкового попиту на продукцію досконало конкурентної галузі, має від'ємний нахил. Тому кожну наступну одиницю товару монополіст може продати лише за меншою ціною. Для максимізації прибутку підприємство-монополіст може змінювати як обсяги виробництва, так і ціну, оскільки ціна для нього не є екзогенним фактором на відміну від ринку досконалої конкуренції. На ринку досконалої конкуренції крива попиту для окремого підприємства є прямою, паралельною осі Ох, відповідно у цьому разі ця крива збігається з кривими граничного та середнього доходу (MR та AR). Від'ємний нахил кривої попиту на ринку чистої монополії зумовлює іншу конфігурацію кривої граничного доходу MR. Крива MR розташована нижче, ніж крива попиту.[11,c.152]

Для ринку досконалої конкуренції dP/dQ = 0. Відповідно MR = P. Для ринку чистої монополії dP/dQ < 0, тобто MR < P. За будь-якого обсягу продукції граничний дохід завжди менший, ніж ціна. Графік функції MR розташований нижче, ніж крива попиту. Ціна на ринку чистої монополії розраховується за формулою:

Значення граничного доходу за різної еластичності.

Якщо IEdI > 1, граничний дохід має додатне значення (MR > 0), якщо IEdI = 1, граничний дохід дорівнює 0 (MR = 0), якщо 0 < \Е\ < 1, граничний дохід Q1 Q має від'ємне значення (MR < 0). Якщо крива попиту має вигляд прямої, то еластичність попиту у разі збільшення обсягу продукції зменшується. На рис. 1.1. зображено криву граничного доходу, яка відповідає визначеним вище ознакам. Монополіст завжди уникатиме ділянки попиту, де граничний дохід матиме від'ємне значення. До цього висновку можна дійти, якщо розглянути взаємозв'язок еластичності попиту та загальної виручки. Якщо еластичність попиту більша за одиницю, то збільшення ціни на товар призводить до зменшення загальної виручки, а зменшення ціни -- до збільшення загальної виручки.



Рис 1.1 Попит, виручка та граничний дохід монополіста

Якщо еластичність попиту менша за одиницю, то збільшення ціни на товар призводить до збільшення загальної виручки, а зменшення ціни -- до зменшення загальної виручки. Коли ж еластичність попиту дорівнює одиниці, загальний дохід матиме максимальне значення. Ця ситуація відображена на рис.1.1. Оскільки кожну наступну одиницю продукції монополіст може продати лише за меншою ціною, то з метою уникнення зменшення загального доходу він не збільшуватиме обсягу виробництва більше, ніж до такого значення, при якому еластичність попиту буде меншою за одиницю. Таким чином, для підприємства на ринку чистої монополії крива попиту має від'ємний нахил; граничний дохід менший, ніж ціна для будь-якого обсягу товарів; при еластичності попиту меншій за одиницю граничний дохід має від'ємне значення.

1.4 Суть та значення антимонопольної політики

Процес монополізації економіки має такі негативні наслідки:

по-перше, монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

по-друге, вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;

по-третє, схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

по-четверте, схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

по-п'яте, розорюють малий та середній бізнес;

по-шосте, монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямку;

по-сьоме, здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Однак монополії мають i суттєві позитивні риси. 3авдяки привласненню високих прибутків монопольні структури мають більше можливостей фінансувати науково-дослідні роботи, впроваджувати новітню техніку i технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників. Крім того, ефект "масштабу виробництва" великих підприємств дає змогу їм виробляти дешеву i якісну продукцію. Великі підприємства більш стiйкi в умовах криз, що зменшує рівень безробіття i соціальну напругу у суспiльствi.

Тому сучасна економічна наука вважає, що не можна ототожнювати поняття "монополія" з поняттям "велике підприємство", навіть якщо воно має високу частку виробництва і реалізації продукції. Монополією слід вважати лише те підприємство, яке використовує ринкову владу - диктує ціни на ринку, придушує конкуренцію i здійснює iншi негативні дії. Проти таких підприємств-монополістів з метою запобігти зловживанню їх монопольним становищем держава здійснює антимонопольну політику.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, нажаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Антимонопольна політика - сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.



Розділ ІІ. Характеристика антимонопольної політики в Україні.

2.1 Максимізація прибутку монополії. Ціноутворення та цінова дискримінація

Для монополіста як і для будь-якого іншого підприємця є важливою проблема максимізації прибутку. Правда це питання фірма-монополіст розв'язує дещо інакше ніж конкурентна фірма. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Прибуток монополії як різниця між виручкою та загальними витратами виробництва визначається за формулою: Pr(Q) = TR(Q) - TC(Q). Із зростанням Q прибуток зростатиме, поки не досягне максимуму, а відтак почне зменшуватись. Певний обсяг виробництва максимізує прибуток в тому випадку, коли приріст прибутку від додаткового збільшення Q дорівнює нулю. Тобто коли MR=MC - це є універсально необхідною умовою максимального прибутку.

Рис.2.1 Максимізація економічного прибутку (а) та мінімізація економічного збитку (б) монополістом

Отже для монополіста після знаходження оптимального обсягу, треба визначити оптимальну ціну. Для цього слід скористатися оберненою функцією попиту . Звідси матимемо - .

Графічно розв'язок задачі ілюструє мал.2.1.(а). Точка А відповідає умові MR=MC, її координата на осі обсягів означає монопольний обсяг . Далі знаходимо точку Е, яка відповідає обсягу . Тоді горизонтальна координата точки Е буде визначати оптимальну ціну . Сукупна виручка TR чисельно дорівнюватиме площі прямокутника . Тоді монопольний прибуток дорівнює площі прямокутника .

Фірма-монополіст у короткостроковому періоді може мати економічні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибутку вартість виробництва одиниці продукції перевищує її ціну. Тоді фірма може лише мінімізувати свої збитки. Цю ситуацію ілюструє мал.2.1.(б).

Умова беззбитковості має такий вигляд: = minAC. Точка Е визначає стан короткострокової рівноваги монополіста. Для того щоб підприємство не приносило збитків крива попиту на продукцію монополіста повинна перетинатися з кривою середніх витрат.

Що стосується кривої пропозиції то для фірми-монополіста вона не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих вартості підібрати нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничної виручки перетиналась з кривою МС у тій самій точці А, що й крива MR і МС на мал. 2.1.(а). Тоді обсяг залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою бо визначатиметься новою кривою попиту. Отже одному і тому ж обсягу пропозиції у умовах монополії можуть відповідати 2 різних ціни, що суперечить умовам функцій . Тому для фірми-монополіста крива пропозиції не визначається.

Монопольне ціноутворення та цінова дискримінація.

Монополіст визначає ціну та обсяг виробництва таким чином, щоб граничний дохід дорівнював граничним витратам. Граничний дохід можна визначити, якщо продиференціювати функцію загального доходу TR = R(Q) як добуток двох функцій -- Q і P(Q). У результаті отримаємо:

Скористаємося визначенням цінової еластичності попиту:

Звідси після підстановки останнього співвідношення ^^qq у формулу (2.1) отримаємо:

Тепер, оскільки мета фірми -- максимізація прибутку, можна прирівняти граничний дохід до граничних витрат:

і, перегрупувавши члени рівняння, отримаємо

Тоді ціна монополіста дорівнюватиме



тобто вона встановлюється вищою за рівень MC (зазначимо, що вказана формула використовується лише у випадку Ed > |1|).

Отже, монополісти на практиці користуються принципом ціноутворення «витрати плюс», тобто ціна встановлюється на рівні граничних витрат плюс певна надбавка.

З метою збільшення свого прибутку монополісти досить широко використовують цінову дискримінацію (від лат. discrimina- tio -- розрізняти) встановлення продавцем різних цін на різні одиниці того самого товару, що продаються одному або різним покупцям. При цьому відмінність у цінах не пов'язана з різними витратами, потрібними для постачання товарів чи обслуговування покупців.

Поняття цінової дискримінації було введене в економічну теорію в першій третині XX ст. Альфредом Пігу (1877--1959) -- англійським економістом, послідовником А. Маршалла. Він запропонував розрізняти три види, або ступені, цінової дискримінації. Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна цінова дискримінація, існує тоді, коли кожному споживачеві встановлюють індивідуальну ціну на рівні його готовності платити за благо, тобто найвищу із цін, за якою споживач погоджується на купівлю певної одиниці блага. Інакше кажучи, ціна кожної одиниці продукції встановлюється на рівні ціни ринкового попиту саме цієї одиниці, в результаті весь споживчий надлишок присвоюється монополістом. Абсолютна цінова дискримінація зображена на рис. 2.2. Оптимальний випуск монополіста, який не здійснює цінової дискримінації, визначається перетином кривих MC та MR. Він, як видно на рис. 2.2., становитиме Q2 при ціні P2 . Надлишок споживача при цьому дорівнюватиме сумі, окресленій площею P2 AL, надлишок виробника -- сумі, окресленій площею CP 2*LE2. Якби монополіст зміг здійснити абсолютну цінову дискримінацію, він почав би продавати кожну одиницю продукції за тією ціною, за якою хто-небудь погодився б її купувати, тобто за цінами її попиту, вся множина яких представлена ординатами точок лінії попиту, D.

Отже, кожна додаткова вироблена та продана одиниця продукції збільшувала б загальний дохід монополіста на таку саму суму, за якою вона б продавалася. А це означає, що для монополіста, який здійснює абсолютну цінову дискримінацію, крива попиту стає і кривою граничного доходу, як і на ринку досконалої конкуренції (на рис. 2.2. злиття кривої MR з кривою D показано стрілкою). Однак, на відміну від досконалої конкуренції, де MR = AR, у монополіста, що здійснює цінову дискримінацію, ціни різних одиниць продукції різні, а тому MR ^AR.

Рис. 2.2 Абсолютна цінова дискримінація

Здійснюючи абсолютну цінову дискримінацію, монополіст визначає оптимальний випуск також на перетині кривих граничного доходу і граничних витрат. Але оскільки для нього кривою граничного доходу стає крива попиту, то саме її перетин з кривою MC (точка E1 на рис. 2.2.) визначає оптимальний випуск. Таким чином, обсяг випуску при абсолютній ціновій дискримінації збільшується до рівня Qi*, що відповідає ринку досконалої конкуренції. При цьому монополіст присвоює весь споживчий надлишок P2*AL, який при простій монополії і випуску Q2* дістався б покупцям. Щоправда, така цінова дискримінація має і позитивну рису -- збільшення цінового обсягу з Q2* до ефективного ринку Qi*. У чистому вигляді досягнути абсолютної цінової дискримінації складно.

Адже для цього монополіст повинен володіти повною інформацією про функцію попиту всіх можливих споживачів свого товару. Деяке наближення до неї можливе за наявності невеликої кількості покупців, коли кожна одиниця товару виробляється за індивідуальним замовленням. Цінова дискримінація другого ступеня полягає у встановленні рівня ціни залежно від обсягів продажу (рис. 2.3). Цей спосіб дискримінації, як і в попередньому випадку, використовує спадну криву ринкового попиту, що відображає зменшення готовності покупця платити при збільшенні обсягу. Так, обсяг Qj споживачі готові придбати за ціною P1, наступні Q2 - Qi одиниць -- за нижчою ціною Р2, додаткові ш3 -- Q2 одиниць -- ще за нижчою ціною Р2, тоді як простий монополіст встановив би за інших умов єдину ціну Р3. Відповідно, загальний дохід монополіста від продажу (витрати споживача на купівлю) Qi одиниць товару дорівнюватиме площі прямокутника OP1^Q1, від продажу Q2 одиниць -- площі фігури OP2BQ2, від продажу Q3 одиниць -- всієї заштрихованої площі. Оскільки дохід від продажу Q3 одиниць за ціною P3 дорівнював би площі прямокутника OP3CQ3, зазначимо, що привласнений завдяки ціновій дискримінації другого ступеня монополістом споживчий надлишок дорівнює площі фігури P3P1AKBL, а площа незаштрихованих трикутників під кривою попиту характеризує не привласнену монополістом частину надлишку виробника. З поглибленням диференціації ціни продукції цінова дискримінація другого ступеня наближатиметься до абсолютної цінової дискримінації.

Рис. 2.3 Цінова дискримінація другого ступеня



Проте ситуація на рис.2.3. ідеалізована. Адже крива попиту D -- це звичайна крива попиту, побудована на припущенні, що товар продається за єдиною ціною. Коли ж споживач купує Q1 одиниць товару за високою ціною P1, то ефект доходу змусить його скоротити попит на додаткове придбання цього товару. При ціновій дискримінації крива попиту може залишатися немінною лише за нульового ефекту доходу. Тому загальний обсяг при ціновій дискримінації другого ступеня виявиться меншим ніж Q3 через наявність ненульового ефекту доходу. На практиці цінова дискримінація другого ступеня часто набирає вигляду різних цінових дисконтів або скидок. Наприклад: знижки на обсяг поставок -- при збільшенні обсягів поставок чи замовлень зростає і знижка на ціну; кумулятивні знижки -- місячний квиток на проїзд у приміському електропоїзді відносно дешевший одноразових квитків, ціна річної передплати на журнал чи газету відносно нижча за їх ціни в роздрібній торгівлі; цінова дискримінація у часі -- різні ціни на ранкові, денні та вечірні сеанси в кіно, різні тарифи в готелях в літній та зимовий сезони; абонементна плата в поєднанні з пропорційною оплатою кількості товару, що купується. Цінову дискримінацію другого ступеня часто характеризують як самовідбір. При цьому продавець хотів би, але не може визначити платоспроможності покупців (еластичність їх попиту). Тому він пропонує всім і кожному однакову структуру ціни, надаючи самому покупцеві можливість вибирати обсяг покупки і/або її специфічні умови. Так, при запровадженні погодинної оплати телефонних переговорів споживач, а не телефонна компанія визначатиме тривалість розмов, а отже, -- їх вартість.

Цінова дискримінація третього ступеня відрізняється тим, що в її основі лежить поділ покупців на групи, для кожної з яких встановлюється своя ціна реалізації (сегментація ринку). Приклади цінової дискримінації третього ступеня різноманітні. Наведемо деякі з них.

* Вхідна плата в музеї, кінотеатри, тарифи на проїзд у міському транспорті можуть передбачати знижки для дітей, студентів, пенсіонерів.

* Ціни на непродовольчі товари сезонного попиту (одяг, взуття) можуть бути в кінці сезону нижчі, ніж на його початку.

* Тарифи на авіа подорожі можуть бути диференційовані за днями тижня (у робочі дні нижчі, ніж у вихідні).

* В Україні тарифи за проживання в готелях для іноземців значно вищі, ніж для своїх громадян.

2.2 Антимонопольна політика в умовах ринкової економіки

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити можливість зловживання монопольним положенням.

К. Маркс ще в середині минулого сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання. Головна ціль цього втручання полягає в захисті і зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

Існують дві основні форми боротьби з монополіями:

- попередження створення монополій;

- обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію.[5,cт.2]

Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно відмовлено. Усе їхні рішення обов'язкові для виконання. У противному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством за порушення антимонопольного закону. При цьому необхідно відзначити, що всі рішення антимонопольної служби повинні підлягати перевірці державними судами. Крім здійснення процесу демонополізації антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в повсякденному житті. Допомогти в цьому повинна насамперед преса й інші засоби масової інформації. Пресі повинно даватися право на відповідне повідомлення, але лише в об'єктивній і чесній формі, без якийсь дискредитації. Кожна антимонопольна служба повинна мати співробітника для зв'язку з пресою, що повідомляє про діяльність служби і коментує її.

На Україні єдиною монопольною службою держави, крім самої держави, є Антимонопольний комітет України, про функції і задачі котрого вже було сказано вище.[9.c.16]

Безумовно, від проведення антимонопольної політики в теперішніх важких економічних умовах України чудес очікувати не припадає. Але дуже важливо, щоб проведення антимонопольної політики завоювало довіру і підтримку населення, щоб люди знали, що вони можуть звернутися в антимонопольні служби зі своїми проблемами. Необхідно переконати людей, що вільна конкуренція є добром для усіх.

2.3 Антимонопольний комітет України

Згідно з Законом України “Про Антимонопольний комітет України” завданнями комітету є:

· здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

· захист законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо запобігання і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладання стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень;

· сприяння розвитку добросовісної конкуренції у всіх сферах економіки.

Комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства суб'єктами господарювання, органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського контролю та управління, зокрема, при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів та в усіх інших випадках економічної концентрації. Адже значно легше попередити появу нового монопольного утворення на ринку, ніж у подальшому боротись з його зловживаннями.

Органи комітету розглядають справи про порушення антимонопольного законодавства та за результатами розгляду приймають обов'язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення анти конкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, накладають штраф у випадках, передбачених законодавством, у разі необхідності звертаються до місцевого чи господарського суду з позовами (заявами), надсилають правоохоронним органам матеріали про порушення антимонопольного законодавства, що містять ознаки злочину. Вони надають рекомендації щодо заходів, спрямованих на запобіганню порушень антимонопольного законодавства, розвиток підприємництва й конкуренції.

Комітет бере участь в укладанні міждержавних угод, розробці і реалізації міжнародних проектів та програм, а також співпрацює з державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав та міжнародними організаціями з питань, що належать до його компетенції.

З метою сприяння розвитку конкуренції органи Комітету також здійснюють контроль:

за дотриманням антимонопольних вимог у процесі перетворення державної власності. Це дозволяє запобігати перетворенню державних монополістичних утворень на приватні без розукрупнення, якщо воно є можливим і доцільним, а також запобігати монополізації ринків внаслідок набуття контролю над об'єктами приватизації;

за регулюванням цін на продукцію монопольних утворень міністерствами, відомствами, держадміністраціями;

за дотриманням антимонопольних вимог при прийнятті рішень органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, щоб не допустити прийняття анти конкурентних рішень.

Органи комітету також беруть участь у процесах демонополізації економіки галузі та регіонів.

У межах своїх повноважень органи Комітету здійснюють контроль за діяльністю суб'єктів господарювання усіх форм власності, органів державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю в усіх галузях економіки України. Компетенція Комітету поширюється і на діяльність іноземних суб'єктів господарювання, якщо вона має місце на території України. У практиці комітету були справи, в яких позивач і відповідач були іноземними фірмами, що діють на українському ринку.

В цьому плані необхідно розглянути деякі результати діяльності комітету. Майже третина порушень, які припинив АМК, стосується дискримінації підприємств держорганами. Кількість неправомірних дій влади зростає. АМК вирішує спори не лише між великими монополістами. Серед 1074 справ розглянутих за січень - вересень 2000 р., лише 41.9% пов'язано з припиненням зловживання монопольним становищем компаніями, анти конкурентних узгоджених дій - всього 2.8%, недобросовісної конкуренції - 5.3%.

Як ось, наприклад. Типова справа зі зловживанням монопольним становищем. ТОВ “Автопорт “Південний”, що приймає та розміщує автотранспорт у зоні митного контролю, в 5 разів підвищило ціну на послугу “в'їзд у зону митного контролю”. Щоправда, небезпідставно: у розрахунок ціни на цю послугу було включено вартість додаткових послуг (відпочинок у номері мотелю, стоянка автомобіля в зоні митного контролю, сніданок для водія), хоча більшість водіїв, які перебували в автопорту менше доби, цих послуг не потребували. До того ж “Автопорт “Південний” за однакову послугу з різних споживачів стягував різну плату. ТОВ “Богдан”, яке надає подібні послуги, стягувало плату за добу в цілому, навіть, якщо автомобіль перебував на території автопорту кілька годин. А ціни на послуги були встановлені в доларовому еквіваленті. Дніпропетровське та Львівське відділення АМК кваліфікували дії ТОВ “Автопорт “Південний” як “зловживання монопольним становищем у вигляді нав'язування товару не потрібного контрагенту; встановлення дискримінаційних цін на свої товари”. На порушників накладено штраф у розмірі 50673 грн.

Широкого розголосу набув також розгляд справ про неправомірне використання знаку для товарів і послуг “АСПІРІН”, власник якого - німецька фірма “Байер АГ”, отримала правову охорону згаданого вище знаку у більшості країн світу. “Концерн Стірол” (місто Горлівка) неправомірно використовував знак “АСПІРІН”. Питання про право власності на знаки “АСПІРІН” і “ASPIRIN” було вирішено в судовому порядку. Вищий господарський суд України визнав право власності на згадані вище знаки для товарів і послуг, зокрема надання правової охорони за фірмою “БАЙЕР АГ”. Висновки незалежного експерта-патентного повіреного України, свідчать, що використання знаку “АСПІРИН”, що використовує і реалізує “Концерн Стірол”, може призвести до змішування зі знаками ліків фірми “БАЙЕР АГ”, але вони не відповідають її якості і стандартам. Тому дії “Концерну Стірол” кваліфіковані державним уповноваженим Комітету по ч. 1 ст. 4 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” як неправомірне використання, без дозволу уповноваженої на те особи знаку для товарів та послуг. У підсумку на “Концерн Стірол” накладено штраф у розмірі 6 тис. грн.

Як відзначають представники АМК, з часом структура порушень у вигляді недобросовісної конкуренції стає багатостороннішою та різноманітнішою. Торік виявлено та призупинено декілька порушень, пов'язаних з неправомірним збиранням, використанням і розголошенням комерційної таємниці, із підбуренням до бойкоту. А також 180 порушень у вигляді ненадання, 71- несвоєчасного надання та 7 порушень у вигляді свідомого надання недостовірної інформації.

Подібною до справи з незаконним використанням назви “АСПІРІН” є справа з використанням назви “Боржомі”. Майже 30 українських підприємств маркували свою продукцію етикеткою “Боржомі”, яка була штучно мінералізована і не мала нічого спільного з загальновідомою лікувально-мінеральною водою грузинського походження з назвою “Боржомі”, стверджує АМК. Внаслідок перевірки ринку мінеральної води в нашій країні вдалося запобігти реалізації підробленої мінеральної води “Боржомі” в обсязі 1 млн. декалітрів на рік.

Першу тривогу забили тринадцять грузинських підприємців, що мають приоритетне право на використання назви місця походження товару (“Боржомі”) при виробництві та реалізації мінеральної води з Боржомських джерел. Вони й звернулися до Державної антимонопольної служби Грузії, що по своїх каналах зв'язалась з нашим комітетом.