Аналіз функціонування національної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

1.1 Сутність системи національних рахунків та основні етапи її розвитку

1.2 Методологічні принципи побудови системи національних рахунків

Розділ 2. Аналіз функціонування національної економіки

2.1 Розрахунок основних макроекономічних показників

2.2 Аналіз макроекономічних чинників

2.3 Дослідження макроекономічної рівноваги

Розділ 3. Розробка заходів державного регулювання

3.1 Теоретичні основи та інструменти здійснення напрямку економічної політики держави



Вступ

Розвиток людського суспільства протягом всієї історії характеризувалося різними видами економічних взаємин. Для регулювання цих відносин і розуміння їхньої природи удосконалювалося і наукове обґрунтування того,як відбуваються економічні процеси. На різних етапах розвитку економічної науки існували різні критерії визначення багатства держави.

Поступово економіка сформувалася як цілком точна наука, що вимагала чітких взаємопов'язаних визначень сутності економічних процесів. Як і наука, економіка оперує безліччю показників, як на рівні підприємства, так і на рівні держави в цілому.

Застосування математичних методів аналізу економічних процесів дозволило визначити ряд фундаментальних показників, що характеризують економічний стан будь-якої держави.

Чітке розуміння економічної сутності системи національних рахунків як нормативної бази рахівництва та її впливу економіку країни - це основа для розробки політики регулювання економічних процесів у державі.

Ціль курсової роботи полягає в тому, щоб дослідивши роботи вчених-економістів визначити які заходи державного регулювання економічної політики держави необхідно вести для того,щоб досягнути успіхів у економічній політиці та вийти на один рівень з іншими іноземними державами.

Об'єкт дослідження курсової роботи макроекономічні показники, їхнє місце в системі національних рахунків та в економічній політиці держави.

База наукового дослідження. Розробкою даної проблематики займалися такі вчені як Базилевич В.Д., Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М., Солонінко К.С., Кемпбел Р., Макконелл К., Стенли Л. Брю. Багато уваги в роботах даних вчених приділялось місцю макроекономічних показників в економіці, залипалась проблема щодо реалізації заходів державного регулювання економічної політики. В кожного вченого існує своя думка щодо того, які повинні бути прийняті заходи державою та її урядом, щоб не відставати в економічній сфері, щоб не гальмувати економічне життя країни.

Методи дослідження курсової роботи. При написанні курсової були використані такі методи як аналіз, порівняння,узагальнення даних, статистичний.

Курсова робота складається з вступу,3 розділів, 7 підрозділів, висновку та перелік використаної літератури.

Перший розділ курсової роботи включає в себе 2 підрозділи, в яких іде мова про такі теоретичні аспекти: сутність системи національних рахунків, її відмінність від системи балансу народного господарства, етапи розвитку,методологічні принципи побудови даної системи, проблеми впровадження системи макроекономічних рахунків, проблеми її впровадження, роль макроекономічних показників.

Другий розділ курсової роботи включає в себе розрахунок основних макроекономічних показників, проводиться аналіз їх динаміки, та визначається фаза економічного циклу притаманна аналізуємій економіці в розглядаємому часовому періоді.

Третій розділ курсової роботи. В цьому розділі на базі проведеного аналізу, у відповідності до визначеної фази економічного циклу та виявлених проблем, розробляються необхідні заходи державної економічної політики.



Розділ 1. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

національний баланс рахунок макроекономічний

1.1 Сутність системи національних рахунків та основні етапи її розвитку

Система національних рахунків (СНР) - це сукупність взаємопов'язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб'єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов'язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.

Баланси народного господарства - це система взаємопов'язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення - сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.

Матеріальний баланс відображав рух ресурсів та використання матеріальних благ. Сфера послуг розглядалась як система перерозподільчих відносин і не включалась у виробництво сукупного суспільного продукту.

Розподіл доходів та операцій з фінансовими активами в БНГ не знайшов належного відображення, оскільки в централізовано-розподільчий економіці вони не мали визначального значення.

Порівнюючи дві системи національного рахівництва, варто зазначити, що обидві вони мали за мету опис існуючої економічної моделі.

Табиця1 Порівняльна характеристика СНР і БНГ

Основні характеристики систем національного рахівництва
БНГ	СНР
1. Об'єкти дослідження (опису)
Централізована панова економіка	Ринкова економіка
2. Методологічні засади побудови
- марксистська концепція звуженого трактування суспільного виробництва, згідно з якою у створенні сукупного суспільного продукту (ССП) та національного доходу бере участь тільки матеріальне виробництво; - первинними доходами, за марксистською концепцією, є доходи працівників сфери матеріального виробництва. Доходи працівників сфери послуг та доходи держави у вигляді податків - це вторинні доходи, отримані внаслідок перерозподілу; - результатом виробничої діяльності є не тільки кінцевий продукт, а і проміжне споживання сфери матеріального виробництва;	- концепція розширеного трактування суспільного виробництва, згідно з якою у виробництві суспільного річного продукту та національного доходу (ВВП та НД) беруть участь як галузі, що створюють матеріальний продукт, так і ті, що виробляють послуги; - первинні доходи трактуються значно ширше. Вони визначаються як такі,що отримуються внаслідокпервинного розподілу ВВП і включають доходи підприємств і корпорацій, власників землі і капіталу, найманих працівників і органів державної влади; - результатом є тільки кінцевий продукт, але усіх сфер економіки;
3. Підходи до класифікації доходів і витрат
- немає чіткого розмежування доходів і витрат на поточні та капітальні (одноразові);	- є чітке розмежування доходів на капітальні та поточні;
4. Відмінності в обліку проміжного споживання
- витрати підприємства на спортивні, культурні та інші заходи для своїх працівників:
* є кінцевим споживанням;	* є проміжним споживанням
- витрати підприємства на службові відрядження:
* утворюють первинні доходи	* є проміжним споживанням
- витрати матеріальних оборотних засобів, пов'язаних зі стихійними лихами:
* кінцеве використання національного доходу	* проміжне споживання
- витрати на спецодяг:
* кінцеве особисте споживання	* проміжне споживання
5. Методологічні розбіжності стосовно визначення критерію класифікації статей кінцевого споживання
- характер і функціональне призначення товарів, що підлягають реалізації	- тип господарюючого суб'єкта (державні чи приватні)
6. Методичні розбіжності щодо визначення змісту заощаджень
- немає чіткого визначення заощаджень. До їх складу включають приріст готівки, приріст вкладів у банках тощо і розглядають їх як форми перерозподілу національного доходу	- заощадження є різницею між поточними доходами і витратами
- визначення нагромадження здійснюється:
* на чистій основі, тобто за вирахуванням амортизації (спожитого основного капіталу)	* на валовій основі (до вирахування амортизації) та без урахування втрат, зумовлених стихійними лихами
- зміна обсягу незавершеного будівництва належить до:
* приросту матеріальних оборотних запасів	* нагромадження основного капіталу у вигляді капіталовкладень
- витрати на військову техніку належать до:
* нагромадження	* кінцевого споживання
7. Рафіновані золоті злитки та інше монетарне золото належать до:
- нагромадження оборотних активів	- фінансових активів
8. Приріст основного капіталу запасів посольств, зарубіжних представництв та інших зарубіжних організацій включаються у:
- кінцеве споживання країни, на території якої розташовані ці організації	- кінцеве використання вітчизняного продукту тієї країни, котру вони представляють
9. Фінансові потоки визначають:
- як форми тимчасового перерозподілу національного доходу	- як вид інвестиційної діяльності

Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом. Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування); досліджує взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів; розглядає економічні явища з глобальної точки зору.

Для чого потрібна СНР?

Вчені пов'язують появу системи національного рахівництва з найбільш екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві. Так, приміром, Перша світова війна поставила перед урядами країн, втягнутих у неї, проблему обліку агрегованих показників, необхідних для вироблення економічної політики, здатної реалізувати військові та політичні цілі.

Велика депресія 29-33-х посилила потребу в макроекономічних показниках. Вони були необхідні для того, щоб поставити „діагноз” економіці та виробити заходи впливу держави на економіку з метою обмеження впливу на неї циклічних коливань.

Отже, інформація, що міститься в системі національних рахунків, необхідна насамперед органам державної влади для вироблення економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів соціально-економічного розвитку.

Її користувачами є також науково-дослідні інститути та вищі навчальні заклади, котрі черпають з СНР інформацію для вивчення макроекономічних явищ і процесів, виявлення тенденцій розвитку макроекономіки, розробки макроекономічних теорій і моделей.

Окрім того, в ній зацікавлені менеджери, підприємницькі та бізнесові структури, які хочуть мати інформацію про стан макроекономічного середовища, в якому вони планують здійснювати свою діяльність.

СНР вміщує в собі інформацію, вкрай необхідну міжнародним економічним організаціям (ООН, МВФ) для прийняття виважених управлінських рішень щодо надання кредитів, допомоги країнам-учасницям.

В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров'я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвір'ям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності виконують самі господарі дому - не враховуються. Пояснюють цей парадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності.

СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.

Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв'язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією. [1]

Здобутками цього етапу є:

* розробка загальних принципів обчислення національного доходу;

* вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення макроекономічних показників;

* обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим собі;

* доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів, зумовленого інфляцією;

* доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за ринковими цінами тощо;

* розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної влади;

* зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання);

* здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в національному продукті.

Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання - відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв'язків і т. ін.

Характерними рисами цього етапу є:

* інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв'язків, міжгалузевого балансу тощо;

* зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.

Здобутки ІІ етапу розвитку СНР:

* розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;

* створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників;

* широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.

Цей етап має свої віхові під етапи:

1947 р. - оприлюднена доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.

1951 р. - запропоновано „Спрощену систему національних рахунків”, поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР (1947 р., Р. Стоун).

1952 р. - запропоновано „Стандартну СНР”.

1953 р. - підготовлено ”Систему національних рахунків та допоміжних таблиць”, яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва.

1968 р. - запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного рахівництва.

СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові:

* міжгалузевий баланс;

* баланс міжгалузевого багатства;

* систему показників руху фінансових ресурсів;

* рахунки для п'яти секторів економіки.

Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.

1970 р. - розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених європейських країн.

1993 р. - статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.

СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.

Методологічні принципи побудови системи національних рахунків.

1. Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах - виробництва, розподілу та кінцевого використання.

2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.

Інституціональна одиниця - господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов'язань.

Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих суб'єктів - юридичним особам і окремим особам, об'єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.

Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб'єктів з таких причин:

* по-перше, доходи членів сім'ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;

* по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.

Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, об'єднують (групують) у сектори економіки.

СНР виокремлює такі сектори:

* не фінансові підприємства і корпорації; * фінансові корпорації;

* сектор загальнодержавного управління; * домогосподарства;

* некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;

3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).

4. Розмежування між потоками і запасами.

Потоки - показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси - показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату.

Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв'язок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:

Запас = Запас + Надходження - Вилучення ресурсу = ресурсу + ресурсу в запас - ресурсу із на кінець на початок протягом року запасів протягом року

5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.

Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.

Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини - кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба - проміжний.

Кінцева продукція - продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція - продукція, яка використовується для виробничого споживання.

6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.

7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.

Поточні доходи - отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати - затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільні поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи - це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.

8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).

СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують.

Базовою одиницею СНР слугує так звана інституційна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері своєї основної діяльності. Інституційна одиниця веде повний набір бухгалтерської звітності і є юридичною особою.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність всіх інституційних одиниць - резидентів (економічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік).

Інституційні одиниці є резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з економічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Резиденти-підприємства даної країни - це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної, включаючи змішані та спільні підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорацій тощо.

Усі інституційні об'єкти об'єднуються у сектори: підприємства, що виробляють товари і послуги, крім фінансових послуг (нефінансові підприємства); фінансові установи; громадські й приватні організації, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічні зв'язки.

Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 році, на початку 1995 року Мінстат України завершив розробку національних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок товарів і послуг, рахунки виробництва, розподілу і використання доходу і рахунок капіталу.

СНР відображає систему економічних операцій між суб'єктами макроекономіки. Економічні операції - це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб'єктами у зв'язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов'язань.

Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:

Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.

Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.

Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.

ЦВ = ЦКП - (ТТН + ПДВ),

де ЦКП - ціни кінцевого покупця; ПДВ - податок на додану вартість;

ЦВ - ціни виробника; ТТН - торговельно-транспортні націнки.

Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти:

ОЦ = ЦВ - ПДВ + СВ,

де ОЦ - основні ціни; СП - субсидії на продукти.

Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво і додати інші субсидії на виробництво, матимемо факторну вартість (ФВ).



ФВ = ОЦ - ПВ + СВ,

де ПВ - податки на виробництво; СВ - субсидії на виробництво.

Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії.

Україна, як і інші країни СНД, теж розпочала перехід на уніфіковану СНР-93. За методологією, запропонованою Статистичною комісією ООН, почали обраховувати основні макроекономічні показники: ВВП, НД та похідні від них показники. Запроваджено складання секретних національних рахунків за п'ятьма секторами. У 1998 р. в Україні запроваджено нову бюджетну класифікацію, узгоджено з міжнародними стандартами. Внесено зміни в методологію визначення рахунків первинного розподілу доходу (податків на виробництво та імпорт) і доходів від власності, що сплачують до бюджету суб'єкти підприємницького сектору.

Певні здобутки має Україна у справі визначення кінцевих споживчих витрат домогосподарств.

І все ж слід зазначити, що наша держава робить ще перші кроки у напрямку запровадження цілісної СНР-93. Ключовою проблемою для здійснення переходу на СНР-93 у повному обсязі є запровадження різних класифікацій. До 2000 р. вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному класифікаторі галузей народного господарства (ЗКГНГ), розробленому у 1987 р., який відповідав вимогам системи БНГ, і чітко розмежував галузі економіки на два сектори - виробничий та невиробничий.

З 2001 р. Україна здійснює перехід на Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР. У зв'язку з цим деякі галузі ЗКГНГ розподіляються у КВЕД між властивими їй видами економічної діяльності. Це, зокрема, матеріально технічне постачання і збут; заготівлі; інформаційно-обчислювальне обслуговування; загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку; геологія і розробка надр; геодезична і гідрометеорологічна служби; побутове обслуговування і т. ін.

З'являються види діяльності, згідно з вимоками КВЕД, сформовані з окремих галузей ЗКГНГ:

* виробництва та розподіл електроенергії, газу, води;

* готелі та ресторани;

* операції з нерухомістю;

* здавання в оренду та послуги юридичним особам;

* колективні, громадські та особисті послуги.

З'являються нові види діяльності, повністю відсутні у ЗКГНГ;

* послуги домашньої прислуги;

* екстериторіальна діяльність, що здійснюється міжнародними організаціями, тощо.

Статистичні обстеження за напрямками діяльності в останній час в Україні ще не проводились. Це ще тільки перспектива.

Для запровадження рахунків кінцевого використання домогосподарств, сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, та сектору державного управління, слід запровадити такі класифікації:

* класифікацію індивідуального цільового споживання (КІЦС);

* класифікацію цілей некомерційних організацій (КЦНО), що обслуговують домогосподарства;

* класифікацію функцій органів державного управління (КФОДУ).

КІЦС відображає витрати домогосподарств на харчування, утримання житла, комунальні послуги, особисті речі, предмети домашнього вжитку, транспорт, освіту, медицину тощо. КЦНО відображає витрати на послуги в галузі досліджень, охорони здоров'я, соціальної допомоги, релігії, культури, профспілкових об'єднань тощо. КФОДУ - витрати сектору на товари і послуги, які покращують добробут населення (освіта і охорона здоров'я, соціальне забезпечення і соціальна допомога) або пов'язані з діяльністю і послугами у виробничій сфері (послуги паливно-енергетичного комплексу, сільського, лісового та рибного господарства, добувної та обробної промисловості, будівництва та ін.), а також на ті, які не покращують добробут (забезпечення охорони правопорядку, оборони).

Для аналізу доходів і заощаджень СНР використовує такі типи господарств:

* домогосподарства осіб, які працюють за наймом;

* домогосподарства підприємців;

* домогосподарства само зайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);

* домогосподарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти й ін.);

* домогосподарства осіб, які живуть на доходи від власності (проценти, дивіденди, орендна плата).

Це класифікація не запроваджена ще в жодній із країн СНД.

Підбиваючи підсумок з цього питання, слід зазначити, що перед Україною стоїть ще багато невирішених проблем щодо збору, обробки і систематизації інформації, необхідної для запровадження повноцінної системи національного рахівництва. Але початок покладено і багато вже зроблено. Одна попереду ще напружена і кропітка робота, яка потребує значних фінансових та висококваліфікованих кадрових ресурсів.

Вивчення макроекономіки сьогодні надзвичайно важливо з багатьох причин. Макроекономічні явища відіграють центральну роль в успіхах або невдачах будь-якої країни. Держава може впливати на своє економічне становище через економічну політику, зокрема видатки, податки, зміну грошово-кредитних відносин. Дискусії навколо макроекономічних проблем формують окремі розділи в платформах політичних партій та їхніх кандидатів.

Особливе місце в макроекономічному аналізі займає визначення основних цілей нації та інструментів їхньої реалізації. Якщо до основних цілей належать обсяг виробництва, зайнятість, стабільність рівня цін на вільному ринку і платіжний баланс, то до вказаних інструментів -- фіскальна політика, грошова політика, політика регулювання доходів і зовнішньоекономічна політика.

Нині основним показником економічного зростання виступає обсяг виробництва. Він свідчить про те, який обсяг продукції країна спроможна виготовляти і як швидко вона може нарощувати випуск прибуткових товарів і послуг. Існує чимало показників, що відображають обсяг виготовленої продукції, але найповнішим і всеохоплюючим є валовий національний продукт (ВНП).

Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт -- товари і послуги, створені працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Сукупний суспільний продукт (ССП) визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача) в наслідок чого з'являється повторний рахунок. Так, залізна руда спочатку збагачується, відтак з неї виплавляють чавун, пізніше сталь, прокат, а наприкінці -- готові вироби. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо сукупний суспільний продукт звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення -- частина суспільного продукту, яка використовується на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

За своїм складом в умовах простого відтворення фонд споживання є лише предметами споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу спрямовується на особисте споживання, інша -- на нагромадження, тобто на збільшення особистих і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд споживання втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт -- v, додатковий -- m, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою:

W=c+v+m.

Якщо з сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений у суспільстві чистий продукт, або національний доход. Його можна записати такою формулою:

НД=v+m.

Національний доход -- реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.

Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження. Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт -- частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини: передусім витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби.

Додатковий продукт -- частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження розкішних особняків, будівництво дорогих яхт тощо).



Розділ 2. Аналіз функціонування національної економіки

2.1 Розрахунок основних макроекономічних показників

ВВП- це вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених всередині країни (резидентами і нерезидентами) за певний період. Обсяги виробництва кожного товару і послуг оцінюють за ринковою ціною. Сума цих цін становить ВВП.

На практиці для розрахунків ВВП використовують наступні метод-и:

за витратами (метод кінцевого використання);

за доходами (розподільчий метод);

за виробництвом (виробничий метод).

Згідно свого варіанту (№7) розрахуємо ВВП за методом кінцевого використання.

ВВП, розрахований за витратами, це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ.



ВВП за методом кінцевого використання

ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ

СВ

ВІ

ВІ

ЧЕ

Споживчі витрати домогос- подарств (населен- ня)

Валові внутрішні інвестиції приватного сектора економіки (валові інвестиції)

Державні закупки товарів і послуг для загальносу- спільних потреб

Чистий експорт

ВІ=ЧІ+А

ДЗ=ДВ-Т

ЧЕ=Е-І

ЧІ

А

ДВ

Т

Е

І

Чисті інвес- тиції (на при- ріст капі- талу і запа- сів)

Аморти- тизація (інвести-ції на віднов- лення зноше- ного капіталу)

Дер-жавні витрати

Транс- фертні платежі

Екс-порт

Ім- порт

ВВПt1 = 2986+779+759+(255-376)=4403 млд.грош.од

ВВПt2 = 2738+898+699+(194-259)=4270 млд.грош.од

ВВПt3 = 2629+930+660+(165-242)=4142 млд.грош.од

ВВПt4 = 2765+959+701+(177-250)=4352 млд.грош.од

ВВПt5 = 2886+983+753+(308-251)=4679 млд.грош.од

Споживчі витрати включають видатки домашніх господарств на товари тривалого користування, на предмети поточного споживання та сплату послуг.

Валові приватні внутрішні інвестиції - пов'язані з витратами фірм, підприємців на закупівлю інвестиційних товарів.

Державні закупівлі товарів і послуг включають усі державні витрати на закупівлю кінцевої продукції підприємств та ресурсів, зокрема праці. Слід нагадати, що вони не враховують усі державні трансфертні платежі як такі, що не пов'язані зі збільшенням поточного виробництва.

Чистий експорт враховує зовнішньоекономічні угоди у ВВП. Чистий експорт визначається як величина, на яку закордонні витрати на продукти національного виробництва перевищують національні витрати на закордонні продукти.

Чистий національний продукт (ЧНП)

Він визначається шляхом вирахування із ВВП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Тобто, чистий національний продукт являє собою ВВП, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

ЧНП=ВВП-А

Де: ЧНП - чистий національний продукт;

ВВП - валовий внутрішній продукт;

А - амортизаційні відрахування.

ЧНПt1 = 4403-893=3510 млд.грош.од.

ЧНПt2 = 3372 млд.грош.од.

ЧНПt3 = 3212 млд.грош.од.

ЧНПt4 = 3393 млд.грош.од.

ЧНПt5 = 3716 млд.грош.од.

Національний дохід

Особливе місце в системі економічних показників посідає національний дохід (НД) - різниця між ЧНП і непрямими податками на бізнес. Національний дохід може бути також визначений за допомогою розрахунку ВВП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес. З точки зору постачальників ресурсів, національний дохід є показником доходів, одержаних ними від участі у поточному виробництві.

НД=ЧНП-НП

Де:

НД - національний дохід;

ЧНП - чистий національний продукт;

НП - непрямі податки.

НДt1 =3510-363=3147 млд.грош.од.

НДt2 =3037 млд.грош.од.

НДt3 =2901 млд.грош.од.

НДt4 =3056 млд.грош.од.

НДt5 =3364 млд.грош.од.

Особистий дохід

Важливою складовою частиною НД є особистий дохід(Од), який визначається вирахуванням із НД доходів зароблених але не отриманих (внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпорацій), і додавання доходів отриманих, але не пов'язаних з виробничою діяльністю (трансфертних платежів).

Од = НД - Сс - Ппр - НПрК + Тр

Де:

Од - особистий дохід;

НД - національний дохід;

Сс - внески на соц. страхування;

Ппр - податки на прибутки корпорацій;

НПрК - нерозподілені прибутки корпорацій;

Тр - трансфертні платежі.

Одt1 = 3147 - 469 - 85 - 22 + 692 = 3263 млд.грош.од.

Одt2 = 3149 млд.грош.од.

Одt3 = 3012 млд.грош.од.

Одt4 = 3178 млд.грош.од.

Одt5 = 3478 млд.грош.од.

Дохід що перебуває в особистому розпорядженні

Це особистий дохід за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок.

Ор = Од - ІП

Де:

Ор - дохід, що перебуває в особистому розпорядженні;

Од - особистий дохід;

ІП - індивідуальні податки.

Орt1 = 3263 - 595 = 2668 млд.грош.од.

Орt2 = 2587 млд.грош.од.

Орt3 = 2469 млд.грош.од.

Орt4 = 2620 млд.грош.од.

Орt5 = 2871 млд.грош.од.

Реальний ВВП

Важливе значення має виявлення фізичного обсягу національного виробництва. Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валового нац. продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВВП впливають зміни не лише фізичного обсягу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін.

Показник ВВП, який відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був вироблений, тобто показник, не скорегований з урахуванням зміни рівня цін, інакше називається грошовим, або номінальним ВВП. Аналогічним чином показник ВВП, скоригований з урахуванням інфляції або дефляції, являє собою скоригований або реальний ВВП. Він показує вартість обсягу продукції кожного року, яка визначена у постійних базового року.

ВВПр =

ВВПр - реальний валовий внутрішній продукт;

ВВПном - номінальний валовий внутрішній продукт;

Д - дефлятор ВВП.

ВВПр t1 = = 4403 млд.грош.од.

ВВПр t2 = 4145,63 млд.грош.од.

ВВПр t3 = 3944,76 млд.грош.од.

ВВПр t4 = 4067,29 млд.грош.од.

ВВПр t5 = 4292,66 млд.грош.од.

Індекс споживчих цін (ІСЦ)

Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною «ринкового кошика» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ), за допомогою якого вимірюються ціни фактичного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим жителем міста.



ІСЦ = *100+100;

Де:

РКn - ринковий кошик поточного (звітного) періоду;

РКо - ринковий кошик базового періоду.

ІСЦ t1 = 100%;

ІСЦ t2 = *100+100=101,4%;

ІСЦ t3 = 107,5%;

ІСЦ t4 = 109,9%;

ІСЦ t5 = 111,7%;

Рівень інфляції

Індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВВП включає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів закуплених урядом, а також товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВВП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номінального) обсягу ВВП з урахуванням зміни цін. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВВП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію.

Рівень інфляції вимірюється за наступною формулою:

Темп інфляції = ;

Де:

Іpn - індекс цін поточного (звітного) періоду;

Іpо - індекс цін базового періоду.

Темп інфляції t1 = 100%;

Темп інфляції t2 == 103%;

Темп інфляції t3 = 105%;

Темп інфляції t4 = 107%;

Темп інфляції t5 = 109%;

Одним із факторів, що обумовлюють інфляцію є невідповідність грошової маси потребам обігу.

Необхідну кількість грошей визначають за допомогою формули американського економіста І. Фішера

М * V = P * Q,

Де:

М - необхідна кількість грошей;

V - швидкість обігу грошей;

Р - середньозважений рівень цін на реалізовані товари;

Q - загальний обсяг продаж.

P * Q = ВВП

М = ;

М t1 = = 1467,6 млд.грош.од.

М t2 = 1423,3 млд.грош.од.

М t3 = 1380,6 млд.грош.од.

М t4 = 1450,6 млд.грош.од.

М t5 = 1559,6 млд.грош.од.

Всі розраховані вище показники за 5 років зведемо до єдиної таблиці



Таблиця 1. Показники

Період	Показники
	ВВП	ЧНП	НД	ОД	ОР	ВВПр	Т.І.	М
t1	4403	3510	3147	3263	2668	4403	100	1467,6
t2	4270	3372	3037	3149	2587	4145,63	103	1423,3
t3	4142	3212	2901	3012	2469	3944,76	105	1380,6
t4	4352	3393	3056	3178	2620	4067,29	107	1450,6
t5	4679	3716	3364	3478	2871	4292,66	109	1559,6

2.2 Аналіз макроекономічних чинників

Для аналізу показників і виявлення макроекономічного становища держави, доцільне застосування різноманітних методів.

Актуальним є використання сучасних програмних продуктів.

В роботі будемо використовувати вбудовану надстройку пакету Microsoft Excel “пакет аналізу”.

Столбец1
Среднее	4369,2
Стандартная ошибка	89,12766
Медиана	4352
Мода
Стандартное отклонение	199,2955
Дисперсия выборки	39718,7
Эксцесс	1,487852
Асимметричность	0,898139
Интервал	537
Минимум	4142
Максимум	4679
Сумма	21846
Счет	5

Для характеристики економічної динаміки застосовуються наступні показники:

абсолютний приріст

темп зростання;

темп приросту.

Якщо у якості базового приймається значення показника у попередньому році, тобто порівнюються значення наступного та попереднього років - розраховуються значення ланцюгових показників динаміки. Саме такі показники будемо застосовувати при аналізі динаміки макроекономічних чинників.

абсолютний приріст:

АП = Па - Пб,

Де:

АП - абсолютний приріст;

Па - значення показника в аналізуємому році;

Пб - значення показника у базовому році;

Таблиця 2. Значення абсолютного приросту

Період	абсолютний приріст показника
	ВВП	ЧНП	НД	ОД	ОР	ВВПр	Т.І.	М
t1	0	0	0	0	0	0	0	0
t2	-133,0	-138,0	-110,0	-114,0	-81,0	-257,4	3,0	-44,3
t3	-128,0	-160,0	-136,0	-137,0	-118,0	-200,9	2,0	-42,7
t4	210,0	181,0	155,0	166,0	151,0	122,5	2,0	70,0
t5	327,0	323,0	308,0	300,0	251,0	225,4	2,0	109,0

Всі розрахунки виконані за допомогою пакету Excel, як приклад розрахунків наведено розрахунок абсолютного приросту ВВП в 2-му році у порівнянні з першим.

АП t2(ВВП) = 4270 - 4403 = -133;

2)темп зростання;



ТЗ = ,

Де:

ТЗ - темп зростання;

Па - значення показника в аналізуємому році;

Пб - значення показника у базовому році.

Таблиця 3. Значення темпів зростання показників

Період	Темп зростання показників
	ВВП	ЧНП	НД	ОД	ОР	ВВПр	Т.І.	М
t1	100	100	100	100	100	100	100	100
t2	96,98	96,07	96,50	96,51	96,96	94,15	103,00	96,98
t3	97,00	95,26	95,52	95,65	95,44	95,15	101,94	97,00
t4	105,07	105,64	105,34	105,51	106,12	103,11	101,90	105,07
t5	107,51	109,52	110,08	109,44	109,58	105,54	101,87	107,51

ТЗ t2(ВВП) = = 96,98.

3) темп приросту:

ТП = ,

Де:

ТП - темп приросту;

Па - значення показника в аналізуємому році;

Пб - значення показника у базовому році.

Таблиця 4. Значення темпів приросту показників

Період	Темп приросту показників
	ВВП	ЧНП	НД	ОД	ОР	ВВПр	Т.І.	М
t1	0	0	0	0	0	0	0	0
t2	-3,02	-3,93	-3,50	-3,49	-3,04	-5,85	3,00	-3,02
t3	-3,00	-4,74	-4,48	-4,35	-4,56	-4,85	1,94	-3,00
t4	5,07	5,64	5,34	5,51	6,12	3,11	1,90	5,07
t5	7,51	9,52	10,08	9,44	9,58	5,54	1,87	7,51

ТП t2(ВВП) = = -3,02

2.3 Дослідження макроекономічної рівноваги

Дослідження рівноваги національного ринку можливо за допомогою апарата ліній IS - LM.

Лінія IS( Investment - Saving) - відображає можливі варіанти стану часткової рівноваги на інвестиційному ринку. Точки на лінії відповідають рівноважним значенням ЧНП і процентним ставкам за умови рівності інвестицій і заощаджень I = S. Лінія IS характеризує рівновагу в товарному секторі господарства.

Лінія LM ( Liquidity Preference - Money Supply) - відображає можливі варіанти стану часткової рівноваги на грошовому ринку. Точки на ній відповідають таким парам ЧНП і процентної ставки, для яких попит на гроші дорівнює пропозиції грошової маси L=M.

Шляхом сполучення ліній IS та LM на одному графіку можна проаналізувати ситуацію загальної економічної рівноваги, що одночасно складається на ринках товарів і грошей.

Таким чином, модель IS - LM - модель товарно-грошової рівноваги, що дозволяє знайти такі ставки відсотка й ЧНП, при яких одночасно досягається рівновага на товарному й грошовому ринках.

IS - LM аналіз здійснюється у відповідності з наступними основними етапами:

Формування рівняння лінії IS

За умови рівноваги на товарному ринку вірне наступне:



ЧНП = СВ+ЧІ+ДЗ+ЧЕ

де ЧНП - чистий національний продукт;

СВ - споживчі витрати;

ЧІ - чисті інвестиції;

ДЗ - державні закупівлі;

ЧЕ - чистий експорт.

Споживчі витрати пов'язані з доходом, що перебуває



Розділ 3. Розробка заходів державного регулювання

3.1 Теоретичні основи та інструменти здійснення напрямку економічної політики держави

Грошово-кредитна політика - це комплекс взаємопов'язаних і скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку та кредитних відносин, які проводить держава через свій центральний банк. При цьому необхідно зазначити, що в економічній літературі існують як широкі, так і вузькі трактування зазначеного поняття.

У широкому розумінні до грошово-кредитної політики належать будь-які заходи держави, пов'язані з функціонуванням грошової сфери та кредиту, включаючи також і ті, що здійснюються без участі центрального банку. Проте така детермінація надто широка та не дозволяє дослідити специфіку використання грошово-кредитних інструментів у національній економіці. Разом з тим деякі вчені використовують і надто вузькі визначення зазначеного поняття, які трактують грошово-кредитну політику як сукупність заходів держави щодо забезпечення оптимального валютного курсу. Однак такий підхід щодо дослідження сутності грошово-кредитної політики враховує лише одну складову із загальної системи грошово-кредитного регулювання.

Під грошово-кредитним регулюванням ряд авторів мають на увазі сукупність заходів у галузі грошового обігу та кредиту, що спрямовані на підтримку економічного зростання, забезпечення зайнятості, стримування негативних процесів в економіці та вирівнювання платіжного балансу [68; 102; 112; 144]. На жаль, це визначення грошово-кредитного регулювання не є досконалим. На нашу думку, досліджуючи проблему грошово-кредитного регулювання, слід виходити насамперед з постулатів системного аналізу, відповідно до яких грошово-кредитне регулювання можна розглядати як систему заходів у галузі грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання таких об'єктів:

· процентної ставки;

· норм обов'язкового резервування;

· операцій з цінними паперами на відкритому ринку;

· імпорту та експорту капіталу;

· рефінансування банків;

· золотовалютних резервів.

Зазначені вище заходи мають застосовуватися з метою забезпечення сталого економічного розвитку, зниження рівня безробіття (або забезпечення ефективної зайнятості), врівноваження платіжного балансу та уповільнення інфляційних процесів.

Грошово-кредитні орієнтири повинні сприяти підвищенню ефективності функціонування банківської системи та створювати належні передумови для збільшення реальних доходів населення, що знаходить відображення у формуванні відповідних стратегічних цілей грошово-кредитної політики з боку Національного банку України.

Отже, завдяки тактичним важелям грошово-кредитної політики, в перспективі необхідно досягнути стратегічних цілей, які визначаються Конституцією України, законодавчими та нормативно-правовими актами і мають дотримуватись і реалізовуватись на всіх рівнях державного управління. Серед тактичних цілей грошово-кредитного регулювання доцільно розрізняти такі:

· встановлення облікової ставки, норм обов'язкового резервування;

· проведення операцій рефінансування, зокрема операцій на відкритому ринку;

· фіксація кількості грошей в обігу;

· встановлення максимальних розмірів кредитування;

· проведення операцій на валютному ринку.

Основні засади грошово-кредитної політики передбачають, що реалізація грошово-кредитної політики ґрунтується на використанні механізмів, спрямованих на підтримку стабільності національної грошової одиниці через комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, регулювання грошового обігу та кредитування економіки. У даному зв'язку особливий інтерес становить дослідження поняття “засоби грошово-кредитного регулювання національної економіки”, яке, на наш погляд, передбачає органічне поєднання інструментів, методів і важелів грошово-кредитної політики при здійсненні впливу на систему цілей грошово-кредитного регулювання.

Грошово-кредитні інструменти у структурі засобів грошово-кредитного регулювання є одиничною категорією, а методи та важелі - загальними поняттями. Методи грошово-кредитного регулювання, як правило, об'єднують декілька грошово-кредитних інструментів, а важелі грошово-кредитного регулювання передбачають синергетичне комбінування на практиці як грошово-кредитних інструментів, так і методів.

Впевнено можна констатувати, що ключові завдання грошово-кредитної політики є похідними від загальнодержавних цілей і визначаються залежно від рівня розвитку економічних, соціальних і політичних процесів у країні (розвиненості ринкових відносин, фази економічного циклу, гнучкості фінансово-кредитної системи тощо), від національних історичних традицій щодо використання інструментарію регулювання грошового обігу та кредитної сфери. Разом з тим цілі грошово-кредитної політики створюють ієрархічну структуру, в якій на кожному певному рівні відбувається детермінація, уточнення та коригування конкретного завдання з метою забезпечення реалізації мети більш високого рівня.

Усі завдання, що стоять перед грошово-кредитною сферою, доцільно диференціювати на стратегічні (пріоритетні) та поточні (проміжні та тактичні).

Размещено на Allbest.ru