Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського

«Харківський авіаційний інститут»

Кафедра фінанси та кредит

Реферат

з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»

на тему: «Д.К. Ґелбрейт та його теорія нового індустріального суспільства»

Виконала студентка гр. 621ф

Теріхова Ю.В.

Керівник Борисюк О.О.

Зміст

• Вступ
• 1. Теорія нового індустріального суспільства
• 1.1 Біографія Д.К. Ґелбрейта
• 1.2 Діяльність Д.К. Ґелбрейта
• 1.3 Концепція індустріального суспільства
• 1.4 Зміст теорії індустріального суспільства
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Дж. Ґелбрейт - однин із видних представників інституціоналізму. У межах своїх наукових працях Дж. Ґелбрейт досліджував тенденції укрупнення і промислового й виробництва, котрі й провели до утворення гігантських корпорацій (акціонерних товариств). Вона показувала, що корпорації досягають найвищих виробничих успіхів завдяки використанню новітньої техніки і технологій і приходу до керівництва підприємствами так званої техноструктури - технічних спеціалістів-адміністраторів. З цією тенденцією пов'язано посилення планування господарського розвитку, яке, на думку Дж. Ґелбрейта, йде на зміну ринкових відносин. У результаті суспільстві складаються дві системи - «ринкова система», що охоплює переважно дрібні господарства, і «планує система», куди входять корпорації, які з державою.

З якісно змінених в XX в. об'єктивних умов господарського розвитку, Дж. Ґелбрейт рішуче спростовує застарілі вихідні становища неокласицизму: підпорядкування цілей економічної системи інтересам окремої людини, про вільної громадської та досконалої конкуренції дрібних товаровиробників, про ринковому саморегулювання національної економіки, переваги господарську діяльність одноособових власників, про з'єднання від імені підприємця власника, організатора виробництва та одержувача доходу.

Актуальність теми полягає у тому, що і в наш час постають такі проблеми розподілу індустріального суспільств.

1. Теорія нового індустріального суспільства

індустріальний суспільство конкуренція товаровиробник

1.1 Біографія Д.К. Ґелбрейта

Джон Кенет Ґелбрейт - однин з найбільш великих і вельми впливових американських економістів - народився 1908 р. у Канаді. Закінчив університет у Торонто, отримав ступінь доктора філософії в Каліфорнійському університеті. Викладав у низці університетів США. У 1941 - 1943 рр. - співробітник Управління з контролю за цінами, в 1961 - 1963 рр. - посол США таки в Індії.

Основні роботи: «Суспільство достатку», «Нове індустріальне суспільство» (1967), «Економічна теорія і суспільні цілі» (1973). Основна тематика робіт Ґелбрейта - післявоєнна трансформація економіки капіталізму.

1.2 Діяльність Д.К. Ґелбрейта

Дж. Ґелбрейт - однин із видних представників інституціоналізму. У межах своїх наукових працях Дж. Ґелбрейт досліджував тенденції укрупнення і промислового й виробництва, котрі й провели до утворення гігантських корпорацій (акціонерних товариств). Вона показувала, що корпорації досягають найвищих виробничих успіхів завдяки використанню новітньої техніки і технологій і приходу до керівництва підприємствами так званої техноструктури - технічних спеціалістів-адміністраторів. З цією тенденцією пов'язано посилення планування господарського розвитку, яке, на думку Дж. Ґелбрейта, йде на зміну ринкових відносин. У результаті суспільстві складаються дві системи - «ринкова система», що охоплює переважно дрібні господарства, і «планує система», куди входять корпорації, які з державою.

З якісно змінених в XX в. об'єктивних умов господарського розвитку, Дж. Ґелбрейт рішуче спростовує застарілі вихідні становища неокласицизму: підпорядкування цілей економічної системи інтересам окремої людини, про вільної громадської та досконалої конкуренції дрібних товаровиробників, про ринковому саморегулювання національної економіки, переваги господарську діяльність одноособових власників, про з'єднання від імені підприємця власника, організатора виробництва та одержувача доходу.

Ці погляди на сучасну економічну дійсність Дж. Ґелбрейт викладав у книгах «Нове індустріальне суспільство» (1967) і «Економічні теорії та мети суспільства» (1978).

1.3 Концепція індустріального суспільства.

Характерні риси індустріального суспільства:

ь функціонування «індустріальної системи»;

ь провідний інститут - корпорація;

ь активна роль держави;

ь використання планування;

ь злиття великих корпорацій з державою.

Поняття «індустріальна система» означає «ту частину економіки, яка характеризується наявністю великих корпорацій. Корпорацій - велике підприємство, що займає сильні, близькі до панівним, позиції в тій чи іншій господарській області. Велика корпорація трактується як олігополія, що здійснює «недосконалу конкуренцію». Корпорація розглядається Ґелбрейтом як породження «недосконалої техніки».

1.4 Зміст теорії індустріального суспільства

Дж. Ґелбрейт виступив зі своєрідним різновидом теорії «індустріального суспільства», яка розвивала цей науковий напрям. Він спробував розробити, за його словами, «синтетичну» теорію, котра б охоплювала всі найважливіші закономірності такого суспільства.

Цю теорію було викладено Ґелбрейтом у книжці «Нове індустріальне суспільство» (1967), яка стала бестселером на американському книжковому ринку. її автора журнал «Форчун» навіть назвав «сучасним Кейнсом».

Ця книжка, як писав Ґелбрейт у передмові, ґрунтується на попередніх наукових дослідженнях автора. Ґелбрейт, зокрема, став відомим як автор теорії «врівноважувальної сили». Суть теорії полягає в тім, що концентрація капіталу не призводить до утворення монополій, оскільки цей самий процес породжує нейтралізуючу «врівноважувальну силу» у вигляді великих об'єднань покупців і постачальників. Ця сила не лише перешкоджає утворенню монополій, а й заступає колишню конкуренцію «типовим для сучасного стану ринком з невеликою кількістю продавців, яких активно приборкують не конкуренти, а другий бік ринку -- сильні покупці».

У «новому індустріальному суспільстві» Ґелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств -- великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять великі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Ґелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства».

Ґелбрейт виокремлює два рівні розвитку корпорацій: «підприємницьку» і «зрілу». У «підприємницькій корпорації» (20--30-ті pp. XX ст.) господарем і керівником був окремий капіталіст, який дбав про максимізацію прибутку. Така корпорація не потребувала планування і державного втручання. «Зріла корпорація» -- це колективна організація, в ній приватна власність замінюється «суспільною капіталістичною власністю». її очолює не окремий підприємець, а «техноструктура», до якої переходить влада. Техноструктуру Ґелбрейт визначає як «союз знань і кваліфікації».

Перехід у корпораціях влади до техноструктури змінює й мету діяльності корпорацій. За Ґелбрейтом, вона відображає вже не особистий інтерес підприємця, а суспільний, керується не максимізацією індивідуального прибутку, а суспільним благом. На перший план техноструктура ставить економічне зростання, яке сприяє ефективному функціонуванню корпорації, що відповідає як інтересам суспільства, так і її власним інтересам.

Важливою рисою «індустріальної системи» Ґелбрейт називає планування, яке теж породжується розвитком науки і техніки. Велика корпорація здійснює планування. Якщо раніше Ґелбрейт стверджував, що нейтралізувати монополію і конкуренцію можна з допомогою «врівноважувальної сили», то тепер він намагається замінити конкуренцію й ринок монополією (великою корпорацією) і плануванням. Щоправда, сам Ґелбрейт заперечує можливість ототожнювання великої корпорації з монополією.

В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Ґелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт -- між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».

Велика роль у «індустріальному суспільстві» Ґелбрейта належить державі. Технічний прогрес автоматично зумовлює необхідність планування на державному рівні, регулювання державного попиту, перерозподілу національного доходу через систему податків, сприяння розвитку науково-технічного прогресу, освіти, національної оборони. При цьому Ґелбрейт підкреслює незалежність корпорацій, їхню самостійність, «автономію» щодо держави. Державу й корпорації він розглядає як дві незалежні сили, котрі плідно співпрацюють одна з одною.

У концепції «індустріального суспільства» Ґелбрейта є й критичні ноти. Він критикує мілітаризм, гонку озброєнь, розуміє складність розв'язання соціальних проблем у межах «індустріального суспільства». Останнє завдання він покладає на інтелігенцію, яка керуватиметься не тільки економічними пріоритетами, а сприятиме розвитку «естетичних цінностей».

Вивчаючи концепцію Ґелбрейта, слід чітко зрозуміти алогічність цілої низки його визначень суті та порядку функціонування «індустріального суспільства».

Концепція «постіндустріального суспільства». Термін «постіндустріалізм» було запроваджено в науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку XX ст. Цей термін він пов'язував із майбутнім суспільством, яке настане «після краху індустріалізму».

Як сформована концепція «постіндустріоналізм» склався в 70-х pp. і пов'язаний з ім'ям професора соціології Гарвардського університету Д. Белла. Ще з кінця 50-х pp. він активно пропагував цю концепцію. 1973 р. він опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку суспільства, а з другого -- утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса в розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які вивчали проблеми й перспективи розвитку капіталізму, і навіть стверджує, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати марксову логіку соціального аналізу, але категорично виступає проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке в марксистському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про зміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна, передовсім тому, що «власність -- це юридична фікція». Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального» суспільства зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичних організацій, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». Саме в останньому він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які всі суспільні зміни виводять лише з прогресу техніки і технології.

Аналізуючи концепцію «постіндустріального суспільства» Белла, слід звернути увагу на характеристику ним системи «постін-дустріалізму», на ті ознаки, якими він її наділяє. Проаналізувавши ці ознаки, необхідно усвідомити, що хоч вони й відповідають реальним фактам і породжені ними, але не визначають суті суспільної системи.

Теорія конвергенції. З теоріями соціальної трансформації капіталізму змикається теорія конвергенції. Термін «конвергенція» перекладається як «наближення», «зближення».

Зарубіжні економісти, прихильники цієї теорії, стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталістичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем.

З обґрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х pp. XX ст. виступили економісти і соціологи П. Сорокін, В. Бакінгем (США), Р. Арон (Франція). Значного поширення теорія набула у 60-х pp. завдяки працям таких учених, як В. Ростоу, П. Дракер, Дж. Гелб-рейт (США), Ян Тінберген (Голландія) та інші.

Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріаль-ного» суспільства, теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. її автори користуються різними аргументами на захист своїх позицій, по-різному описують «змішане суспільство». Технологічний варіант «конвергенції» проголосив Дж. Ґелбрейт. Злиття двох систем, наголошував він, відбувається внаслідок розвитку однакової технологічної структури виробництва, зростання розмірів виробництва.

В. Ростоу робив висновок, що відбуватиметься наближення соціалізму до капіталізму.

Ян Тінберген процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «переборення» інших. В результаті виникне «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму. Він прихильник «синтезу» певних елементів капіталістичної ефективності і соціалістичної рівноваги.

Р. Арон визнає наявність спільних рис у капіталізмі і в соціалізмі. Можливим шляхом «синтезу» двох систем є організація соціалізму на «капіталістичних засадах».

В. Бакінгем зазначав, що внаслідок конвергенції постане «єдиний загальний економічний лад» на капіталістичній основі.

Як відомо, марксистська література не просто критично оцінювала теорію «конвергенції», а називала її «міфом» і вбачала її призначення у спробах захистити капіталізм і спростувати досягнення соціалізму. Арбітром у розв'язанні цієї проблеми стала історія.

Висновок

Поняття «індустріальна система» означає «ту частину економіки, яка характеризується наявністю великих корпорацій. Корпорацій - велике підприємство, що займає сильні, близькі до панівним, позиції в тій чи іншій господарській області. Велика корпорація трактується як олігополія, що здійснює «недосконалу конкуренцію». Корпорація розглядається Ґелбрейтом як породження «недосконалої техніки».

У «новому індустріальному суспільстві» Ґелбрейт намагається комплексно розглянути всю економічну систему капіталізму, яку пов'язує з технічним прогресом. Він виділяє дві форми капіталістичної економіки з погляду рівня техніки, масштабів виробництва і форми організації підприємств -- великі корпорації і дрібне виробництво. Основу сучасної економіки становлять великі корпорації. Частину економіки, репрезентовану великими корпораціями, Ґелбрейт називає «індустріальною системою», котра й визначає суть «нового індустріального суспільства».

В «індустріальному суспільстві» формується, на думку Ґелбрейта, нова класова структура. Зникає конфлікт між багатими й бідними, йому на зміну приходить новий конфлікт -- між «класом освічених» і «неосвічених і малоосвічених». Вирішальною силою «індустріального суспільства» стає «клас освічених», складовою частиною якого є «техноструктура».

Список використаної літератури

1. В. Автономов, навч.посіб. «История экономических учений»- М : ИНФРА, 2000.-400с. - С 289

2. Гоголева Т.Н., Кузнецова Ю.И., підручник «История економических учений», - Вороніж, 2003.-200 с.-С 167

3. Ковальчук В.М., Сарай М.І., навч.посіб. «Економічна думка в

історичному аспекті»- Тернопіль, ТАНГ-"Астрон", 1999.-345с. - С 200

4. Костюк В.Н, посібник «История экономических учений» - М .: Центр , 2001. 250с. - С 118

5. Тарасевич В.М., підручник «Історія економічних вчень» - Київ, 2013. -325 с. - С 289

Размещено на Allbest.ru