Макроекономіка

Функціонування технополісів, технопарків тощо створює сприятливе середовище для творчої праці та оперативного впровадження наукових результатів у виробництво, скорочує цикл «наука - техніка - виробництво», прискорюючи тим самим економічний розвиток регіонів і суспільства загалом.

3. Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах

У 70-80-ті роки XX ст. в технічно розвинутих країнах активно поширювалися різні форми спільного проведення науково-дослідницьких робіт, спрямованих переважно на забезпечення значних технологічних проривів. Рішення таких завдань вимагає складних програм НДЦКР і великих фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів, чого не може забезпечити одна, навіть велика, фірма. Для реалізації таких завдань створюють галузеві міжфірмові дослідницькі інститути, науково-технічні альянси, консорціуми, спільні підприємства.

Галузеві міжфірмові дослідницькі інститути. Це історично перша форма науково-технічної кооперації, переважно галузевого профілю. Створювались за програмно-цільовим принципом. Декілька великих корпорацій однієї галузі, будучи зацікавленими у спільному проведенні певних етапів інноваційних процесів (насамперед НДЦКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган управління. Особливістю інститутів було залучення на контрактній основі зовнішніх виконавців, у тому числі промислових фірм, їх персонал (вчені, інженери, професійні управлінці, фахівці в сфері фінансів) зосереджують основні зусилля на управлінні діяльністю підрядників, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі.

Науково-технічний альянс - стійке об'єднання декількох фірм різних розмірів між собою і/або з університетами, державними лабораторіями на основі угоди про спільне фінансування НДДКР, розроблення або модернізацію продукції.

Виникли наприкінці 80-х років XX ст. Науково-технічні альянси поділяють на науково-дослідні (створені для реалізації певного наукового проекту) і науково-виробничі (створені для розроблення і виробництва нової продукції). Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково-технічні альянси.

Учасники альянсу вкладають свої кошти у вигляді інтелектуальних, матеріальних та інших ресурсів, а після досягнення результатів одержують за угодою свою частку інтелектуальної власності. Управління альянсом здійснюється або одним з провідних членів, або спеціально призначеним координаційним комітетом.

Консорціум - тимчасове об'єднання промислового і банківського капіталу для здійснення спільного великого господарського проекту, учасники якого зберігають свою повну господарську самостійність і підпорядковуються спільно обраному виконавчому органу в тій частині діяльності, що стосується цілей консорціуму.

Учасники консорціуму мають вигоди від обміну інноваціями, проведення спільних досліджень, розподілу інвестиційного ризику.

Спільне підприємство (СП). Виникає за умови, коли кілька фірм, що працюють у різних країнах, відчувають потребу в кооперуванні з метою підвищення результативності діяльності. Спільні підприємства створюють з різною метою: одержання передової технології виробництва, одержання права на використання товарного знака, стимулювання експорту, одержання сировини й устаткування, залучення додаткових фінансових коштів, набуття управлінського досвіду тощо.



ЛЕКЦІЯ 8. ОСОБЛИВОСТІ СТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙ ТА ФОРМУВАННЯ ПОПИТУ НА НИХ

1.Аналіз попиту на інноваційний продукт

Аналіз попиту на нововведення проводиться в наступних напрямках:

аналіз потреби у випущеному і (чи) реалізованому нововведенні чи новій послузі;

аналіз попиту на нововведення і пов'язані з ним послуги та вплив на них різних факторів;

аналіз впливу попиту на результати діяльності підприємства;

визначення максимальної можливості збуту й обґрунтування плану збуту з урахуванням вирішення перших трьох завдань, а також виробничих можливостей фірми.

Основні напрямки аналізу попиту:

обсяг попиту;

наявність потенційних покупців;

потреба в товарі;

можливість придбання товару;

ціна пропонованої продукції;

час реалізації (пропозиції для реалізації) продукції на ринку;

напрямки, ринки збуту продукції.

Попит виражає кількість альтернативних можливостей придбання продукції при різних цінах і рівних інших умовах. Його можна представити одним зі способів:

1. У вигляді таблиці.

2. Графічно. Попит у цьому випадку зображується у вигляді графіка, що показує кількість продукції, яку споживачі готові, хочуть і в змозі купити за деякою ціною.

3. Аналітичне.

У таблиці можна, по-перше, представити ранжирований ряд значень ціни продукції в порядку її зростання чи зменшення і відповідну їй кількість одиниць товару, на який пред'явлений попит. Графічне зображення попиту дає можливість побачити напрямки його зміни, що широко застосовується для прогнозування попиту, визначення типу товарів, за якими він вивчається, розрахунку ступеня гнучкості попиту стосовно основних, що впливають на нього, факторів. Аналітичний метод дозволяє проаналізувати сформовану тенденцію попиту на основні товари і спрогнозувати ситуацію на перспективу.

2. Планування і організація створення нового товару

Нова продукція, яку виводять на ринок, може бути трьох видів:

яка раніше не існувала (CD-диски);

яку раніше виготовляли, але її конструкцію було суттєво змінено (ноутбук замість стаціонарного ПК);

- яка має лише новий дизайн (ліки у вигляді аерозолю).

Інноваційний товар - продукт науково-технічної та інноваційної діяльності, що пропонує новий засіб чи спосіб виробництва товарів і послуг і відкриває для споживача нові сфери задоволення своїх потреб.

Процес створення нового продукту передбачає здійснення інноваційної діяльності в кілька етапів: генерування ідей, оцінювання та відбір перспективних ідей, розроблення концепції товару, розроблення та створення дослідного зразка, пробний маркетинг.

1. Генерування ідей. Задум нових товарів виникає або як наслідок процесу цілеспрямованого пошуку, або випадково. На етапі генерування ідей істотна роль належить використанню методів активізації творчого пошуку: інверсії, ідеалізації, ключових запитань, аналогій, фокальних об'єктів, синектики та ін.

Метод інверсії (зворотного руху). Передбачає використання протилежних існуючому поглядів щодо вирішення нової проблеми, як от: розглянути функції об'єкта з іншого боку (пилосос може бути і розпилювачем рідини); замість дій, які передбачає існуюча технологія, застосувати протилежні (охолоджувати замість нагрівати - спосіб консервування овочів та фруктів); зробити рухому частину об'єкта (чи зовнішнього середовища) нерухомою, а нерухому - рухомою (складальний конвеєр); перевернути об'єкт «догори ногами» (з метою привернення уваги таким способом часто подають рекламу) тощо. Наприклад. поєднання дешевизни і недовговічності може бути привабливішим для покупця, ніж довговічності, але дороговизни (на цьому ґрунтується товарна політика багатьох китайських фірм).

Метод ідеалізації. Ґрунтується на уявленні про ідеальний спосіб задоволення певних потреб споживача (тобто без витрат). Наприклад, будинок, виготовлений із стандартних блоків, компонуючи які можна постійно перебудовувати і добудовувати власне житло протягом усього життя, витрачаючи для цього значно менше коштів, ніж при покупці іншого будинку, щоразу, коли виникає потреба розширення житлової площі.

Метод ключових запитань. Доцільно застосовувати для накопичення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок. Прикладами ключових запитань можуть бути такі: на якому сегменті ринку слід сконцентрувати зусилля; чи повинен товар мати різні модифікації для різних ринкових сегментів; чому споживачі надаватимуть перевагу саме нашому товарові; якою має бути якість товару; якою має бути цінова політика на товар; яка інформація потрібна для організації рекламної кампанії; чи може товар бути запропонований на інших ринках; які вигоди це принесе фірмі; який можливий ризик та ін.

Метод аналогій. Використовується найчастіше спонтанно, коли якийсь факт, предмет чи явище у навколишньому середовищі підказує нове конструктивне чи дизайнерське рішення нового товару. Наприклад, Останкінська телевізійна башта побудована за принципом колоска. Подібно до того, як стійкість колоска обумовлена наявними у його стінках рослинними волокнами, стійкість башти забезпечена натягнутими у її бетонних конструкціях стальними тросами.

Метод фокальних (лат. focus - осередок) об'єктів. Заснований на перетинанні ознак випадково обраних об'єктів на об'єкті, що розробляється і перебуває ніби у фокусі переносу.

Синектика. Це своєрідна розумова атака досліджуваної проблеми (наприклад, способу модифікації товару чи надання йому нових властивостей) спеціалізованими групами фахівців, інженерів, консультантів, експертів тощо з використанням ними різних аналогій і асоціацій.

2. Оцінювання та відбір перспективних ідей. Передбачає оцінювання ідей щодо нового товару з погляду їх сприйняття споживачем. Здійснюється на основі детального вивчення ринкових потреб. Оцінювання перспективності ідей нових товарів має здійснювати група експертів, до складу якої входять маркетологи, економісти та керівники головних підрозділів фірми. За результатами оцінювання всі ідеї нових товарів поділяють на безперспективні, віддаленої перспективи, перспективні. Останню групу включають у перелік перспективних ідей, щодо яких розробляються товарні концепції.

3. Розроблення концепції нових товарів. Концепція нового товару поєднує елементи універсального алгоритму оцінки ринку нового продукту і показники його конкурентоспроможності. Таке оцінювання ідеї товару допомагає зрозуміти, як він буде сприйнятий ринком і чи достатній потенціал техніко-технологічної бази підприємства для його промислового освоєння. Товари, концепції яких визнані найперспективнішими з комерційного погляду, починають фінансувати і створювати.

4. Розроблення і створення дослідного зразка. На цьому етапі здійснюють проектування товару, його параметрів, дизайну, упаковки, визначають назву або марку товару, виготовляють дослідні зразки, вирішують питання щодо технічного рівня виробу, можливостей його якісного виготовлення, майбутнього ефективного використання.

У процесі проектування виробу важливо забезпечити оптимальне співвідношення між значущістю для споживача окремих його функцій і витратами на їх здійснення. З цією метою можна застосувати метод функціонально-вартісного аналізу.

Об'єктами ФВА можуть бути як споживчі властивості товару загалом, так і його окремих частин. Мету ФВА можна подати математично:

СВ/В>max

де СВ - споживча вартість об'єкта, який аналізують (є сукупністю його споживчих якостей); В - витрати на досягнення необхідних споживчих якостей.

Під час випробування дослідного зразка важливо порівняти його основні параметри із параметрами товару-аналога, який на час створення новації вважається кращим на ринку. Для цього розраховують

співвідношення величин кожного із порівнюваних параметрів нового продукту і аналога. У разі, якщо за базу оцінки взяти зразок, розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності здійснюють за формулами:

де qi, - одиничний показник конкурентоспроможності за і-тим технічним параметром; рі - величина i-того параметра для нової продукції; Різ - величина і-того параметра для виробу, прийнятого за зразок.

Із формул вибирають ту, за якою збільшенню одиничного показника відповідає підвищення конкурентоспроможності. Наприклад, для оцінювання продуктивності виробів вибирають формулу 1, а для питомих витрат енергії - формулу 2.

Розрахунок одиничних показників має доповнюватися розрахунком групового показника конкурентоспроможності, який враховує значущість кожного із порівнюваних параметрів для споживача. Розрахунок групового показника за технічними параметрами (включаючи нормативні) здійснюють за формулою:

Де It.n. - груповий показник конкурентоспроможності за технічними параметрами; qі - одиничний показник конкурентоспроможності за і-тим параметром; аі - значущість і-того параметра в сукупності технічних параметрів, що характеризують потребу; п - кількість параметрів, які оцінюють.

Отриманий показник характеризує міру відповідності товару існуючій потребі за всіма технічними параметрами. Чим він вищий, тим повніше задовольняються запити споживача.

5. Пробний маркетинг. Здійснюється перед початком повномасштабного виробництва та реалізації продукції. Має на меті вивчення реакції споживачів на новий товар. Для цього виготовляють пробну партію товарів, тестування якої в умовах ринку дає змогу виявити властивості нового товару в процесі дослідного споживання та оцінити комерційні перспективи його випуску. Якщо результати пробного маркетингу позитивні, приймають рішення про запуск нового товару у виробництво.

Ефективність пробного маркетингу залежить від правильного вибору часу і місця його проведення, особливостей нового товару, рівня конкуренції на відповідному сегменті ринку, загального стану економіки країни.

Однак пробний маркетинг має і недоліки, які дещо знижують його ефективність. Це витрати на нього, затримка масштабного впровадження, надання інформації конкурентам, неспроможність побачити результати в межах всієї країни на основі кількох міст, що використовують як пробні ринки тощо. Часто пробний маркетинг дає змогу конкурентам, які не проводили досліджень, наздогнати Інноваційну фірму, що може мати негативні наслідки для інноватора.

3. Види попиту на інновацію і чинники, що впливають на нього

За ставленням споживачів до товару розрізняють попит прихований, негативний, надмірний, повноцінний, нерегулярний, нераціональний або відсутність будь-якого попиту.

Прихований попит. Відображає неможливість задоволення потреб споживачів за рахунок наявних на ринку товарів і послуг.

Негативний попит. Недолюблювання потенційними споживачами, які намагаються уникнути його купівлі (наприклад, попит на генетичне модифіковану продукцію, попит вітчизняних споживачів на мікрохвильові печі на час їх виведення на наш ринок).

Надмірний попит. Виникає за умови, коли попит перевищує пропозицію.

Повноцінний попит. Передбачає відповідність нововведень бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості.

Нерегулярний попит. Характеризується виникненням коливань попиту протягом тривалого часу (сезонні коливання, характерні-для підприємств легкої промисловості).

Нераціональний попит. Йдеться про попит на товари, шкідливі для здоров'я. Якщо новий продукт належить до цієї категорії (наприклад, алкогольні, тютюнові вироби) для його просування необхідна належним чином розроблена маркетингова стратегія, яка включає різноманітні засоби стимулювання збуту.

Відсутність попиту. Спостерігається у випадках, коли споживачі, на яких орієнтовано виробництво певної продукції чи її реалізація, не зацікавлені в ній або не знають про неї. Успіх залежатиме від добре продуманої реклами.

Отже, протягом життєвого циклу попит на один і той самий товар може змінюватися: від прихованого - до надмірного, від надмірного - до його відсутності. Важлива роль у визначенні величини попиту належить маркетинговій службі фірми-інноватора.

За величиною попиту на різних стадіях життєвого циклу товару розрізняють кілька видів попиту:

попит на стадії задуму та розроблення новинки (потенційний попит);

попит, що формується на eтапі виходу нової продукції на ринок;

попит, що формується на етапі утвердження нової продукції на ринку;

попит, що сформувався на стадії зрілості інноваційної продукції.

Внутрішні чинники впливу на попит. Вони характеризують виробничо-торговельну стратегію виробника і вказують напрям його дій з метою підвищення попиту на новий продукт. До них відносять:

- відповідність галузевим стандартам. Стосується переважно продукції технічного призначення, яка потребує відповідного післяпродажного обслуговування (ремонт, для якого потрібні стандартні комплектуючі); у разі нехтування стандартами попит значно зменшується;

відповідність тенденціям моди. Має значення не тільки для легкої промисловості (одяг, взуття), а й для інших галузей, де важливо враховувати дизайн виробів (годинники, меблі, автомобілі, будинки тощо); якщо вплив модних тенденцій у новинці не взято до уваги, вона не матиме попиту;

висока якість нового продукту. Залежно від свого функціонального призначення забезпечує впевненість споживачів у його надійності, корисності, привабливості, підвищенні ефективності роботи при використанні новації тощо, а значить, підтверджує правильність вибору;

гарантійне та сервісне обслуговування. Підвищує привабливість покупки завдяки додатковим зручностям при її отриманні та в користуванні, що за інших рівних умов підвищує попит;

розмір витрат на наукові дослідження і розробки фірми-інноватора. Достатній їх рівень забезпечує відповідність інновації запитам споживачів, що сприяє досягненню очікуваного попиту на неї;

висока швидкість упровадження інновації. Забезпечує першість у просуванні новинки на ринок, що гарантує переваги в уподобаннях споживача і відповідно вищий рівень збуту, ніж у можливих конкурентів;

транснаціональний рівень галузі (фірми). Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, що прискорює поширення продукції і збільшення попиту на неї;

ціна. Може бути і стимулом для просування товару на ринок, якщо вона прийнятна для споживача, і перешкодою для проникнення на нього нових фірм, якщо її рівень для них неможливий через високі витрати;

вибір авторитетного покупця. Він може створити авторитетну думку про дану продукцію, що послужить сигналом іншим для її придбання, а отже, збільшить попит на неї;

використання реклами та інших засобів комунікації для пропагування новинки, Вони ознайомлюють споживача з новинкою ще до виведення її на ринок, формуючи попит на неї;

- рівень фахової підготовки персоналу підприємства-інноватора. Забезпечує високу результативність роботи на і всіх стадіях створення нового продукту та виведення його на ринок, що в кінцевому підсумку забезпечує прогнозований попит на неї.

Зовнішні чинники впливу на попит. Вони характеризують середовище функціонування підприємства, що виготовляє або реалізує інноваційну продукцію. До них належать:

загальний стан економіки. Кризові явища в економіці, її нестабільність унеможливлюють належне інвестування інноваційних процесів, що спричиняє зниження попиту на інновації, особливо техніко-технологічного характеру;

політична ситуація. Цей чинник залежно від виду інноваційного продукту може мати різний вектор впливу. Зокрема, політична нестабільність знижує попит на інновації у сфері виготовлення товарів широкого вжитку, водночас стимулюючи його для військово-технічної продукції, яку реалізують у зонах конфлікту;

правова база інноваційної діяльності. Може стимулювати створення інновацій та попит на них, а за умов недосконалості - може зменшувати його;

стан екології. Несприятлива екологічна ситуація в регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову екологічно чисту продукцію;

прискорення науково-технічного прогресу. Спричиняє швидке моральне старіння великої кількості видів продукції, що обумовлює зростання попиту на інновації;

доходи споживачів. Якщо використання інновації технічного характеру підвищує ефективність роботи її споживача, підвищуючи тим самим його доходи (прибутки), це стимулює зростання попиту на неї;

невизначеність характеру впливу інновації на результати її використання. Породжується самою сутністю інновацій і є чинником, що знижує попит на неї.



ЛЕКЦІЯ 9. МОНІТОРИНГ ІННОВАЦІЙ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Сутнісна характеристика моніторингу інновацій

У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначено, що моніторинг інноваційної діяльності - це систематична обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання, регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Моніторинг інноваційної діяльності здійснюється на підставі даних державної статистичної звітності, аналітичної інформації центральних та регіональних органів державного управління, матеріалів спеціальних обстежень з окремих питань стосовно даного об'єкта моніторингу.

Нині існують чотири групи показників, що описують деякі аспекти науково-технічної та інноваційної діяльності. До них належать статистичні показники розвитку сфери досліджень і розробок (НДЦКР), або статистика науки; патентна статистика; технологічний баланс платежів, що характеризують міжнародний трансфер технологій; бібліометричні дані про наукові публікації і цитованість.

Для моніторингу науково-технічної діяльності використовуються спеціальні форми статистичних спостережень у сфері науки, збір і розробка яких здійснюється органами державної статистики. Головний же недолік форм статистичної звітності полягає в тому, що в них не відображаються багато кількісних та вартісних показників міжнародного трансферу технологій за різними видами існуючих у світі угод. Такими є угоди на: передачу патентів на винаходи; торгівлю безпатентними винаходами; патентне ліцензування, передачу ноу-хау. Окрім згаданих, це угоди на: товарні знаки; промислові зразки; послуги технологічного змісту (інжиніринг); наукові дослідження й розробки, що здійснюються вітчизняними спеціалістами за кордоном або фінансуються зарубіжними спонсорами. Додатково укладаються угоди на маркетингові, рекламні, фінансові, страхові, транспортні та інші послуги за реалізації основної угоди на обмін технологіями, які не мають технічного змісту.

З цього великого переліку видів угод і відповідних показників міжнародного трансферу технологій існує лише незначна інформація Національного Банку України щодо обсягів роялті та ліцензійний послуг, проведених наукових та конструкторських розробок, наданої науково-технічної допомоги. З усіх цих показників Національний Банк України публікує інформацію лише стосовно імпорту. Тобто експортна діяльність нашої країни в цьому напрямі офіційною статистикою, Національним Банком України не відстежується. Це мотивується, в основному, незначними обсягами останньої.

Загалом же патентну статистику орієнтовано також на перший етап інноваційного циклу. Вона характеризує вузьку сферу інноваційної діяльності, і, крім того, має ряд інших недоліків. Так, багато продуктових інновацій не патентуються через швидке старіння технічних рішень, які покладено у їх основу. На ряд процес-інновацій патенти не оформляються з міркувань збереження таємності, оскільки в патенті розкривається чимало інформації. Значною перешкодою для патентування отриманих наукових результатів є відсутність коштів у наукових організацій та наукових працівників на цю діяльність і, головне, на подальшу підтримку дієвості патентів у різних країнах. Показники технологічного балансу платежів характеризують лише потоки капіталу і технологій, але не дають змоги оцінити вплив цих потоків на технологічну еволюцію та економічну, екологічну й технологічну її безпеку, а також на інноваційний клімат у країні.

Патентний пошук - вивчення охоронних документів різних країн з метою виявлення серед них патенту на винахід чи відкриття, аналогічних зробленому чи досліджуваному.

Патентний пошук є складною і копіткою справою. Серед такого великого обсягу інформації практично неможливо знайти потрібну без певної методики пошуку.

Методика пошуку потрібної інформації ґрунтується на її класифікації. Усю технічну інформацію поділяють на науково-технічну і патентну.

Науково-технічна інформація - це інформація, розміщена в книгах, наукових статтях, депонованих рукописах, звітах про проведені науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, дисертаціях тощо.

Патентна інформація - інформація у поданих, але ще не розглянутих заявках, акцептованих заявках і виданих охоронних документах (патентах, авторських свідоцтвах).

Допомогу в пошуку необхідної науково-технічної літератури надають різноманітні бібліографічні покажчики. Характер покажчика визначається його тематикою, метою, ступенем повноти та обсягом цитованої літератури.

За тематикою покажчики поділяють на галузеві й тематичні. За метою покажчики поділяють на інформаційні та рекомендовані. За способом і повнотою подання інформації покажчики поділяють на бібліографічні, анотовані та реферативні.

Україна власний патентний фонд почала формувати лише у 1992 році. Він базується переважно на матеріалах фонду колишнього СРСР. Патентні бібліотеки розвинутих країн містять дані про науково-технічні рішення за останні 200 років. Повнота наявного в державі патентного фонду дає змогу перевіряти вітчизняні товари і зразки на патентну чистоту, оцінювати технічний рівень власних розробок шляхом зіставлення їх з останніми запатентованими розробками, прогнозувати тенденції розвитку наукових напрямів техніки й технології.

Перед опублікуванням змісту офіційного державного патенту інформацію про нього дають в державних періодичних виданнях патентного відомства країни. Надходження нових патентів на винаходи і корисні моделі систематизується за певними ознаками за допомогою міжнародного патентного класифікатора або універсального десяткового класифікатора. До кожного винаходу чи патенту вказують номер авторського посвідчення чи патенту або номер заявки на патент, дату заявки (дата пріоритету), індекс МПК чи УДК, прізвище та ініціали винахідника чи назву фірми-заявника, формулу винаходу, що відображає його новизну і корисність, а також необхідні для розуміння сутності винаходу креслення і схеми.

Залежно від типу вихідної інформації, взятої за основу пошуку, виділяють тематичний (пошук інформації за темою досліджень), нумераційний (номер охоронного документа і країна патентування) та іменний (фірмовий) (конкретна особа або фірма) пошук.

Отже, патентний пошук дає змогу інноваційним підприємствам визначити наявність чи відсутність продуктів-аналогів і тим самим прийняти рішення щодо типу інноваційної політики, яка може бути оптимальною за умов, що склалися.

Якщо аналогів немає, а продукт є перспективним з погляду його сприйняття споживачами, то завданням фірми є його патентний захист і швидке виведення на ринок, що можливо за умов наступальної чи наступально-ризикової інноваційної політики. Коли ж патентний пошук засвідчив наявність аналога, подальше розроблення інновації є справою марною, якщо у ній не може бути зроблено таких змін, що гарантують їй непідпадання під дію охоронного документа.

У сучасному світі надзвичайно швидко зростає кількість наукової інформації. Так само швидко змінюються знання. Через це виникла необхідність створення центральної бази даних, яка зберігала б основні наукові журнали з усіх напрямів. Таку політематичну базу даних вперше створено Інститутом наукової інформації США у Філадельфії. Засновник інституту Юджин Гарфілд вперше у світі ввів індекс цитування, який встановлює кількість посилань на ту чи іншу статтю. Індекс визначається для окремого автора, журналу, організації і навіть для країни. Таким чином можна об'єктивно встановити вклад відповідної структури у світову скарбницю знань. Вчені пильно слідкують за своїм індексом - для всього світу він править за взірець вагомості наукового результату.

Європейською науковою громадськістю було зроблено спроби підійти до формування системи показників інноваційної сфери так, щоб вони: охоплювали всі основні види інноваційної діяльності, виходячи з логіки інноваційного процесу; відображали її цільову орієнтацію; засвідчували вплив інноваційної активності на ефективність виробництва; показували позиції корпорацій на внутрішньому й зовнішніх ринках. Ще у 1992 р. вийшло друком «Руководство по сбору и обработке данных в области технологических инноваций». У документі увагу зосереджено на дослідженні інноваційної діяльності на рівні промислових підприємств. У ньому подано основні поняття, які використовуються у цій сфері, визначено підходи до формування системи показників для характеристики інноваційної діяльності промислових підприємств, сформульовано методичні рекомендації з обробки й інтерпретації інформації, отриманої внаслідок обстеження.

Відтоді, виходячи з рекомендацій згаданого документу, у вітчизняній статистиці сталися певні позитивні зрушення. Проте їх недосить, і належить ще багато зробити задля всебічного й повного статистичного забезпечення моніторингу інноваційної діяльності.

2. Моніторинг інноваційного проекту

Моніторинг інноваційного проекту - це процес спостереження за ходом його виконання і використанням ресурсів, попередження можливих відхилень від запланованих результатів, а також: внесення змін для коригування цих відхилень.

Система моніторингу інноваційних проектів містить три основних елементи: технічні й якісні характеристики проекту; терміни його виконання; використання кошторису витрат на нього. Ці елементи тісно пов'язані між собою. Технічні й якісні характеристики проекту слід визначати у межах запланованих витрат й у встановлені календарним планом терміни. Усі три основні елементи виконання проекту мають відстежуватися й контролюватися одночасно.

Іншими словами, моніторинг проекту може бути визначений як постійний і структурований процес спостереження й контролю, спрямований на перевірку просування робіт, а також на виконання коригувальних дій. Завдану його полягають у тому, щоб отримати фактичні дані про хід виконання проекту, порівняти їх з плановими характеристиками і виявити відхилення. Сам процес складається з таких етапів: безпосереднє спостереження за виконанням проекту й отримання фактичних даних, їх аналіз; порівняння досягнутих результатів із запланованими і виявлення відхилень; прогнозування наслідків ситуації, яка склалася; коригувальні дії.

Оцінка відхилень від запланованих параметрів - завдання складне. Воно включає: визначення моменту, коли хід виконання проекту починає порушувати заплановані параметри; встановлення того, чи виходять ці порушення за межі припустимих норм; аналіз причин відхилень. Моніторинг будь-якого інноваційного проекту ґрунтується на кількох вирішальних припущеннях, покладених в основу будь-якої системи відстеження й контролю. Вони базуються на тому, що передбачається можливість оцінки менеджером проекту ступеня його виконання та існування особистої відповідальності за це. Береться до уваги також те, наскільки є сенс витрачати час на відстежування й контроль за відхиленнями, можливості своєчасного їх виявлення і внесення відповідних поправок.

Керівник проекту, одержавши дані про відхилення від запланованих параметрів за межі припустимих норм, повинен вплинути на ситуацію, що склалася, та внести відповідні зміни.

Залежно від необхідної точності й особливостей об'єкту моніторингу розрізняють такі технології оцінки виконання проекту. Метод простого контролю, оскільки він відстежує лише моменти завершення детальних завдань, і вважається, що роботу виконано з отриманням кінцевого результату. Метод «50-50» надає можливість врахування деякого проміжного результату для незавершених робіт. Ступінь завершеності визначається тоді, коли на роботу витрачено 50 % бюджету. Інші методи контролю застосовуються для проектів з тривалими термінами проведення. При цьому заздалегідь визначаються окремі точки чи етапи робіт, які слід вважати певними ступенями завершеності проекту в цілому.

Одним із найважливіших чинників, що визначають ефективність і результативність проекту в цілому, є досягнення всіх технічних і якісних його характеристик, встановлених в технічному завданні на його виконання. Моніторинг інноваційного проекту в цьому напрямі полягає в комплексі управлінських, технічних та технологічних заходів щодо перевірки виконання поставлених технічних завдань, аналізу отриманих результатів і внесення коригувальних дій на усунення знайдених відхилень від запланованих техніко-економічних показників.

До завдань моніторингу входить систематичний контроль за технічними характеристиками інноваційного проекту, порівняння фактичного стану з заданими значеннями. Основною умовою цього є наявність чіткої мети, вимог, параметрів інновацій, які визначено в кількісних показниках, і організація надходження відповідної інформації про хід їх виконання до менеджера проекту.

Моніторинг термінів виконання проектів. Відповідно до загальновизнаного принципу керування інноваційними проектами вважається, що ефективне керування термінами робіт є ключем до успіху проекту взагалі. Там, де терміни виконання проекту надто затягуються, існує вірогідність значного збільшення витрат і виникнення серйозних проблем із якістю роботи. Раніше вже було відзначено, що вихідні точки спостереження й контролю інноваційних проектів закладаються ще на етапі планування останніх. Тому в усіх основних методах керування роботами з проектів основний акцент робиться на календарному плануванні робіт і контролі за дотриманням календарного графіка. Перевіряється виконання завдань технічного характеру в терміни, передбачені в календарному плані. Інформація про хід робіт порівнюється з графіком, аби визначити можливі відхилення від календарного плану. Задля цього можуть використовуватися будь-які методи і схеми. Велику користь у цьому разі можуть принести мережні графіки й діаграми, оскільки вони вказують гранично припустимі значення, які можна прийняти, не вносячи змін до плану проекту. У разі затримки якихось робіт проводиться аналіз відхилень, визначаються їхні причини й розглядаються різні варіанти входження в графік робіт. Варіанти заходів коригування відхилення, що виникло, необхідно оцінити з погляду технічної, організаційної й інших можливостей їхнього здійснення. Якщо причиною є те, що заплановані терміни порушено або зірвано, все зводиться до їхньої зміни. Якщо за допомогою діаграм технічних та якісних характеристик проекту і показників витрат виявляється, що вони не виходять за межі запланованих, а терміни виконання порушено, виникає достатня підстава для висновку, що заплановані терміни були нереальними, і необхідно їх змінити. Якщо ж причиною є неправильне формулювання технічної мети проекту або невірно обрано методи його виконання і т. ін., потрібен ретельний аналіз і пошук інших шляхів і методів вирішення проблеми. Варто зважати на те, що часто-густо причини відхилень термінів виконання проектів є багатофакторними й поєднують у собі зовнішні й внутрішні аспекти діяльності організації - виконавця проекту. Причинами змін у змісті робіт інноваційного проекту можуть бути: зміни на ринку; дії конкурентів; технологічні зміни; зміни у цінах і доступності ресурсів; економічна нестабільність; похибки у планах і оцінках; похибки у виборі методів, інструментів, організаційної структури і стандартів; зміни в контрактах і специфікаціях; затримки поставок або поставки низької якості; вплив інших проектів чи одночасно виконуваних інших робіт або програм.

Моніторинг вартісних показників проекту полягає у постійному порівнянні фактичних витрат з плановими (кошторисом витрат) і контролю за ними. Основними його завданнями є: одержання точних підтверджених оцінок витрат, розподіл їх за термінами виконання проекту, своєчасність звітності з витрат; виявлення помилкових витрат. Це дає можливість керівникові проекту підготувати звіт про фінансовий стан проекту, прогнозувати витрати на найближче майбутнє і виявити можливі проблеми.

Порівняння фактичних витрат з кошторисом ведеться за заздалегідь встановленими контрольними точками й надає змогу визначити, чи все йде так, як намічено. Якщо встановлюється, що кошти витрачаються без відхилень, виконання наступних робіт здійснюється відповідно до плану. При вставленні невідповідності фактичних витрат плановим необхідно знайти причину розбіжностей і вжити заходів щодо їх усунення, з одночасним урахуванням інших складових проекту.

Часом необхідно оцінити рівень завершеності проекту. Метод його оцінювання нагадує підхід до спостереження рівня витрат. Визначається, яку частину (у відсотках) проекту завершено у відповідних контрольних точках, скажімо, у місячні інтервали. Крім того, використовується графічне уявлення запланованого й фактичного технічного рівня виконання проекту.

Згадані нами питання системи моніторингу свідчать про неподільний зв'язок між плануванням інноваційного проекту та функціями спостереження і контролю за його виконанням. Більше того, вони підтверджують думку, що планування проекту і його моніторинг - важливі істотні елементи єдиного процесу забезпечення результативності проекту.

Слід підкреслити, що ключовий елемент успіху здійснення моніторингу полягає у його організації таким чином, аби забезпечити результативність проекту, а також роботи фахівців. Один із шляхів досягнення цього полягає в передачі відповідальності за керування проектом та інструментів його реалізації керівникам проектів.

Контроль технічних параметрів і якості, термінів виконання й вартості проекту вимагає від керівника детального й точного знання перебігу виконання робіт із проекту. Джерелами необхідної інформації є відповідні звіти й наради (збори).

Завершення проекту можливе після виконання всіх робіт із нього або внаслідок прийняття рішення про припинення роботи з незавершеного проекту.



ЛЕКЦІЯ 10. ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Завдання системи фінансування інноваційної діяльності

Планування інноваційних процесів передбачає також визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави. Завдання:

створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови;

збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах економічної діяльності;

створення необхідних матеріальних умов для збереження і розвитку наукового потенціалу країни, запобігання відпливу наукових кадрів за кордон;

Ці завдання можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні окремих суб'єктів підприємницької діяльності. Націлена на фінансування інноваційних проектів, що забезпечують зміцнення конкурентних позицій підприємств.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування інновацій, є:

а) чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;

б)логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;

в)множинність джерел фінансування;

г)комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та технологічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.

Фінансування інноваційної діяльності передбачає залучення інвестицій. Інвестиції - довготермінові вкладення капіталу в різні сфери діяльності з метою отримання прибутку. Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства передбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача від вкладення вільних фінансових коштів на депозити. Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених інноваційних програм або проектів.

Види і джерела фінансування інноваційної діяльності

Інвестиції для фінансування інноваційних програм поділяють на три групи: прямі, супутні, фінансування науково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Супутні інвестиції. Це вкладення в об'єкти, які пов'язані територіально і функціонально з інноваційним об'єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під'їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР. Вони забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби, необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства.

Джерелами фінансових ресурсів підприємства можуть бути:

власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви;

позикові фінансові кошти;

залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

Власні фінансові кошти підприємства. Використовуються найчастіше для фінансування невеликих за обсягами робіт інноваційних проектів чи програм.

Прибуток і амортизаційні відрахування. Нині вітчизняні підприємства не мають реальної можливості нагромадження власних ресурсів, як через недосконалість чинної податкової системи, так і через гіперінфляцію 90-х років, яка спричинила втрату (знецінення) їх амортизаційних фондів і оборотних коштів, Спад виробництва призвів до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів.

Мобілізація внутрішніх активів. Це джерело з'являється у процесі підготовки проекту Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільнюється через капітальне будівництво, і витрачається на фінансування цього капітального будівництва.

Грошова частина внесків власників підприємства. Включає додаткові внески у статутні фонди власників підприємства.

Залучені фінансові кошти. Є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали.

Емісія акцій. Це спосіб залучення інвестицій через додатковий випуск акцій підприємства. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний, зокрема через нерозвинутість фондового ринку. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Обсяг випуску акцій, що дають можливість брати участь в управлінні (звичайні акції), коло їхніх потенційних покупців, а також пов'язана з цим проблема визначення номіналу акцій повинні бути ретельно продуманими.

Доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів). Формуються у тому разі, коли інноваційний проект має суттєву соціальну спрямованість і викликає інтерес у суспільства, що дає змогу залучити частину коштів для його реалізації у формі доброчинних внесків юридичних та фізичних осіб.

Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінансують цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають важливе значення для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідницькими організаціями.

Позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій. Використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, ФПГ.

Довгострокові кредити. Є найпоширенішими джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні - лізинг, форфейтинг та франчайзинг), які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов'язання.

Лізинг. Це довгострокова оренда машин та обладнання.

Форфейтинг. Фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку по платежах і гарантії банку щодо їх забезпечення.

Франчайзинг. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів інноваторові можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо.

Іноземні прямі інвестиції. Залучаються переважно для реалізації масштабних проектів, пов'язаних з технологічним оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифікацією діяльності тощо. В Україні їх залучають у приватизаційні процеси. Поширенішим є спільне інвестування інноваційних проектів вітчизняними та іноземними інвесторами на правах дольової участі (спільне підприємство). Однак обсяги залучення іноземних інвестицій в Україні нині недостатні, що зумовлено несприятливим інвестиційним кліматом і невисокою привабливістю більшості вітчизняних підприємств для іноземних інвесторів.

Інвестиційними інструментами є облігації. Вони відрізняються від акцій тим, що:

за ними здійснюється фіксована виплата відсотків;

вони мають фіксований термін дії;

за ними виплачується основна сума при погашенні;

за ними діє переважна вимога стосовно активів за невиконання зобов'язань.

В Україні випуск облігацій - надзвичайно рідкісне явище і дуже дороге: необхідно виплачувати високі відсотки для покриття ризиків інвесторів. Водночас у розвинутих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке з успіхом використовується в економічних умовах з відносно низькими відсотковими ставками.

Обґрунтування джерел фінансування і вибір інвестора

Надані на інноваційний проект кошти мають певну вартість, і за їх використання треба платити, незалежно від джерела отримання. Врахування і аналіз розміру плати за користування фінансовими ресурсами є одним із основних завдань при визначенні джерел залучення інвестицій. Мінімальною вартістю залучення власних ресурсів підприємства є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення.

При обчисленні вартості власного капіталу необхідно не обмежуватися лише величиною дивідендних виплат акціонерів, а весь прибуток підприємства вважати платою за надані інвестиції (оскільки частина прибутку ре інвестується в підприємство).

Використання власних коштів для фінансування проектів: відсоткові ставки по довгостроковим кредитам були надто високими; ухилянням комерційних банків від надання довгострокових кредитів через великий ризик їх неповернення, пов'язаний із політичною та економічною нестабільністю в країні. Використання кредитів: плата за кредит знизилася, її відносять до валових видатків, на відміну від дивідендів, які виплачують з прибутку.

Вибір джерел інвестування інноваційних проектів та програм значною мірою залежить від умов надання кредитів.

Вітчизняні банки. Знають специфіку та умови ведення бізнесу в Україні найкраще, розуміють вітчизняну фінансову звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації щодо зниження витрат фінансування, посилаючись на власний досвід. Водночас вони остерігаються ризику і будуть, найімовірніше, вимагати істотного забезпечення кредитних угод.

Іноземні банки. Фінансування за рахунок позичкових коштів іноземних банків можливе на триваліший період і за нижчою вартістю, ніж вітчизняних банків. Крім того, іноземні банки мають доступ до більших обсягів капіталу. Однак вони дуже розбірливі у виборі підприємств, яким можуть надати кредит.

Портфельні інвестори. Це інвестиційні фонди, фонди венчурного капіталу, пенсійні фонди, страхові фонди тощо. Вони намагаються об'єднати доходи від виплати дивідендів і від підвищення вартості акцій. Не претендують на контрольний пакет акцій, але хочуть мати право голосу в управлінні підприємством, у яке інвестують кошти. В Україні портфельних інвесторів небагато. Правила Комісії з цінних паперів США та аналогічні правила європейських фондів не дозволяють їм інвестувати в більшість українських підприємств. Українські фонди перебувають на етапі створення і не мають поки що достатньо коштів для довгострокового інвестування, тому інноваційною діяльністю вони не займаються.

Фонди допомоги. Ці інвестиційні інститути підтримують іноземні уряди. Ці фонди допомоги більше інвестують у період політичної та економічної нестабільності (політичні фактори).

Стратегічні інвестори. Ними можуть бути:

компанії, які працюють у тій самій галузі, що й підприємство, у яке вони інвестують; їх мета - розширити існуючі напрями своєї діяльності;

компанії, що працюють в іншій галузі промисловості, але намагаються краще використовувати свої активи;

-фінансово-промислові групи (ФПГ), ще прагнуть розвивати стратегічні зв'язки.

Стратегічні інвестори здебільшого оцінюють вартість акцій підприємства вище, ніж портфельний інвестор. Вони налаштовані на довгострокове співробітництво і прагнуть мати значні повноваження при прийнятті стратегічних і оперативних рішень; можуть вдаватися до реорганізації, зміни стратегії підприємства.

Зацікавленість іноземних стратегічних інвесторів полягає в: створення каналів збуту на закордонних ринках; виробництво з низькою собівартістю, висококваліфікована й відносно недорога робоча сила; нова технологія, джерело сировини і матеріалів. Вітчизняні підприємства зацікавлені в інвестуванні стратегічним інвестором і розраховують одержати від нього: нову технологію, унікальне устаткування; знання ринку та галузі; доступ до каналів збуту на іноземних ринках; розширення асортименту продукції; постачання (якщо інвестор є постачальником) чи готовий ринок (якщо інвестор є покупцем); можливості навчання і здобуття досвіду роботи професіоналів.

Публічна емісія акцій і облігацій. Використовується відомими великими підприємствами, акції яких мають попит. Додатковий їх випуск і реалізація на фондовому ринку дає змогу підприємству змінити склад акціонерів, збільшує ліквідність проданих акцій і є відмінною рекламою для підприємства у разі успіху. Недоліки: потребує додаткових витрат, заздалегідь невідомо, скільки грошей буде отримано. В Україні такий спосіб залучення фінансових коштів поки що застосовують рідко.

Фінансування інноваційної діяльності венчурним капіталом

Венчурний капітал - якісно новий спосіб інвестування коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції малих інноваційних фірм, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику.

Створення і комерціалізація знань є ризиковою справою, що зумовлено: