Оцінка ринкової вартості підприємства за методом аналогічних придбань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка ринкової вартості підприємства за методом аналогічних придбань

Вступ

Оцінка вартості підприємства, його майна відноситься до найскладніших питань фінансів підприємств.

Правильна оцінка дозволить вірно спрогнозувати оподаткування, розрахувати співвідношення внесків акціонерів або компенсаційні виплати при виході власника із складу співзасновників. Питання правильного визначення вартості підприємства може стати вирішальним і в ситуації проводити фінансову санацію підприємства або ліквідовувати його.

Складність завдання оцінки вартості підприємства пов'язана з неод - нозначністю позицій фахівців з питань методології визначення ринкової вартості об'єкту дослідження, а також з тією обставиною, що структура завдань, які покликана вирішити оцінка, багатообразна і неоднорідна.

Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у випадках:

ь купівля-продаж підприємства цілком або по частинах;

ь реструктуризація (злиття, поглинання, розділення) або ліквідація підприємства;

ь додаткова емісія акцій;

ь визначення кредитоспроможності підприємства;

ь вартості застави при кредитуванні;

ь майнові спори;

ь страхування;

ь приватизація;

ь визначення бази оподаткування;

ь оптимізація вартісної структури майнового комплексу підприємства.

Проведення оцінки майна є обов'язковим у випадках:

ь створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності;

ь реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств (господарських товариств) з державною часткою майна (часткою комунального майна);

ь виділення або визначення частки майна у спільному майні, в якому є державна частка (частка комунального майна);

ь визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою.

ь приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є у комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

ь переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

ь оподаткування майна згідно із законом;

Мета даної роботи - розгляд методу аналогічних придбань до оцінювання вартості підприємства.

Завданням даної курсової роботи є: дослідження методу аналогічних придбань, ринкової вартості підприємств, зокрема існуючих підходів оцінювання, виявлення їх переваг та недоліків, удосконалення алгоритму оцінювання об'єктів.

Для досягнення мети поставлено наступні завдання:

ь розглянути особливості порівняльного підходу до оцінки вартості підприємства;

ь визначити структуру правових основ до оцінки вартості підприємства;

ь дослідити підходи та методи до оцінки вартості підприємств.

Предмет дослідження - порівняльний підхід до оцінки вартості підприємств.

В даній курсовій роботі були використані роботи відомих вчених та економістів, таких як Асаул А.М., Павлов В.І., Євтух О.Т., Нестеренко І.С., а також основні Методики щодо оцінки, Національні стандарти та Закони України.

1. Оцінка ринкової вартості підприємства

Підприємство є основним суб'єктом сучасної економічної діяльності, тому питання про його вартість дуже важливий. Дійсно, саме за ринковою вартістю підприємства можна судити про його діловому потенціалі, про вплив на ситуацію на ринку і на відносини між його учасниками.

Ринковою ціною підприємства називають ту вартісну оцінку, яку дали учасники угоди з купівлі-продажу того чи іншого підприємства. Таким чином, ринкова ціна не є постійною, зафіксованої величиною, це скоріше зразок прецедентного права в економіці - придбання якого-небудь підприємства та оприлюднена сума угоди є орієнтиром для подібних угод з підприємствами зі схожими показниками. Ринкова ціна завжди є наслідком переговорного процесу між покупцем і продавцем підприємства. Саме тому ключове значення при визначенні ринкової вартості має оцінка, проведена зазвичай представниками спеціального фінансово-юридичного інституту оцінювачів. [2. c. 17]

В ринкову вартість входить вартість майнового комплексу підприємства, тобто всіх видів майна, які залучені в господарську діяльність. До складу майнового комплексу за звичаєм включають:

ь всі види нерухомості,

ь транспортні засоби,

ь обладнання,

ь запасні частини для машин усіх видів,

ь сировину,

ь інвентар,

ь безпосередні запаси готової продукції,

ь всі види нематеріальних активів (бренд, майнові зобов'язання, інтелектуальну власність - патенти, ліцензії тощо). [2. c. 19]

Виходячи із складових частин майнового комплексу розрізняють такі види ринкової вартості підприємства, як вартість діючого підприємства і вартість підприємства за активами (оцінюється окремо кожен елемент підприємства на випадок окремої продажу після розформування компанії). [2. c. 23] Виділяють також види ринкової вартості підприємства, засновані на джерелах формування його доходу:

ь інвестиційна вартість;

ь обгрунтована ринкова вартість;

ь ліквідаційна вартість (збігається з вартістю підприємства по активах).

Оцінка ринкової вартості підприємства має найважливіше значення для функціонування економічної системи. По-перше, саме на основі оцінки вартості підприємства формується його ціна - адже продавець прагне максимально завищити ціну, а покупець, навпаки, знизити, тому потрібен об'єктивний механізм оцінки. По-друге, підприємство є особливим видом товару, таким, інвестиції в який покликані принести прибуток по закінченні певного часу - а це також необхідно враховувати при угоді купівлі-продажу. По-третє, ціноутворення у сфері торгівлі підприємствами має особливе значення для всієї економіки, отчого до подібних операцій завжди проявляє пильну увагу держава, особливо його антимонопольне та податкове відомства. Нарешті, необхідно враховувати ту саму специфіку підприємства, яке є системним товаром, тобто може бути продано як цілком, так і по частинах. [3. c. 26]

Втім, оцінка ринкової вартості підприємства для здійснення угоди купівлі-продажу - це лише один з випадків, коли виникає необхідність в подібній оцінці. Крім цього, існують також й інші варіанти, коли необхідно отримати дані про ринкову вартість підприємства:

ь оптимізація господарсько-виробничої діяльності вимагає точного розуміння, якого роду і яких розмірів потрібні інвестиції в ті чи інші елементи підприємства і наскільки вони будуть виправданими; визначення керівництвом підприємства власного економічного потенціалу для ухвалення рішення по крупному зовнішньому інвестуванню (в інші суб'єкти економічної діяльності);

ь періодична оцінка ринкової вартості допомагає відслідковувати динаміку розвитку підприємства і на ранньому етапі діагностувати можливі складнощі - це один з найбільш ефективних способів виявлення небезпеки банкрутства.

Для отримання загальної інформації про ринкову вартість підприємства зазвичай досліджують такі дані, як:

ь розмір статутного капіталу;

ь організаційно-правова форма підприємства;

ь основні поточні фінансові показники;

ь відомості про основні власниках;

ь історія підприємства;

ь звіт про маркетингову політику;

ь бухгалтерський баланс;

ь фінансовий звіт за певний часовий проміжок;

ь звіт про рух грошових коштів підприємства. [7. c. 77]

Комплексним критерієм сталого розвитку підприємства є його вартість, оскільки вона відображає сукупну характеристику фінансових показників діяльності підприємства та забезпечує інтереси різних учасників ринкових відносин.

Зосередження на пошуку можливостей ефективного функціонування підприємства зумовлює необхідність зміни парадигми процесу оцінювання вартості підприємства - від оцінно-статистичного до пошуково - прогностичного, спрямованого на формування якісної системи інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері вибору альтернатив фінансових прогнозів розвитку підприємства. [8. c. 44]

При визначенні реального потенціалу підприємства, тобто виробничих, фінансових, ринкових, інтелектуальних та інформаційних можливостей, особливого значення набуває оцінка вартості підприємства, що дозволяє забезпечити ефективність діяльності, конкурентоспроможність і перспективи його сталого розвитку.

У теорії і практиці для оцінки вартості майна використовують три основні підходи: витратний (майновий), дохідний і порівняльний (ринковий), при цьому кожен із них містить сукупність власних спеціальних методів. Як правило, щоб отримати реальну оцінку, застосовують усі три підходи, а потім обґрунтовують єдине значення оцінювання підприємства, проте кожному з цих підходів притаманні недоліки. [5. c. 66]

Відповідно до положень Національного стандарту оцінки №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» витратний підхід - сукупність методів оцінки, що базуються на визначенні необхідних витратна відтворення або заміщення об'єкта оцінки з урахуванням величини його зносу [2. с. 64]. У практиці оцінки вартості підприємства в межах цього підходу найширше використовуються методи: чистої балансової вартості, скоригованої вартості, оцінювання чистої ринкової вартості матеріальних активів, вартостізаміщення, відновної вартості, ліквідаційної вартості. Відповідно до Стандартів оцінки, дохідний підхід визначається як сукупність методів, які засновані на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінки. До них належать: метод капіталізації чистого доходу, метод капіталізації дивідендів, метод капіталізації надлишкового доходу, метод дисконтування грошового потоку.

Відповідно до стандартів оцінки порівняльний підхід - це сукупність методів оцінки об'єктів власності, заснованих на порівнянні об'єкта оцінки з подібними об'єктами, з відповідним коригуванням відмінностей між ними. При оцінці вартості підприємства за порівняльним підходом використовують такі методи: галузевих коефіцієнтів, порівняння продажів, мультиплікаторів (метод ринку капіталів). Застосування цього підходу зорієнтовано головним чином на великі підприємства. Тому при оцінюванні бізнесу залежно від цілей оцінювання, шуканої вартості, поставлених умов, стану самого об'єкта і економічного середовища поєднують декілька методів, найвідповідніших у певній ситуації.

Доцільно для оцінювання підприємств, на нашу думку, поєднувати витратний, дохідний і порівняльний підходи, що дозволять:

ь удосконалити методологію оцінки вартості бізнесу;

ь адекватно оцінити структуру активів відносно ринкових цін;

ь зменшити помилки в прогнозах;

ь оцінити вартість витрат на відновлення підприємства;

ь точно вирахувати дохід підприємства;

ь визначити вартість підприємства в залежності від зміни ставки капі-талізації;

ь визначити майбутні доходи в оцінюваній вартості;

ь реальніше оцінити майбутній потенціал підприємства тощо.

В сучасних умовах ринкових відносин центр економічної діяльності переміщується до основної ланки національної економіки - підприємства. [3. c. 55]

Підприємство, з одного боку, є суб'єктом, тобто учасником ринкових відносин. Свідченням цього є здійснення ним функції купівлі-продажу. З іншого боку, підприємство може бути й об'єктом ринкових відносин через те, що має вартість і в певний момент може бути проданим, тобто стає товаром, що зумовлює необхідність оцінки його вартості.

Застосування комплексної оцінки вартості підприємства на основі поєднання витратного (майнового), дохідного та порівняльного (ринкового) методів дозволяє усунути однобічність оцінки, більш реально оцінити вартість підприємства й отримати надійне інформаційне джерело для її прогнозування з метою прийняття зважених управлінських рішень щодо управління підприємством. [4. c. 22]

Оцінка вартості підприємства належить до найбільш складних фінансових проблем. Аналіз методів оцінки об'єктів інвестування, вживаних на сьогоднішній день у зарубіжних країнах, дозволяє виділити два підходи до вибору об'єкту інвестування. При аналізі показників, що характеризують стан окремого підприємства, можна використовувати або дані розвитку галузі, в якій функціонує фірма, її фінансові показники, ефективність менеджменту та інші, або оцінювати положення підприємства на фондовому ринку, біржовий курс його цінних паперів. Розглянемо переваги і недоліки таких підходів, а також можливість їх застосування в умовах національної економіки. [4. c. 11]

Стан фондового ринку України поки що не дозволяє займатися технічним аналізом і використовувати його при оцінці вартості підприємства. Поняття підприємства як майнового комплексу не збігається з поняттям «бізнесу». Бізнес - це підприємство у дії, і його вартість перевершує вартість майнового комплексу на величину так званих невідчутних активів, невіддільних від кадрового потенціалу підприємства (досвід трудового колективу, налагоджені зв'язки і взаємини з клієнтами, зв'язки в державних органах та інші незареєстровані активи). Саме наявністю невідчутних активів можна пояснити ринкову привабливість деяких фірм з негативним власним капіталом. Що ж буде об'єктом оцінки у разі потреби оцінки бізнесу, адже бізнес не є об'єктом цивільних прав. [6. c. 13]

Оцінка бізнесу діючого підприємства дещо відрізняється від оцінки підприємства як майнового комплексу. Дана відмінність пов'язана з тим, що бізнес - поняття ширше, ніж майновий комплекс. Підприємство як майновий комплекс включає всі види майна, призначеного для його діяльності: земельні ділянки, будівлі і споруди, машини і устаткування, сировина і продукція, нематеріальні активи, майнові зобов'язання. Оцінка ринкової вартості майнового комплексу підприємства означає визначення в грошовому виразі вартості матеріальних активів підприємства як товару, тобто, їх корисність для потенційного покупця і витрати, необхідні для отримання цієї корисності.

Окремими організаціями, що спеціалізуються на консультаційних послугах в інвестиційній сфері, проводяться збір аналітичної інформації і спроби створення вітчизняних індексів. Достовірність отримуваних індексів поки ненадійна, що визначається не якістю методів, а низьким рівнем і недостатньою кількістю початкової інформації. Можливість і необхідність такого аналізу виникне в процесі подальшого розвитку ринкової економіки, появою достатньої кількості біржових структур, висновком великої кількості операцій з цінними паперами і, як наслідок, виникненням реальних котирувань фондових інструментів.

Комплексний фундаментальний аналіз проводиться на двох рівнях: зовнішньому і внутрішньому. Розглянуті раніше методи оцінки вартості підприємства частково використовуються і при фундаментальному аналізі для дослідження зовнішнього середовища, в якому здійснює свою діяльність об'єкт, що вивчається, стан ринку і економічної ситуації в цілому. Вивчення кон'юнктури ринку, зокрема окремих його сегментів, дозволяє виявити чинники, що впливають на загальну ситуацію і її прийнятність для потенційного інвестора. Аналіз і прогнозування розвитку підгалузей дає можливість визначити, в якій з них у загальних умовах, що склалися, розміщення засобів буде найбільш сприятливим з погляду вибраних інвестиційних цілей і пріоритетів. [4. c. 19]

На другому етапі фундаментального аналізу детально розглядається вже само підприємство, чиї боргові або пайові фондові інструменти обертаються на ринку. Це дозволяє виявити перспективність для інвестора тих або інших цінних паперів, а, отже, вирішити питання про інвестиційну привабливість даного об'єкта.

Як видно з наведених методів, вони орієнтовані в основному на фінансові інвестиції і розглядають інвестиційну привабливість підприємства-емітента. У той самий час у сучасних умовах розвитку економіки України такі вкладення інвесторами, як основні, не розглядаються, а, отже, необхідно детальніше досліджувати методи, застосовувані при оцінці вартості підприємства для здійснення реальних інвестицій.

Окрім дослідження фінансового стану підприємства необхідно провести оцінку вартості підприємства. Поняття «оцінка вартості» є досить новим для українських суб'єктів інвестиційної діяльності. [2. c. 63]

Згідно з вітчизняним законодавством, оцінюючи підприємство з метою приватизації, слід керуватися «Методикою оцінки вартості майна під час приватизації». Встановлено, що для підприємства, яке продається на аукціоні, оцінна вартість є початковою. Для проведення оцінки уповноважені на це органи мають право залучати на підставі договору експертів за оцінкою майна. Відповідно, розрізняють два способи проведення оцінки: масовий і експертний.

Масова оцінка - це визначення вартості майна з використанням стандартної методології і стандартного набору вихідних даних. Експертна оцінка полягає у визначенні оцінної вартості експертом відповідно до договору із замовником.

У літературі з питань оцінювання вартості підприємства описано багато методів і способів виконання цієї роботи. Окремі методи мають ряд модифікацій і різновидів, що створює додаткові труднощі з їх ідентифікації і використання. У літературних джерелах і нормативних актах використовуються різні назви одного й того самого методу оцінки. Саме тому необхідна чітка класифікація використовуваних методів. [2. c. 87]

На сьогоднішній день можна виділити три групи основних методів оцінки вартості підприємства. По-перше, це балансові методи, що базуються на визначенні чистої вартості майна за даними бухгалтерського обліку, тобто що є різницею між активами і пасивами підприємства.

До другої групи належать методи, що використовують аналіз доходів і грошових потоків. До цієї групи відноситься і найбільш поширений метод розрахунку сучасної вартості майбутніх грошових потоків.

До третьої групи входять методи, що базуються на порівнянні ринкової інформації. Суть методів даної групи полягає в аналізі чистого прибутку і дивідендів.

У країнах, де проводилася приватизація, були використані різні методи, але найпоширенішим і економічно ефективним був «аукціонний», тобто покупцем підприємства був той, хто більше запропонує. [3. c. 15]

Деякі автори вводять нове поняття, яке, на наш погляд, є точнішим, - «оцінка вартості бізнесу». Причому в широкому сенсі предмет оцінки бізнесу розуміється двояко. Перше його розуміння зводиться до традиційного в нашій країні розуміння оцінки бізнесу як оцінки підприємства як юридична особа. Для цього розуміння характерне ототожнення оцінки бізнесу фірм з оцінкою їх майна. Друге - найбільш поширене в країнах з ринковою економікою - розуміння оцінки бізнесу полягає в тому, щоб з'ясувати, скільки коштують не фірми, що заробляють ті або інші доходи, а права власності, технології, конкурентні переваги й активи, матеріальні й нематеріальні, які дають можливість заробляти дані доходи. [6. c. 19]

Таким чином, існують два предмети оцінки бізнесу: оцінка фірм, яка може ґрунтуватися на оцінці їх майна, і оцінка «бізнес-ліній». Причому бізнес-лінію можна визначити як сукупність прав власності, довгострокових привілеїв і конкурентних переваг, спеціальної й універсальної переваги, технологій, а також контрактів, які забезпечують можливість отримувати певні доходи

При оцінці бізнесу, залежно від передбачуваного використання результатів і об'єкта оцінки, виділяються такі види оцінних вартостей. [2. c. 93]

Вартість у користуванні визначається виходячи з припущення про те, що підприємство не продаватиметься на вільному, відкритому і конкурентному ринку для будь-яких альтернативних цілей використання ні повністю, ні шляхом розпродажу по частинах. Вартість у користуванні має суб'єктивний характер, оскільки висловлює думку власника підприємства щодо можливостей його подальшого використання. При цьому можна виділити наступні основні вартості цього вигляду:

ь вартість відтворення (відновна вартість) - сукупність витрат, потрібних на відтворення копії об'єкта з тих самих або інших аналогічних матеріалів, розрахована в поточних цінах;

ь вартість заміщення - поточна вартість нового об'єкта, що є за своїми характеристиками найбільш близьким аналогом оцінюваного об'єкта. Іншими словами, вартість відтворення - це вартість створення точної копії об'єкта, а вартість заміщення - це вартість створення об'єкта з корисністю, що дорівнює корисності оцінюваного об'єкту;

ь вартість залишкового заміщення - мінімальні сукупні витрати (у поточних цінах), необхідні для заміни даного об'єкту аналогічним іншим об'єктом, не гіршому що розглядається, але не в усьому, а лише у частині його функціональних конструктивних і експлуатаційних характеристик, що залишилися;

ь страхова вартість - визначається на підставі розглянутих вище вартостей за вирахуванням вартості тих елементів, виключення яких обумовлене договором страхування;

ь інвестиційна вартість (у користуванні) - вартість власності для конкретного інвестора або групи інвесторів при певній меті інвестування. Різниця між інвестиційною вартістю і повною відновною вартістю (або повною вартістю заміщення) характеризує розмір капітальних вкладень.

вартість ринковий ціна

2. Метод аналогічних придбань

Метод, заснований на даних про ринкові угоди, застосовується під час інтерпретації даних про продаж контрольних інтересів в бізнесах подібних до бізнесу, інтерес в якому оцінюється, або майнових комплексів, подібних до цього бізнесу. [2. c. 10]

Основними процедурами методу, заснованого на даних про ринкові угоди, є:

ь Вибір подібних бізнесів, щодо яких існує ринкова інформація про угоди купівлі продажу ітересів (прав) або про аналогічні за змістом угоди;

ь Збір інформації про подібні бізнеси, щодо яких існує ринкова інформація про угоди купівлі продажу інтересів (прав), за кілька років, що передували такій угоді (обороти з реалізації продукції у вартісному та натуральному виразі, фінансові результати, структура та вартість активів, заборгованість тощо);

ь Коригування даних про ціни угод для врахування відміностей в даті укладення цих угод та обсязі переданих елементів контролю (найліпше використовувати дані лише про угоди, в яких передавався обсяг прав контролю аналогічний тому, що пов'язаний з оціюваним ітересом в бізнесі);

ь Коригування даних угод та даних показників, що характеризують дільність бізнесів, дя врахування відмінностей між ними та бізнесом, ітерес (права) щодо якого оцінюється;

ь Розрахунок на основі даних про фактичні угоди системи показників - співвідношень, що можуть бути використані для отримання оцінок вартості сто відсоткового інтересу щодо бізнесу, інтерес (права) щодо якого оцінюється;

ь Одержання групи оцінок та основі системи показників-співвідношень групи оцінок та вибір з них найбільш достовірної оцінки вартості сто відсоткового інтересу щодо бізнесу, інтерес (права) щодо якого оцінюється;

ь Коригування та уточнення отриманої оцінки, отримання остаточної оцінки вартості сто відсоткового інтересу щодо бізнесу, інтерес (права) щодо якого оцінюється.

Процедура збору інформації про подібні бізнеси, щодо яких існує ринкова інформація про угоди купівлі продажу інтересів (прав), є аналогічною процедрі збору інформації про бізнес, інтерес (права) щодо якого оцінюється, та компанії - аналоги в методі, основаному на ринковій капіталізації компаній-аналогів. [5. c. 17]

Ринкова інформація щодо фактів продажу бізнесів може бути відкритою, з обмеженим доступом, конфіденційною. Використання відкритої інформації обмежує обсяг відповідальності експерта та гарантує високу доказову сили висновків. Між тим достовірність відкритої інформації зазвичай значно нижча за достовірність конфіденційної інформації таким чином постає питання досягнення компромісу між достовірністю та доказовою силою звіту. Професійні вимоги щодо оцінки однозначно вимагають від оцінювача уникати використання недостовірної інформації, що може мати наслідком перекручений чи невірний висновок. Таким чином, оцінювач має віддавати пріоритет достовірності оцінки над її доказовою силою. В ситуації, коли оцінювач не може забезпечити адекватного підтвердження використаних даних, він має або відмовитися від застосування ринкового підходу або за згодою замовника видати звіт з обмеженнями щодо наведених в ньому висновків (зазвичай такий, що призначений виключно для замовника та не передбачає його оприлюднення в будь якій формі). [9. c. 27]

У сучасній економіці трансакції з придбання і об'єднання суб'єктів господарювання мають систематичний і закономірний характер. За своїм предметом такі економічні дії входять у широке коло проблем вартості інвестицій. Визначення економічної вартості інвестиції (пов'язана ця інвестиція з придбанням облігацій, акцій чи цілого підприємства (бізнесу) практично завжди є основною метою менеджменту і фінансових аналітиків.

Вартість як економічне поняття стосується грошового зв'язку між товарами, доступними для придбання, з одного боку, і особами, що їх купують і продають, з іншого. Вартість не є фактом, а розрахунковою великою цінності конкретних товарів на певний момент часу відповідно до обраного тлумачення вартості. Економічна концепція вартості ображає погляд ринку на вигоди, одержувані тим, хто є власником товару на дату дії вартості. З позиції купівлі-продажу підприємство розглядається як товар. [8. c. 87]

Тривалий час у вітчизняній економічній науці оцінка підприємства ототожнювалася з масштабом діяльності об'єкта, а для його характеристики використовувалися поняття розміру підприємства та його виробничої потужності. Практика оцінювання економічної одиниці при її придбанні чи поглинанні залишається емпіричною і спирається найчастіше на змішані методи оцінки, застосування яких є поширеним, і на консенсус сторін, об'єктом купівлі-продажу якої вона стає. Значна частина методів пропонує певний компроміс міждвома концепціями. Перша концепція (статична) має бухгалтерський характер і розглядає підприємство як майновий комплекс, утворений з порівняно незалежних елементів. Вартість підприємства за цією концепцією - це сума вартостей елементів, які його утворюють.

Друга концепція (динамічна) походить з фінансової теорії. Вона розглядає підприємство як комплекс інвестицій, вартість якого приблизно дорівнює вартості очікуваних від нього грошових потоків. Кожну із цих концепцій визначають за допомогою певних понять і методів. На практиці їхній вибір залежить від цілей і контексту самого оцінювання: «Остаточний вибір найбільш прийнятного методу проводиться з позицій здорового глузду. Наприклад, якщо ціллю оцінки є визначення ліквідаційної вартості, то застосування методу компанії-аналога і методів дохідного підходу не має смислу. Міжтим інвестиційна вартість буде визначатися методами дохідного підходу» [1, с. 191].

Поряд з цим потрібно також відзначити, що як балансова, так і ринкова вартість підприємства не є повноцінними вартостями і не включені у класифіка цію: балансова вартість містить тільки частину ресурсного потенціалу підприємства, тобто активи зараховані в бухгалтерський баланс. Ринкова вартість - це вартість угоди, що відбулася, тобто вона відображаєминулу оцінку об'єкта. Методи, які вважаються прийнятними для оцінки економічної одиниці (підприємства, компанії), можна поділити на дві групи - методи відносної оцінки (relative valuation methods) і методи прямої оцінки (direct valuation methods). Методи відносної оцінки не забезпечують результатів в абсолютному сенсі, тобто визначають не справедливу вартість компанії, а її вартість стосовно групи порівнюваних компаній. Таким чином, ці методи найбільш прийнятні, якщо компанія здійснює операції з придбання (акцій або цілого підприємства) безпосередньо в галузі: «Насправді суспільна (ринкова) вартість товару може утворюватися лише в межах галузі» [2, с. 71].

Проте, якщо компанія розглядає можливості придбання бізнесу в інших галузях, цей метод є неадекватним. В основу аналізу покладена жорстко детермінована факторна модель, що дає змогу ідентифікувати і дати порівняльну характеристику основних моментів, що впливають на зміну того або іншого показника діяльності підприємства. Рентабельність компанії залежить від господарської діяльності, ресурсовіддачі і структури авансованого капіталу.

Значущість виділених факторів пояснюється тим, що вони узагальнюють усі сторони фінансово-господарської діяльності фірми. Усім факторам властива галузева специфіка, яку необхідно враховувати при проведенні експертизи. Так, показник ресурсовіддачі може мати відносно невелике значення у високотехнічних галузях, що відрізняються капіталомісткістю, і, навпаки, показник рентабельності господарської діяльності в них буде досить великий. Високе значення коефіцієнта фінансової залежності буде характерне для підприємств, які мають стабільні і прогнозовані надходження коштів за продукцію, що випускається.

Методи відносної оцінки містять оцінку із застосуванням коефіцієнтів доходності і прибутковості, а також оцінку з використанням коефіцієнтів балансової вартості (book value multiples valution): «Оскільки цей показник є комбінацією обігових коштів (річного доходу) та очікуваних надходжень (ринкової вартості), він може бути сигналом підвищення або зниження життєздатності ділової моделі. Коли відношення ринкової вартості до доходу високе, інвестори очікують від даної ділової моделі значного зростання прибутку. Компанії, які мають високий коефіцієнт відношення ринкової вартості до доходу (який, зазвичай, вище 2.0), перебувають уфазі припливу капіталу» [3, с. 57].

Суть порівняльного (ринкового) підходу полягає у зіставленні вартості оцінюваного підприємства з вартістю аналогічних підприємств. У рамках цього підходу використовуються один або більше методів, основаних на порівнянні показників діяльності підприємства з показниками аналогічних підприємств. Дані про ринкові угоди по компаніях, частках акціонерів у капіталі компаній чи цінних паперах можуть служити джерелом об'єктивної інформа ції для визначення вартісних показників в оцінці бізнесу. Цей підхід можна використовувати і для оцінки вартості підприємства, акції якого не є предметом купівлі-продажу на фондовому ринку або вони малоліквідні, з аналогічними за своєю діяльністю підприємствами, акції яких беруть участь у біржових операціях. [3. c. 127]

Особливістю використання методів порівняльного (аналогового) підходу для оцінки вартості підприємств є орієнтація на використання ринкових цінна аналогічні підприємства або їхні акції. Аналог об'єкта оцінки - подібний заосновними економічними, матеріальними, технічними й іншими характеристиками об'єкта оцінки інший об'єкт, ціна якого відома з угоди, що відбулася при вихідних умовах.

Він спирається на інформацію про ринкову вартість аналогічних підприємств Сa з урахуванням поправок К. Якщо ввести коефіцієнт подібності, який є відношенням обсягу випуску продукції даного підприємства до підприємства аналога n, то вартість оцінки ринковим методом Сp можна подати у вигляді:

Де: Ср - середня ринкова вартість підприємства;

Са - ринкова вартість аналогічних підприємств;

К - поправки на вартість підприємства;

n - кількість підприємств аналогів.

Це забезпечує істотну перевагу аналогового підходу стосовно інших методів оцінки, оскільки оцінка орієнтується на фактичну вартість купівлі-продажу підприємства, що склалася на ринку, тобто вартість визначається ринком. а не коректністю виконаних розрахунків, як при використанні дохідного чи витратного підходів. Основою оцінки вартості є реальна інформація, що відображає показники діяльності підприємства: «Основою оцінки вартості є поточна інформація (у крайньому випадку, ретроспективна інформація), що відбиває фактичну діяльність підприємства. Природно, що така інформація є достовірнішою, ніж прогнози, що використовуються при визначенні вартості шляхом дисконтування майбутніх доходів» [5, с. 23]. Пе ревагою цього методу також є врахування у вартості фактичних співвідношень між попитом та пропозицією на аналогічні об'єкти, що підвищує обґрунтованість оцінки, оскільки в ній наявний відбиток поточної ринкової ситуації.

Методика порівняльного підходу для оцінки підприємств припускає використання галузевих співвідношень, даних стосовно ринку капіталів і угод з купівлі-продажу аналогічних об'єктів. [5. c. 88]

У науковій літературі описані випадки, коли такі галузеві стандарти встановлю валися стихійним шляхом і діяли протягом ряду років. Галузеві співвідношення ґрунтуються на наявній залежності міжвартістю підприємства і визначених показників внутрішнього середовища і діяльності. Вони найбільш точно визначаються за результатами кореляційно - регресивного аналізу на основі статистичних даних про продаж підприємств різних галузей. Метод галузевих співвідношень називають також методом галузевих коефіцієнтів або правилом «золотого перетину». Використання цього методу можливе за умови наявності стабільних галузевих співвідношень між ціною та певними фінансовими показниками. Метод забезпечує лише орієнтовний результат, тому що галузеві коефіцієнти уніфікують об'єкт оцінки. [7. c. 88]

Відомими співвідношеннями між вартістю і показниками (за результатами продажу на активних західних ринках), які широко описані у спеціальній літературі, є, наприклад: вартість машинобудівних підприємств становить 1,5…2,5 суми річного чистого доходу ізапасів; вартість підприємств роздрібної торгівлі - 0,75…1,5 суми річного чистого доходу ізапасів; вартість ресторанів - 025…0,5 річної валової виручки; вартість туристичних агентств - 0,04…0,1 річної валової виручки; вартість страхових агентств - 1,0…2,0 річних зборів. Поряд із наведеними явними перевагами, у ринковому підході є певні (у деяких випадках значимі) недоліки. Для одержання достовірних результатів, насамперед, необхідний активно функціонуючий ринок підприємств - тільки в цьому випадку можливий вибір досить точних аналогів продажів. Крім цього, простота застосування ринкового підходу лише удавана: стандартні ставки роялті для визначених видів продукції, галузеві індексий інші показники дають дуже приблизні орієнтири для здійснення реальних угод. Усі труднощі полягають в обліку індивідуальних особливостей конкретної угоди, а саме тут ринковий підхід не дає ніяких орієнтирів:

необхідно наголосити на очікуваному синенергетичному ефекті. Його результатом є відчутне збільшення об'єднаного грошового потоку і зміцнення позицій на ринку» [7, с. 87].

Метод визначення галузевих співвідношень вартості підприємств малого і середнього бізнесу від показників їх внутрішнього ізовнішнього положення представляють у вигляді поетапної процедури: збір інформації і визначення основних показників внутрішнього становища і діяльності підприємств даної галузі; економічне обґрунтування залежності вартості підприємств від виділених показників їхнього внутрішнього становища і діяльності; виокремлення показників, що вимірюються якісними змінними, а так само розробка й обґрунтування кількісної шкали для їхнього виміру - переведення якісних змінних у кількісні; проведення кореляційного аналізу з метою визначення ступеня впливу показників на вартість підприємства; виділення груп взаємо залежних показників для забезпечення відсутності мультиколлінеарності змінних при побудові моделі визначення галузевих співвідношень; побудова однієї чи кількох моделей галузевого співвідношення методами регресивного аналізу; порівняння їх якості і кінцевий вибір моделі визначення галузевих співвідношень. Для підвищення точності експертизи може застосовуватися оцінка за схемою Гордона або метод аналізу інтегральних параметрів діяльності підприємства. У більшості випадків використання таких підходів затруднене з причин недостатності фінансової інформації, слабкої теоретичної підготовки виконавців і врахування особливостей конкретної економіки. [4. c. 99]

Для одержання галузевих коефіцієнтів в умовах України необхідно розробляти науково-обґрунтовані методи в теорії і практиці оцінки, адаптованої до особливостей вітчизняної економіки. Крім цього, ринок повинен бути прозорим, що припускає, насамперед, доступність інформації про діяльність суб'єктів господарювання. Поряд з цим, гостро постає питання релевантної інформації, оскільки вітчизняна стандартизація обліку і фінансової звітності не враховує галузевих аспектів. Ці недостатності створюють передумови обмеженого використання оцінки ринкової вартості підприємств за порівняльним підходом в Україні.

Порівняльний підхід передбачає, що цінність власного капіталу фірми визначається тієї сумою, яку Вона то, можливо продано за наявності досить сформованого ринку. Інакше кажучи найімовірнішою ціною вартості що оцінюється бізнесу то, можливо реальну ціну продажу схожою фірми, зафіксована ринком.

Теоретичною основою порівняльного підходу, доводить можливість його застосування, і навіть об'єктивність результативною величини, є такі базові положення. [6. c. 33]

По-перше, як беруться реально сформовані ринком ціни на всі подібні підприємства, чи їх акції. За наявності розвиненого ринку фактична ціна купівлі-продажу підприємства у цілому, або однієї акції найбільш інтегрально враховує численні чинники, що впливають величину вартості власного капіталупредприятия. До таких чинників можна віднести співвідношення попиту й пропозиціїнаданний вид бізнесу, рівень ризику, перспективи розвитку галузі, конкретні особливості підприємства міста і багато іншого, що, зрештою, полегшує роботу оцінювача, який ринку.

По-друге, порівняльний підхід виходить з принципі альтернативних інвестицій. Інвестор, вкладаючи гроші у акції, купує, передусім, майбутній дохід. Виробничі, технологічні інші особливості конкретного бізнесу цікавлять інвестора тільки з позиції перспектив отримання прибутку. Прагнення отримати максимальний дохід на вкладений капітал за адекватного рівні ризику і вільному розміщення інвестицій забезпечує вирівнювання ринкових цін. [9. c. 44]

По-третє, ціна підприємства відбиває його виробничі і можливості, становище над ринком, перспективи розвитку. Отже, в подібних підприємствах має збігатися співвідношення між ціною і найважливішими фінансовими параметрами, такі як прибуток, дивідендні виплати, реалізацію, балансову вартість власного капіталу. Суттєвою рисою цих фінансових параметрів був частиною їхнього визначальна роль формуванні доходу, одержуваного інвестором. Порівняльний підхід має низку переваг і повним вад.

Основною перевагою порівняльного підходу є те, що орієнтація спрямовано фактичні ціни купівлі-продажу подібних підприємств. У разі ціна визначається ринком, т. до. оцінювач лише коректуваннями, забезпечують порівнянність аналога з оцінюваним об'єктом. З використанням інших підходів, оцінювач визначає вартість підприємства з урахуванням вироблених розрахунків.

Порівняльний підхід виходить зретро-информации і, отже, відбиває фактично досягнуті підприємством результати виробничо-фінансову діяльність.

Іншим гідністю порівняльного підходу реальне відбиток попиту й пропозиції даний об'єкт інвестування, оскільки ціна фактично укладання угоди найбільш інтегрально враховує ситуацію над ринком. [7. c. 57]

Разом про те, порівняльний підхід має низку суттєвих недоліків, обмежують його використання у оцінної практиці.

По-перше, базою до розрахунку є досягнуті у минулому фінансові результати. Отже, метод ігнорує перспективи розвитку підприємства у майбутньому.

По-друге, оцінка бізнесу порівняльним підходом можлива лише за наявність самої різнобічної фінансової інформації як по оцінюваного підприємству, а й у великому числу подібних фірм, відібраних як аналогів. Одержання додаткової інформації відпредприятий-аналогов досить складним і дорогим процесом. [9. c. 17]

По-третє, треба робити складні коригування, вносити поправки в підсумкову величину і проміжні розрахунки, потребують серйозного обгрунтування. Це з тим, що у практиці немає абсолютно однакових підприємств. Тому потрібно виявити ці розбіжності й визначити шляхи їх нівелювання у процесі визначення підсумковій величини вартості.

Практичне використання порівняльного підходу:

ь По-перше, залежить від наявності активного ринку, оскільки підхід припускає використання даних про фактично скоєних угодах.

ь По-друге, вимагає відкритості ринку чи доступом до фінансової інформації.

ь По-третє, необхідною умовою служить наявність спеціальних служб, які нагромаджували цінову і фінансовий інформацію.

Порівняльний підхід припускає використання з трьох основних методів, вибір яких залежить від цілей, об'єкту і конкретних умов оцінки.

1. Методкомпании-аналога.

2. Метод угод.

3. Метод галузевих коефіцієнтів.

Методкомпании-аналога чи метод ринку капіталу грунтується на використанні цін, сформованих відкритим фондовим ринком. Базою порівнювати служить ціна однієї акції акціонерних товариств відкритого типу. Отже, в чистому вигляді даний метод використовується з оцінки пакети акцій. [5. c. 62]

Метод угод чи метод продажів орієнтовано ціни придбання підприємства у цілому або його контрольного пакети акцій. Це визначає найоптимальнішу сферу застосування зазначеного методу - оцінка100%-гокапитала, або контрольного пакети акцій.

Метод галузевих коефіцієнтів чи метод галузевих співвідношень грунтується на використанні які рекомендуються співвідношень між ціною й певними фінансовими параметрами. [6. c. 67]

Порівняльний підхід для оцінювання бізнесу в що свідчить схожий із методом капіталізації доходів. У обох випадках оцінювач визначає вартість компанії, спираючись на величину доходу компанії. Основне відмінність залежить від способі перетворення величини доходу на вартість компанії. Метод капіталізації передбачає конвертацію річного прибутку до вартості з допомогою коефіцієнта капіталізації. Коефіцієнт капіталізації, побудований з урахуванням ринкових даних, використовується, як дільник. Порівняльний підхід також оперує ринкової цінової інформацією і величиною доходів, досягнутого схожою фірмою. Однак у цьому разі дохід збільшується на величину співвідношень між ціною і доходом.

Оцінка бізнесу методомкомпании-аналога полягає в використанні двох типів інформації.

1. Ринкова (цінова) інформація.

2. Фінансова інформація.

Ринкова інформація включає даних про фактичних цінах купівлі-продажу акцій компанії, подібна до оцінюваної фірмою, і навіть інформацію про кількість акцій у зверненні. Кількість акцій, яким поділений власний капітал компанії, надає пряме впливом геть вартість однієї акції. Дві компанії, мають однакову цінність власного капіталу, може мати різну вартість однієї акції, якщо їх кількість вищезазначених компаніях різна. [3. c. 29]

Фінансова інформація, передусім, представлена офіційної бухгалтерської і втратити фінансове звітністю, і навіть додатковими даними, перелік яких визначається безпосередньо оцінювачем залежно від конкретних умов оцінки. Додаткова інформація дозволить визначити рівень подібності аналогів з оцінюваної компанією. Для її основі оцінювач може провести необхідні коригування, устраняющие розбіжності у фінансових наукових і виробничих параметрах, методи ведення обліку, і складання звітності, виявити надлишок чи брак обігового капіталу, наявність нефункціонуючих активів, внести поправки на екстраординарні події.

Фінансова інформація мусить бути представлена звітністю за рік- і попередні період. Ретро-информация збирається зазвичай за 5 років. Однак це період то, можливо іншим, якщо умови діяльності підприємства мусять суттєво відрізнятимуться від, у яких вона дбає про момент оцінки. [5. c. 45]

Мультиплікатори оцінки вартості підприємства:

ь Ціна / Прибуток. Відтворює зв'язок вартості підприємства з фінансовими результатами його діяльності;

ь Ціна / Грошовий потік. Характеризує зв'язок вартості підприємства з розміром грошового потоку, генерованого ним;

ь Ціна / Виторг від реалізації. Характеризує залежність вартості підприємства від виторгу віл реалізації. Даний мультиплікатор не залежить від методів бухгалтерського обліку та має універсальний характер;

ь Ціна / Дивіденди. Описує зв'язок вартості підприємства та суми дивідендів, виплачених чи потенційних.

Управління виробництвом являє собою централізований вплив на колектив людей з метою організації й координації їхньої діяльності в процесі виробництва. Необхідність управління пов'язана із процесами поділу праці на підприємстві.

Головним завданням управління є забезпечення росту ефективності виробництва на основі постійного вдосконалювання технічного рівня, форм і методів управління, підвищення продуктивності праці як найважливіших умов одержання й нарощування доходів підприємства. [8. c. 38]

В основі управління підприємством лежать принципи, під якими прийнято розуміти управлінські напрямки й правила, покладені в основу рішення завдань, пов'язаних з управлінням. У принципах проявляються найбільш стійкі риси об'єктивних закономірностей управління.

Керівництво підприємства повинно серйозно проаналізувати наявні конкурентні переваги й вибрати стратегію поводження на ринку. Як будь-який економічний вибір, необхідність чіткої орієнтації у своїй стратегії пов'язана з обмеженістю економічних(виробничих) ресурсів. Спроби сполучити елементи різних стратегій ведуть до падіння ефективності. Однак, не значить, що фірма яка зробила ставку на більш низькі витрати, не повинна піклуватися про прийнятну для споживачів якість своїх товарів і послуг. У свою чергу, підприємство, що вибрало стратегію диференціації, не повинно нерозмірно завищувати ціни в порівнянні з конкурентами. [9. c. 4]

Вибираючи оптимальну для своєї фірми стратегію, її керівництво також повинно вирішити, у якій сфері конкуренції буде реалізовуватися конкурентна перевага.

Висновки

Методи оцінки підприємств порівняльного підходу мають цілий ряд переваг і недоліків. Вони дозволяють відобразити майбутню прибутковість підприємства, при цьому враховується ризик інвестицій, можливі темпи інфляції, а також ситуація на ринку через ставку дисконту. Також дозволяють врахувати економічне старіння підприємства, показником якого є перевищення величини ринкової вартості, отриманої методом порівняння активів ринкової вартості, отриманої по методах порівняльного підходу. Цей метод найточніше визначає ринкову вартість підприємства.

З метою забезпечення об'єктивності оцінки знайдена в рамках ринкового підходу порівняльна вартість коригується на відповідні поправки, що характеризують ризиковість об'єкта оцінки, відмінності в правах власності на нього, рівень мобільності корпоративних прав тощо.

До переваг методів порівняння та зіставлення мультиплікаторів слід віднести те, що вони дають можливість одержати реальну ринкову вартість оцінюваного майна. Недоліки методів оцінки за ринковим підходом зумовлені тим, що вони не враховують вартість потенційних прибутків, які можна отримати, експлуатуючи об'єкт оцінки. Саме тому в деяких випадках результати оцінки підприємства за згаданими методами доцільно зіставляти з вартістю підприємства, розрахованою за методом капіталізованої вартості чи дисконтування грошових потоків.

Проблематика використання методів оцінки в рамках ринкового підходу зумовлена тим, що в Україні реальні ціни купівлі-продажу підприємств в офіційній статистиці відображаються досить рідко, а фондовий ринок не досить розвинутий.

Розглянувши нормативні акти, основні особливості порівняльного підходу до оцінки вартості підприємств, можна внести певні рішення та рекомендації, щодо розвитку оціночної діяльності в Україні.

Такими основними рекомендаціями є:

1) Розробити та внести зміни до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» за ініціативи Фонду державного майна України як регулюючого органу влади при підтримці саморегулівних організацій.

2) Водночас з розвитком державного регулювання оціночної діяльності через механізми стандартизації, сертифікації, контролю кваліфікації оцінювачів, контролю за дотриманням вимог законодавства всіма учасниками ринку оцінки, необхідно удосконалювати підходи до саморегулювання оціночної діяльності.

3) Саморегулівним організаціям надати пропозиції щодо ключових питань, особливо в частині саморегулювання оціночної діяльності, контролю якості оціночних послуг, професійної підготовки оцінювачів, для врахування їх бачення розвитку ринку оціночних послуг в законопроекті.

4) Необхідно зважено підійти до реформування системи підготовки та перепідготовки оцінювачів.

5) Підготувати та внести зміни до діючих Національних стандартів оцінки та розробити нові необхідні стандарти.

Список використаної літератури

1. Гавва В.Н., БожкоЕ.А. Потенціал підприємства: формування та оцінювання: Навч. посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 224 с.

2. Євтух О.О. Теорія вартості в сучасній оціночній діяльності: нові аспекти // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2003. - №8. 458 c.

3. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12.09.2001. №2658 - III.

4. К. Маркса // Российский экономическийжурнал. - 2005, №1. - 277 c.

5. КорнєєвВ.В. Концентрація капіталу у корпоративні угоди на фінансових ринках // Фінанси України, 2000, №11. - 391c.

6. Перекупнева Т. Оцінка вартості малих та середніх підприємств методом галузевих співвідношень (порівняльний підхід) // Економіка та держава, 2005, №1. - 228 c.

7. СливоцькийА. Міграція капіталу: Як у замислах на кілька кроків випередити своїх конкурентів: Пер. з англ. - К.: Изд-во «Пульсари», 2001. - 296 с.

8. СычеваГ.И., КолбачевЕ.Б., СычевВ.А. Оценка стоимости предприятия (бизнеса). - Ростов н/Д: «Феникс», 2003. - 384 с.

9. Тронев К. Категории рыночная стоимость и рыночная цена в ІІІ томе «Капитала»

10. Феррис К., ПешероБ. Оценка стоимости компании: как избежать ошибок при приобретении. - М.: Изд-во «Вильямс», 2003. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru