Етапи розвитку економічної науки

- відмова від головного принципу неокласичної економічної теорії - економічного лібералізму і обґрунтування необхідності державного регулювання ринкової економіки.

В період після ІІ світової війни кейнсіанське економічне вчення набуло досить значного поширення, особливо в англомовних країнах (США, Великобританія, Канада, Австралія) та Японії. Тут воно служило теоретичним підґрунтям здійснення державної політики з регулювання економічних процесів. Проте, кейнсіанські методи державного регулювання були призначені в основному для подолання депресивного стану економіки. І тому, коли в повоєнні роки на перше місце висунулися проблеми економічного зростання та антициклічного регулювання, постало завдання подальшого розвитку і вдосконалення кейнсіанського економічного вчення. Саме це дало поштовх до виникнення неокейнсіанства.

Неокейнсіанство представлено відповідними напрямками і зазнало певної еволюції. Перший етап (50 - 70 рр. ХХ ст.) був пов'язаний з формуванням і розвитком неокейнсіанства. В цей період відбувається подолання певних обмежень, притаманних безпосередньо кейнсіанському вченню. Це забезпечило перетворення його в домінуючий напрямок світової економічної теорії. На цьому етапі відбувається формування основних течій неокейнсіанства : кейнсіанської ортодоксії (теорія економічної динаміки та економічного зростання, теорія економічного циклу); теоретичної універсалізації кейнсіанства; неортодоксального кейнсіанства (ліве кейнсіанство). Другий етап (середина 70-х - початок 80-х рр. ХХ ст.) означав кризу теорії та практики кейнсіанства. Кейнсіанство поступово втрачає своє теоретичне лідерство і переходить в опозицію до сучасної неокласичної теорії. Третій етап (80-ті рр. ХХ ст. - сучасність). На цьому етапі має місце подальша диференціація основних течій неокейнсіанства та виникнення новітніх - посткейнсіанства та новітнього кейнсіанства.

2.2 Неолібералізм

„Велика депресія” 1929 - 1933 років, яка продемонструвала уразливість концепції класичного лібералізму, зумовила не лише виникнення кейнсіанства як альтернативної теорії, але й нове переосмислення системи ліберальних поглядів щодо ролі ринкових і неринкових механізмів розвитку економічних систем.

В результаті перегляду ортодоксальних ліберальних постулатів виник неолібералізм - один з основних напрямів сучасної економічної теорії та економічної політики, що ґрунтується на визнанні необхідності поєднання державного регулювання економіки із здійсненням принципів економічної свободи, максимально можливим використанням ринкових механізмів і вільної конкуренції [5, с. 568].

Формування неолібералізму відбувалося у період від 30-х років ХХ ст. до закінчення другої світової війни, упродовж якого, по-перше, за умов різкого загострення конкурентної боротьби монополістичних гігантів економіка вільного підприємництва виявила свою неспроможність самостійно забезпечити стабільний економічний розвиток; по-друге, державне регулювання капіталістичної економіки за кейнсіанськими рецептами почало проявляти свої суперечності; по-третє, світ отримав два приклади крайніх форм прояву повного одержавлення економіки - соціалізм і фашистську диктатуру, які значною мірою зумовили процес відродження ліберальної наукової думки.

Виникнення неоліберальних поглядів відбувалося у процесі дискусії між кейнсіанцями і неолібералами про шляхи виходу капіталістичної економіки із руйнівної кризи. Аргументи Дж. М. Кейнса на той час виявилися сильнішими. Проте після другої світової війни, коли завдяки успішній реалізації теоретичних розробок німецьких неолібералів вдалося відродити економіку Німеччини і вивести її на траєкторію динамічного розвитку, неолібералізм тим самим отримав незаперечний факт власної перемоги. Досвід 70 - 80-х років також показав, що державне втручання може стати реальною загрозою нормальному функціонуванню ринкової системи. Така ситуація й сприяла розвитку і утвердженню неолібералізму як одного з найактуальніших напрямів сучасної економічної наук

Теоретична платформа неолібералів опирається на методологічні підходи неокласичної економічної теорії, а саме: на визнання принципів економічної свободи, саморегульованої економіки та вільної конкуренції, сформульовані Адамом Смітом і застосовувані на початку ХХ ст. Альфредом Маршаллом, Джоном Б. Кларком і Леоном Вальрасом. Виходячи з цього, неолібералізм, перш за все, дотримується таких основних ідеалів класичного лібералізму, як:

- пріоритет приватної власності на засоби виробництва, індивідуальної свободи виробника та особистого інтересу людини;

- обстоювання природного, конкурентного, порядку розвитку ринкової економіки;

- вільний характер ціноутворення, руху робочої сили, капіталу і ресурсів;

- політика фритредерства у зовнішній торгівлі;

- заперечення прямого державного втручання у господарські процеси. [10, с. 973].

У першій третині ХХ ст. сформувалося чотири основні групи вчених- економістів, які заклали фундаментальні основи сучасного неоліберального мислення. Найбільш відомі з них - лондонська, неоавстрійська (віденська) і чиказька. Зокрема, представник лондонської школи неолібералізму Лайонел Ч. Роббінс є автором сучасного неокласичного трактування предмету економічної науки, центральною проблемою якої є „поведінка людини як відношення між даними цілями і обмеженими ресурсами, що мають альтернативне застосування”. Основоположники віденської школи Людвіг Мізес і Фрідріх Хайєк поєднали маржиналістські принципи австрійськї школи граничної корисності з англійською неокласичною теорією і започаткували цілісну сучасну систему ліберального способу думок. Чиказька школа об'єднує Френка Найта, і його учнів, найвідомішими серед яких є Джордж Стіглер і Мілтон Фрідмен. Ф. Найт, досліджуючи особливості недосконалої конкуренції, акцентує увагу на поведінці господарюючих суб'єктів за умов невизначеності і ризику. З науковим авторитетом М. Фрідмена пов'язана монетаристська доктрина неолібералізму - його «неокласична контрреволюція», названа так як антитеза кейнсіанській революції.

Представники названих трьох шкіл науковців були одностайними в розумінні важливості ринку і тих загроз, що містяться в монополізації економіки і державному інтервенціонізму. Однак названі англомовні неоліберальні школи не представили науці чітких програм державної підтримки конкурентного середовища і соціальної переорієнтації ринкового господарства. Найбільш послідовно осмислили і обґрунтували ці процеси зробили представники четвертої групи - німецької школи неолібералізму.

2.3 Інституціоналізм

Початок виникнення інституціоналізму вчені відносять до кінця XIX ст., коли у 1899 р. було видано монографію Т. Веблена "Теорія бездіяльного класу". Але формування інституціоналізму як напряму економічної теорії відбулося пізніше, а саме в 20--30-х pp. XX ст., коли зґявилися пізні публікації Т. Веблена, а також Дж. Коммонса та В. Мітчелла. Праці цих вчених обґєднують спільність методологічних позицій, антимонополістична спрямованість, обґрунтування ідеї впливу на економічне зростання всієї сукупності суспільних відносин і необхідності державного впливу на економіку, особливо у формі "демократичного контролю суспільства над бізнесом".

Термін "інституціональна економічна теорія" вперше було використано В. Гамільтоном на зборах Американської економічної асоціації у 1918 р. Перелічуючи заслуги цього напрямку, В. Гамільтон стверджував, що інституціоналізм -- єдина теорія, котра може обґєднати економічну науку, томі що вона показує, як окремі складові економічної системи співвідносяться! цілим. Він не розглядав інституціоналізм як позитивну науку, а говорив, що економічній теорії немає місця, коли мова йде про оцінку практики. На думку В. Гамільтона, теорія має використовуватися як основа для здійсненні економічної політики.

Основні методологічні принципи інституціоналістів:

філософія соціального позитивізму і прагматизму;

історико-генетичний метод, тобто розгляд суспільних явищ у їх еволюції, визначення факторів та виділення етапів суспільного розвитку; інтерес до історичного методу стимулювався еволюційною теорією Дарвіна;

широке використання емпірико-описового та статистичного методів;

інтеграція економічних досліджень з іншими соціальними науками і заперечення „чистої” економічної теорії;

принцип технократичного детермінізму, бо в основі економічного розвитку, вважали інституціоналісти, лежить поступальний рух науки і техніки;

вихідною та основоположною в дослідженнях є категорія інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Спираючись на технократичний детермінізм та категорію інституту інституціоналісти використовували методологічний прийом дихотомізації, тобто розглядали суспільне виробництво через взаємодію технологій (використання знань для досягнення корисних цілей) та інституцій (реальні форми організації економічної діяльності, мотиви та норми поведінки).

Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем „соціальної психології" суспільства).[29]

РОЗДІЛ 3. Стан та перспективи розвитку економіки України

3.1 Сучасний стан економіки України

На сьогодні,економіка України займає 39 місце серед всіх економік світу за загальним розміром валового внутрішнього продукту (за паритетом купівельної спроможності) -- у 2013 році він становив 305,2 млрд доларів США. Разом з тим, за цим же показником (валового внутрішнього продукту за паритетом купівельної спроможності), розрахованим на душу населення, Україна 2013 року зайняла 133 місце серед 227 економік світу (з показником 6700 доларів США). ВВП зріс порівняно з попереднім роком на 4,3%, а подушний ВВП за ПКС склав 6,7 тисяч доларів США (в 2007 р. -- 7,1 тис. доларів США). За рівнем видатків на ведення домашнього господарства Україна посідає останнє місце серед країн Східної Європи. У січні-листопаді 2012 року середньомісячна заробітна плата штатних працівників зросла на 15,4 %(порівняно з січнем-листопадом 2011 року) і становила 2999 гривні. [8].

Основа української економіки -- сформований ще у часи СРСР капітал, отриманий приватними власниками в незалежній Україні в період проведення масової приватизації.

Перебуваючи в складі Радянського Союзу, Україна не мала власної економічної системи, а була підсистемою єдиного народногосподарського комплексу. Внаслідок цього вона виробляла лише 20 % кінцевого продукту. Ставши на шлях незалежного розвитку, Україна мала докорінно реконструювати економіку, змінивши її структуру, і найголовніше -- перевести її на ринкову систему господарювання, створити нову соціально-економічну та зовнішньоекономічну політику.

В Україні протягом 1995-2004 рр. обсяги промислового виробництва збільшилися на 40%, майже вдвічі зросла продуктивність праці. Економічні трансформації, створення ринкових засад функціонування і розвитку, зміни форм власності разом з організаційною реструктуризацією підприємств (понад 90% підприємств мають недержавну форму власності) істотно змінили можливості розвитку промислового комплексу . Якщо темп зростання реального ВВП у 2004 р. становив 12,15% (у 2003 р. -- 9,6%), а темп зростання обсягу промислового виробництва -- 12,5% (у 2003 р. -- 15,8%), то в 2005 р. він був рекордно низьким -- 2,7% . Спостерігалось уповільнення промислового виробництва на фоні зростання реального ВВП, що свідчить про відсутність стабільного процесу використання НТП галузей промисловості. [26].

3.2 Шляхи реформування економіки

Реформування за умов перехідної економіки України є складним трансформаційним процесом, в якому можна виділити два взаємопов'язані етапи:

початковий етап, що має такі завдання: по-перше, подолання кризових явищ, неминучих за умов відмирання старої системи (інфляція, бюджетний дефіцит та ін.); по-друге, створення передумов для виникнення ринкових господарських форм -- ринкова лібералізація економіки. Тривалість початкового етапу залежить від глибини кризи та ефективності стабілізаційної політики держави. Для України початковий етап характеризується дуже глибокою кризою (економічною, політичною, соціальною), що значно ускладнює трансформаційні процеси. Вирішення завдань початкового етапу дасть можливість створити передумови для здійснення наступного етапу трансформації.

стабілізаційний етап -- етап створення ефективної ринкової економічної системи, що складається з двох основних фаз: фази становлення ринку, в умовах якої створюються основні інститути ринкової економіки, та фази структурних перетворень (структурного коректування), коли під впливом нових ринкових чинників перетворюється відтворювальна структура економіки. Необхідність одночасного здійснення обох фаз зумовлена тим, що криза перехідної економіки України є не тільки частиною промислового циклу, а й кризою економічної системи в цілому. За цих умов макроекономічна стабілізація означає насамперед подолання кризи, що диктує необхідність як створення ринкових структур, так і здійснення структурного коректування економіки з одночасним техніко-технологічним оновленням усього виробництва. При цьому вирішити завдання стабілізаційного етапу можна тільки на основі досягнення мети початкового етапу перехідних процесів.

Першочерговим завданням початкового етапу в Україні є досягнення грошової стабілізації: значне зниження інфляції, скорочення дефіциту державного бюджету на основі подолання незбалансованості його доходів та витрат, стабілізація обмінного курсу національної валюти. Для вирішення цих проблем необхідно встановити суворий контроль за грошовою емісією, державними доходами та витратами, створити ефективну банківську систему.

Оскільки функціонування ринкового механізму ціноутворення можливо лише у конкурентному середовищі, на початковому етапі трансформації здійснення ринкової лібералізації спрямовано на створення системи конкурентних ринків на базі роздержавлення та демонополізації економіки, реформи зовнішньоекономічних відносин. У процесі ринкової лібералізації мають також створюватися інститути ринкової інфраструктури.

Фаза становлення ринку передбачає здійснення інституційних перетворень, які забезпечують формування фундаментальних засад ринкової системи: приватної власності, економічної свободи вибору, приватних економічних інтересів, конкуренції, суверенітету споживача, системи ринків, економічних контрактних відносин (договір).

Не менш важлива постприватизаційна, економіко-організаційна реструктуризація господарських товариств, організованих у процесі приватизації державних підприємств, мета якої створити приватного власника економічних ресурсів, зміцнити його економічну свободу та відповідальність.

Структурне коректування -- це найскладніша макроекономічна проблема перехідної економіки України, оскільки необхідна не просто реорганізація виробництва, а подолання значної структурної незбалансованості народного господарства, глибокої економічної кризи. Структурне коректування дасть змогу відновити порушений взаємозв'язок між виробництвом та споживанням, перейти від "виробництва для виробництва" до виробництва, спрямованого на платоспроможні потреби, задоволення попиту.[21, c 284]

3.3 Перспективи розвитку економіки України

Поступальний розвиток суспільства спонукає країни до спілкування між собою у політичній, економічній, культурній та, відповідно, у різних галузях виробництва або новітніх технологій. Інша річ - застосування, та впровадження в життя отриманої інформації, адже її впровадження залежить від стану і ступеня розвитку окремо взятої держави, але в будь-якому випадку ця інформація надає змогу суттєво поліпшити економічний розвиток шляхом впровадження наукоємних технологій та досягнень у різних галузях виробництва, що створює умови для поступального розвитку слаборозвинених в економічному плані держав.

Слід чітко визначитись, що глобалізм вже є реальністю. У широкому плані глобалізм начебто стоїть на захисті цівілізації, яка передбачає волю до співіснування. Тоді можемо дійти єдиного правильного висновку, що співіснування можливе тільки в тому випадку, коли кожна держава і люди в ній мають відповідні умови і право на економічний розвиток та забезпечене життя. Ось тут і виникає оборотний бік глобалізму: чи зможуть такі країни, як Україна, мати необхідні умови для розвитку виробництва та забезпечення життя людей в умовах глобалізації. У цьому аспекті слід визначити позитивні і негативні сторони глобалізації:

можливість розподілу сфер впливу та спеціалізації на виробництві тієї чи іншої продукції з використанням високоефективних технологій;

подальший розвиток комп'ютерних технологій: інтернету, комп'ютерної телефонії, електронної пошти і електронних платежів;

можливість започаткування і впровадження в життя програм освоєння Космосу або програм охорони здоров'я;

Поряд із позитивними моментами слід висвітлити й негативні. Враховуючи, що ми живемо у незалежній Україні, їх буде доцільно висвітлити у відповідному ракурсі, з урахуванням посилення процесів економічного розвитку. До негативних аспектів слід віднести той факт, що великі економічно розвинені держави, які входять до складу "великої вісімки", постійно, невідступно і всеохоплююче підкорюють слаборозвинені в економічному плані держави, такі, як Україна та ін. Для цього використовуються всі можливі й неможливі важелі впливу. У першу чергу це кредити МВФ, Світового банку і того ж Європейського банку, а далі - ідеологічні канали, такі як: ЗМІ, кіно, телебачення та інтернет.

Таким чином, не виступаючи проти ідеї глобалізації (адже це закономірний процес розвитку) та підтримуючи ідею європейського вибору, все ж вкрай необхідно Україні ввійти в Європейське Співтовариство рівноправним членом, тобто як економічно розвинена держава, яка може на рівних вирішувати питання політичної та економічної інтеграції.[25, c. 237]

Висновки

Отже ми побачили, що економіка почала розвиватися ще в первіснообщинну добу, по мірі становлення світу, еволюційно відбувалося вдосконалення людських якостей, майстерності, знарядь праці і зрештою поглядів на економічні процеси.

Минали століття й епохи. Поняття «економіка» набуло дещо іншого сенсу, але суть його залишалася, змінювались лише масштаби, які воно охоплювало. Тепер, говорячи про економіку, ми маємо на увазі не тільки домашнє, а й суспільне, національне і світове господарство. Незрівнянно складнішими стали процеси виробництва, удосконалились системи посередництва і торгівлі.

Не змінилося одне -- у центрі всього, що відбувається, конкретні люди та їхні потреби, які є рушіями розвитку цивілізацій. Саме потреби в усі віки змушували людей долати величезні відстані у пошуках нових земель і ринків збуту, освоювати незвідані території. Саме потреби були й залишаються головним стимулом розвитку науки і техніки, дають поштовх для розквіту культури та освіти.

Слід зазначити, що історія економічних вчень є самостійною економічною дисципліною. На перший погляд, визначення предмету історії економічної науки сягає хронологічного опису, який включає розгляд найбільш правильних економічних світоглядів. Проте, протягом сторіч періодично змінювалося поняття предмету історії економічних вчень, що впливало на розуміння економічної науки загалом та потребувало її спростувань. В XVIII - першій половині ХІХ століття предметом економічної науки було вивчення “природи і причини багатства народів” (А. Сміт). В останній третині ХІХ ст. економічна теорія визначалася як наука про людську поведінку, визнаючи конкретну ціль (наприклад, отримання максимального прибутку) при використанні обмежених ресурсів. Згодом відбувся розподіл економічної теорії на мікроекономіку, яка вивчала умови та способи поведінки “в цілому”

Можна відмітити, що економічна наука ніколи не стоїть на місці, вона постійно в русі, постійно розвивається та змінюється під впливом як суспільства взагалі, так і під впливом його економічного становища. Економічна наука, як і інші науки завжди знаходиться у динаміці постійних змін. Тому, що постійно відбуваються різні процеси, явища, які дають початок новому руху в економіці.

Немає ідеальних економічних течій або шкіл, бо ми живемо світі, який постійно змінюється, наприклад, технології. З кожним днем, тижнем, роком наша наука не стоїть на місці, а створює нові технології, які поліпшують нам життя, а отже і змінюються людські потреби, бажання. Можливо, кожна кожнча течія, кожна економінча школа у свій час найкраще підходили, але час йде і змінюються людські потребі, робляться нові відкриття і ніхто ніколи не женеться за минулим, тому коли економічний рух на межі зникнення завжди знайдеться йому заміна. Але кожна система економічного мислення спирається на попередників.

Зараз наука і технології досягли надзвичайно високого рівня розвитку, але навіть його недостатньо для задоволення усіх потреб людства. Саме тому надзвичайно великого значення набуває вивчення економіки, знання якої може допомогти досягти того рівня добробуту, якого ми прагнемо.

Проаналізувавши сучасний стан, шляхи реформування та перспективи розвитку економіки України, ми приходимо до висновку, що найоптимальнішим варіантом для України буде інтеграція до одного з розвинених блоків: Європейського, або Євро-азійського союзу. Адже у нинішній складний період визначення шляху розвитку економіки України- без зовнішньої допомоги нам не впоратись.

Список використаних джерел

1.Артхашастра, или наука политики. - М.: Изд-во АН СССР, 1959.

2. Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / Пер. з англ. - К.: Вид-во Соломії Павличко, „Основи”, 2001. - 687 с.

3.Вільямсон О. Е. Економічні інституції капіталізму: фірми, маркетинг, укладання контрактів. - К.: АртЕк, 2001.

4.Гринчуцький В., Радіонова Л. Економічна історія зарубіжних країн. Курс лекцій. - Тернопіль: “Підручники та посібники”, 2003.- С. 15 - 27.

5.Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 2. / Редкол.: С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. - 848 с.

6.Єщенко П. С. Cучасна економіка. Навчальний посібник. К., 2005- 261 с.

7.Жид Ш., Рист Ш. История економических учений: Пер. с фр. - М.: Экономика, 1995.

8. Звіт кабінету міністрів за 2012 рік. Газета «Урядовий кур'єр»

9.Злупко С. М. Історія економічної теорії: Підручник. - Київ: „Знання”, 2005. - 720 с.

10.Історія економічних учень: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004. - 1300 с.

11. Катон Марк Порций Земледелие. - М. - Л.: Изд-во АН СРСР, 1950-220 с.

12. Катон, Варрон, Колумелла, Плиний. О сельском хозяйстве. - М.: Гос. изд-во с.- х. лит., 1957.

13.Конфуций. Лунь юй. Изречения. - М.: Эксмо, 2003.

14.Конфуций. Лунь юй. Лао-цзы. Дао дэ цзин // Мудрецы Поднебесной: Сб. - Симферополь: Реноме, 2003.

15. Ксенофонт Афинский. Сократические сочинения. -М.; Л.: Академия, 1935.

16.Климчук І. З історії економічної думки (концепції й учені) // Географія та основи економіки в школі. -2006. -№ 6. - С. 37-42

17.Ковальчук В. М., Сарай М. І. Ретроспектива світової економічної думки: Навчальний посібник з історії економічних вчень. - Тернопіль: „Астон”, 2006. - 541 с.

18.Ковальчук В. М., Сарай М. І. Історія світової та української економічної думки. Підручник з історії економічних вчень. - Тернопіль: „Астон”, 2004. - 416 c.

19.Лановик Б. Д., Лазарович М. В. Економічна історія. Курс лекцій. - К.: „Вікар”, 2000. - 334 с.

20.Мазурок П. П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2004. - 477 с.

21.Мамалуй О.О. Основи економічної теорії. Навчальний посібник. К. 2005- 345 с.

22.Маркс К Капітал. Т. 1 - 4 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - 2-ге вид. -К.: Держ. вид-во політ. літ. УРСР, 1963. Т. 23 - 26.

23.Нікітіна М.Г. Класична геополітика і меркантилізм // Український географічний журнал. -2006. -№ 4. - С. 56 - 58

24.Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. - М.: Прогресс, 1968.

25. Царенко О. М. Економіка розвитку. Навчальний посібник. К.- 2004- 271 с.

26. ЦРУ: «The World Factbook»

27. http://library.if.ua/book/39/2568.html

28. http://points.net.ua/article.php/20090228210433751

29. http://pulib.if.ua/part/15122

30. http://textbooks.net.ua/content/view/1311/19/

31. http://textbooks.net.ua/content/view/1335/19/

Размещено на Allbest.ru