Трансформація відносин власності у перехідній економіці України (на прикладі промисловості)

З'ясувати позитивні сторони сучасних теорій власності та можливості їх використання у методологічному та практичному аспектах;

Поглибити розуміння суті власності як економічної категорії;

Розкрити соціально-економічний зміст роздержавлення, його форми у перехідній економіці, у тому числі здійснити категоріальний аналіз відносин акціонерної, приватної та державної власності;

Дослідити ефективність роздержавлення власності в Україні;

З'ясувати зміст та межі впливу трансформаційних процесів на систему продуктивних сил України та розкрити взаємодію трансформації відносин власності та інвестиційної діяльності;

Об'єкт дослідження - економічні відносини перехідного періоду в Україні.

Предмет дослідження - відносини власності та їх трансформація у перехідній економіці України.

Методи дослідження. Методологічною основою у даному дисертаційному дослідженні є діалектичний метод, передусім такі його елементи, як системно-структурний підхід, принцип матеріалізму, принцип суперечності, історизму, кількісно-якісний аналіз. Власність при цьому розглядається у зв'язку з продуктивними силами, виробничими відносинами тощо. В роботі використано набутки світової і вітчизняної економічної думки з проблем трансформації відносин власності.

Під час написання другого та третього розділів роботи було використано окремі статистичні методи: порівняльного аналізу, зокрема порівняння в динаміці, табличне і графічне зображення даних. Розрахунки і побудова графіків виконано із застосуванням табличного редактора Microsoft Excel 5.0.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційному дослідженні на основі аналізу вітчизняної та зарубіжної наукової літератури, вітчизняної практики реформування відносин власності та досвіду різних країн у сфері роздержавлення і приватизації виявлено тенденції розвитку системи відносин власності у перехідній економіці України, обгрунтовано показники ефективності роздержавлення і приватизації та шляхи її підвищення. До основних наукових результатів, які виносяться на захист, належать:

Запропоновано авторське визначення трансформації економічної системи, яке згідно з вимогами системного підходу включає такі її складові елементи, як зміни у системі продуктивних сил (удосконалення засобів виробництва, використання нових технологій, наукових розробок, підвищення кваліфікації робочої сили тощо); трансформацію відносин власності, зміни у техніко-економічних відносинах (удосконалення кооперування, поглиблення спеціалізації, досягнення оптимальних обсягів концентрації виробництва та ін.); зміни в організаційно-економічних відносинах (становлення інституту менеджерів, оптимізація управління, активне застосування маркетингу); трансформацію господарського механізму (перехід від адміністрування до державного регулювання ринку передусім з допомогою економічних важелів (податків, кредиту, зміни відсотка тощо).

Поглиблено розуміння суті категорії “власність” у економічному (як системи внутрішньо необхідних, стійких, істотних соціально-економічних відносин з приводу привласнення різних об'єктів у всіх сферах суспільного відтворення) та юридичному (як системи прав власності з приводу володіння, розпорядження і використання ресурсів) аспектах, у тому числі виділено нові аспекти принципу примату виробництва щодо матеріально-речового змісту та соціально-економічної форми категорії “власність”;

Обгрунтовано сутність роздержавлення і приватизації з урахуванням вимог принципу суперечності, тобто розкрито суть даних категорій з погляду матеріально-речового змісту та суспільної форми;

Доведено, що у перехідній економіці України оптимальною формою власності, враховуючи досягнутий рівень концентрації виробництва і традиції, що склалися, є акціонерна власність, яка дає змогу шляхом продажу акцій серед виробників і споживачів налагодити раціональні зв'язки; через придбання акцій компаній, що випускають дефіцитну продукцію, отримати доступ до неї; шляхом розміщення акцій залучити грошові ресурси у виробництво та через виплату дивідендів частково захистити грошові кошти від інфляції.

Обгрунтовано критерії ефективності роздержавлення, до яких віднесено насамперед ефективність на рівні окремих підприємств, галузей різних форм власності, залучення інвестиційних ресурсів у виробництво та активізацію трудового потенціалу суспільства; системно узагальнено найважливіші причини неефективності роздержавлення і приватизації в Україні; показано об'єктивну необхідність взаємодії та інтеграції різних форм власності в сучасній економічній системі;

Узагальнено позитивні сторони зарубіжного досвіду приватизації в контексті потенційних можливостей їх використання у процесі подальшої трансформації системи відносин власності в Україні.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертаційної роботи мають теоретичне і практичне значення.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні наукового визначення суті власності та її місця у трансформаційних процесах, з'ясуванні механізмів роздержавлення і приватизації та розробці системи критеріїв їх ефективності. Деякі положення дисертаційного дослідження були використані при розробці методик оцінки ефективності приватизаційних процесів у науково-дослідній лабораторії економічної оцінки Львівської комерційної академії (довідка №525\01 від 31.10.2000.), а також у навчальному процесі Київського національного економічного університету при викладанні курсу лекцій з політичної економії (довідка від 5.10.2000 р.)

Практичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що основні положення роботи можуть бути використані вищими органами управління держави, Фондом державного майна України з метою підвищення ефективності проведення роздержавлення і приватизації в Україні. Окремі положення дисертаційного дослідження використані в практичній діяльності управління Львівської облдержадміністрації при підготовці пропозицій до проекту програми приватизації на 2000 рік та програми економічного і соціального розвитку області (довідка №1-1\622-2 від 5.10.2000).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і теоретичні висновки дисертації доповідались і обговорювались на міжнародній науково-практичній конференції “Соціальні пріоритети в транзитивній економіці”(м. Харків, квітень 1999 р.); міжнародній науково-методичній конференції “Еволюція економічного розвитку та економічних теорій (проблеми дослідження та викладання)” (м. Київ, 26-27 квітня 2000 р.).

Публікації. За результатами виконаних досліджень опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 1,6 д.а., зокрема: 3 - у фахових наукових виданнях, 2 - тези доповідей конференцій, 1 стаття в економічній енциклопедії (опублікована у співавторстві).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг роботи становить 179 сторінок комп'ютерного тексту. Робота містить 9 таблиць (викладені на 9 сторінках), 3 рисунки (викладені на 3 сторінках) та 8 додатків (розміщені на 8 сторінках). Список використаних літературних джерел налічує 149 найменувань.

Основний зміст роботи

власність роздержавлення продуктивні сили

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету, завдання, предмет, об'єкт дослідження, визначено методологічну базу, наукову новизну, практичне значення, подано інформацію про впровадження результатів дослідження.

У розділі 1 “Теоретико-методологічні основи аналізу власності в умовах трансформації економічної системи” з'ясовуються методологічні принципи аналізу категорії “власність” та її місце у трансформаційних процесах.

Українська економіка на зламі 80-90-х років ХХ століття опинилася перед необхідністю вибору стратегії і тактики суспільного розвитку, оскільки економічна система, що існувала в Україні як складовій частині Радянського Союзу, майже вичерпала себе внаслідок відсутності джерел внутрішнього саморуху, зокрема конкуренції. Економічний базис даної системи складала державна власність на засоби виробництва, яка досягала 92%. Реформування, що здійснювалося в межах існуючої економічної системи при незмінній її сутності, було нерезультативним. Це означало, що для отримання нової якості економічної системи потрібна була її докорінна трансформація, тобто зміна кожного з елементів системи та її структури (появи якісно нових зв'язків між ними).

Дисертант розглядає дві основні моделі трансформації економічних систем (“шокової терапії” та “градуалізму”), і відзначає, що досвід “шокової терапії” в Україні був найбільш невдалий з цілої низки причин, однією з яких було формальне проведення роздержавлення і приватизації, здійснення цих процесів передусім в інтересах вузької групи кланово-номенклатурної еліти.

Використовуючи принципи системності, дисертант визначає трансформацію економічної системи як якісне перетворення усіх елементів, структур і форм економічної системи, що зумовлюють зміну цільової спрямованості її діяльності.

Незважаючи на складність трансформаційних процесів економічної системи доцільно виділяти (це доводить досвід постсоціалістичних країн із значними економічними успіхами) головний напрям трансформації. Автором доведено, що таким напрямом в Україні є трансформація відносин власності, але не формальна зміна правового статусу господарських об'єктів, що відбулася, а докорінна перебудова відносин привласнення в якості форми реалізації відносин власності. Тому мета трансформації відносин власності полягає у забезпеченні базових умов для нормального функціонування майбутньої соціально орієнтованої економіки та підвищення загальної економічної ефективності господарювання.

Водночас в роботі аргументується положення про те, що категорії “власність” і “виробничі відносини” взаємопов'язані, але не тотожні. Відносинам економічної власності притаманні свої внутрішні закони розвитку, свої власні суперечності. Питання про закони власності було розглянуто К.Марксом. Він зазначав, що закони власності розкривають її сутність, яка невід'ємна від процесу присвоєння додаткової вартості. До таких законів належить закон єдності праці і власності (оскільки окремими елементами праці є засоби праці та предмети праці як речові елементи категорії “власність”), закон концентрації власності (капіталу) та ін. Внутрішніми суперечностями економічної власності є протиріччя між типами та формами власності, а також в межах цих структурних елементів. Так, в межах окремих типів та форм приватної власності існують суперечності між такими суспільними формами, як прибуток і заробітна плата, між промисловим і торговельним прибутком та ін. Окремі сторони названих суперечностей виступають формами реалізації відносин власності. Так, заробітна плата є формою реалізації власності на робочу силу, підприємницький дохід - форма реалізації приватної власності на засоби виробництва. На цій основі в дисертації аргументується положення, що трансформація відносин власності в Україні є здебільшого формальною, оскільки особи, проголошені власниками засобів виробництва, не лише не привласнюють частину додаткового продукту, але й не можуть відтворити свою робочу силу шляхом привласнення відповідної частини необхідного продукту.

Найважливішим елементом системного підходу при з'ясуванні суті трансформаційних процесів у відносинах власності є принцип цілісності. Він означає, що будь-яке економічне явище або процес слід розглядати як систему, що складається з окремих, відносно самостійних елементів. Методологічна функція принципу цілісності - це орієнтація на підхід до об'єкта як до незамкнутого, що допускає розширення за рахунок залучення нових типів зв'язків. Конкретизацією цілісності є структурний аналіз, тобто вивчення внутрішніх зв'язків між елементами. При розгляді трансформації економічної системи або її окремих частин структурні трансформації виступають важливим фактором динамізму та ефективності.

Принцип примату виробництва, який конкретизує системний підхід, означає домінуючу роль сфери безпосереднього виробництва серед інших сфер суспільного відтворення, що не виключає активного впливу останніх на цю вирішальну сферу. Цей принцип передбачає виділення як основоположних відносин власності у сфері безпосереднього виробництва. У дисертації цей принцип конкретизується щодо об'єктів власності та їх форм. Матеріально-речовим об'єктом, що функціонує у сфері виробництва, є засоби праці. За умов сучасного етапу НТР, то ними повинні бути, передусім, науко- та інформаційномісткі техніка та технологія. Звідси логічним є висновок: якщо роздержавлення і приватизація не сприяють впровадженню сучасних засобів праці (роботів, гнучких виробничих систем, новітніх комп'ютерів тощо), то вони є неефективними.

Щодо форм власності принцип примату виробництва передбачає пріоритетність типів і форм власності, які обслуговують сферу безпосереднього виробництва (а не сферу обігу - товарного, грошового). Виходячи з цього критерію, пріоритетність у економічній політиці має бути надана тим формам, які нарощують виробництво необхідної для людей конкурентоспроможної продукції. Всупереч цьому в Україні у 90-х роках найбільші переваги були віддані банкам (що виявлялося у привласненні ними найбільших прибутків), торговельним підприємствам.

У контексті загальносвітових тенденцій розвитку системи відносин власності пріоритетним напрямом трансформації даної системи в Україні має бути залучення найманих робітників до участі у власності та управлінні. Такі загальносвітові тенденції відображені у сучасних теоріях “трансформації капіталізму, в основу більшості з яких покладено концепцію Т. Веблена про формування “абсентеїстської власності”, тобто власності осіб, що не беруть безпосередньої участі у виробництві, положення про відділення капіталу-власності від капіталу-функції. Однак у дисертації доведено, що головною тенденцією розвитку акціонерного капіталу в Україні є зменшення кількості дрібних акціонерів та їх ролі у формуванні структури капіталу та в управлінні, що суперечить загальносвітовим тенденціям розвитку.

Іншим напрямом, що характеризує сучасні тенденції розвитку системи прав власності, є теорія трансакційних витрат Р. Коуза. Своєрідність цієї теорії полягає в трактуванні власності як правової категорії та її використанні як методологічної основи наукового економічного аналізу. При такому підході власність не є ресурс, а “пучок прав” щодо використання ресурсів. Чим ширший набір повноважень, закріплений за ресурсом, тим вища його цінність. Характерною особливістю теорії Р.Коуза є те, що категорія власності виводиться з обмеженості ресурсів. Центральним моментом відносин власності стає їх виключний характер. Чітке визначення прав власності сприяє створенню умов для їх придбання тими, хто цінує ці права вище і здатний одержувати від них більшу користь.

Теорема Р. Коуза в умовах трансформації економічної системи в Україні має певне практичне значення. Вона підтверджує, що без чіткого визначення прав власності неможлива ефективна реалізація відносин власності. У ході дослідження виявлено, що недоліком реалізації Закону України “Про господарські товариства” була відсутність чіткого врегулювання питань дивідендної політики акціонерних товариств; визначення прав управління АТ у разі неповної виплати за акціями; захист меншості акціонерів шляхом надання їм права включення питань до порядку денного на загальних зборах акціонерів; виключна компетенція загальних зборів, а не правління; відсутність відповідальності посадових осіб виконавчих органів АТ за порушення прав акціонерів.

Підсумовуючим результатом дослідження сучасних західних теорій власності та аналізу основних точок зору вітчизняних вчених щодо суті економічної власності є поглиблене розуміння її суті як системи внутрішньо необхідних, сталих, стійких, загальних соціально-економічних зв'язків та відносин між людьми (а отже, між трудовими колективами, соціальними верствами і групами) з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, робочої сили, об'єктів інтелектуальної власності, інформації, послуг у всіх сферах суспільного відтворення - виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Реалізація ж відносин власності характеризує її соціально-економічні функції, пов'язані з фактичним привласненням благ. Таким чином, власність та відносини її економічної реалізації - дві сторони економічної категорії власності, її зміст і форма.

Іншим важливим аспектом власності є юридичний аспект, який розкривається через категорії володіння, розпорядження і користування та їх комбінації. Чітке визначення прав власності законодавчим шляхом веде до зменшення трансакційних витрат, а отже до підвищення ефективності функціонування економічної системи.

У розділі 2 “Роздержавлення і приватизація - основні шляхи трансформації відносин власності” розглядаються суть та механізми проведення роздержавлення і приватизації, а також сутність акціонерної власності як основного напряму роздержавлення та специфіка її функціонування в Україні.

Узагальнюючи аналіз економічної літератури з питань роздержавлення і приватизації та використовуючи принцип суперечності, дисертант дає наступне визначення роздержавлення. З погляду матеріально-речового змісту роздержавлення означає передачу різноманітних об'єктів державної власності в руки недержавних суб'єктів господарювання. З боку суспільної форми роздержавлення означає поступову ліквідацію або звуження відносин привласнення між державою (в особі менеджерів державних підприємств, вищих чиновників державного апарату) і найманими працівниками та їх трансформацію в інші типи та форми виробничих відносин.

За роздержавлення зменшується частка державної власності, але роль держави у регулюванні економічних процесів не повинна зменшуватися такою ж мірою. Роль управління державною власністю за наявності інших форм власності в економіці полягає: 1) у забезпеченні правового механізму реалізації відносин власності та механізмів взаємодії господарських об'єктів; 2) в ефективному використанні економічних важелів (податкові ставки, норми відсотка, державне замовлення тощо) Крім того, держава повинна залишатися власником стратегічно важливих об'єктів і реально впливати на процес суспільного відтворення. В розвинутих західних країнах таке управління державною власністю та регулювання діяльності підприємств інших форм власності існує і дає позитивний стабілізуючий ефект.

Виходячи з ролі, яку повинна відігравати державна власність на сучасному етапі, автор визначає такі економічні функції державного сектора: 1) стабілізація економічного розвитку через функціонування підприємств державної власності; 2) досягнення збалансованого економічного зростання шляхом доповнення, підтримки та стимулювання роботи недержавних господарських об'єктів; 3) усунення суперечностей, які неспроможний вирішити ринковий механізм (сприяння прогресу продуктивних сил, послаблення економічних криз, здійснення соціальних програм); 4) забезпечення економічного суверенітету; 5) створення матеріальних умов для рівномірного розвитку регіонів.

Змішані державно-колективні підприємства є типовою перехідною формою в умовах денаціоналізації та роздержавлення. Наявність у статутному фонді таких підприємств коштів інших акціонерів дає змогу створити привабливі умови для потенційних інвесторів і водночас не втратити повністю державного контролю за стратегічними видами виробництв.

З метою узгодження інтересів держави та підприємств нових форм власності у процесі роздержавлення у 1991 році був створений Фонд державного майна України, основними функціями якого були: оформлення переходу під юрисдикцію України підприємств союзного підпорядкування, здійснення корпоратизації, нагляд за ефективністю використання державного майна; розпорядження державним майном та управління його частками у змішаних підприємствах тощо. Поєднання однією організацією таких численних функцій ускладнює її роботу і вимагає розмежування на два підрозділи, один з яких займався б приватизацією, а другий - захистом державних майнових інтересів. Так відбувалося, наприклад, у Польщі, де було утворено Державну Скарбницю та Міністерство з реформування власності.

Завдання першої Державної програми приватизації мали декларативний характер і не були достатньо економічно обгрунтовані. Це виявлялося насамперед у завищенні темпів приватизації, неконкретній постановці її мети. Крім того, утворення на основі державної власності понад 60 тисяч акціонерних товариств означало формальну зміну власника, що ще більше погіршило становище у країні, оскільки новостворені підприємства не мали достатніх коштів для розвитку, а корпоратизовані підприємства здебільшого не реалізують своєї функції мобілізації суспільних ресурсів та стимулювання праці.

Водночас у роботі доведено, що акціонерна форма власності містить значні потенційні можливості для розвитку економічної системи. Такими можливостями є: 1) розширення джерел нагромадження капіталу підприємства; 2) демократизація управління підприємством; 3) зростання стимулів до праці, матеріальної зацікавленості; 4) прискорення обороту капіталу завдяки налагодженню зв'язків з постачальниками і підрядниками через продаж акцій, удосконалення відносин спеціалізації, кооперування; 5) можливість послаблення диспропорцій в економіці. Акціонерна форма власності не позбавлена також деяких недоліків, які розкриваються в дисертації.

Акціонерна форма власності характеризується виникненням виробничих відносин між дрібними акціонерами, власниками контрольного пакету акцій, управлінським персоналом акціонерного товариства та іншими суб'єктами з приводу привласнення засобів виробництва, прибутку у вигляді заробітної плати та дивідендів, інших об'єктів власності. При цьому чисельні власники цінних паперів, залишаючись відносно економічно відокремленими, стають носіями колективного економічного інтересу, перед ними ставиться завдання прийняття спільних рішень; у процесі виробництва відбувається колективне привласнення засобів виробництва і суб'єктом привласнення частини прибутку (дивідендів) є колектив людей. Усе це дозволяє віднести акціонерну форму власності до її колективного типу.

Водночас за характером привласнення результатів праці - це індивідуально-колективна форма власності. Акціонерна власність дозволяє об'єднати засоби держави, колективів підприємств, населення, інших інвесторів для створення нових і технічного переозброєння старих виробничих ланок, долати відомчі бар'єри, здійснювати вільне міжгалузеве переливання капіталу, об'єднати інтереси працівника і власника, частково подолати відчуження працівників від засобів виробництва. Чисельні приклади роботи акціонерних товариств (“Гідросила” і “Червона зірка” у Кіровограді, Львівська “Галичфарм”, Чернігівська “Чезара” та ін.) свідчать, що позитивні результати на цих підприємствах досягнуті завдяки активному менеджменту, що підкріплений участю акціонерів в управлінні підприємством та вдалому залученню інвестицій.

Однією з причин негативних наслідків роздержавлення є те, що реформуючи відносини власності, держава головною метою ставила прискорену зміну правового статусу державних підприємств, а формування економічного механізму реалізації акціонерної власності було відсунуто на другий план. Механізмом реалізації власності є перехід відносин власності у їхні конкретні економічні форми (заробітну плату, прибуток, ренту, дивіденд), що є особливими формами доходу, в яких здійснюється реалізація відповідних об'єктів власності. Результатом сформованого механізму роздержавлення стала концентрація капіталу та управлінських можливостей в руках невеликої кількості акціонерів (в Україні налічується понад 15 млн. акціонерів, більшість з яких не отримують дивідендів, не бере участі в управлінні власністю). У цьому виявляється суперечність між колективною природою акціонерної власності та механізмом її реалізації в інтересах вузького кола людей. Це означає, що механізм реалізації акціонерної власності, який складається в Україні, не адекватний її раціональному економічному змістові.

Проблеми регулювання діяльності акціонерних товариств випливають, зокрема, із недосконалості чинного законодавства у цій сфері. В роботі зроблено комплексний аналіз таких недоліків та показано основні шляхи їх усунення, зокрема обгрунтовано необхідність прийняття нового Закону “Про акціонерні товариства”.

Складовою трансформації відносин власності в Україні є приватизація. З погляду матеріально-речового змісту приватизація, на думку автора, означає перехід частини відносно невеликих об'єктів державної власності в руки приватних осіб. З точки зору суспільної форми - це процес (якщо йдеться про створення приватної капіталістичної власності) звуження сфери відносин державної власності на засоби виробництва та їх трансформації у виробничі відносини між найманими працівниками та приватними власниками.

Світовий досвід доводить, що приватна власність незамінна для ефективної організації дрібного бізнесу, посилює мотивацію людської діяльності, стимулює конкуренцію, сприяє формуванню демократичного суспільства. Водночас приватна власність породжує економічну напруженість, майнову диференціацію суспільства, загострює соціальні проблеми тощо. Щоб уникнути подібних наслідків, потрібна виважена і стабільна державна економічна та соціальна політика, спрямована на підтримку економічно слабких та малозабезпечених верств суспільства. З цією метою в дисертаційній роботі подано комплексний аналіз позитивних та негативних сторін розвитку приватних підприємств на мікро- та макроекономічному рівнях, показано шляхи вирішення державою наявних у цій сфері проблем.

У розділі 3 “Ефективність роздержавлення і приватизації власності та шляхи її підвищення” проведено аналітичну оцінку роботи підприємств різних форм власності, висвітлено вплив роздержавлення на систему продуктивних сил України та проаналізовано зарубіжний досвід приватизації.

Ефективність роздержавлення та приватизації власності можна розглядати у кількісному та якісному аспектах. Кількісний аспект відображає динаміку співвідношення кількості підприємств різних форм власності в Україні. Якісна характеристика цих процесів показує їх позитивний вплив на створення нових можливостей для розвитку продуктивних сил, передусім, основної продуктивної сили - людини, збалансований розвиток галузей народного господарства та на макроекономічну ефективність функціонування економічної системи.

Основний критерій ефективності трансформації власності - створення умов для економічної реалізації нової системи форм власності. Не лише форми власності, а й господарське середовище, організація роботи фірм та інтенсивність управління як допоміжні фактори визначають ефективність діяльності підприємств. Існуюче в Україні економічне середовище створює перешкоди для їх результативного функціонування. Загальний критерій ефективності повніше розкривається через систему окремих показників: ефективність роботи підприємств на мікрорівні; макроекономічна ефективність; стимулювання інвестицій; успішна реструктуризація підприємств; позитивний вплив на людину-працівника.

З цією метою в роботі розглянуто приклади стабільної роботи підприємств машинобудівного комплексу України, ефективної діяльності роздержавлених підприємств легкої, харчової промисловості та ін. Крім того, аналіз даних Держкомстату свідчить, що у колективному секторі на відміну від державного є позитивний зв'язок між продуктивністю й рентабельністю, що за усіма статтями балансу середньоарифметичні показники роздержавлених підприємств кращі, ніж в державних. Водночас межі функціонування певної форми власності визначаються не лише властивою їй ефективністю, а й ефективністю національної економіки загалом. Враховуючи критеріальну роль ефективності у соціально-економічній структурі суспільства, її форми і показники повинні стати ключовими елементами господарського механізму, однією з основ прийняття рішень на усіх рівнях національної економіки.

Внаслідок масової приватизації в Україні створено, по-перше, критичну масу недержавних підприємств, що є гарантією незворотності процесу реформування; по-друге, такі підприємства у більшості галузей промисловості працюють переважно ефективніше за державні; по-третє, отримано значний досвід у проведенні різних видів продажу.

Проте існують недоліки, які значною мірою нівелюють економічний ефект від роздержавлення і приватизації: 1) постійна боротьба між парламентом та урядом відносно стратегії та тактики проведення роздержавлення; 2) несприятливий інвестиційний клімат та низька інвестиційна активність; 3) відсутність необхідної інфраструктури; 4) надмірний податковий тиск; 5) високий рівень кредитних ставок; 6) криза платежів; 7) низька купівельна спроможність населення; 8) нестача кваліфікованих керівних кадрів; 9) перешкоди з боку місцевої влади; 10) загальна криміногенна ситуація; 11) відсутність конкурсного відбору бізнес-планів; 12) відчуження коштів від підприємств у процесі їх акціонування на користь держави; 13) витіснення більшості громадян-акціонерів із сфери реальних власників роздержавлених підприємств.

З метою підвищення ефективності роздержавлення в Україні в дисертаційній роботі аргументується доцільність здійснення наступних заходів:

Встановити на законодавчому рівні чіткий механізм управління акціонерним товариством та контроль за дивідендною політикою акціонерних товариств щодо рядових акціонерів.

Здійснювати роздержавлення стратегічно важливих об'єктів з урахуванням особливостей конкретних галузей економіки та за грошові кошти.

Запроваджувати інвестиційні конкурси з обов'язковою розробкою бізнес-планів з метою стимулювання появи власника, який має довгострокові плани щодо розвитку приватизованого підприємства.

Забезпечити участь українських підприємств у продажу акцій на міжнародних ринках.

Удосконалити механізм продажу цінних паперів шляхом подальшого розвитку системи фондових бірж, забезпечення доступності інформації про діяльність акціонерних товариств, забезпечення для потенційних покупців оперативності та прозорості біржових торгів.

Залучати кошти пересічних громадян шляхом підвищення їхньої зацікавленості у процесах роздержавлення і приватизації, відродження довіри до держави та фінансових посередників.

У процесі аукціонних торгів перевагу надавати покупцеві, який пропонує обгрунтований бізнес-план; за відсутності стратегічного інвестора та товариства покупців, що пропонує ефективний проект використання виробничих потужностей, такий проект повинен розробляти Фонд державного майна.

Щодо впливу трансформації відносин власності на продуктивні сили, то українська економіка характеризується низькими темпами освоєння капітальних вкладень і введення виробничих потужностей, зростанням обсягів незавершеного будівництва. Якщо врахувати практичну відсутність власного інвестиційного потенціалу та несприятливий інвестиційний клімат як для внутрішніх, так і для зовнішніх інвесторів, то існує реальна можливість ще більшого руйнування основних виробничих фондів. Рівень зношеності основних фондів, наприклад, у металургії складає 60%. Протягом 90-х років капітальні вкладення в економіці України скоротилися на 77,4%, що вказує на глибоку інвестиційну кризу. Частка промислових підприємств, що здійснювали технічне переоснащення виробництва, в останні роки зменшилася до 2%. Але при цьому майже 80% промислових підприємств, які здійснювали інноваційну діяльність, належать до недержавного сектора економіки. Це свідчить про те, що роздержавлені підприємства швидше адаптуються до вимог ринкової економіки.

Стан, в якому опинилися основні виробничі фонди підприємств, залежить від активності інвестиційної діяльності, що значною мірою визначається існуючими відносинами власності. Відносини власності, що склалися внаслідок реформування, поставили підприємства в жорсткі умови, в результаті чого деякі з них зупинилися, а в інших домінуючою моделлю поведінки стала орієнтація на виживання, коли можливостей для удосконалення техніки та технологій майже немає. В усіх регіонах України основним джерелом фінансування залишаються власні кошти.

Для того щоб підприємства були зацікавлені у виконанні інноваційних робіт, треба з метою підвищення норми нагромадження надавати пільги в оподаткуванні, дешеві кредити для тих підприємств, які перепрофілюють виробництво на основі новітніх технологій. Водночас внутрішні інвестиції не можуть істотно вплинути на українську економіку через їх недостатні обсяги: вони становлять 8,1% ВВП, що значно нижче рівня 19-25% ВВП, який згідно із світовою практикою є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. Із зазначених причин для удосконалення техніки та технологій потрібні зовнішні інвестиції.

Відродженню інвестиційної діяльності сприятиме перехід до грошової форми приватизації та проведення інвестиційних конкурсів. Важливо спростити систему реєстрації підприємств, скоротити перелік ліцензованих видів діяльності. Приватизація підприємств з продажем певної частки державного майна під інвестиційні зобов'язання є привабливою як для потенційних інвесторів, так і для підприємств, оскільки створює умови для залучення коштів на підтримку конкретного виробництва з одночасним надходженням коштів до бюджету і зводить до мінімуму скорочення робочих місць, заборгованість із заробітної плати тощо. Створення спільних підприємств через продаж частини акцій іноземним інвесторам допомагає залучити кошти на розвиток техніки та нових технологій.

Щоб залучення іноземних інвестицій мало менше негативних наслідків, потрібно контролювати співвідношення потоків реального та позичкового іноземного капіталів. Для створення нових сучасних виробничих потужностей (або технічного переобладнання наявних) потрібний імпорт прямого виробничого капіталу у його речовій формі, тоді як продаж акцій діючих підприємств може обернутися лише переміщенням титулів власності. Потрібні достовірна інформація про фінансовий стан іноземного партнера, екологічна експертиза, технологічний аналіз проекту тощо.

Для стимулювання надходження іноземного капіталу повинна стабільно працювати податкова система країни. Доцільною є залежність надання пільг від розміру капіталу, частки іноземного інвестора в статутному фонді підприємства.

З економічної точки зору значення власності для людини полягає у тому, що вона є: 1) матеріальною основою економічної свободи особи; 2) могутнім стимулом до ефективної якісної праці (особливо якщо власник є одночасно і працівником); 3) економічною базою задоволення потреб людей; 4) пов'язана з проблемою влади.

Щодо власності як основи економічної свободи особи, то в результаті проведеної сертифікатної та грошової приватизації, вона, на жаль, лишилася нереалізованою. Більшість населення України перебуває за межею бідності і внаслідок капіталізації їхня ступінь економічної свободи обмежується продажем своєї робочої сили за мізерну плату. На противагу інтересам більшості українських громадян існують фінансові клани (зрощення монополізованого банківського капіталу з промисловим і комерційним, та з урядовими структурами). Практика приватизації виявилася чинником акумуляції приватизованих засобів виробництва в руках меншості, а безпосередні працівники позбавлені засобів виробництва.

Крім того, в Україні рівень зайнятості на приватизованих підприємствах в більшості випадків знизився. Погодинна заробітна плата працівників роздержавлених підприємств становить 85% до рівня державних підприємств. Водночас нарахування на одну відпрацьовану годину на 12,1% перевищували відповідний показник у державних підприємств. Така розбіжність між погодинною та середньомісячною заробітною платою на роздержавлених підприємствах промисловості пояснюється низькими показниками ефективності використання робочого часу, що спричинені вимушеними відпустками через відсутність сировини.

З метою підвищення ефективності роздержавлення в Україні доцільно використати такі позитивні сторони роздержавлення у Польщі, Чехії та Угорщині:

Застосування реальних міжнародних цін у процесі приватизації;