Ціни та ціноутворення

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття та функції ціни. Політика ціноутворення

Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільне необхідними затратами праці.

За такої умови ціна щонайкраще виконує властиві їй функції в період побудови ринкових відносин, а саме:

функцію обліку і виміру затрат суспільної праці. Виконуючи її, ціна виступає одним із найважливіших показників народногосподарського виробництва, є орієнтиром для прийняття господарських рішень;

функцію пропорційності та рівноваги в господарстві. Саме через ціну здійснюється зв'язок між виробництвом і споживанням, пропозицією і попитом. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам;

стимулюючу функцію. У народному господарстві ціни можуть сприяти або перешкоджати збільшенню виробництва і споживання тих або інших товарів. Так, занижені ціни, які не забезпечують нормальну рентабельність або завдають збитків, не зацікавлюють підприємства у нарощуванні обсягів виробництва. Разом з тим завищені ціни, які дають змогу отримати надмірний прибуток, створюють для підприємства незаслужені економічні привілеї і водночас можуть викликати розширення виробництва, що не відпо­відає суспільним потребам;

розподільчу функцію, пов'язану з можливістю відхилення ціни від вартості. Так, встановлення високих цін на певну продукцію (товар) дає змогу державі перерозподіляти кошти шляхом встановлення дотацій на інші товари (послуги).

Ринкові перетворення в економіці спрямовані на кардинальну перебудову не лише існуючої системи цін і методології їх встановлення, а й організації самого процесу ціноутворення. Підвищення відповідальності господарюючих суб'єктів за результати своєї господарської діяльності, з одного боку, і необхідність реорганізації в діяльності органів ціноутворення та контролю за цінами - з іншого, визначили лінію на демократизацію політики ціноутворення.

2.Правове забезпечення ціноутворення в Україні

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної та соціальної політики України і спрямована на забезпечення:

рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій та адміністративно-територіальних регіонів держави;

збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів та послуг;

об'єктивних співвідношень у цінах на промислову та сільськогосподарську продукції, що забезпечує еквівалентність обміну;

розширення сфери застосування вільних цін;

підвищення якості продукції;

соціальних гарантій насамперед для низькооплачуваних та малозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв'язку зі зростанням цін і тарифів;

створення необхідних економічних гарантій для виробників;

орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень цін світового ринку.

3. Види цін та порядок їх встановлення

Залежно від способу встановлення, суб'єктів ціноутворення, сфери застосування тощо та відповідно до чинного законодавства в Україні застосовуються різні види цін і тарифів.

За способом встановлення ціни і тарифи поділяються на:

вільні ціни і тарифи, що в свою чергу, поділяються на договірні та ціни, що встановлюються самостійно суб'єктами господарювання;

державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Суб'єкти господарювання як встановлено ч.3 ст.189 ГК, можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, на які встановлено державні ціни (ч.1 ст.191 ГК).Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ч.2 ст.190 ГК).

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення:

а) фіксованих державних та комунальних цін;

б) граничних рівнів цін;

в) граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород;

г) граничних нормативів рентабельності або

д) шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін (ч.5 ст.191 ГК).

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України (ч.1 ст.191 ГК).

Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання-природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджує Кабінет Міністрів України (ч.2 ст.191 ГК).

Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами (ч.4 ст. 191ГК).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1994 р. №733 « Про ціноутворення в умовах реформування економіки» намічено скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх тільки природними та окремими штучними монополіями.

Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України. Постановою від 25 грудня 1996р. № 1548 Кабінет Міністрів затвердив Повноваження центральних органів виконавчої влади. Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих органів, міських рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг (додаток до постанови). До органів, наділених повноваженнями щодо встановлення цін і тарифів цією постановою віднесені Мінекономіки, Мінтранс, Мінзв'язку, Мінфін, Міносвіти, інші міністерства та відомства, а також Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні та міські (міст Києва і Севастополя) державні адміністрації.

Державні ціни повинні враховувати середньогалузеву собівартість продукції і забезпечувати мінімальний рівень рентабельності продукції, на яку вони поширюються. Якщо цей рівень рентабельності не забезпечується державними цінами, то держава повинна забезпечити його дотацію за умови, що продукція підприємства є суспільне необхідною.

Крім розглянутих вище, Кабінет Міністрів України може вводити інші методи державного регулювання цін.

Певні особливості має ціноутворення при здійсненні експортних та імпортних операцій. Відповідно до ч.4 ст. 189 ГК та ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» у розрахунках із зарубіжними партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

Важливе значення для впорядкування ціноутворення при здійсненні експортно-імпортних операцій суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України має Указ Президента України від 10 лютого 1996 р. «Про заходи щодо вдосконалення кон'юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» та затверджене ним Положення про індикативні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності (Урядовий кур'єр. - 1996.- 13 лютого).

За загальним правилом контрактні ціни у сфері зовнішньоекономічної діяльності визначаються її суб'єктами на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладання зовнішньоекономічних угод (контрактів).

Проте у ряді випадків Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари, які є обов'язковими до використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності при укладанні та здійсненні зовнішньоекономічних угод.

Під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених згідно із законодавством України.

Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України може запроваджувати індикативні ціни на товари:

щодо експорту яких застосовано антидемпінговані заходи або розпочато антидемпінгові розслідування чи процедури в Україні або за її межами;

щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до ст. 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

щодо експорту яких встановлено режим квотування, ліцензування;

щодо експорту яких встановлено спеціальні режими;

експорт яких здійснюється у порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»;

в інших випадках на виконання міжнародних зобов'язань України.

Індикативні ціни розробляє Міністерство зовнішніх економічних зв'язків торгівлі України та уповноважені ним організації на базі результатів аналізу інформації, одержаної від митних, фінансових, статистичних державних органів, банківських, інформаційних та інших установ і організацій України з інших джерел, за відповідними методиками. При цьому враховуються стандарти якості товарів, чинні в Україні та визнані у світовій практиці, передбачені законодавством України умови поставки і розрахунків, стан кон'юнктури зовнішніх та внутрішніх ринків, цінова інформація та прогнози щодо можливих цінових коливань, контрактна практика щодо відповідного товару на відповідному ринку та інша інформація кон'юнктурно-цінового характеру.

Рішення про запровадження індикативних цін на відповідні товари приймає та переліки індикативних цін затверджує Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Таке рішення та переліки індикативних цін публікуються Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України або уповноваженими ним організаціями в газеті «Урядовий кур'єр» не менш як раз на місяць.

З огляду на те, коли і кому реалізуються продукція та товари, усі ціни (і вільні, і державні фіксовані та регульовані) поділяються на оптові та роздрібні.

Оптові (відпускні) ціни застосовуються при розрахунках між підприємствами і організаціями-товаровиробниками та споживачами (покупцями) продукції і товарів.

Оптова ціна в таких випадках вміщує в себе собівартість, прибуток (норматив прибутку) і податок на додану вартість. Якщо продукцію (товар) віднесено у встановленому законодавством порядку до підакцизних, до її ціни враховується акцизний збір - непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари. У такому разі податок на додану вартість обчислюється з урахуванням суми акцизного збору.

У випадках реалізації продукції (товарів) через посередників за вільними цінами до ціни враховуються також постачальницько-збутові надбавки (націнки), граничний розмір яких може обмежуватися державою.

Роздрібні ціни на товари формуються, виходячи з оптової ціни, шляхом врахування до неї торговельної надбавки (націнки). Ці ціни застосовуються у відносинах між підприємствами торгівлі та населенням, що споживає товари.

При розрахунках за продану сільськогосподарськими товаровиробниками сільськогосподарську продукцію застосовують закупівельні ціни.

4. Правове регулювання контролю за додержанням дисципліни цін та відповідальність за її порушення

ціноутворення економічний дисципліна правовий

Контроль за додержанням державної дисципліни цін є одним з видів державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання. Державний контроль за цінами здійснюється, головним чином, при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування (зокрема, шляхом декларування) та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами Міністерства економіки України.

За умов переходу економіки на ринкові принципи органи державного контролю за цінами перебудовують свою роботу в напрямі здійснення перевірок основних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) у структурі цін, а також вимог антимонопольного законодавства.

Закон «Про ціни і ціноутворення» не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише містить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України «Про державну податкову службу в Україні» (Відомості Верховної Ради України. - 1994.- № 15.-Ст. 84), крім повноважень, передбачених п. 6-9 ст. 11 зазначеного Закону.

Виходячи з того, що завдання і функції державних податкових інспекцій і державних інспекцій з контролю за цінами суттєво відрізняються, в Законі «Про ціни і ціноутворення» доцільно повніше і детальніше визначити правовий статус державних органів з контролю за цінами.

Відповідно до чинного законодавства державні інспекції з контролю за цінами мають, зокрема, право:

здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів;

одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та місця їх розміщення;

вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

зупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон зобов'язує суб'єктів господарювання у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення державної дисципліни цін встановлена Законами України «Про ціни і ціноутворення» (ст. 14), а також іншими актами законодавства, чинними на території України. Так, вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих рад народних депутатів стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Зазначені суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду (господарського суду) на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації із рішенням державної інспекції з контролю за цінами, воно може бути оскаржене в господарському суді.

Певні санкції (як майнові, так і оперативно-господарські) щодо підприємств і організацій, які порушили дисципліну цін, мають право застосовувати самі суб'єкти господарювання. Так, підприємства, організації та інші юридичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з боку державних органів, підприємств, організацій і вимагати відшкодування завданих їм збитків у випадках реалізації їм товарів та послуг із порушенням вимог чинного законодавства про ціни.

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні постачальником ціни на продукцію.

Размещено на Allbest.ru