Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 330.34/341:(336.02./027)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ФІНАНСОВІ МЕТОДИ СТИМУЛЮВАННЯ РИНКОВИХ

ТРАНСФОРМАЦІЙ В СУСПІЛЬСТВІ З ПЕРЕХІДНОЮ

ЕКОНОМІКОЮ

08.01.01-Економічна теорія

Косолапов Анатолій Григорович

Київ - 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, засл. діяч науки і техніки України КОВАЛЬЧУК Трохим Тихонович, Рада Національної безпеки і оборони України, заступник секретаря.

Офіційні опоненти:

Доктор економічних наук, професор КВАСНЮК Борис Євгенович, Інститут економічного прогнозування НАН України, заступник директора;

Кандидат економічних наук, доцент РОЗИНКА Олександр Миколайович, Рахункова палата України, член групи радників.

Провідна установа:

Київський національний економічний університет, кафедра політичної економії факультетів управління і маркетингу, м. Київ.

Захист відбудеться "23" лютого 2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.13 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м Київ, вул. Васильківська, 90А, кімн. 704.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кімн. 10.

Автореферат розісланий "20" січня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Солодовникова І. І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Складні умови формування ринкової економіки в Україні вимагають від економічної теорії особливо високої відповідальності при розробці концептуальних засад стратегії і тактики ефективного впливу на економічні процеси.

Десять років незалежної державності виявилося не досить, щоби перебудувати на ринкові засади структуру виробничого потенціалу, навички керівників усіх рівнів, методи роботи підприємств різних форм власності. В країнах, де на сьогодні ринкова економіка працює з високою ефективністю та досягнуто високого рівня доходів працюючих водночас із достатнім ступенем соціальної захищеності непрацездатних, ринкова система налагоджувалась сторіччями, проте суттєві досягнення як в економічному зростанні, так і в його підпорядкованості інтересам людини досягнуто лише в другій половині ХХ сторіччя. В Україні поки не вдалося використати ці досягнення соціальної ринкової економіки, рівень життя її громадян, і без того низький, проявляє загрозливу тенденцію до зниження .

Основна причина низької ефективності суспільного виробництва в Україні лежить на макроекономічному рівні. У резолюції учасників Круглого столу "Сучасні проблеми економічного розвитку України" 7 липня 1999 року, де брали участь провідні вчені та державні діячі України, підписаній В. Гейцем, С. Пирожковим та Б. Губським, констатувалося: "...головні втрати в економічній сфері України були обумовлені причинами переважно суб"єктивного характеру, в результаті чого Україна продовжує залишатися в перманентно перехідному стані" Див.: //Економіст. - Липень 1999 - №7, с. 15..

Перешкоди економічному розвиткові перш за все треба відшуковувати в економічних і, зокрема, фінансових інструментах, через які в державі мають створюватися сприятливі умови для ефективного господарювання. З цих міркувань і обрана тема дисертаційної роботи, в якій розглядаються проблеми активного використання ринкових методів у стимулюванні економічної активності в реальних умовах України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи є складовою держбюджетної комплексної теми наукових досліджень кафедри теоретичної та прикладної економіки Київського національного університету імені Тараса Шевченка Пріоритети структурних зрушень в економіці України та їх інвестиційне забезпечення , держ. реєстраційний номер 97149.

Мета і задачі дослідження. Дослідження здійснене з метою розробки ефективного механізму стимулювання ринкових реформ в Україні з боку держави через економічні інструменти. Об'єктом аналізу є фінансово-економічні відносини між державою та ринковим сектором з точки зору їх впливу на загальний рівень активності макроекономічних процесів. Відповідно, предметом дослідження виступають фінансові потоки, перш за все - формування та рух державних коштів від суб"єктів ринкових відносин до держави та її органів.

Теоретичною та методологічною основою дисертації є узагальнений досвід світової та вітчизняної економічної думки, включаючи вагомий доробок марксистської школи, котрий незаслужено відкинутий. Водночас сучасні макроекономічні проблеми розроблено західною економічною теорією значно фундаментальніше. Саме світовий досвід дослідження взаємовпливу економіки і фінансів на умови ринкових трансформацій став узагальнюючою основою теоретичних та методологічних висновків у даній дисертації.

При виконанні роботи використовувалися матеріали Держкомстату України, інформаційні матеріали органів загальнодержавного управління, перш за все - Державного Казначейства, Державної податкової адміністрації, Рахункової палати, Національного банку України, регіональних служб та інших органів і установ. В процесі дослідження активно використовувалася оперативна інформація, що поширюється через електронні мережі зв"язку інформаційними агенствами. Вона суттєво переважає офіційні видання Держкомстату не лише за оперативністю подання матеріалів, але, при постійному відслідковуванні, також і за повнотою освітлення економічних процесів.

Ступінь висвітлення проблеми. Питання щодо економічних функцій держави в ХХ сторіччі активно розроблялася у світовій економічній думці. Вплив грошово-кредитної та бюджетної політики на економічну політику освітлюється в роботах відомих спеціалістів міжнародного рівня - Дж. М. Кейнса, Дж. Хікса, Е. Хансена, П. Самуельсона, Й. Шумпетера, Ф. Лаффера, Д. Тобіна та інших дослідників.

Серед українських вчених слід виділити праці Л. Бесчастного, О. Власюка, З. Варналія, О. Василика, Д. Ващишина, А. Гальчинського, В.Гейця, Б. Губського, А. Даниленка, М.Долішнього, Я. Жаліло, Б. Кваснюка, Г. Климка, Т. Ковальчука, В.Кравченка, І. Лукінова, О. Мельника, А.Мороза, Ю. Ніколенка, Є. Панченка, С. Панчишина, І. Радіонової, О. Розинки, М. Савлука, В. Федосова, В.Черняка, А. Чухна та багатьох інших. Для України є цінним практичний досвід і його теоретичне узагальнення в Росії, де заслуговують на увагу праці Л. Абалкіна, Є. Балацького, Л. Видясова, М. Мельянцева. А. Ілларіонова.

Проблему дисертаційного дослідження не можна вважати абсолютно не висвітленою в економічній літературі, проте теоретична цілісність та практична результативність її розробки явно недостатня.

Перш за все,не вийшли за межі дискусійного аспекту фундаментальні питання стосовно визначення функцій фінансової політики держави в цілому, принципів її побудови з урахуванням особливостей перехідного періоду. Значні розбіжності спостерігаються у поглядах учених-економістів на співвідношення основних структуроформуючих складових фінансової системи - державних видатків і валового національного продукту, доходної і видаткової частин бюджету, податкових і неподаткових джерел бюджетних надходжень і багатьох інших.

Широта дослідження окремих аспектів макроекономічної політики для конкретних умов України на перехідному етапі ще не переросла у сформування системних шкіл, об"єднаних узгодженою спрямованістю - на зразок неокласичного, неокейнсіанського чи інституціоналістського напрямків у світовій економічній думці.

Певною мірою саме внаслідок відсутності не те щоби єдності думок, але принаймані достатньо обгрунтованих цілісних концепцій фінансової політики держави, її реальне здійснення законодавчою і виконавчою владою відбувається без належного теоретичного обгрунтування, на протязі ряду років повторюються одні й ті ж помилки.

Мета і завдання дослідження - сформулювати і теоретично обгрунтувати концептуальні пропозиції щодо комплексної грошово-кредитної, валютної, бюджетної та фіскальної політики української держави у напрямку стимулювання економічного зростання.

Наукова новизна роботи та особистий внесок автора сформульовані в конкретних положеннях, що виносяться на захист:

- запропоновано авторську концепцію фінансових методів стимулювання ринкових перетворень в Україні. Вона визначає потребу та шляхи використання експансіоністської грошової політики для додаткового стимулювання експорту, дефіцитності бюджету ( 5-6 % ВВП ) для випереджаючого зростання внутрішнього попиту, підтримку відносно високих державних витрат для фінансування економіки та здійснення інвестицій. Обгрунтовано доцільність використання “інвестиційної емісії”, оскільки інфляцію зумовлює не емісія грошей, а нецільове їх використання, безперешкодне перекачування на ринок валютних махінацій, безконтрольність за ціноутворенням у сфері паразитарного посередництва

- обгрунтовується, що бюджетний профіцит є неприродним і шкідливим явищем для депресивної економіки. Перевищення бюджетних надходжень над державними видатками означає, що держава вилучає податками кошти, зароблені суб”єктами господарювання, але не всі повертає в економічний кругообіг і таким чином штучно обмежує свої фінансові можливості; ринкова трансформація держава стимулювання

- проаналізовано механізм створення та реального руху рентної складової національного доходу в Україні. Аргументовано висновок, що ключове місце у фінансових відносинах української держави з ринковою сферою мають займати доходи від державної власності та рентні відносини. Держава має включити у централізований розподіл створювану в економічному кругообігу диференціальну ренту, в тому числі ренту від географічного положення країни та місцезнаходження земельних ділянок як сільськогосподарського, так і неаграрного використання;

- запропоновано підхід, за яким заборгованість суб"єктів недержавної форми власності перед державою понад певний термін має погашатися не вилученням майна чи грошових коштів, а передачею у власність держави частини власності боржника у вигляді корпоративних прав. Доведено переваги такого механізму перед діючими формами перш за все тим, що він забезпечує економічне функціонування суб”єктів господарювання при повному виконанні зобов”язань перед державою;

- по-новому розглянуто податкові інструменти формування бюджету . Обгрунтовано висновок, що слід зберегти ставку оподаткування прибутку юридичних осіб, вилучивши з оподатковуваної бази усі види поточних витрат та інвестиційні вкладення. В оподаткуванні громадян слід зберегти чинні ставки податків на доходи вище середнього рівня, розширивши поняття неоподаткованого мінімуму до прожиткового. Необхідно знизити ставку ПДВ удвічі й поступово перетворити його на універсальний податок з продаж, розподіляючи між державним та місцевими бюджетами за групами товарів. Діяльність малого бізнесу має оподатковуватись з максимальним використанням фіксованої плати за патенти, ліцензії та разові дозволи.

Теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження, на думку автора, полягає в тому, що в ньому викладена цілісна концепція теоретичного обгрунтування діяльності держави у фінансовій сфері для забезпечення економічної активності в суспільстві в реальних умовах сучасного стану України. Реалізація сформульованих в результаті дисертаційного дослідження практичних пропозицій, вважає автор, прискорить переведення економіки України в режим сталого економічного зростання.

Апробація та практичне використання результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Підприємництво в умовах трансформації економіки України" (Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 10 -11 листопада 2000 року). Направлено доповідні записки до Ради національної безпеки та оборони України та Державної податкової адміністрації України щодо нераціонального використання державної власності та перерозподілу створюваної в народному господарстві диференційної ренти, механізмів погашення податкової заборгованості. Матеріали дисертаційного дослідження використовуються при викладанні економічних дисциплін у Київському національному та Харківському університетах. Відповідні довідки додаються.

Публікація результатів дослідження. За результатами дослідження з теми дисертаційної роботи опубліковано 4 роботи загальним обсягом 7,9 д. а., серед них індивідуальна монографія "Фінансові методи стимулювання ринкових перетворень в Україні", Київ, вид. "Знання", КОО, 2000 р., 99 с. (5,25 д.а.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів та висновків, викладена на 185 сторінках машинопису, містить бібліографію по темі, що налічує 184 назви, перелік нормативних документів (41 назва).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, показано стан її наукової розробки, значення для розвитку реформ в Україні, визначено основну мету і задачі дослідження, подано коротку анотацію нових наукових положень, запропонованих автором особисто, показано теоретичне та практичне значення одержаних результатів.

У розділі І. "Регулюючі механізми фінансового оздоровлення на нинішньому етапі ринкових перетворень в Україні" показано, що ринкове господарство кінця XX століття суттєво відрізняється від ринкового господарства XIX. Найважливішу роль у забезпеченні ефективності ринкового розвитку і соціальної стабільності в суспільстві стала виконувати держава. Вона стала важливим атрибутом ринкової системи і своєрідним гарантом її існування в її економічній і соціальній сферах. Тому древнє ліберальне гасло "Чим менше держави, тим краще" у нових умовах слід розуміти всього лиш як заклик до пошуку оптимальності в ролі держави як регулятора економічних відносин.

За допомогою простої, але показової схеми показано, що масштаби виробництва в ринковій економіці визначаються, з одного боку, купівельною спроможністю населення, яку воно пред”являє на споживчому ринкові, а з другого - наявністю відповідних виробничих можливостей.

В дисертації наводяться додаткові аргументи, щоби доказати: головним обмежувальним чинником виступає обсяг попиту, бо при його обмеженості виробничі потужності залишаться незадіяними або задіяними не на повну продуктивність. В Україні поки ще нема ніяких підстав побоюватися нестачі виробничих потужностей для задоволення ринкового попиту. За офіційними даними, середній коефіцієнт завантаження виробничих потужностей в ІV кварталі 1999 року становив 36%, при цьому в машинобудуванні - 30%, легкій промисловості - 33%, харчовій- 37%. Чверть працюючих зайняті неповний робочий день або тиждень, кожний десятий - не працює взагалі. Бюлетень обстежень ділової активності. - //НДІ статистики, №4(12), К. - 2000, с.8, 11.

Це має певний позитивний аспект - при зростанні попиту наше виробництво здатне розширитися без інвестицій в основний капітал, знадобляться лише деякі додаткові оборотні кошти

Саме обмеженість платоспроможного попиту є головною проблемою для підприємців в Україні. При цьому не менш 20 мільйонів покупців у країні, якщо враховувати пенсіонерів, здатні бути покупцями лише завдяки перерозподільчій діяльності держави. В більшості сільських районів України економічне життя ледь теплиться, і то завдяки вчителям, лікарям, службовцям місцевої влади та пенсіонерам - вони є єдиними покупцями, що мають невеликий, зате постійний грошовий доход.

Отже, робиться узагальнений висновок, держава своєю перерозподільчою функцією здатна підтримувати сукупний споживчий попит у країні і тим самим сприяти підвищенню життєвого рівня населення за рахунок несуттєвого для заможного прошарку вилучення частини його доходів.

Зрозуміло, що масштаби державного перерозподілу мають бути обмежені, але точні його обсяги ніякими розрахунками визначити неможливо. Можна лише приблизно встановити допустиме вилучення частки доходів більш забезпеченого суспільного прошарку і раціональні обсяги допомоги біднішим. Але, за рівними умовами, "зниження податків менш ефективне, аніж збільшення державних витрат" Поворозник В.О. Формування оцінок фінансових ресурсів у макроекономічній моделі Дж. М. Кейнса. // Фінанси України. - 1999. - №7, с. 117., як вказує український дослідник кейнсіанської концепції. За підрахунками фахівців, кожна гривня недоплати державою породжує 6 і більше гривень недоплат у всьому ланцюгові економічних відносин.Див.: Долішній М., Козоріз М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці. //Економіка України. - 1999. - №6, с. 22.

Перерозподільча діяльністі держави здатна підняти рівень споживчого попиту, а, отже, і обсяги суспільного виробництва лише до певної межі, яка хоч і вища за той природний стан, у якому перебувала б країна без втручання держави, проте не така й висока. Тоді виробництво і життєвий рівень стабілізуються, і досягти подальшого зростання простим перерозподілом отримуваних громадянами і фірмами доходів неможливо.

Надалі держава може домогтися зростання економіки, використовуючи штучне стимулювання , тобто збільшуючи ринковий попит порівняно з фактичними обсягами доходів усіх верств населення за допомогою бюджетного дефіциту. В дисертації доведено, що стимулюючий ефект проявляється лише в тому разі, коли дефіцит покривається не залученням державою коштів на внутрішньому фінансовому ринку (це буде той же простий перерозподіл наявного попиту), тим паче не зовнішніми кредитами, а за рахунок емісійного джерела. Не випадково у другій половині ХХ століття багато країн використовували бюджетний дефіцит для стимулювання економіки, причому десятиліттями підряд.

Грошова емісія не є створенням купівельної спроможності "з нічого", вона теж є простим перерозподілом внутрішнього попиту, але таким, який зменшує купівельну спроможність тих членів суспільства, що отримали певну частку суспільного доходу і не понесли свої заробітки на споживчий ринок, чи принаймані не віддали через фінансову систему на інвестиційні потреби . На думку дисертанта, перерозподіл через емісію більш ефективний, аніж той же перерозподіл через податки - він не викликає такого соціального опору і одночасно надає можливість залучити в ринковий процес кошти, які самими їх власниками вилучено з ринкового процесу.

Якщо ж відмовитися від використання емісійного джерела, то держава вимушена нагромаджувати борги. Внутрішні запозичення виконують ту ж функцію, що й податки, перерозподіляючи структуру внутрішнього попиту. То і треба і використовувати для цього саме податки - все одно потім їх доведеться стягнути з власного населення, щоби викупити боргові зобов"язання, проте вже з відсотками. Коли ж держава використовує як джерело покриття власних витрат зовнішні запозичення, то цим створює додаткову конкуренцію власним виробникам. Понад 10 мільярдів доларів зовнішніх боргів, котрі має сьогодні Україна, за роки їх нагромадження приносили в країну споживчі товари, що наповнювали наш внутрішній ринок і витісняли власного виробника, бо виявилися нехай не завжди кращими, зате дешевшими. Отже, загроза від зовнішніх запозичень починається не тоді, коли треба виплачувати борги, а в сам момент їхнього надходження. Україна з вересня 1999 року по грудень 2000 жила без доларових ін"єкцій, і не випадково саме в цей час з"явилися деякі ознаки економічного пожвавлення.

На жаль, наша держава й досі покладає надії на зовнішні запозичення та ще й прагне підтримувати профіцит бюджету. У дисертації стверджується, що бюджетний профіцит є неприродним і шкідливим явищем. Перевищення бюджетних надходжень над державними видатками означає, що держава вилучає податками кошти, зароблені суб"єктами економіки, але не всі повертає в економічний кругообіг. Таку політику ще можна зрозуміти в періоди "перегріву" економіки, коли необхідно пригальмувати надмірне економічне зростання, щоби запобігти можливій кризі чи принаймані пом"якшити її наслідки. Під час же хронічної, тривалої депресії визнати таку політику коректною в економічному розумінні неможливо.

Захищаючи концепцію емісійного стимулювання, автор визнає, що емісію дійсно можна порівнювати із специфічними стимулюючими засобами. Проте є надія, що Україна ще не попала в залежність від "важких" наркотичних засобів і здатна вижити, використовуючи більш безпечний замінник. Кожна держава має певний допустимий поріг, котрий не варто переступати, хіба що під смертельною загрозою. Висоту цього "порога" міряють по-різному - так, одні фахівці твердять, що ..."інфляція від 1,1 % до 4,7% за рік максимально стимулює економічне зростання. Після межі 4,7% темпи зростання знижуються; при досягненні рівня 25-45% на рік зростання припиняється. Більш реалістичною видається позиція іншого вітчизняного авторитету, Б. Кваснюка: "Є дуже переконливі узагальнення, можна сказати, теоретичний постулат: стале економічне зростання відбувається при річних темпах інфляції 40% і місячних - 2,8%" Мельник О.М. Особливості нового етапу в антиінфляційній політиці України. Фінанси України. - 1998. - № 8, с. 101. Кваснюк Б.Є. Монетарна політика в Україні та її вплив на економічну активність. // Банківська справа. - 1996.- №5, с. 24. На нашу думку, таку позицію слід підтримати - додатково і з тих міркувань, що грошова емісія має виконати ще одне важливе завдання - не допускати ревальвації української національної валюти відносно російської, бо Росія є природним ринком передусім для українського сільського господарства, та й для багатьох галузей машинобудування.

Дуже важливо вірно спрямувати додаткові кошти, отримані державою від емісії. Головним напрямком їх витрачання має бути оплата праці працівників бюджетної сфери і інші соціальні видатки. Це має бути найважливішою "захищеною" статтею бюджетів. Спрямування додаткових коштів у сферу виробництва раціональне лише після того, як забезпечено достатній рівень платоспроможного попиту. Інакше додаткове виробництво наштовхнеться на відсутність попиту, і весь обсяг виробництва, а не лише надлишковий, виявиться збитковим.

В дисертації докладно проаналізовано фінансову політику української держави за роки незалежності. Зроблено висновок, що початок самостійної політики України в напрямках створення власних грошово-кредитної та бюджетної системи слід оцінювати більш позитивно, аніж цей період освітлюється в сучасних публікаціях. Далеко не всі державні дії перших років були такими вже невдалими, і далеко не всі негативні прояви в економічному житті, зокрема, 1992-93 років, можуть інкримінуватися українській незалежній владі.

Так, національна грошова система створена в Україні з січня 1992 року, і її грошова одиниця за своєю суттю з самого початку була і залишається досі такою, що відповідає вимогам економічної теорії і господарської практики цивілізованих країн. Введення гривні в 1996 році не є таким вже великим досягненням у порівнянні з відмежуванням від російської грошової системи в 1992 році.

Грошова політика в цілому, якщо взяти період 1992 - 1994 років, незважаючи на допущені помилки в справі неодночасного впровадження її в готівковому і безготівковому обігу, в цілому відповідала вимогам поточної ситуації. Забезпечення потреб економіки в купівельних засобах було найважливішим, і воно було досягнуте; дійсно, побічним результатом стала надмірна інфляція, яка сама по ще собі не є руйнівною силою. Не можна боротися з інфляцією просто самою по собі - вона не хвороба, а симптом, що лише свідчить про хворобу економічного організму. Отже, і лікувати треба не симптом, а сам організм. Інша справа, що держава не зуміла захистити громадян і господарських суб"єктів від негативних наслідків інфляції, навпаки, посилила їх неадекватною податковою політикою та недостатньою індексацією доходів бюджетних утриманців і пенсіонерів. На нашу думку, приписувати інфляційним процесам всі негаразди 1992-93 р.р. є перебільшенням, більше того - замасковуванням дійсно негативної дії інших аспектів фінансової політики держави. В свою чергу, вияснення істинної ролі різних чинників у недавньому минулому принципово важливе для розбудови грошово-кредитної політики сьогоднішнього дня.

Значно більшої шкоди, ніж інфляція, наніс штучний курс національної валюти. Саме утримання "фіксованого" валютного курсу слід вважати найбільшою хибою валютної політики 1992-1994 років, бо це спричинило вивезення за межі держави біля 20 млрд. доларів США. Але той факт, що ці 20 мільярдів були зароблені Україною, є наслідком вірної складової фінансової політики - тим, що держава не допустила "грошового голоду".

Нерідко стверджується, що позитивний етап діяльності української влади в фінансовій сфері починається лише з кінця 1994 року, коли вдалося, зрештою, подолати гіперінфляцію і перейти до “цивілізованих” шляхів наповнення бюджету. Насправді ж, з позицій сьогоднішнього дня, треба зробити висновок, що період гіперінфляції зовсім не був такою вже страхітливою кризою. Головним результатом цієї грошової політики було не стрімке падіння обсягів національного виробництва, а навпаки - пом”якшення темпів кризового падіння, і це завдання було досягнуте. Саме падіння виробництва мало інші причини, закладені в роки планового господарювання. Слід визнати, що "побічним наслідком" стали перерозподіл національного багатства і шалене збагачення невеликої кількості громадян, вивіз значної маси коштів за межі України і таке інше, проте причини цього не відносяться до сфери дослідження економічної теорії. Можна лише втішитися, що економічним наслідком цього перерозподілу стало первинне створення критичної маси крупних капіталів.

До 1994 року включно, доки здійснювалося емісійне фінансування бюджету, кількість безробітних в Україні була значно меншою за кількість вільних робочих місць, боргу із заробітної плати, включаючи бюджетну сферу, та з пенсій - не було зовсім. Дефіцитність бюджету і його покриття емісійним фінансуванням Національного Банку України не були причиною падіння виробництва і суспільної кризи взагалі - це була реакція економіки на десятиліттями нагромаджувані диспропорції і порушення фундаментальних вимог організації суспільного життя, що допускалися в роки Радянської влади. Іншими словами, кредитно-грошова і бюджетна політика української держави протягом 1992-1994 років не була причиною економічної кризи - навпаки, незважаючи на недосконалість і значні масштаби допущених помилок, вона виконала історичну місію - утримала державу і державність від можливого розпаду.

Практично в повній синхронності із скороченням емісійної активності держави з кінця 1994 року почалася стагнація ринкового сектору, що встиг зародитися і навіть стати на ноги саме в часи грошового перенасичення. Наслідком грошово-кредитної політики України на першому етапі була надмірна інфляція, наслідком другого - боргова залежність. Було б невірно доводити, що одне явище - корисне і тим краще за інше. Але можна здійснити аналіз і визначити, котре з двох зол менше.

Політика Національного БанкуУкраїни протягом останніх років була зорієонтована, в основному, на боротьбу з інфляцією шляхом жорсткого монетаризму Це - штучний метод, котрий використовується центральними банками ринкових держав, як правило, в періоди інвестиційного "перегрівання" економіки з метою гальмування надлишкового зростання і тим самим - послаблення глибини можливог спаду. Але ж економіка України й так знаходиться в в глибокій депресії, вона не потребує штучного обмеження інвестиційної активності - навпаки, вимагає від свого центрального банку полегшення доступу до інвестиційних ресурсів.

Досвід економічно розвинутих країн засвідчує, що грошово-кредитна політика національного (центрального) банку має бути максимально прозорою, а фінансове законодавство - максимально вичерпним на рівні законів, використання підзаконних актів - практично відсутнє. В Україні - все навпаки: грошово-кредитна політика Національного банку неконкретна, без чітких кількісних показників і абсолютно непрозора. Обсяг ємісії та її спрямування встановлюється Національним банком без урахування потреб економіки, виключно для оперативного реагування на його поточні потреби в коштах. В Україні до цього часу законодавчо не визначено порядок розробки та затвердження грошово-кредитної політики НБУ, яка за важливістю і ступенем впливу на економіку не поступається фіскальній політиці. Проте останню розробляє Уряд, з кожного питання при прийнятті податкових законів має прийматися рішення на рівні законодавчої влади, точаться гострі дебати у Верховній Раді України. Грошово-кредитну політику, що розробляє і здійснює НБУ, Верховна Рада ще жодного разу не затверджувала. Україна, на відміну від Росії, досі не змінила фінансову політику, започатковану 1994-95 року. Відповідно, стагнація виробництва буде продовжуватися і надалі без суттєвих змін. Зростання промислового виробництва, яке нарахувала статистика за 2000 рік, не свідчить про прояв закономірної тенденції. Отже, зараз Україна потребує кардинальної зміни в самій суті всієї фінансової політики, щоби змінити негативний її вплив на економіку на позитивний.

У другому розділі - "Методи та інструменти забезпечення стимулюючої ролі фінансової політики в процесі реформаційних змін" - розглядається вплив діючого порядку бюджетних платежів суб"єктів підприємництва, перш за все податкових, на економічну активність в суспільстві. На прикладі формування Державного бюджету України на 2000 рік показано головні недоліки діючої податкової системи. Головним з них є опора на непрямі податки, що згубно діють на економіку з низькою купівельною спроможністю населення.

В дисертації критикується сама ідея переважного застосування непрямих податків у реальних умовах України. Можна з невеликим відхиленням від істини стверджувати, що дві третини населення України, які в сукупності не отримують у номінальному обчисленні і третини створеного національного доходу, формують більше половини грошових доходів Державного бюджету за рахунок "невидимого" перерозподілу через ціни придбаних товарів. Тобто, лише дві третини їх виплат є відшкодуванням дійсних витрат на створення споживчих товарів та послуг, а третина - віддається державі, хоч вони до цього вже заплатили їй належні податки з своїх доходів. Вони втрачають третину не просто нарахованих, а вже отриманих на руки доходів, чим на таку ж третину зменшується платоспроможний попит на споживчому ринку, який у ринковій економіці є головною рушійною силою виробничого процесу. Щоправда, можна б висунути заперечення, що держава виплатить ці кошти у вигляді заробітної плати працівникам бюджетних установ та допомоги малозабезпеченим і відновить обсяги попиту. Дійсно, це трохи зменшує негативний вплив на економіку, але, по-перше, на виплати населенню витрачається далеко не переважна частка доходів лержави, по-друге , ми якраз і намагаємося довести, що краще ці ж доходи отримати іншими шляхами, які не так згубно впливають на платоспроможний попит населення.

Що стосується податків з прибутку та з особистих доходів на економічну активність, то в дисертації висловлюється думка про перебільшення їх негативності. Головною бідою підприємців і найманих працівників слід вважати не так податковий тягар на їх доходи, як мізерність самих доходів, що існує внаслідок низької купівельної спроможності на ринку в цілому. В ході дисертаційного дослідження доведено, що суттєве зниження податків на доходи матиме наслідком таке зниження бюджетних витрат, яке вкрай загострить проблему збуту і викличе новий катастрофічний спад внутрішнього виробництва і зайнятості. Слід збільшити неоподаткований мінімум, розширити перелік витрат, які вилучаються з оподатковуваного доходу, перш за все - інвестиційних вкладень, але саме оподаткування не згортати. Пропозиції, розроблені в дисертації, зводяться до того. що слід зменшити рівень оподаткування не лише найбідніших, але й середньооплачуваних, а щодо осіб з високими доходами - удосконалювати систему обліку і контролю.

Водночас у дисертації показано, що українська держава вкрай недбало використовує такий канал бюджетних доходів, як доходи від державної власності. Використання державної власності на ринкових засадах у поєднанні з податком на недержавну власність мають зайняти в Україні переважне місце в формуванні доходної частини Державного бюджету. За рахунок цього можна вдвічі знизити ставки непрямих податків, котрі прямо обмежують масштаби виробництва, зменшити ставки прямого оподаткування прибутків фізичних і юридичних осіб.

В дисертації досліджується майже невикористаний в українській практиці резерв - залучення створюваної в економіці диференціальної ренти до державних фінансів. Рентні надходження за своєю економічною природою є не податком, а реалізацією права власності на будь-які обмежені ресурси, перш за все - природні. В марксистській економічній теорії розрізнялася диференційна рента, що має причиною неоднакову природну продуктивність різних ресурсів, і абсолютна, породжена приватною власністю на землю. Щоби не ускладнювати проблему, аналіз в дисертації обмежено диференціальною рентою-І, яка пов”язана виключно з різною продуктивністю задіяних природних ресурсів, в тому числі земельних ділянок як місця для розміщення.

Розрахунок величини ренти з видобутку природних ресурсів в Україні здійснюється за єдиною ставкою з одиниці продукту, тоді як цей розрахунок має здійснюватися по кожному родовищу зокрема. Див.: С.Галуза, В. Артемов. Рентні відносини і ціноутворення в газодобувній промисловості. // Економіка України. - 1999. - №6, с.44. Запозичена нами і багато в чому прагматичніша за марксизм західна економічна думка взагалі не заглиблюється у вчення про ренту як особливу, специфічну систему економічних відносин. В країнах, де сотні років складалася система приватної власності на землю і на її надра, величина створюваної при її використанні ренти до останнього центу, пфенінга чи шилінга встановлювалася через орендні відносини, тому не потребує розрахунків за допомогою складної теорії.

Незалежно від того, чи рухається земля як товар, має чи не має кожна ділянка грошову оцінку, здається в оренду чи використовується самим власником - між різними ділянками існують відмінності у природній продуктивності, що у ринкових умовах має наслідком неоднакову економічну результативність однакових обсягів праці і капіталу, прикладених до різних ділянок. Саме ця неоднаковість породжує земельну ренту, яка існує, як цілком справедливо стверджувало марксистське вчення, об”єктивно, тобто незалежно від нашого визнання чи невизнання самого факту цього існування. Економічна теорія задовго до К. Маркса знала, що рента не є ціноутворюючим фактором; навпаки, ринкова ціна продукту, створеного з використанням того чи іншого природного ресурсу, є рентоутворюючим для цього ресурсу чинником. Отже, ціни однородного продукту з різних родовищ і джерел постачання мають бути однакові, а частка ренти для кожного виробника - різна. У нас же робиться саме навпаки. При цьому дійсна величина створеної ренти занижується, а то й зовсім приховується, хоч сама рента від цього не зникає, а просто перерозподіляється.

Заниження ренти - це постійна і безплатна передача в кишені діячів “тіньової економіки” значної частки національного доходу, котра за самою своєю природою належить всьому народові і має надходити до Державного бюджету. Тим більше, що держава усунулася від безпосереднього розподілу чи хоч би продажу видобутих з використанням її власності ресурсів - нафти, газу, електроенергії тощо. Цю торгівлю здійснюють комерційні (державні або недержавні) організації і підприємства, за допомогою яких, зрештою, ця рента й зникає у безвість.

Саме рентні надходження в особливих умовах України, де поки є фактом державна власність на більшу частину земель, мають займати вагомішу частку у надходженнях до бюджету, за рахунок чого можна зменшити залучення в таких формах, які негативно впливають на відтворювальний процес. Зокрема, в дисертації показано, що в електроенергетиці теж створюється диференційна рента, що вона реально сплачується кінцевим споживачем продукту, але втрачається для держави на рівні оптової торгівлі. В орендну плату за використання корисної площі будівель, ринкової вартості котрих в Україні на сьогодні ніхто не здатен визначити, органічно входить рентна складова за використання землі, на якій ці будівлі розташовані.

Побудова системи рентних надходжень до бюджету у вигляді платежів за використання землі допоможе вирішити проблему оподаткування малого бізнесу. В сільскому господарстві диференційований рентний податок на використання землі (не на об"єкт власності, а на об"єкт господарювання, тобто незалежно від форми власності) надасть можливість звільнити виробників усіх форм господарювання від усіх інших податків без зменшення загальної суми надходжень до бюджету. У несільськогосподарській сфері є немало видів діяльності, зокрема, роздрібна торгівля, де рентна плата за місце торгівлі разом з диференційованою відповідно роду товарів і обсягу обороту платою за ліцензію (патентом) на право торгівлі може стати головною формою відносин з бюджетом, позбавити і податкову службу, і підприємців від клопоту точного обчислення доходів, а заодно - і від ухилення з оподаткування.

У дисертації критично розцінюється поширена в Україні практика примусового стягнення з суб"єктів підприємництва різного роду "неподаткових" платежів, зокрема, у вигляді внесків до безлічі цільових фондів. На думку дисертанта, вони в дійсності є перекривленою формою оподаткування і наносять держави більше шкоди, аніж прямі податки.

Продовження діючої фінансової політики, стверджується у висновках дисертаційної роботи, не вирішить головної фінансової проблеми України -катастрофічно низького споживчого попиту, недостатності коштів в усіх категорій покупців, у суб"єктів господарювання та бюджетних ресурсів у держави для переходу економіки в режим економічного зростання. В результаті послідовного здійснення цієї політики в Україні за певний час сформується нова соціально-економічна структура, що матиме головною опорою натуральне і дрібнотоварне сільське господарство, кустарно-ремісниче виробництво споживчих товарів та орієнтацією населення на заробітки за кордоном.

Коли ж Україна бажає не на словах, а на ділі реалізувати поки лише декларований нею європейський вибір, вона має використовувати експансіоністську грошову політику для додаткового стимулювання експорту, дефіцитність бюджету для випереджального зростання внутрішнього попиту і підтримувати відносно високий рівень державних витрат для фінансування економіки і здійснення інвестицій Головними джерелами наповнення бюджету мають бути надходження від економічної діяльності держави, від державної частки в капіталі господарських суб"єктів та у вигляді плати за використання державної і комунальної власності. Держава має включити в централізований розподіл створювану в економічному кругообігу диференцальну ренту, в тому числі ренту від географічного положення країни та місцезнаходження земельних ділянок як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського використання. Суттєвим джерелом має стати податок на майно фізичних і юридичних осіб.

За рахунок збільшення доходів за вказаними джерелами слід знизити ставку ПДВ і поступово перетворити його на універсальний податок з продаж, розподіляючи між Державним та місцевими бюджетами за групами товарів. Діяльність малого бізнесу має оподатковуватись з максимальним використанням фіксованої плати за патенти, ліцензії та разові дозволи, які мають існувати у формі вільного продажу відповідних патентів, ліцензій та дозволів, та плати за використання земельних ділянок. Реалізація вказаних напрямків у поєднанні з кардинальною зміною концепції грошово-кредитної та бюджетної політики здатна створити передумови для виходу економіки України з депресивного стану і її входження в режим економічного зростання.

Перелік публікацій за результатами дослідження:

1. Косолапов А.Г. "Фінансові методи стимулювання ринкових перетворень в Україні". Монографія.// Київ, вид."Знання", КОО - 2000 р. -99 с. (5,25 д.а.).

2. Косолапов А.Г. Фінансові інструменти формування Державного бюджету України. // Банківська справа. - 2000. - №4, с. 3 - 7. (0,7 д.а.).

3. Косолапов А.Г. Бюджетна політика держави і добробут народу. // В. кн.: Будуємо нову державу. - К., Вид. "Знання". - 1997, с. 37-53 (1,6 д.а.).

4. Косолапов А.Г. Рентні відносини між підприємствами і державою. //В зб. наукових праць.: Теорії мікро-макроекономіки.-К., Вид. Київського національного університету ім. Тараса Шевченка,- 2000, 257, с. 221 - 224 (0,4 д.а.).

Анотація

Косолапов А.Г. Фінансові методи стимулювання ринкових трансформацій в суспільстві з перехідною економікою. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01- економічна теорія. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ - 2001.

В дисертації на прикладі України досліджуються можливості стимулювання ринкових процесів з боку держави за допомогою фінансових інструментів, зокрема, грошово-кредитної політики та механізму формування бюджетів.

Проаналізовано рівень участі держави у русі вартісної складової суспільного продукту і обгрунтовано висновок про необхідність для України збільшення питомої ваги держави у перерозподілі ВНП. На основі аналізу грошово-кредитної та бюджетної політики української держави за роки незалежності зроблено висновок, що її загальна спрямованість протягом 1992 - 1994 р.р., коли широко використовувалась практика залучення емісійного джерела для формування бюджету і покриття державних витрат, була більш сприятливою для розвитку ринкових процесів і підприємництва, аніж надалі запроваджена політика використання зовнішніх і внутрішніх кредитів.

На основі проведеного аналізу обгрунтовано можливість збільшення фінансових можливостей держави шляхом формування дефіцитного Державного бюджету з покриттям за рахунок емісійного джерела, а також збільшення надходжень від використання державної власності і передачі в державний перерозподіл рентної складової національного доходу.

Ключові слова: бюджет, дефіцит, емісія, рента, податки.

Аннотация

Косолапов А.Г. Финансовые методы стимулирования рыночных трансформаций в обществе с переходной экономикой. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.01.-экономическая теория. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. Киев - 2001.

В диссертации на примере Украины исследуются возможности стимулирования рыночных процессов со стороны государства с помощью финансовых инструментов, в частности, денежно-кредитной политики и механизма формирования бюджетов.

Проанализирован уровень участия государства в движении стоимостной составляющей общественного продукта и обоснован вывод о необходимости для Украины увеличения удельного веса государства в перераспределении ВНП. На основе анализа денежно-кредитной и бюджетной политики украинского государства за годы независимости сделан вывод, что ее общая направленность на протяжении 1992 - 1994 г.г., когда широко использовалась практика привлечения эмиссионного источника для формирования бюджета и покрытия государственных издержек, была более благоприятной для развития рыночных процессов и предпринимательства, чем введенная позже политика использования внешних и внутренних кредитов.

Рассмотрено влияние динамики курса национальной валюты на активность рыночных процессов, доказано негативное влияние искусственной его стабилизации на воспроизводственные процессы. На основе сравнительного анализа развития экономик Украины и России после кризиса 1998 года показана ошибочность концентрации усилий на поддержание твердости национальной валюты, поскольку они препятствуют послекризисному восстановлению и оживлению. Предложено вместо безоговорочной борьбы с инфляцией использовать ограничение ее в определенных пределах для стимулирования экономического роста, одновременно предпринимая необходимые меры для оганичения негативного воздействия инфляционных процессов на сбережения физических лиц и субъектов предпринимательства.

Исследовано влияние на воспроизводственный процесс внутренних и внешних государственных заимствований, показано их негативное влияние на экономику не только при погашении, но прежде всего в сам момент поступления в распоряжение государства. При этом внешние валютные заимствования приносят более весомый и долговременный ущерб, подрывая конкурентоспособность национального производителя и отнимая у него платежеспособный спрос.

Предложены пути увеличения финансовых возможностей государства за счет формирования сознательно дефицитного Государственного бюджета с покрытием из эмиссионного источника. Обосновано мнение о принципиальной ошибочности стремления к бюджетному профициту.

В качестве основного источника бюджетных поступлений предлагается задействовать доходы от использования государственной собственности. Подвергнут критическому анализу тезис о безусловном преимуществе частной собственности в рыночной конкуренции.

Рассмотрена действующая в Украине практика управления государственными предприятиями и долями в корпоративных правах, показаны основные причины ее низкой эффективности. Украинское государство крайне неэффективно использует надлежащую ей собственность. Доля поступлений в Государственный бюджет от государственной собственности не соответствует новой стоимости, которая создается при использовании этого имущества. Предложено строить менеджмент государственного сектора экономики на полных рыночных принципах, с оплатой его услуг в виде определенного процента прибыли.

Проанализирован механизм образования и перераспределения создаваемой в экономике дифференциальной ренты. Показано, что дифференциальная рента образуется в целом ряде производств, не только высокорентабельных, но и убыточных, в частности, в энергетике. Исследованы пути перераспределения создаваемой ренты через действующий механизм ценообразования, в результате которого она пополняет ресурсы теневого сектора. Показаны каналы утечки ренты от государства через действующие принципы формирования арендной платы за использование объектов недвижимости и систему ценообразования, предложены пути передачи в государственное перераспределение рентной составляющей национального дохода.

Ключевые слова: бюджет, дефицит, эмиссия, рента, налоги.

The abstract

Kosolapov A. G. Financial methods of market transformations stimulation in a society with transitive economy - Manuscript.

Dissertation is submitted to obtaining the scientific degree of the candidate of theeconomics in specialty 08.01.01 - theory of economics. Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2001.

The economic theory. In the dissertation on an example of Ukraine the opportunities of market processes stimulation are investigated on the part of the State with the help of financial tools, in particular, mоney-credit policy and mechanism of budgets formation.

The level of participation of the State in the movement of a cost component of a public product was analysed and the conclusion necessity was made to increase densities of the State in redistribution of gross national product. On the basis of the analysis of mоney-credit and budget policy in Ukraine during the independence period it was concluded, that its general orientation during 1992 - 1994, when the practice of emission source attraction for budget formation and State costs covering was widely used, was more favorable for the development of the market processes and businesses, than later introdused policy of the external and internal credits use.

The ways to increase the financial opportunities of the State are offered at the expense of formation of the scarce State budget with a covering from emission source, and also by increasing receipts from the use of a State ownership and transfer to the State redistribution by a rent component of the national income.

The key words: budgets, deficit, emission, rent, fiscal.

Размещено на Allbest.ru